Побудова моделі розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

Зміст

 

Вступ

1. Інвестиційні проекти як об’єкт розподілу ресурсів

1.1 Місце інвестиційної діяльності в загальній діяльності підприємства

1.2 Сучасні методи та моделі оцінки та розподілу інвестиційних ресурсів

1.3 Ризикованість як невід’ємний компонент розподілу інвестиційних ресурсів

2. Аналіз фінансово-виробничої діяльності та інвестиційних ресурсів підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

2.4 Дослідження фінансової стійкості підприємства

3. Модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

3.1 Загальна модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

3.2 Характеристика інвестиційних проектів, для яких вирішується задача розподілу ресурсів

3.3 Дослідження ефективності розподілу інвестиційних ресурсів

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Промислова санітарія

4.5 Електробезпека

4.6 Пожежна безпека

4.7 Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список джерел інформації

Вступ

В умовах зародження структурної перебудови економіки України дуже гостро встала проблема значних інвестицій для розширення і відтворення основних фондів і виробничих потужностей підприємства, розвитку економіки і значного підвищення її ефективності.

В Україні на сучасному етапі розвитку економіки необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльності є відродження фінансово-кредитного і інвестиційного ринків. Економічного зростання й активності інвестиційної діяльності можна досягти тільки шляхом створення ринку капіталів.

Інвестиційна діяльність у тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення неможливо без аналізу наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов`язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

Причини, що обумовлюють необхідність інвестицій, можуть бути різні, однак у цілому їх можна підрозділити на три види: відновлення наявної матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Задача ускладнюється, якщо мова йде про інвестиції, зв'язаних з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, присутність додаткових обсягів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, можливість освоєння нових ринків і ін.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли існує ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів. У цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, ґрунтуючись на якихось критеріях. Очевидно, що таких критеріїв може бути небагато, а імовірність того, що якийсь один проект буде переважати над іншими за всіма критеріями, як правило, значно менше одиниці.

Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно варіювати.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунків, які можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Імовірно, управління все-таки в більшому ступені є мистецтвом, чим наукою. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення.

Тому метою роботи є побудова моделі розподілу інвестиційних ресурсів підприємства. Побудована модель допоможе інвестору у ефективному виборі вкладення грошових коштів.

В процесі досягнення поставленої мети розв`язувались такі задачі:

)        визначення інвестиційної діяльності в системі управління підприємством;

2)      проблема оцінювання ефективності інвестиційних проектів;

)        аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

)        вибір найбільш прибуткового інвестиційного проекту;

)        комплексний аналіз ефективності обраного інвестиційного проекту.

модель розподіл інвестиційний ресурс

1. Інвестиційні проекти як об’єкт розподілу ресурсів

1.1 Місце інвестиційної діяльності в загальній діяльності підприємства

Закон України ”Про інвестиційну діяльність” [1] визначає інвестиції як усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в суб'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме і нерухоме майно;

майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

права користування землею, водою, природними ресурсами;

сукупність технічних і економічних знань у формі документації, досвіду, необхідного для організації виробництва товарів, але не запатентованих.

Існує багато визначень інвестиційної діяльності [12]. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, що вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій чи інший майновій формі) з метою одержання прибутку.

Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення і вкладає свої власні, позичені або притягнуті кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні і юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачаються інвестиції, і яке використовується для одержання прибутку: основні й оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Різноманіття форм і видів інвестицій, здійснюваних підприємством, вимагає їхньої класифікації. Інвестиції підприємства класифікуються таким чином.

По об'єктам вкладення капіталу розділяють реальні і фінансові інвестиції підприємства.

Реальні інвестиційні проекти характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства чи поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином, у цінні папери з метою одержання доходу.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

За формою відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) підрозділяються на такі види:

у нове будівництво - створення нових підприємств на нових місцях за новими проектами;

на розширення виробництва - введення в експлуатацію нових основних фондів, що подібні діючим, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

на реконструкцію - комплектування діючих виробництв новою технологією і технікою по нових комплексних проектах;

на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого устаткування на нове.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане посередниками.

По періоду інвестування виділяють короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства складають його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій.

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення засобів у такі об'єкти інвестування, по яким відсутній реальний ризик втрати капіталу чи очікуваного доходу і практично гарантоване одержання розрахованої реальної суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик по яким значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує середньоринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти чи інструменти інвестування, по яких очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

По формах власності інвестованого капіталу розрізняють інвестиції приватні і державні.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По регіональній приналежності виділяють національні (внутрішні) і іноземні інвестиції.

Національні чи внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території.

Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами в об'єкти інвестування даного середовища.

Процес здійснення інвестицій становить інвестиційну діяльність підприємства, що є одним з важливих об'єктів фінансового керування.

Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними особливостями.

Вона є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення росту його операційної діяльності.

Обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним вимірником темпів економічного його розвитку. Для характеристики цих обсягів використовуються два показники:

) сума валових інвестицій;

) сума чистих інвестицій підприємства. Валові інвестиції - це загальний обсяг інвестованих засобів у визначеному періоді, спрямованих на розширення відновлення виробничих основних фондів, придбання нематеріальних активів, приріст запасів сировини та інших товарно-матеріальних цінностей. Чисті інвестиції є сумою валових інвестицій, зменшеної на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді:

ЧИ = ВИ - АТ, (1.1)

де ЧИ - сума чистих інвестицій підприємства у визначеному періоді;

ВИ - сума валових інвестицій розглянутому періоді;

АТ - сума амортизаційних відрахувань у розглянутому періоді.

Якщо сума чистих інвестицій підприємства складає негативну величину (тобто обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження його виробничого потенціалу й економічної бази формування прибутку. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту підприємства і бази зростання його прибутку, тому що його продуктивний потенціал залишається при цьому незмінним. І, нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає позитивну величину, це означає, що забезпечується розширене відтворення необоротних операційних активів підприємства і зростання економічної бази формування його прибутку.

Інвестиційній діяльності підприємства властиві свої специфічні види ризиків, поєднувані поняттям "інвестиційний ризик". Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це зумовлено тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу має більшу імовірність виникнення, ніж у процесі операційної діяльності.

Інвестиційний прибуток підприємства в процесі його інвестиційної діяльності формується зі значним "лагом запізнювання". Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів і одержанням інвестиційного прибутку звичайно проходить досить великий період часу, що визначає довгостроковий характер цих витрат.

У процесі інвестиційної діяльності грошові потоки істотно розрізняються в окремі періоди по своїй спрямованості.

Управління інвестиційною діяльністю має декілька типових функцій, що визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис.1.1 показаний зв'язок функцій інвестиційної діяльності.

Інвестиційна стратегія зв'язана з діючим положенням підприємства, його діючою технологією, технологічною і фінансовою базою, здійснюваної фінансово-господарською діяльністю.

Рисунок 1.1 - Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційною стратегією вважають систему обраних довгострокових цілей і шляхів їхнього досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. З урахуванням цієї мети формується зміст інвестиційної політики підприємства.

Інвестиційна політика є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики підприємства охоплює наступні основні етапи.

Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку. Розробка цих напрямків покликана вирішувати наступні задачі: визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність); визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

Дослідження й аналіз умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому й у розрізі окремих форм інвестування ("інвестиційний клімат"); аналізуються поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, які її визначають; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, зв'язаних з діяльністю підприємства.

Пошук окремих об'єктів інвестування й оцінка їхньої відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найбільше повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (її галузевій і регіональній диверсифікованості); розглядаються можливості й умови придбання окремих активів (техніки, технологій і т.п.) для відновлення складу діючих видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їхньої економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ефективності (прибутковості). За інших рівних умов відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, що забезпечують найбільшу ефективність.

Забезпечення мінімізації рівня ризиків, зв'язаних з інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу ідентифіковані й оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих об'єктів інвестування за рівнем їхніх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, що за інших рівних умов забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність варто передбачати, що в силу істотних змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку чи стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана прибутковість, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості для підприємства. Це потребує ухвалення рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм (шляхом продажу окремих об'єктів інвестування) і реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об'єкту інвестування треба оцінити ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих реальних інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ліквідності. За інших рівних умов відбираються для реалізації ті з них, що мають найбільший потенційний рівень ліквідності.

Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їхніх джерел. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачених обсягах (по окремих етапах її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи із ситуації на ринку капіталу (чи на ринку грошей) визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів.

Формування й оцінка інвестиційного портфеля підприємства. З урахуванням можливого залучення обсягу інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційної привабливості окремих об'єктів інвестування виробляється формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (портфеля реальних чи фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи його формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів, а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюється в цілому за рівнем прибутковості, ризику і ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства розглядається як сукупність інвестиційних програм, реалізованих у майбутньому періоді.

Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше, виходячи з наступних міркувань: насамперед, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у виді прибутку й амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема по тим реальним інвестиційним проектам, що фінансуються з залученням позикових коштів).

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне керування цим процесом: прийняття рішень у відношенні забезпечення ресурсами, їхнього раціонального використання, а також техніки і технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату. У процесі управління інвестиційною діяльністю необхідно виділити наступні етапи: підготовчий; реалізації проекту; експлуатації об'єкта інвестицій. Останній можна розділити на етап повернення інвестиційних коштів (повної їхньої окупності) і етап одержання економічного ефекту від реалізації проекту. Повний перелік функцій інвестиційного управління приведено на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 - Технологія управління інвестиційною діяльністю

1.2 Сучасні методи та моделі оцінки та розподілу інвестиційних ресурсів

У системі управління реальними інвестиціями оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш відповідальних етапів. Від того, наскільки об'єктивно і всебічно проведена ця оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу, варіанти альтернативного його використання, додатково генеруємий потік прибутку підприємства в майбутньому періоді. Ця об'єктивність і всебічність оцінки ефективності інвестиційних проектів значною мірою визначається використанням сучасних методів її проведення [15]. Розглянемо базові принципи і методичні підходи, використовувані в сучасній практиці оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів. Основні з таких принципів полягають у наступному:

Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншої. Це загальний принцип формування системи оціночних показників ефективності, відповідно до якого результати будь-якої діяльності повинні бути зіставлені з витратами (застосованими ресурсами) на її здійснення. Стосовно до інвестиційної діяльності він реалізується шляхом зіставлення прямого і зворотного потоків інвестованого капіталу.

Оцінка обсягу інвестиційних витрат повинна охоплювати всю сукупність використовуваних ресурсів, зв'язаних з реалізацією проекту. У процесі оцінки повинні бути враховані всі прямі і непрямі витрати коштів (власних і позикових), матеріальних і нематеріальних активів, трудових та інших видів ресурсів. Як показує сучасна практика в більшості випадків оцінка обсягу інвестиційних витрат не відображає непрямі витрати, зв'язані з підготовкою проекту до реалізації, формуванням необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, контролем за реалізацією проекту і т.п. Це не дозволяє здійснювати порівняльну оцінку ефективності інвестиційних проектів.

Оцінка повернення інвестованого капіталу здійснюється на основі показника "чистого грошового потоку" [net cash flow]. Цей показник формується за рахунок сум чистого прибутку й амортизаційних відрахувань у процесі реалізації інвестиційного проекту. При проведенні різних видів оцінки цей показник може розглядатися як середньорічний, так і диференційований по окремих періодах реалізації інвестиційного проекту.

У процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку обов'язково приводяться до дійсної вартості. На перший погляд здається, що інвестиційні витрати стосовно чистого грошового потоку завжди виражені в дійсній вартості, тому що значно передують йому. У реальній практиці це не так - процес інвестування в більшості випадків здійснюється не одномоментно, а проходить ряд етапів. Тому, за винятком першого етапу, усі наступні суми інвестиційних витрат приводяться до дійсної вартості (з диференціацією кожного наступного етапу інвестування). Так само приводиться до дійсної вартості і сума чистого грошового потоку (по окремих етапах його формування).

Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до дійсної вартості диференційований для різних інвестиційних проектів. У процесі такої диференціації враховують рівень ризику, ліквідності та інші індивідуальні характеристики реального інвестиційного проекту. Вищевикладені принципи дозволяють згрупувати методи оцінки ефективності реальних інвестицій (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Методи інвестиційних розрахунків і узагальнюючі показники

Методи	Узагальнюючі	показники
	Динамічні	Статичні
Абсолютні: метод чистої приведеної вартості	Інтегральний економічний ефект Річний економічний ефект	Річний економічний ефект
Відносні: метод рентабельності	Внутрішній коефіцієнт ефективності	Розрахункова рентабельність
Часові: метод ліквідності	Період повернення капіталовкладень	Період повернення капіталовкладень

По виду узагальнюючого показника методи інвестиційних розрахунків поділяються на:

абсолютні, у яких як узагальнюючі показники використовуються абсолютні значення різниці капіталовкладень і поточних витрат по реалізації проекту і грошової оцінки його результатів;

відносні, у яких узагальнюючі показники визначаються як відношення вартісної оцінки результатів і сукупних витрат; часові, у яких оцінюється період повернення (строк окупності) інвестицій.

По ознаці врахування в інвестиційних розрахунках фактора часу методи поділяються на:

динамічні, у яких усі грошові надходження і платежі дисконтуються на момент часу ухвалення рішення про інвестування капіталу;

статичні, котрі є окремим випадком динамічних і можуть використовуватися за умови сталості в часі грошових потоків.

В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежать оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники відносяться до різних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянності. Ця проблема зважується по-різному в залежності від існуючих об'єктивних і суб'єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і генеруємих надходжень, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

Розглянемо основні використовувані методи оцінки ефективності інвестиційних проектів [16].

Метод чистої приведеної вартості. Цей метод заснований на зіставленні величини вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових надходжень, які генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часі, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановлюваного аналітиком (інвестором) самостійно, виходячи зі щорічного відсотка повернення, що він хоче чи може одержати на інвестований ним капітал.

Якщо робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні доходи в розмірі P₁, P₂,., Р_n, то загальна накопичена величина дисконтованих доходів (PV) і чистий приведений дохід (NPV) відповідно розраховуються за формулами:

, (1.2)

. (1.3)

Якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти;< 0, то проект варто відкинути;= 0, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні доходів по роках необхідно, по можливості, враховувати усі види надходжень як виробничого, так і невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування чи вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.

Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується таким чином:

, (1.4)

де i - прогнозований середній рівень інфляції.

Необхідно відзначити, що показник NPV відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у випадку прийняття розглянутого проекту. Цей показник адитивний у часовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати. Це дуже важлива властивість, що виділяє цей критерій із всіх інших і дозволяє використовувати його як основний при аналізі оптимальності інвестиційного портфеля.

Недоліком даного методу є те, що значення чистого приведеного доходу виступає абсолютним показником і не враховує обсяг вкладених коштів.

Метод внутрішньої ставки доходу. Під нормою рентабельності інвестиції (IRR) розуміють значення коефіцієнта дисконтування, при якому NPV проекту дорівнює нулю:

= r, при якому NPV = f (r) = 0.

Зміст розрахунку цього коефіцієнта при аналізі ефективності планованих інвестицій полягає в наступному: IRR показує максимально припустимий відносний рівень витрат, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект цілком фінансується за рахунок позички комерційного банку, то значення IRR показує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, з різних джерел. Як плату за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами воно сплачує відсотки, дивіденди, винагороди і т.п., тобто несе деякі обґрунтовані витрати на підтримку свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих витрат, можна назвати "ціною" авансованого капіталу (CC). Цей показник відбиває сформований на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність, і розраховується по формулі зваженої середньої арифметичної.

Економічний зміст цього показника полягає в наступному: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижче поточного значення показника CC (чи ціни джерела засобів для даного проекту, якщо він має цільове джерело). Саме з ним порівнюється показник IRR, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.

якщо IRR > CC, то проект варто прийняти;

якщо IRR < CC, то проект варто відкинути;

якщо IRR = CC, то проект ні прибутковий, ані збитковий.

При розрахунку внутрішньої ставки доходу застосовується метод послідовних ітерацій. Для цього вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r₁<r₂ таким чином, щоб в інтервалі (r₁, r₂) функція NPV=f (r) змінювала своє значення з "+" на "-" чи з "-" на "+". Далі застосовується формула:

, (1.5)

Де r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₁) >0 (f (r₁) <0);₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r₂) <О (f (r₂) >0).

Найкраща апроксимація досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r₁ і r₂ - найближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції з "+" на "-"):₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке мінімізує позитивне значення показника NPV, тобто f (r₁) =min_r{f (r) >0};₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, яке максимізує негативне значення показника NPV, тобто f (r₂) =max_r{f (r) <0}.

Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r₁ і r₂ аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з "-" на "+".

Метод періоду окупності. Цей метод - один з найпростіших і широко розповсюджений у світовій аналітичній практиці, не передбачає часову упорядкованість грошових надходжень [12]. Алгоритм розрахунку строку окупності (PP) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Загальна формула розрахунку показника PP має вид:

= n, при якому . (1.6)

Деякі фахівці при розрахунку показника PP рекомендують враховувати часовий аспект [16]. У цьому випадку в розрахунок приймаються грошові потоки, дисконтовані по показнику "ціна" авансованого капіталу. Очевидно, що строк окупності збільшується.

Показник строку окупності інвестиції дуже простий у розрахунках, разом з тим він має ряд недоліків, які необхідно враховувати в аналізі. По-перше, він не враховує вплив доходів останніх періодів. По-друге, оскільки цей метод заснований на недисконтованих оцінках, він не розрізняє проекти з однаковою сумою кумулятивних доходів, але різним розподілом її по роках.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, заснованого на розрахунку строку окупності витрат, може бути доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства більше стурбовано розв’язанням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися і якомога швидше. Метод також використовується у ситуації, коли інвестиції зв’язані з високим ступенем ризику, тому чим коротше строк окупності, тим менш ризикованим є проект. Така ситуація характерна для галузей чи видів діяльності, яким притаманна велика імовірність досить швидких технологічних змін.

Метод індексу прибутковості. Цей метод є по суті наслідком методу чистої приведеної вартості. Індекс рентабельності (PI) розраховується по формулі [16]:

. (1.7)

Очевидно, що якщо Р1 > 1, то проект варто прийняти; якщо Р1 < 1, то проект варто відкинути; якщо Р1 = 1, то проект ні прибутковий, ні збитковий.

На відміну від чистого приведеного ефекту індекс рентабельності є відносним показником. Завдяки цьому він дуже зручний при виборі одного проекту з ряду альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або при комплектуванні портфеля інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV. Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестиції. Цей метод має дві характерні риси: по-перше, він не припускає дисконтування показників доходу; по-друге, дохід характеризується показником чистого прибутку PN. Алгоритм розрахунку винятково простий, що і визначає широке використання цього показника на практиці: коефіцієнт ефективності інвестиції (ARR) розраховується діленням середньорічного прибутку PN на середню величину інвестиції (коефіцієнт береться у відсотках) [41]. Середня величина інвестиції знаходиться діленням вихідної суми капітальних вкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані; якщо допускається наявність залишкової чи ліквідаційної вартості (RV), то її оцінка повинна бути виключена:

. (1.8)

Даний показник порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, що розраховується діленням загального чистого прибутку підприємства на загальну суму засобів, авансованих у його діяльність.

Метод, заснований на коефіцієнті ефективності інвестиції, також має ряд істотних недоліків, обумовлених в основному тим, що він не враховує часову складову грошових потоків. Зокрема, метод не робить розрізнення між проектами з однаковою сумою середньорічного прибутку, але з сумою прибутку, що варіює, по роках, а також між проектами, що мають однаковий середньорічний прибуток, але генерують його протягом різної кількості років.

Усі розглянуті показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і дозволяють оцінити цю ефективність з різних боків. Тому при оцінці ефективності реальних інвестиційних проектів підприємства їх варто розглядати в комплексі.

1.3 Ризикованість як невід’ємний компонент розподілу інвестиційних ресурсів

Поряд з оцінкою інвестиційних проектів за критерієм ефективності здійснюється їхня оцінка за рівнем інвестиційного ризику і рівнем ліквідності. Мірою ризику є очікуваний рівень варіабельності показника чистого грошового потоку чи інвестиційного прибутку по проекту (розраховується за допомогою середньоквадратичного відхилення і коефіцієнта варіації), а мірою ліквідності - період інвестування до початку експлуатації проекту.

У сучасних умовах стану економіки України особливої важливості набуває проблема оцінки ризику капітальних вкладень. Традиційний підхід до оцінки доцільності інвестицій, заснований на оцінці економічної ефективності для детермінованих умов, не може бути достатнім для прийняття рішень. Власнику коштів необхідно знати не тільки рівень прибутковості, але і ступінь ризику. Розглянемо підходи, що найчастіше зустрічаються у світовій практиці для оцінки ризиків інвестиційних проектів [17].

Аналіз чутливості інвестиційного проекту.

Суть аналізу складається у визначенні чутливості результуючого показника (прибутку, рентабельності і т.п.) до змін критичних змінних. Критичними є змінні, які домінують у формуванні припливів і відтоків. Звичайно критичні змінні змінюються на кілька відсотків вище і нижче від очікуваного значення. Той проект, результати якого сильніше реагують на подібні зміни змінних, і є більш ризиковим. Серед критичних змінних можуть бути: ціна на продукцію, витрати на її виробництво, ставка позичкового відсотка, податкові ставки й ін.

Недоліки методу: ризик проекту залежить не тільки від чутливості його результатів до змін критичних змінних, але і від інтервалу можливих значень цих величин, що характеризується їх імовірними розподілами; аналіз чутливості не дає можливості оцінити імовірність відхилень результатів проекту від очікуваних значень.

Аналіз беззбитковості інвестиційного проекту.

Ступінь стійкості проекту стосовно можливих змін умов інвестування може бути охарактеризована показниками граничного рівня обсягів виробництва, цін виробленої продукції та інших параметрів. Граничним є значення параметра проекту для деякого року його реалізації, при якому чистий прибуток цього року стає нульовим.

Одним з найбільш важливих показників цього типу є точка беззбитковості, що характеризує обсяг продажів, при якому виручка від реалізації продукції збігається з витратами виробництва. Визначається вона таким чином:

, (1.9)

де BEP - точка беззбитковості,- постійні витрати,

Р - ціна,- перемінні витрати на одиницю продукції.

Для підтвердження працездатності проекту необхідно, щоб значення точки беззбитковості було менше значень максимально можливих обсягів виробництва і продажів. Чим далі від них (у відсотковому вираженні) значення точки беззбитковості, тим стійкіше проект.

Головні недоліки методу зв’язані з тим, що при проведенні аналізу використовуються припущення, що не завжди витримуються на практиці:

a)      ціна не залежить від обсягів виробництва;

b)      постійні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва;)        перемінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва;)  обсяг виробництва дорівнює обсягу продажів.

Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів.

Такий вид аналізу застосовується при відсутності можливості кількісно виразити ризик, зв'язаний з проектом, а також при відсутності інформації, необхідної для оцінки за допомогою інших методів. Тоді складається перелік ризиків, зв'язаних із проектом і представлених як незалежні друг від друга події. Для кожного окремого ризику в залежності від його значущості встановлюють значення вагових коефіцієнтів, сума яких дорівнює одиниці. Потім експерти оцінюють у балах кожен вид ризику.

Потім дається інтегральна оцінка ризику шляхом зважування оцінок по кожному простому ризику на його питому вагу у всій їх сукупності. Таким чином, одержують можливість порівнювати різні проекти по показнику інтегрального ризику.

Серед відомих методик експертних оцінок ступеня ризику можна назвати: методику агенції "Юніверс"; методику, закладену в пакеті програм по оцінки інвестиційних проектів PROJECT EXPERT (автор А. Ідрисов) та ін.

Недоліки методу полягають у тому, що, по-перше, даний підхід дозволяє одержати відносну оцінку ризику для різних проектів, але не дає представлення про абсолютну величину можливого збитку при реалізації кожного з проектів і імовірності одержання цього збитку; по-друге, в основі лежать суб'єктивні оцінки експертів, що залежать від їхнього відношення до ризику.

Використання імовірних характеристик для оцінки ризиків. Існує кілька підходів до оцінки ризику інвестицій, що використовують імовірнісні характеристики. Ці підходи розглядають дохід як очікувану величину, а мірою ризику стає його дисперсія, чи середньоквадратичне відхилення. Відносною мірою ризику проекту, необхідною для порівняння його з іншими проектами, є коефіцієнт варіації. Розглянемо різні методики, що використовують подібне уявленні про ризик проектів [18]. Серед них: аналіз сценаріїв, побудова дерева рішень, моделювання за допомогою метода Монте-Карло (імітаційне моделювання) і аналітичне моделювання.

Аналіз сценаріїв - це методика аналізу ризику, що розглядає як чутливість реагування результатів проекту до змін критичних перемінних, так і можливий інтервал зміни цих результатів. При цьому підбирається найгірше сполучення обставин (низька ціна реалізації, низький обсяг продажів, високі змінні витрати і т.д.), а також середнє чи "найбільше імовірне" і "найкраще" сполучення обставин. Для кожного варіанта розраховується показник NPV і задаються імовірності здійснення кожного з трьох сценаріїв. Потім розраховуються очікуване значення NPV, його середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Недоліки методу: імовірність одночасного сполучення "найгірших" обставин, як правило, досить мала; складним є визначення значень імовірностей здійснення даних сценаріїв.

Метод побудови дерева рішень.

Даний метод розглядає не три варіанти розвитку інвестиційного процесу, як в аналізі сценаріїв, а більше. Метод використовують, коли потрібно прийняти кілька рішень в умовах невизначеності і кожне рішення залежить від результату попереднього. "Гілки" дерева позначають можливі альтернативні рішення, що можуть бути прийняті, і можливі наслідки, що виникають у результаті цих рішень. Кожній гілці дерева відповідає своя імовірність, тому, рухаючись уздовж гілок, можна за допомогою основних правил розрахунку імовірностей оцінити імовірність усіх варіантів. Після цього для кожної гілки обчислюються значення показників ефективності (NPV та ін.), визначаються найбільш ймовірні їхні значення і дисперсія.

Недоліки методу пов’язані з необхідністю багатоваріантних розрахунків: необхідність у розробці, власне кажучи, усіх можливих альтернатив розвитку для великих проектів може істотно підвищити трудомісткість розрахунків; оцінити імовірності всіх можливих варіантів розвитку проекту досить складно, і суб'єктивне відношення експертів буде завжди присутнє у таких оцінках.

Імітаційне моделювання (метод Монте-Карло).

Цей метод вимагає програмної реалізації через високу обчислювальну трудомісткість. Для кожного фактора задається його імовірний розподіл. Випадковим чином згенеровані значення цих факторів, наприклад ціни реалізації, обсягів продажів і т.д., з'єднуються, і розраховується узагальнюючий показник ефективності проекту - NPV чи ін. Цей процес повторюється багато разів (1000 і більш) - і одержують набір значень NPV, по якому визначаються медіана, середнє значення і стандартне відхилення NPV. Середнє значення використовується як очікуване значення NPV, а стандартне відхилення (чи коефіцієнт варіації) - як міра ризику проекту. У результаті імітаційного моделювання інвестор одержує інформацію про імовірний розподіл NPV і має можливість визначити імовірність того, що інвестиції обіцяють дохід більший чи менший, ніж деяка сума.

Недоліки методу Монте-Карло: неможливість здійснити облік залежності факторів, що входять у модель; у результаті припущення про незалежність факторів одержують занижену оцінку ступеня ризику інвестиційного проекту; висока обчислювальна трудомісткість.

Іншим способом визначення імовірних характеристик ризику проекту, що враховує всі можливі комбінації значень критичних перемінних, є аналітичне моделювання, в основі якого лежить модель формування, наприклад, чистої приведеної вартості. Задаються основні імовірнісні характеристики складових чинників моделі (очікуване значення і стандартне відхилення). Потім шляхом математичних обчислень можна одержати очікувані значення і стандартні відхилення спочатку грошових потоків, а потім - і показників ефективності проекту в цілому.

Недоліки методу: невідомим залишається характер розподілу показників ефективності; висока трудомісткість розрахунків. Узагальнюючи вищевикладені підходи до оцінки інвестиційних ризиків, слід зазначити, що, незважаючи на те, що усі вони мають свої недоліки, кожний з них має право на існування. Західними фірмами, як правило, для підвищення надійності результатів застосовується відразу декілька методів аналізу ризику. Що ж стосується вибору кращих з них, то для різних умов більш придатними можуть виявитися різні методи. Наприклад, аналіз беззбитковості в силу його простоти доцільно проводити на початкових стадіях проектування. Це ж можна сказати і щодо аналізу чутливості. Він дозволить виділити параметри, зміна яких найбільше істотно позначається на результатах, а також розробити заходи щодо запобігання несприятливих змін. Аналіз ризику на основі бальних оцінок експертів застосується в тих випадках, коли у інвестора відсутня необхідна інформація для проведення аналізу іншими методами.

Примітно, що у світовій практиці найбільш поширеним методом врахування ризику є введення ризикової надбавки в значення ставки дисконтування, яка використовується у моделі оцінки капітальних активів (САРМ). Однак в Україні використання САРМ практично неможливо через відсутність необхідної для розрахунків інформації. Крім того, модель САРМ враховує тільки систематичний ризик, що для багатьох західних компаній цілком достатньо, через те, що вони володіють добре диверсифікованими інвестиційними портфелями. А для підприємств України характерний відносно високий рівень спеціалізації, тому несистематичний ризик не усунутий і потрібна його оцінка.

2. Аналіз фінансово-виробничої діяльності та інвестиційних ресурсів підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства

ТОВ "МегаТоп" є спеціалізованим підприємством з виробництва спеціальних видів взуття. Виробництво зазначеного взуття складається з 2-х пошивних цехів і 2-х підготовчих цехів - закрійного і штампувального. У невеликих кількостях виробляється хромове взуття в експериментальному цеху.

Обслуговують основне виробництво допоміжні структури: хімічний цех, ремонтно-механічний цех, ремонтно-будівельна ділянка, цех електроустаткування, паросилове господарство та ін. ТОВ "МегаТоп" є продовжувачем фабрики з виробництва спеціальних видів взуття.

Загальні відомості про засоби виробництва підприємства, працівників і адміністрацію представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Засоби виробництва підприємства, відомості про працівників

Власність:	Колективна
Активи:	Приблизно 5 млн. гривень
Працівники:	415 чоловік (335 робітників, 38 керівників, 35 фахівців, 5 службовців, 2 працівники невиробничої сфери)
Керівник:	Лихолет Валентин Олександрович
Засоби виробництва:	2 швейно-пошивні цехи (цех № 1, цех № 2), 1 закрійний цех, 1 штампувальний цех, 1 цех малих серій (для пошиття модельного взуття), 1 ремонтно-механічний цех, котельня, ел. цех, їдальня. 15 видів автомобільної техніки, з них: 2 трактора, 1 фургон, тягач, автокран, напівпричіп, причіп, 2 вантажні машини, 3 легкові машини.
Адміністрація:	Усі фінансові операції, маркетинг і збут, юридичні функції є централізованими. Ремонтні роботи для устаткування фабрики забезпечуються також підрозділом, розташованим на території фабрики.

Організаційна структура підприємства має наступний вигляд (рис.2.1).

Рисунок 2.1 - Структура підприємства

Асортимент продукції, що випускається, представлений у табл. 2.2.

Значний вплив на обсяг випуску продукції, а також зниження собівартості, ціну і конкурентоздатність робить сформований ринок сировини і матеріалів в Україні і країнах СНД.

Таблиця 2.2 - Асортимент продукції, що випускається

Продукція	Опис і пояснення
Напівчоботи чоловічі	2 види (залежно від верха взуття)
Чоботи чоловічі	4 види (для ливарів, лісорубів, залежно від верха взуття)
Напівчоботи чоловічі "ОМОН"	3 види (залежно від верха взуття й утеплювачів)
Черевики чоловічі	Різних розмірів
Туфлі жіночі	Різних розмірів
Панталети жіночі	Різних розмірів

Основний обсяг сировини фабрика завозить з Росії за бартерним договором. На українському ринку фабрика працює в основному по бартерних договорах. Положення по закупівлі сировини і матеріалів останнім часом ускладнилося тим, що окремі види сировини і матеріалів продаються тільки за "живі" гроші.

На фабриці збутом продукції займаються недавно створений відділ маркетингу і збуту, фірмовий магазин, служба постачання. Відділ маркетингу і збуту крім збуту продукції займається рекламою продукції, готує і розсилає покупцям прайс-листи, а також займається збором інформації про стан ринку взуття.

Фабрика експлуатує тільки взуттєве виробництво, що розташовується в Донецькій області. Фабрика обмінює по бартеру близько 80% сировини і матеріалів у підприємства, розташованого в Росії (юхта ялова, картон, воротки гвинтові, підлоги гвинтові, тканина х/б, підошва ф.5А, каблуки ф.5Л, клей взуттєвий КР 16-20, нитки 200ЛХ) на спеціальне взуття визначених моделей. Близько 70% готової продукції партіями відправляються постачальнику чи його філії в Криму і Дніпропетровську. Інша продукція залишається в розпорядженні фабрики в рахунок виробничих витрат. Фабрика на 80% працює за рахунок постачань сировини і матеріалів одного російського постачальника. Іншу продукцію випускають із сировини і матеріалів, що поставляються з підприємств України. Основними вітчизняними постачальниками є підприємства, розташовані в Києві, Сімферополі, Одесі, Миколаєві, Луцьку, Чернігові, Донецьку, Северодонецьку, Херсоні, Стаханові, Харкові, Горлівці, Луганську.

Матеріали для верха взуття зі складу надходять у закрійний цех, у якому їх розрубують і обробляють, доводячи до ДСТУу і проводячи таврування. Далі крій верха надходить у комору закрійного цеху, де комплектується по партіях, після чого матеріали на цій стадії обробки в коморі швейно-пошивного цеху комплектуються по розмірах і партіям надходять на швейний конвейєр. Тут здійснюється зборка заготівлі верха взуття, що після надходить у комору затяжної ділянки. У свою чергу, матеріали для низу взуття зі складу надходять у штампувальний цех і тут розрубуються на деталі низу взуття. Потім вироблені деталі низу взуття, надійшовши на ділянку обробки деталі низу, проходить підготовку деталі низу, що полягає в склеюванні й інших технічних операціях підготовки. На наступному етапі напівфабрикат деталі низу надходить у комору затяжної ділянки, де і відбувається повна зборка і сушіння взуття, що надходить на склад готової продукції.

У процесі виробництва взуття фабрика використовує газ, що у котельні переробляється на теплову енергію, а потім використовується в технології виробництва (підігрів смоли, воску, сушіння взуття) і для побутових цілей. Для виробництва використовується приблизно 20% води, інша - для побутових потреб. Електроенергія і повітря на фабриці використовуються тільки у виробництві для приведення машин у дію і роботи преса, а також освітлення адміністративно-побутових приміщень і території.

Стан основної маси будинків, споруд, є досить задовільний. Рівень реального фізичного зносу не перевищує 40-60%.

Нематеріальні активи на балансі підприємства не налічуються, запатентованих чи ліцензійних технологій, процесів і продуктів підприємства не має.

У процесі аналізу балансу по статті незавершеного будівництва і невстановленого устаткування визначено, що по цій статті налічуються:

об'єкти основних фондів, призначені для використання в основній діяльності підприємства, але не введені в експлуатацію в зв'язку з фінансовими ускладненнями (машини для затягування пасочной частини, для затягування п'яткової частини і т.д.).

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Основою для аналізу стали наступні форми звітності підприємства: Баланс, Звіт про фінансові результати і їхнє використання, Звіт про фінансові результати, дебіторської і кредиторської заборгованості, розшифровка використання прибутку, витрат на виробництво і збитків та інші.

Джерелами інформації для проведення аналізу є:

Баланс підприємства за 2007-2008р., ф.1;

Звіт про фінансові результати і їхнє використання за попередній рік і за звітний період, ф.2;

Звіт про фінансово - майнове положення, ф. З.; ф.1-ПВ, ф. З-ПВ.;

Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг, ф.5-З;

Розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

Розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості;

Звіт про наявність і рух основних фондів, амортизації (зносу), ф.11-ОФ;

Зведена таблиця основних показників, ф.22 (річні); звіт про рух засобів в іноземній валюті, ф.15;

Матеріали маркетингових досліджень; висновки аудиторських перевірок; інша інформація.

Аналізований період валюти балансу підприємства:

на 01.01.2010р. - 4375,7 тис. грн.

на 01.01.2011р. - 5543,4 тис. грн.

на 01.01.2012р. - 5555 тис. грн

Основні техніко-економічні показники підприємства представлені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Основні техніко-економічні показники за 2012 рік

№	Найменування показника	Од. виміру	Значення
1.	Обсяг виробленої продукції	тис. пар	553,3
1.1	у діючих цінах	тис. грн.	13268,7
1.2	% до відповідного періоду 2001 року	%	121,1
1.4	Обсяг реалізованої продукції	тис. грн.	13043,8
1.5	Балансовий прибуток (збитки)	тис. грн.	141,1
1.6	Рентабельність продукції		0,03
1.7	Витрати на одну гривню товарної продукції	грн.	0,93
2.	Фонд оплати праці	тис. грн.	455,2
2.1	Чисельність середньосписочна	чол.	415
2.2	Середня зарплата (без трудових угод)	грн.	150,97
2.3	Продуктивність праці	тис. грн.	18,9
2.4	Вартість ОВФ (по залишковій вартості)	тис. грн.	2236,7
2.5	Знос ОВФ	тис. грн.	1602,2

Головною метою фінансово-господарського аналізу є одержання об'єктивної і точної інформації про фінансовий стан підприємства на підставі розрахунків ключових параметрів [32].

Розрахунки коефіцієнтів ділової активності дозволяють проаналізувати ефективність (активність) використання активів у діяльності підприємства.

Значення першого коефіцієнта - коефіцієнта обіговості активів - свідчить про те, що компанія почала більш ефективно використовувати свої активи (збільшення з 1,77 до 2,35).

Тобто, виходячи з результату, можна говорити про те, що кожна одиниця активів принесла на початок періоду 1,77 грн. реалізованої продукції, а на кінець - 2,35 грн, тобто збільшилася на 0,58 грн, а зворотний коефіцієнт показує, що закріплення засобів на 1 грн реалізованій продукції знизилося на 0,13 грн.

Для підприємства дуже важливо, щоб його запаси оберталися якомога скоріше. Чим активніше протікає цей процес, тим менше капіталу необхідно підприємству для утримання запасів, тим більше ліквідну структуру мають оборотні активи, тим стійкіше фінансовий стан підприємства.

Обіговість кредиторської заборгованості знизилася з 70 днів до 36 днів, тобто скоротилася на 34 дня.

У табл.2.4 представлені розрахункові значення коефіцієнтів ділової активності підприємства на початок і кінець 2012 року.

Очевидно зі звіту про фінансові результати і розрахованих коефіцієнтів, що виручка від реалізації продукції збільшилася у звітний період на 3404,3 тис. грн. матеріальні витрати збільшилися в звітному періоді на 2411,2 тис. грн. Витрати на утримання в соціальні сфери зменшилися з 305,7 тис. грн до 283,6 тис. грн за рахунок зміни структури операційних витрат.

Одним з показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства є його платоспроможність, тобто можливість погашати свої платіжні зобов’язання вчасно. У своїй діяльності підприємство повинне сплачувати всі поточні рахунки, щоб його не оголосили неплатоспроможним.

Саме тому як і інвестори, так і кредитори приділяють особливу увагу цим показникам.

Таблиця 2.4 - Показники ділової активності підприємства

Поточний коефіцієнт ліквідності характеризує очікувану платоспроможність і визначається як співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань:

ДО = , (2.1)

Середньорічний поточний коефіцієнт ліквідності ВАТ "Світоч" дорівнює 2,45. За норму приймається коефіцієнт більший за одиницю, що означає, що поточні активи фінансуються не тільки за рахунок поточних зобов'язань. Це дає кредиторам впевненість у тім, що заборгованість може бути погашена підприємством вчасно.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається:

ДО =  (2.2)

На підприємстві він складає лише 0,2%, що обумовлюється тим, що на рахунках зберігається невелика сума готівки.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується так:

ДО =  (2.3)

і на підприємстві дорівнює 0,9. Більшість кредиторів вважає, що його величина повинна бути більше одиниці. Це означає, що підприємство може погасити свої поточні зобов'язання без продажу запасів.

Коефіцієнт автономії вважається найбільш динамічним, тому що визначає кількість днів, що підприємству може працювати без додаткового надходження засобу. Ця величина визначається як співвідношення готівки, що мається в розпорядженні підприємства, і середньоденними витратами виробництва без обліку амортизації.

ДО = , (2.4)

На підприємстві ця величина дорівнює 3,6 днів.

Таким чином, розрахувавши основні коефіцієнти ділової активності і ліквідності, можна зробити висновок про те, що підприємство протягом року почало більш ефективно використовувати свої активи. Також за рік збільшилася виручка від реалізації при незначному рості операційних витрат.

2.4 Дослідження фінансової стійкості підприємства

Після визначення загальної характеристики фінансового стану і його зміни за звітний період, наступною важливою задачею аналізу є дослідження показників фінансової стійкості.

Необігові активи + запаси + розрахунки з дебіторами =

= власний капітал + позики + кредиторська заборгованість +

+ прострочені позики + інші розрахунки

(2.5)

Ця модель передбачає перегрупування рядків балансу для виявлення однорідних з погляду термінів повернення величин позикових засобів.

Співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів і величин власних і позикових джерел їхнього формування визначає стійкість фінансового стану підприємства.

Забезпечення запасів джерелами формування є основою фінансової стійкості, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

Для характеристики джерел формування запасів використовується кілька показників, що відбивають різний ступінь охоплення різних видів джерел.

Наявність власного обігових коштів (ВОК) = власний капітал - необігові активи, (2.6)

ВОК на початок = 678,9 тис. грн.,

ВОК на кінець = 1086,2 тис. грн.,

ВОК також називають "власний чи чистий обіговий капітал”, "чисті мобільні активи”.

Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів:

ДИФ = (власний капітал + дебіторська заборгованість) - необігові активи, (2.7)

ДИФ на початок = 1578,9 тис. грн.,

ДИФ на кінець = 1736,2 тис. грн.

Загальна величина основних джерел формування запасів:

ЗИФ = ( (власний капітал + дебіторська заборгованість) - необоротні активи) + кредиторська заборгованість, (2.8)

ЗИФ на початок = 1658,9 тис. грн.

ЗИФ на кінець = 1998,9 тис. грн.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпечення запасів джерелами їхнього формування:

Надлишок чи нестача ВОК:

ВОК на початок - ЗЗ = - 679,9

ВОК на кінець - ЗЗ = - 400,5.

Надлишок чи нестача ДИФ:

ДИФ на початок - ЗЗ = 220,1,ДИФ на кінець - ЗЗ = 249,5.

Надлишок чи нестача ЗИФ:

ЗИФ на початок - ЗЗ =300,7

ЗИФ на кінець - ЗЗ =512,2.

Таблиця 2.5 - Показники фінансової стійкості підприємства

Ці дані дозволяють говорити про те, що на підприємстві нормальна фінансова стійкість, тому що спостерігається нестача ВОК і надлишок ДИФ і ЗИФ для формування запасів і витрат як на початок, так і на кінець звітного періоду.

Але щоб упевнитися в цьому остаточно, доцільно буде розрахувати фінансові коефіцієнти, що характеризують стійкість підприємства. Показники фінансової стійкості підприємства за 2012 рік представлені в табл.2.5.

Однієї з найважливіших характеристик фінансової стійкості підприємства є коефіцієнт автономії. Мінімальне значення цього коефіцієнта було визначено експертами як 0,5. Якщо він більше 0,5, як у проведених розрахунках, це означає, що підприємство може самостійно покрити свої зобов'язання без залучення позикового капіталу. З початку звітного періоду і до його кінця коефіцієнт автономії збільшувався. Це свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства. Така тенденція підвищує здатність підприємства забезпечити свої зобов'язання.

Цей коефіцієнт доповнює коефіцієнт структури капіталу. Розрахунки показують, що частина позикового капіталу у власному лише 22 % на початок періоду і 12 % на кінець.

Істотною характеристикою стійкості є коефіцієнт маневреності. Він показує, яка частина власних засобів знаходиться в мобільній частині, що дозволяє відносно вільно маневрувати капіталом.

Позитивним є і те, що коефіцієнт забезпечення власними засобами перевищує нормативний рівень (0,1), більш того, коефіцієнт зріс на 5%. Це свідчить про те, що джерела формування запасів сформовані належним чином.

Значення коефіцієнта стабільності підтверджує те, що позиковий капітал складає у власному приблизно 21 %.

Важливою задачею, що стає перед підприємством, є визначення структури капіталу для забезпечення своєї діяльності. З одного боку, фірма бажає максимально використовувати кредиторів, тому що відсотки, які виплачуються кредиторам, не обкладаються податками. У зв'язку з цим фінансування за допомогою кредиторів може бути значно дешевшим для підприємства, ніж залучення акціонерного капіталу. З іншого боку, невиплата сум у терміни може привести до оголошення підприємства неплатоспроможним. Для кредиторів і акціонерів існують свої переваги і недоліки в різних формах фінансування проекту. Саме тому визначальна структура капіталу підприємства є компромісом між кредиторами й акціонерами.

Одним з популярних показників є коефіцієнт співвідношення заборгованості до активів. Він визначається за формулою:

ДО = , (2.9)

Для підприємства він складає 18 %. Коефіцієнт показує, що заборгованість становить лише 18 % від активів підприємства.

Як правило, акціонери звертають увагу на показники прибутковості проекту. Це дає їм можливість оцінити ефективність використання свого капіталу, порівняти прибутковість проекту з аналогічними показниками підприємств-конкурентів і з прибутковістю інвестицій в інші види фінансових активів.

При розрахунку цих показників використовують інформацію різних звітів - балансового, котрий відбиває фінансовий стан підприємства на кінець року, звіту про прибутки, що містить доходи і витрати, отримані протягом усього року.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому. Вони, як найбільш повні, відбивають кінцеві результати господарювання, тому що їхня величина показує співвідношення ефекту і використовуваних ресурсів. Ними користуються для оцінки діяльності підприємства, в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

Рентабельність основної діяльності показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції.

Рентабельність продажів характеризує ефективність підприємницької діяльності і показує (відповідно до розрахунків), що підприємство має з однієї гривні продажу в середньому 0,03 гривні прибутку.

Рентабельність активів підприємства свідчить про ефективність використання підприємством своїх активів. Відповідно до розрахунків, показники низькі, однак мається позитивна зміна на 1,8%.

Показники економічної рентабельності підприємства за 2012 рік приведені у табл. 2.6.

Таблиця 2.6 - Показники рентабельності підприємства

Як видно, показники рентабельності мають невеликі значення, але для усіх просліджується тенденція зросту. У зв`язку з цим були розраховані коефіцієнти рентабельності активів і рентабельності продажу продукції для підприємства за останні вісім років.

На підставі розрахованих значень показників рентабельності активів та продажу продукції були побудовані графіки динаміки цих коефіцієнтів з 2001 по 2012 роки (рис. 2.1 та рис. 2.2).

Як видно з приведених графіків, показники рентабельності, починаючи з 2001 року, ростуть. При чому більше значення на кінець 2012 року має коефіцієнт рентабельності продажу продукції, що зумовлено значним ростом виручки від реалізації продукції.

Рисунок 2.1 - Динаміка рентабельності активів підприємства

Рисунок 2.2 - Динаміка рентабельності продажу продукції

Для реалізації інвестиційного проекту підприємство досить часто, крім залучення акціонерного капіталу, використовує позики, облігації чи інші форми довгострокового фінансування. Усі ці форми фінансування (крім короткострокових) створюють капітал підприємства. Показник ефективності використання капіталу дуже важливий для інвесторів. Він дає можливість кредиторам-акціонерам довідатися про можливість проекту обслуговувати і повертати позику. Середньорічний коефіцієнт складає 2 %.

Показник рентабельності акціонерного капіталу аналогічний коефіцієнту рентабельності активів. Він дає можливість зрозуміти, наскільки ефективно використовується капітал акціонерів. У нашому випадку капітал акціонерів використовується в середньому з ефективністю в 3 %.

Важливим прийомом аналізу є оцінка взаємодії рентабельності активів (ROA), реалізації й обіговості активів, що визначається за формулою Дюпона:

= (чистий прибуток/підсумок балансу) *виторг/виторг =

= (чистий прибуток/виторг) * (виторг/підсумок балансу) =

= рентабельність продажів*коефіцієнт обрачиваемости активів, (2.10)на початок = 0,38*0,475=0,01на кінець = 0,24*0,342=0,02.

У закордонній практиці для характеристики фінансового стану підприємства застосовується синтетичний показник Z-рахунок Альтмана, що характеризує імовірність банкрутства підприємства. Він розраховується за формулою:

Z =  *3,3 +*1 +

+*0,6 +*1,2 +

+ *1,4 (2.11)

Якщо Z <1,8, то імовірність банкрутства дуже висока,

якщо 1,8<Z<2,7, то імовірність банкрутства висока,

якщо 2,7<Z<2,9, то банкрутство можливе,

якщо 3<Z, то імовірність банкрутства низька.

Розраховуючи для підприємства по 2012 року, одержуємо значення Z = 3,35, що говорить про досить низьку імовірність банкрутства.

Отже, можна зробити висновок про те, що для підприємство 2012 рік по своєму господарському і фінансовому стані був складний і нестабільний, постійний недолік засобів зменшив можливості по відновленню основних виробничих фондів і придбанню оснащення, матеріалів.

Однак практично всі основні показники фінансової діяльності мали незначний ріст. Підприємство є фінансово стійким, має невисоку імовірність банкрутства, але показники рентабельності продукції, активів низькі, що обумовлено невеликим потоком чистого прибутку.

Таким чином, на підприємстві виникає гостра потреба в інвестиціях, спрямованих на поліпшення якості продукції чи її модифікацію, яка б користалася попитом у споживачів. У зв'язку з цим має місце розгляд декількох інвестиційних проектів і вибір найбільш ефективного з них.

3. Модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

3.1 Загальна модель розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки інвестиційного проекту

Інвестиційний проект має бути науково обґрунтованим, відповідати певним вимогам. Це, зокрема, обґрунтування економічної доцільності, обсягів і термінів здійснення капітальних вкладень, наявність необхідної проектно-кошторисної документації, розробленої згідно із чинним законодавством.

Для оцінки ефективності інвестиційних проектів необхідно, зокрема, здійснювати:

моделювання та прогнозування потоків продукції, ресурсів, коштів;

урахування результатів аналізу фінансового стану підприємства, яке реалізує інвестиційний проект;

приведення майбутніх різночасових доходів і витрат до умов їх співвимірності;

урахування впливу чинника інфляції;

урахування невизначеності й зумовленого нею ризику;

порівняння результатів і витрат з орієнтацією на досягнення сподіваної норми прибутку.

Фінансово-економічне обґрунтування інвестиційного проекту передбачає прогнозування трьох основних грошових потоків: потоку інвестицій, поточних (операційних) сплат і потоку надходжень. Жоден із цих потоків неможливо абсолютно точно спланувати, спрогнозувати, бо на етапі обґрунтування проекту відсутня вичерпна інформація, зокрема стосовно майбутнього стану ринку. Ціни та обсяги реалізації продукції, ціни на сировину й матеріали, решта грошово-вартісних параметрів за фактом їх здійснення у майбутньому можуть значно відрізнятися від прогнозованих, планових значень, які оцінюються з погляду сьогоднішнього дня.

Отже, загалом NPV є функцією багатьох змінних, більшість із яких можна трактувати як випадкову величину, тому і функція цих змінних випадкова або розпливчаста величина, тобто:

 

. (3.1)

Неусунена інформаційна невизначеність може спричиняти невідворотний ризик, яким обтяжені інвестиційні рішення. Завжди залишається можливість (ризик) того, що проект, визнаний привабливим і таким, що дасть у майбутньому прибутки, виявиться насправді менш привабливим або і збитковим, бо досягнуті в інвестиційному процесі значення (реалізація) низки параметрів як випадкових величин може відхилитися від запланованих, або ж при оцінюванні проекту вони взагалі не враховувалися. Отже, необхідно аналізувати й враховувати ризик, яким обтяжені інвестиційні проекти.

Існують численні методи аналізу ризиків, що дає змогу інвестору (керівництву підприємства) приймати раціональні рішення за умови невизначеності. Але ці методи не містять строго обґрунтованих правил, що пояснюється, зокрема, тим, що опрацьовані на даний час методи аналізу ризику ґрунтуються на досить абстрактних концепціях, які складно виразити кількісно.

Зазначимо, що інвестор ніколи не матиме у своєму розпорядженні детермінованої всеосяжної оцінки міри ризику, оскільки рівень різноманіття параметрів зовнішнього й внутрішнього середовища щодо проекту завжди перевищує управлінські (пізнавальні) можливості особи, яка приймає рішення, і, зрештою, може здійснитися найменш очікуваний сценарій перебігу подій (чи навіть такий, що взагалі не був врахований у проекті), який може зруйнувати інвестиційний процес. Тому інвестор зобов'язаний докладати значних зусиль до підвищення рівня своєї інформованої, намагатися всебічно аналізувати, вимірювати і враховувати ризикованість своїх інвестиційних ініціатив як на стадії розроблення проекту, так і в процесі його реалізації. Якщо ступінь ризику зростатиме до недопустимих значень, а інвестор не буде про це дбати, він приречений діяти сліпма, що може призвести до невдачі.

Способи (методи) оцінювання інвестиційного ризику пов'язані з описом інформаційної невизначеності вихідних даних проекту. Якщо вихідні параметри мають імовірнісний опис, то показники ефективності інвестицій трактуються як випадкові величини зі своїми імплікативними імовірнісними розподілами. Однак чим менш статистично забезпечені ті чи інші параметри, чим менша інформативність контексту відомостей (інформації) про стан ринкового середовища, чим нижчий рівень інтуїтивної активності експертів, тим складніше обґрунтовувати будь-які типи ймовірностей в інвестиційному аналізі.

На стадії якісної оцінки ризику інвестиційного проекту його чинники доцільно аналізувати і класифікувати за різними ознаками. До зовнішніх чинників ризику (безпосереднього та опосередкованого впливу) належать: стосунки з постачальниками і покупцями; конкуренція; законодавство, що регулює підприємницьку діяльність; податкова система; не передбачені заздалегідь дії органів державного управління та місцевого самоврядування; економічний стан галузі, до якої належить проект; міжнародна економічна і політична ситуація; стихійні лиха і т. ін.

До внутрішніх чинників ризику можна віднести ті, що пов'язані з неефективним управлінням підприємством, виробничою діяльністю, з ресурсами та їх використанням тощо.

Таким чином, показники, використовувані для оцінки привабливості й економічного ефекту інвестиційних проектів (зокрема NРV), необхідно вважати випадковими величинами.

Розраховуючи NPV, необхідно брати до уваги те, що змінні й параметри Xj, j = 1,…, m - випадкові величини. При оцінюванні інтервалів їхніх змін, виробленні гіпотез щодо законів їх розподілу як випадкових величин, а також урахуванні та оцінюванні кореляційних зв'язків між цими змінними використовують статистичну інформацію, експертні оцінки, а також методи імітаційного моделювання.

Більш-менш адекватне врахування факторів і параметрів управління, що впливають на ефективність інвестиційного проекту, може бути досягнуте завдяки застосуванню методів імітаційного моделювання варіантів реалізації інвестиційного проекту.

Практична реалізація такого підходу полягає в розробці імітаційної моделі підприємства, яка дає змогу врахувати зв'язок між інвестиційним процесом і поточною виробничо-господарською діяльністю, формалізацію якої можна здійснити засобами системної динаміки на основі потокової стратифікації виробничих систем. Модельована система (підприємство) розглядається за схемою динамічного моделювання як сукупність паралельних взаємодіючих процесів зміни матеріальних компонентів системи (наприклад, матеріальні ресурси, устаткування, фінанси тощо) та інформаційних процесів, що узгоджують ці зміни.

У загальному вигляді динаміка модельованого об'єкта в просторі стану описується системою диференційних рівнянь або їхніх кінцевих аналогів типу:

, (3.2)

де  - вектор рівнів,

 - вектор темпів,

h - інтервал часу.

Аналогічно складаються рівняння для інших рівнів, а також рівняння зв'язку між елементами фінансових потоків і параметрами інших компонентних процесів із застосуванням допоміжних змінних та інформаційної мережі.

До ендогенних факторів, які впливають на ефективність інвестиційного проекту та розподіл інвестиційних ресурсів, можна віднести параметри, що характеризують технологію виробництва, організацію експлуатації та управління технологічними процесами, форми організації виробничо-господарської діяльності й таке інше. Екзогенні фактори характеризують взаємодію між суб'єктами господарської діяльності (постачальниками, виробниками та споживачами), нормативно-правову регламентацію виробничо-господарської діяльності, природно-кліматичні умови, макроекономічні параметри тощо. Кількість факторів, які необхідно враховувати при аналізі варіантів інвестиційного проекту, залежить від масштабів їхньої реалізації та від об'єкта дослідження. Рівень показників за вказаними групами факторів врешті-решт визначає техніко-економічні характеристики перспективного обладнання і, як наслідок, витрати та економічні результати його застосування.

У моделі, що пропонується, розглядаються такі втрати від впливу конкретних видів фінансово-економічних ризиків на ефективність інвестиційного проекту:

. Втрати від ризику збільшення витрат на виробництво продукції у порівнянні з передбачуваними, особливо на етапі освоєння виробів.

При точнішому розрахунку прогнозується зміна величин окремих статей собівартості. Слід мати на увазі, що окремі види витрат характеризуються неоднаковою динамікою змін. На нинішньому етапі в Україні найбільшою мірою має місце збільшення витрат на сировину, матеріали, енергоносії. Водночас збільшення заробітної плати і накладних витрат відбувається значно нижчими темпами. При збільшенні витрат на виробництво матиме місце зниження величини прибутку підприємств.

У побудованій моделі ці види витрат можна імітувати, застосовуючи допоміжні змінні, які враховують можливі зміни у витратах на сировину, матеріали, енергоносії.

2. Втрати від ризику ціни продажу виробу враховуються за допомогою коефіцієнта зміни ціни на продукцію.

3. Насправді має місце певний відсоток недопродажу готової продукції. Це пов'язано зі зміною попиту на товар на різних стадіях його життєвого циклу, а також неплатоспроможністю замовників. У той же час із метою збереження своїх позицій на ринку, завоювання нових його сегментів виробник може дозволити собі продавати певний час збиткову для нього продукцію, перекриваючи втрати на її виготовлення прибутком від випуску ще якогось ходового товару. З іншого боку, щоб задовольнити попит споживачів, привернути увагу замовників, виробник повинен мати на складі певний запас товару, який рекламується, аби швидше виконати замовлення, котрі можуть виникнути спонтанно. Більш того, з метою приваблювання покупців виробник у ряді випадків свідомо йде на певні втрати. Однак на сьогодні можливість недопродажу частини виробленої продукції у розрахунках фінансового ефекту практично не враховується, що потребує внесення відповідних коректив у розрахунки фінансово-економічного ефекту. У цьому разі обсяг продажу виробів слід визначати з урахуванням ступеня ризику від можливого недопродажу продукції.

. Інфляційний ризик. Полягає у зростанні цін, знеціненні грошей. Це суттєвою мірою може змінити ефективність проекту. Останніми роками темпи інфляції в Україні суттєво знизилися, що має позитивне значення для відродження виробництва.

. Ризик у зв`язку зі зміною податкових і митних систем. У побудованій імітаційній моделі він враховується за допомогою додаткової змінної Stavca naloga.

. Втрати від ризику зміни ставки позичкового процента імітується за рахунок зміни допоміжної величини, яка моделює різні сценарії можливого позичкового проценту.

. Втрати від ризику несвоєчасного забезпечення матеріалами, заготовками, комплектуючими з боку поставників.

При організації планування експериментів з імітаційною моделлю вихідні числові значення рівнів встановлюються за даними балансу підприємства за минулий період. Потім задають можливі сценарії зміни допоміжних змінних та інших факторів, що дає змогу знаходити ситуаційні значення рівнів та темпів і за ними визначати критерії ефективності інвестиційного проекту. Такий підхід дає можливість порівнювати не тільки альтернативні проекти чи такі, що взаємовиключні, але й різноманітні варіанти реалізації одних і тих же інвестиційних проектів, а також визначати чутливість показників ефективності до дії несприятливих ендогенних та екзогенних факторів.

Таким чином, побудована імітаційна модель дозволяє проводити різноманітні експерименти при завданні допоміжних змінних випадковим чином, що дає можливість отримати багату кількість значень чистої поточної вартості.

Для подальшого аналізу буде обчислене математичне сподівання випадкової величини NPV (m (NPV)) та середньоквадратичне відхилення (σ (NPV)) як ступеня ризику. Із низки згенерованих альтернативних варіантів інвестиційного проекту (вважатимемо, що їх кількість дорівнює K) обирається той (k0), для якого коефіцієнт варіації (CV (NPV)), як одна з компонент вектора оцінки міри ризику, досягає свого мінімального значення, тобто:

, ,  (3.3)

Зазначимо, що у багатьох випадках інвестиційний проект вважають ефективним, якщо очікуване значення m (NPV) не менше за суб'єктивно заданий (нормативний) проектний рівень m* (m* може мати як від'ємні, так і додатні значення). Цей рівень залежить від стратегічних і тактичних цілей інвестора, від ролі, яку повинен відігравати даний проект у загальній стратегічній інвестиційній програмі тощо (у найпоширенішому випадку приймається, що m* = 0). Отже, обирається той (k0) із K альтернативних варіантів проекту, для якого:

. (3.4)

Повинна також виконуватися така умова:

. (3.5)

Можливий і такий випадок, коли жоден із множини варіантів Z, яка складається із K альтернативних інвестиційних проектів, не задовольняє умовам:

. (3.6)

У цьому разі генеруються додаткові альтернативні варіанти проекту.

Необхідно наголосити, що описані вище підходи потрібно узагальнити з урахуванням того, що показники ефективності (привабливості) інвестиційних проектів, отримані в результаті імітаційного моделювання, є випадковими величинами, котрі, як правило, мають асиметричні закони розподілу. У цих випадках для оцінювання ризику доречно враховувати лише несприятливі відхилення реалізації випадкової величини NPV від її математичного сподівання m (NPV). Одним із таких показників ступеня ризику може обиратися семіваріація (SV). Для дискретної випадкової величини NPV вона обчислюється за формулою:

, (3.7)

де L - обсяг вибірки (кількість імітаційних прогонів);

d - несприятливі відхилення реалізації випадкової величини від її сподіваного значення, тобто:

, якщо

, якщо  (3.8)

Семіквадратичне відхилення (SSV) обчислюється за формулою:

. (3.9)

За аналогією із коефіцієнтом варіації вводиться також і такий показник ступеня ризику, як коефіцієнт семіваріації:

. (3.10)

Таким чином, розрахувавши коефіцієнти варіації та семіваріації, можна оцінити ступень ризику інвестиційних проектів та обрати кращий варіант інвестування при розподілі ресурсів.

3.2 Характеристика інвестиційних проектів, для яких вирішується задача розподілу ресурсів

Аналізуючи результати, які були отримані у другому розділі роботи щодо фінансово-господарського стану підприємства, можна зробити висновки про необхідність залучення інвестицій для підвищення конкурентоспроможності виробляємої продукції. Підприємство з 1999 р. відчувало різкий спад по обсягу виробництва. Але за останні три роки фінансове положення більш менш стабілізувалося. Для подальшого росту підприємству потрібен випуск таких видів продукції, які б користувалися попитом у споживачів, та підвищували рентабельність основної діяльності.

Тому на сьогодні на підприємстві за рахунок власного капіталу сформовані два інвестиційних проекти. Кожен з цих проектів передбачає випуск нового модельного взуття, але за різною собівартістю одиниці продукції. На фабриці є цех малих серій для пошиття модельного взуття, яких у даний час не працює. Для реалізації треба обрати тільки один із інвестиційних проектів. Тому стає задача вибору найкращого варіанту інвестування.

Для здійснення інвестиційних проектів планується залучення інвестицій (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1 - Необхідні інвестиційні вкладення

Види робот	Необхідні інвестиції
	Проект №1	Проект №2
Проектні роботи	50000 грн.	25000 грн.
Поставка обладнання	400000 грн.	250000 грн.
Всього	450000 грн.	275000 грн.

Загальний обсяг інвестиційних ресурсів складає 450000 грн., тобто необхідно обрати ефективний інвестиційний проект для вкладення зазначеної кількості ресурсів.

Вихідні данні, які необхідні для розрахунків, приведені у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 - Вихідні данні, незмінні по періодам реалізації інвестиційних проектів

Показник	Значення показника
	Проект №1	Проект №2
Ціна одиниці продукції у базовому періоді, грн.	80	102
Постійні витрати, грн.	51125	30315
Гарантована ставка дисконту, %	12	10
Термін реалізації проекту	2 роки	2 роки

Ціна за одиницю продукції представлена для базового періоду. Звісно, ця величина динамічна і буде змінюватись по періодам інвестування. Для того, щоб більш-менш адекватно відобразити зміну ціни, було зроблено прогноз на підставі індексів цін на взуття у попередні періоди (за останні 8 років).

Для прогнозування потрібно визначити чи існує тренд у досліджуваних даних. Для цього варто скористатися методами визначення наявності тренда.

Методи визначення тренда в середньому залежать від наявності тренда в дисперсії. Оцінку тренда в дисперсії ми проводимо за допомогою розрахунку суми квадратів відхилень від середньої. Ця сума може змінюватися як за рахунок зміни дисперсії в помилках, так і за рахунок нелінійної зміни тренда в середньому.

Досліджуємо динамічний ряд індексів цін на взуття за останні 8 років на наявність тренда в дисперсії. Перша сукупність складається з перших чотирьох спостережень, а друга з останніх чотирьох. У табл. 3.3 та табл. 3.4 приведені розрахункові дані вибіркових дисперсій.

Таблиця 3.3 - Розрахунок дисперсії для першої вибірки

№	t
1	1	1,03	-0,0260	0,00068	0,000688
	2	1,042	-0,0140	0,00020
	3	1,062	0,0060	0,00004
	4	1,09	0,0340	0,00116
Сума	10	4,22		0,00206
Середнє	2,5	1,06

Оскільки , отримаємо

.

По таблиці "Критичні точки розподілу Фішера - Снедекора" знаходимо для α=0,05, k₁=2, k₂=2 критичне значення критерію Фішера F_кр (0,05; 2;2) =0,952. Звідси випливає висновок: коли F_рас > F_кр, то в нас є підстави для відхилення нульової гіпотези і ми повинні зробити висновок, що тренд у дисперсії існує.

Метод Форестера - Ст’юарта використовується для виявлення тренда в ряді спостережень за допомогою підрахунку так званих рекордних значень. Застосування цього методу більш ефективно у випадку стрибків в одну сторону.

Таблиця 3.4 - Розрахунок дисперсії для другої вибірки

№	t
2	5	1,073	0,0302	0,00092	0,00090425
	6	1,063	0,0202	0,00041
	7	1,025	-0,0178	0,00032
	8	1,01	-0,0328	0,00107
Сума	26	4,17		0,00271
Середнє	6,5	1,04275

Визначивши кількість рекордних значень розрахувавши випадкові величини S і D. Визначаємо по таблиці критичних значень статистик S і D математичне сподівання і середні квадратичні відхилення. Розраховуємо значення , і . Для розглянутого ряду , а . Порівнюємо отримані значення зі значенням у таблиці критичних точок розподілу Ст’юдента для α=0,05 до і=15: . Таким чином, робимо висновок про те, що тренд існує або у середньому, або у дисперсії.

Вид тренда визначимо за допомогою пакета Excel. Для цього побудуємо кілька трендів різного виду (лінійний і поліноміальний) для даного динамічного ряду й оцінимо його за допомогою коефіцієнта детермінації. Найвище значення коефіцієнта детермінації було отримано для тренду поліноміального виду другого степеню (рис. 3.1). Побудована модель адекватна, тому її можна використовувати для прогнозів.

Рисунок 3.1 - Графік моделі тренду

Модель тренду має такий вигляд: y = - 0,005* + 0,0443*Х + 0,9969,R = 0,8912 (коефіцієнт детермінації). Оскільки строк реалізації обох інвестиційних проектів становить два роки, спрогнозуємо коефіцієнт зміни цін на взуття на два періоди вперед. На перший рік реалізації проектів він становитиме 0,9906, на другий рік - 0,9599.

Таблиця 3.5 - Вихідні дані, які змінювалися по кварталам реалізації проекту № 1

Період	Змінні витрати	Обсяг виробництва	Коеф. змін. ціни	Доходи	Загальні витрати
1	55,51	5000	1	400000	327550
2	51,72	5154	0,999	412320	316565
3	50,79	5198	0,988	415840	314006
4	49,51	5267	0,985	420939	310769
5	48,45	5399	0,984	429760	311582
6	47,47	5458	0,979	431400	309091
7	47,51	5500	0,967	434280	311305
8	47,51	5500	0,959	433400	311305

На підставі розрахунку змінних витрат, обсягу виробництва та спрогнозованого коефіцієнта зміни ціни на продукцію складаємо табл. 3.5 та табл. 3.6.

Отримані дані використовуватимуться при проведенні імітаційних експериментів.

Таблиця 3.6 - Вихідні дані, які змінювалися по кварталам реалізації проекту №2

Період	Змінні витрати	Обсяг виробництва	Коеф. змін. ціни	Доходи	Загальні витрати
1	79,55	4500	1	459000	388290
2	74,54	4554	0,999	418968	399455
3	74,35	4556	0,988	419152	398739
4	72,26	4598	0,985	422593	392251
5	70,58	4602	0,984	421267	384809
6	70,28	4725	0,979	429484	392073
7	70,15	4894	0,967	444395	403314	70,15	4925	0,959	446304	405489

3.3 Дослідження ефективності розподілу інвестиційних ресурсів

Так як підприємство має інвестиційні ресурси, що можуть бути вкладені тільки в один з проектів, то для дослідження ефективності розподілу інвестиційних ресурсів необхідно провести оцінку ефективності інвестиційних проектів. Для оцінювання ефективності інвестиційних проектів, запропонованих для впровадження на підприємстві, спочатку використуємо комплекс стандартних методів, які поширені у світовій практиці. Серед них метод чистого приведеного доходу (NPV), періоду окупності (РР), внутрішньої норми доходності (IRR), індексу доходності (PI), а також аналіз чутливості інвестиційних проектів. Це дасть змогу обрати серед запланованих проектів найбільш ефективний та прибутковий, або відкинути обидва інвестиційних проекти.

Результати розрахунку ефективності інвестиційних проектів приведені у табл. 3.7.

Таблиця 3.7 - Розрахунок ефективності інвестиційного проекту

Показник	Метод розрахунку	Результат
		Проект № 1	Проект №2

1. Чистий приведений дохід            104080,07

,3

2. Індекс доходності інвестицій	1,121,05
3. Внутрішня ставка доходу	25,6%14,02%
4. Період окупності інвестицій	PP = n, при якому .1 рік 8 міс. 1 рік 9міс.

де P - прибуток за періодами реалізації проекту,- прийнята дисконтна ставка,- дисконтна ставка, при якій NPV>0,r2 - дисконтна ставка, при якій NPV<0,k - порядковий номер періоду експлуатації,- сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

На основі виконаних розрахунків доходимо таких висновків:

Грошовий потік охоплює чистий прибуток за весь період експлуатації проекту. Загальна сума грошового потоку за проектом № 1 набагато перевищує цей показник за проектом № 2.

Чистий приведений дохід для першого варіанта становить 104080,07 грн, а для проекту № 2 - 13650,3 грн. За індексом доходності перший проект превалює над другим.

Аналізуючи період окупності витрат за кожним варіантом, можна зробити висновок, що інвестиційний проект № 1 окупиться швидше, ніж другий проект, але лише на місяць.

Внутрішня ставка доходності становить:

для проекту № 1 IRR = 25,6 %,

для проекту № 2 IRR = 14,02 %.

Таким чином, по критерію внутрішньої норми доходності перевагу слід надати також першому проекту, тому що він має більше значення IRR.

Визначення внутрішньої норми доходності дало змогу розрахувати мінімальний коефіцієнт прибутковості, тобто норму дисконту, за якої чистий приведений дохід дорівнюватиме нулю. Порівнюючи цю норму з дисконтними ставками за кожним проектом, можна встановити рівень прибутковості кожного варіанта. Чим нижчою буде реальна процентна ставка від розрахункової, тим більш прибутковими будуть інвестиції. У першому варіанті розрахункова норма становить 25,6%, реальна дисконтна ставка - 12 %, тобто різниться на 13,6 %. У другому варіанті ця різниця менша й становить 4,2%.

Підсумовуючи результати виконаних розрахунків, можна зробити висновок, що інвестиційний проект № 1 вигідніший, ефективніший як за розміром чистого приведеного доходу й індексу доходності, так і за вартістю грошового потоку. Отже, підприємству треба прийняти перший інвестиційний проект і відхилити другий.

Тепер проведемо аналіз чутливості проекту, який дозволяє оцінити ступінь впливу кожного фактору на ефективність проекту. В даному випадку розглянемо аналіз "найгіршого випадку", тобто коли вхідні значення змінних розглядаються в гіршому випадку (зростання інвестиційних та експлуатаційних витрат, ставки дисконту та зменшення обсягу грошових надходжень від економічної діяльності об`єкту інвестицій).

Чиста приведена вартість проекту (NPV) розраховується як сума щорічних обсягів доходів без витрат, приведених до умов поточного року:

= ∑ (P - Be) / (1+r) ⁿ) - Ві, (3.11)

де Р - обсяг грошових надходжень від економічної діяльності об`єкту інвестицій після введення його в експлуатацію;

Ві - обсяг інвестицій, що потрібні для введення об`єкта в експлуатацію;

Ве - обсяг поточних витрат діючого об`єкта, необхідних для виробництва товарів чи послуг, що виробляє створений об`єкт (витрати експлуатаційні);- дисконтна ставка;- індекс (порядковий номер) кожного періоду експлуатації об`єкта.

Мета аналізу чутливості полягає в порівняльному аналізі впливу різноманітних факторів інвестиційного проекту на ключовий показник ефективності проекту, наприклад, чисте приведене значення (NPV).

Найбільш раціональна послідовність проведення аналізу чутливості наступна:

) Вибір ключового показника ефективності інвестицій.

) Вибір факторів, відносно яких розробник інвестиційного проекту не має однобічного судження (тобто знаходиться у стані невизначеності).

Типовими є наступні фактори:

капітальні витрати та вкладення в обігові засоби;

ринкові фактори - ціна товару та обсяг продажу;

складові собівартості продукції;

дисконтна ставка.

) Встановлення номінальних та маргінальних (нижніх та верхніх) значень невизначених факторів, обраних на другому рівні.

) Розрахунок ключового показника для усіх обраних маргінальних значень невизначених факторів.

Аналіз чутливості проекту поданий у табл. 3.8.

Таблиця 3.8 - Аналіз чутливості проекту

Показники	Базове значення	NPV базове	Відхилення в %	Скориговане відхилення	NPV нове	Відхилення NPV в %	Ранг
Обсяг виробництва	5500	104080	10	5000	44962	56,8%	2
Ціна	80	104080	10	72	1384	117%	1
Експлуатаційні витрати	51125	104080	10	56223,5	98236	5%	4
Прийнята дисконтна ставка	10%	104080	10	11%	95632	8%	3

Як видно з таблиці, найбільше відхилення чистої приведеної вартості досягається при зміні ціни за одиницю продукції (117 %).

Другим за рейтингом є обсяг виробництва продукції (56,8%). При зміні експлуатаційних витрат на 10 % у бік збільшення значення чистої приведеної вартості проекту змінюється на 5 %, при зміні дисконтної ставки - значення NPV змінюється на 8 %.

Але аналіз чутливості проекту не дає можливості оцінити імовірність відхилень результатів проекту від очікуваних значень. Ризик інвестиційного проекту залежить не тільки від чутливості його результатів до змін критичних змінних, але й від інтервалу можливих значень цих величин, які характеризуються їх імовірнісними розподілами.

Тому для подальшого оцінювання ефективності інвестиційного проекту обчислювати математичне сподівання випадкової величини NPV (m (NPV)), середньоквадратичне відхилення (σ (NPV)) та коефіцієнт варіації як ступінь ризику.

При першому розрахунку моделі задаємо всі значення вхідних параметрів (оплата за матеріали, витрати на оплату праці, соціальні відрахування, а також випуск продукції, виручка від реалізації, ставка оподаткування) відповідно до вихідних значень запропонованого інвестиційного проекту. Допоміжні змінні залишаємо сталими величинами, тобто незмінними.

На рис. 3.2 подано графік динаміки грошових надходжень в результаті реалізації інвестиційного проекту при першому прогоні моделі.

Отже, сумарна величина грошових надходжень з урахуванням дисконтуючого множника на кінець експлуатації інвестиційного проекту становить 558 735 грн. Чистий приведений дохід можна визначаємо як різницю між сумарним прибутком за усі періоди та початковими інвестиціями:

= 555 735 - 450 000 = 105 735 грн.

Рисунок 3.2 - Графік динаміки грошових надходжень

При попередньому точному розрахунку NPV становив 104 080,07 грн. Таким чином, побудована імітаційна модель майже точно визначила величину чистого приведеного доходу по наведеному інвестиційному проекту. Отже, модель можна використовувати для подальшого дослідження проекту, проводячи різноманітні експерименти.

Проведемо експеримент. Найбільш невизначеною величиною для проекту є попит, тому що існує багато різноманітних факторів ринкової кон`юнктури, що впливають на нього. Більшість з цих факторів (рівень конкуренції, ціни конкурентів на майбутній період та ін.) ми не можемо точно спрогнозувати на етапі розробки інвестиційного проекту. При зменшенні попиту на продукцію матиме місце недопродаж виробленої продукції, і підприємство не отримає бажаного прибутку. Тому далі пропонується розглянути кілька варіантів можливого попиту на продукцію.

При зниженні попиту всього на 1000 одиниць продукції, величина сумарного прибутку становитиме 484 685 грн., а значення NPV складатиме 34 685 грн., тобто на 69 395 грн. менше, ніж планувалося.

Наочно побачити динаміку грошових надходжень при зниженні попиту на продукцію можна на рис.3.3.

Рисунок 3.3 - Графік динаміки грошових надходжень при другому експерименті

Верхня лінія показує збільшення величини грошових надходжень при прогнозованому рівні попиту, нижня лінія - при зниженні попиту на продукцію на 1000 одиниць.

Далі задамо величину попиту на продукцію випадковим чином. На рис. 3.3 наведено графік, на якому відображена динаміка виручки від реалізації продукції при заданому попиті.

Рисунок 3.3 - Графік динаміки виручки від реалізації продукції

Рівною лінією на рисунку відображається динаміка величини виручки при прогнозованому значенні попиту на продукцію, ламаною - при задані попиту випадковим чином. Значення чистого приведеного доходу у цьому випадку становить 87 569 грн., що менше, ніж прогнозне.

Проведемо наступний експеримент. Задамо допоміжні змінні у імітаційній моделі випадковим чином (оплата постачальникам за матеріали, тарифи за електроенергію, збої з поставками, коефіцієнт зміни ціни, попит на продукцію, ставка оподаткування прибутку). При чому значення стандартного відхилення τ буде збільшуватись за періодами реалізації інвестиційного проекту, що обумовлено короткостроковістю та довго строковістю прогнозів. Проводячи цю процедуру багато разів, отримуємо для кожного разу відповідне значення грошових надходжень. Далі для кожного варіанту розраховуємо величину NPV. Отримані значення чистого приведеного доходу приведені у додатку Б.

На підставі отриманих результатів розрахуємо математичне сподівання, дисперсію, середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

Математичне сподівання чистого приведеного доходу становить m (NPV) =94256,1, що менше, ніж значення, яке було розраховане раніше.

Середньоквадратичне відхилення дорівнює σ (NPV) = 32428,74.

Коефіцієнт варіації розраховується за формулою:

 (3.12)

і становить 0,344. Отримане значення коефіцієнту варіації можна розглядати як ступень ризику запропонованого інвестиційного проекту.

Таким чином, запропоновані інвестиційні проекти на ВАТ "Артемівська взуттєва фабрика "Світоч” отримали оцінку щодо їх економічної ефективності та дохідності. За показниками чистого приведеного доходу, внутрішньою ставкою дохідності, періоду окупності та індексу прибутковості був обраний перший інвестиційний проект, бо він має найбільші значення цих параметрів ефективності.

Обраний інвестиційний проект було перевірено на чутливість вхідних факторів. Найменше значення чистого приведеного доходу отримано при зменшенні на 10% ціни на продукцію.

Далі за допомогою побудованої імітаційної моделі були проведені різноманітні експерименти, які дозволяють оцінити динаміку грошових надходжень від реалізації запропонованого інвестиційного проекту при зміні ендогенних та екзогенних факторів, які впливають на його ефективність. При задані вхідних параметрів імітаційної моделі випадковим чином отримано відповідні значення чистого приведеного доходу. Потім розраховані математичне сподівання, середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації для отриманої вибірки. Коефіцієнт варіації склав 34%, що становить ступень ризику запропонованого інвестиційного проекту.

Підсумовуючи отримані результати, можна зробити висновки про доцільність впровадження першого інвестиційного проекту на підприємстві, тому що він є вигідним вкладенням грошових коштів і крім того всі інвестиційні ресурси підприємства розподіляються.

Отже, побудована імітаційна модель дає можливість оцінити різноманітні варіанти перебігу подій в процесі реалізації інвестиційного проекту. Крім приведених експериментів з моделлю, можна визначити, зокрема, величину грошових надходжень у разі звичайного та пільгового оподаткування прибутку та ін.

Також модель дозволяє проводити елементи моделювання Монте-Карло: при задані змінних величин випадковим чином отримаємо велику кількість можливих значень чистого приведеного доходу. Це дає можливість оцінити запропонований проект на ризикованість, враховуючи невизначеність та динамічність ендогенних та екзогенних факторів, які впливають на його ефективність.

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [1] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці" (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог [1].

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа:

= 6 × 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 × 10 × 3,5 = 210 м³.

Згідно [2], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 × 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4]. Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5]

Таблиця 4.1 - Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

Найменування чинників	Джерела виникнення	Характер дії на організм людини	Нормований параметр
Шум	Принтери, сканери, системні блоки	Розлади ЦНС, зниження слуху	Рівень звуку Lр, дБА
Вібрація	Системні блоки ЕОМ	Розлади серцево-судинної системи, ЦНС	Рівень виброшвидкості Lv, дБ
М'яке рентгенівське випромінювання	Монітори ЕОМ	Стомлення, захворювання органів зору,	Еквівалентна доза, Р, мкР/ч
Електромагнітне випромінювання	Монітори ЕОМ	Пониження кров'яного тиску	Напруженість, Е, В/м
Ультрафіолетове інфрачервоне випромінювання	Монітори ЕОМ	Головний біль, сонливість, запаморочення.	Інтенсивність теплових випромінювань Е, Вт/м2
Електростатичне поле	Комп'ютерна техніка	Головний біль, погіршення зору	Напруженість, Е, кВ/м
Яскравість екрану	Монітор	Стомлення очей	Не більше 40 кд/м2
Підвищена іонізація повітря	Комп'ютер	Опромінювання	Кількість іонів в 1см3 n+ =1500 - 3000 n - = 3000 - 5000
Напруга в електромережі	Штучне освітлення	Поразка електрик-ним струмом	Uпр ≤ 36
Монотонність праці	Безперервна робота на ЕОМ	Стомлення ЦНС	-

 

4.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Период роки	Категорія виконуваних робіт по енерговитратах	Температура, 0С	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с
Теплий	I а	23 - 25	40 - 60	0,1
Холодний	I а	22 - 24	40 - 60	0,1

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n⁺ = (1500 ÷ 3000), n^― = (3000 ÷ 5000)] в см³ повітря [2], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м³, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [8].

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 % (4.1)

де е_N - коефіцієнт природної освітленості;_н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

 номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

 м²; (4.2)

_ок - світлова характеристика вікна _ок = 13,5; к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4; S_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²; к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;  - загальний коефіцієнт світлопроникнення;

 (4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

 - коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м^2. Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9]. Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА.

Таблиця 4.3 - Характеристика освітлення

Площа підлоги, м2	Розряд зорових робіт	Освітлення
		природне		штучне
		Вид освітлення (верхнє, бічне)	КЕО еN %	Мінімальна освітленість, Еmin, лк
60	IIIв	бічне	1,8	300

Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип "в”, в умовах "комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

електростатичного поля;

слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

рентгенівського випромінювання;

ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30^!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20^!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60^° [14,15]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

4.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).

Рід струму - змінний, напруга в мережі 220/380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки [16].

Працівник, що поступає на роботу, обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.

4.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухо-пожежонебезпеки - В [3], вогнестійкість будівлі - II [4]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони - IР44 [17].

Можливими причинами пожеж в приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д.

В системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [19].

Система пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками - ВВК-8.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації.

4.7 Охорона навколишнього середовища

На робочому місці, що розглядається, відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування (ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає утилізації [20].

Висновок

Таким чином, у роботі була проаналізована проблема розподілу інвестиційних ресурсів підприємства в Україні, проаналізовані етапи формування політики інвестиційного управління на підприємстві, описані сучасні методи розподілу інвестиційних ресурсів та оцінки ефективності інвестиційних проектів. Проведено комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства та зроблені висновки щодо доцільності впровадження інвестиційних проектів. Проаналізувавши фактори, які впливають на розподіл інвестиційних ресурсів, була побудована модель, яка враховує випадкові впливи та дозволяє оцінити наслідки розподілу інвестиційних ресурсів на підприємстві.

У першому розділі дипломної роботи був проведений аналіз проблеми інвестиційної діяльності у системі управління підприємством, визначені основні поняття та класифікаціі інвестицій. Також розглянуті основні етапи політики управління інвестиціями на підприємстві.

У системі управління реальними інвестиціями розподіл інвестиційних ресурсів є одним з найбільш відповідальних етапів. На сьогодні існують різноманітні методи розподілу ресурсів та оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів. Кожен з них має свої переваги та недоліки. Усі розглянуті показники оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку і дозволяють оцінити цю ефективність з різних боків. Тому при оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів підприємства їх варто розглядати в комплексі.

У другому розділі роботи був проведений комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, проаналізована динаміка основних показників його фінансово-економічної діяльності. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що підприємство є фінансово стійким, має невисоку імовірність банкрутства, але показники рентабельності продукції, активів низькі, що обумовлено невеликим потоком чистого прибутку. Таким чином, на підприємстві виникає гостра потреба в інвестиціях, спрямованих на поліпшення якості продукції чи її модифікацію, яка б користалася попитом у споживачів. У зв'язку з цим має місце розгляд декількох інвестиційних проектів і вибір найбільш ефективного з них з позиції розподілу інвестиційних ресурсів.

У третьому розділі на підставі розрахованих показників ефективності (чистого приведеного доходу, внутрішньої ставки доходності, періоду окупності, індексу доходності) був обраний найбільш прибутковий інвестиційний проект. Далі проведено аналіз ендогенних та екзогенних факторів, які мають вплив на ефективність інвестиційного проекту. З урахуванням цих факторів побудована модель оцінки економічної ефективності інвестиційного проекту. Побудована модель дозволяє проводити різноманітні експерименти, задаючи значення вхідних величин. Це дозволяє оцінити проект при різних варіантах перебігу подій у ході його реалізації. Серед отриманих при різних експериментах значення чистого приведеного доходу були розраховані математичне сподівання, середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації як ступінь ризику інвестиційного проекту.

Список джерел інформації

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 № 1560 - ХІІ.

. Указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" від 12.07.01 № 512/2001.

. Алексеев Ю.Н., Биткова Т.В. Имитационное моделирование социально-экономических систем. - М.: МИУ, 2006. - 70 с.

. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности /Под ред.В.И. Стражева - Мн.: Высшая школа, 2001. - 356 с.

. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. Учебник /Н.А. Русак, В.И. Стражев, О.Ф. Мигун и др. - Мн.: Высшая школа, 1998. - 398 с.

. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ - М: ДИС, 1997. - 220 с.

. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности. Учебное пособие. - Мн.: Высшая школа, 1998. - 458 с.

. Бизнес-план инвестиционного проекта / В.М. Попов, Л.П. Кураков, Г.В. Медведев и др. - М.: Финансы и статистика, 2007. - 173 с.

. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 288 с.

. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 2007. - 146 с.

. Башарин Г.П. Начала финансовой математики. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 211 с.

. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - Киев: ИТЕМ, Юнайтед Лондон Трейд Лимитед, 2005. - 365с.

. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. В 2-х т. - К.: Ника - центр, Эльга, 1999. - 584 с.

. Бушуев С.Д., Гурин Э.А. Инвестиционные инструменты проектного менеджмента. - К.: УкрИНТЭИ, 2003. - 235 с.

. Беренс В. Руководство по оценке эффективности инвестиций. Пер. с англ. - М.: АОЗТ "Интерэксперт", 2005. - 386 с.

. Бирман Г. Экономический анализ инвестиционных проектов Пер. с англ. - М.: Банки и биржи, 2007. - 194 с.

. Бригхэм Ю. Энциклопедия финансового менеджмента. Пер. с англ. - М.: РАГС, 1999. - 629 с.

. Великий Ю., Онищенко М. Современные подходы к оценке инвестиционных рисков // Бизнес-информ. - 2008. - №12. - с.33-35.

. Вітлинський В.В. Модель вибору інвестиційного проекту // Фінанси України. - 2002. - №4. - с.63-80.

. Герчикова И.Н. Финансовый менеджмент. - М.: АО Консалтбанкир, 2006. - 243с.

. Гуткевич С.А. Приоритетность и привлекательность объектов инвестирования // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 11. - с.25-29.

. Денисенко М.П. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. - 2002. - № 10. - с.46-51.

. Задания и методические рекомендации к выполнению лабораторных работ по курсу "Имитационное моделирование" / Сост. А.В. Милов, Т.В. Биткова, О.Ю. Полякова. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2001. - 52с.

. Кігель В.Р. Визначення найкращого варіанта інвестування в умовах ризику // Фінанси України. - 2002. - №12. - с.85-89.

. Клейнен Дж. Статистические методы в имитационном моделировании. Т.1,2. - М.: Статистика, 1978.

. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. Изд.2-е, переработ. и дополн. - М.: Центр экономики и маркетинга, 2004. - 192 с.

. Комаринский Я., Яремчик І. Фінансово-інвестиційний аналіз. - К.: Українська енциклопедія, 2001. - 350 с.

. Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент. - М.: Дело и сервис, 1998. - 211 с.

. Крупка Я.Д., Литвин Б.М. Інвестиційний бізнес - план. - К., 1997. - 89 с.

. Кузьмін О. Є., Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. - 2002. - № 3. - с.97-103.

. Липсиц И.В., Косов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и анализа: Учебно-справочное пособие. - М.: БЕК, 1996. - 241 с.

. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 132 с.

. Недашківський М. Інвестиційний фонд регіонів України та джерела його формування // Фінанси україни. - 2002. - № 9. - с.79-84.

. Норткотт Д. Принятие инвестиционных решений. Пер с англ. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 276 с.

. Пономаренко В.С. Методологічні аспекти стратегічного управління інвестиційними процесами // Фінанси України. - 2002. - № 10. - с.3-9.

. Саул А. Регулювання інвестиційного клімату // Економіка України. - 2002. - № 9. - с.83-87.

. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. - М.: Перспектива, 2005. - 241 с.

. Ушакова Н.Н., Унковская Т.Е., Гуляева Н.Н., Гринюк Н.А. Инвестирование, финансирование, кредитование: стратегия и тактика предприятия. - К.: Киевский государственный торгово-экономический университет, 2005. - 382 с.

. Финансовый менеджмент / Под ред. Поляка Г.Б. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. - 293 с.

. Холт Р. Планирование инвестиций. Пер. с англ. - М.: Дело ЛТД, 1996. - 194 с.

. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. - К.: МАУП, 2002. - 280 с.

. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник. - К.: МАУП, 2000. - 183 с.

. Фабоцци Ф. Управление инвестициями / Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 372 с.

. Форрестер Дж. Основы кибернетики предприятия. - М.: Прогресс, 1971. - 340 с.

. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции. Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 281 с.

. Шмідт С. Аналіз інвестиційних проектів / Пер. з англ. - К.: Либідь, 2006. - 294 с.

. Яковлев А.І. Оцінка ефективності нововведень при імовірному характері економічних процесів // Фінанси України. - 2007. - №7. - с.10-21.