Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу 'Пігмаліон'

  • Вид работы:
    Тип работы
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    30,78 Кб
  • Опубликовано:
    2013-05-07
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу 'Пігмаліон'

Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту України

Запорізьке обласне відділення МАН України

Відділення: Філологія та мистецтвознавство

Секція: Світова література









Специфіка та функції парадоксу в пєсі Б. Шоу Пігмаліон

Виконала: учениця 10 А класу,

гімназії №6, м. Запоріжжя

Остапенко Марія Володимирівна

Науковий керівник: Тарасенко К.В.







Запоріжжя - 2013

Зміст

Вступ

Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій

.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як обєкт наукової уваги у вітчизняному і зарубіжному літературознавстві

.2 Пєса Б. Шоу Пігмаліон крізь призму наукової аналітики

Розділ II. Парадокси в пєсі Пігмаліон: специфіка і функції

.1 Парадокс як художній троп

.2 Специфіка використання парадоксів у творі Б. Шоу Пігмаліон

.3 Роль парадоксів у творенні художнього світу твору

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

Інтерес до творчості англійського письменника Джорджа Бернарда Шоу - видатного англійського драматурга, критика, романіста і громадянського діяча, вже понад століття залишається навдивовижу стійким: перекладені багатьма мовами твори і сьогодні продаються мільйонними накладами та знаходять своє втілення у чисельних театральних та кінопостановках.

Особливе місце у творчості письменника займає комедія Пігмаліон, яка вже доволі довгий час вражає читача та глядача не тільки дотепним та витонченим гумором, але й чисельними парадоксами, які увійшли до золотого фонду світової афористики.

Актуальність роботи зумовлена тим, що дослідження аналізу парадоксів пєси Б. Шоу Пігмаліон є вкрай важливим для розуміння естетичної позиції письменника та зясування його місця в історико-літературному процесі. Основною метою роботи є зясування структурно-семантичних та естетичних функцій парадоксу в пєсі Б. Шоу Пігмаліон Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

-зібрати і систематизувати наукову інформацію щодо літературної спадщини та художнього методу Б. Шоу;

-спираючись на досвід, накопичений в літературознавстві, дати характеристику парадоксу як художнього тропу;

зробити вибірку афоризмів з тексту пєси Б. Шоу Пігмаліон і запропонувати власну модель їх класифікації;

зясувати роль парадоксу у формуванні художнього світу твору та його стилістичної палітри.

Обєктом дослідження у роботі є текст пєси Б. Шоу Пігмаліон, а предметом дослідження - чисельні парадокси, із якими письменник знайомить читача.

Методологія даної літературознавчої розвідки спирається на описовий та герменевтичний метод, а також метод суцільної вибірки.

Теоретичною базою дослідження слугували роботи таких вітчизняних та зарубіжних науковців як О. Анікст, П. Балашов, З. Гражданская, В. Назарець, Є. Васильєв, Н. Жлуктенко, С. Нестерук, Є. Черноземова, О. Пронкевич, Б. Зінгерман, Х.Пірсон, А. Ромм, Е. Хьюз, Д. Гордон, Ф. Деннінгхаус, Н. Галушка, О.Ніколенко, К.Шахова, Є. Тутова, Ю. Дяків, Г. Ступницька, Р. Громяк, Ю. Ковалів, М. Моклиця та ін.

Наукова новизна даної роботи полягає у тому, що вперше розроблена класифікаційна модель аналізу парадоксів у творі Б. Шоу Пігмаліон

Практичне значення роботи: результати роботи можуть використовуватися при вивченні курсів Світова література, Література країн Англії та США.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури, який налічує 36 позицій. Загальний обсяг роботи - 28 сторінок (з додатками - 35 сторінок).

Розділ I. Творчість Бернарда Шоу в світлі сучасних наукових інтерпретацій

.1 Літературна спадщина Бернарда Шоу як обєкт наукової уваги вітчизняному і зарубіжному літературознавстві

бернард шоу парадокс пігмаліон

Творчість британського письменника Джорджа Бернарда Шоу (George Bernard Shaw; 26.07. <#"justify">Загальновідомо, що, створюючи Пігмаліон, Б.Шоу поклав в основу давньогрецький міф про Пігмаліона. У давньогрецькій міфології Пігмаліон - легендарний цар Кіпру, який цурався жінок і жив самотньо. У своїй самоті він зробив статую прекрасної жінки і закохався в неї. Пігмаліон звернувся з благанням до Афродіти, щоб вона оживила його творіння. Зворушена такою любов'ю, богиня виконала прохання. Галатея, яка ожила зі статуї, стала дружиною Пігмаліона і народила йому дочку. Відштовхуючись від відомого міфу, Б. Шоу створює полемічно загострену п'єсу, в основі сюжету якої - парадоксальне, іронічне переосмислення давньогрецької історії про Пігмаліона і Галатею і про велику силу їхнього кохання.

Новаторство письменника полягає в тому, що він осучаснює стародавній міф, переносячи його в обстановку міста Лондон. Втім, відомий парадоксаліст не міг залишити міф недоторканим. У його інтерпретації професор фонетики Хігінс укладає парі з полковником Пікерінгом, що за кілька місяців йому вдасться навчити вуличну торговку квітами правильно говорити і зробити так, щоб вона була достойною представницею тогочасної еліти.

Варто підкреслити, що увагу науковців привертає також і жанрове самоназивання пєси: так Б. Шоу у передмові до твору називає власний твір романом-фантазією [англ. «romance»] в п'яти діях [23, c. 84]. Нагадаймо, що термін romance увів у літературознавство англійський драматург Вільям Конгрів, який у передмові до пєси Незнайомка (1642) писав, що romance - це твір, де панує суцільна вигадка і діють міфопоетичні персонажі, а сюжет є напівказковим і сповненим випадковостей у дусі Геліодора [24, с.111-112].

Парадокс в такому підзаголовку, що сполучає прозові елементи з драматургічними, очевидний. Цей підзаголовок також має народжувати, виходячи зі змісту і традиції використання слова romance, деякі очікування, що збігаються з тим, що виникає у зв'язку із заголовком п'єси - Пігмаліон. Ефект невиправданих сподівань, у свою чергу, просліджується в тому, що письменник руйнує передбачуваний як глядачами, так і критиками традиційний для роману фінал: Еліза вийшла заміж не за Хіггінса, як того можна було очікувати, а за Фредді, як вона й обіцяла у фіналі пєси.

До питань, які все ще цікавлять науковців, належать сюжетна організація пєси та її проблемно-тематичний комплекс. Так, вітчизняний дослідник О. Пронкевич вельми слушно зазначає, що створюючи новий тип драми, Шоу був впевнений, що сучасна драма обовязково повинна бути з дискусією. Він фактично відмовився від традиційної структури пєси: завязка - розвиток дії - розвязка. Натомість він запропонував інший варіант: завязка - розвиток дії - дискусія. [15, с 265-266].

Пігмаліон є новаторською комедією автора, оскільки окрім того, що автор торкався актуальних для тогочасного читача питань, він певною мірою і стимулював його до розмислів на різноманітну тематику. У творі автор поєднав дві теми, що однаково його хвилювали: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Головною проблемою, яку Шоу майстерно вирішує в цьому творі, стало питання: чи є людина істотою, яку можна змінити?.

Цікавим також є і кут зору на цей твір запропонований вітчизняним дослідником С. Нестеруком: Він зазначає, що найперше завдання, яке ставить перед собою англійський драматург - виразити загальне завдяки частковому. Тому сюжетами творів стає боротьба між фактами, запропонованими дійсністю, і дійсністю як такою. Одначе драматург усвідомлював, що пєси не можуть бути насичені лише філософськими абстракціями. Тому Б. Шоу звертається до парадоксу, який стає основним елементом сюжету й характерів [9, с. 13].

Парадоксальність висловів, парадоксальні ситуації - все це Б. Шоу використовує для того, щоб розворушити читача та глядача, змусити його побачити протиріччя суспільного життя, звернути увагу на соціальні пороки та заразом посміятися над усім цим. Сміх - найсильніше зі знарядь критики в арсеналі художніх засобів Б. Шоу. Цей драматург не схильний піклуватися про природність та правдоподібність дії і драматичних ситуацій. Кожна його пєса - це, перш за все, збірка дотепних діалогів, що слугують авторові для того, щоб донести читачам і глядачам свої думки. Як підкреслює з цього приводу О. Ніколенко, парадоксальність з-під пера Б. Шоу має життєву основу, у якій конфліктна ситуація порушує звичний хід подій, отже - виявляє банальну безглуздість і зовнішню обманливість оточуючого світу [19, с. 9].

Досліджуючи художні виміри літературного характеру в драмах Шоу, дослідниця Г. Ступницька доходить висновку, що вагому роль у художній концепції Б. Шоу, в якій засіб парадоксу є основоположним, відіграє змалювання різновекторних світоглядних домінант, що втілюються в ідейних протиборствах та тісно повязані з ґрунтовним висвітленням складних процесів перетворень в англійському суспільстві [23, с. 59].

Окреслюючи проблемно-тематичний спектр твору сучасна дослідниця Ю. Дяків пише, що Б. Шоу збагатив мистецтво побудови драматичного твору передусім парадоксальними підходами до викриття злободенних явищ навколишньої дійсності [22, с. 299].

Таким чином, аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених комедії Пігмаліон показав, що, незважаючи на доволі велику кількість досліджень, в центрі наукової уваги опиняються такі питання як жанрова характеристика твору, її сюжетна організація та проблемно- тематичний комплекс. Втім, найбільш актуальним та цікавим для вивчення є саме специфіка та функція парадоксів, якими рясніє текст твору. Саме дослідженню цього аспекту буде присвячений другий розділ роботи.

Розділ II. Парадокси в пєсі «Пігмаліон»: специфіка і функції

.1 Парадокс як художній троп

Парадоксальність - надзвичайно поширений художній засіб, властивий найрізноманітнішим жанрам мистецтва. В силу своєї незвичайності парадоксальні висловлювання, назви, зміст творів незмінно привертають до себе увагу людей. Так, приміром, парадокс доволі часто зустрічається в усному мовленні, у чисельних прислівях та приказках: Тихіше їдеш - далі будеш, У семи няньок дитя без ока, Дорога в пекло вимощена найкращими намірами Великий камінь - знак того, що їм не вдарять, У тесляра двері завжди зламана та багатьох інших.

Однією з особливостей творів Бернарда Шоу є використання цього художнього тропу. Оскільки Шоу творив на порубіжжі XIX-XX століть, то необхідно мати уявлення, яке визначення було актуальним для тогочасних реципієнтів. Згідно з визначенням, яке запропоновано у широковідомому Тлумачному словнику великоруської мови В.І. Даля: парадокс - дивна думка, на перший погляд дика та спантеличуюча, протилежна загальновизнаному [25, с. 35].

Отже, як бачимо, ключовими характеристиками цього художнього тропу для XIX-XX століть виступає прагнення автора викликати здивування чимось незвичним, неочікуваним, шокуючим.

Сучасні дефініції парадоксу є більш розлогими, але основна суть поняття в цілому зберігається. Щоправда, у різних дослідників своє бачення визначення терміну „парадокс. Згідно з даними наведеними у „Філософській енциклопедії, парадокс - міркування, котрі доводять як дійсність, так і помилковість деякого припущення [27, с. 207]. Тобто згідно цьому визначенню, парадокс вже не тільки суперечить загальновизнаному, а ще й розглядає певне припущення з двох боків.

А ось згідно іншого довідникового джерела, парадокс (в логіці) - міркування, котре приводить закономірно до таких висновків, які не можуть бути приналежними ні до істинних, ні до хибних. Наприклад, людина каже усе сказане мною - брехня. Сказав він правду чи брехню, якщо окрім цього він нічого не промовив? Якщо він збрехав, то сказане ним повинно бути правдою. Якщо він сказав правду, виходить вірно, що він збрехав [28, с.1166]. Це означає, що парадокс не може нічого стверджувати напевно, це вже індивідуальні міркування людини, як саме вона зрозуміє певне твердження.

Доволі розповсюдженим є уявлення, що парадокс - твердження чи вислів, котре суперечить загальновизнаним поняттям чи (часто тільки зовні) здоровому глузду [29, с. 591]. Автор літературознавчого словника-довідника, український вчений Р. Громяк цілком слушно зазначає, що немає обмежень на вжиток парадоксів. Вони можуть бути використані у різних сферах. Парадокс (грецьк. paradoxon - несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) - у логіці - міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних. Зустрічається парадокс у філософії, у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний парадокс), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за смисловим навантаженням функцію [30, с. 534].

В роботах науковців існує чимало визначень парадоксу. Так, українська дослідниця М. Моклиця вважає, що парадокс - те, чого не повинно бути, що суперечить тверезому глузду; парадоксальність - органічна риса художнього твору, альтернативний (аналогічний) пошук істини [31, с.192]. Вітчизняний науковець Ю. Ковалів пише, що парадокс - це міркування, що містить формальну суперечність, а під час його доведення можна одночасно підтвердити істинність і хибність судження [32, с.181]. Російський науковець Ю. Борєв дотримується думки, що парадокс - це неочікуваний, амбівалентний, дотепний вислів навпаки, здатний обернутися по-іншому [33, с.288].

Думається, що з усіх визначень парадоксу, як художнього тропу, до парадоксу Б. Шоу більшою мірою підходить поняття: парадокс - вираз або судження, що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою та (іноді лише зовні) здоровим глуздом. Наділяється дотепною формою та властивостями комічного. Належить до сфери афористики [34, с. 267].

Принагідно зауважимо, що парадокси нерідко ототожнюють із афоризмами, але насправді між парадоксальним висловлюванням і простими афоризмами існує досить значна різниця. Найрозповсюдженішим та найбільш точним визначенням афоризму є наступне: Афоризм - оригінальна завершена думка, висловлена або записана в лаконічній текстовій формі, легкій для запамятовування, яка часто цитується іншими людьми в процесі спілкування [35, c.42]. Таким чином, дослідивши парадокс у контексті афористики, можна стверджувати, що парадокс - це різновид афоризму, влучний вислів, який несе в собі усі функції афоризму, але, на відміну від нього, є неоднозначним і суперечить сам собі.

Підводячи висновок, можна сказати що парадокс обовязково суперечить загальноприйнятим твердженням. Він має дещо скептичний характер, що змушує людей переосмислити свої пріоритети. Саме парадокс надає літературному твору дотепність і стилістичний блиск, робить думки автора яскравими та легкими для запамятовування. Якісний парадокс короткий, чітко сформульований, логічно завершений, ефектний і афористичний. Часто парадокс свідчить про самобутність, незалежність суджень; він використовується для боротьби із застарілими канонами та сталими твердженнями.

Серед письменників, що славилися своїми парадоксами, були Ф.Ларошфуко, Ж.Л.Лабрюйєр, Ж.Ж.Руссо, Г.Гейне, А.Шопенгауер, А.Франс, особливо О.Вайлд та Б.Шоу. Парадокси Б. Шоу активно ввійшли до повсякденного вжитку. Прикметно, що і тематика, і структура цих тропів в пєсі Пігмаліон є надзвичайно варіативною, про що і йтиметься у наступному розділі роботи.

.2 Специфіка використання парадоксів у творі Б. Шоу Пігмаліон

Творчість Б.Шоу є надзвичайно цікавою саме завдяки парадоксам. Його пєси - своєрідна енциклопедія мудрих та дотепних виразів. Парадокси Б.Шоу, сповнені яскравими переконливими образами, живим емоційним сприйняттям дійсності, не втрачають своєї актуальності й нині та мають чітко виражений повчальний характер. Дослідження парадоксів Б.Шоу є цікавим саме тому, що автор Пігмаліона вчить читача мислити і разом із тим говорити, адже сила парадоксів полягає в досконалості втілення у мові. Водночас із тим, парадокси Б.Шоу не лише змушують читача розмірковувати, а й допомагають уявити авторську картину світу драматурга, а також окреслити ставлення письменника до сучасної йому дійсності.

Парадокси Шоу спрямовані проти чванливості та лицемірства суспільства, вони допомагають зрозуміти протиріччя між видимістю і сутністю явища, розкривають соціальні суперечності, безглуздість традиційних уявлень. Письменник іронічно переосмислює ту систему цінностей, що склалася у суспільстві.

Варто підкреслити, що Б.Шоу вкладає влучні вирази в уста своїх героїв не випадково, а з метою зображення певної ідеї або ж проблеми у суспільстві, тому їхні репліки є афористичними та парадоксальними водночас. Тож не дивно, що вони продовжують власне життя вже поза рамками твору. Так, приміром, до загальновідомих висловлювань належать такі: Ймовірно, вся справа в тому, що жінка хоче жити своїм життям, а чоловік - своїм, і кожен намагається звести іншого з правильного шляху. Один тягне на північ, другий на південь; а в результаті обом доводиться повертати на схід, хоч обидва не переносять східного вітру [24, c.99], Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів [24, c.138], Світ не був би створений, якщо б його творець думав, як би не заподіяти кому-небудь занепокоєння. Творити життя - і означає творити занепокоєння. Є тільки один спосіб уникнути неспокою: вбивати [24, c.150].

Знайомство з твором Пігмаліон, в якому парадокси вживаються надзвичайно часто, дає підстави стверджувати, що тематичний діапазон цього художнього тропу тут надзвичайно широкий. Це і реалії повсякденного життя, і риси людей, і природа буття та мистецтва. Деякі парадокси спантеличують читача, а інші ж навпаки вражають глибиною філософічності.

Очевидно, що автор твору був надзвичайно ерудованою та спостережливою людиною, адже сторінки його творів рясніють віртуозними текстовими пасажами, що засвідчують і неабиякий інтелект, і уміння бачити життя у незвичному ракурсі.

Тематичний критерій дозволяє виокремити три базові групи парадоксів:

парадокси про мистецтво та освіту;

філософські та повчальні парадокси про життя.

Перша група парадоксів - стосується природи людини. Звичайно, ця група парадоксів є найбільш цікавою, оскільки інтерес до внутрішнього світу людини, мотивація її вчинків та гендерні питання завжди цікавили людство, незалежно від часу.

Умовно всі висловлювання цієї групи можна поділити на три можна поділити на три тематичні підгрупи:

а) про моральність та емоційний стан:

Соціальне становище людини диктує їй ставлення до свого оточення, що суттєво впливає на її емоційний фон, а, відповідно, і на моральні уподобання. Ось яскраві приклади парадоксів цієї групи: Почуття моралі мені не по кишені, хазяїне [24, c. 102], Так, ось це мене і дратує: дурні, які навіть дурнями не вміють бути за всіма правилами [24, c. 127].

б) про стиль життя та становище людини у суспільстві:

Ця група дуже тісно повязана з попередньою, але на відміну від неї вказує не на результат соціального впливу на людину, а на ставлення самої людини до цього впливу. Найвиразніше своє ставлення до нього висловлює містер Дулітл: Чув я і проповідників і міністрів, - я ж людина, що вміє мислити і для мене політика, чи релігія, або там соціальні реформи - розвага не гірше за інше, та можу вам сказати одне: собаче це життя, з якого боку не подивитися. Бути негідним злидарем куди краще. Якщо порівнювати різні положення в суспільстві, це... це... ну, загалом, на мене - це єдине, в якому є смак [24, c. 103], Я гідним не придурююсь. Я негідний і негідним залишуся. Мені подобається бути негідним - ось вам, якщо хочете знати [24, c. 103].

в) про стосунки:

Цю групу пояснюють та доповнюють парадокси першої та другої груп, адже стосунки зумовлені соціальним становищем та рівнем почуття моральності людини. У пєсі найцікавішими є стосунки Генрі Хіггінса та Елізи Дуліттл: Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають [24, c. 146], Питання не в тому, чи погано я з вами поводжусь, а в тому, чи бачили ви, щоб я з ким-небудь поводився краще [24, c. 148].

Друга група - парадокси про мистецтво та освіту. Тема мистецтва створення нової, іншої людини й тема освіти та освіченості є постійним обєктом роздумів і основою висловлювань Генрі Хіггінса: Усі ми певною мірою дикуни. Передбачається, що ми культурні та цивілізовані, що ми розбираємося в поезії, філософії, мистецтві, науці і так далі. Але чи багато серед нас таких, які хоча б знали толком, що означають всі ці назви? [24, c. 126], Але якщо б ви знали, як це цікаво, - взяти людину і, навчивши її говорити інакше, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає - знищити прірву, яка відокремлює клас від класу і душу від душі [24, c. 126], Світ не був би створений, якби його Творець думав, як би не заподіяти кому-небудь занепокоєння. Творити життя - і означає творити занепокоєння [24, c. 126].

Третя група - повчальні та філософські парадокси. Цей різновид складають життєві настанови, що їх розуміють і формулюють у парадоксальні висловлювання персонажі пєси. Серед них, є, зокрема, такі твердження: Хто ж з нас розуміє, що робить? Якщо б ми розуміли, ми б, імовірно, ніколи нічого не робили [24, c. 126], Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього [24, c.98], Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше - уміти відрізнити їх [24, c. 126].

Парадокси останнього типу переважають у пєсі „Пігмаліон, оскільки вся пєса побудована на принципі парадоксальності - несподіваності, незвичності, оригінальності, протиріччя собі, загальноприйнятому, традиційному погляду або здоровому глузду за змістом і формою.

Окремо слід зазначити, що у творі діють парадоксальні герої: містер Дуліттл - батько Елізи та професор фонетики Генрі Хіггінс. Їхні дії, репліки, філософія та стиль життя і поведінки повністю відповідають визначенню парадокса. Ці герої нерідко суперечать самі собі, переходять із одної крайнощі в іншу. Однак найбільшим парадоксом у пєсі драматурга є людина. Результат тривалої роботи був несподіваний навіть для професора Хігінса. Еліза Дулітл навчилася не тільки правильно говорити, а й бути самою собою - особистістю з усвідомленою гідністю, свободою, бажаннями.

Безперечно, розподіл на групи є доволі умовним, адже досить складно знайти такі парадокси, які вписуються тільки в одну категорію. Річ у тім, що в пєсі Бернарда Шоу, як і в реальному житті, все виявляється взаємоповязаним: освіта і стиль життя людини неодмінно є показником її суспільного становища, а воно вже народжує філософію героїв.

Підводячи підсумки дослідженню особливостей парадоксів у пєсі Бернарда Шоу Пігмаліон, можна завважити - основна увага приділяється людині та її вихованню. Адже нові погляди на життя, як і саме життя та суспільство як один із його аспектів - усе це неможливе без участі людини. Кожен по-особливому цікавий, бо є відображенням парадоксальності усього суспільства.

.3 Роль парадоксу у створенні художнього світу твору

Ряснота парадоксів у пєсі Пігмаліон Бернарда Шоу є надзвичайно важливою прикметою авторського стилю. Вони надають особливої привабливості текстовим пасажам, примушують читача затамувати подих від несподіванки, спонукають замислитись.

Безперечно, серед парадоксів Б. Шоу є такі, що можуть використовуватись у вигляді епіграфів та афоризмів, адже вони зрозумілі всім і кожному, доречні у багатьох життєвих ситуаціях. Втім, у пєсі парадокси завжди виконують певну роль, яку неправомірно зводити до бажання автора здивувати читача. Цю роль можна зрозуміти тільки беручи до уваги контекст, в якому вживається той чи інший парадокс.

Виявлення функцій парадоксу - надзвичайно складне завдання. Воно вимагає і тонкого розуміння всіх нюансів мови, і проникнення у художній задум автора. Російська дослідниця О. М. Яшина виділяє ряд функціональних видів парадоксу - філософський, характерологічний, сюжетний, історичний та іронічний [36, c. 126]. Деякі із цих видів широко використовуються Б. Шоу у своїх пєсах. Аналіз парадоксів власне у пєсі Пігмаліон дозволяє виділити такі 4 функції:

сюжетоутворюючу, коли парадокс суттєво впливає на світогляд певних персонажів і тим самим передбачує розвиток їхніх вчинків, а відповідно і подальше розгортання сюжету;

смислотворчу, оскільки у вуста таких персонажів як професор Генрі Хіггінс та батько Елізи - сміттяр Альфред Дуліттл автор вкладає парадокси, які змушують задуматися над певними стереотипами і навіть переосмислити їх, що може може мати неабиякий вплив на світогляд читача;

полемічну, адже смисл деяких парадоксів вочевидь народжувався у гострій полеміці Б. Шоу з тогочасними критиками і типовими для його доби поглядами на людину, її суспільне становище, стосунки і життя взагалі.

характерологічну, оскільки парадокси беруть важливу роль у структуруванні таких образів як Генрі Хіггінс, Альфред Дуліттл та Еліза.

Задля детальнішого дослідження функцій парадоксу будемо розглядати їх за належністю до тематичних груп, які було виділено у попередньому підрозділі.

Першу групу представляють парадокси про людину: її емоційний стан, моральність, стиль життя та становище у суспільстві. Дуже влучним є вислів Хіггінса: Секрет, Елізо, не в умінні тримати себе добре або погано, або взагалі як би то не було, а в умінні тримати себе з усіма однаково. Коротше кажучи, чинити так, ніби ти на небі, де нема пасажирів третього класу й усі безсмертні душі рівні між собою [24, c. 147 - 148]. Ці слова чітко виражають погляд самого Шоу на те, якими повинні бути стосунки між людьми.

Ідею рівності людини усіх верств суспільства автор проніс через усю пєсу, тісно повязуючи її із мовними проблемами. Взагалі, Бернард Шоу приділяв значну увагу проблемам такого роду. Так, у пєсі розвязувалася серйозна задача: Шоу прагнув привернути увагу англійської публіки до питань освіти. Але якщо б ви знали, як це цікаво, - взяти людину і, навчивши її говорити інакше, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає - знищити прірву, яка відокремлює клас від класу і душу від душі [24, c.126] - можна сказати, що цією реплікою Хіггінс виражає зміст усієї пєси.

Чималий акцент робить письменник також і на розкритті характерів персонажів. Від автора вимагалася велика художня сила, щоб переконати кожного глядача чи читача. Тому Б. Шоу робить чималий акцент на розкритті характерів персонажів. Він змусив своїх героїв час від часу діяти в чужому середовищі, щоб потім крок за кроком повертати їх до свого власного.

Так, неосвічені люди, такі як Еліза Дуллітл та її батько проявляють справжню життєву мудрість і досвід у словах, що несподівано для читача чи глядача лунають з їхніх вуст. Нестандартний, парадоксальний для свого часу погляд на життя має Альфред Дуліттл. Спочатку він був простим сміттярем, і ця робота його цілком задовольняла. Одначе згодом, коли за випадковою допомогою Генрі Хіггінса він перетворився на мільйонера, це його надзвичайно обурило: Але ось що з мене джентльмена зробили, цього я не можу витримати. Хто його просив робити з мене джентльмена? Жив я в своє задоволення, тихо, спокійно, ні від кого не залежав, у всякого умів витягнути гроші, якщо потрібно було, - ви це знаєте, Генрі Хіггінс. Тепер я хвилини спокою не знаю, я звязаний по руках і ногах; тепер кожен у мене намагається витягнути гроші [24, c.130].

Звичайно, такий погляд на матеріальне збагачення є парадоксальним, але разом із тим не можна стверджувати, що він неправильний. Інший цікавий персонаж - Генрі Хіггінс. Девіз його життя криється у словах: Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього [24, c. 98]. Хіггінс майже завжди поводиться як дитина, до того ж він образливий і самозакоханий, але його світогляд не можна не брати до уваги, тому що від нього залежить формування характеру Елізи. Еліза - неабияка особистість від природи, але саме завдяки Хіггінсові та полковнику Пікерінгу в її характері розкривається ще одна грань: вона відчуває себе гідною кращої долі, в неї змінюються пріоритети, погляди на людей, життя та власне місце в ньому. Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають [24, c.146] - переконливо каже вона.

Таким чином, у розкритті характерів цих персонажів і вбачається характерологічна функція парадоксів.

Серед тематичних груп варто виділити також мистецтво та філософію. Парадокси цієї групи є найбільш суперечливими. Наприклад, цікавим є твердження Хіггінса щодо культури: Усі ми певною мірою дикуни. Передбачається, що ми культурні та цивілізовані, що ми розбираємося в поезії, філософії, мистецтві, науці і так далі. Але чи багато серед нас таких, які хоча б знали толком, що означають всі ці назви? [24, c.126]. З цим висловом можна посперечатися, адже хто, як не люди, і створили ці поняття? Але з іншого боку, з Хіггінсом можна погодитись, бо через його слова Шоу намагається донести читачеві, що за цими назвами криється дещо більше, те, заради чого їх і було дано.

Суперечливі роздуми може викликати також несподіваний філософський парадокс: Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше - уміти відрізнити їх [24, c.133]. Ці слова знов-таки лунають із вуст Генрі Хіггінса. Здається, люди, і в тому числі герої пєси, здатні зважувати й аналізувати свої вчинки, але у професора фонетики навіть на таке очевидне твердження знаходиться спростування: Хто ж з нас розуміє, що робить? Якщо б ми розуміли, ми б, імовірно, ніколи нічого не робили [24, c.98].

Таким чином, парадокси у пєсі Пігмаліон мають, окрім інших, ще й потужну полемічну функцію.

Парадокси мають ключову роль у творенні художнього світу в пєсі Б. Шоу Пігмаліон, оскільки не тільки сприяють розвитку сюжету, але й допомагають авторові просто і зрозуміло донести до читачів свої ідеї. Неординарність та несподіваність парадоксів Шоу стали запорукою того, що з плином часу вони вийшли за контекст пєси та стали важливою складовою світової афористики.

Висновки

Джордж Бернард Шоу увійшов у світову літературу як видатний драматург, який мав підстави сперечатися з Шекспіром, як комедіограф, що володів неповторно витонченим англійським гумором і власною манерою жарту. Його пєси шокували несподіваним поєднанням парадоксального розуму і глибокого знання життя. За допомогою парадоксів письменник намагався змусити людину по-новому, неупереджено поглянути на традиційні цінності, звільнити її від влади застарілих стереотипів. Саме з цих причин Б. Шоу віддав перевагу незавершеному фіналу у власних творах, який не усував проблем, що розглядались у пєсах, а, навпаки, привертав увагу читача до нових.

Зібравши та систематизувавши наукову інформацію щодо життєвого та творчого шляху видатного британського драматурга, правомірно стверджувати, що цього автора можна вважати майстром парадоксу, який ще може позмагатися із таким визнаним віртуозом парадоксу як Оскар Вайлд. Він постає перед нами як автор багатьох творів, які протягом декількох століть не втрачають актуальності та злободенності (Нерозумне одруження (1880), Любов артиста (1881), Професія Кешеля Байрона (1882), Нетовариський соціаліст (1883), і новели (Дивовижна помста, (1885)), і (Серенада (1885)), і літературно-критичні статті (Квінтесенція ібсенізму (1891), Три пєси Брійє(1909)), і чисельні драматичні твори, найбільш відомими з яких є Пігмаліон (1912-1913) та Дім, де розбиваються серця (1919).

Аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених комедії Пігмаліон показав, що, незважаючи на доволі велику кількість досліджень, в центрі наукової уваги опиняються такі питання як жанрова характеристика твору, її сюжетна організація та проблемно-тематичний комплекс. Втім, найбільш актуальним та цікавим для вивчення є саме специфіка та функція парадоксів, якими рясніє текст твору.

Парадокс є одним із найбільш розповсюджених художніх які використовує Бернард Шоу у пєсі Пігмаліон. З усіх визначень парадоксу, як художнього тропу, до парадоксу у Шоу більшою мірою підходить таке: парадокс - вираз або судження, що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою та (іноді лише зовні) здоровим глуздом, наділяється дотепною формою та властивостями комічного та належить до сфери афористики.

Тематика парадоксу у пєсі є напрочуд широкою. Думається, що в основі класифікації парадоксів повинен бути саме тематичний критерій. Він дозволяє виокремити три базові групи парадоксів: парадокси про людину, парадокси про мистецтво та освіту, філософські та повчальні парадокси про життя. Серед функцій парадоксу доцільно виокремити такі: сюжетоутворююча, смислотворча, полемічна та характерологічна. Втім, остаточне визначення функції того чи іншого парадоксу можливо лише за умов його розглядання у контексті.

Багатогранність, багатосмисловість та надзвичайна універсальність парадоксів твору дозволили їм вийти за рамки його контексту та збагатити собою світову афористику. Пєсу Пігмаліон можна тлумачити по-різному, але не визнавати її безумовну неординарність і художню довершеність - неможливо. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Бернарда Шоу, доходять спільного висновку: ця драма є однією із найкращих у його творчості. Свідченням цього є її довголітнє життя, в якому кожне нове покоління читачів знаходить те, що співзвучне даному часу, що хвилює душу, збагачує розум, приносить насолоду, бо творчість великого британського драматурга Бернарда Шоу - то справжнє мистецтво.

Список використаних літературних джерел

1.Бащенко М. Зрозуміти Б. Шоу - Зрозуміти XX століття / М. Бащенко // Зарубіжна література. - 2002. - ч. 48 (груд.). - С. 3-4.

2.Афоризмы [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">5.Балашов П. Художественный мир Б.Шоу / П. Балашов. - М.: Художественная литература, 1982. - 327с.

6.Гражданская З. Бернард Шоу: Очерк жизни и творчества / З. Гражданская - М.: Просвещение, 1979. - 175с.

.Назарець В.М., Васильєв Є.М. У мені живе трагік, а поряд з ним клоун. Сходження на драматургічний Олімп Бернарда Шоу / В. М. Назарець, Є. М. Васильєв // Зарубіжна література в школах України. - 2009. - №3. - С. 5-8.

.Жлуктенко Н. Уроки Бернарда Шоу / Н. Жлуктенко // Зарубіжна література. - 1998. - ч. 38. (жовт.). - С. 14-18.

.Нестерук С. М. Творчість Б. Шоу в ґендерному прочитанні / С. М. Нестерук // Зарубіжна література. - 2003. - № 48. - С. 13-15.

.Черноземова Є. Бернард Шоу / Є. Черноземова // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник у двох томах. Т. 1. - Тернопіль: «Богдан». - 2005. - С. 707-905.

.Пронкевич О. Зарубіжна література XIX століття / О. Пронкевич. - К.: Педагогічна преса, 2001 - 287с.

.Зингерман Б. Очерки истории драмы XX века / Б. Зингерман. - М.: Наука, 1979.

.Пирсон Х. Бернард Шоу / Х. Пирсон. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 544с.

14.Ромм А. Бернард Шоу / А. Ромм. - М.:Просвещение, 1965.

15.Хьюз Э. Бернард Шоу / Э. Хьюз. - М.: Просвещение, 1976.

.Gordon D. Shaw and comic sublime / D. Gordon / Basingstoke, London, - 1990.

.Денингхаус Ф. Театральное призвание Бернарда Шоу. - М., 1978.

18.Галушка Н. Трансформація міфу про Галатею у пєсі Джорджа Бернарда Шоу Пігмаліон і романі алюзії Ірен Роздобудько Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя / Н. Галушка // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

<#"justify">19.Ніколенко О.М. У світі парадоксів Бернарда Шоу, або Леді з пучка моркви. До вивчення пєси англійського драматурга Пігмаліон / О. М. Ніколенко // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998. - № 10. - С. 8 - 13.

20.Шахова К. Парадоксальний Шоу // Зарубіжна література. - 2002. - ч. 13 (квіт.). - С. 10-14.

21.Тутова Є. Усе тільки змінює вигляд...: Урок-дослідження за комедією Б. Шоу Пігмаліон // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2000. - №10. - С. 37-45.

22.Дяків Ю. Конфліктна ситуація в пєсах Б. Шоу / Ю. Дяків // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

<#"justify">23.Ступницька Г. Ідейно-художні виміри літературного харак-теру в комедії Б. Шоу Людина та надлюдина / Г. Ступницька // Нова філологія: зб. наук. пр. - Запоріжжя: ЗНУ, 2009. - № 33.

24.Шоу Д. Б. "Пигмалион" / пер. с англ. Е. Калашниковой // Шоу Д.Б. Полное собрание пьес. В 6 томах. - Л., 1979-1981 - т. 4 - С. 84 - 155.

25.Congreve W. Incognitа / W. Congreve // The complete works of William Congreve. Ed. By M.Summers. - L.: Soho, 1923. - Vol.1 - P.1-112.

.Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка в 4 томах. Том 3, М.: «Цитадель». - 1998. - С. 35.

.Философская энциклопедия. - М.: «Советская энциклопедия», 1967. С. 207.

.Малая Советская энциклопедия. Государственное научное издательство «Большая Советская энциклопедия» - 1959. - Том 6. - С. 1166.

.Краткая Литературная эниклопедия. «Советская Энциклопедия». М.: «Советская Энциклопедия». - 1968. - Том 5. - С. 591.

.Літературознавчий словник-довідник / [укл. Р.Т. Громяк, Ю.І. Ковалів]. - К.: ВЦ «Академія», 1997. - 752с.

32.Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. / [укл. Ю.І. Ковалів]. - К: ВЦ „Академія, 2007. - Т. 2. - 624с.

33.Эстетика. Теория литературы: энциклопедический словарь терминов / Ю. Б. Борев. - М.: ООО Издательство Астрель: ООО Издательство АСТ, 2003. - C. 288.

34.Литературный энциклопедический словарь / [под общ. ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева]. - М.: Сов. энциклопедия, 1987. - 752с.

35.Словник літературознавчих термінів / [cост. В.М. Лесин, О.С. Пулинець]. - К.: Радянська школа, 1971. - С. 363-365.

36.Яшина Е. Типология парадоксов в художественном тексте / Е. Яшина [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

<#"justify">Додатки

Вибірка парадоксів з пєси Б. Шоу «Пігмаліон»

1.«Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна» (Хіггінс, с. 95)

2.«Хто ж з нас розуміє, що робить? Якщо б ми розуміли, ми б, ймовірно, ніколи нічого не робили.» (Хіггінс, с. 98)

.«Бережіть пенси, а вже фунти самі себе збережуть.» (Хіггінс, с. 108)

.«Те, що люди вважають себе зобов'язаними думати, вже досить кепсько; але від того, що вони насправді думають, у всіх волосся стало б дибки.» (Хіггінс, с. 124)

.«Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше - уміти відрізнити їх» (Хіггінс, с. 127)

.«Усі ми певною мірою дикуни. Передбачається, що ми культурні та цивілізовані, що ми розбираємося в поезії, філософії, мистецтві, науці і так далі. Але чи багато серед нас таких, які хоча б знали толком, що означають всі ці назви?» (Хіггінс, с. 133)

.«Є лише дві категорії людей: здібні та нездібні.» (Хіггінс, с. 135)

.«Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього» (містер Дуліттл, с. 136 -137)

.«Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів.» (містер Дуліттл, с. 138)

.«10 фунтів - Великі гроші, у кого вони з'являються, той починає жити з острахом, а значить - прощавай щастя.» (містер Дуліттл, с. 140)

.«Живи не для себе, а для інших: ось вам буржуазна мораль.» (містер Дуліттл, с. 141)

.«Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають.» (Еліза, с.146)

.«Незалежність! Це блюзнірська вигадка буржуазії. Ми всі залежимо один від одного, всі живі люди.» (Хіггінс, с. 154)

.«Думайте про майбутнє інших людей, але ніколи не замислюйтесь про своє власне. (містер Дуліттл, с. 156)

.«Жінки усе перевертають догори дном. Спробуйте впустити жінку в своє життя, і ви зараз же побачите, що їй потрібно одне, а вам зовсім інше.» (Хіггінс, с. 162)

.«Ймовірно, вся справа в тому, що жінка хоче жити своїм життям, а чоловік - своїм, і кожен намагається звести іншого з правильного шляху. Один тягне на північ, другий на південь; а в результаті обом доводиться повертати на схід, хоч обидва не переносять східного вітру.» (Хіггінс, с. 163)

.«Буржуазна мораль вимагає жертв.» (містер Дуліттл, с. 165)

18.«Подумаєш, велика птаха - вчитель!» (Еліза, с. 93)

19.«Якщо розглядати шилінг не просто як шилінг, а в процентному відношенні до доходів цієї дівчини, він буде відповідати шістдесяти або сімдесяти гінеям мільйонера.» (Хіггінс, с. 93)

20.«Думайте про майбутнє інших людей, але ніколи не замислюйтесь про своє власне.» (Хіггінс, с. 98)

21.«Про майбутнє вистачить часу подумати тоді, коли попереду не буде майбутнього» (Хіггінс, с. 98)

.«Хто ж з нас розуміє, що робить? Якщо б ми розуміли, ми б, імовірно, ніколи нічого не робили.» (Хіггінс, с. 98)

.«Жінки усе перевертають догори дном. Спробуйте впустити жінку в своє життя, і ви зараз же побачите, що їй потрібно одне, а вам зовсім інше.» (Хіггінс, с. 99)

.«Ймовірно, вся справа в тому, що жінка хоче жити своїм життям, а чоловік - своїм, і кожен намагається звести іншого з правильного шляху. Один тягне на північ, другий на південь; а в результаті обом доводиться повертати на схід, хоч обидва не переносять східного вітру.» (Хіггінс, с. 99)

.«Навчити людину чогось можна лише тоді, коли особистість учня священна» (Хіггінс, с. 99)

.«Бережіть пенси, а вже фунти самі себе збережуть - ця приказка так само справедлива для формування особистості, як і для накопичення капіталу.» (Хіггінс, с. 100)

.«Почуття моралі мені не по кишені, хазяїне.» (містер Дуліттл, с. 102)

.«10 фунтів - Великі гроші, у кого вони з'являються, той починає жити з острахом, а значить - прощавай щастя.» (містер Дуліттл, с. 102)

.«Я гідним не придурююсь. Я негідний і негідним залишуся. Мені подобається бути негідним - ось вам, якщо хочете знати.» (містер Дуліттл, с. 102)

.«Чув я і проповідників і міністрів, - я ж людина, що вміє мислити і для мене політика, чи релігія, або там соціальні реформи - розвага не гірше за інше, та можу вам сказати одне: собаче це життя, з якого боку не подивитися. Бути негідним злидарем куди краще. Якщо порівнювати різні положення в суспільстві, це... це... ну, загалом, на мене - це єдине, в якому є смак.» (містер Дуліттл, с. 103)

.«Те, що люди вважають себе зобов'язаними думати, вже досить кепсько; але від того, що вони насправді думають, у всіх волосся стало б дибки.» (Хіггінс, с. 124)

.«Усі ми певною мірою дикуни. Передбачається, що ми культурні та цивілізовані, що ми розбираємося в поезії, філософії, мистецтві, науці і так далі. Але чи багато серед нас таких, які хоча б знали толком, що означають всі ці назви?» (Хіггінс, с. 126)

.«Але якщо б ви знали, як це цікаво, - взяти людину і, навчивши її говорити інакше, ніж вона говорила до цих пір, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає - знищити прірву, яка відокремлює клас від класу і душу від душі.» (Хіггінс, с. 126)

.«Так, ось це мене і дратує: дурні, які навіть дурнями не вміють бути за всіма правилами.» (Хіггінс, с. 127)

.«Але ось що з мене джентльмена зробили, цього я не можу витримати. Хто його просив робити з мене джентльмена? Жив я в своє задоволення, тихо, спокійно, ні від кого не залежав, у всякого умів витягнути гроші, якщо потрібно було, - ви це знаєте, Генрі Хіггінс. Тепер я хвилини спокою не знаю, я звязаний по руках і ногах; тепер кожен у мене намагається витягнути гроші.» (містер Дуліттл, с. 130)

.«Тут як не крутися, а не відкрутишся: доводиться вибирати між Сциллою робітничого будинку та Харибдою буржуазії, а вибрати робітничий будинок у мене духу не вистачає. Я ж вам кажу: я заляканий. Я здався. Мене купили. Інші щасливці будуть вивозити моє сміття та отримувати з мене на чай, а я буду дивитися на них і заздрити.» (містер Дуліттл, с. 131)

.«Чим є наше життя, як не чередою вічно натхненних безрозсудств? Найскладніше - уміти відрізнити їх» (Хіггінс, с. 133)

.«Є лише дві категорії людей: здібні та нездібні.» (Хіггінс, с. 135)

.«Розумна людина пристосовується до світу, нерозумна прагне пристосувати світ до себе, тому прогрес завжди залежить від дурнів.» (містер Дуліттл, с. 138)

.«Живи не для себе, а для інших: ось вам буржуазна мораль.» (містер Дуліттл, с. 141)

.Буржуазна мораль вимагає жертв.» (містер Дуліттл, с. 142)

.«Леді відрізняється від квіткарки не тим, як вона себе тримає, а тим, як з нею себе тримають.» (Еліза, с.146)

.«Секрет, Елізо, не в умінні тримати себе добре або погано, або взагалі як би то не було, а в умінні тримати себе з усіма однаково. Коротше кажучи, чинити так, ніби ти на небі, де нема пасажирів третього класу й усі безсмертні душі рівні між собою.» (Хіггінс,с. 147 - 148)

.«Питання не в тому, чи погано я з вами поводжусь, а в тому, чи бачили ви, щоб я з ким-небудь поводився краще.» (Хіггінс, с. 148)

.«Той, кого я не цікавлю, ніколи не буде цікавити мене.» (Еліза, с. 149)

46.«Світ не був би створений, якщо б його творець думав, як би не заподіяти кому-небудь занепокоєння. Творити життя - і означає творити занепокоєння. Є тільки один спосіб уникнути неспокою: вбивати.» (Хіггінс, с. 150).

Похожие работы на - Специфіка та функції парадоксу в п’єсі Б. Шоу 'Пігмаліон'

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!