Урожайність сої залежно від способів сівби на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Урожайність сої залежно від способів сівби на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

.1 Історія культури

.2 Сучасний стан виробництва сої.

.3 Господарське значення та використання сої.

.4 Ботанічна характеристика сої.

.5 Відношення сої до основних факторів середовища.

.6 Вплив способів сівби на урожайність сої.

Розділ 2. Характеристика місця та умови проведення досліджень.

.1 Ґрунтові умови дослідного поля ХНАУ ім.. В.В. Докучаєва.

.2 Кліматичні умови.

Розділ 3. Експериментальна частина.

.1 Завдання досліджень.

.2 Методика досліджень.

.3 Результати досліджень.

.4 Економічна і енергетична ефективність вирощування сої при різних способах сівби

Розділ 4. Охорона праці при вирощуванні сої.

Розділ 5. Охорона навколишнього середовища.

Висновки

Список використаної літератури.

ВСТУП

З усіх зернобобових культур соя є найбільш цінною. По багатству і розмаїтості життєво необхідних речовин які містяться в зерні соя не має собі рівних. Останні десятиліття характеризуються винятковим розвитком її виробництва. Новим етапом у використанні сої є принциповий напрямок науково-технічного прогресу в харчовій індустрії - розробка технології одержання текстурованих продуктів із сої, виробництво білкових гранул і волокон з наступним їхнім оформленням у різні види харчових продуктів - доповнювачів або замінників м’яса. Вживання в їжу соєвого молока й олії рекомендується при багатьох захворюваннях. Із соєвого лецетину виготовляються медичні препарати. Фахівці в області харчування, базуючись на низькому вмісті холестерину в соєвих продуктах, визначають сою як “ідеальну їжу для людини”.

Сою можна використовувати для годівлі усіх видів тварин і птахів у вигляді борошна, макухи, шроту, білкових концентратів, молока, зеленої маси, сіна, сінажу, трав’яного борошна. Усі види кормів, одержані із сої, відрізняються порівняно високою поживністю і вмістом білку.

Білок сої - єдиний з рослинних білків, що містить майже всі незамінні амінокислоти, необхідні для утворення білку в організмі людей і тварин. Білок складається в основному з водорозчинних глобулінів та альбумінів. Рослинний білок є найбільш важливою складовою частиною харчових і кормових ресурсів, використання яких суттєво впливає на стан здоров’я людей, їх добробут, тривалість і рівень життя. Особливого значення це набуло у наші дні, коли має місце значний ріст населення нашої планети, що призводить у ряді країн до білкового голодування. У кінці XX сторіччя частка рослинного білка складала 70%, а 30% припадало на тваринний у загальному балансі цього продукту (А.О. Бабич, 1993). Враховуючи це, попит на високобілкову рослинну сировину постійно зростає, значними є ціни на неї на світовому і внутрішньому ринках.

Зерно сої відрізняється значним вмістом жиру (20-21%), мікроелементів (176-215 мг/кг сухого насіння), вітамінів (В1-11-17,5; В2- 2,1-2,7; С-100-200; біотину - 0,2; РР-30; Є - 600 мг/кг сухого насіння і ін.). Все це соя, яку по праву називають „золотом землі”.

Рослини сої як азотфіксатори, збагачують ґрунти азотом, покращують його структуру. Підвищення урожайності зернових, вирощених після сої, становить 3-4 ц/га (С.І. Попов і ін., 2004).

Соя є доволі привабливою для господарств в економічному відношенні: її товарне зерно на внутрішньому ринку коштує майже 300 дол./т, а поріг рентабельності його виробництва становить близько 10 ц/га (що цілком досяжно для пересічних українських сільгосппідприємств).

Найважливішим стимулом розширення виробництва сої є вирішення проблеми переробки насіння. У багатьох господарствах України діють лінії по екструдуванню, отриманню соєвого молока, вологотеплової обробки, пресуванню. Практично повністю вирішена ця проблема в більшості областей. Науково-дослідними установами досягнутий значний прогрес в отриманні харчових продуктів із сої. Зокрема, діють лінії по приготуванню різного роду консервів, налагоджується виробництво білково - жирового збагачувача, який за поживними якостями повністю може замінити м’ясо. Закінчується розробка технології з отримання соєвого майонезу. Сукупність цих факторів дає тверду основу для подальшого зростання виробництва цієї культури.

Україна має досить великий потенціал для швидкого розвитку промислового виробництва сої. Для цього існують такі об’єктивні умови:

- родючі землі;

- добре адаптовані до зональних умов сорти;

- налагоджена система виробництва якісного насіння;

- функціонуюча система зрошення;

- добре підготовлені кадри спеціалістів;

- наявність досвіду в вирощуванні високих врожаїв;

- дешеві вітчизняні бактеріальні добрива;

- великий асортимент ґрунтових і страхових гербіцидів;

- налагоджена система переробки на харчові й кормові продукти.

Жодна країна Європи не має таких можливостей для нарощування виробництва сої, як Україна, - з її родючими ґрунтами, сприятливим кліматом, потужним науковим потенціалом, сортами нового покоління, новітніми технологіями.

Нагромаджений світовий досвід і одержані виробничі результати свідчать про те, що соя в Україні стає однією з найбільш прибуткових культур, що дасть змогу значно поліпшити загальний стан агропромислового комплексу. Виходячи з якості української сої можна стверджувати, що в перспективі ми маємо можливість експортувати великі її об’єми за кордон і за рахунок цього мати високу рентабельність культури (В.І. Сичкар, 2004).

РОЗДІЛ 1.Огляд літератури

.1 Історія культури

Соя відноситься до родини бобових (Leguminosae Juss), підродини метеликових (Papilionacae Maub). і роду гліцине (Glycine L.). Назва Soja походить від китайського слова „шу” - боби (Сунь-син-дун, 1958). У землеробстві соя відома вже понад 6 тис. років. Також як і пшениця, рис, кукурудза і просо вона відноситься до найбільш древніх культур;. Більшість авторів, батьківщиною культурної сої вважає Південно-Східну Азію і насамперед Китай.

Сою можна одночасно розглядати як давню культуру, яка була відкрита сучасною наукою. З давніх часів вона використовувалася людиною в їжу разом із рисом, пшеницею та просом, а після п’ятидесятих років минулого століття стала важливим джерелом білка для людей та тварин, а також цінною промисловою сировиною для отримання олії.

Повідомлення про використання в культурі та походження сої досить обмежені та суперечливі. Ряд авторів зазначають, що це одна з найбільш давніх культурних рослин, яка була відома китайцям ще в 5 ст. до н.е., і одна з п’яти священних рослин, до яких окрім сої відносяться рис, ячмінь, пшениця та просо.

Халдвелл та ін. (США-1973), посилаючись на дослідження Морза, вважають, що перший писемний документ, у якому згадується про лікарські рослини. Пен Цао Му (Матерія Медика) китайського імператора Шеньнуна, за рецептами якої із сої виготовляли більше 300 різноманітних ліків. Любке поділяє цю точку зору; на його думку, соя отримала свою назву від китайського слова «соу», що означає «великий біб».

У світовому землеробстві соя відома більше 6000 років. М.І. Вавилов відносив її як і пшеницю, кукурудзу, ячмінь, льон, бавовник до первинних, найбільш давніх культур. Соя згадується в багатьох пам’ятках народного епосу країн Південно-східної Азії. Про неї тут складали легенди, сказання як про дивовижну рослину-товариша людини і в радощах, і в біді, рятівниці від голоду та хвороб, прапороносцю Мужності, Працелюбства, Шляхетності, подружньої вірності та згоди. Соя входить у ритуал зустрічі весни, днів осіннього благоденства та застільних веселощів. Але точно з’ясувати походження та історію цієї культури все ще не вдається: так мало зберігалося вірогідних доказів. Багато вчених вважає, що культура соя виникла з дикоростучої. Цю думку поділяють також К.Н. Максимович, А. Франте та Л. Сиваше, П. Аршерсов, В. Мороз та інші.

Більшість авторів батьківщиною культурної сої вважають райони Південно-Східної Азії і насамперед Північний і Центральний Китай. Але деякі вчені припускають можливість більш ранньої появи культурної сої в Індії, ніж у Китаї, або її одночасне окультурювання в Індії та в Китаї, а інші - не виключають можливості існування декількох місць походження сої, роздрібнених у часі та просторі, пов’язаних із Східною та Південною материковою та острівною Азією, а також Африкою та Австралією. Але, якщо навіть погодитися з поліфілетичним походженням сої, то все-таки Китаю належить першість у великій багатовіковій роботі по відбору культурних форм цієї рослини.

Про ймовірність китайського походження сої свідчить великий поліморфізм її у цій країні, розповсюдження дикорослих родичів сої та наявність давність давніх літературних джерел про неї. Із Китаю культурна соя могла потрапити в Корею та Японію а потім трьома шляхами в оточуючі південно-східні країни: першим - у В’єтнам і Таїланд, другим - у Індію та Індонезію, третім - у Непал, Тибет, Кашмір. У країнах Малої Азії, Європи, Америки, Африки та Австралії сучасна культура сої має коротку історію, яка обчислюється лише декількома століттями.

Соя була завезена в Україну з Китаю у XIX сторіччі і спочатку культивувалась у наукових цілях. Вирощування сої в Україні було започатковано у 1877 р. агрономом І.Г. Подобою на території теперішньої Запорізької області. У 1878-1883 рр. на Полтавщині сою вивчав Л.А. Чорноглазов, вважаючи цю рослину дуже корисною (М.Л. Вишнякова, 2004).

З 1885 р. на Київщині сою вирощував В.І. Гомілєвський, одержуючи з десятини по 150-197 пудів зерна сої. У 1884 р. на Одеській сільськогосподарській виставці демонструвалися рослини сої, насіння та продукти з неї - олія, мило, какао, макуха та ін. У 1900 р. було видано книгу В.І. Гомілєвського „Про китайський біб і його значення для російського господарства”, в якій дослідник узагальнив результати власних дослідів із соєю, а також досвід вітчизняних і деяких закордонних дослідників. Окремі загальні положення цього дослідження й агрономічні поради щодо сої мають значення і тепер. І.І. Білецький вкінці ХІХ сторіччя протягом 12 років проводив досліди на полях Харківського земельного училища із 40 сортами сої, з яких надійно визрівали 19 середньостиглих і ранніх сортів. Однак у дореволюційній Росії не знайшлося масового виробника та споживача сої. Через недостатню вивченість біології культури та її агротехніки врожаї були дуже низькими. Не було налагоджено переробку зерна сої (М.Л. Вишнякова, 2004).

Планове виробництво сої було розпочато у бувшому Радянському Союзі у 1927 р. Посівні площі сої поступово збільшувалися: з 16,6 тис га у 1927 р. до 461,4 тис га у 1931 р. Перші посіви сої в європейській частині нашої країни зробив агроном І.Г. Подоба У колишніх Херсонській і Таврійскій губерніях, про що він писав у збірнику херсонського земства за 1878 р. Наприкінці минулого сторіччя нове пожвавлення інтересу до сої виникло в зв’язку з роботою І.Є. Овсинського Його сорти висівалися не тільки в Росії, але й у Західній Європі і США. Вони стали вихідним матеріалом для подальших робіт із селекції, акліматизації і гібридизації. У Радянському Союзі планове введення сої у виробництво почалося в 1927 році. Цього року було засіяно 28,2 тис. га. Особливо багато її сіяли в Україні. У 1932 році х 323 тис. га посівів сої на долю України приходилося 150 тис. га (А.К. Лещенко, 1962).

1.2 Сучасний стан виробництва сої

За останні роки у світі істотно зменшилися посівні площі пшениці й ячменю і лише для сої та кукурудзи характерна постійна динаміка збільшення їх площ. Паралельно підвищується і урожайність цих культур. За посівними площами та валовими зборами соя посідає четверте місце у світі. Якщо на початку інтенсивного впровадження сої на неї робили ставку як на олійну культуру, то в останні роки акцент все більше переноситься як на джерело білка, особливо харчового, збалансованого за амінокислотним складом. Соєвий білок поліпшує харчові властивості інших рослинних білків, оскільки ті амінокислоти, яких не вистачає в інших білках, є в достатній кількості у соєвому продукті. Уведення соєвого білка у меню є чудовим способом компенсувати брак лізину та інших амінокислот у білку пшениці, рису, жита, ячменю, вівса, проса, кукурудзи (А. Бабич, А. Побережна, 2000).

. Площі посіву, врожайність і валові збори головних сільськогосподарських культур у світі (В.І. Січкарь, 2004)

За площами посіву, урожайністю та валовими зборами соя є лідером серед олійних і зернобобових культур (табл.1). Сою вирощують у 84 країнах, хоч важливою сільськогосподарською культурою вона вважається у 50 країнах. Основні її посіви та виробництво зосереджені у США, Бразилії, Китаї, Аргентині, Індії, Парагваї, Канаді, Індонезії, Італії, Південній Кореї, Нігерії, Франції, Росії, Румунії, Югославії та ін. Важливо, що на перші дев’ять країн, де загалом проживає 50% населення планети, припадає 96% світового обсягу виробництва сої ( А.А. Побережна, 2002).

Світовий експорт зерна сої за 1990-2001 рр. зріс з 26,1 млн. т до 57,17 млн. т (у 2,2 рази), що значно перевищує темпи експорту інших сільськогосподарських культур. У товарній структурі світового експорту у 2001/2002 маркетинговому році серед насіння всіх білково-олійних культур соя займала 84,4%; ріпак - 10,8; соняшник - 3,1; інші культури - 4,7%. До торгівлі соєю, соєвим шротом, соєвою олією та іншими продуктами із вмістом сої причетні близько 190 країн. Основні маркетингові потоки сої спрямовані з країн Північної та Південної Америки до Азії та Європи, менше - до Африки. На світовий ринок у 2001/2002 маркетинговому році надійшло 57,17 млн. т зерна сої - 31,1% вирощеного врожаю. Решта використовується в країнах-виробниках. Експортували насіння сої 53 країни, серед них найбільше США, Бразилія, Аргентина, Парагвай. Світовий ринок сої монополізований цими чотирма країнами, які разом експортували 95% усієї сої (А.А. Побережна, 2005).

Світовий імпорт зерна сої також зростає. У торгівлю зерном цієї культури включені як найбільші, так і невеликі за населенням країни, які мають високопродуктивне тваринництво. У соєвому імпорті задіяні всі економічно розвинені країни з високим рівнем життя.

Обсяг світового виробництва сої у 2005 р. становив 209 млн. т. У перспективі масштаби світового виробництва та напрями використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте ще на 70-80 млн. т. Таких перспектив нарощування виробництва не має жодна культура. Високі темпи й обсяги світового виробництва обумовлені зростаючим попитом сої на ринку, а також тим, що соя допомагає розв’язати нагальні проблеми, пов’язані зі збільшенням виробництва рослинного білка й олії, поповненням запасів ґрунтового азоту, зміцненням економіки країн (А.О. Бабич, А.А. Бабич-Побережна, 2006).

Виробництво сої в Україні в останні часи постійно зростає (табл. 2). За період 1997-2006 рр. валові збори культури збільшилися з 12,8 до 876 тис. т. Прогнози свідчать про те, що у 2007 році виробництво сої досягне 700 тис. т. і вітчизняне птахівництво буде майже повністю забезпечене власною соєю (П. Коротич,2006).

Виробництво сої в Україні збільшилося з 64,4 тис. т у 2000 р. до рекордного показника - 876,1 тис. т у 2006 р. (А.О. Бабич, А.А. Бабич-Побережна, 2006). Це сталося завдяки створенню та впровадженню у виробництво сортів сої нового покоління, розробці сортової технології їх вирощування, підвищенню попиту на сою на ринку. Україна вперше вийшла на світовий рівень нарощування білково - олійних ресурсів за рахунок сої (А.О. Бабич, 2007).

. Динаміка площ посіву, врожайності та виробництва сої в Україні

(А.О. Бабич, 2007, В.О. Матушкін та ін., 2007))

Створено зернові та зерноукісні сорти, розроблено основні прийоми агротехніки, вивчено технологію вирощування сої в сумішках з кукурудзою й іншими злаковими культурами на зелену масу, освоєно досвід згодовування сої різним видам тварин і птиці. Учені України вперше в колишньому СРСР розпочали оригінальні дослідження з термічної обробки зерна сої для підвищення її засвоюваності, а також заготівлі гранул монокорму з рослин сої, зібраних у фазі жовтої стиглості. Україна є одним із ініціаторів розробки технології вирощування сої на зрошуваних землях та активного впровадження її у виробництво.

Як свідчать наукові дослідження та практика кращих господарств України, за кращих агротехнічних умов, особливо за умов зрошення, можна щороку одержувати високі, сталі врожаї цієї культури.

У Харківській області склалися досить сприятливі передумови для розширення виробництва сої: грунтово-кліматичні умови, наявність місцевих конкурентноспроможних сортів, сучасні енергозаощаджувальні технології переробки, відповідний науковий потенціал і трудові ресурси. Це дозволяє сподіватися, що розширення використання сої в області сприятиме поліпшенню якості кормових і харчових продуктів, створенню їх нових видів, у тому числі для лікувально-профілактичного та дитячого харчування. До того ж кормові та харчові продукти із сої у чотири-шість разів дешевші за традиційні і мають більш збалансований склад поживних речовин.

В Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва успішно реалізується генетично обґрунтована селекційна програма, спрямована на створення сортів сої на широкій адаптивній основі. Селекціонерами Інституту за останні роки створено сорти сої різних груп стиглості (табл. 4). Вісім із цих сортів занесені до Реєстру сортів рослин України: Харківська 35, Харківська 66, Харківська Зернокормова, Романтика, Мрія, Горизонт, Фея, Східна. У Державному сортовипробуванні знаходяться сорти Скеля, Версія, Величава, які відрізняються високою продуктивністю (30-35 ц/га), скоростиглістю (90-110 днів), високою якістю зерна (вміст білка 38-40%, олії - 22-24%), посухостійкістю, стійкістю до хвороб та шкідників, придатні для вирощування за інтенсивною технологією.

1.3 Господарське значення сої

Як головну зернову бобову культуру світу сою вирощують у великому землеробському поясі на площі понад 85 млн. га. За обсягом посівних площ вона посідає четверте місце у світі після пшениці, рису та кукурудзи. Починаючи із середини 70-х років ХХ століття, світове виробництво сої збільшилось з 30 до 200 млн т (А.А. Побережна, 2005)..

На початку ХХІ століття частка сої, серед восьми найважливіших олійних культур, становить 53,7% їх світового виробництва. Бурхливий розвиток соєсіяння зумовлений величезним попитом на сою та соєві продукти. Такого багатого природного комплексу білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і вітамінів, як у сої, немає в жодній іншій рослині або у продуктах тваринництва. У цій рослині сконцентровані найцінніші ознаки рослинного світу. За універсальністю використання соя переважає всі культурні рослини. Із зерна сої виготовляють понад 1000 харчових, кормових, медичних і промислових виробів (А.А. Бабич-Побережна, 2006).

У світовій практиці соєве зерно використовують в основному для переробки на олію, а шрот і макуху - для продовольчих і кормових цілей. У структурі рослинної олії соєва олія займає 28,7; пальмова -21,1; ріпакова - 14,8; соняшникова - 12,1; бавовникова - 5,6; арахісова - 5,9; кокосова - 4,7; маслинова - 2,6; льонова - 1,0; інші - 2,7 відсотків (А.А. Бабич-Побережна, 2006).

Зерно сої містить 20 і більше відсотків напіввисихаючої олії високої біологічної цінності, з добрими смаковими якостями та легкою засвоюваністю, без холестерину. Завдяки високим харчовим властивостям ця олія є основною серед харчових жирів. Цінність соєвої олії зумовлена високим вмістом (95%) гліцеридів, високоенергетичних жирних кислот, з них 75% - ненасичені (лінолева, ліноленова, олеїнова) і 15% - насичені (пальмітинова, стеаринова ) та такі життєво необхідні компоненти, як лецитин і природний вітамін Е. Її використовують в їжу, для виготовлення маргарину, шортингів, майонезу й інших високоякісних продуктів харчування (А.О. Бабич, 1995).

У США простежується тенденція зниження споживання вершкового масла (до 2 кг на душу населення на рік) і поширення споживання рослинних жирів, зокрема соєвого. Виробництво такого жиру є значно дешевшим і менш працезатратним. Удосконаленню виробництва гарного за смаковими якостями маргарину на основі сої сприяли і теорії медиків про більшу користь для здоров’я людей, особливо старших поколінь, рослинних жирів у порівнянні з тваринними (А.О. Бабич, 1998).

Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом (33-52%) повноцінного білка, який на 88-95% представлений водорозчинною фракцією і включає легкорозчинні глобуліни (60-81%), альбуміни (8-25%), важкорозчинні глобуліни (3-7%). За хімічним складом він дуже близький до білків тваринного походження, зокрема до білка курячих яєць, якій є еталоном оцінки якості білка [131]. Тому організм людини витрачає мінімальні зусилля для перетворення соєвого білка в білки свого тіла. Білки сої містять незамінні амінокислоти (лізин, метіонін, цистин, тирозин, триптофан, треонін, валін, лейцин, ізолейцин, фенілаланін), які і визначають його повноцінність. У жодній іншій культури немає такого „букету” амінокислот, як у сої (А.О. Бабич, 1993).

Головний білок сої - гліцидин здатний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння сої велику кількість різноманітних продуктів харчування. Причому медичною наукою встановлено, що у продуктах харчування, виготовлених із сої, є антисклеротичні речовини, а це дуже важливо для людей старшого та похилого віку (А.О. Бабич, 1998).

Завдяки удосконаленню технології переробки сої вдалося одержати замінники й аналоги м’яса, які за смаковими якостями не відрізняються від натуральних. У США аналоги м’яса виробляються з 1976 р. і їх частка становить 30% від м’ясних виробів. Їх виготовляють із знежиреного соєвого борошна, яке розчиняють і під тиском пропускають через спеціальні пристрої з невеликими отворами, утворюються дуже тоненькі скручені ниткоподібні волокна без кольору, запаху, смаку. У поєднанні з іншими інгредієнтами з них виготовляють штучну яловичину, свинину, куряче м’ясо й інші продукти, дуже схожі за всіма органолептичними якостями на їх натуральні аналоги. Хімічний аналіз штучних м’ясних виробів із сої показав, що вміло приготовлені продукти із сої поживніші за натуральні м’ясні продукти (А.О. Бабич, 1998).

Соєвий шрот і макуху використовують для виготовлення соєвого молока, яке за смаковими якостями не відрізняється від коров’ячого молока. Воно здатне скисати, і з нього одержують сир, йогурт, кефір, ряжанку, які також не відрізняються від натуральних продуктів. У Китаї налагоджено промислове виробництво із сої молока та сиру, який китайці називають м’ясом без кісток (Сунь-син дун, 1958).

У блокадному Ленінграді вдалося налагодити виробництво соєвого молока і завдяки цьому врятувати велику кількість маленьких осиротілих дітей. Цей історичний факт свідчить про високу біологічну цінність соєвого молока для дітей. Соєві продукти є єдиною альтернативою при алергії до інших білків (білків молока та зернових). Уся індустрія дитячого харчування за кордоном побудована на використанні сої. Молочнокислі продукти на основі соєвого молока відповідають принципам здорового харчування (А. О. Бабич, 1998).

Медико-біологічні дослідження показали, що споживання соєвих продуктів виявляє позитивний ефект при лікуванні багатьох захворювань. Продукти із сої зміцнюють ослаблених, із дефіцитом маси тіла. Впливаючи на показники ліпідного обміну, соя відновлює енергетичний баланс організму, що виявляється у зменшенні маси тіла. Отже, соя корисна і товстим і худим. Споживання соєвих продуктів нормалізує артеріальний тиск, дію серцево-судинної системи, обмінні процеси, запобігає розвитку цукрового діабету, утворенню каменів у нирках та у жовчному міхуру. Завдяки вмісту антиканцерогенів (п’ять різних видів), споживання сої може запобігати розвитку раку. Соєвий білок істотно зменшує вміст холестерину у крові і може бути таким же ефективним, як і інші ліки з подібною дією. Він покращує утилізацію кальцію, що є профілактикою остеопорозу. Із соєвого білка виготовляють препарати, які стимулюють дію центральної нервової системи, лікують променеву хворобу, сприяють виведенню радіонуклідів з організму. У китайській медицині соя розглядається як ефективний засіб проти хвороб шкіри, авітамінозу, розладу шлунку, діареї, анемії, виразок, порушення вагітності.

Споживання соєвих продуктів - легкий, дешевий і надійний шлях збереження та поліпшення здоров’я. А такі якості сої, як зручність зберігання (соєві продукти зберігаються звичайно у сухому вигляді і мають достатньо великий термін зберігання) та безпечність споживання (соєве м’ясо не може бути носієм хвороб, характерних для м’яса тварин), роблять її ще більш привабливою (А.О. Бабич, 1998).

У Китаї налагоджено виробництво волокон із сої, з них виготовляють одяг, який можна вдень носити, а ввечері зварити та з’їсти. Отже, побажання одягатися зі „смаком” набуває реального змісту.

Зараз дуже гострою є проблема білка в годівлі тварин і птиці. За зоотехнічними нормами, одна кормова одиниця має містити 105-110 г білка, фактично ж його міститься 70-80 г. Дефіцит білка в Україні становить щорічно 1,5 млн. т, що призводить до значних перевитрат кормів і є однією з головних перешкод для подальшого підвищення продуктивності тварин. В Україні через незбалансованість кормів по білку щорічно недобирається 2 млн. т молока та 1 млн. т м’яса [310]. Харківська область щорічно перевитрачає через це 200-250 т зерна. (Б.П. Гурьев та ін., 1990).

Дефіцит протеїну в кормах порушує обмін речовин, призводить не тільки до перевитрат кормів і збільшення собівартості тваринницької продукції, а й до підвищення захворюваності тварин та яловості. Так, при дефіциті 20-25% перетравного протеїну в раціонах жуйних тварин недобирається 30-34% продукції, собівартість її підвищується у 2,5 рази, витрати кормів збільшуються в 1,3-1,4 рази порівняно із збалансованими раціонами. У збалансованих за протеїном раціонах витрати концентрованих кормів на 30-33% менші (А.О. Бабич, 1993).

Останнім часом зроблено багато спроб замінити рослинні білкові корми тваринними або синтетичними речовинами. Але білкові корми тваринного походження є дефіцитними і дорого коштують, а синтетичні азотні речовини не містять у собі комплексу незамінних амінокислот. Тому основним і найбільш реальним шляхом забезпечення тварин білковими кормами є збільшення виробництва високобілкових культур, зокрема сої. У дослідах Інституту птахівництва УААН економічно вигідним і за собівартістю, і за продуктивною дією виявився комбікорм для курей з додаванням термічно обробленої сої. Одна тонна такого комбікорму була на 16,0-18,5% дешевше в порівнянні з аналогічним за поживністю контрольним комбікормом. Повна заміна в раціонах індичат рибного борошна та сухого молока термічно обробленою соєю сприяла зменшенню вартості кормів на 19,6% і собівартості живої ваги птиці на 16,9%. Собівартість 1 т перетравного білка в зернобобових культурах у 2,5-3,0 рази, а у соєвому шроті у 12-16 разів нижча, ніж у зерні хлібних злаків, і в багато разів нижча, ніж у кормових дріжджах, рибному борошні та синтетичному білку. Навіть незначне додавання сої до кормів (15-20%) підвищує продуктивність тварин у два рази (Д.С. Чернятин, 1980).

Але слід пам’ятати, що зерно сої в нативному (сирому) вигляді не можна вживати в їжу та згодовувати тваринам, оскільки воно містить інгібітори трипсину - ферменту підшлункової залози, відповідального за розщеплення білків. Блокування діяльності цього ферменту призводить до порушень травлення, зниження продуктивності тварин. До того ж, у зерні сої накопичуються такі шкідливі речовини, як сапоніни, глюкозиди, які надають нативній сої гіркуватого смаку та мають гемолітичну дію на червоні кров’яні тільця; гемаглютиніни, які знижують здатність клітин слизової оболонки шлунку до засвоєння поживних речовин. Усі ці речовини руйнуються при термічній обробці зерна (варіння, піджарювання, запарювання, паротеплова обробка під тиском, екструдування, СВЧ обробка тощо) (А.О. Бабич, 1998).

Продукти переробки сої - шрот і макуха є основними компонентами комбікормів для годівлі сільськогосподарських тварин, птиці, риб і домашніх тварин. Особлива цінність соєвого шроту як головного серед високопротеїнових компонентів полягає в добре збалансованому складі незамінних амінокислот, особливо лізину, на який бідні всі злакові фуражні культури. Соєвий шрот або макуха є найдешевшим джерелом кормового та харчового лізину. Соєпродукти містять також багато вітамінів, макро - та мікроелементів, інші біологічно активні компоненти (Д.С. Чернятин, 1980).

У годівлі тварин широко використовують і зелену масу, сіно, трав’яне борошно, гранули, брикети, силос, сінаж, солому сої.

Соя є важливим компонентом у змішаних посівах з кукурудзою, сорго, суданською травою. При дотриманні технологій вирощування посіви кукурудзи із соєю за урожайністю зеленої маси та виходом кормових одиниць не поступаються чистим посівам кукурудзи, а за збором перетравного протеїну перевищують їх на 25-30% (А.О. Бабич, 1993).

Соя є культурою не тільки різнобічного використання, а й практично безвідходною. З неї одержують лаки, фарби, пластмаси, клей, лінолеум, мило, мастильні матеріали, деталі для машин тощо. Генрі Форд, відомий автомобільний магнат, у великій кількості використовував сою для виробництва автомобілів. Пластик, з якого виготовлялися численні деталі машин, був достатню міцним. В першій третині ХХ століття соя зробила у США справжню сільськогосподарську революцію. Можливо, цьому сприяв Генрі Форд (М.Л. Вишнякова, 2004).

Соя має вагоме агротехнічне значення. У процесі вегетації її рослини поліпшують фізичні та хімічні властивості ґрунту, підвищують його родючість. Соя не потребує внесення мінерального азоту, оскільки на 60-70% забезпечує себе цим елементом завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями. Більше того, після її збирання залишається у ґрунті від 40 до 80 кг/га легкодоступного азоту, який використовується рослинами наступних у сівозміні культур. Отже, соя є одним із кращих попередників для зернових, кормових та інших культур (А.О. Бабич, 1993).

В останні роки селекціонерами України виведені скоростиглі сорти сої Аннушка, Єлена, Устя, Діона, Єсенія, які є ідеальними попередниками для озимої пшениці (П.Н. Коротич, 2006).

Уведення сої у сівозміну дає змогу значно змінити структуру посівів і збільшити в ній частку бобових культур, наблизитися до природного поєднання бобових і злакових компонентів. За деякими оцінками, завдяки цьому є можливість одержувати до 40% приросту продуктивності посівів (В.І. Калініченко та ін., 2001).

На посівах сої менше, ніж на полях інших просапних культур, розвиваються ерозійні процеси. При вирощуванні сої по контуру невеликих схилів значно зменшуються змив ґрунту та дефляція (А.О. Бабич, 1986).

Однією з переваг вирощування сої є те, що вона виступає реальною альтернативою соняшнику - традиційній для нашої країни олійній культурі. В останні роки чимало господарств порушують технологію вирощування сільськогосподарських культур у сівозміні і зловживають посівами соняшнику, що призводить до значного навантаження на ґрунт і до його виснаження (А.О. Бабич, 2007).

1.4 Ботанічна характеристика сої

Соя культурна Glycine hispida Max (К.І. Максимович) належить до роду Glycine L., який налічує 60 видів (П.П. Вавилов, В.В. Гриценко,1986). Це однорічна трав’яниста рослина. Коренева система сої стрижнева, добре розвинена. Головний корінь короткий, від нього у верхній частині відходять бічні корінці, які складають близько 60% маси кореня. Основна маса коренів розміщується в орному шарі ґрунту, а окремі корені проникають на глибину 2 м і глибше. При інокуляції активними штамами бульбочкових бактерій на головному корені та бічних корінцях утворюються крупні бульбочки, в яких відбувається біологічна фіксація азоту. На корінні однієї рослини за сприятливих умов формується 25-60 бульбочок і більше.

Листки черешкові, складні, трійчасті з прилистниками та прилистничками для кожного листочка, розміщуються почергово. Листочки цілокраї, широкі, вузькі або проміжні, за формою - широкояйцеподібні, овальні, овально-видовжені, широколанцетоподібні, ромбічні, клиноподібні з притупленим або гострим кінчиком. Поверхня листочків опушена. За анатомічною будовою тканини листочків соя займає проміжне положення між ксероморфними та мезоморфними типами .

Сходи спочатку мають дві сім’ядолі, які при проростанні насіння виносяться на поверхню ґрунту. Пізніше розвиваються два супротивних примордіальних листочки, за формою овальні, округлі, ланцетоподібні, списоподібні. У подальшому утворюються трійчасті листки, різні за формою. Підсім’ядольне коліно зелене або зелене з антоціаном, корелююче з фіолетовим забарвленням квіток.

Стебло округлої форми висотою від 0,4 до 1,5 м, грубе або ніжне, тонке або товсте, пряме або полягаюче, завтовшки від 3 до 12 мм, колінчасте, з довжиною міжвузлів від 3 до 15 см. Залежно від того, під яким кутом відхиляються гілочки від головного стебла, кущ буває стиснутий, напіврозлогий, розлогий. Висота прикріплення нижніх гілочок змінюється від 1 до 18 см. При більшій висоті краще проводити механізоване збирання сої. Приріст стебла у висоту у деяких форм припиняється в кінці цвітіння, а в інших триває майже до початку дозрівання. Тому є форми із закінченим, проміжним і незакінченим типом росту стебла. При дозріванні стебло набуває жовтувато-бурого або рудого кольору. Стебло опушене, колір опушення - від сіро-білого до жовто-бурого. Малоопушені рослини менш стійкі проти зміни теплового режиму, проти посух, хвороб, шкідників.

Суцвіття - невелика китиця, розміщена в пазухах листків, на верхівці стебла та на бокових гілках. У кожній китиці від 2 до 20 квіток і більше. Квітки дрібні, майже без запаху, зовні непривабливі метеликового типу, п’ятипелюсткові, білого, світло-фіолетового або фіолетового кольору. Тичинок 10: дев’ять зростаються, утворюючи ніби футляр для зав’язі, а одна вільна. Маточка з однією верхньою одногніздою зав’яззю, в якій розвивається декілька насіннєвих бруньок. Стовпчик маточки невисокий, злегка зігнутий. Рильце плескате, розширене, густо вкрите залозистими сосочками. Така форма маточки є характерною родовою ознакою сої.

Соя - самозапильна рослина, запліднення відбувається у фазі закритої квітки. Перехресно соя запилюється дуже рідко.

Боби прямі, зігнуті, серпоподібні, завдовжки 3-7 см, завтовшки 0,5-1,5 см, плескаті, випуклі, з рівною поверхнею або чоткоподібні, на кінці із дзьобиком, при достиганні світло-коричневі, жовтувато-бурі, сірувато бурі, темно-сірі, рідко з різним відтинком. Бобів на рослині від 10 до 40 і більше - в залежності від сорту й умов вирощування. У деяких форм сої боби розтріскуються при дозріванні і насіння випадає на землю. Висота прикріплення нижніх бобів від 2 до 25 см над поверхнею ґрунту, в залежності від густоти рослин і сортових особливостей. Боби розміщуються на рослині більш-менш рівномірно. Кількість насінин у бобі від однієї до чотирьох, частіше дві-три.

Насінина овальна, куляста, видовжена, ниркоподібна, має жовтий, зеленувато-жовтий, коричневий або чорний колір, маса 1000 насінин у районованих сортів 130-150 г. Сім’ядолі жовті або зелені. Рубчик овальний, клиноподібний або лінійний, жовто-білий, коричневий, темно-коричневий або чорний (О.І. Зінченко та ін., 2001).

1.5 Відношення сої до основних факторів середовища

Соя теплолюбна культура і в залежності від тривалості вегетації їй необхідна сума активних температур 1700-3200оС. Вимоги до тепла в різноманітні фази розвитку неоднакові. Оптимальна температура для проростання насіння 20-22оС, мінімальна 6-7оС. Низькі температури при набуханні насіння дуже знижують схожість і затримують появу паростків внаслідок пошкодження насіннєвої оболонки. У фазу від сходів до цвітіння найбільш сприятлива температура 20-21оС, дозрівання 18-20оС. При температурі нижче 16-17оС процес формування репродуктивних органів уповільнюється.

Соя є типовою рослиною короткого дня, відповідно до цього світло відіграє в її розвитку важливу роль. При вирощуванні в умовах довгого дня у неї сильно затримується початок цвітіння, уповільнюється розвиток, утворюється сильна вегетативна маса та подовжується загальний період вегетації.

При вирощуванні різноманітних форм сої в умовах короткого дня (10 годин) всі вони дозрівають практично в один і той же час - за 70-75 днів.

Соя як культурна рослина сформувалася в умовах мусонного клімату і на утворення одиниці сухої маси витрачає значну кількість води. Коефіцієнт транспірації складає 391-1000. Загальна витрата води за вегетаційний період досягає 5000 - 6000 м3/га. Для набухання та проростання насіння сої поглинає 95-150% води по відношенні до сухої маси.

У початкові фази росту до бутонізації соя поглинає мало води (15-30 м3/га за добу) та характеризується посухостійкістю. Особливо багато води вона використовує у фазі цвітіння, формування бобів і наливання насіння. За цей період, що триває загалом близько двох місяців, соя витрачає 60-70% загальної кількості води за вегетацію.

За даними (ВНИИМК) до цвітіння соя споживає 29,8%, у фазі цвітіння - дозрівання 70,2% води до сумарного водоспоживання. У цей період соя дуже чутлива до ґрунтової та повітряної посухи.

Соя добре росте на багатьох ґрунтах, хоча кращі врожаї дає при глибокому розпушуванні в орному шарі з високим вмістом гумусу, на ґрунтах, що добре прогріваються та з достатньою аерацією. Вона погано переносить перезволоження та заболочені ґрунти. Оптимальне значення рН 6,5.

Елементи живлення. У зв’язку з багатим хімічним складом зерна та зеленої маси соя бере з ґрунту велику кількість поживних елементів. При врожаї зерна 18 ц/га вона засвоює 175 кг азоту, 65-Р2О5, 111-К2О та 128 кг кальцію. При вивченні обміну азоту важливо враховувати його біологічну фіксацію протягом вегетаційного періоду.

Добре використовує соя післядію мінеральних добрив, внесених під попередні культури, особливо під озиму пшеницю та кукурудзу. Лише у ґрунтах із низьким вмістом азоту та на нових для сої землях рекомендують вносити його в значний дозах.

Фосфор входить у склад нуклеотидів, нуклеїнових кислот, фосфоліпідів та інших життєво важливих поєднань. За вегетаційний період соя споживає значну його кількість. Засвоєння фосфору протягом вегетації збільшується, досягаючи максимуму у фазі наливання насіння. У цей період щоденне споживання цього елемента складає 0,45 кг/га. Основна маса фосфору засвоюється із мінеральних добрив через 2-3 місяця після його внесення.

Високий ефект від внесення фосфорних добрив має місце на ґрунтах із низьким його вмістом і при гарній забезпеченості рослин іншими елементами живлення. Важлива роль фосфору пов’язана з переходом рослин у репродуктивну стадію розвитку. Недостатнє фосфорне живлення у цей період уповільнює утворення репродуктивних органів і посилює ріст вегетативних частин. Через це оптимальний фосфорний обмін на початку плодоутворення спричиняє формування високого урожаю насіння.

Калій відіграє важливу роль у азотному обміні та в перерозподілі вуглеводів, регулює водний баланс і синтез білка, підвищує стійкість до захворювань, низької температури та вилягання. Найбільша швидкість засвоєння калію рослинами припадає на початок формування бобів.

Багатьма дослідами доведена ефективність внесення мікроелементів під сою, особливо молібдену, сірки, марганцю, кобальту, бору та ін. Це елементи мають підвищену активність при використанні їх шляхом некореневих підживлень (В.П. Шевченко та ін., 2006).

1.6 Вплив способів сівби на урожайність сої

Щоб збільшити врожайність сої необхідно підвищити коефіцієнт використання сонячної енергії, створивши оптимальні умови світлового режиму для кожної рослини і ценозу в цілому, тобто рівномірно розподіливши рослини по площі живлення у вигляді витягнутого прямокутника або квадрата. Правильне розміщення насіння при сівбі варто вважати таке, при якому в період утворення бобів листки в міжряддях стуляються на відстані 30-40 см від землі. Тому умови росту і розвитку сої в більшому ступені залежать від способу сівби і норми висіву. Норма висіву, у свою чергу, залежить від крупності, енергії проростання і господарської придатності насіння, особливості росту сорту, грунтово-кліматичних умов, термінів сівби, родючості ґрунту і якості передпосівного обробітку, рівня механізації (А.О. Бабич, 1993).

Для сої характерна висока пластичність відносно площі живлення рослин, що проявлялася в зміні індивідуальної продуктивності, в першу чергу в результаті коливання кількості вузлів, гілок, бобів, насіння, їх маси, висоти прикріплення нижніх бобів та ін. У посівах з оптимальною густотою і площею живлення рослин основна кількість бобів (64,5-70,6 %) і насінин формується на головному стеблі, у зріджених посівах 71,5 % бобів утворюється на бокових гілках, у сильно загущених посівах основна кількість бобів (85,2 %) формується на головному стеблі (А.О. Бабич, 1978).

Не можна допускати ні зрідження посівів, ні збільшення густоти. Розріджені посіви сої призводять до збільшення випаровування ґрунтової вологи і створенню сприятливих умов для розвитку бур’янів. На таких посівах спостерігається нерівномірне дозрівання бобів, низьке їхнє прикріплення, обламування гілок під дією вітру, опадів і маси бобів, що призводить до зниження врожаю (3,4-5,5 ц/га) і великим втратам. При загущеному посіві освітленість рослин, особливо гілок нижнього ярусу, зменшується, що призводить до передчасного опадання листків, до зниження вмісту хлорофілу в рослинах і продуктивності фотосинтезу. Зменшується маса і товщина стебла, кількість бобів, насінин, маса зерна. Сильне загущення приводить до полягання рослин (А.О. Бабич, 1993 ).

Врожайність сої є похідною середньої продуктивності однієї рослини і їх кількості на гектарі. Тому, в конкретних умовах потрібне таке поєднання цих показників, яке б забезпечувало отримання найбільшої урожайності сої з одиниці площі. У дослідженнях Ф.Ф. Адаменя (2006) продуктивність однієї рослини при густоті 200 тис/га була вищою, ніж в більш загущеному посіві. Проте, якщо при збільшенні густоти від 200 до 400 тис/га вага насіння з однієї рослини зменшувалася тільки на 25%, то врожайність насіння сої зростала від 13,7 до 20,1 ц /га, або на 46,7%.

Дослідженнями встановлено, що для пізньостиглих високорослих сортів сої з розкидистою формою куща, які добре гілкуються і формують багато листків, потрібна більша площа живлення, тому норму висіву насіння для таких сортів треба зменшувати, а ширину міжрядь збільшувати. При вирощуванні ранньостиглих, низькорослих сортів, із стиснутою формою куща, які менше гілкується, норму висіву і їх густоту необхідно збільшувати з одночасним зменшенням ширини міжрядь. Скоростиглі сорти слід висівати з міжряддями 45 см, середньоранні і середньопізні - 60 см, високорослі середньопізні і пізньостиглі -70см (А.О. Бабич, 1993).

За вирощування ранньостиглих сортів, таких як Київська 91, Краса Поділля, Чернятка, Юг-30, норма висіву насіння повинна становити 700-800 тис. схожих насінин на 1 га, для середньо - ранньостиглих сортів типу Київська 27, Агат, Побужанка, Подільська 416 - 600-700 тис./га, для більш пізньостиглої групи сортів сої типу Подільська 1, Чернівецька 8, Юг-40 -500-550 тис. схожих насінин на 1 га (А. Бабич., С. Колісник, О. Венедіктов, 2001) При збільшенні густоти рослин від 200 до 300 тис./га врожайність збільшувалася на 1,1 ц/га; до 400 тис. - на 6,4 ц/га. Продуктивність однієї рослини сої при збільшенні норми висіву знижувалася, але загальна врожайність її зростала за рахунок більшої густоти. Зменшувалася кількість гілок першого порядку, бобів на одну рослину і насіння в одному бобі. Якщо кількість рослин на площі збільшили від 200 до 400 тис./га, або в 2 рази, то врожайність підвищувалася тільки на 46,7%. Кращою за період досліджень була густота 500 тис./га рослин, при якій одержана найбільш висока індивідуальна продуктивність однієї рослини і врожайність з одиниці площі. Подальше збільшення густоти рослин до 600 тис./га не сприяло підвищенню врожайності. До того ж, при такій густоті відстань в рядку між рослинами менше 2 см. Добиватися цього при сучасній техніці дуже складно (Ф.Ф. Адамень, 2006).

На чорноземах реградованих в дослідах М.І. Блащука (2007) за сівби з нормою висіву 800 тис/га відмічалось полягання посівів сорту Агат, тоді як сорт Подільська 416 витримував таке загущення посіву (табл. 5).

При збільшенні норми висіву насіння на 1 га в два рази (з 400 до 800 тис/га) урожайність зерна збільшилася на 30%. Максимальна урожайність сої відмічена при нормі висіву 800 тис/га у сорту Подільська 416-1,94 т/га, Агат-1,79 т/га.

Збільшення норми висіву до 800 тис/га, а відповідно і густоти посіву сприяло підвищенню вмісту протеїну, зменшенню вмісту сирого жиру в насінні сортів сої Агат і Подільська 416. При сівбі 1 травня за норми висіву 600 тис/га вміст протеїну в насінні сорту Агат становив 46,39%; при сівбі 10 травня - 46,59%; 20 квітня - 47,18%. Слід відмітити, що із скороченням вегетаційного періоду при запізненні із сівбою зменшується вміст протеїну в насінні досліджуваних сортів сої. При цьому вміст сирого жиру мав тенденцію до підвищення, хоча величина цього показника варіювала в межах похибки досліду, проте чітко прослідковувалася зворотна залежність між вмістом білка і жиру. (М.І. Блащук, 2007)

5. Урожайність насіння сортів сої Агат і Подільська 416 залежно від строку сівби і густоти рослин ,т/га (М.І. Блащук, 2007)

Дослідами встановлено, що в Харківській області оптимальною нормою висіву для сої є 600-700 тис. схожих насінин на гектар. В роки з обмеженими запасами ґрунтової вологи навесні, а в південних районах області і при нормальному зволоженні на гектар слід висівати 600 тис. насінин. Вагова норма висіву може коливатися від 80 до 100 кг/га. Встановлнно, що норми висіву сої, які рекомендуються застосовувати при сівбі від 600 до 800 тис. шт./га схожих насінин, завищені.

6. Вплив норм висіву на урожайність сої (ц/га)

(С.І. Попов та ін.,2002)

Про це свідчать результати дослідів по вивченню впливу норм висіву на врожайність сої, які проводились лабораторією рослинництва Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва в 1999-2000 роках (табл.6).

Вивчались норми висіву по різних фонах живлення двох найбільш розповсюджених сортів Білосніжка і Романтика в межах від 300 до 700 тис. шт. /га схожих насінин з інтервалом по 100 тис.

Дані цих дослідів показують, що при збільшенні норми висіву вище 400 тис. шт. /га схожих насінин врожайність цих сортів сої не зростала. Тому вчені лабораторії рослинництва рекомендують застосовувати норму висіву сої 400-500 тис. схожих насінин на га.

У посівах сої необхідно досягати рівномірного розміщення росли, як у рядку, так і на площі посіву, щоб індивідуальна продуктивність кожної з них була достатньою для формування максимального врожаю з одиниці площі. В не вирівняних посівах, коли рослини в рядку і на площі розміщуються нерівномірно при чергуванні загущених і розріджених посівів спостерігається нерівномірне достигання і передчасне розтріскування бобів на одних рослинах, у той час як на інших вони ще не закінчили стадію достигання, що утруднює збирання і збільшує втрати врожаю.

До вибору способів сівби треба підходити диференційовано з врахуванням біологічних особливостей сортів, світлового і гидротермічного режимів зони. Результати багаторічних досліджень дали змогу зробити висновок, що ширина міжрядь залежить від географічного положення (північ-південь), наявної техніки, бур’янів на полі, регіону вирощування сої, рівня родючості поля, дати сівби, досвіду вирощування, стану грунту і скоростиглості сорту. Характерним для всіх соєсійних регіонів є той факт, що при пізній сівбі вузькі міжряддя забезпечують більшу продуктивність рослин, ніж широкі.

Ширина міжрядь повинна забезпечувати високу продуктивність фотосинтезу, в процесі якого завдяки засвоєнню енергії сонця відбувається синтез органічної речовини. Чим більше сонячних променів одержує соя, тим більше вона буде синтезувати білка і олії. Встановлено, що пік споживання продуктів фотосинтезу припадає на репродуктивну стадію, тому ширина міжрядь повинна бути такою, щоб рослинний покрив повністю займав міжряддя до початку цвітіння сої. Соя, висіяна в південних областях, до початку цвітіння буде мати більшу висоту і листкову поверхню, ніж висіяна у той же строк у північних областях.

Встановлено (А.О. Бабич,1993) що, найкраще використовують родючість ґрунту сорти при такій ширині міжрядь, при якій досягається зіткнення коренів сусідніх рослин, а орний шар ґрунту рівномірно охоплений ними. При подальшому розширенні міжрядь збільшується та частина коріння, яка зосереджується в родючому орному шарі грунту. В дослідах проведених у Степу України (м. Дніпропетровськ) в широкорядному посіві на чорноземі звичайному в посушливі роки коренева система проникала у більш глибокий шар (197 см), ніж у сприятливі за вологозабезпеченістю роки (119 см). При звичайному рядковому способі сівби маса коріння, зосереджена у шарі грунту 0-30 см, становила 73,7% загальної маси їх у корененасиченому шарі, при широкорядному з міжряддями 30 см - 75,3%; 45 см - 75,8; 60 см - 78,2; 70 см - 80,1; 100 см - 81,7%. Із збільшенням ширини міжрядь спостерігається тенденція збільшення маси коріння, розміщеного у верхньому шарі грунту.

У широкорядному посіві маса кореневої системи сої, що розміщена в метровому шарі грунту, в посушливому році становила 95,8%, помірно-вологому ‒ 98,3, в сприятливому за вологозабезпеченістю ‒ 99,9%. У шарі глибше 1 м у посушливий рік розміщувалося 4,2% коріння; помірно-вологий ‒ 1,7; у сприятливий ‒ 0,1% (А.О. Бабич, 1993).

При вирощуванні сої у різний час вивчали різноманітні способи сівби ‒ рядковий, широкорядний з міжряддями 30, 45, 60, 70 см і густоті 400-500 тис./га рослин, стрічковий, на перезволожених ґрунтах гребеневий спосіб, квадратно-гніздовий. В результаті проведених досліджень встановлено, що кращим є такий спосіб сівби, який у конкретній зоні в найбільшій мірі відповідає біологічним особливостям сорту і сприяє кращому використанню рослинами ґрунтової родючості, вологи і світла. Спосіб сівби визначався також з врахуванням наявної техніки. Так, у 30-і роки на Далекому Сході застосовували звичайні рядкові посіви, в 40-50-і роки був поширений квадратно-гніздовий спосіб, завдяки якому різко зменшувалися затрати ручної праці по догляду за посівами. При цьому способі сівби рекомендувалася густота ‒ 200-250 тис./га рослин. Після з’явлення гербіцидів сою почали висівати широкорядним способом з міжряддями 45, 60 і 70 см (А.О. Бабич,1993)

Застосування ефективних гербіцидів, створює умови для переходу від широкорядних до вузькорядних способів сівби. На Чернівецькій дослідній станції урожай сої у вузькорядних посівах з міжряддями 15 см на фоні застосування гербіциду трефлану збільшився до 18,1 ц/га в порівнянні з 15,5 ц/га при широкорядному способі сівби з міжряддями 45 см (Г.К. Лещенко, В.Г. Міхайлов, В.І. Січкарь, 1985).

Проте, незважаючи на багаточисельні дослідження цього питання, думки дослідників про вплив способу сівби і ширини міжрядь на урожайність сої досить суперечливі. З погляду на ефективність використання тракторів, сівалок і грунтообробних знарядь в теперішній час перевага надається широкорядному способу сівби з міжряддями 45, 70 см. Число схожих насінин, що висіваються на 1 га, коливається від 200 до 800 тис., або від 45 до 120 кг і більше, залежно від зони вирощування, родючості грунтів, біологічних особливостей сорту, ступеню засміченості полів. Довгий час норму висіву встановлювали тільки в зв’язку з господарською придатністю і крупністю насіння. Тим часом, число насіння яке висівається на 1 га варто встановлювати виходячи з біологічних особливостей сорту ‒ схильності до полягання, гіллястості, облистяності , швидкості росту і скоростиглості. В останній час в США повністю перейшли від вживання норм висіву в кг/га до показника кількості насіння на 1 погонний (лінійний) метр рядка. (Г.Т. Лавриненко та ін., 1978).

У зв’язку із покращенням культури землеробства, збільшенням виробництва і застосування гербіцидів перспективним вважається пунктирний спосіб сівби, при якому спрощується техніка сівби, скорочуються витрати праці і засобів на вирощування сої. Тому ряд дослідників (В. Лебедовський, 1976; Д.С. Васильев, 1976) віддають перевагу пунктирному способу сівби з міжряддями 45см.

Нагромаджено великий експериментальний матеріал по вивченню ширини міжрядь у різних регіонах соєсіяння. Для більшості північних районів соєсіяння на Далекому Сході та в європейській частині найкраща ширина міжрядь 45 см, яка найбільш придатна для ранньостиглих сортів.

В Україні, за даними ряду науково-дослідних установ, кращим способом сівби є широкорядний з міжряддями 45 см і нормою висіву 400-600 тис./га схожого насіння. (А.Т. Волощук, 1984; А. К. Лещенко, 1985).

У північному Степу, за даними Кіровоградського НВО ’’Еліта’’, в середньому за 4 роки при широкорядному способі сівби з міжряддями 45 см найвищий урожай (18,4 ц/га) зерна ранньостиглого сорту сої одержано при висіві 400 тис./га насінин, середньопізнього ‒ 300-350 тис./га. На Тернопільському НВО ’’Еліта’’ урожайність зерна сої при широкорядному способі сівби з міжряддями 45 см була 14,6 ц/га. У дослідах Сумського НВО ’’Еліта’’ найвища врожайність зерна сої була в широкорядних посівах з міжряддями 45 см і сівбою 400 тис./га насінин (Ф.Ф. Адамень, 2006).

У Молдавському НДІ польових культур встановлено, що врожайність сої була вищою при широкорядному посіві з міжряддями 45 см і висіві 0,6 млн. насінин на 1 га (23,3 ц/га) (А.П. Гуцаленко, 1978).

На Північному Кавказі, за даними ВНІІ олійних культур, найбільш високі врожаї зерна сої одержують, при широкорядному посіві з міжряддями 45 см, норму висіву встановлюють дослідним шляхом у конкретних умовах у кожній зоні (Ю.П. Мякушко, В.Ф. Баранов, 1982).

У Воронезькому сільськогосподарському інституті встановлено, що найбільш доцільними є норми висіву 600-800 тис. схожого насіння на 1 га при широкорядному (45 см) способі сівби (В.К. Лихачов, 1983).

На Далекому Сході кращим способом сівби визнаний широкорядний із шириною міжрядь 45 см. Оптимальна норма висіву насіння 0,7 млн. шт. (120 кг/га). Збільшення міжрядь до 60-70 см приводить до зменшення врожайності зерна на 10-20%. Досить ефективні в цій зоні гребеневі посіви і тристрічкові широкорядні, що забезпечують збільшення врожайності на 1,5-3,5 ц/га. Останнім часом тут широко вивчається безрядковий спосіб сівби, який підвищує врожайність насіння на 30%, порівняно з одно-, двох- і тристрічковими посівами (В.Е. Балахоненков, 1981).

За даними В.І. Завєрюхіна (1981), в умовах Південного Степу при вирощуванні сої з міжряддями 60, 45 і 45 х 15 см врожайність середньостиглих сортів сої залишалася практично на одному рівні, тільки збільшення ширини міжрядь до 70 см призводило до її зниження на 2,0-2,1 ц/га.

Вивчення способів сівби сої і густоти рослин, проведене на темносірих підзолистих ґрунтах (Львівська область), показало, що найвищий урожай зеленої маси (171 ц/га) і насіння (18 ц/га) одержаний при широкорядному посіві (45 см) і нормі висіву насіння 369 тис/га. Збільшення ширини міжрядь до 60 см не змінювало залежності між досліджуваними нормами висіву. Проте загальний урожай знижувався. При звуженні міжрядь до 30 см спостерігалося істотне зниження урожаю зеленої маси і дещо менше ‒ насіння, причому перевага була за вищими нормами висіву. Перехід від широкорядних посівів до суцільних з великими нормами висіву різко знижував врожайність (П.А. Дмитренко, П.І. Витріховський, 1975).

У ВНІІМК А.Г. Ефімов (1986) вивчав густоту рослин від 100 до 500 тис/га при ширині міжрядь 45 і 70 см для сортів Хвиля (ранньостиглий), Рання 10 (середньоранній), Полум’я (середньостиглий) і Комсомолка (середньопізньостиглий). По сортах, що вивчалися, одержано практично однаковий урожай в інтервалі густоти рослин від 100 до 400 тис/га. У посушливі роки спостерігалося істотне зниження урожайності зерна в загущених посівах, в сприятливі по зволоженню - в зріджених.

З цими ж сортами В.Ф. Баранов, А.І. Лебедовський, І.О. Зелайа (1984) вивчали три ширини міжрядь (15, 45 і 70 см) і три густоти рослин (150; 300 і 450 тис/га). Найбільша врожайність одержана при густоті рослин 450 тис/га: сорт Батьківщина (міжряддя 45 і 70 см) ‒ 31,3 і 30,4 ц/га; сорт Полум’я ‒ 26,1 і 23,0 ц/га. Сорт Рання 10 при середній густоті рослин 300 тис/га дав 25,8 і 25,5 ц/га насіння.

Для посіву широкорядним способом використовують сівалки ССТ-12Б із пристосуванням для висіву сої, СО-4,2, „Кльон”, а також сівалки зарубіжного виробництва „Мульті-Корн”, „Кінзе” „Ноде” та інші. (А. Бабич, С. Колісник, О. Венедіктов, 2001)

Хороша якість досягається при використанні для сівби сої сівалки СПЧ-6. Але заздалегідь її слід підготувати. Посівні секції в кількості 12 шт. встановлюють на ширину міжрядь 45 см. На сівалку встановлюється два ексгаустера. У „глухих” дисках, що встановлюються на сівалках, просвердлюють 80 присмоктуючих отворів діаметром 4,5 мм. Розташовують отвори по колу диска в два ряди. У висіваючих апаратах знімаються вилки, які очищають зайве насіння. Робоча швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 3,5 - 4,0 км/год.

При використанні зернових сівалок СЗ-3,6 з котушковим висіваючим апаратом, його необхідно відрегулювати так, щоб зменшити механічне пошкодження насіння, опустити денце апарата в нижнє положення і вибрати відповідну передачу на привід висіваючого апарату, щоб котушки працювали з більшою робочою поверхнею.

До бурякової сівалки ССТ-12 промисловістю випускається пристосування для висіву сої СТЯ-31.000, яке має на висіваючих дисках, гумові ролики і виштовхувачі. За відсутності їх можна замінити пристосуванням СТЯ-45.000, призначеним для сівби дражованим насінням цукрових буряків. При цьому чарунки висіваючих дисків збільшують (діаметр 8,5 мм, глибина 8,0 мм). Необхідну кількість насіння можна висіяти при установці на приводі змінних зірочок з числом зубів 17 (ведуча) і 9 (відома).

Гарні результати на сівбі сої забезпечують овочеві сівалки СО-4,2, які мають реборди на дискових сошниках, що забезпечує оптимальну глибину загортання насіння.

Основною умовою досягнення оптимальної норми висіву та рівномірного розподілу насіння в рядках, поряд з правильним підбором зірочок і висіваючих дисків, є понижена швидкість руху посівного агрегату(3-4 км/год ) (Б.П. Гурьев и др., 1990).

Перед сівбою важливо встановити сівалку на розрахункову норму висіву насіння, а в процесі сівби контролювати кількість насіння, рівномірність розподілу його в рядку, глибину загортання в грунт. Рекомендована густота рослин і норма висіву майже завжди гарантують одержання достатньої густоти рослин. Порушення норми висіву неможливо виправити іншими прийомами технології вирощування цієї культури.

За останні роки численними дослідами встановлено, що на чистих від бур’янів і родючих землях, при використанні гербіцидів сою на зерно доцільно сіяти рядковим способом з такою ж, як і при широкорядному посіві нормою висіву. У міру звуження міжрядь дещо збільшувалося число гілок, бобів і зерен на рослині унаслідок кращих умов освітлення рослин за рахунок більш рівномірного їх розміщення. Збільшення врожайності становить 3-8 ц/га порівняно з квадратно-гніздовим або широкорядним способами посіву. Підвищення врожаїв сої у вузькорядних посівах пов’язане з тим, що рослини розташовуються більш рівномірно на площі, поліпшується їх забезпеченість вологою, поживними речовинами і світлом, стебла менш витягаються, практично не полягають. Дозрівають рослини на три-п’ять днів раніше ніж у широкорядних посівах. При цьому дозрівання бобів і насіння йде більш рівномірно. Вміст протеїну в зерні збільшується на 0,2-2,1 % (В.Ф. Баранов, А.И. Лебедовський, 1982).

Для вирощування сої із звуженими міжряддями, стрічковим і суцільним рядковим способами сівби використовують сівалки типу СЗ-3,6 або сівалки зарубіжного виробництва „Містраль 6000”, „Грейт Плейнс”, „Амацоне”, „Аккорд” та інші (А. Бабич, С. Колісник, А. Побережна, А. Нємцов, 2000).

Дослідами, проведеними А.А. Бабичем і В.Ф. Петриченко (1990) в Інституті кормів УААН на сірих підзолистих чорноземах, встановлено, що зменшення ширини міжрядь сприяє підвищенню врожайності сої (табл.7).

7. Урожайність зерна сої залежно від способу сівби і ширини міжрядь

(Інститут кормів, м. Вінниця, А.А. Бабич, В.Ф. Петриченко (1990)

Так при сівбі з міжряддями 15 см урожайність насіння склала 32,6 ц/га, при 45 см - 31,7, при 70 см - 21,1 ц/га. При стрічковому посіві по схемі 45 + (12,5 + 12,5 см) одержано 30,8 ц/га зерна.

Соєводи в усіх регіонах зменшують ширину міжрядь для сучасних сортів сої. Якщо в 1978 р. середня ширина міжрядь у штаті Іллінойс, наприклад, була 85 см, нині ‒ 70,6 см, у штаті Арканзас її зменшили від 93,7 до 86,1 см. У центральних і північних штатах найбільший урожай забезпечує посів з міжряддями 76 см.

В південно-західній частині Канади (провінція Онтаріо) рекомендується для сої ширина міжрядь 50 см і менше, в регіоні з коротким вегетаційним періодом - ширина міжрядь 18 см. Підвищення врожайності спостерігається при звичайному рядковому способі сівби, якщо строк сівби переміщається на червень (И.И. Месяц, 1979).

На вибір ширини міжрядь впливає проблема боротьби з бур’янами. Особливу увагу в боротьбі з ними необхідно приділяти при вирощуванні сої із звуженими міжряддями. Якщо за допомогою гербіцидів не вдається знищити бур’яни, застосовують посіви з більш широкими міжряддями, щоб за допомогою агротехнічних прийомів домагатися чистоти посівів. При цьому широкі міжряддя залишаються для коліс трактора, а решта міжрядь звужені. Наприклад, у США міжряддя по яких буде проходити трактор роблять шириною 76 см, а решту ‒ 38 або 46 см, для наших посівних машин відповідно ‒ 70, 45, 30 і 15 см (А.О. Бабич, 1993).

У північному і центральному регіонах США як ранньостиглі, так і пізньостиглі сорти дають приріст урожаю при звуженні міжрядь, але одержують його при умові ефективної боротьби з бур’янами, при цьому інші фактори, наприлад, волога, тепло, світло, умови живлення, будуть сприяти одержанню високого врожаю. При звуженні міжрядь досягають більш швидкого формування рослинного покриву, затінення міжрядь, що перешкоджає росту бур’янів на пізній стадії вегетаційного періоду, зменшенню ерозії ґрунту. Втрати врожаю при збиранні знижуються, бо боби на рослині розміщені вище і ґрунт вирівняний. Звуження міжрядь до 46-25 см і більше забезпечує приріст урожаю 10-20 % порівняно з більш широкими (76 см) міжряддями (И.И. Месяц, 1979).

В дослідах на Північному Кавказі, урожайність сої при звичайному рядковому способі сівби була на 3,5 ц/га вищою, ніж при сівбі з міжряддями 70 см і на 2,8 ц/га вищою, ніж з міжряддями 45 см. На зрошуваних землях Поволжжя урожайність сої при звичайному рядковому способі сівби становила 28 ц/га, при ширині міжрядь 70 см ‒ 24,1, 45 см ‒ 26 ц/га. У Криму на зрошуваних землях урожайність сої при звичайному рядковому способі була 31,7 ц/га, при ширині міжрядь 45 см ‒ 27,5, 70 см ‒ 24 ц/га (Ю.П. Мякушко,В.Ф. Баранов, 1984).

З восьми сортів, що вивчалися, в середньому за чотири роки досліджень для шести найбільш ефективним був суцільний спосіб посіву. Врожайність по цих сортах коливалася від 29,5 (сорт Аркадія) до 34,7 ц/га (сорт Херсонська 908). В той же час при посіві з міжряддями 45 см амплітуда коливань врожайності цих сортів була меншою і склала відповідно 29,1 і 30,2 ц/га. Для відносно маловрожайних сортів Нива і Інгрія ефективними були посіви з міжряддями 45 см. Їх врожайність при цьому була 22,8 і 24,5 ц/га, а при суцільному посіві -20,8 і 22,8 ц/га.(Ф.Ф. Адамень, 2006).

Таким чином, сою можна висівати звичайним рядковим способом, але для цього потрібні пристосовані сорти, чисті від бур’янів поля, ефективні гербіциди і суворе дотримання технології вирощування. На початку впровадження сої на Далекому Сході та в США у 20-30-і роки її сіяли в основному звичайним рядковим способом. Однак через сильну забур’яненість посівів вимушені були перейти на широкорядні посіви, в одних країнах і регіонах з міжряддями 60-70, в інших - 90-100 см. В міру підвищення культури землеробства, освоєння технології вирощування, удосконалення техніки, впровадження нових високопродуктивних сортів, гербіцидів для сої, одержання нових даних із досліджень по впливу звуження міжрядь у різних країнах, стали застосовувати більш вузькі міжряддя, а то й звичайні рядкові посіви. При звужених міжряддях і звичайних рядкових посівах густота рослин для більшості сортів дещо більша, ніж при широкорядних.

Аналізуючи досвід впрошування сої в багатьох країнах світу, в тому числі і США, А.О. Бабич (1993) відмічає перевагу вузькорядних посівів сої над широкорядними. Саме при сівбі вузькорядним способом можна рівномірно розмістити рослини на площі, зменшити витрати вологи, покращити азотфіксацію, стійкість рослин до вилягання, шкідників і хвороб, знизити втрати врожаю при збиранні за рахунок збільшення висоти закладки бобів у нижньому ярусі і відповідно підвищити рівень урожаю насіння сої на 10-20%.

На конференції по щільних посівах сої, яка проводилася в 1980 році Американською асоціацією сої, зроблений висновок про можливість значного підвищення врожаїв сої в країні і кращому задоволенні світового попиту на зерно сої і продукти її переробки тільки завдяки вирощуванню цієї культури з вузькими міжряддями. Як показали численні дослідження, щільний посів сої з міжряддями 17,5 см порівняно з посівом з міжряддям 50 і 75 см підвищує врожайність на 10-20 %. Підкреслювалося також, що перевага вирощування сої в щільних посівах не тільки у формуванні більш високого врожаю, але й у виключені міжрядних культивацій, що пов’язано з економією пального і робочої сили. Установлено, що фіксація атмосферного азоту зростає при збільшенні густоти рослин сої і зменшенні ширини міжрядь (И.И. Месяц, 1979).

У науково-дослідному інституті зернових і технічних культур (Румунія) установлено, що зменшення ширини міжрядь і збільшення норми висіву обумовило одержання найбільшого врожаю зерна (23,4 ц/га). У дослідах науково-дослідного інституту поливного землеробства (м. Сарваш, Угорщина) зі збільшенням щільності розміщення з 58 росл./м2 до 85 росл./м2 прибавка врожайності у пізньостиглих сортів зросла на 5-12%, у більш скоростиглих сортів прибавка перевищувала 50%. Робиться висновок про можливості більш широкого вирощування в Угорщині скоростиглих сортів сої, продуктивність яких можна довести до рівня продуктивності пізньостиглих сортів за допомогою оптимального розміщення рослин на полі. Це дозволить крім того проводити більш раннє збирання врожаю (И.И. Месяц, 1984).

В дослідах в Харківському НАУ ім. В. В. Докучаєва вивчали широкорядний (45 см) і рядковий (15 см) способи посіву і норми висіву від 400 до 700 тис схожого насіння на 1 га, вивчали на двох сортах сої - Київська 48 і Харківська 80 на фоні внесення гною, застосування трефлану і ризоторфіну (табл. 8).

. Продуктивність сої залежно від способів посіву і норм висіву

(Е.Н. Огурцов, 1985)

Отримані результати показали, що способи посіву при одній і тій же густоті рослин не чинять істотного впливу на польову схожість, виживаємість рослин, тривалість вегетаційного періоду і продуктивність сої.

Зміна норми висіву чинить помітніший вплив на ріст, розвиток і продуктивність рослин сої. По мірі збільшення норми висіву спостерігається тенденція до збільшення схожості насіння на 3-5% і зменшення числа тих рослин, що збереглися до збирання на 5-8%. Особливо низьке збереження рослин-82-85% спостерігається в широкорядних посівах сої з нормою висіву 700 тис. схожих насінин на 1 га.

З підвищенням норми висіву на корінні однієї рослини сої спостерігається зменшення числа бульбочок (на 12-13 штук) і їх маси (на 0,8-1,1 г), але при цьому зростає вирівняність бульбочок по величині і загальне їх число на одиниці площі (на 177-215 штук на1 м2).

Залежно від густоти рослин змінюється їх габітус і індивідуальна продуктивність. При нормі висіву 400 тис схожих насінин на 1 га рослини мали товсте, добре розгалужене стебло, з великим числом бобів і зерен. Нижні боби закладалися на висоті 9-11 см від поверхні грунту.

При нормі ж висіву 700 тис. схожих насінин на 1га рослин були тонкішими, ніжними, мали на 10-16 см більшу висоту стебла і в 2-3 рази менше число гілок. Число бобів і зерен на одній рослині, а також маса зерна були в 1,5-2 рази менші, ніж при нормі висіву 400 тис. схожих насінин. Загущення посівів приводило до збільшення висоти прикріплення нижніх бобів на 6-8см.

Проте урожай зерна з одиниці площі, при збільшенні густоти рослин до певних меж, зростає. Кращі умови для росту і розвитку сортів сої Київська 48 і Харківська 80 створюються при нормі висіву 600 тис. схожого насіння на 1 га. При цьому на кожному гектарі до збирання зберігається 450-480 тисяч продуктивних рослин, які забезпечують максимальну урожайність зерна сої. Зменшення норми висіву до 500-400 тисяч схожого насіння і збільшення - до 700 тисяч призводить до зниження врожайності. Із збільшенням норми висіву випробовуваних сортів сої зростає вміст протеїну і зменшується вміст олії.

В дослідах проведених в 1992-1995 рр. на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва вивчали вплив на продуктивність сої широкорядного способу посіву: з шириною рядка ‒ 1,3,5, 7 см. У сорту Харківська скоростигла найбільшою польова схожість була в посівах з шириною рядка 1 см. В той же час у сортів Харківська 54 і Вікторія чіткої залежності між способами посіву та польовою схожістю насіння не спостерігалось ( табл.9).

. Урожайність насіння сої залежно від строків сівби та ширини рядка, ц/га (М.А. Бобро, Є.М. Огурцов, Е. Бітсінду, 1993).

Це пояснюється тим, що на польову схожість, крім тих фактів, які вивчалися в досліді, великий вплив мали погодні умови і особливо опади, які випадали дуже нерівномірно. Більше рослин до збирання зберігалось в посівах з шириною рядка 3-5 см.

Чіткої залежності між способами посіву та формуванням бульбочок не спостерігалось.

Встановлено, що з розширенням зони рядка до 3-5 см в усіх сортів збільшувалось число бобів і насіння на кожній рослині, при цьому спостерігалось збільшення маси 1000 насінин.

Аналіз урожайних даних показав перевагу сівби сої широкорядним способом з шириною рядка 3 та 5 см. Урожайність насіння усіх досліджуваних сортів в цих варіантах посівів була на 2-3 ц/га більше, ніж в посівах з шириною рядка 1 см.

Таким чином, результати досліджень показують, що формування урожайності і якості зерна інтенсивних сортів сої в значній мірі залежать від конструювання високопродуктивних посівів з оптимальною оптико-біологічною структурою. Значна роль тут належить способам сівби, густоті рослин і режимам мінерального живлення. У таких посівах створюються умови для активної фотосинтетичної і симбіотичної діяльності, що позитивно впливає на формування максимально можливого урожаю і якості зерна сої в умовах регіону (А.О. Бабич, 1993).

РОЗДІЛ 2. Характеристика місця та умови проведення досліджень

.1 Ґрунтові умови дослідного поля ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Польові дослідження проводилися на дослідному полі Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва.

Ґрунтовий масив дослідного поля знаходиться на четвертинній лівобережній терасі ріки Уди та представляє собою широке, в основному рівнинне водороздільне плато, найвища точка якого знаходиться на висоті 172,5 м над рівнем моря. Ґрунти представлені міцним структурним чорноземом на глинистому карбонатному лесі. Сума поглинених Ca++ та Mg++ в орному горизонті коливається в межах 45-46 мг/екв при співвідношенні 10:1. Структура ґрунтів добре виражена, без ознак розподілу колоїдів по профілю. За механічним складом ґрунти дослідного поля представлені важким суглинком. Міцність гумусованих горизонтів дорівнює 90-120 см. в орному горизонті 0-20 см міститься до 5% гумусу, азоту та фосфору відповідно 0,3 та 0,2% при поступовому зменшені по глибині. Ці ґрунти можуть бути віднесені до середньо гумусного чорнозему лівобережного лісостепу України, для яких характерна висока поглинальна здатність, добрий повітряний та водний режим. Ґрунтові води знаходяться на глибині 16 м та суттєвого впливу на водний режим в зоні розташування коренів не мають. Ґрунти дослідного поля володіють високою ефективною родючістю.

2.2 Кліматичні умови

Клімат південно-східної частини Лівобережного Лісостепу України, де розташована Харківська область, помірно континентальний. Зима починається в середині листопада. Холодний період із температурою повітря нижче 0ºС триває в середньому 125-135 днів. Взимку переважає хмарна погода, відносна вологість повітря збільшується до 80-90%, сніговий покрив зберігається на протязі 100-110 днів. Найхолодніший місяць - січень, середньодобова температура повітря якого дорівнює ‒ 7ºС. За багаторічними спостереженнями, середньодобова температура повітря дорівнює +6,8ºС. Весна настає 20-25 березня, в окремі роки весна настає на 8-10 днів раніше чи пізніше вказаного строку. Тривалість вегетаційного періоду складає 198 днів із деякими відхиленнями по роках. Середньорічна кількість опадів складає 511 мм, але в окремі роки коливається від 250 до 804 мм. під час вегетації рослин часто бувають посухи, суховії, у травні іноді спостерігається різке похолодання.

Найтепліший місяць - липень, середньодобова температура в цей період становить +20,2 +21,5ºС, максимальна температура липня +37-39ºС.

Осінь настає в першій половині жовтня. У вересні та в більшій частині жовтня переважає посушлива погода з пониженням температури, що відображається на дозріванні культур, які пізно дозрівають.

Відомо, що на урожайність насіння сої чинять вплив опади, які випадають в червні, липні та, частково в серпні, через те, що соя відрізняється високою посухостійкістю в початковий період росту (до цвітіння) та достатньо вимоглива до вологи у фазі цвітіння, утворення бобів та наливу насіння. Загальне водоспоживання посівів сої коливається від 3000 до 5500 м3/га, коефіцієнт водоспоживання - від 1500 до 3500м3 на 1 тонну насіння (Ю.П. Буряков, А.Д. Сорокін, 1988). У зв’язку з цим підвищену кількість опадів в червні - серпні слід вважати дуже сприятливою для сої. Однак в окремі роки сума опадів в цей період не сягає норми. В поєднанні з високими температурами та низькою вологістю повітря це призводить до значного зниження продуктивності сої.

З урахуванням середніх багаторічних спостережень сівбу сої на дослідному полі розпочинали в першій декаді травня, а збирання проводили у другій декаді вересня.

Враховуючи це, основну увагу в спостереженнях за гідротермічними умовами, приділяли саме періоду квітень - вересень, який визначав особливості формування продуктивності посівів сої.

Спостереження показали, що початок весни 2010 р. був теплим та посушливим, кількість опадів в березні та квітні була меншою за норму на 14,2 і 22,1 мм, або на 50 і 62%, а середньодобова температура повітря на 0,5 і 0,7оС вище норми. Травень можна охарактеризувати як теплий з достатнім зволоженням. Так, середньодобова температура була більшою за норму на 1,6оС, а сума опадів - на 19,3 мм, або на 44% (рис. 1).

Рис. 1. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2010 року та середньо багаторічна норма.

Найбільш посушливі умови влітку відмічено у червні - середньодобова температура повітря була більшою за норму на 2,6оС, а кількість опадів меншою на 37,7 мм, або на 59%, порівняно до середньобагаторічної норми, що негативно вплинуло на цвітіння рослин та формування бульбочок на коренях сої.

Середньодобова температура липня становила 24,7оС, при нормі 21,4оС. Кількість опадів була більшою від норми на 30,5 мм, або на 43%. Такі погодні умови липня покращили умови для формування бобів. Проте різке підвищення температури і відсутність опадів у серпні спричинили погіршення наливу насіння, що призвело до зменшення урожайності зерна сої. В цілому у 2010 році за весняно-літній період, середньодобові температури повітря були більшими від оптимальних показників на 2,2оС, а кількість опадів була меншою на 43,8 мм або на 15%. Сума ефективних температур була більшою за норму на 302,8оС. Таким чином, весняно-літній період 2010 року можна охарактеризувати як посушливий та теплий.

У вересні склалися надмірно вологі умови, що ускладнювало процеси дозрівання, погіршувало умови збирання врожаю, призводило до втрат зерна сої.

Початок весни 2011 р. був досить вологим та прохолодним. Так, кількість опадів в квітні перевищувала норму на 18,4 мм (або на 52 %), а середньодобова температура повітря була менше норми на 1,4 оС (рис. 2).

Рис. 2. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2011 року та середньо багаторічна норма.

В травні температура повітря була на 1,2оС вищою за норму, а кількість опадів знаходилась в межах норми.

Червень був надмірно зволожений, кількість опадів перевищила норму на 131,3 мм (або на 207%), а середньодобові температури знаходилась в межах норми. В той же час, сума ефективних температур за місяць була на 38,8оС більше оптимального рівня. Середньодобова температура липня була на 1,6оС вище норми. Сума ефективних температур була вище оптимальних показників - 402,1оС, при нормі 346,7оС. Кількість опадів також перевищила норму на 19,3 мм ( або на 27%).

В серпні зберігалася тепла погода, середньодобова температура перевищила норму на 1,5оС, при достатній кількості опадів.

В загальному весняно-літній період (квітень-серпень) можна охарактеризувати як оптимальний за середньодобовою температурою повітря (18,2оС при нормі 17,6оС) та надмірно зволожений, кількість опадів була на 174,0 мм, або на 67% більше норми. Сума ефективних температур була більше норми на 259,2оС і становила 1347,9оС при нормі в 1088,7оС.

Таким чином, різні агрометеорологічні показники в роки проведення досліджень дали змогу повніше виявити вплив погодних умов на неоднорідність росту, розвитку та продуктивність рослин сої.

соя сівба урожайність врожайність

РОЗДІЛ 3. Експериментальна частина

.1 Завдання дослідженя

Незважаючи на численні публікації з питання посівної агротехніки сої, думки дослідників що до впливу способів сівби та ширини міжрядь на урожайність сої досить суперечливі. У зв’язку з появою нових сортів сої, покращанням культури землеробства, появою нової техніки, застосуванням гербіцидів виникає необхідність в уточнені впливу способів сівби на урожайність сої. На дослідному полі Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва у 20010-2011 рр. були закладені досліди з метою вивчення впливу широкорядного і смужкового способу сівби на урожайність сої сорту Романтика.

Під час виконання дослідів ставились такі завдання:

1.          Визначити вплив способів сівби на польову та лабораторну схожість насіння.

2.      Вивчити особливості формування бульбочок і симбіотичну активність сої за різних способів сівби.

.        Встановити вплив способів сівби на елементи структури урожаю.

.        Виявити значимість впливу способів сівби на урожайність сої.

.        Встановити економічну та енергетичну ефективність досліджуваних способів сівби сої.

3.2 Методика досліджень

У підвищенні врожайності польових культур важлива роль відводиться кожному агротехнічному прийому. Проте саме від сівби як основної ланки у технології вирощування сої повною мірою залежить доля врожаю. Неправильно вибраний хоча б один критерій примушує землероба на всіх подальших етапах росту та розвитку рослин сої виправляти помилки.

Соя як світлолюбна культура формує високий урожай тільки за оптимальної площі живлення, за доброї освітленості рослин. Тільки правильно вибравши ширину міжрядь і густоту рослин, можна досягти потенційної врожайності конкретно кожного сорту сої. Тому спосіб сівби, ширина міжрядь і норма висіву насіння є основними елементами сортової агротехніки сої. Проте, незважаючи на численні публікації з цього питання, думки дослідників про вплив способу сівби та ширини міжрядь на урожайність сої досить суперечливі.

З метою вивчення впливу способів сівби на урожайність нових сортів сої на дослідному полі ХНАУ у 2010-2011 р.р. були проведені польові та лабораторні досліди за загальноприйнятою в рослинництві методикою польового досліду (Б.А. Доспехов, 1985).

При проведенні дослідів повторність була чотириразовою, попередником в досліді був ячмінь. Площа ділянки при проведенні досліду була 35м2. Основний та передпосівний обробітки ґрунту проводились у відповідності з прийнятими для Харківської області науково обґрунтованими рекомендаціями. Догляд за посівами сої складався із двох ручних прополювань. Пестициди в досліді на посівах сої не застосовувались.

В досліді були вивчені наступні варіанти:

Перший - спосіб сівби дисковими сошниками; які формують рядок шириною 1-1,5см.

Другий - спосіб сівби трубчастими сошниками; які формують рядок шириною 4-5см.

Відстань між центрами рядків була 45см. Сівбу здійснювали агрегатом МТЗ-80 і СЗ-3,6. На сівалці СЗ-3,6 було встановлено 12 дискових та 12 трубчастих сошників. Для сівби використовували насіння сої першої репродукції. Норма висіву 800 тисяч схожих насінин на гектар.

В польових дослідах протягом вегетації сої проводили наступні обліки, спостереження і аналізи.

1.    Фенологічні спостереження проводили за описом періодів та фенологічних фаз росту і розвитку рослин сої. За початок фази приймали наявність її не менш як у 15% рослин, за повну - у 75% рослин (Ф.М. Куперман, 1977).

2.      Підрахунки густоти рослин проводили у фазі повних сходів і перед збиранням врожаю на постійно закріплених кілочками площадках. Площа облікових площадок становила 2 м2 з включенням до неї чотирьох суміжних рядків довжиною 111 см (0,5 м2), які розміщувалися по діагоналі ділянки двох несуміжних повторень (В.О. Єщенко та ін., 2005).

3.    Польову схожість визначали як відношення кількості рослин у фазу повних сходів до загальної кількості висіяного насіння. Підрахунки густоти рослин перед збиранням дають можливість виявити кількість рослин, які збереглися по відношенню до повних сходів (В.О. Єщенко та ін., 2005).

.      Висоту рослин встановлювали за фазами росту і розвитку сої за допомогою мірної лінійки. Об’єм вибірки складав 40 рослин, які відбиралися в різних місцях за діагоналлю облікової площі. Кінцевий показник такого обліку - середня висота рослин на ділянці. Для визначення висоти рослин стебла сої вирівнювали, міряли довжину від основи стебла до середнього конуса їх висоти.

5.      Кількість та масу бульбочок сої визначали у фазу цвітіння - період максимальної активності симбіотичної азотфіксації. Для цього з кожної ділянки досліду відбирали моноліти з рослинами сої об’ємом 0,01 м3. Глибина моноліту відповідала масовому розміщенню бульбочок на коренях рослин сої і становила 20 см. Корінь з бульбочками відмивали від ґрунту через сито з отворами діаметром 1 мм (Г.С. Посыпанов, 1991).

.        Хіміко-технологічну оцінку насіння сої проводили за вмістом загального азоту за К’єльдалем (щоб визначити вміст сирого протеїну, загальний азот множили на 5,7); сирий жир визначали за зневодненим залишком шляхом екстрагування ефіром в апараті Сокслета.

.        Елементи структури врожаю сої визначали за методикою державного сортовипробовування (1971) пробними снопами, які відбирали перед збиранням врожаю з площадок для визначення густоти рослин. Загальна площа на кожному варіанті становила 1 м2. З кожного снопа відбирали 25 рослин для визначення довжини, висоти прикріплення нижніх бобів, кількості бобів і насінин на 1 рослині, маси 1000 насінин.

.        Облік урожайності насіння проводили методом суцільного збирання і зважування з кожної ділянки у фазу збиральної стиглості. Після зважування відбирали середню пробу насіння з кожної ділянки з наступним визначенням в лабораторії вологості й засміченості з перерахунку на 14% вологість та 100% чистоту.

.        Статистичний аналіз результатів досліджень проводили дисперсійним і кореляційно-регресійним методами (Б.А. Доспехов, 1985).

.        Енергетичну й економічну оцінку технології вирощування сої залежно від впливу досліджуваних факторів проводили за методикою В.П. Мартьянова (1996).

Для проведення досліджень був використаний сорт сої Романтика.

Романтика

Сорт внесений до Державного реєстру сортів рослин України у 1998 р. для степової і лісостепової зон. Автори сорту : В.А Матушкін, В.И. Бондаренко, Л.И. Гарбуз.

Апробаційні ознаки. Різновид ‒ ukrainica. Рослини напівстиснутої форми з товстим центральним стеблом висотою 80 см, облистненість висока, опушення світло-руде, квітки фіолетові з рожевим відтінком. Насіння овальнокулясте, яскраво-жовте, рубчик темно-коричневий з вічком. Маса 1000 насінин 150-160 г.

Біологічні особливості. Сорт належить до ранньостиглої групи. Тривалість вегетаційного періоду 90-100 днів. Підвищена посухостійкість. Стійкість до вилягання, хвороб і шкідників. Висока адаптивність до умов вирощування надає сорту переваги при вирощуванні на зерно практично у всіх зонах України. Сорт добре пристосований до механізованого збирання врожаю. Можна використовувати як попередник під озиму пшеницю. Сорт зернового напряму, широко використовується на харчові цілі.

Урожайність та якість. У конкурсному сортовипробуванні Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва (1992-1994 рр.) сорт перевищив стандарт за врожайністю зерна на 3,1 ц/га (урожайність склала 23,8 ц/га), за збором білка та жиру ‒ на 2,5 ц/га. У виробничих умовах у 1993-1996 рр. (дослідне господарство „Елітне” Харківського району Харківської області) врожайність зерна склала 23,5-25,0 ц/га, у 2005 році - 32,0 ц/га. Потенційна врожайність 35-37 ц/га. Уміст білка в зерні 39-40%, олії 21-22%. Серед усіх вирощуваних в Україні сортів сої сорт Романтика займає перше - друге місця.

3.3 Результати досліджень

Соя як світлолюбна культура формує високий урожай тільки за оптимальної площі живлення, за доброї освітленості рослин. Тільки правильно вибравши ширину міжрядь і густоту рослин, можна досягти потенційної врожайності конкретно кожного сорту сої. Тому спосіб сівби, ширина міжрядь і норма висіву насіння є основними елементами сортової агротехніки сої, причому в останні роки нормі висіву насіння приділяється все більше уваги. У сортовому аспекті спостерігається взаємозв’язок площі живлення рослин з морфологічними та біологічними особливостями сортів - формою куща, характером розміщення листків, їх розмірами, висотою рослин, тривалістю вегетаційного періоду.

При сівбі сівалками СЗ-3,6, СУБ-48, СЗУ-3,6 не вдається досягти рівномірного загортання всього насіння сої на задану глибину. Сівалки з дисковими сошниками, як правило, закладають насіння в ґрунт пошарово, а частково розкидають по поверхні поля, це погіршує умови проростання насіння, призводить до появи недружних і несвоєчасних сходів, зменшує польову схожість насіння. Наші спостереження показали, що після сівби сої зерновою сівалкою СЗ-3,6 47% насіння знаходилося на глибині 4-5 см, 25% ‒ 7-9 см, 20% ‒ 1,5-3,0 см, 10% ‒0 1 см. Після першого дощу ґрунт осідає, ущільнюється, зверху розмивається і 10-15% насіння сої опиняється на поверхні поля. Як правило, при підсиханні верхнього шару ґрунту таке насіння не проростає й урожаю не дає.

Рис. 3. Схема трубчастого сошника

Щоб запобігти цьому на кафедрі рослинництва Харківського національного університету було розроблено новий, смужковий спосіб сівби сої (автор професор Бобро. М.А), при якому насіння загортається у ґрунт на глибину 4-5 см смужками шириною 5-6 см з відстанню між серединами смужок 45 см. За цього способу сівби дискові сошники зернової сівалки СЗ-3,6 заміняли на трубчасті (рис. 3).

Трубчастий сошник діаметром 5-6 см з овальною лобовою поверхнею та прямим кутом входження у ґрунт забезпечує найбільш piвномipнe розосередження насіння у межах смужки шириною 5-6 см на практично ідеальному, ретельно вирівняному насіннєвому ложі.

Перевага смужкового способу сівби перед рядковим полягає у тому, що площа живлення, яка формується сошником нового вигляду, збільшується у три рази. Завдяки цьому рослини краще забезпечуються вологою, світлом, поживними речовинами за різкого зменшення конкуренції між рослинами при використанні цих рістстимулюючих факторів.

. Густота рослин і польова схожість насіння сої сорту Романтика залежно від способів сівби (дослідне поле ХНАУ)

У дослідах, проведених на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва, за смужкового способу сівби з нормою висіву 800 тис. шт./га схожого насіння його польова схожість в середньому за роки досліджень збільшувалася на 6,2% у порівнянні з широкорядним способом сівби з такою ж нормою висіву (табл. 13). Це можна пояснити тим, що при сівбі трубчастими сошниками насіння сої розподіляється рівномірніше як на площі поля, так і по глибині загортання насіння, а при сівбі дисковими сошниками насіння в рядку розподіляється нерівномірно, особливо по глибині загортання.

Дослідами встановлено, що на схожість насіння суттєвий вплив чинили погодні умови. Найкращими умови для проростання насіння були у 2011 році, у квітні і травні опадів було більше норми на 25 мм, тому і схожість насіння сої в цей рік була найвищою. У 2010 році у квітні випало 12,7 мм опадів при нормі 35,5 мм, що негативно позначилося на проростанні насіння. В цей рік схожість насіння була найнижчою і становила 68,6-75,7%, що на 11,5% менше, ніж у 2011 році. Але незалежно від погодних умов, кожного року за сівби трубчастими сошниками схожість насіння сої була вищою на 5,5-7,1%, ніж при сівбі дисковими сошниками.

За результатами фенологічних спостережень за рослинами сої, проходження фаз розвитку рослин як за смужкового, так і за широкорядного способів сівби було однаковим. Але за смужкового способу насіння дозрівало на три-чотири дні раніше, ніж за широкорядного способу. Більш раннє збирання врожаю дозволяє якісніше підготувати ґрунт для своєчасної сівби озимої пшениці.

За смужкового способу сівби створювалися кращі умови для симбіотичного процесу. На коренях рослин сої утворювалося більше бульбочок більшого розміру, переважала кількість активних бульбочок (табл. 14). Так за смушкового способу сівби кількість бульбочок в середньому на одну рослину склала 68 шт., тоді як за широкорядного ‒ 60 шт. При смушковому способі сівби утворюється більша кількість активних бульбочок (88%) порівняно із широкорядним (83%).

Процес азотфіксацій молодих бульбочок розпочинається рано, приблизно через 15-20 днів після їх появи, і продовжується аж до старіння рослин. На початкових фазах розвитку сої азотфіксація йде повільно. Потім активність її різко зростає, доходячи до максимуму в період цвітіння і утворення бобів, після чого знижується. Нормально функціонування бульбочкових бактерій проходе при вологості ґрунту 40-80% Н.В. При меншій або більшій вологості інтенсивність азотфіксації знижується. Так, найменша кількість бульбочок (43-51 шт.) на коренях сої була у 2010 році. Це пов’язане з тим, що у червні, у момент формування бульбочок, склалися несприятливі погодні умови: при місячній нормі опадів 71,7 мм випало всього 20,5, або на 51,2 мм (на 72%) менше за норму. У 2011 році травень, червень і липень були сприятливими за зволоженістю для формування бульбочок і їх утворилося найбільше за роки дослідження (77-85 шт.), серед них було більше активних бульбочок (94-95%). В цей рік загальна маса бульбочок була більшою від загальної маси у 2010 році на 0,40-0,60 гр.

14. Формування бульбочок на коренях рослин сої сорту Романтика залежно від способів сівби (дослідне поле ХНАУ)

Більш активний симбіотичний процес сприяв покращанню умов росту та розвитку рослин сої, підвищенню їх урожайності. Це можна пояснити тим, що при сівбі трубчастими сошниками насіння більш рівномірно розміщується на полі і кожна рослина має більшу площу живлення, порівняно із широкорядним способом, зменшується конкуренція рослин сої за вологу ,світло і поживні речовини. При цьому створюються більш сприятливі умови для фотосинтезу, з яким тісно пов’язаний симбіотичній процес та формування азотфіксуючих бактерій.

Необхідно зазначити, що у 2011 році за вегетаційний період випало 350,7 мм опадів при нормі 305,0 мм, особливо дощовою була погода у першій половині літа. В такі роки у сої проявляється схильність до вилягання. Коефіцієнт стійкості рослин сої проти полягання ми визначали за методикою, запропонованою Кулєшовим М.М. та Осикою А.М.(1965р.). Згідно якої визначається висота стеблостою та загальна довжина стебла сої. Відношення першого показника до другого і визначає коефіцієнт стійкості рослин сої проти полягання.

Дослідами встановлено, що способи сівби в значній мірі впливали на стійкість рослин проти вилягання (табл. 15).

. Вплив способів сівби на стійкість рослин сої сорту Романтика проти вилягання, 2011 рік (дослідне поле ХНАУ).

Дані таблиці 15 свідчать про те, що при розміщенні сої у смужкових посівах, рослини менш вилягають, коефіцієнт вилягання становить 50,5%, тоді як при широкорядному способі сівби - 40,2%. Це пояснюється тим, що маючі більшу площу живлення у смужкових посівах, рослини утворюють більш потужні стебла, вони не витягуються і тому є більш стійкіми проти вилягання.

При вирощуванні сої спостерігається таке явище, як абортивність. Це затримання розвитку й загибель квіток, бобів, насіння сої. Абортивність у процесі цвітіння і плодоношення сої є наслідком різних порушень фізіологічного і біологічного характеру, що виникають при достиганні статевих органів і заплідненні та в процесі формування бобів. Вона проявляється :

в опаданні бутонів і квіток (абортивність квіток) ;

в опаданні недорозвинених бобів різної величини до початку достигання (абортивність бобів) ;

в утворенні партенокарпічних бобів;

в недорозвинені окремих або усіх насінин у зовні нормальних бобах (абортивність насіння).

Абортивність квіток, яку визначають по процентному відношенню кількості бобів, до кількості всіх квіток, що були на рослині, у сої доходить до 50%. Це дуже знижує врожайність насіння. Сунь Син-дун (1958) вважає, що у сортів з дуже довгим стрижнем квіткових китиць абортивність квіток збільшується.

Як правило квітки опадають найчастіше через нестачу вологи, поживних речовин, від послабленого розвитку тканин.

Абортивність бобів спостерігається в умовах сильної посухи, нестачі в живленні деяких мікроелементів. На дуже довгому світловому дні, від ураження шкідниками тощо, і визначається відношенням опалих бобів до всіх, які утворилися. Опадання бобів також призводить до зниження врожаю, це зниження не буває таким значним, як від абортивності квіток і насіння.

Абортивність насіння іноді досягає таких розмірів, як і абортивність квіток (40% і більше). Вона змінюється залежно від сортових особливостей та умов вирощування.

Дуже велике значення у збільшенні абортивності має передчасне пожовтіння листя і втрата частини асимілюючої поверхні внаслідок пошкодження хворобами, шкідниками. Абортивність збільшується від нестачі живлення і води в грунті, особливо в період масового цвітіння, зав’язування і формування бобів.

При визначенні абортивності насіння залежно від розміщенні бобів на рослині з’ясовано, що в середньо і пізньостиглих формах вона підвищується із середнього яруса куща до верхнього.

При проведенні досліджень у 2010-2011 рр. було проаналізовано вплив способів сівби на абортивність у рослин сої сорту Романтика (табл. 16). Аналізуючи дані таблиці 16 необхідно відмітити, що при сівбі смужковим способом у рослин сої спостерігається менша абортивність квіток і бобів, відповідно 39 51%, ніж при сівбі широкорядним способом відповідно 44і 55%. Це можна пояснити тим, що при сівбі трубчастими сошниками рослини розміщуються більш рівномірно на полі і мають, відповідно, більшу площу живлення. При цьому вони в більшій мірі забезпечуються елементами живлення і вологою, світлом, тому абортивність в смужковому посіві у рослин проявляється менше, ніж в широкорядному посіві.

. Вплив способів сівби на абортивність квіток і бобів у рослин сої сорту Романтика (дослідне поле ХНАУ)

При проведенні досліджень було проаналізовано вплив способів сівби на збереженість рослин сої сорту Романтика до збирання врожаю (табл. 17).

На збереження рослин впершу чергу суттєво впливали погодні умови періоду вегетації. Спостереження показали, що початок весни 2010 р. був теплим та посушливим, кількість опадів в березні та квітні була меншою за норму на 14,2 і 22,1 мм, або на 50 і 62%, а середньодобова температура повітря на 0,5 і 0,7оС вище норми. Травень можна охарактеризувати як теплий з достатнім зволоженням. Так, середньодобова температура була більшою за норму на 1,6оС, а сума опадів - на 19,3 мм, або на 44%, червень був жарким та посушливим (рис. 1). Дослідженнями встановлено, що у більш посушливому 2010 році рослин до збирання врожаю збереглося в середньому на 82,0 тис. шт../га менше, ніж у більш спрятливому 2011 році.

Аналізуючи дані таблиці 17 необхідно зробити висновок, що при сівбі смужковим способом збереженість рослин сої вища і складає в середньому 92%, тоді як при широкорядному способі - 88%. Це пояснюється тим що при сівбі соя смужковим способом для рослин складається більш сприятливий поживний режим і створюються кращі умови освітлення, що забезпечує виживання рослин і кращу збереженість їх до збирання урожаю.

. Вплив способів сівби на збереженість рослин сої сорту Романтика до збирання врожаю (дослідне поле ХНАУ)

В таблиці 18 представлені дані наших спостережень за впливом способів сівби на елементи структури урожаю сої сорту Романтика. Соя культура пластична, врожайність її є похідною від кількості зібраних плодоносних рослин і від їх продуктивності, яка в свою чергу пов’язана з кількістю вузлів на рослині, бобів у вузлі, насіння у бобі та вагою насінин. Кожному сорту властиве певне виявлення і взаємозв’язок цих елементів структури врожаю, ступінь мінливості їх під впливом умов вирощування та наявність найбільш характерних з них, які в межах сорту змінюються менше. Рівень врожаю залежить від кількісного виявлення всіх елементів його структури та їх поєднання між собою, так і з іншими органами рослин, а стійкість - від особливостей характерних елементів і ступеня їх варіювання.

. Вплив способів сівби на елементи структури врожаю сої сорту Романтика (дослідне поле ХНАУ)

Аналіз елементів структури врожаю в наших дослідах показав, що способи сівби суттєво впливають на біометричні показники рослин сої. При сівбі смушковим способом висота рослин сої була меншою (80 см), ніж при широкорядному способі сівби (82 см), дещо меншою була висота прикріплення нижнього бобу (відповідно 10 см і 12 см). Кількість бобів на одній рослині в смужкових посівах була більшою і склала в середньому по роках 38-53 шт., порівняно із широкорядним способом 32-43 шт. В смужкових посівах переважали боби з двома та трьома насінинами, менше було бобів з однією насіниною та з недорозвинутим насінням. Також при посіві трубчастими сошниками була більшою загальна кількість насіння на рослині 72-106 шт., в порівнянні з широкорядним 57-86 шт. В смужкових посівах була більшою маса 1000 насінин, яка складала 125,0-138,4 г, тоді як при широкорядному способі - 117,6-129,6 г. Все це сприяло формуванню більш високого врожаю зерна сої у смужкових посівах (табл. 19).

Інтегральним показником, який визначає доцільність застосування будь-якого агротехнічного прийому, є врожайність. Вона є наслідком різнобічного впливу факторів на хід продукування рослин, зокрема гідротермічних умов, строку і способу сівби, добрив, регуляторів росту, пестицидів та інших елементів технології вирощування культури.

19. Урожайність сої сорту Романтика залежно від способів сівби (дослідне поле ХНАУ)

В середньому по досліду урожайність зерна сої сорту Романтика при сівбі смужковим способом становила 1,92 т/га, або на 0,23 т/га була більшою ніж при сівбі широкорядним способом. Різниця в урожайності сої по роках коливалася від 0,18 т/га до 0,26 т/га. Це свідчить про те, що за смужкового способу сівби створюються кращі умови для реалізації потенційних можливостей сорту сої Романтика.

Соя займає особливе місце в землеробстві Світу. Вона є найважливішою високобілковою й олійною культурою. Цінність її полягає в унікальності хімічного складу. Навіть незначне додавання сої до раціону худоби підвищує його поживність, збагачуючи корм білком та жирними кислотами [8].

20. Вплив способів сівби на вміст і збір білка у сої сорту Романтика

(дослідне поле ХНАУ)

За даними ФАО, з одного гектару посіву соя забезпечує збір білка в 1,5 рази більший, ніж соняшник і в 3 рази більше порівняно з пшеницею [9]. Соєвий білок містить в два рази більше фосфорної кислоти, ніж м’ясо. Він має високу перетравність і засвоюваність, а за біологічною повноцінністю стоїть на першому місці серед білків рослинного походження

Вміст білка в зерні сої коливається в межах 30-45 %, що відповідає 36-52 % сирого протеїну. Кількість його змінюється залежно від гідротермічних умов і місця вирощування культури. Залежно від ярусу розташування бобів на рослині, вміст сирого протеїну в насінні змінювався таким чином: в нижньому ярусі становив 36,8%, середньому - 37,9 і верхньому - 39,4% [7].

Як свідчать наведені дані в таблиці 20, на вміст білка суттєвий вплив мали гідротермічні умови року. Найбільший вміст білка в зерні сої був у посушливому 2010 р.; залежно від варіанту досліду він коливався від 29,3 до 31,7%. Менший його вміст був у більш вологому 2011 р. ‒ в межах від 28,6 до 29,7%.

Хімічний аналіз показав, що зерно сої одержане в смужкових посівах щороку мало більший вміст білка в порівнянні із зерном одержаним в широкорядних посівах (табл.20). В середньому за роки досліджень вміст білка в зерні сої у смужкових посівах був на 1,3% більшим за вміст білка у зерні в широкорядних посівах.

Високу продовольчу цінність має соєва олія, яка містить тригліцериди насичених і ненасичених жирних кислот, вітаміни, каротиноїди, а також фосфатиди, які мають неабияке фізіологічне значення.

В різних умовах вирощування сої на території України вміст олії в насінні становив у межах 13-26%, тобто він залежить від агротехнічних умов вирощування, метеорологічних умов і лише в деякій мірі від сорту [8].

Збір олії тісно й позитивно пов’язаний з рівнем врожайності насіння сої [7]. Вміст олії в насінні сої, так само як і білка, залежить від місця формування бобу. Так, в нижній частині рослини насіння містить олії на 0,5% більше, ніж у верхній. За даними [9], вміст її в насінні верхнього ярусу становив 19,7, середнього - 20,8, а нижнього - 21,2%.

В результаті проведених досліджень встановлено, що накопичення олії в зерні сої відбувається за зворотною залежністю щодо накопичення білка (табл. 21).

. Вплив способів сівби на вміст і збір білка та олії у сої сорту Романтика (дослідне поле ХНАУ)

Погодні умови суттєво впливали на вміст олії в насінні сої. В той же час вміст олії був більшим в зерні сої одержаному в широкорядних посівах. В середньому за роки проведення досліду вміст олії в зерні сої одержаному в широкорядних посівах був більшим на 1,1% порівняно із зерном одержаним у смужкових посівах. Але за рахунок більшої урожайності як збір білка так і збір олії були більшими у смужкових посівах.

4.4 Економічна і енергетична ефективність вирощування сої за різних способів сівби

Для забезпечення населення земної кулі повноцінним харчуванням необхідно збільшити виробництво білка в 2-3 рази. У вирішенні проблеми кормового білка важлива роль належить сої.

На сучасному етапі розвитку нашої держави збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, зокрема сої, можна шляхом вдосконалення технології вирощування.

На дослідному полі ХНАУ протягом 2006-2008 рр. вивчали вплив способів сівби на продуктивність сої. Була проведена економічна і енергетична оцінка впливу різних способів сівби на продуктивність сої. При проведенні економічних розрахунків використовували ринкову вартість 1 т. продовольчої сої 2300 грн., розрахункові додаткові затрати при сівбі смужковим способом становили 50 грн./ц зерна сої. Основними показниками економічної ефективності виробництва зерна являється приріст виробництва продукції, отриманий річний ефект на одиницю площі, прибуток з одиниці площі.

Економічна ефективність вирощування сої сорту Романтика при різних способах сівби приведена в таблиці 22.

Аналізуючи дані таблиці 22 необхідно відмітити, що при вирощувані сої сорту Романтика в умовах дослідного поля ХНАУ більш доцільно застосовувати смужковий спосіб, так як він забезпечує більш високий чистий прибуток, який складає 337 грн/га, порівняно із широкорядним способом сівби.

22. Економічна ефективність вирощування сої сорту Романтика за різних способів сівби

Енергетична оцінка впливу різних способів на врожайність сої приведена в таблиці 23. Енергетичну оцінку технологічних рішень визначають за рівнем окупності затрат сукупної енергії енергією, яка накопичена в урожаї, а також визначення енергоємності виробництва одиниці споживної вартості. При цьому визначаються оціночні затрати сукупної енергії на 1га, або технологічні прийоми по кожній статті: машини і обладнання, насіння, добрива, паливно - мастильні матеріали, електроенергія, пестициди, затрати праці, урожайність основної та побічної продукції, коефіцієнт енергетичної ефективності.

При проведенні дослідів в 2007-2008 рр. добрива та пестициди на посівах сої не вносились, і тому в таблиці 23 вони не враховані.

. Енергетична ефективність вирощування сої сорту Романтика при різних способах сівби. Дослідне поле ХНАУ, 2007-2008рр.

Аналізуючи дані таблиці 23 необхідно відмітити, що при сівбі сої більш доцільно застосовувати смужковий спосіб сівби, так як коефіцієнт енергетичної ефективності його вищий, ніж при широкорядному способі сівбі. В дослідах при використанні смужкового способу сівби коефіцієнт енергетичної ефективності склав 1,6 тоді як при широкорядному - 1,3. Отже, аналіз економічної та енергетичної оцінки різних способів сівби показав, що при вирощуванні сої сорту Романтика в умовах дослідного поля ХНАУ більш доцільно застосовувати смужковий спосіб сівби.

4.5 Охорона праці при вирощуванні сої

Безпечні умови праці робітників сільськогосподарського виробництва забезпечуються: правильним вибором технологій і режимів праці, виробничого устаткування, способів зберігання та транспортування вихідних матеріалів, реалізацією вимог безпеки в нормативно технічній документації; застосуванням засобів захисту робітників; професійним навчанням робітників і т.д.

Всі сільськогосподарські культури, в тому числі і соя, вимагають правильного догляду, починаючи з підготовки поля після попередника і закінчуючи очищенням і сушінням насіння.

При комплектуванні агрегату набором машин і механізмів враховують відповідність їх вимогам безпеки, можливість ефективної роботи за даною технологією і по даному рельєфу місцевості.

Необхідно дотримуватись мір безпеки при технологічному обслуговуванні агрегатів: регулюванні, очищенню робочих органів і т.д.

При експлуатації машин в рослинництві вимоги безпеки слідуючи:

відповідність технічного стану машин вимогам інструкцій по експлуатації;

- виконання робіт позмінно;

позначення небезпечних ділянок робочої зони відповідними знаками безпеки;

негайну зупинку машин при поломках і травмонебезпечних ситуаціях;

укомплектування самохідних машин і агрегатів медичними аптечками, термосами з питною водою;

заборона відпочинку під машинами, копцем сіна і т.д.

Перед початком роботи агрегатів оглядають поле, збирають каміння, засипають ями і т.д. Під час роботи намічають розворотні смуги, вздовж крутих схилів проводять контрольні борозни. В зоні роботи агрегату забороняється присутність сторонніх осіб. Забороняється стояти на підніжці трактора і переходити з нього на причіпні знаряддя.

Перед посівом насіння сільськогосподарських культур, зокрема сої, необхідно протруювати. Посівний матеріал протруюють на спеціально устаткованих пунктах, які повинні знаходитись не ближче 200м від відкритих водоймищ, складів харчування і т.д. Перед обробкою насіння перевіряють справність та герметичність апаратури та машин.

Сівбу сої здійснюють сівалками СЗ - 3,6, СЗС -2,1, СП4 - 6, при цьому необхідно дотримуватись вимог техніки безпеки як трактористам так і обслуговуючому персоналу. На сівалках СЗ - 3,6, СЗС - 2,1, СЗТ - 3,6 перевіряють наявність підніжних дошок, роботу сигналізації (СП 4 - 6 ).

При завантажуванні сівалок протравленим насінням необхідно використовувати засоби індивідуального захисту: респіратори, рукавиці, спецодяг і т.д.

На протязі вегетації за посівами сої необхідно проводити ретельний догляд. В першу чергу проводити ретельний догляд. В першу чергу проводити боротьбу з шкідниками і хворобами сої.

Перед проведенням хімічних обробок посівів населенню, не пізніш чим за два дні, повідомляють про місце і строки проведення обробок, а також попереджують пасічників про необхідність прийняття мір по охороні бджіл. По межам оброблюваних ділянок встановлюють попереджувальні знаки (ГОСТ 12.4. 026 - 76), які знімають після закінчення карантинних строків.

Всі роботи з пестицидами реєструють в спеціальних журналах. Продукти харчування і вода повинні знаходитись на відстані не ближче 200м від міст роботи з пестицидами. Всі роботи з пестицидами в жару погоду необхідно проводити в ранковий і вечірній час.

По закінченню робочого дня невикористанні пестициди здають в комірку.

Перед проведенням збиральних робіт всі механізатори повинні бути чітко ознайомлені з Інструкцією по техніці безпеки для комбайнерів зернозбиральних комбайнів.

Технологічні процеси і машини повинні відповідати природно кліматичним умовам та рельєфу місцевості. Розбивку поля на загони, обкоси необхідно проводити в денний час. Способи руху машин по полю повинні виключати їх зіткнення. При поворотах комбайнів швидкість їх руху не повинна перевищувати 4км/год.

Робота на непідготовлених полях не допускається. Перевіряється технічний стан зернозбиральних комбайнів, забезпеченість їх вогнегасниками, лопатами, мітлами і т. д. До роботи на комбайнах допускаються особи, не молодші 17 років, а на скирдуванні - не молодші 18 років.

Безпечна праця - здоров’я кожного робітника. Під таким девізом повинні працювати механізатори.

4.6 Охорона навколишнього середовища

Сільському господарству для виробництва продукції рослинництва та тваринництва необхідні такі природні ресурси і умови: грунт, вода, клімат, сонячна енергія, дика трав’яниста рослинність, натуральні добрива (мінеральні, органічні) і т. д.

Тісний зв’язок сільського господарства з природою полягає в тому, що його основу складають об’єкти живої природи, хоча змінені у вигляді сортів і пород, все одно залишаються організмами, залежними від біологічних законів.

Однією із найважливіших умов раціонального природокористування, охорони та покращення природи в процесі сільськогосподарського виробництва є чітке виконання природоохоронного законодавства. В першу чергу в господарстві необхідно детально вивчити всі природні ресурси та умови, нанести їх на карту (план).

Спеціалісти господарств повинні вести постійні спостереження за впливом сільськогосподарського виробництва на природу.

Найбільш важливе значення для сільського господарства має охорона ґрунтів від ерозії: водної, вітрової і технічної (під впливом машин). Для цього розроблені протиерозійні заходи: організаційно - господарські, агромеліоративні, лісомеліоративні, гідромеліоративні.

Організаційно - господарські заходи включають в себе проектування всього комплексу сільськогосподарських робіт. Агромеліоративні заходи включають фіта меліорацію, протиерозійний обробіток ґрунту і т. д. Гідромеліоративні заходи включають будівництво розпилювачів стоку, терас, водозатримуючих валів, канав і т. д.

Відходами сільськогосподарського виробництва сильно забруднюється атмосфера. До числа заходів по охороні атмосфери відносять якісне регулювання двигунів автомашин і тракторів, збільшення площ зелених насаджень, герметизацію ємкостей для транспортування отрутохімікатів і добрив раціональне зберігання органічних добрив і т. д.

З метою збереження потрібної якості води в господарстві необхідно проводити будівництво очисних споруд, зменшення об’єму стічних вод, правильне зберігання пестицидів і добрив і т. д. Також необхідно вести боротьбу із обіленням водоймищу, руйнуванням берегів і т. д.

Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити увагу на їх технічному вдосконаленні, раціональному використанні води. Не можна допускати вторинного засолення ґрунтів.

У раціональному землекористуванні важливе значення має збереження гумусу. Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити шляхом поліпшення ефективності застосування гною для біологізації землеробства. Вона ґрунтується на використанні таких агротехнічних прийомів, як сівозміни застосування сидератів, органічних відходів, біологічні методи захисту рослин.

У боротьбі з бур’янами використовують рослиноїдних комах. Такі комахи (гербіофаги) застосовуються проти багатьох видів кореневищних та коренепаросткових бур’янів.

Важливим елементом інтегрованого захисту польових культур є біологічний метод, який включає застосування комах і ентомофагів, якіх штучно розмножують у лабораторних умовах. У 1993р. з допомогою біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур. Одним із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами - використання засобів, створених на основі біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розмноження і т.д.

Важливе значення для екологізації сільськогосподарського виробництва має охорона рослинності. Одним із основних правил охорони рослинності лук і пасовищ є регульований випас шляхом загінної пастьби і оптимізації кількості худоби на одиницю площі. Якщо цих правил не дотримуватись, то на пасовищах зменшується видовий склад рослин, різко знижується його продуктивність.

При сільськогосподарському виробництві необхідно приділяти увагу охороні тварин, більшість з яких приносять пряму користь с.-г. виробництву.

При закладенні польових дослідів на дослідному полі ХНАУ провідного культурою для написання дипломної роботи була соя. Всі екологічні аспекти, які були вказані в розділі, стосуються і сої.

Екологічна криза, що невблаганно насувається, вимагає формування не лише екологічного мислення, а й екологічного світогляду. Всі життєві процеси у всіх державах повинні розглядатись насамперед з точки зору екології. Зробити реальними ці процеси непросто.

ВИСНОВКИ

1.      За смужкового способу сівби сої сорту Романтика з нормою висіву 800 тис. шт./га схожого насіння його польова схожість в середньому за роки досліджень збільшувалася на 5,3% у порівнянні з широкорядним способом сівби з такою ж нормою висіву

2.      За сівби сої смужковим способом на коренях рослин утворювалася в середньому 63 бульбочки, серед них 51% активних, за широкорядного способу сівби -54 бульбочки із них 42% активних. Маса бульбочок на одній рослині в смужковому посіві в середньому становить 1,78 г, в широкорядному посіві - 1.54 г.

.        При сівбі смушковим способом у рослин сої спостерігається менша абортивність квіток і бобів, відповідно 41 і 51%, ніж при сівбі широкорядним способом (43 і 55%).

.        У смужковому посіві, рослини менш вилягають. Коефіцієнт стійкості рослин до вилягання становить 50,5%, тоді як при широкорядному способі сівби - 40,2%.

.        У смужковому посіві збереженість рослин вища і складає 89%, тоді як при широкорядному способі збереженість рослин - 85%.

.        Кількість бобів на одній рослині в смужкових посівах була більшою і склала 38-51 шт., порівняно із широкорядним способом - 32-43 шт. В смужкових посівах переважали боби з двома та трьома насінинами, менше було бобів з однією насіниною та з недорозвинутим насінням. Також при посіві трубчастими сошниками була більшою загальна кількість насіння на рослині 86-107 шт., в порівнянні з широкорядним - 83-98 шт.

.        В середньому по досліду урожайність зерна сої сорту Романтика при сівбі смужковим способом становила 1,97 т/га, або на 0,2 т/га була більшою ніж при сівбі широкорядним способом.

.        В середньому за роки досліджень вміст білка в зерні сої у смужкових посівах був на 0,9% більшим за вміст білка в зерні сої у широкорядних посівах. Вміст олії в зерні сої одержаному в широкорядних посівах був більшим на 0,8% порівняно із зерном одержаним у смужкових посівах. Але за рахунок більшої урожайності як збір білка так і збір олії були більшими у смужкових посівах.

.        Схожість насіння сої одержаного як в смужкових так і в широкорядних посівах в усі роки дослідження була високою (96-97%) і суттєво не різнилася в залежності від варіантів досліду.

.        В дослідах з використанням смужкового способу сівби коефіцієнт енергетичної ефективності склав 1,6 тоді як при широкорядному - 1,3. Аналіз економічної та енергетичної оцінки різних способів сівби показав, що при вирощуванні сої сорту Романтика в умовах дослідного поля ХНАУ більш доцільно застосовувати смужковий спосіб сівби

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

Для збільшення виробництва зерна сої необхідно розширяти посіви сорту Романтика. Насіння цього сорту доцільно висівати смужковим способом з нормою висіву 800 тисяч схожих насінин на 1 га.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Адамень Ф. Ф., Вергунов В. А., Лазер П. Н., Вергунова И. Н. Агробиологические особенности возделывания сои в Украине. - К.: Аграрна наука, 2006. - 456 с.

2.      Алтухова Т.В., Пономарёв Г.В., Гиневский Н.К. Гербициды в посевах сои // Защита и карантин растений. - 2004. - № 5. - С. 36-37.

.        Арабаджиев С.Д., Ваташки А., Горанова К. и др. Соя.- М.: Колос, 1981. - 197с. (перевод с болгарского Сичаёва Е.С.

.        Бабич А. О. Сучасне виробництво і використання сої. - К.: Урожай, 1993. - 430 с.)

.        Бабич А. О. Кормові і білкові ресурси світу. - К.: ІТІ. - 1995. - 298 с.

.        Бабич А. О. Соя для здоров’я і життя на планеті земля. - К.: Аграрна наука, 1998. - 272 с.

.        Бабич А.О., Борона В.П., Задорожний В.С. Боротьба з бур’янами в посівах сої в Лісостепу України // Пропозиція. - 2001. - № 1. - С. 54-55.

.        Бабич А., Побережна А. Соя - головна білково-олійна культура світового землеробства // Пропозиція. - 2000. - № 4.- С. 42 - 45

.        Бабич А.А. Соя на Украине: современная технология выращивания // Весник с.-х. науки. - 1978. - № 7. - С. 38-46.

.        Бабич А.А. Пути совершенствования агротехники кормовых однолетних бобовых культур. - В кн.: Технология производства зернобобовых культур. - М.: Колос, 1977. - С. 24-35.

.        Бабич А.А. Соя на корм. - М.: Колос, 1974. - 112с.

.        Бабич А. А. Научные основы интенсивного возделывания сои // Вестник с.-х. науки. - 1986. - № 6. - С. 109-116.

.        Бабич А., Колісник С., Венедиктов О. Посів та захист сої від хвороб // Пропозиція. - 2001. - №5.- с.40 - 42

.        Бабич А., Колісник С., Побережна А., Нємцов А. Розміщення посівів і технологія вирощування сої в Україні // Пропозиція. - 2000. - № 5. - С.38 - 40.

.        Бабич А., Бабич-Побережна А. Соя - стратегічна культура світового землеробства ХХІ століття // Пропозиція. - 2006. - № 6. - С. 44-46.

.        Бабич А. Нові сорти сої і перспективи виробництва їх в Україні // Пропозиція. - 2007. - № 4. - С.46-49.

.        Бабич А. О., Петриченко В. Ф. Соя // Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. - К.: Урожай, 1990.- С. 51-79.

.        Баранов В. Ф., Лебедовский А. И., Зелайа И. О. Рост и продуктивность разных сортов сои в зависимости от ширины междурядий и степени загущения посевов в орошаемых условиях // Бюлл. ВНИИМК. - Вып. 86. - Краснодар, 1984 - С. 7 - 9.

.        Беликов И.Ф., Сидоренко П.К. Некорневая подкормка сои в Приморском крае. - Владивосток, 1968. - 55с.

.        Блащук М. І.Продуктивність сортів сої залежно від технологічних прийомів вирощування в умовах правобережного Лісостепу України / Автореф. дис…канд. с.-г. наук.- Вінниця, 2007. - 19 с

.        Бобро МА., Огурцов Є.М., Чоунг Еанг Способи підвищення продуктивності сої // Вісник ХНАУ. - 2002. - №5. - С. 47-49.

.        Бобро М. А., Огурцов Є. М., Бітсінду Е. Вплив строків та способів сівби на продуктивність сої / Вісник ХДАУ: - 1997.- № 3. - С. 30 - 32.

.        Болахоненков В. Е. Исследование особенностей элементов агротехники посева сои в степной зоне Приморского края: Автореф. дис… канд. с.-х. наук. - Ставрополь, 1981. - 27 с.

.        Бульботко Г. Природні ресурси і вирощування сої в Україні // Пропозиція. - 2000. - № 5. - С. 41.

.        Вавилов П. П., Гриценко В. В. Растениеводство. - М.: Агропромиздат, 1986.- 327с

.        Васильев Д.С., Мякушко Ю.П., Баранов В.Ф. Резервы роста урожаев сои на Кубани // Сельское хозяйство России. - 1981. - № 2. - С. 42-44.

.        Вишнякова М. Л. Соя - історія культури // Агроном. - 2004.- №3 (5).- С. 82-83.

.        Волощук Л. Т. Влияние приёмов агротехники на урожай сои при возделывании без полива // Бюл. ВНИИ кукурузы. - 1984, - Вып. 1. -С. 37-41.

.        Генералов Г.Ф. Соя. Итоги государственного сортоиспытания масляничных культур за 1938-1945 гг. - М.: Селохозиздат, 1948. - С. 69-82.

.        Гиренко Л.Т. Выращивание сои на зерно в северной Лесостепи Украины. - В кн.: Технология производства зернобобовых культур. - М.: Колос, 1977. - С.120-125.

.        Гуцаленко А. П. Приемы агротехники в Молдавии // Зерновое хозяйство. - 1978. - №1. - С. 41-42.

.        Дмитренко П. О., Витриховский П. І. Удобрення та густота посіву польових культур. - К. Урожай, 1975.- 248 с.

33.    Доспехов Б. А. Методика полевого опыта: [учеб. пособ] / Б. А. Доспехов. - М.: Колос, 1985. - 416 с.

.        Заверюхин В.И. Возделывание сои на орошаемых землях. - М.: Колос, 1981. - 158с.

.        Зінченко О. І., Салатенко В. Н., Білоножко М. А. Рослинництво. - К.: Аграрна освіта. - 2001. - 591 с.

.        Зуза В.С., Гутянський Р.А. Ефективність гербіцидів ґрунтової дії в посівах сої // Вісник Центру наукового забезпечення АПВ Харківської області. - Харків, 2005. - Вип.№1. - С. 19-24.

.        Калиберда К.П., Губанов П.Е., Руденко В.И. Соя при орошении. - М.: Россельхозиздат, 1980. - 68с.

.        Калініченко В. М., Горб О. О., Гета А. А. Деякі екологічні аспекти виробництва сої // Бізнес и екологія: Мат-ли наук.-практ. конф. - Донецьк, 2001. - С. 36-39.

.        Кисель В.Я., Славова З.Ф., Резватова О.И. Производство, переработка и использование сои в УССР. - К. Укр.НИИНТИ. - 1978. - 54с.

.        Коротич П. Соя виходить на мільйон // Пропозиція. - 2006. - № 9. - С.47.

41.    Куперман Ф. М. Морфофизиология растений. Морфофизиологический анализ этапов органогенеза различных жизненных форм покрытосеменных растений: [учебное пособие] / Ф. М. Куперман. - М.: Высшая школа, 1977. - 288 с

.        Лавриненко Г.Т., Бабич А.А., Кузще В.Ф., Губанов П.Е. Соя. - М.: Россельхозиздат, 1978. - 189с.

.        Лещенко А.К., Бабич А.А. Соя. - К.: Урожай, 1977. -104с.

.        Лещенко А.К. Культура сої на України. - К.: В-во Укр. с.-г. академії. - 1962. - 324с.

.        Лещенко А. К. Культура сои. - К.: Наук. думка. - 1978. - 235 с.

.        Лещенко А. К., Михайлов В. Г., Сичкарь В. И. Селекция, семеноводство и семеноведение сои. - К.: Урожай, 1985. - 120 с.

.        Лихачев В. А. Индустриальная интродукция сои на выщелоченных черноземах Центрально-Черноземной зоны: Автореф. дис. ...канд. с.-х. наук. - Ставрополь, 1983 - 20 с.

48.    Мартьянов В. П. Методические указания для подготовки и написания дипломных проектов (работ) по экономической и энергетической оценке результатов исследований: [методические рекомендации] / В .П. Мартьянов. - Харьков, 1996. - 32 с.

.        Месяц И.И. Производство сои и совершенствование технологии ее возделывания./ ВНИИТЭИСХ. - М., 1979.- 71 с.

.        Месяц И. И. Возделывание сои в странах Европы./ ВИИТЭИСХ. - М., 1984. - 68 с.

.        Методические рекомендации по возделыванию сои в чистых и смешанных посевах / Б. П. Гурьев, В. С. Цыбулько, К. И. Яковенко - Харьков, 1990. -15 с.

52.    Методика государственного сортоиспытания сельскохозяйственных культур. Общая часть: Методика. - М.: Колос, 1971. - Вып. 1. - 248 с.: ил.

.        Новикова А.Т., Губанов П.Е., Муравлёва Н.Н. Влияние нитрогинизации на продуктивность сои в Заволжье // Химия в сельском хозяйстве. - 1980. - № 4. - С. 33-34.

54.    Основи наукових досліджень в агрономії: [підручник] / В. О. Єщенко, П. Г. Копитко, В. П. Опришко, П. В. Костогриз: за ред. В. О. Єщенка. - К.: Дія. - 2005. - 288 с.

.        Побережна А. Соя на світовому ринку високобілкових кормів // Пропозиція. - 2002. - № 12. - С. 61-63.

.        Побережна А. А. Еколого-економічні проблеми світового виробництва зернобобових культур для нарощування білкових ресурсів // Селекція і насінництво. - 2005 - Вип. 90. - С. 66-74.

.        Посыпанов Г.С. Кормовые зернобобовые культуры. - М.: Знание, 1979. - 64с.

58.    Посыпанов Г. С. Методы изучения биологической фиксации азота воздуха: Справочное пособие / Г. С. Посыпанов. - М.: Агропромиздат, 1991. - 300 с

.        Прянишников Д.Н. Избр. соч. т.III Химизация сельского хозяйства. - М.: Сельхозгиз, 1953. - с.79.

.        Рибалко Я. Соєві розклади 2005 // Пропозиція. - 2005. - № 8-9. - С. 38-41.

.        Сичкарь В.И. Особенности выращивания сои в США и Канаде. - М.: ВНИИТЭИСХ. -1980. - 48с.

.        Січкарь В. І. Роль зернобобових культур у вирішенні білкової проблеми в Україні // Корми і кормовиробництво. - 2004. - Вип. 53. - С. 110-116

.        Смирнова Н.Н Роль некорневой подкормки в повышении урожаев сельскохозяйственных культур. - М.: ВНИИТЭИСХ. - 1980. - № 4. - С. 38-46.

.        Сорти сої і їх агробіологічні особливості вирощування / В.О. Матушкін, Магомедов Р.А., Мошкова О.М. та ін. - Харків, 2006. - 56с.

.        Соя / Под ред. Ю.П. Мякушко, В.Ф. Баранова.- М.:Колос, 1984.-332 с

.        Суржуков В. Влияниеудельного веса сои в звеньях севооборота на повреждённость ёё соевой плодожоркой // Сб. научн. Трудов Даль. НИИСХ, Хабаровск, 1980. - вып. 27. - С. 65-67.

.        Сунь-Син-Дун. Соя / Пер. с кит. А.М. Кайгородова. - М.: Сельхозиздат, 1958. - 248 с.

.        Чернятин Д. С. Замена кормов животного происхождения растительными в рационах индюшат // Науч.- техн. бюл. Укр. НИИ птицеводства. - 1980. - С. 15-19.

.        Шевченко В. П., Каленська С. М., Демидась П. І., Івановська Р. Т., Дробот В. І. Біологічне рослинництво / НАУ. - К. - 2006. - 39 с.