Вплив грошової маси на рівень інфляції

Вплив грошової маси на рівень інфляції

Вступ

інфляція грошовий суспільний

Постановка проблеми: Важливим питанням сегодні є проблема  інфляції та її регулювання в умовах фінансово-економічної кризи та постійнного оздоровлення економіки. Узагальненя та аналіз основних чинників інфляції - грошові і негрошові, внутрішні і зовнішні - і заходи щодо зниження її темпу на основі системного підходу.

Мета дослідження: дослідити яким чинов впливає грошова маса на рівень інфляції, які основні чинники. Порівняти рівень інфляції і зростання грошової маси у порівнняні і минулими роками.

Результати дослідження: дослідивши грошову масу, інфляцію, видно, що реальний дохід на душу населення, зокрема, ВВП за паритетом купівельної спроможності - ПКС, в Україні удвічі менший, ніж у Росії, втричі менший, ніж у Польщі, і майже вдесятеро менший, ніж у розвинутих країнах.

1. Інфляція як суспільне явище

Інфляція як суспільне явище існує вже тривалий час. Вважається, що поява цього страшенного льодовика у суспільстві пов’язана з виникненням паперових грошей, який саме через них щосили й понині руйнує найпотужніші економіки навіть наймогутніших країн.

Термін інфляція (від лат. Inflation - роздування) - тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також у Великобританії і Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни.

Останніми десятиліттями це зловісне та бентежне слово інфляція зривається з тисяч, мільйонів вуст щодня. Але зовсім небагато часу минуло відтоді, коли в нашій, нині незалежній Україні, офіційною наукою й пропагандою заперечувалася сама можливість інфляції.

Насправді у світі майже немає країн, де б у другій половині XX ст. не існувала інфляція. Вона начебто прийшла на зміну колишньої хвороби ринкової економіки, що стала явно слабшати, - так званим циклічним кризам. Інфляція була характерна для грошового обігу: в Росії - з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843- 1853 р.); у США - в період війни за незалежність 1775-1783 р. і громадянської війни 1861- 1865 рр.; у Великобританії - під час війни з Наполеоном на початку XIX в.; у Франції - у період Французької революції 1789-1791 рр.

Особливо високих темпів інфляція сягла в Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу становила 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася у трильйон разів.

Була вона й у СРСР, але в прихованій формі, на жаль, досі достеменно не розгаданій та нерозшифрованій сучасними дослідниками.

Історія багаторазово й переконливо доводить, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце й у минулому. Нині інфляція стала явною, масштаби її зростають.

2. Урахування впливу інфляції на грошові потоки

Грошовий потік - це різниця між грошовими надходженнями та витратами. Рух грошових коштів фірми є безперервним процесом. У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при обгрунтуванні ефективності проекту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є центральною проблемою. Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку.

Традиційний грошовий потік - це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік - це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік - це фактичні надходження або витрати грошових коштів у результаті поточної (операційної) діяльності фірми.

Фінансовий потік - це надходження та витрати грошових коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу.

Загальний грошовий потік - це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протягом певного періоду.

Релевантні грошові потоки - це визначені грошові потоки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій та оцінки їх ефективності.

Додаткові грошові потоки - це грошові потоки, що стосуються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є виразом додаткових вигод і витрат проекту. Оскільки грошові надходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як правило, розраховується згідно з бухгалтерськими правилами й визначається як різниця між доходами та витратами.

Кумулятивний грошовий потік - це чистий грошовий потік протягом тривалого циклу.

Особливу увагу треба приділити впливу інфляції на реальні обсяги грошових потоків від проекту.

У проектному аналізі інфляція розглядається як підвищення загального рівня цін в економіці або цін на певний вид ресурсів. Головний вплив на показники ефективності інвестиційного проекту справляє неоднорідність інфляції по видах продукції та ресурсів і відмінність темпів інфляції від зміни курсу іноземної валюти.

Рівень інфляції залежить від таких основних факторів: темпів приросту грошової маси, темпів зміни швидкості обігу грошової маси і темпів зміни обсягів виробництва.

Загальні рекомендації щодо врахування інфляції при встановленні значень показників ефективності проектів можна сформулювати так:

. Якщо очікується, що вартість усіх витрат і вигод зростатиме відповідно до темпів інфляції (індексу роздрібних цін), то можна:

а) або не враховувати інфляцію зовсім і застосовувати реальну ставку доходу до грошових надходжень, що оцінюються в поточних цінах;

б) або враховувати інфляцію таким чином:

використовувати ставку доходу на капітал як облікову ставку;

приводити грошові потоки до такої грошової оцінки, яка враховує індекс інфляції;

. Якщо очікується, що вартість витрат і вигод зростатиме різними темпами, необхідно застосовувати ставку доходу на капітал до грошових потоків, які мають бути скориговані на інфляційну зміну цін.

Залежність між реальною та грошовою ставкою доходу визначається формулою Фішера:

(1 + r) × (1 + i ) = (1 + n),

де r - необхідна реальна ставка доходу на капітал; і - темп інфляції, що звичайно вимірюється індексом ринкових цін; n - необхідна номінальна ставка доходу на капітал.

Слід зазначити, що навіть однорідна інфляція справляє певний вплив на показники інвестиційного проекту. Це відбувається за рахунок:

зміни впливу запасів і заборгованостей (збільшення запасів матеріалів і кредиторської заборгованості стає більш вигідним, а запасів готової продукції та дебіторської заборгованості - менш вигідним, ніж без інфляції);

завищення податків через відставання амортизаційних відрахувань від тих, які повинні відповідати підвищенню цін на основні фонди;

зміни умов надання позик і кредитів.

Інфляція впливає на показники проекту як у грошовому, так і в натуральному виразі. Можлива зміна плану реалізації проекту (планованих величин запасів і заборгованостей, позикових коштів, обсягу виробництва і продажів). Тому, безперечно, перехід до розрахунків у твердій валюті або навіть до натуральних показників не скасовує необхідності врахування інфляції. Для максимального врахування впливу інфляції розрахунок комерційної ефективності проектів слід проводити як у постійних і/або світових цінах, так і в прогнозних цінах, які повинні відображати умови здійснення проекту. Для досягнення цієї мети необхідно враховувати динаміку:

зміни відношення курсів внутрішньої та іноземної валют;

загального рівня цін;

цін на виробничу продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках; цін на використовувані ресурси;

кожного виду прямих витрат;

рівня заробітної плати;

загальних та адміністративних витрат;

вартості основних фондів;

витрат на організацію збуту;

банківського процента.

Аналіз впливу інфляції може бути здійснений для двох варіантів:

темп інфляції різний за окремими складовими витрат і доходів;

темп інфляції однаковий за окремими складовими витрат і доходів.

У рамках першого підходу, який більшою мірою відповідає реальній ситуації, особливо в країнах з нестабільною економікою, метод чистої теперішньої вартості використовується за своєю стандартною формою, але всі складові витрат і доходів, а також показники дисконту коригуються у відповідності з очікуваним темпом інфляції по роках.

У рамках другого підходу вплив інфляції має своєрідний характер: інфляція впливає на числа (проміжні значення), отримані з розрахунків, але не впливає на кінцевий результат і висновок відносно долі проекту.

Можна відзначити, що неправильно просто додавати реальну норму прибутку до ставки інфляції. Інфляція здійснює дію множника, тобто грошові потоки повинні кожен рік множитись на (1 + ставка інфляції), щоб купівельна спроможність залишалась на однаковому рівні, що виходить з формули Фішера. Розраховуючи грошові потоки, важливо бачити різницю між реальною і номінальною нормою прибутку Ці ставки і грошові потоки повинні відповідати одне одному. Так, якщо номінальна норма прибутку використовується як облікова ставка, то інфляція збільшить номінальний обсяг грошових потоків за строк роботи капітальних вкладень. З іншого боку, якщо припускається, що грошові потоки залишатимуться постійними протягом строку роботи активів, то потрібно використовувати реальну норму прибутку. У розрахунках, пов'язаних з коректуванням грошових коштів у часі з урахуванням інфляції, використовують два поняття - номінальна та реальна сума грошових коштів. Номінальна сума грошових коштів - це їхня оцінка без урахування зміни купівельної спроможності грошей.

Реальна сума грошових коштів - це їхня оцінка з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей під впливом інфляції. Цю оцінку проводять при визначенні як теперішньої, так і майбутньої вартості грошей.

У практиці проектного аналізу розрахунки вартості грошових коштів з урахуванням інфляції проводять у наступних випадках:

при коректуванні нарощеної вартості грошових потоків;

при формуванні рівню ставки проценту з урахуванням інфляції, яку використовують чи для нарощування, чи для дисконтування;

при формуванні рівню доходів за фінансовими операціями за проектом.

У процесі оцінки інфляції використовують два показники:

темп інфляції (Ті), що характеризує приріст середнього рівню цін у періоді (n);

індекс інфляції (Іі) у періоді, що визначається як (1 +Ті).

ПРИКЛАД. Визначити реальну майбутню вартість інвестованих на 2 роки грошових коштів у розмірі 2000 гривень при процентній ставці з урахуванням інфляції 25 % річних, очікується темп інфляції 20 % у рік.

Розв'язання. На основі формули Фішера визначимо необхідну реальну процентну ставку:

(1 + r) = (1 + n) / (1 + i); (4.14)

(1 + r) = 1,25/1,20 = 1,04,

тоді майбутня реальна вартість (FV) складатиме:

FV = PV × (1 + r) ;

. Вплив грошовой маси в Україні

Грошову масу можна охарактеризувати як сукупність залишків грошей у всіх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу у певний момент. Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток країни.

Зміна пропозиції грошей є інструментом грошово-кредитної політики, мета якого - стабілізація національної економіки. Під час економічного спаду дана політика полягає у збільшенні пропозиції грошей для стимулювання витрат, а під час інфляції навпаки - в обмеженні пропозиції грошей для зменшення витрат. Важливою характеристикою грошової маси виступають грошові агрегати.

Грошові агрегати - це зобов’язання депозитних корпорацій (Національного банку України та інших банків України), що мають відносно високий ступінь ліквідності перед іншими секторами економіки, крім депозитних корпорацій і сектора загального державного управління. До зобов’язань депозитних корпорацій належать готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями, переказні депозити, інші депозити та цінні папери, крім акцій.

Кількість агрегатів, які використовуються в статичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси . У статичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3.

Відповідно до методологічних правил Національного банку України (НБУ) виділяють грошові агрегати різного складу :

M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями;

М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті;

М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити;

М3 (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Проведені дослідження структури грошових агрегаті в Україні за 1998-2010 роки показує, що монетарна політика НБУ не мала стабільного характеру (табл. 1).

Так, у 1998 році, в умовах попередньої фінансової кризи, відбулося зростання грошової маси (М3) на 25%. У наступні 1999-2008 роки щорічно цей показник в середньому зростав на 40%. У 2009 році внаслідок фінансово-економічної кризи грошова масса (порівняно з 2008 роком) зменшилась на 5,5%. Таке зменшення обумовлене зниженням обсягу переказних депозитів в іноземній валюті, тобто фінансових активів, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здійснення платежу.

Також зменшення грошових агрегатів відбулося за рахунок непереказних депозитів, що в короткий термін можуть бути обміняні на готівкові кошти чи переказні кошти, а саме: кошти на вимогу, які безпосередньо не використовуються для здійснення платежу, строкові кошти та ощадні депозити, що характеризує показник М2-М1 (табл. 2). Така ситуація свідчить про втрату довіри населення до банківської системи України.

Показник М3-М2 характеризує фінансові інструменти, що обертаються на ринку і є підтвердженням зобов’язань, що мають бути погашеними готівковими коштами, фінансовими інструментами чи іншим економічно цінними об’єктами. Це облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо. У 2007 році цей показник мав найбільше значення, тобто в цей період відбувалось значне пожвавлення на ринку цінних паперів України, який після 2008 року знаходиться в кризовому становищі. Окрім того, низький рівень внутрішнього інвестування пояснюється відсутністю ефективної державної стратегії розвитку ринку внутрішніх приватних інвестицій та існуванням низки чинників психологічного характеру :

негативні очікування щодо економічної ситуації в країні, які пов'язані з прискоренням динаміки інфляційних процесів;

політика нестабільності та її вплив на економічну ситуацію в країні;.

несприятлива відсоткова політика банківської системи.

Недоліком монетарної політики НБУ є той факт що у складі грошової маси значну частину займає грошовий агрегат М0, тобто готівка, яка перебуває поза банками на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб.

Оскільки оборот готівки здійснюється не в банківській системі, то регулювання і контроль за цим процесом є досить складним. В Україні питомавага готівкових коштів впродовж 1998-2010 років в середньому складала 35,5%, тоді як в США цей показник знаходиться на рівні 8,5 % (табл. 3). Крім того, слід зазначити, що Україна впродовж 1999-2007 років щорічно нарощувала грошову масу в середньому на 44%, тоді як валовий внутрішній продукт (ВВП) впродовж аналізованого періоду зростав в середньому на 7% щорічно (табл. 4). Іншими словами, впродовж зазначеного періоду в економіку. України щорічно вливалася не забезпечена приростом національного продукту грошова маса.

Це з часовим лагом у 2-3 роки повинно було спричинити зростання інфляції, однак позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу і вкладення населенням збільшених доходів у депозити банків (впродовж 2000- 2007 років приріст депозитів випереджав приріст грошової маси і доходів населення), а не в споживання, відтермінувало інфляцію та сприяло економічному зростанню. Крім іншого, зазначене засвідчувало про зростання довіри населення до національної банківської системи.

Проте зростання у 2007 році інфляції до 12,8% змусило НБУ у І кварталі 2008 року вилучити частину готівки з обороту, однак у наступні місяці НБУ знову вдався до збільшення готівкової маси. Особливо необґрунтованим стало нарощування грошової маси в жовтні 2008 року на 9,5%, коли промислове виробництво відносно попереднього місяця зменшилося на 7,6%, а здешевлення гривні відносно долара США становило 15,6% [11]. І як наслідок - інфляція сягнула понад 22%. Тому, для стримування інфляційних процесів в 2009 році НБУ було значно зменшено обсяг грошової маси.

Проаналізувавши динаміку змін грошової маси та ВВП (рис. 1), можна зробити висновок, що в середньому впродовж 1998-2008 років в Україні обсяг грошової маси зростав на 40%, а обсяг ВВП на 5,4%. Таким чином, простежується наступний взаємозв’язок: зростанням обсягу грошової маси на 10% спричинило зростання ВВП на 1,4%. Протее, варто відмітити, що величина валового внутрішнього продукту залежить значною мірою від інших параметрів, таких як бюджетна політика, податкова політика, грошовокредитна політика та ін.

Іншим наслідком зростання обсягу грошової маси є інфляція. Так, збільшення грошової маси за період, що аналізується, в середньому на 40% зумовило зростання індексу споживчих цін на 13,2%. Таким чином, зростання грошової маси на 10% спричиняє інфляцію в розмірі 3,3%.

Показники інфляції в США, Великобританії, Японії, в процентах

4. Вплив грошової маси на рівень інфляції в Україні

Останнім часом в Україні, за збереження низьких доходів населення, посилилися інфляційні процеси і ризики, ускладнилися умови підприємництва, проявилися дисбаланси на споживчих ринках.

Як наслідок, гіршає добробут людей.

Влада, замість виявлення дійсних чинників і складових поширення негативних тенденцій, розмірковує про необхідність "узгодження динаміки зарплат з динамікою ВВП", оскільки високі темпи зростання зарплат нібито провокують високу інфляцію.

Посилення ж податкового та адміністративного тиску на малий і середній бізнес виправдовується потребою у додаткових вилученнях грошей на посилення соціальних витрат, а негаразди на продуктових ринках пояснюються винятково зовнішніми негативними впливами.

Монетарні свідчення. Вочевидь, неконтрольована інфляція - безпосередній чинник значних економічних втрат, бо внаслідок інфляції населення біднішає. Завдання її приборкання ускладнюються тим, що часто відбувається підміна справжніх чинників на простіші, відтак "антиінфляційні заходи" виявляються безрезультатними.

Серед інфляційних складових розрізняють так звані інфляцію попиту та інфляцію пропозиції. Інфляцію попиту зазвичай пов'язують з "надлишком" грошей в економіці, який може виникати за надмірного підвищення зарплати чи сукупного попиту.

Інфляція пропозиції зумовлена подорожчанням факторів виробництва і, відповідно, продукції, наслідком чого може стати зниження сукупної пропозиції з подальшим зростанням цін.

Зростання державних видатків чи дефіциту бюджету, кредитна експансія, розширення соціальних програм - складові підвищення купівельної спроможності і сукупного попиту, а при значній їх активізації може формуватися інфляційний тиск.

Водночас, всі подібні прояви політики чітко віддзеркалюються у динаміці монетарних агрегатів загалом або грошової маси зокрема, зростання яких може визначати вплив на інфляцію, а отже - і рівень останньої.

В Україні монетарна експансія - зростання грошової маси - за останнє десятиріччя не виступала значимою інфляційною складовою. Так, не спостерігається кореляційного зв'язку між динамікою інфляції і приростом грошової маси.

При цьому рівень нарощення пропозиції грошей до кризи був надзвичайно високий, а значною складовою вказаної експансії передкризових років було кредитування населення, що суттєво впливало на підвищення купівельної спроможності.

Якщо 2006 року обсяг позик населенню становив 78,5 мільярда гривень, то 2008 року, у розпал кризи, обсяг кредитів перевищив 273 мільярди гривень. Однак навіть така стрімка експансія не створила шокового тиску на українських ринках, і темпи інфляції були утричі меншими за темпи монетарної експансії.

Інфляція і зростання грошової маси, % грудень до грудня попереднього року

Слабкий зв'язок між динамікою грошової експансії та інфляцією дозволяє припустити, що підвищення доходів населення через зарплату і кредитування не мало вирішального впливу на посилення інфляційного тиску.

Тобто вагомість інфляції попиту у загальній інфляційній картині перебільшена. В такому випадку будь-які монетарні обмеження, пов'язані з обмеженням чи замороженням зарплат, навіть з "прив'язкою" до динаміки ВВП, беззмістовні.

Зважаючи на низьку "впливовість" інфляції попиту в Україні, одним з напрямів покращення добробуту і зменшення глибини "пастки бідності" могло б розглядатися прискорене підвищення зарплати як "замінника" кредитної експансії.

Це не призведе до посилення інфляційних ризиків і втрати конкурентоспроможності, проте може спонукати працівників підвищувати кваліфікацію і продуктивність праці.

Цей висновок суперечить рекомендаціям міжнародних фінансових інститутів, які наполягають на обмеженні приросту зарплат. Проте частка зарплати у ВВП в Україні лише трохи перевищує 40%, а сама зарплата платиться за вже створену додану вартість на противагу кредитним коштам, які надходять в економіку "ззовні".

Консервування зарплат можна було б виправдати, якби в економіці відбувалися системні трансформації, які вимагають певної плати за майбутню ефективність.

Фіскальні перестороги. Стосовно ж інфляції пропозиції - зростання цін на ресурси, що спонукає до зростання цін на кінцеву продукцію, то в Україні динаміка цін виробників є помітно вищою, ніж цін споживачів. За десятиліття, згідно з офіційною статистикою, ціни споживачів зросли у 2,6 разу, ціни виробників - у 3,7 разу.

Відтак, з року в рік утворювався значний інфляційний "дашок", який є вагомим чинником цінового тиску на споживчих ринках.

Хоча праця теж є використовуваним ресурсом, проте, зважаючи, що її частка у випуску для більшості галузей не перевищує 20%, головний інфляційний тиск пов'язаний з іншими виробничими ресурсами, насамперед, енергетичними, попит на які, за відсутності структурних реформ, значний і вкрай нееластичний.

Також низька еластичність притаманна державним монополізованим сферам - транспортній, житлово-комунальній, а також продуктам харчування, значну частку яких теж контролює держава. Ці сфери мають вагомий вплив на ціноутворення.

При зростанні вартості таких ресурсів, в умовах обмежень сімейних бюджетів, відбувається відмова від другорядних товарів і послуг. Тобто разом з інфляцією пропозиції відбувається зниження попиту на широкі групи товарів, що призводить до скорочення виробництва і розкручування інфляційної спіралі.

Високі ціни в одному секторі виштовхують споживачів до інших, підштовхуючи ціни до зростання і в таких секторах. Однак за продукти, комунальні послуги і транспорт громадяни будуть платити завжди. Це означає менше ресурсів на інші товари, недоцільність їх виробництва, а для "компенсації" втрат зростуть ціни на всі товари.

Таким чином, інфляційна динаміка в Україні визначається переважно інфляцією пропозиції. Чи не єдиний інструмент її приборкання - покращення ефективності виробництва, енергозбереження, нарощення пропозиції товарів і послуг.

Якщо ж замість цього влада намагається обмежити купівельну спроможність населення шляхом підвищення фіскального тиску, то результати, звичайно, будуть негативними для розвитку країни. Тоді людина не лише втрачає у добробуті, але й девальвує стимули до підвищення продуктивності, якості праці, заробляння грошей.

Для бізнесу ж розширення адміністрування чи підвищення податкового навантаження призводить до подорожчання факторів виробництва і вимивання грошей. Це перешкоджає роботі компаній і навіть унеможливлює їх функціонування.

Звісно, мова йде про значно ширші перешкоди, а не лише про оподаткування. Такі механізми підштовхування до погіршення умов роботи, а отже, і до "пастки бідності", пов'язані з розширенням підстав для штрафів, додатковими умовами ведення бізнесу, неконтрольованими інфляційними і девальваційними шоками.

Підвищення фіскального тиску означає зменшення коштів, які могли б піти на зарплату. У результаті формується "порочне коло".

Посилення податкового тиску і погіршення умов господарювання посилює економічну депресію, що провокує зниження і утримання на низькому рівні заробітних плат, які знижують мотивацію людей до праці і спроб підвищити кваліфікацію для виконання нових більш продуктивних робіт.

Це призводить до скорочення виробництва, виходу з бізнесу і "природного" зменшення конкуренції, що унеможливлює зниження цін і пришвидшує занурення у "пастку бідності". Своєю чергою, це провокує необхідність розширення державних соціальних видатків і спонукає уряди до нового посилення податкового тиску.

Якби влада хотіла боротися з бідністю, то треба було б думати про зайнятість, малий бізнес і мобільність населення. Поки ж вона намагається "відкупитися" маніпуляціями з мізерними стандартами якості життя - мінімальними зарплатами і пенсіями, однак символічне їх збільшення не виводить з "пастки бідності".

Інший рецепт влади - "дешеві енергоносії", отримані внаслідок політичних поступок, які нібито мають принести статки. Проте це перекреслює будь-які стимули до економії, підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. Звісно, наслідком такої "турботи" є подальше занурення у "пастку бідності" і самої держави.

Зовнішньоекономічні спокуси. Останнім часом зовнішньоекономічний чинник стає дедалі більшим важелем підштовхування до "пастки бідності" і виявляється у спробі залучити Україну в економічне утворення з неясними перспективами. Україні у рамках Митного союзу вкотре обіцяються преференції у торгівлі та енергетиці.

Однак при вирішенні питання входження у будь-який регіональний торгівельний союз - РТС - не повинні ігноруватися важливі закономірності, притаманні їм.

. Успіх РТС пов'язується з наявністю серед його учасників потужного лідера, ємнісних ринків якісних товарів, що стимулює розвиток, продуктивність і добробут.

Лише тоді диспропорції в економічному і технологічному розвитку країн-учасниць не спричинятимуть конфліктів, а будуть взаємно нейтралізовані з додатковими вигодами в підвищенні технологічності виробництва "слабких" країн" і навіть сприятимуть підвищенню ефективності розміщення продуктивних сил у регіоні.

. Об'єднання лише "слабких" країн, без чіткої орієнтації на потужну розвинуту економіку, не приносить суттєвих довгострокових вигод. Більше того, консервація зв'язків у рамках союзів "слабких" країн, як правило, супроводжується посиленням неефективності виробництва або погіршенням показників виробничої спеціалізації.

Чи доречно заради сумнівних вигод орієнтуватися на країну з неконкурентною і нестійкою економікою? Чи вирве така орієнтація Україну з "пастки бідності"?

Країни колишнього соцтабору, однозначно обравши шлях стрімких трансформацій та інтеграцію з ЄС, послідовно покращують своє соціально-економічне середовище.

Україна ж, розмірковуючи про реформи, які мають слабкий стосунок до реальності, занурилася у "пастку бідності" і залишається серед найбідніших країн Європи як за загальними макроекономічними показниками, так і за добробутом громадян.

Реальний дохід на душу населення, зокрема, ВВП за паритетом купівельної спроможності - ПКС, в Україні удвічі менший, ніж у Росії, втричі менший, ніж у Польщі, і майже вдесятеро менший, ніж у розвинутих країнах.

На початку незалежності Україна за багатьма показниками випереджала низку колишніх соціалістичних країн, однак за два десятиліття український ВВП на душу населення підвищився лише на 20%, тоді як польський - зріс у 4,5 разу. За такої "глибини" "пастки бідності" бажання і готовність населення до продуктивної праці залишатимуться низькими, а втеча "мізків" і капіталів триватиме, залишаючи для країни дедалі менше шансів на одужання та економічне відновлення.

ВВП за ПКС на душу населення, "постійних" доларів

Джерело: The World Factbook, 2010 рік

Критичною залишається не лише "глибина", але й "ширина" "пастки бідності": рівень розшарування суспільства з року в рік зростає. За оцінками міжнародних експертів, перед кризою в Україні на 10% найбільш забезпеченого населення припадало 25,7% національного доходу країни, на 10% найменш забезпеченого - 3,4%.

Тобто якщо співвідношення доходів між вказаними групами для України - вісім разів - вказує на високі ризики з точки зору міцності громадянського суспільства і національної безпеки, то для Росії відповідні показники взагалі критичні - на 10% найбагатших припадає 30,4%, а на 10% найбідніших - 1,9%. Відмінність - 16 разів.

У Росії значна частка національного доходу утворюється у монополізованих приватних та державних компаніях і має слабкий вплив на справедливість розподілу ВВП. Вочевидь, орієнтація на таку економіку не підвищить продуктивність праці, не покращить добробут громадян і не виведе країну з "пастки бідності".

Висновки

Дослідивши грошові маси , інфляцію, можна сказати, що наша держава в дуже критичному стані.  Країна знаходиться в «пастці бідності». Рівень розшарування суспільства з року в рік зростає. За суспільним розвитком Україна дуже відстає від інших країн світу. Реальний дохід на душу населення, зокрема, ВВП за паритетом купівельної спроможності - ПКС, в Україні удвічі менший, ніж у Росії, втричі менший, ніж у Польщі, і майже вдесятеро менший, ніж у розвинутих країнах. На початку незалежності Україна за багатьма показниками випереджала низку колишніх соціалістичних країн, однак за два десятиліття український ВВП на душу населення підвищився лише на 20%, тоді як польський - зріс у 4,5 разу.

Література

1.  Вісник Києвського національного університету імені Тараса Шевченка

2.       Вісник Національного університету водного господарства та природокористування

.        С.Г. Шевченко, ст. викладач кафедри управління персоналом і державної служби ЛРІДУ НАДУ

.        World Economic Outlook Update, Jan. 2010.

.        http://personal.in.ua/article.php?ida=358

.        http://persona-l.pp.ua/rubrics/bznes-fnansi/sindrom-nflyacz-dagnostika-lkuvannya

.        http://buklib.net/books/34075/

.        http://personal.in.ua/article.php?ida=390

.        http://www.bls.gov;

.        http://www.stat.go.jp;

.        http://epp.eurostat.ec.europa.eu