Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг дослідження становить 28 сторінок, основного тексту - ____ сторінок, службових сторінок - 4 сторінки. У списку літератури - 13 найменувань.
Розділ І. Портрет в теоретичному аспекті
1.1 Поняття портрету як явища
Слово "портрет" походить від франц. "Portrait", що означає зображення оригіналу "trait pout trait" - "межа в межу", "чорта за межею". У теорії мистецтвознавства під портретом на увазі зображення певної конкретної людини або групи людей, в якому переданий, відтворений вигляд людини, розкрито її внутрішній світ, сутність його характеру. Мистецтвознавець М. Андронікова у своїй монографії про мистецтво створення портрета пише: "Портрет народжується не разом з мистецтвом, а тільки тоді, коли людина усвідомлює себе явищем винятковим і не схожим ні на одну іншу істоту, не на одного іншої людини. Портрет - це один з найвищих форм мистецтва, довго що зріє в надрах його, перш ніж скластися, відокремитися і завоювати в ньому свої самостійні й унікальні права". [6; 13]
Справжній художник, який створює портрет, менш за все претендує на дзеркально-фотографічне відображення "натури". Людина відтворюється мистецтвом не повністю, не у всіх проявах своєї особистості, а тільки в деяких обраних аспектах. Мета і зміст роботи художника над будь-яким портретом полягає у пошуку головної ідеї шляхом відбору характерного. Завдання ж художника полягає в зведенні цього в ступінь образу при збереженні портретних рис конкретної людини.
"Хороший портрет є драматизовані біографія моделі - розкриття природної драми, властивої кожній людині" - стверджував Шарль Бодлер, вважаючи, що портретист повинен володіти не тільки здатністю наслідування природі, але й силою вгадування. Тому кожен портрет містить у собі уявлення художника про свою модель. [6; 15]
Розглянуті вище принципи створення образотворчого портрета аналогічні й в літературі, й в публіцистиці.
портрет журналістський твір мовностилістичний
Особистість (і відповідно портрет як аналог її в образотворчому мистецтві) з'являється досить пізно в історії людської цивілізації. Н.І. Жинкін, у свою чергу, визначаючи портрет, говорить про те, що не можна міркувати просто про індивідуалізації зображуваного, адже тоді і пейзаж повинен стати портретом, оскільки він індивідуальний у цьому плані. Він вводить визначення портрета як зображеного на площині індивідуального людини, не залученого в дію, але потім сам же відкидає подібний шлях, оскільки він нічого не дає для розуміння суті портрета. [3; 13] Шлях аналізу портрета Жинкин бачить в пошуку характерних форм особистості: "в особистості є такі спеціальні характерні для неї форми, втілення і знаходження яких задовольняє художній досвід і дає можливість побудувати різні типи портретів з різним світоглядом". Портрет в його розумінні навіть піднімається над людиною, сам стає визначальною людини силою: "портрет тільки знаходить особистість у людині, він в ньому виявляє його власні форми. [3; 20]
.2 Портрет як композиційно-структурного елемент в журналістському творі
В цій роботі ми розглядаємо портрет саме як композиційно-структурний елемент, а не як окремий жанр. Відповідно, щоб об'єктивно охарактеризувати структуру самого портрету нам потрібно детермінувати поняття, в периферію яких входить портрет як елемент.
За В.Й. Здоровегою, композиція - це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія, співвідношення. [8; 97] до композиційно-структурних елементів можна віднести пейзаж, опис подій, екскурси в минуле й звісно ж портрет людини чи групи людей. Портрет, як вже було згадано в попередньому параграфі зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя героя, одягу, взуття тощо. Портрет служить одним із засобів типізації, особливо індивідуалізації образу персонажа. Вже зовнішній вигляд часто говорить про деякі риси вдачі героя. Проте інколи, його зовнішність контрастує з людською сутністю. В журналістському творі портрет сприймається як аналог душі героя. Звідси і поділ його на внутрішній і зовнішній. До обох можна віднести розкриття людської, національної, соціальної сутності персонажів через їх характеристику, діалоги, монологи.
Портрет - перше і найбільш очевидне засіб характеристики персонажа. Опис зовнішності людини вбирає в себе і віддзеркалює загальні ознаки стилю і композиції усього твору, а також особливості художнього світу автора.
1.3 Функціонал та типологізація портрету
Портрет в журналістському творі дає можливість наочно побачити героя, і в цьому плані він стимулює читацьку увагу. Інша його функція - допомогти через відтворення певних зовнішніх деталей зазирнути у світ душі людини, світ її емоцій і почуттів.
Портрет в журналістському творі - достовірний. В цій співвіднесеності з конкретною людською особистістю, в документальності і полягає специфічна риса журналістського (публіцистичного) портрета, котрий визначає й інші його риси, перетворюючи його на іншу якісну даність, ніж літературний образ.
"Зовнішній портрет", як правило, пов'язаний з "внутрішнім портретом". Але таке зчеплення портрета і характеру не є атрибутивним в журналістському творі. Творча практика оперує багатьма прикладами, коли журналіст не дає зовнішнього портрета або обмежується лише кількома начерками зовнішності героя.
Передати внутрішній світ, характер людини через портрет непросто, оскільки часто-густо необхідно через нього відобразити душевний стан героя, його ставлення до навколишнього світу й до самого себе, вловивши при цьому ті головні, домінуючі риси, що визначають його як виразника тих чи інших рис сучасника. Портрет конкретної реальної людини - це своєрідне узагальнення, оскільки відтворення портрету людини - не стільки копіювання, скільки виявлення через індивідуальне, суспільно значимого, характерного. Уже в портреті героя журналіст шукає соціальний смисл, соціальну якість. Портрет людини, особистості вимальовується як портрет-характеристика, портрет-біографія. І разом з тим він має глибоко індивідуалізоване забарвлення.
Але не завжди портрети докладно змальовуються у творі. Це залежить від стилю журналіста, а також від жанру твору. Деякі журналісти зовнішній вигляд персонажа малюють окремими виразними штрихами. Саме від жанру твору залежить обраний автором тип портрету.
В журналістській практиці портрет утвердився й як жанровий різновид: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет.
Автопортрети в пресі з'являються рідко, оскільки змалювання автором самого себе - не є завданням журналістської діяльності. І все ж вони не поодинокі.
Соціальний портрет - різновид нарису, героєм якого є звичайна людина, конкретна особа - типовий представник певної соціальної групи. Характер персонажа такого нарису автор створює за принципами типізації, а знаходить його в особі, яку "відшукує" серед багатьох індивідуальностей. Водночас він розкриває найсуттєвіші риси характеру. Перед читачем постає людина громадянського темпераменту, майстер своєї справи. Соціальний портрет акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу. Створюючи життєпис такого героя, журналіст спирається на факти й цифри, використовує різноманітні спостереження, соціологічні і власні дослідження.
Соціологічний портрет - теж різновид нарису, центральним образом якого є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії. Кожен персонаж такого твору - носій окремих виразних соціальних рис, які, формуючись у систему, створюють в уяві читача синтезовану постать представників суспільства. Соціологічний портрет висвітлює, як правило, найважливіші соціальні проблеми і питання. Він будується на основі статистико-соціологічних даних, результатах соціологічних методів дослідження (спостереження, опитування, контент-аналіз, експеримент), підрахунках, цікавих фактах, які добрав сам журналіст. Такий творчий процес нагадує своєрідне соціологічне дослідження.
На шпальтах газет знайдемо політичний портрет, портрет політика. При певній схожості вони все ж відмінні. Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політичних поглядів та дій в їхній динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті, людська індивідуальність мовби поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору - політика як основна, професійна сфера діяльності. При цьому розкривається вона на досить широкому історичному фоні з відображенням усіх перипетій політичної кар'єри, що, в свою чергу, безпосередньо залежить від життєвості і реальності доктрин, теорій, які висував і обстоював політик.
Інструментарій політичного портрету - політична біографія, політичне досьє, політична реклама, політична інтрига.
Дослідники виділяють такі типи портрета, як опис зовнішності персонажа, соціальний портрет, психологічний портрет, портрет, який відображає емоційний стан персонажа, і т.д. [14; 289]
1. Літературний портрет. Має безліч форм. Портрет-роман. Портрет-дослідження (за формою статті - поширений у "Літературній Україні"). Портрет-ессе. Портрет-сенсація (за тлумаченням автора - див. О. Бузина "Шевченко-вурдалака") та ін.
. Політичний портрет. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю. Найчастіше політичний портрет твориться у формі статті - глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів. Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Читаємо у книзі "Політика, преса, влада": "Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору - політика як основна, професійна форма діяльності." Тут, до речі, слід сказати, що якщо портрет політика може бути написаний і у формі нарису (есе чи зарисовки), і у формі статті, і у формі інтерв'ю, то політичний портрет у жодному разі не послуговується художньо-публіцистичними жанрами (хоч і не відмовляється від стилістичних прийомів, образності, тобто елементів художності, без яких тканина твору - мова є блідою і непринадною).
. Історичний портрет. Подібно до портрета політичного історичний портрет користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до статті, тобто до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети-книги (штрихи до портретів, мемуар-портрети, інші форми).
. Культурологічний портрет. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя зіркового Олімпу суспільства (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т.п.) виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети-зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т.д. Поряд з тим існують й серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.
. Соціологічний портрет. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр., відсотків, таблиць.
. Побутовий портрет, або портрет Простої людини. [4].
До основних функцій портрета в нарисі відносяться: сюжетна (портрет може сприяти розвитку сюжету або заповнювати тимчасової прогалину в сюжетному дії); моделююча (портрет моделює розстановку і співвідношення характерів, намічає становище героя серед інших персонажів в сюжетному просторі твору); оцінна (в портреті явно або приховано проявляється авторська оцінка того чи іншого героя); ілюстративна (портрет персонажа створює у читача зорове уявлення про героя і задає емоційний тон його сприйняття); психологічна (через зовнішність героя виявляється його внутрішній світ, настрій, стан або зміна психологічних станів); характерологічна (по зовнішніх рис можна зробити деякі попередні висновки про характер персонажа). [14; 290]
Висновки до розділу І
Отже, портрет - це композиційно-структурний елемент журналістського твору. Це перший і найбільш очевидний засіб характеристики персонажа. Опис зовнішності людини вбирає в себе і віддзеркалює загальні ознаки стилю і композиції усього твору, а також особливості художнього світу автора.
В співвіднесеності з конкретною людською особистістю, в документальності і полягає специфічна риса журналістського (публіцистичного) портрета, котрий визначає й інші його риси, перетворюючи його на іншу якісну даність, ніж літературний образ.
Узагальнюючи праці дослідників, ми прийшли до висновку, що існують такі такі типи портрета, як опис зовнішності персонажа, соціальний портрет, психологічний портрет, портрет, який відображає емоційний стан персонажа.
Також можна виокремити функціонал, характерний саме для портрету, а саме сюжетну функцію, моделюючу, оцінну, ілюстративну та інші., які взаємообумовлюють й функції мовностилістичних засобів, характеристика яких надається в наступному розділі.
Розділ ІІ. Мовностилістичні засоби створення портрету в засобах масової інформації
2.1 Методи й засоби фіксації ознак зовнішності людини
Так склалося, що інтерес до наочного зображення людини постійний, на це не в силах впливати ніякі суспільні або соціальні зміни. Кожна історична епоха залишила нам свої приклади, що запам'ятовується образи різних людей.
У наші дні успіх або невдача якийсь особистості визивают незмінний інтерес громадськості. Люди абсолютно різних занять, зі своїми неповторними рисами зовнішності або характеру, особливим поглядом на життя стають героями полотен художників, персонажами літературних творів і журналістських матеріалів.
Існує низка методів фіксації ознак зовнішності людини.
Наприклад, авторська субєктивна оцінка, яка є сукупністю мовних засобів. В читача, по-перше, не виникає підозри стосовно ставлення автора до суб'єкта, по-друге, завдяки авторській інтенції формується й особистісне ставлення до героя чи героїв матеріалу. Беспосереднє "втручання" автора в матеріал, оцінка, аналіз побаченого посилюють вплив журналістського текста: інертність чи зацікавленість передаються й адресату матеріалу. Як демонстрацію цього, можна навести такий приклад. Надзвичайно важливий, знаковий характер несуть в собі фігури політичних діячів. Який особистістю є той чи інший політик, які почуття, символи та ідеї асоціюються з ним, має для публіки першорядний інтерес. Висвітлення того чи іншого політика як живої людини, можливо при щоденних чи побутових обставинах, використання показових деталей в його портреті можуть докорінно змінити ставлення аудиторії як до нього самого, так і до його професійної діяльності. [2]
Автори, що досліджують портретний опис одностайно твердять про його важливу роль у загальній характеристиці персонажів, а ця характеристика, в свою чергу, важлива у спілкуванні автора з читачем. До основних прийомів портретизації можна віднести опис зовнішності героя, його манеру говорити, згадка найбільш значущих висловлювань героя, розповіді про його вчинки. Важливу роль у у композиції твору поряд із портретом грає авторський коментар, в якому використовуються такі мовні дії, як оцінка, роздум. Крім того, значну інформацію несуть відгуки про героя його друзів і знайомих, відомості про вчинки героя і його життя, почерпнуті з книг і розмов з різними людьми, а також ряд інших прийомів, тобто композиційні елементи портрету.
.2 Виразно-стильові засоби створення портрету
1.2.1 Лексичні засоби
Щодо лексичних засобів, то тут хотілось би приділити увагу лексико-семантичним явищам - оціночній лексиці та лексиці з гендерною конотацією.
При створенні та вербалізації описів домінуюче значення належить лексичним одиницям, в семантиці яких є оціночний компонент. В результаті диференціації лексичних одиниць, які містять плюс-мінус характеристики, було встановлено, що серед загально ціннісних та частково ціннісних лексичних одиниць переважає позитивна оціночна лексика.
Аналіз номінативів в портретах журналістського тексту показав, що їх використання може бути іноді гендерно вираженим. Більшість назв жіночих професій, наприклад, традиційно передаються іменниками чоловічого роду, хоча для української мови є характерним і вживання відповідників жіночого роду. У сучасних журналістських текстах, як не прикро, жіночий рід на позначення професійної діяльності представниць прекрасної статі переважно трапляється у випадках, коли йдеться про так звані "жіночі професії": "офіціантка" "няня", "акторка", "прибиральниця" та ін. Проте варто зауважити, що останнім часом на сторінках преси все ж таки спостерігаються позитивні зрушення у цьому відношенні. Зокрема це стає помітним, наприклад, у публікаціях на спортивну тематику: "знаменита українська бігунка", "шахістка". Також дещо нівелюють стереотипні упередження намагання журналістів представляти жіночі професії через введення в текст словосполучень з прикладкою: "дівчата-барабанщиці", "жінки-новостійниці" (не зовсім вдала назва ведучих інформаційних програм).
Менш використовувані, проте не менш цікавими є оказіональні фігури, такі як неологізми та контекстуально обумовлені оказіоналізми.
Характерною ознакою журналістських матеріалів в проаналізованих виданнях можна вважати появу в текстах нових специфічних лексем іншомовного походження, так званих "інтернет-термінів", які найчастіше стосуються сфери уподобань та роду занять молоді. Зокрема, під впливом інтернет-середовища, що набуває ознак окремої культуросфери, в мовному узусі закріплюються лексеми, повязані з віртуальним світом міжособистісних стосунків чоловіка та жінки, які замінюють звичні номінативи "хлопець" / "дівчина", наприклад, такими: "геймерша", "полонянка віртуалу", "геймер", "компютерні казанови" тощо.
Для створення конкретизованих, а потім на їх основі й узагальнених, гендерних характеристик активно використовуються різноманітні засоби оцінності, які фокусують увагу на вираженні особливостей: а) зовнішнього вигляду, зовнішності представників обох статей; б) їх інтелектуального потенціалу та його виявлення; в) внутрішньо-духовної, ціннісної сутності. Відносно новим взірцем жіночої вроди сьогодні вважається таке поєднання: високий зріст, струнка постава, довгі ноги ("дівчина приємної зовнішності, висока, довгонога"; "молоденька довгонога красуня"). Актуальними залишаються контекстуально різноманітні прийоми зображення красивих, виразних, глибоких жіночих очей: "мила чорноока дівчина", "гарна струнка блондинка з великими очима і милою усмішкою" тощо. Краса жіночого обличчя змальовується за допомогою означень: "миловидна", "симпатична", "чарівна", "витончена", "воістину жіночна". В оцінках привабливості чоловіка традиційно звертається увага на відповідність його зовнішніх характеристик існуючим еталонам чоловічої краси, зокрема повязаних із силою і мускульною міццю. Увазі до зовнішності чоловіка завдячують такі узгоджені й неузгоджені означення як: "симпатичний хлопець"; "симпатичний молодик"; "вельми симпатичний юнак", "гарний, засмаглий юнак"; "привабливий молодий чоловік"; "симпатяга" та ін. У характеристиках інтелектуального потенціалу представників різних статей помітним стає тенденція до вирівнювання характеру мовних оцінних суджень. Звичайно, за чоловіками залишається право називатися "досвідченими зубрами" і збагачувати когнітивно-семантичну палітру означень подібного спрямування ("досвідчений і розумний чоловік", "освічені юнаки"). Проте й "розумних" жінок у журналістських оцінках значно побільшало: "розумниця"; "зацікавлені й дуже настирливі дівчата"; "розумна, вихована, чарівна"; "розумна і гарна дівчина". Помітною також є тенденція до зближення означень, що наголошують на поєднанні краси і розуму як жінки, так і чоловіка. У журналістських текстах вони наводяться як поняття, що логічно передбачають одне одного і є взаємоповязаними: "освічена, вродлива молода жінка"; "розумні й гарні молоді люди", "колюча і дико симпатична розумниця". Таким чином, відбувається зміна уявлень про те, що красива жінка не може бути розумною, а розумна - красивою, як вважалось ще донедавна. [12]
У зображенні внутрішньо-духовної, ціннісної сутності дівчини чітко окреслюються кілька напрямків. Комплекс означень, які властиві жіночій статі, представлений такими ключовими характеристиками, як ніжність та лагідність, скромність, сентиментальність, духовність, темпераментність, порядність. Негативні оцінки представниць жіночої статі повязані з антиморальною поведінкою і часто мають сексуальний підтекст: "розбещена, легковажна, доступна дівчина", "розпусна юна особа". Серед справжніх чоловічих чеснот виділяються такі, як відповідальність, турботливість, сила духу, життєрадісність та оптимізм, щедрість і недрібязковість. Негативні характеристики чоловіків, зокрема молодих, як правило повязуються з втратою ними духовності та нівелюванням ціннісних норм поведінки, антиморальною і навіть кримінальною поведінкою, розбещеністю: "відчайдушний паскудник"; "безвідповідальний шмаркач"; "круті хлопці", які поповнюють тюремний контингент". Варто зауважити, що в цілому негативні риси в представленні образів молодих хлопців та дівчат подаються здебільшого в текстах соціально-критичного тематичного спрямування. [12]
1.2.2 Стилістичні засоби
Автори, що досліджують портретний опис одностайно твердять про його важливу роль у загальній характеристиці персонажів, а ця характеристика, в свою чергу, важлива у спілкуванні автора з читачем. Саме тому, надаючи портретний опис, автори апелюють до уяви читача, використовуючи різні прагматичні тактики та стилістичні прийоми.
В кожного автора виникає потреба анатомізувати це, здавалось би, нескладне мовностилістичне, а у ширшому значенні творче явище за складністю, структурою, внутрішньою природою, зображувально-виражальними засобами явищем. У цьому плані мова журналістики суттєво відрізняється від мови науки з одного боку, мови художнього твору - з другого, наближаючись, але не співпадаючи цілковито, із мовою розмовно-побутовою і діловою. [6]
В аналізованих матеріалах для авторської оцінки персонажів часто використовуються стилістичні фігури, як семантичні (антитеза, градація та ін), так і синтаксичні (еліпсис, апосіопеза та ін.) Проте кількісний аналіз показав, що твори для опису особи використовують метафору, епітети, антитезу та порівняння найчастіше. Для публіцистики властиві й інші чисто літературні прийоми, в тому числі алегорія, іронія, сарказм, карикатура. [6]. Домінування метафор свідчить про те, що авторам легше виразити свою думку, називаючи один предмет чи явище іншим, і ти самим проявляти важливі характеристики того, що або хто описується. Більш того, журналісти-практики за допомогою метафори створюють в свідомості реципієнта певний образ, який апелює до емоцій і тому має неабиякий вплив. [1; 167]. Журналісти використовують прийом метафоризації для створення портретної характеристики персонажа, показу внутрішнього стану героїв і т.д. Метафора дозволяє достовірно і образно донести до читача задум твору, а читачеві - проникнути в творчу світосприйняття автора.
Публіцистична метафора не тільки пожвавлює, зображує, але перш за все оцінює. Вся система виразних засобів публіцистики підпорядкована оцінності [11]. У газетно-публіцистичної мови призначення метафори не тільки і не стільки образність, скільки створення оціночного ефекту, позитивного чи негативного (пафосність, урочистість, піднесеність, затвердження; осуд, сарказм, іронія і т.д.):
"Вже з перших хвилин спілкування з Тетяною Столяровою розумієш, чому вона пішла в присяжні - вона просто звикла бути скрізь" [Коментарі, №46, 2012; С.8].
"Його очі та голос випромінюють спокій і впевненість" " [Business class; №3 (5); 2008; С.73].
"Анатолій Криволап не належить до творців, які паралельно з основним видом діяльності активно роблять собі піар" [Art-Ukraine; №5 (24); 2011; С.68]
Значно частіше ми спостерігається метафоричне вживання дієслів і прикметників. За допомогою дієслівних метафор неживе відображається в світі живого. У прикметникових метафорах часто спостерігається приховане порівняння, в якому перенесення властивостей з одного предмета на інший здійснюється за допомогою точно підібраного імені прикметника.
Виразна прислівникова метафора: неживе персоніфікується і сприймається як живе, людське. Також спостерігається приховане порівняння, в якому прислівник перетворить значення поняття, надаючи йому нові властивості, показуючи його в іншому ракурсі.
Метафора в досліджуваних матеріалах виконує усі властиві їй функції: представляє індивідуально - авторську модель світу (моделююча), формує образне уявлення про світ (інструментальна функція), допомагає усвідомити, створити припущення про сутність об'єкта (гіпотетична), дає нове найменування об'єкту (номінативна функція, або функція фіксації значення), впливає на уяву читача (функція впливу), робить образ більш яскравим і наочним (образотворча).
За допомогою епітетів журналісти не просто експресивно описують дійсність, але й дають оцінку різним явищам. Дуже часто вони використовуються разом або в складі з іншими стилістичними засобами, що посилює емоційність. [1; 167]. Епітет - одна зі складових образності в творі, яка є засобом індивідуалізації характеру героя і допомагає висловити авторську оцінку. Завдяки використанню епітетів, документальна основа матеріалу набуває образності, а епітети в даному випадку виступають як засіб, що індивідуалізує характер персонажа. Епітети характеризують предмет з різних сторін і можуть позначати оцінку, ознака кольору (колірний епітет), розмір, форму предмета, рух. [11] Часто вживаючись з іншими фігурами мови, епітет допомагає передати авторське ставлення до персонажа: "Гапотій скромно примостився за столом у кутку кафедри…" [Коментарі, №46, 2012; С.8].
Антитеза є також одним з найчастіше використовуваних засобів. Автори використовують її, щоб протиставити контрастуючі поняття, показати складність явища чи його глибокі трансформації:
"Але в Негелі є й інший бік: на зміну спокійному громадянинові приходить повстанець, революціонер!" [Art-Ukraine; №5 (18); 2010; С.25]
"Його українська мова досі зберігає специфічні львівські інтонації, хоча він у Києві вже 10 років" [Business class; №3 (5); 2008; С.73]
Також серед стилістичних засобів значну питому вагу має порівняння. [10; 170]. Метою порівняння є надання характеристики якомусь обєкту шляхом зіставлення його з іншим обєктом з зовсім іншого класу. В журналістському творі людина може порівнюватися із реальною людиною, описуваною з позиціїїї соціального статусу. Порівняння як засіб характеристики персонажа в журналістському тексті служить типізації та одночасно індивідуалізації зображуваного персонажа, допомагає висловити авторську оцінку. Порівняння допомагає створювати і зовнішній, і внутрішній портрет людини (внутрішнє психічний стан людини, особливості його характеру, темпераменту, поведінки).
Деталі зовнішності, особливості рис обличчя можуть характеризувати особливості психології, поведінки персонажа. Порівняння дає можливість зробити індивідуальним вигляд людини, легко відмінним, впізнаваним, наприклад:
Значно рідше герой уподібнюється до конкретної, добре відомої особи:
"В її внутрішньому світі ніби-то жив Мандельштам - вона була ним приникнута". [Art-Ukraine; №5 (24); 2011; С.68]
Зовнішність та переконання персонажа може бути порівняно також з героями книг, картин чи інших зображень, фільмів та вистав, міфічними і біблійними персонажами: "При знайомсті з нашим героєм я згадую героя Мадянова" [Коментарі, №46, 2012; С.8].
Крім того, зовнішність може порівнюватись із власником типових рис:
"Повна, смугла, з рідкими волосами і ніби-то дуже здивованими очами, італійка дуже нагадувала жабу" [Вокруг света; №05 (2788); 2006; С.106]
Звязка - складник порівняння - на семантичному рівні обєктивує відносини уподібнення за допомогою таких мовних засобів як подібний до, схожий на, виглядає як, поводить себе як, нагадувати когось і т.д.
Слід зазначити, що та частина словникового складу української мови, яка є стилістично нейтральною, лише незначною мірою бере участь у формуванні мовного образу. Найбільш яскраво ця функція виявляється у слів, що містять яскраво виражену конотацію. Такі, наприклад, слова із сленгу, загалом відомі більшості читачів молодшого і середнього віку. Для специфічного забарвлення журналісти іноді використовують в своїх текстах елементи жаргонів і сленгу.
"У 90-і Дениса Мезенцева називали б "кивалою", натякаючи - він киває у такт словам судді" [Коментарі, №46, 2012; С.8].
"В митцеві вражає скромність - не лише у побуті, де він далекий він "новоруського" потягу до надмірного розкошування, а й у творчості". [Art-Ukraine; №5 (24); 2011; С.68]
Отже, тропи й стилістичні фігури при створенні авторської оцінки виконують найрізноманітніші функції в тексті: насамперед сприяють розкриттю авторського задуму і авторського "я", допомагають привернути увагу читачів і активізувати його, закликають розділити точку зору автора, виділяють основну думку, підкреслюють особливості різних деталей або дій.
1.2.3 Композиційні засоби
Особливої уваги заслуговують композиційні засоби портрету. Мовна поведінка персонажа дає вичерпну інформацію про нього. Мова героя висловлює його індивідуальний досвід, психологічний стан. У мові персонажа відбивається і соціальний статус, і професія, по мові часто можна визначити, де живе цей чоловік. У мові персонажа можуть бути відображені історична епоха, його національна, соціальна і професійна приналежність і т.д., а також душевний склад, характер, темперамент, мовні звички, смаки, тобто вона індивідуалізована. У кінцевому рахунку, мовної портрет стає домінантою портретної характеристики персонажа.
Мовленнєва характеристика містить два види інформації: перший свідчить про приналежність героя до якої спільноти; другий - про його індивідуальність і навіть оригінальності. Індивідуальна мовна характеристика персонажа створюється за допомогою комбінації всіх особливостей його мовної поведінки. Ефективним способом створення типових образів і характерів є індивідуалізація мови персонажів.
В журналістському тексті вираження авторської оцінки мовної портрет персонажа створюється за допомогою прямої, непрямої, невласне-прямої мови і їх змішаними формами. І в художньому, і в публіцистичному творі виділяють звичайно два мовні сфери: сферу мови автора і сферу мови персонажів. Мова персонажа в свою чергу поділяється на:
) зовнішню, або пряму і 2) внутрішню (мова або монолог). [11]
Висновки до розділу ІІ
Отже, як ми зясували з другого розділу, інформаційна і мовна складові образу портрету людини доповнюють одна одну і існують у нерозривній єдності.
Все, починаючи з композиції і закінчуючи виразно-стилістичними засобами, слугує більш повному розкриттю журналістської думки. Існує низка методів фіксації ознак зовнішності людини. Важливу роль у у композиції твору поряд із портретом грає авторський коментар, в якому використовуються такі мовні дії, як оцінка, роздум. Крім того, значну інформацію несуть відгуки про героя його друзів і знайомих, відомості про вчинки героя і його життя, почерпнуті з книг і розмов з різними людьми, а також ряд інших прийомів, тобто композиційні елементи портрету. Мовностилістичні засоби є дуже важливим елементом портрету, оскільки реалізовують прагматичній функції тексту найдієвіше. Щодо лексичних засобів, то тут ми прийшли до висновку, що особливу стилістичну роль тут відіграє оціночна лексика та лексика з гендерною конотацією.
При створенні та вербалізації описів домінуюче значення належить лексичним одиницям, в семантиці яких є оціночний компонент. Менш використовувані, проте не менш цікавими є оказіональні фігури, такі як неологізми та контекстуально обумовлені оказіоналізми.
Характерною ознакою журналістських матеріалів в проаналізованих виданнях можна вважати появу в текстах нових специфічних лексем іншомовного походження, так званих "інтернет-термінів", які найчастіше стосуються сфери уподобань та роду занять молоді.
В аналізованих матеріалах для авторської оцінки персонажів часто використовуються стилістичні фігури, як семантичні (антитеза, градація та ін), так і синтаксичні (еліпсис, апосіопеза та ін.) Проте кількісний аналіз показав, що твори для опису особи використовують метафору, епітети, антитезу та порівняння найчастіше. Для публіцистики властиві й інші чисто літературні прийоми, в тому числі алегорія, іронія, сарказм, карикатура. [6]. Домінування метафор свідчить про те, що авторам легше виразити свою думку, називаючи один предмет чи явище іншим, і ти самим проявляти важливі характеристики того, що або хто описується.
Отже, тропи й стилістичні фігури при створенні авторської оцінки виконують найрізноманітніші функції в тексті: насамперед сприяють розкриттю авторського задуму і авторського "я", допомагають привернути увагу читачів і активізувати його, закликають розділити точку зору автора, виділяють основну думку, підкреслюють особливості різних деталей або дій.
Загальні висновки
Портрет персонажа є одним з найважливіших стилістичних елементів в журналістському тексті, одним із способів створення цілісного образу героя матеріалу, своєрідний психологічний, поведінковий, соціальний, мовний та інші аспекти характеризації. Портретна характеристика, як композиційно-структурний елемент, впливає на композицію, сюжет, фабулу, тему, ідею, і, навпаки, відчуває на собі вплив цих компонентів тексту. Портретна характеристика не просто представляє героя і орієнтує читача на його подальше сприйняття. Визначаючи авторську модальність, вона прогнозує фабульні і композиційну будову розповіді. Автор завжди підпорядковує портрет персонажа нарису висловом головної ідеї твору; таким чином, портретні характеристики стають безпосередніми виразниками авторського задуму. Це перший і найбільш очевидний засіб характеристики персонажа. Опис зовнішності людини вбирає в себе і віддзеркалює загальні ознаки стилю і композиції усього твору, а також особливості художнього світу автора.
В співвіднесеності з конкретною людською особистістю, в документальності і полягає специфічна риса журналістського (публіцистичного) портрета, котрий визначає й інші його риси, перетворюючи його на іншу якісну даність, ніж літературний образ.
Також можна виокремити функціонал, характерний саме для портрету.
Інформаційна і мовна складові образу портрету людини доповнюють одна одну і існують у нерозривній єдності. Все, починаючи з композиції і закінчуючи виразно-стилістичними засобами, слугує більш повному розкриттю журналістської думки. Існує низка методів фіксації ознак зовнішності людини. Важливу роль у композиції твору поряд із портретом грає авторський коментар, в якому використовуються такі мовні дії, як оцінка, роздум. Крім того, значну інформацію несуть відгуки про героя його друзів і знайомих, відомості про вчинки героя і його життя, почерпнуті з книг і розмов з різними людьми, а також ряд інших прийомів, тобто композиційні елементи портрету. Мовностилістичні засоби є дуже важливим елементом портрету, оскільки реалізовують прагматичній функції тексту найдієвіше. Щодо лексичних засобів, то тут ми прийшли до висновку, що особливу стилістичну роль тут відіграє оціночна лексика та лексика з гендерною конотацією.
При створенні та вербалізації описів домінуюче значення належить лексичним одиницям, в семантиці яких є оціночний компонент. Менш використовувані, проте не менш цікавими є оказіональні фігури, такі як неологізми та контекстуально обумовлені оказіоналізми.
Характерною ознакою журналістських матеріалів в проаналізованих виданнях можна вважати появу в текстах нових специфічних лексем іншомовного походження, так званих "інтернет-термінів", які найчастіше стосуються сфери уподобань та роду занять молоді.
В аналізованих матеріалах для авторської оцінки персонажів часто використовуються стилістичні фігури, як семантичні (антитеза, градація та ін), так і синтаксичні (еліпсис, апосіопеза та ін.) Проте кількісний аналіз показав, що твори для опису особи використовують метафору, епітети, антитезу та порівняння найчастіше. Для публіцистики властиві й інші чисто літературні прийоми, в тому числі алегорія, іронія, сарказм, карикатура. [6]. Домінування метафор свідчить про те, що авторам легше виразити свою думку, називаючи один предмет чи явище іншим, і ти самим проявляти важливі характеристики того, що або хто описується.
Отже, тропи й стилістичні фігури при створенні авторської оцінки виконують найрізноманітніші функції в тексті: насамперед сприяють розкриттю авторського задуму і авторського "я", допомагають привернути увагу читачів і активізувати його, закликають розділити точку зору автора, виділяють основну думку, підкреслюють особливості різних деталей або дій.
Ще Аристотель говорив, що метафори навчитися не можна. Але кожен журналіст повинен яскраво і наочно показати реалії життя, прагнути глибини думки і свіжості, яскравості слова, особливо в зображенні людини.
Список використанних джерел
1.Андрющенко Е.А. Средства репрезентации образа "чужого" в экономичеком дискурсе (на материале СМИ). [Електронний ресурс] // Вестник Волгоградского государственого унивеститета. - 2011. - №1 (13) - С.166-171. Режим доступу:
2.#"justify">3.Бабій Ю.М. Лексико-семантичні засоби створення портрету політичного діяча. [Електронний ресурс] // Весник ХНЕУ "Наука и практика
.Режим доступу: #"justify">5.Бохун Н.В. Мовностилістичні особливості створення портрета персонажа в іспанській художній літературі ХІХ-ХХ століть. [Електронний ресурс] - автореф. дис. … канд. філол. наук: 21.03.2007. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2007.
.Режим доступу: #"justify">7.Воронова M.I. Сучасна портретистика. Проблема жанру [Електронний ресурс] / Вісник ХНУ - №918 - 2009 р. -
.Режим доступу: #"justify">9.Жинкин Н.И. Портретные формы [Текст] // Искусство портрета. - М., 1928р. - 238с.
10.Здоровега В.Й. Природа і специфіка образу в журналістиці [Електронний ресурс]. // Вісник Львівського національного універсітету ім. Франка "Медіа критика". - 2004. - №26 Режим доступу: http://www.franko. lviv.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_Zdorovega. htm <http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/publications/visnyk26/Statti_Zdorovega.htm>
11.Здоровега В. Й Теорія і методика журналістської творчості: підручник [Текст] / В. Здоровега. - 3-тє вид. - Львів: ПАІС, 2008. - 276с.
12.Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навч. посібник. [Текст] / А. Капелюшний - Львів. 2001. - 315с.
13.Новікова Є.Ю. Лингвопрагматические средства создания современного политического образа Росси в прессе Германии. [Електронний ресурс] - автореф. дис. … канд. филол. наук: 2003 - Волгоградский лингвистический институт, Волгоград, 2003. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/lingvopragmaticheskie-sredstva-sozdaniya-sovremennogo-politicheskogo-obraza-rossii-v-presse-
14.Омецинська О.В. Особливості порівняння в портретному описі. [Електронний ресурс] // Вісник ХНУ - №930 - 2010 р. - С.170-174Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Rgf/2010_930/10oovtpp. pdf
15.Славкин В.В. Речевой портрет как структурный элемент очерка. [Електронний ресурс] - автореф. дис. … канд. филол. наук: 20.06.10. - Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова, Москва, 2010. Режим доступу: <http://mediascope.ru/node/903>
16.Слінчук В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) <http://referatu.net.ua/referats/7569/168224>. [Електронний ресурс] - автореф. дис. … канд. філол. наук: 22.06.06. - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.
17.Шкляр В.І., Гриценко О.М. Основи теорії міжнародної журналістики. / За ред. В.В. Різуна - К.: "Київський університет", 2002. - 304с.