Проблема економічної освіти на західноукраїнських землях
Проблема економічної освіти на західноукраїнських землях
економічний західноукраїнський педагогічний школа
На західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії та Польщі в означений історичний період, економічний і кооперативний рух з самого початку мав національний характер. Становлення системи економічної освіти населення найбільш яскраво відобразилося в подвижницькій діяльності товариств «Просвіта» та «Рідна Школа». З метою економічного розвитку регіону, підвищення господарської культури селян і міщан вони створювали ощадні каси, магазини, бібліотеки-читальні, земельні та промислові союзи. Економічні товариства «Ревізійний Союз Українських Кооперативів» (РСУК), «Народна Торгівля», «Сільський Господар» поширювали кооперативно-економічні знання, виділяли кошти на літературу. Зусиллями товариства «Просвіта» були засновані перші українські професійні школи, організовані економічні курси, видавалася література для масового читача. Перший Всеукраїнський просвітньо-економічний конгрес товариства (1909) у Львові за участю 768 економістів і педагогів з усієї України визначив напрямки майбутнього розвитку нації.
Значення кооперації, комерції, підприємництва для господарського життя народу підкреслювали в статтях, наукових працях і методичних посібниках педагоги А. Волошин, Ю. Дзерович, К. Коберський, Д. Коренець, І. Лучишин, Ю. Павликовський, М. Росткович, С. Смаль-Стоцький, Є. Храпливий. Саме в кооперації, в колективній діяльності, але без тиску на особистість і пригнічення особистої ініціативи, вони вбачали шляхи захисту інтересів і морального вдосконалення людини праці, поліпшення її добробуту, підвищення ефективності виробництва.
Для економічної освіти та організації торгово-кооперативного шкільництва культурно-просвітні товариства залучали мандрівних вчителів-інструкторів. Гаслом їхньої подвижницької праці була ідея: «зміцнити український елемент по містах». «Без міст не будемо сильною нацією, - писав О. Бариляк. - Без міст будемо завжди народом мужиків і зникаючої групки інтелігенції,… не буде в нас поважних купців, промисловців, які нині становлять найсильнішу верству кожної сильної європейської нації» [1, с. 43].
«Народна Торгівля», «Сільський Господар», «Маслосоюз» здійснювали підготовку кваліфікованих кадрів для власних потреб. РСУК виконував інформаційно-координуючі функції з розповсюдження та реалізації кооперативних ідей, що сприяло підвищенню суспільної культури краю, формуванню національної самосвідомості українців. Головним завданням «Народна Торгівля» вважала підготовку умілих і всебічно освічених у справі торгівлі людей, направляла талановитих учнів в академії торгівлі, матеріально допомагала їм. Працівники магазинів і складів теоретичні знання поповнювали самоосвітою, для чого Товариство видавало журнали, підручники, відкривало бібліотеки, читальні. Журнал «Господарь і Промышленникъ» публікував статті з торгівлі, бухгалтерії, товарознавства [1].
Товариства «Просвіта» і «Народна Торгівля» влаштовували курси для працівників торгівлі, на яких викладали місцеві вчителі. На першому курсі торгівлі для діловодів церковних, книжкових, громадських і кооперативних магазинів на рочдельськіх принципах в Тернополі (грудень 1905) вивчалися такі предмети: бухгалтерія торгівлі, торгівельний і службовий закон, кореспонденція торгівлі, історія торгівлі в Україні, географія торгівлі, відомості про колоніальні товари. Наступний курс проходив у Коломиї і був укомплектований сучасними для того часу наочними посібниками і технічними засобами - «Зразки до навчання товарознавства та лекції системи Рочдель з діапозитивами». Такі курси читалися у Збаражі, Львові, Перемишлі, Чорткові, Станіславові.
З 1920-х років у великих містах «Народна Торгівля» мала 19 складів, в них працювали 135 фахівців різних рівнів підготовки: керівники, касири, торгівельні помічники, учні - практиканти. Не маючи можливості організувати стаціонарне навчання, товариство з 1924 року проводить «Заочний освітній письмовий курс» для молодшого персоналу під керівництвом О. Бариляка. На курсі навчалося 115 осіб, що мали різну шкільну підготовку і однорічну підготовчу практику. Курсанти двічі на місяць отримували «Задачник», що включав питання торговельних рахунків, бухгалтерії, торгової географії, суспільної економії, кооперації, статуту та службових розпоряджень «Народної Торгівлі», товарознавства та української мови [1]. У звязку з розпорядженням Міністерства праці й суспільної опіки у Варшаві від 14.08.1930 року заочний курс було припинено, запроваджувалися трирічні доповнюючи школи для торгових працівників, які не мали загальної освіти.
«Майбутнє нашої установи залежить від інтелігентних і амбітних працівників, які перейнялися думкою про добро установи», - вважали організатори «Народної Торгівлі», тому особливу увагу звертали на професійну та теоретичну підготовку керівників й адміністративного персоналу. З цією метою 1934 року було організовано курс лекцій для керівників складів. Методика навчання передбачала самостійні пятихвилинні доповіді курсантів на отримані за день до іспиту 10 питань, при цьому враховувалася правильність і аргументація відповіді [3, с. 83]. Це був важливий психологічний підхід підготовки молодих керівників до публічних виступів, спілкування з підлеглими та покупцями.
«Народна Торгівля» закликала молодь вчитися в професійних школах, забезпечуючи їй місця практики та подальше працевлаштування; приймала молодих людей на практичне навчання за професією торгівлі (з 1933 року - лише з торговою теоретичною підготовкою); для навчання за кордоном молодь отримувала матеріальну підтримку; здійснювалися наукові дослідження в галузі споживчої кооперації, «щоб таким чином сформувати… українських купців, які працювали б пізніше в торговому промислі, - на власному капіталі або в торгових товариствах-кооперативах» [3, с. 88].
Сільськогосподарський характер економічного розвитку краю зумовив особливу увагу теоретиків і практиків кооперації до «налагодження хліборобського шкільництва», підготовки «професійних вчителів землеробства». Професійна освіта української молоді розглядалася як важливий фактор соціальної незалежності людини, а в майбутньому - створення незалежної держави Україна. «Далеко легше бути добрим техніком-агрономом, як учителем у хліборобській школі, - писав Є. Храпливий, - бо учитель мусить бути бездоганним фахівцем, мусить мати довшу хліборобську практику, щоби не вчити тільки книжкової мудрості, і мусить бути добрим педагогом» [5, с. 24-25].
У 1930-х роках, коли в регіоні хліборобське шкільництво ледь зароджувалося, за кордоном вже був значний досвід. До прикладу, в Німеччині для отримання диплома агронома треба було закінчити середню школу, після чого вчитися три або чотири роки у «вищій агрономічній школі» [5, с. 25]. Хліборобське шкільництво Є. Храпливий розглядав «як один з факторів всієї нашої громадської агрономії», адже в регіоні були лише 1) однорічна сільськогосподарська школа (садово-городня) товариства «Просвіта» в Милованню; 2) школа «Сільського Господаря» в Коршеві, що проводила 1-4-місячні курси; 3) спеціальна молочарська школа «Маслосоюзу» у Стрию, що проводила щорічно 6-місячний молочарський курс з «енциклопедією господарських предметів»; 4) вищі агрономічні курси «Сільського Господаря» в маєтку Мирона Луцького в Янчині біля Перемишля [5, с. 27-28]. При цьому наголосимо, що, на жаль, для українців не було жодної державної професійної школи. Для порівняння: у США в 1930-х роках було 3100 чотирирічних чоловічих сільськогосподарських шкіл з 80000 учнів та 1023 жіночих - зі 42000 учениць. У 976 хліборобських школах Чехословаччини за рік навчалося 30-40 тисяч учнів.
Культурно-просвітня діяльність товариства «Сільський Господар» була спрямована на професійну підготовку працівників кооперації, підвищення добробуту й культури українського селянства шляхом поширення знань і впровадження новітніх технологій у сільське й домашнє господарство. Станом на 1937 рік у товаристві працювало 12 професійних секцій, 60 філій, 1840 гуртків; на правах членства «Сільський Господар» обєднував 2216 кооперативів. Фахову працю в центральній установі у Львові вели 21, а у філіях - 127 фахівців, з них - 65 інженерів-агрономів [4].
«На молодь мусимо звернути увагу, - писав Є. Храпливий, - якщо хочемо мати з неї добрих громадян і розумних господарів…. Те знання і ту освіту може дати їй тільки хліборобська школа» [5]. Для організації сільськогосподарського шкільництва при центральній установі «Сільського господаря» у Львові 1928 року було створено спеціальну секцію під керівництвом о. Йосипа Раковського. У 1933 році випускники середніх шкіл могли вчитися на господарських курсах у Перемишлянах, а також на приватних практичних - в Янчині. На 10-місячних курсах навчалися помічники агрономів та організатори сільгоспкооперативів, де головна увага приділялася практичній підготовці. Професійна позашкільна освіта в секціях «Хліборобського вишколу сільської молоді» допомагала самоосвіті майбутніх господарів, які потім застосовували свої знання на власних земельних ділянках. Так створювався новий тип українського селянина - зразкового хлібороба й дбайливого господаря, громадянина [2].
Центром підготовки кадрів для української кооперації й торгівлі в регіоні кінця XIX - початку XX століття було товариство РСУК, воно здійснювало організацію заочних кооперативних курсів, на яких 1935 року навчалося 550 осіб. Для організаторів кооперативного руху працівники РСУК проводили вакаційні курси. Щорічно видавництво РСУК випускало серії підручників для економічної освіти і кооперативної навчання («Інструкція для Контрольних комісій районних молочарень», «Правила для правлінь і Наглядових рад для загального закупу і збуту», з поглиблення знань кооперативної історії (Д. Рассель. «Кооперація і національні завдання»; М. Туган-Барановський. «Кооперація, її природа та мета») [3, с. 92-95].
У науково-теоретичному часописі «Кооперативна Республіка» друкувалися праці організаторів української кооперації й економічної науки С. Бородаєвського, Б. Мартоса, О. Мицюка, Б. Іваницького, О. Гольдельмана, вчених зарубіжжя: російського професора В. Тотоміянца, французького кооперативного письменника Доде-Банселя, переклади праць Ш. Жида, Д. Расселя, Д. Ворбаса. Серія вибраних статей видатних кооперативних письменників світу видана окремою книгою «Ідеологія Кооперації» [2]. Центральна бібліотека при РСУК здійснювала обмін періодикою із 107-ма кооперативними та економічними організаціями, для економічної освіти персоналу були укомплектовані пересувні бібліотеки. Однією з форм культурно-просвітньої діяльності були щорічні свята під гаслом «Самі беремо свої справи в руки». Для поглиблення знань кооперативних працівників краю проводились навчальні екскурсії до Данії та Швеції. Основи кооперативної науки було впроваджено в програми деяких народних і загальноосвітніх приватних середніх шкіл.
Отже, у звязку з відсутністю державної системи фахової підготовки українського населення на західноукраїнських землях (ХІХ - початок ХХ ст.) економічна освіта здійснювалася зусиллями культурно-просвітніх товариств: створювалися приватні школи і дошкільні виховні заклади, читальні, проводилися заочні курси для працюючих. Подвижницька діяльність педагогів, організаторів кооперативних та господарських товариств була спрямована на виховання навичок ведення господарства та організації торгівлі у дітей та дорослого населення регіону. Цей цінний історико-педагогічний досвід успішно використовується для організації фінансової грамотності, вдосконалення змісту, форм і методів економічної освіти в умовах незалежної України.
Література
1.Бариляк О. «Народна Торговля» як учителька працівників торгівлі. - Львів: Накладом «Народної Торгівлі», 1937. - 47 с.
2.Боровський М. Видавнича діяльність товариства «Сільський Господар» // Крайове господарське товариство «Сільський Господар» у Львові (1899-1944). - Нью-Йорк, 1970. - С. 85-92.
4.Гіптерс З.В. Реалізація педагогічних ідей Дениса Коренця в економічній освіті молоді (західноукраїнські землі кінця ХІХ - початку ХХ ст.) // Історико-педагогічний альманах. - 2008. - №1. - С. 46-49.
.Храпливий Є. За наше хліборобське шкільництво. - Львів: Накладом Краєвого товариства «Сільський Господар» у Львові, 1933. - 50 с.