Правове регулювання інвестиційної діяльності
Курсова робота на тему:
Правове регулювання інвестиційної діяльності
Харків - 2012
План
Вступ
Поняття та ознаки інвестиційної діяльності
Поняття, ознаки та види інвестицій
Субєкти інвестиційної діяльності
Форми інвестиційної діяльності
Захист та гарантії здійснення інвестиційної діяльності
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Інвестиційна діяльність - важливий аспект розвитку будь-якої держави, адже вирішення багатьох економічних та соціальних питань не можливо без розвитку інвстиційної діяльності. Інвестиції у сучасних умовах виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.
Інвестиційний процес має всі ознаки системи: у ньому завжди наявний суб'єкт (інвестор), об'єкт (об'єкт інвестування), зв'язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційний ринок, у якому вони існують. При цьому зв'язок є системоутворюючим фактором, оскільки поєднує всі інші елементи в єдине ціле.
Поняття та ознаки інвестиційної діяльності
Перш ніж давати поняття інвестиційної діяльності, необхідно звернути увагу на співвідношення інвестиційної та підприємницької діяльності. Слід звернути увагу, що інвестиційна діяльність є формою підприємницької лише в тому випадку, коли такою діяльністю займається професійний субєкт. У інших випадках не всяка інвестиційна діяльність визнається підприємницькою. [14 ст.332]
Багатогранність інвестиційної відносин, що виникають під час залучення коштів для здійснення підприємницької діяльності має свою специфіку. Це проявляється в тому, що в цілому інвестиційна діяльність є економічною категорією, оскільки встановлює конкретні правила поведінки між контрагентами саме з приводу залучення таких коштів з метою модернізації виробництва товарів або надання послуг. Однак такі відносини набувають юридичного змісту, коли вони врегульовані на рівні законодавства або договорів. Тому основним аспектом визначення інвестиційної діяльності як юридичної категорії є зясування її нормативного тлумачення, юридичних ознак та юридично-правових правил поведінки. [5 ст.15]
Відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності, інвестиційною є діяльність, пов'язана з придбанням і реалізацією необоротних активів, а також із здійсненням фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Отже, крім придбання основних засобів, нематеріальних активів, акцій, облігацій, цілісних майнових комплексів тощо, до інвестиційної діяльності належать надходження грошових коштів у вигляді відсотків за аванси грошовими коштами та позики, надані іншим суб'єктом господарювання, а також грошові надходження у формі дивідендів, від повернення позик, від ф'ючерсних і форвардних контрактів, опціонів, а також виплати коштів за такими контрактами (за винятком тих контрактів, які укладаються для основної діяльності підприємства).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. [6]
Однак, деякі автори не погоджуються з законодавчим визначенням цього поняття та розширюють його. Так, Ю.М. Жорнок визначає інвестиційну діяльність як законодавчо врегульовану систему практичних дій фізичних осіб, юридичних осіб, за винятком законодавчих обмежень, а також держави, направлених на реалізацію інвестиційних проектів. [5 ст.16]. Автор обумовлює необхідність використання такого визначення рядом недоліків, допущених законодавцем при створенні його легального еквіваленту. Так, виходячи з законодавчого визначення, можна констатувати, що іноземні громадяни та особи без громадянства обмежені в праві на заняття інвестуванням, хоча це не відповідає дійсності. Також у визначенні не встановлюється жодних обмежень для юридичних осіб щодо такої діяльності, натомість в українському законодавстві існують обмеження (наприклад, відповідно до Закону України "Про телебачення та радіомовлення" забороняється діяльність телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, в уставному фонді яких більш ніж 30 % іноземних інвестицій). [6]
Враховуючи дане визначення, до основних ознак, характерних інвестиційній діяльності можна віднести такі ознаки:
ця діяльність являє собою систему практичних дій учасників інвестиційних правовідносин;
-такі дії є основою для виникнення правових наслідків для субєктного складу вказаних правовідносин (виникнення, зміна, припинення права власності, інших прав та обовязків);
ця система практичних дій здійснюється з метою досягнення певного результату, тобто практичні дії направлені на реалізацію саме інвестиційних проектів;
реалізація інвестиційних проектів, в свою чергу, має на меті отримання прибутку. [5 ст.16]
Поняття, ознаки та види інвестицій
Традиційно вважається, що термін "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В тлумачному словнику іноземних слів основою слова "інвестиції" вважається латинське слово "investire", тобто облачати. В епоху феодалізму "інвеститура" - це юридичний акт передачі феодалом своєму васалу феоду певного володіння. Введення в посаду супроводжувалось відповідною церемонією облачання, а також передачею певних повноважень по управлінню, розширенню феду та ін. Таким чином, інвеститора сучасною мовою можна назвати інвестором, адже він на свій страх і ризик приймав рішення щодо функціонування свого феоду (в сучасних умовах такою структурою можна назвати і підприємство). [4 ст.5]
У вітчизняній економічній теорії та практиці поняття "інвестиції" почало вживатись на початку 90-х років ХХ ст., що повязано з початком ринкового реформування економіки країни, проведенням приватизації та необхідністю для цього значних довгострокових вкладень капіталу. [2 ст.28]
Відповідно до ч.1 ст.326 Господарського Кодексу України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в обєкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. [3]
Відповідно до ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
До таких цінностей відносяться:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів);
-рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
майнові права інтелектуальної власності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності. [6]
До основних ознак інвестицій можна відносяться:
)форма їх вираження. Інвестиції можуть мати дві форми - матеріальну та інтелектуальну. Таке положення може обґрунтувати статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", в якій зазначено, що до інвестицій відносяться грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що являє собою матеріальне відображення та майнові права, що витікають з авторського права, досвід та інші матеріальні цінності, до яких відноситься сукупність технічних, технологічних та інших знань;
2)інвестиції виражаються в грошах. Однак, це не означає, що інвестиції мають вкладатися у вигляді грошових коштів. Інвестиції в обовязковому порядку мають проходити певну оцінку, тобто при зарахуванні їх на баланс підприємства вони мають грошовий еквівалент;
)інвестиції завжди направлені на відтворення. Основною метою залучення інвестицій є покращення роботи субєкта, що залучає інвестиції;
)інвестиції розміщуються з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Ця ознака передбачає кінцевий результат здійснення інвестиційної діяльності, тобто одержання результату, що передбачався під час інвестиційного проекту. [13 ст.334]
5) вкладення зазначених цінностей здійснює спеціальний суб`єкт - інвестор;
) інвестиція передбачає в результаті одержання позитивного економічного результату - прибутку (доходу);
) інвестиція має довгостроковий характер, що виходить з факту вкладення її в підприємницький обіг, коли відбувається істотний, порівняно з терміном обігу капіталу в даній галузі економіки, розрив у часі між моментом здійснення вкладення і моментом одержання відповідного економічного ефекту, віддачі;
) ризиковий характер інвестиції виявляється в можливості одержання не тільки позитивного, але й негативного результату, що посилюється низкою факторів, повязаних з довгостроковим характером використання інвестиції в підприємницькій діяльності. [11]
Аналіз діючого законодавства надає можливість виділити декілька видів інвестицій. Так, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" містить положення, що вказують на існування, зокрема, розподілу інвестицій на капітальні, фінансові та реінвестиції [8]. При цьому, під капітальною інвестицією розуміється господарська операція, що передбачає придбання будинків, споруд, інших обєктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Реінвестицією є господарська операція, що передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційної діяльності.
Фінансова інвестиція - господарська операція, що передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. В свою чергу фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Відповідно до мети вкладення інвестиції можна поділити на:
а) стратегічні інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення грошових коштів або майна до уставного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.
б) портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку (за виключенням операцій по закупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і повязаними з ним особами, в обємах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, що належать до прямих інвестицій).
За правовим режимом слід розрізняти:
а) іноземні інвестиції;
б) інвестиції, що вкладаються вітчизняними субєктами підприємницької діяльності та особами, яких за їх правовим статусом до таких віднести не можна (державні службовці тощо).
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що іноземні інвестиції вкладаються іноземними інвесторами, тобто особами, що не знаходяться у правовому звязку з державою, що приймає інвестиції. В сою чергу, вітчизняними (національними) визнаються визнаються інвестиції субєктів, що мають правовий звязок з Україною (є громадянами України або підприємствами, зареєстрованими на території України в якості субєкта підприємницької діяльності). [5 ст 36]
В залежності від форми власності можна виділити такі групи інвестицій:
а) приватні - кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств, створених приватними інвесторами, тобто такі інвестиції, в сою чергу, також можна розділити на інвестиції фізичних та інвестиції юридичних осіб; [4 ст.9]
б) державні - кошти, надані з державного бюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
в) комунальні - інвестиції, що ґрунтуються на комунальній формі власності;
Беручи до уваги порядок перетину державного кордону, то за формами переміщення капіталу можна виділити такі види інвестицій:
а) експортні - являють собою сукупність обєктів, які визнаються інвестиціями та вкладаються національними інвесторами в обєкти підприємницької діяльності за кордоном;
б) імпортні - інвестиції, які можна визначити як вкладання, незалежно від форми прояву, що здійснюються іноземними субєктами в обєкти підприємницької діяльності на території України. [5 ст.37]
За періодом інвестування розрізняють:
а) короткострокові (до 1 року);
б) довгострокові інвестиції (від 1 року та більше).
В залежності від ризику інвестиції можна поділити на:
а) агресивні;
б) помірні;
Інвестиції також можна класифікувати за галузевою ознакою, наприклад інвестиції в промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, звязок, торгівлю тощо. [4 ст.9]
Окремо виділяють типи інвестицій:
.Реальні інвестиції, тобто довгострокові вкладення коштів в галузі матеріального виробництва. До них слід відносити матеріальні обєкти, які за законодавством України становлять матеріальну цінність та не обмежені в цивільному обігу. [14] Реальні інвестиції здійснюються в різноманітних формах, які можна згрупувати по трьом основним напрямкам: капітальне інвестування (в основні активи), інвестування в оборотні активи та інноваційне інвестування. Вибір конкретних форм визначається завданням діяльності підприємства, можливостями введення нових технологій, а також потенціалом формування інвестиційних ресурсів. [4 ст.69]
. Фінансові інвестиції, тобто вкладення капіталу в різноманітні фінансові інструменти з метою отримання доходу. Вони являють собою міжнародну фінансово-кредитну діяльність. До фінансового типу інвестицій слід відносити грошові кошти та цінні папери, корпоративні права та інші фінансові інструменти.
Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:
інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструментами;
придбання похідних цінних паперів (деривативів);
депозитні операції;
пайова участь у спільних підприємствах.
.Інтелектуальні інвестиції являють собою вклади в обєкти інтелектуальної власності, що витікають з авторського та патентного права. Вкладення в людський фактор, тобто витрати на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання, охорону здоров'я працівників на кошти державних підприємств також вважаються інтелектуальними інвестиціями.
Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді придбання:
виключних прав власності через купівлю патентів, ліцензій, промислових зразків, товарних знаків;
інформаційних послуг: разових (консультування, експертиза, рекомендації тощо) та постійних (використання знань та досвіду вчених і практиків через договірну систему співпраці);
науково-технічної продукції (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау) на різних матеріальних носіях (друкована продукція, дискетний, аудіо-, відеозапис), а також здійснення науково-дослідної діяльності.
Джерелами фінансування інтелектуальних інвестицій можуть бути:
бюджетні асигнування та кошти державних підприємств;
приватний підприємницький капітал;
спонсорські кошти, субсидії тощо.
Держава здійснює інтелектуальні інвестування з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуального інвестування держави є громадяни, що навчаються в середніх школах, ПТУ, коледжах та ВНЗ, працюють у державних НДІ, купують навчальну літературу за пільговими цінами.
Приватні інтелектуальні інвестиції здійснюються у видання наукової, довідкової літератури, науково-дослідних праць, науково-популярних та художніх творів. [12]
Субєкти інвестиційної діяльності
Відповідно до ст.5 Закону України "Про інвестиційну діяльність", субєктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Субєкти інвестиційної діяльності поділяються на інвесторів та учасників.
Інвестори - субєкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в обєкти інвестування. Тобто, інвестором визнається фізична або юридична особа, а також держава або територіальна громада, що вкладає майно, майнові права а також інші цінності, що мають ринкову вартість, з метою отримання прибутку або соціального ефекту безпосередньо у власний або створюваний ним обєкт інвестування, або через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору. інвестиційного характеру. [5 ст 65] Інвестори, відповідно до положення вищезгаданої статті, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.
Корпоративні інвестори - це, переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.
Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в довірчому управлінні активами.
Інституційними інвесторами є банки, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині. [10]
Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, у т. ч. реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Крім того, він має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін. До того ж інвестор самостійно визначає цілі, напрямки, види і обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності тощо.
Інвестор зобовязаний:
подати фінансовим органам декларацію про обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій;
одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;
одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог.
Субєкт, що приймає інвестиції називається реципієном. Рецепієнтом є субєкт інвестиційної діяльності, власник або володілець обєкта інвестування, що одержав від інвестора майно, майнові права та інші цінності у власність чи у користування та використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або в спільній підприємницькій діяльності з інвестором. [11]
Відповідно до ч 3 ст.5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Перелік учасників є достатньо широким. Це можуть бути будівельно-монтажні фірми, аудитори, ріелтори, оцінювачі майна, депозитарії та інші.
Субєктом, який заслуговує окремої уваги є держава. Держава визначає та контролює правові основи ринкових відносин, перш за все гарантуючи права власності та визначаючи базові правила економічних відносин учасників ринку. Держава може виступати як в ролі інвестора, так і вролі одного чи декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інститути: органи виконавчої влади і Національний банк, фонд держмайна, позабюджетні фонди, державний антимонопольний комітет тощо.
Прямий вплив відбувається тоді, коли держава приймає на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер (наприклад, оборонне виробництво, транспорт). Разом з тим, держава повинна зберегти функції інвестора в соціальній сфері, особливо при державному замовленні та фінансуванні продукції агропромислового комплексу. В деяких випадках держава може проводити інвестиції в засоби виробництва, де спостерігається його спад.
Розрізняють декілька видів державного фінансування інвестицій:
.Дотації, гранти - кошти виділяються під визначений проект на безкоштовній основі.
2.Дольова участь - держава виступає в ролі одного з вкладників через свої інститути.
.Надання гарантій - держава через свої інститути надає нарантії проведення кредитів, які підприємства отримують від комерційних структур.
Опосередкований вплив, в свою чергу, відбувається через регулювання сфер та обєктів інвестування, організацію та методи здійснення обліку, податкове регулювання, кредитну політику та регулювання кредитних операцій, регулювання грошового обігу та форм розрахунків, валютне регулювання, регулювання ринку цінних папері, регулювання операцій страхування тощо. Методи опосередкованого впливу держава реалізує через нормативно-правову базу, а також через свої інститути. [4 ст.12]
Як вже зазначалося, в кожній державі існує розгалужена мережа фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є субєктами інвестиційної діяльності. Фінансові інститути або фінансові посередники - це організації, основним предметом діяльності яких є торгівля фінансовими інструментами. Діяльність фінансового інституту по суті зводиться до продажу власних фінансових зобовязань та придбання фінансових зобовязань інших емітентів.
Фінансові посередники, що беруть участь в інвестиційній діяльності виконують низку важливих функцій:
розподілення ресурсів в часі;
-акумуляція заощаджень;
перерозподіл ризику;
погодження тривалості активів і зобовязань; [4 ст.23, 24]
забезпечення ліквідності інвестицій.
Основними фінансово-кредитними установами є банки, інвестиційні фонди та страхові компанії.
Зокрема, інвестиційні банки діють в основному на первинному ринку цінних паперів. Найбільш поширеними методами розміщення акцій та облігацій, які використовують банки є такі:
а) андеррайтінг (underwriting) - прийняття на себе всієї суми емісії з наступним розміщенням її на ринку;
б) пряме розміщення (direct placement) - банки виступають консультантами між покупцем та продавцем;
в) публічне розміщення (public offer) - , банки створюють групу для розміщення цінних паперів, кожен член якої бере на себе частину емісії і продає цінні папери своїм клієнтам;
г) конкурентні торги (competitive bidding) - банки виступають в ролі організаторів аукціону.
Банки також беруть участь в операціях на вторинному ринку цінних паперів. Це вкладення вільних грошових коштів в цінні папери різних емітентів на відносно довгий період часу. Кожен банк сам визначає, в які види паперів будуть здійснюватись інвестиції. [4 ст.32]
Отже, банківськими інвестиціями є довгострокове розміщення активів банку в реальний сектор економіки з метою одержання прибутку. [2 ст.29]
Інвестиційні фонди - організації, що займаються спільним інвестуванням. Ці організації здійснюють професійне управління активами інвесторів, при чому додатково відбувається суттєва "економія на масштаб", тому інвестиційні фонди, у разі вступу до них індивідуальних інвесторів, несуть для останніх деякі переваги.
За звичай інвестиційні фонди кладуть кошти своїх акціонерів в різноманітні інвестиційні проекти, в основному, шляхом придбання акцій різних емітентів.
інвестиційна правове регулювання захист
Страхові компанії - компанії, діяльність яких можна охарактеризувати як торгівлю ризиком. Страхова компанія фактично купує ризик у своїх клієнтів та приймає на себе зобовязання з часткової сплати або повної компенсації збитків клієнта при настанні для останнього страхового випадку. Акумулюючи значні кошти клієнтів, страхові компанії одночасно є інвестиційними інститутами. [4 ст.33]
Форми інвестиційної діяльності
В літературі розрізняються такі форми інвестиційної діяльності:
часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємства з іноземними інвестиціями. Підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Такі підприємства створюються і діють у формах, передбачених законодавством України. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України ля відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).
придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
придбання інших майнових прав;
господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції. Угоди про розподіл продукції як один з видів інвестиційних договорів одержав регламентацію в Законі України "Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.1999 р. Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна (далі - держава) доручає іншій стороні - інвестору на певний строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр і ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з подальшою компенсацією витрат і одержанням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції;
договір концесії. Загальні правила концесії передбачені в главі 40 Господарського кодексу України. Закон України "Про концесії від 16.07.1999 р. визначає поняття і правові принципи регулювання відносин концесії державного і комунального майна, а також порядок і умови її здійснення.
Договір концесії (концесійний договір) визначений у Законі як договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до Закону з метою задоволення громадських потреб.
інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Наприклад, іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.
Окремо слід зазначити, що інвестиційна діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони за договорами повинні вести окремий бухгалтерський облік і складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами). Майно, що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менш як три роки з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом. [13]
Захист та гарантії здійснення інвестиційної діяльності
Вкладення інвестицій здійснюється з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту й тісно повязане з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, з метою отримання ним прибутку. Отже, інвестиційна діяльність повязана з певним ризиком для інвестора. Тому обсяг інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх значною мірою залежить від ефективності правових гарантій для інвестора, передбачених законодавством України та міжнародними договорами України, положення яких трансформовані в національне законодавство.
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форми власності та джерел інвестування, включаючи й іноземні інвестиції.
Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, спрямованих на захист інвестицій та які не стосуються питань фінансово - господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Усім інвесторам (в тому числі іноземним) забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їхньому використанню та ліквідації. [10]
Правові гарантії захисту інвестицій поділяються на:
)гарантії від зміни законодавства. Ці гарантії означають, що у разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови (ч.1 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність"); Закон України "Про режим іноземного інвестування" у ст.8 гарантує іноземному інвестору у разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що було чинним на момент вкладання інвестицій;
2)гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів і посадових осіб. Згідно з ч.2 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та ст.9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них також не можуть застосовуватися заходи, тотожні за наслідками. Також цими законами забороняється втручання державних органів в інвестиційну діяльність поза межами їх компетенції;
)гарантії відшкодування збитків інвесторам. У разі порушення державними або іншими органами прав інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності, завдані цим збитки підлягають відшкодуванню в повному обсязі названими органами (ч 2 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст.10 Закону України "Про режим іноземного інвестування").
)гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності передбачають: а) заборону примусового припинення чи зупинення інвестиційної діяльності, крім визначених законом випадків і причин; б) гарантування інвестору: права приймати рішення про припинення інвестицій (з відшкодуванням іншим учасникам інвестиційної діяльності втрат від цього), права на повернення вкладених коштів і отриманого від цього прибутку передбаченими законом способами, а щодо іноземних інвестицій - закріплення за іноземним інвестором права на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті іноземного інвестування в сумі фактичного внеску, але з урахуванням можливого зменшення статутного фонду без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестицій (ст.21 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст.11 Закону України "Про режим іноземного інвестування");
)гарантії використання доходів, прибутків та інших сум, отриманих в результаті інвестування. Інвесторам гарантується право вільного використання отриманих в результаті інвестування прибутків (доходів) після сплати передбачених законодавством після сплати передбачених законодавством податків та інших загальнообовязкових платежів - право безпосереднього та негайного переказу за кордон сум отриманого прибутку та інших коштів в іноземній валюті, якщо вони одержані на законних підставах;
)гарантії судового захисту прав та законних інтересів інвесторів у разі їх порушення будь-якою особою. Повязані з інвестуванням спори, в тому числі спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій, розглядаються в судах України (судом або господарським судом в межах їх компетенції); усі інші спори за участю іноземних інвесторів розглядаються в судах або господарських судах України або за домовленістю сторін у третейських судах, в тому числі за кордоном. [1 ст. 45, 46]
Висновок
Економічна діяльність як окремих господарюючих субєктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій та суттєво залежить від нього. За своєю суттю інвестиції є надзвичайно складним поняттям, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення. На макрорівні інвестиції забезпечують фінансування механізму зростання і розвитку економіки країни. На мікрорівні інвестиція - це насамперед будь-який інструмент, у який можна вкладати кошти для отримання прибутку (доходу).
Інвестиції прийнято класифікувати за різними критеріями в залежності від мети їх вкладення, періоду інвестування, правового режиму, форми власності, форми переміщення капіталу через державний кордон, ризику тощо.
Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.
Інвестиційна діяльність здійснюється в різних формах, серед яких: договір концесії, господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції, часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств, створення підприємства з іноземними інвестиціями тощо.
Список використаних джерел
1.Вінник О.М. Інвестиційне право: навч. посібник, курс лекцій. К.: Атіка. - 2001
2.Вовчак О. Теоретичні аспекти дослідження банківських інвестицій // Вища школа. - 2008. - №3
.Господарський Кодекс України ВВР № 4220-VI від 22.12.11
.Греченко В.В. Інвестування: Навч. посібник. Х.: РВВ ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, 2003 р.
5.Жорнокуй Ю.М. Инвестиційне право: учебное пособие. Х.: Прометей-прес. - 2005
6.Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР N 4220-VI від 22.12.2011
.Закон України "Про концесії" від 16.07.1999 р. ВВР № 1023-VІ 19.02.09 ВВР №2850-VI 22.12.10
.ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"
.Законі України "Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.1999 р.
10.Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Підручник http://pidruchniki. ws <http://pidruchniki.ws>
11.Матюшко П. Правові особливості договорів інвестиційного характеру. // Юридичний журнал. - Юстініан. - 2006 р. №10
.Мойсеєнко І.П. Інвестування. Навчальний посібник http://pidruchniki. ws <http://pidruchniki.ws>
.Саніахметова Н.О., Господарське право України. Навч. посібник. - Х.: "Одісей", 2005
14.Шишка Р.Б., Чапічадзе Я.А. Хозяйственное (предпринимательское) право Украины: учебник. - Харьков: Эспада, 2007