Використання комплексу методів фізичної реабілітації в лікуванні хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка: 86 с., 5 рис., 7 табл., 4 додатки, 65 джерел літератури.

Захворювання бронхо-легеневої системи є однією з найбільш важливих проблем у сучасній світовій медицині. Розповсюдженість бронхіальної астми (БА) зростає у всьому світі. В Україні за останні 10 років рівень захворюваності на БА зріс у 3 рази. Все це дозволяє вважати БА важливою соціально-медичною проблемою і вимагає удосконалення діагностики, розробки і впровадження комплексних програм профілактики, лікування і реабілітації.

Об’єкт дослідження - фізична реабілітація хворих на бронхіальну астму.

Предмет дослідження - комплексна програма фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Мета роботи - встановити ефективність впливу підібраного комплексу методів фізичної реабілітації на стан хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати літературні джерела з теми дослідження.

. Оцінити морфо-функціональні показники стану здоров’я хворих дослідних груп до проведення реабілітації.

. Підібрати комплекс методів фізичної реабілітації та застосувати його в основній дослідній групі.

. Оцінити ефективність впливу методів підібраного комплексу у порівнянні з комплексом, який застосовувався в контрольній дослідній групі.

Методи дослідження: метод аналізу і узагальнення літературних даних; педагогічні методи дослідження; методи оцінювання морфо функціональних показників стану організму; метод математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в доповнені відомостей про нові сучасні підходи до комплексної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Практична значимість дослідження: проведене дослідження дасть змогу визначити новий науково обґрунтований комплекс реабілітації хворих на бронхіальну астму і на цій основі розробити практичні рекомендації щодо застосування його у практиці.

В результаті проведених досліджень встановлено, що підібраний реабілітаційний комплекс, який був застосований в основній групі, виявився більш ефективним, ніж комплекс контрольної групи.

БРОНХІАЛЬНА АСТМА, ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ, ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ, ДОЗОВАНА ХОДЬБА, ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА, МАССАЖ

бронхіальний астма фізичний реабілітація

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

АСТ - астмаконтрольний тест (Asthma Control Test)

БА - бронхіальна астма

ВЛГД - вольова ліквідація глибокого дихання

В. п. - вихідне положення

ЕКГ - електрокардіографії

ЖЄЛ - життєва ємність легенів

ЗБО - зворотність бронхіальної обструкції

ЛГ - лікувальна гімнастика

ЛФК - лікувальна фізична культура

НЯД - напади ядухи за добу

НЯТ - напади ядухи за тиждень

ОФВ1 - об'єм форсованого видиху за 1 секунду

ПОШВ - пікова об’ємна швидкість видиху

ПФР - програми фізичної реабілітації

ПШВ - пікова швидкість видиху

ПШВдк- пікова швидкість вихида добового коливання

РГГ - ранкова гігієнічна гімнастика

УФО - ультрафіолетове опромінювання

ФР - фізична реабілітація

ЦНС - центральна нервова система

ЧД - частота дихання

ЧСС - частота серцевих скорочень

ШОЕ - швидкість осідання еритроцитів

ХКТ - 6-ти хвилинний кроковий тест

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД З ОБГРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РАЕБІЛІТАЦІЇ ПРИ БРОНХІАЛЬНІЙ АСТМІ

1.1 Дихальна система людини. Ептіологія і патогенез бронхіальної астми

.2 Лікувальна фізична культура в фізичній реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

.2.1 Механізм лікувальної дії фізичних вправ при лікуванні хворих на бронхіальну астму

.2.2 Завдання, засоби, форми і методики ЛФК при бронхіальній астмі в умовах стаціонару

.3 Лікувальний масаж при бронхіальній астмі

.4 Фізіотерапія при бронхіальній астмі

.5 Дієтотерапія при бронхіальній астмі

РОЗДІЛ 2.ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика завдань та методів дослідження

.1.1 Медико-біологічні методи дослідження

.1.2 Методи фізичної реабілітації контрольної та основної групи хворих

.2 Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЯ

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНA ПРAЦI ТA БЕЗПЕКA У НAДЗВИЧAЙНИХ СИТУAЦIЯХ

ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність роботи. Захворювання бронхо-легеневої системи є однією з найбільш важливих проблем у сучасній світовій медицині. Розповсюдженість бронхіальної астми (БА) зростає у всьому світі. В Україні за останні 10 років рівень захворюваності на БА виріс у 3 рази. При чому збільшується питома вага важких форм (зокрема серед осіб молодого віку), більша частина хворих негайно госпіталізуються до стаціонарів. Із цим пов’язана висока інвалідність і летальність хворих на БА.

За даними Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського в Україні на бронхіальну астму страждають 2,5 млн. людей. На сучасному етапі спостерігається невпинне зростання захворюваності на БА в Україні,що мотивовано забрудненням довкілля, збільшенням алергізації населення, погіршенням генофонду нації.

Все це дозволяє вважати БА важливою соціально-медичною проблемою і вимагає удосконалення діагностики, розробки і впровадження комплексних програм профілактики, лікування і реабілітації.

Незважаючи на те, що медикаментозна базисна терапія згідно з Міжнародним та Національним консенсусами чітко регламентована, багато питань,пов’язаних з профілактикою, реабілітацією та оздоровленням пацієнтів із БА, залишаються недостатньо вивченими. Надто важливою проблемою, що вимагає до себе пильної уваги, є розроблення адекватних методів відновлювального лікування з використанням природних і реформованих фізичних факторів з урахуванням синдромно-патогенетичних принципів на основі загальнометодологічного підходу до реабілітації.

У реабілітаційних програмах на всіх етапах передбачаються звертання до особистості хворого, поєднання медичних, біологічних і психосоціальних форм лікувального впливу.

З огляду на вищесказане стає нагальна потреба розробки режимів фізичної активності хворих на БА в період загострення хвороби для їх застосування в стаціонарних умовах.

Мета роботи - визначити ефективність впливу підібраного комплексу методів фізичної реабілітації на стан хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Завдання роботи:

.        Провести аналіз наукової літератури з фізичної реабілітації хворих бронхіальною астмою в умовах стаціонару.

2.      Підібрати методи та провести дослідження морфо-функціональних змін в організмі хворих контрольної та основної груп.

.        Підібрати комплекси методів фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму контрольної та основної груп.

.        Оцінити ефективність дії комплексу основної групи в порівнянні з комплексом контрольної групи хворих на бронхіальну астму.

Об’єкт дослідження - фізична реабілітація хворих на бронхіальну астму.

Предмет дослідження - комплексна програма фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Методи дослідження:

) метод аналізу і узагальнення літературних даних;

) метод педагогічного експерименту;

3) методи оцінювання морфо функціональних показників стану організму;

) методи математичної статистики.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що підібраний комплекс фізичної реабілітації хворих основної групи виявиться більш ефективним, ніж комплекс контрольної групи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в доповнені відомостей про нові сучасні підходи до комплексної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Практична значимість дослідження: проведене дослідження дасть змогу визначити новий науково обґрунтований комплекс реабілітації хворих на бронхіальну астму і на цій основі розробити практичні рекомендації щодо застосування його у практиці.

Апробація результатів дослідження: результати дослідження представлені на науково-практичній конференції викладачів, науковців, молодих учених, аспірантів та студентів ЗНТУ «Тиждень науки-2013», опубліковані тези доповіді.

 

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД З ОБГРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РАЕБІЛІТАЦІЇ ПРИ БРОНХІАЛЬНІЙ АСТМІ

1.1 Дихальна система людини. Етіологія і патогенез бронхіальної астми

Дихальна система об'єднує органи, що виконують повітря провідну функцію (порожнина носа, носоглотка, гортань, трахея, бронхи), та дихальну або газообмінну функцію (легені).

Головним органом дихальної системи є легені. Це парні об'ємні органи, що займають всю порожнину грудної клітки і постійно змінюють форму і розміри в залежності від фази дихання [12].

За формою це неправильні конуси, верхівкою звернені до надключичної ямки, а увігнутою частиною - до купола діафрагми.

Поверхні легень розділені краями. Передній край відділяє реберну поверхню від медіальної поверхні. Ззаду медіальна поверхня плавно переходить в реберну, нижній край відокремлює реберну і медіальну поверхні від діафрагмальної.

З внутрішньої сторони в кожну легеню входять головний бронх, легенева артерія, бронхіальні судини і нерви, що утворюють разом корінь легень. Тут же розташовуються у великій кількості лімфатичні вузли. Місце входження бронхіально-судинного пучка називається воротами легенів.

Внаслідок високого стояння купола діафрагми справа права легеня більш широка і об'ємиста, ніж ліва, і дещо коротша за неї [4].

Легені поділяються на частки за допомогою міждолевих щілин. Ліва легеня поділяється на верхню і нижню частки, права - верхню, середню і нижню частки.

З практичної точки зору, в даний час легені підрозділяють на так звані бронхолегеневі сегменти: в правій легені їх 11, а в лівій 10 сегментів. Сегменти відокремлені один від одного сполучнотканинними перегородками і мають форму конусів або пірамід. У центрі сегмента розташовуються сегментарний бронх і сегментарна артерія, а на кордоні з сусіднім сегментом - сегментарна вена.

Кожна легеня складається з розгалуження бронхів, що утворюють своєрідний скелет органу - бронхіальне дерево, і системи легеневих пухирців, або альвеол, які є респіраторним відділом дихальної системи. Зовні легені вкриті плеврою. Плевра являє собою тонку гладку і вологу, багату еластичними волокнами серозну оболонку, що оточує кожну легеню. Розрізняють вісцеральну плевру, щільно зрощену з тканиною легені, і парієтальну плевру, що вистилає зсередини стінки грудної порожнини. В області кореня легенів вісцеральна плевра переходить в парієнтальну [22].

Бронхіальна астма - важке широко поширене захворювання, що приводить до непрацездатності людини в найбільш активному віці. У сучасному представленні бронхіальна астма - самостійне, хронічне, рецидивуюче, алергічне захворювання, етіологічно пов'язане з впливом різних алергенів інфекційної і неінфекційної природи.

Етіологія і патогенез бронхіальної астми складні і повністю ще не розкриті. Етіологічні чинники можуть бути розподілені на 5 груп:

Неінфекційні алергени (пилкові, пилові, виробничі, харчові, лікарські, алергени кліщів, комах, тварин);

Інфекційні агенти (віруси, бактерії, грибки, дріжджі);

Механічні та хімічні впливи (пари кислот, лугів, неорганічна пил і т.п.);

Фізичні і метеорологічні фактори (зміни температури і вологості повітря, коливання барометричного тиску, магнітного поля Землі);

Нервово-психічні стресові впливи. У результаті в бронхіальному дереві розвивається хронічний запальний процес [17].

Важливою патофізіологічною стадією є спазм гладких м'язів дрібних бронхів і бронхіол, набряк слизової оболонки за рахунок різкого підвищення проникності капілярів, гіперсекреція слизистоутворюючих залоз. При цьому формуються основні клінічні симптоми хвороби. На самому початку захворювання порушення прохідності бронхів обумовлено переважно їх спазмом, запаленням і набряком слизового і підслизового шарів дихальних шляхів. Порушення прохідності бронхів утруднює рух слизу, і це проявляється тим, що після нападу з'являється кашель і з бронхів відкашлюється харкотиння у вигляді слизових пробок [3].

Розрізняють такі періоди бронхіальної астми: предприступний, приступний, післяприступний, між приступний [6].

Бронхіальна астма - захворювання хронічне, протікає із загостреннями, які в більшості випадків змінюються періодами ремісій. У першій стадії хвороби основним виразом її при обох формах є напади задухи експіраторного типу. В залежності від тяжкості нападів розрізняють легке, середньої тяжкості і тяжкий перебіг захворювання. Найчастіше бронхіальна астма починається з легких нападів, проходячи послідовно етапи середньо-і важких проявів першій стадії, а потім переходить у другу стадію хвороби. Однак це не є закономірним. Хвороба може залишатися легкою протягом багатьох років або початися з більш важких симптомів і швидко прогресувати. При легкому приступі хворий відчуває легке експіраторне утруднення дихання. Напади середньої тяжкості можуть супроводжуватися більш вираженим відчуттям задухи, блідістю шкірних покровів, помірним ціанозом. Дихання шумне, хрипи чути на відстані. При тяжких нападах всі перераховані симптоми виражені ще різкіше. Хворий приймає вимушене положення - сидячи, спираючись на лікті або долоні, що сприяє включенню в акт дихання допоміжної мускулатури. Шкіра бліда, волога. Грудна клітка фіксована в положенні глибокого вдиху. Дихання спочатку прискорене, потім відбувається його ураження, тріскучі і свистячі хрипи чути на відстані.. Ознаки порушення функції зовнішнього дихання виявляються не тільки при приступі, але і в між приступному періоді, хоча і менш виражені. Вони полягають у зниженні ЖЄЛ, обсягу видиху, порушенні газообміну, розвивається дихальна недостатність. Часті напади несприятливо позначаються на функції серцево-судинної системи і можуть бути причиною серцевої недостатності [12].

1.2 Лікувальна фізична культура в фізичній реабілітації хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару

1.2.1 Механізм лікувальної дії фізичних вправ при лікуванні хворих на бронхіальну астму

Реабілітація хворих на бронхіальну астму включає комплекс відновлювальних заходів,спрямованих на досягнення стійкої компенсації захворювання, одужання, нормалізації або покращення показників функції легеневого дихання і серцево-судинної системи, фізичної працездатності та професійної працездатності.

Основна мета реабілітації при бронхіальній астмі - купірувати бронхоспазм, закріпити цей ефект на максимально тривалий період, нормалізувати або підвищити показники функції кардіореспіраторної системи і підготувати хворого до виконання своїх професійних обов'язків.

Реабілітаційні заходи при бронхіальній астмі спрямовані на підтримку ремісії хвороби, відновлення функціональної активності і адаптаційних можливостей дихального апарату та інших органів і систем, які забезпечують подальший нормальний розвиток життєзабезпечення організму. З цією метою використовується комплекс лікувально-відновних заходів, що включає організацію лікувально-охоронного та дієтичного режиму, застосування лікувальної фізкультури, масажу, фізіотерапії, дієтотерапії та педагогічного впливу. Призначення зазначених методів визначається станом хворого і особливостями перебігу захворювання.

Фізична реабілітація - необхідний етап у лікуванні хворих на бронхіальну астму. Справа в тому, що навіть стійке припинення задухи, досягнуте в результаті медикаментозної реабілітації, не є запорукою повного відновлення функцій легеневого дихання, міокарда і центральної гемодинаміки. Процеси відновлення функції цих органів і систем, імунологічної реактивності організму йдуть повільно і часто запізнюються за динамікою клінічних проявів бронхоспазму. Звідси випливає і основна мета фізичної реабілітації - прискорити і досягти найбільш повного відновлення функцій організму, підвищити захисні можливості його і сприяти створенню умов для можливості виконання більш інтенсивних фізичних навантажень в порівнянні з тими, які були під силу хворому в період розвитку хвороби.

До ефективних засобів лікування бронхіальної астми відноситься лікувальна фізична культура (ЛФК), застосовувана в поєднанні з іншими методами. Фізичні вправи, що застосовуються при бронхіальній астмі, впливаючи через нервову систему, сприяють нормалізації діяльності дихального апарату, знімають домінантний кортіковісцеральний рефлекс, надають психотерапевтичну дію, підвищують нервовий тонус хворого. Під час виконання фізичних вправ у хворого підвищується тонус симпатичної частини вегетативної нервової системи, в результаті чого зменшується або ліквідується спазм бронхів і бронхіол.

При бронхіальній астмі ЛФК повинна бути спрямована на зміцнення організму хворого і особливо дихальних м'язів, попередження розвитку ускладнень дихальної, серцево-судинної систем і опорно-рухового апарату. Її не можна застосовувати тільки при вираженої дихальної та серцевої недостатності. Гострі і часто повторювані напади задухи не повинні служити абсолютним протипоказанням до застосування лікувальної фізкультури. Потрібно пам'ятати, що в період появи провісників нападу задухи вона якраз сприяє деякому ослабленню або його запобігання.

Рух є природним біологічним стимулятором процесів росту, розвитку, підтримки і вдосконалення фізіологічних функцій людини.

Фізичні вправи сприяють нормалізації обміну речовин, що пов'язано з поліпшенням кровообігу, дихання і діяльності інших систем організму. Впливаючи на нервову систему і м'язи фізичними вправами, домагаються відновлення функції дихального апарату, зміцнення дихальних м'язів, зменшення гіпоксії, зняття патологічних рефлексів.

ЛФК може також діяти на психічний стан хворого, сприяти врівноважування процесів в корі великого мозку.

Таким чином, більшість дослідників в області фізіології дихання в даний час визнають, що основна роль у регуляції дихання належить нервовим механізмам. Встановлено, що скорочення м'язів при фізичній роботі або під час фізичних вправ активізує дихання. При м'язовій роботі нервові механізми регуляції дихання забезпечують адекватну вентиляцію і сталість напруги СО2 в артеріальній крові. При виконанні хворими гімнастичних вправ рухи рук, що збігаються з фазами дихання, стають умовним подразником дихальної системи, що сприяє утворенню умовного рефлексу дихальної системи. Кора головного мозку при м'язовій діяльності надає не тільки пускову, але й коригуючу дію, оскільки вона протягом всієї роботи забезпечує відповідну легеневу вентиляцію, темп і ритм дихання.

Систематично вживані фізичні вправи, покращуючи крово-і лімфообіг в легенях і плеврі, сприяють швидшому розсмоктуванню ексудату. Фізичні вправи сприяють попередженню ряду ускладнень, які можуть розвинутися в легенях і в плевральній порожнині (спайки, абсцеси, емфізема, склероз), і вторинних деформацій грудної клітки. Істотним результатом трофічного впливу фізичних вправ є відновлення еластичності й рухливості легень. Поліпшення оксигенації крові при виконанні дихальних вправ активізує обмінні процеси в органах і тканинах всього організму [7].

При будь-якому захворюванні органів дихання, що викликає розлади дихальної функції, в порядку пристосування організму формуються мимовільні компенсації. При поєднанні з різними умовними подразниками вони можуть закріплюватися і автоматизуватися. У ранній період захворювання, застосовуючи вправи з довільно рідкісним і глибоким диханням, вдається швидше сформувати раціональну компенсацію. Прості дихальні вправи і дихальна гімнастика з проголошенням звуків рефлекторно зменшують спазм бронхів і бронхіол - вплив носоглоточного рефлексу. Більш досконалі компенсації при захворюваннях з необоротними змінами в апараті дихання (емфізема, пневмосклероз та ін) забезпечуються за допомогою вправ, які акцентують окремі фази дихання, забезпечують тренування діафрагмального дихання, зміцнення дихальної мускулатури і збільшення рухливості грудної клітки. При виконанні фізичних вправ мобілізуються допоміжні механізми кровообігу, підвищується утилізація кисню тканинами. Це сприяє боротьбі з гіпоксією.

Запальні захворювання бронхолегеневої системи супроводжуються скупченням патологічного секрету (мокротиння, слизу, гною), який порушує прохідність повітроносних шляхів. Виведення патологічного секрету з дихальних шляхів досягається за допомогою дренажу бронхів при різних положеннях тіла, що сприяють видаленню секрету за рахунок власної маси (постуральний дренаж). Ще більш ефективне поєднання постурального дренажу з фізичними вправами, перед проведенням занять доцільно використовувати засоби, що стимулюють відхаркування.

1.2.2 Завдання, засоби, форми і методики ЛФК при бронхіальній астмі в умовах стаціонару

У реабілітації хворого на бронхіальну астму впливу фізичних факторів належить провідна роль. Фізична культура є потужним чинником оздоровчого впливу на організм хворого на бронхіальну астму. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи та органів дихання до фізичних навантажень, підвищують його імунологічну реактивність щодо вірусної та бактеріальної інфекції. Активні заняття лікувальною фізкультурою ведуть до оптимізації стану співвідношення процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі, сприяючи усуненню функціональних порушень з її боку. Все це разом з постановкою правильного дихання покращує рухливість грудної клітини що зміцнює дихальну мускулатуру, сприяє усуненню порушень у сфері нейроендокринної регуляції, зниженню підвищеної лабільності бронхів, відновленню нормального механізму дихання, нормалізації діяльності інших внутрішніх органів [43].

Важливе значення мають дихальні вправи, направлені на усунення патологічних змін з боку бронхолегеневого апарату. Регулярні заняття дихальними вправами сприяють розвитку дихальних м'язів, покращують рухливість грудної клітки, розслаблюють гладку мускулатуру бронхів.

Спазмолітичну дію дихальних вправ перш за все пов'язано з дією носолегочного рефлексу. Дихальні вправи, здійснювані вдиханням повітря через ніс, викликають подразнення рецепторів верхніх дихальних шляхів, що рефлекторно тягне за собою розширення бронхів і бронхіол, а останнє - зменшення або припинення задухи. Спазмолітичну ж дію гімнастичних вправ обумовлюється надходженням в кров великої кількості адреналіну в зв'язку з посиленням діяльності наднирників під час роботи. Спазмолітичний ефект може залежати також від переважання симпатичної іннервації, що виникає при фізичній діяльності.

Уміння управляти своїм диханням, що виникає в результаті систематичного тренування дихання, забезпечує хворому більш повноцінний дихальний акт під час ядухи, значно полегшуючи його стан, і вимагає застосування меншої кількості спазмолітичних медикаментозних засобів [48].

Основні завдання ЛФК:

) нормалізація тонусу ЦНС (ліквідація застійного патологічного вогнища) і зниження загальної напруженості;

) зменшення спазму бронхів та бронхіол;

) розвиток механізму повного дихання з переважним тренуванням видиху;

) зміцнення м'язів, що беруть участь в акті дихання;

) збільшення рухливості діафрагми та грудної клітки;

) навчання безпідставному м'язовому розслабленню;

) навчання хворого керувати своїм диханням з тим, щоб володіти ним під час астматичного нападу;

) збільшення функціональних резервів за допомогою тренування;

) досягнення регресії оборотних і стабілізація незворотних змін в легенях.

У разі наявних змін з боку серцево-судинної системи додається завдання по тренуванню і зміцненню апарату кровообігу.

Основними засобами ЛФК при бронхіальній астмі є фізичні вправи (зокрема, дихальні вправи) у поєднанні з природними чинниками природи. В умовах стаціонару найчастіше застосовуються гімнастичні вправи у формі уроку або процедури лікувальної гімнастики і ранкова дихальна гімнастика.

Перспективною, легко дозованою вправою при бронхіальній астмі є ходьба. У стаціонарі вона може застосовуватися при виконанні лікувальної гімнастики, а також у вигляді дозованої ходьби і прогулянок [23].

До дихальних вправ, застосовуваних при бронхіальній астмі, відносяться статичні (різновиди дихання: верхнегрудне, реберно-нижньогрудний подих, подих діафрагмою і животом, повне дихання; дихальні вправи, які змінюють різні фази дихального циклу тривалість вдиху-видиху, видих через свисток або спеціально сконструйований опір , видих і вдих за рахунком, вдих через трубочку і т.д.; звукові вправи - проголошення звуків і звукосполучень на видиху; проголошення скоромовок на видиху і т.д.). Другу групу складають динамічні дихальні вправи, тобто такі, при яких дихання поєднується з різними фізичними вправами. Третю групу складають дренажні фізичні вправи, що сприяють відходженню мокротиння.

Слід особливо зупинитися на звуковій дихальній гімнастиці, яка широко застосовується при бронхіальній астмі. При астматичному бронхіті та бронхіальній астмі звукові вправи містять тріскучі, шиплячі і гарчалі звуки, вимовлені голосно, енергійно, збудливим чином, так як в основі їх дії лежить принцип вібромасажу, що діє розслаблюючим чином на гладку мускулатуру бронхів. При хронічному обструктивному бронхіті з вираженою дихальною недостатністю ті ж звуки рекомендується вимовляти тихо або навіть пошепки, м'яко, ніжно, заспокійливим голосом [19].

Комплекс вправ, що включає дихальні, створюють навички повного дихання, розвиваючі рухливість грудної клітки і діафрагми, що тренують м'язи, прямо чи опосередковано беруть участь в акті дихання, в поєднанні з гімнастичними вправами загальнозміцнюючого характеру, отримав назву респіраторної гімнастики (Стрельнікова О.М.), яку можна використовувати в якості ранкової гігієнічної гімнастики (РГГ) у даного контингенту хворих.

В останні роки для лікування хворих на бронхіальну астму стали більш широко застосовувати модифікований метод вольового зменшення глибини дихання по К.П. Бутейко [28].

Показанням до застосування вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛГД) є наявність синдрому гіпервентиляції (глибокого дихання і дефіциту вуглекислоти в легенях). Протипоказання (відносні): 1) психічні захворювання та розумові вади, які не дозволяють хворому зрозуміти суть методу і освоїти спосіб лікування захворювання; 2) інфекційні захворювання в гострому періоді; 3) профузні кровотечі; 4) загострення хронічного тонзиліту [35].

Перед початком лікування проводиться проба з глибоким диханням. Якщо у хворого в момент обстеження має місце приступу задухи (бронхіальна астма), то йому пропонується тут же зменшити дихання, тобто дихати дуже поверхово з включенням пауз після видиху на 3-4 секунд, аж до зменшення або зникнення задухи. При припиненні нападу хворому пропонується знову поглибити дихання, зафіксувавши час появи утруднення дихання. Проба вважається позитивною, якщо стан хворого при поглибленні дихання погіршується, а при поверхневому диханні - поліпшується. Зазначена проба не повинна проводитися, якщо хворий незадовго до цього прийняв засоби, що розширюють бронхи (в межах 4-6 годин).

Лікування методом вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛГД), на думку К.П. Бутейко, слід поєднувати з іншими методами терапії. Автор методики вважає, що перед початком занять хворому необхідно пояснити, яким має бути нормальне дихання: кожне дихання складається з вдиху, видиху і дихальної паузи; у спокої і при фізичному навантаженні дихати треба тільки через ніс; вдих повільний, 2-3 секунди, як можна більш поверхневий (0,3-0,5 л), майже непомітний на око, за ним слідує спокійний пасивний повний видих 3-4 секунди, потім пауза 3-4 секунди, знову вдих і т.д. Частота дихання повинна бути 6-8 в хвилину (МОД - 2-4 л / хв.), При цьому вміст вуглекислоти в альвеолярному повітрі становить 6,5±0,5%. Тренування повинно проводитися постійно, не менше 3 годин на добу у спокої (на початку), потім в русі, зусиллям волі хворий зменшує швидкість і глибину вдиху, а також виробляє паузу після повного спокійного видиху, прагнучи поступово наблизити подих до нормального. Крім того, необхідно не менше 3 разів на добу (вранці, перед обідом, перед сном) проробляти по 2-3 максимальних затримки дихання після видиху, довівши їх тривалість до 60 секунд і більше. Максимальна затримка дихання визначається сидячи в зручній розслабленій позі. Після ненасильницького видиху затиснути ніс двома пальцями в кінці видиху і зафіксувати час початку і кінця паузи до появи відчуття граничної труднощі затримувати дихання. Після кожної максимальної затримки дихання хворий повинен 1-2 хвилини відпочити на «малому» диханні.

Перебування хворого на бронхіальну астму навіть протягом 1 дня в пасивному стані негативно позначається на кровообігу і функції дихального апарату. Тому, якщо немає протипоказань, спокій може поєднуватися з активними рухами. Спокій і рух в режимі хворого повинні взаємно доповнювати один одного. Встановлений відповідний руховий режим протягом дня для хворого є важливою умовою успішного застосування ЛФК [27].

Активні рухи рекомендуються не тільки при загальному, але і постільному режимі. В основі активного режиму хворого лежить правильне використання засобів ЛФК. Переводити хворого на більш активний режим треба поступово, після поліпшення функції дихання, зменшення сили та частоти нападів ядухи, зниження пульсу до 85-90 ударів, а частоти дихання - до 24-26 в 1 хвилину.

Для хворих на бронхіальну астму велике значення має вихідне положення, з якого виконується фізична вправа. Правильне, фізіологічно найбільш вигідне становище полегшує виконання вправи і забезпечує найбільш повний вплив його на організм хворого. При виборі вихідного положення враховують характер захворювання, стадію процесу і загальний стан хворого [37].

Основними вихідними положеннями (в.п.) є: лежачи, сидячи, стоячи. Для більшості хворих із захворюваннями дихального апарату фізіологічно найбільш вигідними вихідними положеннями є лежачи і стоячи, при яких створюються найкращі умови для діяльності дихального апарату. Положення сидячи менш вигідне, так як при ньому не забезпечуються оптимальні умови для роботи дихального апарату. Це вихідне положення доцільно застосовувати тимчасово при підготовці хворого до вставання. При занятті лікувальною гімнастикою в ліжку можна використовувати вихідні положення: лежачи на спині, лежачи на животі, лежачи на боці, сидячи в ліжку, стоячи на четвереньках.

Для хворих, що страждають на бронхіальну астму, особливо цінні прогулянки на свіжому повітрі. Вони полегшують дихання, зміцнюють дихальний апарат і організм в цілому. При відсутності протипоказань прогулянки рекомендують проводити щодня в ранкові та вечірні години. Найкращим місцем для прогулянки є сад або парк лікувального закладу, або територія з зеленими насадженнями, що примикає до лікарні. Тривалість і відстань прогулянки, характер місцевості і загальний режим повинні встановлюватися лікарем в залежності від стадії захворювання та ускладнення бронхіальної астми [16].

Хворим з легкою формою бронхіальної астми у позаприступний період без наявності ускладнень можна починати прогулюватися на свіжому повітрі протягом 30-40 хвилин з подоланням відстані до 1-1,5 км. Особливо корисні такі прогулянки вранці, ще до сніданку, натщесерце і ввечері за 1,5-2 години до сну. Якщо вони не викликають вираженої тахікардії (пульс не перевищує 80 ударів на хвилину), задишки (частота дихання не більше 22-24 в хвилину), то таким хворим можна збільшити час прогулянки щодня на 5-8 хвилин і подовжувати дистанцію на 30-40 м з таким розрахунком, щоб до кінця адаптаційного періоду (30 днів) відстань маршруту не перевищувало 3-4 км з витратами часу 1,5-2 години.

Хворі з неускладненою формою бронхіальної астми середньої тяжкості під позаприступний період переносять прогулянки важче, однак досить швидко пристосовуються до них. Таким хворим рекомендується починати ходьбу з відстані 300-400 м, долаючи його за 30-40 хвилин. Через 30 днів відстань збільшується до 1,5-2 км, яке хворі долають за 1,5-2,5 години [43].

Хворим з тяжкою формою бронхіальної астми та наявністю астматичного бронхіту можна також рекомендувати прогулянки, але строго індивідуально і обов'язково під контролем частоти серцевих скорочень (ЧСС) і дихання. Такі хворі можуть здійснювати прогулянки на відстань 100-150 м вранці і ввечері в повільному темпі. При цьому ЧСС не повинна перевищувати 90-100 в 1 хвилину, а частота дихання - 24-26 дихальних рухів в хвилину. Бажано, щоб хворі за 25-30 хвилин до прогулянки взяли спазмолітичні, серцеві препарати, а перед виходом подихали зволоженим киснем протягом 15-20 секунд.

Необхідну дозу навантаження, яку хворий повинен отримати під час прогулянки, можна підібрати за допомогою велоергометра. Одним з ранніх ознак наступаючої недостатності дихання є потреба дихати через рот. При задишці і значному частішанні пульсу, вказуючих на недостатність кисню в організмі, хворому потрібно зменшити темп руху і зробити зупинку для відновлення нормальної ЧД і ЧСС. Для більш швидкого врегулювання дихання і кровообігу хороший ефект дають прості дихальні вправи, які виконуються під час зупинок.

Тренування у вигляді ходьби проводиться щоденно (якщо немає протипоказань) і будується таким чином, щоб займається поступово, з кожним днем проходив все більш значну відстань з послідовним прискоренням темпу руху і зменшенням кількості зупинок по мірі адаптації організму хворого до руху.

1.3 Лікувальний масаж при бронхіальній астмі

Лікувальний масаж позитивно впливає на хворих бронхіальною астмою.

Лікувальний масаж - дозований механічний вплив на м'які тканини оголеного тіла хворого за допомогою спеціальних прийомів, виконуваних у певній послідовності і сполученнях. Виникаючі при масажі механічні напруги змінюють рідинно-кристалічну структуру цитозолі клітин (тіксотропну дію), активують регулятори локального кровотоку, які збільшують кількість функціонально активних капілярів у шкірі та об'ємну швидкість кровотоку в них. Посилення лімфоперфузіі тканин (у 7-8 разів) прискорює вихід продуктів метаболізму і аутолізу клітин, розсмоктування випотів та інфільтратів, усуває застійні явища в легенях і декомпресію ноцицептивних провідників. Масаж грудної клітини викликає брадикардію, нормалізує ритм дихання, збільшує його глибину і вентиляцію, що знаходяться у фізіологічному ателектазі альвеол. Прискорення венозного відтоку та збільшення швидкості артеріального кровотоку призводять до підвищення систолічного і зниження діастолічного артеріального тиску.

Дозована напруга дихальних м'язів посилює їх скорочувальну функцію, нормалізує контрактильність і пластичний тонус і підвищує працездатність. М'язовий кровотік збільшується після масажу з 4,2 до 6,3 мл на 100 мм2 в хвилину, а внутрішньом'язова температура підвищується на 2,7 ± О, О2 ° С. Масаж збільшує активність в м'язах ключових ферментів клітинного дихання (цитохромоксидази. Крім того, поколачування грудної клітки (лікувальна перкусія) сприяє кращому відходженню мокротиння і суб'єктивного поліпшення стану хворого з бронхіальною астмою [34].

Виникаючі при масажі деформації шкіри, м'язів, зв'язок і внутрішніх органів стимулюють закладені в них механорецептори. Їх порушення призводить до формування імпульсного потоку, який по механосенсорним аферентним шляхам надходить у дихальний центр і змінює структуру дихального патерну. Активація соматосенсорної зони кори призводить до посилення гальмівних процесів в корі головного мозку, що розвиваються за механізмом негативної зворотної індукції. Формування нового вогнища збудження призводить до блокади висхідного афферентного потоку від уражених органів і тканин. Виникаюча після масажу активація центральних регулюючих впливів на внутрішні органи істотно змінює їх функціональні властивості та режим діяльності, сприяє зменшенню втоми і підвищенню працездатності.

Лікувальні ефекти, тонізуючий, актопротекторний, вазоактивний, трофічний, метаболічний, лімфодренірующій, імуностимулюючий, седативний, аналгетичний.

Показання: Бронхіальна астма в період між нападами при нормальній температурі і швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).

Протипоказання: гнійні запальні захворювання легенів, хронічні абсцеси легенів, бронхоектази, хворі зі схильністю до легеневої кровотечі, переломи ребер, травматичні ушкодження грудної клітки, абсцес легенів, метатуберкулезний пневмо-фіброз, доброякісні новоутворення.

План масажу: вплив на паравертебральні і рефлексогенні зони грудної клітки, непрямий масаж діафрагми, легенів і серця, дихальні вправи. Положення хворого - сидячи або лежачи. Час процедури - 12-18 хвилин. Курс лікування - 12 процедур, через день.

Первісне положення хворого - лежачи на животі, руки вздовж тулуба. Масаж спини починають з прийому погладжування в напрямі від нижнього краю ребер до потилиці, плечах і пахвових западин. У поперечному напрямку масаж роблять від хребта по міжреберних проміжків до пахвової западини і назад. Потім розтирають шкіру і розминають м'язи спини, плечового пояса в поздовжньому і поперечному напрямках. Закінчують масаж погладжуванням. Тривалість масажу спини 8-10 хв. Масаж передньої стінки грудної клітки проводиться, коли хворий лежить на спині. Напрям масажних рухів від нижнього краю реберних дуг до ключиці, плечам і пахвових ямок, особливо ретельно проводиться масаж грудей в над- і підключичної області. Використовують прийоми погладжування, кругового розтирання, поздовжнього розминання. Закінчується масаж грудей м'яким стискуванням грудної клітки кілька разів під час видиху. Тривалість масажу грудей 5-6 хв, загальний час процедури - 15 хв, курс лікування 12-15 процедур щодня або через день. Для закріплення результатів відновного лікування можна провести 2-3 курси масажу. В залежності від особливостей патологічного процесу в бронхах і легенях вищевказана методика «класичного» масажу може дещо змінюватися. Так, при переважанні запального процесу (наприклад при пневмосклероз) з порушеннями легеневої вентиляції в масажі повинні переважати прийоми розтирання-розтягування, а у хворих з переважно обструктивними порушеннями легеневої вентиляції - прийоми погладжування і розтирання. Масаж по вказаній методиці доцільно проводити за 1,5-2 години до процедури лікувальної гімнастики, так як проведення масажу у вказаному інтервалі суттєво збільшує функціональні можливості дихальної системи хворого і дозволяє повніше реалізувати лікувальний і тренувальний ефект фізичних вправ [16].

1.4 Фізіотерапія при бронхіальній астмі

В реабілітації хворих на бронхіальну астму широке застосування знаходять фізіотерапевтичні методи. Невід'ємною частиною фізіотерапевтичного лікування є інгаляції, що сприяють розрідженню і відходженню мокротиння. З цією метою застосовують лужні інгаляції з бронхолітиками, а також використовують відвари і настої трав, що володіють відхаркувальною, протизапальною і спазмолітичною дією.

Для корекції алергічної реактивності, поліпшення функціонального стану організму рекомендується електрофорез з магнієм, кальцієм, бромом за методикою загального впливу (№ 14-15), а з метою досягнення бронхолітичного ефекту - електрофорез з гангліоблокатором (ганглерон та ін.) Процедури електрофорезу проводять пластинчастими електродами, які накладають на грудино-ключично-соскоподібного м'яза і на паравертебральні точки шиї відповідних сторін (щодня, 15 хвилин, при силі струму до 3 мА) [37].

Для досягнення бактерицидного і бактеріостатичного ефекту застосовують дециметрові електромагнітні хвилі потужністю в 40-50 Вт протягом 12-15 хвилин.

Вибір і послідовність фізіотерапевтичних процедур обумовлені особливостями захворювання і фізичним станом хворого.

При порушенні моторно-секреторної функції повітряпроводящих шляхів призначають тепло-вологі лужні інгаляції настоїв трав, через 30 хвилин - інгаляції з хлорофолліптом, потім через 2 години - електрофорез кальцію хлориду і аскорбінової кислоти на грудну клітку або електрофорез магнію і брому на комірцеву зону.

У тому випадку, якщо бронхоспазм розвинувся на тлі переважного ураження респіраторних відділів легень, в основі патогенезу, як правило, лежить інфекційний чинник. Тому застосовують таку схему: після лужної тепло-вологої інгаляції на настої трав через 1 годину призначають електрофорез на область нижніх часток легенів з гепарином і міддю, потім інгаляцію з хлорофіліптом, етоній.

У тих випадках, коли ураження легень носить змішаний характер (повітряпровідні шляхи і респіраторні відділи), крім вищеописаних заходів, бажано призначити електричне поле УВЧ і електромагнітні хвилі НВЧ послідовно на проекцію запального фокусу і проекцію наднирників.

Важливе значення має поєднання ЛФК, масажу з гідротерапією і загартовуванням організму, особливо, якщо врахувати, що напади бронхіальної астми можуть розвиватися на тлі запальних захворювань дихального апарату.

Останнім часом широкого поширення для лікування хворих на бронхіальну астму отримали скипидарні ванни. Особливо корисні контрастні ванни. Водні процедури надають не тільки температурну, але і механічну дію, пов'язану з формуванням спинномозкових рефлексів. Шкірно-вісцеральні рефлекси змінюють діяльність внутрішніх органів, у тому числі дихальної, серцево-судинної систем, зі сприятливою відповіддю на подразнення відповідних ділянок шкіри.

Найбільш вірним засобом профілактики та лікування запальних процесів дихального апарату є загартовування організму. Загартовування хворих бронхіальною астмою сприяє відновленню нормальної функції дихального апарату шляхом рефлекторного впливу на порушену діяльність кори великих півкуль. Доведено, що процеси м'язового тренування і загартовування організму безпосередньо пов'язані між собою. Фізичні вправи впливають на хід проведеного загартовування, а метеорологічні фактори змінюють результати м'язового тренування [8].

Загартовування хворих слід проводити з великою обережністю і обов'язково з урахуванням вимог: поступовості, послідовності, систематичності і строго індивідуального підходу.

Існують наступні види загартовування:

. Прогулянки на свіжому повітрі в полегшеному одязі (в залежності від погоди).

. Сон на відкритому повітрі (влітку) і при відкритій кватирці (взимку).

. Обтирання тіла водою температури 35-37 градусів зі зниженням її до 18-20 градусів.

. Купання у відкритих водоймах - починати при температурі не нижче 23 градусів з поступовим зниженням її до 18-19градусов; можна купатися і в морській воді.

. Систематичне обмивання ніг перед сном прохолодною водою (27-29 градусів) з поступовим зниженням її до кімнатної температури.

. Систематичне полоскання рота і горла холодною водою, краще кип'яченою.

. Катання на лижах і ковзанах у полегшеному одязі, краще спортивному.

. Повітряні ванни - починати з температури не нижче 20-22 градусів з 10 хвилин і доводити до 1-2 годин.

Загартовування добре починати в літній час - період відносного благополуччя для хворих на бронхіальну астму, а потім продовжувати восени, взимку і навесні.

1.5 Дієтотерапія при бронхіальній астмі

Певну роль при лікування і бронхіальної астми відіграє і харчування, яке істотно відрізняється як при різних за походженням варіантах самої бронхіальної астми, так і при принципово різних підходах до її дієтотерапії.

При вирішенні питання про харчування хворих на бронхіальну астму слід враховувати наступне:

Варіанти бронхіальної астми, обумовлені причинами і механізмами їх виникнення у даного хворого, а також характер перебігу хвороби - легкий, середньотяжкий і важкий.

Вид лікарського лікування. Особливе значення в цьому плані має застосування кортикостероїдів - синтетичних гормонів кори надниркових залоз, які приймають всередину (системні кортикостероїди) або шляхом вдихання (інгаляційні кортикостероїди) аерозолю гормону через спеціальні пристрої.

Супутні захворювання. Бронхіальна астма може супроводжуватись будь-якими неалергічними захворюваннями, що вимагають відповідних змін харчування та доповнень лікарського лікування. Проте в даний час особлива увага звернена на такі захворювання, як ожиріння, рефлюксна хвороба стравоходу і почасти остеопороз, які частіше за інших супроводжують бронхіальну астму та обтяжують її перебіг. При поєднанні бронхіальної астми з обструктивною хворобою легень великого значення набуває виснаження - білково-енергетична недостатність організму. З алергічних хвороб, супутніх бронхіальній астмі, слід виділити алергічний риніт та поліноз.

Основні принципи лікувального харчування при бронхіальній астмі

. При відсутності даних про непереносимості окремих харчових продуктів, а також супутніх хвороб, що вимагають спеціальної дієтотерапії, хворим рекомендується здорове харчування за рахунок різноманітної їжі. Обмеженню підлягають тільки кухонна сіль, так як натрій при астмі підсилює підвищену чутливість (гіперреактивність) бронхів до зовнішніх впливів, а також може несприятливо впливати на хронічні запальні процеси в дихальних шляхах. Практично це обмеження припускає відмову хворого від зловживання солоними продуктами і зайвого підсолювання блюд під час їжі. Певне значення має і дотримання режиму харчування, так як до факторів ризику розвитку нападів бронхоспазму відносять перерозтягнення шлунка при переїданні, рясну їжу перед сном [24].

Обмеження вмісту вуглеводів (крохмалю і вільних цукрів) в раціоні має сенс тільки при порушенні витривалості до вуглеводів на тлі тривалого прийому системних кортикостероїдів, а також при тяжкій бронхіальній астмі, що супроводжується дихальною недостатністю з накопиченням в організмі вуглекислого газу. Останнє обумовлено тим, що в ході обміну вуглеводів утворюється більше вуглекислого газу, ніж при обміні білків і жирів, а надлишок цього газу посилює вираженість дихальної недостатності.

Немає підстав для обмеження споживання вільної рідини (вода, чай, соки, компоти і т.д.) при бронхіальній астмі. Більш того, деякі фахівці вважають, що при бронхіальній астмі питво має бути рясним (якщо немає протипоказань, наприклад з боку серцево-судинної системи або нирок) для адекватного зволоження дихальних шляхів. Однак доцільність підвищеного споживання вільної рідини потребує подальшого вивчення.

При нормальній масі тіла хворого харчовий раціон не повинен бути надмірним або недостатнім по енергії, щоб не сприяти розвитку ожиріння або білково-енергетичної недостатності, які можуть погіршувати перебіг хвороби.

У раціонах здорового харчування пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, повинні бути широко представлені свіжі фрукти, ягоди, овочі, їх соки як головні джерела вітаміну С, бета-каротину, інших каротиноїдів, а також флавоноїдів. На думку зарубіжних фахівців, допустимо помірне споживання алкогольних напоїв, насамперед - виноградних вин. Виправдано доповнення харчування прийомом препаратів полівітамінів в фізіологічних дозах - по 1-2 драже в день. Препарати повинні включати вітаміни С і Е, а також бета-каротин, які є корисними при бронхіальній астмі своєю антиоксидантною (протиокислювальною) дією, тобто гальмують небезпечний для стану клітин і всього організму розвиток перекисного окислення.

. При бронхіальній астмі, пов'язаної з харчовою алергією («харчова астма»), застосовують дієту з виключенням продуктів, які вірогідно викликають загострення хвороби, а не всіх продуктів, які теоретично здатні запускати алергічні реакції. Така «дієта» буде тільки погіршувати харчування і якість життя хворих. Ще раз підкреслимо: при алергічних реакціях, що не обумовлені доведеною харчовою алергією, хворий повинен дотримуватися здорового харчування, а не лікувального харчування типу «гіпоалергенних дієт».

. При пилковій бронхіальній астмі напади інколи виникають від споживання в їжу рослинних продуктів, що мають загальні властивості (перехресне спорідненість) з пилком, що викликає алергічний риніт і поліноз. Це харчові злаки при алергії до пилку злаків, горіхи, особливо лісові, при алергії до пилку ліщини, насіння соняшнику при алергії до пилку складноцвітих - соняшнику, полину, ромашки і т.д.

При доведеності зазначеної взаємозв'язку подібні продукти повинні бути виключені з харчового раціону. Однак треба мати на увазі, що зернові продукти, що пройшли теплову кулінарну обробку (хліб, каші та ін), зазвичай не викликають загострення пилкової бронхіальної астми.

. Особливий характер харчової непереносимості проявляється у хворих «аспіринової астмою», яка зазвичай характеризується поєднанням астми, рецидивуючого поліпозу носа та непереносимості аспірину (ацетилсаліцилової кислоти) та інших нестероїдних протизапальних препаратів: індометацину, диклофенаку, ібупрофену, кетопрофену, піроксикаму і ін. Аспіринова астма виникає в віком від 30 до 50 років, частіше хворіють жінки. Частота зустрічальності аспіринової астми серед усіх хворих на бронхіальну астму становить від 9 до 22% [26].

Аспіринова астма пов'язана з порушенням функції хімічної системи, бере участь у розвитку запалення. Тому характерний бронхоспастичний ефект аспірину та інших нестероїдних протизапальних препаратів, який проявляється через дану систему. Аналогічною дією, яке не має відношення до алергії, можуть володіти деякі речовини, пов'язані з їжею. Близько третини хворих з аспириновою астмою реагують бронхоспазмом на продукти, що містять харчові добавки: жовтий барвник тартразин (кондитерські вироби, безалкогольні напої, що виготовляються на основі штучних есенцій) або консерванти на основі бензойної кислоти (рибні пресерви, деякі види маргарину). Аспіринову астму пов'язують і з саліциловою кислотою, але ця харчова добавка в нашій країні не застосовується. Саліцилова кислота в дуже малих кількостях міститься в багатьох фруктах, ягодах, рідше - овочах, але бронхоспазм від них можливий тільки у надчутливих людей.

Таким чином, основна мета реабілітації при бронхіальній астмі в умовах стаціонару - купірувати бронхоспазм, закріпити цей ефект на максимально тривалий період, нормалізувати або підвищити показники функції кардіореспіраторної системи і підготувати хворого до виконання своїх професійних обов'язків.

В реабілітації хворого на бронхіальну астму фізичним вправам належить ведуча роль. Фізичні вправи є могутнім чинником оздоровчої дії на організм хворого на бронхіальну астму. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи і органів дихання до фізичних навантажень, підвищують його імунологічну реактивність. Фізична реабілітація при бронхіальній астмі в умовах стаціонару також включає в себе спеціальні дихальні вправи: статичні, динамічні та дренажні, звукову гімнастику, загальнозміцнюючі гімнастичні вправи типу респіраторної гімнастики Стрельнікової та метод вольової ліквідації глибокого дихання по К.П. Бутейко.

Все це разом з постановкою правильного дихання покращує рухливість грудної клітки, зміцнює дихальні м’язи, сприяє усуненню порушень у сфері нейроендокринної регуляції та відновленню нормального механізму дихання, сприяє нормалізації діяльності інших внутрішніх органів.

 

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика завдань та методів дослідження

Метою дослідження було встановлення ефективність впливу підібраного комплексу методів фізичної реабілітації на стан хворих на бронхіальну астму в умовах стаціонару.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

.        Проаналізувати літературні джерела з теми дослідження.

.        Оцінити морфо-функціональні показники стану здоров’я хворих дослідних груп до проведення реабілітації.

.        Підібрати комплекс методів фізичної реабілітації та застосувати його в основній та дослідній групі.

.        Оцінити ефективність впливу методів підібраного комплексу фізичної реабілітації, який був застосований в основній групі у порівнянні з комплексом контрольної дослідної групи.

Для вирішення поставлених завдань в дослідженні були використані наступні методи:

а) метод аналізу і узагальнення літературних джерел;

б) медико-біологічні методи оцінювання морфо-функціональних показників стану організму:

- антропометрія (вимірювання зросту, ваги тіла);

- вимірювання життєвої ємкості легень (спірометрія);

- спірографія;

в) метод педагогічного експерименту;

г) методи математичної статистики.

2.1.1 Медико-біологічні методи дослідження

Медико-біологічні методи дослідження (антропометрія, зовнішній огляд) дозволили скласти правильне уявлення про початок хвороби, клінічні прояви її течії, про ефективність вибраного нами лікування.

Клінічне обстеження хворих включало опитування, огляд, виявлення фіскальних змін.

Оцінка поточного стану хворих проведена за наступними клінічними критеріями:

кількість нападів ядухи за добу (НЯД);

кількість нападів ядухи за останній тиждень(НЯТ);

вираженість задишки (ЗадВ) поза нападом ядухи за5-бальною шкалою MRC (medical research councildyspnea scale);

тест-контролю астми (Asthma Control Test - АСТ).

Вираженість задишки трактували в балах наступним чином:

(ні) - задишка не турбує, за винятком дуже інтенсивного навантаження;

(легка) - задишка при швидкій ходьбі або при підйомі на невелике підвищення;

(середня) - задишка примушує хворого йти більш поволі в порівнянні з іншими людьми того ж віку, або з’являється необхідність робити зупинки при ходьбі в своєму темпі по рівній поверхні;

(важка) - задишка примушує хворого робити зупинки при ходьбі на відстань близько 100 м або через декілька хвилин ходьби по рівній поверхні;

(дуже важка) - задишка робить неможливим для хворого вихід за межі свого будинку або задишка з’являється при одяганні і роздяганні.

Фізична активність в денний час оцінювалася в балах і трактувалася як

- за відсутності обмежень,

- при зниженні активності на фоні середнього фізичного навантаження,

- при зниженні активності при повсякденних побутових навантаженнях.

Тест контролю астми (АСТ) визначався за допомогою спеціального опитувальника. Пацієнт відповідав на наступні п’ять питань, що характеризували ступінь контролю захворювання протягом останніх 4 тижнів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Тест контролю астми

Питання	Відповіді й оцінка в балах
1. Скільки часу Ваша астма заважала Вам на роботі, під час навчання або вдома за останні 4 тижні?	Весь час - 1	Велику частину часу -2	Певний час - 3	Зовсім небагато часу - 4	Зовсім не заважала - 5
2. Як часто у Вас була задишка за останні 4 тижні?	Частіше чим 1раз на день - 1	Один раз в день - 2	Від 3 до 6 разів в тиждень - 3	Один або двічі в тиждень - 4	Зовсім не турбувала - 5
3. Як часто симптоми астми (хрипи, кашель, задишка, утруднення в грудях або біль) примушували Вас прокидатися вночі або рано вранці за останні 4 тижні?	Чотири або більше разів в тиждень - 1	Два або три рази в тиждень -2	Один раз в тиждень -3	Один або двічі за цей період -4	Нічних симптомів не було взагалі - 5
4. Як часто Ви використовували або ліки (такі як, наприклад, сальбутамол, беротек) для термінового полегшення симптомів за останні 4 тижні?	Три рази на день або частіше - 1	Один або двічі в день - 2	Два або три рази в тиждень -3	Один раз в тиждень або рідше -4	Зовсім не використали -5
5. Як Ви оцінюєте контроль Вашої астми за останні 4 тижні?	Зовсім не контролюється-1	Контроль поганий -2	Частково контролюється -3	Контроль хороший -4	Контроль повний - 5

Значення тесту контролю астми - це сума балів.

Трактування тесту: 25 - повний контроль астми, 20-24- добрий контроль астми, менше 20 - астма не контролюється.

Анамнез життя та хвороби.

Опитуванням збиралися данні про особливості життя хворого, особливості розвитку захворювання та алергічні реакції.

З лабораторних методик використовували загальний аналіз крові та цитологічне дослідження мокроти.

Функціональні методи дослідження дихальної системи хворих дали змогу визначити ступінь порушення дихальної функції, з'ясувати механізми її розвитку, оцінити ступінь компенсаторної напруги, дати об'єктивну оцінку про функціональний стан хворого.

При виникненні захворювань легень, у тому числі і бронхіальної астми насамперед порушується функція зовнішнього дихання.

Функціональні методи дослідження зовнішнього дихання включали визначення частоти, глибини дихання, вимірювання дихальних об’ємів.

Частота дихання - важливий показник зміни дихальної функції легень, яка залежить від віку, рівня фізичної підготовленості хворого, а під час виконання фізичного навантаження - від її інтенсивності.

Частоту дихання підраховували протягом 1 хв. Для цієї мети кожному пацієнту накладали долоню на ділянку проекції діафрагми таким чином, щоб долоня одночасно захоплювала нижню частину грудної клітки і верхню частину живота. Рахували кількість дихальних рухів, які виконував обстежуваний протягом фіксованої хвилини.

Прискорення дихання може мати місце при довільній гіпервентиляції, дихальному неврозі. Рідкісне дихання більш притаманне обструктивним порушенням в роботі легенів.

Частота дихання залежить від інтенсивності виконаної роботи, клімато-географічних умов ( наприклад, зони жаркого та вологого клімату і особливо виконання фізичних навантажень у цих умовах ЧД значно підвищується).

При задишці, яка є одним з провідних симптомів при бронхіальній астмі, дихання може бути переривчастим, свистячим, із ускладненим вдихом або видихом [3].

Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) характеризує функціональні можливості дихального апарату. ЖЄЛ - максимальна кількість повітря, яку можна видихнути після максимального глибокого вдиху. Життєва ємкість легень знижується під впливом багатьох чинників, як не легеневих (м'язова слабкість, високе стояння діафрагми, деформація грудної клітки, недостатня рухливість ребер), так і легеневих (обструкція дихальних шляхів, обмеження розтяжності легенів і інші). Майже всі захворювання легень призводять до зниження ЖЄЛ.

Вимірюють ЖЄЛ за допомогою спірографії. Вимірювання та графічна реєстрація дихальних об’ємів проводиться за допомогою спірографу. Спірографія - це дослідження функції зовнішнього дихання, що безпечно проводити як у дітей (починаючи з 3 років), так і у дорослих (до 75 років). Спірографія призначена для оцінки стану легень шляхом виміру обсягу і швидкості повітря, що вдихається. Спірограф СМП-21/01-"Р-Д" складається з калібрувального шприца, спірографу до якого приєднується ручка з датчиком потоку повітря. На датчик надягаються одноразові мундштуки, що при виконанні обстеження дозволяли уникнути ризику передачі будь-якої респіраторної інфекції від одного пацієнта іншому.

Спірографія проводилася через 2 год. після легкого сніданку. Перед дослідженням пацієнт 15 хвилин відпочивав у положенні сидячи. Дослідження проводилося в положенні хворого сидячи. Висота трубки регулювалася таким чином, щоб обстежуваному не приходилося нахиляти голову чи надмірно витягати шию. Пацієнти уникали нахилів тулуба вперед при виконанні видиху. Одяг не стискав грудну клітину. Оскільки виміри засновані на аналізі ротового потоку повітря, використовувався затискач на ніс і контроль за тим, щоб губи обстежуваного щільно охоплювали спеціальний загубник і не було витоку повітря мимо загубника протягом усього дослідження. Перед кожним дослідженням пацієнта докладно інструктували, а в ряді випадків наочно демонстрували процедуру виконання даного тесту. У спірогафії виміри автоматично починалися, як тільки пацієнт починав дихальний маневр. Як тільки сигнал ставав більш граничної величини, тест починався. Дана процедура є безболісною і не пов’язана з введенням в організм пацієнта яких-небудь медичних інструментів, займає усього декілька хвилин, проводилася в умовах санаторію. Дослідження виконувала медсестра, остаточний висновок робив лікар.

Вимірювання ЖЄЛ за допомогою спірографу поводилося наступним чином. Обстежуваний надягав затискач на ніс, брав мундштук у рот, спочатку виконував 2 - 3 циклу спокійного вдиху-видиху, робив повний глибокий вдих, потім максимальний видих в апарат та переходив до спокійного дихання. По закінченню обстеження пацієнт знімав затискач з носа. Дослідження повторювали 3 - 4 рази в тому ж положенні обстежуваного, оскільки величина ЖЄЛ залежить від положення тіла. Вона вище в стоячому положенні, нижче в сидячому і ще нижче в положенні лежачи (на 5 - 10% нижче, ніж стоячи). Реєстрували середній результат. Дані вимірювань ЖЄЛ слід порівнювати із номограмами належних величин, розроблених фахівцями, які залежать від статі, віку, росту обстежуваного.

Для оцінювання в процентному відношенні фактичної ЖЄЛ до належної використовують формулу:

(фактична ЖЄЛ : належна ЖЄЛ) х 100% [20].

Функція зовнішнього дихання (ФЗД) оцінювалася за даними спірографії. Спірографічні показники реєстрували з дотриманням необхідних вимог. Для аналізу були відібрані 3 базові функціональні показники:

об'єм форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1);

життєва ємність легенів (ЖЄЛ);

пікова об’ємна швидкість видиху (ПОШВ).

За допомогою спірометрії виконувався тест зворотності бронхіальної обструкції (ЗБО). Для тесту використовувався сальбутамол в дозі 200 мкг в дозуючому інгаляторі зі спейсером. Вимірювався ОФВ1 до (ОФВ1до) та через 15 хвилин після (ОФВ1після) вдихання сальбутамолу. ЗОБ визначалася за формулою:

ЗБО = {( ОФВ1після - ОФВ1до) / ОФВ1до} × 100 %.

Тест вважався позитивним при прирості ОФВ1 більше 15% порівняно з початковим значенням показника.

Методом пікфлоуметрії вимірювалась максимальна (пікова) швидкість повітря під час форсованого видиху (пікова швидкість видиху - ПШВ) після повного вдиху. ПШВ вимірювали ранком відразу ж після сну і ввечері перед сном, якщо в хворого мав місце приступ ядухи, то відразу ж після нього. Важливою діагностичною ознакою є різниця між ранковими і вечірніми значеннями ПШВ, що позначається як добове коливання цього показника (ПШВдк). При адекватно проведеному лікуванні і реабілітації ранкові і вечірні значення майже однакові, при погано контрольованій астмі ці показники сильно відрізняються. Нормальний графік ПШВ повинен бути майже прямим. Як нормальне значення брали усереднений, найкращий показник, отриманий у період ремісії чи в період найкращого стабільного стану хворого. Показник ПШВ реєструється шкалою пікфлоуметра (л/хв., ум. од).

Для розрахунку ПШВдк брали найкращі ранкові(ПШВран) та вечірні (ПШВвеч) і обчисляли за формулою:

ПШВдк = {(ПШВвеч - ПШВран) / ½ × (ПШВвеч + ПШВран)} × 100%.

Чим більше значення ПШВдк, тим нижче контроль за станом пацієнта, тим важче у нього перебігало захворювання.

Оцінка фізичної працездатності. Провідним показником функціонального стану організму є загальна фізична працездатність, або готовність виконувати фізичну роботу.

У наш час у поняття «фізична працездатність» різні автори вкладають різний зміст. Однак, основний зміст кожного з формулювань зводиться до потенційної можливості людини виконати максимум фізичного зусилля. Оцінку фізичних можливостей проводили методом непрямої оцінки працездатності за допомогою 6-ти хвилинного крокового тесту (6ХКТ) та функціональної проби Руф’є.

ХКТ проводився за 30 хвилин до або через 2години після їди. Пацієнти були одягнені в спортивну форму. Тест передбачав вимірювання дистанції,яку хворий пройшов за 6 хвилин в помірному темпі.

Отримана відстань зіставлялася з належною величиною, яка обчислювалася за формулою:

ХКТ (чол) = (7.57 × зріст,см) - (5.02 × вік)- (1.76 × вага,кг) - 309;

ХКТ (жін) = (2.11 × зріст,см) - (5.78 × вік)- (2.29 × вага,кг) + 667.

Підсумковий результат тесту виражали у відсотках від належної величини (НВ).

Проба Руф’є ґрунтується на обліку величини пульсу, зафіксованої на різних етапах відновлення після відносно невеликих навантажень. Із цією метою використовують 30 присідань за 45 сек або 3-хвилинний степ-тест. Пульс визначають після 5 хв відпочинку в положенні лежачи (при тесті - сидячи) за 15 с до навантаження, у перші й останні 15 с, починаючи з 1-ї хвилини відновлення (результат множать на 4).

Для оцінки працездатності за наведеною нижче формулою розраховують індекс Руф’є (РуфІ):

Індекс Руф’є = ((П1+П2+П3)-200) / 10,

де П1 - вихідний пульс; П2 - відразу після навантаження і П3 - наприкінці 1-ї хвилини відновлення.

Якщо РуфІ становив менше 3, то фізичну працездатність оцінювали як високу, 4-6 - добру, 7-10 - середню, 10-15 - задовільну, 15 і більше - погану (низьку).

Стан серцево-судинної системи оцінювався методом електрокардіографії (ЕКГ).

2.1.2 Методи фізичної реабілітації контрольної та основної групи хворих

У контрольній і основній групі в умовах стаціонару додатково до базового лікування нами був застосований масаж поряд з комплексом спеціальної лікувальної фізичної культури, фізіотерапевтичних процедур.

У контрольній групі був проведений курс медикаментозного лікування, ЛФК, курс масажу за класичною методикою, призначено методи фізіотерапії для загальнобіологічного впливу і з метою підвищення захисних властивостей організму в реабілітаційний комплекс включали ультрафіолетове опромінювання (УФО) на область грудної клітки.

У перші дні лікування в стаціонарі хворим був запропонований щадний режим рухової активності для найшвидшої адаптації. Потім до закінчення терміну лікування в стаціонарі призначили щадно-тренуючий режим рухової активності.

Хворим обох груп було запропоноване заняття з лікувальної фізкультури, де вони виконували загальнорозвиваючі та спеціальні дихальні вправи, направлені на розвиток видиху та на посилення вдиху.

Заняття починались зі звукових вправ у поєднанні із вправами на розслаблення. Не допускалися натужування, глибокі вдихи та форсовані видихи, які викликають бронхоспазм і можуть спровокувати напад бронхіальної астми. Ні в якому разі не допускалася втома і при появі перших її ознак припинялися заняття, розслаблялися і виконувались звукові вправи (додаток А). Найбільш придатними для вимови на видиху на початку занять є звуки [с], [з], [ш], [щ], потім - [ж], [р], [п], [м], [б], [у], [є], [і], [а], [о]. Після оволодіння вимови окремих звуків переходили до вимови двох ([пф], [шр], [жр], [іу], [ау] й ін.) та трьох звукосполучень ([бру], [дра], [пру], [шро] та ін.). [9, 10].

Хворого навчали навичкам оптимального дихання, при якому на вдиху передня стінка живота випинається одночасно або з подальшим підніманням грудної клітки, а на видиху опускається, живіт втягується; привчали до вдиху та видиху через ніс, використовуючи бронхорозширюючий ефект носолегеневого рефлексу; дихати ритмічно, з меншою частотою та з подовженим видихом; вчили дихати поверхнево, не роблячи глибокого вдиху, на помірному видиху короткочасно (4-5 с) затримувати дихання, а потім зробити також неглибокий вдих тощо. Спеціально відпрацьовувались дихальні паузи в стані спокою після неповного видиху, затримуючи дихання до появи першого неприємного відчуття нестачі повітря. Сумарний час таких пауз протягом дня міг бути близько 10 хв., тобто якщо затримка дихання тривала 10 с, то її слід повторювати 60 разів, 15 с - 40 разів. Затримку дихання робили з 5-хвилинними перервами, намагаючись поступово подовжити паузу.

Кожну вправу хворі виконували 5 - 6 разів в повільному або середньому темпі, слідкуючи за правильним диханням, координуючи його із рухами.

Хворі контрольної групи за призначенням лікаря відвідували масажний кабінет, де їм проводився лікувальний масаж грудної клітки по загальноприйнятим методикам. Курс лікувального масажу складав 10 щоденних процедур.

Розроблена комплексна програма для основної групи вміщувала такі засоби фізичної реабілітації, як лікувальна фізична культура, ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальний комбінований масаж, модифіковану лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

Хворим основної групи проводили масаж грудної клітки, включаючи міжреберні проміжки, масаж м'язів живота і комірцевої зони. При порушенні носового дихання пацієнти самостійно проводили масаж крил носа латеральними поверхнями кінцевих фаланг великих пальців обох рук з максимально можливою швидкістю в напрямку до кінчика носа. Тривалість масажу 10-15 хвилин. Курс лікування 15-20 процедур.

Для проведення ЛФК в перші дні в заняття включали вправи для дрібних і середніх м’язових груп та суглобів дистальних відділів кінцівок, поєднуючи ix з дихальними вправами. В міру покращання стану хворих (зменшення частоти нападів, їх тривалості,схильності бронхів до спазму) в заняття включали активні рухи кінцівками (середні й великі м’язові групи та суглоби), тулубом в поєднанні з дихальними вправами і паузами для пасивного відпочинку і розслаблення м’язів. Заняття доповнювали ходьбою в межах палати, потім відділення. Під час ходьби хворі виконували вправи з предметами.

Пацієнти всі вправи виконували під час видиху, після декількох повторень рухів надавали паузу для відпочинку або виконували вправи, спрямовані на розслаблення м’язових груп.

При появі передвісників нападу астми, хворим надавали зручне положення (краще сидячи), розслабивши м’язи спини, плечового поясу і нижніх кінцівок. Розслаблення цих м’язів покращувало стан хворих, полегшувало видих при нападі задишки завдяки збільшенню рухливості ребер, зменшенню вентиляції легень і покращанню бронхіальної прохідності.

Всіх хворих попередили про необхідність поверхневого дихання, оскільки глибокий вдих, подразнюючи бронхіальні рецептори, може призвести до збільшення і поширення спазму. Водночас,на короткий термін (4-5 с) на помірному видиху необхідно затримати дихання, щоб зменшити потік патологічної імпульсації до дихального центру. Вдих після затримки дихання був поверхневим.

Лікувальна гімнастика проводилась, як правило, після масажу, в комплексі з дихальною.

При бронхіальній астмі гімнастика сприяє зменшенню спазму бронхів, допомагає хворому управляти диханням, активізує трофічні процеси в тканинах, зміцнює організм, зокрема дихальну мускулатуру, покращує адаптацію організму до навантажень.

Комплекси вправ лікувальної гімнастики для хворих на бронхіальну астму складалися з трьох частин. Перша - вступна, тривалістю 2-5 хв. У неї входять вправи для дрібних і середніх м'язових груп рук і ніг. Друга - основна, складається з статичних дихальних вправ і динамічних для різних груп м'язів. Третя - заключна, тривалістю 5-7 хв., в яку обов'язково входить ходьба. Комплекс вправ лікувальної гімнастики, що застосовувалась наведено у додатку Б.

Комплекси лікувальної гімнастики складалися зі спеціальних дихальних вправ статичного і динамічного характеру, звукової гімнастики, загальнорозвиваючих вправ з обтяженнями, з приладами і на приладах. При виконанні рухів зберігається принцип запобігання форсованому диханню, застосування пауз для відпочинку та вправ на розслаблення. Темп виконання повільний і середній, кількість повторень вправ 8-12, тривалість лікувальної гімнастики 30-35 хв. Особам з рідкими нападами бронхіальної астми та при незначних структурних змінах у легенях призначали відразу тренуючий чи щадно-тренуючий руховий режим. Метод проведення занять - індивідуальний та в малих групах [5].

Велику увагу приділяли як статичним (діафрагмальним), так і динамічним дихальним вправам: вправи з повільним повноцінним і подовженим видихом забезпечували більш повноцінне виведення повітря з емфізематозно розтягнутих альвеол через звужені бронхіоли і тренували діафрагму та м’язи живота, що беруть участь у повному видиху. Комплекс вправ, спрямованих на розвиток видиху та вдиху наведено в додатку В.

Звукова гімнастика складалася зі спеціальних вправ, пов'язаних з вимовлянням звуків. На початку звукової гімнастики хворі імітували "закритий стогін"- ммм" і очищувальний видих - "пфф". При звуковій гімнастиці вібрація голосових зв’язок передається на трахею, бронхи, легені, грудну клітку, що викликає розслаблення спазмованих бронхів і бронхіол.

При виконанні звукової гімнастики пацієнти робили вдих через ніс (1 - 2 с), паузу (1 с), активний видих через рот (2-4 с), паузу (4-6 с).

За силою повітряного струменя приголосні розділили на 3 групи: найбільша сила розвивалася при звуках п, т, к, ф, с, які вимагають значного напруження м’язів грудної клітки і діафрагми; середньою інтенсивністю володіли звуки б, г, д, в, 5;найменшою - звуки м, н, к, л, р.

Після невеликої паузи робили повільний видих через рот, після видиху - більш тривалу паузу. Звуки вимовляли у визначеній послідовності: наприклад, бар, бррох,бррфх, бах, бех, бак, бат, бос, бррух, бел, бір,бик, бух, бут, дррох, дррфх. Вібруючий ричачий звук р-р-р-р-р, починаючи від 5-7 до 25-30 с, був дуже ефективний при обструктивному синдромі.

Звукова гімнастика сприяла формуванню правильного чергування фаз вдиху, видиху і дихальної паузи, шляхом вібрації розслабляла спазмовані бронхи, сприяла кращій евакуації мокротиння, з допомогою створення невеликого позитивного тиску на видиху збільшувала рівномірність альвеолярної вентиляції і перешкоджала ранньому експіраторному закриттю дихальних шляхів. Її пацієнти також зможуть застосовувати в поліклінічних і санаторних умовах, вдома, на роботі та в побуті.

Для покращання вентиляції застосовували також спеціальні пристосування - мундштуки для пасивного видиху та надування гумових іграшок і кульок.

Крім традиційних методик ЛГ при бронхіальній астмі в практиці фізичної реабілітації використовували методику К.П. Бутейко [4].

При затримці дихання потрібно затискувати ніс і слідкувати за тим, аби вдих після затримки був неглибоким. Тривалість перших затримок - 10 с, потім у процесі тренування вони подовжуються до 180-240 с. Затримка дихання проводиться на вдиху та видиху, із наступним ритмом: 10 кроків - вдих, 20 кроків - затримка, 20 кроків - видих, 10 кроків - затримка. Час виконання вправи 15-20 хв.

Після відновлення основних показників функції зовнішнього дихання в заняття включали загально розвиваючі вправи, що сприяли тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу, підвищенню сили м’язів спини, ніг та рук. Після 1-2 загальнорозвиваючих вправ були вправи на розслаблення м’язів. Критерієм переносимості навантаження слугували частота і тривалість нападів, застосування бронходилятаторів, частота дихання, артеріальний тиск і частота серцевих скорочень.

Тренування в ходьбі починали з вироблення у хворих навички керування диханням. На перших заняттях був такий ритм руху: на 1-2 кроки - вдих, на 3 - 4 - видих, поступово збільшуючи число кроків на видиху. В міру адаптації організму до руху відстань збільшували з поступовим підвищенням темпу руху і зменшенням кількості зупинок.

Використовувалась дозована ходьба з чергуванням природного та діафрагмального дихання (додаток Г). Діафрагмальне дихання при ходьбі виконувалось наступним чином: починали рух зі швидкого видиху, використовуючи всю силу м’язів черевного пресу, та на 6-8 пар кроків доводили видих до межі. Зупинившись, злегка нахилялися вперед, та випираючи живіт, робили вдих, і намагались відразу покашляти. Вдих та кашель повторювали ще 2 рази. Потім продовжували ходьбу.

В період реабілітації після загострення захворювання ходьба дозувалась наступним чином:

а) темп ходьби поступово збільшувався від дуже повільного до нормального;

б) тривалість ходьби поступово збільшувалась з 5 хв до 1 години;

в) відпочинок під час ходьби поступово зменшувався з 10 хвилин відпочинку після кожних 10 - 30 хв ходьби.

Ходьба здійснювалася в залі ЛФК та по сходах, з дотримуванням відпочинку до та після ходьби, та контролем пульсу.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилося на базі пульмонологічного відділення Запорізької міської клінічної лікарні № 6.

У дослідженні брали участь хворі на БА, що поступали на лікування в стаціонар в фазі загострення різного ступеня вираженості. Діагноз БА, тяжкість та фаза перебігу захворювання встановлювалися згідно критеріїв класифікації БА, затверджених МОЗ України (наказ МОЗ України № 128 від 19.03.2007 р.). Вікова категорія хворих коливалась в межах 30-40 років. Усі учасники дослідження були розділені на контрольну та основну групу.

Контрольна група складалась із 10 пацієнтів (жінки та чоловіки) з діагнозом бронхіальна астма середнього ступеня важкості, стадія стійкої ремісії.

Основна група також складалась із 10 пацієнтів (жінки та чоловіки) з аналогічним діагнозом.

Хворим основної групи був проведений курс медикаментозного лікування, а в програму ФР включали ранкову гігієнічну гімнастику (РГГ) та оригінальні методики ЛФК - модифікований лікувальний комбінований масаж, модифіковану ЛГ, дозовану ходьбу по сходах, дозовану ходьба по прямій місцевості та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

У контрольній і основній групі в умовах стаціонару додатково до базового лікування нами був застосований масаж поряд з комплексом спеціальної лікувальної фізичної культури та фізіотерапевтичних процедур.

Для загальнобіологічного впливу і з метою підвищення захисних властивостей організму в реабілітаційний комплекс включали ультрафіолетове опромінювання (УФО) на область грудної клітки.

Комплекс ЛФК було спрямовано на покращання функціонування дихальної системи, поліпшення функції зовнішнього дихання, збільшення екскурсії грудної клітки та укріплення дихальних м’язів. Вправи даного комплексу виконувалися пацієнтами у повільному темпі, з акцентом на контроль дихання під час виконання вправ. Заняття з ЛФК проводилися щоденно протягом усього терміну перебування пацієнтів у стаціонарі.

Моніторинг реабілітаційного процесу проводився методом поточного та етапного контролю, що забезпечувало адекватне розширення режиму та інтенсифікацію фізичного навантаження кожного пацієнта. Рівень поточного контролю за процесом фізичної реабілітації включав найбільш доступні і одночасно досить інформативні клінічні дослідження (опитування,огляд, пальпація, перкусія, аускультація, пікфлоуметріята ін.), які дозволяли проаналізувати як динаміку окремих симптомів, синдромів хвороби, так і в цілому перебіг захворювання.

Хворим основної групи в програми фізичної реабілітації включали РГГ та оригінальні методики ЛФК - модифікований лікувальний комбінований масаж,модифіковану ЛГ, дозовану ходьбу по сходах, дозовану ходьбу по прямій місцевості та спеціальні маніпуляційні фізичні втручання. В табл. 2.2 наведено склад лікування і програм фізичної реабілітації для кожної групи хворих.

Таблиця2.2

Склад лікування і програм фізичної реабілітації хворих на інтермітуючу БА

Група хворих	Склад лікування і програми ФР
Контрольна група з традиційними методами ЛФК	Медикаментозне лікування. Фізіотерапія: УФО грудної клітки, галоаерозольтерапія. ЛФК: лікувальний класичний масаж, традиційна ЛГ.
Основна група з модифікованими методами ЛФК	Медикаментозне лікування. Фізіотерапія: УФО грудної клітки, галоаерозольтерапія. ЛФК: модифікований лікувальний комбінований масаж, модифікована ЛГ, циклічні тренувальні вправи (дозована ходьба по сходах, дозована ходьба по прямій місцевості), спеціальні маніпуляційні фізичні втручання.

Спостереження за кожним пацієнтом в умовах стаціонару проводилося в середньому 20-25 днів.

Пацієнтам обох груп на початку перебування в стаціонарі та після завершення курсу реабілітації було проведене медико-біологічне обстеження, до якого було включено вимірювання антропометричних показників (вага тіла, зріст, артеріальний тиск); оцінку функціонального стану дихальної системи (спірометрія, пікфлоуметрія). Показники були занесені кожному пацієнту в індивідуальну історію хвороби у відповідні таблиці.

Результати дослідження після завершення експерименту були обчислені за допомогою методів математичної статистики, зокрема за допомогою коефіцієнта Ст’юдента, а також було зроблено порівняльний аналіз середніх результатів показників контрольної та основної груп. Розходження вважали достовірними при р < 0,05.

 

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЯ

Ефективність впливу комплексу фізичної реабілітації, який був запропонований для реабілітації хворих з бронхіальною астмою, що поступили на лікування в стаціонар у фазі загострення різного ступеня вираженості на базі пульмонологічного відділення Запорізької міської клінічної лікарні № 6, оцінювалася за результатами обстежень пацієнтів контрольної та основної груп, що проводилися до і після закінчення курсу лікування.

На початку курсу реабілітації та після його закінчення пацієнтам обох груп провели тест контролю астми (АСТ) та оцінку поточного стану хворих за наступними критеріями : кількість нападів ядухи (НЯД) та кількість нападів ядухи за останній тиждень (НЯТ).

Дослідженням функціонального стану дихальної системи хворих на бронхіальну астму методом спірографії до проведення реабілітаційних заходів встановлено, що в усіх пацієнтів контрольної та основної групи всі показники були знижені: АСТ від 16,37 до 0,42 балів, ЖЄЛ від 78,35% до 44,25%, ОФВ1 від 78,32 % до 4,13%, ПШВдк від 18,88% до 3,11%,ЗБО від 16,12% до 2,88%, індекс Руф’є у чоловіків від 9,83% до 1,13%, у жінок - від 11,88% до 1,11%. Достовірних відмінностей між показниками стану організму хворих дослідних груп не встановлено, що свідчить про їх однорідність.

Зміни показників клінічного стану хворих під дією запропонованої програми фізичної реабілітації (ПФР) та інших варіантів лікування подані в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка клінічних показників у хворих на БА, (M±m)

Показники	Групи хворих				Р
	Контрольна		Основна
	до реабілітації	після реабілітації	до реабілітації	після реабілітації
НЯД, кількість	1,03±0,28	0	0,98±0,22	0	<0,001
НЯТ, кількість	2,24±0,36	0,15 ±0,13	2,19±0,24	0	<0,001
АСТ, бал	16,37±0,42	20,3±0,37	17,41±0.35	24,03±0,32	<0,001

По завершенні лікування у всіх випадках зникли денні напади ядухи. Також хворих основної групи зовсім не турбувала задишка, не було обмежень фізичної денної активності. Хворі контрольної групи після лікування частково відчували обмеженість фізичної денної активності. Через місяць лікування тижневі напади ядухи відновилися при застосуванні лікарської терапії та традиційних методів ЛФК (0,15±0,13 рази на тиждень), чого не сталося у хворих основної групи після виконання ПФР. Це свідчить про повний контроль перебігу БА при застосуванні ПФР (зростання АСТ з 17,41±0,35до 24,03±0,32 балів) та частковий його контроль при застосуванні традиційних методів ЛФК (зростання АСТ з 16,37±0,42 до20,30±0,37 балів).

Значні позитивні зміни показників дихальних функціональних проб сталися у хворих на БА після проведення ПФР, про що свідчать дані таблиці3.2.

Таблиця 3.2

Динаміка показників дихальних функціональних проб у хворих на БА, (M±m)

Показники	Групи хворих на БА				Р
	Контрольна		Основна
	до реабілітації	після реабілітації	до реабілітації	після реабілітації
ОФВ1, %	78,32±4,13	86,015±4,24	76,13±3,33	89,83±3,21	<0,01
ЖЄЛ, %	78,35±4,25	86,19±4,14	79,52±3,23	93,83±3,05	<0,01
ЗБО, %	16,12±2,88	11,26±52,52	16,58±2,15	9,21±2,22	<0,05
ПШВдк, %	18,88±3,11	10,70±3,32	19,36±2,06	9,00±2,11	<0,01

Суттєві зміни відбулися і з показниками реактивності бронхів, які статистично значно зменшились після реалізації ПФР: ЗБО з 16,58±2,15 до 9,21±2,22% (р<0,05),ПШВдк - з 19,36±2,06 до 9,00±2,11% (р<0,01). Цього не сталося в контрольній групі: в контролі ЛФКЗБО зменшилась з 16,12±2,88 до 11,26±2,52%, ПШВдкз 18,88±3,11 до 10,70±3,32%.

У цілому можна відмітити, що у всіх хворих лікування призвело до нормалізації показників дихальних функціональних проб.

Динаміка показників ФПЗ при лікуванні в стаціонарі хворих на БА вивчена окремо у чоловіків і жінок.

Хворі чоловіки основної групи (табл. 3.3) після ПФР за 6 хвилин стали проходити дистанцію довжиною 578,8±53,25 м (до лікування - 402,8±55,14 м, р<0,05), що складало 90,68±4,22% від НВ (до лікування - 62,81±4,37%, р<0,001). Подібні зміни, хоча і не такі значні, сталися з фізичною працездатністю чоловіків контрольної групи при лікуванні їх з застосуванням традиційних методів ЛФК. Так, у них 6ХКТзбільшився з 396,8±63,12 до 491,8±66,10 м (р<0,05).

 

Таблиця 3.3

Динаміка показників фізичної працездатності хворих на БА чоловічої статі, (M±m)

Показники	Групи хворих на БА				Р
	Контрольна		Основна
	до реабілітації	після реабілітації	до реабілітації	після реабілітації
6ХКТ, м	396,8±63,12	491,8±66,10	402,8±55,14	578,8±53,25	<0,05
6ХКТ, % від НВ	60,72±5,73	75,29±5,47	62,81±4,37	90,68±4,22	<0,001
РуфІ, ум.од	9,83±1,13	7,28±1,14	10,31±0,85	4,91±0,42	<0,001

Нижче наведено результати показників фізичної працездатності хворих на БА чоловічої статі на рис. 3.1.

Рис. 3.1.Показники фізичної працездатності хворих чоловічої статі

Дані вище наведеного малюнку свідчать, що після завершення курсу реабілітації показник фізичної працездатності хворих чоловічої статі основної групи вищий, ніж у чоловік контрольної групи. Щодо середніх показників фізичної працездатності хворих чоловіків, то також можемо констатувати недостовірну різницю між показниками груп. Що доводить однорідність підібраних досліджуваних груп.

Порівняльна характеристика індексу Руф’є обох груп після дослідження представлена на рисунку 3.2.

Рис. 3.2. Динаміка індексу Руф'є хворих на БА чоловічої статі

Індекс Руф’є у цих чоловіків основної групи знизився з 10,31±0,85 до 4,91±0,42 ум.од. (р<0,001), що вказувало на покращення фізичних можливостей до «доброго» рівня (на початку лікування - задовільний рівень). За індексом Руф’є фізичні можливості пацієнтів контрольної групи хоча трохи і покращились, але залишилися на рівні «середніх» (зниження з 9,83±1,13 до 7,28±1,14 ум.од.).

Підкреслимо, що лише при застосуванні ПФР у чоловіків, що страждали на БА, вдалося перевести рухові можливості зі ступеня ІІІ на ІV ступінь.

У контрольній групі, не дивлячись на деяке зростання фізичної працездатності, рухові можливості хворих в цілому не змінилися і залишилися такими ж.

Динаміка показників ФПЗ у жінок, що були хворі на БА, представлена в табл. 3.4

Таблиця 3.4

Динаміка показників ФПЗ у жінок хворих на БА, (M±m)

Показники	Групи хворих на БА				Р
	Контрольна		Основна
	до реабілітації	після реабілітації	до реабілітації	після реабілітації
6ХКТ, м	372,5±65,31	461,9±63,24	380,6±58,15	545,2±54,45	<0,05
6ХКТ, % від НВ	57,43±5,46	71,21±5,23	58,35±4,73	83,52±4,12	<0,01
РуфІ, ум.од	11,88±1,11	9,43±0,93	12,07±0,74	7,26±0,70	<0,001

Після застосування ПФР хворі жінки за 6 хвилин стали проходити дистанцію довжиною545,2±54,45 м (до лікування - 380,6±58,15 м, р<0,05),що складало 83,52±4,12% від НВ (до лікування -58,35±4,73, р<0,01). Суттєвих змін ФПЗ у жінок, які лікувалися методами традиційної ЛФК не сталося. Про це свідчить зростання 6ХКТ - з 372,5±65,31 до 461,9±63,24 м.

Нижче на рисунку 3.3 наводимо дані порівняльної характеристики показників фізичної працездатності жінок в обох групах.

Рис. 3.3. Динаміка показників фізичної працездатності хворих на БА жіночої статті

При порівнянні показників фізичної працездатності жінок в обох групах ми спостерігаємо покращання результату, але у жінок основної групи показник ФПЗ кращій, ніж у жінок контрольної групи.

Індекс Руф’є у жінок основної групи знизився з 12,07±0,74 до 7,26±0,70 ум.од. (р<0,001), що вказувало на покращення фізичних можливостей до «середнього» рівня (на початку лікування - «задовільний» рівень). У пацієнток контрольної групи спостерігалось зниження індексу Руф’є з 11,88±1,11 до 9,43±0,93 ум.од. За індексом Руф’є фізичні можливості жінок контрольної групи, покращились з «задовільного» до «середнього» рівня.

Порівняльна характеристика індексу Руф’є жінок обох груп після дослідження представлена на рисунку 3.4.

Рис. 3.4. Динаміка індексу Руф'є хворих на БА жіночої статі

Отож, лише при застосуванні ПФР у жінок, що страждали на БА, в цілому рухові можливості зросли з ІІІ-го до ІV-го ступеня. У контрольній групі, не дивлячись на деяке зростання фізичної працездатності, рухові можливості хворих жінок не змінилися і залишилися такими ж.

Ефективність впливу розробленої ПФР на хворих на БА вивчена шляхом аналізу досягнутих зсувів показників обстеження, які наведені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Досягнуті ефекти (різниця між значеннями після і до реабілітації) показників у хворих на БА, (M±m)

	Групи
Показники	контрольна	основна
Клінічні
НЯД, кількість	-1,03±0,36	-0,98±0,33
Контролю перебігу астми
АСТ, бал	3,93±0,94	6,62±0,85
Функції зовнішнього дихання
ОФВ1, %	7,83±3,62	13,70±3,13
ЖЄЛ, %	7,84=3,45	14,31±3,24
3БО, %	-4,86±2,51	-7,37±2,46
ПШВдк, %	-8,18±2,15	-10,36±2,57
Фізичної працездатності
у чоловіків
6ХКТ, м	95,03±38,05	186,1±32,02
РуфІ, ум. од	2,55±0,76	-5,40±0,86
У жінок
6ХКТ, м	89,4±35,24	165,63±30,21
РуфІ, ум.од.	2,85±0,84	4,59±0,91

Аналіз даних таблиці 3.5 доводить, що дія всіх методів лікування та ПФР на поточний стан хворих є однаково ефективною (за змінами показників НЯД). Проте досягнення контролю перебігу захворювання було більш значущим після виконання ПФР,на що вказує зсув АСТ на 6,62±0,85 балів (контрольна група - на 3,93±0,94 балів р<0,05). ПФР була більш ефективною у відновленні стану ФЗД. Її застосування у хворих призвело до зростання ОФВ1 на 13,70±3,13% (контрольна - на 7,83±3,62%), ЖЄЛ - на 14,31±3,24% (контрольна- на7,84±3,45).

Також при застосуванні ПФР більш значимо зменшилась реактивність бронхів, про що засвідчило зниження ЗБО на 7,37±2,46% (контрольна - на 4,86±2,51%) та ПШВдк - на10,36±2,57% (контрольна- на 8,18±2,15%). Вказані зсуви показників при виконанні ПФР у порівнянні з контролем статистично значимі.

У чоловіків з БА показники ФПЗ після застосування ПФР мали такі зміни: 6ХКТ зріс на 186,1±32,02 м (контрольна - на 95,03±38,05 Вт) та індекс Руф’є зменшився на 5,40±0,86 ум.од.(контрольна - на 2,55±0,76 ум.од., р<0.05). У жінок з БА показники ФПЗ після застосування ПФР мали такі зсуви: 6ХКТ зріс на 165,63±30,21 м (контрольна - на 89,4±35,24 Вт), а індекс Руф’є зменшився на4,59±0,91 ум.од. (контрольна - на 2,85±0,84 ум. од). Тобто, досягнуті ефекти показників ФПЗ при застосуванні ПФР були значущими і у порівнянні з контролем - статистично значимі.

Оскільки головним чинником, обмежуючим реалізацію ПФР у повному об’ємі є напади задухи, то ми відстежили тривалість приступного періоду у хворих на БА залежно від різних варіантів їх лікування чи реабілітації. Приступним періодом (період наявності нападів ядухи) вважався той час перебігу захворювання,коли напади ядухи потребували лікарського втручання і застосування лікарських препаратів у любому вигляді. При БА тривалість приступного періоду в контрольній групі склала 5,26±0,58 днів та в основній групі - 3,17±0,52 днів (у порівнянні з контрольною - р<0.01), що показано на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Тривалість приступного періоду у хворих на БА

Отже, при застосуванні програми реабілітації тривалість приступного періоду захворювання у пацієнтів основної групи була скорочена на 2.09±0.06 днів у порівнянні з контрольною групою хворих.

Обговорюючи одержані результати, звернемо увагу на найважливіший результат застосування ПФР:при кожному ступені тяжкості через курс лікування в стаціонарі вдалося досягти контрольованого перебігу БА. Також підкреслимо суттєве покращення ФЗД у цих хворих: при кожному ступені тяжкості порушені показники ФЗД після застосування ПФР досягали нормальних величин.

Далі підкреслимо, що лікування загострення БА з додання засобів ЛФК, особливо модифікованих намив рамках ПФР, дозволило суттєво покращити ФПЗ і перевести хворих на руховий режим з більшими фізичними навантаженнями.

За допомогою запропонованої ПФР пацієнти активно включалися у лікування, в них вселялася впевненість у можливість допомогти самим собі, вони вчилися, як поводитись підчас нападів задишки, як попередити і зняти напад, приймаючи медикаменти в менших, ніж звичайно, дозах або навіть обходячись без них.

Застосування розробленої програми фізичної реабілітації у хворих на БА дозволяє суттєво покращити їх фізичну працездатність та значно швидше хворим змінити рухові можливості на кращі та включити більш інтенсивні фізичні навантаження у тренувальному режимі.

Правильне, суворо диференційоване, з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта і форми захворювання застосування ПФР дозволило скоротити терміни перебування в стаціонарі, покращило якість їхнього життя, допомогло контролювати свій стан.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні віддалених наслідків проведеної фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму.

На підставі отриманих результатів досліджень ми можемо затверджувати наступне:

Отримані результати свідчать,що ефективно побудований процес фізичної реабілітації у основній групі дає кращу тенденцію до відновлення показників стану дихальної системи пацієнтів. Вважаємо за необхідність використовувати дозовану ходьбу з діафрагмальним диханням і спеціальні дихальні вправи при бронхіальній астмі в умовах стаціонару.

По-друге, по завершенні лікування у всіх випадках зникли денні напади ядухи. Також хворих основної групи зовсім не турбувала задишка, не було обмежень фізичної денної активності. Хворі контрольної групи після лікування частково відчували обмеженість фізичної денної активності. Через місяць лікування тижневі напади ядухи відновилися при застосуванні лікарської терапії та традиційних методів ЛФК, чого не сталося у хворих основної групи після виконання ПФР.

По-третє,запропонована нами ФПР при бронхіальній астмі зміцнює дихальну мускулатуру, збільшує рухливість грудної клітки і діафрагми, сприяє нормалізації показників функції зовнішнього дихання, зменшенню задишки, кашлю, частоти нападів, кращому відходженню мокротиння, є потужним психотерапевтичним фактором.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНA ПРAЦI ТA БЕЗПЕКA У НAДЗВИЧAЙНИХ СИТУAЦIЯХ

4.1 Аналіз потенційних небезпек

При роботі на базі КУ «ЗГДМБ№5» в інфекційно-боксированному відділенні для дітей раннього віку існують деякі небезпеки виникнення травматизму і нещасних випадків:

.        Невиконання правил безпеки можуть привести до поразки електричним струмом унаслідок несправності електроустаткування, невиконання правил техніки безпеки при використанні електроустаткування.

. На масажиста можуть впливати небезпечні чинники такі як:

недостатнє освітлення робочої зони, у зв'язку з несправністю або неправильним вибором освітлювальних приладів, що приводить до погіршення зору і виникнення головних болів;

глянсові поверхні приміщення відображають природний і штучне освітлення приводить до втоми очей;

невідповідність гігієнічних норм (провітрювання, опалювання, вологе прибирання, дезінфекція і так далі) приміщень в лікувальних установах можуть привести до нервово-психічного і фізичного перенапруження.

. Механічне травмування можливе:

в наслідку не застебнутого одягу на всі ґудзики (зав'язати зав'язки), при неакуратному носінні одягу, не допускається звисаючі кінці одягу;

при використанні гострих кріплень в одязі (шпильки, голки), носіння в кишенях гострих предметів, що б'ються, можливе пошкодження шкірних покривів масажиста і пацієнта;

незручне, неправильно підібране взуття на каблуці, з нестійкою колодкою може привести до сковзання і травми;

нераціональне розташування робочого столу по співвідношенню до устаткування і інших меблів (мінімальна відстань між предметами складає 80-100 см), а також несправності або хисткості масажного столу.

. Фізичне перенапруження пов'язане з тривалим перебуванням в напруженій статичній позі, що приводить до напруги м'язів спини, кістково-м'язового напрузі шиї, рук, ніг під час проведення дитячого масажу приводить до порушення опорно-рухового апарату.

. Нервово-психічна напруга унаслідок перенапруження: - норма масажу складає 15 умовних масажних одиниць за робочий день. За умовну масажну одиницю прийнята масажна процедура (безпосередньо проведення масажу) на виконання якої потрібний від 10 до 20 хвилин;

унаслідок спілкування з матерями, яких потрібно переконати в необхідності лікування дитяти даним методом масажу і лікувальною фізичною культурою;

унаслідок роботи з дітьми віком від 0 до 3 років, які емоційно залежні від загального стану здоров'я, ускладнень викликаних захворюваннями органів дихання, режиму дня, апетиту, контактності із сторонніми людьми, емоційного настрою матері дитяти.

. Неправильний підбір методики, навантаження, дози, дії масажиста можуть привести до погіршення стану здоров'я дитяти.

. Можливість пожежі у зв'язку з несправністю електроустаткування, невиконання або порушення правил протипожежної безпеки персоналом.

. Неправильні дії персоналу в умовах надзвичайних ситуацій можуть привести до травматизму і загибелі людей.

4.2 Заходи щодо забезпечення безпеки

Характерними особливостями методики лікувальної фізичної культури і масажу у дітей раннього віку є поєднання засобів проведення занять з врахуванням вікових показників розвитку психіки і моторики, відповідність моторики, відповідність підібраних медпрацівником вправ лікувальним завданням при адекватному загальному фізичному навантаженні. Передбачається проводити заняття що викликають інтерес у дітей і супроводжуються позитивними емоціями. Дітям раннього віку характерна велика рухова активність, що вимагає задоволення потреби в рухах і діях, що обов'язково враховується в методиках проведення як масажу так і лікувальною фізичною культурою.

Для запобігання ураження електричним струмом встановлено електроустаткування, яке відповідає вимогам ДСТ 12.2.007.0-75 «Вироби електротехнічні. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту». ДСТ 12.1.004-91 «Пожежна безпека. Загальні вимоги» та ПУЕ (Правила улаштування електроустановок). ДСТ 12.1.019-79 «Електробезпека. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту».

Для виключення можливості випадкового дотику до дротів, що перебувають під напругою, встановлюють надійне огородження або дроти розташовують на висоті 2м.

Згідно ПУЕ (Правил улаштування електроустановок) для електроустановок, що використовуються, встановлено заземлення з опором не більш 4 Ом.

При живильної мережі з глухо заземленою нейтралю трансформатора нульова шина на груповому щиті в електро приміщенні повинна мати вторинне заземлення.

При живильної електромережі з ізольованою нейтралю слід споруджувати спеціальні заземлюючі пристрої.

Для заземлюючих пристроїв в першу чергу повинні бути використані природні заземлювачі. Опір заземлювального пристою, використовуваного для заземлення електроустаткування, повинне бути не більше 4 Ом для мереж з ізольованою нейтралю, а для повторного заземлення нульового проводу в мережах з глухо заземленою нейтралю не більше 10 Ом. Заземлювальні пристрої повинні відповідати правилам улаштування електроустановок.

Для підвищення дисципліни, стосовно дотримання правил безпеки при користуванні електричним обладнанням, передбачено проведення інструктажів.

Для правильної поведінки у надзвичайних ситуаціях, завідувач відділенням, кабінетом, зобов’язаний розробити інструкції з техніки безпеки для кожного кабінету фізіотерапії, які повинні бути затвердженні адміністрацією установи та погоджені з профспілковим комітетом. Інструкції повинні бути вивішені на видному для персоналу місці.

У кожному кабінеті повинні бути детальні інструкції, що визначають дію персоналу з надання першої допомоги при ураженні електричним струмом, світловим випромінюванням, дія в разі виникнення пожеж, затверджені адміністрацією установи.

На кожен кабінет повинен бути оформлений технічний паспорт, що містить перелік приміщень, їх оснащення та захисні пристрої.

Інвентарний опис технічного обладнання відділення, перелік заходів щодо поточної профілактиці та ремонту обладнання повинні утримувати в журналі технічного обслуговування.

Адміністрація лікувального закладу зобов’язана забезпечити своїх працівників для комфортної роботи спецодягом та взуттям в достатній кількості і необхідної якості.

4.3 Заходи щодо забезпечення виробничої санітарії та гігієни праці

Для проведення масажу виділяються окремі кімнати (кабінети) з розрахунком 8 м2 на робоче місце, мінімальна площа для кабінету при одній масажистці - 12 м2.

Приміщення лікувальних установ повинне мати природне освітлення. Освітлення іншим світлом або тільки штучне освітлення допускається в приміщеннях комор, санітарних вузлів при палатах, гігієнічних ванн, клізмових, кімнат особистої гігієни, душових і гардеробних для персоналу, термостатних, мікробіологічних боксів, передопераційних, апаратних, наркозних, фотолабораторій і деяких інших приміщень, технологія і правила експлуатації яких на вимагають природного освітлення.

Для захисту від сліпучої дії сонячних променів і перегріву в лікувальних установах вікна, орієнтовані на південні румби горизонту, обладнуються сонцезахисними пристроями (козирки, жалюзі та ін.).

Штучна освітленість (загальна і місцева), джерело світла, тип лампи приймаються відповідно до чинних нормативних документів.

Світильники загального освітлення приміщень, що розміщуються на стелі. Повинні бути із суцільними (закритими) розсіювачами.

Підлога в масажному кабінеті повинна бути дерев’яною, покритою лінолеумом. Стіни на висоту 2м фарбують олійною фарбою світлих тонів, інша частина стін і стелі повинна бути побілена (клейова побілка).

Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і гарячою водою. За наявності декількох масажисток робоче місце кожної з них обладнується в кабінах з матерчатими фіранками із натуральної тканини. При одночасній роботі в зміні 4 і більше масажисток в суміжній кімнаті для них обладнують душову установку.

Кабінети масажу забезпечують припливно-витяжною вентиляцією з п’ятикратним обміном повітря на годину.

У кабінеті масажу передбачено спеціальні меблі для масажу, індивідуальні шафи для одягу масажисток, вішалка для одягу хворих, дзеркала, ширма і кілька стільців.

Масажний стіл повинен бути стандартних розмірів: висота - 0,8м, довжина 1,95 - 2,00м, ширина - 0,65м, з клейончастими валиками різних розмірів для підкладання під голову, спину або коліна. Для масажу рук повинен бути столик з напівм'яким покриттям висотою 70 - 80см (при можливості регульованої), довжиною 55см, шириною 35см.

У розрахунку на одне масажне місце повинні бути передбачені також подушка перовая розміром 70 x 70см, 2 простирадла, гумова клейонка, 2 рушники, пісочні або електричні годинники.

Для масажу необхідні тальк, вазелін.

В аптечці першої допомоги в масажному кабінеті повинні бути 1 - 2 термометра, перев'язувальний матеріал (бинти, марля, вата), медикаменти (йод, нашатирний спирт, лейкопластир).

Масажний стілець повинен мати таку висоту, щоб для стоп масажистки при сидінні на ньому була хороша опора.

Приміщення для масажу повинно бути сухим, світлим, обов’язково з природним освітленням (загальна освітленість 300-500 люксів).

Ймовірність механічного травмування може виникнути внаслідок нераціонального розташування робочих місць або у зв’язку з недбалістю та неуважністю персоналу. Для виключення травматизму передбачено збільшити площу робочих місць, відстань між ними, а також виконання організаційних заходів щодо приведення приміщень та робочих місць у належний стан.

У зв’язку із стресовими ситуаціями та нервово-емоційними навантаженням у працівників може виникнути ймовірність захворювань загально-невротичного характеру.

З метою зниження нервово-емоційного напруження, стомлення зорового аналізатора, поліпшення кровообігу мозку, подолання несприятливих наслідків гіподинамії, запобігання втоми передбачено спеціально обладнані приміщення - кімнати психологічного розвантаження, а також перерви 10 хвилин через кожну годину для працівників, які виконують роботу з ви користуванням електронних обчислювальних машин.

Для оптимізації відносин у колективі передбачено застосування рекомендації психологів, сучасні методи керування колективом, підбір працівників.

Для запобігання фізичного перевантаження порушень у зв’язку з тривалим статичним напруженням м’язів спини, шиї, рук і ніг рекомендовано виконувати фізичні вправи 2-3 рази протягом робочого часу.

Всі процедури масажист виконує тільки після призначень лікаря. Під час проведення курсу масажу та лікувальної фізичної культури масажист веде контроль за фізіологічними показниками дитини: самопочуттям, частотою дихання, частотою серцевих скорочень, відходження мокротиння та ін. Також масажист проводить бесіди з матір’ю дитини, в яких мати черпає знання про профілактику захворювань дихальної системи і які зможе пристосувати в домашніх умовах на практиці.

4.4 Заходи з пожежної безпеки

Для забезпечення пожежної безпеки в установах проводять пожежну профілактику, яка включає в себе комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, на запобігання пожежі, обмеження її поширення, а також на створення умов для успішного гасіння пожежі.

Основними організаційними заходами є наявність інструкцій з пожежної безпеки, планів евакуації співробітників в разі пожежі. Основними технічними заходами пожежної безпеки є оснащення будівлі пожежним інвентарем і підтримка його в робочому стані, а також первинними засобами пожежегасіння.

Клас пожежі (згідно ДБН В. 1.1.7-2002 «Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва») - пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, пластмаси, папір) визначається як клас А.

Категорія приміщення (згідно НАПБ Б.03.002-2007 «Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою») - визначається як категорії Г.

Визначення типу та розрахунок кількості первинних засобів пожежегасіння (згідно ДБН В. 1.1.7-2002 «Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва») - для адміністративного приміщення площею до 200м слід застосовувати два порошкових вогнегасниками типу ВП-5 (НАПББ.03.002-2007 "Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою". ДБН В. 1.1.7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва"). Крім цього, адміністративні приміщення повинні бути обладнані автоматичними пожежними сповішувачами, що реагують на підвищення температури, дим, полум'я. Наприклад, сповіщувачі моделей ДТЛ, ІТМ.

При аварії будь-якого з апаратів він повинен негайно бути відключеним, а при аварії електромережі або пожежі повинен бути негайно вимкненим головний рубильник мережі.

4.5 Розрахунок освітлення кабінету масажу

Світлотехнічні розрахунки є основою при проектуванні освітлювальних установок. Основним завданням розрахунку є визначення величини необхідного світлового потоку світильників для забезпечення нормованого значення мінімальної освітленості робочої площини.

На практиці для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи:

метод світлового потоку (коефіцієнта використання): застосовують для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь;

точковий метод: призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також для освітлення похилих площин;

метод питомої потужності: є найбільш простим і в той же час найменш точним, тому його використовують для приблизних, орієнтовних розрахунків.

Найбільш точним методом для розрахунку загального рівномірного освітлення, що враховує прямий світловий потік світильників та відбите світло від стін і стелі, вважається метод світлового потоку (або коефіцієнта використання світлового потоку). Метод дозволяє визначити оптимальну кількість ламп та потужність освітлювальної установки при рівномірному розміщенні світильників загального освітлення.

Основним розрахунковим рівнянням методу світлового потоку є:

,          (4.1)

де Фл - розрахункове значення світлового потоку однієї лампи в кожному світильнику, лм;

Ен - нормоване значення освітленості, лк, відповідно до вимог ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення»;

S - площа освітлюваної поверхні, м2;

kз - коефіцієнт запасу;

z - коефіцієнт мінімальної освітленості;          

N - загальна кількість світильників;

n - кількість ламп у одному світильнику;

h - коефіцієнт використання світлового потоку.

. Чисельне значення індексу приміщення визначають за рівнянням:

де А - довжина приміщення, м;

В - ширина приміщення, м;

h - висота розміщення світильників над робочою поверхнею, м

 = Н - hр - hз ,    (4.2)

де Н - висота виробничого приміщення, м;

hр- висота робочої поверхні над підлогою, м; (як правило, висота умовної робочої поверхні hр=0,8 м)

hз- висота звисання світильника від стелі, м. (вибирається за технологічною доцільністю)

Якщо hз не задана, то розрахунок проводити за формулами:

а) розрахувати кількість рядів світильників у приміщенні:

  (4.3)

( результат округлити до цілого у більшу сторону)

де [L/h] - числове значення коефіцієнта світильника.

б) визначити максимально припустиму відстань між рядами світильників

   (4.4)

в) розрахувати висоту підвісу світильника над робочою поверхнею

    (4.5)

г) знайти висоту звисання світильника від стелі

hз = H - hp - h     (4.6)

з = 4,8 - 0,8 - 2,85=1,15

. Визначення світлового потоку лампи та загальної кількості світильників провести за схемою:

а) - визначити сумарний світловий потік освітлювальної установки у даному виробничому приміщенні:

,         (4.7)

 лм;

де ФS - розрахункове значення сумарного світлового потоку у приміщенні, лм;

Ен - нормоване значення освітленості, лк;

S - площа освітлюваної поверхні, м2;

kз - коефіцієнт запасу;

z - коефіцієнт нерівномірності (мінімальної) освітленості;

h - коефіцієнт використання світлового потоку

б) - визначити умовну загальну кількість світильників у приміщені, виходячи з позиції розташування їх у вершинах квадрата:

* = АВ/L2max     (4.8)

* = 6*4/16=1,5=2 світильника

в) - розрахувати світловий потік умовного джерела світла:

, лм        (4.9)

, лм

де Nл- загальна кількість ламп у приміщенні, шт;

л= N*× n

л= 2× 4=8 - кількість ламп у світильнику

г) - вибрати тип стандартної лампи з найближчим значенням фактичного світлового потоку лампи Фл і знайти коефіцієнт m (співвідношення між розрахунковим світловим потоком лампи Фл* та фактичним світловим потоком вибраної стандартної лампи Фл):

д) - визначити оптимальну кількість світильників у приміщенні:

= N* × m     (4.11)

= 1,5 × 1,05=1,575

Скоригував число світильників та визначив їх фактичну кількість NФ=3, яка відповідає рівнокількісному розміщенню світильників у кожному ряді.

. Визначити загальну розрахункову освітленість Ер у приміщенні, що створюється при застосуванні стандартних ламп:

, лк        (4.12)

, лк

Розрахувати загальну потужність освітлювальної установки:

РS = Nл×Рл, Вт  (4.13)

РS = 4×40=160, Вт

де Рл - потужність вибраної стандартної лампи.

Виконати ескіз розташування світильників на плані приміщення, враховуючи розмір світильників.

4.6 Інженерно-технічні заходи по підвищенню стійкості технічного обладнання при пожежах

Інженерно-технічні заходи ЦО - це комплекс заходів, спрямованих на:

         захист населення та зниження можливих втрат та збитків від наслідків великих виробничих аварій, катастроф та стихійних лих, а також застосування засобів озброєної боротьби під час конфліктних ситуацій;

         підготовку галузей промисловості та об'єктів господарювання до стабільної роботи при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф, стихійних лих та під час розгортання конфліктних ситуацій;

         створення умов для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт та ліквідації наслідків виробничих аварій, катастроф, стихійних лих та застосування засобів озброєної боротьби.

Пожежі відносяться до вторинних факторів ураження. Захист від вторинних факторів ураження повинна проводитися одночасно з іншими заходами щодо підвищення стійкості і постійно удосконалюватися в ході роботи об'єкта.

На об'єктах, пов'язаних з випуском і зберіганням горючих та сильнодіючих отруйних речовин, такі заходи розробляються і на мирний час. При їх розробці враховується характер і масштаби можливих аварій. Однак масштаби впливу вторинних факторів поразки ядерного вибуху можуть у багато разів перевершувати аварії мирного часу, а сили та засоби для ліквідації вогнищ у воєнний час можуть виявитися обмеженими. Ось чому заходи щодо зменшення шкоди від вторинних факторів поразки повинні розроблятися з урахуванням як характеру виробництва, так і масштабів можливих (прогностичних) варіантів руйнувань, аварій та місць їх ймовірного виникнення в умовах війни. Після виявлення можливих джерел виникнення вторинних факторів приймаються всі заходи до того, щоб запобігти виникненню і розповсюдження їх небезпечного впливу на об'єкт і навколишні його райони або обмежити цей вплив до мінімуму.

До числа заходів, що проводяться з метою зменшення руйнування і поразки об'єктів від вторинних факторів при НС, належать такі заходи:

. Максимально можливе скорочення запасів АХОВ, легкозаймистих і вибухонебезпечних рідин на проміжних складах і технологічних ємностей підприємства до необхідного рівня.

. Захист ємностей для зберігання АХОВ від впливу вибухів, ураганів і т.п. шляхом розташування їх у захищених сховищах, заглиблених приміщеннях, їх обвалування, пристрої спеціальних відводів від них в більш низькі ділянки місцевості (яри, лощини та ін.) При обвалюванні споруд висота валу розраховується на утримання повного об'єму рідини, яка може витікати при руйнуванні ємності.

. Визначення можливості скорочення або відмови від застосування у виробництві сильнодіючих отруйних і горючих речовин і переходу на їх замінники. Наприклад, для промивання деталей замість гасу або бензину може бути застосований водний розчин хромпика або інші розчини, які забезпечують необхідну якість промивки. Якщо перейти на замінники неможливо, розробляються способи нейтралізації особливо небезпечних речовин.

. Застосування пристосувань, що виключають розлив АХОВ по території підприємства - будівництво підземних сховищ, пристрій самозакривних і зворотних клапанів, піддонів, пасток і амбарів з направленим стоком, земляних валів, заглиблення в грунт технологічних комунікацій, забезпечення надійної герметизації стиків і з'єднань в транспортують трубопроводах; обладнання щільно закриваються кришками всіх апаратів і ємностей з легкозаймистими та сильнодіючими отруйними речовинами.

. Створення запасів нейтралізуючих речовин (лугів, кальцинованої соди та ін) в цехах, де використовуються отрутохімікати.

. Впровадження автоматичної сигналізації в цехах підприємства, яка дозволила б запобігти аварії, вибухи, загазованість території і т.п.

. Розміщення складів отрутохімікатів, легкозаймистих рідин та інших небезпечних речовин з урахуванням напрямку панівних вітрів.

. Зведення до мінімуму можливість виникнення пожеж шляхом установки водяних завіс, пристрої протипожежних розривів, забезпечення маневру пожежних сил і засобів у період гасіння або локалізації пожеж, споруди спеціальних протипожежних резервуарів з водою, штучних водойм, застосування вогнестійких конструкцій і т.д.

. Заглиблення ліній енергопостачання і установка автоматичних відключають пристроїв, щоб виключити займання матеріалів при коротких замиканнях.

. Установка в сховищах вибухонебезпечних речовин (стислих газів, летких рідин, генераторах ацетилену тощо) пристроїв, локалізуючих руйнівний ефект вибуху, а саме: вибивним панелей, самооткривающіхся вікон, фрамуг, різного роду клапанів-відсікачів.

 

4.7 Висновки з розділу «Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях»

Для запобігання ураження електричним струмом встановлено електроустаткування, яке відповідає вимогам ДСТ 12.2.007.0-75 «Вироби електротехнічні. Загальні вимоги безпеки», ДСТ 12.1.019-79 «Електробезпека. Загальні вимоги і номенклатура видів захисту», ДСТ 12.1.004-91«Пожежна безпека. Загальні вимоги» та ПУЕ (Правила Улаштування електроустановок).

Для виключення можливості випадкового дотику до дротів, що перебувають під напругою, встановлюють надійне огородження або дроти розташовують на висоті більше 2 м.

Згідно ПУЕ (Правила улаштування електроустановок) для електроустановок, що використовуються, встановлено заземлення з опором не більше 4 Ом.

Для запобігання травматизму збільшити площу робочих місць, а також відстань між ними, а також виконати організаційні заходи, щодо до приведення приміщень та робочих місць у належний стан.

З метою зниження нервово-емоційного напруження, передбачено спеціально обладнані приміщення - кімнати психологічного розвантаження, а також перерви 10 хвилин через кожну годину.

Для оптимізації відносин у колективі передбачено застосовування рекомендацій психологів, сучасні методи керування колективом, підбір працівників.

Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і гарячою водою. За наявності декількох масажисток робоче місце кожної з них обладнується в кабінах з матерчатими фіранками. При одночасній роботі в зміні 4 і більше масажисток в суміжній кімнаті для них обладнають душову установку.

Кабінети масажу забезпечують припливно-витяжною вентиляцією з п'ятикратним обміном повітря на годину.

У кабінеті масажу повинна бути спеціальна меблі для масажу, індивідуальні шафи для одягу масажисток, вішалки для одягу хворих, дзеркала, ширма і кілька стільців.

Масажний стіл повинен бути стандартних розмірів: висота 0,8м, довжина 1,95 - 2,00м, ширина 0,65м, з клейончастими валиками різних розмірів для підкладання під голову, спину або коліна. Масажний стілець повинен мати таку висоту, щоб для стоп масажистки при сидінні на ньому була хороша опора.

Приміщення для масажу повинно бути сухим, світлим, обов'язково з природним освітленням (загальна освітленість 300 - 500 люксів).

Для правильної поведінки у надзвичайних ситуаціях, завідувач відділенням, кабінетом, зобов'язаний розробити інструкції з техніки безпеки для кожного кабінету фізіотерапії, які повинні бути затверджені адміністрацією установи та погоджені з профспілковим комітетом. Інструкції повинні бути вивішені на видному для персоналу місці.

У кожному кабінеті повинні бути детальні інструкції, що визначають дію персоналу з надання першої допомоги при ураженні електричним струмом, світловим випромінюванням, дія в разі виникнення пожеж, затверджені адміністрацією установи. Для оптимізації відносин у колективі передбачено застосування рекомендації психологів, сучасні методи керування колективом, підбір працівників.

Для запобігання фізичного перенавантаження у зв'язку з тривалим статичним напруженням м'язів спини, шиї, рук і ніг рекомендовано виконувати фізичні вправи 2-3 рази протягом робочого часу.

ВИСНОВКИ

1. В результаті вивчення літературних джерел було встановлено, що в Україні на бронхіальну астму страждають 2,5 млн. людей. Тому ефективна реабілітація хворих на бронхіальну астму є однією з основних проблем сучасної медицини. Реабілітаційні комплекси, які застосовуються при бронхіальній астмі ще не зовсім досконалі та повні. Тому пошук нових комплексних заходів реабілітації цих хворих є актуальним завданням сучасності.

. Дослідженням функціонального стану дихальної системи хворих на бронхіальну астму методом спірографії до проведення реабілітаційних заходів встановлено, що в усіх пацієнтів контрольної та основної групи всі показники були знижені. Достовірних відмінностей між показниками стану організму хворих дослідних груп не встановлено, що свідчить про їх однорідність.

3. Для відновлення функцій дихальної системи хворих з бронхіальною астмою в основній групі додатково до основного комплексу фізичної реабілітації була впроваджена дозована ходьба та спеціальні динамічні дихальні вправи за методом Бутейко.

4. Після проведення фізичної реабілітації хворих обох дослідних груп встановлена тенденція до позитивних змін досліджених показників дихальної системи. Порівняння середніх результатів за всіма показниками не показало вірогідної різниці між даними груп. У пацієнтів основної групи відмічалася швидша позитивна динаміка зменшення клінічних симптомів астми, покращувалося самопочуття.

В основній групі покращення показників функціонального стану дихальної системи були більш вираженими ніж у хворих контрольної групи, що свідчить про ефективність дії підібраного комплексу фізичної реабілітації у порівнянні з традиційними комплексами.

 

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Хворим на бронхіальну астму рекомендуємо вдома до сніданку займатися спеціальними дихальними вправами щоденно по півгодини.

Наводимо основні рекомендації дихальних вправ. Необхідно пам'ятати, що вдих має пріоритет над видихом.

1. Необхідно постійно думати: «Гаром пахне! Тривога!» І шумно нюхати повітря, як собака слід. Чим природніше, тим краще. Відомо, що багато їсти шкідливо, багато пити шкідливо. Чому ж, роблячи вдих, роздутися що є сили корисно? Багато хто вважає, що глибоко дихати навпаки корисно. Найгрубіша помилка - тягнути вдих, щоб узяти повітря більше. Вдих короткий, як укол, активний і чим природніше, тим краще. Слід думати тільки про вдих. Відчуття тривоги організовує активний вдих краще, ніж міркування про нього. Тому не потрібно соромитися і люто, до грубості, нюхати повітря. Чому ж не слід дихати дуже глибоко, якщо, звичайно, на те немає ніяких причин, наприклад активних фізичних навантажень? Виявляється, крім кисневого обміну при диханні не менше, а, можливо і більш важливий обмін вуглекислого газу. Річ у тому, що в клітинах нашого організму містяться приблизно 2 відсотки кисню і до 7 відсотків вуглекислоти. Причому ця вуглекислота виконує найважливішу роль в обмінних процесах. При падінні її вмісту в клітках порушується метаболізм (обмін), що і веде до хвороб. Зниження рівня вуглекислоти в клітках до рівня нижче за 3 відсотки означає смерть. Вуглекислого ж газу в повітрі надзвичайно мало - всього 0,03 відсотки. Звідки ж тоді організм бере вуглекислоту? Все пояснюється досить просто. Вона - продукт хімічних реакцій, які проходять на клітинному рівні. Багата на СО2 венозна кров потрапляє в легені, де вуглекислий газ розчиняється в альвеолярному газі. Звідси ж - з альвеол легенів - СО2 поступає в артеріальну кров, де його міститься приблизно до 6,5 відсотків. Значить, що дуже важливе при диханні? Не «вимивати» глибоким вдихом і глибоким видихом (гіпервентиляцією) вуглекислоту з легких. Якщо СО2 в легенях виявиться мало - а в повітрі її майже зовсім немає - в артеріальній крові її опиниться не 6,5 відсотки, а менше. В результаті, по законах хімії, можливий відтік вуглекислоти з клітин в артеріальну кров, що приведе до порушення балансу СО2 і О2 в клітинах і, як наслідок, до хвороб гормональної і дихальної систем. Крім того, слід дихати носом, оскільки вдих носом не боїться холоду і пилу і відмінно позбавляє від нежиті.

2. Видих - результат вдиху. Не слід заважати видиху йти після кожного вдиху як завгодно, скільки завгодно, - але краще ротом, ніж носом. Не допомагайте йому. Думайте тільки: «Гаром пахне! Тривога!». І стежите за тим тільки, щоб вдих йшов одночасно з рухом. Видих піде мимовільно. Захоплюйтеся вдихом і рухом, не будьте байдужими. Рухи створюють короткому вдиху достатній об'єм і глибину без особливих зусиль. Отже, потрібно запам'ятати: строго стежте за одночасністю вдихів і рухів не заважайте видиху йти мимовільно.

3. Повторюйте вдихи так, як ніби ви накачуєте шину. Накачуйте легені, як шини, в темпоритмі пісень і танців. І, тренуючи рухи і вдихи, рахуйте на 2, 4 і 8. Темп 60 - 72 вдихи в хвилину. Норма уроку - 1000 - 1200 вдихів, можна і більше - 2000 вдихів. Пауза між дозами вдихів 2 - 3 секунди, а відстані між видихами довші, ніж між вдихами, тому що видиху ви не допомагаєте, отже, повітря при цьому виходить довше.

4. Треба знати і пам'ятати, що потрібно підряд робити стільки вдихів, скільки в даний момент легко можете зробити. Якщо напади часті - серіями по 2, 4, 8 вдихів, сидячи і лежачи. Якщо ж на даний момент часу ремісія - по 8, 16, 32 вдихи, стоячи. Після трьох тижнів тренувань можна робити вже по 96 вдихів, якщо, звичайно, це робиться легко і це не приносить дискомфорту. Норма одного уроку - 2 рази по 960 вдихів. Виключення - люди, страждаючі астмою у важкій формі або ті, що перенесли інфаркт. Для таких людей норма - 600 вдихів, і повторювати урок слід до 5 разів на день. Особливо важливо «накачувати» легені перед сном за годину. Це - боротьба за нормальний сон, оскільки напади в основному трапляються вночі. Чим гірше самопочуття, тим частіше слід проробляти цю гімнастику, але частіше і відпочивати. 4000 вдихів в день, зрозуміло, не відразу, а протягом дня, - добра норма. При доброму тренуванні 2000 вдихів укладаються в 35 - 37 хвилин. Скорочувати цей час не слід.

5. Необхідно пробувати видихати «над силу». Тобто видихати так, як ніби ви надуваєте повітряну кулю. Для цього потрібно видихати, вимовляючи звуки: «х», «ц», «ч», «ш», «щ», «брах», «брох». При цьому не потрібно давати повітрю повністю виходити з легких. Тобто об'єм повітря при вдиху повинен бути більше, ніж при видиху. Цю вправу слід виконувати тільки в тому випадку, якщо є утруднення з виконанням другого правила.

Також рекомендуємо займатися дозованою ходьбою, координуючи її з діафрагмальним диханням, щоденно по 30-40 хв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.      Алекса, В. И. Практическая пульмонология / В. И. Алекса, А. И. Шатихин. - М. : Триада-Х, 2005. - 696 с.

2.      Альошина А.Значення засобів фізичної реабілітації, які використовуються в лікуванні хворих на бронхіальну астму//Збірник наукових праць Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2012. -№ 3 (19) - С.:268-271.

.        Бабійчук Ю. В. Особливості впливу бронхіальної астми на якість життя хворих працездатного віку // Вісник ВДМУ.- 2001.- Т.5, № 1.- С. 227- 229.

.        Богданов В.В., Попова С.Н. Валеологія і реабілітація при бронхо-легеневих захворюваннях. - К.: Дія, 2003. - 268с.

.        Богомолов В.М. Техника и методика физиотерапевтических процедур / В.М. Богомолов. - М.: Медицина, 2002. - 272 с.

.        Богомолова М.І. Лікувальна реабілітація при бронхіальній астмі // Фізична культура і здоровий спосіб життя: Фізична культура і проблеми активізації життєдіяльності людини (раціональне тарвлення, гігієнічні, імунологічні аспекти і ін.): Тез. наук.-практ. конф. - Севастополь. - 2000. - 16-21 лютого. - С. 125-126

.        Бреслав И.С. Регуляция дыхания / И.С. Бреслав. - М.: Наука, 2004. - 280с.

.        Бирюков А.А. Лечебный массаж / А.А. Бирюков. - М.: Олимпийская литература, 2005 - 200 с.

9.      Болезни органов дыхания/Под ред Н.Р.Палеева. -М.: Медицина, 2000. -728 с.

10.    Бутейко К.П., Геніна В.А. Теорія відкриття глибокого дихання (гіпервентиляції) як головної причини алергічних, бронхо-сосудоспатіческіх та інших хвороб цивілізації //Немедикаментозні методи лікування хворих на бронхіальну астму. Тез.докл. Всесоюзну. конф. - М., 1986.

11.    Бэрнс П. Бронхиальная астма: Руководство. Пер. с англ. / П. Бернс, С. Годфри. - М.: БИНОМ- Пресс, 2003.- 128 с.

12.    Васичкин В.И. Все о массаже / В.И. Васичкин. - М.: Медицина, 2006. - 286 с.

.        Гордон Н.Ф. Заболевания органов дыхания и двигательная активность / Н.Ф. Гордон. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 126 с

.        Горовенко Н.Г. 100 вопросов по бронхиальной астме: Учебное пособие/ Н.Г. Городенко, Ю.М. Мостовой; ВГМУ.- Львів: Медицина світу, 2002.- 31 с.

15.    Гоц Т.Ю. Захворюваність населення України на бронхіальну астму і поширеність алергенних чинників повітря // Довкілля та здоров`я.-2004.- № 3.- С. 8- 10.

16.    Григус І.М. Застосування ЛФК при бронхіальній астмі / І.М. Григус // Фізична культура, спорт та здоров’я нації : зб. наук.пр. - 2004. - № 5. - С. 452-457.

.        Григус І.М. Відновлення функціонального стану хворих наінтермітуючу бронхіальну астму засобами фізичної реабілітації / І.М. Григус //Спортивна наука України. - 2011. - № 2. - С. 98-104.

.        Грушевський О.В. Сучасний російсько-український українсько-російський словник / О.В. Грушевський, Г.М. Коляда. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. - 480 с.

.        Діагностика, клінічна класифікація та лікування бронхіальної астми: методичні рекомендації / Ю.І. Фещенко, Л. О. Яшина, А.М. Туманов, М.О. Полянська // Астма та алергія. - 2006. - № 3-4 -С. 9-13.

.        Дубровский В.И. Лечебная физкультура / В.И. Дубровский. - М.: Владос, 2004. - С. 223 - 243.

.        Дубровский В.И. Лечебный массаж / В.И. Дубровский. - М.: Владос, 2003. - 464 с.

.        Дубровский В.И. Спортивная медицина / В.И. Дубровский. - М.: Владос, 2002. - 512 с.

.        Евдокимова Т.А. Большая энциклопедия оздоровительных гимнастик / Т.А. Евдокимовой. - М.: АСТ; СПб.: Сова, 2007. - 991с.

.        Епифанов В.А. ЛФК / В.А. Епифанов. - М.: Медицина, 2004. - 592 с.

.        Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина / В.А. Епифанов. - М.: Медицина, 2004. - 304 с.

.        Жданов В. Ф. Решенные и нерешенные проблемы бронхиальной астмы: с чем мы вступаем в ХХ1 век? // Международный медицинский журнал.- 2000.- Т.6, № 4.- С. 15- 23.

.        Зонис Я.М. Немедикаментозная реабилитация больных обструктивными заболеваниями легких // Пульмонология.- 2000 г, № 4.- С. 83-87.

.        Ибрагимов В.С. Лечебный и спортивный массаж / В.С. Ибрагимов. - М.: Медицина, 2004. - 242 с.

.        Іванов С.М. Лечебная физкультура при заболеваниях дыхательной системы / С.М. Иванов. - М.: Медицина, 2005. - 399 с.

.        Ісаєв Ю.А. Бронхіальна астма / Ю.А. Ісаєв. - К.: Здоров’я, 2005. - 318 с.

.        Капелин А.Ф. Лечебная физкультура в медицинской реабилитации / А.Ф. Капелин. - М.: Медицина, 2005. - 480 с.

.        Клячкина И. Комбинированная терапия бронхиальной астми // Врач.- 2003.- № 2.- С. 40- 42.

.        Княжеская Н.П. Основные принципы диагностики, классификации и лечения бронхиальной астмы // Concilium medicum.- 2006.- № 3.- С. 45- 53.

.        Колобов Ф.Г. Дыхание по Бутейко. М.: ООО Издательство АСТ, 2003. -120 с.

.        Колобов, Ф.Г. Спасительное дыхание по Бутейко: методический материал / Ф.Г. Колобов. - Донецк : Сталкер, 1997. - 320 с..

.        Комбинированная терапия: современный подход к ведению пациентов с неконтролируемой бронхиальной астмой /Л.М. Огородова, О.С. Кобякова, Ф.И. Петровский, Ю.А. Петровская // Лечащий врач.- 2001.-№ 10.- С. 38- 43.

.        Кондрашев А.В. Лечебный массаж / А.В. Кондрашев. - Ростов н/Д. :Феникс, 2002. - 384 с.

.        Латфуллин, И.А. Основы диагностики заболеваний органов дыхания: учебник / И.А. Латфуллин, А.А. Подольская. - М. : МЕДпресс-Информ, 2008. - 208 с.

.        Макалкин В.И. Эффективный контроль тяжелого обострения бронхиальной астмы / В.И. Макалкин, С.И. Овчаренко, О.А. Передельская // Терапевтический архив.- 2004.- Т. 76, № 8.- С. 46- 50.

.        Макарович А.И. Заболевания органов дыхания / А.И. Макарович. - Минск: Феникс, 2000. - 363 с.

.        Метод Бутейко: Досвід впровадження в медичну практику. Збірник /Сост. К.П. Бутейко. - М., 1990. -224 С.

.        Милюкова И.В., Евдокимова Т.А. Лечебная гимнастика при заболеваниях органов дыхания. - М.: «ЭКСМО», С-Пб: Сова, 2004.

.        Мовасик Н.І. Фізична реабілітація при порушеннях діяльності органів дихання / Н.І. Мовасик. - Львів: Здоров’я, 2004. - 166 с.

.        Мухін В.М. Фізична реабілітація: підручник. - К.: Олімпійська література, 2009. - 488 с.

.        Назар П.С. Загальний та спеціальний догляд за хворими з елементами фізичної реабілітації / П.С. Назар, Л.Г. Шахліна. - К. : Олімпійська література, 2007. - 240 с.

.        Оржешковский В.В. Клиническая физиотерапия / В.В. Оржешковский. - К. : Здоров’я, 2003. - 448 с.

.        Пасиешвили Н.А. Справочник по терапии с основами реабилитации / Н.А. Пасиешвили. - Ростов н/Д. : Феникс, 2004. - 416 с.

.        Пешкова О.В. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів (Частина І). - Харків: ХаДІФК, 2000. - 216 с.

.        Покровский В.И. Популярная медицинская энциклопедия / В.И. Покровский. - М. : «Оникс», 2000. - 688 с.

.        Посібник з лікування та профілактики астми: Скорочений виклад // Медицина світу (Львів).- 2004.- Т. 16, № 5.- С. 388- 394.

.        Преварский Б.П. Двигательный режим у больных с хроническими неспецифическими заболеваниями легких / Б.П. Преварский. - М.: Здоровье, 2003. - 144 с.

.        Пульмонология: клинич. рекомендации / Гл. ред. А.Г. Чучалин. - М. : ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 226 с.

.        Регеда М. С. Бронхіальна астма.- 3-е вид., доп. та перероб.- Львів:”Сполом”, 2005.- 136 с.

.        Руина О. Бронхиальная астма: профилактика и методы лечения/ О. Руина. - М. : Центрполиграф, 2006. - 128 с. : ил.

.        Соколова Н.Г. Физиотерапия / Н.Г. Соколова. - Ростов н/Д.: Феникс, 2004. - 320 с.

.        Старшов А.М., Смирнов И.В. Спирография для профессионалов. Методика.Пособие. - М.: Познавательная книга пресс, 2003. - 76 с.

.        Федосеев Г. Бронхиальная астма: трудные и нерешенные вопросы // Врач.- 2002.- № 11.- С. 3-5.

.        Фещенко Ю. И., Яшина Л. А. Бронхиальная астма //Доктор.- 2004.- № 2.- С. 31-33.

.        Физическая реабилитация: учебник для студентов высших учебных заведений / ред. С.Н. Попов. - Ростов н/Д: Феникс, 2006. - 608 с.

.        Ханова Ф.М. Качество жизни больных нестабильной бронхиальной астмой: влияние комбинированной терапии / Ф.М. Ханова, Н.И. Ильина, Н.Ю. Сенкевич // Пульмонологія.- 2002.- № 5.- С. 76- 81.

.        Цой А. Н., Архипов В. В. Контроль над бронхиальной астмой: каким он будет завтра? Исследование GOAL // Пульмонология.- 2004.- № 4.- С. 92- 104.

.        Цой А. Н. Бронхиальная астма: новые решения/ А. Н. Цой, В. В. Архипов. - М. : МИА, 2007. - 320 с

.        Чучалін А.Г. Хронічні обструктивні захворювання легень / А.Г. Чучалін. - К. : Медицина, 2000. - 445 с.

.        Шалагин А.И. Больным бронхиальной астмой: изучайте, выполняйте и будете здоровы / А.И. Шалагин. - Симферополь: Таврида, 2002. - 192 с.

.        Юмашев Г.С. Основы реабилитации / Г.С. Юмашев. - М.: Медицина, 2003. - 118 с.

 

ДОДАТКИ

Додаток А

 

Комплекс звукових вправ для занять хворих на бронхіальну астму за відсутності порушень легеневої вентиляції

1 - е заняття: В.п. - лежачи.

Вправа 1. «Очисний видих» пфф - 5 - 7 разів.

-е заняття: В.п. - те ж.

Вправа 1. «Очисний видих» пфф - 3 рази.

Вправа 2. «Закритий стогін» ммм - 3 рази і пфф - 1 раз.

Вправа 3. бррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - те ж.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 4. грруф (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - те ж.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 5. дррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - напівлежачи.

Повторити всі попередні вправи

Вправа 6. ррр - 3 рази і пфф - 1 раз.

Вправа 7. бррух (о, а, е, і) по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - напівлежачи.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 8. пррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Вправи 9. жррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - напівлежачи.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 10. кррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Вправа 11. тррух (о, а, е, і) - поодинці раз і пфф - 1 раз.

- е заняття: В.п. - те ж.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 12. фррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Вправа 13. чррух (о, а, е. і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - те ж.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 14. цррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Вправа 15. шррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

-е заняття: В.п. - те ж.

Повторити всі попередні вправи.

Вправа 16. бррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Вправа 17. гррух (о, а, е, і) - по одному разу і пфф - 1 раз.

Звукові вправи під час нападу бронхіальної астми:

пфф - 3 рази і пфф - 1 раз

ммм - 3 рази і пфф - 1 раз

бррух -3рази і пфф - 1 раз

бррух - 3 рази і пфф - 1 раз

шррух - 3 рази і пфф - 1 раз

зррух - 3 рази і пфф - 1 раз

вррот - 3 рази і пфф - 1 раз

Додаток Б

Комплекс вправ лікувальної гімнастики для хворих бронхіальною астмою

Режим: Постільний розширений.

Завдання: 1) розвиток ритмічного дихання;

) зміцнення дихальних м’язів;

) запобігання спазму бронхів.

Час проведення: 20 хв.

Необхідний інвентар: стілець, годинник з секундною стрілкою, табурет.

Частини заняття	№	Зміст вправи	Дозування	Організаційно-методичні вказівки
1	2	3	4	5
Підготовча	1	В.п. - сидячи руки на колінах. Спокійне дихання із зменшенням його частоти.	30-40 с.	Темп повільний. Дихання регламентоване
	2	В.п. - те саме. Руки до плечей, вдих - 2с. в.п. - видих. 4 с.	3-4р.	Темп повільний.
	3	В.п. - сидячи на стільці . Підтягти ногу до себе, вдих через ніс - 2 с., в.п. - видих - 4с.	3-4р.	Дихання регламентоване
Основна	1	В.п. - те саме. Поворот управо, праву руку убік, долоня вгору - вдих - 2 с., в.п. - видих - 4с.	5-6р.	Темп повільний. Дихання регламентоване
	2	В.п. - те саме. Вдих через ніс - 2 с., нахил вліво (управо) - видих - 4с.	5-6 р.	Те саме
	3	В.п. - те саме. «Ходьба сидячи» 2 кроки - вдих, 4 кроки - видих.	30-40 с	Те саме
1	2	3	4	5
	4	В.п. - Стоячи тримаючись за спинку стільця. В.п. - вдих.	4-5 р.	Те саме
	5	В.п. - вузька стійка. Руки вгору -вдих 2 с., нахил - видих - 4с., через рот.	6-8 р.	Те саме
	6	В.п. - вузька стійка. Вдих через ніс - 2 с., нахил уліво (управо) - видих - 4с., через рот.	6-8 р.	Те саме
	7	В.п. - лежачи на спині. Вдих через ніс - 2 с., підтягти ліву (праву) ногу - видих через рот - 4с.	6-8р.	Те саме
	8	В.п. - Лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах і тазостегнових суглобах. Діафрагмальне дихання	30-40 с.	Те саме
	9	В.п. - те саме. Ліву (праву) руку вгору - вдих, «упустити» руку, видих.	6-8 р.	Дихання повільне
Заключна	1	В.п. - сидячи руки на колінах. Вдих через ніс - 2 с. нахилитися вперед, видих через рот - 4с.	4-5р.	Темп повільний. Дихання регламентоване
	2	В.п. - те саме. Згинати - розгинати гомілковостопні суглоби	6-8 р.	Те саме.
	3	В.п. - те саме. Вільне дихання із зменшенням його частоти.	30-40 с.	Те саме
	4	Спокійне дихання з видихом через трубку у воду.	5-6 р.	Те саме

Через кожні 3-4 дні тривалість дихальних фаз і інтервалів між ними збільшують в приведеній нижче послідовності.

Дні	Фаза вдиху, с	Пауза на вдиху, с	Фаза видиху, с	Пауза на видиху, с
1-3й 4-6й 7-9й 10-12й 13-15й 16-18й	2 3 4 5 6 7	4 6 8 10 12 14	4 5 6 7 8 9	6 7 8 8 10 12

Додаток В

Комплекс дихальних вправ на розвиток видиху та вдиху

Починаємо з вправ, спрямованих на розвиток видиху

. В. п. - стоячи, ноги на ширині пліч, руки уздовж тулуба. Виконати учбовий прийом: повільно подути на вогонь - пауза - шумно понюхати повітря, іще раз подути на вогонь - пауза - шумно понюхати повітря. Повторити 10 - 12 разів.

. В. п. - стоячи, ноги на ширині пліч, руки опущені донизу. Зробити короткий вдих через ніс (при вдиху рахувати до 5 - 8 секунд). Потім зробити паузу в диханні і в рахунку, короткий легкий вдих через ніс і знову видих із рахунком голосом. Повторити 6 - 8 разів.

. В. п. - стоячи, ноги на ширині пліч, руки уздовж тулуба. Підняти руки догори - вдих через ніс, опустити руки донизу - видих через ніс, пауза. Вдих має бути коротким, беззвучним. Повторити 5 - 6 разів.

. В. п. - стоячи, ноги на ширині пліч, руки долонями впираються у бокові поверхні грудної клітки. Зробити вдих - видих - паузу. На видиху сильно здавити грудну клітку з боків, втягуючи передню стінку живота. Повторити 6 - 8 разів.

. Повторити вправу 1.

Потім потрібно зробити невелику перерву, під час якої виконувати спокійну ходьбу по залу 3 - 5 хвилин із звичайним ритмом дихання.

Переходимо до комплексу вправ, спрямованих на посилення вдиху:

Вихідне положення для всіх вправ - стоячи, ноги тримаємо на ширині пліч.

. Зробити вдих через ніс, трохи зажатий великим і вказівним пальцями правої руки. Видих через рот. Повторити 6 - 8 разів.

. Зробити вдих через одну ніздрю, друга зажата пальцями, а видих - через іншу ніздрю, по черзі. Повторити 5 - 6 раз кожною ніздрею.

. Вдих через звужений отвір складених трубочкою та витягнутих уперед губ (імітація вдиху через соломинку, або вузьку трубочку). Повторити 6 - 8 разів.

. Вдих обома кутками роту, через невеликі отвори, при умові зімкнутих губ (імітація усмішки). Повторити 6 - 8 разів.

5. Вдих по черзі одним кутком роту, через отвір зімкнутих губ із протилежного боку роту. Повторити 5 - 6 разів для кожного боку [8,58].

Після виконання дихальних вправ діти знову виконували спокійну ходьбу по залу ЛФК протягом 2 - 3 хвилин, дихаючи повільно.

Додаток Г

Методика проведення дозованої ходьби

. Перед початком ходьби потрібно відпочити 5-7 хвилин, а потім перевірити пульс.

. Першу половину шляху можна йти з зупинками ( сидячи чи стоячи), а зворотний шлях, при гарному самопочутті, пройти без зупинок. В залежності від стану хворого, індивідуальних особливостей організму, ступені фізичної підготовленості і характеру захворювання, зупинки можуть бути частіше або рідше.

. Йти потрібно рівномірним кроком, зберігаючи правильну поставу: плечі злегка відвести назад, голову та тулуб тримати прямо.

Ходити по маршруту належить відповідно з призначенням лікаря і консультацією методиста ЛФК по запропонованій схемі, в якій позначається маршрут, темп ходьби, періодичність та тривалість прогулянок, необхідність медичного спостереження або самоконтролю хворого. Незалежно від почуття стомлення необхідно робити зупинки на 1-3 хвилини для відпочинку (які лікуються по щадному режимі - через 150-200 м, по щадно-тренуючому - через 300-500 м, по тренуючому - через 600-800 м), під час яких рекомендується виконати 2 - 3 дихальних вправи та вправи на розслаблення м’язів ніг. По закінченню маршруту дуже корисний відпочинок в положенні сидячи впродовж 15 - 30 хвилин. Після прийому процедур дозовану ходьбу по рівній місцевості можна використовувати через 1,5 - 2 години.

Швидкість ходьби залежить від її темпу, тобто кількості кроків за хвилину, який обумовлюється довжиною кроку. Розрізняють 5 типів ходьби:

а) дуже повільна - 60 - 70 кроків за 1 хв.(2,5 - 3 км/год);

б) повільна - 70 - 90 кроків за 1 хв.(3 - 3,5 км/год);

в) середня - 90 - 120 кроків за 1 хв.(4 - 5,6 км/год);

г) швидка - 120 - 140 кроків за 1хв.(5,6 - 6,4 км/год);

д) дуже швидка - більше 140 кроків за 1 хв. (більше 6,5 км/год).

Для тренування майже здорових людей використовується середня ходьба, а для більш підготовлених - швидка ходьба. Для занять оздоровчою ходьбою використовують більше 120 кроків за 1 хвилину, підбирають м’який ґрунт та зручне взуття.

Техніка виконання рухів нижніми кінцівками під час ходьби:

Звести до мінімуму вертикальні пересування тулуба при ходьбі. Не поспішати відокремити від опори п’ятку поштовхової ноги, це повинно відбуватися після того як вільна нога пройде вертикаль. При вірній постановці ноги відразу з моменту торкання п’ятки с землею, починається поступливе згинання у гомілковостопному суглобі, яке контролюється м’язами гомілки. Так само плавно починає згинатися нога у колінному суглобі. Це можливо лише якщо нога попередньо злегка зігнута на 5-7º. Амортизація у тазостегновому суглобі здійснюється мимовільно. Руками працюють в такт ходьбі, постійно відчуваючи напруження м’язів черевного пресу.

Швидкість ходьби узгоджувати з диханням. Відчувши забруднення дихання потрібно йти повільніше. Якщо задишка не зменшується і лишається відчуття нестачі повітря, потрібно відпочити (сидячи чи стоячи), продовжуючи глибоко дихати та роблячи повний видих. Дихати потрібно через ніс.