Масова політична культура радянського суспільства

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    73,35 Кб
  • Опубликовано:
    2013-10-22
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Масова політична культура радянського суспільства

План

Вступ

Розділ 1. Масова політична культура як соціальний феномен

1.1 Поняття та сутність масової політичної культури

1.2 Етапи формування масової політичної культури

1.3 Структура та функції масової політичної культури

Розділ 2. Особливості масової політичної культури радянського суспільства

2.1 Роль ідеології у формуванні та відтворенні масової політичної культури

2.2 Пропаганда та агітація в радянському мистецтві

2.3 Міфи та стереотипи політичної свідомості радянського суспільства

Розділ 3. Механізм відтворення масової політичної культури радянського суспільства

3.1 Головні форми та методи політичної соціалізації радянського суспільства

3.2 Використання ЗМІ як засіб маніпуляції в радянському суспільстві

3.3 Результати зовнішніх впливів на масову політичну культуру радянського суспільства та значення їх досвіду для сучасної України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

масова політична культура пропаганда

В останнє десятиріччя в Україні та інших пострадянських країнах відбуваються значні зміни в економічному, політичному, культурному та соціальному житті суспільства, та активізується політична участь громадян. Останні події такі, як «помаранчева революція» та зміна влади, дає змогу оцінювати та зясовувати чинники такої політичної активності громадян та радикальних змін стереотипів свідомості суспільства та політичної культури суспільства в цілому. Але більша частина суспільства не може дати чіткої та правильної оцінки цих політичних подій.

Тому актуально зупинитися на дослідженні масової політичної культури, яка допоможе зясувати проблеми маніпулювання масовою свідомістю та активністю, а особливо зупинитися на питанні масової політичної культури саме радянського суспільства, адже вивчення феномену та механізму масової політичної культури за радянських часів може дати змогу передбачити чи запобігти деякі політичні події на сучасному етапі чи в майбутньому, та допоможе в пошуку вирішення тієї чи іншої проблеми, адже практика сучасних механізмів та технологій, стереотипів та особливостей ідеології беруть свої корені саме в радянські часи.

Найбільший інтерес до питань масової політичної культури виник у 60-80-і роки. У ці ж роки починається інтенсивна розробка проблем масової політичної культури. Перспективам впливу засобів масової інформації на розвиток суспільства і людини присвячені роботи О. Тоффлера, Г. Шиллера.

Поведінку мас і масову культуру розглядає Г.Лебон. Окремі аспекти масової політичної культури та свідомості опрацювали М.Вебер, Х.Ортега-і-Гассет, Ф.Хайек, Г.Шиллер.

Відомими роботами по вивченню масової свідомості є праці Б. Грушина і Г. Дилигенського, які одні з перших серед науковців почали безпосередньо займатися проблемами, присвяченими аналізу масової свідомості. Ними розроблена теоретична основа самого поняття масової політичної культури. Також чимало цікавих аспектів даної проблеми знайшли своє відображення в працях І.Бойченка, Н.Козлової, А.Уледова і М. Шахзадеяна. В основному їх цікавили особливості існування політичної культури в соціалістичній країні, колишньому СРСР. Крім цього значною є роботи Я. Любивого та Л. Нагорної, які присвячені питанню динаміки масової свідомості в період від перебудови до отримання Україною незалежності. Безпосередньо питанням масової політичної культури приділено увагу в невеликої кількості досліджень. Так, зокрема, до проблематики масової політичної культури торкається Б. Кухта в роботі «Політологія. Історія і теорія політичної науки», в якій він виокремлює масову політичну культуру з політичної культури взагалі. В. Курілло в своєму дослідженні «Масова політична культура України доби реставрації капіталізму» розглядає особливості трансформації масової політичної культури в сучасній Україні, а В. Кукаркін ґрунтовно досліджує масову культуру в праці «По ту сторону расцвета. Буржуазное общество: культура и идеология». Ці, а також інші дослідження складають достатню базу для дослідження за темою даної роботи на студентському рівні.

Метою дослідження є дослідження масової політичної культури радянського суспільства.

Обєктом дослідження даної роботи є політична та культурна сфера суспільства.

Предметом дослідження є складові механізму реалізації та відтворення масової політичної культури радянського суспільства.

У якості гіпотези висувається припущення, що механізм відтворення масової політичної культури радянського суспільства трансформувався відповідно до сучасних політичних особливостей пострадянських країн.

Відповідно до мети, завданнями дослідження є:

. проаналізувати наукову літературу стосовно теми роботи;

. означити масову політичну культуру як соціальний феномен (сутність, функції, структуру масової політичної культури);

. розглянути особливості масової політичної культури радянського суспільства (функції, цінності, стереотипи тощо);

. дослідити місце політичної соціалізації у відтворенні масової політичної культури, в тому числі системи політосвіти населення;

. проаналізувати роль ЗМІ у поширенні масової політичної культури радянського суспільства.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять філософський, загальнонауковий та конкретно-наукові методи дослідження у їх політологічному вимірі. Методи аналізу та синтезу були найбільш використовуваними серед загальнонаукових методів. Використовувався також критико-конструктивний метод при аналізі сприйняття й оцінки обєктивної дійсності індивідом.

Дане дослідження має новизну в тому аспекті, що вперше на рівні студентської роботи досліджуються поняття та зміст масової політичної культури, а також її особливості в радянські часи.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі роботи розглянуті загальнотеоретичні особливості існування масової політичної культури як соціального феномену, в другому розділі досліджено окремі складові масової політичної культури радянського суспільства, в третьому розділі - механізм відтворення масової політичної культури радянського суспільства.

Робота може бути використана в наступних дисциплінах: політологія, політична культура, політична та соціальна філософія, історія, політична психологія, політична соціологія, історія політичної думки.

Розділ 1. Масова політична культура як соціальний феномен

.1 Поняття та сутність масової політичної культури

Починаючи дослідження масової політичної культури, необхідно зазначити, що вона є складовою більш широкого явища - політичної культури суспільства.

Термін "політична культура" був уведений у науковий оборот в XVІІ столітті німецьким філософом Йоганном Готфридом Гердером (1744-1803). З тих часів він у різних інтерпретаціях використовується багатьма політичними теоретиками. Концептуальна розробка цього поняття була почата в американській політології в 50-60-х роках XX століття[65].

Класичне визначення поняття "політична культура" було дано Г. Алмондом і Г. Пауеллом у їхній роботі "Порівняльна політика"[102].

Політична культура, визначили автори, являє собою сукупність індивідуальних позицій й орієнтації учасників даної системи. Це суб'єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм значення.

За словами Н. Сазонова, політична культура трактується як загальне поле функціонування двох систем суспільства: політичної й культурної. Через нього суспільна культура впливає на характер політичних відносин, а ті, у свою чергу, впливають на культуру суспільства. Як частина культурної системи суспільства політична культура містить у собі тільки ті культурні елементи, які задіяні в політичному процесі. Вона детермінує політичне поводження суспільства, форми участі громадян у політичному житті, функціонування й розвиток політичних інститутів. Політична культура - це частина духовної культури народу, що включає елементи, пов'язані із суспільно-політичними процесами. Вона активно взаємодіє з іншими видами суспільної культури: економічної, правової, релігійної й т.д. Як компонент політичної системи політична культура концентрує в собі соціально-психологічні фактори політичного життя. Важливу роль у ній відіграє політична свідомість - сукупність подань, цінностей, переконань, установок і т.п. , які відбивають владні відносини в суспільстві й політичні інтереси громадян. Але ототожнювати їх не можна[65].

Поняття "політична культура", по-перше, характеризує не тільки політичну свідомість, але й політичне поводження. Свідомість настільки включається в політичну культуру, наскільки вона обумовлює поводження громадян.

По-друге, поняття "політична культура" охоплює не всю політичну свідомість і не все політичне поводження, а лише їх усталені, типові прояви. На думку російського філософа М. X. Фарукшина, політична культура являє собою сукупність стереотипів політичної свідомості й поводження[86,с.104].

По-третє, поняття "політична культура" відбиває не просто сукупність політичних стереотипів суспільства, а типовий комплекс ідеальних поглядів про політику, що включає розуміння того, якою має бути політична система, як вона повинна функціонувати. Саме ці подання спрямовують діяльність людей у сфері політики.

По-четверте, поняття "політична культура", крім раціональних, логічних факторів політичної поведінки, включає також її несвідомі, афектні аспекти: типові прояви в політиці темпераменту, емоцій, властиві тій або іншій соціальній спільноті.

Політична культура - це сукупність індивідуальних відносин й орієнтацій до політичних об'єктів, що базуються на певному рівні політичної ідеології й суспільної психології. Можемо погодитися з думкою Н. Сазонова про те, що політична культура - це єдність об'єктивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки й суб'єктивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя[65].

Політична культура являє собою своєрідну систему політичних цінностей й орієнтацій, характерних для даної країни, суспільства, цивілізації. Вона є однієї з найважливіших складових і домінант політичного розвитку будь-якої держави. Від її стану й розвитку, якості політичних цінностей і переважних політичних орієнтацій залежать політичний потенціал суспільства, перспективи його політичного й історичного генезису. Знання політичної культури дає можливість глибокого проникнення в сутність політики, припускає розуміння всебічного впливу культури на політичні явища й процеси.

За ступенем поширення розрізняють масову й елітарну політичну культуру.

Починаючи з 60-х рр. поняття масова політична культура як складова більш узагальнюючого поняття масова культура переживає друге народження, а з другої половини 80-х рр. запроваджується в науковий апарат політичної та близьких до неї наук. Масова політична культура стала предметом спеціального аналізу у творах багатьох науковців. Психологічне обґрунтування поведінки мас і масової культури подається в праці Г.Лебона Психологія народів і мас[41, с.12]. На його думку, вирішальну роль у соціально-політичних процесах відіграють емоції, а не розум. За Г. Лебоном, поведінка людей серед натовпу - це форма масового психозу[41, с.15]. Різноманітні аспекти масової політичної культури та свідомості опрацювали М.Вебер[14], Х.Ортега-і-Гассет[74], Ф.Хайек[88], Г.Шиллер[95].

У працях західних політологів поняття маса застосовується як психологічний термін, що базується на емпіричному безпосередньому досвіді сучасної людини, підпорядкованому пристрастям. Поняття маса розглядається як втілення стадності, шаблонності, безпорадності, уніфікованості, втілює відчуження від інтелектуального акту мислення. В.Бехтєрєв запровадив до наукового обігу поняття субєктивної групової свідомості[70].

Осмислення цього поняття є суттєвим для політики, оскільки воно є своєрідним фокусом, у якому сходяться всі суттєві зрізи суспільного буття і суспільної свідомості (як позитивні, так і негативні). При розгляді змін у суспільній культурі чимало цікавих спостережень і висновків можна почерпнути з теорії масової комунікації в цілому та з окремих теоретичних розробок вітчизняних і зарубіжних дослідників проблем формування масової політичної культури. Найбільш ґрунтовні розвідки з цих проблем в радянській науці належать В. Грушину, Г.Дилигенському, А. Уледову, Я. Любивому.

Зокрема, на думку Б. Грушина, масова свідомість не збігається з жодним із відомих видів свідомості: індивідуальним і суспільним, класовим і некласовим, теоретичним і повсякденним, релігійним чи атеїстичним. Масова культура виступає як складне багатошарове утворення, що є переплетенням різноманітних форм культури, обумовленою існуванням поруч соціальних підсистем, у тому числі і засобами масової комунікації. Масова культура не прив'язана жорстко до якогось одного типу і виду масових спільностей, для яких воно було б їхньою власною культурою[21,с.71]. Г.Дилигенський підкреслює ту особливість масової культури, що до неї входять знання, уявлення, вироблені всією масою , і що в ній відображені лише ті знання, уявлення, норми, цінності, переконання, що є загальними, типовими для даної сукупності індивідів. Масова культура відрізняє, по-перше, соціальну типовість всіх утворюючих його компонентів, по-друге, їхнє визнання, санкціонованих тією або іншою масовою спільністю. Масова культура є реальною культурою в тому розумінні, що вона існує в масиві індивідуальних культур; індивід є специфічним суб'єктом масової культури, хоча це і не означає ототожнення цієї культури з індивідуальною[24, с.202].

Відомий український політолог Б. Кухта зазначає, що політична культура існує у вигляді різних форм - національної, народної, масової, елітарної тощо. Найширшим поняттям є національна політична культура, яка включає в себе народну, масову та елітарну культури. Вона становить сукупність усього духовного, що пов'язано з типом владних відносин і специфікою реалізації влади, які притаманні певній нації, усій системі її політичних цінностей, особливостей національних владних почуттів, уявлень, переживань, її призначення в забезпеченні якісного та кількісного розширеного відтворення нації, виправдання естетичними засобами її існування. Разом із тим, це певна система політичних ідеалів, символіки, підсистема громадянського виховання, багатства політичної літератури, мистецтва, яка спирається на етнічний матеріал, традиції, звичаї нації. Тому зрозуміло, що політичні культури націй - це певний синтез різноманітних елементів різних культур. У зв'язку з цим, дехто вводить ще поняття субкультури, під яким розуміються сформовані всередині пануючої національної культури певні автономні утворення різних етнічних, релігійних меншин. Саме вони часто визначають мислення та стиль життя окремих носіїв культури[40, с.220].

Б. Кухта підкреслює, що у межах національних політичних культур розрізняють дещо вужчі поняття - народні, або (як їх називають деякі теоретики) масові культури. Поняття народної політичної культури має два значення. Перше - марксистське, що включало в себе розуміння її як політичної культури трудящих мас зі своїми цінностями, певними рисами, стереотипами. Для неї характерні доступність, простота, врахування інтересів і прагнень загалу, звідси - демократизм, колективізм, досить чітке розмежування «свій - чужий» тощо. Народна культура розглядалася марксистами як така, що протистояла буржуазній елітарній і масовій культурам. Тут панувала своя система позитивних героїв - людей праці, трудящих, борців за соціальну справедливість, рівність, всезагальне щастя для знедолених мас. Героями були найчастіше передовики виробництва, захисники держави, правопорядку (нижчі чини). Цінностями виступали колективізм, інтернаціоналізм, обов'язки перед Батьківщиною, самопожертва, самовідданість у праці та навчанні, милосердя. Темами мистецтва найчастіше виступали не так політичні, як трудові процеси, технологічні, апологетика політичного режиму, боротьба зі зловживаннями. Засуджувалася гонитва за прибутками, великодержавність, шовінізм (як правило, інших націй), нечесність, зрада. У той же час монополізація влади, відчуження народних мас від політики дало можливість марксистам перетворити народну за суттю політичну культуру на ілюзорну, свого роду марево, фікцію, оздоблену народними традиціями, освячену певними звичаями[40, с.220-223].

Таким чином, масова культура носила догматичний характер, а, тому засвоювалася поверхнево, не торкаючись билинних шарів людської свідомості.

Б. Кухта виділяє друге значення народної політичної культури, пов'язане з синтезом народних традицій і звичаїв із режимними цінностями. Воно наближене до поняття масової політичної культури, яке з'являється, коли в національній культурі виділяють елітарну. У радянській науковій літературі масова культура відносилася лише до капіталістичного світу, оскільки там існував розподіл на елітарну та масову культури. Зрозуміло, що в СРСР панувала, на думку марксистів, лише народна культура, соціалістична за змістом і національна за формою.

Автор наводить слова науковця з проблеми масової культури О. Кукаркіна, який зазначав, що «у соціалістичних країнах... культура для мас і культура, що народжується масами, протиставляється за своєю суттю буржуазній стандартизованій споживацькій псевдокультурі» [37].

Отже, із розподілом національної культури на елітарну та масову до поняття масової культури (яка виникає з приходом народних мас у політику, парламентаризмом, науково-технічним прогресом) включаються ілюзії доступності політичної діяльності для загалу громадянства. Засоби масової інформації створюють можливість для спілкування з владою, для співучасті мас у політичних процесах, для їхнього співпереживання, в зв'язку з цим.

Масова політична культура на думку Б. Кухти формується з поширенням системи загального виборчого права, вона створює ілюзію регулярної участі всього громадянства в політичному житті. Разом із тим, марксистські критики мали певну рацію, заперечуючи масову культуру, оскільки вони зауважили її слабкі сторони: панування шаблонних цінностей, низькоякісних стереотипів, неприхований культ грошей, заперечення оригінального, самобутнього. Масова культура спирається на культ героїв - божків, мас, супергероїв, наслідування яким насаджується модними рекламними кліпами. Навколо них формується атмосфера масової істерії, некритичності, що особливо помітно з розвитком шоу-бізнесу. З іншого боку, пояснення феномену масової культури вимагає нетрадиційного підходу до неї, оскільки її висока ефективність супроводжується явищем демонізму. Суть його - у вмінні зводити всяке явище високої культури до посереднього рівня загалу, підтримки тваринних, примітивних інстинктів, нерозвинених смаків. Отже, формування масової культури спирається скоріше на несвідоме, на інстинкти мас, їхнє заохочення, сприяння їм. Окрім цього, масова культура певною мірою формується на навчанні, в основі якого лежить інстинкт наслідування, жіночі початки, конформізм, а також спеціальна система продуманих символів і стереотипів. Іншими словами, усе те, що спирається на національні політичні традиції, звичаї, входить у народну культуру, однак бездумна їхня абсолютизація перетворює її на масову культуру[40, с.220-223].

Із розвитком масової культури в національній політичній культурі виділяється елітарна культура. Під нею розуміють культуру політичного, національного керівництва вибраних, зрозумілу більше для «своїх», вона притаманна політичній еліті та включає в себе певний кодекс поведінки, норм взаємовідносин у суспільстві, систему вибраних цінностей, специфічну психологію, суму певних уявлень і образів. Якщо звернутися до минулого, то це й афінська культура, яка була культурою вільних громадян, рабовласників, це дворянська культура Середньовіччя, це патриціанська культура міст-республік, це культура буржуазного істеблішменту, менеджерів, вона є культурою матеріального достатку, наявності вільного часу, всебічно розвинутих особистостей. Що ж до впливу політичної культури на політичні процеси та інститути, то завдяки йому відтворюються традиційні форми політичного життя. Це пояснює, чому більшість революцій найчастіше завершується або поверненням до старого порядку, або терором, за допомогою якого можна примусити людей сприйняти нові для них революційні цінності. Окрім цього, політична культура здатна породжувати нові, нетрадиційні форми суспільно-політичного життя. Нарешті, вона може ще й комбінувати елементи минулого та майбутнього політичного ладу[40,с.223].

Слід зазначити, що безпосередньо масова політична культура у вітчизняній політології була предметом лише поодиноких досліджень, серед яких, як одне з найбільш ґрунтовних та актуальних для сучасних українських умов, можна виділити дослідження В. Курілло «Масова політична культура України доби реставрації капіталізму».

В цьому дослідження, автор вказує, що «масова політична культура у загальноприйнятому розумінні є специфічним видом політ культури, що виокремлюється у форматі розрізнення політичної культури «мас» та політичної культури «еліт»[39, с.75].

Таким чином, автор також розглядає масову політичну культури як різновид загальної політичної культури, що виокремлюється за ознакою поширення.

Говорячи про масову політичну культуру сучасного українського суспільства, В. Курілло зазначає, що «проблематика масової політичної культури сучасного українства набуває важливого та актуального значення, по-перше, від її стану принципово залежатиме підтримка народом обраного правлячою елітою напрямку розвитку країни. По-друге, саме характерні якості масової політичної культури дозволяють крупному капіталу та його бюрократії усталено панувати шляхом поперемінного передавання влади через вибори від одного свого угруповання до іншого, створюючи таким чином ілюзію демократії та народовладдя. По-третє, все більша частина політикуму та наукової спільноти усвідомлює як визначальний вплив політичної культури на результати, яких сягає країна. Нарешті, по-четверте, у багатьох людей виникає глибоке занепокоєння динаміка масової політичної культури, коли позбавлення старих негативних властивостей супроводжується виникненням та посиленням нових хибних якостей»[39,с.75].

Це ілюструє роль та значення, яке відіграє масова політична культура в сучасному суспільстві.

Таким чином, узагальнюючи характерні ознаки масової політичної культури можна спробувати дати визначення, що масова політична культура - це політична культура, що вироблена для мас і культура, що народжується масами (стереотипи, міфи, цінності, уявлення тощо), яка спрямована проти мас в інтересах еліти, та яка привчає суспільство до несвідомого, некритичного та пасивного сприйняття політичної дійсності.

Масова політична культура також, у свою чергу, може складатися із численних субкультур, в основі яких лежать класові, етнічні, регіональні або інші розходження. Аналогічні в чомусь феномени вивчалися колись під найменуваннями національного характеру, темпераменту, духу або міфу, політичної ідеології, національної політичної психології й фундаментальних політичних цінностей[103].


.2 Етапи формування масової політичної культури

Різнобій в оцінках масової політичної культури іноді виникає через те, що це явище трактується занадто абстрактно, не історично. Правильніше було б розглядати масову культуру не тільки як явище поточного дня, але як явище історично обумовлене, що розвивається, що здобуває різні національні форми. У зв'язку з цим виявляється дуже важливим простежити основні віхи розвитку масової політичної культури від її виникнення до сучасності. Можна також спробувати умовно виділити певні стадії осмислення названого процесу в історії вітчизняної суспільно-політичної думки.

. Період до середини ХІХ ст. можна умовно назвати періодом соціальних передчуттів і пророцтв. Масового суспільства як такого ще не було, але думка про нього вже активно формувалася.

. Наступний період - час зародження масового суспільства (друга половина ХІХ - початок ХХ століття.) Він тісно пов'язаний з промисловим підйомом, будівництвом заводів і залізниць, формуванням єдиного ринку, ростом національного й іноземного капіталу, розвитком експлуатації мас. Паралельно зі створенням масового фабричного виробництва й споживчого ринку в цей час створювалася індустрія розваг: бульварна література й кіно, ілюстровані видання для масової публіки, модні журнали, плакат й афіша, реклама й ін., які в подальшому стали могутнім інструментом розповсюдження масової політичної культури.

. Особливе значення мав післяжовтневий період 20-40-х рр., доба «сталінізму» коли процеси "масовізації" у вітчизняному суспільстві розгорнулися на якісно й кількісно новій основі. Вирішальну роль при цьому зіграли не тільки техніко-економічні, але й політичні фактори - те, що масова культура в СРСР цілеспрямовано використовувалася як засіб політичної мобілізації й освіти народних мас. Радянське суспільство не виробило свого "середнього класу" аналогічно тому, як це зробило західне суспільство або, принаймні, замовчувало про його існування. Культурна політика в СРСР орієнтувалася на потребі "нижчого класу". По деяких параметрах масова культура радянського суспільства зближалася з масовою культурою західного типу, наприклад, голлівудської, по деяким - істотно від її відрізнялася. У цілому, радянську модель масової політичної культури можна було б визначити як мобілізаційну, на відміну від західної - споживчої[104].

. У якості особливого історичного рубежу необхідно виділити період 50-70-х рр. У цей період в основному завершувався перехід від традиційного доіндустріального типу суспільства до масового індустріального. У середині 60-х рр. у СРСР зрівнялася чисельність сільського й міського населення. У широких масштабах велося типове індустріальне житлове будівництво, що дало можливість розселяти комунальні квартири. Розвивалося масове телемовлення, спочатку чорно-біле, а потім і кольорове. У родинах робітників та службовців з'явилися такі предмети побутової техніки, як холодильники, пральні машини, радіоли й магнітофони, а в деяких найбільш забезпечених - особистий автотранспорт. Все це робило населення більше автономним від комунально-колективістської сфери, а з іншого боку - більше залежним від ринку товарів масового споживання. Виникли й нові форми культурного проведення дозвілля: туризм, аматорська фотографія, молодіжні й артистичні кафе, клуби по інтересах. Утворювалися своєрідні зони дистанціювання від простору влади, з характерними для них, символікою й ритуалами, наприклад, широко відомий КСП - клуб самодіяльної пісні. Одночасно, держава намагалася впливати на цей процес, створюючи «ідеологічно правильні» осередки, такі, як кружки творчості, та ін.

. В 60-і - 70-і рр. у Радянському Союзі, фактично, процес формування суспільства споживання зайшов уже далеко, хоча ні в яких статистичних даних й офіційних документах він не фіксувався. Зазначені зміни створювали значні труднощі для радянських лідерів, які в очах мільйонів людей втрачали колишній ореол духовних вождів, перетворюючись у пересічних розподільників матеріальних благ. Незважаючи на люті філіппіки проти "споживання" і міщанства, що звучали майже в кожному виступі Н.Хрущова й Л.Брежнєва, «аскетичний» ідеал безповоротно губив свою привабливість.

У цей час у СРСР можна спостерігати змішання рис індустріального й постіндустріального суспільства. При обмежених економічних ресурсах має місце найсильніший демонстраційний ефект західної цивілізації. Відбувається поступовий перехід від "мобілізаційного" до "споживчого" типу масового суспільства, однак цей процес дуже суперечливий, що ускладнюється безліччю хворобливих явищ[104].

. Нарешті, останнім, на сьогодні, етапом розвитку масової політичної культури в нашій та пострадянській країнах можна вважати перехід від суспільства споживання до інформаційного суспільства, якій триває від часів руйнування СРСР дотепер.

.3 Структура та функції масової політичної культури

Розглядаючи структуру масової політичної культури, можна спиратися на структуру політичної культури взагалі.

Класичне визначення сутності політичної культури належить американським політологам Г. Алмонду й С. Верба: "Політична культура - це суб'єктивна сфера, що утворює основу політичних дій і надає їм значення"[2,с.19-22]. Таким чином, політична культура відбиває не політичний вчинок, а його мотивацію. Мотивація ж людської поведінки може носити як усвідомлений, так і неусвідомлений характер. Відповідно, в рамках політичної культури виділяється два головних компоненти - політична психологія й політична свідомість.

Відповідно, ці ж два основних компоненти можуть бути виділені й у масовій політичній культурі.

Політична психологія - це особливий стиль політичного мислення, поведінки, сприйняття світу політики, заснований на комплексі підсвідомої мотивації публічної діяльності людини. Можна виділити кілька головних частин політичної культури, формованих на неособистісній базі й утворюючої ірраціональний, психологічний вплив на політичні установки індивіда. До них можна віднести політичні знаки, досвід і легенди[41, с.29].

Політичний знак - це символ, що виконує комунікативну функцію між особистістю й владою. Особливістю політичної символіки є її образний характер. Та раціональна інформація, що відбита в знаку (значення використовуваного кольору або частин герба), не є принциповою з погляду політичної комунікації. Зміст знака зобов'язаний бути зрозумілий безлічі індивідів інтуїтивно. Знак націлений на емоційне сприйняття, психологічну мобілізацію індивіда. До політичних символів можна віднести прапор, герб і гімн країни, гасла, пам'ятні дати, політичні ритуали (демонстрації, мітинги, святкові збори й т.д.). На відміну від політичних знаків стереотипи підсумують досвід тільки якої-небудь окремої групи, причому в спрощеній і деформованій формі. Стереотипи відрізняються сильною емоційною забарвленістю [104]. Вони націлені на ірраціональне сприйняття й активне відторгнення інформації, яка суперечить стереотипу. Характерною рисою стереотипів також є їх персоніфікованість - наближеність до особистого досвіду індивіда, орієнтація на сприйняття й інтерпретацію подій з погляду вибору особистих поведінкових моделей.

Політичний досвід - це схематичне ціннісно-зорієнтоване уявлення про політику. У повсякденній свідомості досвід виконує функцію первинної політичної орієнтації, створює певний код політичного поводження, що не залежить від оптимального аналізу навколишнього світу.

Політичний міф - це статичний, веріфікований політичний образ. Основною функцією міфу є впорядкування сприйняття складної політичної дійсності, створення бази для однозначної інтерпретації суперечливих фактів і подій. Міф більш раціональний у порівнянні з емблемою або стереотипом. Він націлений на структурування політичного досвіду мас, несе правильно сприйману інформацію. Але його дія на політичну поведінку людини, у реальності, також є сугубо психологічною. Міф відтворює фундаментальність віри - спирається на допущення, не потребуючи перевірки й незалежно від їхньої істинності. Тому міфологічна свідомість тільки опосередковано відбиває реальну практику публічних відносин. Міф вибудовує власний мир і свою систему фактів і причинно-наслідкових зв'язків. Найпоширеніші в масовій політичній культурі схеми політичної міфотворчості - теми змови, "золотого століття", «золотого мільярда», героя (рятівника), єдності. У кожному разі міф служить до цього всього для адаптації свідомості певної частини суспільства до нових політичних реалій, що не знаходять оптимального, логічного пояснення. Часто міф є методом втечі від незрозумілої й непідконтрольної дійсності[28].

Політична свідомість - усвідомлення субєктом своїх політичних інтересів, прагнень і несвідомих потягів. Вона розглядається у вигляді сукупності ідей, знань, оцінок та певних переживань [40, с.46]. ЇЇ простим елементом, що формується на особистому рівні, можна вважати раціоналізовані стереотипи політичного поводження мас, усвідомлено сприйняті спонукальні мотиви. Для складання публічної політичної свідомості більше важлива політична філософія - як елемент загальних світоглядних подань, своєрідна проекція філософських категорій на сферу політики, політична ідеологія - систематизовані, відносно несуперечливі комплекси політичних цінностей, покликані консолідувати їхніх прихильників, відбити корінні інтереси тих або інших соціальних груп[11].

Узагальнено, структуру масової політичної культури можна представити у вигляді, що наведений на рис. 1.













Рис. 1. Складові масової політичної культури

Існують різні види політичних символів: символи ідеї, символи дії (ритуали), символи об'єкти, символи персони, символи звуки.

Протягом останнього років відбувається небачений по масштабах процес відновлення соціальної символіки. Зміна державної символіки на основі відтворення символів України дорадянських часів з'явилася одним з основних актів сучасної символотворчості. Її передувало поступове впровадження в спосіб життя нової символічної реальності, вираженої у вигляді обновленого відеоряду кіногероїв і літературних персонажів, що персоніфікують цінності насамперед ринкового суспільства, у появі неологізмів у побутовій та офіційній мові[63, с.102].

Цікавим із цього погляду є поняття "язикового смаку епохи". Мовний смак це, по суті, ідеал користування мовою відповідно характеру епохи, це соціальне по природі, засвоюване кожним носієм мови так зване почуття, або чуття мови, що є результатом мовного й загально-соціального досвіду, несвідомої по більшій частині оцінки його тенденцій, шляхів прогресу. На думку фахівців, язикова еволюція найбільше активно проявляється в періоди корінних реформ, а найважливішим мотивом язикової еволюції є взаємодія діалектів, особливо соціодіалектів.

На перших етапах становлення політична символіка в багатьох випадках має характер "антинорми" і несе в собі код міжгрупового бар'єру, зону розрядження контактів і зв'язків. Із цим зв'язана міжетнічна напруженість, що виникає в різних регіонах України, політична агресивність багатьох партій й об'єднань на перших етапах свого становлення. Надалі, як правило, відбувається трансформація символіки від "антинорми" до "норми", що свідчить про те, що нове соціальне співтовариство або група від спорудження меж і міжгрупових бар'єрів переходить до організації соціальної взаємодії.

Знання закономірностей функціонування символічного простору соціуму є особливо корисним в епоху перехідних суспільств, тому що одним з основних механізмів реформування соціуму є зміна символічних комплексів і систем. Будучи предметним, речовим уособленням духу епохи, живим змістом, символ відкриває нові грані в соціологічних дослідженнях масової свідомості, менталітету, соціального характеру соціуму[63, с.103].

Проблема сучасного міфологічного мислення впритул пов'язана з питаннями формування ідеологій, психологічними механізмами формувань ідей, ідеалів і т.п. Інтерес до механізмів функціонування соціального мислення, бажання зрозуміти, як формується соціальна ідея, у якому виді вона з'являється в семантичному просторі сучасного соціуму ці й інші питання ініціювали постановку проблеми сучасного міфологічного мислення.

Багато фахівців говорять про наявність міфологічної потреби в масовій душі, про потребу в міфі. На думку Черстертона, міфи вгамовують деяку частину потреб людини, які вгамовує релігія. Це свідчить про перевагу компенсаторної функції сучасного міфу над пізнавальною, властивою класичному міфу.

Класичний або первісний міф визначається як проста (спрощена), образна, пояснююча й вказуюча певний спосіб дій схема миру. Інші властивості й соціальні функції міфу, наприклад, його здатність виражати символічну причетність індивіда до колективу, його залученість у події, пережиті разом з іншими індивідами та ін., вторинні й нашаровуються на його головні й первинні функції.

Сучасна політична міфологія - це спроба зрозуміти й ілюзорно обґрунтувати лінію поведінки в умовах, коли пізнання справжніх причин і закономірностей явищ неможливо в силу механізмів відчуження. Сучасний міф виникає не в умовах вузького практичного досвіду, як міф традиційний, але в умовах досить широкої, хоча й роздробленої, практичної бази, коли прагнення до синтезу світогляду в наявності, а засобів для виконання такого синтезу немає[63, с.104].

Масова свідомість - найважливіша форма прояву реальної свідомості суспільства. Відрізняючись від спеціалізованої і повсякденної свідомості, воно в той же час синтезує їх, засвоює ідеї і погляди, притаманні спеціалізованій свідомості, і в той же час безпосередньо відображає дійсність на повсякденному рівні[85]. Крім вищезазначених вчених проблемами масової свідомості займалися й такі науковці як І. Бойченко, Н. Козлова, М. Шахзадеян. Наприклад, І. Бойченко і Н. Козлова відзначають, що в масовій свідомості органічно сполучена повсякденна і теоретична свідомість. Вони вважають, що свідомість мас проникає у всі сфери суспільної свідомості (суспільну психологію, ідеологію, науку), функціонує у всіх її формах (економічній, політичній, правовій, моральній, естетичній і філософській свідомості)[8, с.38].

А ось Шахзадеян М.А. пропонує розрізняти поняття "свідомість мас" і "масова свідомість", оскільки для того, щоб стати масовим, ті чи інші погляди і переконання, ті чи інші знання повинні бути внесені у свідомість мас. Щоб бути сприйнятими масами, ця свідомість повинна бути "масовою", тобто повинна так чи інакше відповідати існуючим суспільним інтересам мас, бути для них зрозумілою і доступною[91].

У масовій свідомості, на відміну від суспільної психології, елементи соціального знання (ідеології) не тільки міцно вплетені в психологічну тканину соціальних почуттів і емоцій, але й існують у більш-менш відносно самостійній повсякденно-логічній формі, при якій мають місце окремі блоки систематизації і концептуальності соціального знання.

Водночас масова свідомість сьогодні - це певний рівень соціальних знань, що існують у відповідній суспільно-психологічній сфері. Масова свідомість виступає синтетичною єдністю різного роду знань і суспільної психології, соціальних орієнтирів, цінностей, практичних установок[92, с.24-27].

У політичній сфері суспільства простежується процес організації керування суспільством відповідно до визначених класових і групових інтересів. Велику роль у цьому відіграє ідеологія як концентроване відображення інтересів різноманітних спільностей і їх цілеспрямована діяльність у визначене річище. Аналізована крізь призму цієї сфери громадського життя, масова свідомість виступає як більш організована, активна, як така, що володіє великою концентрацією енергії дії. У духовній сфері життя суспільства здійснюється процес виробництва всієї суспільної свідомості, у тому числі і масової свідомості, розподіл і споживання духовних продуктів, підвищення культурного рівня як окремих індивідів, так і великих груп. Велику роль тут відіграє масова і міжособистісна комунікація.

Інтеграція ідеології в масову політичну свідомість і її перехід у переконання - складний процес, що відбувається в рамках соціально-політичної практики суб'єкта масової свідомості. Існує точка зору, що «безпосереднім джерелом» цієї свідомості є соціально-політичний досвід (власний досвід мас) і що саме поняття досвіду дозволяє розкрити джерела відносної автономії масової політичної свідомості як стосовно ідеології, так і стосовно соціального буття мас[101].

Масова політична культура виконує ряд функцій, основні з яких розглянуті нижче.

. Насамперед, необхідно мати у виді, що масова політична культура забезпечує нагромадження й передачу політичного досвіду, що необхідно для підтримки стійкості системи політичних відносин.

Слід зазначити також, що в рамках масової політичної культури досвід не тільки накопичується, але і як би освячується, включаючись у традицію.

. Наступною функцією масової політичної культури є впорядкування й регулювання політичних відносин. У цьому випадку культура вторгається, часто примусовим образом, у повсякденне життя людини. За допомогою норм і приписань громадське життя здобуває впорядкованість і доцільність.

. Одна з найважливіших функцій масової політичної культури - виховна. Вона проявляється в політичному формуванні особистості на основі цінностей, що відповідають інтересам пануючих класів.

Деякі дослідники виділяють такі функції, як нормативна, комунікативна й сігніфікативна.

. Нормативна функція служить забезпеченню стабільності політичної системи й спрямована на забезпечення за допомогою використання політичних норм такої поведінки громадян, що служило б ефективному досягненню її мети. Однакові правила поведінки, що представляють собою, у політичному процесі, політичні норми, покликані впорядковувати повторювані дії механізмів політичної системи суспільства, роблячи його функціонування більше передбачуваним й організованим.

. Комунікативна функція масової політичної культури служить забезпеченню політичного спілкування членів суспільства й трансформації індивідуальної політичної культури в групову, груповий - у національну, національної - у загальнолюдську. Вона сприяє мобілізації великих спільностей на реалізацію масштабних соціально-значимих цілей. Комунікативна функція забезпечує взаєморозуміння різних шарів суспільства, хоча й не гарантує їх від зіткнень між собою.

. Сігніфікативна функція випливає з того, що дії, звичаї і явища здобувають політико-культурне значення лише в конкретному політичному й історичному контексті, займаючи своє місце в системі цінностей і поведінкових орієнтирів людей. Такі елементи масової політичної культури виділяються з повсякденного життя й здобувають символічне значення, починаючи жити вже своїм власним, іноді пофарбованої міфічними фарбами життям. Так, з роками відірвалися від своїх носіїв імена Вашингтона, Леніна й перетворилися у своєрідні легенди, що мають величезне політико-культурне значення. Іноді ці сігніфікативні символи приводять до жорстокої політичної боротьби.

Таким чином, функції масової політичної культури забезпечують нагромадження й передачу політичного досвіду, додають громадському життю впорядкованості і доцільності та, в свою чергу, приховану шаблонність, слугують забезпеченню стабільності політичної системи й політичного спілкування членів суспільства.

Розділ 2. Особливості масової політичної культури радянського суспільства

.1 Роль ідеології у формуванні та відтворенні масової політичної культури

Ідеологія - це організована сукупність ідей <#"justify">Алексеев С. С. Право и правовая культура в советском обществе/ Алексеев С. С. - М.: Прогресс, 1991. - 229 с.

Алмонд Г.А. Гражданская культура и стабильная демократия/ Алмонд ГА., Верба С. // Политические исследования. -1992. -№ 4.-С.19-22

Андрухов Н. Р. КПСС о повышении политической культуры масс/ Андрухов Н. Р. - М.: Знание, 1985. - 64 с.

Антоненко В. Г. Політологія/ Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В. - К.: ВЦ "Академія", 2006. - 568 с.

Багатопартійність в Україні і формування політичного лідерства // Черкащина в новітній історії української нації та держави. Збірник наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С.13-22.

Балтинене Э. Ю. Современная „массовая культура в нашем кругозоре/ Балтинене Э. Ю. - Вильнюс : о-во "Знание" ЛитССР, 1978. - 19 с.

Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему аналізу/ Блондель Ж. Пер. с англ. яз. - М.: Б. и., 1992. - 135 с.

Бойченко И. Осведомлённость масс как предмет общесоциологического иследования/Бойченко И., Козлова Н.//Философ. мысль. - 1985. - № 2. -С. 38-44.

Бурдяк В. І. Політична культура, ідеологія, психологія/ Бурдяк В. І., Ротар Н. Ю. - Чернівці: Рута, 2000. - 104 с.

Бурдяк В. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів/ Бурдяк В., Ротар Н. - Чернівці: Рута, 2004. - 328 с.

Вайнштейн Г. И. Массовое сознание и социальный протест в условиях современного капитализма/ Вайнштейн Г. И. - М.: Наука, 1990. - 167 с.

Валевський О. Л. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу/ Валевський О. Л., Ішмуратов А. Т. - К., 1997. - 101с.

Василенко В. К. Долгосрочная программа идеологической, массово-политической работы партии/ Василенко В. К. - Киев: о-во "Знание" УССР, 1983. - 24 с.

Вебер М. Политика как призвание и профессия/Вебер М. Избранные произведения. Пер. с нем. - М.: Прогресс, - 1994.- С. 602-643.

Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування // #"justify">Габрилович Е. О том, что прошло/ Габрилович Е. - М.: Искусство, 1982. - 323 с.

Герасіна Л. М. Політологія: Академічний курс/ Герасіна Л. М., Журавський В. С., Зимогляд В. Я. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2006. - 520 с.

Гершкович З. И. Парадоксы „массовой культуры и современная идеологическая борьба/ Гершкович З. И. - М. : Знание, 1983. - 64 с.

Гончарук Г. И. Идеологическая работа КПСС: опыт формирования коммунистического мировоззрения/ Гончарук Г. И., Шелест Д. С. - Киев: о-во "Знание" УССР, 1984. - 488 с.

Горбатенко В.П. Системна інтерпретація політичного лідерства/ Горбатенко В.П., Бутовська І. // Вища освіта України. - 2002. - № 3. -С.119-121.

Грушин Б. Мнения о мире и мир мнений/ Грушин Б. - М.: Политиздат. - 1967. - С.71.

Гусев Ю. А. Буржуазная „массовая культура - орудие антикоммунизма/ Гусев Ю. А., Позняков В. В. - Минск: о-во "Знание" БССР, 1981. - 19 с.

Деякі тенденції розвитку політичного лідерства в пострадянський період // Наукові записки ІПіЕНД НАН України. - Випуск 11. - К., 2000. - С.46-55.

Дилигенский Г. Социально-политическая психология/ Дилигенский Г. - М.: Наука, 1994.- С.202.

Добротворский С. Фильм Чапаев. Опыт структурирования тотального реализма/ Добротворский С. // Искусство кино. - 1992. - №11. - С. 45-50.

Дорошенко Е. Н. Американские лидеры и проблемы внешней политики США (1940-1950-е годы)/ Дорошенко Е. Н., Сидоров А. А., Юрченко С. В. - Севастополь: Флот України, 2001. - 96 с.

Жмыриков А. Н. Психология политического лидерства в современной России/ Жмыриков А. Н. - Н. Новгород: Нижегор. гуманитар. центр, 1996. - 190 с.

Идеология и политика современной социал-демократии: Указ. сов. и зарубеж. лит. за 1970 - 1977 гг. / Подгот. И. А. Халий, В. И. Гарипова, Н. В. Карпова, З. М. Кононова.- М.: ИМРД, 1979. - 169 с.

Карахан Л. Конец века - конец чернухи? Круглый стол/ Карахан Л., Рубинштейн Л., Лейдерман Ю. // Искусство кино, 1998. - №4. - С. 158-174.

Карахан Л. В поисках новых ценностей. Круглый стол/ Карахан Л., Сиривля Н., Гульченко В.// Искусство кино. - 1990. - №5. - С. 29-50.

Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні/ Карнаух А. [Електронний ресурс] // Режим доступу http://www.personal.in.ua/article.php?ida=573. <C:\Users\Пользователь\AppData\Local\Temp\Интернет\Проблеми становлення сучасної політичної культури в Україні\ Карнаух А. [Електронний ресурс] \ Режим доступу http:\www.personal.in.ua\article.php?ida=573>

Кирилюк Ф. М. Політологія/ Карнаух А. - К.: Здоров'я, 2004. - 775 с.

Кужелева Г. И. „Массовая культура как явление государственно-монополистического/ Кужелева Г. И. - Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1981. - 127 с.

Кузнєцова С.В. Політична прагматика як складова лідеротворчого процесу/ Кузнєцова С.В.// Політологічний вісник. - К., 2001. - Вип. 9. - С. 73-81.

Кузнєцова С.В. Пріоритетні фактори формування політичного лідерства в Україні/ Кузнєцова С.В. // Політологічний вісник. - К., 2000. - Вип. 7. - С. 86-89.

Кукаркин А. В. По ту сторону расцвета: Буржуазное общество. Культура и ідеологія/Кукаркин А. В. - 3-е изд., дораб. - М.: Политиздат, 1981. - 479 с.

Культура в советском обществе: Пробл. и перспективы развития / В. Л. Глазычев, Л. А. Гордон, Т. М. Дридзе и др.; Отв. ред. Э. А. Орлова, И. К. Кучмаева; АН СССР, Ин-т философии. - М.: Наука, 1988. - 191 с.

Курілло В.Є. Масова політична культура України доби реставрації капіталізму/Курілло В.Є.// Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї. - К., Мик. 2008, Вип.13.-С.75

Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки/ Кухта Б., Красівський О., Ліпенцев А. Курс лекцій. - Л. : Кальварія, 2004.

Лебон Г. Психология масс/Лебон Г. Хрестоматия под ред. Райгородского Д. Я.- Самара, 1998.- С. 20.

Левченко О. Сучасні міфи та українські культурно-мистецькі журнали/ Левченко О. // Історична міфологія в сучаній українській культурі. Матеріали доліджень. Частина друга. - К.: Стилос, 1988. - С. 66 - 113.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму/Липинський В. - К.; Філадельфія, 1995.

Лісовий В. Культура - ідеологія -політика/ Лісовий В. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1997. - С. 117.

Логвиненко О.С. Особливості взаємодії політичного лідера з електоратом/ Логвиненко О.С. // Слобожанщина. - 2000. - №16. - С.203-208.

Логвиненко О.С. Оцінка демократичних процесів в Україні політичними лідерами як субєктами регіональної влади/ Логвиненко О.С.// Наукові записки Ін-ту політичних і етнонаціональних досліджень. - К.: ІПіЕНД, 2002. - Сер. Політологія і етнологія. - Вип. 21. - С.31-36.

Лотман Ю. Феномен культуры /Лотман Ю. - С-Пб.: Искусство С-Пб., 2 000. - С. 568-579.

Лукашин И. Мифология черной волны/ Лукашин И.//Искусство кино - 1991.- №3.

Малахов В. А. Національна міфологія як тема сучасної соціальної міфотворчості/ Малахов В. А.// Філософські обрії.- 1999. - №1-2. - С. 45 - 50.

Марголит Е. Земля. СССР/ Марголит Е.// Искусство кино. - 1990. - №12. - С.107-111.

Мацкин А. Портреты и наблюдения/ Мацкин А. - М.: Искусство, 1973- 439 с.

Микитенко С. А. Енігма лідера, або Що може обіцяти політична кар'єра порядній людині, окрім втрати порядності/ Микитенко С. А. - К.: Молодь, 2001. - 415 с.

Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії/ Нагорна Л. П. - К.: Стилос, 1998. - 278 с.

Нагорний В.І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України/ Нагорний В.І.// Стратегічна панорама. - 2006. - № 1.

Нуйкин А. О Покаянии ли спор?/ Нуйкин А.// Искусство кино. - 1990. - № 8. - С. 26 - 30.

Озадовська Л.В. Творчість у науці і мистецтві: спільне і відмінне/ Озадовська Л.В.// Практична філософія. - 2 000. - № 1.- С. 130 -141.

Остапенко М. А. Політична культура суспільства/ Остапенко М. А. - К.: МАУП, 2008. - 96 c.

Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры/ Пахарев А. Д. - К.: Знание Украины, 2001. - 270 с.

Петрунько О.В. Категоризація політичних лідерів масовою свідомістю/ Петрунько О.В./ Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. - Одесса, 1999. - С. 237-240.

Петрунько О.В. Типології політичних лідерів у свідомості електорату: методи дослідження/ Петрунько О.В. Наукові студії з політичної психології: Збірник статей. Випуск третій. - К., 1998. - С. 168-180.

Петрунько О.В. Хто при владі: Ідеальний політичний лідер з точки зору українського електорату/ Петрунько О.В. // Трибуна. - 1997. - № 9-10. - С. 21-23.

Платонов А. Впрок. Рукописи не горят/ Платонов А. - М.: Молодая гвардия, 1990. - С. 214-279.

Политическая психология Учебное пособие для вузов.//Под общей ред. А. Деркача, В. Жукова, Л. Лаптева.-М.: Полис. - 2004. -С.102.

Политический лидер, партия и общество: Сб. ст. / Редкол.: Д. М. Туган-Барановский (отв. ред.) и др. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та: Малое предприятие "Стиль-сервис", 1992. - 181 с.

Политология /сост. и ред. Н.Сазонова.- Х.: Фолио, 2001.- 831 с.

Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф., 26-27 лютого 1998 року / Інститут соціальної та політичної психології АПН України / М.М. Слюсаревський (ред.кол.) - К.: Гнозис, 1998. - 224 с.

Політична культура і політична соціолізація (редакторська) // Політична думка. - 1993. - N. 1. - С.27-29

Політичне лідерство в процесі інституціалізації / Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку / Зб. наук. доп. і ст. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2000. - С. 86-92.

Політичні інститути і особистість: зміст і форма процесу взаємодії // Гуманіт. вісник Запор. держ. Академії. - Вип. 9. - Запоріжжя, 2002. - С. 189-191.

Політологічний енциклопедичний словник. - Київ: Генеза, 1997.- 574 с.

Полохало В. От Украины коммунистическо-тоталитарной к Украине неототалитарной?/ Полохало В. // Политическая мысль.- 1994. - N.2.- С.20

Попович М.В. Раціональність і виміри людського бутя/ Попович М.В. - К. : Сфера, 1997. - 282 с.

Психологія масової політичної свідомості та поведінки/ відп.ред. В.О. Васютинський- К.: Док-К, 1997. - 163 с.

Пугачов В. Средства массовой комуникации в современном политическом процессе/ Пугачов В. //Вестник МГУ. Серия 12. - 1995. - №5. - С.3-9.

Рудакевич О. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури)/ Рудакевич О., Гутор М. - Тернопіль: Поліграфіст, 1998. - С. 29.

Рудич Ф. М. Політологія/ Рудич Ф. М. - К.: Либідь, 2006. - 480 с.

Саидов А. Х. Политическая система советского общества/ Саидов А. Х. - Ташкент: Узбекистан, 1987. - 77 с.

Сарнов Б. Борьба за право писать плохо/ Сарнов Б. - М.: Правда, библиотека Огонек, 1988. - С. 3-11.

Саттаров М. М. оглы. Социализм и повышение политической культуры масс/ Саттаров М. М. оглы, Шакаров А. А. оглы. - Баку: О-во "Знание" АзССР, 1986. - 61 с.

Смольская Е. П. "Массовая культура": развлечение или політика/ Смольская Е. П. - М.: Мысль, 1986. - 142 с.

Театр Современник - М: Искусство, 1982. - 100 с.

Томек В. Й. Політологія/ Томек В. Й. - Ніжин: НДУ, 2005. - 112 с.

Трояновский В.А. Человек оттепели: явление первое/ Трояновский В.А. // Киноведческие записки. - №26. - С. 6-42.

Українська політична думка про лідерство (історико-політологічний контекст) // Трибуна. - 2002. - № 1-2. - С.26-28.

Улёдов А. Общественная психология и ідеологія/ Улёдов А. - М., 1985. - 268 с.

Фарукшин М. X. Политическая культура общества/ Фарукшин М. X.// Социально-политические науки. - 1991. - № 4. - С. 104

Фесенко О. Як створювався міф про українського Чапаєва/ Фесенко О. // Літературна Україна. -1989. - 17 серпня. -С.15-25

Хайек Ф. Общество свободных/ Хайек Ф. - Лондон, 1990.- 371 с

Хидоятов Г. А. Программа мира и сотрудничества. Внешняя политика Советского государства/ Хидоятов Г. А. - Ташкент: Узбекистан, 1981. - 70 с.

Цимбалістий Б. Політична культура українців/ Цимбалістий Б. // Сучасність. -1994. - № 4. - С. 78.

Шахзадеян М. Обыденное сознание/ Шахзадеян М. - Ереван, 1984.- 250 с.

Шахтемірова О. Ціннісні орієнтації та політична свідомість/ Шахтемірова О. //Нова політика. - 1999. - № 4. - С.24-27.

Шерман О. М. Політичний стереотип: місце у політичному процесі та технології формуання засобами масової інформації/ Шерман О. М. монографія. - Л.: Сполом, 2008. - 228 c.

Шермухамедова Ж. Т. Киноискусство в системе духовной культуры советского общества/ Шермухамедова Ж. Т. - Ташкент: о-во "Знание" УзССР, 1982. - 22 с.

Шиллер Г. Манипуляторы сознания/ Шиллер Г. - М., 1980.- 362 с.

Энциклопедия современной музики/Кол. авт. под ред. А. Себастьянова - М., 2004

Юмашева О. И. В. Сталин: краткий курс истории советского театра/ Юмашева О., Лепихов И.// Искусство кино. - 1991 - №5. - С. 132-141.

Юрій М. Ф. Основи політології/ Юрій М. Ф. - К.: Кондор, 2005. - 340 с.

Юсупов Э. Ю. Социально-политическое и духовное развитие советского общества/Юсупов Э. Ю., Туленов Ж. Т. - Ташкент: Узбекистан, 1981. - 55 с.

Ядов В. Идеология как форма духовной деятельности/ Ядов В. - М, 1961. - 315 с.G., Powell G. Comparative Politics. A Developmental Approach (Boston: Little, Brown). - 1966. - Р. 50.

http://www.izbiratel.ru/tesaurus/207/4613/ Политическая культура <http://www.izbiratel.ru/tesaurus/207/4613/ Политическая культура> Политическая культура [електронний документ]/

<http://www.netda.ru/slovo/0303kss.htm>/Добро и зло массовой культуры [електронний документ]://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=21&c=451/Ю. Левенець Політика в Україні: символізація змісту/ Ю. Левенець[електронний документ]://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=24&c=624/ Ю. Шайгородський Міфотворчість як засіб впливу на політичну свідомость/ Ю. Шайгородський [електронний документ]

Похожие работы на - Масова політична культура радянського суспільства

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!