Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви

Курсова робота

з лісознавства

На тему: "Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви"

Зміст

Вступ

1. Опис свіжої сосново-грабової судіброви

1.1 Типотвірна роль дуба, як головної та сосни і граба, як супутніх порід

1.2 Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі лісорослинних умов

1.3 Діагностична характеристика свіжої сосново-грабової судіброви

1.3.1 Опис основних рис свіжої сосново-грабової судіброви

1.3.2 Характеристика травостою в свіжій грабово-сосновій судіброві

1.3.3 Опис відповідного типу лісу ґрунту

2. Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви (C2-с-г-Д) на основі базових даних

2.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень

2.2 Розподіл насаджень свіжої сосново-грабової судіброви на корінні і похідні деревостани

3. Лісничо-економічна ефективність типологічного аналізу свіжої сосново-грабової судіброви

4. Висновки про сучасний стан насаджень

Список використаної літератури

Вступ

Історія людства нерозривно пов’язана з історією природи, без цього зв’язку неможливо говорити про світову, планетарну історію. Ліс як головний компонент біосфери завжди відігравав величезну роль ужитті людини.

Первісна залежність людини від навколишнього середовища є цілковитою. Ліс годував її плодами, зігрівав, з дерева виготовляли знаряддя праці, будували житло тощо.

У наш час з посиленням використання природних ресурсів постала загроза їх виснаження. Зменшуються площі лісів та орних земель, у багатьох країнах спостерігається нестача питної води. Індустрія інтенсивно споживає запас кисню.

За даними ООН, загальна площа лісів планети становить 4,1млрд га, або 28-30% поверхні суходолу і 8-10% усієї поверхні Землі. Така лісистість є мінімально допустимою: при ній ще забезпечується нормальне функціонування біосфери. В результаті людської діяльності за останні 3 тис. років площа лісів зменшилась в півтора рази. В Україні за останні 500 років цей показник зменшився втричі. Нині їх площа становить 15,6% (це найнижчий показник у Європі). Для досягнення нормальних екологічних умов життя лісистість нашої країни необхідно збільшити до 20-25%.

Головним завданням лісового господарства є найбільш раціональне використання земель державного лісового фонду з метою отримання максимальної кількості деревини та іншої побічної продукції з одиниці лісової площі, покращення стану і підвищення якості лісів з одночасним використанням, збереження і відновлення всіх багатогранних особливостей лісу, оскільки дуже великий відсоток лісів України, особливо в лісостеповій і степові частині України, відноситься до першої групи - ліси, які виконують природоохоронні функції, лісозаготівля в яких практично відсутня. Успішне виконання цих завдань можливе при веденні лісового господарства на типологічній основі.

Лісова типологія об’єднує вчення про грунт, гідрологію, лісові породи і трав’янисту рослинність у взаємодії з кліматом та іншими факторами навколишнього середовища. Це наука про класифікацію лісових площ, однорідних за комплексом кліматичних і лісорослинних потенціальних можливостей, що однакові за лісівничими ознаками і потребують однакових лісогосподарських заходів. Таким чином, тип лісу дає можливість групування окремих за площею ділянок за спільністю ознак, що визначає конкретність і предметність, цільове спрямування і результативність комплексу лісогосподарських заходів залежно від лісорослинних умов.

Запропонована класифікаційна схема і діагностична характеристика типів лісу рекомендується для практичного використання при лісовпорядкуванні, проведенні лісогосподарських заходів, а також при проведенні і плануванні цих робіт.

Діяльність людини протягом тривалого історичного періоду, різноманітність фізико-географічних умов та взаємодія природних процесів значною мірою вплинули на сучасний рівень лісистості і нерівномірність розміщення лісів на території України. Темпи і напрямки людської діяльності щодо зміни площі і географії лісів у різні історичні епохи визначалась рівнем розвитку продуктивних сил і характером суспільного виробництва.

Резервом подальшого збільшення лісових площ є невкриті лісовою рослинністю землі лісового фонду, еродовані сільськогосподарські землі та землі, заліснення яких підвищить продуктивність сільськогосподарського виробництва. Успішне виконання цих та багатьох інших завдань можливе лише у випадку застосування фундаментальних знань лісової типології.

соснова грабова судіброва деревостан

1. Опис свіжої сосново-грабової судіброви

1.1 Типотвірна роль дуба, як головної та сосни і граба, як супутніх порід

Рис.1. Екологічна фігура дуба звичайного.

Дуб звичайний (Quercus robur L.) в помірних областях північної півкулі є однією з найголовніших типоутворюючих порід. Латинську родову назву виводять від двох кельтських слів: quer, що означає червоне та cyer - дерево. Його природній ареал Європа, але поширений в Північній і центральній Америці та Східних і Південно-Східних областях Азії і на Кавказі. Значно менше в Південно-Західній Азії. В Сибіру і Центральній Азії взагалі немає аборигенних видів дуба.

Вимогливий до родючості грунту - мезотроф (найчастіше поширений в (C-D2-3), світлолюбний, морозо - і вітростійкий, менш вибагливий до вологості (має дуже добре розвинену кореневу систему стержневого типу мезо-ксерофіт, що забезпечує його вологою в несприятливий період вегетації). Розмножується насінням та поростю від пня. Продуктивність деревостану складають до 800м³/га, а подекуди і більше. Деревина з темно-бурим ядром і світлою заболонню. Дуб звичайний, як мезотрофний вид тому формує типи лісу, як типоутворююча порода в сугрудах і грудах. В екстремальних умовах фрагментами може формувати також типи лісу в суборах, тут він виступає в якості характерної кліматичної домішки (Розточчя, Опілля, Полісся, Лісостеп). Детальна, наочна характеристика закономірностей поширення дуба звичайного в межах гігрогенного та трофогенного рядів (едатопів) наведена на (рис.1.), сосни звичайної як кліматичної домішки (рис.1.2.)

Найбільш розповсюдженими типами лісу є свіжі і вологі грабові діброви і судіброви (50%), а також букові і ялицеві діброви (30%), кленово-липової діброви і судіброви. Склад корінного деревостану може змінюватись з віком і кінцевий склад потрібно сформовувати в середньовіковому деревостані. У сирій діброві породи характерної домішки можуть складати 20-30% і достатньо впливати на склад деревостану загалом.

Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.) є однією з головних типотвірних порід, в умовах борів, суборів та сугрудів, де формує високопродуктивні деревостани (рис.1.2).

Рис.1.2. Екологічна фігура сосни звичайної.

Відноситься до типових порід, що невимогливі до родючості ґрунту. Оліготроф, ксерофіт, дуже морозостійка, світлолюбна. Утворює багато кліматичних форм. Ростає в різних грунтово-кліматичних умовах (в типах лісорослинних умов від А_1-5 до С_1-5), утворюючи високопродуктивні деревостани різних бонітетів. У сугрудах формує високопродуктивні насадження разом з дубом звичайним. У борах формує чисті соснові насадження, або з домішкою берези.

1.2 Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі лісорослинних умов

В повсякденній діяльності лісівники віддавна ділять ліси на окремі ділянки, які є однорідними за складом, формою, віком, походженням, бонітетом. Однак насадження з однаковими за морфологічними ознаками можуть відрізнятись умовами поновлення, росту і розвитку лісу, якістю деревини, очищенням дерев від сучків, вітростійкістю, особливостями ведення лісового господарства. Таксаційні морфологічні показники не розкривали причини різноманітності природних лісів за основними життєвими ознаками. В зв’язку з цим і виникла необхідність поділити ліси за типами, що були б однорідні за грунтово-гідрологічними і кліматичними умовами і вимагали б при однаковій таксаційній характеристиці ідентичних лісогосподарських заходів.

За основу класифікації лісових ділянок відібрані два ведучих едафічних чинники: трофність та його зволоження. Едафічні фактори обумовлюють місцеву різноманітність лісів. У різних природних зонах екологічний вміст едафічної сітки буде неоднаковим, але в сусідніх кліматичних областях можуть бути едафічно однорідні місце оселення з близьким лісорослинним ефектом, тобто подібні або ідентичні типи лісу.

Місцева різноманітність лісорослиних умов, яка визначається едафічними чинниками районів з подібними кліматичними показниками, виявляє невелику різноманітність типу лісу, але відповідність до певного едатопу очевидна. Наприклад: у Лісостепу України на Поділлі в С2 формується С2-г-сД (свіжа грабово-соснова судіброва). Але в одному едатопі може бути і декілька типів лісу за участю головної та супутніх породи: С2-Дск, С2-гД, С2-яцД, С2-бкД, С2-бкДск,- (Українські Карпати); С2-л-сД, С2-л-сД, Лісостепу України на Поділлі, Розточчя, Опілля. Таких прикладів можна наводити десятки. Ця закономірність пов’язана з оптимальними грунтово-гідрологічними умовами, які склалися на території Україні, що зумовлює підвищення кількості видового складу, і відповідно різноманіття лісорослинних угрупувань на відповідних площах. Порівнянням можуть служити ліси тайги з вузьким флористичним складом і відповідно обмеженею кількістю типів лісу, що напряму пов’язано з несприятливими ґрунтово-гідрологічним умовами. Згідно наукових даних, типи лісу, які утворює дуб звичайний згруповані і представлені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Лісівнича характеристика основних типів лісу за участю типоутворюючої породи дуба звичайного для типу лісорослинних умов С2.

Тип лісорослинних умов	Типотвірна порода	Характерна кліматична домішка	Назва типу лісу	Склад корінного деревостану
1	2	3	4	5
С2	дуб	граб	Свіжа грабова судіброва	8Д2Г+С
С2	дуб	Граб, сосна	Свіжа грабово - соснова судіброва	7Д2Г1С
С2	дуб	бук	Свіжа букова судіброва	7Д3Б
С2	дуб	ялиця	Свіжа ялицева судіброва	7Д3Яц
С2	дуб	липа, сосна	Свіжа липово-соснова судіброва	8Д2С+Л
С2	дуб	бук	Свіжа нагірна букова судіброва	8Д2Б

1.3 Діагностична характеристика свіжої сосново-грабової судіброви

1.3.1 Опис основних рис свіжої сосново-грабової судіброви

Широко розповсюджена в західній частині підзони широколистяних лісів (Українське Полісся), рідше - в правобережному Лісостепу. В лісовій зоні займає припідняті місцеположення або схили, в Лісостепу - пониження.

Грунти - дернові, слабопідзолисті супіщані, піщані з суглинистими прошарками або близьким заляганням суглинка.

Корінний тип деревостану трьохярусний. В першому ярусі - сосна І^{а -} І^б бонітетів з домішкою берези, і осики, може також зрідка зустрічатися і дуб - І і ІІ, як субпанівна порода. Другий ярус утворений знову ж таки дубом, висота якого залежить від повноти сосни. Якщо сосновий намет не дуже зімкнутий, дуб має ІІ або ІІІ бонітет. Третій ярус утворений грабом, який в багатому (грудуватому) підтипі зливається з ярусом дуба, а в бідному (суборуватому) - з ярусом підліску. До граба бувають домішані клен гостролистий і рідше - липа.

Підлісок - із ліщини з домішкою бруслини бородавчатої, горобни, крушини, калини. Інколи зустрічаються в деревостані груша, яблуня, черешня.

Живий нагрунтовий покрив більш або менш густий - тим рідший, чим повніше намет деревостану. В першому ярусі покриву - орляк 80-100 см висоти з домішкою рокитника, дроку, куничника лісового, в нижньому ярусі - суниця, брусниця, копитняк, грушанка та інші низькі та повзучі рослини. Крім перерахованих, постійними є чина весняна, конвалія, герань, купена лікарська, медунка, буквиця, яглиця, підмареник весняний, вероніка дібровна, ожика волосиста. Моховий покрив відсутній або представлений подушками лісових зелених мохів: плеврозіума, гілокоміума, дікранума хвилястого.

Похідні деревостани:

) сосняки - звичайний тип, утворений: а) після вибірки листяних в порядку догляду, б) на закинутих орних землях. Ярус дуба і граба швидко відновлюється, якщо поблизу є насінники цих порід;

2) сосняк з дубовим ярусом - утворюється при вирубці підліску і ярусу граба, коли їх поновленню перешкоджає випасання худоби.

) грабові дубняки - звичайний похідний тип деревостану, утворюється після вибірки більш цінної сосни або на лісосіках суцільного рубання. Граб має половину висоти ярусу дуба;

) дубняки - після суцільних рубань, порівняно рідко;

) грабняки - утворюються після суцільних рубань.

) осичники - звичайні після суцільного рубання насаджень, у складі яких була осика;

) березняки - на закинутих орних землях, після пожеж, суцільного рубання, на задернілих ділянках.

1.3.2 Характеристика травостою в свіжій грабово-сосновій судіброві

Для визначення типів лісу використовують комплекс різноманітних ознак, які відображають тісний зв'язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтверджує цей зв'язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісорослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Головний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу, - рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологічним ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав'яними рослинами як індикаторами враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві форми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рослинність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п'ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих - зменшується або вони зовсім зникають; для грудів характерне покриття виключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, медунка, безщитник жіночий.

Трав'яний покрив є чудовим показником вологості грунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан грунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий; в сухих, крім згаданих видів, з'являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс, які дуже розростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, розрив-трава звичайна, вовконіг, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина (клюква), мохи сфагнові.

Роль трав’яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин:

-        характерні види - це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і не зустрічаються в інших;

Таблиці 1.2 Характерні представники трав’янистої рослинності для визначення типу лісу - свіжої грабово-соснової судіброви (С2-г-сД).

Назва рослини індикатора	Едатоп
1. Молочай кипарисовидний - Euphorbia cyparissias. L	B C	1, 2
2. Чаполоч пахуча - Hierochloe odorata L.	B C	1, 2
3. Буквиця лікарська - Betonica officinalis L.	B C	1, 2
4. Суниця лісова - Fragaria vesca. L	B C	1, 2
5. Пахучка звичайна - Clinopodium vulgare L.	B C	1, 2
6. Материнка звичайна - Origanum vulgare L.	B C	1, 2
7. Герань криваво - червона - Geranium sanguineum L.	B C	1, 2
8. В'язіль різнобарвний - Coronilla varia L.	B C	1, 2
9. Приворотень звичайний - Alchemilla vulgaris. L	B C	1, 2, (3)
10. Суховершки звичайні - Brunella vulgaris. L	B C	1, 2, (3)
11. Деревій звичайний - Achillea millefolium L.	B C	1, 2
12. Сонцецвіт звичайний - Helianthemum nummularium Mill.	B C	2, 3
13. Червець багаторічний - Scleranthus perennis L.	B C	2, 3
14. Гикавка сіра - Berteroa incana L.	B C	2, 3, 4
15. Гвоздика дельтовидна - Dianthus deltoides L.	B C	2, 3
16. Орляк звичайний - Pteridium aquilinum Kuhn	(B) C	2, 3, 4
17. Грушанка круглолиста - Pyrola rotundifolia L	B C	2, 3
18. Рамішія однобока - Ramischia secunda Garcke	B C	2, 3
19. Медунка вузьколиста - Pulmonaria angustifolia L.	B C	2, 3
20. Первоцвіт весняний (лікарський) - Primula veris L.	B C	2, 3
21. Купена пахуча (лікарська) - Polygonatum odoratum L.	B C	(1), 2, 3
22. Перстач білий - Potentilla alba L.	B C	2, 3, 4
23. Плаун булавовидний (п'ядич) - Lycopodium clavatum L.	B C	2, 3
24. Любка дволиста - Platanthera bifolia L.	(B) C	2, 3, 4
25. Підмаренник м'який - Galium boreale L	B C	(1), 2, 3
26. Підмаренник північний - Galium mollugo L.	B C	2, 3, (4)
27. Костриця червона - Festuca rubra L.	B C	1, 2
28. Перестріч гайовий - Melampyrum nemorosum L	B C	2, 3
29. Перстач прямостоячий - Potentilla erecta L.	B C	2, 3, 4
30. Птілій гребінчастий - Ptilium crista-castrensis (Hedw) De Not	B C	2, 3, 4

-        постійні види - це такі види, які зустрічаються в одному типі більше 50%;

-        панівні види - ті види, які переважають над іншими;

-        випадкові види - види, які випадково потрапили на ділянку.

1.3.3 Опис відповідного типу лісу ґрунту

Надійною допоміжною ознакою є грунти, їх тип, механічний і хімічний склад, глибина залягання підґрунтових вод, товщина грунту. Механічний склад - найважливіша допоміжна ознака для визначення багатства грунту. В різних кліматичних умовах залежно від типу грунтів їх механічний склад і ступінь родючості співвідносяться по-різному. Тому таке співвідношення повинно враховуватись стосовно до кожного кліматичного району.

До допоміжних ознак відносяться також генетичні горизонти грунту. Так, підзолистий горизонт добре виражений у вологих і сирих типах; горизонт вимивання - у вологих і подекуди в сирих; підзолистий та ілювіальний горизонти в свіжих і сухих типах вирізняються нечітко або зовсім відсутні; близьке залягання глеєвого горизонту характерне для сирих і мокрих типів; у свіжих едатопах слідів оглеєння до глибини 1.5м не виявляється; торф'яний горизонт - добра ознака сирих і мокрих типів.

Закономірний зв'язок між рельєфом і едатопами дозволяє користуватись рельєфом як допоміжною ознакою для визначення групи вологості типу. Однак він має, як правило, місцеве значення, ним добре керуватись у гірських умовах.

Іноді допоміжні ознаки є єдиними, тоді вони набувають значення провідних. Так, при визначенні лісорослинних умов степових ділянок, провідними ознаками виступають рельєф, тип грунту, рівень закипання карбонатів. Лісопридатність засолених місцеоселень визначається за глибиною залягання горизонту токсичної солі.

Діагностика типів умов місцевиростання і типів лісу в гірських умовах має свою специфіку. Необхідно враховувати, що при формуванні едатопів у горах велике значення має їх топографічне положення. Складний рельєф, строкатість родючості грунту, велика різноманітність температурних і кліматичних умов, зумовлених топографічним положенням і висотою місцевості над рівнем моря, визначають багатство типів, та їх різноманітність. Чим крутіший схил, тим інтенсивніше змивання грунту, тим сухіше і бідніше місцеоселення. На південних схилах формуються більш сухі едатопи, а при значній стрімкості і змитості грунту, до того ж, - бідніші. На північних схилах формуються кращі умови місце-виростання з холодним і вологим кліматом. Велике визначальне значення має і вітрова експозиція.

Будова цілинного дерново-підзолистого ґрунту така:

Нл - лісова підстилка потужністю 3-5 см;

Не - гумусово-елювійований, світло-. сірий або білястий, потужністю 5. - 30. СМ, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю; перехід помітний.

Е - підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції К (ОН) ₃ із домішками гумусу й глинистих часток; перехід поступовий.

 

Рис.1.3 Профіль дерново підзолистого грунту.

І - ілювіальний, темно-бурий. (у легких - червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призма-тичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінер-альних колоїдів; Р - материнська порода.

Враховуючи задані закономірності та специфіку географічного поширення лісів та грунтів України пропонується узагальнений опис відповідного свіжій грабово-сосновій судіброві типу ґрунту, а саме дернового, слабоопідзоленого.

Це диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350-млн. га, в СНД - 185 млн. га, в Україні - 2,5 млн. га. В Україні дерново-підзолисті ґрунти є зональними для Полісся, інколи зустрічаються на борових терасах і стародавніх прируслових валах рік лісостепу й Карпатської гірської області. Великі масиви даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії. Клімат зони розповсюдження цих ґрунтів гумідний бореальнии, Кз > 1, континентальний або різкоконтинентальний. Рельєф різноманітний як рівнинний, так і розчленований. Ґрунтотворні породи - водно-льодовикові, моренні, стародавньоелювіальні, в основному безкарбонатні, різного гранулометричного складу.

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу ґрунтоутворення. Гранулометричний та хімічний склад змінюються по профілю, аналогічно вище описаним підзолистим ґрунтам. Гумусу мало (2-3% в Не), гумусовий профіль регресивно-акумулятивний, тип гумусу гуманно - фульватний (Сгк: Сфк = 0,7-0,9). Фізико-хімічні властивості залежать від гранулометричного складу, породи, ступеня розвитку підзолистого процесу.

Ємність поглинання низька (5-15 мг-екв/100 г ґрунту), ґрунти кислі (рН=3,5-5,5), СНО < 75%, типовий склад обмінних катіонів: Са, Мg, Н. Бідні на азот і фосфор. Фізичні й водно-фізичні властивості різко, змінюються за профілем: щільність, максимальна гігроскопічність найбільші в І - горизонті, а пористість та аерація тут мінімальні, структура ґрунту нестійка.

2. Типологічний аналіз свіжої сосново-грабової судіброви (C2-с-г-Д) на основі базових даних

Тип деревостану - найменша і найконкретніша одиниця лісівничо-екологічної типології. Це сукупність ділянок лісу, подібних за домінуючою породою деревного ярусу. Вони визначаються в межах типу лісу і можуть бути корінними і похідними. Корінний деревостан разом з корінною формою надґрунтового покриття є критерієм для виділення типу лісу. Корінні лісостани формуються в умовах незайманого, непорушеного лісу, похідні - на місці корінних під впливом стихійних явищ (лісові пожежі, вітровали, господарча діяльність). У процесі природної зміни лісостанів умови місцезростання, як правило, не порушуються або швидко відновлюються до початкового едатопу, і похідні лісостани поступово трансформуються в корінні. Для кожного типу лісу характерний один корінний лісостан, а похідних може бути декілька. Не враховуючи цього, ботаніки виділяють в одному типі лісу декілька типів фітоценозів, називаючи їх типами лісу. В цьому одна із суттєвих відмінностей лісівничої і фітоценологічної шкіл лісової типології. Насправді похідні лісостани являють собою форми зміни (порушення або відновлення) корінних асоціацій і повинні класифікуватись у межах кожного типу лісу за домінантними видами і характерною домішкою деревостану, підліску і трав'яного покриття. При визначенні типів лісостанів необхідно з'ясувати причини їх утворення, генезис, бо в лісовпорядкуванні вони є об'єктом організації господарства.

Називається тип лісостану за переважаючою породою деревного намету з додаванням типу лісу, в межах якого він виділяється: сосняк вологого дубово-соснового субору; дубняк свіжої грабової діброви, грабняк вологої дубової бучини; бучняки вологої букової яличини. На практиці тип деревостану позначається символами: корінний "К" і похідний "П".

Доповнюючою типу лісостану таксономічною одиницею лісівничої типології є форма покриття, яка відображає склад напівчагарникової, трав'яної, мохово-лишайникової рослинності. На вирубках у процесі їх заростання виділяють типи травостанів, їх визначення необхідне для проектування заходів щодо відновлення лісу на таких ділянках. Вихідними показниками для репрезентативного типологічного аналізу того чи іншого типу лісу служать не тільки рельєф, висота над рівнем моря, грунтово-гідрологічні умови, але й дужа важливим фактором є таксаційні показники, які відіграють основну роль при оцінці якісних показників (фактична та потенційна продуктивність, запас, бонітет, повнота) лісостанів. Лісівничо-таксаційна характеристика ділянок деревостанів типу лісу С2-г-сД наведена в табл.2.1.

2.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень

Для визначення вказаних показників та вирахування ступеня використання типологічного потенціалу зведені показники табл.2.1 переносимо в табл.2.2.

Для визначення показників табл.2.2 виконуємо наступну роботу:

середній фактичний запас на 1 га (гр.5) отримуємо як частку від ділення фактичного запасу на всій площі (гр.4) на загальну площу групи (гр.3); середній фактичний приріст на 1 га (гр.6) визначаємо шляхом ділення середнього запасу на середній вік даної групи, тобто на 5, 15, 25 і т.д. років; середній вік насадження свіжої сосново-грабової судіброви визначаємо, як середньозважену величину. Для цього перемножуємо площу кожної вікової групи на її середній вік. Відтак сумуємо їх і розділяємо на загальну площу типу лісу. Аналогічним чином визначаємо решту середніх показників для насаджень свіжої сосново-грабової судіброви; склад деревостану типологічного еталону (гр.7) вибираємо для кожної вікової групи з табл.2.1 За типологічний еталон приймаємо корінний деревостан високої повноти і максимальної продуктивності. Вказані показники заносимо у графи 7, 9,10. На основі цих даних визначаємо середній приріст потенційного насадження (гр.8); потенційний запас (гр.11) кожної вікової групи визначаємо шляхом перемножування запасу на 1 га типологічного еталону (гр.10) на загальну площу вікової групи (гр.3); ступінь використання типологічного потенціалу (гр.12) визначаємо:

К = гр.4/гр.11*100%

В порядку перевірки ступеня використання типологічного потенціалу його можна визначити шляхом співставлення середнього фактичного запасу на 1 га (гр.5) з потенційним (гр.10), або середнього фактичного приросту (гр.6) з потенційним (гр.8).

Фактичну і потенційну продуктивність насаджень свіжої сосново-грабової судіброви зображуємо на графіку (рис.2.1), де на осі абсцис відкладаємо середні вік групи (роки), а на осі ординат - запаси насаджень. Для побудови кривих використовуємо показники 5 та 10 граф (табл.2.2). Такий графік є особливо необхідним при відсутності еталонів для окремих вікових груп. Вважається, що ця величина буде знаходитися на кривій, що проходить через сусідні точки.

Аналогічно визначаємо і середній склад еталонного насадження, як средньозважену величину, але за зарасом (табл.2.2.1).

Середній вік насадження - 50,8;

Дольова участь еталонів у данному типі лісу - 5,7%;

Таблиця 2.2.

Типологічний потенціал і ступінь його використання свіжою сосново-грабовою судібровою.

Група віку	Кількість ділянок, шт.	Загальна площа, га	Фактичний запас на всій площі, га м3/га	Середній фактичний запас на 1 га/м3	Середній фактичний приріст, м3/га	Існуючий типологічний еталон				Потенціальний запас на площі, м3	Ступінь використання типологічного по-тенціалу %
						Склад деревостану	Середній приріст на 1 га, м3	Повнота	Запас на 1 га, м3
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
1-10	30	205,8	4380,0	21.0	4, 20	Г3С4Д3	6,0	1,0	30	6174,0	70,1
11-20	30	70,0	4365,0	62,0	4,1	6Ñ3Ä1Ã	5,3	0,9	80	5600,0	77,9
21-30	15	42,3	3785,0	90,0	2,1	5Ä2Áê2Îñ 1Ñ+Ã	3,6	0,8	90	3804,0	99,4
31-40	15	63,8	7969,0	125,0	2,0	6Ñ3Ä1Ã	4,3	0,7	150	9570,0	83,3
41-50	15	91,8	27773,0	303,0	3,3	5Ñ3Ä2Ã	8,2	0,9	370	33966,0	81,7
51-60	15	68,2	17788,0	261,0	3,8	6Ñ3Ä1Ã	5,6	0,8	310	21142,0	84,1
61-70	15	79,4	26000,0	33,0	0,4	6Ñ4Ä+Ã	5,7	0,8	370	29378,0	88,5
71-80	15	96,3	23789,6	247,0	2,6	6Ñ3Ä1Ã	5,3	0,8	400	38520,0	61,7
81-90	15	132,4	304,0	2,3	8Ñ3Ä1Ã	4,6	0,6	370	48988,0	82,0
91-100	15	126,5	35442,0	280,0	2,2	5Ä3Ñ2Ã	2,1	0,7	200	25340,0	139,9
Âñüîãî	180	976,7	191472,0	176,0	3,6		5,0	0,8	237	222485,0	86,86

2.2 Ðîçïîä³ë íàñàäæåíü ñâ³æî¿ ñîñíîâî-ãðàáîâî¿ ñóä³áðîâè íà êîð³íí³ ³ ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè

Ó çâ’ÿçêó ç âïëèâîì ðÿäó ñòèõ³éíèõ ³ àíòðîïîãåíííèõ ôàêòîð³â òèïè ë³ñó ïðåäñòàâëåí³ ÿê êîð³ííèìè, òàê ³ ïîõ³äíèìè äåðåâîñòàíàìè. Îñòàíí³, ÿê ïðàâèëî, íå çàâæäè çàäîâ³ëüí³ çà ñòàíîì. Ç öüîãî ïðèâîäó íà îñíîâ³ äàíèõ òàáë.2.1 äëÿ êîæíî¿ â³êîâî¿ ãðóïè ïðîâîäèòüñÿ ðîçïîä³ë íà êîð³íí³ òà ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè (òàáë.2.3). Àíàëîã³÷íî, ó ìåæàõ â³êîâèõ ãðóï òèïè äåðåâîñòàí³â ðîçä³ëÿþòüñÿ çà ãðóïàìè ïîâíîò.

Òàáëèöÿ 2.3. Ðîçïîä³ë íàñàäæåíü íà êîð³íí³ òà ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè çà ïîâíîòîþ

Ãðóïà, ³êó ðîêè	Çàã. ïëîùà ãðóïè, ãà	Ïëîùà äåðåâîñòàí³â
		Êîð³íí³								Ïîõ³äí³
		1,0-0,8		0,7-0,6		0,5 ³ <		Ñóìà ïî ãðóï³		1,0-0,8		0,7-0,6		0,5 ³ <		Ñóìà ïî ãðóï³
		ãà	%	ãà	%	ãà	%	ãà	%	ãà	%	ãà	%	ãà	%	ãà	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18
1-10	205,8	23,3	11,3	-	-	-	-	23,3	11,3	162,6	79,0	16,7	8,1	3,2	1,6	182,5	88,7
11-20	70,0	7,9	11,3	5,9	8,4	1,0	1,4	14,8	21,1	38,5	55,0	13,7	19,6	3,0	4,3	55,2	78,9
21-30	44,0	1,7	3,9	-	-	-	-	1,7	3,9	18,6	42,2	23,7	53,9	-	-	42,3	96,1
31-40	63,8	-	-	4,6	7,2	-	-	4,6	7,2	57,4	90,0	1,8	2,8	-	-	59,2	92,8
41-50	91,8	10,2	11,1	-	-	-	-	10,2	11,1	70,7	77,0	10,9	11,9	-	-	81,6	88,9
51-60	68,4	4,6	6,7	6,0	8,8	-	-	10,6	15,5	45,1	65,9	12,7	18,5	-	-	57,8	84,2
61-70	79,4	12,6	15,8	-	-	-	-	12,6	15,8	6,9	8,7	58,8	74,0	1,1	1,5	66,8	84
71-80	96,3	25,1	26,1	-	-	-	-	25,1	26,1	39,3	40,1	31,9	33,8	-	-	71,2	73,9
81-90	132,4	-	-	35,9	27,1	-	-	35,9	27,1	20,4	15,4	76,1	57,5	-	-	96,5	72,9
91-100	126,7	-	-	23,0	19,7	-	-	25,0	19,7	12,0	9,5	43,8	34,5	45,9	36,1	101,7	80,3
Âñüîãî	978,6	85,4		77,4		1,0		163,8		471,7		290,1		53,2		814,8
%	100	8,7		7,9		0,11		16,7		48,3		29,6		5,4		83,3
% ãðóïè		16,7								83,3

Òèïè ³ ïëîùà êîð³ííèõ òà ïîõ³äíèõ äåðåâîñòàí³â

Ãðóïà â³êó, ðîêè	Çàã. ïëîùà ãðóïè, ãà	Ïëîùà äåðåâîñòàí³â
		Êîð³íí³	Ïîõ³äí³
			äóáíÿê	ãðàáíÿê	ñîñíÿê	ñìåðå÷íèê	áó÷èííèê	áåðåçíÿê	îñè÷íÿê
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1-10	205,8	23,3	36,0	10,5	136,0	-	-	-	-
11-20	70,0	14,8	9,0	-	42,2	-	-	-	-
21-30	44,0	1,7	17,5	1,9	13,9	-	7,8	-	1,2
31-40	63,8	4,6	6,7	9,6	23,1	-	-	9,6	10,2
41-50	91,8	10,2	2,8	72,1	-	-	-	-
51-60	68,4	10,6	27,8	-	30,0	-	-	-	-
61-70	79,4	12,6	6,3	-	46,1	-	-	-	-
71-80	96,3	25,1	40,7	-	30,5	-	-	-	-
81-90	132,4	35,9	55,9	-	29,8	-	10,8	-	-
91-100	126,7	25,0	42,4	28,8	44,7	14,8	-	-	-
Âñüîãî	978,6	163,8	244,9	2,9	472,0	29,2	28,2	9,6	11,4
% òèïó	100	16,7	25,0	76,1	48,2	3,1	1,9	1,0	1,2
% ïî ãðóï³		16.7	83,3

3. ˳ñíè÷î-åêîíîì³÷íà åôåêòèâí³ñòü òèïîëîã³÷íîãî àíàë³çó ñâ³æî¿ ñîñíîâî-ãðàáîâî¿ ñóä³áðîâè

Ç ìåòîþ âèÿâëåííÿ âòðàò äåðåâèíè ó â³ö³ ðóáàííÿ, ÿê³ âèðàõóâàí³ â ðåçóëüòàò³ òèïîëîã³÷íîãî àíàë³çó, âèçíà÷àºòüñÿ åôåêòèâí³ñòü éîãî ïðîâåäåííÿ. Ç ö³ºþ ìåòîþ âèêîðèñòîâóºìî ïîêàçíèêè òàáë.2.2 ³ ïåðåíîñèìî â òàáë.3.1.

 

Òàáëèöÿ 3. ˳ñ³âíè÷à åôåêòèâí³ñòü òèïîëîã³÷íîãî àíàë³çó

Òèï ë³ñó	Ïëîùà âñüîãî òèïó ë³ñó, ãà	Ïëîùà ñòèãëèõ íàñàäæåíü, ãà	Íåäîá³ð äåðåâèíè ó â³ö³ ðóáàííÿ, ì3	Íåäîá³ð äåðåâèíè ç 1 ãà ó â³ö³ ðóáàííÿ, ì3	Ìàêñèìàëüí³ âòðàòè äåðåâèíè â òèï³ ë³ñó, ì3
1	2	3	4	5	6
6Ä3Ñ1Ã	978,6	126.7	10102	79,7	78025

Óìîâíî ïðèéìàºìî â³ê ðóáàííÿ 90 ðîê³â, òîáòî äëÿ ðîçðàõóíêó âèêîðèñòîâóºìî äàí³ ïî îñòàííüîìó êëàñó â³êó. Íåäîá³ð äåðåâèíè âèðàõîâóºòüñÿ ÿê ð³çíèöÿ ì³æ ïîòåíö³àëüíèì ³ ôàêòè÷íèì çàïàñàìè.

4. Âèñíîâêè ïðî ñó÷àñíèé ñòàí íàñàäæåíü

Ïðîâ³âøè òèïîëîã³÷íèé àíàë³ç ñâ³æî¿ ñîñíîâî-ãðàáîâî¿ ñóä³áðîâè (Ñ₂-ñãÄ), ìè âèçíà÷èëè ñòóï³íü âèêîðèñòàííÿ òèïîëîã³÷íîãî ïîòåíö³àëó (òàáë.2.2), ç ÿêî¿ âèäíî, ùî â ñåðåäíüîìó ïî òèïó ë³ñó ñòóï³íü éîãî âèêîðèñòàííÿ ñêëàäຠ93.5%, ùî ìîæíà ââàæàòè âèñîêèì. Ùîäî îêðåìèõ â³êîâèõ ãðóï, òî íàéá³ëüøèì â³í º ó â³êîâ³é ãðóï³ 51-60 ðîê³â, äå ñêëàäຠ127.6%, öå ìîæíà ïîÿñíèòè òèì, ùî äàíà â³êîâà ãðóïà ïðåäñòàâëåíà ïîõ³äíèìè âèñîêîïðîäóêòèâíèìè äåðåâîñòàíàìè. Ñåðåäí³é â³ê íàñàäæåíü - 50,8 ðîêè, ñåðåäíÿ ïîâíîòà - 0,8; (0,83), äîëüîâà ó÷àñòü åòàëîí³â ó äàííîìó òèï³ ë³ñó - 5,7%;

Ùîäî ðîçïîä³ëó íàñàäæåíü íà êîð³íí³ ³ ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè (òàáë.2.3), òî âèäíî, ùî â çàãàëüíîìó ïî âñ³õ íàñàäæåííÿõ ïåðåâàæàþòü ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè - 74,3%. Íàéíèæ÷à ïëîùà êîð³ííèõ äåðåâîñòàí³â, ïðèïàäຠíà â³êîâ³ ãðóïè 41 - 50, 51 - 60 òà 81-90, ó â³êîâ³é ãðóï³ 21-30 ïëîùà ¿õ ñòàíîâèòü ëèøå - 8,6%. Íàéá³ëüøà æ ÷àñòêà ïðèïàäຠíà â³êîâó ãðóïó 1-10 ðîê³â - 45,5%. ²ç ïîõ³äíèõ äåðåâîñòàí³â ïåðåâàæàþòü ïîõ³äí³ ñîñíÿêè - 53,0%, äóáíÿêè - 14,8%. ²íø³ ïîõ³äí³ äåðåâîñòàíè ïðåäñòàâëåí³ íà íåâåëèêèõ ïëîùàõ - ñìåðå÷íÿêè (2,3%), ãðàáíÿêè (0,3%), îñè÷íÿêè (2,3%), áó÷íÿêè (0,6%).

˳ñ³âíè÷à åôåêòèâí³ñòü ïðîâåäåííÿ òèïîëîã³÷íîãî àíàë³çó ïîêàçàëà, ùî íåäîá³ð ó â³ö³ ðóáàííÿ ñêëàäຠ14982 ì³, íåäîá³ð äåðåâèíè ç 1 ãà ñòèãëèõ íàñàäæåíü (ãðóïà â³êó 91-100) ñêëàäຠ111,39 ì^3, êîëè âñ³ íàñàäæåííÿ äîñÿãíóòü â³êó ñòèãëîñò³, òî ìàêñèìàëüíî ìîæëèâ³ âòðàòè äåðåâèíè çà òàêèõ æå óìîâ ìîæóòü íà ïëîù³ 1065,8 ãà ïîòåíö³éíî ñêëàäàòè 118719,46 ì³.

Ñïèñîê âèêîðèñòàíî¿ ë³òåðàòóðè

1.      ².Ï. Òåðåëÿ, Ï.Ò. ßùåíêî, Þ.Â. Çâàðè÷, Î.Á. Ìèõàéë³â ˳ñîçíàâñòâî: Êóðñîâà ðîáîòà. - Ëüâ³â: ÓêðÄËÒÓ, 2009. - 32 ñ.

2.      Ãåðóøèíñüêèé Ç.Þ. Òèïîëîã³ÿ ë³ñ³â Óêðà¿íñüêèõ Êàðïàò: Íàâ÷àëüíèé ïîñ³áíèê. - Ëüâ³â: âèä-âî "ϳðàì³äà", 2010. - 208 ñ.

.        Âîðîáüåâ Ä.Â. Òèïû ëåñîâ Åâðîïåéñêîé ÷àñòè ÑÑÑÐ. - Êèåâ: èçä-âî ÀÍ ÓÑÑÐ, 1953. - 452 ñ.

.        Øâèäåíüêî À.É., Îñòàïåíêî Á.Ô. ˳ñîçíàâñòâî: ϳäðó÷íèê. - ×åðí³âö³: Çåëåíà Áóêîâèíà, 2008. - 352ñ.

.        Ãåíñ³ðóê Ñ.À., Ôóðäè÷êî Î.²., Áîíäàð Â.Ñ., ²ñòîð³ÿ ë³ñ³âíèöòâà â Óêðà¿í³. Ëüâ³â: Ñâ³ò, 1995. - 424ñ.;

.        Çàÿ÷óê Â.Ñ. Äåíäðîëîã³ÿ. Ïîêðèòîíàñ³íí³: Íàâ÷àëüíèé ïîñ³áíèê. - Ëüâ³â: ÒçΠ" Ô³ðìà Êàìóëà", 2010. - 408 ñ.

Ðàçìåùåíî íà Allbest.ru