Сучасний стан розвитку місцевого оподаткування в Україні

Сучасний стан розвитку місцевого оподаткування в Україні

Сучасний стан розвитку місцевого оподаткування в Україні

Вступ

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система - основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи, а особливо - до інституту місцевих податків і зборів роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.

Виникнення місцевих податків зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між бюджетами різних рівнів і зміцнення фінансової бази органів місцевої влади і самоврядування. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів сприяє акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для розвитку територіальних громад і держави в цілому. Докорінне поліпшення системи місцевого оподаткування, яка є складовою податкової системи держави і водночас необхідним фінансовим атрибутом місцевих органів влади і самоврядування, є надзвичайно важливим напрямом.

Місцевий збір - обов'язковий платіж, який згідно iз законом запроваджується i зупиняється органом місцевого самоврядування на території вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиниці та зараховується до його бюджету. Місцевий збір запроваджується у якості компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платнику місцевого збору вiдповiдною територіальною громадою. В межах своєї компетенції, органи місцевого самоврядування мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори, відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу і тільки після набрання чинності цього рішення.

Проблема побудови ефективної місцевої системи оподаткування - одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в регулювання місцевих податків.

Місцеві податки і збори займають дуже незначну частку в доходах зведеного бюджету. В переважній більшості сільських, селищних бюджетах області відсутні бази оподаткування, в зв’язку з чим система місцевого оподаткування стає вкрай вразливою, діє неефективно. Крім того, низька фіскальна ефективність місцевих податків і зборів обумовлена тим, що її об’єкти не мають достатньої податкової спроможності. Всі основні дохідні джерела оподатковуються державою. Часто надходження при стягненні окремих місцевих податків менші, ніж витрати на їх адміністрування

У контексті вищесказаного, аналіз дослідження проблемних аспектів оподаткування місцевими податками і зборами, а також пошук перспективних напрямів посилення їх фіскального значення набуває особливої актуальності в умовах розвитку сучасних трансформаційних процесів, пов'язаних з утвердженням в Україні ринкової моделі господарювання.

Вивченню проблем, пов'язаних з функціонуванням системи місцевого оподаткування та шляхів її удосконалення, присвяченні праці вітчизняних учених-економістів В.М. Геєця, О.П. Кириленко, В.І. Кравченка, І.О. Луніної, В.М. Опаріна, К.В. Павлюк, Ю.В. Пасічника, С.І. Юрія та ін. Разом з тим, варто зазначити, що більшість досліджень мають здебільшого теоретичне спрямування і менше уваги акцентується на економічних та соціальних наслідках функціонування системи місцевого оподаткування.

Метою даної курсової роботи є аналіз діючої системи місцевого оподаткування в Україні та визначення основних її недоліків та можливих напрямів удосконалення в умовах становлення та розвитку ринкової економіки.

Об'єктом дослідження роботи є фінансова політика держави, предметом - місцеві податки і збори та їх роль у доходах місцевих бюджетів.

Інформаційною базою є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних і закордонних вчених, чинне законодавство України.

1. Місцева система оподаткування і принципи її формування

1.1    Виникнення та розвиток місцевого оподаткування

Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав ві д міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов'язковість.

Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з'являлися інші місцеві податки дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).

У Франції місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добавочні сантими» (сантим дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу.

Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.

Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості.

Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.

Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:

) Власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.

) Надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

) Податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).

) Податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.

Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів. [8, c. 126-170]

Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.

Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).

В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і необов'язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів).

В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня. Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей.

В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2) місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній.

Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.

Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.

Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.

Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих пода тків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах.

Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.

Початок 30х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 19301932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір

власників транспортних засобів.

Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.

Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування.

В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення. [8, 215-270]

1.2 Види місцевих податків в Україні

Місцеве оподаткування є однією з точок перетину двох різних систем: складаючи частину системи оподаткування держави, місцеві податки і збори є атрибутом місцевого самоврядування. У світовій економічній і правовій думці місцеве оподаткування характеризується як структурна ланка в державному управлінні фінансами країни або ж як природне право територіальних общин (громад) тощо.

Доходи місцевих бюджетів поділяються на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. До спеціального фонду зараховуються власні надходження бюджетних установ, окремі цільові фонди. Податки та збори, які не мають цільового призначення, зараховуються до загального фонду місцевих бюджетів [12, c. 132].

Розглянемо на рис. 1. 2.1 структурні частини доходів місцевих бюджетів у відповідності до бюджетної класифікації.

Місцеві податки входять до складу власних доходів місцевих бюджетів. Власні - це грошові надходження до місцевих бюджетів, які повністю належать органам місцевого самоврядування. До власних доходів належать місцеві податки та збори, прибутки від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, доходи отримані від комунальних кредитів, адміністративні штрафи та санкції. Частка власних доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, тому принцип самостійності цих бюджетів поки що є задекларованим.

Таким чином, місцеві податки і збори - це обов'язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів [3, c. 306].

Рис. 1.2.1. Структура доходів місцевих бюджетів

До впровадження податкової реформи в Україні та прийняття Податкового кодексу у грудні 2010 року місцеве оподаткування регламентувалося Законами України «Про систему оподаткування», Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори» та ін. З моменту введення в дію Податкового кодексу України ці нормативно-правові акти втратили чинність, а їх положення зазнали суттєвих змін.

З прийняттям Податкового кодексу України, кількість місцевих податків та зборів різко зменшилась - з чотирнадцяти місцевих податків та зборів залишилося лише п’ять. Тобто діє спрощена структура завдяки скасуванню ряду місцевих податків і зборів: ринкового збору; комунального податку; податку з реклами; дев'яти інших місцевих податків та зборів (табл. 1.2.2).

Таблиця 1.2.2. Порівняння переліків місцевих податків та зборів

До місцевих податків, згідно з Податковим кодексом, належать [1]:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок.

До місцевих зборів, згідно з Податковим кодексом, належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

туристичний збір.

Введення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки стало найбільш стабільним доходом для місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Цей податковий платіж виступає як оплата вартості суспільних товарів і послуг, що пропонуються місцевими органами влади, оскільки домовласники та підприємці обирають місце проживання, що забезпечує оптимальне співвідношення вартості майна і якості суспільних послуг. Вартість майна збільшується, якщо місцеві органи влади пропонують якісні суспільні послуги. Це сприяє підвищенню ролі місцевого оподаткування. Введення туристичного збору, який, на відміну від курортного збору, буде справлятися на всій території України дозволяє збільшувати об’єкт оподаткування. Такий податок можна застосувати на більшій території внаслідок більшої кількості об’єктів туризму порівняно з курортними місцями [10].

До позитивних надбань Податкового кодексу України слід віднести те, що більшість податків та зборів прив’язується до прожиткового мінімуму, який змінюється декілька разів на рік відповідно до законів України про державний бюджет на поточний рік. Це, у свою чергу, дозволяє не лише збільшувати надходження від податків та зборів, але й обраховувати обсяг коштів у короткостроковому періоді і прогнозувати подальший розвиток економічної ситуації. Тобто, система місцевого оподаткування в Україні не буде надто вразливою, оскільки не існуватиме тенденції неодержання запланованих надходжень від встановлених податків та зборів.

З прийняттям Податкового кодексу України було скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі відсутньою фіскальною віддачею. Податковий кодекс України забезпечує регулювання справляння принципово нового податку - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно з Бюджетним кодексом та законами України про Державний бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору (скасованого з 1.01.2004 р.), об’єднавши його з курортним збором, впровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу України зараховується до доходів місцевих бюджетів. Необхідно зазначити, що на сьогодні чинна система місцевого оподаткування все ще не забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування [2, с. 84]

До основних проблем існуючої системи місцевого оподаткування в Україні, варто віднести:

невеликий перелік місцевих податків та зборів порівняно з іншими країнами, де їх кількість сягає 50-100;

відсутність права органів місцевого самоврядування на встановлення власних податків і зборів на своїй території;

відсутність зацікавленості представників місцевої влади у додатковому залученні коштів шляхом стягнення місцевих податків і зборів;

відсутність взаємозв’язку між рівнем суспільних послуг, що надаються на певній території, з податковим навантаженням на населення;

неефективність окремих податкових ставок, що не дозволяє забезпечити стабільних надходжень до місцевих бюджетів;

незначну фіскальну роль місцевих податків та зборів у зведеному бюджеті України [5, с. 17].

За такої системи часто не враховуються регіональні особливості та втрачаються певні фіскальні можливості. Наприклад, на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, що дозволить спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів.

Неналежна підзвітність влади, а також відсутність надійного контролю за процесом справляння окремих місцевих податків і зборів є наступними проблемами, що потребують негайного вирішення. Місцеві органи влади мають обмежений вплив на встановлення ставок податків, на які спираються їх бюджети, як «закріплених» доходів, так і «власних». Це дає підстави місцевим органам влади звинувачувати центральний уряд у низькій якості послуг, що надаються коштом місцевих бюджетів, навіть у випадках, коли реальною причиною є саме некомпетентність місцевих адміністраторів [11, с. 19]

Проблемним також вбачається право місцевих органів влади щодо надання пільг зі сплати податків, які надходять до місцевих бюджетів. Звичайно, позитивним є те, що, створюючи особливі або пільгові режими оподаткування, місцева влада залучає додаткові інвестиції, сприяє новому будівництву, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, формуванню спеціальних економічних зон. Разом з тим, виникає нова проблема, а саме: загроза незаконного надання пільг.

На думку деяких вчених, нині місцеві податки і збори в Україні практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші - сільські і селищні, - що становлять 91% від загальної кількості місцевих рад, не мають жодного більш-менш серйозного об'єкта оподаткування [6, с. 48].

Це доводить, що реорганізація системи місцевого оподаткування назріла і вона повинна спрямовуватися перш за все на забезпечення зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад, як первинного суб‘єкта місцевого самоврядування та утворених ними органів місцевого самоврядування.

У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки і є основою дохідної частини місцевих бюджетів більшості західних держав. Місцеві органи влади в багатьох країнах (США, Франція, Італія) наділені правом самостійно встановлювати місцеві податки та збори [7, с. 30]. У різних країнах неоднакова кількість місцевих податків і зборів. Так у Великій Британії існує один такий податок, який стягується з нерухомого майна-землі, будівель, крамниць, установ, заводів і фабрик, причому сільськогосподарські угіддя та будівлі на них, церкви оподаткуванню не підлягають. В Японії існують три основні місцеві податки. Це, зокрема, підприємницький податок, який нараховується на прибуток, корпоративний муніципальний податок та зрівняльний податок, що є фіксованою сумою податку, розмір якої залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих. Найбільшу кількість місцевих податків запроваджено у Бельгії - 100, в Італії - 70, у Франції - понад 50. У CША запроваджено такі місцеві податки, як податок з продажу, місцевий прибутковий податок, податки на прибуток корпорацій, на спадок, майновий податок [5, с. 121]. На відміну від більшості розвинених країн світу, в Україні перелік місцевих податків і зборів є досить обмеженим. Якщо в українському законодавстві визначено 5 місцевих податків і зборів, то в окремих країнах Європейського союзу їх кількість перевищує сотню. В Україні становлення системи місцевого оподаткування відбувалося надто повільними темпами. Місцеве оподаткування поки що не виконує ні фіскальної, ні регулюючої функції, а є другорядним відносно державного оподаткування. Саме тому вітчизняна система місцевого оподаткування, потребує подальшого розвитку у контексті зміцнення фінансових основ органів місцевого самоврядування.

1.2   
Місцеві податки і збори як складова частина системи оподаткування України

Бюджетна система України ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Зростання ролі місцевих органів влади в управлінні фінансовими ресурсами держави сприяє вирішенню численних проблем у сфері місцевих бюджетів в Україні, а підвищення значимості місцевих фінансів у реалізації соціального й економічного реформування є визначальним чинником подальшого розвитку країни. Забезпечення місцевого самоврядування стабільними та достатніми фінансовими ресурсами - запорука становлення дієздатної та ефективної місцевої влади. [5, c. 20]

Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту. Частка місцевих бюджетів у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а також у зведеному бюджеті поряд з економічним і соціальним має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у розв'язанні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. У цьому зв'язку необхідно враховувати, що однією із важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність покладених на нього функцій у межах своєї компетенції.

Важливим критерієм фінансової незалежності місцевого самоврядування є показник питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів. Розглянемо табл. 1.3.1.

Таблиця 1.3.1. Питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів України за 2006-2011 роки

Наведені статистичні дані свідчать, що місцеві податки та збори не відіграють важливої фіскальної ролі в наповненні місцевих бюджетів як, наприклад, локальні податкові платежі за кордоном.

Як бачимо, в Україні протягом останніх п’яти років відбулось зменшення питомої ваги місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів майже вдвічі (з 2% до 1%). Кожного року їх частка зменшувалась. Можна стверджувати, що в Україні місцеві податки та збори не відіграють вирішальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. [5, c. 32]

Висновки за розділом 1:

.        Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних.

2.       Вперше в умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.

3.       Прийняття нового Податкового кодексу здійснило великий вплив на системі місцевого оподаткування. Кількість місцевих податків та зборів стала значно менше, та складається з: місцеві податки: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок. Місцеві збори - збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. При цьому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності є обов'язковими для встановлення місцевими радами.

Новий Податковий кодекс України, який передбачає внесення значної кількості поправок і нововведень до діючого законодавства в сфері оподаткування, на наш погляд повинен дуже позитивно вплинути на доцільність та ефективність надходжень місцевих податків та зборів.

Проаналізувавши діючі системи місцевого оподаткування до 01. 01.2011 року та після, хочеться відмітити прогресивне в новому Податковому кодексі:

розширення бази оподаткування шляхом запровадження туристичного збору, який, на відміну від курортного збору, справлятиметься на всій території України;

спрощення адміністрування податків і зборів шляхом зміни підходів у оподаткуванні:на заміну ринкового збору запроваджується податок за торгові місця на ринку; платниками цього податку визначені особи, які є власниками або користувачами земельної ділянки, що відведена для ринку;

на заміну збору за парковку автотранспорту запроваджується податок за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів, платниками якого мають стати особи, уповноважені органом місцевого самоврядування організовувати та здійснювати діяльність, пов'язану з парковою транспортних засобів;

вдосконалено механізм справляння комунального податку, збору за використання місцевої символіки, рекламного збору (зокрема, чітко визначаються платники та податкові агенти збору, передбачено механізм його сплати до тих місцевих бюджетів, де розміщена реклама).

2.1 Аналіз місцевого оподаткування в Україні (2009-2010 рр.)

Проаналізуємо місцеві податки України та поповнення їх дохідної частини. Згідно статистичних даних та Додатку Ж найбільшим за обсягом її наповнення є Податок з доходу фізичних осіб.

При цьому номінальні надходження цього податку в 2010 році склали 51 млрд. грн., що на 6,5 млрд. грн. більше за відповідний показник 2009 року.

Другим за обсягом джерелом надходжень доходів до місцевих бюджетів традиційно є плата за землю. З цього джерела надійшло 9,5 млрд. грн., що на 14,1% більше за відповідний показник 2009 року.

До місцевих бюджетів надійшло 1,9 млрд. грн. єдиного податку суб’єктів малого підприємництва, що на 6,1% більше за обсяги надходжень за 2009 рік.

Від місцевих податків і зборів отримано 819,4 млн. грн. що практично відповідає обсягам двох попередніх років (2008-2009). Їх частка у структурі доходів загального фонду місцевих бюджетів продовжила демонструвати спадну тенденцію і склала лише 1,3%.

Номінальний обсяг неподаткових надходжень загального фонду місцевих бюджетів склав 2 млрд. грн., що на 1,5% менше, ніж відповідний показник 2009 року.

Обсяг сукупних видатків місцевих бюджетів (з урахуванням коштів, які передають з місцевих бюджетів до державного бюджету) становив 158,6 млрд. грн., що більше відповідного показника 2009 року на 19,6%.

Обсяг видатків місцевих бюджетів загального та спеціального фондів (без урахування коштів що передають з місцевих бюджетів до державного бюджету) склав 152 млрд. грн. що більше показника в 2009 р. на 19,6%.

Розрахункові показники МінФіна України на 2010 рік виконано на 110%, у т.ч. за видатками загального фонду - 99,8%, спеціального фонду - 167,4%. Рівень виконання планових показників, затверджених місцевими радами на 2010 рік - 94,5%.

Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті становила 40,2%, що 1,1% менше, ніж аналогічний показник 2009 року. Частка видатків загального фонду місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету зменшилася на 0,7% і склала 44,6%. [14]

2.2 Аналіз місцевого оподаткування Луганської області

Фінансова система регіону - це взаємозалежні ланки фінансових відносин державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, державний і комерційний кредит, страхові і резервні фонди, фондовий ринок, фінанси підприємств і організацій різних форм власності, фінанси населення.

Одним з головних ланок фінансової системи є державний бюджет. З його допомогою уряд концентрує в своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими коштами. У цій ланці зосереджуються найбільші доходи і найбільш важливі в політичному і економічному відношенні витрати. Бюджет тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючім центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, субвенцій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи. Ще однією важливою ланкою є місцеві фінанси, роль і вплив яких підвищується. [10]

За перше півріччя 2012 року у зведений бюджет Луганська надійшло доходів у розмірі 671,8 мільйонів гривень, у тому числі: в загальний фонд 571,6 млн грн., у спеціальний фонд 100,2 млн грн.

За деякими видами податків за 1 півріччя 2012 року забезпечено значне зростання доходів: з податку на доходи фізичних осіб на 44,5 млн. гривень; по єдиному податку на 12,5 мільйонів гривень, а також по екологічному податку - 10,9 мільйонів гривень.

За 1 півріччя 2012 року витрати зведеного бюджету Луганська склали 708,7 млн. грн., що становить 50,3% до плану на рік. Зокрема, витрати загального фонду склали 628,8 млн. грн., спеціального фонду - 79,9 млн. грн.

Найбільший рівень виконання річного плану спостерігається з тим галузям бюджетного фінансування, в яких більшу питому вагу займають захищені статті витрат бюджету, а саме: за освітою - 59,3%, охороні здоров'я - 49,4%, з культури - 49,3%, з фізкультури й спорту - 55,5% до плану на рік. Із загальної суми видатків загального фонду, використаних безпосередньо на утримання установ та фінансування заходів по зведеному бюджету Луганська, найбільш вагомими в структурі бюджету є видатки на освіту 33,3%, охорону здоров'я 22,4%, культуру 3,4%, житлово-комунальне господарство 2,9%, транспортне господарство 2,2%. [14]

Свою роль в системі місцевих фінансових інститутів відіграють соціальні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

Специфікою позабюджетних фондів є чітке закріплення доходних джерел і, як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування з державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні надходження. Надходження можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних коштів позабюджетних фондів (як, наприклад, купівля цінних паперів, інвестування та ін.).

Згідно з чинним законодавством України кошти Пенсійного Фонду України формуються за рахунок насамперед обов'язкових страхових внесків, що сплачують роботодавці (підприємства, установи, організації всіх форм власності) і наймані працівники; відрахувань з державного і місцевих бюджетів; сум, що відшкодовуються за регресивними вимогами; сум фінансових санкцій.

Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на наступні основні цілі:

фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства України здійснюються за рахунок його коштів, у тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон;

реалізація державних, регіональних і міських, районних програм соціального захисту населення.

Страхування є важливим елементом фінансової системи. Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсації, витрати на лікування, реабілітацію, переподготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою і соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, проте відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами і формами виплат коштів.

Основою фінансів страхового ринку є фінанси страхових компаній. Страхова компанія створює і використовує кошти страхового фонду на відшкодування збитків страховиків і на фінансування власних витрат по організації страхової справи, а також здійснює інвестиційну діяльність, використовуючи частину страхового фонду і власні кошти.

Діяльність страхових компаній, що знаходяться в Луганську націлена на задоволення сучасних потреб населення у страхових послугах. Компанії у своїй щоденній роботі орієнтуються на фізичні особи, малий і середній бізнес. Саме тому компанії розвивають власну мережу відділень на всій території країни. Це дає можливість запропонувати сучасні страхові продукти в кожній точці регіону за оптимальними цінами.

Ключову роль у системі місцевих фінансових інститутів грає інститут комунальної форми власності. У Статуті територіальної громади міста Луганська в ст. 20 зазначено, що «матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування територіальної громади є доходи Луганського міського бюджету, інші кошти, рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, підприємства, установи і організації, у тому числі банки, страхові товариства, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені як об'єкти права комунальної власності територіальної громади міста Луганська, а також кошти, отримані від їх відчуження».

Органи місцевого самоврядування, відповідно до законодавства України, можуть брати участь у фінансово-кредитних відносинах. Кредитна система охоплює як державне так і комунальне кредитування.

Важливою складовою фінансової бази регіону є фінансові ресурси підприємницьких структур, які повинні бути спрямовані на ефективний розвиток і утримання його виробництва і соціальної інфраструктури. [12]

3. Закордонний досвід використання місцевих податків і зборів

Вивчення досвіду зарубіжних країн у галузі управління формуванням місцевих бюджетів і пошук шляхів його застосування в Україні має велике значення для розвитку та вдосконалення методів державного управління бюджетним процесом.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних чинників. У різних країнах накопичений досвід з розробки та виконання комплексу заходів державного регулювання бюджетної сфери в умовах трансформації економіки, який з урахуванням особливостей української економіки, можна використати в господарській практиці.

Специфічною рисою сучасного розвитку бюджетних систем країн Європи стає зростання значущості місцевих бюджетів, які є важливою ланкою фінансових систем, що під впливом зростання обсягів діяльності, розширення та ускладнення управління національним господарством дедалі більшою мірою використовується з метою делегування органам місцевого самоврядування функцій регулювання суспільно-господарських процесів у регіонах, згладжування диспропорцій у розвиткові їх економічної та соціальної інфраструктури тощо.

Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується з місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається у Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії. Бюджети розвинених країн виступають як гарант національних інтересів, зміцнення позицій держави на міжнародному ринку товарів, капіталів і послуг. [7, c. 48]

Формування доходів місцевих бюджетів, утім, як і всіх ланок фінансових систем у зарубіжній практиці відбувається шляхом перерозподілу національного доходу за допомогою таких характерних для використання державою важелів, як податки, позики, емісія грошей. Аналіз показує, що в Європі існує ціла низка розвинутих держав, де місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це - Іспанія, Австрія, Швейцарія, Швеція. У названих країнах фінансова автономія місцевих бюджетів існує в інтервалі від 98 до 70% відповідно. У Франції, Фінляндії, Бельгії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 70 до 55%. Основу їх фінансової автономії становлять місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків. У деяких країнах Європи місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів вирішальною мірою залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Італія, Ірландія, Португалія. Тут трансферти становлять відповідно від 80 до 60% поточних доходів. Така централізація бюджетних ресурсів є негативним явищем, оскільки фінансова залежність місцевих органів влади від центру зменшує потенційні можливості економічного розвитку регіонів.

За критерієм видів податкових доходів місцевих бюджетів країни Європи можна поділити на три групи: 1) країни з високим рівнем надходжень від податку на майно (Великобританія, Люксембург, Португалія, Ірландія, Нідерланди); 2) країни з високою питомою вагою прибуткового податку (країни Північної Європи); 3) країни зі змішаними доходами, що є комбінацією податків на майно, прибуткових податків, податків із продажу (країни Південної Європи: Кіпр, Іспанія, Бельгія, Італія). [15]

Висновок

Нині в Україні місцеві податки і збори є одним з головних економічних інструментів державного регулювання та важливим джерелом доходів місцевих бюджетів. Починаючи з 2011 року система місцевого оподаткування була реорганізована шляхом прийняття Податкового кодексу України та внесення змін до переліку місцевих податків і зборів. Це призвело до докорінної зміни даної складової доходів місцевих бюджетів, оскільки було ліквідовано ті місцеві податки та збори, що складали 90% доходів від місцевих податків і зборів (комунальний податок, ринковий збір, збір за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі), й запроваджено нові - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Прийняття Податкового кодексу України стало суттєвим кроком вперед у процесі розвитку системи місцевого оподаткування в Україні. Однак діюча на сьогодні в країні система місцевих податків і зборів не відповідає принципам Європейської хартії місцевого самоврядування. Зокрема, серйозною проблемою є те, що законодавчо закріплені місцеві податки і збори та їх ставки не враховують реальних можливостей платників податків, а отже, не виконують стимулюючої функції. Як наслідок, такі вади негативно позначаються на дотриманні принципів єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності бюджетного устрою країни в цілому.

оподаткування ринковий місцевий економіка