Розробка моделей прогнозування індексу ПФТС

Розробка моделей прогнозування індексу ПФТС

Зміст

Вступ

. Теоретичні основи управління інвестиційною діяльністю підприємства

1.1    Поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій

.2      Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства та особливості управління фінансовими інвестиціями

.3 Види портфелів фінансових інвестицій

2. Сучасні підходи до моделювання процесів управління фінансовими інвестиціями

2.1    Основні етапи моделювання планування складу портфеля

.2      Адаптивні методи прогнозування

.3 Моделі авторегресії-ковзного середнього

3. Розробка моделей прогнозування індексу ПФТС

3.1 Розробка адаптивних моделей прогнозування індексу ПФТС

.2 Дослідження динаміки фондового ринку на основі моделей авто регресії - проінтегрованогоковзного середнього

.3 Аналіз прогнозних значень індексу ПФТС і вибір типу портфеля фінансових інвестицій підприємства

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

.2 Управління охороною праці на підприємстві

.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

.4 Промислова санітарія

.5 Електробезпека

.6 Пожежна безпека

.7 Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список джерел інформації

Вступ

Здатність підприємств гнучко використовувати ринкову ситуацію і заходи регулювання мають найважливіше значення у підвищенні ефективності виробництва в умовах ринкової економіки. Керівництво підприємства має прагнути до найбільш оптимального використання вільних фінансових ресурсів, яке дозволило б підприємству отримати максимальний прибуток.

Ефективне управління рухом капіталу в рамках підприємства передбачає вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери для отримання додаткового прибутку від зростання курсової вартості цінного паперу. Вкладення коштів у цінні папери стає невід'ємним напрямком інвестиційної діяльності українських підприємств.

Україна відноситься до категорії країн з трансформаційною економікою. Ринки цінних паперів в таких умовах характеризуються як високою прибутковістю, так і значними ризиками в порівнянні з ринками розвинених економік. Одним з основних способів зменшення ризику інвестицій у фінансові інструменти є диверсифікація активів, що призводить до формування портфелів цінних паперів.

Управління портфелем цінних паперів передбачає наступні заходи: планування складу портфеля; аналіз складу портфеля; регулювання складу портфеля; підтримання його ліквідності; отримання доходу. Перш ніж складати портфель цінних паперів, ставлять певну мету: отримання постійного доходу (для цього залучаються надійні цінні папери); прирощення капіталу (для цього залучаються цінні папери з потенціалом росту). У сучасних умовах українські підприємство переслідує такі цілі при формуванні портфеля цінних паперів:

зберегти капітал за допомогою цінних паперів зі зростаючою курсової вартістю;

розширення сфер впливу через вкладення коштів у цінні папери фінансово - промислових груп, кредитні установи, інвестиційніфонди (вплив на емітента купується при великій частці тих чи інших цінних паперів).

Існують два способи управління портфелем цінних паперів: активний і пасивний. Прихильники активного управління стоять на такій точці зору, що наявність портфеля цінних паперів - явище динамічне, тимчасове, тому оперативно відстежуються і купуються високоприбуткові цінні папери. Пасивне управління націлене на створення довгострокового портфеля цінних паперів з складом цінних паперів, що має певний рівень ризику, певний дохід.

Для визначення найбільш ефективного набору цінних паперів проводиться моніторинг (детальний аналіз загального стану емітентів цінних паперів). При цьому існує цілий ряд показників, що дозволяють зробити детальний аналіз емітента (рентабельність, обсяг продажів, ціни на акції, рівень дивіденду цінних паперів).

Таким чином, управління портфелем цінних паперів характеризується високим рівнем складності і неможливо без залучення сучасного інструментарію економіко-математичного моделювання, що дозволяє вибрати адекватний ринковій ситуації тип портфеля, сформувати прогноз прибутковості фондових інструментів, визначити оптимальну структуру портфеля цінних паперів.

Метою роботи є розробка моделей прогнозування фондових індексів, що дозволяють підвищити якість прийнятих рішень при плануванні фінансових інвестицій підприємства. У відповідність з поставленою метою в роботі поставлені і вирішені наступні завдання: розглянуто поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій; проведено аналіз особливостей управління фінансовими інвестиціями; розглянуті типи інвестиційних портфелів; виділені основні етапи моделювання планування складу портфеля; розроблений комплекс моделей прогнозування фінансових індикаторів, що дозволяють здійснити вибір типу портфеля.

1. Теоретичні основи управління інвестиційною діяльністю підприємства

1.1    Поняття інвестиційної діяльності підприємства, види інвестицій

Інвестиції представляють собою вкладення капіталу в усіх його формах з метою забезпечення його зростання в наступному періоді, одержання поточного доходу або рішення певних соціальних завдань [10].

Різноманіття форм і видів інвестицій, що здійснюється підприємством, вимагає певної їх класифікації [32], що наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація форм інвестицій підприємства

Розглянемо сутність наведеної в табл. 1.1 класифікації.

.По об'єктах вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства.Реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у інноваційних нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці та побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою отримання доходу.

. За характером участі в інвестиційному процесівиділяють прямі і непрямі інвестиції підприємства. Прямі інвестиції мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування вкладень капіталу. Зазвичай прямі інвестиції здійснюється у вигляді капітальних вкладень, вкладень капіталу в статутні фонди інших підприємств, в окремі види цінних паперів, широко обертаються на фондовому ринку. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають достатню інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

. За періодом інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства. Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства становлять його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його фундаментальні вкладення у відтворення основних засобів.

. За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантовано отримання розрахункової реальної суми інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньо ринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

. За формами власності інвестованого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні. Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

. За регіональної приналежності інвесторів виділяють національні (внутрішні) та іноземні інвестиції. Національні або внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами (юридичними та фізичними особами) даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними або фізичними особами) в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни.

Наведена класифікація інвестицій підприємства відображає лише найбільш істотні їх ознаки.

Процес здійснення інвестицій - інвестиційна діяльність підприємства, яка є одним з важливих об'єктів фінансового управління[39].

Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями [40]:

. Вона є головною формою реалізації економічного стратегії підприємства, забезпечення зростання його операційної діяльності. Практично всі завдання економічного розвитку підприємства вимагають розширення обсягу або оновлення складу його операційних активів. Цей приріст активів та їх оновлення здійснюється в процесі різних форм інвестиційної діяльності підприємства. Інвестиційна політика підприємства є невід'ємною складовою частиною загальної стратегії його економічного розвитку.

. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним вимірником темпів його економічного його розвитку. Для характеристики цих обсягів використовуються два показники:

) сума валових інвестицій;

) сума чистих інвестицій підприємства.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг коштів,які інвестуються у певному періоді, спрямованих на розширення чи оновлення виробничих основних фондів, придбання нематеріальних активів, приріст запасів сировини та інших товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційного відрахувань у певному періоді. Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування його прибутку. Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого потенціалу. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання підприємства, так, як його виробничий потенціал залишається при цьому незмінним. І нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що забезпечується розширене відтворення необоротних операційних активів підприємства і зростання економічного бази формування його прибутку.

. Інвестиційна діяльність носить підлеглий характер стосовно цілям і завданням операційної діяльності підприємства. Незважаючи на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах його розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головним стратегічним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання операційного прибутку. Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді за двома напрямами:

) шляхом забезпечення зростання операційних доходів за рахунок збільшення обсягу виробничо-комерційної діяльності (будівництво нових філіалів, розширення обсягу реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва тощо);

) шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного обладнання; оновлення морально застарілих видів виробничих основних засобів і нематеріальних активів тощо).

4. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства характеризуються істотною нерівномірністю за окремими періодами. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов - необхідністю попереднього накопичення фінансових коштів (інвестиційних ресурсів) для початку реалізації окремих великих інвестиційних проектів; використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (на окремих етапах економічного розвитку країни інвестиційний клімат різко знижує ефективність цієї діяльності); поступового формування внутрішніх умов для інвестиційних ривків (сформований підприємством потенціал позаоборотних операційних активів має звичайно достатній запас міцності, тобто має резерви підвищення його виробничого використання до певних меж; лише при досягненні таких меж приріст обсягів операційної діяльності викликає необхідність підвищення цих активів).

5. Форми і методи інвестиційної діяльності в набагато меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна його діяльність.

Цей зв'язок опосередковується тільки об'єктами інвестування. Механізм же цієї діяльності практично ідентичний на підприємствах будь-якої галузевого напрямку. Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв'язку з фінансовим ринком (ринком капіталу і ринком грошей), в той час як операційна діяльність здійснюється переважно в конкретних сегментах товарного ринку.

. Інвестиційної діяльності підприємства властиві свої специфічні види ризиків, що об'єднуються поняттям "інвестиційний ризик". Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це пов'язано з тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу (тобто "катастрофічний ризик") має більшу ймовірність виникнення, ніж у процесі операційної діяльності. Механізм формування рівня інвестиційного прибутку будується в тісному зв'язку з рівнем інвестиційного ризику.

. Інвестиційний прибуток підприємства в процесі його інвестиційної діяльності формується звичайно зі значним "лагом запізнювання". Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів (інвестиційними витратами) і одержанням інвестиційного прибутку проходить звичайно досить великий період часу, що визначає довгостроковий характер цихвтрат. Диференціація розміру "лага запізнювання" залежна лише відформ протікання інвестиційного процесу:

при послідовному протіканні інвестиційного процесу інвестиційний прибуток формується відразу ж після завершення інвестування коштів;

при паралельному його протіканні формування інвестиційного прибутку, можливо, ще до повного завершення процесу інвестування коштів;

при інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування коштів і формуванням інвестиційного прибутку проходить певний час.

. У процесі інвестиційної діяльності грошові потоки істотно розрізняються в окремі періоди за своєю спрямованістю.

Протягом окремих періодів сума негативного грошового потоку за інвестиційною діяльністю підприємства може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку за нею. Крім того, сума інвестиційного прибутку за окремими періодами має високий рівень коливання.

В системі об’єктів інвестування підприємств на сучасному етапі достатньо вагому роль займають фінансові інвестиції [40]. Здійснення фінансових інвестицій характеризується низкою особливостей, основними з яких є [41]:

Фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки.Ця незалежність проявляється як по відношенню до операційної діяльності таких підприємств, так і по відношенню до процесу реального інвестування.Стратегічні операційні завдання розвитку таких підприємств фінансові інвестиції вирішують лише в обмежених формах (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди та придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств).

Фінансові інвестиції є незамінним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки. Всі основні форми та інструменти фінансових інвестицій мають зовнішню спрямованість інвестованого капіталу, що виходить за рамки відтворювальних процесів свого підприємства. За допомогою фінансових інвестицій підприємства мають можливість здійснювати зовнішнє інвестування як в межах своєї країни, так і за кордоном.

У системі сукупних інвестиційних потреб підприємств реального сектора економіки фінансові інвестиції формують інвестиційні потреби другого рівня (другої черги). Вони здійснюються такими підприємствами зазвичай після того, як задоволені його потреби в реальному інвестуванні капіталу. У зв'язку з цією особливістю фінансові інвестиції, як правило, не здійснюються на таких ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, як «народження», «дитинство», і «юність». Можливість досить великого задоволення потреба у фінансових інвестиціях проявляється у підприємства, як правило, лише на стадії «рання зрілість».

Стратегічні фінансові інвестиції підприємства дозволяють йому реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом.Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках замість придбання цілісних майнових комплексів або будівництва нових об'єктів, підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб'єктів господарювання, що його цікавлять. У процесі стратегічного фінансового інвестування підприємства зазвичай не переслідують мети максимізації поточного інвестиційного доходу, більше того, окремі стратегічні фінансові інвестиції можуть здійснюватися підприємством і при негативному значенні поточного інвестиційного доходу у розрахунку на забезпечення довгострокового приросту капіталу.

Портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємством реального сектора економіки в двох цілях: отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових активів та їх проти інфляційний захисту. Цілеспрямоване формування інвестиційних ресурсів для здійснення портфельних фінансових інвестицій такі підприємства, як правило, не виробляють. І хоча зазвичай фінансові інвестиції забезпечують більш низький рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства, вони формують додатковий приплив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності.

Фінансові інвестиції представляють підприємству найбільш широкий діапазон вибору інструментів інвестування у шкалі «прибутковість-ризик». У порівнянні з реальним інвестуванням ця шкала значно ширше - вона включає групу як без ризикових, так і високо ризикованих (спекулятивних) інструментів інвестування, дозволяючи інвестору здійснювати вільну інвестиційну політику в широкому діапазоні: від вкрай консервативної до вкрай агресивною.

Фінансові інвестиції представляють підприємству достатньо широкий діапазон вибору інструментів інвестування й за шкалою «прибутковість-ліквідність». Хоча порівняно з реальними інвестиціями вони характеризуються більш високим рівнем ліквідності, цей рівень варіює в дуже широких межах.

Процес обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, є більш простим і менш трудомістким. Він не пов'язаний з істотними передінвестиційні витратами фінансових коштів, аналогічними підготовці реальних інвестиційних проектів; алгоритми оцінки ефективності фінансових інвестицій носять більш диференційований характер по відношенню до об'єктів інвестування, що підвищує надійність здійснення такої оцінки; реалізація прийнятих управлінських рішень у сфері фінансового інвестування займає мінімум часу.

Високе коливання кон'юнктури фінансового ринку в порівнянні з товарним визначає необхідність здійснення більш активного моніторингу в процесі фінансового інвестування. Відповідно і управлінські рішення, пов'язані із здійсненням фінансового інвестування, носять більш оперативний характер.

Фінансове інвестування зазвичай здійснюється в наступних основних формах (див. рис. 1.1.)[33]:

Рисунок 1.1 - Форми фінансового інвестування

Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств - форма фінансового інвестування, яка має найбільш тісний зв'язок з операційною діяльністю підприємства.Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків з постачальниками сировини і матеріалів (за їх участю у статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкладенні капіталу в транспортні та інші аналогічні підприємства); розширення можливостей збуту або проникнення на інші регіональні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрямки розвитку підприємства. За своїм змістом ця форма багато в чому підміняє реальне інвестування, являючись при цьому капіталомісткої і більш оперативною.Пріоритетною метою цієї форми інвестування є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку (хоча мінімально необхідний її рівень повинен бути забезпечений), скільки встановлення форм фінансового впливу на підприємства для забезпечення стабільного формування свого операційного прибутку.

Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів - форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу й головною її метою є генерування інвестиційного прибутку.

Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів - форма фінансових інвестицій яка є найбільш масовою і перспективною.Вона характеризується вкладеннями капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»). Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і за його нормами; більш високим рівнем державного регулювання та захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно наданої інформації про стан і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів та іншими факторами.

.2 Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства та особливості управління фінансовими інвестиціями

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована довгостроковим цілям його розвитку і тому повинна здійснюється відповідно до розробленої інвестиційної політики [3].Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, заключна у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку та розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи [35].

. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного та фінансового розвитку. Розробка цих напрямів покликана вирішувати наступні завдання: визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність); визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційній діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного і фінансового розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і завдання цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і в розрізі окремих форм інвестування ("інвестиційний клімат"); аналізуються поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що її визначають; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчаються поточні пропозиції на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (його галузевої та регіональної диверсифікації); розглядаються можливості придбання окремих активів для оновлення складу діючих їх видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.Конец формы

. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (прибутковості).

. Забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу ідентифіковані і оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які за інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків. Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства за поточними зобов'язаннями. Крім того, фінансування інвестиційних проектів здійснюється за рахунок значного залучення позикового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід заздалегідь прогнозувати, який вплив інвестиційні ризики нададуть на прибутковість, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості для підприємства. Це потребує прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм (шляхом продажу окремих об'єктів інвестування) та реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об'єкту інвестування повинна бути оцінена ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих реальних інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ліквідності. За інших рівних умов відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільший потенціальний рівень ліквідності.

. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потрібність в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачених обсягах (по окремих етапах її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на ринку капіталу (або на ринку грошей); визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів. У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і позикових коштів.

. Формування і оцінка інвестиційного портфеля підприємства. З урахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційної привабливості (інвестиційних якостей) окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (портфеля реальних або фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи його формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів (їх відношення до рівня допустимих фінансових ризиків), а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюєтьсяв цілому за рівнем прибутковості, ризику і ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства розглядається як сукупність його інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційних програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема по тим реальним інвестиційним проектам, які фінансуються із залученням позикових коштів); нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов'язаного з несприятливим зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішнього інвестиційного середовища.

Специфіка здійснення реальних і фінансових інвестицій визначає особливості управління ними, які вимагають спеціального розгляду.

Управління фінансовими інвестиціями підприємства являє собою систему принципів і методів забезпечення вибору найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасного його реінвестування.

Управління фінансовими інвестиціями підпорядковане загальної інвестиційної політики підприємства і спрямоване на досягнення його інвестиційних цілей.

Процес управління фінансовими інвестиціями підприємства здійснюється за такими основними етапами [18]:

. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді. Основною метою проведення такого аналізу є вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм та ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі.

На першій стадії аналізу вивчається загальний обсяг інвестування капіталу у фінансові активи, визначаються темпи зміни цього обсягу та питомої ваги фінансового інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства у передплановому періоді.

На другому етапі аналізу досліджуються основні форми фінансового інвестування, їх співвідношення, спрямованість на вирішення стратегічних завдань розвитку підприємства.

На третьомуетапі аналізу вивчається склад конкретних фінансових інструментів інвестування, їх динаміка і питома вага в загальному обсязі фінансового інвестування.

На четвертійстадії аналізу оцінюється рівень прибутковості окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій в цілому. Він визначається як відношення суми доходів, отриманих у різних формах по окремим фінансовим інструментам (з їх коригуванням на індекс інфляції), до суми інвестованих у них коштів. Рівень прибутковості фінансових інвестицій підприємства зіставляється з середнім рівнем прибутковості на фінансовому ринку і рівнем рентабельності власного капіталу.

На п'ятій стадії аналізу оцінюється рівень ризику окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому. Така оцінка здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта варіації отриманого інвестиційного доходу за ряд попередніх звітних періодів. Розрахований рівень ризику зіставляється з рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінансових інструментів інвестування (відповідність цих показників ринкової шкалою "прибутковість-ризик").

На шостій стадії аналізу оцінюється рівень ліквідності окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля в цілому. Оцінка цього показника проводиться на основі розрахунку коефіцієнта ліквідності інвестицій на дату проведення аналізу (в останньому звітному періоді). Розрахований рівень ліквідності зіставляється з рівнем прибутковості інвестиційного портфеля і окремих фінансових інструментів інвестування.

Проведений аналіз дозволяє оцінити обсяг та ефективність портфеля фінансових інвестицій підприємства у попередньому періоді.

. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді.

Цей обсяг на підприємствах, які не є інституційними інвесторами, зазвичай невеликий і визначається розміром вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичуються для здійснення майбутніх реальних інвестицій чи інших витрат майбутнього періоду. Позикові кошти до фінансового інвестування підприємства зазвичай не залучаються (за винятком окремих періодів, коли рівень прибутковості цінних паперів істотно перевершує рівень ставки відсотка за кредит).

Певний обсяг фінансового інвестування диференціюється в розрізі довго- і короткострокових періодів його здійснення. Обсяг довгострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, страхових та інших цільових фондів підприємства, що формуються на довгостроковій основі. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (у складі оборотного капіталу підприємства), утвореного у зв'язку з нерівномірністю формування позитивного і негативного грошових потоків.

3. Вибір форм фінансового інвестування. У рамках планованого обсягу фінансових коштів, що виділяються на ці цілі, визначаються конкретні форми цього інвестування, розглянуті вище. Вибір цих форм залежить від характеру завдань, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарськоїдіяльності.

Рішення стратегічних завдань розвитку операційної діяльності пов'язано з вибором таких форм фінансового інвестування, як вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств та придбання контрольного пакету акцій окремих компаній, що представляють стратегічний інтерес для цілей диверсифікації цієї діяльності.

Рішення задач приросту капіталу в довгостроковій періоді пов'язано, як правило, з його вкладеннями в довгострокові фондові і грошові інструменти, прогнозована прибутковість яких з урахуванням рівня ризику задовольняє інвестора.

Рішення задач отримання поточного доходу і антиінфляційному захисту тимчасово вільних грошових активів пов'язане, як правило, з вибором короткострокових грошових або боргових фондових інструментів інвестування, реальний рівень прибутковості яких не нижче сформованої норми прибутку на інвестований капітал (відповідною шкалою "прибутковість-ризик").

. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів.

Методи такої оцінки диференціюються залежно від видів цих інструментів; основним показником оцінки виступає рівень їх прибутковості, ризику і ліквідності. У процесі оцінки докладно досліджуються фактори, що визначають інвестиційні якості різних видів фінансових інструментів інвестування - акцій,облігацій, депозитних вкладів у комерційних банках і т.п. В системі такого аналізу отримує відображення оцінка інвестиційної привабливості галузей економіки та регіонів країни, в якій здійснює свою господарську діяльність той чи інший емітент цінних паперів. Важливу роль в процесі оцінки відіграє також характер обігу тих чи інших фінансових інструментів інвестування на організованому і неорганізованому інвестиційному ринку.

5. Формування портфеля фінансових інвестицій. Це формування здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. У процесі їх відбору у формований портфель враховуються такі основні фактори: тип портфеля фінансових інвестицій, що формується відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля та інші. Особлива роль у формуванні портфеля фінансових інвестицій відводиться забезпеченню відповідності цілей його формування стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому.

Сформований з урахуванням викладених факторів портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений по співвідношенню рівня дохідності, ризику і ліквідності з тим, щоб переконатися в тому, що за своїми параметрами він відповідає тому типу портфеля, який визначений цілями його формування. При необхідності посилення цілеспрямованості портфеля в нього вносяться необхідні корективи.

6. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При істотних змінах кон'юнктури фінансового ринку інвестиційні якості окремих фінансових інструментів знижуються. У процесі оперативного управління портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасна його реструктуризація з метою підтримки цільових параметрів його первинного формування.

Таким чином, в процесі здійснення управління фінансовими інвестиціями визначаються основні параметри інвестиційної діяльності підприємства в цій сфері та її найважливіші критерії.

.3 Види портфелів фінансових інвестицій та цілі їх формування

Основне завдання портфельного інвестування - створення оптимальних умов інвестування за рахунок забезпечення таких характеристик інвестиційного портфеля, які неможливо досягти при розміщенні коштів в окремо взятий об'єкт. У процесі формування портфеля шляхом комбінування інвестиційних активів досягається нова інвестиційна якість: забезпечується необхідний рівень прибутковості при заданому рівні ризику. Але є й альтернативні підходи, як завдання рівня прибутковості та мінімізація рівня ризику.

Основні цілі формування інвестиційного портфеля [21]:

Забезпечення високих темпів зростання капіталу передбачає зростання «цінності фірми».

Забезпечення високих темпів зростання доходів передбачає отримання регулярного доходу в поточному періоді.

Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків-окремі інвестиційні інструменти, що забезпечують високі темпи зростання доходу,можуть мати високий рівень ризиків,проте врамках інвестиційного портфелю вцілому рівень ризику повинен мінімізуватися. При чому основна увага повинна бути приділена мінімізації ризику втрати капіталу, а лише потім мінімізації ризик у втрати доходів.

Забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфелю припускає можливість швидкого і беззбиткового (без істотних втрат у вартості) звернення інвестицій в готівку, щоб забезпечити оперативне реінвестування капіталу в більш вигідні інвестиційні інструменти.

Існує сучасний підхід до класифікації інвестиційних портфелів, що забезпечують реалізацію конкретних форм політики фінансового інвестування. Така класифікація проводиться за ознаками, які зазначені на рис. 1.1.

Портфель фінансових інвестицій представляє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, які призначені для здійснення фінансового інвестування у відповідності з розробленою інвестиційною політикою. Оскільки на переважній більшості підприємств єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, для таких підприємств поняття «інвестиційний портфель» ототожнюється з поняттям «фондовий портфель» (або «портфель цінних паперів") [22].

Портфель цінних паперів - це сукупність зібраних воєдино різних фінансових цінностей, які є інструментом для досягнення конкретної мети інвестора.У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо)[24].

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних проектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а саме: можливість формування портфеля з великої кількості фінансових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим.Разом з тим недоліками є: високий рівень ризику, тому що існує не тільки ризик на доход, але і ризик на весь інвестований капітал; відсутність можливості впливати на рівень прибутковості; обмежені можливості вибору окремих фінансових інструментів [28].

У зв'язку з цим, формування портфеля цінних паперів для більшості підприємств є доцільним лише в тому випадку, коли немає достатньо ефективних проектів реального інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективної реалізації. Що стосується інституційних та корпоративних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування, банків, підприємств, то для них формування ефективного та збалансованого портфеля має велике значення.

Процес управління інвестиційним портфелем спрямований на збереження основних інвестиційних якостей портфеля і тих властивостей, які відповідають інтересам власника. Формуючи портфель, інвестор або менеджер повинен визначити, в яких пропорціях включати в нього активи різних категорій, наприклад, акції, облігації і т.п. Таке рішення називається рішенням щодо розподілу коштів. Воно залежить від оцінок менеджером прибутковості і ризику за даними групами активів і коефіцієнта допустимості ризику клієнта.Прибутковості активів в рамках кожної з груп зазвичай мають високу ступінь кореляції, тому більш важливо визначити категорію активу, який принесе найбільшу дохідність у майбутніх умовах, ніж найкращі активи всередині кожної категорії. Далі інвестор повинен вибрати конкретні активи в рамках кожної категорії. Таке рішення називається рішенням по вибір активів.

Рисунок1.2. -Типізація інвестиційних портфелів за основними ознаками

Сукупність методів і технічних можливостей, які застосовуються до портфелю, називають стилем управління. Розрізняють активний і пасивний стилі управління портфелем [29].

Основне завдання активного управління полягає в прогнозуванні розміру можливих доходів від інвестованих коштів.Інвестор повинен бути здатний зробити це більш точно, ніж фінансовий ринок, тобтовміти випереджати хід подій, а також втілювати в реальність те, що підказує йому умоглядний аналіз.Відповідно, базовими характеристиками активного управління є:

1.вибір цінних паперів, прийнятних для формування портфеля;

визначення термінів купівлі або продажу фінансових активів.

При активному управлінні вважається, що зміст будь-якого портфеля є тимчасовим.Коли різниця в очікувані доходи, отримана в результаті або вдалого, або помилкового рішення, або із-за зміни ринкових умов, зникає, складові частини портфеля або він цілком замінюються іншими.

Активна стратегія управління портфелем передбачає ретельне відстеження і швидке придбання інструментів, які відповідають інвестиційним цілям формування портфеля; максимально швидке позбавлення від активів, які перестали задовольняти вимогам, що пред'являються, тобтооперативну ревізію портфеля.При цьому менеджер зіставляє показники прибутку і ризику за «новим» портфелем з інвестиційними якостями «старого» портфеля.Саме при активному управлінні особливе значення має прогноз зміни цін на фінансові інструменти.

Існують чотири основні форми активного управління, які базуються на свопінгу, що означає постійні обмін, ротацію цінних паперів через фінансовий ринок [30]:

так званий підбір чистого доходу - найпростіша форма, коли з-за тимчасової ринкової неефективності дві ідентичні цінні папери обмінюються за цінами, який трохи відрізняється від номіналу.У підсумку реалізується цінний папір з більш низьким доходом, а натомість купується інструмент з більш високою прибутковістю;

підміна - прийом, при якому обмінюються дві схожі, але не ідентичні цінні папери;

сектор-своп - більш складна форма свопінгу, коли здійснюється переміщення цінних паперів з різних секторів економіки, з різним терміном дії, доходом і т.п.В даний час з'явилася велика кількість компаній, які спеціально займаються пошуком «недооцінених» інструментів, показники яких помітно відрізняються від середніх.При отриманні висновку, що чинники, які викликають аналізовану ситуацію, можуть зникнути, зазначені фірми проводять з «недооціненими» цінними паперами акти купівлі-продажу;

операції, засновані на передбаченні облікової ставки.Ідея цієї форми полягає в прагненні подовжити термін дії портфеля, коли ставки знижуються, і скоротити термін дії, коли ставки ростуть.Чим більше термін дії портфеля, тим більше ціна портфеля схильна до змін облікових ставок.

Прийоми активного управління, що застосовуються до портфелів, які складаються з різних видів цінних паперів, різні.

У рамках активного стилю управління портфелем звичайних акцій виділяють [42]:

Стратегію акцій зростання заснована на очікуванні того, що компанії, прибуток яких зростає більш швидкими темпами, з часом принесуть більший дохід для інвесторів.Для таких акцій, як правило, характерний високий ризик.Слід відбирати акції, ціна яких на даний момент часу не відображає в достатній мірі високі темпи зростання доходів компанії;

Стратегію недооцінених акцій, яка полягає у відборі акцій з високим дивідендним доходом або високим відношенням ринкової ціни акції до її балансової вартості, або низьким відношенням ціна - дохід.Різновидом даного підходу є формування портфеля з акцій непопулярних у даний момент часу секторів і галузей;

Стратегію компанії з низькою капіталізацією.Акції невеликих за розміром компаній часто приносять більш високий дохід, оскільки ті мають великий потенціал зростання, хоча їхні акції і мають більш високу ступінь ризику;

Стратегію market timing - вибір часу покупки та продажу цінних паперів на основі аналізу кон'юнктури ринку.У використанні цієї стратегії основна роль належить технічному аналізу.

Основний принцип пасивного стилю управління портфелем - «купити й тримати». Пасивне управління засновано на уявленні, що ринок досить ефективний для досягнення успіху у виборі цінних паперів або в обліку часу і передбачає створення добре диверсифікованого портфеля з визначеними на тривалу перспективу показниками очікуваного доходу й ризику; зміни структури портфеля і трапляються рідко.

Застосування пасивної стратегії управління портфелем ґрунтується на виконанні наступних умов [26]:

ринок ефективний.Це означає, що ціни фінансових інструментів відображають всю наявну інформацію і вважаються «справедливими».Оскільки немає недооцінених або переоцінених цінних паперів, то немає й сенсу в активній торгівлі ними;

всі інвестори мають однакові очікування щодо прибутку і ризику з цінних паперів, тому немає необхідності робити з ними угоди купівлі-продажу.

Типовий пасивний інвестор формує свій портфель з комбінації безризикового активу і так званого ринкового портфеля.Він не розраховує «побити» ринок, а лише чекає справедливого доходу за своїм портфелем - винагороди за прийнятий ним ризик.Важливою перевагою пасивного управління є низький рівень накладних витрат.

Прикладом пасивної стратегії може служити рівномірний розподіл інвестицій між випусками цінних паперів різної терміновості.Найпростішим підходом у рамках пасивного управління портфелем акцій є спроба «купити» ринок. Така стратегія часто називається методом індексного фонду.

Індексний фонд - це портфель, створений для дзеркального відображення руху обраного індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів.Щоб домогтися відповідності структури портфеля структурі індексу, різні цінні папери включаються до портфелю в такій же пропорції, як і при розрахунку індексу.Якщо частка якоїсь фірми при підрахунку індексу становить 10%, то інвестор, який створює портфель із звичайних акцій і хто хоче, щоб його портфель дзеркально відображав стан ринку цінних паперів, повинен мати у своєму портфелі 10% акцій цієї фірми із загального числа акцій портфеля. Іноді портфель формується не з усіх акцій, що входять в індекс, а лише з тих, які займають в індексі найбільшу питому вагу. Або ж портфель може бути сформований з деякого набору акцій при збереженні частки, яку займає в індексі певний сегмент ринку, наприклад галузь.

При пасивному управлінні портфелем цінних паперів застосовується також метод стримування портфелів. Його суть полягає в інвестуванні в неефективні цінні папери. При цьому вибираються акції з найменшим співвідношенням ціни до доходу, що дозволяє отримати дохід від спекулятивних операцій на біржі. Спочатку, коли ціна акцій падає, їх купують, потім, коли ціна повертається до нормального рівня, їх продають.

Пасивні портфелі характеризуються низьким оборотом, мінімальним рівнем накладних витрат і низьким рівнем специфічного ризику.

Пасивний портфель переглядається тільки в тому випадку, якщо змінилися установки інвестора або на ринку сформувалась нова спільну думка щодо ризику і прибутковості ринкового портфеля. Пасивний менеджер не ставить перед собою мету отримати більш високу прибутковість, ніж у середньому пропонує ринок для даного рівня ризику.

Пасивне управління портфелем полягає в придбанні активів з метою тримати їх тривалий період часу. Якщо в портфель включено активи, випущені на певний період часу, наприклад облігації, то після їх погашення вони замінюються аналогічними паперами і т.п. до закінчення інвестиційного горизонту. При такій стратегії поточні зміни в курсовій вартості активів не приймаються в розрахунок, тому що в тривалій перспективі плюси і мінуси від зміни їх ціни будуть гасити один одного [10 ].

Слід зазначити, що керуючі портфелями можуть об'єднувати підходи активної і пасивної стратегій. Наприклад, основна частина портфеля залишається без змін, у той час як, за окремими складовими, меншими за величиною субпортфеля, ведеться активна торгівля цінними паперами.

2. Сучасні підходи до моделювання процесів управління фінансовими інвестиціями

.1      Основні етапи моделювання планування складу портфеля

Як було сказано, вище надлишкова готівка, тобто обсяг готівкових коштів підприємства, що перевищує певний запланований рівень, необхідний для здійснення угод або підтримки компенсаційних залишків, інвестуються в ринкові цінні папери.

Рішення про інвестування надлишку готівки в ринкові цінні папери включає в себе не тільки визначення обсягу інвестицій, але і типу цінного паперу - об'єкта інвестицій. Вирішуючи питання про придбання цінних паперів, їх якість оцінюють за кількома параметрами: надійність, прибутковість, ліквідність. Надійність - рівень гарантій щодо збереження вкладень. Прибутковість і ризик - тісно взаємопов'язані. Існує зворотна залежність ризику від прибутковості. Ліквідність - здатність цінних паперів перетворюватися в готівкові гроші.

Рівень ліквідності залежить від надійності та прибутковості [35].

Ключовим фактором є ступінь точності прогнозу потоків готівки. Якщо точність висока, найбільш важливою характеристикою стає термін погашення цінних паперів. Якщо майбутні потоки готівки цілком непередбачувані, то найважливіші характеристики цінного паперу - це ступінь її ліквідності і ризик щодо коливань її ринкової вартості. Інвестуючи кошти в довгострокові, менш ліквідні цінні папери з більш високим ризиком невиконання зобов'язань, можна, проте, досягти більш високої прибутковості вкладень. Окрім ризику і нестачі ліквідності, будуть мати місце транс акційні витрати, скорочують чисту виручку. Таким чином, підприємство стикається з проблемою вибору між ризиком і прибутковістю.

Займаючись інвестиціями, необхідно виробити певнуполітику своїх дій і визначити:

основні цілі інвестування (стратегічний чи портфельний його характер);

складу інвестиційного портфеля, прийнятні види цінних паперів;

диверсифікацію портфеля і т.д.

Під інвестиційним портфелем розуміється якась сукупність цінних паперів. Портфель є певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням.

Основне завдання портфельного інвестування поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість при мінімальному ризику.

Балансова вартість характеризує витрати на придбання даного портфеля і розраховується наростаючим підсумком шляхом додавання до балансової вартості наявного портфеля основної суми угоди при купівлі цінних паперів і при продажу шляхом списання середньозваженої ціни на кількість проданих цінних паперів.

Доходи з портфельних інвестицій являють собою валовий прибуток за всієї сукупності паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісного відповідності між прибутком і ризиком, яка повинна вирішуватися оперативно з метою постійного вдосконалення структури вже сформованих портфелів та формування нових відповідно до побажань інвесторів. На рис.2.1 наведено основні етапи моделювання планування складу портфеля.

Рисунок 2.1 - Основніетапимоделювання планування складу портфеля

фінансовий фондовий інвестиція

На першому етапі здійснюється аналіз кон'юнктури фондового ринку. В якості індикаторів ділової активності фондового ринку можуть розглядатися різні індекси [23]. У роботі пропонується розглядати один з найбільш широко використовуваних у фінансовій аналітиці індексів - індекс Першої Фондової Торговельної Системи (Індекс ПФТС). Для вирішення завдань цього етапу досить ефективно можуть бути використані адаптивні методи і моделі декомпозиції часового ряду.

Результати, отримані на попередньому етапі, лежать в основі побудови алгоритмічної моделі вибору типу портфеля, яка наведена на рис. 2.2. Слід зазначити, що в якості пріоритетного виду портфеля (рис. 1.2) розглядається портфель зростання, оскільки в умовах кризового розвитку підприємства не виплачують дивіденди, що обмежує коло можливих об'єктів інвестування для формування портфеля доходу, який орієнтований на отримання високого поточного доходу - процентних та дивідендних виплат.

Рисунок 2.2 - Алгоритмічна модель вибору типу портфеля

Портфель зростання формується з акцій підприємств, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - - зростання капітальної вартості портфеля разом із отриманням дивідендів. Проте дивідендні виплати виробляються у невеликому розмірі. Темпи зростання курсової вартості акцій, що входить в портфель, визначають види портфелів, що входять в дану групу.

Портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції швидко зростаючих підприємств. Інвестиції в даний тип портфеля є досить ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід.

Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів цієї групи. Складається, в основному, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу. Націлений на збереження капіталу.

Портфель середнього зростання являє собою поєднання інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного зростання. В даний тип портфеля включаються поруч із надійними цінними паперами, що придбані на тривалий термін, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірна ступінь ризику вкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а прибутковість - цінними паперами агресивного зростання.

Даний тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до високого ризику.

На третьому етапі здійснюється дослідження прибутковості і ризику фінансових активів, обраних на попередньому етапі. Як показник прибутковості розглядається темп приросту ринкової ціни фінансових активів, оцінки ризику - середньоквадратичне відхилення цього показника [9]. Для оцінкипотенціалу зростання ринкової вартості можуть бути використані економетричні методи [1].

На заключному етапі визначається оптимальна структура портфеля. З математичної точки зору отримати портфель, який забезпечував би досягнення максимальної прибутковості й мінімального ризику, як відомо, неможливо. Тому в задачах формування портфеля передбачають оптимізацію одного з показників при фіксованому значенні другого. Або комбінують ці критерії, будуючи на їх основі цільову функцію у вигляді згортки цих критеріїв, приводячи тим самим багатокритеріальні задачі до однокрітеріальним. Як правило, розглядають такі варіанти моделей [7], які забезпечують отримання оптимальних портфелів:

. Мінімізація ризику при заданому рівні очікуваної прибутковості:

 (2.1)

. Максимізація очікуваної прибутковості при заданому рівні ризику:

 (2.2)

3. Максимізація спеціально побудованої функції корисності:

(2.3)

. Максимізація функції корисності з обмеженнями

 (2.4)

Слід зазначити, що найбільше поширення отримали перші два варіанти побудови портфеля цінних паперів, які лежать в основі розроблюваних останнім часом підходів [7].

Таким чином, одним з основних етапів планування складу портфеля є дослідження індексів ділової активності фондового ринку. Точність отриманих на цьому етапі прогнозів значно впливає на ефективність управління фінансовими інвестиціями в цілому.

.2 Адаптивні методи прогнозування

Досить ефективно для побудови прогнозу індексу ділової активності фондового ринку можуть бути використані адаптивні методи прогнозування. Ці методи базуються на використанні часових рядів. В силу цього, передбачається, що є ретроспективна інформація у вигляді спостережуваних за певний проміжок часу значень прогнозованого показника, тобто є часовий ряд y1, y2 ,..., yn, де yt можуть бути векторними величинами, який розглядається як характеристика поведінки процесу в минулому (ретроспективнаінформація).

Розглянемо методи ковзної середньої, які досить часто використовуються як для первинної обробки значень тимчасового ряду, так і з метою прогнозування. За допомогою ковзної середньої можна частково усунути вплив, як випадкової складової, так і ряду періодичних складових (сезонної або циклічної, що має відносно невеликий період), що дозволяє провести аналіз згладженої кривої і виділити закономірну тенденцію - тренд у вигляді тієї або іншої функції. Використовують два підходи для визначення ковзної середньої: метод простий ковзної середньої та метод зваженої ковзної середньої. Застосовуючи ковзаючу середню для вирівнювання вихідного ряду спостережень, замінюємо значення рівня yt, в середині інтервалу усереднення, на його середнє ỹ (просте чи зважене).

Нехай є часовий ряд спостережень y1,y2,...,yn . При побудові ковзної середньої вибираємо m-лаг або інтервал усереднення, тобто кількість точок, c допомогою яких визначається середня для рівня yt. Зазвичай m = 2k +1, деk-полуінтервал усереднення. Тоді, для обчислення середньої ỹt в точці t, беруться рівні:yt-k,yt-k+1,...,yt-1,yt,yt+1,...,yt+k-1,yt+k.

Незважаючи на простоту і досить часте використання, метод простий ковзної середньої може приводити в ряді випадків до помилкових висновків:

) застосовуючи кілька разів просту ковзаючу з лагом m до випадкового ряду, можна отримати ряд з цілком закономірним поведінкою;

2) оскільки ваги у наведеній формулі однакові для всіх рівнів , то у випадку, якщо тренд змінюється не по лінійному закону, можна отримати спотворені значення;

) на середнє значення впливають як попередні, так і наступні рівні, що при побудові прогнозних моделей може суперечити причинно-наслідкових зв'язків між рівнями;

) якщо обраний в моделі лаг m співпадає з періодом дії можливої ​​періодичної складової, що має приблизно однакову амплітуду, то в згладженої кривої її вплив буде практично усунуто, що може спричинити втрату цінного для дослідження інформації.

Частково вказані недоліки усуває метод зваженої ковзної середньої, який дозволяє краще зберегти характер опуклості вихідного ряду і представити його в згладжених значеннях. Досягається це за рахунок вибору спеціальних вагових коефіцієнтів.

Виважена ковзне середнє значення обчислюється за формулою [19]:

 (2.5)

Коефіцієнти ai (ваги рівнів) задовольняють двом умовам:

a-i = ai, (i Î [1,k]) (2.6)

 (2.7)

Умови (2.2) - (2.3) однозначно не визначають коефіцієнтів aj . Тому існує безліч наборів коефіцієнтів усереднення, що задовольняють цим умовам. Виникає завдання вибору з цієї множини наборів, одного набору, який був би "кращим" серед інших. Основний підхід у підборі вагaj у зваженій ковзної середньої полягає в апроксимації значень рівнів на інтервалі [t-k, t+k] деяким поліномом ступеня p і заміні значення yt на значення полінома в цій точці. Розглянемо процедуру визначення вагових коефіцієнтів. Нехай обраний інтервал згладжування m = 2k +1 і для згладжування значення yt використовуються m рівнів yt-k,...,yt-1,yt,yt+1,...,yt+k. Згладжує криву y (t) = f (t, a) виберемо у вигляді полінома ступеня p, тобто

(t)=a0+a1t+...+aptp. (2.8)

Коефіцієнти a0,a1,...,ap знайдемо з умови мінімуму суми квадратів відхилень рівнів від значень вибраного згладжує полінома

(t)=a0+a1t+...+aptp, тобто з умови [25]:

 (2.9)

Визначивши коефіцієнти ai з (2.9), отримаємо, що значення середньої є лінійною комбінацією рівнів, тобто виражається через yt+j, jÎ[-k,k]за формулою:

 (2.10)

де aj=a-j.

Експоненціальна середня досить часто використовується для побудови різних прогнозних моделей економічних процесів, особливо при короткостроковому прогнозуванні. Це пояснюється низкою її позитивних властивостей, з яких відзначимо наступні:

дисперсія експоненційної середньої залежить від обраного параметра згладжування a, змінюючи який ми можемо, в деякому розумінні, керувати мінливістю експоненційної середньої;

при збільшенні a значення експоненційної середньої будуть близькі до значень рівнів, і добре реагують на зміни (скачки) в рівнях.

В силу формули (2.11) знаходиться прогноз на крок вперед [12]

, (2.11)

яку інтерпретують як прогноз в момент дорівнює прогнозом в момент плюс деяка поправка, що залежить від помилки прогнозу на момент . Змінюючи значення a, можна змінювати поведінку експоненційної середньої, а отже і моделей побудованих на її основі, при цьому при збільшенні значення aекспоненціальна середня наближається до рівнів ряду, і росте її дисперсія, зменшення значення a призводить до сильного згладжування і зміщення, але зменшується дисперсія середньої. Таким чином, параметр a має властивості притаманними керуючим параметрам. Природно ввести певний показник, за допомогою якого можна було б визначати моменти, коли модель стає "погана", тобто дає незадовільні (зміщені) прогнози і в ці моменти змінювати значення a. Включення такого показника в модель переводить її в клас адаптивних моделей. В даний час розроблені і застосовуються на практиці багато моделей, заснованих на вищевикладеної ідеї.

Розглянемо застосування експоненціального згладжування для короткострокового прогнозування часового ряду. Нехай є часовий ряд спостережень y1,y2,...,yn. Формула для обчислення експоненціальної середньої наступна[7]:

=ayt+(1-a)qt-1, (0≤α≤1). (2.12)

Значення qt, обчислене для моменту t, можна розглядати як прогноз значення рівня yt на момент t +1, тобто

ỹt+1=qt , (2.13)

де ỹt+1- прогнозне значення рівня на момент t+2.

Прогнозом для рівняyt є значення експоненційної середньої qt-1, обчислена на момент t-2. Тоді помилка прогнозу в момент t буде дорівнює:

et = yt - ỹt = yt - qt-1 чи yt=qt-1+et (2.14)

Підставляючи (2.8) в (2.9) і замінюючи yt за формулою (2.10) отримаємо [11]:

ỹt+1=qt=qt-1+aet (2.15)

З (2.11) можна зробити висновок, що прогноз, зроблений за допомогою експоненційної середньої в момент t, дорівнює прогнозом, зробленим в момент t-1 плюс деяка поправка, яка залежить від помилки прогнозу для моменту t. Іноді це властивість називають адаптацією експоненційною середньої. По суті тут немає адаптації, тому всі поправки беруться з постійним коефіцієнтом a. Більш того, якщо ми хочемо використовувати (2.15) для прогнозування на наступні моменти часу, то отримаємо [16]:

ỹt+2 = qt+1 = qt + aet+1

Оскільки нам не відомо фактичне значенняyt+1, а отже і помилка et+1, то ми повинні et+1замінити його математичним очікуванням яке дорівнюєE[et+1], яке дорівнює нулю для будь-якого t. Тоді

ỹt+2 = qt+1 = qt = ỹt+1 (2.16)

Таким чином, всі прогнози, виконані в момент t будуть постійні і дорівнюють qt.

Недоліком експоненційної середньої є те, що для часових рядів, які мають чітко виражену лінійну тенденцію, модель експоненційної середньої дає зміщені прогнози. Для таких часових рядів слід застосовувати адаптивнімо-делінійного росту.

У моделі лінійного росту

,

параметри a0(t) і a1(t) несуть різне смислове навантаження. Так параметр a0(t) характеризує зміну середнього рівня процесу, а a1(t) - визначає мінливість (зростання) процесу за одиницю часу.

Розглянемо модель Холта та її модифікації.

а) Модель Холта. У моделі Холта параметри a0(t)і a1(t) оцінюються за допомогою двох ковзних середніх, які мають різні незалежні параметри згладжування. Коефіцієнт a1(t) оцінюється як експоненціальна середня приростів параметра a0(t) Введемо позначення для приросту параметраa0(t) в момент t:

(t) = a0(t) - a0(t-1).

Тоді згідно моделі Хольта[34]:

(t) = a1p(t) + (1-a1)a1(t-1), (2.17)

де 0 £a1£ 1 - перший параметр згладжування.

Коефіцієнт a0(t) експоненціальна середня рівня ряду розрахований з урахуванням поправки на попередній прирістa1(t-1) [35]:

 (2.18)

де 0 £a0£ 1 - другий параметр сгладжувания, який не залежить відa1.

Прогноз у момент t на L кроком вперед здійснюється за формулою

ỹt+L = a0(t) + a1(t)*L(2.19)

Якщо позначити помилку прогнозу, зробленого у момент t-1 на момент t через et, тобто:

, (2.20)

то відношення (2.17) і (2.18) можна переписати у вигляді[34]:

(2.21)

, (2.22)

які можна використовувати для поправки прогнозів при отриманні додаткових даних

У моделі Холта, таким чином, використовується два незалежних параметра згладжування a0іa1.

Практично всі автори, що займаються прогнозуванням з використанням експоненційної середньої рекомендують 0.1 £a 0 £ 0.3 і 0.01 £a 1 £ 0.250. Значення a0(0)слід обрати як середнє декількох початкових значень рівнів ряду, а значення a1(0) як середнє декількох початкових значення перших різниць рівнів.

б) Модель Холта - Уінтерса. Уінтерс узагальнив модель Холта для випадку, коли ряд має сезонну складову, при цьому розглядається адитивно-мультиплікативна модель, де сезонна компонента входить мультиплікативно [34].

 (2.23)

де k- період сезонності,(t+j-k) - множник, що враховує сезонний ефект (коефіцієнт сезонності, сезонна компонента).

Усі три компонентиa0(t), a1(t) и s(t)обчислюються як експоненціальні середні.

Спочатку побудуємо формулу для визначення значення коефіцієнта сезонності. Для цього знайдемо відношення поточного значення yt до среднестаціонарному значенням (значення експоненційної середньої в момент t). Іноді замість значення експоненційної середньої беруть значення параметра a0(t) . Нехай

 или  (2.24)

Усереднює це значення за формулою експоненційної середньої і отримаємо

 (2.25)

де 0 £a2£ 1 - перший параметр згладжування.

Перш ніж визначити a0(t) приберемо ефект сезонності, розділивши значення рівня yt на коефіцієнт сезонності попереднього періоду s(t-k). Отримаємо:

 (2.26)

Тепер визначимо a0(t), використовуючи utі формулу (2.18) для моделі Хольта:

 (2.27)

Далі за процедурою Хольта, описаної вище, визначаємо a1(t). Спочатку визначимо прирости a0(t).

(t) = a0(t) - a0(t-1) (2.28)

і потімяк експоненціальне зважене приростів

(t) = a1p(t) + (1-a1)a1(t-1)(2.29)

Всі параметри згладжування a0, a1, a2 розташовані в інтервалі (0,1) і вибираються незалежно.

Прогноз за моделлю Холта - Уінтерс здійснюється за формулою [32]

 (2.30)

Помилку прогнозу можна підрахувати за допомогою оцінки дисперсії відхилень прогнозних значень від істинних

. (2.31)

При цьому слід прорахувати прогнози при різних наборах значень параметрів і вибирати ті, для яких оцінка дисперсії відхилень буде найменша.

.3 Моделі авторегресії-ковзного середнього

Розглянемо стохастичні моделі, які називаються моделями лінійного фільтра [40]. Такі моделі засновані на тому, що часовий ряд, в якому послідовні значення сильно залежні між собою, генерується сукупністю випадкових величин, тобто yt можна представити як лінійну комбінацію випадкової величини etі її попередніх значеньet-k, (k>0). Ці значення, звані також послідовністю незалежних імпульсів, зазвичай передбачаються нормально розподіленими з нульовим математичним очікуванням і постійної дисперсією.

Для зручності викладу введемо деякі позначення:

) В - оператор зсуву назад (оператор лага), тобто. Byt =yt-1;

) F = B-1 - оператор зсуву уперед (зворотний оператору зсуву назад), тобто Fyt = yt+1;

)- оператор різниці

;

) S -оператор підсумовування (зворотний оператору різниці)

Наведемо також деякі відомості з теорії статечних рядів і розкладання функцій за ступенями, які нам будуть потрібні при доказі ряду тверджень.

Степеневий рядсходиться при.

Це твердження справедливо і при комплексному. У такому випадку говорять, що розглянутий степеневий ряд сходиться всередині одиничному колі.

Розглянемо поліном першого ступеня

.

Зворотна функція буде мати вигляд:

.   (2.32)

Ряд, записаний у дужках, буде сходитися всередині і на кордоні відрізка, якщо модуль. Алеє коренем рівняння

.

Таким чином, якщо корінь рівняння

більше одиниці, то розкладання зворотної функції даватиме сходиться на відрізку [-1,1] ряд. Отже, для аналізу збіжності необхідно аналізувати значення коренів полінома.

Розглянемо поліном k-го ступеня

.

Рівняння

Має k кореней (серед яких можуть бути і комплексні). Позначимо їх q1,q2,...,qk. Тоді, з точністю до множника(-1)kbk, многочлен pk(y) можна представити у вигляді:

.

Зворотна функція буде:

.

Розкладання її в степеневий ряд дорівнює добутку розкладів кожного співмножники. Оскільки твір кінцевого числа збіжних статечних рядів є сходиться степеневий ряд, то для його збіжності потрібно вимагати, щоб коріння q1, q2,...,qk рівняння pk(y)=0 були по модулю більше одиниці, тобто лежали поза одиничному колі.

Розглянемо більш докладно суть моделі лінійного фільтру. У даній моделі передбачається, що математичне сподівання процесу дорівнює нулю

(=0),

тобто рівні тимчасового ряду коливаються навколо нульового середнього і їх значення залежать від деякої випадкової величини і її попередніх значен

ь, т.е.

.        (2.33)

Щодо випадкових величин et передбачається, що вони незалежні (не корелюється), мають нульове математичне сподівання і дисперсію постійну, тобто et - "білий шум". Таким чином, et задовольняють співвідношенням:

.   (2.14)

Якщо рівні yt, що задаються формулою (2.34), описують стаціонарний процес, то в силу того, що стаціонарний процес має кінцеву дисперсію, а

необхідно, шоб ряд

сходився. Тобто для забезпечення стаціонарності моделі, коефіцієнти повинні досить швидко спадати.

Запишемо формулу (2.34), застосовуючи оператор зсуву тому.

Вираз в дужках у формулі (2.35) позначимо як оператор        (2.35)

.

Тоді (2.35) запишеться в операторній форме:

. (2.36)

Даний оператор називається передатною функцією лінійного фільтру. З її допомогою відбувається перетворення білого шуму в тимчасовій ряд.

Співвідношення задають, так звану модель лінійного фільтра в різних формах. Модель лінійного фільтра можна представити і в іншій формі. Для цього виразимо et з формули (2.33).

.        

Аналогічно можна уявити et-1

и т.п.

Підставляючи вираз

 в (2.37)

Приходимо до моделі

,        

де значення рівня yt виражено через випадковий імпульсі попереднє значення рівней ряду

.

Якщо в моделі лінійного фільтра (2.39)

допустити, що тільки кінцеве число

,

то отримаємо модель виду:

.

Щоб виділити цей клас моделей запишемо її у вигляді:

.     (2.40)

У моделі (2.40) значення рівня yt залежить від p попередніх значень

(k=1,...,p)

і випадковоївеличини ,що не корелюється et..Така модель називається моделлю авторегресії -го порядку АР (p). Зауважимо, що модель АР (p) завжди оборотна, оскільки тільки кінцеве число коефіцієнтів

, а значить ряд

буде сходитися при будь-яких.

Для стаціонарності моделі АР (p) треба, щоб коріння рівняння

         (2.41)

лежали поза одиничному колі.

Визначимо зв'язок між коефіцієнтами і автокореляції для стаціонарного процесу авторегресії порядку p.

Помножимо рівняння (2.40) на. отримаємо рівняння

.       (2.42)

Взявши математичне очікування від обох частин формули (2.42) і враховуючи те, що et не корелюють з, т.к.  залежитьвід и попередніх помилок, отримуємо:

.         (2.2)

Поділивши (2.43) на , заходимо, що автокорреляції процесу авторегресії порядку p, задовольняють різночному рівнянню:

.  (2.44)

Перепишемо (5.18) у вигляді:

. (2.45)

Для цього різницевого рівняння характеристичним рівнянням буде наступне рівняння:

.    (2.46)

Нехайрізні коріння характеристичного рівняння. Тоді загальний розв'язок рівняння (2.45) можна записати у вигляді:

     (2.47)

где  - довільні коефіцієнти.

Процес буде стаціонарним, якщо

.

Якщо- дійсне число, то доданок буде спадати зі зростанням k по експоненті. Якщо ж пара , є комплексно зв'язані корені, то у виразі для буде присутнім доданок виду . Оскільки, тоді цей доданок є затухаючої по експоненті синусоїдою. У загальному випадку значення для стаціонарного процесу будуть рівні сумі відбувають експонент і відбувають за експоненціальним законом синусоїд з різними частотами і фазами.

Рівняння (2.47) визначає автокореляції через коефіцієнти моделі. На практиці потрібно навпаки побудувати модель за оцінками автокореляцій,так як маючи часовий ряд, у припущенні про його стаціонарності, можна знайти оцінки автокореляцій.

Розглянемо питання, як за відомими автокореляція знайти коефіцієнти моделі. Підставимо в рівняння (2.44) значення k = 1,2,..., p. Отримаємо систему рівнянь:

.    (2.48)

Це система p рівнянь з p невідомими. Запишемо її в матричній формі. Для цього введемо позначення:

Тоді (2.48) можна записати у вигляді

  (2.49)

З (2.49) маємо вираз для визначення коефіцієнтів

.         (2.50)

На практиці за заданим тимчасовому ряду можна знайти тільки оцінки для. Тоді, замінюючи вектор на, матрицю на, можна одержати оцінки для коефіцієнтів моделі.

Рівняння (2.50) замінюється наступним:

,  (2.51)

де 

Бокс і Дженкінс в [12] відзначають, що оцінки коефіцієнтів моделі авто регресії, одержувані за формулою (2.51) можна використовувати як перше наближення до коефіцієнтів.

3. РОЗРОБКА МОДЕЛЕЙ ПРОГНОЗУВАННЯ ІНДЕКСУ ПФТС

.1 Розробка адаптивних моделей прогнозування індексу ПФТС

Як було сказано в розділі 2, одним з основних етапів планування складу портфеля фінансових інвестицій підприємства є прогнозування індексу ділової активності фондового ринку. У якості вихідних даних для побудови адаптивних моделей прогнозування розглядалися дані за період січень 2005 - жовтень 2011 рр.. Розробка моделей здійснювалася за допомогою ППП Statistica. Пакет має модульну структуру. Аналіз часових рядів здійснюється в модулі Advanced Linear / Nonlinear Models / Time Series / Forecasting - Тимчасові ряди /Прогнозування. Стартова панель модуля наведена на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 - Стартова панель модуля Time Series / Forecasting

В даному модулі реалізовані наступні методи:

ARIMA & autocorrelation function - моделі авторегресії і проінтегрувати змінного середнього;

Interrupted time series analysis - моделі аналізу перерваних часових рядів (ARIMA-моделі з інтервенцією);

Exponential smoothing & forecasting - моделі експоненційного згладжування і прогнозування;

Spectral (Fourier) analysis - спектральний аналіз (Фур'є-аналіз);

Seasonal Decomposition (Census 1) - моделі сезонної декомпозиції;

X11 / Y2k (Census 2) monthly / quarterly - спеціальні моделі сезонної декомпозиції;

Distributed Lags Analysis - моделі аналізу розподілених лагів.

Для реалізації процедур, заснованих на експоненційному згладжуванні, використовується Exponential Smoothing & Forecasting (Експоненційне згладжування та прогнозування).

Після вибору змінної для аналізу і виклику процедур експоненційного згладжування на стартовій панелі діалогу здійснюється специфікація моделі (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 - Стартова панель діалогу Exponential Smoothing & Forecasting (Експоненційне згладжування та прогнозування)

Група опцій Model - Модель, дозволяє, виходячи з особливостей ряду, визначити тип процедури експоненційного згладжування. Специфікація моделі включає визначення виду сезонної компоненти (адитивна, мультиплікативна), виду тренда (лінійний, експоненційний, затухаючий) і параметрів згладжування. Поставити специфікацію можна зробити в наступних опціях:component - Сезонна компонента;- немає сезонної компоненти;- адитивна сезонна складова;- мультиплікативна сезонна складова;trend - тренд відсутній;trend - лінійний тренд;- експонентний тренд;trend - демпфірованним (затухаючий тренд).

У полях Alpha, Delta, Gamma, Phi задаються параметри експоненційного згладжування.

Параметр Alpha(загальний) потрібен для всіх моделей експоненційного згладжування. Параметр Delta (сезонний) - сезонний згладжує параметр, необхідний лише в сезонних моделях. Параметри Gamma (трендовий) і Phi (зміни тренда) є параметрами згладжування тренда. Параметр Gamma використовується в моделях з лінійним і експоненціальним трендом і в моделях з затухаючим трендом без сезонної складової. Параметр Phi використовується в моделях з демпфірованним трендом.

В системі передбачені наступні режими завдання параметрів адаптації:

завдання користувачем певного значення параметра;Search (Пошук по сітці) - пошук значення параметра по сітці. При виборі цього режиму стає активним вікно, в якому слід вказати межі можливої ​​зміни параметра (Start і Stop), а також крок зміни значення при пошуку (By);search - автоматичний пошук оптимальних значень параметрів з урахуванням таких критеріїв: mean squared error - середня квадратична помилка, mean absolute error - середня абсолютна помилка, mean absolute perc.error - середня абсолютна процентна помилка (рис. 3.3).

Рисунок 3.3 - Вікно вибору критерію пошуку оптимальних значень параметрів згладжування

Графічний аналізу даних індексу ПФТС (рис. 3.4), дозволяє зробити висновок про наявність трендової та періодичної складової.

Рисунок 3.4 - Динаміка індексу ПФТС (2005 - 2011 рр.., Місячний розріз)

В якості базової специфікації розглядалася модель Тейла-Вейджа (модель експоненціального згладжування з урахуванням лінійного тренду і аддитивной сезонної складової) (рис. 3.5).

Рисунок 3.5 - Вибір моделі Тейла-Вейджа в якості базової специфікації

При застосуванні процедури автоматичного пошуку оптимальних значень параметрів були отримані наступні результати (рис. 3.6 - рис. 3.7). Оптимальні значення параметрів адаптації Alpha = 0,9, Delta = 0,1, Gamma = 0,4.

Рисунок 3.6 - Критерії якості моделі

Як видно з рис. 3.6, середня помилка апроксимації (mean error) становить -2,94, середня абсолютна помилка (mean absolute error) - 50,39, сума квадратів помилок (sums of squares, mean square) - 368102,17 середняпроцентна помилка (mean percentage error ) - 0,4895, середня абсолютна процентна помилка (meanabs. perc. error) - 8,86, що дозволяє зробити висновок про гарну прогностичну точность моделі. Проте, дана модель не дозволяє отримати адекватний прогноз на період, рівний 12 місяцям (рис. 3.7.)

Рисунок 3.7 - Графік вихідних, згладжених значень індексу ПФТС

В якості альтернативного варіанту моделі розглядалася модель експоненціального згладжування без урахування тренду і аддитивной сезонної складової (рис. 3.8).

Рисунок 3.8 - Вибір типу процедури експоненційного згладжування

Результати експоненційного згладжування наведено нарис. 3.9 - 3.10.

Рисунок 3.9 - Критерії якості моделі

Як видно з рис. 3.9, значення середньої помилка апроксимації (meanerror), середньої абсолютної помилки (mean absolute error), суми квадратів помилок (sums of squares, mean square), середньої процентної помилки (mean percentage error), середньої абсолютної процентної помилки (mean abs. Perc . error) дозволяють зробити висновок про гарну прогностичну точность моделі. Прогноз значень індексу ПФТС на листопад 2011 р. - листопад 2012 наведено на рис. 3.10.

Рисунок 3.10 - Графік вихідних, згладжених значень індексу ПФТС

Як видно з рис. 3.10, на підставі отриманих прогнозних даних можна зробити висновок про зниження рівня ділової активності фондового ринку.

Вибір поцедури експоненційного згладжування на основі адитивної декомпозиції з урахуванням експонентного тренда наведено на рис. 3.11

Рисунок 3.11 - Вибір типу процедури експоненційного згладжування

Результати побудови аддитивной моделі з урахуванням експонентного тренда наведені на рис. 3.12 - 3.13.

Рисунок 3.12 - Критерії якості моделі

Як видно з рис. 3.12, значення критеріїв якості дозволяють зробити висновок про гарну прогностичну точность моделі. Прогноз значень індексу ПФТС на листопад 2011 р. - листопад 2012 наведено на рис. 3.13.

Рисунок 3.13 - Графік вихідних, згладжених значень індексу ПФТС

Вибір поцедури експоненційного згладжування на основі мультиплікативної декомпозиції з урахуванням експонентного тренда наведено на рис. 3.14.

Рисунок 3.14 - Вибір типу процедури експоненційного згладжування

Результати побудови аддитивной моделі з урахуванням експонентного тренда наведені на рис. 3.15 - 3.16.

Рисунок 3.15 - Критерії якості моделі

Як видно з рис. 3.15, значення критеріїв якості дозволяють зробити висновок про гарну прогностичну точностьмоделі. Прогноз значень індексу ПФТС на листопад 2011 р. - листопад 2012 наведено на рис. 3.16.

Рису 3.16 - Графік вихідних, згладжених значень індексу ПФТС

Порівняльний аналіз якості моделей наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Порівняльний аналіз якості моделей

Таким чином, найбільш високу точність прогнозу забезпечує модель з урахуванням мультиплікативної сезонної компоненти й експоненційного тренда.

3.2 Дослідження динаміки фондового ринку на основі моделей авторегресії-проінтегрованногоковзного середнього

Як зазначалося в розділі 2, ефективним інструментом дослідження ділової активності фондового ринку є модель авторегресії-проінтегрувати змінного середнього. Ідентифікацію моделі ARІMA (тобто ідентифікацію порядку різниці та ідентифікацію стаціонарного процесу) в середовищі Statіstіcaможна здійснити в діалоговому вікні Transformatіons, autocorrelatіons,plots(Перетворення змінних, автокореляції, графіки) стартової панелі модуляTіme serіes / forecastіng(Тимчасові ряди / прогнозування) або діалогу ARІMA &autocorrelatіon functіons(модель авторегресії-проінтегрувати змінного середнього (АРПСС) і автокореляційних функції) ( рис. 3.17).

Рисунок 3.17 - Стартова панель модуля Tіme serіes / forecastіng

Перед аналізом визначається чи є ряд стаціонарним. Графічне представлення ряду можна отримати за допомогою вкладиша Revіew & plot(Огляд та графіки) (рис. 3.18).

Рисунок 3.18 - ПанельдіалогуTransformatіons, autocorrelatіons, plots

Якщо тренднеє чітко вираженим і немає інших особливостей ряду, які вказують на нестаціонарність, то слід розглянути вибіркову автокореляційну функцію. У випадку, коли автокореляційна функція немає тенденції до загасання, можна зробити висновок про не стаціонарності часового ряду. Якщо ряд є стаціонарним, то можна перейти до визначення порядку авторегресійної складової та порядку ковзного середнього. В іншому випадку слід привести ряд до стаціонарного виду. Для переходу до стаціонарного ряду традиційно застосовують оператор взяття послідовних різниць.

У Statіstіca розрахунок перших різниць здійснюється в діалоговому вікні Перетворення змінних за допомогою опції Dіfferencіng (процедура дискретного диференціювання) (рис. 3.19).

Рисунок 3.19 - Перехід до перших разностям рівнів часового ряду

Для отриманої низки перших різниць застосовуємо критерій стаціонарності. Якщо ряд перших різниць нестаціонарний, то здійснюється перехід до других різницям. Процедура закінчується на кроці k, якщо ряд k-их різниць є стаціонарним. При цьому порядок різниці в ARIMA-моделі приймається рівним k. Для визначення порядку авторегресіонной компоненти і порядку ковзного середнього досліджується автокореляційна Autocorrelatіons (автокореляції) і приватна автокореляційна Partіal autocorrelatіons (приватніавтокореляції) функції (рис. 3.20).

Рисунок 3.20 - Побудова автокорреляційної і приватної автокорреляційної функцій процесу

Оцінювання параметрів ARІMA-моделі в середовищі Statіstіca здійснюється за допомогою вкладиша ARІMA & autocorrelatіon functіons(АРПСС і автокореляційних функції) на стартовій панелі модуля Tіme Serіes /Forecastіng (Тимчасові ряди / Прогнозування). Стартова панель діалогу ARІMA & autocorrelatіon functіons наведена на рис. 3.21.

Рисунок 3.21 - Стартова панель діалогу ARIMA & autocorrelatіonfunctіons-АРПСС і автокореляційні функції

Група опцій ARІMA model parameters- Параметри моделі авторегресії -проінтегрованного ковзного середнього дозволяє задати параметри для повної сезонної моделі ARІMA:- Autoregressіve - порядок авторегресії;- Movіng aver - порядок ковзаючого середнього;lag - сезонний лаг;- Seasonal - сезонний параметр авторегресії;- Seasonal - сезонний параметр ковзаючого середнього;іmate constant - включити константу в модель.

Група опцій Transform varіable(Перетворення змінної) дозволяє вибрати вид необхідного перетворення:log - взяти натуральний логарифм;іfference - обчислити різницю;transform - зведення в ступінь.

Графічний аналіз вихідного часового ряду (рис. 3.4) не дозволяє зробити висновок про наявність чітко вираженої трендовой складової. Для перевірки ряду на стаціонарність досліджуємо автокорреляційну функцію (рис. 3.22). Оскільки спостерігається експоненціальне убування значень автокореляційної функції (знакозмінні), то можна зробити висновок про те, що часовий ряд є стаціонарним. Слід зазначити, що значення автокореляційної функції також свідчать про наявність періодичної складової в часовому ряді індексу ПФТС. Результати оцінки параметрів моделі авторегресії-ковзного середнього наведені на рис. 3.23.

Рисунок 3.22 - Параметри моделі авторегресії-ковзного середнього

Рисунок 3.23 - Значення автокорреляційної функції

Як видно з рис. 3.23, часовий ряд індексу ПФТС може бути представлений ARIMA-моделлю (0,0,1) (2,0,0). У таблиці наведені: Param. - Оцінки коефіцієнтів моделі; Std. error - оцінки стандартної помилки; t - значення критерію Стьюдента; p-level -рівень значимості критерію Стьюдента; Lower 95% Con, Upper 95% Con - нижня і верхня межа довірчого інтервалу для оцінок параметрів моделі. Як видно з рис. 3.23, параметри моделі статистично значущі за критерієм Стьюдента.

Гістограма залишків представлена на рис. 3.24. Розподіл залишків на нормальній ймовірнісної папері наведено на рис 3.25. Отримані результати дозволяють зробити висновок про адекватність моделі. Середня абсолютна процентна помилка апроксимації становить 14,67%. Таким чином, побудована модель авторегресії-проінтегрованного ковзного середнього може бути використана для прогнозування індексу ПФТС.

Рисунок 3.24 - Гістограма залишків моделі

Рисунок 3.25 -Розподіл залишків на нормальній ймовірнісної папері

Результати прогнозування наведено на рис. 3.26

Рисунок 3.26 - Прогнозні значення індексу ПФТС, отримані на основі моделі авторегресії-ковзного середнього.

Таким чином, порівняння характеристик якості побудованих моделей авторегресії-ковзного середнього та адаптивної моделі з урахуванням мультиплікативної сезонної компоненти й експоненційного тренда дозволяє зробити вибір на користь адаптивної моделі прогнозування.

.3 Аналіз прогнозних значень індексу ПФТС і вибір типу портфеля фінансових інвестицій підприємства

Як було сказано вище, результати порівняльного аналізу точності прогнозу, отриманого на основі адаптивних моделей і моделі авторегресії-ковзного середнього, дозволили зробити висновок, що найбільш високуточність прогнозу забезпечує модель експоненціального згладжування з урахуванням мультиплікативної сезонної компоненти й експоненційного тренда. Тому прогноз по цій моделі, буде розглядатися в якості найбільш ймовірного сценарію. Прогнозні значення індексу ПФТС, отримані за моделлю, наведено на мал. 3.27.

Рисунок 3.27 - Прогнозні значення індексу ПФТС

Як видно з рис. 3.27, можна зробити висновок про стійку тенденцію спаду ділової активності фондового ринку в прогнозному періоді.

Ретроспективний аналіз значень індексу ПФТС дозволив виділити наступні його діапазони (рис. 3.28, табл. 3.2).

Рисунок 3.28 - Інтервальний ряд індексу ПФТС

Таблица 3.2 - Інтервальний ряд індексу ПФТС

Наведені прогнозні значення індексу ПФТС (рис. 3.27) дозволяють зробити висновок про формування негативних тенденцій розвитку фондового ринку в прогнозному періоді (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Класифікація ситуацій

Таким чином, можна зробити висновок про підвищення ризику вкладень у фінансові активи і доцільністьі формування консервативного портфеля цінних паперів. Тип фінансових активів (цінних паперів), які доцільно включати в такий портфель, наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.4 - Вибір типу фінансових активів

Запропонований вище комплекс моделей може бути використаний при ухваленні рішень у сфері фінансового інвестування підприємства.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [40 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[41 ].

Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 × 10 = 60 м2; - об'їм: V = 6 × 10 × 3,5 = 210 м3.

Згідно [41 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м2. В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: Sнеобх. = 6 × 8 = 48м2. Отже, приміщення відповідає вимогам [41 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [42 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [43 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [44 ]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [45 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n+ = (1500 ÷ 3000), n― = (3000 ÷ 5000)] в см3 повітря [41 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м3, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [46 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [47] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 %                                               ( 4.1 )

де еN- коефіцієнт природної освітленості; н- коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;коефіцієнт світлового клімату (0,9);

 номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

 м2;                                  (4.2)

ок-світлова характеристика вікна ок = 13,5;

кз - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, кз = 1,4;п - площа підлоги приміщення; Sп = L·В= 10 · 6 = 60м2;

кзд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, кзд = 1;

 - загальний коефіцієнт світлопроникнення;

                                    (4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r1 =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S0 = 16,36 м2

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Еmin складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання001прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [48 ].

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [49] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [50] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Таблиця4.3- Характеристика освітлення

Комп'ютер і впершу чергу монітор є джерелами:

електростатичного поля;

слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

рентгенівського випромінювання;

ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [51], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [52], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [53]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60°[53,54]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).

Рід струму - змінний, напруга в мережі 220 / 380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки [55].

Працівник, що поступає на роботу, обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.

.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухо-пожежонебезпеки - В [42], вогнестійкість будівлі - II [43]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони - IР44[56].

Можливими причинами пожеж в приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д.

Згідно [57] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту і організаційно-технічними заходами.

В системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [58].

Система пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками -ВВК-8.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації.

.7 Охорона навколишнього середовища

На робочому місці, що розглядається, відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування (ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає утилізації[59].

ВИСНОВКИ

Для ефективного управління портфелем цінних паперів необхідною умовою є формування портфеля з ліквідних цінних паперів, що дозволяє без істотних втрат перевести їх у грошові кошти.

До ліквідних українських цінних паперів на сьогодні належать папери, що торгуються у Першій Фондовій Торговій Системі (ПФТС).

У роботі розглянуті особливості управління фінансовими інвестиціями, виділені основні етапи моделювання планування складу портфеля цінних паперів: дослідження індексу ділової активності фондового ринку, вибір типу портфеля, оцінка прибутковості і ризику фондових інструментів, оцінка потенціалу зростання курсової вартості цінних паперів, формування оптимальної структури портфеля цінних паперів .

Особливу увагу приділено методам вирішення завдань першого етапу: адаптивним методам прогнозування та моделям авторегресії-проінтегрованогоковзного середнього.

Розроблено моделі прогнозування індексу ПФТС: модель експоненціального згладжування з урахуванням аддитивної сезонної компоненти, модель експоненціального згладжування з урахуванням аддитивної сезонної компоненти та лінійного тренду, модель експоненціального згладжування з урахуванням аддитивної сезонної компоненти й експоненційного тренду, модель експоненціального згладжування з урахуванням мультиплікативної сезонної компоненти й експоненційного тренду , модель АRIMA (0,0,1) (2,0,0). Порівняння характеристик якості моделей дозволив зробити вибір на користь моделі експоненціального згладжування з урахуванням мультиплікативної сезонної компоненти й експоненційного тренда. Прогноз, отриманий на основі цієї моделі, розглядався як найбільш ймовірний сценарій.

Запропоновано алгоритмічну модель вибору типу портфеля, яка дає можливість на підставі аналізу прогнозних даних індексу ПФТС вибрати адекватний ситуації, що склалася тип портфеля цінних паперів.

У дипломній роботі також розглянуті питання по охороні праці та навколишнього середовища.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1)      Айвазян С.А., Мхітарян В.С. Прикладна статистика та основи економетрики. - М.: ЮНИТИ, 1998.

)        Алексєєв М.Ю. Ринок цінних паперів. М.: Фінанси і статистика, 1992.

)        Альохін Б.І. Ринок цінних паперів. Введення у фондові операції. -М.: Фінанси і статистика, 1993.

)        Андерсон Т. Статистичний аналіз часових рядів .- М.: Мир, 1976 .- 680с.

)        Андрейчик А.В., Андрейчікова О.Н. Аналіз, синтез, планування рішень в економіці. - М.: Фінанси і статистика, 2002.

)        Ансофф І. Стратегічне управління: Скор. пров. c англ. / Наук. ред. Л.І. Євенко - М.: Економіка, 1989.

)        Арженовскій С.В. Методи соціально-економічного прогнозування: навчальний посібник. - М.: Дашков і Ко: Ростов н / Д: Наука-Спектр, 2009.

)        Бабешко Л. О. Коллокаціонние моделі прогнозування у фінансовій сфері .- М.: «Екзамен», 2001 .- 288 с.

)        Басовский Л. Є. Прогнозування і планування в умовах ринку .- М.: ИНФРА-М, 2001 .- 260 с.

)        БланкІ.А. Основи фінансового менеджменту. Т.2 -: Ніка-Центр, 1999. -512с.

)        Бокс Дж., Дженкінс Г. Аналіз часових рядів. Прогноз і керування .- Вип. 1 .- М: Світ, 1974.

)        Бокс Дж., Дженкінс Г. Аналіз часових рядів. Прогноз і керування .- Вип. 2 .- М: Світ, 1974.

)        Боровиков В. П. Популярне введення в програму STATISTICA .- М.: Комп'ютер Пресс, 1998.

)        Боровиков В. П., Боровиков І.П. STATISTICA. Статистичний аналіз і обробка даних в середовищі Windows .- М.: Інформаційно-аналітичний дім «Філін», 1997.

)        Боровиков В.П., Івченко Г.І. Прогнозування в системі STATISTICA в середовищі Windows .- М.: Фінанси і статистика, 1999.

)        Бочаров П.П., Печонкін А.В. Теорія ймовірностей і математична статистика. М.: Гардарика, 1998.

)        Бронштейн Є.М. Основи фінансової математики: Навчальний посібник. -Уфа.: УГАТУ, 2000.-101 с.

)        Бублик Н.Д., Голіча І.І., Горбатко С.А. Стохастична оптимізація ризику як ресурсу в економічних системах. Уфа.: БашГУ, 2000. - 136 с.

)        Гмурман В.Є. Теорія ймовірностей і математична статистика. М.: Вища. шк., 2001.-479 с.

)        Горюнов І. Недержавні пенсійні фонди як колективний інвестор / / Ринок цінних паперів. 2005. - № 22 с. 22-26.

)        Касимов Ю.Ф. Введення в теорію оптимального портфеля цінних паперів М.: «Анкіл», 2005. - 144 с.

)        Килячков А.А., Чалдаева Л.А. Ринок цінних паперів і біржова справа. -М.: МАУП, 2001.-704 с.

)        Клебанова Т.С., Іванов В.В., Дубровіна Н.А. Методи прогнозування. Навчальний посібник. - Харків: Вид. ХГЕУ, 2002. - 372 с.

)        Колтинюк Б.А. Цінні папери: Підручник. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000.-304 с.

)        Кремер Н.Ш. Теорія ймовірностей і математична статистика. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 543 с.

)        Миркин Я.М. Цінні папери і фондовий ринок. М.: Перспектива, 1995.

)        Моделі и методи соціально-економічного прогнозування: Підручник / Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І., Іванов В.В., Дубровіна Н.А., Ставіцькій А.В. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. - 396 с.

)        Первозванский А.А., Первозванскій Т.М. Фінансовий ринок: розрахунок і ризик. М.: Инфра-М, 1994. - 192 с.

)        Росія С., Вестерфілд Р, Джордан Б. Основи корпоративних фінансів: Пер. з англ. М.: Лабораторія базових знань, 2000. -720 С.

)        Ринок цінних паперів: Підручник / За ред. Галанова В.А., Басова А.І. -М.: Фінанси і статистика, 2005. 448 с.

)        Співак С.І., Саяпова Є.В., Ахтямов Р.Е. Математична модель оптимального портфеля / / Системи управління і інформаційні технології. 2007. № 2 (28) - С.48-52.

)        Фінансовий менеджмент: Підручник / За ред .. А. М. Подерегін, 2005. - 536с.

)        Фінансовий менеджмент: теорія і практика: Підручник / За ред. Стояновой Е.С. М.: Перспектива, 1996.

)        Холт Р.Н. Основи фінансового менеджменту. М.: Дело ЛТД, 1995.

)        35 Холт Р.Н., Барнес С.Б. Планування інвестицій. М.: Дело ЛТД, 1994.

)        Четиркина Є.М. Методи фінансових і комерційних розрахунків. М.: Дело, 1995.

)        Четиркина Є.М. Фінансова математика: Підручник. М.: Дело, 2006. -400 С.

)        Четиркина Е.М., Васильєва Н.Є. Фінансово-економічні розрахунки. -М.: Фінанси і статистика, 1990.

)        Шарп У., Гордон Дж. А., Бейлі Д. Інвестиції: Пер. з англ. М.: Инфра-М, 1997р

)        Закон України «Про охорону праці», листопад 2002 р.

)        НПАОП 0.00-1.31- 99 Правила охорони праці при експлуатації ЕОМ.

)        НАПБ Б.03.002-2007 Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою.Київ-2007

)        ДБН В.1.1 - 7 - 2002 Пожежна безпека об’єктів. Пожежна безпека об’єктів будівництва. - К: 2002 - 41 с

)        ГОСТ 12.0.003 - 74* ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. - Введ. 01.01.76.

)        ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ. 01.01.89.

)        СНиП 2.04.05-91 Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1991

)        ГОСТ 17.1.3.03-77*. Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения.

)        ДБН В.2.5-28-2006 Природне і штучне освітлення. К.: Мінбуд. Укр., 2006. - 74с.

)        ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. Шум. Общие требования безопасности.

)        ГОСТ 12.1.012 - 90. ССБТ. Вибрация. Общие требования безопасности.- Введ.01.01.90.

)        ГОСТ 12.1.002-84 ССБТ. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряжённости и требования к проведению контроля на рабочих местах.

)        ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.

)        Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами ЕОМ ДСанПіН 3.3.2.007, Київ 1998.

)        Методические указания к созданию благоприятных условий труда пользователей ПЭВМ, работающихс дисплеями на информационно-вычислительных центрах. -Харьков: Минздрав УССР, 1986.

)        Правила устройства электроустановок. Энергоатомиздат, 1987.

)        НПАОП 40.1- 1.32 - 01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

)        ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. - Введ. 01. 07. 92.

)        ДСТУ Б.В.2.5-36:2006 Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд.IEC 62305: «NEG» - Київ: МIНРЕГІОНБУД України 2008.

)        Закон Украины «Об охране окружающей природной среды»