Проблеми регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    53,43 Кб
  • Опубликовано:
    2013-11-27
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Проблеми регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Курсова робота

з дисципліни Регіональна економіка

на тему: Проблеми регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району










Київ 2013

Зміст

Вступ

. Соціально-економічна сутність та основні функції житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

. Особливості, передумови і принципи розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

. Сучасний рівень розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

. Сучасні проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

 

Актуальність теми дослідження курсової роботи полягає у тому, що житлово-комунальне господарство є однією з найважливіших та пріоритетних сфер господарського комплексу України, яка забезпечує його життєдіяльність та значно впливає на його розвиток. Підприємства системи житлово-комунального господарства забезпечують процес реалізації суспільних і особистих потреб населення шляхом надання житлово-комунальних послуг в межах ринку житлово-комунальних послуг. Сучасний стан ринку житлово-комунальних послуг характеризується наявністю організаційних проблем процесу його функціонування, тому реформування житлово-комунального господарства зумовлює пошук альтернативних шляхів його розвитку, здійснення якого є неможливим без встановлення і урахування особливостей житлово-комунальних послуг окремого регіону.

Значний науковий внесок у дослідження проблем функціонування ринків послуг, зокрема житлово-комунальних, зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: М.В. Вачевський, Р. Джадд, Н.С. Косар, Ф. Котлер, О.В. Пащук, Л.Ф. Романенко, В.Г. Скотний, У. Стентон, Л.В. Ткаченко та ін. Особливості діяльності підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, роль житлово-комунального господарства в економіці розкрито Н.О. Гурою, Т.М. Качалою, В.П. Полуяновим. Разом з тим, залишається ще дуже багато невирішених питань в галузі регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства, які потребують вирішення. Тому обрана тема курсової роботи є актуальною, як в теоретичному так і в практичному аспектах.

Метою курсової роботи є дослідження проблем регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району України.

Відповідно до поставленої мети в роботі необхідно вирішити наступні завдання:

–    визначити соціально-економічну сутність та основні функції житлово-комунального господарства Донецького економічного району України;

–       розкрити особливості, передумови і принципи розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України;

–       оцінити сучасний рівень розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України;

–       розглянути територіальну структуру та регіональні відмінності забезпеченості житлово-комунального господарства Донецького економічного району України;

–       окреслити сучасні проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району України.

Об’єктом курсової роботи є житлово-комунальне господарство Донецького економічного району України.

Предметом є дослідження проблем регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства і надання пропозицій щодо його удосконалення в Донецькому економічному районі України.

Теоретичною та методологічною основою роботи є положення економічної теорії, теорії управління, наукові розробки щодо проблем розвитку і розміщення житлово-комунального господарства.

Для розв’язання визначених в роботі завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих загальнонаукових методів дослідження. Для наочності аналітичного матеріалу використовувались табличний і графічний методи. Інформаційними джерелами дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних економістів в галузі управління регіональним комплексом житлово-комунального господарства, статистичні і інформаційно-аналітичні матеріали щодо функціонування і розвитку житлово-комунального господарства Донецького Регіону.

1. Соціально-економічна сутність та основні функції житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

Найважливішою складовою частиною національної економіки і важливою соціальною сферою є житлово-комунальне господарство (ЖКГ), яке безпосередньо щоденно торкається кожного громадянина. На сьогодні ЖКГ відноситься до найбільш проблемних галузей в Україні.

Ключовою проблемою державного управління на етапі реформування ЖКГ є запровадження нових форм управління житлово-комунального господарства на рівні територіальних громад, зокрема, делегованого управління, а також впровадження системи договірних відносин, зумовлених появою у цій сфері господарюючих суб’єктів різних організаційно-правових форм [15, c.3].

Так, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 р. житлово-комунальні послуги визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил [21, с. 2].

Сьогодні прийнята та діє програма, яка закріплена у Законі України "Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки". Упродовж останнього десятиліття проблеми, пов’язані з функціонуванням житлово-комунального комплексу, перебувають у фокусі пильної політичної уваги, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося.

Ситуація в житлово-комунальному господарстві продовжує ускладнюватися, відсутні позитивні зміни у становленні ринкових засад господарювання, розвитку конкуренції та залученні приватних інвестицій у житлобудування.

Неефективність реформування галузі призвела до критичного стану основних фондів підприємств житлово-комунального господарства. Недосконала тарифна політика зумовила хронічну і постійно зростаючу збитковість підприємств. Недосконалість системи управління житлом та підприємствами житлово-комунального господарства, а також системи регулювання природних монополій призвела до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати за ринкових умов і надавати споживачам послуги належної якості [22]. Мета Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства полягає у визначенні засад реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" [21] визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов’язки. Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг [17].

Підприємства житлово-комунального господарства України виробляють понад сорок видів послуг, експлуатують значну частину державних основних засобів, забезпечують робочими місцями 5 % працездатного населення країни. Вони мають вагоме суспільне значення. Тому стан підприємств житлово-комунального господарства істотно впливає не лише на забезпечення нагальних потреб населення, але й на створення необхідних умов для функціонування всього господарського комплексу. Наростання кризових тенденцій у сфері ЖКГ, перетворення їх в один з основних чинників зростання соціальної напруги в Україні і загрози підтримки нормального життєзабезпечення є незаперечним фактом. Основними недоліками функціонування ЖКГ є: низька якість житлово-комунальних послуг; зношеність і застарілість обладнання й технологій; непрозорість формування цін на послуги; незавершеність приватизації житлового фонду; заборгованість населення перед підприємствами ЖКГ; недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності ЖКГ та ін.

Згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" [21] житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Тобто під послугами житлово-комунального господарства треба розуміти результат діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаний із задоволенням конкретної матеріально-побутової потреби індивідуального замовника у прийнятних умовах життєдіяльності. Замовником в такому разі є населення, яке проживає або працює у приміщеннях, будівлях і спорудах. Споживачів житлово-комунальних послуг поділяють на фізичних і юридичних осіб, в залежності від чого змінюються тарифи на послуги, що надаються їм підприємствами ЖКГ. Виконавцями житлово-комунальних послуг є суб’єкти підприємницької діяльності, які надають житлово-комунальні послуги замовникам.

Житлово-комунальні послуги надаються в межах відповідних ринків. В науковій літературі під ринком житлово-комунальних послуг розуміють сферу суспільно-економічних відносин щодо просування житлово-комунальних послуг від виробників до споживачів [18].

Для вирішення існуючих проблем функціонування та реформування діяльності у сфері послуг житлово-комунального господарства необхідно встановити особливості функціонування відповідного ринку.

Якщо розглядати ЖКГ як одну з систем у господарському комплексі держави, йому притаманні певні особливості, які відрізняють його від інших систем. В сучасних умовах основними особливостями функціонування підприємств житлово-комунального господарства є:

-    різноманітність форм власності підприємств, що експлуатують системи водопостачання, водовідведення, тепло і газопостачання;

-       обмеженість прав власності відносно основних засобів (основні інженерні комунікації знаходяться в комунальній або загальнодержавній власності і для них форма власності не може бути змінена);

-       право встановлення цін на послуги, що надаються, належить органам державної влади;

-       несумісність функціональної та адміністративної підпорядкованості (незалежно від форм власності підприємства функціонально підпорядковані відповідним галузевим органам, а адміністративно несуть підпорядкованість через органи державного управління);

-       нееластичний попит на послуги, що надаються (технічна побудова інженерних комунікацій при відсутності в більшості випадків відповідних приладів обліку робить попит на послуги підприємств житлово-комунального господарства практично незалежним від діючої системи цін і тарифів);

-       функціонування в умовах постійного зростання цін на енергоносії і матеріальні ресурси, що складають велику частину собівартості послуг;

-       монополістичний характер ринку житлово-комунальних послуг;

-       сезонність споживання різних видів житлово-комунальних послуг (газопостачання і централізоване опалювання - обсяг споживання збільшується починаючи з жовтня і закінчуючи травнем, найбільший пік спостерігається в січні; водопостачання і водовідведення - більший обсяг споживання в літній період; утримання будинків і вивіз побутових відходів - протягом року особливо не змінюється) [6].

Щодо ринку послуг мережного господарства різних територіальних рівнів, то, окрім технологічних особливостей, які обумовлюють розвиток монополізму на ринках, існують і соціальні властивості комунальних послуг: унікальний характер споживання комунальних послуг, який не дозволяє споживачам відмовитися від споживання послуг при підвищенні ціни на неї або інакше поводитися при зниженні ціни; доступність послуг споживачам у будь-який час, коли у них виникає потреба (властивість безперебійності та надійності надання комунальних послуг); необхідність повного задоволення потреби в послузі, що є одним з важливих показників якості комунального обслуговування та рівня комфортності життя населення.

Особливістю ЖКГ є те, що воно являє собою систему різнорівневих та взаємодіючих між собою елементів: обласні (регіональні) ЖКГ, адміністративних районів, міст, населених пунктів міського типу, сіл. Тому і ринки послуг ЖКГ виділяють регіональні, адміністративних районів, міські та сільські. Так, під регіональним (районним, міським) ринком житлово-комунальних послуг розуміють просторову сукупність різних ринків житлово-комунальних послуг, кожен з яких являє собою сукупність соціально-економічних відносин між суб’єктами й державою з приводу купівлі-продажу цих послуг на території регіону (району, міста) відповідно до специфічних форм дії ринкових законів.

Вважаємо, що цей ринок можна поділити за технологічною ознакою - на ринки послуг житлового та комунального господарства, останній у свою чергу поділяється на ринки послуг мережного господарства (газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення, вивіз побутових відходів) та господарства упорядкування (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій). Ринок житлових послуг за основними видами діяльності можна розділити на два види: управління житловим фондом та безпосередньо технічна експлуатація житлового фонду. Саме в розрізі окремих ринків, а не в цілому на рівні регіону, району, міста, потрібно проводити дослідження розвитку ринків.

Чинниками, що є визначальними для розвитку ринку послуг ЖКГ в країні та, як наслідок, в регіоні є: 1) формування ефективної тарифної політики; 2) покращення стану основних фондів ЖКГ; 3) організація ефективного управління.

. Особливості, передумови і принципи розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

На сучасному етапі розвитку підприємства житлово-комунального господарства України функціонують у надзвичайно складних умовах. Головна проблема їх функціонування пов’язана з експлуатацією малоефективного обладнання, про що свідчать такі факти: фізична спрацьованість інженерних систем становить 50 %; третина водопровідних мереж повністю замортизована або перебуває в аварійному стані; понад 20 % каналізаційних мереж потребує заміни; більш, ніж 17 % води, яку подано споживачам, не відповідає вимогам чинного стандарту; у тепловому господарстві експлуатується близько 10 тис. низькоефективних котлів і понад 2 тис. середніх котлів, що вичерпали термін експлуатації або зняті з виробництва; 500 км теплових мереж перебуває в аварійному стані; близько 40 % очисних потужностей потребують відновлення або вдосконалення; чверть водопровідних очисних споруд і кожна п’ята насосна станція відпрацювала нормативний термін амортизації; фактично амортизовано половину насосних агрегатів, з яких 40 % потребують цілковитої заміни. ЖКГ споживає 25 % енергоресурсів, вироблених у країні, з них до 40 % складають втрати. Експлуатація морально і фізично застарілого обладнання призводить до надмірних витрат палива і значного забруднення навколишнього середовища.

Крім цього, кризовий стан комунальних підприємств призвів до втрати ними значної частини персоналу, виробничих приміщень, що обумовлює неможливість виконання робіт із ремонту й обслуговування житлового фонду, надання комунальних послуг належної якості. У зв’язку з цим останнім часом між городянами (споживачами послуг), які хочуть мати вибір у наданні послуг іншими, більш кваліфікованими виконавцями (спеціалізованими фірмами, організаціями), та житлово-комунальними організаціями й підприємствами, а також органами влади (місцевого самоврядування) досить часто виникає конфлікт інтересів, що підтверджується чисельними скаргами на неправомірні дії з боку монополістів під час надання житлово-комунальних послуг (розглядаються територіальними відділеннями Антимонопольного комітету України).

Отже, при нинішньому стані систем водо- і теплопостачання та існуючому рівні доходів населення практично немає конкурентних варіантів отримання послуг. Зокрема, при неякісному теплопостачанні, коли температурний режим опалення не відповідає нормативам, плату за обігрів квартири з мешканців - споживачів послуг все одно стягують у повному обсязі. У зв’язку з цим почався процес переходу значної кількості абонентів міських комунальних підприємств із надання послуг теплопостачання на автономне теплопостачання. Витоки води, газу, теплові втрати в мережах також оплачуються споживачами, оскільки використання приладів обліку в масовому масштабі ще не відбулося, а плата встановлюється за нормативами витрати ресурсів на 1 кв. м загальної площі або на одну людину. Особливо рельєфно комплекс зазначених проблем проявляється на регіональному і міському рівнях [8, с. 142].

Так, як повідомляє Головне управління статистики у Донецькій області, тільки по дорозі від фільтрувальних станцій до споживачів за 2012 р. втрачено 237 млн. куб. метрів води, тоді як безпосередньо населенням області використано 155 млн. куб. метрів. Це й недивно, адже 38 % протяжності магістральних водоводів, 52 % вуличних водопровідних мереж і 60 % внутрішньо-квартальних і дворових мереж є старими й аварійними. Не кращий і стан каналізаційних мереж, аварії на яких небезпечні ще й екологічними наслідками. Річні втрати тепло енергії склали 1,5 млн. Гкал, або 12,5 % загального об’єму виробництва. Це майже стільки, скільки потрібно для опалювання житлового фонду, наприклад, таких великих міст, як Маріуполь і Макіївка разом узятих. У цілому по області протяжність зношених і аварійних теплових мереж на початок цього року склала 574 км (у двотрубному численні), або восьму частину загальної їх протяжності. Найгірше положення з тепломережами у Краматорську і Макіївці, де в аварійному стані перебуває кожен другий кілометр, а також у Горловці - 37 %. Заміна комунікацій і устаткування вимагає значних засобів. За 2012 р. на теплопостачаючих підприємствах області збитки перевищили прибуток на 609 млн. грн., а у процесі діяльності зі збору, очищенню і розподілу води негативний фінансовий результат склав 421 млн. грн. [9].

Однією з основних проблем галузі є нераціональне й неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. Витрати енергоресурсів на одиницю виготовленої продукції та наданих комунальних послуг вітчизняних підприємств більш ніж у 1,5 рази перевищують аналогічні показники зарубіжних підприємств. Витрати палива на вироблення 1 ГКал тепла в комунальній енергетиці становлять 185-190 кг у. п., тоді як у розвинених країнах цей показник не перевищує 145-150 кг. Питомі витрати електричної енергії на подання питної води населенню у 1,8-2,6 рази перевищують аналогічні показники європейських держав [16, с. 40-43].

Варто пригадати, що, починаючи з 90-х років минулого століття, регулювання наслідків фінансово-економічної діяльності ЖКГ (природних монополій) базувалося на неоконсервативних позиціях, тобто було зорієнтоване на обмеження функцій держави та розширення сфери дій ринкових мотивацій, стимулів і регуляторів. Починаючи з 1994 р., держава передала підприємства житлово-комунального господарства під юрисдикцію місцевих органів самоврядування. Водночас, досі не вироблено єдиних засад політики щодо природних монополій загалом. Такі методи управління, бюджетні дотації та монопольне становище цілком влаштовують комунальні підприємства. Монопольне становище є бажаним для них, оскільки дає змогу уникати низки проблем, пов’язаних з банкрутством і конкуренцією, займати привілейовану позицію на ринку послуг. Концентруючи у своїх руках певну владу, ці підприємства мають змогу нав’язувати свої умови іншим учасникам ринку. Монопольне становище робить їх незацікавленими у зміні моделей, асортименту, якості послуг. Високий рівень концентрації ускладнює перехід підприємств житлово-комунального господарства до ефективних методів управління і, відповідно, до лібералізації тарифів на комунальні послуги.

Вітчизняна практика показує, що природна монополія національної економіки спрямувала свої зусилля, насамперед, на максимізацію доходів, реалізуючи надані послуги за прийнятною для себе ціною. У Законі України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що природний монополіст має право зменшувати ціну на послуги навіть у випадку їх не надання [21].

Отож, через "природно-монопольне" становище в цій інфраструктурі можна простежити надмірну можливість визначати характер господарських взаємовідносин на ринку, нав’язувати дискримінаційні умови своїм економічно і юридично залежним контрагентам. До 1995 р. Кабінет Міністрів України встановлював розміри зміни тарифів на послуги, а конкретні тарифи визначали місцеві органи влади на основі затверджених Урядом граничних коефіцієнтів. Підвищення цін і тарифів впродовж 1992-1993 рр. мали інфляційний характер. Таку проблему на рівні держави вирішували різними способами, які, на наш погляд, не були достатньо ефективними. Один із них полягав у наданні природним монополістам дотацій у тому випадку, якщо уряд бере на себе збитки, пов’язані з ціноутворенням. Така система дотування породжує соціальну несправедливість непрямих видів доходів окремих категорій споживачів, оскільки кошти на дотації з бюджету уряд отримує із податків, а вони, своєю чергою, призводять до втрат для підприємств, які не підлягають поверненню. Таким чином, система дотування ставить природних монополістів на межу фінансової кризи і змушує їх перекладати збитки від надання послуг населенню на госпрозрахункових споживачів, що підвищує собівартість та ціну промислової продукції.

На сьогодні основна проблема ЖКГ полягає в тому, що вся його система управління була і залишається в одних руках. ЖЕКи самі надають послуги, отримують гроші і самі себе контролюють. Тому нині особливо актуальним посідає дослідження стратегічних аспектів, проблем і перспектив реформування і розвитку житлово-комунального господарства [4, с. 78].

Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, галузь потребує кардинального реформування, що має передбачати насамперед формування її нової структурної побудови, яка б поєднувала найкращі надбання зарубіжних моделей управління житлово-комунальною сферою.

3. Сучасний рівень розвитку житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

комунальний жкг донецький регіон

У сфері ЖКГ України зайнято 5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. Понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг.

Житлово-комунальне господарство Донецької області - це майже 650 підприємств, з яких 105 - недержавної форми власності, чисельність працівників складає біля 60 тисяч. На обслуговуванні 50,2 млн. м² житла комунальної форми власності, 20,1 тис. км водопровідних та 7,0 тис. км каналізаційних мереж, 3,6 тис. км (в двотрубному обчисленні) теплових мереж, 2 013 котелень, 427 од. водопровідних та 297 од. каналізаційних насосних станцій, 59 од. каналізаційних очисних споруд.

Офіційні статистичні дані Державної служби статистики свідчать про те, що підприємства ЖКГ України у 2004-2012 рр. працюють збитково.

Вартість житлово-комунальних послуг для населення України невпинно зростає. На сучасному етапі середньостатистична українська сім’я витрачає на оплату житлово-комунальних послуг приблизно шосту частину свого доходу, а в деяких регіонах (Волинська, Чернівецька, Чернігівська, Тернопільська області) - п’яту частину (див. додаток А).

Найбільший рівень вартості послуг спостерігається у Запорізькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській та Донецькій областях. Підвищення вартості послуг спричинено об’єктивними обставинами: підвищення цін на енергоносії, неефективність споживання енергоресурсів, гострий дефіцит фінансових ресурсів, що не дає підприємствам змоги вчасно реконструювати і вдосконалювати системи, переважна частина яких перебуває в аварійному стані, борги споживачів.

Однією з проблем ЖКГ є несплата споживачів за надані послуги. За підсумками 2012 р. обсяг сплачених житлово-комунальних послуг склав 35,8 млрд. грн. (97,8 % нарахованих за цей період сум). Серед регіонів найвищий рівень оплати за житлово-комунальні послуги спостерігався у Одеській, Закарпатській, Львівській та Хмельницькій областях, найнижчий - у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській і Луганській областях (від 94,1 до 95,3 %).

Одним із чинників, що впливає на ринок послуг ЖКГ є стан основних фондів, значна частина яких належить житловій сфері. Фонд житла в Україні складає 10,9 млн. будинків загальною площею 1 072,2 млн. м², у тому числі у комунальній власності знаходиться 260,6 тис. будинків, що складає 9,8 % всього фонду житла. Забезпеченість у середньому по Україні міського мешканця житлом складає 21,6 м² загальної площі, сільського 25,1 м². Характеристику фонду житла України наведемо у таблиці додатку Б.

Треба відмітити, що значна частина фонду житла знаходиться в незадовільному технічному стану. До категорії аварійних будинків в Україні віднесено 55,2 тис. будинків загальною площею 4,64 млн. м², тобто майже 1 % фонду житла, де постійно проживає 167,4 тис. мешканців.

Житло Донецької області теж знаходиться в тяжкому стані: 61 % житлових будинків було введено в експлуатацію у 1951-1990 роках. Щорічне обстеження житлового фонду показало, що його фізична зношеність до 40 % це - 21,2 % будинків, (або 49,1 % їх загальної площі). Решта будинків, а це біля 80 %, потребують ремонту, з яких 22 % - невідкладного капітального.

Дуже гострими на сучасному етапі є проблеми ліфтового господарства. Так, за даними Державного комітету статистики України ліфтове господарство України нараховує 86,2 тис. ліфтів, з них 30 % мають термін експлуатації 25 та більше років. У найбільш скрутному стані знаходиться ліфтове господарство Полтавської області, АР Крим, Дніпропетровської, Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей.

В Донецькій області із 9 735 ліфтів - 4 434 ліфти відпрацювали нормативний термін експлуатації (45,5 %). Крім цього непрацюючі з різних причин 658 ліфтів потребують капітального ремонту.

Одним з головних напрямків реформування житлово-комунального господарства і альтернативних форм утримання житла є створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Вивчення практики функціонування ОСББ доводить, що створення таких об’єднань більш повною мірою забезпечує реалізацію мешканцями будинків своїх майнових прав, надає їм можливість реально впливати на ефективність утримання та обслуговування житла, а також в цілому на якість надання житлово-комунальних послуг.

В Україні процес створення ОСББ має дуже повільні темпи розвитку, але спостерігається позитивна динаміка (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка кількості ОСББ в Україні

Станом на кінець 2012 р. в державі функціонує 11 222 ОСББ, які самостійно утримують відповідні будинки, що становить 14,5 % від кількості багатоповерхових будинків в Україні етажністю 5 поверхів і вище.

Найбільш активно процес створення ОСББ відбувається в Донецькій області, де на даний час функціонує 2 026 таких об’єднань (ними обслуговується 2 287 житлових будинків загальною площею 6,6 млн. м²), у т. ч. створено у 2012 році - 94, Дніпропетровській (відповідно 638/90) та Львівській (761/57) областях. В той же час найбільш низькі показники створення ОСББ відмічаються в Кіровоградській, Київській, Сумській, Житомирській та Харківській областях.

Що стосується централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, ці підприємства належать до сфери природних монополій, що закріплено Законом України "Про природні монополії". Природна монополія розглядається як стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є найбільш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а споживання товарів, або послуг, вироблених суб’єктами природних монополій, не може бути замінено іншими товарами або послугами.

В Україні ринки природних монополій складають найбільш чисельну групу в системі монополізованих товарних ринків (34,6 % від загальної кількості), з них основну групу формують ринки централізованих систем тепло, водопостачання та водовідведення. На ці ринки припадає 84 % усіх ринків природних монополій або 25 % усіх монополізованих товарних ринків.

На сучасному етапі централізованими системами водопостачання забезпечені усі міста України, 769 селищ міського типу, що складає 86,9 % їх загальної кількості, 6 298 сільських населених пунктів, що складає 22,1 % загальної кількості, централізованими системами водовідведення 97,2 % міст, 61,2 % селищ міського типу та 2,6 % сільських населених пунктів. На підприємствах теплопостачання експлуатуються більше 26 тис. котельних, загальний технічний стан обладнання яких є критичним. У незадовільному стані знаходяться водопровідні, каналізаційні та теплові мережі. Так, повністю зношені або перебувають в аварійному стані майже 30 % водопровідних і більше 25 % каналізаційних мереж, 25 % водопровідних очисних споруд, 20 % насосних станцій. На підприємствах комунальної теплоенергетики 24 % котлів експлуатується понад 20 років, близько 30 % теплових мереж і теплових пунктів перебувають в аварійному стані. Населення 102 населених пунктів України отримує воду за графіками. Вода з відхиленням від нормативних вимог надається у 261 населеному пункті. Кредиторська заборгованість і на кінець року (комунальної форми власності) складає 3 782 144 тис. грн., дебіторська - 3 983 823 тис. грн., з неї населення -1 700,0 тис. грн.

У Донецькій області 31 % водопровідних та 40,1 % каналізаційних мереж знаходяться в аварійному стані, 60 % водопровідних і каналізаційних насосних станцій зі строком експлуатації понад 30 років і потребують реконструкції, понад 50 % очисних споруд також потребують реконструкції.

Одним із напрямків покращення надання послуг з водопостачання є впровадження приладів обліку споживання води на інженерних вводах багатоквартирних житлових будинків та індивідуальних (квартири, приватне житло). Станом на 01.01.2013 водолічильниками оздоблені 10 613 житлових будинків (30,7 % від загальної кількості будинків з централізованим водопостачанням) та 794 448 квартир (75,3 %). З 3 745ти котлів, встановлених на діючих котельнях, біля 2 тисяч мають ККД менш 90 відсотків, з них 1 000 котлів - з терміном експлуатації понад 20 років і вимагають заміни, більш 1,0 тис. км теплових мереж - у ветхому та аварійному стані. Технічний стан повністю відбивається і в економічних показниках діяльності комунальних підприємств, динаміка яких представлена у таблиці додатку В.

4. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

У 2010 р. була запропонована Президентська Програма економічних реформ на 2010-2014 роки під назвою "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [12], в якій записано, що головною метою реформи ЖКГ є підвищення якості житлово-комунальних послуг для всіх верств населення, а також забезпечення бездотаційності цього сектора. Для досягнення цієї мети необхідно: забезпечити рентабельність підприємств ЖКГ; скоротити кредиторську й дебіторську заборгованості в секторі; створити конкурентне середовище на ринку послуг ЖКГ; стимулювати технічну й технологічну модернізацію й підвищення ресурсо- і енергоефективності житлово-комунального господарства.

Необхідними кроками для забезпечення рентабельного функціонування підприємств житлово-комунального господарства є:

–    передання функції регулювання тарифів на послуги ЖКГ на центральний рівень шляхом створення єдиного незалежного регулятора задля підвищення ефективності та прозорості регулювання галузі;

–       планомірне приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до рівня, що покриває економічно обґрунтовані витрати й інвестиційну складову;

–       зниження витрат, а також стимулювання ресурсо- й енергоефективності як постачальників, так і споживачів шляхом переходу до стимулюючої моделі тарифоутворення;

–       удосконалення порядку коригування тарифів на житлово-комунальні послуги у випадку зміни цін на енергоносії, ставок податків і зборів;

–       реформування системи соціальної підтримки й посилення її адресності.

Доступність послуг ЖКГ безпосередньо залежить від ефективності реформування галузі. Реформування - завжди складний і довгий процес, пов’язаний з вирішенням безлічі проблем, що накопичилися.

На жаль, як пише Т. Качала, жодна із задекларованих владою реформ у соціальній сфері не розпочалися з публічного обговорення сукупності питань, узгодження інтересів які означають, що суб’єкти реформування дійшли компромісу. У такому разі споживачі готові б були оплатити неминучі витрати на реформування і згодні із запропонованим способом розподілу цих витрат [13, с. 84-93].

У цьому контексті В. Геєць відмічає, що в реальності ми поки що маємо в нашій країні не модернізаційний варіант розвитку подій, а пристосовуючий до домінуючих векторів розвитку подій, на які ми, як правило, впливати не можемо. Пристосовництво, якщо воно збережеться на майбутнє, ні до чого хорошого не приведе [5, с. 4-15].

Аналізуючи підприємства комунального господарства, слід зазначити, що визначальною умовою виходу їх із кризи є дієва система державної підтримки. При цьому першочерговими заходами повинні бути: погашення заборгованості бюджетних коштів за нараховані субсидії й дотації, відшкодування втрат на надання пільг окремим категоріям населення, пом’якшення податкової політики щодо підприємств комунального господарства. З Державного бюджету України у 2012 р. було виділено 5 млрд. грн. на розвиток житлово-комунального господарства. Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства А. Близнюк вважає, що на реалізацію проектів з модернізації систем у сфері житлово-комунального господарства необхідно понад 700 млрд. грн.

Однією з проблем, яка має негативний вплив на ефективність діяльності підприємств житлово-комунального господарства, є несплата за надані послуги. Найбільшим боржником за спожиті послуги є населення. Влада міст (особливо великих) Донецької області постійно закликає населення вносити плату своєчасно, проте питання черг при оплаті за послуги так і не вирішила. Скупчення людей буває в основному з 10-го по 20-е число, коли йде масова виплата заробітної плати і пенсій. Слід зазначити, що основний потік платників (60 %) обслуговується Ощадбанком. За сприяння місцевої влади були спроби розосередити черги. Більше 20 банків, що діють в місті Донецьку, уклали з більшістю підприємств ЖКГ договори на прийом від населення комунальних платежів, у тому числі і з використанням пластикових карток в банкоматах. Але ці заходи поки не дали очікуваного ефекту. По-перше, тому, що люди звикли роками оплачувати послуги з квитанцій на пошті і в ощадкасах. До банкоматів відносяться з побоюванням, не довіряючи отриманим платіжним чекам. До того ж хоч процедура оплати по пластиковій картці начебто не складна, але вона займає певний час (5-10 хвилин), вимагає граничної уважності. До того ж, платити через банкомат не зовсім зручно, оскільки не передбачений рядок для свідчень водомірів, газо- і електролічильників, із-за чого потім виникають незрозумілі борги. Банкам потрібно переглянути програму банкоматів і врахувати недоробки.

Як повідомляє Державна служба статистики України (Держстат), заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилася в лютому 2012 р. порівняно з січнем²012 р. на 8,1 % і на кінець лютого становила 13724,5 млн грн. У Донецькій області, за даними облстатистики, рівень оплати нарахованих сум за 2011 рік склав 95,9 %, за січень 2012 р. - 81,6 %. Протягом²011 р. заборгованість населення області збільшилася на 132 млн. грн., а за перший місяць 2012 р. вона зросла вже на 99 млн. грн. За січень 2012 р. борги громадян за житлово-комунальні послуги досягли 2080 млн. грн. Понад половина всієї заборгованості доводиться на неплатежі теплопостачаючим підприємствам, рівень оплати за січень склав лише 75 %. Як повідомила прес-служба, Президент України В. Янукович доручив проаналізувати причини зростання заборгованості населення за житлово-комунальні послуги і рекомендував вжити необхідних заходів для вирішення цього питання [11].

Слід зазначити, що заборгованість населення перед ЖКГ пов’язана і з таким негативним явищем, як несплата заробітної плати працівникам. Упродовж лютого 2012 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати в Донецькій області збільшилася на 3,1 %, або на 31,7 млн. грн., і склала 230,1 млн. грн. Загалом по Україні заборгованість з виплати заробітної плати станом на 1 травня 2012 р. становила 1,015 млрд. грн. і з початку року збільшилася на 3,8 % [30].

Деякі фахівці і урядовці рахують, що основна причина криється у відсутності жорстких санкцій за несплату отриманих комунальних послуг. Так, 18 квітня 2012 р. Міністерство регіонального розвитку обнародувало законопроект, яким затверджений розмір пені за несплату житлово-комунальних послуг. Згідно з документом у разі невчасного і/або внесення не в повному об’ємі плати за житлово-комунальні послуги, споживач зобов’язаний платити пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу, яка нараховується за кожен день прострочення, але не більш, чим загальна сума заборгованості. Причому зміна встановленого розміру пені за погодженням сторін не допускається. До 1996 р. пеня нараховувалося у розмірі 0,01 % загальної суми боргу за 1 день прострочення, але не більш ніж сама заборгованість. З 1996 по 2011 р. діяв мораторій на стягнення пені, який був прийнятий у зв’язку з невиконанням державою своїх зобов’язань з виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших грошових виплат населенню. З 1 січня 2011 р. мораторій втратив силу, проте розмір пені до цих пір не визначений на законодавчому рівні [28]. На жаль, теза про впровадження жорстких санкцій за несплату отриманих комунальних послуг є суб’єктивною.

Дослідження на тему "Стан міського житлово-комунального господарства в Україні та перспективи його реформування очима громадян", проведені Центром соціальних технологій "Соціополіс" [25] в період з 2 по 14 червня 2009 р. методом анонімного анкетування, виявили наступне.

Майже 70 % опитаних за всеукраїнською вибіркою не задоволені якістю послуг ЖКГ. Лише кожен четвертий вважає їх якість задовільною. І тільки 5 % респондентів оцінили якість послуг ЖКГ як "добру". Які ж конкретні проблеми най більше хвилюють городян у світлі незадовільного стану житлово-комунального господарства? Найчастіше люди називали три проблеми: невідповідність між тарифами і якістю послуг, які на даються (45,3 %); занадто високі тарифи (42,5 %); незадовільний стан під’їздів і дворів (33,9 %).

Більшість респондентів оцінюють роботу ЖКГ як незадовільну, а відповідальним за це вважають правлячий режим, особливо його центральну бюрократичну частину. Проте, як не дивно, така позиція поки що не призвела до масового саботажу у сфері розрахунків населення за послуги ЖКГ. Можна припустити, що певний вплив має страх перед відключенням електроенергії, телефонного зв’язку, газу тощо.

Дані таблиці 1 свідчать, що переважна більшість опитаних користувачів ЖКГ (71,5 %), за їхніми словами, розраховуються за спожиті послуги завжди і своєчасно. Ще близько 25 % сплачують рахунки частково. І тільки 2 % відмовляються від оплати (неякісних) по слуг ЖКГ. Проте, якщо тарифи збільшаться на 30 %, як обіцяють деякі чиновники, становище може суттєво змінитися.

Таблиця 1. Розподіл відповідей респондентів на питання "Чи регулярно Ви платите за житлово-комунальні послуги?" [25]

Чи регулярно Ви платите за житлово-комунальні послуги?

%

Чисельність

1. Так, завжди і повністю

71,5 %

1 719

2. Так, не повністю, але щомісяця щось плачу

13,8 %

331

3. Плачу не кожного місяця, але час від часу виплачую

10,8 %

260

4. Ні, тільки деколи плачу небагато

1,8 %

43

5. Ні, платити не виходить - занадто дорого

0,7 %

17

6. Ні, і не збираюсь - при такій якості послуг немає за що

1,4 %

35


Для наочності нами побудовано діаграму представлену на рис. 2.

У сiчнi 2012 р. Прем’єр-мiнiстр України М. Азаров доручив міністру А. Близнюку взяти на контроль стабiльнiсть тарифів на послуги ЖКГ, наголосивши, що "в умовах, коли уряд не збільшує цін на електроенергію, газ та інше, жодних підстав для підвищення тарифів на послуги ЖКГ немає" [27].

Проте Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, рішенням від 10 лютого 2012 р. підвищила тарифи на водопостачання і водовідведення для населення на 7,8 %. Згідно з рішенням Нацкомпослуг нові тарифи введено з 1 березня 2012 року. Тарифи підвищені, як записано в рішенні, шляхом коректування "енергетичної складової". За даними комісії, станом на 1 січня 2012 р. в середньому по Україні тариф складав 4,24 грн./куб. м (зокрема водопостачання - 2,28 грн./куб. м, водовідведення - 1,96 грн./куб. м). З 1 березня 2012 р. середній тариф по Україні складає 4,57 грн./куб. м (зокрема водопостачання - 2,46 грн./куб. м, водовідведення - 2,11 грн./куб. м) [24].

Рис. 2. Діаграма до таблиці 1

"Укртелеком" запропонував Національній комісії з питань регулювання зв’язку і інформатизації збільшити граничні тарифи на фіксований місцевий зв’язок на 10 %. Нові тарифи набули чинності з 22 травня 2012 р. [29]. Таким чином, процес підвищення тарифів почався.

Центром соціальних технологій "Соціополіс" були проведені дослідження щодо сплати житлово-комунальних послуг на випадок підвищення тарифів, відповіді об’єднані у дві групи (табл. 2) [25].

Ставлення до сплати за послуги за новими тарифами відрізняється в різних групах респондентів в залежності від їх теперішнього статусу як платників.

Таблиця 2. Розподіл відповідей респондентів на питання "У випадку підвищення тарифів більш як на 30 %, чи будете ви оплачувати житлово-комунальні послуги?"

У випадку підвищення тарифів більш як на 30 %, чи будете ви оплачувати житлово-комунальні послуги?

%

Чисельність

1. Не буде сплачувати послуги ЖКГ у повному обсязі

48,8 %

1 175

2. Буде сплачувати послуги ЖКГ у повному обсязі

51,2 %

1 232


За новими тарифами готові своєчасно і в повному обсязі розраховуватись 51,2 % респондентів. Держава у випадку підвищення тарифів залишиться у програші, оскільки, незважаючи на вищі тарифи, коштів буде зібрано менше:

,3 × 51,2 % = 66,6 % < 71,5 %.

Звичайно, тягар оплати різниці буде покладений на господарські органи на місцях. Ті, у свою чергу будуть змушені вдатися до масових відключень, що може "підігріти" і без того непросту соціально-політичну ситуацію. Зрештою підвищення тарифів здатне спровокувати соціальний вибух у "проблемних" містах і навіть в цілих регіонах. Крім цього і дуже важливе: високі тарифи будуть спонукати громадян-платників вдаватися до пошуку технічних засобів (а такі засоби є) із блокування приладів обліку за спожиті комунальні послуги (лічильників води, електроенергії, газу).

Отже, подорожчання житлово-комунальних послуг не вирішує наявних проблем, а лише створює додаткові. Слід зазначити, що економіка має дуже велику інерцію, і результат підвищення тарифів у березні 2012 р. на житлово-господарські послуги можна очікувати через декілька місяців.

Отже, пріоритет реформування ЖКГ повинен полягати в забезпеченні підвищення якості житлово-комунальних послуг на підставі модернізації та реконструкції інженерних споруд. На виконання цих заходів знадобиться велика кількість металу будівельних матеріалів, транспортних засобів, робочої сили. Це позитивно вплине на економіку країни: пожвавиться діяльність підприємств, зменшиться безробіття. Це один із кроків виведення національної економіки із кризи.

Тільки після забезпечення населення якісними комунальними послугами можна розглядати питання економічно обґрунтованих тарифів, зіставних із витратами, що несуть підприємства ЖКГ, та з рівнем доходів населення.

Впровадження у практику запропонованих засад по першочерговим напрямам реформування галузі виведе сферу житлово-комунального господарства з глибокої кризи і створить передумови для її подальшого розвитку й удосконалення.

Житлово-комунальне господарство є однією з найбільш відсталих галузей економіки України, тому дослідження змісту, методів і заходів реформування сфери ЖКГ потребує подальших досліджень. Доцільним вважаємо розробку механізму залучення іноземних інвестицій на розвиток інноваційних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

. Сучасні проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району України

Враховуючи все наведене вище, нами зроблено висновок, що надання житлово-комунальних послуг у Донецькому регіоні на цей час характеризується низьким рівнем економічної і соціальної ефективності, що обумовлене двома основними взаємопов’язаними причинами: важким фінансовим станом, збитковістю підприємств ЖКГ та низькою якістю послуг, що надаються ними.

З одного боку, значний знос основних виробничих фондів, використання відсталих технологій і експлуатація застарілих мереж призводить до неефективного використання ресурсів та значних обсягів їх втрат і, відповідно, обумовлює високу енерго- і матеріаломісткість виробництва та надання послуг. При цьому тарифоутворення, що будується на витратному принципі, не стимулює комунальні підприємства до реалізації енерго- і ресурсоощадних заходів відповідних інвестиційних та інноваційних проектів і програм, залишаючи якість комунальних послуг украй низькою, а їх вартість високою (внутрішні чинники збитковості). Внаслідок цього фактично переважна більшість комунальних послуг надається не в повному обсязі або з порушенням регламентованих параметрів, характеризується низькою якістю і високим рівнем собівартості.

З іншого боку, - недосконалість нормативно-правового забезпечення процесів тарифорегулювання на комунальні послуги, зокрема в частині довготривалості, громіздкості процедур встановлення, узгодження та затвердження тарифів, що не дозволяє мобільно реагувати на чергові кон’юнктурні зміни разом із низькою платіжною дисципліною і, відповідно, значними обсягами дебіторської і кредиторської заборгованості за спожиті послуги й ресурси, негативно відбивається на результатах фінансово-господарської діяльності комунальних підприємств та виступає визначальними чинниками збитковості їх фінансово-господарської діяльності (зовнішні чинники збитковості).

Отже, об’єктивно складається ситуація, коли рівень затверджених тарифів на послуги підприємства не дозволяє в повній мірі забезпечити фінансування витрат на їх виробництво. Дисбаланс між діючими затвердженими тарифами і економічно обґрунтованими витратами комунальних підприємств, а відповідно і фактичною собівартістю послуг, що надаються ними, негативно впливатиме на результати фінансово-господарської діяльності та додатково створюватиме перешкоди для стабілізації виробництва, сприятиме збільшенню збитковості підприємств сфери життєзабезпечення, призводить до гострої нестачі власних обігових коштів і, відповідно, до зростання кредиторської заборгованості господарюючих суб’єктів сфери перед постачальниками ресурсів, що обумовлює необхідність використання кредитів банків на реконструкцію мереж водопостачання і водовідведення, тепломереж, а також для розрахунків з контрагентами (перш за все, для покриття накопиченої комунальними підприємствами внаслідок недостатності коштів кредиторської заборгованості за енергоресурси та покупні матеріали і послуги).

Кумулятивна дія зазначених чинників збитковості зрештою призводить до зниження конкурентоспроможності вітчизняних комунальних підприємств, погіршення якості послуг, що надаються ними, виступаючи перешкодами для їх ефективного функціонування, а також створюючи передумови збитковості підприємств ЖКГ та посилюючи негативні тенденції погіршення їх фінансового стану, що в цілому обумовлює інвестиційну непривабливість сфери життєзабезпечення в сучасних умовах господарювання.

Необхідно визнати, що збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги збільшує навантаження на бюджет, призводить до зростання заборгованості населення і відділів субсидій. Проте, якщо не підвищувати тарифи, комунальні підприємства будуть схильні загрозі подальшого погіршення фінансового стану і, нарешті, стагнації, оскільки в умовах відсутності бюджетного фінансування на покриття збитків з різниці в тарифах на комунальні послуги це єдина можливість забезпечити беззбитковість функціонування та поліпшення результатів фінансово-господарської діяльності підприємств сфери життєзабезпечення. Більш того, в Україні існує така проблема, як відсутність технологічної підготовки, що підкріплює прагнення держави добитися практичного вирішення проблеми повної компенсації вартості спожитих населенням послуг. Відсутність приладів обліку у більшості споживачів серед населення примушує використовувати в розрахунках норми споживання. Це, у свою чергу, не стимулює до скорочення водоспоживання при підвищенні тарифів, а при їх незмінному рівні призводе до додаткових втрат підприємств. Отже, одним з резервів скорочення збитковості комунальних підприємств слід зазначити необхідність активізації роботи з установлення приладів обліку водоспоживання.

Також в сучасних складних умовах господарювання комунальних підприємств Донецького регіону (включаючи, зокрема, збитковість фінансово-господарської діяльності, низьку платіжну дисципліну, значні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, а, отже, гостру нестачу обігових коштів) їх керівництву необхідно активізувати управлінську діяльність, в межах якої здійснювати усі можливі заходи, спрямовані на пошук інструментів та важелів зменшення витрат і собівартості та підвищення якості послуг, резервів досягнення беззбитковості господарювання та підвищення ефективності діяльності підприємств, включаючи зокрема такі: - посилення виконавчої дисципліни серед співробітників підприємства, а також активізація претензійно-позовної роботи із споживачами послуг щодо стягнення дебіторської заборгованості, реструктуризація та ліквідація заборгованості населення, а також інших категорій споживачів; - термінову реалізацію затверджених заходів, спрямованих на зменшення технологічних витрат та скорочення втрат тепла і питної води, організацію ефективного обліку витрат виробництва; - подальшу реалізацію запланованих заходів з фінансового оздоровлення комунальних підприємств, ресурсо- та енергоощадних, інвестиційних, інноваційних проектів із залученням усіх можливих форм фінансування (включаючи пошук та використання механізмів пільгового позикового фінансування, використання інструментарію державно-приватного партнерства у сфері життєзабезпечення тощо), що багато в чому сприятиме міському розвитку та створить передумови беззбиткового господарювання комунальних підприємств та ефективного функціонування і підвищення інвестиційної привабливості ЖКГ Донецького регіону.

Висновки

У курсовій роботі розглянуто сутність житлово-комунальних послуг, досліджено стан та особливості функціонування ринку житлово-комунальних послуг Донецького регіону, тенденції та перспективи його розвитку. Досліджено причини й наслідки неефективного функціонування житлово-комунальної галузі в Україні та Донецькому регіоні. Доведено, що галузь потребує кардинального реформування. Запропоновано першочергові напрями реформування ЖКГ.

За результатами курсової роботи зроблені наступні висновки.

Складність ситуації та комплексний характер проблем підприємств галузі житлово-комунального господарства та благоустрою вимагають усвідомлення суспільством особливої значущості забезпечення ефективного функціонування ЖКГ і благоустрою, зокрема, своєчасного та ефективного ремонту його основних фондів.

Одним із визначальних завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування має стати забезпечення комплексного виконання Програми реформування ЖКГ. Сфера житлово-комунального господарства та благоустрою за останні кілька років зазнали значних змін, проведено реорганізацію та утворено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. З одного боку, це позитив, який уберігає від безпідставного дублювання повноважень, зменшення фінансового забезпечення, підпорядкування та виконання дублюючих завдань, з іншого, це є негативним, оскільки протягом останніх двох років змінювалася назва Міністерства, що тягло за собою і зміну в повноваженнях та завданнях, значні фінансові затрати, непродуману кадрову політику, що вплинуло на скорочення трудового потенціалу, потік досвідчених кадрів.

На сьогодні для комунальних підприємств практично всіх регіонів України, у тому числі і Донецької області, характерна ситуація, при якій діючі тарифи на послуги, що надаються ними, незважаючи на їх перегляд і поетапне підвищення, фактично є збитковими, що багато в чому обумовлено випереджальними темпами зростання цін на ресурсно-матеріальну складову вартості послуг. Звісно, за таких умов неминучою є тенденція неухильного збільшення фактичної собівартості послуг підприємства при відповідному скороченні рівня її відшкодування затвердженими тарифами.

На нашу думку, дослідження розвитку ринків потрібно проводити в розрізі окремих ринків (послуг житлового та комунального господарств), а не в цілому на рівні регіону, району, міста.

Нами визначено ключові проблеми вітчизняного ринку житлово-комунальних послуг, до яких віднесено недосконалість нормативно-правової бази, неефективну систему управління підприємствами ЖКГ, невідповідність інфраструктурних потужностей вимогам споживачів послуг, високий рівень зносу основних фондів на підприємствах цієї галузі та застарілість технологій, що нині використовуються. На основі проведених досліджень сформовані рекомендації щодо розвитку сучасного ринку житлово-комунальних послуг.

На наше переконання, пріоритет реформування ЖКГ повинен полягати в забезпеченні підвищення якості житлово-комунальних послуг на підставі модернізації та реконструкції інженерних споруд. На виконання цих заходів знадобиться велика кількість металу будівельних матеріалів, транспортних засобів, робочої сили. Це позитивно вплине на економіку країни: пожвавиться діяльність підприємств, зменшиться безробіття. Це один із кроків виведення національної економіки із кризи.

Список використаної літератури

1.   Андрійчук М.Д. Сучасні форми господарювання у житлово-комунальній сфері міста: монограф. / М.Д. Андрійчук, І. В. Заблодська, І. М. Салуквадзе. - Луганськ: Вид-во "Ноулідж", 2011. - 192 с.

2.      Бабак А. Державне регулювання ціноутворення і розвиток конкуренції у житлово-комунальній сфері // Конкуренція: Вісник Антимонопольного комітету України. - 2011. - № 1(40). - С. 44-47 ; № 2(41). - С. 16-19.

.        Бобров Ю.И. Перспективы применения механизма государственночастного партнерства в Донецком регионе в решении муниципальных проблем (Донецкий регион, Украина) // Вестник МАГ: информационноаналитический журнал Ассоциации "Международная Ассамблея столиц и крупных городов (МАГ)". - 2011. - № 4(32). - С. 42-45.

.        Волинський Р. Про деякі напрями реформування ЖКГ // Економіка України. - 2009. - № 8. - С. 78-84.

.        Геєць В. Конфігурація геополітичної карти світу та її проблемність // Економіка України. - 2011. - № 1. - С. 4-15.

.        Гура Н. Облік цільового фінансування на підприємствах житлово-комунального господарства // Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 2. - С. 45-50.

.        Димченко О.В. Житлово-комунальне господарство в реформаційному процесі: аналіз, проектування, управління: монографія / О.В. Димченко; Харк. нац. акад. міськ. госпва. - Х. : ХНАМГ, 2009. - 356 с.

.        Жданко Є.С. Шляхи стабілізації діяльності підприємств житлово-комунального господарства міста в умовах економічної кризи // Экономика и право. - 2009. - № 1. - С. 141-145.

.        Жилкова Н. Повышенная текучесть [Електронний ресурс] // Муниципальная газета. - 2012. - № 21. - Режим доступу: http://mungaz.net/delo/553 povyshennayatekuchest.html.

.        Житлово-комунальні послуги в Україні: нормативно-правове регулювання / Упоряд. О.М. Роїна. - К. : ВД "Скіф", 2008. - 565 с.

.        Заборгованість населення за послуги ЖКГ за 10 міс. збільшилась до 10,56 млрд грн [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://fiscoid.com/?mod ule=news&action=view&id=10128.

.        Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава: Програма економічних реформ на 2010-2014 роки / Комітет з економічних реформ при Президентові України. - 2010. - 85 с.

.        Качала Т. Реформування житлово-комунального господарства в контексті регіонального розвитку // Економіка України. - 2010. - № 9. - С. 84-93.

.        Качала Т.М. Житлово-комунальне господарство в системі міського комплексу: Монографія. - К. : Наукова думка, 2008. - 415 с.

.        Корнійчук С.В. Державна політика у сферах державного і регіонального управління розвитком житлово-комунального господарства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юридичних наук: спец. 25.00.02 "механізм державного управління". - Донецьк, 2005. - 25 с.

.        Кулішов В. Сучасні особливості формування регіональних ринків / В. Кулішов, В. Мустафін, С. Сонько // Економіка України. - 2010. - № 7. - С. 40-43.

.        Лист голові правління житлово-будівельного кооперативу "Маяк-2" від 24.10.2011р. №8057/25/1711.

.        Пащук О.В. Маркетинг послуг: підручник. - К. : Вища школа, 2006. - 389 с.

.        Пісьмаченко Л.М. Державне управління у галузі житлового і комунального господарства: проблеми та шляхи їх вирішення // Економіка та держава. - 2008. - № 4. - С. 74-75.

.        Про державне регулювання у сфері комунальних послуг: Закон України від 9 липня 2010 р. № 2479VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 55. - Ст. 1844.

.        Про житлово-комунальні послуги: Закон України № 1875ІV від 24.06.2004 р., зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1875-15.

.        Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства: Закон України від 11.06.2009 р. № 1511VІ // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - №4748. - Ст. 720.

.        Реформування житлово-комунального господарства: теорія, практика, перспективи: монография / О.М. Тищенко, М.О. Кизим, Т.П. Юр’єва та ін. - Харків: Видівничий Дім "ІНЖЕК", 2008. - 368 с.

.        С сегодняшнего дня украинцы будут платить за воду больше [Електронний ре сурс]. - Режим доступу: http://www.unian.net/news/489012 ssegodnyashnegodnyaukraintsyi budutplatitzavodubolshe.html.

.        Стан міського житлово-комунального господарства в Україні та перспективи його реформування: очима громадян // Звіт про соціологічне дослідження Центром соціальних технологій "Соціополіс". - К : Соціополіс, 2009. - 50 с.

.        Тарасенко Л.М. Інноваційне управління у сфері житлово-комунального господарства / Л.М. Тарасенко, О.М. Русинов // Прометей. - 2011. - № 1(34). - С. 194-199.

.        Тарифи на ЖКГ можуть зрости [Електронний ресурс] // Економічна правда. - 2012. - 23 березня. - Режим доступу: http://uaenergy. org/post/18321.

.        Украинцев будут штрафовать за неуплату коммуналки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://glavcom.ua/news/77054.html.

.        Укртелеком снова повышает тарифы на связь [Електронний ресурс]. - Режим до ступу: http://ubr.ua/ukraineandworld/society/ ukrtelekomsnovapovyshaettarifynasviaz131754.

.        Цифра дня // Урядовий кур’єр. - 2012. - № 95. - 30 травня.

Додаток А

Порівняльний аналіз тарифів ЖКГ і середньої заробітної плати в Україні станом на 01.01.2013 р.*

Регіон

Середня заробітна плата, грн.

Тарифи на послуги водовідведення, грн. на одну особу в місяць

Тарифи на послуги водопостачання, грн. на одну особу в місяць

Тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, грн. за 1 м²

Тарифи на послуги теплопостачання, грн. за 1 м²

м. Київ

4012

7,62

9,85

2,63

3,10 або 2,91

Донецька

3063

16,75

24,60

1,83

6,96 (сезонний)

Дніпропетровська

2790

17,06

28,64

1,16

6,73 (сезонний)

Київська

2761

39,94

25,39

2,06

1,00/4,99

Луганська

2742

18,44

26,03

1,2

1,43/4,70

Запорізька

2607

25,23

51,70

1,27

1,02/4,50

Полтавська

2481

15,88

28,25

0,58

3,04 (єдиний)

м. Севастополь

2476

17,81

28,54

1,20

1,662/2,606

Миколаївська

2448

16,67

19,66

1,28

1,30/5,6

Харківська

2407

11,46

25,17

1,10

1,13/6,4

Одеська

2387

12,08

23,43

1,32

1,67/3,37

Автономна Республіка Крим

2295

9,25

35,77

1,36

3,28 (єдиний)

Львівська

2244

15,89

36,77

1,25

1,301/179,71

Івано-Франківська

2213

16,53

25,27

0,63

1,70/161,95

Рівненська

2211

16,26

11,20

1,18

6,77 (сезонний)

Сумська

2177

19,28

22,89

1,23

0,89/5,30

Черкаська

2155

14,40

20,43

2,342

1,25/4,20

Кіровоградська

2114

27,28

40,10

0,82

7,51 (сезонний)

Хмельницька

2075

19,35

21,17

0,82

1,29/3,90

Вінницька

2074

9,18

12,96

1,09

1,48/4,80

Житомирська

2071

16,60

13,50

1,51

1,06/5,20

Закарпатська

2069

14,82

24,24

0,96

централізоване теплопостачання відсутнє

Волинська

1994

19,72

1,12

2,36/4,40

Чернівецька

1985

11,64

27,78

0,952

1,21/4,05

Чернігівська

1974

20,90

23,63

1,039

3,26 (єдиний)

Херсонська

1970

25,76

23,13

0,89

7,09 (сезонний)

Тернопільська

1871

24,28

11,08

1,20

6,19 (без урахування теплового навантаження)


* Складено автором за матеріалами офіційних даних Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (www.djkg.gov.ua).

Додаток Б

Характеристика фонду житла України та Донецької області*

Показники

Регіон

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Фонд житла, млн. м²

Україна

1040,0

1046,4

1049,2

1057,6

1066,6

1072,


Донецька область

95,464

98,614

100,252

100,657

100,846

100,9

% до попереднього року

Україна


100,62

100,27

100,80

100,85

100,5


Донецька область


103,30

101,66

100,40

100,19

100,0

В середньому на 1 мешканця, м²

Україна

21,8

22,0

22,2

22,5

22,8

23,0


Донецька область

18,4

20,2

21,5

22,0

22,3

22,4

Міський фонд житла, млн. м²

Україна

664,9

669,9

672,0

678,4

684,5

689,5


Донецька область

85,443

88,251

89,771

90,090

90,275

90,38

% до попереднього року

Україна


100,75

100,31

100,95

100,90

100,7


Донецька область


103,29

101,72

100,35

100,21

100,1

В середньому на 1 міського мешканця, м²

Україна

20,6

20,8

20,9

21,1

21,4

21,6


Донецька область

18,3

20,1

21,4

21,8

22,0

22,2

Сільський фонд житла, млн. м²

Україна

375,1

376,5

377,2

379,2

382,1

384,7


Донецька область

10,021

10,363

10,481

10,567

10,571

10,55

% до попереднього року

Україна


100,37

100,19

100,53

100,76

100,6


Донецька область


103,41

101,14

100,82

100,04

99,81

В середньому на 1 сільського мешканця, м²

Україна

24,5

24,6

24,7

24,8

24,9

25,1


Донецька область

19,8

21,3

23,2

24,1

24,5

24,7


* Складено за даними Державного комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua).

Додаток В

Динаміка основних економічних показників діяльності підприємств комунального господарства у 2006-2012 рр.

Показники

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Централізоване теплопостачання

Обсяги, млн. Гкал

52,8

52,4

68,1

68,3

81,7

90,7

97,8

Витрати, млн. грн.

3 861,1

3 216,0

3 160,7

3 212,8

4 056,0

4 135,6

4 436,1

Відшкодування витрат тарифом, %

84,1

82,9

84,8

84,2

84,5

84,8

84,9

Водопостачання

Обсяги, млн. м³

2 910,5

3 128,3

2 859,5

2 837,0

2 954,2

3 000,0

2 958,4

Витрати, млн. грн.

2 124,6

1 518,6

1 580,5

1 713,0

1 954,3

2 074,1

2 050,8

Відшкодування витрат тарифом, %

91,1

97,8

92,1

87,5

86,0

88,7

89,0

Водовідведення

Обсяги, млн. м³

2 069,7

2 713,1

2 498,7

2 305,6

2 760,1

2 895,0

2 880,0

Витрати, млн. грн.

1 110,0

723,0

807,5

889,7

967,2

998,3

999,8

Відшкодування витрат тарифом, %

94,6

105,2

95,8

92,2

95,1

96,0

96,4


Похожие работы на - Проблеми регіонального розвитку і розміщення житлово-комунального господарства Донецького економічного району

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!