Побудова моделі вибору фінансової стратегії підприємства

Побудова моделі вибору фінансової стратегії підприємства

ЗМІСТ

Вступ

. Теоретичні основи розробки фінансової стратегії підприємства

1.1 Фінансове планування як основа ефективної діяльності підприємства

.2 Фінансова стратегія як складова фінансового планування на підприємстві

.3 Принципи та етапи розробки фінансової стратегії підприємства

2. Методи моделювання процесів вибору фінансової стратегії підприємства

2.1 Коефіцієнтний метод

.2 Методи економетричного моделювання та прогнозування

.3 Сутність методів багатомірної класифікації

3. Побудова моделей вибору фінансової стратегії підприємства

3.1 Алгоритм вибору фінансової стратегії підприємства

.2 Розрахунок інтегрального показника фінансового стану підприємства та його прогнозування

.3 Побудова кластерів фінансового стану підприємства та вибір фінансової стратегії

. Охорона праці і навколишнього середовища

.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

4.4 Промислова санітарія

.5 Електробезпека

.6 Пожежна безпека

.7 Охорона навколишнього середовища

Висновки

Список джерел інформації

ВСТУП

В умовах перехідної економіки діяльність підприємств вимагає адаптації до специфічних умов зовнішнього середовища, забезпечення стабільності фінансового стану, загальної ринкової стійкості. В даний час економічна ситуація в Україні ускладнюється платіжною кризою, зниженням прибутковості діяльності суб'єктів господарювання, зростанням частки збиткових підприємств. У зв'язку з цим визначення фінансової стабільності підприємств, ознаками якої є фінансова стійкість, платоспроможність, фінансова рівновага і наявність фінансових ресурсів для розвитку, відноситься до числа найважливіших не тільки фінансових, але і загальноекономічних проблем. Крім того, в сучасних умовах першочергове значення придбавають питання фінансового оздоровлення діяльності підприємств, підвищення прибутковості діяльності, якості і ефективності господарювання. Саме тому рішення питань, які пов'язані із створенням діючих механізмів, здатних за рахунок внутрішніх резервів збільшити потенціал підприємства щодо формування фінансових ресурсів і забезпечити їх збалансоване економічне зростання в довгостроковому періоді є найактуальнішими.

Фінансова стратегія підприємства, базою розробки або вибору якої є економіко-математичні моделі, дозволяє вирішити актуальні питання підвищення ефективності фінансового управління.

Економетричне моделювання вибору фінансової стратегії підприємства дозволяє точніше представити основні характеристики об'єкту (підприємства), встановити параметри, що характеризують закономірності і взаємозв'язки в розвитку об'єкту (підприємства). В даному напрямі це показники фінансово-господарської діяльності підприємства, як вхідні (екзогенні) характеристики і інтегральний (узагальнюючий) показник фінансового стану підприємства як вихідна (ендогенна) характеристика. Такий підхід до дослідження проблеми дозволяє більш точно і повно визначити необхідні методи і прийоми управління, встановити взаємозв'язок між показниками, що характеризують різні сторони діяльності підприємства і узагальнюючим (інтегральним) показником його фінансового стану.

Метою роботи є побудова моделей вибору фінансової стратегії підприємства, які на підставі методів багатовимірного аналізу, економетричного моделювання, дозволяють підвищити якість рішень в системі стратегічного управління.

Задачі дослідження:

дослідити місце фінансової стратегії в загальній стратегії підприємства;

виділити принципи формування фінансової стратегії;

проаналізувати методи моделювання процесів вибору фінансової стратегії;

провести комплексний аналіз динаміки показників фінансового стану підприємства;

розробити моделі прогнозування і кластерні моделі вибору фінансової стратегії підприємства.

Об’єктом дослідження є процеси фінансового управління та планування діяльності підприємства.

Предметом дослідження є методи та моделі формування фінансової стратегії підприємства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Фінансове планування як основа ефективної діяльності підприємства

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.

Для перехідної економіки необхідна і перехідна теорія планування. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблені спроби пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

перспективне фінансове планування;

поточне фінансове планування;

оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників. [6]

Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві - забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку - досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого - на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.

Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. [7]

З 1992 року, в умовах інфляції і гіперінфляції, підприємства перестали розробляти річні фінансові плани, окремі з них складали їх лише на квартал.

Законодавчо поточне фінансове планування відроджено на державних підприємствах згідно Закону України від 21.09.2000 р. “Про внесення змін до статті 20 Закону України “Про підприємства в Україні”. Законом передбачено, що державне підприємство самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Підприємства інших форм власності згідно цього Закону розробляють і затверджують фінансові плани в порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Фінансове планування регулюється Положенням про порядок складання фінансового плану державним підприємством. Фінансове планування на державних підприємствах стало обов’язковим з 2001 року.

Для недержавних підприємств вказане Положення носить рекомендаційний характер. За нескладення фінансового плану діючим законодавством не передбачено адміністративної, а тим більше кримінальної відповідальності, але може бути застосована дисциплінарна відповідальність, якщо це передбачено контрактом з керівником підприємства чи посадовою інструкцією. [6]

Отже, фінансове планування представляє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності у майбутньому періоді.[11]

Основними задачами фінансового планування на підприємстві є:

забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності;

врахування інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів при розподілі прибутку;

визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання; банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;

забезпечення виконання зобов’язань підприємств перед бюджетом і державними цільовими фондами, банками та іншими кредиторами;

виявлення внутрішньогосподарських резервів та мобілізація всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку від звичайної діяльності, зростання інших доходів, включаючи і позареалізаційні;

забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

Умови ринкової економіки вимагають від підприємств якісного фінансового планування, оскільки вони відповідають за всі негативні наслідки і прорахунки розроблених планів.

Широке здійснення фінансового планування в сучасних економічних умовах обмежується:

високим рівнем невизначеності на ринку, яка пов’язана з тривалими глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя (непередбаченість їх ускладнює фінансове планування);

відсутністю ефективної нормативно-правової бази у сфері внутріфірменного фінансового планування. Для державних підприємств така правова основа впроваджена з 2001 року; для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер.

обмеженістю фінансових можливостей у більшості підприємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів з метою виконання складних фінансових розрахунків. Особливо це стосується малих і середніх підприємств, в яких потреба у фінансовому плануванні є гострішою, ресурси ще більш обмежені і на їх діяльність значно впливає зовнішнє середовище.

Значення фінансового планування для підприємств полягає у [14]:

втіленні розроблених цілей у форму конкретних фінансових показників;

забезпеченні фінансовими ресурсами закладених у виробничому плані економічних пропорцій розвитку;

визначенні з його допомогою можливості життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;

залученні фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.

Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:

розмір грошових коштів, що може мати підприємство в своєму розпорядженні;

джерела їх надходження;

відповідність фінансових ресурсів обсягу накреслених завдань;

частину коштів, яка має бути перерахована в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;

механізм розподілу та використання прибутку на підприємстві;

ступінь забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

В процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання [6-8].

Зміст балансового методу полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

економія поточних витрат;

мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім вже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Фінансове планування - це складний процес, що включає в себе ряд етапів [6].

На першому етапі на основі фінансової звітності проводиться аналіз фінансових показників діяльності підприємства за попередній період. Основна увага приділяється показникам: обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку. На основі проведеного аналізу оцінюються фінансові результати діяльності підприємства, визначаються стан, недоліки і проблеми.

На другому етапі розробляється фінансова стратегія і фінансова політика за основними напрямами фінансової діяльності підприємства (складаються основні прогнозні документи, які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються до структури бізнес-плану, якщо останній розробляється на підприємстві).

На третьому етапі уточнюються і конкретизуються основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.

На четвертому етапі погоджуються показники фінансових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними, будівельними і іншими планами і програмами, що розроблені підприємством.

На п’ятому етапі здійснюється оперативне фінансове планування шляхом розробки оперативних фінансових планів.

Завершується процес фінансового планування на підприємстві аналізом і контролем за виконанням фінансового плану. Шостий етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, співставлення із запланованими показниками, виявлення причин відхилення від планових показників, в розробці заходів по уникненню негативних явищ

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.

1.2 Фінансова стратегія як складова фінансового планування на підприємстві

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їх відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства. Фінансова стратегія включає методи формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. При розробці фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства. Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

¾           формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

¾           виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

¾           відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

¾           визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

¾           визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

¾           визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

¾           фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

¾           вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

¾           розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства. [16]

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

¾           прогноз звіту про прибутки та збитки;

¾           прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

¾           прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства - це зведена таблиця, в який відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

З метою досягнення стратегічних цілей підприємству необхідно розробити ефективну тактику фінансового менеджменту.

Фінансова тактика підприємства - конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує підприємство для вирішення стратегічних завдань. Завдання тактики фінансового менеджменту - вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих у конкретній господарській ситуації інструментів фінансового управління.

Тактичні цілі і завдання фінансового менеджменту:

забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів підприємства;

регулювання розміру поточних грошових виплат підприємства;

ефективне використання наявних фінансових ресурсів підприємства;

оптимізація руху грошових потоків підприємства;

забезпечення ліквідності балансу підприємства;

підвищення ділової активності підприємства;

зміцнення фінансової стійкості підприємства;

підвищення платоспроможності підприємства тощо.

Тактика фінансового менеджменту є формою деталізації фінансової стратегії і формується відповідно до визначених раніше стратегічних цілей підприємства. При цьому розрізняють стратегічний і оперативно-тактичний фінансовий менеджмент.[18]

Стратегічний фінансовий менеджмент полягає у прогнозуванні напрямів фінансової діяльності та моделюванні параметрів фінансового розвитку підприємства на перспективу з урахуванням змін факторів зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку. Стратегічне управління фінансами спрямоване на досягнення стратегічних цілей.

Досить часто в економічній літературі під стратегічним менеджментом розуміють управління інвестиціями, основними завданнями якого є:

фінансова оцінка проектів вкладення капіталу;

вибір критеріїв прийняття інвестиційних рішень;

вибір оптимальних варіантів укладення капіталу;

визначення джерел фінансування.

Оперативно-тактичний менеджмент охоплює оперативне управління готівкою, яке спрямоване на забезпечення і підтримку постійної платоспроможності та ефективне використання грошових коштів у конкретний період часу. Разом з тим, тактичне управління фінансами орієнтується на внутрішні джерела фінансування з метою забезпечення самоокупності діяльності.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли методи фінансового управління є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

1.3 Принципи та етапи розробки фінансової стратегії підприємства

Фінансова стратегія підприємства - формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Як було зазначено вище, фінансова стратегія є складовою загальної стратегії підприємства (рис. 1.1). Основна мета загальної стратегії - забезпечення стабільно високих темпів економічного розвитку та зміцнення конкурентної позиції підприємства [6].

Першочерговим завданням підприємства є розвиток здорової конкуренції, що визначається в процесі розроблення виробничої та маркетингової стратегій. Відповідно загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей збільшення конкурентних переваг підприємства. При цьому фінансова стратегія спрямовується на забезпечення самофінансування підприємства, що може досягатися в контексті ефективного управління капіталом, активами, прибутком, інвестиціями тощо. Таким чином, формування стратегічних цілей орієнтовано на нагромадження капіталу підприємства, достатнього для фінансування його розширеного відтворення.

Рисунок 1.1 - Фінансова стратегія як функціональна стратегія підприємства

Фінансова стратегія узгоджується із загальною стратегією підприємства та є чинником забезпечення його ефективного функціонування і фінансового розвитку в майбутньому. Процес розробки фінансової стратегії включає декілька етапів (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 - Процес розроблення фінансової стратегії

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. У процесі розробки фінансової стратегії визначається тривалість періоду, який встановлюється для формування загальної стратегії економічного розвитку підприємства. При цьому стратегія фінансового управління як складова загальної стратегії може бути реалізована лише в часових межах цього періоду.

Тривалість періоду формування і реалізації фінансової стратегії залежить від низки чинників:

тривалості періоду загальної стратегії розвитку підприємства;

можливості прогнозування кон'юнктури фінансового ринку та розвитку економіки в цілому;

галузевих особливостей, організаційно-правової форми суб'єкта господарювання та масштабів його діяльності;

стадії життєвого циклу підприємства;

визначення стратегічних цілей і завдань.

Формування стратегічних цілей та завдань фінансового менеджменту. Основною метою фінансового менеджменту, як уже зазначалося вище, є максимізація ринкової вартості підприємства. Разом з тим, головна мета конкретизується у контексті завдань фінансового розвитку підприємства.

Для формування стратегічних цілей підприємству необхідно:

можливості досягнення мети узгодити із загрозою потенційного банкрутства;

визначити умови реалізації мети:

) достатній обсяг капіталу і активів, їх оптимальну структуру, ефективне і раціональне використання;

) допустимий рівень фінансових ризиків у процесі господарювання. Система стратегічних цілей формує стратегічну модель розвитку підприємства.

Конкретизація розробленої стратегії за періодами її реалізації. Розроблена фінансова стратегія знаходить конкретне відображення у фінансових показниках - цільових стратегічних нормативах, зокрема таких:

щорічний темп приросту власного капіталу підприємства;

мінімальна частка власного капіталу в загальному обсязі використаного капіталу підприємства;

рентабельність власного капіталу підприємства;

мінімальний рівень ліквідності активів підприємства;

прийнятний рівень фінансових ризиків тощо.

Під час конкретизації фінансової стратегії за періодами її реалізації забезпечується узгодженість стратегічних нормативів у часі.

Розроблення фінансової політики за напрямами фінансової діяльності. Фінансову стратегію розробляють з урахуванням перспектив фінансового розвитку підприємства і, відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності, формують фінансову політику.

Разом з тим, розробка і проведення фінансової політики підприємства, базуючись на фінансовій стратегії, дають змогу вирішувати конкретні завдання за відповідними напрямами його фінансової діяльності. Тобто фінансова стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети фінансового менеджменту.

Система формування фінансової політики підприємства щодо напрямів його фінансової діяльності має такі складові:

) управління капіталом:

визначення вартості капіталу;

оптимізація структури капіталу;

кредитна політика;

інвестиційна політика;

) управління активами:

формування стратегії фінансування оборотних та необоротних активів;

фінансове управління товарно-матеріальними цінностями, грошовими активами, дебіторською заборгованістю;

управління необоротними активами в частини основних засобів, нематеріальних активів;

) управління інвестиціями:

управління реальними інвестиціями;

управління фінансовими інвестиціями;

управління інвестиційним портфелем.

) управління грошовими потоками:

управління грошовими потоками від фінансової діяльності;

визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках;

) управління фінансовими ризиками:

виявлення фінансових ризиків;

встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків;

оцінка фінансових ризиків;

розробка механізму нейтралізації фінансових ризиків;

) управління прибутком підприємства:

управління формуванням і розподілом прибутку;

управління використанням чистого прибутку;

дивідендна політика;

) антикризове фінансове управління:

виявлення ознак кризового стану;

недопущення банкрутства підприємства;

локалізація кризових явищ;

фінансова стабілізація підприємства;

запобігання повторенню кризи.

Оцінка ефективності розробленої стратегії за параметрами. Цей завершальний етап формування стратегії фінансового менеджменту здійснюється за такими параметрами:

узгодженість фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку. У процесі такої оцінки визначається ступінь узгодження цілей і завдань, етапів та часових меж у реалізації стратегії фінансового менеджменту;

узгодженість фінансової стратегії зі змінами зовнішнього фінансового середовища. Згідно з таким параметром встановлюється відповідність розробленої стратегії фінансового менеджменту прогнозному економічному розвитку країни та змінам кон'юнктури фінансового ринку;

внутрішня збалансованість стратегії фінансового менеджменту, відповідно до якої узгоджуються між собою цілі та цільові стратегічні нормативи як за окремими напрямами фінансової діяльності підприємства, так і в часових межах;

ресурсне забезпечення фінансової стратегії, яке характеризує наявні фінансові ресурси підприємства щодо досягнення стратегічної мети та вирішення основних завдань його фінансового розвитку;

оптимізація рівня ризиків щодо реалізації розробленої фінансової стратегії, яка полягає у визначенні допустимого рівня ризиків, що забезпечують фінансову рівновагу підприємства в процесі його функціонування і розвитку;

ефективність реалізації стратегії фінансового менеджменту, визначення якої базується на прогнозних та фактичних розрахунках результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Розробка фінансової стратегії повинна базуватися на таких принципах: [7]

а) балансування матеріальних і фінансових потоків;

б) найефективніший розподіл фінансових ресурсів для результативного фінансування корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій підприємства;

в) прогнозування альтернативних можливостей розвитку підприємства і його складових з точки зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах середовища;

г) фінансовий аналіз та контроль.

Найважливіші завдання фінансової стратегії такі:

а) балансування, встановлення розумних співвідношень між коротко- та довгостроковими ефектами використання фінансових ресурсів;

б) зростання вартості власного внутрішнього капіталу;

в) забезпечення високих темпів зростання доходів;

г) оптимізація співвідношень власного і позичкового капіталу;

д) вдосконалення структури капіталу підприємства;

е) бюджетування;

є) проведення оптимальної дивідендної політики і інші.

Розглянемо деякі найголовніші напрямки і завдання фінансової стратегії детальніше.

. Одним з основних завдань фінансової стратегії є розробка ефективної структури капіталу підприємства.

Ефективна структура капіталу означає розробку оптимальних співвідношень між основним і оборотним, власним і залученим капіталом, формування оптимальної структури майна підприємства

Серед названого особливого значення слід надавати формуванню оптимального співвідношення між власним і залученим капіталом. Фінансовий ліверидж - використання позикового капіталу для фінансування інвестицій - нерідко вигідний підприємству. Але надмірні борги підвищують ризик, насторожують інвесторів, що може привести до підвищення вартості капіталу. Тобто доводиться в такому разі платити вищий дохід на акції, щоб спонукати їх покупку і отримати в такий спосіб фінансування на капіталовкладення. Беручи в борг (кредит) слід пам'ятати, що підприємству це вигідно доти, доки віддача від позичених коштів перевищує процент, який слід заплатити за користування ними.

Проведення дивідендної політики - теж важлива складова, важливий напрямок і завдання фінансової стратегії підприємства.

Дивідендна політика означає вибір оптимального співвідношення між розмірами частки доходу, що направляється на дивіденди (споживання) і часткою доходів, що направляється на інвестування (на нагромадження капіталу).

Існує декілька теорій дивідендної політики:

Дивіденди на акції не впливають на ціну цих акцій, тому дивіденди виплачуються лише після того, коли здійснено всі обов'язкові платежі і задоволено потреби у фінансуванні інвестицій;

Дивіденди впливають на ціну акцій і є важливим показником вартості підприємства.

На практиці ж спостерігаємо наступне:

Підприємства, які швидко розвиваються, часто не виплачують дивідендів (або ж виплачують у мінімальних розмірах), а весь дохід, за вирахуванням обов'язкових платежів, спрямовують на розвиток виробництва, тобто на інвестування.

Підприємства, які повільно розвиваються, навпаки, вартість акцій підтримують сплатою високих дивідендів.

При розробці фінансової стратегії названі виклади теорії і практики обов'язково враховуються, особливо для вироблення дивідендної політики, управління дивідендами. При цьому розраховують коефіцієнт виплати дивідендів, який є часткою від ділення дивідендів з розрахунку на акцію на дохід з розрахунку на ту ж акцію. Так от підприємства, які прийняли стратегію зростання, планують названий коефіцієнт невисоким, нерідко розраховуються не дивідендами, а новими акціями, кошти від яких направляють на чисті інвестиції, на прискорений розвиток виробництва. І, навпаки, реалізуючи стратегію стабілізації, можна вже більшу кількість доходу направити на дивіденди і коефіцієнт планувати вищим.

2. МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ВИБОРУ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Коефіцієнтний метод

Розробка фінансової стратегії базується на ретроспективному та перспективному аналізі фінансового стану підприємства, який характеризується наступними групами коефіцієнтів [6]:

         показники оборотності;

         показники майнового стану;

         показники ліквідності;

         показники фінансової стабільності та платоспроможності;

         показники рентабельності.

Оборотні кошти - це частина капіталу, вкладеного в його поточні активи. По матеріально-речовинній ознаці до складу оборотних коштів включаються: предмети праці (сировина, матеріали, паливо й т.д.), готова продукція, товари, кошти і кошти в розрахунках. Оборотні кошти підприємства однократно беруть участь у виробничому процесі підприємства і переносять свою вартість на знову створений продукт. Будучи авансованими в грошовій формі для закупівлі сировини, матеріалів, виплати зарплати, у процесі виробництва вони переходять у незавершене виробництво, готову продукцію, сферу розрахунків, а після реалізації знову проявляються у своїй первісній, тобто грошовій формі, для нового авансування.

Характерною рисою оборотних коштів є висока швидкість їхнього обороту. Функціональна роль оборотних коштів у процесі виробництва в корені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва.

Речовинні елементи оборотного капіталу (предметів праці) споживаються в кожному даному виробничому циклі. Вони повністю втрачають свою натуральну форму, тому цілком амортизуються у вартість виготовленої продукції.

Період обігу коштів можна обчислити за інформацією, що знаходиться в балансі підприємства (форма 1) і звіті про фінансові результати (форма 2).

Для цього розраховуються наступні показники:

оборотність запасу сировини і матеріалів;

оборотність кредиторської заборгованості;

оборотність запасів готової продукції;

оборотність кредиторської заборгованості;

період обігу коштів.

Потреба в оборотному капіталі для сфери виробництва й для сфери обігу неоднакова і для різних видів господарської діяльності, і, навіть, для окремих підприємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовинним змістом і швидкістю обороту оборотних коштів, обсягом виробництва, технологією, і організацією виробництва, порядком реалізації продукції, закупівель сировини, матеріалів і інших факторів.

Розподіл оборотних коштів на власні і позикові вказує на джерела походження й форми надання підприємству оборотних коштів у постійне або тимчасове користування.

Власні оборотні кошти формуються за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, резервний капітал, накопичена прибуток й ін.). Для нормальної забезпеченості господарської діяльності оборотними коштами величина їх установлюється в межах 1/3 величини власного капіталу. Власні оборотні кошти перебувають у режимі постійного користування. Потреба підприємства у власному оборотному капіталі є об'єктом планування й відображається в його фінансовому плані.

Джерела формування оборотних коштів нерозрізнені в процесі кругообігу капіталу. Так, у ході виробництва інформація про те, за рахунок яких коштів здобували споживану сировину й матеріали, ніяк не використовується. Але система формування оборотних коштів впливає на швидкість обороту, сповільнюючи або прискорюючи його. Крім того, характер джерел формування й принципи різного режиму використання власних і позикових оборотних коштів є вирішальними факторами, що впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього капіталу. Раціональне формування й використання оборотних коштів впливає на хід виробництва, на фінансові результати й фінансовий стан підприємства, дозволяючи досягати успіху з мінімально необхідними в даних умовах розмірами оборотних коштів.

Потреба підприємства в оборотних коштах залежить від безлічі факторів:

обсягів виробництва і реалізації;

виду бізнесу;

масштабу діяльності;

тривалості виробничого циклу;

структури капіталу підприємства;

облікової політики підприємства й системи розрахунків;

умов і практики кредитування господарської діяльності підприємств;

рівня матеріально-технічного постачання;

видів і структури споживаної сировини;

темпів росту обсягів виробництва і реалізації продукції;

кваліфікації менеджерів і бухгалтерів;

інших факторів.

Час перебування оборотних коштів у виробництві охоплює час, протягом якого оборотні кошти виробництва перебувають у процесі безпосереднього функціонування; час перерв у процесі виробництва, не потребуючих витрат робочої сили; час, протягом якого оборотні кошти виробництва перебувають у стані запасів.

Час перебування оборотних коштів у сфері обігу охоплює час знаходження їх у формі залишків нереалізованої продукції, коштів у касі підприємства, на рахунках у банках і на розрахунках з господарюючими суб'єктами.

Загальний час обороту оборотних коштів (тривалість одного обороту або швидкість обороту) складається із часу перебування їх у сфері виробництва й у сфері обігу. Він є найважливішою характеристикою, що впливає на ефективність використання оборотних коштів [14].

Швидкість обороту характеризує рівень виробничого споживання оборотних коштів. Чим вище швидкість обороту, тим менше потреби підприємства в оборотних коштах. Таким чином, швидкість обігу коштів варто віднести до числа найбільш важливих якісних показників роботи підприємства.

Зріст оборотності капіталу сприяє:

економії цього капіталу;

приросту обсягів продукції;

збільшенню прибутку.

Показники майнового стану. Майно підприємства включає:

основні кошти та інші позаобігові активи (1 розділ балансу);

оборотні кошти (2 розділ балансу);

фінансові активи (3 розділ балансу).

Найбільш значимою частиною необоротних активів є основні кошти (значаться на балансі й в експлуатації; у запасі; на консервації й здані в оренду іншим підприємствам).

Основні кошти - це грошова оцінка основних фондів як матеріальних цінностей, що мають тривалий період функціонування.

Основні фонди (ОФ) діляться на виробничого і невиробничого призначення. Виробничі ОФ - промисловість, будівництво, автомобільний транспорт, зв'язок, торгівля, та інші види діяльності.

Невиробничі - охорона здоров'я, освіта, культура.

Основні фонди діляться на три групи. Перша група - будинки, спорудження, передатні устрої. Друга - ЕОМ, меблі, транспортні засоби, інструмент, інвентар і т.д. Третя - машини й устаткування та інші.

Виробничі ОФ роблять господарський оборот (кругообіг), що складається з наступних стадій: зношування, амортизація, нагромадження коштів для повного відновлення ОФ; заміна ОФ шляхом здійснення капіталовкладень.

Будь-які об'єкти піддаються фізичному й моральному зношуванню.

Кошти, необхідні для відтворення ОФ, тобто заміни зношених новими, одержують із виторгу від реалізації товарів і послуг. У вартість реалізованої продукції вони включаються у вигляді амортизаційних відрахувань і часткового відшкодування вартості амортизуємого майна.

Амортизуєме майно підприємства - об'єкти багаторічного використання, що беруть участь у багатьох виробничих циклах. Для них характерно:

вартість відшкодовується поступово, шляхом включення в собівартість продукції амортизаційних відрахувань;

здобуваються за рахунок власного капіталу, фондів і нерозподіленого прибутку, довгострокових позикових коштів й накопичених амортизаційних відрахувань.

Процес амортизації - це спосіб відшкодування капіталу, витраченого на створення й придбання амортизованих активів, які переносять свою вартість на готовий продукт вроздріб, залежно від періоду морального й фізичного зношування.

Зношування ОФ, нематеріальних активів і малоцінних і швидкозношуваних предметів нараховується на певний розрахунковий рахунок підприємства й витрачається безпосередньо із цього рахунку на фінансування капітальних вкладень або направляються в довгострокові фінансові вкладення (на придбання матеріалів, устаткування, а також нематеріальних активів).

У момент вибуття об'єкта з підприємства його первісна вартість зіставляється із сумою накопичених амортизаційних відрахувань. Результат по вибуттю амортизуємого об'єкта (прибуток або збиток) відносять на фінансові результати підприємства.

Існують різні методи оцінки й переоцінки ОФ, тому що виникає необхідність періодичної переоцінки ОФ і визначення їх відбудовної й залишкової вартості, що відповідають реальним економічним обставинам (інфляція, рівень цін).

Амортизаційні відрахування провадяться підприємствами щомісяця по нормах балансової вартості ОФ на початок періоду по окремим групам і інвентарним об'єктам.

Методи оцінки ОФ залежать від джерел надходження на підприємство:

надходження на рахунок капіталовкладень - це фактичні витрати на спорудження, і будівництво, придбання, транспортні витрати + ПДВ - по балансовій вартості включаються в баланс підприємства;

надходження від засновників товариств або суспільств;

установлюється за узгодженням сторін.

Це враховує фактичні витрати по зведенню або придбанню цих коштів, включаючи витрати по доставці монтажу й установці; об'єкти можуть бути отримані безоплатно від інших осіб або підприємств. Оформляється акт прийому-передачі основних коштів і зараховується на баланс підприємства. [11]

Витрати на модернізацію устаткування, відновлення й реконструкцію виробництва здійснюється за рахунок прибутку або кредиту. Витрати на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, пов'язані із придбанням ОФ повинні додаватися до їхньої вартості.

Для оцінки майнового положення підприємства використають наступні показники:

сума господарських коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства;

частка активної частини основних коштів;

коефіцієнт зношування;

коефіцієнт придатності;

коефіцієнт відновлення;

коефіцієнт вибуття.

Стабільність фінансового становища підприємства значною мірою залежить від доцільності й правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. Активи динамічні по своїй природі, тобто їхня величина й структура постійно міняються.

Показники ліквідності. Потреба в аналізі ліквідності балансу виникає у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів і необхідністю оцінки кредитоспроможності підприємства.

Ліквідність означає здатність активів перетворюватися в кошти швидко й без втрат їхньої ринкової вартості. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, строк погашення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань.

Ліквідність активів - величина, зворотна ліквідності балансу за часом перетворення типів активів у грошову форму. Чим менше потрібно часу, щоб даний вид активу знайшов грошову форму, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу укладається в порівнянні коштів по активу, згрупованих по ступені убування їхньої ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованих у порядку зростання терміновості майбутніх платежів.

Зіставлення підсумків представлених у таблиці груп по активу і пасиву показує ступінь ліквідності балансу. Баланс уважається абсолютно ліквідним, якщо має місце співвідношення:

А1=>П1 А2=>П2 АЗ=>ПЗ А4<=П4

Порівняння найбільш ліквідних коштів і швидкореалізуємих активів з найбільш терміновими зобов'язаннями й короткостроковими пасивами дозволяє з'ясувати поточну ліквідність, що свідчить про платоспроможність підприємства. Порівняння ж повільно реалізованих активів з довгостроковими пасивами відображає перспективну ліквідність, що являє собою прогноз платоспроможності на основі очікування майбутніх надходжень і платежів.

Коефіцієнти фінансової стабільності та платоспроможності. Платоспроможність - це здатність підприємства вчасно й повністю розраховуватися за своїми обов'язками. Аналіз довгострокової платоспроможності підприємства проводиться за допомогою наступних показників:

коефіцієнт концентрації власного капіталу;

коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

коефіцієнт співвідношення позикового й власного капіталу;

коефіцієнт забезпеченості по кредитах.

Показники рентабельності. Підсумковим показником виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток. Прибуток підприємства одержують головним чином за рахунок реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). Кількісно прибуток являє собою різницю між виторгом (після сплати податку ПДВ, акцизу й інших відрахувань із виторгу в бюджетні й позабюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. В аналізі використаються наступні показники прибутку:

чистий доход від реалізації продукції, робіт, послуг;

фінансові результати від операційної діяльності;

фінансові результати від звичайної діяльності до оподатковування;

чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, економічних санкцій і відрахувань у благодійні фонди.

Основні показники рентабельності - рентабельність продаж, рентабельність витрат, рентабельність капіталу, рентабельність власного капіталу - розраховуються за вихідним даними фінансової звітності, а саме: по формах №1 "Баланс" і формі №2 "Звіт про фінансові результати".

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від чотирьох факторів:

обсягу реалізації продукції і її структури;

собівартості;

рівня середньореалізаційних цін.

Обсяг від реалізації продукції може впливати на суму прибутку. Так збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. І навпаки, якщо продукція виявляється збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

Собівартість продукції й прибуток перебувають в обернено пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання прибутку й навпаки.

Зміна рівня середньо-реалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає й навпаки.

2.2 Методи економетричного моделювання та прогнозування

Як було зазначено вище, вибір фінансової стратегії підприємства базується на аналізі його фінансового стану. На фінансовий стан підприємства впливає безліч різних чинників. Фінансовий стан підприємства характеризується інтегральним показником фінансового стану, досліджуваним в даній роботі. На даний показник впливають різні оцінні показники-індикатори, які характеризують різні сторони фінансово-господарської діяльності підприємства - платоспроможність, стан і структура капіталу, оборотність, прибутковість [4].

Для дослідження фінансового стану доцільно використовувати економетричне моделювання. Економетричні моделі - особливий вид економіко-статистичних моделей, в яких можна прослідити причинно-наслідковий зв'язок між залежними і незалежними змінними. В даному випадку буде побудована регресійна багатофакторна модель.

Прогнози, одержувані на основі економетричних моделей, необов'язково точніше за прогнози, одержувані більш простими засобами. Перевага прогнозів, отриманих по економетричній моделі, полягає:

·   в несуперечності системи прогностичних оцінок;

·   в можливості отримання варіантів прогнозу в залежності від прогностичних оцінок за різними зовнішніми впливами.

Прогнози, пов'язані в єдину логічно несуперечливу систему, одержують за допомогою прогностичних економетричних моделей. Саме внутрішня узгодженість прогнозів, що є слідством урахування моделей різних важливих для об'єкту дослідження взаємозв'язків є основною гідністю економетричних моделей [12].

В економетричному моделюванні можна прослідити причинно-наслідковий зв'язок між залежними і незалежними змінними.

Як інструментарій рішення поставленої задачі використовуються регресійна багатофакторна модель і модель побудови інтегрального показника.

Значення показників економічних процесів і явищ звичайно обумовлені впливом безлічі різноманітних чинників. Їх виявлення і оцінювання ступеня цього впливу складає основну задачу економетрії.

Розглянемо лінійну регресійну багатофакторну модель певного абстрактного економічного явища

(2.1)

де у - залежна змінна;

- незалежні змінні (або фактори);

- параметри моделі (їх значення необхідно визначити);

 - неспостережувана випадкова величина.

Основними допущеннями, при яких буде проведено оцінювання невідомих параметрів , є такі:

Математичне очікування кожній - тієї реалізації  випадкової величини  не залежить від вектора чинників  і дорівнює нулю.

Випадкові величини  гомоскедастичні:

 для будь-кого (2.2)

Випадкова величина  розподілена по нормальному закону (з нульовим математичним очікуванням і постійною дисперсією ).

Автокореляція між випадковими величинами  і  відсутня:

(2.3)

. Модель (3.1) правильно специфікована (правильно відображає зв'язок між векторами чинників X і У).

. Відсутня мультиколінеарність між чинниками 1.,m: вся рівність  одночасно виконуються тільки при

Робота щодо визначення параметрів регресійної багатофакторної моделі є складною і вимагає певного творчого підходу від її виконавців. Серед основних етапів цієї роботи прийнято виділяти наступні.

Вибір всіх можливих чинників, які впливають на досліджуваний показник.

Якісно виконати цей етап роботи в змозі лише експерт по проблемі, яка вивчається, - досвідчений фахівець відповідної економічної системи (досліджуваного явища).

Вимірювання і аналіз вибраних чинників.

На цьому етапі проводиться формалізований опис вибраних чинників, оцінюється можливість їх кількісного обчислення за певним чином зібраною первинною інформацією. Аналізується можливість збору і достовірність отримання цієї інформації.

Математико-статистичний аналіз чинників.

На цьому заключному етапі здійснюється формування необхідної інформаційної бази, проводиться робота, пов'язана з перевіркою основних допущень класичного регресійного аналізу, перевіркою вибраних чинників на мультиколінеарність. Перевірка полягає в наступному. Будується симетрична матриця парної кореляції, яка має наступну структуру:

, (2.4)

де - коефіцієнт парної кореляції між i-м і j-м чинниками;  - коефіцієнт кореляції між незалежним чинником  і залежною змінною у:

(2.5)

Після обчислення матриці проводиться аналіз її змісту. Якщо для певних чинників  і  абсолютна величина  близька до 1, то це указує на тісний зв'язок між ними.

Побудова регресійної багатофакторної моделі.

Після визначення сукупності більш-менш незалежних між собою чинників, які впливають на значення залежної змінної, виникає питання щодо вибору типу багатофакторної моделі (можна досліджувати лінійні моделі, частково лінійні, побудовані на різноманітних сукупностях чинників).

Оцінка параметрів регресійної моделі.

Перевірка моделі на адекватність.

Побудова довірчих інтервалів значень параметрів регресійної моделі.

Використання моделі для аналізу та прогнозування (економічна інтерпретація встановленої залежності, її використання для прогнозування) [10, 12, 15].

Для знаходження інтегрального показника фінансового стану (залежного чинника моделі) використовується один з методів таксономії - метод рівня розвитку. В цьому випадку порівняння багатовимірних об'єктів визначає синтетичний показник (в даному випадку - інтегральний показник фінансового стану), який є рівнодіючим всіх ознак, що беруть участь в розгляді. Алгоритм розрахунку інтегрального показника представлений нижче.

етап. Початкова матриця:

.(2.6)

2 етап. Нормалізація.

етап. Визначення стимуляторів і дестимуляторів.

Математичне визначення стимулятора:  Об'єкт S - стимулятор; x - ознака; w - об'єкт;  - реалізація n-ої властивості на s-том об'єкті.  - s-тий об'єкт домінує над r-тим.

Математичне визначення дестимулятора:

Розділимо сукупність на стимулятори і дестимулятори. Дестімулятори замінимо стимуляторами:  або ,   де  - дестимулятор.

етап. Визначення верхнього полюса.

 - верхній полюс, крапка, координати якої слід визначити:

.(2.7)

етап. Визначення відстані між кожною крапкою і точкою верхнього полюса:

.(2.8)

етап. Розрахунок значення таксономічного показника:

, М - вектор значень коефіцієнта ,

, , , .(2.9)

7 етап. Розрахунок модифікованого таксономічного показника.

, , I - одиничний вектор.(2.10)

2.3 Сутність методів багатомірної класифікації

фінансовий планування економетричний кластер

Кластерний аналіз - це метод багатомірного статистичного дослідження, до якого належать збір даних, що містять інформацію про вибіркові об'єкти, та упорядкування їх в порівняно однорідні, схожі між собою групи. Отже, сутність кластерного аналізу полягає у здійсненні класифікації об'єктів дослідження за допомогою численних обчислювальних процедур. В результаті цього утворюються "кластери" або групи дуже схожих об'єктів. На відміну від інших методів, цей вид аналізу дає можливість класифікувати об'єкти не за однією ознакою, а за декількома одночасно. Для цього вводяться відповідні показники, що характеризують певну міру близькості за всіма класифікаційними параметрами.

Мета кластерного аналізу полягає в пошуку наявних структур, що виражається в утворенні груп схожих між собою об'єктів - кластерів. Водночас його дія полягає й у привнесенні структури в досліджувані об'єкти. Це означає, що методи кластеризації необхідні для виявлення структури в даних, яку нелегко знайти при візуальному обстеженні або за допомогою експертів.

Основними завданнями кластерного аналізу є [23]:

розробка типології або класифікації досліджуваних об'єктів;

дослідження та визначення прийнятних концептуальних схем групування об'єктів;

висунення гіпотез на підставі результатів дослідження даних;

перевірка гіпотез чи справді типи (групи), які були виділені певним чином, мають місце в наявних даних.

Кластерний аналіз потребує здійснення таких послідовних кроків:

) проведення вибірки об'єктів для кластеризації;

) визначення множини ознак, за якими будуть оцінюватися відібрані об'єкти;

) оцінка міри подібності об'єктів;

) застосування кластерного аналізу для створення груп подібних об'єктів;

) перевірка достовірності результатів кластерного рішення.

Кожен з цих кроків відіграє значну роль у практичному здійснення Визначення множини ознак, які покладаються в основу оцінки об'єктів, у кластерному аналізі є одним із найважливіших завдань дослідження. Мета цього кроку повинна полягати у визначенні сукупності змінних ознак, яка найкраще відображає поняття подібності. Ці ознаки мають вибиратися з урахуванням теоретичних положень, покладених в основу класифікації, а також мети дослідження.

При визначенні міри подібності об'єктів кластерного аналізу використовуються чотири види коефіцієнтів: коефіцієнти кореляції, показники віддалей, коефіцієнти асоціативності та ймовірносні, коефіцієнти подібності. Кожен з цих показників має свої переваги та недоліки, які попередньо потрібно врахувати. На практиці найбільшого розповсюдження у сфері соціальних та економічних наук здобули коефіцієнти кореляції та віддалей.

В результаті аналізу сукупності вхідних даних створюються однорідні групи у такий спосіб, що об'єкти всередині цих груп подібні між собою за деяким критерієм, а об'єкти з різних груп відрізняються один від одного.

Кластеризація може здійснюватися двома основними способами, зокрема за допомогою ієрархічних чи ітераційних процедур.

Ієрархічні процедури - послідовні дії щодо формування кластерів різного рангу, підпорядкованих між собою за чітко встановленою ієрархією. Найчастіше ієрархічні процедури здійснюються шляхом агломеративних (об'єднувальних) дій. Вони передбачають такі операції [25]:

послідовне об'єднання подібних об'єктів з утворенням матриці подібності об'єктів;

побудова дендрограми (деревоподібної діаграми), яка відображає послідовне об'єднання об'єктів у кластери;

формування із досліджуваної сукупності окремих кластерів на першому початковому етапі аналізу та об'єднання всіх об'єктів в одну велику групу на завершальному етапі аналізу.

Ітераційні процедури полягають в утворенні з первинних даних однорівневих (одного рангу) ієрархічно не підпорядкованих між собою кластерів.

Найбільш відомими та широко застосовуваними методами формування кластерів є:

одиничного зв'язку;

повного зв'язку;

середнього зв'язку;

метод Уорда.

Метод одиничного зв'язку (метод близького сусіда) передбачає приєднання одиниці сукупності до кластера, якщо вона близька (знаходиться на одному рівні схожості) хоча б до одного представника цього кластера.

Метод повного зв'язку (далекого сусіда) вимагає певного рівня подібності об'єкта (не менше граничного рівня), що передбачається включити у кластер, з будь-яким іншим.

Метод середнього зв'язку ґрунтується на використанні середньої відстані між кандидатом на включення у кластер і представниками наявного кластера.

Згідно методу Уорда приєднання об'єктів до кластерів здійснюється у випадку мінімального приросту внутрішньогрупової суми квадратів відхилень. Завдяки цьому утворюються кластери приблизно одного розміру, які мають форму гіперсфер.

Оптимальною прийнято вважати кількість кластерів, яка визначається як різниця кількості спостережень і кількості кроків, після якої відстань об'єднання збільшується стрибкоподібно.

Кластерний аналіз, як і інші методи вивчення стохастичного зв'язку, вимагає численних складних розрахунків, які краще здійснювати за допомогою сучасних інформаційних систем, зокрема з використанням програмного продукту Statistica 6.0.

Загальну схему проведення кластерного аналізу можна подати у вигляді наступного алгоритму, який складається з наступних кроків [28]:

Етап 1. Перш ніж використовувати будь-який з методів кластерного аналізу, необхідно виконати наступні попередні процедури:

Процедура 1. Стандартизація і нормування даних призначені для того, щоб привести всі показники до однієї величини (зробити їх порівнянними). Дана процедура здійснюється по наступній формулі:

 ,(2.11)

де x_ij - i-а реалізація j-ї ознаки,

 - середнє арифметичне j-ї ознаки,

 - стандартне відхилення j-ї ознаки.

Процедура 2. Знаходження матриці відстаней. Матриця відстаней D являє собою матрицю розмірністю nxn, кожен елемент якої характеризує віддаленість того або іншого об'єкта від іншого. Ця матриця виглядає наступним чином:

(2.12)

де d_su - відстань між об'єктами s і u, .

Існує досить велика кількість варіантів розрахунку даної відстані основні з яких представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Характеристика близькості об'єктів

1  - значення l-ї ознаки у i-го об’єкта, l=; i,j=;

 - вектор-стовпець значень всіх ознак на i-му об’єкті;

W^-1 - матриця, обернена до коваріаційної;

 - загальна кількість значень властивостей, що співпадають, (нулевих та одиничних, де 1 - наявність властивостей, 0 - відсутність);

 - кількість співпадаючих одиничних властивостей;

 - кількість одиничних значень властивостей;

; де  - значення порога для l-го признака;

= - мера близькості об’єктів по l-му признаку;

 - інформаційна вага признака, розрахована певних чином.

Етап 2. Використання того або іншого методу кластерного аналізу в залежності від цілей дослідження. Одним із найбільш поширених способів проведення ітераційних процедур ось уже понад сорок років виступає метод k-середніх. Застосування його потребує здійснення таких кроків:

розділення вихідних даних досліджуваної сукупності на задану кількість кластерів;

обчислення багатовимірних середніх (центрів тяжіння) виділених кластерів;

розрахунок Евклідової відстані кожної одиниці сукупності до визначених центрів тяжіння кластерів та побудова матриці відстаней, яка ґрунтується на метриці відстаней. Використовують різні метрики відстаней, наприклад: Евклідова відстань (проста і зважена), Манхеттенська, Чебишева, Мінковського, Махалонобіса тощо;

–       визначення нових центів тяжіння та нових кластерів.

Вибір даного методу кластеризації обґрунтований наступними перевагами:

даний метод не будує геометричні кластери, що дозволяє уникнути їхнього перетинання і, як наслідок, влучення одного й того самого елемента в кілька кластерів;

дозволяє формувати задану кількість кластерів, що полегшує економічну інтерпретацію отриманих результатів.

Використання методу k-середніх ґрунтується на двох критеріях:

Мінімізація відстані всередині кластера між його елементами. Цей критерій забезпечує формування кластерів з тісно лежачих один до одного об'єктів.

Максимізація відстані між центрами кластерів. Використання даного критерію дозволяє виділити кластери, що знаходяться на максимально можливій відстані друг від друга

Дискримінантний аналіз. Існують такі основні методи багатомірної класифікації з навчанням як дискримінантний аналіз. Дискримінантний аналіз є розділом багатовимірного статистичного аналізу, який дозволяє вивчати відмінності між двома і більш групами об'єктів по декількох змінних одночасно. Дискримінантний аналіз - це загальний термін, що відноситься до декількох тісно зв'язаних статистичних процедур. Ці процедури можна розділити на методи інтерпретації міжгрупових відмінностей - дискримінації і методи класифікації спостережень по групах. При інтерпретації потрібно відповісти на питання: чи можливо, використовуючи даний набір змінних, відрізнити одну групу від іншої, наскільки добре ці змінні допомагають провести дискримінацію і які з них найбільш інформативні?

Методи класифікації пов'язані з отриманням однієї або декількох функцій, що забезпечують можливість віднесення даного об'єкту до однієї з груп. Ці функції називаються класифікуючими і залежать від значень змінних таким чином, що з'являється можливість віднести кожний об'єкт до однієї з груп.

Задачі дискримінантного аналізу можна розділити на три типи. Задачі першого типу часто зустрічаються в медичній практиці. Припустимо, що ми маємо свій в розпорядженні інформацію про деяке число індивідуумів, хвороба кожного з яких відноситься до одного з двох або більш діагнозів. На основі цієї інформації потрібно знайти функцію, що дозволяє поставити у відповідність новим індивідуумам характерні для них діагнози. Побудова такої функції і складає задачу дискримінації.

Другий тип задачі відноситься до ситуації, коли ознаки приналежності об'єкту до тієї або іншої групи втрачені, і їх потрібно відновити.

Задачі третього типу пов'язані з прогнозом майбутніх подій на підставі наявних даних.

Основною метою дискримінації є знаходження такої лінійної комбінації змінних (надалі ці змінні називатимемо дискримінантними змінними), яка б оптимально розділила дані групи. Лінійна функція називається канонічною дискримінантною функцією з невідомими коефіцієнтами:

(2.13)

де  значення дискримінантної функції для m-го об'єкту в групі k;

 значення дискримінантної змінної для m-го об'єкту в групі k.

З геометричної точки зору дискримінантні функції визначають гіперплощини в p-мерном просторі. В окремому випадку при p=2 вона є прямою, а при p=3 - площиною.

Коефіцієнти першої канонічної дискриминантної функції вибираються так, щоб центроіди різних груп якомога більше відрізнялися один від одного. Коефіцієнти другої групи вибираються також, але при цьому накладається додаткова умова, щоб значення другої функції були некорельовані із значеннями першої. Аналогічно визначаються і інші функції. Звідси витікає, що будь-яка канонічна дискримінантна функція має нульову внутрішньогрупову кореляцію. Якщо число груп рівно g, то число канонічних дискримінантних функцій буде на одиницю менше числа груп. Проте із багатьох причин практичного характеру корисно мати одну, дві або ж три дискримінантних функції. Тоді графічний вигляд об'єктів буде представлений в одно-, двух- і тривимірних просторах. Таке уявлення особливо корисно у разі, коли число дискримінантних змінних p велике в порівнянні з числом груп g.

Коефіцієнти канонічної дискримінантної функції. Для отримання коефіцієнтів канонічної дискримінантної функції потрібен статистичний критерій розрізнення груп. Очевидно, що класифікація змінних здійснюватиметься тим краще, чим менше розсіяння крапок щодо центроїда усередині групи і чим більше відстань між центроїдами груп. Зрозуміло, що велика внутрішньогрупова варіація небажана, оскільки в цьому випадку будь-яка задана відстань між двома середніми тим менш значуща в статистичному значенні, чим більше варіація розподілів, відповідних цим середнім. Один з методів пошуку якнайкращої дискримінації даних полягає в знаходженні такої канонічної дискриминантної функції d, яка б максимізувала відношення міжгрупової варіації до внутрішньогрупової

 (2.14)

де B - міжгрупова і W - внутригрупова матриці розсіяння спостережуваних змінних від середніх.

Іноді в (2.1) замість W використовують матрицю розсіяння T з'єднаних даних.

В моделі дискримінації повинні дотримуватися наступні умови:

) число груп: ;

) число об'єктів в кожній групі: ;

) число дискримінантних змінних: ;

) дискримінантні змінні вимірюються в інтервальній шкалі;

) дискримінантні змінні лінійно незалежні;

) ковариаційні матриці груп приблизно рівні;

) дискримінантні змінні в кожній групі підкоряються багатовимірному нормальному закону розподілу.

Дискримінантний аналіз є найважливішим інструментом прогнозування фінансового стану підприємства.

3. ПОБУДОВА МОДЕЛЕЙ ВИБОРУ ФІНАНСОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Алгоритм вибору фінансової стратегії підприємства

Для вибору фінансової стратегії в роботі пропонується наступний алгоритм (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 - Алгоритм вибору фінансової стратегії

Розглянемо кожен з етапів більш докладно.

Етап 1. Побудова інтегрального показника складових фінансового стану.

Як визначалося в п. 2.1 та 2.2 існує безліч показників, які використовуються для дослідження фінансового стану підприємства, однак всі їх можна згрупувати по чотирьох групах. Інтегральний показник кожної групи дозволяє визначити рівень розвитку по кожній групі, що в свою чергу дозволяє більш адекватно визначати фінансову стратегію підприємства.

Етап 2. Прогнозування інтегрального показника фінансового стану.

Побудова моделей прогнозування здійснювалася на основі аналізу інтегральних показників, котрі були побудовані по такому інформаційному забезпеченню як баланс підприємства (форма №1) і звіт про фінансові результати і їх використовування (форма №2) за останніх 3 роки функціонування підприємства поквартально (11 спостережень). Перераховані вище показники-індикатори - незалежні чинники (екзогенні), інтегральний показник фінансового стану - залежний (ендогенний) чинник моделі.

Етап 3. Визначення кластерів фінансового стану.

Для того, щоб визначити рівень фінансового стану по загальних показниках необхідно визначити кластери фінансового стану підприємства. Для визначення кластерів в роботі пропонується використання методів кластерного аналізу.

Етап 4. Вибір фінансової стратегії.

Вибір фінансової стратегії базується на тому, в який кластер попаде прогнозоване значення фінансового стану підприємства по чотирьох показниках, і буде підвищуватися чи зменшуватися інтегральний показник фінансового стану. Тобто для вибору фінансової стратегії підприємства в роботі пропонується матриця, яка заснована на композиції кластерів поточного фінансового стану та прогнозного фінансового стану (рис. 3.2).

Розглянемо кожен елемент матриці.

„1” - в даному випадку, спостерігається низький рівень стійкості фінансового стану та прогнозується його погіршення. Ця ситуація є найнебезпечнішою для підприємства. тому для нього доцільно обрати антикризову фінансову стратегію, яка спрямована на підтримання підприємства, яке дуже близько до банкрутства;

„2” - цей елемент характеризується середнім кластером фінансового стану і спадаючою тенденцією загального показника фінансового стану. Це свідчить про необхідність формування антикризової фінансової стратегії, щоб у майбутньому фінансовий стан покращився і було здійснено перехід до елементів „5” або „6”.

Рисунок 3.2 - Матриця вибору фінансової стратегії підприємства

„3” - ця ситуація характеризується погіршенням стану в майбутньому, що може привести к дестабілізації положення підприємства на ринку, і, як наслідок, привести до втрати ринку. В цьому випадку слід дотримуватися стратегії фінансового забезпечення стійкого росту, яка дозволить уникнути погіршення фінансового стану.

„4” - ця ситуація є антагоністичною до ситуації „1”. Однак перевагою даної ситуації перед „1” є кращі перспективи, тобто фінансовий стан має перспективи до покращення, і в майбутньому можливо покращення кластеру фінансового стану. В цьому випадку доцільно використовувати стратегію фінансового забезпечення стійкого росту, коли можливо за рахунок власних ресурсів значно покращити свій фінансовий стан.

„5”, „6” - ці елементи матриці вибору стратегії є найбільш привабливими для підприємства, тобто спостерігається напрямок покращення фінансового стану, і крім того, підприємство вже знаходиться в задовільному фінансовому стані. В цих ситуаціях необхідно використовувати стратегію фінансового забезпечення прискореного росту (агресивну фінансову стратегію), яка має на увазі використання не тільки власних ресурсів, але і залучення позикових коштів.

3.2 Розрахунок інтегрального показника фінансового стану підприємства та його прогнозування

Розрахунок інтегральних показників здійснювався на підставі аналізу балансу і звіту про фінансові результати ОАО „Сніжнянський машинобудівний завод”. В результаті розрахунків отримано наступні дані (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 - Початкові дані для побудови економетричної моделі

Всі необхідні розрахунки для побудови регресійної моделі виконані з використанням пакету “Statistica”. Стисло опишемо цей пакет програм, розглянемо його структуру і можливості.

Пакет Statistica проводиться фірмою StatSoftInc (США), заснованою в 1984 году. Statistica є статистичним пакетом, що динамічно розвивається, і по численних рейтингах є світовим лідером на ринку статистичного програмного забезпечення. Statistica є інтегрованою системою статистичного аналізу і обробки даних. Вона складається з наступних основних компонент, які з'єднані в рамках однієї системи:

¾      електронних таблиць для введення і завдання початкових даних, а також спеціальних таблиць для висновку чисельних результатів аналізу;

¾      могутньої графічної системи для візуалізації даних і результатів статистичного аналізу;

¾      набору спеціалізованих статистичних модулів, в яких зібрані групи логічно зв'язаних між собою статистичних процедур;

¾      спеціального інструментарію для підготовки звітів;

¾      вбудованих мов програмування SCL (Statistica Command Language) і Statistica Basic, які дозволяють користувачу розширити стандартні можливості системи.

Для проведення закінченого статистичного дослідження не потрібне додаткове програмне забезпечення - всі етапи статистичного аналізу, починаючи від введення початкових даних і їх перетворень і закінчуючи підготовкою звіту або написання власних процедур обробки, можна виконати, використовуючи тільки систему Statistica.

Пакет Statistica має широкий діапазон обчислювальних і графічних можливостей. В Statistica вбудована безліч процедур обчислення, призначених для обчислень як основних характеристик, так і додаткових. В Statistica є сотні типів графіків, призначених як для графічної візуалізації початкових даних, розвідувального аналізу, так і для графічного висновку результатів і вибору послідовності напрямів аналізу. Окрім стандартних типів графіків, в Statistica є надзвичайно велика кількість спеціалізованих статистичних графіків. Statistica володіє такою цінною можливістю як обмін даними між Statistica і іншими Windows-додатками. Statistica задовольняє основним стандартам середовища Windows. Зокрема, Statistica повністю підтримує основні операції з буфером обміну Windows, технологію Динамічного обміну даними (DDE) і Скріплення і упровадження об'єктів OLE, імпорт за допомогою технології ODBS і інші.

Регресійна багатофакторна модель в роботі була побудована на основі даних, представлених в табл. 3.1.

Знайдемо невідомі параметри моделі. Отримані наступні результати (рис. 3.3):

Рисунок 3.3 - Параметри моделі

Отже, отримали регресійну багатофакторну модель вигляду:

де У - інтегральний показник фінансового стану підприємства;

 - показники оборотності;

 - показники ліквідності;

 - показники стабільності;

 - показники рентабельності.

Для перевірки статистичної значущості параметрів моделі  був використаний критерій Ст'юдента (t-критерий). Отримали наступні результати:

,

,

.

По таблицях Стьюдента  = 2,45, для k = n - m -1 = 6 a = 0,05, де k - число ступенів свободи, a - рівень довіри. Порівнявши значення  і , можна зробити висновок, що два з параметрів моделі статистично незначущі.

Коефіцієнт множинної кореляції R » 0,936 (рис. 3.4). Оскільки значення R близько до одиниці, то дану економетричну модель можна використовувати для аналізу і прогнозу економічних явищ. Коефіцієнт детермінації . Оскільки , то модель є адекватною. Але оскільки два з параметрів статистично незначущі і модель потрібно поліпшити, то виключимо чинники  і  з моделі.

Рисунок 3.4 - Значення критеріїв якості моделі

Остаточні результати побудови моделі представлені на рис. 3.5

Рисунок 3.5 - Модифікована модель

Знайдемо невідомі параметри моделі. Отримані наступні результати:

Отже, отримали регресійну багатофакторну модель вигляду:

де У - інтегральний показник фінансового стану підприємства

- інтегральний показник ліквідності.

 - інтегральний показник стабільності

Для перевірки статистичної значущості параметрів моделі  був використаний критерій Ст'юдента (t-критерий). Отримали наступні результати (рис. 3.6):

,

,

По таблицях Стьюдента  = 2,31, для k = n - m -1 = 8, a = 0,05, де k - число ступенів свободи, a - рівень довіри. Порівнявши значення  і , можна зробити висновок, що знайдені параметри моделі статистично значущі.

Коефіцієнт множинної кореляції R » 0,916 (рис. 3.6). Оскільки значення R близько до 1, то дану економетричну модель можна використовувати для аналізу і прогнозу економічних явищ. Коефіцієнт детермінації . Оскільки , то модель є адекватною.

Рисунок 3.6 - Значення критеріїв якості моделі

Для перевірки статистичної значущості моделі був використаний критерій Фішера. Отримали результат: F (2, 8) = 2,407 > , = 4,46. Значення по критерію Фішера більше табличного, отже модель є статистично значимою.

Істотність автокореляції помилок можна перевірити по критерію Дарбіна-Уотсона (DW). Для даної моделі DW = 1,83 » 2, отже, автокореляції помилок немає.

Таким чином, побудована модель може бути використана для прогнозування фінансового стану.

Для прогнозування окремих складових моделі оцінки фінансового стану будемо використовувати моделі дослідження часових рядів.

Динаміка цих показників свідчить про можливість побудови трендових моделей. Побудуємо ці моделі.

Модель 1 - Модель прогнозування інтегрального показника ліквідностці.

Розрахунок параметрів наведено на рис. 3.7

Рисунок 3.7 - Розрахунок параметрів моделі 1

Таким чином модель має вигляд

Аналіз параметрів моделі свідчить, що кожного періоду інтегральний показника ліквідності збільшується на 0,023 одиниці.

Критерії адекватності моделі наведено на рис. 3.8

Рисунок 3.8 - Критерії якості моделі

Аналіз цього рисунку свідчить, що побудована модель є адекватною і її можна використовувати для прогнозування.

Модель 2 - модель прогнозування інтегрального показника стабільності.

Розрахунок параметрів наведено на рис. 3.9

Рисунок 3.9 - Розрахунок параметрів моделі 2

Таким чином модель має вигляд

Критерії адекватності моделі наведено на рис. 3.10

Рисунок 3.10 - Критерії якості моделі

Аналіз цього рисунку свідчить, що побудована модель є адекватною і її можна використовувати для прогнозування

Таким чином, загальний вигляд моделі для прогнозування фінансового стану підприємства наступний

Побудуємо прогноз по загальній моделі

Прогноз інтегрального показника ліквідності та інтегрального показника стабільності наведено на рис. 3.11 та 3.12

Рисунок 3.11 - Прогноз інтегрального показника ліквідності

Рисунок 3.12 - Прогноз інтегрального показника стабільності

Підставляючи прогнозні значення цих показників в загальну модель отримуємо значення інтегрального показника фінансового стану на 2013-2014роки відповідно 0,175 та 0,182.

.3 Побудова кластерів фінансового стану підприємства та вибір фінансової стратегії

Побудова кластерів фінансового стану дозволяє реалізувати третій та четвертий етапи алгоритму вибору фінансової стратегії.

Для побудови кластерів доцільно використовувати пакет Statistica. Побудова кластерів здійснюється за допомогою методу к-середніх. Стартове вікно зображено на рис. 3.13

Рисунок 3.13 - Стартове вікно кластерного аналізу

Результати кластерізації зображено на рис. 3.14

Рисунок 3.14 - Результати кластерного аналізу

Для аналізу кластерів необхідно дослідити середні значення кожного з показників. Дані щодо середніх значень наведено на рис. 3.15 та в табл. 3.2.

Рисунок 3.15 - Середні значення показників в кластерах

Таблиця 3.2 - Середні значення показників в кластерах

Згідно таблиці 3.2 можна дати наступну інтерпретацію кластерів (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Економічна інтерпретація кластерів

Таким чином, за досліджуваний період часу підприємство знаходилось в наступних фінансових станах (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Клас фінансового стану підприємства

Визначимо згідно матриці вибору стратегій адекватну фінансову стратегію підприємства (рис. 3.16).

Рисунок 3.16 - Матриця вибору фінансової стратегії для досліджуваного підприємства

Досліджуване підприємство опинилося в „5” ситуації. Це свідчить, що підприємству доцільно обирати стратегію фінансового забезпечення прискореного росту (агресивну фінансову стратегію), яка спрямована на захват ринку, розширення своїх виробничих та фінансових потужностей за рахунок використання як власних так і позикових коштів.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці

Підвищення технічної оснащеності підприємств, застосування нових матеріалів, конструкцій і процесів, збільшення швидкостей і потужностей машин робить вплив на характер і частоту нещасних випадків і захворювань на виробництві. Праця людини в сучасному автоматизованому і механізованому виробництві є процесом взаємодії людини і машини, причому центральне місце належить людині - оператору. Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки впливають на результати виробничої діяльності: продуктивність праці, якість і вартість продукції, що випускається, а також приводить до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, зберігає здоров'я працівників і одночасно приводить до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці.

В існуючому законодавстві [1 ] велику увагу надається питанням захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих чинників виробничого середовища. В законі України про охорону праці» (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Використовуються економічні методи для управління охороною праці на підприємстві. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди.

4.2 Управління охороною праці на підприємстві

Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці, в кожному структурному підрозділі, умови праці, відповідні нормативно-правовим актам.

З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадовців, які забезпечують рішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

організовує атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів у разі зміни умов праці;

упроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації і автоматизації виробництва, дотримує вимоги ергономіки, використовує позитивний досвід в області охорони праці і тому подібне;

забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і оснащення, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, які можуть привести до нещасних випадків, професійних захворювань, і забезпечує здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, дає оцінку технічного стану виробничого устаткування і оснащення;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства). Встановлює послідовність виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативно-правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

здійснює контроль за дотриманням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використовуванням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт щодо вимог по охороні праці;

організовує пропаганду безпечних прийомів праці і співпраці з працівниками в області охорони праці;

передбачає термінові заходи для надання допомоги потерпілим, привертає при необхідності професійні аварійно-рятівні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відзначених вимог[1 ].

4.3 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих факторів

В даному розділі розглядається робоче місце з використанням персонального ЕОМ при виконанні дипломної роботи.

Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер: розміри приміщення: - площа: S = 6 × 10 = 60 м²; - об'їм: V = 6 × 10 × 3,5 = 210 м³.

Згідно [2 ], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6 м². В приміщенні, що розглядається, вісім робочих місць, таким чином необхідна площа: S_необх. = 6 × 8 = 48м². Отже, приміщення відповідає вимогам [2 ]. Приміщення розташовано на другому поверсі чотириповерхової будівлі.

Приміщення пожежонебезпечне, категорії В, оскільки в ньому знаходяться тверді матеріали, що згорають [3 ]. Відповідно до обліку категорії пожежонебезпечності і поверховості будівлі, в якій розміщено дане приміщення, ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ [4 ].

Перелік основних небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці, що розглядається, надано в таблиці 4.1 [5]

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

4.4 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [6 ]. При роботах операторського типу, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа. Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації [n⁺ = (1500 ÷ 3000), n^― = (3000 ÷ 5000)] в см³ повітря [2 ], концентрації пилу нижче встановленого значення ГДК = 4 мг/м³, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря [7 ]. Вид опалювання - центральний. Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [8 ] .

Передбачено природне і штучне освітлення в приміщенні, в якому розташовано робоче місце. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, характеристики фону і контрасту об'єкту розрізнення з фоном встановлюємо розряд зорових робіт - IIIв

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 % ( 4.1 )

де е_N - коефіцієнт природної освітленості;_н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;

m_N - коефіцієнт світлового клімату (0,9);

 номер групи забезпеченості природним світлом

Необхідну сумарну площу світлових отворів в приміщенні з одностороннім бічним освітленням, має розміри: L=10 м, В= 6 м, H=3,5 м визначаємо по формулі:

 м²; (4.2)

_ок- світлова характеристика вікна _ок = 13,5;

к_з - коефіцієнт запасу, враховуючий зниження освітленості в процесі експлуатації скла, к_з = 1,4;_п - площа підлоги приміщення; S_п = L·В= 10 · 6 = 60м²;

к_зд - коефіцієнт, що враховує затемнення вікон протилежними будівлями, к_зд = 1;

 - загальний коефіцієнт світлопроникнення;

 (4.3)

коефіцієнт, що враховує вид матеріалу, що пропускає світло 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид палітурки; 0,8;

коефіцієнт, що враховує вид несучих конструкційних матеріалів, при бічному освітленні; 1;

коефіцієнт, що ураховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; 0,65;

- коефіцієнт, що враховує вплив відображеного світла при бічному освітленні, r₁ =3,0;

0,8·0,8·1·0,65 =0,416

Сумарна площа світлових отворів S₀ = 16,36 м²

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛТБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Е_min складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривчатих ліній світильників ЛП033 виконання 001 прямого світла (П) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами. Основні характеристики освітлення, що передбачено в приміщенні надані в таблиці 4.3 [9 ].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Шум є одним з найпоширеніших на виробництві шкідливих чинників. У відповідності з [10] на робочому місці при рішенні завдань потребуючої концентрації уваги рівні звуку і еквівалентні рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА. Відповідно з [11] рівень вібрації для категорії 3, тип „в”, в умовах „комфорту” не повинна перевищувати 75 дБ. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер). Шумопоглинальні засоби застосовуються не спаленні або тяжко спаленні спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата та інші.

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами:

електростатичного поля;

слабих електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц);

рентгенівського випромінювання;

ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [12], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5 кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [13], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05 м від екрану не перевищує 0,1 мбер/час [14]. Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30^!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20^!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60^° [14,15]. Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

4.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силової електроустаткуванні і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ і ін.).

Рід струму - змінний, напруга в мережі 220 / 380В. ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії від трифазної чотирьох провідної мережі з глухо заземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. По ступені небезпеки поразки електричним струмом приміщення ставиться до приміщень з підвищеної небезпеки [16].

Працівник, що поступає на роботу, обов'язково проходить ввідний і первинний інструктаж по техніці безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем по дотриманню заходів техніки безпеки при роботі з ПЕВМ.

4.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухопожежонебезпеки - В [3 ], вогнестійкість будівлі - II [4 ]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожежонебезпечної зони - IР44[17].

Можливими причинами пожеж в приміщенні може бути несправність електропроводки і електроустаткування, коротке замикання в мережі, зберігання горючих матеріалів, блискавка і т.д.

Згідно [18] пожежна безпека забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту і організаційно-технічними заходами.

В системі запобігання пожежі передбачені наступні заходи: контроль і профілактика ізоляції, наявність плавких запобіжників в устаткуванні, блискавкозахист будівлі. Для даного класу пожежонебезпечної зони приміщення П-IIа, з урахуванням кількості грозових годин у рік (20 годин), встановлено ІІ категорію блискавкозахисту [19].

Система пожежного захисту передбачає забезпечення вогнегасниками -ВВК-8.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу протипожежним правилам, видання необхідних інструкцій і плакатів, засобів наочної агітації.

4.7 Охорона навколишнього середовища

На робочому місці, що розглядається, відсутні відходи, що забруднюють навколишнє середовище, оскільки устаткування (ПЕВМ, принтер) не є джерелом забруднення навколишнього середовища. Проте при виробленні ресурсу устаткування стає повторною сировиною і підлягає утилізації [20].

ВИСНОВКИ

Пріоритетною в дослідженні фінансово-господарського стану підприємства є не стільки констатація фактичного положення справ, скільки обґрунтований прогноз перспективних дій підприємства, розробка рекомендацій для уникнення можливих помилок і прорахунків при стратегічному плануванні, тобто формування фінансової стратегії підприємства. Тому створення для цієї мети моделі вибору фінансової стратегії підприємства є необхідним і доцільним аспектом підвищення ефективності фінансового управління та планування.

Для досягнення поставленої мети роботи були вирішені наступні задачі:

досліджено місце фінансової стратегії в загальній стратегії підприємства;

виділено принципи формування фінансової стратегії;

проаналізовано методи моделювання процесів вибору фінансової стратегії;

розроблено алгоритмічну модель вибору типу фінансової стратегії підприємства;

розраховано інтегральний показник фінансового стану;

розроблено моделі прогнозування показників фінансового стану підприємства;

здійснено групування станів підприємства за рівнем фінансової стійкості;

проаналізовано динаміку показників фінансового стану аналізованого підприємства та здійснено вибір фінансової стратегії.

Запропонована алгоритмічна модель вибору фінансової стратегії підприємства включає чотири етапи.

На першому етапі було побудовано інтегральний показник складових фінансового стану по чотирьох групах. Інтегральний показник кожної групи дозволяє визначити рівень розвитку по кожній групі, що в свою чергу дозволяє більш адекватно визначати фінансову стратегію підприємства.

Другий етап присвячений прогнозуванню загального фінансового стану. Для цього в роботі побудовано моделі кожної групи показників На третьому етапі визначений склад кластерів фінансового стану. Четвертий етап присвячений саме вибору ефективної фінансової стратегії, якою для досліджуваного підприємства є стратегія фінансового забезпечення прискореного росту (агресивна фінансова стратегія).

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1       Антикризисное управление - от банкротства к финансовому оздоровлению /под ред. Г.П. Иванова/. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995. - 320 с

         Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - Киев: Ника-Центр: Эльга, 1999. - 511 с.

         Градов А.П. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой. - СПб.: Спец. лит., 1996 - 510 с.

         Доугерти К. Введение в эконометрику: [Учеб. для экон. спец. вузов]: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М: Экон. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова, 1997. - 402 с.

         Іваниця О.Б. Необхідність застосування антикризового менеджменту. Регіональні перспективи № 2-3 (9-10) 2000, с. 164-166.

         Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. -203 с.

         Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 767с.

         Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. - Київ: Віра - В, 2000. - 580 с.

         Лігоненко Л.О. Методичні аспекти оцінки результативності розробки та впровадження антикризової програми підприємства. Регіональні перспективи № 2-3 (9-10) 2000, с. 116-118.

         Наконечний С.І. та ін. Економетрія: Навч. посібник / С.І. Наконечний, Т.О. Терещенко, Т.П. Романюк; Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 1997. - 350 с.

         Теория и практика антикризисного управления: Учебник/ Г.З. Базаров, С.Т. Беляев, А.П. Белых. - М.: ЮНИТИ, 1996. - 496 с.

         Толбатов Ю.А. Економетрика: [Підручн. для екон. спец. вузів] / Київ. держ. торг.-екон. ун-т. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 319 с .

         Финансовый менеджмент: Учебник для вузов по экономическим специальностям / Поляк, Акодис И.А., Краева Г.А. - М.: Финансы: Издательское объединение ЮНИТИ , 1997. - 517 с.

         Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник для студентов. Е.С. Стоянова, Г.Б. Крылова, И.Т. Балабанов. - М.: Перспектива, 1998 - 665 с.

         Христиановский В.В. и др. Прикладная эконометрия: Учебн. для экон. вузов / В.В. Христиановский, Н.Г. Гузь, О.Г. Кривенчук; Донец. гос. ун-т. - Донецк: ДонГУ, 1998. - 172 с.

         Гайдышев И. Анализ и обработка данных . Спб: Питер, 2001. -750с

         Калинина В.Н., Соловьев В.И. Введение в многомерный статистический анализ . Учебное пособие/ГУУ. -М. , 2003. -66 с

         Ким О. Дж., Мьюллер Ч.У., Клекка У.Р., и др. Факторный, дискриминантный и кластерный анализ . Под ред. И. С. Енюкова. - М.: Финансы и статистика, 1989. - 215 с:

         Баранова Т.А. Многомерные статистические методы. Корреляционный анализ. Методические указания

         Андерсон Т. Введение в многомерный статистический анализ. М.: Физматгиз, 1963. 500 с.

         А.И. Орлов Математика случая Вероятность и статистика - основные факты. Учебное пособие. М.: МЗ-Пресс, 2004

         Вероятность и математическая статистика: Энциклопедия / Гл. ред. акад. РАН Ю.В.Прохоров. - М.: Большая Российская энциклопедия, 1999. - 910с.

         Орлов А.И. Эконометрика. Учебник. 2-е изд. - М.: Экзамен, 2003. - 576 с.

         Рекомендации. Прикладная статистика. Методы обработки данных. Основные требования и характеристики / Орлов А.И., Фомин В.Н. и др. - М.: ВНИИСтандартизации, 1987. - 62 с.

         Колмогоров А.Н. Основные понятия теории вероятностей. - М.-Л.: ОНТИ, 1936. - 80 с.

         Колмогоров А.Н. Теория информации и теория алгоритмов. - М.: Наука, 1987. - 304 с.

         Гнеденко Б.В. Курс теории вероятностей: Учебник. 7-е изд., исправл. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 320 с.

         Орлов А.И. Устойчивость в социально-экономических моделях. - М.: Наука, 1979. - 296 с.

         Большев Л.Н., Смирнов Н.В. Таблицы математической статистики. - М.: Наука, 1965 (1-е изд.), 1968 (2-е изд.), 1983 (3-е изд.).

         Смирнов Н.В., Дунин-Барковский И.В. Курс теории вероятностей и математической статистики для технических приложений. - М.: Наука, 1969. - 512 с.

         Колмогоров А.Н. О логарифмически нормальном законе распределения размеров частиц при дроблении / Доклады АН СССР. 1941. Т.31. С.99-101.

         Крамер Г. Математические методы статистики. - М.: Мир, 1975. - 648 с.

         Прохоров Ю.В., Розанов Ю.А. Теория вероятностей. (Основные понятия. Предельные теоремы. Случайные процессы.) - М.: Наука, 1973. - 496 с.

         Камень Ю.Э., Камень Я.Э., Орлов А.И. Реальные и номинальные уровни значимости в задачах проверки статистических гипотез. - Журнал «Заводская лаборатория». 1986. Т.52. No.12. С.55-57.

         Орлов А.И. О нецелесообразности использования итеративных процедур нахождения оценок максимального правдоподобия. - Журнал «Заводская лаборатория», 1986, т.52, No.5, с.67-69.

         Орлов А.И. Распространенная ошибка при использовании критериев Колмогорова и омега-квадрат. - Журнал «Заводская лаборатория».1985. Т.51. No.1. С.60-62.

         Кендалл М.Дж., Стъюарт А. Статистические выводы и связи. - М.: Наука, 1973. - 900 с.

         Себер Дж. Линейный регрессионный анализ. - М.: Мир, 1980. - 456 с.

         Математическая теория планирования эксперимента / Под ред. С.М.Ермакова. - М.: Наука, 1983. - 392 с.

         Холлендер М., Вульф Д. Непараметрические методы статистики. - М.: Финансы и статистика, 1983. - 518 с.

         Кендалл М.Дж., Стьюарт А. Многомерный статистический анализ и временные ряды. - М.: Наука, 1976. - 736 с.

         Орлов А.И. Некоторые неклассические постановки в регрессионном анализе и теории классификации. - В сб.: Программно-алгоритмическое обеспечение анализа данных в медико-биологических исследованиях. - М.: Наука, 1987. С.27-40