Система та види покарань за кримінальним правом Франції, їх характеристика. Покарання юридичних осіб
Курсова робота
тема
Система та види покарань за кримінальним правом Франції, їх характеристика. Покарання юридичних осіб
План
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика системи права та покарання у кримінальному праві Франції
.1. Кримінальне право та законодавство Франції
.2. Поняття, сутність та цілі системи покарання у кримінальному праві Франції
Розділ 2. Система і види покарань. Класифікація покарань в кримінальному праві
.1. Види покарань, що застосовуються до фізичних осіб
.2. Покарання юридичних осіб
Розділ 3. Проблеми реалізації покарань у кримінальному праві Франції
.1. Підстави покарання і застосування покарань
.2. Звільнення від покарання фізичних та юридичних осіб
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Сьогодні однією із найбільш розвинених країн Європи є Франція, яка поряд з Німеччиною, впевнено володіє основною владою на європейському континенті. Саме Франція формує сучасну політику Євросоюзу, диктує правила здійснення міжнародних відносин іншим державам. Власне, така міцна позиція Французької Республіки не є дивною, адже Франція вже протягом багатьох століть вважається однією з найсильніших держав. Її законодавча база стала прикладом для створення та формування багатьох європейських правових систем.
Не стала виключенням і Україна. Особливо багато спільного прослідковується у кримінальній системі Франції та України. Наша держава під час створення Конституції та кримінального законодавства керувалася прикладом Франції. А тому питання розвитку французького кримінального законодавства є актуальним не тільки з історично-правової сторони, але й тому, що Кримінальний Кодекс Франції є став зразком для багатьох кримінальних кодексів європейських держав. Особливо це стосується питання покарання. А тому дослідження питання системи та видів покарання за французьким КК є актуальний, адже дасть змогу зрозуміти в загальному кримінальну систему законодавства Європи.
Належне нормативне регулювання інституту кримінального покарання та наявність узгодженої концепції його розуміння є безумовно важливими для кримінально-правової політики кожної держави. Важливе значення для вирішення національних кримінально-правових проблем має зарубіжний досвід їх розвязання. Його осмислення дає можливість краще зрозуміти національне право. Як слушно зазначає відомий французький правник М.Ансель, вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, які дозволяють краще пізнати право своєї держави, адже специфічні його риси особливо яскраво проявляються лише при порівнянні з іншими системами. Окрім цього, вивчення зарубіжного права дозволяє використати позитивний досвід інших держав та уникнути помилок при вирішенні відповідних питань у національному кримінальному праві. І нарешті, вивчення іноземного права має важливе значення для уніфікації кримінального законодавства України з європейським законодавством, що, на сьогоднішній день, є обєктивним процесом у звязку з поступовою реалізацією курсу на входження України до Європейського Союзу.
Різні аспекти системи та видів французьких кримінальних покарань розглянуто у працях С.В.Боботова, П.І.Грішаєва, М.М.Ісаєва, І.Д.Козочкіна, О.С.Попової, Ф.М.Решетникова, Б.С.Утєвського та ін. Питання кримінально-правової реформи у Франції висвітлені в роботах О.Г.Аванесова, С.В.Боботова, Н.Ф.Кузнецової. Дослідження положень чинного КК Франції 1992 р. знайшло відображення в роботах Н.Є.Крилової, О.О.Малиновского та ін.
Обєктом дослідження є інститут кримінального покарання за кримінальним правом Франції.
Предметом дослідження стали положення Кримінального кодексу та інших нормативно-правових актів Франції, в яких закріплене питання системи та видів кримінальних покарань.
Метою дослідження є дослідження системи та видів кримінальних покарань, які застосовуються у Франції як до фізичних, так і юридичних осіб.
Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання:
-здійснити аналіз становлення і розвитку нормативного регулювання поняття, підстав і форм кримінальної відповідальності і призначення кримінального покарання у кримінальному законодавстві Франції;
-визначити поняття кримінального покарання за кримінальним правом Франції;
-проаналізувати підстави призначення кримінального покарання за кримінальним правом Франції;
-дослідити систему та види кримінальних покарань, що застосовуються до фізичних та юридичних осіб;
-встановити обставини, що звільняють від притягнення особи до покарання та призначення покарання
Розділ 1. Загальна характеристика системи права та покарання у кримінальному праві Франції
.1 Кримінальне право та законодавство Франції
У своїх визначальних рисах кримінальне законодавство, як і вся правова система Франції, сформувалося після Великої французької революції, що почалася в 1789 р. Майже в кожному з 17 пунктів Декларації прав людини і громадянина є положення, які прямо чи опосередковано зачіпають питання кримінального права і процесу, забезпечення законності та правосуддя. Декларація урочисто оголосила про рівність всіх громадян перед законом, як в тих випадках, коли закон захищає, так і в тих, коли він карає. Вона проголосила принцип, за яким ніхто не може піддатися звинуваченням, безпідставному затриманню або увязненню інакше як у випадках, передбачених законом, і при дотриманні форм, передбачених законом.
Принцип презумпції невинності також було сформульовано у Декларації і полягав у тому, що кожен є невинним, поки не встановлено інше. Для кримінального права особливе значення мала вимога, звернена до законодавців і суддів: Закон може лише встановлювати покарання строго і необхідні безперечно. Ніхто не може бути покараний інакше як в силу закону, який належно застосовується, виданий і оприлюднений до вчинення правопорушення. [6, c. 215]
Принципи кримінальної законодавства та правосуддя, викладені у Декларації, були конкретизовані у першому буржуазному кримінальному кодексі - Французькому КК 1791 року, який відображав ідеї освітньо-гуманістичного (прогуманістіческого) напрямку в кримінальному праві, втіленого в працях Монтескє, Вольтера і Беккаріа. У порівнянні з дореволюційним законодавством КК 1791 р. вимагав суворого дотримання законності та обмеження репресії межами необхідності, мав найпрогресивніше значення. В його виданні був значно скорочено коло злочинних діянь за рахунок релігійних злочинів, різко обмежувалося застосування страти, відмінялося довічне увязнення. Відмінна риса КК 1791 р. - система абсолютно-визначених санкцій, не залишали вибору для суддівських роздумів.
Виданий на зміну КК 1791 року та іншим актам кримінального законодавства епохи Революції, КК 1810 року є найбільш типовим та характерним проявом в законодавстві ідей класичної школи кримінального права. Відображаючи інтереси французької буржуазії, яка щойно прийшла до влади і потребувала зміцнення свого устрою, КК Франції 1810 року виходив з визнання формальної рівності всіх громадян перед законом та вимагав, щоб кримінальна репресія грунтувалася тільки на законі.[10, c. 72]
Норми даного кодексу були спрямовані на залякування можливих правопорушників: більш ніж по 30 видах злочинів його статті передбачали страту, по 15 видах - безстрокову каторгу, з багатьох злочинів - таврування та інші ганебні кари. Кодекс відрізняла простота і зрозумілість схеми Загальної та Особливої частин, чіткість більшості формулювань і високий рівень юридичної техніки. У силу цього і в якості першогокласичного кримінального кодексу буржуазії французький КК 1810 року зробив досить значний вплив на розвиток кримінального законодавства у багатьох європейських і латиноамериканських державах, а також в колишніх французьких колоніях в Африці та Азії. Протягом XIX ст. КК 1810 р. піддавався декільком реформам, переважно ліберального характеру: в 1832 р. було скасовано таврування, інші залишки середньовічних форм покарання, у 1848 р. - смертна кара за політичні злочини, в 1863 р. знижені санкції за багато злочинів, не представляли великої небезпеки. Виняток становив прийнятий у 1885 р. Закон про довічну висилку у Французьку Гвіану невиправних рецидивістів навіть за дрібні злочини і ряд інших правопорушень, здійснених під впливом ідей антрополого-соціологічного напряму (Ломброзо, Феррі, Гарофало).[14, c. 52]
У XX ст. найбільш істотну реформу КК Франції було проведено на базі Конституції 1958 р. після приходу до влади Шарля де Голля в 1958-1960 рр., коли був переглянутий текст близько 100 статей Кодексу, по суті заново викладено розділи про державні злочини і посягання на громадський порядок. Велика реформа була проведена і в 1975 р.: зокрема, судам в якості основного і єдиного покарання дозволено призначати санкції. Одночасно була скасована кримінальна відповідальність за деякі злочини в сфері сімейних відносин, формулювання яких підкреслювали нерівність жінок. У жовтні 1981 року, після перемоги на виборах до Парламенту представників лівих сил у Франції була скасована смертна кара.
Більшість новел у французькому кримінальному законодавстві останніх десятиліть, включаючи лібералізацію режиму виконання покарань, відображало гуманістичні концепції руху нового соціального захисту, очолюваного видатним юристом Марком Анселом. Разом з тим було прийнято ряд актів, спрямованих на посилення боротьби з найбільш небезпечними злочинами, зокрема, Закон про боротьбу з тероризмом у 1986 році.
В останні десятиріччя було здійснено спроби зменшити можливість застосування позбавлення волі, особливо короткострокового, з огляду на шкідливий вплив цього заходу на засуджених. Була передбачена можливість перебування засуджених в умовах режиму напівсвободи, чергування у місцях увязнення з перебуванням на волітощо. Широко використовувалися також дві форми умовного засудження: звичайне відстрочення, при якому засуджений залишається на волі за умови нездійснення ним у межах іспитового строку нового злочину, і відстрочка з випробуванням, повязана з перебуванням під наглядом і необхідністю дотримуватися встановлених у вироку умов.[3, c. 108] З 1983 року у Франції введено систему денних ставок (при визначенні покарання у вигляді штрафу), яка враховує майнове становище засудженого і даєможливість використовувати штрафи як заміни короткострокового позбавлення волі. Кількість денних ставок не повинна перевищувати 360, а відповідна ставка - 2 тис.франків.
У тому ж 1983 році у Франції було введено новий вид покарання роботи в громадських інтересах, які виконуються періодично із загальною тривалістю від 20 до 240 годин. Цей захід також застосовується для того, аби у разі можливості уникнути короткострокового позбавлення волі і його шкідливих наслідків.
З 1974 р. у Франції велася розробка сучасного Кримінального кодексу. За цей час було підготовлено та обговорено декілька проектів КК, але прийняли проект, представлений до Парламенту по окремих частинах у 1988-1991 рр. Оскільки кримінально-правові норми у Франції можуть прийматися не тільки законодавчими, а й виконавчими органами влади, новий Кодекс був поділений на 2 частини: законодавчу і регламентарну. Основний масив законодавчих положень нового КК був прийнятий 22 липня 1992 р., коли Президент Франції затвердив 4 закони, які відповідали першим 4 книгам кодексу. Ці книги набули чинності з 1 березня 1994 року.[4, c. 122]
У новому Кримінальному кодексі збереглося багато рис колишнього французького законодавства, особливо новели, включені до нього в останні десятиріччя. Удосконалено більшість інститутів Загальної частини кримінального права, які викладено в книзі I. Значно змінилися норми про співучасть, про обставини, що виключають кримінальній відповідальності тощо.
Передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб і перераховані що застосовуються до них санкцій. Збережена традиційна для французького права і сприйнята законодавством багатьма іншими державами тричленна класифікація злочинних діянь: розподіл їх на тяжкі злочини, кримінальні делікти і проступки. Відповідальність за тяжкі злочини і кримінальні делікти, як і раніше, встановлюється у кримінальному кодексі та інших законодавчих актах, а за відповідальність за провини - регламентується декретами та іншими урядовими актами. Однак тепер до тяжких злочинів віднесено діяння, які караються позбавленням волі на термін не менше 10 років. До числа провин, як і раніше, віднесені діяння, які караються арештом на строк до 2 місяців або штрафом. Тим самим істотно розширено коло кримінальних деліктів. Виходячи з цієї класифікації визначається підсудність кримінальних справ, караність замаху і співучасті в злочинної діяльності, строки давності, а також низку інших випадків, наприклад, вирішується питання про необхідність попереднього слідства. Передбачена новим КК система покарань включає довічне позбавлення волі і позбавлення свободи на певний термін, а також штраф і різні види позбавлення прав. До числа останніх належить конфіскація автомобілівтаінших предметів, що використовувалися при скоєнні злочину, а також майна, отриманого злочинним шляхом. У новий КК Франції увійшли всі норми, що відносяться до виконання покарань і до умовного засудження, які зявилися у французькому законодавстві в останні десятиріччя. [5, c.40]
Суттєво змінилася і система Особливої частини КК, перш відкриває розділ про державні злочини. Тепер її відкриває опис злочинів проти особистості, включаючи геноцид (книжка II), потім йдуть посягання на власність (книга III), і лише заключні розділи присвячені злочинам і провини проти нації, держави і публічного порядку (книга IV).
Закон від 16 грудня 1992 доповнив текст КК книгою V Інші злочини і проступки, яка в даний час включає два розділи: Про злочинні діяння у сфері охорони здоров'я та Інші положення. Книга VI законодавчої частини КК під назвою Порушення не містить норм, оскільки визначення ознак, видів порушень санкцій і за їх вчинення віднесено Конституцією Франції до компетенції регламентарної владі. Книга VII положень, які застосовуються у заморських територіях та у територіальній спільності Майотта введена в КК ордонансом N 96-267 от 28 березня 1996 Регламентарної частина КК була прийнята в 1993 р. через видання декрету в Державній раді N 93-726 від 29 березня 1993 Її положення складають зміст книги VI, а також уточнюють, роз'яснюють та доповнюють законодавчу частину КК.[7, c. 129]
Крім КК значну кількість норм, що передбачають кримінальну відповідальність, містять іншого роду законодавчих та підзаконні акти, наприклад закони про пресу (1885) і про торгівлю фальсифікованими продуктами харчування (1905), ордонанс про правопорушення неповнолітніх (1945), Кодекс охорони здоров'я, Дорожний, Земельний, Лісовий та інші кодекси, численні урядові декрети. Норми про кримінальну відповідальність за військові злочини містяться в Кодексі військової юстиції, що набрав чинності 1 січня 1966року.
1.2 Поняття, сутність та цілі системи покарання у кримінальному праві Франції
У сучасних кримінальних <#"center">Розділ 2. Система і види покарань. Класифікація покарань в кримінальному праві
2.1 Види покарань, що застосовуються до фізичних осіб
Сучасна система покарань Франції є обєднанням системи покарань, прийнятої кримінальним <#"center">2.2 Покарання юридичних осіб
Поряд з системою покарань для фізичних осіб у Франції існує система покарань для юридичних осіб. Покарання, що застосовуються до юридичних осіб, також законодавчо поділяються на основні та додаткові. В якості основних до юридичних осіб можуть застосовуватися:
- штраф, верхня межа якого дорівнює пятикратному максимальному розміру штрафу, передбаченого законом для фізичних осіб за дане правопорушення;
- покарання, які істотно впливають на майнові інтереси юридичної особи: різні види конфіскації; заборона залучати вклади населення, заборона видавати чеки; закриття одного або кількох закладів юридичної особи; заборона здійснювати будь-який вид діяльності; позбавлення ліцензії та деякі інші.
Таким чином виходить, що система покарань, передбачених для юридичних осіб, це система майнових санкцій. Однак передбачено і покарання, що стосується репутації: афішування чи інше поширення винесеного судом вироку. Афішування або розповсюдження обвинувального вироку у пресі, або іншим способом аудіо і відео повідомлення може бути призначено юридичній особі за зловживання довірою <#"center">Розділ 3. Проблеми реалізації покарань у кримінальному праві Франції
3.1 Підстави покарання і застосування покарань
Франція є країною, де вперше після Великої Французької революції 1789 р. зявився перший буржуазний Кримінальний кодекс 1791 р. Пізніше цей кодекс був замінений Кримінальним кодексом Наполеона1810 р., що діяв більше 180 років, доки 1 березня 1993 р. не набрав чинності новий, який діє і нині - кодекс 1992 р. Саме тому кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають континентальною, на відміну від англійської системи, яка не має окремого Кримінального кодексу. Після появи кодексів деяких німецьких держав, а особливо після прийняття у 1871р. загально-німецького КК, цю систему досить часто називають франко-німецькою. Вона вплинула на кодификацію багатьох держав Європи, Азії, Латинської і Центральної Америки, де прийняті кримінальні кодекси за типом цієї системи. Франції не відомо поняття складу злочину. Існує три елементи злочину, на підставі яких особа притягується до кримінальної відповідальності:
- легальний (діяння закріплено в законі, виходить з принципу nullum crimen, nulla poena sine lege);
- матеріальний <#"justify">Франції 1992 р., причому відповідальність одних не виключає відповідальності інших.
Щодо відповідальності фізичних осіб, то вік кримінальної відповідальності для них, згідно з законодавством Франції,встановлюється 13 років. Проте до досягнення ними повноліття така відповідальність є значно легшою порівняно з дорослими і регулюється не Кримінальним кодексом а окремим законом.
3.2 Звільнення від покарання фізичних та юридичних осіб
Діючий Кримінальний Кодекс Франції систематизує обставини, що виключають злочинність діяння. Всі вони знаходяться в одному розділі в певній послідовності, хоча і отримали назву підстав ненастання кримінальної відповідальності (глава 2 розділ II Книга II Кримінального Кодексу Франції).
До обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, французький законодавець відніс:
1) неосудність;
2) недосягнення віку кримінальної відповідальності;
3) примушення до здійснення злочинного діяння;
4) помилку в праві;
5) виконання розпорядження закону або наказу законного органу влади;
6) правомірний захист;
7) крайню необхідність.
Так, у разі неосудності і недосягнення встановленого в законі віку, хоча кримінальне переслідування і припиняється, слідчі і юрисдикційні органи можуть визнати особу, яка несе небезпеку для суспільства і застосувати до нього які-небудь заходи, що не є покаранням: для малолітнього (до 13 років) - заходи виховного характеру, для психічно хворого - заходи медичного характеру. В інших випадках такі заходи не застосовуються, оскільки ні особа, ні її дії не можуть розцінюватися як небезпечні для суспільства.
Примушення до здійснення злочинного діяння (la contrainte ou force majeure). Французьке кримінальне право виходить з концепції про вільну волю субєкта злочину, згідно якої моральний елемент будь-якого діяння припускає наявність у субєкта здатності розуміти і бажати. В деяких випадках, до числа яких відноситься і примушення до здійснення злочинного діяння, така здатність порушена. Примушення як обставина, що свідчить про відсутність злочинного діяння, було закріплено ще в ст. 64 КК Франції 1810 р., яка свідчила: Немає ні злочину, ні провини, якщо під час здійснення діяння обвинувачений знаходився в стані безумства або під примусом сили, якому він не міг протистояти . ККФ 1992 р. зберіг цю обставину, додавши йому дещо інше значення: воно виключає кримінальну відповідальність.[21, c. 58]
Згідно ст. 122-2, не підлягає кримінальній відповідальності особа, що діяла під впливом якої-небудь сили або примушення, яким воно не могло протистояти.
У французькому кримінальному праві поняття примушення, форс-мажорні обставини і непереборна сила використовуються як тотожні. Що стосується судової практики, то вона під примусом, що виключає кримінальну відповідальність, розуміє і будь-яке фізичне примушення, і природні (стихійні) сили, дія яких непереборна. Проте суди відмовляються визнавати таким психічне примушення. В деяких випадках примушення іншої особи до здійснення злочинного діяння передбачається ККФ як самостійний вид правопорушення. Наприклад, ККФ в рівному ступені карає як геноцид, так і примушення до здійснення дій, утворюючих цей злочин проти людства, як проведення, так і примушення до проведення на людині медичних дослідів без її вільно вираженої згоди, як здійснення так і примушення до здійснення автоматизованої обробки іменної інформації без дотримання попередніх формальностей по її застосуванню (ст. ст. 211-1, 223-8,226-16).
Юридична помилка (Perreur sur le droit). Юридична помилка (або помилка в праві) як обставина, що виключає злочинність діяння, була введена вперше КК Франції 1992 р. Згідно ст. 122-3 не підлягає кримінальній відповідальності особа, що надала докази того, що мала законну підставу так діяти. Але юридична помилка ніколи не признавалася судовою практикою обставиною, що виключає кримінальну відповідальність. У французькому кримінальному праві діяв принцип: ніхто не може посилатися на незнання закону (nul n'est сеnse ignorer la loi).
Значення даної обставини пояснюється тим, що особа в результаті незнання права або помилки в праві щиро помилялася з приводу дійсного характеру свого діяння і вважала, що діє правомірно. Обовязковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності є те, що такої помилки особа не могла уникнути. Очевидно, що особа не може посилатися на незнання закону при здійсненні діянь проти особи, громадського порядку і т. п., незаконність яких зрозуміла будь-кому. Разом з тим, існують такі діяння, незаконний характер яких не лежить на поверхні. Це різні правопорушення в економічній, податковій, митній, фармацевтичної і інших областях. У звязку з криміналізацією подібних діянь французьким законодавцем значення і роль інституту юридичної помилки зростає.[15, c. 172]
Виконання закону або регламенту, або наказу законного органу влади. Згідно ст. 122-4 ККФ, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка виконує дії, передбачені або допущені в законі або правилах. Виконання розпорядження закону або наказу законного органу влади було визнано обставиною, що виключає злочинність діяння, вже Кодексом 1810 р. Стаття 327 названого ККФ встановлювала правило, згідно якому немає ні злочину, ні провини, якщо позбавлення життя, спричинення поранень або нанесення ударів наказано законом або наказано законною владою.
Наказ законного органу влади за певних умов також може служити виправданням здійснення дій, за які встановлена кримінальна відповідальність. Під законною владою розуміється орган державної влади або управління, що наділяє законом право давати накази про виконання закону. Крім того, що наказ повинен бути виданий законним органом публічної влади, наказ сам по собі повинен бути законний. Під законністю наказу розуміється не тільки його відповідність законодавству, але і видання наказу в рамках компетенції визначеної законом.
Правомірний захист (legitime defense). В КК Франції інститут правомірного захисту (або необхідної оборони) відрізняється достатньою чіткістю. Згідно ст. 122-5 до умов правомірності захисти відносяться: наявність і неминучість; необґрунтованість посягання; відповідність засобів захисту тяжкості нападу, що використовуються; своєчасність захисту; можливість захисту не тільки себе самого, але і інших осіб, а також власності.
Судова практика визнає право на захист не тільки від посягань на власну або третіх осіб фізичну недоторканність, але і від посягань на моральність. Посягання повинне бути наявним і неминучим. Cудді можуть визнати особу діючою в стані правомірного захисту на першому етапі розгляду справи або визнати її винною, наприклад, в умисному спричиненні шкоди здоровю - на другому.[15, c. 182]
Крайня необхідність (с'etat de necessite). Інститут крайньої необхідності до ухвалення ККФ 1992 р. не був законодавчо закріплений. Судова практика часто стикалася з випадками, коли діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність, скоювалось з потреби, з метою захистити інше благо, суспільна цінність якого вище цінності блага, принесеного в жертву. В подібних випадках суди були вимушені використовувати норму французького права про примушення до здійснення злочинного діяння, обгрунтовувавши це тим, що особа в умовах небезпеки втратила над собою контроль і під впливом психічного примушення вчинила діяння, заборонене кримінальним законом.
Судова практика виробила наступні умови правомірності крайньої необхідності:
- наявність небезпеки спричинення шкоди (реальна загроза або початок здійснення);
- природа такої небезпеки може бути різною: небезпека спричинення фізичної шкоди, моральної, матеріальної;
- не існує іншого способу уникнути небезпеки, окрім як вчинити діяння, заборонене кримінальним законом;
- благо, принесене в жертву, є менш цінним, ніж врятоване благо.
Висновки
Дослідження питання системи та видів покарань є особливо важливим, адже сьогодні виникають нові види злочинів, стає актуальним використання нових способів притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання. Особливо актуальним є дослідження системи та видів покарань за французьким Кримінальним кодексом, адже він став основою для багатьох інших європейських кримінальних законів. Він закріпив основні види покарань та способи притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Саме питання системи та видів кримінальних покарань досліджувалося в даній науковій роботі. Зокрема, було проаналізовано поняття кримінального покарання та його ознаки за КК Франції, встановлено основні види покарань, які застосовуються у Франції,здійснено історичне дослідження становлення окремих видів покарання.
В роботі використано комплекс загально-наукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, які спрямовані на розвиток теорії кримінального права, відкривають шляхи для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та подальшого вдосконалення законодавства. Достовірність отриманих результатів обґрунтовується постановкою проблем, різнобічними, традиційними, для науки кримінального права підходами до їх вирішення, використанням чинних нормативних актів, які регулюють питання кримінального правопорушення у Франції, широтою використання наукових джерел, використанням емпіричного матеріалу, використанням традиційних методів наукового пошуку.
Відповідно до кримінального права Франції особі призначається покарання за наявності чотирьох підстав: нормативної, матеріальної, субєктивної та відсутності обставин, що виключають кримінальну відповідальність. Сукупність цих підстав є необхідною і достатньою. Відсутність хоча б однієї з них означає, що особа кримінальній відповідальності не підлягає.
Встановлення наявності нормативної підстави кримінальної відповідальності особи (фізичної чи юридичної) у французькому кримінальному праві полягає у встановленні чи є в законодавстві стаття, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння. Для її встановлення слід зясувати: в якому нормативному акті закріплена норма, яка передбачає відповідальність за вчинене особою діяння; до якого класу відноситься вчинене особою правопорушення; чи чинним на момент вчинення діяння є даний нормативний акт; чи вчинене особою діяння охоплюється даною нормою?
Перелік обставин, що виключають настання кримінальної відповідальності регламентованих КК Франції є вичерпним. До них відносяться: примус до вчинення злочину, помилка в праві, вчинення дій дозволених законом чи підзаконним актом, виконання наказу законного органу влади, правомірна оборона, відвернення небезпеки, а також амністія до винесення вироку.
Отож, можна зазначити, що система та види покарань за французьким кримінальним законодавством є чітко сформульована. Проте існують деякі прогалини, які необхідно вирішити на науковому рівні. В першу чергу необхідно закріпити у кримінальному законодавстві Франції такі основні поняття як покарання, мета покарання та його ознаки.
Список використаних джерел
1.Ансель М. Новий соціальний захист <http://ua-referat.com/Соціальний_захист>. - М.: Прогрес, 1970. - 350 с.
2. Боботов С. В. Уголовно-процесуальный кодекс Франции 1958 г. С изменениями и дополнениями на 1 января 1966 г. : Пер. с франц. Предисл. к.ю.н. С.В.Боботова и В.И. Каминской.- М.: Прогресс, 1967. - 323 с.
3. Голованова Н.А. Кримінальне право зарубіжних держав: Англія <http://ua-referat.com/Англія>, США, Франція <http://ua-referat.com/Франція>, ФРН, Японія <http://ua-referat.com/Японія>, Італія. Авт.кол. Н. А. Голованова, В. М. Єрьомін, М. А. Ігнатова та ін; Під ред.І. Д. Козочкіна. - М., 2010. - 534 с.
. Єжов А. Н. Покарання у кримінальному праві країн Євросоюзу (Англії, Франції, Німеччини). - М.: Юпітер <http://ua-referat.com/Юпітер>, 2005. - 357 с.
. Імамів М. М. Види покарань та принципи формування їх системи: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.Казань, 2004. - 115 с.
. Козочкін І.Д. Кримінальне право зарубіжних держав. Під ред. І.Д. Козочкіна. -М., 2010. - 542 с.
. Костенко Н. І. Міжнародне <http://ua-referat.com/Міжнародне_Кримінальне_право>кримінальне право: Сучасні теоретичні проблеми М.: Юрлітінформ, 2004. - 320 с.
. Крилова Н.Е Основні риси нового кримінального кодексу Франції. - М.: Спарк, 1996. - 173 с.
9. Лясс Н.В. Номативная теория в современном буржуазном уголовном праве. -Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. - 77 с.
. Лясс Н.В. Проблемы вины и уголовной ответственности в современных буржуазных теориях. - Л.: Ленингр. госуниверситет им. А.А.Жданова, 1977. - 126 с.
. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств. - М.: Новый Юрист, 1998. -128 с.
. Михеев Р.И., Корчагин А.Г., ШевченкоА.С. Уголовная ответственность юридических лиц: за и против. Монография. - Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. - 76 с.
13. Попова Е. С. Система і види покарань <http://ua-referat.com/Система_І_види_покарань>з кримінального права <http://ua-referat.com/з_кримінального_права> Франції. - М., 1988. - 150 с.
14. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Вып. 3 Современные буржуазные уголовно-правовые теории. - М.: Ун-т дружбы народов им. Патриса Лумумбы. Каф. граждан. и уголовн. права, 1967. - 100 с.
15. Сальваж Філіп. Кримінальне право Франції: Загальна частина.Нижній Новгород <http://ua-referat.com/Новгород>, 2002. - 358 с.
16. Сальваж Филипп. Уголовное право Франции. Общая часть: Учебное пособие. Гренобль: Пресс Юниверситер де Гренобль; Н.Новгород: Изд-во Нижегородського ун-та, 2002.- 161 с.
. Уголовное право зарубежных государств. Вып 3. Стадии преступления и соучастие. - М.: Ун.-т Дружбы народов им. Патриса Лумумбы. ВНИИ сов. з-ва, 1973. - 227 с.
. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии) / Сб. законодат. Материалов. Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. - М. : Зерцало , 1998. - 346 с.
. Утевский Б.С. История уголовного права буржуазных государств. - М.: Гос. изд. юрид. лит., тип Красный пролетарий, 1950. - 424 с.
20. Ушаков Н. А.Міжнародне правою. - М.: Юрист, 2000. - 482 c.
21. Флетчер Дж., Наумов А.В. Основание концепции современного уголовного права. - М.: Юристъ, 1998. - 512 с.
22. Фуко М. Наглядати і карати. Народження вязниці(Пер. з французького В. Наумова). - М., 1999. - 321 c.
23. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права (история государства и права зарубежных стран): Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. - М., 1983. - 385 с.
. Шишов О.Ф. Проблемы уголовной ответственности в истории уголовного права. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. - 80 с.