Загальне поняття про спілкування
Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.
Якщо ж людське немовля пропускає сприятливий етап свого життя саме для засвоєння мови (так званий сензитивний період), то опиняється у вимушеній ізоляції від суспільства. Красива казка Р. Кіплінга «Мауглі» про індійського хлопчика, якого виховали дикі звірі і який став володарем джунглів, так і залишилася казкою. Оскільки саме в Індії відомі випадки, коли вовки викрадали із сел маленьких дітей як здобич, але в силу випадкових причин діти залишалися живими, а не були з'їдені. Вони виростали, як дикі звірі, хоча в людській подобі. Потрапивши через кілька років знов до людського суспільства, за своєю поведінкою так і залишилися вовками чи мавпами (в залежності від того, які звірі їх виховували). Можна сказати, що коли звичайні діти засвоювали норми й закони людського спілкування, то діти-звірі «вчилися» на звірів[14, c.256].
Спілкування, як один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості вивчається в декількох напрямках.
В загально-філософському плані: формування людської сутності в єдності спілкування і активності.
В загально-соціологічному плані: стосовно до розвитку і формування особистості в рамках різних соціально-економічних формацій.
В загально-психологічному аспекті: конкретизація проблеми спілкування стосовно формування і розвитку особистості на всіх етапах її життєвого шляху.
В соціально-психологічному: дослідження механізмів спілкування, за допомогою яких група впливає на особистість.
Увага дослідників зосереджується перш за все на тому, як саме завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід, що виробило людство, долаючи тим самим обмеженість власного існування. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та з суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості[14, c.256].
У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
. Комунікативна функція - зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
. Інформаційна функція і виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, і особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості та особистості.
. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторино відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій - антипатій, любові - ненависті, конфлікту - злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини і реалізуються в конкретній поведінці.
. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності. Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.
Проаналізуємо визначення, що дають спілкуванню різні автори. М.С. Каган розглядає спілкування як із видів людської діяльності, якому притаманні відповідна структура і атрибути. Л. П. Буева (1978) передбачає, що «спілкування є безпосередньо що спостерігається і пережита реальність, і конкретизація громадських відносин, їх персоніфікація, особистісна форма. Громадські ставлення за цьому становлять зміст процесу (дії об'єктивних громадських законів і стосунків), а спілкування - його індивідуалізовані форми». В.М. Соковнин (1974) аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як ставлення, як порозуміння. З погляду О.Н. Леонтьєва, спілкування слід розглядати, як певний бік діяльності, адже він є у будь-якій роботі як її елемента. Спробу інтегрувати у межах єдиної концепції різні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування зробила Г.М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила у ньому три взаємозалежні сторони: комунікативну (обміну інформацією між спілкуються), інтерактивну (організація взаємодії які спілкуються) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами встановлення цій основі взаємрозумінні).
Поруч із вище переліченими авторами значення спілкування, і його вплив на розвиток особистості вивчали такі радянські психологи, як Б.Г. Ананьев і В.М. Мясищев.
Дослідження Б.Г. Ананьева (1969) націлені на глибоке та широке вивчення спілкування. Ананьєв Б.Г. підкреслює, особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми.
«Спілкування, - пише він, - так само соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так тісно пов'язане соціальне і індивідуальне в найважливішому засобі спілкування - мові, індивідуальним проявом і механізмом якого є мова».
1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльніcним.
Матеріальне спілкування - це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу). Кондиційне спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру). Мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином. Діяльнісне спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
. В залежності від засобів: спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування - це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
. Виділяють вербальне та невербальне спілкування. Вербальне спілкування - це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування - спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
. В залежності від суб'єктів спілкування може бути: міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).
Мова - це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення - це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв.
Мовлення - це психічне явище. Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення. Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній - застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документам тощо); науковий - характерний для різних наукових праць. Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.
Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.
Дистанція спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).
За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії) і може бути такою:
інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) - до 0,5 м;
міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) - 0,5-1,2 м;
соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) - 1,2 - 3,7 м;
публічна дистанція - 3-7 м і більше.
При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.
Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.
1.2Психологічні особливості спілкування підлітків та старшокласників
спілкування учень старшокласник діловий
Підлітковий вік - це період значних змін у становленні особистості. Одним із найважливіших у цей час є потяг до самоствердження, бажання бути визнаним навколишніми.
Конфлікти з батьками, способи самовираження підлітків, які шокують дорослих, зростання кількості асоціальних вчинків у цьому віці значною мірою пояснюються тим, що більшість підлітків ще не можуть продуктивно спілкуватися з дорослими та ровесниками[18,c.2].
Психологія юнацького віку - одне із найстаріших розділів вікової психології (її точніше називають психологією розвитку). Поруч із різними зарубіжними теоріями і концепціями, які розглядали старшого підлітка і юнака такі як біогенетична теорія Стенлі Гола (1884-1923), Арнольда Гезела (1880-1961); концепція особистісної орієнтації Едуарда Шпрангера (1882-1963), Шарлотти Бюлер (1893-1982); Жана Піаже (1896-1980) - специфіка юнацького мислення; психоаналіз Зігмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Еріка Еріксона (1902-1982), важливим внеском у розумінні юнацької психології вніс представник гештальпсихології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка це функція, з одного боку, особистості, з іншого - оточуючого її середовища. Властивості особи і властивості середовища взаємопов'язані. Як не існує поза нею, зі школи і т.д., і всі суспільні інститути не існують окремо. Обєднати і зміцнити взаємодію всіх особистісних і середовищних компонентів Левін називає життєвим чи психологічним простором.
Найважливішими процесами перехідного віку Левін вважає розширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності і типу людей на яких вона орієнтується. Поведінка підлітків, юнаків визначається, передусім, маргінальністю її положення. Переходячи з дитячого світу на дорослий, підліток не належить повністю ні до того, ні до другого. Специфічність його соціальної ситуації та життєвого світу виявляється у психіці, для якої характерні типові внутрішні суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищена сором'язливість і водночас агресивність, схильність приймати крайні позиції і погляди. Ця напруга і конфліктність більше вписувалась, ніж різка різниця між світом дитинства і світом дорослих, і що важливіше не розділяла їх межі. Тому ступінь «юнацької поведінки» не буває однаковий.
Гідність концепції Левіна у тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвиток особистості зі зміною його соціального становища. Проте, ставлячи життєвий світ дитини на залежність з його безпосереднього оточення, Левін залишає затіненою його загальне твердження соціальні детермінанти. Він уточнює також вікові грані періоду маргінальності, зокрема різниці між підлітком і юнаком, і індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Тим більше що невизначеність вікового статусу, який завжди означає також дію невизначеності рівня домагань та ціннісними орієнтаціями. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським психологом Джоном Бамбаром (1973) показала, що правове поняття юнацької маргінальності занадто розпливчасте і не пояснює конкретних варіацій, психіки і навичок поведінки підлітків і юнаків.
Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов'язують юнацьку маргінальність з особливостями соціального статусу.
Альтернативні теорії підліткового та юнацької віку аналізують різні боки розвитку - фізичне дозрівання, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення у структурі спілкування, мотиваційні процеси та розглядалися й у радянської психології.
Радянськими психологами докладно вивчалися і описувалися закономірності статевого дозрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності і змістом внутрішньої злагоди підлітків і юнаків. Цим займалися такі радянські психологи як Виготський К.С. (1889-1960), Божовик Л.И. (1908-1981), Леонтьєв О.Н. (1093-1979), Ельконін Д.Б. (1904-1984) та інші.
Ельконін Д.Б. (1971) розглядав підлітковий і юнацький вік з позиції культурно-історичного теорії та провів їх психологічний аналіз.
Ельконін називає період від 11 до 17 років «підлітковим», підрозділяючи його на дві фази. Провідною діяльністю 11-15 літніх (середній шкільний вік) Ельконін вважає спілкування у системі суспільно-корисною діяльністю, що включає такі її колективні форми, як загально-організаційна, спортивна, художня і трудова. Усередині цієї бурхливої діяльності підлітки опановують здатність будувати спілкування залежно від різних завдань й виконання вимог життя, здатністю орієнтуватися у особистих якостях інших людей, здатністю свідомо підпорядковуватися нормам, що є у колективі. У 15-17 літніх (старший шкільний вік) провідною стає освітньо-професійна діяльність (хоча спілкування продовжує залишатися провідним), завдяки якому у старшокласників формуються певні пізнавальні та професійні інтереси, елементи дослідницьких умінь, здатність будувати життєві плани і виробляти моральні ідеали, самоусвідомлення.
Аналіз психологічних праць, які ми з праву зараховуємо до класичних, дав нам можливість намалювати «загальний портрет» старшокласника. Але, з урахуванням НТР, змінилася соціальна ситуація, яка в свою чергу, змінила інтереси, ідеали та саму особистість сьогоднішнього старшокласника.
З іноземних авторів ми зупинимося на представників гештальтпсихології Курте Левіне (1890-1947).
Гідність концепції Левіна у тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов'язуючи психічний розвиток особистості зі зміною його соціального становища (що невід'ємно пов'язані зі спілкуванням). Проте, ставлячи життєвий світ дитини на залежність з його безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає затіненим його загальне твердження - соціальні детермінанти. Невизначеність вікового статусу який завжди означає також дію невизначеності рівня домагань і ціннісними орієнтаціями.
Що ж до погляду представника радянської психології - Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене до системи суспільно корисної діяльності. Усередині цієї бурхливої діяльності відбувається оволодівання здатністю будувати взаємини спікера та розвиватися.
Але, водночас, внутрішній світ особистості, позашкільна діяльність, дружба, любов випадають, у цій концепції, чимось несуттєвим.
Надалі розглянута нами література буде присвячена конкретно спілкуванню в підлітковому і юнацькому віці.
Попри ставлення, що склалися до старшокласників, як про людей, повністю націлених у майбутнє, можна знайти чимало свідчень їх поглинання теперішнім. Навіть самовизначення, хоч і спрямоване всіма своїми цілями, очікуваннями, надіями у майбутнє, здійснюється все-таки, як самовизначення у цьому - на практиці живої реальності й щодо поточних подій. З цих позицій слід оцінювати і значення спілкування - діяльності, яка займає величезне місце у житті підлітків і старших школярів та що становить їм самостійну цінність.
У підлітковому і юнацькому спілкуванні відзначають дві протилежні тенденції: до розширення її сфери, з одного боку, і дедалі більшу індивідуалізацію - з іншого. Перша проявляється у збільшенні часу, яке витрачається на нього, в істотному розширенні його соціального простору (серед найближчих друзів підлітків і старшокласників - учні інших шкіл, училищ, студенти, робочі, військовослужбовці), в розширенні географії спілкування, і, нарешті, в особливому феномені, який отримав назву «очікування спілкування» і виступає у самому пошуку його, у постійній готовності до контактів.
Що стосується другої тенденції - індивідуалізації відносин, - про неї свідчить чітке розмежування природи відносин із оточуючими, висока вибірковість дружніх уподобань, часом максимальна вимогливість до спілкування. Можна думати, що ці існуючі спрямованості «обслуговують» різні потреби школярів: в «пошуку» спілкування знаходить в собі втілення потреби пережити новий досвід, випробувати себе у новій ролі, а вибірковості - потреби у самовираженні і зустрічному розумінні. І та, і інша потреба носить постійний характер, і те, як вони задовольняються або не задовольняються, викликає в юнаків глибокі переживання [3].
Усі дослідники (Виготский К.С., (1984), Божович Л.І., (1995), Кон І.С., (1989) та інші) психології підліткового віку, поділяють думку, що велике значення має для підлітків і старшокласників спілкування з однолітками. Взаємини із товаришами у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи й інші сторони його поведінки та діяльності.
Л.І. Божович зазначає, що у молодшому шкільному віці підвалинами об'єднання дітей найчастіше є співпраця, те ж і в підлітків, і старшокласників, навпаки, привабливість занять в основному диктуються можливістю широкого спілкування з однолітками.
Для хлопців цього віку важливо бути разом із однолітками, а головне, займати вданій групі певні ролі. Для деяких, це може виражатися у бажанні зайняти в групі позицію лідера, в інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх - незаперечний авторитет у якісь справі, але у будь-якому разі, є провідним мотивом поведінки дітей у середніх і старших класах. Як свідчать дослідження І.С. Кіна (1989) саме невміння, неможливість домогтися цього найчастіше причина недисциплінованості і навіть правопорушень підлітків і старших школярів. Це супроводжується підвищеною конфліктністю підлітків і юнаків стосовно своїх компаній, членами яких вони перебувають.
Є дані (Кон І.С.), за якими неформальне спілкування у діадах, та й у групах підпорядковане таким мотивам, як пошук найсприятливіших психологічних умов спілкування, очікування співчуття і співпереживання, жага щирості й єдність поглядів, потреба самоствердитись.
Відповідно до літературних джерел, майже всі юнаки та дівчата належать до юнацьких груп, які у першу чергу задовольняють потребу у вільному спілкуванні. Вільне спілкування - непросто спосіб проведення дозвілля, а й засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, у тому числі поступово викристалізовується щось інтимне, виключно своє. Юнацьке спілкування спочатку вимагає частих змін ситуацій і великого кола учасників. Належність до яких підвищує впевненість підлітка у собі, дає додаткові можливості для самоствердження. Якщо компанії формуються головним чином на базі спільних розваг, то людські контакти, будучи емоційно значимими, зазвичай залишаються поверхневими. Якість спільного відпочинку часто бажає кращого.
Ставлення дитини до однолітків (і особливо до давніх друзів) будується вже у відповідність до деяких важливих норм дорослої «моралі рівності», а основою його відносин із дорослими продовжує залишатися «дитяча мораль» слухняності. Можливі такі наслідки: спілкування - взаємодія повніше проявляється саме у стосунках з товаришами (і, отже, відносини з дорослими виявляються менш значимими для становлення особистості підлітка, старшого школяра і розвиток його дорослості, що саме з товаришами, а не з дорослими, може приносити підлітку, юнакові більше задоволення, стати суб'єктивно необхіднішим і значимим.
Часто дорослий перебуває у ролі носія і виразника вимог «моралі слухняності». Адже єдине, що він може на цьому шляху реально домогтися, то це те, що підліток, юнак його перестає «сприймати». Саме тому, підлітки й старшокласники бувають грубі абсолютно з незнайомими людьми, які обходяться із ними «як з маленькими».
Підліток, старшокласник дуже часто у стосунках з людьми, відчуває невдоволення тим, що він у спілкуванні з дорослими часто виявляється істотою підпорядкованою і нерівноправною, хоче рівності прав. Ось тому так зростає для нього значимість спілкування з товаришами, спілкування у якому, не може бути нерівності. Об'єктивне становище підлітка, старшокласника у колі однолітків гармонує з його вимогою, з його потребою бути рівним.
Спілкування з однолітками розширюється, але стає глибшим. У хлопців складаються цінності, що більш близькі і зрозумілі однолітку, ніж дорослому. Основа для взаємного розуміння в хлопців велика і різноманітна. Їх часто хвилює те що для дорослого не може бути важливим. Спілкування з дорослими, хоч би яким цікавим воно було, не може замінити повністю спілкування з товаришами. Це ще більше проявляється у випадках, коли підліток живе, як би сам по собі, а батьківське піклування про нього зводиться до того щоб він був здоровий, ситий, тепло одягнений, добре вів себе. Цього мало дитині, а підліткові - тим паче. Йому немає з ким поділитися труднощами, засмученнями, переживаннями. І немає нічого незвичайного очікувати, від такого підлітка, якщо невдовзі спілкування з товаришами заповнить все його життя.
Ставлення до однолітків у підлітків і старшокласників складніше, різноманітніше і набагато змістовніше. Ці відносини помітно відрізняються за рівнем близькості: у підлітка можуть бути: просто товариші, близькі товариші, друг. З віком такі відмінності стають дедалі більше чіткими, а загальна картина підлітків - дедалі більше складною, оскільки ясніше визначаються симпатії та перспективи антипатії, виділяються пари, групи, компанії[18].
Спілкування з товаришами-однокласниками виходить дедалі більше за межі навчання та школи, виникають нові інтереси, заняття, захоплення і перетворюються на самостійну та дуже важливу для підлітка сферу життя. Вона насичена різноманітними подіями, боротьбою і зіткненнями, перемогами й поразками, відкриттями і розчаруваннями, засмученнями і радостями.
Спілкування з товаришами велика цінність для підлітка. Воно стає настільки привабливим і важливим, що навчання відсувається на другий план, можливість спілкування з батьком і матір'ю виглядає не такою привабливою.
Підліток віддаляється від своїх батьків, живе вже своїм життям, неохоче розповідає про себе, щось приховує, рветься з дому до товаришів.
Спроби дорослих обмежити спілкування підлітка з товаришами наштовхуються на його опір. Часто це є причиною сутичок і неприємних для обох сторін розмов. Підліток, старший школяр дедалі більше претендує на спілкування з товаришами, свободу, яка не буде обмежена ні часом, ні місцем, не обмежена батьківським вибором. «Я сам знаю, з ким мені дружити, а з ким ні! Не втручайтеся! Це моя особиста справа», - заявляє підліток, коли батьки намагаються втрутитись у стосунки з товаришами.
Взаємини з однолітками підліток вважає власними, особистими стосунками: він тут проти неї і може діяти самостійно. Тому, всяке втручання дорослих, тим більше тактовне, викликає образу, протест, опір. Для багатьох підлітків дружба і її закони набувають першочергового значення. І чим більше неблагополучні відносини підлітка і дорослих, тим більше місця у житті займають товариші, тим більший вплив однолітків.
Самотність нестерпна для підлітків-старшокласників. Якщо його стосунки з однокласниками не складаються, він пускається до пошуку товаришів і друзів поза школою. Не обов'язково дані стосунки можуть бути поганими; та все ж можливість негативного впливу велика, бо коли підліток самотній, він нерозбірливий у виборі друзів та задоволений тим, що його прийняли, і ця компанія стає йому референтною.
Сумні наслідки цього добре відомі: зростає кількість неповнолітніх правопорушників.
Що ж відбувається, коли батьки не вміють зрозуміти нові прагнення підлітка, юнака? А відбувається очевидне: він все одно вирушає на пошук який відповідає його відносинам. Він знаходить це в середовищі однолітків. Тут прагнення підлітка до дорослості зрозуміло іншим, його визнають, і підтримують інші, подібні до нього. Тут знаходяться своєрідні шляхи приєднання до дорослості. Тут можна здобути підтримку, протест підлітка на таке ставлення дорослих, що його не задовольняє, - найчастіше на цій основі може виникнути так звана солідарність групи: підлітки проти «дорослих взагалі». Підлітки і старші школярі «звільняються» від своїх.
Підліток, юнак наштовхується на завзяте нерозуміння батьків і іде до товаришів.… І ось соціально-моральний розвиток його відбувається поза впливом сім'ї та школи. Конфлікти, зіткнення тепер виникатимуть вже в іншій основі: підліток, юнак бореться не через те, щоб бути разом із батьками та розділити їх справи й турботи; він відстоює цілком, протилежне: нехай, його «залишать у спокої».
Неувага до нових прагнень підлітка і старшого школяра небезпечна. Не можна впустити час. Взаємне нерозуміння може перетворитися на явище необоротне. Добробут у особистих відносинах батьків та дітей, контакт й розуміння з-поміж них цілком необхідний.
Аналіз літературних даних дозволив зробити нам такі висновки:
у підлітковому і старшому шкільному віці найбільш значимими стосунки з однолітками;
простежуються деякі ускладнення у відносинах з дорослими (батьками та вчителями), пов'язані з віковими особливостями. Проте, з усієї тяги до самостійності, юнаки та дівчата гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших.
1.3Особливості ділового спілкування
Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.
Ділове спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:
Інтимна зона (15 - 46 см) - спілкування з близькими, батьками, родичами.
Особиста зона (46 - 120 см)- відстань спілкування з друзями і однодумцями.
Зона соціального спілкування (1,2 - 2,0 м) - відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.
Формальна зона (2,0 - 3,6 м) - ділові переговори візити до вищих чиновників.
Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) спілкування з великою групою людей.
Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою. У діловому спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:
слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера)- дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;
не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;
перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);
найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;
відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;
не порушувати визначену зону, особливо інтимну, в ділових стосунках це є неприйнятним.
Нерідко ділове спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо «закреслити» непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно робити за нових умов.
Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, досить різноманітні: розмова з одним співрозмовником, з кількома; виступ перед великою аудиторією - на зборах, нараді, конференції; розмова по телефону та ін. [16,c.149].
У кожній ситуації ми створюємо висловлювання, послуговуючись різними мовними засобами, і поводимося щораз по-іншому. Відповідно усне ділове спілкування поділяють на приватне й публічне залежно від кількості його завдань та учасників
Усі види усного ділового спілкування реалізуються в різних жанрах мовлення: спілкування в колективі, прийом відвідувачів, ділові наради, збори, телефонна розмова, доповіді й лекції адміністративно-господарського, економічного, статистичного змісту. Таким чином, необхідно памятати, що на усне мовлення впливають як мовні, так і позамовні чинники.
В усіх ситуаціях мовець повинен ураховувати специфіку усної форми мовлення. По-перше, вона, як відомо, є первинною формою мови; по-друге, інтонаційно й лексично багатою, різноманітною, що сприяє всебічному виявленню особистості мовця, його інтелекту тощо[16,c.150].
Початкова фаза - протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання; спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле для обговорення проблем.
Тут також оцінюється стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється намір партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.
Основна фаза - протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення перспектив спілкування.
Завершальна фаза - протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, основи для подальшої взаємодії.
Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.
Контакт - це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.
Взаємодія (інтеракція) - аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.
Під соціальною інтеракцією (від лат.іntіегасііоn - взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль іншого», Уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.
Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.
Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція) залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.
У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людством наукові і культурні досягнення, а з другого - відособлюється, формується її індивідуальна неповторність самобутність, що пояснюється його основними функціями
У спілкуванні проявляються такі основні його функції:
Інформативно-комунікативна - з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.
Регулятивно-комунікативна - відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.
Афективно-комунікативна - відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.
Стратегія ділового спілкування передбачає постановку певної цілі, яка стимулює волю учасника спілкування, заставляє його діяти усвідомлено, інтенсивно, мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети. Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:
наявність декількох варіантів поведінки в однотипній-ситуації і вміння оперативно ними скористатись; недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;
вміле використання механізмів людської взаємодії, прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);
уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;
освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;
вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.
У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше її зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як системи управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний.
Зрозуміло що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктуються у відповідні до людських відносин. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша - на офіційному прийомі, а ще інша - в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді
висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.
Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають .як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка урівнює обох у діловому спілкуванні.
Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації Росія може вести розмови з США на більш-менш однаковому рівні, оскільки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватись.
Підлещуватись - значить говорити іншому те, що імпонує його самозакоханості, тобто діяти всупереч власній совісті особливо коли мова йде про оцінку іншої людини, котра займає вищу посаду. Слід також зазначити, що стан підлабузництва пригнічує, вбиває самостійність, творчі можливості, при цьому головна увага зосереджується па тому, щоб не
дратувати начальника і за будь-яку ціну подобатися йому.
З всіх рівнів спілкування найбільш дієві і плідні конвенціональний та духовний. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість, виявляти спільні інтереси, які, в свою чергу, є могутнім рушієм в управлінні.
Стиль спілкування - індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії - в ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв'язання конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей. Стилі спілкування мають своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яке визначається темпераментом, психофізіологічними та індивідуальними особливостями людини, арсеналом її вербальних та невербальних засобів. В управлінському спілкуванні можна виділити такі стилі: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Ознаки авторитарного стилю: ділові, короткі розпорядження; чітка мова, казенний, непрозорий тон; емоції та етичні моменти не беруться до уваги. Позиція лідера - поза групою. Справи у групі плануються заздалегідь, визначаються лише поточні, безпосередні цілі. Голос керівника - вирішальний.
Ознаки демократичного стилю: товариський тон, інструкції подаються у формі пропозицій.
Пропозиції обговорюються. Етичній стороні спілкування надається належна увага.
Ознаки ліберального стилю: рівень - конвенціональний, погоджувальний, відсутність елементів схвалення чи догани. Позиція лідера майже не помітна для групи. Процеси в колективі відбуваються самі по собі. Лідер не дає вказівок. Робота розподіляється, виходячи з окремих інтересів або йде від одного лідера. На етичному аспекті спілкування особлива увага не фіксується.
Розділ ІІ. Діагностика рівня комунікативної компетентності учнів-підлітків та старшокласників
В даному розділі проведемо діагностику рівня сформованості та проявів комунікативної компетентності особистості.
В дослідженні взяли участь 25 учнів 6 класу та 10 класу.
При дослідження застосовано діагностику загального рівня комунікабельності за В.Ф. Ряховським.
За кожну відповідь "так" нараховується 2 бали, "інколи" - 1 бал, "ні" - 0 балів.
Інтерпретація результатів.
-30 болів. Ви некомунікабельні, і це ваша біда, оскільки саме ви, передусім, страждаєте від цього. Однак і близьким людям нелегко. На вас важко покластися в справі, що потребує групових зусиль. Намагайтеся бути більш комунікабельними, контролюйте себе.
-25 болів. Ви замкнуті, неговіркі, віддаєте перевагу самотності, і тому у вас, мабуть, мало друзів. Нова робота та необхідність нових контактів якщо і не призводять вас до паніки, то надовго виводять з рівноваги. Ви знаєте цю особливість свого характеру і часто буваєте незадоволені собою. Однак не обмежуйтеся лише цим, оскільки саме від вас залежить змінити ці особливості характеру. Хіба не буває так, що чимось сильно захопившись, ви "несподівано" стаєте розкутими та комунікабельними? Варто лише постаратися.
-19 балів. Ви певною мірою товариські, у знайомій обстановці почуваєте себе цілком упевнено. Нові проблеми вас не лякають, однак з новими людьми ви сходитеся обережно, неохоче берете участь у суперечках і диспутах. У ваших висловленнях часом занадто багато сарказму без усякої на те підстави. Усі ці недоліки у вашій владі.
-14 балів. У вас нормальна комунікабельність. Ви допитливі, охоче слухаєте цікавого співрозмовника, досить терплячі в спілкуванні з іншими, відстоюєте свою позицію без зайвої запальності. Без неприємних переживань йдете на зустріч з новими людьми. У той же час ви не любите гучних компаній, екстравагантних витівок та багатослів'я - усе це вас дратує.
-9 балів. Ви дуже товариські (часом, мабуть, навіть надміру), зацікавлені, говіркі, любите висловлюватися по різних питаннях, що, буває, дратує інших. Охоче знайомитеся з новими людьми, нікому не відмовляєте в проханнях, хоча не завжди можете їх виконати. Буває, що ви виходите з себе, однак швидко відходите. Чого вам бракує, так це посидючості, терпіння і відваги при зустрічі із серйозними проблемами. При бажанні, однак, ви зможете змусити себе не відступати.
-4 бали. Товариськість "б'є з вас ключем". Ви завжди в курсі всіх справ. Любите брати участь у всіх дискусіях, хоча серйозні теми можуть викликати у вас нудьгу. Охоче висловлюєтесь, навіть якщо ваше уявлення про проблему більш ніж поверхове.
Усюди почуваєте себе у своїй тарілці. Беретеся за будь-яку справу, хоча далеко не завжди можете її успішно довести до завершення. З цієї причини люди ставляться до вас із деяким побоюванням і сумнівами. Задумайтеся над цим.
З бали і менше. Ваша комунікабельність має хворобливий характер. Ви балакучі, багатослівні, втручаєтеся в справи, що не мають до вас ніякого відношення, беретеся судити про проблеми, в яких зовсім некомпетентні. Через це ви часто буваєте причиною різного роду конфліктів. Вам необхідно зайнятися самовихованням.
Далі наведемо зведену таблицю отриманих результатів тестування учнів 6 та 10 класу.
Таблиця 2.1.
Зведена таблиця отриманих результатів тестування учнів 5 та 10 класу.
Група за кількістю набраних балівКількість учнів 5 класуПитома вага до загальної кількості учнів, %Кількість учні 10 класуПитома вага до загальної кількості учнів, %32-302852029-2541672824-1952062418-1483241613-9416288-42814менше 30000
Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок про те, що у 5 класі більше всього переважає учнів у які належать до групи з нормальною комунікабельністю (32%). Крім того, досить велика кількість учнів, які належать до товариських (20%) та дуже товариських (16%). Можна констатувати, що діти даного класу орієнтовані на рівноправність в спілкуванні, відкриті та товариські. Для учнів 10 класу характерна наступна динаміка: найбільшу питому вагу складають групи дітей замкнутих та неговірких (28%), до певної міри товариських (24%) та 20% учнів належать до групи не комунікабельних. Даний факт свідчить про негативну тенденцію в класі в частині відсутність ефективного спілкування та низької комунікабельності серед учнів.
Для підвищення рівня спілкування та комунікабельності для учнів 10 класу необхідно організовувати різні форми спілкування: участь у бесідах, рольових іграх, самостійне створення учнями ситуацій спілкування, залучення учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, регулярне обговорення книг, кінофільмів, концертів тощо. Також можна запропонувати практичний тренінг для розвитку навиків ефективного та успішного спілкування між учнями, який наведено нижче.
Метою даного тренінгу буде: визначити, що таке спілкування, його види, від чого воно залежить і що потрібно робити, щоб спілкування було успішним, результативним і приємним. Розглянути ефективні прийоми спілкування, відпрацювати навички.
Після привітання, знайомства та вступної частини педагог-тренер повідомляє, що заняття буде присвячено темі «Спілкування». Можна буде з'ясувати, що таке спілкування, від чого воно залежить і що потрібно робити для того, щоб воно було успішним, результативним і приємним.
В подальшому педагог-тренер розповідає учасникам притчу:
Якось мудрець звернувся до Господа з проханням показати йому рай та пекло. Господь погодився і відвів мудреця до великої кімнати, посеред якої стояв величезний казан з їжею, а навколо нього ходили і плакали голодні та нещасні люди. Вони страждали, бо не могли поїсти, хоча у них були ложки, а ручки у ложок були дуже довгі - довші за руки.
Так, це справді пекло, - сказав мудрець.
Тоді Господь відвів мудреця до іншої, точнісінько такої ж кімнати. Посеред цієї кімнати стояв такий же казан з їжею, а люди, що були в кімнаті, тримали в руках точнісінько такі ж ложки, проте вони були ситі, щасливі й веселі.
Так це ж рай! - вигукнув мудрець».
Після розповіді іде обговорення та задаються наступні питання:
-що допомогло людям з другої кімнати стати щасливими?
-що змогли зробити щасливі люди і не змогли нещасні?
Висновок: порозумітися, вирішити проблеми люди можуть взаємодіяти один з одним - спілкуючись.
Потім за допомогою мозкового штурму потрібно визначити з учасниками тренінгу, що таке на їх думку «спілкування»
Педагог-тренер запитує в учасників: «Як ви гадаєте, що таке спілкування?». Усі відповіді учасників записуються на фліп-чарті, після чого педагог-тренер зачитує всі визначення і підсумовує їх, подаючи інформаційне повідомлення «Спілкування».
Під час мозкового штурму учасники можуть висловитися щодо «конфліктного» спілкування (бійка, суперечка тощо). В інформаційному повідомленні необхідно звернути увагу учасників на ці визначення, підвівши до висновку, що таке «конфліктне» спілкування, не вирішує проблему. Успішно вирішити будь-яку проблему можна лише ефективно спілкуючись.
Після мозкового штурму наводиться інформаційне повідомлення, зокрема
Спілкування - один із найважливіших процесів у житті людини.
Спілкуючись, ми обмінюємося інформацією, знаннями, виявляємо свої почуття, відчуваємо почуття співрозмовника, можемо вплинути на настрій, поведінку та переконання один одного. Завдяки спілкуванню стає можливим взаєморозуміння, тобто спілкуючись, ми формуємо власне ставлення один до одного, вирішуємо якими будуть наші подальші стосунки тощо.
У спілкуванні (при розмові або за допомогою книг, телебачення, Інтернету та інших засобів) ми можемо здобувати необхідні знання, дізнаватися про життєвий досвід інших людей і здобувати власний.
Спілкуючись, ми отримуємо можливість реалізувати свої мрії і досягти мети.
Тільки в процесі спілкування людина стає саме людиною, особистістю. Проте спілкування - це не завжди задоволення, часто - це кропітка праця і пошук виходу. Конфлікти - невід'ємна частина взаємодії між людьми, адже всі ми різні й кожен прагне свого. Конструктивне вирішення конфлікту - це теж частина спілкування, і одна з найважливіших, бо ефективне спілкування - це шлях до успіху й реалізації задуманого. Саме тому навичками такого спілкування варто оволодіти.
Конструктивне, тобто ефективне спілкування передбачає, по-перше, врахування не тільки своїх інтересів, але й тих, з ким спілкуєшся, і, по-друге - зважання на можливі наслідки тих чи інших дій під час спілкування.
Під час інформаційного повідомлення педагогу-тренеру варто перепитувати в учасників, чи все з висловленого їм зрозуміло, а також дати можливість учасникам проілюструвати прикладами функції (можливості) спілкування.
Далі слід провести вправу «Якості й уміння, необхідні для ефективного спілкування». Метою даної вправи є: сформувати в учасників уявлення про важливі якості й уміння особистості, необхідні для ефективного спілкування.
Так, педагог-тренер пропонує поміркувати над тим, якою є людина, здатна ефективно спілкуватися. Кожному учаснику необхідно самостійно скласти і записати список якостей та вмінь, які, на його думку, необхідні людині для ефективного спілкування.
Потім педагог-тренер вивішує аркуш А1 з написом «Якості й уміння, необхідні для ефективного спілкування» і пропонує кожному учаснику по колу назвати одну якість чи вміння зі свого списку. Кожен висловлює свою думку з аргументами та прикладами. Педагог-тренер записує запропонований варіант на плакат тільки тоді, коли вся група з цим погодиться.
Коли роботу над плакатом «Якості й уміння, необхідні для ефективного спілкування» буде завершено, педагог-тренер пропонує обговорення за питаннями: чи відрізняються складені вами списки від загального ? Як ?
Висновок, при заповнені плакату «Якості й уміння, необхідні для ефективного спілкування» між нами вже відбулося ефективне спілкування. У кожного були свої думки щодо списку. Загальний список якостей й умінь свідчить, що всі вони важливі для нас, і це допомагає нам знаходити спільну мову.
Висновок
На основі аналізу психолого-педагогічної література та проведеного дослідження були сформульовані наступні висновки.
У взаємодії між людьми, виникають субєктивні міжособистісні відносини, які у психології називають спілкуванням. У масштабах життєдіяльності людини спілкування, тобто взаємодія з іншими людьми, є, по-перше, головною умовою виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функції навчання, виховання і розвитку особистості. Дитина, ізольована від суспільства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, людського пізнання, сукупним досвідом людства.
Особливо важливим аспектом спілкування є те, що воно є однією складовою гарантією розвиваючої особистості підлітка та учня-старшокласника. Проблема юнацького віку, хоча виникає вона набагато раніше - це перебудова стосунків з батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, заснованих на взаємній довірі, повазі і відносної, але неухильно зростаючої рівності. Юність - важлива пора становлення особистості. Однією з самих важливих потреб юнацького віку є потреба у емансипації від контролю та опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від встановлених ними порядків і правил.
Рівень колективного життя у старшокласників значно вищий, ніж у підлітків.
Перш за все, підвищується соціальний рівень цілей та збагачується зміст спільної діяльності, складаючий стрижень колективного життя. Дуже важливо для старшокласника зайняти стійкий соціальний статус у своєму колективі.
Підлітковий вік - це період значних змін у становленні особистості. Одним із найважливіших у цей час є потяг до самоствердження, бажання бути визнаним навколишніми.
У другому розділі даної курсової роботи проведено діагностику загального рівня комунікабельності за В.Ф. Ряховським серед учнів 5 та 10 класу. За результатами проведеної діагностики учні 10 класу виявились менш комунікабельні ніж учні 5 класу, що свідчить про певні проблеми у спілкуванні з однолітками. Для покращення та підвищення ефективності спілкування серед учнів запропоновано проведення тренінгу для розвитку у них навиків ефективного та успішного спілкування.
Слід зазначити, що конфлікти з батьками, способи самовираження підлітків, які шокують дорослих, зростання кількості асоціальних вчинків у цьому віці значною мірою пояснюються тим, що більшість підлітків ще не можуть продуктивно спілкуватися.
У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся. Більшість дорослих, що оточують підлітка і старшого школяра, не мають жодного уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками від підліткового до старшого шкільного віку, про зміну пов'язаних з цим спілкуванням переживань.
Список використаних джерел
1.Головин Н. А. Методическое пособие по выполнению курсовых и дипломных работ по социологии. - СПб.: СПбГУ, 2006. - 37 с.
2.Партико Т. Б. Курс загальної психології: Навчальний посібник. - Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. - 208 с.
.Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня: Метод. поради. Автор-упоряд. Л. А. Пономаренко. - К.: Ред. Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України, 2010. -80 с.