Історико-педагогічний аспект економічної соціалізації особистості

  • Вид работы:
    Статья
  • Предмет:
    Социология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    16,85 Кб
  • Опубликовано:
    2015-01-08
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Історико-педагогічний аспект економічної соціалізації особистості













Історико-педагогічний аспект економічної соціалізації особистості



Гіптерс З.В.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри суспільних дисциплин

Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, м. Львів

Економічна освіта на сучасному етапі розвитку України визначається завданнями переходу до демократичної і правової держави, ринкової економіки, необхідності наближення її до світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Особливості змісту професійно-економічної освіти обумовлюються вимогами до її кінцевого результату - формування гармонійної, різнобічно розвиненої особистості, для якої професійні знання, уміння, навички і їх постійне оновлення становлять основу самореалізації в економічній сфері суспільства. Головною парадигмою економічної освіти, зазначається в "Концепції розвитку економічної освіти в Україні", є розуміння того, що розвиток економічної сфери суспільства значною мірою зумовлений характером життєдіяльності людини, її світоглядом, соціально відповідальною поведінкою. Професійна підготовка і адаптація сучасних економістів передбачає розуміння і сприйняття ними закономірностей формування та розвитку відтворювальних процесів на макро - та мікрорівнях, у взаємозвязку з розвитком політичних, культурних та інших суспільних процесів [7].

Формування економічних знань реалізується через поєднання пізнавальних, теоретичних і практичних компонентів навчання. Причому пізнавальні компоненти створюють не тільки систему фінансових, технологічних, технічних, економічних і правових знань, а й визначають внутрішню культуру молоді, формують її готовність до свідомої гармонізації стосунків "Людина - суспільство - природа - економіка". До теоретичних компонентів навчання належить світогляд і вміння творчо мислити, які створюють підґрунтя економічно доцільних і водночас соціально відповідальних рішень, дослідницьких навичок, практичних умінь.

Актуальність даної статті визначається тим, що важливими для сучасної економічної освіти є такі ціннісні орієнтири як розвиток творчого потенціалу особистості та її соціалізація; виховання самостійності наукового економічного мислення, формування економічного світогляду, впевненості у власних силах; розвиток здібностей до самореалізації, самоосвіти, саморозвитку особистості. З цих позицій доцільним є ретроспективний погляд на проблему підготовки фахівців фінансово-економічного спрямування, вивчення минулого досвіду та творче використання його в сучасній практиці.

Запити суспільної практики вимагають вивчення закономірностей таких якостей особистості, як ініціативність, відповідальність, почуття нового і т. ін. Психологи вважають, що найбільш змістовною для визначення реальних життєвих звязків особистості є категорія "відношення". Діяльнісна взаємодія індивідів утворює суспільні відносини. Включаючись у них, індивід утворює людський спосіб життя. Індивідуально перетворені суспільні відносини складають внутрішню якісну визначеність індивіда. Він проявляє себе у формі відношень з іншими людьми, впливаючи на їхнє життя, ставлячись до них і втілюючись у них своїми вчинками і діями.

Як вважає А. Меграбян, сутність становлення і розвитку особистості закладені у внутрішній двоїстості свідомості особистості: з одного боку - як субєкта природи, а з іншого - як субєкта суспільства [12]. У процесі свого індивідуального розвитку особистість формується у відносно вільну, незалежну і самокеровану істоту, яка здатна в колективі активно адаптуватися і змінювати оточуюче середовище. У вітчизняній психологічній та педагогічній літературі під соціалізацією людини розуміють процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя як активної і дійової сили. Соціалізація людини - поняття досить широке: від глибокої обізнаності й освіченості людини до світоглядної зрілості, а від неї до суспільної активності. Термін "соціалізація" стосується лише людського суспільства і означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища [15, 364].

Академік С. Гончаренко зазначає: "Соціалізація (від лат. socialis - громадський) - процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості. Соціалізація передбачає взаємодію людини з соціальним оточенням, яке впливає на формування її певних соціальних якостей та рис, на активне засвоєння й відтворення нею системи суспільних звязків. Розрізняють первинну (дитинство, підлітковий вік, юність) та вторинну (зрілий вік) соціалізацію" [4, 314].

Оскільки метою нашого розгляду є саме первинна соціалізація, що охоплює дитинство, підлітковий вік, юність, то звернемо увагу на основні визначення та психолого-педагогічні акценти щодо цього періоду розвитку особистості. До прикладу, Н.П. Волкова вважає, що соціалізація - це процес засвоєння індивідом соціального досвіду, системи соціальних звязків та відносин [1, 40]. В процесі виховання і навчання слід уміло використовувати потенційні можливості навколишнього середовища, адже саме під його впливом людина соціалізується. Через соціалізацію відбувається успадкування і перетворення індивідами соціального досвіду у власні установки, орієнтації, навички, уміння, здібності. Соціалізація допомагає дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.

Досліджуючи в історико-педагогічному аспекті проблему економічної освіти дітей і дорослих на західноукраїнських землях ХІХ - першої половини ХХ століть, звертаємо увагу на використання педагогами та організаторами фахової, торгівельно-кооперативної освіти різних підходів, форм і методів соціалізації дітей і молоді у процесі економічної освіти, вдосконаленні фахового рівня та підвищенні кваліфікації дорослих. На прикладах кооперативного виховання і навчання, запровадженого в систему шкільної освіти Буковини, Галичини, Закарпаття ще в ХІХ - на початку ХХ ст. шляхом організації шкільних кооперативів і вивчення основ кооперації в загальноосвітніх школах, на вакаційних курсах простежується, якого вагомого значення економічній соціалізації особистості в процесі формування змісту національної економічної освіти надавали у своїй діяльності видатні діячі просвітньо-кооперативного руху Ю. Дзерович, К. Коберський, Д. Коренець, І. Лучишин, М. Росткович, С. Смаль-Стоцький, Є. Храпливий та ін.

У наукових підходах, що визначали соціально-економічний розвиток держав, не відразу прийшли до розуміння ролі психологічних чинників у господарській діяльності. Водночас аналіз економічної, політичної, психологічної, педагогічної літератури свідчить, що багато вітчизняних та зарубіжних філософів, педагогів, економістів вбачали у духовно-моральних аспектах ринкових відносин засоби не лише підвищення ефективності виробництва, а й морального удосконалення людини, розвитку її волі, самостійність і відповідальність.

Автори історико-педагогічних досліджень О. Бенца, Д. Герцюк,

В. Гомоннай, О. Ковальчук, І. Курляк, В. Росул, І. Руснак, О. Пенішкевич, В. Сагарда, Б. Ступарик при розгляді проблем фахового шкільництва реґіону означеного періоду, наголошували на нелегкому політичному становищі українського населення, яке в умовах австро-угорських та польських панівних режимів намагалося боротися за політичну, економічну та освітню незалежність. Представники інтелігенції, культурно-освітні діячі прагнули усіляко пробуджувати національну самосвідомість українців краю, використовуючи, зокрема, і різноманітні форми фахової освіти [3, 10-11].

Друга половина XIX-го століття була часом бурхливих перемін у суспільно-економічному та національно-культурному житті на західноукраїнських землях. Модернізація виробництва, зміни у сільському господарстві, розвиток науки і техніки зумовлюють конфлікт між старим і новим, прогресивним. Ці переміни виявили протиріччя між потребами суспільства і реальним розвитком освіти, підготовленості населення до життя у нових умовах. Недоліки роботи шкільництва, національно-культурне відродження викликали потребу фахової освіти, в процесі якої людина набувала б певних переконань, таких суспільних норм поведінки, що мали допомогти їй соціалізуватися для нормального життя в суспільстві. Адже під соціалізацією належить розуміти весь "багатогранний процес засвоєння досвіду суспільного життя та суспільних відносин" [15, 364].

Кінець XIX - початок XX століття характерний зростанням національної свідомості народних мас; у цей час формується ідея про створення власної держави. Робота громадських організацій спрямовується на реалізацію цієї справи: навчити і в першу чергу виховати громадян бути повноправними членами суспільства. Звертається увага на фахову та економічну освіту населення краю, яка мала стати основною для успішного господарського і культурного піднесення рівня життя українців, оновлюється зміст, мета, вдосконалюються форми кооперативного навчання та культурно-освітньої роботи. Культурно-освітні товариства в своїх статутах, програмах ставлять за мету забезпечити знаннями народ, підняти його освітньо-культурний та господарсько-економічний рівень. Пріоритетним визначається національне виходження, стрижнем якого має бути українська національна ідея. Однак за умов відсутності державності, політичного та економічного гноблення українського народу, руїни часів першої світової війни і в подальшому, у першій половині ХХ століття, не могли бути повністю реалізовані ідеї видатних педагогів та діячів кооперативного руху К. Коберського, Д. Коренця, І. Лучишина, О. Поповича, М. Ростковича, С. Смаль-Стоцького, Є. Храпливого щодо формування змісту національної економічної освіти та запровадження ступеневої системи фахової освіти.

Сьогодні особливо цінним є досвід еволюції торговельно-економічного шкільництва у Галичині у ХІХ - першій половині ХХ століття, оскільки у цей період здійснювався процес становлення і розвитку фахової освіти економічного спрямування. Значний внесок у справу поширення ідей української кооперації було зроблено культурно-освітніми та економічними товариствами "Просвіта", "Рідна школа", "Ревізійний Союз Українських Кооперативів", "Народна Торгівля", "Сільський Господар", "Маслосоюз" та інші. Були створені виконавчі структури кооперативного навчання, прийняті відповідні директивні документи, підготовлені науково-теоретичні рекомендації та узагальнення, методичні рекомендації.

Культурно-освітні та громадські діячі Галичини глибоко усвідомлювали, що виховувати підприємця необхідно ще в стінах школи, формуючи у дітей кооперативний світогляд, виховуючи віру в силу кооперативної ідеї. "В усіх наших школах, куди посилаємо дітей на загальну науку, треба також учити науці та історії кооперації. Ніщо інше не вчить наших дітей так скоро розуміти дійсність, по-громадськи думати й діяти, як власне наука про кооперацію; коли державні народи вводять до своїх шкіл кооперативне виховання, то українська нація, що ще не має своєї держави, що свої сили набирає на самодіяльності народних мас, мусить звернути тим більшу увагу на цей могутній чинник громадського виховання" [5, 9]. Недолік кооперативної освіти і виховання широких мас населення був однією із головних причин слабкого розвитку кооперативів. "Тому лихові зарадити може передусім народний учитель своєю працею, - писав Д. Коренець, - а працю ту повинен він розпочати в школі серед шкільної дітвори, бо якщо він молоде покоління виховає в кооперативному дусі, то майбутнє буде належати до кооперації" [8, 129].

Кооперативне виховання молоді запроваджувалося в систему шкільної освіти товариства "Рідна школа" шляхом організації шкільних кооперативів і вивчення основ кооперації в загальноосвітніх школах. Слід зауважити, що основи кооперації як окремий предмет (факультатив) укладався у конкретно визначених класах. Так, у народних чотирирічних школах навчання кооперації велося в ІІІ-ІV класах, народних школах з семирічним навчанням і в гімназіях - у VІ-VІІ випускних класах. Викладання цього курсу базувалося не лише на наявності всебічно підготовлених учителів-спеціалістів, але й на розробці фахівцями єдиної навчальної програми, яка мала б забезпечити відповідний рівень навчання і виховання молоді. Програма передбачала теоретичний і практичний курси. Навчання кооперації і впровадження шкільного кооперативу було практикою реальної громадської співпраці, товариської єдності й солідарності, самодопомоги. Кооперативне виховання стало практичною школою демократичного виховання і парламентаризму, прищеплювало поняття громадської відповідальності, готувало дітей до майбутнього життя, яке вимагало самопожертви й альтруїзму на користь колективу. Молодь повинна була думати не лише над своїми потребами, але й над потребами своїх товаришів, тобто водночас із професійною адаптацією відбувалася адаптація соціальна [13 - 11]. Важливим виховним чинником у цьому аспекті були збори членів шкільного кооперативу, де молодь дискутувала на актуальні теми, виносила рішення, які пізніше реалізовувала. А реалізація власних постанов давала для молодої душі багато творчого і цікавого. Молодь призвичаювалася до дрібних послуг на користь своїх товаришів, тим самим поволі набувала суспільних рис. На шкільних зборах схрещувалися різні погляди, частині доводилося відстоювати свою думку, переконувати інших у слушності своїх поглядів, а це готувало молодь до публічних виступів, гартувало волю, сталило характери, робило сприятливими можливості для розвитку альтруїстичних почуттів серед молоді, розвивало у неї любов до самодіяльності та творчої ініціативи. "Кооперація виховає працьовитих, рухливих громадян, дасть їм практичне знання, необхідне для людини як господаря у власному чи народному господарстві. А правильно поставлене кооперативне виховання піднесе в очах молодого покоління значення і вартість людей, які працюють для і серед свого народу, покаже їм, що на українських землях є величезне поле для праці, яке живим і працездатним людям дасть засіб для прожиття" [10].

Відповідно до потреб учнів і школи шкільні кооперативи займалися: а) забезпеченням підручниками і шкільним приладдям; б) поповненням шкільної бібліотеки книжками, журналами, часописами; в) створенням шкільного музею і збиранням речей для його розширення; г) організацією Шкільних свят, лекцій та екскурсій. Більш складним видом діяльності була організація кооперативної їдальні чи буфету для харчування своїх членів, зокрема бідніших і тих, що живуть далеко від школи. Шкільні кооперативи виробничого типу займалися: а) палітурними (оправа книжок) і столярними роботами, б) виготовленням іграшок, в) організацією спільної праці в городництві, садівництві, бджільництві та в інших галузях виробництва в залежності від місцевих можливостей. При школах діяли також ощадні чи кредитні каси як спеціальні фонди, які привчали учнів до ощадності та громадського планування як особистого життя, так і всієї організації шкільної громади [9].

Шкільні кооперативи повинні були згуртувати молодь і виробити в неї почуття солідарності на економічному ґрунті; привчити дітей до кооперативної діяльності; забезпечити потреби щоденного шкільного життя; призвичаїти і привчити учнів до розумного й доцільного користування громадським майном. Членом шкільного кооперативу могла бути кожна дитина, яка зробила вступний і членський внески. Вона могла користуватися усіма правами, передбаченими статутом, забезпечувати всі свої потреби шкільного життя у кооперативі. Майно шкільного кооперативу складалося зі вступних і членських внесків, одноразових внесків, доходу від товарообігу, запасу товарів, інвестицій і грошової готівки, яка знаходилася в шкільній касі ощадності [16, 2].

Вагома роль у розвитку кооперативного шкільного руху належала педагогічному колективу школи. Основні обовязки покладалися на вчителя-опікуна чи інструктора шкільного кооперативу, який мав на лекціях з кооперації зміцнювати і поглиблювати ідейне виховання молоді, давати поради в усіх справах буденного життя кооперативу. Він повинен був творчо, мистецьки так керувати розвитком і діяльністю дитячих організацій шкільного самоврядування, щоб ні в чому не обмежувати волі й самодіяльності вихованців. Вчитель-опікун чи інструктор на підготовчому етапі мав здійснити ряд заходів: підготувати школярів ідейно і теоретично під час попередніх бесід, наводячи різні конкретні факти зі шкільного життя. Коли справа ідейно дозрівала у свідомості дітей, тоді вчитель приступав до організації самого кооперативу. Учитель давав почин до перших загальних зборів, вибираючи ініціаторів цього руху. На перших зборах пояснював дітям техніку ведення нарад, допомагав молоді з-поміж себе вибрати президію, секретаріат. Відкриваючи збори, наголошував на важливості парламентарного способу промов, допомагав у веденні протоколів. Обговорюючи значення створеної установи, звертав увагу дітей на те, що корисний розвиток їх організації значною мірою залежатиме від доброго керівництва, пильності, працьовитості, сумлінності, громадських чеснот усіх її членів. На перших зборах проводилося ознайомлення дітей зі статутом. Також потрібні були поради, вказівки і керівництво вчителя на початку діяльності організації чи управління.

Увага вчителів зверталася на те, що дитячі кооперативи могли органічно розвиватися лише за умови, що молодь усвідомить собі їх мету, завдання і шляхи реалізації в практичному шкільному житті. Разом з тим зазначалося, що важливість цієї громадської інституції повинна органічно випливати з реальних потреб шкільного життя. Педагогічне і виховне значення мав сам процес і методика створення інструкції. Інструкція інституції, подібно як і суспільні закони, повинна була черпати матеріал та ідеологічний зміст з життя шкільного колективу, виходячи з умінь і мети діяльності даних організацій. Виконання обовязків, передбачених інструкцією, вимагало від учителів і учнів не лише основної теоретичної підготовки, але й значних практичних навичок.

В організації шкільної ощадної каси діяльність педагога подібна до діяльності у шкільному кооперативі. Учитель-опікун чи інструктор повинен був домовитися про співпрацю з місцевою кредитною установою (райфазенкою чи з Українбанком). В одній школі могли існувати одна або більше ощадних кас, що створювало можливість чинної участі у спільній діяльності великої кількості учнів. Шкільна ощадна каса мала згуртовувати учнівську молодь, солідаризувати її на економічному ґрунті, привчати дітей до ощадності як однієї з підстав економічного добробуту народу, засвідчувати взаємну Допомогу через постачання членам кредиту, концентрувати всі фонди автономної громади, призвичаювати і привчати шкільну молодь до розумного, доцільного господарювання шкільними грошима. За статутом чи інструкцією, членом шкільної каси ощадності міг стати кожний учень, який вніс вступний і членський внески, встановлені загальними зборами. Кожний член шкільної каси ощадності мав право: користуватися всіма послугами каси, передбаченими статутом, брати участь У загальних зборах з вирішальним голосом, вибирати і бути обраним до всіх органів управління шкільної каси ощадності. Фонди шкільної каси ощадності нагромаджувалися зі вступних і членських внесків, подарунків і записів, відсотків від позичок, оборотних капіталів і доходів різних інституцій. Шкільна ощадна каса не обмежувалася механічним збором дрібної ощадності, вона готувала молодь до праці в громадському житті шляхом її участі у діяльності управління і ревізійної комісії, які повинні були складатися з учнів, особливо в гімназіях і ліцеях. Учнівськими книжками вкладів розпоряджалося управління шкільної каси протягом усього шкільного року. Учні під час шкільних канікул мали право вкладати на ощадні книжки чи з них забирати свої заощадження (такі ж права мали і випускники цієї школи). Шкільна ощадна каса здійснювала покладені на неї завдання розвитку ініціативи, підприємництва й ощадності, товариськості, здійснювала організацію спільних лекцій і бесід [17].

Учнівська економічна теоретико-практична діяльність велася у двох напрямах, а саме: створення шкільних крамниць та організація ощадних кас. У крамницях учні вчилися торгової справи, обліку і розрахунків, оцінюванню вартості виробів, в ощадних касах знайомилися з елементами банківської справи і, таким чином, вироблення практичних навичок було однією із форм соціалізації й майбутньої професійної адаптації. Працівники РСУК, дослідивши 1938 року 26 шкільних кооперативів,19 крамниць, 7 ощадних кас, зробили висновок: вклади розміщено в Українбанку, Промбанку у Львові; у всіх приватних закладах товариства "Рідна школа" введено щотижневі 1-2-годинні лекції з кооперації, 4 шкільні кооперативи мали бібліотеки (разом - 136 книг кооперативного змісту). У 5-х кооперативах відбувалися збори, на яких учителі й учні виступали з рефератами на кооперативні теми, а в 7-х проводилося свято ощадності. Під керівництвом учителя-опікуна учні завідували всіма справами як члени управління, спостережної ради. Шкільні кооперативи торгували шкільним приладдям, солодощами, печивом [6].

Наголошуючи на виховних моментах ощадності, І. Галущинський посилався на позицію польського вченого, професора Ромера, який, підкреслював загально-громадянський характер ощадності, її соціальне і національно-виховне значення, вважав, що "змисл ощадності є одною з тих моральних сил, що стають джерелом матеріальної могутності. Особливо велике значіння має розвиток цього змислу у тих народів, що позбавлені самостійного політичного життя, що самі не рішають ні про свою долю, ні взаїмні відносини внутрі і на зовні своєї суспільности. Змисл ощадности скріплює у таких народів відпорність… Таким чином ощадності, зложені в корпоративних інституціях, стають мірилом суспільного і національного вишколення громадянства" [2, 90].

Важливим виховним і соціалізуючим чинником особистості було запровадження з 1932 року обовязкового теоретичного навчання у старших класах середніх та народних шкіл основ кооперації по 1-2 год. на тиждень; у гімназіях (VI - VII класи) - по 2 години на тиждень, учительських семінаріях (III - IV курси) - по 1 годині на тиждень. При цьому керівництво "Рідної школи" наголошувало на тому, що головною метою навчання кооперації молоді є морально-ідеологічне виховання в дусі етичних ідей спільництва і солідарності, а не суто професійна підготовка кооператорів-практиків.

Теоретична частина кооперативного курсу передбачала розгляд досить широкого спектру питань: читалися лекції про господарські відносини в регіоні, про поділ праці; викладалися основи кооперації, починаючи від вивчення статуту кооперативу, ознайомлення з його документацією, закінчуючи такими фінансово-економічними термінами, як "запасний фонд", "розхід", "баланси", "кредит", "калькуляція" тощо. Водночас проводилися бесіди про товарно-грошові відносини в суспільстві, роль і значення грошей, а також вивчалася історія кооперативного руху в Україні та за її межами.

У чотирирічних народних школах навчання проводилося у формі популярних оповідань і бесід, де учитель пояснював елементарні поняття кооперації на прикладах зі щоденного життя, історичних фактів. Для цього видавався відповідний матеріал, який містив доступно написані цікаві оповідання. Рекомендувалося ознайомлювати молодь середньої школи, починаючи з III класу, шляхом популярного викладання з основними відомостями про теорію кооперації та історію її розвитку; в народних школах широко використовувалися елементи етнопедагогіки: спочатку на основі найбільш доступних оповідань (казок, байок, математичних задач) зясовували, що таке кооператив, колективна господарська праця, солідарність, жертовність, знайомили учнів з місцевим кооперативом; потім - приступали до оповідань з історії кооперації та її теорії, пояснювали і читали з кожним класом статут шкільного кооперативу і скликали перші збори, предметом розгляду яких ставало прочитання і прийняття статуту, рішення про назву кооперативу, запис членів, вибір членів спостережної ради і виду діяльності кооперативу [5].

Навчання кооперації проводилося так, щоб зацікавити молодь до самостійного вивчення кооперації і поглибити симпатії до кооперативної ідеї. З наукою кооперації повинен був ознайомитися не лише той учитель, який вів окремі години кооперації. Основи кооперації мали бути відомі всьому рідношкільному вчительству, котре повинно використовувати набуті знання для поглиблення кооперативних відомостей при навчанні інших предметів. Під час викладання історії та географії треба було також торкатися екомічних питань, при цьому відповідну увагу присвячувати питанням кооперації. На уроках української мови порушувати такі питання, як писання протоколу засідань, ведення кореспонденції. Словом, увесь учительський склад кожної української школи повинен був розуміти і симпатизувати всіма силами вихованню молоді в кооперативному руслі [13].

Схвальну оцінку організації шкільних кооперативів дав Перший Український Педагогічний Конгрес (1935 р.), у резолюції якого зазначено: "Оцінюючи велику виховну роль навчання кооперації у школах, Конгрес схвалює і вітає впровадження цього навчання у більшості шкіл "Рідної школи" та закликає решту шкільних закладів піти їх слідами; Конгрес вважає доцільним запровадити у всіх школах справжні учнівські кооперативи, крамниці та закликає до цього всі школи, де виховується українська молодь. Одночасно він звертається до керівництва кооперативних організацій, щоб допомогло "Рідній школі" призначити ревізора й інструктора шкільних кооперативів" [14].

Отже, започаткована товариством "Рідна школа" організація теоретичного і практичного навчання кооперації в загальноосвітніх школах, широке зацікавлення громадськості, педагогів кооперативним вихованням молоді шкільного віку, їх подвижницька праця в цьому напрямі сприяла усвідомленню українською молоддю кооперативних ідей, суспільно-економічних проблем і залученню її до практичної діяльності в кооперативних обєднаннях, економічно-суспільних установах, громадських організаціях і, на чому важливо наголосити, подальшій адаптації молоді до майбутньої професії та її соціалізації.

Історико-педагогічний досвід підтверджує, що соціалізація належить до тих процесів, завдяки яким люди навчаються жити спільно й ефективно взаємодіяти один з одним. Активна участь кожної особистості у засвоєнні культури міжособистісних взаємин, у формуванні певних соціальних норм, ролей і функцій, у набутті умінь і навичок, необхідних для їх успішної реалізації, сприяє соціалізації, пізнанню людиною соціальної дійсності, оволодінню навичками практичної індивідуальної та групової діяльності. У процесі соціалізації особистість набуває нових якостей і психологічних механізмів, завдяки яким досягаються бажані зміни. Визначальне значення для процесів соціалізації належить суспільному вихованню. Дослідження минулого досвіду сприятиме, на нашу думку, подальшому науково-теоретичному збагаченню економічної освіти в Україні, заглибленню у психолого-педагогічний аспект проблеми "соціалізація", визначенню прогностичних тенденцій подальшого розвитку фахової освіти, конкретизації її змісту.

економічна соціалізація мислення фахівець

Список літератури

1. Волкова Н.П. - Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с. - С.121.

. Галущинський І. Виховні моменти ощадности // Українська школа. Записки "Учительської громади" за 1929 рік. - Львів, 1929. З друкарні Видавничої Спілки "Діло". - С.88-90.

. Гіптерс З.В. Економічна освіта молоді в Галичині ХІХ - першої половини ХХ століть: теорія, досвід, персоналії: Монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2006. - 220 с.

. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

. Жук А. Діточі кооперативи при школах на українських землях в Польщі // Господарсько-кооперативний часопис. - 1933. - Ч.23. - С.4.

. Концепція розвитку економічної освіти в Україні // Освіта України. - 2004. - № 6. - С.4-5.

. Коренець Д. Кооперація в школі // Учительське слово. - 1922. - Ч.1. - С.4.

. Кущинський А. Шкільні кооперативи // Наша школа. - Ужгород, 1937. - Ч.2-3. - С.8-15.

. Лучишин І. Кооперативне виховання в школах "Рідної школи" // Рідна школа. - Львів, 1932. - Р.І. - Ч.6. - С.91.

. Малицька К. Мої завваги про кооперацію в школі // Рідна школа. - Львів, 1932. - Ч.17-18. - С.246-247.

. Меграбян А.А. Личность и сознание. - М.: Медицина, 1978. - 173 с.

. Обіжники головної управи товариства "Рідна Школа" (м. Львів) за 1934 р. - ЦДІА у Львові, ф. 206, оп.1, од. зб.270, арк.25-26, 42-49, 53-54, 59-60.

. Перший Український Педагогічний зїзд 2-3 листопада 1935 р. у Львові // Рідна школа. - 1935. - Ч.22. - С. ЗЗ1-335.

. Психологический словарь / Под ред.В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., Педагогика-Пресс, 1996. - 440 с.

. Тотоміянц В.Ф. Організація шкільних дітей // Господарсько-кооперативний часопис. - 1933. - Ч.23. - С.2-4.

. Храпливий Є. Ощадність - основою виховання молодого покоління // Господарсько-кооперативний часопис. - 1933. - Ч.45. - С.6.

Похожие работы на - Історико-педагогічний аспект економічної соціалізації особистості

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!