ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу, опосередковує рух грошової маси.
Бюджетові належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.
Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах - суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає важливим використання бюджету як інструменту управління економікою. Завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на мікро- і макрорівнях.
державний бюджет економічний регулювання
Тому актуальним є дослідження як особливостей формування державного бюджету, так і шляхів його оптимізації [1, с.123].
Розділ І. Державний бюджет: суть та функції
1.1 Доходи державного бюджету
Доходи державного бюджету − це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.
Бюджетні доходи поділяються на звичайні та надзвичайні.
До звичайний бюджетних доходів відносяться податки; збори (на право торгівлі, акцизні, мито тощо); доходи від державної власності, державної торгівлі; внески в державні фонди соціального страхування.
До надзвичайних бюджетних доходів належать кошти від приватизації; кошти від продажу прав використання повітряного простору тощо.
Доходи державного бюджету України формуються за рахунок:
1. Податкових надходжень.
Податки − один з основних інструментів, який забезпечує ефективне державне регулювання економіки, виконуючи фіскальну (формує бюджетні надходження) та економічну функції (впливає на відтворення, стимулює або стримує його розвиток, посилює або зменшує нагромадження капіталу, розширює чи звужує платоспроможність населення); це обов'язковий платіж, який надходить у державний бюджет у визначених законодавством розмірах та встановлені строки. Сукупність податків і податкових платежів, що сплачуються державі у визначеному законодавством країни порядку називається податковою системою.
До податкових надходжень належать: податок на доходи (прибутковий податок з громадян; податок на прибуток підприємств); платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних, надр тощо); внутрішні податки на товари і послуги (податок на додану вартість (ПДВ); акцизний збір (з вітчизняних та імпортних товарів); ліцензії на діяльність); податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито; інші податки).
. Неподаткових надходжень. Вони включають доходи від власності та підприємницької діяльності (рента за нафту, природний газ; кошти від приватизації); адміністративні збори і платежі (державне мито; штрафи); інші неподаткові надходження (від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки; від плати за транзит природного газу і нафти через територію України; амортизаційні надходження).
. Інших надходжень. До них належать надходження від продажу основного капіталу (дорогоцінних металів та каміння, продажу державних запасів та ін.); офіційні трансферти; державні цільові фонди (соціальне страхування на випадок безробіття (фонд зайнятості); інноваційний фонд; транспортний збір).
Збалансування державного бюджету за доходами і видатками є найважливішим показником стану економіки [2, с.78-79].
Щодо структури державного бюджету України, варто зазначити, що найбільшу питому вагу в структурі доходів державного бюджету за досліджуваний період займають податкові надходження (65,2% -71,7%), а найменшу - інші надходження (1,1% -2,3%). Питома вага податку на прибуток і акцизного збору в структурі доходів державного бюджету України кожного року зменшується, а питома вага податку на додану вартість в структурі доходів державного бюджету України навпаки кожного року зростає.
З метою збільшення доходів державного бюджету України, доцільно, урядовим структурам розроблювати перелік заходів, сприяють зростанню названих доходів [3, с.16-17].
1.2 Витрати державного бюджету
Державні видатки − це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ.
Отже, видатки державного бюджету − це лише частина державних видатків. Видатки бюджету − це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.
Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна − їх величину.
Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручництв для фінансової підтримки фермерських господарств, малих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.
З метою зясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.
Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.
Таблиця 1
Функціональний поділ видатків
Функції державиВидатки бюджетуУправлінськадержавне управління; судова влада і прокуратура; правоохоронні органи і служба безпеки; фінансові і митні органи; міжнародні відносини. Обороннанаціональна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони, навчальних організацій Товариства сприяння обороні України та ін.) Соціальнасоціальний захист і соціальне забезпечення населення (витрати на індексацію доходів в заробітної плати працівників закладів та установ, що фінансуються з бюджету; виплати компенсацій населенню на дітей; пенсії та виплати компенсацій військовослужбовцям і членам їхніх сімей; кошти на охорону материнства і дитинства; допомога малозабезпеченим верствам населення); соціальна сфера (освіта; підготовка кадрів; культура; мистецтво; засоби масової інформації; охорона здоровя; молодіжні програми; фізична культура і спорт). Економічнаекономічна діяльність держави (капітальні вкладення; фінансування реконструкції підприємств; нарощування виробництва споживчих товарів і продукції виробничого призначення тощо); фундаментальні наукові дослідження.
Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки повязані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги та ін.); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.
Капітальні видатки повязані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих обєктів державної і комунальної власності, інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.
Важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють пять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати; надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.
Надання бюджетних коштів здійснюється у таких формах: кошторисне фінансування окремих бюджетних програм − закладів, установ і організацій бюджетної сфери; трансферти населенню; бюджетні кредити юридичним особам; субвенції і субсидії фізичним і юридичним особам; бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб; бюджетні позики державним позабюджетним фондам; міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації); кредити іноземним державам [4, с.150-153].
1.3 Дефіцит державного бюджету та його вплів на економіку країни
У процесі прийняття й виконання державного бюджету вирішальне значення має збалансованість доходів і видатків. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати належний рівень соціального захисту населення залежить від обсягів надходжень до бюджету.
Бюджетний дефіцит − перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Основними чинниками, які негативно впливають на зростання дефіциту держаного бюджету, є економічна та політична нестабільність, недосконалість законодавчої бази, не виважена бюджетна політика [5, с.28].
Дефіцит бюджету класифікують за такими критеріями:
за формою вияву: відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і прихований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту);
за причинами виникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомій (наслідок фінансової політики держави);
за напрямками дефіцитного фінансування: активний (через спрямування коштів у розвиток економіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат);
за критерієм визначення складових частин: фактичний (зовнішній вияв розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період); структурний (внутрішня складова, виникає за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів) і циклічний (внутрішня складова, результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці, показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду);
за терміном дії: тимчасовий (викликається касовими розривами у виконані бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами) і стійкий (існує в довгостроковому періоді);
за звязком із державним боргом: первинний (різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг) і операційний (дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу) [6, с. 20-23].
В Україні протягом останніх років зберігається дефіцит державного бюджету. Він зумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на підтримку неефективних галузей, ліквідацію наслідків на ЧАЕС, житлово-комунальне господарство тощо [7, с.283].
Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит [8, с.283]. Таким чином, дефіцит бюджету є важливим показником, за допомогою якого можна визначити, в якому економічному стані перебуває країна. Наприклад, якщо розмір дефіциту державного бюджету перевищує 3% від рівня ВВП країни і виникає кожного року, це свідчить про наявність глибокої кризи в економіці країни. У минулому 2009 р. дефіцит бюджету становив 101 млрд. грн. Згідно з державним бюджетом України на 2010 р. його дефіцит має становити 5,3.
Україна лише за 2009 р. подвоїла свої борги. На початок 2009 р. державний борг України становив 189,4 млрд. грн., на початок 2010 р. - 301,4 млрд. грн. З державного бюджету щорічно витрачалося на обслуговування боргів 4,3 % видатків бюджету (за підсумками 10 місяців 2009 р.). Ця частка зростає щомісячно.
Враховуючи минулорічний досвід суспільних видатків, можна стверджувати, що немає жодної країни в світі з такими видатками. Внаслідок відсутності пенсійної реформи пенсійні видатки в країні зросли до 19 % ВВП. Мінімальні пенсії суттєво можна збільшити лише за рахунок обмеження максимального розміру пенсій. Це стосується всіх, у тому числі народних депутатів, міністрів, суддів тощо.
Отже, цілком очевидно, що найбільша загроза для країни - розбалансованість державних фінансів. Тенденції, що спостерігаються у фінансовій сфері, стимулюють ризик спаду економіки через надлишкову емісію. Країна ввійшла у 2010 р. із величезними ризиками. Альтернатива надлишковій емісії за таких умов лише одна - узгодження видатків із рівнем реальних доходів [5, с.28-30].
Основними шляхами покриття дефіциту державного бюджету є додаткова емісія готівкових грошей; продаж державних цінних паперів; державні позики; посилення оподаткування [7, с.283].
Для України зміст фінансування дефіциту бюджету зводиться до мобілізації додаткових ресурсів до бюджету (понад обсяги залучених доходів) з метою збільшення видатків. Такі операції спрямовані на вирішення пріоритетних завдань економічного і соціального розвитку країни. Важливим є й те, що залучення додаткових ресурсів здійснюється у формах, які істотно відрізняються від тих, які використовуються у ході формування доходів бюджету. Переважна частина таких операцій проводиться із застосуванням ринкових інструментів. До них, зокрема, належать державні запозичення; надходження від приватизації державного майна; використання коштів, накопичених на казначейському рахунку; повернення коштів з депозитів; предявлення цінних паперів тощо. Залучені в такий спосіб ресурси направляються на погашення частини державного боргу, передбаченої до виплати у поточному періоді, на проведення додаткових видатків, надання кредитів, збільшення коштів на депозитах, придбання цінних паперів та ін. [8, с.53-54].
Розділ ІІ. Особливості формування державного бюджету в інших країнах світу
1.1 Формування державного бюджету США
Державні фінанси США складаються з федерального бюджету; бюджетів 50 штатів; бюджетів місцевих органів влади. Стрижневе місце в цій системі займають федеральні фінанси, на які доводиться близько 60% державного бюджету США [9].
У функції федерального бюджету, окрім макрорегулювання через сукупний попит національної економіки, входять фінансування національної оборони, зовнішньоекономічної діяльності, фундаментальних наукових досліджень, державних управлінських витрат. Іншими словами, фінансування ключових, з погляду уряду, національних пріоритетів. Менш важливі, "другорядні" функції (перш за все, фінансування соціально-економічної інфраструктури) входять переважно в компетенцію штатних і місцевих фінансів (поліція, пожежна охорона, будівництво і експлуатація доріг, системи комунального господарства, переважна частина державних установ освіти і охорони здоров'я, приблизно половина загальнодержавного житлового будівництва).
Починаючи з 1969 р., організація бюджету ґрунтується на концепції "єдиного", або уніфікованого федерального бюджету, в якому представлені всі платежі і доходи центральної влади. Уніфікований бюджет об'єднує в собі два існуючі види фондів федеральні і довірчі фонди (траст-фонди). І ті, і інші існують самостійно і структурно представляють різнорідні компоненти бюджету. Федеральні фонди - це самостійний урядовий бюджет, який має свою національну податкову базу і формально не пов'язаний з якими-небудь програмами витрат. Він може обслуговувати будь-які національні цілі на розсуд президента і Конгресу. Основна частка ресурсів федеральних фондів (приблизно 60%) направлена на фінансування військових витрат і оборонних НДДКР, платежів відсотків по федеральному боргу, зовнішньоекономічній діяльності і на утримання державного апарату. Останні йдуть на покриття витрат окремих галузей економіки (включаючи енергетику і транспорт) і на соціальні програми допомоги бідним. Варто зазначити, що федеральні фонди (їх джерела - це федеральні прибуткові податки з населення і корпорацій, а також акцизи і митні збори) формуються незалежно від конкретних програм, які вони фінансують. Варто звернути увагу на постійне відємне сальдо балансу федеральних фондів. Саме це сальдо і формує дефіцит федерального бюджету США.
Довірчими фондами є цільові фонди, що самофінансуються. І за джерелами формування, і по витратах вони прив'язані до вирішення специфічних завдань, і їх кошти не можна направити на інші цілі. Більш того, навіть залишки коштів довірчих фондів не можна використовувати для поповнення федеральних фондів, а вони мають бути вкладені в державні боргові зобов'язання, тобто фактично використані для "підстраховування" державної кредитно-грошової політики. Довірчі фонди бюджету США - це насамперед фонди соціального страхування (по старості, інвалідності, у разі втрати годувальника, по медичному обслуговуванню, страхуванню по безробіттю, пенсійному забезпеченню залізничників і державних службовців, що спеціально виділяється, деякі інші) і ряд спеціальних фондів, обслуговуючих федеральну виробничу інфраструктуру: автостради, аеропорти, повітряне сполучення і так далі. Фонди соціального страхування формуються за рахунок податків по соціальному страхуванню, обов'язкових внесків із заробітної плати. Спеціальні фонди формуються за рахунок певних непрямих податків. Довірчі фонди, як правило, мають додатне сальдо. Це істотно скорочує величину дефіциту уніфікованого федерального бюджету.
Федеральний бюджет США базується на однорічній основі, а оцінки, що містяться в ній, на подальші чотири роки призначені для полегшення роботи над новим бюджетом. У процесі підготовці бюджету Конгрес безпосередньо не визначає величину федеральних бюджетних витрат для конкретного фінансового року. Щороку він затверджує бюджетні повноваження, що дають право на виділення засобів (асигнувань) на конкретні програми. Фактична величина затверджуваних витрат, передбачуваних в даному році, складається з невитрачених сум, раніше затверджених і нових, котируваних цього року бюджетних повноважень [10, с.134-140].
2.2 Формування державного бюджету Російської Федерації (РФ)
Федеральний бюджет є першим рівнем бюджетної системи РФ.
Федеральний бюджет − це основний фінансовий план держави, який затверджується Федеральними Зборами у вигляді федерального закону. Федеральний бюджет − це основний засіб перерозподілу національного доходу і валового внутрішнього продукту. Його функцією є фінансування загальнодержавних органів влади і управління, заходів, які пов'язані з розвитком наукової діяльності в країні, забезпеченням обороноздатності держави, підготовки висококваліфікованих фахівців для РФ. Кошти федерального бюджету − це основне джерело для фінансування перебудови економіки, розвитку прибуткових і перспективних напрямів у сфері виробництва, освоєння нових комплексів для виробництва. У розвитку мистецтва, засобів масової інформації, культури і інших сфер людської діяльності федеральний бюджет грає основну роль.
Федеральний бюджет наділений неподатковими і податковими доходами, надходженнями від цільових бюджетних фондів.
Статтею доходів федерального бюджету є податкові доходи (76%), до яких відносяться: федеральні податки і збори, перелік і ставки яких вказані в податковому законодавстві РФ, а пропорції їх перерозподілу в різних рівнях бюджетної системи РФ затверджуються Федеральним законом про федеральний бюджет на певний фінансовий рік; державне мито відповідно до законодавства РФ; мито, митні збори і т.д.
До неподаткових доходів (12%) відносяться: доходи від користування майном, яке знаходиться у власності у держави; доходи від платних послуг, які надають бюджетні установи; доходи від реалізації майна, яке знаходиться у власності у держави; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; доходи від реалізації державних запасів і резервів; прибуток Банку Росії − по нормативах, встановлених федеральними законами; частина прибутку унітарних підприємств, який залишається після сплати податків і інших обов'язкових платежів. Надходження від цільових бюджетних фондів − це близько 11 % (Федеральний екологічний фонд, Федеральний дорожній фонд і т.д.).
Відповідно до законодавства РФ, з федерального бюджету фінансуються наступні витрати: забезпечення діяльності Президента РФ, Центральної виборчої комісії РФ, Федеральних Зборів РФ, Рахункової палати РФ, федеральних органів виконавчої влади і їх територіальних органів; національна оборона і забезпечення безпеки держави, здійснення конверсії оборонних галузей промисловості; функціонування федеральної судової системи; здійснення міжнародної діяльності в загальнофедеральних інтересах; фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; державна підтримка транспорту: залізничного, повітряного і морського; державна підтримка атомної енергетики; ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих федерального масштабу; дослідження і використання космічного простору; утримання установ, що знаходяться у федеральній власності або у віданні органів державної влади РФ; фінансова підтримка суб'єктів РФ; статистичний облік; формування федеральної власності; обслуговування і погашення державного боргу РФ; компенсація державним позабюджетним фондам витрат на виплату державних пенсій і інших соціальних виплат, що підлягають фінансуванню за рахунок коштів федерального бюджету; поповнення державних запасів дорогоцінних металів і коштовних каменів, державного матеріального резерву; проведення виборів і референдумів в РФ; федеральна інвестиційна програма; забезпечення реалізації рішень федеральних органів державної влади, бюджетних витрат, що призводять до збільшення, або зменшенню бюджетних доходів бюджетів інших рівнів; фінансування заходів регіонального і місцевого призначення.
Специфікою федерального бюджету є фінансування за свій рахунок загальнодержавних витрат на оборону, міжнародну діяльність, наукові дослідження. Федеральний бюджет фінансує 100 % загальнодержавних витрат на оборону і міжнародну діяльність, 93 % − на наукові дослідження, 76 % − на правоохоронну діяльність, 89 % − на попередження і ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих.
Федеральний бюджет − це інструмент міжрегіонального перерозподілу загальнодержавних засобів [11].
РОЗДІЛ ІІІ. Місце державного бюджету в економічному житті суспільства
3.1 Суть та значення державного бюджету в ринкових умовах
Бюджет - це один із центральних документів державотворення, довкола якого завжди точаться приховані й неприховані "війни" за володіння матеріальним та фінансовим ресурсами. Ця боротьба ведеться і на рівні олігархічних кланів, і на рівні субєктів бюджетного процесу, і на рівні підприємців, які хочуть отримати державні кошти для реалізації приватних програм. Тому завдання держави, відповідно і державних чиновників, які безпосередньо беруть участь у підготовці бюджетів, зробити бюджетний процес науково обґрунтованим, прозорим, а головне зрозумілим тим, чиє життя він має покращити.
Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Бюджет розглядають, по-перше, як інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, по-друге, як фінансовий план держави, по-третє, як правову категорію.
Державний бюджет - основний метод державного фінансового регулювання. Він передбачає забезпечення поділу і перерозподілу ВВП між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму, зважаючи на те, що в кризових умовах ринковий механізм менш ефективний, і тому державі необхідно розширювати втручання в процес перерозподілу фінансів. Саме за допомогою цього методу визначаються розміри платежів до бюджету, обсяги бюджетного фінансування, обчислюються фінансові ресурси, що перерозподіляються між окремими видами бюджетів.
Бюджет як правова категорія дістав законодавче закріплення в Законі України "Про бюджетну систему України" та Бюджетному кодексі України, де передбачається перерозподіляються валового внутрішнього продукту через державний і місцеві бюджети в територіальному та галузевому розрізах, а також між окремими групами населення.
Слід ще наголосити, що державний бюджет завжди був компромісним і відбивав та відбиває сьогодні співвідношення сил основних носіїв різних соціально-економічних інтересів в Україні. Це компроміс між власниками та найманими працівниками з приводу оподаткування власності, доходів і заробітної плати, бюджетних видатків на соціальні цілі; між промисловими і сільськогосподарськими регіонами з приводу податків та субсидій, пільгових кредитів в державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних винагород. Досягнення таких компромісів зазвичай супроводжується політичною боротьбою, інколи, як сьогодні, наприклад, перетворюючись у довготермінові політичні спектаклі за сценаріями керівників олігархічних кланів [12, с.8].
3.2 Проблеми та шляхи вдосконалення бюджетної політики
Упродовж останніх років кошти держбюджету витрачаються за відповідними бюджетними програмами. Однак, на сьогодні бюджетні програми розрізнені, їх кошти не сконцентровано для швидшого отримання певних результатів, що не дає змоги громадянам вчасно отримувати суспільні послуги у найдешевший спосіб. Наприклад, оздоровлення дітей в Україні здійснюється різними міністерствами та відомствами, однак на сьогодні не визначено фінансових нормативів на оздоровлення однієї дитини, не створено базу щодо дітей, які такого оздоровлення потребують. Через непослідовність політики у певних галузях народного господарства та відсутність перспективного планування кошти бюджетних програм розпорошуються на велику кількість обєктів, що не дає можливості вчасно завершити вже розпочаті заходи та отримати конкретні результати для громадян. Найбільше це стосується наукових досліджень, обєктів капітальних вкладень.
Враховуючи, що програмно-цільових метод у бюджетному процесі нашої країни перебуває на початковій стадії розвитку, усунути наведені перепони ще можливо. Саме на це спрямовані пропозиції органів державної контрольно-ревізійної служби, зроблені за результатами аудиторських досліджень ефективності виконання бюджетних програм. Втілення в життя цих пропозицій є цілком пальни і залежатиме від доброї волі всіх учасників бюджетного процесу [13, с.13].
Слід зазначити, що Державний бюджет України традиційно обмежується лише поточними економічними та соціальними потребами. Не можна погодитись із тим, що Уряд відмежовується від вирішення гострих екологічних проблем на загальнодержавному рівні. Він пропонує ліквідувати Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, з якого повинні фінансуватися всі вищезазначені програми, а 100 % зборів за забруднення довкілля та шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, зараховувати до місцевих бюджетів. Однак це прямо суперечить статті 16 Конституції України.
По суті, нинішній і всі попередні державні бюджети - це кошториси поточного моменту. У цьому контексті потрібно законодавчо запровадити довгострокове бюджетне планування, вдосконалити фінансовий контроль за формуванням і використанням державного бюджету, посилити відповідальність за бюджетні правопорушення, чітко розмежувати джерела загального та спеціального фондів, удосконалити між бюджетні відносини, створити повноцінну систему власного фінансування місцевих бюджетів, узаконити перехід до програмно-цільового методу використання бюджетних коштів.
У межах чинного законодавства майже вичерпані можливості подальшого збільшення бюджету за рахунок посилення навантаження на традиційні джерела його формування, а тому необхідно здійснити радикальні зміни у фінансовому, податковому і соціальному законодавстві. Ідеться, перш за все, про ухвалення Податкового кодексу, підготовку пакету законів щодо єдиного соціального внеску, впровадження наступного етапу пенсійної реформи та створення єдиної пенсійної системи, запровадження єдиних умов оплати праці, у тому числі на погодинній основі [12, с.11].
Для того, щоб бюджетна політика держави була ефективною, потрібно:
забезпечити високі темпи зростання національної економіки як основного чинника зниження фінансових ризиків під час розробки показників державного бюджету;
оптимізувати бюджетні витрати, що сприятиме повноцінному фінансовому забезпеченню реалізації державних функцій;
створити систему управління державним боргом, яка дала б змогу оптимізувати співвідношення фінансування процентних і непроцентних витрат; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату [14, с.31].
Для підвищення результативності бюджетної політики в Україні пропонується посилити використання непрямих важелів бюджетного регулювання, а саме: забезпечення структурної перебудови господарського комплексу; збільшення потенціалу вітчизняного товаровиробника та посилення його конкурентоспроможності; формування справедливих відносин між бізнесом і найманими працівниками [14, с.35-36].
Висновок
Соціально-економічний розвиток України, доходи місцевих бюджетів, державних цільових фондів, добробут життя народу нашої країни багато в чому залежить від суми доходів і витрат державного бюджету. В умовах економічної нестабільності першочерговим кроком є збалансування головного кошторису країни. Штучне скорочення бюджетного дефіциту шляхом механічного зменшення державних видатків є особливо небажаним. Очевидною є необхідність збільшення державних видатків в Україні з метою формування сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки. Проте така державна політика не повинна призводити до створення бюджетного дефіциту. Тому з метою його уникнення необхідно збільшувати також обсяги державних доходів. В Україні це можливо здійснити за рахунок розширення податкової бази, збільшення доходів від державного сектору економіки і скорочення "тіньового" сектору. У звязку з цим перерозподільна функція держави має набувати дедалі більшого значення, а державний бюджет - стати одним із найважливіших та найефективніших інструментів державної політики.
Існує ряд проблем у бюджетній політиці. Характерною є відсутність належного обґрунтування державного бюджету, що зумовлює потребу внесення змін до чинного закону в процесі його поточного виконання. Також суттєвим недоліком бюджету є виділення коштів за укрупненими напрямами, а отже, без необхідної деталізації та належних обґрунтувань. Одним із пріоритетів залишається соціальна складова, що веде до недостатньої уваги іншим гострим проблемам. Наявними є і інші проблеми.
Для того, щоб бюджетна політика держави була ефективною, потрібно забезпечити високі темпи зростання національної економіки; оптимізувати бюджетні витрати; створити систему управління державним боргом; впровадити індикатори результативності витрат державних коштів, а також сучасні методи бюджетного планування, що орієнтовані на досягнення позитивного кінцевого результату. Велике значення має використання непрямих важелів бюджетного регулювання.
Перелік посилань
1.Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - 271 с.
2.Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. − 5-те вид., стер. − К.: Знання, 2006. − 213 с. − (Вища освіта XXI століття).
.Кодацький В. Доходи і витрати державного бюджету України в сучасних умовах // Економіка, фінанси, право. - 2008. - № 3. - С.16-17
4.Фінанси: Навч. - метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. − 2-ге вид., перероб. і доп. / О.Р. Романенко, С.Я. Огородник, М.С. Зязюн, А.А. Славкова. − К.: КНЕУ, 2003. − 387 с.
5.Орловська Н. Дефіцит державного бюджету і джерела його фінансування // Вісник НБУ. - 2010. - №5 (171) - С.28-30
.Сова О. Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С. 20-24
.Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л.А. − К.: Знання, 2006. − 435 c.
.Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. - 2009. - №4. - С.52-64
.Преображенський Д. Государственный бюджет. - Режим доступу: #"justify">10.Волобуев В. Федеральный бюджет США // Международная экономика и международные отношения - 2004 - № 10 - С.134-140
.Бурханова Н. Бюджетная система РФ. Конспект лекций. - Режим доступу: #"justify">.Кириченко О. Державний бюджет як дзеркало соціально-економічних та політичних проблем України // Економічний часопис-XXI. - 2008. - № 9-10. - С.8-11
.Удачина І. Чи ефективно витрачаються бюджетні кошти? // Урядовий курєр. - 2006. - № 116 - С.13
.Піхоцький В. Ефективність бюджетної політики як інструмент соціально-економічного розвитку України // Фінанси України. - 2010. - № 3 - С.30-37