Вплив різних доз мінеральних добрив і краплинного зрошення на урожайність сої на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Вплив різних доз мінеральних добрив і краплинного зрошення на урожайність сої на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Зміст

Вступ

Розділ І. Огляд літератури

.1 Історія культури

.2 Господарське значення культури

.3 Біологічні особливості сої

.4 Морфологічні ознаки сої

.5 Вимоги до елементів живлення і удобрення сої

Розділ ІІ. Умови та методика проведення досліджень

.1 Грунтово-кліматичні умови

.2 Погодні умови

Розділ ІІІ. Експериментальна частина

.1 Методика досліджень

.2 Результати досліджень

.3 Енергетична ефективність вирощування сої

.3 Економічна оцінка результатів досліджень

Розділ ІV Охорона праці та навколишнього середовища

Розділ V Охорона навколишнього середовища

Висновки

Рекомендації виробництву

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В останні роки в усьому світі зріс інтерес до такої бобової культури як соя. Що пояснюється рідкісним хімічним складом - у зерні (насінні) сої міститься 38-40% білка, 20 жиру, 25-30% вуглеводів, а також мінеральні речовини, ферменти, вітаміни, фітохімічні та інші речовини. Здавна в країнах Південно-Східної Азії використовують її харчові та лікувальні властивості. Високими кормовими якостями характеризується соєвий шрот, повно жирова екструдована соя та її зелена маса [6].

Культура посідає тепер четверте місце у світі за площею посіву та обсягами виробництва після пшениці, кукурудзи та рису. Її називають стратегічною культурою. За останні 40 років світове виробництво зерна сої збільшилося в 5,9 рази, народонаселення зросло у двічі. У 2001 році світове виробництво зерна сої досягло 183,8 млн. т. За прогнозами, при рості попиту на неї на внутрішньому і світовому ринках, річні обсяги виробництва цієї культури вже найближчими роками можуть зрости до 200 млн. т [8].

Інтерес фахівців в Україні до культури зростає, бо за рахунок неї вже в багатьох вітчизняних сільськогосподарських підприємствах і в багатьох країнах успішно вирішується проблема білка, олії та зміцнюється економіка. Для ліквідації дефіциту харчового та кормового білка треба сповна використовувати соєвий білок та олію. соя раніше культивувалася, Для виробництва сої в Україні є сприятливі регіони. Затрати ж на вирощування сої мало чим відрізняються від затрат на вирощування, наприклад, кукурудзи чи соняшнику [9].

За попитом і конкурентоспроможністю на ринку вона перевищує інші білково-олійні і зернобобові культури. Про це переконливо свідчать значно більші обсяги виробництва сої і торгівлі нею та продуктами її переробки, ніж обсяги всіх інших білково-олійних культур разом узятих. Дуже цінним є й те, що завдяки цінній властивості біологічної фіксації, соя як бобова культура значною мірою забезпечує свою потребу в азоті, синтезує екологічно чисту продукцію, покращує азотний баланс ґрунту, поліпшує екологію з одним з кращих попередників у сівозміні. Вона являє собою найбільший білково-олійний ресурс, який щорічно відновлюється на різних континентах із сприятливими для неї грунтово-кліматичними умовами і широко використовується. Бурхливий розвиток соєсіяння у ХХІ столітті зумовлений величезним попитом на сою і соєві продукти на світовому і внутрішньому ринках [7].

Україна має досить великий потенціал для швидкого розвитку промислового виробництва сої:

родючість землі;

добре адоптовані для зональних умов сорти;

налагоджена система виробництва якісного насіння;

функціонуюча система зрошення;

добре підготовленні кадри спеціалістів;

досвід у вирощуванні високих врожаїв;

великий асортимент ґрунтових і страхових гербіцидів;

налагоджена система переробки сої на харчові та кормові продукти.

Жодна країна Європи не має таких можливостей для нарощування виробництва сої, як Україна, - з її родючими ґрунтами, сприятливим кліматом, потужним науковим потенціалом, сортами нового покоління, новітніми технологіями. В Україні соя стає однією з найбільш прибуткових культур, що має забезпечити значне покращення загального стану агропромислового комплексу. У перспективі ми зможемо експортувати великі обсяги сої за кордон і за рахунок цього мати високу рентабельність культури.

З кожним роком попит на зерно сої зростає, розширюються посівні площі, зокрема в Україні площі посіву сої за період 2000-2011 рр. збільшилися в 10 разів. В той же час у виробничих умовах її урожайність залишається ще низькою - 0,9-1,1 т/га. Одним із резервів збільшення врожайності сої є регулятори росту рослин, які поряд з екологічною безпечністю є найбільш економічними і не потребують додаткових матеріальних ресурсів.

Завдяки роботам провідних вітчизняних вчених - Ф.П. Мацкова, А.О. Бабича, М.А. Бобро, Г.Ф. Наумова та інших - досягнуто значних успіхів у вирішенні ряду технологічних проблем щодо використання регуляторів росту рослин для повнішого розкриття біологічного потенціалу урожайності сої, забезпечення значної інтенсифікації її виробництва. Проте за останні 5-7 років на основі найновітніших наукових досягнень з хімії та біології було створено принципово нові, високоефективні регулятори росту рослин, які потребують широкої наукової перевірки і впровадження у виробництво. В умовах східної частини Лівобережного Лісостепу України використання регуляторів росту для оброблення насіння сої перед сівбою вивчено недостатньо.

Оптимальне живлення як найважливіший фактор продуктивності рослин у значній мірі піддається агрономічному контролю на основі вивчення потреби в елементах живлення у сприятливих умовах середовища. Проведено чимало відповідних досліджень, але особливості мінерального живлення сої все ще ґрунтовно не з’ясовані, що у значній мірі стримує темпи підвищення її урожайності порівняно з кукурудзою й іншими культурами.

Соя вимоглива до умов вологозабезпеченості. На значній території України волога є фактором, який визначає рівень урожайності сої. Сприятливі умови для вирощування високих урожаїв насіння сої створюються тоді, коли протягом трьох теплих місяців випадає 300-350 мм опадів, хмарність становить у середньому 6-7 балів, відносна вологість повітря 70-75% [1; 57]. Але в східній частині Лісостепу України такі умови бувають рідко, тому стабільні врожаї сої можна одержати за умови зрошення.

В східній частині Лісостепу України ці питання є досить актуальними і мають як наукове, так і практичне значення.

І. Огляд літератури

.1 Історія культури

Соя відноситься до родини бобових (Leguminosae Juss), підродини метеликових (Papilionacae Maub). і роду гліцине (Glycine L.). Назва Soja походить від китайського слова „шу” - боби [102]. У землеробстві соя відома вже понад 6 тис. років. Також як і пшениця, рис, кукурудза і просо вона відноситься до найбільш древніх культур;. Більшість авторів, батьківщиною культурної сої вважає Південно-Східну Азію і насамперед Китай.

Сою можна одночасно розглядати як давню культуру, яка була відкрита сучасною наукою. З давніх часів вона використовувалася людиною в їжу разом із рисом, пшеницею та просом, а після п’ятидесятих років минулого століття стала важливим джерелом білка для людей та тварин, а також цінною промисловою сировиною для отримання олії.

Повідомлення про використання в культурі та походження сої досить обмежені та суперечливі. Ряд авторів зазначають, що це одна з найбільш давніх культурних рослин, яка була відома китайцям ще в 5 ст. до н.е., і одна з п’яти священних рослин, до яких окрім сої відносяться рис, ячмінь, пшениця та просо.

Халдвелл та ін. (США-1973), посилаючись на дослідження Морза, вважають, що перший писемний документ, у якому згадується про лікарські рослини. Пен Цао Му (Матерія Медика) китайського імператора Шеньнуна, за рецептами якої із сої виготовляли більше 300 різноманітних ліків. Любке поділяє цю точку зору; на його думку, соя отримала свою назву від китайського слова «соу», що означає «великий біб» [27].

У світовому землеробстві соя відома більше 6000 років. М.І. Вавилов відносив її як і пшеницю, кукурудзу, ячмінь, льон, бавовник до первинних, найбільш давніх культур. Соя згадується в багатьох пам’ятках народного епосу країн Південно-східної Азії. Про неї тут складали легенди, сказання як про дивовижну рослину-товариша людини і в радощах, і в біді, рятівниці від голоду та хвороб, прапороносцю Мужності, Працелюбства, Шляхетності, подружньої вірності та згоди. Соя входить у ритуал зустрічі весни, днів осіннього благоденства та застільних веселощів. Але точно з’ясувати походження та історію цієї культури все ще не вдається: так мало зберігалося вірогідних доказів. Багато вчених вважає, що культура соя виникла з дикоростучої. Цю думку поділяють також К.Н. Максимович, А. Франте та Л. Сиваше, П. Аршерсов, В. Мороз та інші.

Більшість авторів батьківщиною культурної сої вважають райони Південно-Східної Азії і насамперед Північний і Центральний Китай. Але деякі вчені припускають можливість більш ранньої появи культурної сої в Індії, ніж у Китаї, або її одночасне окультурювання в Індії та в Китаї, а інші - не виключають можливості існування декількох місць походження сої, роздрібнених у часі та просторі, пов’язаних із Східною та Південною материковою та острівною Азією, а також Африкою та Австралією. Але, якщо навіть погодитися з поліфілетичним походженням сої, то все-таки Китаю належить першість у великій багатовіковій роботі по відбору культурних форм цієї рослини.

Про ймовірність китайського походження сої свідчить великий поліморфізм її у цій країні, розповсюдження дикорослих родичів сої та наявність давність давніх літературних джерел про неї. Із Китаю культурна соя могла потрапити в Корею та Японію а потім трьома шляхами в оточуючі південно-східні країни: першим - у В’єтнам і Таїланд, другим - у Індію та Індонезію, третім - у Непал, Тибет, Кашмір. У країнах Малої Азії, Європи, Америки, Африки та Австралії сучасна культура сої має коротку історію, яка обчислюється лише декількома століттями.

Соя була завезена в Україну з Китаю у XIX сторіччі і спочатку культивувалась у наукових цілях. Вирощування сої в Україні було започатковано у 1877 р. агрономом І.Г. Подобою на території теперішньої Запорізької області. У 1878-1883 рр. на Полтавщині сою вивчав Л.А. Чорноглазов, вважаючи цю рослину дуже корисною [8].

З 1885 р. на Київщині сою вирощував В.І. Гомілєвський, одержуючи з десятини по 150-197 пудів зерна сої. У 1884 р. на Одеській сільськогосподарській виставці демонструвалися рослини сої, насіння та продукти з неї - олія, мило, какао, макуха та ін. У 1900 р. було видано книгу В.І. Гомілєвського „Про китайський біб і його значення для російського господарства”, в якій дослідник узагальнив результати власних дослідів із соєю, а також досвід вітчизняних і деяких закордонних дослідників. Окремі загальні положення цього дослідження й агрономічні поради щодо сої мають значення і тепер. І.І. Білецький вкінці ХІХ сторіччя протягом 12 років проводив досліди на полях Харківського земельного училища із 40 сортами сої, з яких надійно визрівали 19 середньостиглих і ранніх сортів. Однак у дореволюційній Росії не знайшлося масового виробника та споживача сої. Через недостатню вивченість біології культури та її агротехніки врожаї були дуже низькими. Не було налагоджено переробку зерна сої [9].

Планове виробництво сої було розпочато у бувшому Радянському Союзі у 1927 р. Посівні площі сої поступово збільшувалися: з 16,6 тис га у 1927 р. до 461,4 тис га у 1931 р. Перші посіви сої в європейській частині нашої країни зробив агроном І.Г. Подоба У колишніх Херсонській і Таврійскій губерніях, про що він писав у збірнику херсонського земства за 1878 р. Наприкінці минулого сторіччя нове пожвавлення інтересу до сої виникло в зв’язку з роботою І.Є. Овсинського Його сорти висівалися не тільки в Росії, але й у Західній Європі і США. Вони стали вихідним матеріалом для подальших робіт із селекції, акліматизації і гібридизації. У Радянському Союзі планове введення сої у виробництво почалося в 1927 році. Цього року було засіяно 28,2 тис. га. Особливо багато її сіяли в Україні. У 1932 році х 323 тис. га посівів сої на долю України приходилося 150 тис. га [57]

1.2 Господарське значення культури

За посівними площами й валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної й кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин. Світові площі посівів сої 2009 року вперше досягли 100 млн. гектарів. Її вирощували понад 90 країн, а валове виробництво зерна вперше досягло 253 млн. тонн. За обсягами виробництва соя займає 4-е місце в світі після кукурудзи (796 млн. тонн), пшениці (676 млн. т) і рису (435 млн. тонн). Особлива цінність зерна сої в тому, що воно містить до 40% білка, тоді як пшениця 13, кукурудза-9, рис - 7%. Соя є найдешевшим продуцентом рослинного білка, а крім того, рослиною, здатною у симбіозі з бульбочковими бактеріями фіксувати у ґрунті азот з повітря [11].

Країни - лідери у виробництві сої розміщують культуру на родючих землях, в умовах із достатньою вологозабезпеченістю і тепловим режимом. Вона не культивується у прохолодних регіонах із солонцями або піщаними ґрунтами.

Щорічне світове збільшення площ під соєю зумовлене природними чинниками, на відміну того ж таки ріпаку, ціни на зерно якого формуються на основі конкуренції заводів - переробників насіння на біодизель, які дотуються державами.

Зовсім інша ситуація із соєю. Ця культура гарантує для господарств стабільно рентабельні ціни на вирощене зерно та поповнення ґрунтів сівозміни безкоштовним азотом, для країни дешевий рослинний білок (порівняно із тваринним) і олію, можливість розвивати економіку завдяки зростанню експорту зерна та продуктів його переробки. Зрозуміло, що за таких переваг масштаби світового виробництва і напрямів використання сої щороку будуть розширюватися. За прогнозами за наступні 10 років її виробництво зросте на 78 млн. тонн. Таких перспектив нарощування мабуть не має жодна сільськогосподарська культура .

На світовому ринку йде жвава торгівля соєю: її експортують 94 країни, імпортують -143. за рахунок сої у світову економіку у 2009 році надійшло близько 71 млрд. доларів [11].

У світових ресурсах рослинного білка соєвий становить 96,9 млн. тонн, або більше, ніж білок м’яса, молока, яєць разом взятих. За обсягами виробництва білка соя вийшла на перше місце у світі. Цікаво, що одержаного у 2009 році соєвого білка, якщо його весь використати на харчові цілі , вистачило б, щоб повністю забезпечити річну потребу в білку 2,7 млрд. людей, або половини населення Землі.

За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння - Південно-Східної Азії: на Захід, в країни Європи, Північної та Південної Америки. За даними ФАО, в 2009-2010 маркетинговому році основна кількість сої була вироблена в таких країнах: США-91,5 млн. тонн, Бразилія - 61,0 , Аргентина - 53,0, Китай - 14,5, Індія - 8,8, Парагвай - 6,7, Канада - 3,5, Болівія - 1,85, Уругвай - 1,27, Україна - 1,04 млн. тонн. Для найбільших країн-виробників сої характерна досить значна спеціалізація і концентрація посівів цієї культури [14].

За останні десятиріччя соя має найвищі темпи приросту виробництва. Так, за даними ФАО ООН, світове виробництво пшениці за 1961-2009 збільшилося в три рази , рису - 2,9, кукурудзи -3,9, сої - 9,5, ячменю - 2,1, гороху - 1,3 рази. На прикладі сої можна побачити , що виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно швидшими темпами, ніж збільшується кількість населення [11].

На світовий ринок в 2009-2010 маркетинговому році надійшло: сої - 80 млн. тонн, соєвої олії - 9,5 млн. тонн, соєвого шроту - 55,2 млн. тонн, соєвого соусу - 23,0 тис тонн, соєвої пасти - 16,6 тис тонн. Експорт сої і продуктів її переробки оцінюється в 55 млрд. доларів. Географія і обсяги торгівлі соєю та продуктами її переробки постійно збільшуються [14].

За хімічним складом насіння сої є унікальним. Воно містить у середньому 39% ( 33-52 ) білків, 20% ( 14-25%) напіввисихаючої олії, 24% вуглеводів, 5% зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору й кальцію), а також потрібні для організму людини й тварин різні ферменти, вітаміни ( А, В, З, Д, Е ) та інші важливі органічні й неорганічні речовини [13].

Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом наближається до білків тваринного походження й добрі засвоюється твариною й людиною.

Має значення також ті, що головний протеїн сої - гліцидин здатний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння й бобів велику кількість різноманітних продуктів харчування. Причому медичною наукою встановлено, що в продуктах харчування із сої є антисклеротичні речовини, що особливо важливо для людей старшого й похилого віку [13].

Соя - важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, якові використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Соєва олія також широко використовується в миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виробляють пластмаси, клей та інші вироби.

Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сінаж, для виробництва трав’яного борошна, на силос ( у сумішах із кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів дуже висока .

Наприклад, в 100 кг зеленої маси міститься 21 кормова одиниця та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно - соєвого силосу - відповідно 26 і 2,9 кг [12].

Цінними концентрованими кормами є соєва макуха з вмістом до 47 % і шрот , який містить понад 45% білка. За амінокислотним складом шроту не поступаються м’ясному та рибному борошну. Задовільним кормом ( для овець і кіз) є полова й солома сої [12].

Соя збагачує ґрунт на азот, тому, як і інші бобові культури, є цінним попередником для різних сільськогосподарських культур.

.3 Біологічні особливості сої

Ботанічний вид сої об’єднує більше як 40 видів, з яких половина росту в країнах тропічної Африки. Виробниче значення й поширення має вид сої культурної G. hispida L., у якого є шість підвидів. В Україні поширений слів(підвид - ssp. Slovonica Kov. Ef Pinz).

Культурна соя - це однорічна самозапильна трав’яниста рослина , має велику мінливість по формі, висоті, кількості та формі листків, квіток, суцвіття, бобів та насіння. Соя теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунті 8-10˚С , а дружні сходи з’являються при 15-18˚С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння й наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18-22˚С,а при цвітінні - наливанні насіння 22-25˚С. Проте в молодому віці соя відносно непогана витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 2-3˚С , а іноді при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5˚С.

Вимоги до вологи в сої в різні періоди росту неоднакові . Наприклад, при проростанні насіння , яку поглинає не менше 130-160 % води від власної маси , потрібний значний запас вологи в ґрунті - близько 30 мм у шарі 0-20 див. На початку вегетації, коли рослина в основному вкорінюється, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси споживання сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння й розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей година обпадає частина квіток, молодих пагонів.

Транспіраційний коефіцієнт сої в середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості ґрунті 75-80 % НВ, добрі витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та розумів вирощування в межах 3000-5500 м/га , коефіцієнт водоспоживання - 150-300 м на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої - достатньо родючі , багаті на органічну речовину й кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7) та добрі керовані ,з щільністю 1,1-1,25 г/см [54].

.4 Морфологічні ознаки сої

Сім’ядолі, на які припадає основна частина об’єму і маси насіння, бувають жовтого і зеленого кольору, містять практично всю олію і протеїн , які є в сої. Вони забезпечують проросток поживними речовинами під час проростання і приблизно протягом одного тижня після сходів.

Насіннєва оболонка, товщиною 8-12 мк, захищає зародок від грибів і бактерій до і після сівби, в період набубнявіння насіння, проростання і появи сходів. Оболонка насіння складається з таких шарів клітин: палісадного епідермісу, стовпчастих, губчастої паренхіми, алейронового шару та малих залишків ендосперму. Якщо в цій оболонці з’явиться тріщина до початку проростання, то вірогідність одержання здорового проростка від такого насіння невелика.

Зародковий корінець є першою частиною зародку, який проходить через насіннєву оболонку. Він швидко розвивається в корінець, який повинен міцно закріпитися в ґрунті для того, щоб проросток мав змогу пробити собі шлях на поверхню ґрунту. Згодом після початку подовження основного кореня з’являються бокові корінці. Кореневі волоски з’являються на головному первинному корені через 4-5 днів після проростання, а на бокових вторинних коренях ,- незабаром після їх утворення. Ці волоски є основною адсорбуючою поверхнею кореневої системи. Вони з’являються в активно ростучій частині кореня.

Після сходів росток досить стійкий проти різноманітних несприятливих умов. Це може здатися дивним, враховуючи те, що точка росту вже знаходиться над поверхнею ґрунту. У цей період соя досить стійка проти низьких температур. Приморозки можуть пошкодити у сої лише верхівку, але в неї є ще сплячі бруньки, які можуть дати нові гілочки. До тих пір, поки у сої верхова мерисистема здорова і досить активна, а в рядку оптимальна густота рослин, ці бруньки залишаються сплячими. Але якщо мерисистема пошкоджується приморозками або градом, то у крайній мірі хоч одна , а іноді і дві бруньки активізуються і дають нові гілочки, рослина розвивається і дає новий врожай. Коли ж молода рослина пошкоджується нижче рівня розміщення сплячих бруньок , то її відродження вже неможливе.

Коренева система - добре розвинена, головний корінь стержневий, порівняно короткий. Він товстіший від бокових лише в орному шарі, з великою кількістю довгих бокових, коренів і корінчиків, які на чорноземних ґрунтах проникають на глибину 1,5-2 м і глибше, а на ґрунтах з меншою родючістю - до 1,1-1,5 м. Тоненькі корінці становлять основну масу (60-70%) кореневої системи, причому кореневі волоски дуже короткі. Головний корінь розвивається із зародкового корінця, він закріплює рослину в ґрунті, від нього відходить бокове коріння, яке дає початок осям третього порядку і т.д. це сприяє протистоянню вітру, виляганню, забезпеченню рослин вологою і мінеральними речовинами, біологічній фіксації азоту і синтезу білків, жирів , вітамінів, ферментів тощо. В орному шарі розміщується основна маса кореневої системи, причому у верхньому 15- сантиметровому шарі - найбільш розвинута і міцна її частина. Розмір, маса коріння, глибина проникнення коренів залежать від типу ґрунтів, умов вологозабезпеченості, будови рослин, строку і способу сівби, сорту, температури та освітлення. Через 5-6 тижнів після сівби бокові корені досягають центра міжрядь 70 см рядків, через 3-4 тижня - центра 45 см рядків.

На головному і бокових коренях формуються бульбочки, на яких відбувається процес біологічної фіксації азоту атмосфери. На кожній рослині через 7-10 днів після сходів формуються бульбочки. Різноманітної форми і розмірів.

На поперечному розрізі коріння добре виявляється епідерміс, кора, ендодерм, судинно-волокнисті пучки , первинна флоема, первинна і вторинна ксилема.

На початку вегетації ріст кореневої системи випереджає ріст стебла і за інтенсивністю приросту має перший максимум після появи сходів , другий - у фазі розгалуження і на початку цвітіння , відрізняючись за сортами. Причому, у ранньостиглих сортів коренева система інтенсивно розвивається на початку вегетації - галуження-початок бутонізації, у середньостиглих - у кінці галуження-бутонізація, а середньопізніх - під час цвітіння-формування бобів. Коренева система розвивається в достатньо великій амплітуді температури - 12- 42˚С., але найкраще - при 25- 33˚С. При підвищенні її від 12 до 33 ˚С засвоєння катіонів калію посилюється, а кальцію та магнію послабляється.

Стебло. Має висоту 60-90 см , іноді до 1,5 - 2 м. Воно округлої форми , грубе , у більшості сортів опушене, іноді голе , товщиною від 3-4 до 22 мм, а в середині - 0,8- 12 мм , товщина міжвузлів - від 3 до 15 см .Кількість вузлів - до 14-15 , гілок - 2-7 і більше. Кількість гілочок і висота прикріплення нижніх бобів залежать від густоти рослин і сорту. Кущ за формою буває стислим, напівстиглим, розлогим, широким із переплітаючими гілочками. В посіві з оптимальною густотою рослин формується не кущ , а мало гілляста рослина без гілок. Стебло опушене, колір опушення - від сіро-білого до жовто-бурого. Мало опушені рослини менш стійкі проти зміни теплового режиму, посухи, хвороб, шкідників, у культурної сої приріст рослин у висоту закінчується цвітінням верхівкового суцвіття. Бокові гілки можуть формуватися по всій довжині стебла і залежать в основному від густоти рослин , родючості ґрунту, вологозабезпеченості, освітлення, кількості тепла, чистоти поля. При достиганні стебло набуває піщаного , буро-жовтого, бурого або рудого кольору.

У розрізі стебло на поверхні покрите одношаровим епідермісом з досить товстим шаром кутикули, а під ним розміщується пластинчаста коленхіма, яка утворюється дуже рано і складається з 1-3 шарів майже прямокутних клітин з потовщеними стінками, які виконують механічні функції. Потім розміщуються тонкостінні клітки хлорофілоносної паренхіми, що виконує асиміляційну і захисні функції , і круги пери циклічних луб’яних волокон, які забезпечують міцність стебла. До центру стебла розміщений круг судинно-провідних пучків, у центрі - серцевина паренхіма у вигляді великих тонкостінних клітин, які до початку стиглості наповнені повітрям. Особливістю будови тонкостінних форм є те , що в них ксилема і луб’яні волокна розвинуті слабше, порівняно з грубостеблими, а серцевина паренхіми займає більшу частину стебла . тонкостеблі форми сої менш стійкі проти вилягання.

Сходи. Спочатку мають дві сім’ядолі, що при проростанні насіння виносяться на поверхню ґрунту, а потім розвивається два примордіальних листочки , які супротивні, за формою овальні, округлі, ланцетоподібні, списоподібні, а наступні - трійчасті листочки - супротивні. Підсім’ядольне коліно зелене або зелене з антоціаном , в останньому випадку воно корелює з фіолетовим забарвленням квіток. Антоціанове забарвлення проявляється через 3-4 дні після сходів, яке може зникати через 7-12 днів.

Листки - складні, трійчасті мають прилистники і складаються з трьох листочків. Бокові листочки трійчастого листка бувають асиметричні, центральний симетричний. Форма їх дуже різноманітна: широко ланцетоподібна, широко яйцеподібна, овальна, ромбічна, яйцеподібна, овально видовжена, клиноподібна з притупленим або гострим кінчиком. Форма листочків дещо змінюється по ярусах куща, залежно від зволоження. Довжина їх 6-18 см, ширина 3-11, довжина черешка 8-24 см, який виходить з пазух прилистків. Пластинка листка гладенька, зморшкувата, м’яка, або груба, забарвлення - зелене або темно-зелене. Кількість листків на одній рослині - від 15-20 до 175 і більше, у ранньостиглих сортів - 46-62, пізньостиглих - 100-150. при достиганні у більшості сортів листки опадають, лише у не багатьох форм вони залишаються на рослині; є окремі форми сої, у яких насіння достигає при зелених листках. Такі форми цінні у кормовому відношенні. У сої яскраво виявляється геліотропізм листків.

За анатомічною будовою тканин листок сої займає проміжне положення між ксеноморфними і мезоморфними типами: у них клітини палісадної тканини видовжені і зімкнуті, а губчаста паренхіма добре розвинена, рихла, з великою кількістю міжклітинників, відмінною особливістю сої є наявність збиральних клітин, що розділяють палісадну і губчасту тканини, через які асимілянти із тканини мезофілу надходять в систему провідних пучків.

Квітки. Маленькі, п’ятипелюсткові, білі або фіолетові, майже без запаху, зовні не привабливі, вони зібрані в коротко квіткову китицю, або багатоквіткову; можливі проміжні форми китиць. Соя - самозапильна, у неї більше 98% квіток клейстогамні. У цієї культури перехресне запилення зустрічається дуже рідко і залежить воно від сортових особливостей, погодних умов і місця вирощування.

Суцвіття - китиці розміщенні в пазухах листків, іноді попарно. Довжина квіткової китиці від 0,5 до 8 мм і більше. Кількість квіток у багатоквіткових форм 15-25 , мало квіткових 2-4, у проміжних форм 5-14. у сої квітки сидять на коротких квітконіжках , біля основи якої є навколо квітник, а біля основи чашечка - два маленьких при квітнички. Чашечка - п’яти зубцева, висотою 5-6 мм, із п’яти чашолисток, зелена. Два верхніх зубці повністю зрослися, а три нижніх - лише частково і вони довше перших. У сої вінчик метеликового типу, білого або фіолетового кольору. Прапорець більш густого відтінку, ніж крила і човник, зверху округлий, розширений, з виїмкою посередині. Довжина його 7-10, ширина 6-7 мм. Він охоплює останні пелюстки віночка. Крила - подовжені і менше прапорця , вільний кінець їх лопатоподібний, розширений і загострений. Човник зрісся по спині з двох пелюсток і має увігнутість посередині. Тичинок - 10, причому 9 із них зростаються разом, утворюючи ніби футляр для зав’язі, а одна тичинка вільна. Під час вегетації на перших фазах росту і розвитку вони утворюють два кільця - зовнішнє і внутрішнє, а пізніше - з’єднуються в одне, яким оточують маточку.

Пиляки у неї мають по 3-4 гнізда і розкриваються вздовж. Пилок клейкуватий, пилкові зерна яскраво-жовті. Зав’язь верхня, одногніздна. Стовпчик маточки - невисокий, дещо зігнутий. Приймочка плоска, розширена, густо покрита залозистими сосочками. Ця форма маточки - характерна родова ознака сої.

Першими цвітуть квітки на головному стеблі, в нижньому ярусі, причому у ранньостиглих сортів раніше, а у пізньостиглих - при формуванні розвинутого стеблостою і бокових гілок. Фаза цвітіння у бокових гілок триває 15-40 днів, у пізньостиглих сортів у південному регіоні 60-80 днів.

Плід - біб, який складається з двох половинок, з’єднаних двома швами, причому один із них, черевний, є основним, на ньому за допомогою фунікулюса прикріплюється насіння; другий ( спинний) - розташований з протилежно боку. При достиганні останній може розкриватися, стулки скручуються і насіння обсипається. Розтріскування бобів посилюється, коли восени відбувається швидка зміна теплої дощової і сухої погоди.

Боби - прямі, зігнуті або серпоподібної форми, довжиною 3-8 , шириною 0,5- 1,5 см, плескуваті або опуклі, з прямою чи чітко випуклою поверхнею , на кінці із дзьобиком. Кількість насіння в бобі від одного до чотирьох , частіше 2-3. в малоквіткових китицях буває 1-3 боби, в багатоквіткових - 4-8 і більше. Сорти сої за кількістю бобів діляться на : високопродуктивні ( 150-300 бобів і більше), продуктивні ( 90-140), середньо продуктивні (40-80), низькопродуктивні (10-30 бобів). Кількість бобів на рослині залежить від родючості ґрунту, добрив, густоти рослин, сорту, умов вологозабезпеченості, освітленості та ін. При достиганні освітлення бобів , світле, блідо-пісочне, жовтувато-буре, світло-руде, сіро-буре, темно-сіре, майже чорнувате. Висота прикріплення нижніх бобів від 1 до 30 см , залежить від густоти рослин і сортових особливостей: при оптимальній густоті рослин вона становить 15-20 см, в загущених - 23-30, у зріджених - 1-2 см.

Насіння за формою буває шароподібне, овальне або подовжене, проміжне плоске чи випукле. За кольором у повній стиглості буває - жовте, коричневе, зелене, чорне, пігментоване, строкате. Насіння складається з оболонки і зародка, в якому є дві жовті або зелені сім’ядолі і брунечка із зародковим корінчиком, стеблом і листочками. За масою оболонка становить 7-8 %, сім’ядолі - 90, інші частини зародка -2-3 %. Форма насіння визначається формою його сім’ядолей: у кулястого насіння довжина, ширина і товщина у співвідношенні 1:1:1, в овального - 1,2:1,3:1, в овально-плоского - 2,5:2,7:1. Маса 1000 насінин від 40 до 500 г, частіше - 120-250г. За величиною насіння розділяють на дрібне, у якого маса 1000 насінин менше 150 г ; середнє - 150- 200, крупне - більше 200 г. Об’ємна маса ( натура) його в середньому становить 0,65-0,75 кг, питома маса - 1,05-1,30 г/см³.

На місці прикріплення насінин є слід - рубчик від сім’яніжки , яка з’єднує його з бобом . через сім’яніжку проходить судинно-волокнистий пучок, який з’єднує насінину із стінкою бобу. Рубчик за формою буває лінійний, овальний і клиноподібний, шириною від 1,3 до 0,3, довжиною від 1,5 до 6 мм. Будова рубчика у культурних і диких форм майже однакова, хоч у диких форм слабше розвинений трахеїдний острів. У сортів з білим опушенням рубчик світло-коричневий, з коричневим опушенням - грифельний, рудий; є сортові відміни за його формою і кольором. Рубчик не має кутикули і пропускає вологу в насіння. Деякі сорти в середині рубчика мають біле вічко, що утворилося при відриванні частини епідермісу рубчика разом з сім’яніжкою при обмолочуванні.

У сої при проростанні насіння зародок збільшується. Зародковий корінчик виходить через мікропіле і утворює у ґрунті первинний корінь, а стебельце зародка виносить на поверхню дві сім’ядолі, брунечку і потім перетворюється в головне стебло. Частина головного стебла проростка, що знаходиться під сім’ядолями, називається підсім’ядольним коліном, а та частина, що між сім’ядолями і першими листочками, надсім’ядольним коліном, яке стає першим міжвузлям. У сої відмічаються такі основні фази росту і розвитку рослин: сходи, перші трійчасті листки, гілкування, бутонізація, цвітіння, формування бобів, наливання бобів, пожовтіння бобів і повна стиглість [54].

1.5 Вимоги до елементів живлення і удобрення сої

Без застосування добрив неможливо одержати великий урожай сої. Серед основних факторів, які визначають урожайність цієї культури, на добрива припадає 30%, на сорти - 20%, на погодні умови та захист рослин - по 15%, на ефективну родючість та обробіток ґрунту - по 10% [6].

Соя вимоглива до поживних речовин. Їх витрата на формування 1 ц насіння сої становить (у кг): N - від 7,7 до 10,0; Р - від 1,7 до 4,0; К - від 3,2 до 4,0 [44]. Це більше, ніж на формування 1 ц зерна пшениці: азоту в 2,6 рази, фосфору в 1,4, калію в 2,8 рази. На врожай 18 ц з 1 га соя використовує 165 кг азоту, кукурудза - 72 кг, ячмінь - 49 кг [58]. Залежно від типу та родючості ґрунту соя споживає для одержання 22,5 ц/га зерна без внесення добрив 173 кг азоту, 42 кг фосфору, 76 кг калію, для формування врожаю 33 ц/га із внесенням добрив - 224-250 кг азоту, 63 кг фосфору, 101 кг калію, 2,4 кг мікроелементів .[52]

Повна віддача від добрив можлива тільки при правильному їх застосуванні, при встановленні оптимальних норм з урахуванням сортових особливостей, співвідношення компонентів, строків унесення, глибини загортання. У систему удобрення сої входять: основне, припосівне внесення та підживлення у найбільш важливі для формування врожаю періоди. Вирішальне значення має основне внесення органічних і мінеральних добрив у сполученні із застосуванням нітрагіну та проведенням підживлень. Збільшення врожайності зерна сої під дією добрив коливається від 1,6 до 7,5 ц/га у богарних умовах і від 3,9 до 11 ц/га і більше - в умовах зрошення [52].

Потреба сої в елементах живлення визначається її біологічними особливостями. У процесі вегетації соя засвоює поживні речовини нерівномірно: від сходів до цвітіння вона споживає 6-16% азоту, 8,4-12% фосфору, 9,0-23,8% калію, 10,2% кальцію, 6-8% магнію, решту поживних речовин використовує у період від початку формування зерна до його наливання. Максимальна кількість азоту споживається при цвітінні та формуванні бобів, фосфору - у період формування бобів, калію - через 87-95 днів після сходів, кальцію - на 70-80-й день, магнію - на 73-80-й день, сірки - у фазі формування бобів [1].

При внесенні мінеральних добрив необхідно враховувати здатність сої як бобової культури використовувати азот повітря. Добре інокульовані рослини сої беруть із повітря 50-60% необхідного азоту. З огляду на цю особливість сої прийнято вважати, що внесення добрив забезпечує оптимальні умови для розвитку рослин і сприяє більш активній діяльності бульбочкових бактерій [6].

Проте у багатьох дослідженнях відзначається слабка чутливість сої, порівняно з іншими культурами, до безпосереднього внесення добрив, що обумовлено розтягнутістю фаз цвітіння та формування бобів, недостатньою поглинаючою силою кореневої системи. Крім того, рослини сої формують добре розвинену кореневу систему, здатну засвоювати поживні речовини із глибоких шарів і з важкодоступних з’єднань, фіксувати значну кількість азоту з повітря. Щодо засвоєння соєю поживних речовин, то тут ще багато недостатньо вивчених моментів: інгибуюча дія деяких непотрібних елементів у ґрунті; вплив токсичних органічних речовин, ґрунтових газів (метану, сірководню й ін.); вплив вітамінів та інших активних речовин системи живлення; вплив виявлених у рослинах сої більш ніж 35 хімічних елементів (нікелю, ванадію, титану, олова, барію, алюмінію й ін.). Цим може визначатися як коефіцієнт використання поживних речовин з мінеральних добрив, так і їх ефективність [58].

Для одержання високого врожаю сої всі елементи мінерального живлення мають бути в оптимальному співвідношенні у ґрунті, особливо у критичні періоди вегетації (цвітіння, утворення бобів), інакше зменшується продуктивність рослин, навіть при погіршенні їх забезпеченості хоча б одним елементом.

Плануючи удобрення сої, слід ураховувати не тільки результати хімічного аналізу ґрунту, а й вегетаційний період вирощуваного сорту. Середньо - та пізньостиглі сорти мають ту перевагу, що їх коренева система формується більш потужною, проникає глибше і має більше часу для насичення рослини макро - та мікроелементами; отже, такі сорти менше залежать від внесення добрив. Ранні ж та ультра ранні сорти потребують кращого живлення, за що „віддячують” збільшенням урожайності.

За функціональними ознаками життєвий цикл сої можна розділити на три періоди, кожний зі своєю специфікою живлення [1] У перший період життя (I-IV етапи органогенезу) важливим є якісне живлення, яке створює передумови для кращого розвитку коренів, бульбочок і надземної маси сої. Дози азоту, внесеного як основне живлення, мають бути не більше N10-30. Необхідною є наявність фосфору, кальцію, кобальту, молібдену. У другий період (V-VIII етапи) рослини мають бути забезпечені азотом, калієм, бором. Ефективним є підживлення у період репродуктивного розвитку сої 0,01% розчином гетероауксину. Регулюючи швидкість відтоку пластичних речовин, він сприяє збереженню квіток і бобів на рослині. У третій період (IX-XII етапи органогенезу) потреба сої в елементах живлення є максимальною. Велике значення у цей період має забезпечення рослин фосфором, сіркою, магнієм, а при перезволоженні ґрунту - й азотом. У випадку перезволоження ґрунтів особливого значення набувають позакореневі підживлення сої у другий період вегетації, коли в результаті анаеробіозу погіршується азотфіксація та поглинання елементів живлення внаслідок відмирання більш діяльної частини коренів сої [88].

Ефективність використання добрив значною мірою залежить також від часу та способу їх внесення. Потреба рослини в елементах живлення на кожній фазі її розвитку різна, і тому найбільш економічно доцільним є забезпечення правильного живлення на кожній фазі окремо, з максимальним пристосуванням кожної операцій з удобрення до інших агрохімічних прийомів, виконуваних при вирощуванні культур. Спільне внесення є доцільним не лише через те, що воно сприяє зниженню матеріальних і трудових затрат, а й з огляду на підвищення ефективності використання стимуляторів росту, засобів захисту рослин, інших агрохімікатів [83].

Оптимальне живлення як важливий фактор забезпечення продуктивності рослин значною мірою піддається агрономічному контролю, основою якого є вивчення потреби сої в елементах живлення й у сприятливих умовах середовища [31; 58]. Чимало досліджень проведено в нашій країні та за кордоном, але невирішеність ряду проблем щодо мінерального живлення сої є гальмом у реалізації потенційних можливостей цієї культури.

У вітчизняній і закордонній літературі містяться досить суперечливі відомості про вплив добрив на продуктивність сої. Вважається, що однією з причин такої суперечливості думок щодо системи живлення сої є проведення дослідів на ґрунтах різної окультуреності, різного фізико-механічного складу, з неоднаковою реакцією середовища та з різною забезпеченістю поживними речовинами, без обліку активності бульбочкових бактерій [17; 24; 50; 107].

У більшості дослідів чутливість сої до добрив була досить високою. В умовах зрошення збільшення врожаїв від добрив, як правило, значно вище, ніж без зрошення [92; 93]. Так, на перед кавказьких чорноземах Краснодарського краю у середньому за шість років урожайність сої від азотно-фосфорних добрив без зрошення збільшилася на 1,4 ц/га (8,2%), а на поливних землях - на 3,6 ц/га (15%) [24]. Деякі дослідники відзначають відсутність ефекту від мінеральних добрив на сої або нестійкість збільшення її врожайності [80; 107].

У дослідах на надпотужному слабо лужному перед кавказькому чорноземі Краснодарського краю на фоні інокуляції насіння сої нітрагіном у всіх шести випробовуваних сортів сої урожайність насіння не підвищувалася ні від середньої (N60Р60), ні від високої (N120P120) доз добрив при внесенні восени під оранку. Це обумовлено, по-перше, високою родючістю ґрунту на даній ділянці (в орному шарі містилося 4% гумусу, 22 мг Р2О5, 28 мг К2О на 100 г ґрунту), по-друге, активною діяльністю азотфіксуючих бактерій [15].

Соя дуже чутлива до органічних добрив. Ці добрива чинять найбільший вплив на родючість ґрунту та на підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур, у тому числі сої [32]. Д. М. Прянишников підкреслював, що гній є найдешевшим і багатим джерелом азоту, фосфору та калію, в ньому багато зольних речовин, повторне внесення гною заміняє вапнування, підвищує буферність ґрунту й ємність поглинання, сприятливо діє на структуру ґрунту та його вологоємність. Органічна речовина гною є важливим чинником для нормального плину бажаних біологічних процесів у ґрунті, вона має велике значення для розмноження бульбочкових бактерій у ґрунті. З розвитком хімічної промисловості та поширенням застосування мінеральних добрив значення гною зростатиме [91].

Гній є не тільки джерелом мінерального живлення - він поліпшує аерацію ґрунту та служить постачальником вуглекислого газу, що підвищує інтенсивність фотосинтезу рослин. Так, при внесенні 40-60 т/га гною виділення СО2 ґрунтом порівняно з варіантом без застосування добрив підвищується на 30-50% і більше [88].

Про високу чутливість сої до органічних добрив свідчать дані дослідів, проведених як у нашій країні, так і за кордоном. Вивчення ефективності внесення органічних добрив (зокрема гною) під сою на Приморській дослідній станції проводиться з 1923 р. По всіх польових дослідах середнє збільшення врожайності зерна сої склало 3,68 ц/га. У роки, сприятливі за розподілом опадів, урожайність сої по органічному добриву найчастіше перевищувала контроль у два і більше разів [31]. Значне підвищення врожайності сої - на 18-28 % завдяки внесенню гною одержано також в Амурській області та в Хабаровському краї. Так, на Амурській дослідній станції, за даними семи років, урожайність сої без органічного добрива склала 13,3 ц/га, по гною - 15,8 ц/га (збільшення на 18 %), а в Далекосхідному інституті землеробства - відповідно 9,4 і 12,0 ц/га (збільшення на 28 %). У дослідах Далекосхідного НДІ сільського господарства гній у дозі 20 т/га підвищував урожайність сої на 2,6 ц/га, у дозі 40 т/га - на 5,5 ц/га, 20 т/га перегною - на 6,5 ц/га [76].

На осолоділих чорноземах Носівської сільськогосподарської дослідної станції врожайність сої без добрив становила 10 ц/га, а по гною - 20 ц/га [58]. На Краснодарській та Армавірській дослідних станціях підвищення врожайності зерна сої від внесення 20-30 т/га гною становило 1,7-2,4 ц/га. У дослідах Херсонського сільськогосподарського інституту внесення 20 т/га гною збільшувало врожайність сої у порівнянні з контролем: у богарних умовах - на 2,7 ц/га (на контролі 8,9 ц/га), а на зрошенні - на 8,1 ц/га (на контролі 12,8 ц/га) [21]. Дослідами на Кіровоградській дослідній станції встановлено, що органічні добрива сприяють утворенню на коренях сої великої кількості бульбочкових бактерій і підвищенню продуктивності рослин: завдяки внесенню 20 т/га гною на рослинах сої утворювалося бульбочок на 29,6% більше, бобів - на 10,2%, насіння - на 10,9% більше, на 35% збільшувалася вага насінин [27; 55].

У дослідах Воронезького сільськогосподарського інституту найбільш ефективними були дози гною 20 і 40 т/га (табл. 1). Віддача від гною найбільшою була у варіанті 20 т/га: від кожних 10 т/га врожайність збільшувалася на 1,6 ц/га. У варіанті 40 т/га віддача становила 1,0 ц/га, у варіанті 60 т/га - 0,85 ц/га. Установлено, що внесення 20 т/га гною не подовжує період вегетації, а на варіантах 40 і 60 т/га дозрівання затримувалося на п’ять-десять днів.

. Вплив гною на врожайність сої сорту Амурська 310 [61]

У дослідах Харківського сільськогосподарського інституту при внесенні гною 30 т/га врожайність сої по картоплі як попереднику підвищувалася на 1,8 ц/га (на 17%) [79].

Високу чутливість сої до органічних добрив підтверджують дані дослідів, проведених у США. У штаті Айова у сівозміні з кукурудзою та вівсом без органічних добрив було одержано у середньому за 12 років 18 ц/га зерна сої, із внесенням 22 т/га гною - 24,3 ц/га [97].

Соя добре використовує післядію органічних добрив. Післядія гною у дозі 50-60 т/га на зрошуваних чорноземах звичайних і типових виявлялася протягом трьох-п’яти років [1]. У дослідах Приморської дослідної станції у восьмому полі сівозміни гній у дозі 40 т/га, внесений сім років тому, забезпечував за чотирирічними даними, збільшення врожайності зерна сої в середньому на 2,0 ц/га. На трьох полях сумарне збільшення врожайності сої від застосування гною в дозі 40 т/га за ротацію склало 8,5 ц/га [32].

Досить добре реагує соя на внесення гною в дозі 15-25 т/га під зяблеву оранку і також добре використовує післядію органічних добрив на півдні України. За даними Херсонського аграрного університету, прибавка урожайності від внесення гною склала 0,31-0,56 т/га [43].

У біологічному землеробстві органічним добривам слід приділяти особливу увагу, оскільки вони мають винятково важливе значення для поліпшення родючості ґрунтів, в умовах зрошення, де у зв’язку з одержанням високих урожаїв, отже, з великим винесенням елементів живлення процес мінералізації гумусу відбувається значно швидше. До того ж зрошення є одним із факторів, який найінтенсивніше змінює екологічні умови.

Гній значно покращує структуру ґрунту, оскільки при його розкладенні гумусові речовини набувають клейких цементуючих властивостей, унаслідок чого значно збільшується кількість міцних структурних агрегатів.

Дослідженнями відділу агрохімії Інституту зрошуваного землеробства, проведеними в ланці сівозміни кукурудза на силос - озима пшениця - кукурудза на зерно, встановлено, що в умовах зрошення на неудобреній ділянці щорічно мінералізується 710 кг/га гумусу. Застосування органічних добрив збільшує вміст гумусу на 0,07-0,14%.При використанні органічних добрив не тільки покращуються фізичні властивості, а й значно підвищується водопроникність ґрунту, причому не тільки на першій, а й на наступних культурах. Від застосування 60 т/га напівперепрілого гною водопроникність ґрунту збільшується на перший, другий і третій роки після внесення гною відповідно на 29,6%; 25,6; 16,2%, а від застосування 6 т/га соломи - на 44,8%; 34,6; 22,8% [13].

Показником якості гумусу є співвідношення гумінової кислоти та фульвокислоти у його складі. Якщо воно більше одиниці, то якість гумусу вважається високою, а тип гумусових речовин при цьому фульватно-гуматний (1-2) і гуматний (>2). Ці типи гумусових речовин найсприятливіші і містять найменшу кількість вільних фульвокислот [72].

Саме гумусові речовини, особливо щойно утворені, характеризуються клейкою здатністю, впливають на утворення агрономічно цінної, зв’язаної, водотривкої структури. Ґрунтова структура не буде водостійкою, якщо утворена без участі гумусових речовин, тому що тільки органічні колоїди та насамперед гумати кальцію, надають їй водостійкості. Така структура характерна для добре окультурених ґрунтів, які менш здатні до перезволоження, не запливають після дощів і поливів, а при підсиханні не утворюють кірки, створюючи цим сприятливі умови для росту та розвитку кореневої системи рослин, отже, для формування врожайності сільськогосподарських культур.

Значення гною визначається насамперед наявністю в його складі азоту, фосфору, калію, кальцію, магнію та ряду мікроелементів. Зі стандартною дозою гною 30 т/га до ґрунту потрапляє 1 т зольних речовин, у тому числі 150 кг азоту, 75 кг фосфору, 180 кг калію, 500 кг кальцію та магнію (у перерахунку на вуглекислі сполуки), 6 кг кобальту, отже гній є важливим ланцюгом обігу речовин у природі та землеробстві, обумовлює посилення меліоративного значення органічних добрив, які, і в першу чергу підстилковий гній, при систематичному внесенні позитивно впливають на агрофізичні властивості ґрунтів [72].

Дослідженнями, проведеними Інститутом агрохімії і ґрунтознавства на ґрунтах Харківської області, встановлено, що під дією органічних добрив у ґрунті поліпшуються мікро агрегатний склад і водостійкість макро - та мікроструктури, збільшується водоутримна здатність, вміст доступної вологи, швидкість інфільтрації, пористість. Унаслідок цього угноєний ґрунт має крашу здатність до утримання вологи атмосферних опадів і віддачі її рослинам.

Зменшення щільності та поліпшення агрегатного складу ґрунту збільшує його проникність для коренів рослин. Унесення гною не тільки поліпшує якість обробітку ґрунту, але й зменшує негативний вплив несвоєчасної оранки на врожай.

Гній є джерелом відновлення вмісту гумусу у ґрунтах. Однією з найбільш суттєвих діагностичних ознак деградації ґрунту є зменшення вмісту органічної речовини й її основної складової - гумусу, а також погіршення його якісних показників. Основними причинами є посилення процесів розкладення гумусу через використання малих норм органічних і мінеральних добрив або через повну їх відсутність, поглиблення орного шару, зміна структури посівних площ.

Щорічні втрати гумусу внаслідок підвищення темпів мінералізації органічних речовин у ґрунті та зниження темпів його надходження складають 0,6 т на 1га ріллі. Отже, неможливо переоцінити значення органічних добрив у підтриманні бездефіцитного балансу гумусу. Установлено, що при внесенні 1 т якісного підстилкового гною новоутворення гумусу в ґрунті становить 50-55 кг. Для простого відтворення родючості ґрунту необхідно вносити 8,5 т органічних добрив на кожний гектар сівозмінної площі [87].

Проблема органічних добрив стоїть в країні дуже гостро: тих 250-260 млн. тонн гною, які щорічно вироблялися до 1990 р., давно немає; у 2004 році загальна кількість складала лише 19 млн. тонн [87]. За останні 16 років внесення органічних добрив в Україні скоротилось в 13 разів з 6,5 т/га у 1990 р. до 0,5 т/га у 2006 р [6]. Отже, ефективну та стабільну раніше органо-мінеральну систему удобрення сільськогосподарських культур зараз не можна реалізувати масово. Забезпечення ґрунту органікою має здійснюватися залученням альтернативних її джерел; розширенням площ бобових культур; упровадженням проміжних посівів; більш раціональним використанням наявних обсягів гною; виробництвом нового класу добрив - органо-мінеральних [87].

Значним резервом збільшення обсягів застосування гною є зменшення терміну його зберігання. Найбільший приріст урожаїв сільськогосподарських культур забезпечує напівперепрілий гній. Перегній-сипець поступається за ефективністю напівперепрілому або перепрілому гною. Розрахунки показують, що для одержання 20 т перегною-сипцю необхідно піддати розкладенню 60-80 т свіжого гною, а для одержання такої ж кількості напівперепрілого гною - лише 25 т. Утримуючи однакове поголів’я худоби, напівперепрілим гноєм можна удобрити площу у два-три рази більшу, ніж перепрілим гноєм [87].

Спосіб унесення органічних добрив значно впливає на процеси гумусоутворення: при поверхневому внесенні мінералізаційні процеси посилюються, при заорюванні послаблюються. Непрямим показником активності цих процесів є коефіцієнти використання поживних речовин із підстилкового гною. Дослідження, проведені на чорноземі типовому в умовах Харківської області, показали, що при поверхневому загортанні 30 т/га гною коефіцієнт використання поживних речовин першою культурою становить: азоту біля 80%, фосфору - 65%, калію - 82%. За внесення гною під оранку в прямій його дії рослини засвоюють лише 25% азоту, фосфору - 30-40% і калію - 60-70%. Це свідчить про те, що при поверхневому загортанні гною відбувається майже повна його мінералізація з вивільненням поживних речовин і наступним їх засвоєнням рослинами; що ж до загортання під звичайну оранку, то вивільнення поживних речовин відбувається поступово, і його дію як добрива відчувають наступні три-чотири культури [87].

Рівномірність внесення гною є чи не найдійовішим фактором забезпечення високої ефективності його дії. Найпоширенішим порушенням є розкидання гною, який не пройшов технологічну операцію з перепрівання. Такий гній розподіляється великими шматками, що утворює локальні зони, де норма гною значно перевищує рекомендовану, отже, збільшуються непродуктивні втрати поживних елементів. Безумовно неприйнятним є розподіл гною на поверхні поля за допомогою бульдозера. Рівномірний розподіл забезпечують причіпні кузови-розкидачі 1-ПТУ-4, РОУ-6, ПРТ-10, ГТРТ-16, гірші показники у роторних розкидачів [3].

Безпідстилковий рідкий гній великої рогатої худоби ефективніше використовувати під основний обробіток ґрунту: продуктивність рослин підвищується значно більше, ніж при внесенні навесні під культивацію.

Максимальну врожайність забезпечує спільне застосування органічних і мінеральних добрив. Ще академік Д. М. Прянишников підкреслював, що угноєні ґрунти краще підготовлені до засвоєння мінеральних добрив [91]. Перевага сукупності органічних і мінеральних добрив порівняно з окремим їх застосуванням підтверджується розробками наукових установ. Так, в Інституті кормів УААН встановлено, що ефективним заходом підвищення урожайності сої є внесення гною та повного мінерального добрива. Дози добрив для основного удобрення залежать від типу ґрунтів. На чорноземах cлід вносити 20 т/га гною і мінеральних добрив N60Р90К60, на темно-сірих опідзолених - 30 т/га гною і N60Р90К30. Перед сівбою насіння сої слід обов’язково обробляти ризоторфіном: урожайність насіння підвищується на 4 ц/га [7].

У наших дослідах, проведених у 1981-1983 рр. в дослідному господарстві „Бірки” Інституту птахівництва УААН, унесення мінеральних добрив у дозі N60Р60К60, і окремо 25 т/га гною не чинило помітного впливу на появу сходів, польову схожість насіння, тривалість між фазних періодів вегетації та строки дозрівання сої (табл. 2). Проте при спільному внесенні органічних і мінеральних добрив вегетаційний період подовжувався на три-дев’ять днів, у залежності від погодних умов року[78].

. Вплив органічних і мінеральних добрив на врожайність та якість

зерна сої сорту Харківська 80 [78]

НІР05 ц/га 1,20 1,26 0,61

Добрива впливали на ріст, розвиток і продуктивність рослин сої. На удобрених ділянках рослини були вищими (на 7-12 см), мали більше число (на 10-17 шт.,) і більшу вагу зерен (на 0,7-2,1 г), ніж на контролі. Тому й урожайність на удобрених ділянках була більшою, ніж на неудобрених. Найбільша віддача від внесення добрив (9,4 ц/га)спостерігалася у сприятливому за зволоженням 1982 році. Збільшення урожайності сої від внесення тільки мінеральних добрив склало 3,6 ц/га, тільки гною - 4,4 ц/га, від спільного їх внесення - 6,0 ц/га. Уміст білка у зерні збільшився відповідно по фонах на 1,7%; 2,8; 4,1%, уміст олії знизився на 0,5%; 1,6; 1,9%, у порівнянні з контролем.

В інтенсивному землеробстві поряд з органічними добривами важливим джерелом органічної речовини є надземні та кореневі рештки рослин після збирання врожаю, які накопичуються у ґрунті протягом усього періоду росту та розвитку рослин. Кількість післяжнивних і кореневих решток, які надходять у ґрунт, залежить як від біологічного виду рослин, так і від урожайності. У рослинних рештках містяться всі необхідні для рослин і мікроорганізмів макро - та мікроелементи. Рештки надходять у ґрунт щорічно, а на зрошуваних землях за двох-трьох урожаїв на рік - відповідно два-три рази, інші ж види органічних добрив вносять у ґрунт спеціально та періодично. Рослинні рештки розподіляються у ґрунті найбільш рівномірно, причому на їх застосування не потрібні додаткові витрати [109].

Дослідженнями багатьох наукових установ України встановлено високу ефективність соломи як органічного добрива. У соломі міститься понад 80% органічної речовини, 0,35% азоту, 0,15% фосфору, 1,7% калію та всі необхідні рослинам мікроелементи [87].

При різкому скороченні поголів’я сільськогосподарських тварин та утворенні надлишку соломи доцільно застосовувати систему добрив, у якій гній в органічних добривах буде заміщатися соломою. Удобрення соломою, особливо у поєднанні з мінеральними добривами, за дією однакове для репродукції органічної речовини ґрунту або навіть краще за звичайні форми органічних добрив. При врожайності зернових 30 ц/га на полі залишається 40-50 ц соломи, а це за кількістю органічної маси рівноцінно 20-25 т гною [3].

Загортання подрібненої соломи у ґрунт здійснюють відразу після збирання врожаю, застосовуючи дискові лущильники: ЛДГ-20, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-5А та дискові борони: БДТ-10, БДТ-7А, БДТ-3. При лущенні стерні одночасно із збиранням зернових, коли на поверхні ще зберігається тіньова волога, пожнивні рештки добре перемішуються з вологим ґрунтом, при цьому активізується діяльність ґрунтової мікрофлори для переробки органічної маси у гумусові речовини та легкозасвоювані рослинами елементи живлення [104]

Підвищуються вимоги до сівалок: вони мають забезпечувати на шляху майбутнього рядка розрізування післязбиральних залишків або переміщення їх у бік, формувати посівну щілину з рівним та ущільненим сім’яложем, рівномірно розміщувати насіння, вкривати ґрунтом та ущільнювати його [1].

Використання соломи як добрива забезпечує ґрунт органічною речовиною, скорочує виробничі витрати та економить працю завдяки усуненню робіт зі збирання, перевезення, навантаження та розвантаження соломи, розкидання підстилки й видалення гною зі стійл, його навантаження та розвантаження, укладення у штабелі й розкидання по полю; скорочення числа проходів агрегатів по полю і завдяки цьому зменшення ущільненості ґрунту; скорочення витрат праці у 4,7-6,3 рази, витрат коштів - у 1,7-1,9 рази, витрат пального - від 15,8 до 54,0% [87].

Дія соломи на врожай наступних культур визначається ступенем її розкладення до початку наступного вегетаційного періоду. Хід і швидкість розкладення соломи залежать від типу ґрунту, його фізичних, хімічних і біологічних властивостей, кліматичних умов, а також від виду та сполучення заорюваного рослинного матеріалу.

Солома злакових характеризується високим співвідношенням С : N (80-100:1). Через нестачу азоту в соломі, необхідного для задоволення потреби мікроорганізмів, її розкладення швидко припиняється. Заорювання соломи супроводжується інтенсивною іммобілізацією азоту у ґрунті, використанням ґрунтовою мікрофлорою його засвоюваних сполук NH4+ і NO3-, що призводить до погіршення азотного живлення та зниження врожаю наступних культур. Для прискорення розкладення соломи й усунення її депресуючого впливу на врожай необхідно додавати мінеральний азот. Для ферментації 1 т соломи необхідно вносити 8-10 кг діючої речовини азотних добрив. При цьому значно підвищується чисельність мікроорганізмів. Найкращий ефект спостерігається з додаванням сульфату амонію за тиждень до загортання соломи. Детоксикація свіжої соломи відбувається завдяки стимуляції азотом мікробіологічного комплексу ґрунту. При цьому умови розкладення соломи у ґрунті відіграють головну роль у накопиченні продуктів розкладення органічної речовини. Рослинні рештки розкладаються у ґрунті повільно, в залежності від якості загортання у ґрунт і погодних умов. Установлено, що за два з половиною-чотири місяці розкладається до 46% соломи, за півтора-два роки - до 80%, решта - пізніше. Уже в перший рік культурні рослини можуть використовувати до 15-25% азоту, 20-30% фосфору, 25-40% калію [104].

Через те, що мікроорганізми, які розкладають органічні сполуки, належать до аеробної групи, процес перегнивання соломи відбувається більш стабільно за достатньої аерації ґрунту. Активність мікроорганізмів підвищується при додаванні до соломи рідкого гною (6-10 т/га) замість мінеральних азотних добрив [87].

Чисельність амоніфікуючих і целюлозоруйнуючих мікроорганізмів у ґрунті буде мінімальною, якщо солому спалити. Солома згоряє на одному квадратному метрі за 30-40 сек., температура на поверхні ґрунту може досягати 360°С, на глибині 5 см - близько 50°С. Вигоряння гумусу відбувається в шарі ґрунту 0-5 см, а втрати води - в шарі 0-10 см. Після спалювання соломи погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту, зменшується його біологічна активність. Зокрема збільшується бриластість ґрунту, частка агрономічно цінних агрегатів зменшується з 66-72 до 52-67%, а водостійкість знижується - з 52,0-58,5 до 49,4-52,0% [87].

При спалюванні соломи погіршується і якість гумусу, у його складі збільшується вміст фульвокислот і знижується вміст гумінових кислот. Так, якщо у контрольному неудобреному варіанті відношення Сгк : Сфк у середньому за три роки становило 1,3; у варіанті із застосуванням 60 т/га гною - 1,8; соломи 6 т/га - 1,6; соломи 6 т/га + N150Р90 - 1,5; то у варіанті зі спалюванням соломи 6 т/га та внесенням по фону попелу N150Р90 - тільки 1,1, а кількість гуматів у цих варіантах становила відповідно 0,670; 0,680; 0,645; 0,700; 0,620 абсолютних процентів [72]. Спалюється не тільки величезна кількість органіки, але й випалюється з поверхні ґрунту гумус і корисна мікрофлора, яка переробляє пожнивні залишки у доступні для рослин форми поживних речовин.

У 50-60-ті роки минулого сторіччя у зв’язку з поглибленням процесів спеціалізації, дефіцитом ефективних препаратів для боротьби із хворобами рослин, відсутністю надійних засобів механізації загортання рослинних решток більша частина соломи спалювалася. Переважна більшість спеціалістів України вважали спалювання соломи ефективним засобом боротьби із хворобами та шкідниками і не враховували ту шкоду, яка завдавалася ґрунтам.

У країнах з розвиненим сільськогосподарським виробництвом основна маса післяжнивних решток застосовується як добриво і лише незначна їх частка спалюється. Так, у Німеччині спалюється 5% соломи, а 45% застосовується як органічне добриво. У Франції спалюється 12%, решта застосовується у тваринництві або загортається у ґрунт як добриво. Та ж тенденція і в Бельгії, Великій Британії, Нідерландах, Люксембургу. У Великій Британії використання соломи для удобрення в останні роки зросло у 18 разів [87].

Зараз і в Україні передові господарства починають все більше використовувати солому як добриво. У біологічному землеробстві рештки соломи мають стати основним джерелом поповнення ґрунту органічними речовинами на віддалених від ферм полях, де економічно недоцільно застосовувати гній. Саме такі поля протягом тривалого часу не одержують органічні добрива, хіба що за винятком післяжнивно-кореневих решток.

При біологізації землеробства широке застосування має знайти і таке дешеве органічне добриво, як сидерати, або зелене добриво. Сидеральні культури спеціально вирощують для заорювання у ґрунт для його збагачення органічною речовиною, елементами живлення та для поліпшення водно-фізичних властивостей. На зелене добриво вирощують бобові (серадела, тригонела, буркун, озима й яра вика, горох посівний, еспарцет) та інші рослини (гірчиця біла, редька олійна, озимий та ярий ріпак, озимі жито й ячмінь). Найціннішими сидеральними культурами є бобові, оскільки вони нагромаджують значно більше, ніж інші культури, органічного азоту завдяки його фіксації бульбочковими бактеріями [29].

Основним способом використання зеленого добрива є проміжний посів, коли сидеральні культури висівають у період між збиранням урожаю однієї культури та сівбою іншої. Для післяжнивних посівів використовують тригонелу, горошок посівний, горох, вику яру, буркун однорічний, редьку олійну, гірчицю білу та ін. Ефективність післяжнивного зеленого добрива у конкретних грунтово-кліматичних умовах залежить як від підбору культури, так і від строку її сівби. Чим раніше проведено сівбу, тим більше вегетативної маси та кращим буде вплив на родючість ґрунту. Запізнення на два-три тижні із сівбою післяжнивних культур на дерново-підзолистих ґрунтах призводить до зниження їх продуктивності у два рази порівняно з ранньою сівбою, а заорювання післяжнивного сидерату з урожайністю близько 200 ц/га є рівноцінним застосуванню 30 т/га гною. З такою кількістю сидератів у ґрунт повертається в органічній формі 140 кг азоту, 66 кг фосфору, 144 кг калію, поповнюються запаси органічної речовини, підвищується вміст гумусу. Підсівні проміжні культури висівають навесні під покрив озимих культур упоперек рядків [72].

Дослідженнями, проведеними у зоні Нечорнозем’я, установлено, що за 45-50 днів вегетації редька олійна спроможна сформувати до 500 ц/га зеленої маси. Ця культура здатна до відростання, тому перший укіс її можна використовувати на кормові цілі, а другий - для заорювання у ґрунт. При застосуванні зеленого добрива істотно підвищується водовбирна здатність ґрунту. Так, заорювання зеленого добрива сприяло додатковому нагромадженню 215 м3/га води у метровому шарі ґрунту порівняно з ділянкою, де цей захід не застосовували. Позитивний вплив зеленого добрива виявляється не тільки на першій, а й на наступних культурах, і більшою мірою на фоні його спільного застосування з мінеральними добривами, особливо коли як зелене добриво використовується не бобова культура. Зелені добрива треба застосовувати і у фітосанітарних цілях, тому що вони викликають пригнічення росту бур’янів, розвитку кореневих гнилей та інших хвороб [72].

Отже, при біологізації технології виробництва сої зелені добрива, не використана на годівлю солома й інші рослинні рештки мають знайти поряд із традиційним органічним добривом - гноєм широке застосування у практиці сільського господарства. Це дешеві джерела поповнення ґрунту органічною речовиною, поліпшення його фізичних, хімічних і біологічних властивостей, підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Значну роль у житті рослин сої відіграє азотне живлення. Азот належить до елементів, який становить найбільший агроекологічний інтерес через міграцію у ґрунті, переміщення в атмосферу, перетворення у недоступні для рослин сполуки. Тільки при правильному використанні азотних добрив можна уникнути таких негативних наслідків, як зниження фітосанітарної стійкості рослин проти хвороб і шкідників, погіршення властивостей ґрунту й якості рослинницької продукції. Система удобрення сої має передбачати оптимізацію азотного живлення при внесенні азотних добрив. [80].

У дослідах проведених у сільськогосподарській академії ім. Тімірязєва, асимілююча поверхня сої збільшувалась при внесенні азотних добрив у два-чотири рази, вміст хлорофілу в листках і накопичення біомаси - у два-три рази, урожайність насіння - на 43-60% [61].

Дослідження на Одеській, Синельниківській, Красноградській та інших сільськогосподарських дослідних станціях на чорноземних ґрунтах показали, що через велику потребу сої в азоті та недостатню активність бульбочкових бактерій у степових районах соя чутлива до азотних добрив. При їх внесенні у дозах 10-30 і 45 кг/га д.р. приріст урожайності насіння сої склав 0,8-1,2 ц/га, або в середньому 12-15%, фосфорні й калійні добрива в дозі 10-30 і 45 кг/га д.р., внесені навесні, були менш ефективні [55].

У дослідах з вивчення впливу азотних добрив у дозах N60 і N90 на величину врожаю й якість насіння сої у Вінницькій області кожний кілограм азоту давав збільшення збору протеїну на 3,8 кг; від фосфорно-калійних добрив збільшення було незначним [47].

Про вплив поліпшення азотного живлення рослин сої на підвищення вмісту білка у насінні свідчать дані багатьох досліджень [30; 38; 50; 58]. Вважається, що азотні добрива варто застосовувати під сою тоді, коли рослини більшою мірою мають потребу в них, коли вони не забезпечуються азотом за рахунок ґрунтових запасів і біологічного симбіозу з бульбочковими азот фіксуючими бактеріями [88; 102].

На південних карбонатних чорноземах і темно-каштанових ґрунтах півдня України при обробці насіння нітрагіном варто вносити на 1 га по 30-40 кг азоту та 60-90 кг фосфору. Якщо насіння не оброблялося, дозу азоту варто збільшити до 100-120 кг/га д.р. [53].

Для одержання врожайності сої 25-30 ц/га і більше при гарних і середніх запасах азоту у ґрунті необхідно вносити перед сівбою 30-40 кг/га азоту. Це забезпечує кращий розвиток рослин до початку фіксації ними азоту з повітря, робить їх більш стійкими до несприятливих кліматичних умов - весняної посухи, знижених температур та ін. На ґрунтах з незначним умістом азоту внесення перед сівбою сої 60-80 кг/га азоту збільшує її врожайність і не пригнічує життєдіяльність бульбочкових бактерій [1].

Щоб виключити негативний вплив азотних добрив на життєдіяльність бульбочкових бактерій, деякі американські дослідники [за 58] рекомендують вносити азотні добрива у два строки: у фазу сходів, коли накопичується вегетативна маса, і в період формування бобів, коли потреба в азоті у рослин є максимальною, а фіксація атмосферного азоту згасає та вичерпуються його ґрунтові запаси.

Ефективними є невеликі дози азотних добрив, які не викликають помітного пригнічення бульбочкових бактерій. При роздрібному застосуванні азоту під сою коефіцієнт його використання з добрив підвищується до 80%, або на 20%, у порівнянні з до посівним унесенням. Знизити негативну дію азотних добрив на рівень азотфіксації можна сполученням їх із фосфорними добривами.

Високі дози азотних добрив практично повністю пригнічують симбіоз сої з бульбочковими бактеріями, але врожай сої збільшується завдяки повному задоволенню потреб рослин у мінеральному азоті [89]. За відсутності умов для активної життєдіяльності бульбочкових бактерій (пересихання ґрунту, висока кислотність, нестача тепла, переущільнення) роль азотних добрив зростає і вносити їх треба у підвищених дозах.

У Краснодарському краї соя добре реагує на мінеральні добрива, причому більшою мірою на азотні та досить слабо на фосфорні [24]. Висока чутливість сої до азотних добрив пояснюється відсутністю або малою кількістю бульбочок на її коренях та їх неспроможністю забезпечити рослини азотом за рахунок його фіксації з повітря. Кращі результати в різних ґрунтово-кліматичних умовах Краснодарського краю давало внесення азотно-фосфорних добрив у дозі N30-60Р60 під основний обробіток ґрунту. Урожайність підвищувалася на 1,6-3,9 ц/га [101].

У дослідах з вивчення впливу різних доз азоту (без інокуляції насіння) на врожайність сої [94] найбільш ефективною була доза 120 кг/га д. р. Збільшення врожайності зерна сої склало 4,3 ц/га (24,3%). Істотне збільшення врожаю (2,7 ц/га) було одержано при внесенні „стартової” (30 кг/га) дози азотних добрив. Підвищення дози азоту до 60 кг/га д.р. було менш ефективним (табл. 3).

3. Вплив різних доз мінерального азоту на врожайність сої

(Кримське НПО „Еліта”) [94]

Дослідами у північних районах Амурської області встановлено, що найбільш ефективним при вирощувані сої є внесення N30P60 і N30P90. Прибавка врожайності насіння сої у порівнянні з неудобреним варіантом склала 5 ц/га. На цих посівах формувалося найбільш крупне (маса 1000 насінин 180,2 г, на контролі - 168,8 г) насіння [22].

Незважаючи на численні досліди з вивчення ефективності добрив під сою, проведені як у США, так і в Канаді, чимало питань мінерального живлення ще не вирішено. Це пов’язано з біологією рослин сої, різними вимогами до елементів живлення у період онтогенезу, наявністю процесу біологічного засвоєння азоту[97]. У штаті Іллінойс (США) у польовому досліді з поверхневим внесенням 112-448 кг/га азоту не відзначено підвищення врожайності сої, а при дуже високих нормах азоту спостерігалося навіть її зниження, а також пригнічення розвитку бульбочок і зменшення висоти рослин [97].

Поряд з азотним живленням важливу роль у житті рослин сої відіграє фосфорне живлення незважаючи на те, що соя засвоює значно менше фосфору, ніж азоту та калію. Фосфорне живлення з ґрунту через кореневу систему починається вже через три-п’ять днів після проростання насіння. Максимальний рівень засвоєння фосфору зафіксований у фазі формування бобів, закінчується засвоєння за 10 днів до повної стиглості [108].

Первинним джерелом фосфору для росту сої є сім’ядолі. У період сходів із сім’ядолей у проростки переміщується 40% фосфору, на 15-й день - 75%, на 38-й день - 92%. На початку утворення корінців, тобто через три-п’ять днів після появи сходів, вони вже починають поглинати фосфор із ґрунту.

Поглинання фосфору протягом перших 40-50 днів безперервно збільшується і далі залишається стабільним до пожовтіння листків (і при низькому, і при високому рівні вмісту фосфору у середовищі).

В умовах Далекого Сходу фосфорні добрива найбільш ефективні там, де вміст фосфору не перевищує 15-20 мг на 100 г ґрунту. На ґрунтах, забезпечених фосфором, однобічне фосфорне добриво не тільки не дає збільшення врожаю сої, але часто призводить до його зниження [50].

За результатами досліджень, проведених на Приморській дослідній станції, для добре забезпечених фосфором ґрунтів доза фосфорних добрив має бути не менше 50-60 кг д. р. на 1 га, а для слабо забезпечених - 80-100 кг [76].

У дослідах на різних ґрунтах і за різних режимів зволоження темпи поглинання соєю фосфору з ґрунту та з добрив за вегетаційний період були вищими при оптимальній вологості ґрунту (70% від НВ), ніж при недостатній вологості (30% від НВ). З ростом і розвитком рослин сої частка ґрунтового фосфору в їх складі зменшувалася, а частка фосфору з добрив збільшувалася [49].

У період цвітіння сої та зав’язування бобів уміст фосфору в рослинах на родючих ґрунтах, складає в середньому 0,25% з відхиленнями до 0,3%, що відповідає оптимальній потребі, яка має складати в надземній масі перед цвітінням 0,25-0,45%. Проте відсутність фосфору у живильному середовищі у період повного цвітіння не знижує урожайність сої, оскільки підсилене поглинання фосфору перед цвітінням і подальше його переміщення у середині рослини було достатнім для забезпечення оптимального врожаю. На ранніх фазах свого розвитку рослини можуть задовольняти від 70 до 100% потреби у фосфорі за рахунок мінеральних добрив, при цьому поглинання ґрунтового фосфору знижується, а фосфор внесений стрічковим способом при сівбі, може засвоюватися навіть у кінці вегетаційного періоду. Основна маса фосфору з мінеральних добрив використовується через два-три місяці після внесення [31].

Нестача фосфору у ґрунті протягом вегетаційного періоду позначається на рості та розвитку рослини: кущ виростає маленьким, цвітіння і формування бобів затягується [6].

Застосування фосфорних добрив збільшує число та масу бульбочок. При 10-разовому збільшенні норм фосфору у 10 разів збільшується число бульбочок та у 15разів їх маса. Кількість зв’язаного азоту на 1 г бульбочок зростає від 51 до 155 мг.

Більшість дослідників рекомендують вносити фосфорні та калійні добрива під сою, якщо потреба рослин не забезпечуються доступними формами цих елементів із ґрунтових запасів. Застосування фосфорних добрив під сою є ефективним на всіх ґрунтах з низьким і середнім вмістом Р2О5 [5].

Дослідження, проведені в умовах Амурської області, показали, що найвищий ефект дає позакореневе живлення фосфором у фазі утворення бобів, а на фоні основного добрива - у кінці цвітіння [39].

У Приморському краї дослідами з вивчення впливу позакореневого живлення фосфором на динаміку накопичення й якість жиру в насінні сої встановлено, що синтез жиру при цьому відбувається швидше [99].

В умовах Казахстану фосфорні добрива прискорювали дозрівання насіння, підвищували їх урожайність та олійність. Дослідники вважають, що соя має потребу у фосфорі протягом всієї вегетації, причому в більшій мірі на тих ґрунтах, де відчувається недолік цього елемента [108].

У Ставропольському краї в умовах зрошення найбільшу прибавку врожайності сої (до 4 ц/га) забезпечувало внесення фосфорних та азотно-фосфорних добрив [24].

Не менш важливу роль у житті рослин сої відіграє калійне живлення. Для інтенсивного росту сої необхідна велика кількість калію. У регіонах, де соя висівається на всіх типах ґрунтів, окрім піщаних, кореневий шар має велику кількість калію, проте лише 1-2% є доступними для рослин. Максимальна потреба рослин у калії виникає у період формування насіння і триває до настання фази його достигання. Калій відіграє важливу роль в азотному обміні та перерозподілі вуглеводів, регулює водний баланс і синтез білка, підвищує стійкість рослин сої до захворювань і вилягання. Потреба рослин у калії в кінці цвітіння становить 18,5-20,1%, що в 1,5 рази більше, ніж потреба в азоті за той же період; у фазі масового утворення бобів - 41,9-44,2%; у фазі масового наливання насіння - 73,1-81%. За період дозрівання засвоєння калію складає 18,9%, що значно менше, ніж засвоєння азоту [103].

Калій необхідний рослині протягом усього періоду вегетації. Він впливає на поживний баланс рослин сої. Відомі випадки, коли на бідних калієм ґрунтах було одержано чотириразове збільшення врожайності сої завдяки застосуванню калійних добрив.

При середній забезпеченості ґрунту калієм щорічне внесення 80-120 кг/га К2О сприяє підвищенню урожайності сої в середньому на 4,2 ц/га; її оптимальний розвиток в загущених посівах можливий за умови, коли в листках не менше 0,28-0,30% фосфору та більше 1,8% калію на початку цвітіння [82].

Численні досліди в різних країнах показали залежність ефективності калійних добрив від запасів калію у ґрунті. Низьким є вміст калію на піщаних і підзолистих ґрунтах. Для вирощування сої калій необхідний у помірних кількостях. На полях з низьким або дуже низьким його вмістом варто вносити 44-60 кг/га К2 О. На більшості типів чорноземів, багатих на валовий калій, соя не реагує на калійні добрива. У Болгарії використання калійних добрив не є обов’язковим через значний вміст калію у ґрунтах. Лише для підтримки його ґрунтових запасів періодично, через кілька років, бажано вносити 60-80 кг/га К2О5 [30].

В умовах Далекого Сходу на дерено-підзолистих ґрунтах у першому мінімумі перебуває фосфор, у другому - азот, у третьому - калій. Тому у польових дослідах з вивчення системи удобрення сої найвищий ефект було одержано від внесення фосфорних і фосфорно-азотних добрив, але найвищу урожайність зерна сої забезпечує спільне внесення NPK. Оптимальними дозами для Приморського краю є N45 Р60 К90 [31]. Добрива збільшують асиміляційну поверхню сої, сприяють формуванню високої продуктивності. Максимальних розмірів асиміляційна поверхня досягала у фазі утворення бобів, але по варіантах досліджень була неоднаковою. При застосуванні Р60К30 розмір листкової поверхні у порівнянні з контролем (без добрив) збільшувався на 11,8%, К60К30 та N60Р60К30 - на 37,3%, при внесені розрахункової дози N78 - на 44,3%. Приріст урожайності зерна сої від внесення азотних і фосфорних добрив (N60Р60) порівняно з контролем склав 6,1 ц/га. Збільшення дози добрив до N90Р90, а також використання тільки фосфорних добрив Р60 є неефективним.

У дослідах, проведених в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, при розміщенні сортів сої Білосніжка та Київська 48 у ланці сівозміни чорний пар - озимина - соя оптимальною була доза мінеральних добрив N40Р40К40; у ланці сівозміни зайнятий пар (зернобобові) - озимина - соя - N60Р60К60; у ланці сівозміни чорний пар - озимина - буряки - ячмінь - соя - N90Р60К60. Добрива слід вносити восени під оранку, використовуючи розкидачі добрив РМГ-4 або РУМ-8 в агрегаті з тракторами МТЗ-80 або Т-150К. Мінеральні добрива (N60Р60К60) забезпечили у 1999-2000 рр. за даними лабораторії рослинництва, збільшення врожайності зерна сортів Білосніжка та Романтика на 3,1 ц/га, Аметист і Мрія - на 1,2-2,1 ц/га [86].

Досліди, проведені в Інституті кукурудзи, довели, що в умовах Степу на чорноземах звичайних найвищий урожай зеленої маси та більший вихід поживних речовин сої можна одержати при внесенні повного мінерального добрива. Фосфорні добрива підвищували врожайність насіння сої на 2,8 ц/га, фосфорно-калійні - на 4,1 ц/га, повне мінеральне добриво - на 3,8 ц/га. Урожайність підвищується в основному завдяки збільшенню маси рослин, утворенню більшої кількості бобів і підвищенню маси насіння на рослинах. Поряд зі збільшенням урожаю чітко виявляється позитивна дія азотно-фосфорних добрив на збільшення вмісту білка у насінні, отже, на підвищення збору білка з 1 га [27].

На чорноземних ґрунтах багатих валовими запасами калію, найбільш ефективним є внесення під сою азотно-фосфорних добрив у середніх дозах при співвідношенні N:P 1:1-1,5 [44]. На карбонатному перед кавказькому чорноземі близькі врожаї насіння сої (28,0-28,8 ц/га) одержано від доз добрив N60P60, N60P90, N90P90, N90P90K60, N120P120. [27].

Позитивний вплив на врожайність сої мали середні дози (60-90 кг/га) азотних та азотно-фосфорних [30]. Високі дози азотно-фосфорних добрив під сою неефективні. На карбонатному чорноземі показники врожайності сої були близькими (28,0 і 28,4 ц/га) при внесенні N60Р60 і N120P120 [24]. Це підтверджується дослідженнями УкрНДІЗЗ на темно-каштанових ґрунтах [44], дослідами на карбонатних чорноземах півдня Молдови [3], дослідами ЮжНДІГіМ на перед кавказьких чорноземах.

Дослідники рекомендують використовувати під сою повне мінеральне добриво з оптимальним співвідношенням елементів живлення. Дози добрив слід установлювати в господарствах конкретно для кожного поля залежно від родючості ґрунту. Кращим є таке співвідношення поживних речовин для сої за діючою речовиною, коли на одну частину азотних добрив припадає 1,5-2 частини фосфорних і 0,5-1 частина калійних добрив [52]. При внесенні добрив у такому співвідношенні створюються найбільш сприятливі умови для росту та розвитку рослин сої: підвищується їх продуктивність - збільшуються висота рослин (на 4,9-8,2%), їх вага (на 18,8-38,2%), кількість бобів (на 6,5-22,1%) і насіння (на 9,5-11,7%), їх вага на рослинах (на 16,9-27%). Урожайність зерна сої на фоні повного мінерального добрива підвищується в різних зонах країни у середньому на 3,2-5,6 ц/га[6; 52; 61; 96]. Парні комбінації азотних, фосфорних і калійних добрив забезпечують менші прирости врожаю. У дослідах Львівського сільськогосподарського інституту збільшення врожайності сої від застосування N45P45 становило 2,9 ц/га, від N45K45 - 2,1 ц/га, а від N45P45K45 - 3,2-3,7 ц/га [48].

У Воронезькому сільськогосподарському інституті на не інокульованих вилужених чорноземах ефективними були всі елементи живлення, але найбільш ефективним - повне мінеральне добриво (табл. 4).

4. Вплив добрив на врожайність насіння сої сорту Амурська 310 [61]

При застосуванні добрив спостерігається тенденція до збільшення вмісту поживних речовин і у зерні сої: на ділянках без добрив вміст азоту складав 4,47%; фосфору - 2,63; калію - 1,71%. З унесенням N60Р80К80 вміст азоту, фосфору та калію збільшився відповідно на 4,3%; 4,9; 3,5%; N90Р120К120 - на 11,0%; 10,7; 7,6%. Унесення повного мінерального добрива збільшує вміст протеїну в зерні на 1,0-3,1%; олії - на 1,6% [48].

На сірих лісових ґрунтах, за даними Чернівецького НВО „Еліта”, врожайність зерна сої, вирощеної без добрив, склала 15,2 ц/га, з внесенням повного мінерального добрива (N60Р60К30) - 19,3 ц/га. При внесенні добрив уміст протеїну підвищувався на 1,8-3%, жиру - на 0,5-1,6% [за 1].

Узагальнені результати 46 дослідів в умовах Приморського краю свідчать про ефективність повного мінерального добрива при співвідношенні N:P:K-1,5:2,5:1 [99]. Перевага фосфору у добриві обумовлена низькими запасами Р2О5 у ґрунтах. При середній урожайності сої без добрив 8,7 ц/га прибавки склали: від N - 0,3 ц/га; від Р - 2,8; від К - 0,3; від N на фоні РК - 1,2; від Р на фоні NK - 4,2; від К на фоні NP - 1,1 ц/га. Отже, для сої велике значення має оптимальне поєднання елементів живлення.

Узагальнення результатів дослідів наукових установ, розташованих у різних грунтово-кліматичних зонах, дає дані про вплив добрив на якість урожаю сої (табл. 5).

. Вплив добрив на вміст білка та жиру у насінні сої [105]

Ефективність мінеральних добрив у значній мірі підвищується у районах з достатнім зволоженням і при зрошенні. Дослідами широкої мережі науково-дослідних установ, практикою господарств установлено, що використання мінеральних добрив за оптимальних умов зволоження підвищує врожайність насіння сої на 6,1-13,8 ц/га, зеленої маси - на 17-70 ц/га, вміст протеїну у насінні - на 6,6%, у зеленій масі - на 3,4% [44; 55].

В умовах Степу внесення органічних добрив на чорноземі звичайному підвищує врожайність сої на незрошуваних землях на 2,7-3,5 ц/га, на зрошуваних - на 4,8-8,1 ц/га, а внесення мінеральних добрив на незрошуваних землях забезпечує приріст урожайності зерна сої на 3,2-5,1 ц/га, на зрошуваних - на 4,6-13,9 ц/га [45].

На зрошуваних землях Півдня України оптимальними дозами добрив, залежно від ступеня забезпеченості ґрунтів елементами живлення, є N60P60K60 - N90P90К60, які на фоні оптимальної вологості збільшують урожайність сої на 8,8-18,0 ц/га. При внесенні більш високих доз прибавки врожайності економічно себе не виправдовують [45].

Позитивною виявилася дія азотно-фосфорних добрив на продуктивність сої у найбільш зволожених районах центральної та передгірної зон Північного Кавказу. На раніше слабо удобрюваних полях збільшення врожайності насіння сої від мінеральних добрив (N60P60K60) досягало 2,8-5,2 ц/га. Від більш високої дози (N125P125K125) прибавка коливалася в межах 1,7-2,6 ц/га (16,3-25,3% від контролю) [24].

У дослідах на зрошуваних темно-каштанових ґрунтах дослідного господарства УНДІ зрошуваного землеробства при вивченні ефективності мінеральних добрив на фоні нітрагіну було одержано підвищення врожайності сої на 1,3-1,9 ц/га від дії азотно-фосфорних добрив у дозах від N60P60 до NI20P120. Малоефективним було застосування підвищених доз добрив при вирощуванні сої без зрошення та за різних режимів зрошення [44].

У дослідах Інституту зернового господарства УААН при внесенні добрив N40-60Р60-80К60-80, без поливу приріст урожайності склав 3,9 ц/га, а на поливі - 7,3 ц/га. Дія азоту підвищується у прохолодні весни, коли процеси нітрифікації ослаблені [6].

Достовірне збільшення врожайності насіння сої на 1,85 і 1,45 ц/га одержано також на поливі із внесенням фосфорного добрива (Р20) при сівбі [33].

На карбонатних чорноземах півдня Молдавії кращою з випробуваних при зрошенні була доза N60P60: підвищення врожайності порівняно з контролем (без добрив) склало 6,4 ц/га. Подальше збільшення кількості добрив (N90P90 і N120P120) не призводило до підвищення врожайності (табл. 6) [2].

6. Урожайність насіння сої залежно від норм добрив і режиму зрошення [2]

Коефіцієнти використання зерновими бобовими культурами фосфору та калію залежать насамперед від вологості ґрунту й активності симбіозу. На слабокислих або на нейтральних ґрунтах, средньозабезпечених фосфором і калієм (8-16 мг на 100 г ґрунту), при оптимальній вологості й активній фіксації азоту засвоєння рослинами рухливих форм фосфору із ґрунту становить 18-22%, обмінного калію - 20-25%. Коефіцієнти використання фосфору з добрив досягають при цьому 35-40%, калію - 65-80%. Завдяки такому застосуванню фосфорно-калійних добрив значно підвищується врожайність сої [23].

Якщо умови не сприятливі для азотфіксації, нестача азоту лімітує споживання рослинами фосфору та калію, тому коефіцієнти їх використання із ґрунту зменшуються до 3-7% і 5-10%. Унесення фосфорно-калійних добрив не підвищує засвоюваності цих елементів бобовими культурами. Мінеральні добрива в цьому випадку ними практично не використаються [57].

При відсутності симбіозу коефіцієнти використання фосфору та калію рослинами сої можна збільшити лише внесенням азотних добрив. За нормальної вологості ґрунту азотні добрива у більших дозах (200-300 кг/га) підвищують коефіцієнт використання фосфору із ґрунту з 3-7% до 18%, калію - з 5-10% до 23%, а з мінеральних добрив - відповідно з 30-40 до 60-80%. При цьому самі азотні добрива засвоюються рослинами на 38-69% [1].

В умовах нестачі вологи використання азотних, фосфорних і калійних добрив буває мінімальним, а іноді під дією азотних добрив навіть знижується споживання фосфору та калію із ґрунту [58].

У Криму досягнення високої врожайності сої (25-30 ц/га) можливе без унесення мінеральних добрив за оптимального режиму зрошення [92]. Унесення більш високих доз азоту (120 кг/га) є недоцільним через те, що витрати на добрива не завжди окупаються збільшенням урожаю, до того ж при цьому майже повністю пригнічується симбіотична азотфіксація, що знайшло підтвердження в дослідженнях відділу ґрунтової мікробіології південної зони України Науково-дослідного інституту УААН, розташованого у Криму [95]: науковці дійшли до висновку, що застосування мінеральних азотних добрив у посівах сої на зрошуваних землях півдня України є здебільшого агротехнічно й економічно недоцільним.

Способи внесення добрив. Ефективність мінеральних добрив багато в чому залежить від способу внесення та глибини загортання. При вирощуванні сої застосовують розкидне внесення добрив (твердих і рідких), стрічкове біля рядка та підживлення у вигляді розчину для обприскування листків.

Найбільш поширеним є розкидний спосіб із загортанням добрив у ґрунт, не трудомісткий, найбільш економічний, без ризику „обпалення”. Вносити добрива можна кожний другий або третій рік не в напружені періоди року. Основним недоліком розкидного способу є те, що доводиться вносити більшу кількість добрив, ніж при стрічковому способі, для досягнення однакового ефекту.

Важливо рівномірно розподілити добрива по полю, хоч соя і менше реагує на надмірне їх внесення в окремих місцях, а озима пшениця, ячмінь та овес на таких смугах вилягають. Основні причини нерівномірного внесення добрив: захват тих ділянок поля, куди вже було внесено добрива; неякісне подрібнення добрив і погана робота розкидачів; нерівномірна швидкість руху розкидача по полю; невдале розкидання добрив на схилових землях і на невеликих ділянках. Досвід соєсіяння показав, що чим нижче врожайність, тим більш помітним є вплив нерівномірності розподілу добрив, при вищій урожайності цей вплив менш помітний. Сухі грудки добрив більше знижують урожайність, ніж гранульовані та рідкі добрива.

Ефективність добрив значною мірою залежить від умов зволоження ґрунту. Тому їх необхідно вносити восени під оранку. Добрива, внесені під передпосівну культивацію, не завжди ефективні. Так, за даними Запорізького НВО „Еліта”, при внесенні мінеральних добрив під передпосівну культивацію приріст урожайності зерна сої у посушливому році був мінімальним - 0,2-0,3 ц/га, а у сприятливому за зволоженням році та під дією азотних і азотно-фосфорних добрив - 4,2-5,6 ц/га [1].

Для поліпшення живлення рослин сої азотом рекомендується створювати за допомогою фосфорно-калійних добрив сприятливі умови для діяльності бульбочкових бактерій, а необхідну кількість азоту вносити на глибину 28-30 см. Таке розміщення азотних добрив не зменшує фіксацію азоту бульбочковими бактеріями, основна діяльність яких відбувається у верхньому шарі ґрунту, а до періоду формування та наливання бобів, коли життєдіяльність бульбочкових бактерій зменшується, корені сої досягають глибших шарів ґрунту і засвоюють азот добрив, внесених на більшу глибину. При такому внесенні добрив рослини сої протягом вегетаційного періоду одержують достатню кількість азоту, що підвищує врожайність цієї культури [11].

Науковими дослідженнями та передовим досвідом доведено ефективність локального застосування мінеральних добрив при глибокому (до 22 см) їх загортанні: добрива загортаються у вологий шар, де вони менш доступні для бур’янів, які проростають на поверхні ґрунту. При локально-стрічковому внесенні добрив кількість бур’янів у посівах сої зменшується у півтора-два рази у порівнянні з розкиданим під культивацію. Ефективність добрив підвищується у два рази, коефіцієнт використання поживних речовин - на 15-35%. Урожайність зерна сої підвищується за рахунок збільшення на рослинах кількості бобів (на 61%), насіння (на 81%) та його ваги (на 63%). Ефект від локалізації добрив становить 3,3-5,1 ц/га [20; 52].

У польових дослідах, проведених у північному Степу України (м. Дніпропетровськ) на чорноземі звичайному, добрива вносили в один прийом восени під оранку, а також у два або у три прийоми. Роздрібне внесення не збільшувало врожайність сої порівняно із разовим унесенням (табл. 7).

. Вплив разового та роздрібненого внесення добрив на врожайність сої у північному Степу України [6]

Однак численними дослідами встановлено, що основне добриво не завжди забезпечує потребу рослин в елементах живлення на самому початку їх розвитку, особливо в роки з прохолодною весною, коли нітрифікація у ґрунті проходить повільно. Тому рекомендується припосівне внесення мінеральних добрив у невеликих дозах, що сприяє кращому росту та розвитку рослин у початковий період [32; 44; 58;]. Унесені в рядки при сівбі мінеральні добрива у дозі 5-15 кг по діючій речовині підвищували врожайність зерна сої на 1,2-2,0 ц/га, зеленої маси - на 12-15 ц/га, вихід кормових одиниць і протеїну збільшувався відповідно на 5,0-10,2% і 5,1-8,1% [11; 47; 62].

Припосівне внесення добрив підвищує коефіцієнт використання поживних елементів, стимулює швидкий ріст коренів і закладання репродуктивних органів, сприяє найбільш інтенсивному формуванню листкової поверхні, розвитку бульбочок. Рядкове добриво в дозі N10P15 збільшувало врожайність сої на бурому лісовому ґрунті на 3,7 ц/га, на підзолисто бурому лісовому - на 2,6 ц/га, на лучно-чорноземному - на 1,8 ц/га [за 50].

Дослідами останніх років доведено перевагу припосівного внесення складних добрив. Так, унесення суперфосфату сприяло підвищенню урожайності на 1,2 ц/га, амофосу - на 2,3 ц/га [106]

При припосівному внесенні добрив важливо уникати їх контакту з насінням, оскільки при цьому, залежно від виду та дози добрив, схожість насіння знижується на 11-46% або зовсім втрачається. При роздільному внесенні добрив на відстані 5-7 см збоку від рядка сої та на глибину 6-8 см шкідливий вплив на проростання насіння цілком усувається. На піщаних ґрунтах ці відстані необхідно збільшувати у два рази. Унесення N60 під допосівну культивацію забезпечувало збільшення врожайності на 2,1 ц/га, а локальне (на 10 см у глибину та на 5 см у бік від рядка з насінням) - на 3,4 ц/га. Таке ж збільшення забезпечувалося локальним внесенням N17P60 [32; 52; 76].

Стрічкове та рядкове внесення добрив забезпечують ефект у рік унесення, особливо на сильно кислих ґрунтах. Стрічкове внесення добрив у комбінації з розкидним рекомендується на полях з дуже низьким умістом фосфору та калію. Для стрічкового внесення рекомендоване співвідношення поживних речовин Р : К має бути 1 : 2 або 1 : 3. У дослідах Ростовської дослідно-меліоративної станції Південного НДІГіМ найвищою урожайність зерна сої була у варіанті, який поєднував унесення основного добрива (Р60 восени під оранку, N60 під передпосівну культивацію) та припосівне внесення P12 локально. У середньому за три роки урожайність сої в цьому варіанті склала 23,1 ц/га, або на 2,4 ц/га більше, ніж при внесенні тільки основного добрива [100].

При розробці оптимальної системи живлення сої важливе значення мають строки внесення добрив. Найбільш раціональним та економічно вигідним є внесення мінеральних добрив у два етапи: на першому 2/3 від загальної кількості необхідних добрив під оранку, на другому - 1/3 у вигляді вегетаційного підживлення. Роздільне внесення азотних і фосфорних добрив сприяє підвищенню урожайності насіння сої майже на 30% [11].

Переважне значення має роздрібнене внесення добрив, особливо азотних, з урахуванням потреби рослин сої в елементах живлення у різні фази розвитку [38]. Позитивний вплив роздрібного внесення добрив обумовлений тим, що основну частину поживних речовин соя споживає у період цвітіння-наливання насіння, коли ґрунтові запаси їх уже вичерпуються. При нестачі елементів живлення у фазі цвітіння квітки та зав’язі опадають.

У дослідах ВНДІОК, проведених на перед кавказьких вилужених чорноземах, чітко виявилася перевага роздрібного внесення N60P120, коли половину дози вносили восени під оранку, а решту - при першому та другому поливах (по N15P30) гідропідживлювачем, установленим на дощувальній машині ДДН-70. У порівнянні з основним унесенням усієї дози збільшення врожаю сої від роздрібного застосування склало у середньому за три роки 2,1 ц/га. При меншій дозі (N60Р60) роздрібне внесення одних азотних добрив не дало ефекту [14].

В умовах степового Криму, найбільш раціональним та економічно вигідним є роздрібне внесення мінеральних добрив [21]. Оскільки рослини сої мають більше половини азоту у біологічному вигляді, рекомендується азот, якого не вистачає рослинам, вносити у вигляді мінеральних добрив, причому 2/3 разом з К60 і Р60 вносити під зяб, а 1/3 як стартову дозу - під передпосівну культивацію. Такий розподіл мінерального азоту пояснюється тим, що у перші три тижні після появи сходів доступний азот або зовсім відсутній, або надходить у рослину у невеликих кількостях; високі дози мінерального азоту сильно пригнічують діяльність бульбочкових бактерій і спричиняють до зниження вмісту протеїну у зерні; завдяки внесенню N60-80 таке пригнічення стає мінімальним і забезпечує найбільший ефект, але за умови активної фіксації атмосферного азоту бульбочковими бактеріями. Внесення у ґрунт Р60 підвищило урожайність зерна сої на 2,9 ц/га, при внесенні N120P90 - на 2,7 ц/га, а при роздрібному внесенні N60P120 під передпосівну культивацію та N60 на початку утворення бобів - на 3,4 ц/га.

Найбільший урожай насіння сої у середньому за п’ять років було одержано при застосуванні азотних підживлень N30 у фазі бутонізації на фоні N60P60. Підвищення врожайності насіння склало 8,1 ц/га у порівнянні з контролем, а по відношенню до дози N60P60 - 3 ц/га. Цей варіант виявився економічно найбільш ефективним. Витрати на придбання, внесення добрив і вирощування більшого врожаю окупилися у 5,6 разів додатковим чистим доходом. Збільшення дози фосфорних добрив до Р90 так само, як і їх внесення разом з насінням, істотно не вплинуло на продуктивність сої [1].

Приблизно 80% поживних речовин засвоюється соєю у період між початком утворення бобів і фізіологічною стиглістю. У цей час соя потребує додаткової кількості поживних речовин і при їх відсутності зменшує продуктивність. Тому велику роль у підвищенні врожаїв сої відіграє своєчасне підживлення, що усуває голодування рослин у критичні фази їх розвитку. Необхідність підживлення визначають по зовнішньому вигляду рослин і за допомогою лабораторії Магницького. При кореневих підживленнях добрива вносять культиваторами-підживлювачами у міжряддя на глибину 8-12 см до змикання рядків. Підживлення є найбільш ефективними у фазу цвітіння, коли потреба у поживних речовинах збільшується. Кращими формами добрив для підживлення є суперфосфат подвійний, амофос, діамофос, нітрофос, сечовина. За результатами дослідів підживлення сприяють підвищенню врожайності зерна сої на 2,1-3,7 ц/га [14; 24; 44; 52].

Досліди з підживленням показали, що соя має велику потребу в додатковому внесенні добрив у період формування бобів, оскільки азотисті сполуки у ґрунті починаючи із серпня різко убувають, частина їх вимивається, частина денітрифікується, крива наявності у ґрунті рухливих сполук фосфору у липні-серпні теж падає до нуля, і соя як пізня культура у період формування бобів виявляється у несприятливих умовах азотного і фосфорного живлення. Кореневі підживлення в цей період важко виконувати через неминуче ушкодження коренів і листя. Тому останнім часом широко вивчаються некореневі підживлення сої [31].

Ф. П. Мацков підкреслював, що основною перевагою позакореневого живлення рослин є реутилізація внесених добрив, які минають систему корінь - ґрунт, де відбуваються складні процеси міграції, перетворення та закріплення поживних речовин; при позакореневому підживленні удобрюється рослина, а не ґрунт [66]. Позакореневе живлення є засобом швидкого, оперативного впливу на процеси метаболізму на різних фазах розвитку рослин, при гострій нестачі будь-якого поживного елемента, наприклад, при хлорозі. Перевагою позакореневих підживлень є висока ефективність використання внесених добрив, можливість одночасного внесення добрив, пестицидів, ростових речовин і різних хімічних добавок [18]. Поряд з підвищенням урожайності насіння сої (на 15-20%) і поліпшенням його якості підживлення на чотири-сім днів прискорює дозрівання. Проте позакореневе внесення добрив можна розглядати тільки як спосіб додаткового удобрення, який аж ніяк не може замінити внесення основного добрива у ґрунт [66].

Позакореневе підживлення у світовій практиці набуло значного поширення, оскільки є найбільш ефективною системою удобрення. Потрапляючи до рослин шляхом обприскування, добрива засвоюються практично повністю.

Щоб досягти ефекту, однакового із внесенням добрив у ґрунт, для позакореневого підживлення потрібно майже у 10 разів менше мікроелементів. Висока ефективність позакореневого підживлення пов’язана з тим, що добрива наносяться на листя, отже, не переходять у не засвоювані форми внаслідок хімічного, фізичного та біологічного зв’язування у ґрунті та не вимиваються з нього. Позакореневе підживлення не призводить до закислення ґрунту та до інших фізико-хімічних змін [66].

Якщо внесення високих доз азотних добрив обмежувало діяльність бульбочкових бактерій, то позакореневе підживлення дозволяло внести додаткову кількість азоту другим шляхом - через листя. Роздрібне внесення азотних добрив - N60 під культивацію та N60 при позакореневому підживленні дозволяє рослинам засвоювати азот не тільки через кореневу систему, а й через надземні органи, зокрема через листя. У дослідах кількість бульбочок на коренях однієї рослини збільшувалося на 8,2 шт. у порівнянні з варіантом із внесенням N120P120 під передпосівну культивацію [18].

У рослин сої наростання вегетативної маси та нагромадження поживних речовин відбувається до початку утворення бобів. У фазі масового цвітіння більша частина поживних речовин надходить у репродуктивні органи. У період наливання насіння відбувається реутилізація елементів живлення з вегетативних органів: з листя у боби надходять не тільки вуглеводи, а й азот, фосфор, калій, сірка, листя знижує інтенсивність фотосинтезу та забезпечення бульбочок вуглеводами, а бульбочки у свою чергу зменшують постачання рослині азоту. Починається саморуйнування рослини [23]. Затримати старіння листків і зниження їх фотосинтетичної діяльності можна позакореневими підживленнями. Оскільки рослини сої можуть засвоювати азот і зольні елементи не тільки через кореневу систему, а й через надземні органи, дослідники пропонують обприскувати рослини азотними добривами у фазі цвітіння та формування бобів; триразове підживлення азотом дозволяє підтримувати інтенсивність фотосинтезу на високому рівні та підвищувати врожайність насіння сої на 10-12%.

Найкращі результати дають позакореневі підживлення не тільки азотом, а й іншими елементами мінерального живлення, зокрема фосфором, калієм, сіркою й ін. У дослідах Благовєщенського сільськогосподарського інституту [18] позакореневе підживлення сої суперфосфатом у дозі 1ц на 1га сприяло не тільки підвищенню врожайності насіння сої (на 2,3-3,7 ц/га), а й значному збільшенню виходу жиру та протеїну. Урожайність насіння підвищується завдяки зменшенню абортивності та збереженню бобів на рослинах, збільшенню числа бобів із трьома-чотирма насінинами та зменшенню їх числа з однією-двома насінинами, а також збільшенню маси насіння. Перевагою позакореневого підживлення суперфосфатом є ще й те, що під його впливом фаза формування бобів скорочується, соя дозріває на шість-сім днів швидше.

Для позакореневих підживлень використовують добре розчинні у воді добрива: азотні - сечовину, фосфорні - поліфосфат або рідкі комплексні добрива, калійні та сірчані - сульфат калію. Оптимальним є співвідношення N : Р2О5: К2О : S у розчині, яке відповідає співвідношенню їх у насінні та не залежить від родючості ґрунту. Звичайно проводять два-чотири підживлення (разове внесення більших доз добрив призводить до опіку рослин): перше - на початку утворення бобів, коли починається збідніння листків елементами живлення; наступне - через 8-12 днів після попереднього. Закінчують підживлення, коли боби набудуть жовтого кольору та половина листків пожовкне. Позакореневі підживлення азотом у суміші з іншими елементами не пригнічують бобово-ризобіальний симбіоз і не знижують кількість фіксованого азоту повітря [26].

У дослідах Інституту зрошуваного землеробства УААН також вивчалися позакореневі підживлення сої мінеральними добривами N10Р3К4 + S0,7. Підживлення проводили у фазі наливання та на початку дозрівання бобів. Результати досліджень показали, що позакореневі підживлення є ефективним засобом підвищення врожайності насіння сої. Підвищення врожайності на 2,2 ц/га забезпечувало обприскування рослин сої у фазі початку дозрівання бобів розчином азотного добрива в дозі 10 кг/га. Найбільші прибавки врожайності насіння сої (2,7-3,4 ц/га) було одержано при дворазовій обробці рослин у сполученні з добривами, які містять сірку (табл.8).

8. Вплив позакореневих підживлень на врожайність насіння сої [44]

У Московській сільськогосподарській академії ім. К.А. Тімірязєва проводилися дослідження з вивчення впливу позакореневих підживлень рідких комплексних добрив на врожайність сої. Склад добрива: NРК - 10-34-21 кг/га; поліфосфат, сульфат калію - 22 кг/га; сечовина - 55 кг/га. Перше підживлення проводилося у період цвітіння-початку утворення бобів, коли зменшується приплив поживних елементів у листя, друге та третє через - 10-12 днів після першого, коли відбувається інтенсивний відтік поживних речовин із листя. Урожайність насіння сої із триразовим позакореневим підживленням комплексними добривами збільшувалася на 21-24%. Дослідженнями встановлено, що дво - та чотириразові позакореневі підживлення рослин сої рідкими комплексними добривами з мінеральним азотом не зменшують, а іноді навіть збільшують масу активних бульбочок, підсилюють симбіотичну фіксацію азоту повітря у період від першого підживлення до кінця вегетації. Передпосівне ж внесення азотних добрив пригнічує симбіотичну діяльність посівів тим сильніше, чим вище доза азоту.

У дослідах із позакореневими підживленнями в Молдавії та на Мухранскій рівнині листя довше залишалося зеленим і мало більше хлорофілу, ніж не підживлені рослини. За чотирьох підживлень сформувався більш високий урожай насіння: у Молдавії у середньому за три роки на 3 ц з 1га, на Мухранскій рівнині - на 8,4 ц; збільшився збір білка й олії з кожного гектара. Дворазові позакореневі підживлення також позитивно впливали на врожайність насіння сої. Під впливом позакореневих підживлень змінювалася структура врожаю: на 2-5 шт. збільшувалася кількість бобів, на 4-11 шт. - кількість насінин на одній рослині, на 3-6 г - маса 1000 насінин [2].

У нашій країні позакореневе підживлення також виявило свою економічну ефективність; воно сприяє значному поліпшенню живлення рослин, знижує залежність урожаю від стану ґрунту. Його застосування в Україні стримувалося через брак рідких комплексних добрив, збалансованих не лише за головними елементами живлення, а й за мікроелементами. Рекомендації щодо позакореневого підживлення з використанням карбамідо - аміачних сумішей (КАС) з додаванням мікроелементів перед обприскуваннями не мали широкого застосування через складнощі з приготуванням поживного розчину та через практичну неможливість скомплектувати необхідні складові мікроелементи безпосередньо у господарстві. Ця проблема дещо наблизилася до розв’язання після того, як Броварська фірма „Цеоліт” (Київська область) розпочала випуск кристалічних та рідких концентрованих добрив серії „Еколист” (це композиції таких елементів, як азот, фосфор, калій, магній, кальцій, сірка, молібден, бор, мідь, цинк, залізо, марганець, кобальт, титан, ванадій, вуглекислота у формі хелатів, які легко засвоюються рослинами). За вмістом NРК 1 кг цих добрив відповідає 100 кг гною, а за мікроелементами - його тонні, при повній відсутності властивих гною негативних впливів. „Еколист” не викликає у рослин опіки, безпечний для людей і тварин, добре зберігається, придатний до змішування із сечовиною та пестицидами [6].

Властивості „Еколиста” дають змогу більш ніж удвічі знижувати дозування основних азотних добрив. Перевагою позакореневого підживлення є також можливість обприскувати рослини добривами разом із застосуванням багатьох засобів захисту рослин, використання сечовини, застосовувати добрива в умовах дефіциту елементів живлення, а також за їх слабкої доступності у ґрунті у несприятливих умовах під час вегетації (низька кислотність ґрунту, холодна погода, посуха). Позакореневе підживлення рослин рідкими комплексними добривами підвищує стійкість рослин проти хвороб і шкідників.

Численні досліди та багаторічна практика застосування позакореневого підживлення добривами „Еколист” в різних країнах Європи свідчать про те, що воно забезпечує істотне підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення їх якості. Результати застосування добрив „Еколист” в Інституті землеробства УААН свідчать про підвищення врожайності насіння сої на 11,7% (з 2,31 до 2,58 т/га) порівняно з фоном без добрив [6].

Розроблено прийоми діагностики потреби рослин сої в окремих елементах живлення за допомогою лабораторії Магницького, визначено оптимальні рівні концентрації елементів у клітинному соку черешків листків для всіх фаз розвитку рослин сої. Так, у фазу цвітіння нормальний уміст NO3 становить 250-400 мг на 1 кг клітинного соку; Р2О5 - 40-60; К2О -250-300 мг. У виробничих дослідах, позакореневі підживлення сої простим суперфосфатом сприяли підвищенню врожайності сої на 2,0-3,7 ц/га.

На врожайність сої великий вплив чинить також величина рН ґрунту. Залежно від типу ґрунтів оптимальним для сої є значення рН 6,2-6,8. Основним способом зміни реакції ґрунту є вапнування [5].

За даними Інституту кормів [4], високі врожаї насіння сої у великому регіоні з кислими ґрунтами - Лісостепу України забезпечуються вапнуванням, внесенням мінеральних і бактеріальних добрив.

Рекомендується застосовувати такі вапняні матеріали, як мергель, гашене вапно. Цінність вапняку визначається його здатністю нейтралізувати кислотність ґрунту та швидкістю дії. У сільському господарстві для розкислення ґрунту використовується карбонат кальцію СаСО3 із різним умістом магнію. Дрібний помел вапняного матеріалу збільшує загальну поверхню часток та ефективність вапна.

Рідкі вапняні суспензії застосовуються з кінця 70-х років минулого століття. До їх складу входить подрібнений вапняк. Ефект від їх використання настає за короткий період. До того ж ці суспензії сприяють підвищенню токсичної дії гербіцидів на бур’янах.

Дози вапна для вапнування кислих ґрунтів вибираються за даними хімічних аналізах. Повторне вапнування поля рекомендується проводити через три-п’ять років із внесенням половинної дози і через вісім-десять років із внесенням повної дози.

Для найбільшої ефективності вапно загортають у ґрунт. Оскільки реакція нейтралізації здійснюється повільно, істотна зміна реакції ґрунту настає через декілька місяців після внесення вапна. На кислих ґрунтах вносять 2,5-4,5 т/га вапна залежно від кислотності (краще до початку основної оранки); іноді (при більших нормах) половину норми розкидають і заорюють глибоко у ґрунт, решту - розподіляють по оранці та загортають дисковою бороною.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

.1 Ґрунтово-кліматичні умови

Ґрунт в сівозміні на якій закладались польові досліди, чорнозем типовий слабозмитий малогумусний важко-суглинковий на карбонатному лесі. За даними кафедри агрохімії та ґрунтознавства ХНАУ, він характеризується вмістом гумусу в орному шарі (за Тюріним) 5,0%, легкогідролізованого азоту за Корнфільдом 103-124 мг /кг ґрунту, фосфору й калію за Чіріковим - відповідно 97-121 та 127-137 мг /кг ґрунту; ємність поглинання і сума поглинутих основ відповідно - 33-36 і 30-33 мг /екв на 100 г ґрунту. Гідролітична кислотність становить 2,3-2,8 мг /екв на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами - 94,7-99,0 %, рН сольової витяжки - 6,3-6,6.

Агрофізичні й агрохімічні властивості ґрунту добрі: щільність твердої фази шару ґрунту 0-30 см становить 2,58 г/м3, щільність будови її - 1,17-1,25 г/м3, загальна пористість - 51,6-54,7 %.

Рельєф поля, де розташовувались дослідні ділянки, має рівне водорозділове плато із слабо пологим схилом. Ґрунтові води залягають на глибині 16 м і на водний режим в зоні розташування основної маси кореневої системи сої впливу не чинили.

Клімат зони східного Лісостепу України, де проводили польові дослідження, носить помірно-континентальний характер, причому континентальність збільшується із заходу на схід. Ця зона характеризується нерівномірним надходженням опадів за вегетаційний період та значним коливанням температури. Посушлива погода, як правило, супроводжується суховіями.

Дослідне поле Харківського НАУ імені В.В. Докучаєва розташоване на південно-східній частині м. Харкова на четвертій терасі р. Уди з найвищою точкою над рівнем моря 177,5 м. Згідно багаторічних даних Роганської метеостанції, розташованою на відстані 200-800 м від міста закладки польових досліджень, дослідне поле характеризується наступними показниками: тривалість без морозного періоду становить 175 діб; дата стійкого переходу температури повітря через 0о С засвідчує початок, а потім і кінець зими, для дослідного поля 20. VІ - 18. ІХ, що становить 243 доби. Стійкий перехід температури через 5оС зумовлює період вегетації рослин сої, для дослідного поля це 5. IV - 24.X, що становить 202 діб. Стійкий перехід температури через 10о С - активна вегетація сільськогосподарських культур і вегетація теплолюбних рослин, для дослідного поля це 22. IV - 2.X, що становить 163 доби. Перехід температури через 15о С умовно вважають за початок і кінець літа, для дослідного поля це 13.V - 9. ІХ, що становить 119 діб; сума активних температур, в середньому, складає 2820о С; кількість опадів в регіоні становить 529 мм з коливанням в межах 403-635 мм.

Соя є культурою дуже вимогливою до гідротермічних умов вирощування (А.О. Бабич, 1993). Оскільки історичною батьківщиною сої є регіони з теплим мусонним кліматом, то температурний режим для неї є важливою умовою формування високого вражою. Крім суми активних температур, для неї важливим фактором отримання високих врожаїв є волога. Для набубнявіння і проростання насіння соя потребує 130-160% води від своєї маси.

2.2 Погодні умови

Погодні умови під час вегетаційного періоду сої у 2010-2011 рр. мали певні особливості. Відомо, що на урожайність насіння сої істотний вплив чинять опади, які випадають в червні, липні та, частково в серпні, через те, що соя відрізняється високою посухостійкістю в початковий період росту (до цвітіння) та достатньо вимоглива до вологи у фазі цвітіння, утворення бобів та наливу насіння. Загальне водоспоживання посівів сої коливається від 3000 до 5500 м3/га, коефіцієнт водоспоживання - від 1500 до 3500м3 на 1 тонну насіння (А.К. Лещенко, 1978). У зв’язку з цим підвищену кількість опадів в червні - серпні слід вважати дуже сприятливою для сої. Однак в окремі роки сума опадів в цей період не сягає норми. В поєднанні з високими температурами та низькою вологістю повітря це призводить до значного зниження продуктивності сої.

З урахуванням середніх багаторічних спостережень сівбу сої на дослідному полі розпочинали в першій декаді травня, а збирання проводили у другій декаді вересня.

Враховуючи це, основну увагу в спостереженнях за гідротермічними умовами, приділяли саме періоду квітень - вересень, який визначав особливості формування продуктивності посівів сої.

Рис. 1. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2010 року та середньо багаторічна норма.

Спостереження показали, що початок весни 2010 р. був теплим та посушливим, кількість опадів в березні та квітні була меншою за норму на 14,2 і 22,1 мм, або на 50 і 62%, а середньодобова температура повітря на 0,5 і 0,7оС вище норми. Травень можна охарактеризувати як теплий з достатнім зволоженням. Так, середньодобова температура була більшою за норму на 1,6оС, а сума опадів - на 19,3 мм, або на 44% (рис. 1).

Найбільш посушливі умови влітку відмічено у червні - середньодобова температура повітря була більшою за норму на 2,6оС, а кількість опадів меншою на 37,7 мм, або на 59%, порівняно до середньобагаторічної норми, що негативно вплинуло на цвітіння рослин та формування бульбочок на коренях сої.

Середньодобова температура липня становила 24,7оС, при нормі 21,4оС. Кількість опадів була більшою від норми на 30,5 мм, або на 43%. Такі погодні умови липня покращили умови для формування бобів. Проте різке підвищення температури і відсутність опадів у серпні спричинили погіршення наливу насіння, що призвело до зменшення урожайності зерна сої. В цілому у 2010 році за весняно-літній період, середньодобові температури повітря були більшими від оптимальних показників на 2,2оС, а кількість опадів була меншою на 43,8 мм або на 15%. Сума ефективних температур була більшою за норму на 302,8оС.

Таким чином, весняно-літній період 2010 року можна охарактеризувати як посушливий та теплий.

У вересні склалися надмірно вологі умови, що ускладнювало процеси дозрівання, погіршувало умови збирання врожаю, призводило до втрат зерна сої.

Рис. 2. Основні метеорологічні показники вегетаційного періоду 2011 року та середньо багаторічна норма.

Початок весни 2011 р. був досить вологим та прохолодним. Так, кількість опадів в квітні перевищувала норму на 18,4 мм (або на 52 %), а середньодобова температура повітря була менше норми на 1,4оС (рис. 2).

В травні температура повітря була на 1,2оС вищою за норму, а кількість опадів знаходилась в межах норми. Червень був надмірно зволожений, кількість опадів перевищила норму на 131,3 мм (або на 207%), а середньодобові температури знаходилась в межах норми. В той же час, сума ефективних температур за місяць була на 38,8оС більше оптимального рівня. Середньодобова температура липня була на 1,6оС вище норми. Сума ефективних температур була вище оптимальних показників - 402,1оС, при нормі 346,7оС. Кількість опадів також перевищила норму на 19,3 мм ( або на 27%). В серпні зберігалася тепла погода, середньодобова температура перевищила норму на 1,5оС, при достатній кількості опадів.

В загальному весняно-літній період (квітень-серпень) можна охарактеризувати як оптимальний за середньодобовою температурою повітря (18,2оС при нормі 17,6оС) та надмірно зволожений, кількість опадів була на 174,0 мм, або на 67% більше норми. Сума ефективних температур була більше норми на 259,2оС і становила 1347,9оС при нормі в 1088,7оС.

Таким чином, різні агрометеорологічні показники в роки проведення досліджень дали змогу повніше виявити вплив погодних умов на неоднорідність росту, розвитку та продуктивність рослин сої.

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

3.1 Методика досліджень

Польові та лабораторні досліди проводили у 2010-2011 роках на дослідному полі ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. Дослідження за даною темою є частиною тематичного плану наукових робіт кафедри рослинництва Харківського НАУ імені В.В. Докучаєва “Формування урожайності зернових, бобових, технічних культур і кормових трав” (номер державної реєстрації 0105U005377).

Об’єкт досліджень - фізіологічні та біологічні процеси формування високих і сталих урожаїв досліджуваних сортів сої.

Предмет дослідження - елементи технології вирощування: сорти сої різних груп стиглості, мінеральні добрива, краплинне зрошення.

Методи дослідження - польовий для визначення росту й розвитку рослин, формування врожайності; візуальний для ведення фенологічних спостережень; лабораторний для визначення якісних показників зерна; вимірювально-ваговий для встановлення висоти рослин, площі листкової поверхні і фотосинтетичних показників, сухої речовини, структури рослин; розрахунково-порівняльний для оцінки економічної та енергетичної ефективності технологічних прийомів вирощування сої; математично-статистичний - для оцінки достовірності отриманих результатів досліджень.

Метою досліджень було вивчення впливу різних доз мінеральних добрив на продуктивність нових скоростиглих сортів сої Романтика і Аннушка. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

дослідити вплив різних доз мінеральних добрив на польову схожість насіння та процеси росту й розвитку рослин сої;

вивчити особливості формування асиміляційної поверхні рослинами сої залежно від досліджуваних факторів;

встановити ефективність мінеральних добрив на формування бобово-ризобіального комплексу за умови використання краплинного зрошення;

дослідити вплив мінеральних добрив на фоні краплинного зрошення на урожайність та якість насіння сортів сої різних груп стиглості;

визначити індивідуальну продуктивність рослин залежно від досліджуваних факторів; добриво соя урожайність зрошення

дати енергетичну та економічну оцінку ефективності досліджуваних прийомів технології вирощування сої на зерно.

Облікова площа ділянки 18 м2 із шириною 1,8 м та довжиною 10 м. попередниками в дослідах були баштанні культури.

Агротехніка на дослідних ділянках відповідала сучасним технологіям у зоні Східного Лісостепу України за винятком заходів, що вивчалися у дослідах. Посів проводили сівалкою СН-16 з шириною міжрядь 45 см, з нормою висіву 800 тис. схожих насінин на 1 га. Вагова норма висіву розраховувалася за формулою :

НВ = (Н*М*100): ПП; кг/га.

де; НВ - норма висіву, кг/га

Н - норма висіву, тис. шт./га

М - маса 1000 насінин, г

ПП - посівна придатність, %

Посівна придатність розраховується за формулою

ПП=(С х Ч):100%

де; С - схожість насіння , %

Ч - чистота насіння, %

Після появи повних сходів проводили облік густоти сходів сої. Для цього використовували метод пробної ділянки.

При відомій фактичній густоті рослин і нормі сівби розраховували польову схожість насіння за формулою :

А=(В х 100):С, %

де, А- польова схожість, %

В- фактична густота рослин

С- норма висіву , тис. схожих насінин на га.

Облік густоти посіву проводили і перед збиранням урожаю.

Протягом вегетаційного періоду проводили фенологічні спостереження. Для встановлення відповідної фенологічної фази на ділянках проводили підрахунок рослин з характерними для неї ознаками. В трьох місцях ділянки аналізували по 10 типових рослин, кожний раз на відстані 5 метрів один від одного.

Початком фази визначали день, коли її настання відмічено у 15% рослин, повну фазу відмічали при наявності її ознак у 75% рослин.

Відмічали наступні фази розвитку сої:

сходи, з’явлення сім’ядолей на поверхні ґрунту та розкриття примордіальних листків;

утворення трьох трійчастих листків;

галуження, утворення в пазухах листків пагонів розміром більше одного см;

бутонізація, утворення бутонів в нижньому ярусі рослини;

плодоутворення, поява перших бобів довжиною 1 см;

достигання, зміна кольору бобів та всієї рослини.

Протягом періоду вегетації визначали площу листкової поверхні. Для цього використовували метод висічок. На ділянці з облікових ділянок відбирали по 10 рослин. З листків середньої проби ручним свердлом робили 50 висічок. За діаметром висічок розраховують їх площу, потім по пропорції розраховують площу всіх листків у пробі.

Площу у пробі розраховували за формулою:

Sp=(Sv х Mp)/Mv /10000=см2

де Sp - площа в пробі, см2площа 50 висічок, см2маса листя з проби, гмаса висічок, г

У фазу цвітіння визначали кількість та масу бульбочок.

Вологість ґрунту визначали термостатично-ваговим методом за фазами розвитку.

Збір врожаю суцільний поділянковий комбайном «Sampo - 500».

Перед збиранням визначали схильність посівів сої до вилягання за методикою М.М. Кулішова та М.Р. Асики (1965).

За день до збирання з облікових ділянок відбирали снопи для визначення структурних показників врожаю. Із снопів визначали такі показники: кількість рослин в снопі, висоту рослин, висоту прикріплення нижніх бобів, кількість бобів на одній рослині, кількість насінин в одному бобі, масу 1000 насінин, масу насіння зі снопа.

Також проводили лабораторні аналізи - визначали вміст білка та олії в насінні сої.

Характеристика досліджуваного сорту сої.

Сорт Аннушка

Внесений до Реєстру сортів рослин України у 2007 році.

Сорт напівдетермінантного типу, кущ стислий. Висота рослин 80-120 см, висота формування бобів нижнього ярусу 12-15 см, опушування стебла і бобів темно-сіре, гіпокотиль з антоціаном. Квіти фіолетового кольору. Насіння середнє (маса 1000 насіння 110-155 г), овально-округле, жовте, рубчик кольору оболонки з білим очком, придатне для харчової переробки. Сорт має підвищену кількість бобів на рослині і насіння в бобі (більше 20% 4-сім'яних) порівняно з іншими сортами. У сорту високий генетичний потенціал продуктивності. Високоврожайний новий сорт сої Аннушка не має аналогів по скороспілості серед вітчизняних і зарубіжних сортів, він абсолютно надійний попередник для озимих культур.

Ультраскоростиглий (вегетаційний період 75-85 днів).

Вміст в насінні: білка - 40-42%, жиру - 18-21%

.2 Результати досліджень

Соя як світлолюбна культура формує високий урожай тільки за оптимальної площі живлення, за доброї освітленості рослин. У сортовому аспекті спостерігається взаємозв’язок площі живлення рослин з морфологічними та біологічними особливостями сортів - формою куща, характером розміщення листків, їх розмірами, висотою рослин, тривалістю вегетаційного періоду. Для збільшення врожайності сої необхідно підвищувати коефіцієнт використання сонячної енергії, створюючи оптимальні умови світлового режиму для кожної рослини та ценозу в цілому.

Для сої характерною є висока пластичність відносно площі живлення рослин, що виявляється у зміні індивідуальної продуктивності - коливанні кількості вузлів, гілок, бобів, насіння, їх маси, висоти прикріплення нижніх бобів та ін. У посівах з оптимальними густотою та площею живлення рослин основна кількість бобів (64,5-70,6%) і насінин формується на головному стеблі, у зріджених посівах - на бокових гілках 71,5% бобів, у сильно загущених посівах - на головному стеблі 85,2% бобів [11].

Спостереження показали, що на ріст і розвиток рослин сої суттєво впливали мінеральні добрива, як на ділянках без зрошення, так і на зрошенні. На варіантах застосування мінеральних добрив покращувалися умови росту і розвитку рослин сої, збільшувалася листкова поверхня, покращувалися фотосинтетичні та симбіотичні процеси. Так, на варіантах застосування мінеральних добрив поліпшувалися умови для проростання насіння і отримання сходів. На ділянках без зрошення завдяки внесенню добрив густота сходів збільшувалася на 10-23 тис./га, на зрошуваних ділянках - на 5-12 тис./га (табл. 9). Простежується тенденція: із збільшенням дози добрив збільшувалася густота сходів сої. Це можна пояснити покращенням умов для проростання насіння на удобрених ділянках. Зрошення в свою чергу поліпшувало умови проростання насіння сої і забезпечувало збільшення густоти сходів на 17-24 тис./га. Польова схожість насіння збільшувалася на 2,3-3,4% за сумісного застосування добрив і зрошення.

. Вплив добрив і зрошення на густоту сходів та польову схожість насіння сої сорту Аннушка (дослідне поле ХНАУ)

Найкращі умови для проростання насіння створювалися на варіанті зрошення і внесення добрив в дозі N60Р60К60. На цьому варіанті спостерігалася найбільша густота рослин 616 тис./га і найвища польова схожість насіння 77,0%. Спостереження за ростом і розвитком сої показали, що на удобрених ділянках краще зберігалися рослини до збирання врожаю (табл. 10).

10. Виживаність рослин сої сорту Аннушка залежно від добрив і зрошення (дослідне поле ХНАУ)

Застосування мінеральних добрив на ділянках без зрошення сприяло збільшенню густоти посівів сої на 12-34 тис./га, а на зрошуваних ділянках на 5-12 тис./га. Застосування зрошення в свою чергу сприяло кращому збереженню рослин сої до збирання і збільшувало густоту рослин на 10-20 тис./га. Завдяки застосуванню мінеральних добрив і зрошення збереженість рослин сої збільшилася на 2,0-2,3% порівняно з контролем. Найвищою збереженість росли до збирання врожаю була на зрошуваних ділянках з внесенням добрив в дозі N60Р60К60 - 94,5%. На зрошуваних ділянках і внесенням добрив в дозі N90Р90К90 спостерігалася схильність рослин до вилягання, що погіршувало освітлення рослин і збільшувало зрідженість посівів.

Здатність фіксувати атмосферний азот за допомогою бульбочкових бактерій та використовувати його в процесі синтезу амінокислот і білку є важливою властивістю бобових культур. Завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями роду Rhizobium вони здатні на 90-95% забезпечувати власну потребу в азоті, а запаси його в повітрі вважаються невичерпними. За оптимальних умов симбіотичної азотфіксації, рослини сої можуть засвоювати від 70 до 280 кг/га біологічного азоту, що дає можливість покращити загальний баланс азоту в ґрунті для інших культур сівозміни, зменшити частку використання мінерального азоту і суттєво підвищити врожайність всіх культур [7].

Одним з дійових заходів підвищення врожайності сої є передпосівна інокуляція насіння ризогуміном сумісно з регуляторами росту рослин та визначення найкращого поєднання цих варіантів обробки.

Обсяг біологічно фіксованого азоту залежить не тільки від фотосинтетичної та симбіотичної активності, а й від погодних умов року, рівня забезпечення посівів поживними речовинами та біологічними особливостями рослин щодо умов мінерального живлення [88]. Компактний і високопродуктивний симбіотичний апарат соя формує тільки за сприятливих умов симбіозу. За несприятливих умов розміщення бульбочок у ґрунті дещо змінюється. Так, якщо вологість ґрунту знижується нижче критичного рівня (50% ПВ), бульбочки на головному корені не утворюються, а після випадання опадів з’являються на бокових корінцях і на тій віддалі від центрального кореня, чим довшими був посушливій період, але не далі, ніж 10-12 см, не змінюючи глибини закладання бульбочок [90].

Так як гідротермічний режим в період вегетації у роки досліджень різнилися, це дало змогу більш об’єктивно оцінити дію екологічного чинника на ріст і розвиток рослин та симбіотичну продуктивність агрофітоценозу сої.

Посушливе та жарке літо 2010 року, було в цілому несприятливим для формування бульбочок. Відсутність опадів в першій декаді червня негативно вплинуло на процес формування бульбочок, але достатня кількість запасів вологи в ґрунті з весни дала можливість розпочати цей процес. Найбільш посушливі умови влітку відмічено у червні - середньодобова температура повітря була більшою за норму на 2,6оС, а кількість опадів меншою на 37,7 мм, або на 59%, порівняно до середньобагаторічної норми, що негативно вплинуло на цвітіння рослин та формування бульбочок на коренях сої. На нашу думку, це призвело до лізису бульбочок в фазу бутонізації. Середньодобова температура липня становила 24,7оС, при нормі 21,4оС. Кількість опадів була більшою від норми на 30,5 мм, або на 43%. Такі погодні умови липня покращили умови для формування бульбочок. Проте різке підвищення температури і відсутність опадів у серпні спричинили погіршення життєдіяльності бульбочкових бактерій. (табл. 3.9).

Вологе та тепле літо 2011 року було сприятливим для формування бульбочок. В травні температура повітря була на 1,2оС вищою за норму, а кількість опадів знаходилась в межах норми. Червень був надмірно зволожений, кількість опадів перевищила норму на 131,3 мм (або на 207%), а середньодобові температури знаходилась в межах норми. В той же час, сума ефективних температур за місяць була на 38,8оС більше оптимального рівня. Середньодобова температура липня була на 1,6оС вище норми. Сума ефективних температур була вище оптимальних показників - 402,1оС, при нормі 346,7оС. Кількість опадів також перевищила норму на 19,3 мм ( або на 27%). В серпні зберігалася тепла погода, середньодобова температура перевищила норму на 1,5оС, при достатній кількості опадів.

Розмір і маса бульбочок та їх нітрогеназна активність обумовлюється місцем розташування бульбочок на кореневій системі рослин сої. За твердженням ряду авторів, краще фіксують азот бульбочки, які утворюються на головному корені, ближче до його шийки.

В нашому досліді бульбочки були в основному дрібними. Зосереджувалися вони на всій кореневій системі, більшість з них мали рожевий колір, що свідчить про їх високу азотфіксуючу здатність. Спостереження показали, що життєздатність бульбочкових бактерій суттєво залежала від погодних умов літа. Так, в жаркий і посушливий 2010 рік бульбочок на коренях сої формувалося мало і вони були дрібними та мало активними. У більш сприятливому за погодними умовами 2011 році бульбочок було більше, вони були крупнішими, серед них було більше активних (табл. 11).

11. Кількість бульбочок на рослинах сої сорту Аннушка

залежно від добрив і зрошення, шт./росл. (дослідне поле ХНАУ)

У чисельнику - загальна кількість бульбочок, у знаменнику - активних

На фоні зрошення бульбочок формувалося більше, як на удобрених так і на неудобрених ділянках. Хоча все рівно на розвиткові бульбочкових бактерій позначалися погодні умови вегетаційного періоду. У 2010 році і на зрошуваних ділянках бульбочок формувалося менше, ніж у 2011 році. Очевидно, що на розвиток бульбочкових бактерій суттєвий вплив чинила не тільки зволоженість ґрунту, а і його температурний режим. В середньому за два роки, як на ділянках без зрошення так і на зрошенні, найбільше число бульбочок з найбільшою їх масою формувалося при внесенні мінеральних добрив в дозі N30Р30К30 та N60Р60К60. (табл. 12). На цих варіантах досліду бульбочок було більше ніж на контролі на ділянках без зрошення на 4-5 шт./росл., на зрошенні - на 12-14 шт./росл. Маса сирих бульбочок на цих варіантах була більшою за контроль відповідно на 106-211 та на 774-803 мг./росл.

12. Сира маса бульбочок на рослинах сої сорту Аннушка залежно від добрив і зрошення мг/росл. (дослідне поле ХНАУ)

У чисельнику - загальна маса бульбочок, у знаменнику - маса активних

Аналіз структури врожаю показав істотний вплив мінеральних добрив на біометричні показники сорту Аннушка (табл. 13). Під впливом мінеральних добрив на незрошуваних ділянках висота рослин збільшилася на 5,9-13,2 см, висота прикріплення нижнього бобу - на 0,4-5,2 см, число бобів - на 1,4-2,6 шт., число насінин - на 5,9-8,6 шт., в порівняні з контролем.

. Вплив добрив та зрошення на показники структури урожаю сорту сої Аннушка, (2010-2011 рр.)

На зрошуваних ділянках ці показники структури врожаю збільшилися відповідно на 2,7-16,2 см; 0,7-5,2 см; 1,2-4,6 шт.; 4,9-16,1 шт. Середня маса насіння з однієї рослини збільшилася під впливом добрив на незрошуваних ділянках на 0,8-1,3 г, на зрошуваних - на 0,8-2,3 г. Маса 1000 насінин на удобрених ділянках збільшилася без зрошення на 1,6-4,8 г, в умовах зрошення - на 3,8-4,1 г в порівнянні з контролем.

Поліпшення структурних показників на фоні удобрення сприяло збільшенню урожайності сорту Аннушка (табл. 14). На незрошуваних ділянках урожайність збільшилася завдяки внесенню добрив на 0,07-0,32 т/га, в умовах зрошення - на 0,18-0,45 т/га.

14. Урожайність сої сорту Аннушка залежно від дози добрив та зрошення, (середнє за 2010-2011 рр.)

НІР 05, т/га А=0,09; В=0,12; АВ=0,17

Як в умовах зрошення так і без зрошення найкращою була доза мінеральних добрив N60P60K60. Прибавка урожайності зерна сої сорту Аннушка від внесення цієї дози склала відповідно 0,32 та 0,45 т/га. В умовах зрошення урожайність зерна на варіанті з внесенням N60P60K60 склала 2,23 т/га, порівняно з урожайністю на контролі 1,56 т/га.

Хімічні аналізи показали, що вміст білка в зерні сої сорту Романтика коливався в межах 37,2-42,8% і змінювався залежно від погодних умов в період вегетації сої, внесення мінеральних добрив та застосування зрошення. Дещо більший вміст білка в зерні сої був у посушливому 2010 році, залежно від варіанту досліду в цьому році він коливався від 38,6 до 42,8%. Менший його вміст був у більш вологому 2011 році (в межах від 37,2 до 39,9%). Застосування мінеральних добрив при вирощувані сої сприяло збільшенню вмісту білка в зерні сої на ділянках без зрошення на 1,1-1,6%, на зрошенні - на 0,8-1,2%. В зерні отриманому на зрошуваних ділянках білка було більше ніж в зерні отриманому на ділянках без зрошення на 1,8-2,2%. В середньому за два роки найбільший вміст білка в зерні сої був на варіанті застосування крапельного зрошення і внесення мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 - 41,3%, або на 3,4% більше ніж на контролі.

. Вміст білка в зерні сої сорту Аннушка залежно від застосування мінеральних добрив і зрошення, %

Таким чином, сумісне застосування крапельного зрошення і внесення мінеральних добрив сприяло не тільки підвищенню врожайності зерна сої, але і поліпшувало його якість, збільшуючи вміст білка.

.4 Енергетична ефективність вирощування сої

Створення кожної додаткової тонни врожаю сільськогосподарської культури, і сої зокрема, відбувається за рахунок зростаючих інвестувань енергії. В цьому плані раціональне використання енергетичних ресурсів треба розглядати як одну із найважливіших умов збільшення виробництва продукції шляхом використання нових сортів з використанням вже відомих і нових елементів технології вирощування.

В наших дослідах збільшення норми висіву насіння сої призводило до зростання витрат енергії на її вирощування, що пов’язано із енергоємністю самого насіння препаратів. Непоновлювана енергія містила загальні витрати на техніку, гербіциди, добрива, пальне, людську працю та інше. На підставі цих витрат була визначена структура енергетичних затрат на вирощування сої, що може бути використане для наступного удосконалення технології вирощування культури, усунення тих затрат, без яких можна обійтись або за рахунок об’єднання ряду найбільш енергетичноємних елементів технології.

Енергетичний аналіз технологічних прийомів вирощування сої дає можливість порівняти ефективність того чи іншого заходу, виявити доцільність застосування з метою оптимізації шляхів відтворення енергії та ефективного управління продукційним процесом.

Застосування мінеральних добрив призводило до зростання витрат енергії на вирощування сої на 1096-3304 МДж/га на ділянках без зрошення і на 1105-3303 МДж/га на зрошенні, додаткові затрати на застосування зрошення становили 2076-2083 МДж/га (табл. 18). Але і енергоємність врожаю зерна сої зростала на варіантах застосування добрив на 7042-7906 МДж/га, а на варіантах зрошення на - 6037-6901 МДж/га. Найбільшою була енергоємність врожаю на ділянках сумісного застосування добрив і зрошення 28462-34644 МДж/га, або на 7761-13943 МДж/га більше ніж на контролі. Відповідно до цього зростав і коефіцієнт енергетичної ефективності на варіантах застосування добрив на 0,04-0,23 і на зрошуваних ділянках на 0,16-0,17. Найбільш високим коефіцієнт енергетичної ефективності був на варіанті сумісного застосування добрив і зрошення - 2,28.

. Енергетична ефективність вирощування сорту сої Аннушка залежно від застосування добрив і зрошення, (середнє за 2010-2011 рр.)

За результатами аналізу енергетичної ефективності, слід вважати найкращим варіант досліду з внесенням мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 і застосуванням зрошення. На цьому варіанті було отримано найбільшу врожайність зерна сої сорту Аннушка 2,41 т/га за найбільш високого коефіцієнта енергетичної ефективності - 2,28.

.5 Економічна оцінка результатів досліджень

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об’єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва. Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої сили та засобів виробництва праці.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектару земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній віддзеркалюється також якість продукції і здатність її задовольняти потреби споживача.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарства, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки України.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах госпрозрахунку, є рентабельність, яка означає їх доходність, прибутковість. Рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

У результаті господарювання підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості валової продукції після вирахування витрат на виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і підприємства, тому розрізняють два види рентабельності. Вся маса створеного в сільському господарстві чистого доходу визначає народногосподарську рентабельність, а та її частина, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку - госпрозрахункову.

Прибуток господарства - це реалізована частина доходу. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на одну гривню витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році [8].

Впровадження у виробництво нових елементів технології вирощування культури базується на певному економічному обґрунтуванні. Основними показниками тут є собівартість одиниці продукції, величина умовно чистого прибутку з одиниці площі та рівень рентабельності.

Для отримання названих економічних показників ми враховували: вартість виробничих ресурсів і ринкову вартість отриманої продукції. Ціна сої на сільськогосподарській біржі у вересні 2011 р. становила товарного насіння 2000 грн./т і насіннєвого матеріалу сорту Романтика - 4621 грн./т (табл. 19).

Визначені нами, за технологічними картами виробничі витрати на вирощування сої, змінювалися в основному залежно від вартості добрив, електроенергії, затрат на збирання та оплату праці робітників пов’язаних з організацією краплинного зрошення.

. Економічна ефективність вирощування сої сорту Аннушка залежно від застосування мінеральних добрив і зрошення, (2010-2011 рр.)

Виробничі витрати під час вирощування сої сорту Аннушка на контрольному варіанті склали 1628 грн./га. Застосування добрив призводило до збільшення виробничих витрат на 96-348 грн./га, а застосування зрошення збільшувало додаткові витрати на 92-199 грн./га. Але і ринкова вартість отриманої продукції на удобрених і зрошуваних ділянках була вищою ніж на контролі на 800-1340 грн./га. Це забезпечило отримання більш високих прибутків завдяки застосуванню зрошення і удобрення на 701-1149 грн./га. Рентабельність виробництва зерна сої сорту Аннушка на удобрених і зрошуваних ділянках зростала на 26-44% порівняно з контролем.

Розділ 4. Охорона праці

Безпечні умови праці робітників сільськогосподарського виробництва забезпечуються вірним вибором технології, режимів праці, виробничого устаткування, способів збирання та транспортування вихідних матеріалів і реалізацією вимог безпеки в нормативно - технічній документації, застосування засобів захисту робітників, професійним навчанням робітників та інше.

Всі сільськогосподарські культури, в тому числі і соя, вимагають правильного догляду, починаючи з підготовки поля після попередника і закінчуючи очищенням і сушінням насіння.

При комплектуванні агрегату набором машин і механізмів враховують відповідність їх вимогам безпеки, можливість ефективної роботи за даною технологією і по даному рельєфу місцевості.

Необхідно дотримуватись мір безпеки при технологічному обслуговуванні агрегатів: регулювання, очищення робочих органів та інше.

При експлуатації машин в рослинництві вимоги безпеки слідуючи:

відповідність технічного стану машин вимогам інструкції по експлуатації;

виконання робіт позмінно;

визначення небезпечних ділянок робочої зони і позначення їх відповідними знаками безпеки;

проводити негайну зупинку машин при поломках і травмонебезпечних ситуаціях;

укомплектування самохідних і агрегатів медичними аптечками, термосами з питною водою;

заборона відпочинку під машинами, копицями сіна.

Перед початком роботи агрегатів оглядають поле, збирають каміння, засипають ями. Під час роботи намічають розворотні смуги, вздовж крутих схилів проводять контрольні борозни. В зоні роботи агрегату забороняється присутність сторонніх осіб. Забороняється стояти на підніжки трактора і переходити з нього на причіпне знаряддя.

Перед посівом насіння сільськогосподарських культур необхідно протруювати. Посівний матеріал протруюють на спеціально установлених пунктах, які повинні знаходитись не ближче 200 м від відкритих водоймищ, складів харчування та інше. Перед обробкою насіння перевіряють справність та герметичність апарату та машин.

Сівбу сої здійснюють сівалками типу СЗ-3,6, при цьому необхідно дотримуватись вимог техніки безпеки як трактористами, так і обслуговуючому персоналу. На сівалках типу СЗ-3,6 перевіряють наявність підніжних дошок, роботу сигналізації СПЧ-6.

При завантажуванні сівалок протруєним насінням необхідно використовувати засоби індивідуального захисту, респіратори, рукавиці, спецодяг.

На протязі вегетації за посівом проводиться ретельний догляд, впершу чергу проводять боротьбу з шкідниками і хворобами сої.

Перед проведенням хімічних обробок посівів, не пізніше чим за два дні, населенню повідомляють про місце і строки проведення обробок, а також попереджують пасічників про необхідність прийняття мір по охороні бджіл. По межах оброблюваних ділянок встановлюють попереджувальні знаки згідно ГОСТу 124026-76, які знімають після закінчення карантинних строків.

Всі роботи з пестицидами реєструють в спеціальний журнал. Продукти харчування і вода повинні знаходитись на відстані не ближче 200 м від міст роботи пестицидів.

Всі роботи з пестицидами в жарку погоду необхідно проводити в ранковий і вечірній час. По закінченню роботи всі невикористані пестициди здають в комірку.

Перед проведенням збиральних робіт всі механізатори повинні бути чітко ознайомлені з інструкцією по техніці безпеки для комбайнерів зернозбиральних машин.

Технологічні процеси і машини повинні відповідати природно - кліматичними умовам, та рельєфу місцевості. Розбивку поля на загінки, обкоси і прокоси необхідно проводити в денний час. Способи руху машин по полюванні виключати їх закінчення. При поворотах комбайнів швидкість їх руху не повинна перевищувати чотири км/год.

Робота на непідготовлених полях не допускається. Перевіряється технічній стан зернозбиральних машин, забезпеченість їх вогнегасниками, лопатами, мітлами та інше. До роботи на комбайнах допускаються особи, не молодше 17 років, а на скирдуванні не молодше 18 років.

Безпечна праця - здоров’я кожного робітника. Під таким гаслом повинні працювати механізатори. Для покращення охорони праці в районах проводять семінари з керівниками господарств і механізаторами, виділяють талони техніки безпеки для контролю за знанням конкретного робітника [13].

Розділ 5. Охорона навколишнього середовища

Людина і природа невіддільна одна від одної і перебувають у тісному взаємозв’язку. Проблема охорони природи є однієї з найважливіших природно - наукових проблем сучасності, від правильного розв’язання якої значною мірою залежить існування людства.

В господарстві спеціалісти організовують свою роботу з урахуванням інтересів охорони і раціонального використання природних ресурсів. Плануючи і втілюючи у життя технологічні процеси, вони передбачають природоохоронні заходи, які якщо не повністю виключають, то максимально зменшують негативний вплив на природу.

Фахівці агрономічних спеціальностей здійснюють відповідні заходи в господарстві, ведуть суворий облік земельного фонду, використовують його за прямим призначенням, будують свою діяльність згідно із специфікою господарства, ротацією сівозмін, забезпечують збереження і поліпшення родючості ґрунтів, стежать за виконанням агротехнічних протиерозійних заходів, здійснюють систему агромеліоративних заходів, звертаючи особливу увагу на полезахисні, протиерозійні і водоохоронні лісонасадження в межах землекористування господарства, здійснюють контроль за виконанням агротехнічних рекомендацій щодо застосування добрив і отрутохімікатів, тощо.

Спеціалісти інженерної служби господарства проводять такі заходи: контролюють правильність застосування сільськогосподарської техніки; здійснюють контроль за роботою ремонтних баз, майстерень і польових станів тракторних бригад з точки зору зменшення забруднення відходами виробництва ґрунту, води та ін.

Спеціалісти зоотехнічних і ветеринарних служб проводять такі заходи у господарстві: проводять заходи по недопущенню забруднення ґрунту відходами тваринництва, стежать за їх утилізацією, забезпечують правильне зберігання і використання гною, стежать за дотриманням нормального випасання тварин на пасовищах, тощо.

Завдання економістів у господарстві полягає у здійсненні таких заходів: вони стежать за витратою коштів за призначенням, на оздоровленням працівників, на охорону природи, контролюють виконання намічених планів, які сприяють розвитку галузі, ведуть фінансовий облік природоохоронних заходів, тощо.

Отже, всі спеціалісти в господарстві приймають безпосередню участь у виконанні заходів в напрямку збереження і раціонального використання природних ресурсів.

Сільському господарству для виробництва продукції рослинництва та тваринництва необхідні такі природні ресурси і умови: ґрунт, вода, клімат, сонячна енергія, природна трав’яниста рослинність, натуральні добрива (мінеральні, органічні) і т. д.

Тісний зв’язок сільського господарства з природою полягає в тому, що його основу складають об’єкти живої природи, хоча змінені у вигляді сортів і пород, все одно залишаються організмами, залежними від біологічних законів.

Однією з найважливіших умов раціонального природокористування, охорони та покращення природи в процесі сільськогосподарського виробництва є чітке виконання природоохоронного законодавства. В першу чергу в господарстві необхідно детально вивчити всі природні ресурси та умови, нанести їх на карту (план).

Спеціалісти господарств повинні вести постійні спостереження за впливом сільськогосподарського виробництва на природу.

Найбільш важливе значення для сільського господарства має охорона ґрунтів від ерозії: водної, вітрової і технічної (під впливом машин). Для цього розроблені протиерозійні заходи: організаційно - господарські, агромеліоративні, лісомеліоративні, гідромеліоративні.

Організаційно - господарські заходи включають в себе проектування всього комплексу сільськогосподарських робіт. Агромеліоративні заходи включають фітомеліорацію, протиерозійний обробіток ґрунту і т. д. Гідромеліоративні заходи включають будівництво розпилювачів стоку, терас, водозатримуючих валів, канав і т. д.

Відходами сільськогосподарського виробництва сильно забруднюється атмосфера. До числа заходів по охороні атмосфери відносять якісне регулювання двигунів автомашин і тракторів, збільшення площ зелених насаджень, герметизацію ємкостей для транспортування отрутохімікатів і добрив раціональне зберігання органічних добрив і т. д.

З метою збереження потрібної якості води в господарстві необхідно проводити будівництво очисних споруд, зменшення об’єму стічних вод, правильне зберігання пестицидів і добрив і т. д. Також необхідно вести боротьбу із обмілінням водоймищу, руйнуванням берегів і т. д.

Для усунення негативних наслідків зрошувальних систем треба зосередити увагу на їх технічному вдосконаленні, раціональному використанні води. Не можна допускати вторинного засолення ґрунтів.

У раціональному землекористуванні важливе значення має збереження гумусу. Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити шляхом поліпшення ефективності застосування гною для біологізації землеробства. Вона ґрунтується на використанні таких агротехнічних прийомів, як сівозміни, застосування сидератів, органічних відходів, біологічні методи захисту рослин.

Важливим елементом інтегрованого захисту польових культур є біологічний метод, який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у лабораторних умовах. У боротьбі з бур’янами використовують рослиноїдних комах. Такі комахи (гербіофаги) застосовуються проти багатьох видів кореневищних та коренепаросткових бур’янів.

У 2003р. з допомогою біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур. Одним із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами - використання засобів, створених на основі біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розмноження і т.д.

Висновки

1. На варіантах застосування мінеральних добрив покращувалися умови росту і розвитку рослин сої, збільшувалася листкова поверхня, покращувалися фотосинтетичні та симбіотичні процеси. Польова схожість насіння збільшувалася на 2,3-3,4% за сумісного застосування добрив і зрошення.

. Завдяки застосуванню мінеральних добрив і зрошення збереженість рослин сої збільшилася на 2,0-2,3% порівняно з контролем. Найвищою збереженість росли до збирання врожаю була на зрошуваних ділянках з внесенням добрив в дозі N60Р60К60 - 94,5%. На зрошуваних ділянках і внесенням добрив в дозі N90Р90К90 спостерігалася схильність рослин до вилягання, що погіршувало освітлення рослин і збільшувало зрідженість посівів.

. Життєздатність бульбочкових бактерій суттєво залежала від погодних умов літа. Так, в жаркий і посушливий 2010 рік бульбочок на коренях сої формувалося мало і вони були дрібними та мало активними. У більш сприятливому за погодними умовами 2011 році бульбочок було більше, вони були крупнішими, серед них було більше активних. В середньому за два роки найбільше число бульбочок з найбільшою їх масою формувалося при внесенні мінеральних добрив в дозі N30Р30К30 та N60Р60К60. Маса сирих бульбочок на цих варіантах була більшою за контроль відповідно на 106-211 та на 774-803 мг./ росл.

. За сумісної дії добрив та краплинного зрошення висота рослин збільшилася на 12-21 см, висота прикріплення нижніх бобів - на 2-4 см, кількість бобів - на 4-6 шт., насінин - на 6-10 шт., в порівнянні з контролем. Маса насіння з однієї рослини збільшилася на 0,8-1,4 г, маса 1000 насінин - на 1,8-2,6 г в порівнянні з контролем.

. Сумісне використання добрив та краплинного зрошення сприяло збільшенню врожайності зерна сорту Аннушка на 0,18-0,45 т/га. Найкращим був варіант внесення мінеральних добрив в дозі N60P60K60 сумісно з використанням краплинного зрошення, який забезпечив найбільшу урожайність 2,23 т/га, проти 1,56 т/га на контролі.

. Хімічні аналізи показали, що вміст білка в зерні сої сорту Аннушка коливався в межах 37-43% і змінювався залежно від погодних умов в період вегетації сої, внесення мінеральних добрив та застосування зрошення. Дещо більший вміст білка в зерні сої був у посушливому 2010 році - 39-43%, менший у більш вологому 2011 році - 37-39%. Найбільший вміст білка в зерні сої був на варіанті застосування крапельного зрошення і внесення мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 - 41,3%, або на 3,4% більше ніж на контролі.

. Застосування мінеральних добрив призводило до зростання витрат енергії на вирощування сої на 1096-3304 МДж/га, додаткові затрати на застосування зрошення становили 2076-2083 МДж/га. Але і енергоємність врожаю зерна сої зростала від застосування добрив на 7042-7906 МДж/га, а від зрошення - на 6037-6901 МДж/га. Найбільшою була енергоємність врожаю на ділянках сумісного застосування добрив і зрошення 28462-34644 МДж/га, або на 7761-13943 МДж/га більше ніж на контролі.

. Завдяки застосуванню зрошення і удобрення було отримано прибутків більше на 701-1149 грн./га . Рентабельність виробництва зерна сої сорту Аннушка на удобрених і зрошуваних ділянках зросла на 26-44% порівняно з контролем.

Рекомендації виробництву

Для забезпечення високих і сталих урожаїв зерна сої агроформуванням Харківської області рекомендуємо:

. Вирощувати високопродуктивний скоростиглий сорт сої Аннушка.

. Для підвищення польової схожості насіння, виживаємості рослин протягом вегетації, покращення фотосинтетичного та симбіотичного процесів у посівах сої, реалізації потенційних урожайних можливостей сорту сої Аннушка застосовувати крапельне зрошення і удобрення в дозі N60Р60К60.

Список використаної літератури

Адамень Ф. Ф., Вергунов В. А., Лазер П. Н., Вергунова И. Н. Агробиологические особенности возделывания сои в Украине. - К.: Аграрна наука, 2006. - 456 с.

Арсений А. А., Тодиев Г. А. Влияние норм высева, удобрений и режима орошения на продуктивность сои // Технология получения высоких урожаев полевых культур в условиях специализации и концентрации. - Кишинев, 1977. - С. 32-36.

Асыка Н. Р. Избранные статьи и рекомендации по земледелию за 2001-2002 годы.- Белгород, 2003.- 160 с.

Бабич А. О., Петриченко В. Ф. Формування урожаю і якості зерна сої // Вчені - аграрники - сільськогосподарському виробництву: Міжвід. зб. наук, робіт. - Чернівці: Прут, 1993. - С. 164-166.

Бабич А. А. Влияние минеральных и бактериальных удобрений на урожай сои // Зерновое хазяйство. - 1973. - № 10. - С. 43-44.

Бабич А. О. Сучасне виробництво і використання сої. - К.: Урожай, 1993. - 430 с.

Бабич А. О., Петриченко В. Ф. Соя // Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. - К.: Урожай, 1990.- С. 51-79.

Бабич А., Бабич-Побережна А. Соя - стратегічна культура світового землеробства ХХІ століття // Пропозиція. - 2006. - № 6. - С. 44-46.

Бабич А., Побережна А. Соя - головна білково-олійна культура світового землеробства // Пропозиція. - 2000. - № 4.- С. 42 - 45.

Бабич А. А. Соя // Зернобобовые культуры.- К.: Урожай, 1984. - С. 27-56.

Бабич А. А. Соя на корм. - М.: Колос, 1974. - 112с.

Бабич А. О. Соя. - К.: Урожай, 1977.- 104 с.

Балакай Г. Т. Соя на орошаемых землях. - М., 1999. - 200 с.

Баранов В. Ф. Возделывание сои в Краснодарском крае по индустриальной технологии. - Краснодар, 1982. - 61 с.

Баранов В. Ф., Лебедовский А. И. Способы посева сои в условиях орошения // Докл. ВАСХНИЛ. - 1982. - № 2. - С. 18 - 21.

Бардин Г. С, Бордаков П. П., Вайман Г. М., Геймер В. И. Соя. Культура и использование. - М.:, Л.: Сельхозгизд, 1932. - 377 с.

Бегун С.А. Оптимизация условий возделывания сои в Приамурье. - Новосибирск, 1981. - С. 54-58.

Беликов И. Ф., Сидоренко П. К. Внекорневая подкормка сои в Приморском крае. - Владивосток, 1968. - 153 с.

Блащук М. І.Продуктивність сортів сої залежно від технологічних прийомів вирощування в умовах правобережного Лісостепу України / Автореф. дис…канд. с.-г. наук.- Вінниця, 2007. - 19 с.

Болахоненков В. Е. Исследование особенностей элементов агротехники посева сои в степной зоне Приморского края: Автореф. дис… канд. с.-х. наук. - Ставрополь, 1981. - 27 с.

Бондареико Г. А., Заверюхин В. А., Залесский Д. П. Соя на полях Крыма. - Симферополь: Таврия, 1977. - 47 с.

Бурлака В., Пенчуков В., Скродерс Я. Соя в северных районах. - Благовещенск, 1971. - 95 с.

Вавилов П. П., Посыпапов Г С. Бобовые культуры и проблемы растительного белка. - М.: Россельхозиздат, 1983. - 256 с.

Васильев Д. С., Мякушко Ю. П., Баранов В. Ф. Резервы роста урожаев сои на Кубани // Сельское хозяйство России. - 1981. - № 2. - С. 42-44.

Вишнякова М. Л. Соя - історія культури // Агроном. - 2004.- №3 (5).- С. 82-83.

Вплив регуляторів росту на насіннєву продуктивність гороху і сої / А. П. Маткевич, Ю. Я. Пернак, О. І. Тарасова, Ю. О. Рудак // Виробництво, переробка і використання сої на кормові та харчові цілі: Мат-ли третьої Всеукр. конф. - Вінниця, 2000. - С. 38-39.

Гиренко А. П., Бабич А. А., Волощук А. Т. Влияние минеральных удобрений на урожай зеленой массы сои // Бюл. ВНИИ кукурузы. - 1969. - Вып. 1(6). - С. 17-20.

Голов Г. В. Особенности поглощения элементов питания и применения удобрений под сою // Эффективность удобрений по зонам страны. -1975.-Вып. 24. - С. 210-215.

Голубев В. Д. Применение удобрений на орошаемых землях.- М. : Колос, 1977.- 192 с.

Горанов X. Соя. Пер. с болг. - М.: Колос, 1981. - 195 с.

Грицун А. Г. Технология внесения минеральных удобрений под сою // Агрохимия. - 1977. - № 6. - С. 81-86.

Грицун А. Т. Применение удобрений под сою // Соя в Приморском крае. - Владивосток, 1965. - С. 107-160.

Гуцаленко А. П. Приемы агротехники в Молдавии // Зерновое хозяйство. - 1978. - №1. - С. 41-42.

Дерев’янський В. П., Томич М. В. Вплив мінеральних, бактеріальних добрив при різних способах внесення ризоторфіну на продуктивність сої // Наук.-техн. бюл. Хмельницького НВО „Еліта” - № 2. - К., 1994. - С. 42-53.

Дерев’янський В. П., Щербина Р. М. Чутливість сортів сої до позакореневого підживлення комплексонатами // Наук. -техн. бюл. Хмельницького НВО „Еліта”. - 1995. - № 3. - С. 38-42.

Джумашев С. Влияние ленточного и разбросного способа внесения различных доз фосфорно-калийных удобрений на пищевой режим лугово-каштановой почвы и урожай сои // Сб. науч. тр. Казах. с.-х. ин-та. - Вып. 21. - Алма-Ата, 1978. - С. 86-93.

Дмитренко П. О., Витриховский П. І. Удобрення та густота посіву польових культур. - К. Урожай, 1975.- 248 с.

Енкен В. Б. Соя. - М.: Сельхозгиз, 1959. - 622 с.

Енкен В. Б. Соя. - М-Л.: Сельхозгиз, 1952. - 180 с.

Желюк В. М. Інокуляція насіння препаратом бульбочкових бактерій (ризоторфін) та азотне живлення сої / Вісник с.-г. науки. - 1960. - № 2. - С. 78-79.

Жеребко В. Десикація як захід збереження вирощеного врожаю // Пропозиція. - 1999. - №7. - С. 38

Жеребко В. Технологія вирощування та інтегрованого захисту посівів сої // Пропозиція. - 2008. - №5. - С. 68-74

Заверюхин В. И., Левандовский И. Л. Производство и использование сои. - К.: Урожай, 1988. - 112 с.

Заверюхин В. И. Возделывание сои на орошаемых землях. - М.: Колос, 1981.-160 с.

Заверюхин В. И. Выращивание сои на орошаемых землях юга Украины // Гидротехника и мелиорация. - 1981. - № 9. - С. 68-69.

Заверюхин В. И. Соя на орошаемых землях // Зерновое хозяйство. - 1977. -№6.-С. 45-46.

Карягин Ю. Г. Соя в Казахстане // Земледелие. - 1976. - № 12. - С. 46-47.

Кияк Г. С., Тучанський Г. Ф., Курносова І. Ф. Деякі питання агротехніки сої в умовах західного Лісостепу України / Вісник с.-г. науки. - 1972. - № 11. - С. 71-75.

Коробов Г. М. Эффективность минеральных удобрений при возделывании различных сортов сои // Сб. науч. тр. Дальневосточ. НИИ сельского хазяйства. - 1979. - № 27. - С. 134-137.

Котенко Н. П. Удобрение сои // Земледелие. - 1977. - № 3. - С. 75.

Куперман Ф. М. Морфофизиология растений. Морфофизиологический анализ этапов органогенеза различных жизненых форм покрытосеменных растений: Учеб. пособие.- М.: Высш. шк., 1977. - 288 с.

Лавриненко Г. Т., Бабич А. А., Кузин В. Ф., Губанов П. Е. Соя. - М.: Россельхозиздат, 1978. - 189 с.

Лебедовский А. И. К вопросу эффективности применения удобрений под сою в условиях орошения // Науч.- техн. бюл. ВНИИМК. - 1979. - Вып. 3. - С. 16-20.

Левандовський І. Агротехніка вирощування сої на зрошенні // Пропозиція. - 2000. - № 6. - С. 42-43.

Лещенко А. К, Бабич А. О. Соя. - К.: Урожай, 1977. - 102 с.

Лещенко А.К. Важнейшие биологические особенности сои // Культура сои (происхождение, распространение, основные ботанические и биологические особенности). - К : Наук, думка, 1978. - С. 97-165.

Лещенко А. К. Культура сои. - К.: Наук. думка. - 1978. - 235 с.

Лещенко А. К. Культура сої на Україні. - К.: - 1962. - 324 с.

Лещенко А. К. Соя (генетика, селекция, семеноводство). - К.: Наук. думка, 1983. - 137 с.

Лихачев В. А. Индустриальная интродукция сои на выщелоченных черноземах Центрально-Черноземной зоны: Автореф. дис. ...канд. с.-х. наук. - Ставрополь, 1983 - 20 с.

Лупашку М. Ф. Молдавия: Проблемы увеличения производства сои // Вестн. с.-х. науки. - 1977. - № 8. - С. 76-84.

Лупашку М. Ф., Крышмарь В. В. Влияние орошения и удобрения на продуктивность сои в центральной зоне Молдавии // Тез. докл. науч.-производ. конф. по возделыванию, переработке и использованию сои для решения проблемы растительного белка и растительного масла. - Винница, 1990. - С. 8-9.

Макрушин М. М. Насіннєзнавство польових культур. - К.: Урожай, 1994. - 208 с.

Макрушин М., Герасименко С., Бабанов Р. Регулятори росту рослин - важливий резерв підвищення врожайності // Пропозиція. - 2003. - №2. - С. 71

Мацков Ф. Ф. К теории и практике применения внекорневого питания растений.// Внекорневая подкормка сельскохозяйственных растений. - М.: Сельхозгиз, 1955. - С. 28-31.

Мацков Ф. Ф. Внекорневое питание растений. - К.: Изд-во Акад. наук УССР, 1957. - 264 с.

Месяц И. И. Возделывание сои в странах Европы./ ВИИТЭИСХ. - М., 1984. - 68 с.

Месяц И.И. Производство сои и совершенствование технологии ее возделывания./ ВНИИТЭИСХ. - М., 1979.- 71 с.

Методические рекомендации по возделыванию сои в чистых и смешанных посевах / Б. П. Гурьев, В. С. Цыбулько, К. И. Яковенко - Харьков, 1990. -15 с.

Минеральный и биологический азот в земледелии СССР / Е. Н. Мишустин, И. Н. Елагин, Н. И. Черепков, Н. И. Аронова, Л. К. Осницкая. - М.: Наука, 1985. - 269 с.

Мікроорганізми і альтернативне землеробство / В. П. Патика, І. А. Тихонович, І. Д. Філіп’єв та ін.; За ред. В. П. Патики. - К.: Урожай, 1993. - 176 с.

Найдин П. Г. Удобрение зерновых и зернобобовых культур. - М.: Сельхозгиз, 1963. - 264 с.

Неунылов Б. А., Слабко Ю. И. Азотные удобрения сои // Агрохімія. - 1967. - № 4. - С. 45-51.

Нова серія вітчизняних комплексних добрив для позакореневого підживлення. Тематичний додаток // Пропозиція. - 1999. - № 2. - С. 60-61.

Новак А. Г. Возделывание сои. - М.: Россельхозиздат, 1964. - 104 с.

Новак А. Г. Соя на Дальнем Востоке. - Владивосток: Приморское книж. изд-во, 1960. - 304 с.

Огурцов Е. Н. Сравнительная продуктивность гороха и сои при разной их агротехнике в левобережной Лесостепи Украины: Автореф. дис. ...канд. с.-х. наук. - Харьков, 1985. - 18 с.

Огурцов Е. Н. Приемы повышения продуктивности сои при выращивании ее на зерно в условиях Харьковской области // Сб. науч. тр. Харьков. с.-х. ин-та. - 1984. - Т.308 - С. 25-28.

Патика В. П., Петриченко В. Ф. Мікробна азотфіксація у сучасному кормовиробництві // Корми і кормо виробництво: Міжвідомч. тематик. наук. зб. - 2004. - Вип. 53. - С. 3-11.

Патыка В. П., Зарицкий Н. М. и др. Микробиологические препараты для биологизации земледелия // Сб. науч. тр. междунар. симпозиума ВПС МОББ. - Одеса, 1999. - С. 129-134.

Петриченко В. Ф., Камінський В. Ф., Патика В. П. Бобові культури і сталий розвиток екосистем // Корми і кормовиробництво: Міжвідомч. тематич. наук. зб. - Вип. 51. - Вінниця, 2003. - С. 3-7.

Пищун А. К. Агротехника, сорт и урожай сои // Научные труды Приморского СХИ. - Вып. 46. - 1976. - С. 22-29.

Подольская Н. П. Удобрения под сою // Зерновое хозяйство. - 1976. - №11. - 46 с.

Попов С. І., Могомедов Р. Д. Вплив фонів живлення на врожайність сої // Корми і кормовиробництво: Міжвідомч. тематич. наук. зб. - Вип. - 47. - К., 2001. - С. 117-119.

Попов С. І., Матушкін В. О., Божко М. Ф. та ін. Сорти сої Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва та технологія вирощування. - Харків, 2002. - 20 с.

Попов С. І., Турчинов О. Е., Балюк С. А., та ін. Агрохімічна характеристика органічних добрив та їх застосування в умовах Харківської області. - Харків, 2004. - 20с.

Посыпанов Г. С. Особенности расчёта доз удобрений под бобовые культуры на планируемый урожай // Агрохимия. - 1982. - № 9. - С. 77-81.

Посыпанов Г. С. Антагонизм и синергизм симбиотического и минерального азота в питании бобовых // Технология производства зернобобовых культур. - М.: Колос, 1977. - С. 82-91.

Посыпанов Г. С. Об условиях бобоворизобиального симбиоза и его роли в формировании урожая бобовых культур // Изв. ТСХА. -1972. - Вып. 3. - С. 28-37.

Прянишников Д. Н. Избр. соч. Т.III: Химизация сельского хозяйства. - М.: Сельхозгиз, 1953. - с.79.

Рищук Є. М. Продуктивність сої та якість її зерна залежно від систем живлення в умовах зрошення Півдня України: Автореф. дис. …канд. с.-г. наук. - Херсон, 2005. - 16 с.

Розуменко М. Ю., Грищук Е. Н. Удобрення сої в умовах зрошення на півдні України // Наукові проблеми виробництва зерна в Україні та сучасні методи їх вирішення: Тези всеукр. конф. молодих вчених і спеціалістів, м. Дніпропетровськ, 10-11 лютого 2000 р. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 91-92.

Саенко Н. П. Влияние режима орошения и удобрений на урожай сои // Химия в сельском хозяйстве. - 1983. - № 3. - С. 22-24.

Сичкарь В. И. Индустриальная технология возделывания нового сорта Аркадия Одесская. - Одеса, 1989. - 20 с.

Сичкарь В. И. Взаимосвязь компонентов продуктивности у сои // Науч.-техн. бюлл. ВСГИ.-1987. - № 4. - с.25-29.

Сичкарь В. И. Особенности выращивания сои в США и Канаде / ВНИИТЭИСХ. - М., 1980. - 48 с.

Сичкарь В. И. Состояние возделывания и использования сои на юге Украины // Сучасні проблеми виробництва і використання кормового зерна і сої.- Вінниця, 1993.- С.10-12.

Слабко Б. И., Куликова Н. Ф. Эффективность расчетных доз удобрений на планируемый урожай сои в условиях Приморского края // Науч.-техн. бюл. СО ВАСХНИЛ. - Вып. 31. - Новосибирск, 1987. - С. 22-26.

Смородин И. И., Герасименко Н. И. Соя на Дону.- Ростов на / Д., 1975. - 18 с.

Соя / Под ред. Ю.П. Мякушко, В.Ф. Баранова.- М.:Колос, 1984.-332 с.

Сунь-Син-Дун. Соя / Пер. с кит. А.М. Кайгородова. - М.: Сельхозиздат, 1958. - 248 с.

Ткачук Р. В. Ефективність прийомів догляду за соєю в умовах південного Лісостепу України // Виробництво, переробка і використання сої на кормові та харчові цілі: Мат-ли третьої Всеукр. конф. - Вінниця, 2000. - С. 53-54.

Толкачов М. З. Вплив різних форм і доз мінеральних азотних добрив на симбіотичну азотфіксацію та продуктивність сої // Корми і кормовиробництво. - 2004. - Вип. 53. - С. 55-62.

Толстоусов В. П. Удобрения и качество урожая. - М.: Колос, 1974. - 261 с.

Целковский Г.А. Эффективность сложных удобрений в припосевном внесении под сою // В сб.: Условия произрастания и урожай сои. - Новосибирск, 1978. - С. 37-41.

Черноголовин В. П., Лукашов В. Н. На Юго-востоке Казахстана // Зерновое хозяйство. - 1976. - № 8. - С. 46.

Черноголовин В. П., Лукашов В. Н., Ваймер В. П. В Восточном Казахстане // Зерновое хозяйство. - 1979. - № 10.- С. 34-35.

Щербаков А. П., Кислых Е. Е. Методологические аспекты эффектив -ного плодородия почв // Вестн. с.-х. науки. - 1986. - № 11. - С. 39-45.

Технологічна карта вирощування сої на зерно, 2011 р.

Культура Соя Категорія поля 2 Відстань до бригади 5 км

Технологія Типова Площа 100 га Попередник Зернові колосові