Управління проблемною заборгованістю в банку (на прикладі ПАТ КБ 'Стандарт')

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Разом з тим зростає і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї випускної роботи:

1) з’ясувати сутність і роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

2)       проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів;

3)       обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління проблемними кредитами;

4)       розробити комплекс заходів з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем банку.

Об’єктом дослідження є кредитна діяльність ПАТ КБ «Стандарт».

Предметом дослідження є організація роботи з проблемними кредитами в банку.

Методи дослідження у процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу; метод групувань (при дослідженні питання класифікації кредитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Інформаційна база Методологічною основою дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові акти. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних Національного банку України, ПАТ КБ «Стандарт», даних періодичних видань, Інтернету.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ В БАНКУ

1.1 Сутність проблемних кредитів та фактори, що обумовлюють їх появу

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу - позикового капіталу. Кредитні відносини - це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Як вказує Лагутін В.Д., роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи .

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших - виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Як відмічає Савлук М.І. кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових, допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції .

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави .

Лаврушин О.І. виділяє наступні направлення, в яких проявляється дія кредиту:

-   перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах розвитку виробництва та реалізації продукції за допомогою операцій по наданню позик і залученню коштів юридичних та фізичних осіб;

-         вплив на безперебійність процесів виробництва шляхом надання позик, які забезпечують усунення затримки при їх здійсненні;

          участь в розширенні виробництва, в тому числі за допомогою видачі позикових коштів на збільшення основних фондів, виконання лізингових операцій і т.д.;

          економне використання позичальниками як власних, так і позичених коштів, чому сприяють процеси надання кредитних коштів, а також стягнення плати за їх користування;

-         прискорення отримання споживачами товарів, послуг і житла (за рахунок кредиту);

-   регулювання випуску в обіг та вилучення з обігу готівкових коштів на основі застосування кредиту та забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами .

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позиковий банківський капітал.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником - юридичні та фізичні особи. Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування - отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету - забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення .

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов'язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально

Однозначного визначення даного терміна немає ні у вчених, ні в законодавчих актах. Тому для систематизації та конкретизації даної інформації спробуємо скласти більш об’єктивне, точне та всеохоплююче визначення проблемних кредитів.

Отже, на нашу думку, проблемний кредит - це кредитний продукт, в якому, в міру певних обставин, позичальником порушені одна чи декілька умов кредитного договору, та є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість, яку бажає банк щоб він мав; та вимагає проведення комплексу заходів організаційного та адміністративно-правового характеру щодо повернення його бажаної якості, в тому числі кредитних коштів, та плату за них з метою усунення можливих економічних збитків банку.

Виходячи із сутності та визначення проблемних кредитів можна навести наступні їх ознаки:

порушені одна, чи декілька умов кредитного договору;

є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість;

значно знизилася ринкова вартість забезпечення.

Також можна виділити певні види проблемних кредитів, але ні в іноземній, ні у вітчизняній практиці немає єдиного підходу до даного питання. Та на основі проведеного нами дослідження можна виділити 3 основні види проблемних кредитів:

легкі - скоринг бал від 70% до 90%;

середні - скоринг бал від 40% до 69%;

тяжкі - скоринг бал від 0% до 39%.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку за допомогою відповідних методів управління. Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним.

При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

Банківська практика свідчить, що складності з поверненням кредитів, частіше всього, обумовлені впливом процесів, які розвиваються протягом визначеного періоду часу. Проблемні кредити, в більшості випадків, не виникають несподівано. Є чимало сигналів, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується і що наданий кредит може бути не сплачений своєчасно або й взагалі не буде сплачений. Ці сигнали працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовуються результати аналізу бухгалтерської, фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб, відомості з інших підрозділів банку. Визначення сигналів погіршення фінансового стану позичальника та їх виявлення на ранній стадії дадуть змогу банку своєчасно вжити заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку від непогашення кредиту .

Отже, для кращого управління проблемними кредитами банку кожному уповноваженому співробітнику банку необхідно знати сутність та ознаки проблемних кредитів банку, щоб вміти вчасно відреагувати на появу проблемної заборгованості, та мінімізувати витрати банку за цим кредитом.

1.2 Виявлення, аналіз та контроль проблемних кредитів у банку

Діяльність банків і всієї банківської системи в цілому показує, що незалежно від типу кредитної політики, якості кредитного портфеля, методик, які застосовуються при оцінці кредитоспроможності позичальника та управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

У більшості випадків неповернення кредиту та його пролонгація зумовлюється погіршенням фінансового становища та виникненням відповідних проблем у господарській діяльності позичальника банку. Це у свою чергу зумовлює несвоєчасну виплату основної суми кредиту та процентів за ним, що негативно відображається на діяльності кредитора. Все це призводить до виникнення проблемної заборгованості за наданими кредитами або ж до перетворення звичайних кредитів у проблемні.

Проблемний кредит - це кредит, за яким своєчасно не проведені один чи декілька платежів, значно знизилася вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку сумніватися у поверненні кредиту.

Наданий кредит позичальнику відразу не є проблемним, він таким стає. Хоча здебільшого проблемні кредити не виникають несподівано. Обґрунтуванням такої ситуації є те, що розрізняють багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та виникнення проблем зі своєчасною сплатою або й взагалі несплатою тіла кредиту та відсотків за ним.

Ефективне управління проблемними кредитами потребує чітко сформованого організаційного забезпечення. Розрізняють три рівні організаційного забезпечення, а саме: стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні управління проблемними кредитами здійснюється загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням банку. Загальні збори акціонерів вирішують стратегічні питання щодо управління проблемними кредитами.

Спостережна рада банку як орган банку, який представляє інтереси його власників, несе відповідальність за визначення стратегії роботи банку в цілому. Правління банку несе відповідальність за організацію та впровадження загальної ефективної системи управління проблемними кредитами.

На тактичному рівні управління проблемними кредитами займаються кредитний комітет, тарифний комітет і служба внутрішнього аудиту.

На оперативному рівні управління проблемними кредитами банку здійснюється підрозділом по роботі з проблемними кредитами, підрозділом стратегічного аналізу банку, підрозділами безпеки, юридичними службами та співробітниками фронт та бек-офісу.

Для ефективної роботи банку доцільно створити спеціалізований підрозділ по роботі з проблемними активами, який здійснює комплекс заходів щодо повернення проблемної заборгованості, супроводжує активи від стадії переходу до групи проблемних до одержання конкретного результату, здійснює організацію, облік і контроль діяльності дочірніх структур банку, котрі залучаються до роботи з проблемною заборгованістю в межах своєї компетенції, а також здійснює розрахунки, нарахування і контроль за рухом сформованих резервів на можливі втрати за проблемними кредитами.

Підрозділ по роботі з проблемними активами повинен підтримувати безпосередній безперервний оперативний контакт із юридичною службою та службою безпеки.

Лише завдяки консолідованим зусиллям всіх служб банку можливе досягнення очікуваного ефекту в роботі з проблемними кредитами.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279 від 6 липня 2000 року Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

-        оцінка фінансового стану позичальника;

-         стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

-        рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах - членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними.

Клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники - банки (резиденти) і банки країн - членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.

Клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

Порядок погашення проблемної заборгованості в банку регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами», затвердженим Правлінням ПАТ КБ «Стандарт» № 79 від 19.01.2009р. Дане положення є внутрішньобанківським нормативним документом, що визначає та регламентує діяльність підрозділів причетних до роботи з проблемними боржниками і поширюється на обласні дирекції і філіали та є обов’язковим для виконання всіма службами банку.

Досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву, покладається на Управління по роботі з проблемними кредитами, які створюються на базі обласних дирекцій (філій).

Рішення про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку.

За наявності рішення Кредитного комітету про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню про проведення претензійно-позовної роботи наступного рішення про початок претензійно-позовної роботи, відкриття виконавчого провадження та порушення справи про банкрутство не вимагається.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання юридичними (фізичними) особами будь-яких зобов'язань перед банком і переговори та інші заходи про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, кредитний підрозділ банку, який обслуговує позичальника, в термін до 3-х робочих днів з моменту винесення заборгованості на рахунок прострочених платежів, виникнення у позичальника однієї або сукупності ознак, подає на розгляд Кредитному комітету відповідну службову записку з обґрунтуванням необхідності та підстав для передачі матеріалів щодо проблемного позичальника підрозділу по роботі з проблемними кредитами для організації подальшої роботи із стягнення заборгованості у досудовому врегулюванні, проведення претензійно-позовної роботи, а також інформаційну довідку про проблемного позичальника.

Основними ознаками проблемної заборгованості за кредитами, іншими активними операціями та дебіторами в банку вважаються:

·  виникнення заборгованості за відсотками або траншем за графіком погашення кредиту понад 2 місяці;

·        наявність двох та більше пролонгацій;

·        віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів або визнання сумнівною до повернення;

·        втрата значної (критичної) частини застави внаслідок форс - мажорних обставин, неправомірних дій боржника чи третіх осіб;

·        виявлення факту шахрайства з кредитними ресурсами;

·        реорганізація або ліквідація підприємства-позичальника в період дії кредитного договору;

·        оскарження умов (визнання недійсним) кредитного договору, угоди про заставу, поруку, тощо, заявлення майнових прав третіх осіб на предмет застави;

·        припинення або суттєве зменшення позичальником фінансово - господарської діяльності;

·        виникнення напружених стосунків у позичальника з Банком (перехід на обслуговування в інший банк, досудові спори);

·        подання позичальником на банк позову до суду;

·        виникнення судових спорів позичальника з іншими кредиторами, зокрема з державними установами (ДПІ, пенсійним фондом);

·        відкриття виконавчого провадження з ініціативи іншого кредитора;

·        порушення справи про банкрутство з ініціативи Банку або іншого кредитора;

·        смерть власника підприємства, безвісті пропалий, отримання важкої травми у ДТП, виявлення невиліковної хвороби, переховування від кредиторів, виїзд на постійне місце проживання в іншу країну, порушення кримінальної справи, перебування у розшуку, арешт, засудження до позбавлення волі;

·        наявність напружених стосунків та спорів між учасниками позичальника;

·        зміна власника внаслідок рейдерського захоплення (поглинання) позичальника;

·        наявність будь - яких інших обставин, що несуть загрозу неповернення заборгованості та значно ускладнюють роботу з позичальником.

Щодо кредитів фізичним особам сумнівним вважається кредит, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або відсотки за ним прострочені понад 60 днів, проблемним - якщо відповідно до оцінки кредитного ризику заборгованість позичальника класифікується не вище групи «В», безнадійним вважається кредит, за яким на підставі висновку підрозділів по роботі з проблемними кредитами, Кредитного Комітету та Правління, банку прийнято рішення про відшкодування збитків за рахунок резервів, банку та який має наступні ознаки:

·   прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

·        заборгованість по зобов'язанням, за якою минув строк позовної давності;

·        заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи або його поручителя, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку;

·        заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

·        заборгованість, стягнення якої стало не можливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс - мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством.

На засіданні Кредитного комітету представник кредитного підрозділу доповідає стан роботи з позичальником, проблеми, які виникли при поверненні коштів, вартість наявного забезпечення та можливість звернення стягнення на нього, а також інші пропозиції щодо повернення заборгованості.

Після прийняття рішення Кредитним комітетом про передачу справи проблемного позичальника до підрозділу по роботі з проблемними кредитами подальше поточне супроводження такого кредиту залишається за кредитним підрозділом, і здійснюється в наступному обсязі:

·      нарахування відсотків, пені, штрафів, страхових резервів;

·              підготовки розрахунків;

·              отримання документації, складання довідок та звітів;

·              інші операції, передбачені процедурою обслуговування кредиту.

Кредитним та іншим працівникам підрозділів банку категорично забороняється здійснювати будь-які інші дії відносно проблемного позичальника, поручителя без погодження та отримання дозволу на це закріпленого відповідального працівника управління по роботі з проблемними кредитами.

Згідно з кредитною політикою у банку застосовують два основні методи для управління проблемною заборгованістю - це реструктуризація та ліквідація боргу.

Реструктуризація кредитної заборгованості - це зміна умов кредитування, що проводиться у зв’язку з неспроможністю боржника виконувати свої боргові зобов’язання у початкові визначені кредитною угодою строки.

Реструктуризація може бути здійснена шляхом укладення відповідної угоди між Банком, як кредитором, та боржником або між Банком та третьою особою без участі боржника у випадку укладення договорів поруки або уступки права вимоги.

Повернення коштів за угодою реструктуризації може здійснюватись у валюті кредиту, заборгованість за яким переоформлюється, або в іншій валюті у випадку досягнення сторонами такої домовленості та переведенні заборгованості в іншу валюту.

В залежності від механізму погашення проблемної заборгованості за кредитом реструктуризація може проводитися шляхом:

·    подовження строку користування кредитом з можливим зниженням відсоткової ставки та встановленням графіку погашення заборгованості;

·        надання нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором (рефінансування);

·        відступлення права вимоги;

·        переведення боргу;

·        заміна проблемної заборгованості за кредитом на вексельні зобов’язання третіх осіб;

·        шляхом викупу банком основних засобів, готової продукції або інших активів позичальника для власного використання або з наступною передачею у фінансовий лізинг.

До суми боргу позичальника перед банком, що підлягає реструктуризації, можуть включатись:

а) сума основного боргу;

б) сума заборгованості за відсотками (у тому числі що обліковується на позабалансових рахунках) на дату реструктуризації;

в) пеня за несвоєчасне погашення основного боргу та відсотків, сума штрафу за невиконання умов кредитного договору.

За отриманими матеріалами та результатами перевірки відповідні служби установи банку (кредитна, кредитний аналіз, юридична, безпеки, підрозділу з оцінки забезпечення) готують висновки про доцільність операції з реструктуризації заборгованості на розгляд кредитного комітету банку .

При розгляді матеріалів про реструктуризацію боргу на кредитний комітет банку надаються наступні документи:

·    заява боржника;

·        обґрунтоване клопотання дирекції (філіалу) - при проведенні реструктуризації кредитів, наданих дирекцією (філіалом) банку;

·        експертні висновки служб банку: кредитної, кредитного аналізу, юридичної, безпеки;

У разі необхідності при реструктуризації заборгованості можуть укладатись з позичальником або третіми особами нові договори забезпечення.

Реструктуризація боргу може супроводжуватись, за згодою позичальника, додатковими умовами з боку банку, у тому числі:

·  переведення всіх рахунків юридичної особи на обслуговування до установ банку;

·        заборона або обмеження на окремі види господарської чи комерційної діяльності;

·        скорочення витрат виробництва з метою підвищення його рентабельності

Контроль виконання умов договору та повний комплекс заходів з супроводження реструктурованого боргу покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Загальний контроль за реструктуризацією боргів покладається на службу безпеки банку.

Продовження строку користування кредитом оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Умови додаткової угоди можуть передбачати, як викладення в новій редакції відповідного пункту кредитного договору, яким встановлено строк користування кредитом, так і визначення факту домовленості сторін про продовження строку користування кредитом до визначеної дати без зміни попередньої редакції кредитного договору.

Умови угоди про продовження строку користування кредитом повинні передбачати:

·        встановлення графіку погашення заборгованості;

·  санкції за порушення строків погашення заборгованості або сплати відсотків, в тому числі у вигляді права кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом.

Додаткова угода про подовження строку користування кредитом також може містити умову про зниження відсоткової ставки. Також банк має право в односторонньому порядку знизити відсоткову ставку за такими кредитами.

Рефінансування - надання позичальнику нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором, в тому числі і за відсотками.

Рефінансування може застосовуватись банком у відношенні до позичальників, що мають задовільний фінансовий стан, але через нестачу власних коштів не мають можливості здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки. Також рефінансування використовується у відношенні до позичальників, які не мають можливості обслуговувати кредити в іноземній валюті. В такому випадку надається кредит в національній валюті, який направляється на погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.

Відступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та за умови сплати останнім суми утупленої вимоги.

Умови договору вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості утупленої вимоги у розстрочку за умови забезпечення зобов’язань нового кредитора по договору права вимоги заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення.

В залежності від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватись з дисконтом.

Укладення уступки вимоги не передбачає згоди боржника.

За договором про вимоги до нового кредитора автоматично, згідно ст. 514 Цивільного Кодексу України переходять права і обов’язки за договорами, укладеними в забезпечення кредитної угоди (застава, порука тощо).

Переведення боргу оформлюється двохстороннім договором між первинним боржником, новим боржником за згодою банку. У договорі визначається сума боргу, підстави його виникнення, умови погашення та відповідальність сторін.

Підставою для списання безнадійної заборгованості за кредитом з балансу банку є оформлений у встановленому порядку протокол засідання Правління банку (виписка з протоколу засідання).

Облік списаної безнадійної заборгованості на позабалансових рахунках здійснюється до моменту визнання її остаточно безнадійною, після чого вона знімається з позабалансового обліку.

Протягом терміну позовної давності банк повинен продовжувати роботу з позичальником, у встановленому законодавством України порядку, для повернення списаної безнадійної заборгованості.

У випадку, якщо в результаті проведеної роботи заборгованість не була повернена повністю або частково, заборгованість за кредитом визнається остаточно безнадійною та списується з позабалансових рахунків. Контроль своєчасного списання заборгованості з позабалансових рахунків покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Структурні підрозділи банку, під особисту відповідальність керівників, здійснюють контроль за виконанням укладених банком кредитних договорів, угод та інших зобов’язань, які виникають з будь-яких інших правовідносин між банком та позичальниками.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання зобов’язань перед банком, і переговори про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, керівник відповідного структурного підрозділу банку виносить матеріали на розгляд кредитного комітету.

Для проведення претензійно-позовної роботи рішення кредитного комітету з необхідними матеріалами направляються до юридичної служби[10].

У разі задоволення відповідачем усіх майнових та немайнових вимог банку за судовим рішенням або за виконавчими документами і надходження грошових коштів на рахунок банку, провадження по справі закривається.

Таким чином, робота з проблемною заборгованістю в ПАТ КБ «Стандарт» банк регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами». У банку створені Управління по роботі з проблемними кредитами у кожній обласній дирекції (філії). В завдання управління входить: досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву. Рішення про передачу проблемного кредиту Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку. Матеріали для розгляду на кредитному комітеті готуються відповідними службами банку в залежності від категорії позичальника: управління корпоративного, малого та середнього або роздрібного бізнесу. Рішення про списання кредитної заборгованості за рахунок страхового резерву приймається виключно Кредитним комітетом банку на рівні Центрального Офісу в Києві. Для управління проблемною кредитною заборгованістю в банку застосовують два основні способи: реструктуризація та ліквідація. Реструктуризація передбачає зміну умов кредитного договору та оформлюється відповідною угодою, а ліквідація проводиться шляхом проведення претензійно-позовної роботи за участі юридичної служби банку.

1.3 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності

Діяльність ПАТ КБ «Стандарт» банк як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності (підприємництва) нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами та підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція .

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., встановлює у відповідності з Конституцією України правові засади господарської діяльності, яка базується на різноманітті суб'єктів господарювання різних форм власності.

В статті 42 дано визначення підприємництва. Згідно з цією статтею, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно п.1 статті 43 підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Пункт 2 статті 43 визначає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

У п.3 статті 43 зазначається, що перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно п.4 статті 43 здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування .

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України .

Стаття 44 даного Кодекса визначає основні принципи підприємницької діяльності, а саме, підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно статті 45 підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами .

Правові основи діяльності банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності регламентуються Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07. 12. 00 №2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17). У ньому зазначено, що банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб .

Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними повністю незалежними від виконавчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Всі комерційні банки підпорядковані Національному банку України. Національний банк України окремо для кожного комерційного банку надає дозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій .

Комерційні банки незалежно від підпорядкованості та форми власності ведуть облік у відповідності з вимогами, вказівками та інструкціями Національного банку України, а також вимогами основних документів і нормативних актів, прийнятих Верховною Радою України.

Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів чинного законодавства України встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп'ютерізації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та звітності.

Нормативні акти з питань обліку та звітності в банках складаються Національним банком на виконання законодавчих актів, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правління або вказівок керівництва Національного банку.

Перелік основних законодавчих документів почнемо з Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.00 №2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17) .

Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. Він регулює взаємовідносини банків зі своїми клієнтами. Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаються кредитні операції; вказано, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку також використовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банку України, статути комерційних банків, кредитні договори.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах саме шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачити права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах. Кредитування суб’єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (філії, відділення). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Але якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому схвалив цю угоду, то у таких випадках керуються статтею 63 Цивільного кодексу України.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 № 3125-XII (остання редакцiя вiд 19.01.2007 на пiдставi 140-16). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації .

Закон України «Про заставу» від 02. 10. 1992 №2654 - XII (остання редакцiя вiд 20.06.2007 на пiдставi 997-16). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем) і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власності для забезпечення кредиту .

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень » від 18. 11. 2003 N 1255-IV (остання редакцiя вiд 29.01.2006 на пiдставi 2704-15). Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна .

Постанова Національний банк України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06. 07. 2000 N 279 ( остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Відповідно до статті 370 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (поточна редакцiя вiд 14.08.2009 на пiдставi 1447-17), укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банку від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, арбітражний суд повинен з’ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. При відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасної виплати кредиту .

Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов’язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у статті 26 Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цього закону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування .

Договір страхування, як передбачено третьою частиною статті 18 Закону України «Про страхування», набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування. Зокрема згідно із статтею 6 згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А отже, позивач (банк) повинен довести, що його вимоги щодо стягнення страхової суми з страховика ґрунтуються на договорі страхування, який набрав чинності страховик має відповідати за договором страхування тільки у випадку відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання його зобов’язання за кредитним договором. Цю обставину арбітражний суд з’ясовує при вирішенні спору .

Одним з видів забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін згідно зі статею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР (остання редакцiя вiд 20.02.2002 на пiдставi 2921-14). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку .

Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи проценти за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. (стаття 19 Закону України «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється банком відповідно до статті 20 цього закону в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором .

Акціонерний комерційний банк «Стандарт» було створено юридичними особами - резидентами України в формі відкритого акціонерного товариства рішенням установчих зборів (протокол №1 від 03.03.1992 року).

Банк зареєстрований НБУ 27 березня 1992 року під реєстраційним номером 94.

Протоколом Загальних Зборів АКБ «Стандарт» № 3б-4/4 від 21 січня 1994 р. прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного комерційного банку «Стандарт» на акціонерний поштово-пенсійний банк «Стандарт».

У зв’язку із рішенням Загальних Зборів АППБ «Стандарт» № 3б-36 від 21 квітня 2006 р. прийнято рішення про зміну найменування АППБ «Стандарт» на ВАТ «Стандарт» банк. Відкрите акціонерне товариство «Стандарт» банк є правонаступником за всіма правами та обов’язками АППБ «Стандарт».

В основі своєї діяльності як і будь-яка юридична особа керується Статутом. Цей документ визначає порядок створення, здійснення господарської діяльності та припинення діяльності ПАТ «Стандарт» банк .

Банк є універсальним банком, самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

Інформація про діяльність Банку розкривається в порядку, визначеному внутрішніми документами Банку та законодавством України.

Органами управління Банку є:

Загальні Збори акціонерів;

Спостережна Рада Банку;

Правління Банку.

Органами контролю за діяльністю Банку є Ревізійна комісія Банку та служба внутрішнього аудиту банку.

Вищим органом управління Банку є Загальні Збори акціонерів Банку, які можуть вирішувати будь-які питання діяльності Банку.

До виключної компетенції Загальних Зборів банку належить прийняття рішень щодо:

визначення основних напрямків діяльності Банку;

затвердження Статуту Банку, внесення змін та доповнень до нього;

зміни розміру статутного капіталу Банку;

розміщення акцій Банку, прийняття рішення про форму існування акцій Банку, про викуп Банком розміщених ним акцій, анулювання викуплених банком акцій, дроблення або консолідацію акцій Банку;

обрання та припинення повноважень Голови Спостережної Ради Банку та інших її членів;

обрання та припинення повноважень Голови Ревізійної комісії та інших її членів;

затвердження Регламенту Загальних Зборів акціонерів Банку, Положення про Спостережну Раду Банку, Положення про Ревізійну комісію Банку, а також внесення змін та доповнень до них;

затвердження річних результатів діяльності Банку, затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії Банку зовнішнього аудиту;

прийняття рішення за наслідками розгляду звітів Спостережної Ради, Правління, Ревізійної комісії;

розподілу прибутку Банку, прийняття рішення про виплату дивідендів;

виділ та припинення діяльності Банку, ліквідацію Банку, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління;

вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, становить 25 та більше процентів вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку, та правочинів, щодо яких є заінтересованість, у випадках, передбачених чинним законодавством;

прийняття рішень з питань порядку проведення Загальних Зборів.

Спостережна Рада Банку захищає права та представляє інтереси акціонерів Банку, контролює та регулює діяльність правління Банку у межах компетенції, що визначена Статутом та Положенням про Спостережну Раду Банку, яке затверджується Загальними Зборами.

Спостережна Рада здійснює такі функції:

затверджує бюджет Банку;

обирає та відкликає членів Правління Банку;

контролює діяльність Правління Банку;

встановлює порядок проведення ревізій та контролю;

приймає рішення та визначає порядок покриття збитків;

приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб за участю Банку, філій, представництв Банку, затвердження їх Статутів; приймає рішення про участь Банку у створенні банківських об’єднань та про участь у промислово-фінансових групах;

затверджує Положення про Правління Банку, положення про кредитний комітет Банку, Положення про службу внутрішнього аудиту Банку;

визначає зовнішнього аудитора та умов договору, що укладатиметься з ним, в тому числі погоджує розмір оплати його послуг;

приймає рішення про призначення на посаду та звільнення з посади Головного аудитора Банку;

приймає рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів Банку та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлює розмір оплати його послуг;

визначає ймовірність визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій та ін.

Виконавчим органом Банку є Правління Банку, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для його статутної діяльності, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом, рішеннями Загальних зборів і Спостережної Ради, а також Положення про Правління, що затверджується Спостережною Радою Банку. У межах своєї компетенції Правління діє від імені Банку, підзвітне Загальним Зборам та Спостережній Раді, організовує виконання їх рішень.

В банку створена ревізійна комісія, що здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку. Ревізійна комісія контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів НБУ, розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції Загальним Зборам учасників, вносить на Загальні Збори або засідання Спостережної Ради пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції Ревізійної комісії Банку, які стосуються фінансової безпеки і стабільності Банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх аудиторів і експертів. Ревізійна комісія доповідає про результати ревізії та перевірок Загальним Зборам учасників чи Спостережній Раді. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансу. Без висновку Ревізійної комісії Загальні Збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку. Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Спостережної Ради та Правління Банку.

Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Також банк створює службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю Спостережної Ради та здійснює перевірки діяльності Банку (його структурних підрозділів)

Отже, в своїй діяльності ПАТ КБ «Стандарт» банк керується Конституцією України, Законами України: «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень », «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», «Про аудиторську діяльність» та іншими нормативно-правовими актами, що визначають загальні умови діяльності комерційних банків.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ПРОБЛЕМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ СТЯГНЕННЯ ПРОБЛЕМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В ПАТ КБ «Стандарт»

2.1 Загальна характеристика діяльності ПАТ КБ «Стандарт»

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “Стандарт” є потужною фiнансово-кредитною установою. Завдяки професiйним дiям керiвникв ПАТ КБ «Стандарт», який швидко i адекватно реагує на коливання ринку через оновлення банкiвських продуктiв i послуг, новi пiдходи до якостi обслуговування клiєнтiв, проведення капiтальних видаткiв на впровадження нових iнформацiйних технологiй, Банку вдалося зберегти своє мiсце серед провiдних банкiв України.

Банк зареєстрований Нацiональним банком України 19 травня 1993 року за № 172, як Комерцiйний банк сприяння розвитку пiдприємництва «Згода» i створений вiдповiдно рiшення Установчих зборiв (протокол № 1 вiд 04.01.1993) у формi Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю. У 1998 роцi назву було змiнено на Комерцiйний банк сприяння розвитку мiського господарства та пiдприємництва “Стандарт”. у 2001 роцi ТОВ КБ “Стандарт” перетворене у ВАТ КБ “Стандарт”.

Загальними зборами акцiонерiв 25 березня 2010 року (протокол №1 вiд 25.03.2010) прийнято рiшення щодо приведення дiяльностi Банку у вiдповiднiсть до вимог Закону України «Про акцiонернi товариства», у зв`язку з чим змiнено найменування ВАТ КБ “Стандарт” на Публiчне акцiонерне товариство Комерцiйний банк «Стандарт» (далi ПАТ КБ «Стандарт»), затверджено Статут та iншi корпоративнi документи. Нацiональний банк України 30 квiтня 2010 року погодив Статут ПАТ КБ «Стандарт», який 12 травня 2010 року зареєстровано в Шевченкiвськiй районнiй державнiй адмiнiстрацiї м. Києва.

Банк входить до єдиної банкiвської системи України i у своїй дiяльностi керується Конституцiєю України, Законами України “Про банки i банківську дiяльнiсть”, “Про акцiонернi товариства”, iншими законами та нормативно- правовими актами України, мiжнародними договорами, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України, та Статутом ПАТ КБ «Стандарт».

Банк є унiверсальною кредитною установою, яка дiє на всiй територiї України i здiйснює комплексне обслуговування клiєнтiв - резидентiв i нерезидентiв України з метою отримання прибутку.

Протягом 2011 року Банком забезпечувався комплекс кредитних, фiнансових, розрахункових, касових та iнших банкiвських послуг.

Мета Банку - створення великого системного, надiйного, прибуткового, унiверсального банку, спроможного надавати послуги найвищої якостi та надiйностi, шляхом створення гнучкої, адекватної вiдповiдно до економiчних умов системи управління Банком. Одним iз завдань на найближчу перспективу

Протягом 2011 року активи Банку зросли на 31.8% або на 27371091 тис. грн. та станом на 31.12.2011 становили 113437222 тис. грн.

В структурi активiв найбiльшу питому вагу складають кредити та заборгованiсть клієнтів - 85385307. За 2011 рiк кредитний портфель зрiс на 229 947 тис. грн. або на 6% та станом на 31.12.2011 становив 4152709 тис. грн.

Усі зобовязанн’я Банку за станом на 31.12.2011 склали 101 557 254 тис. грн. В структурi зобов‘язань найбiльшу питому вагу займають кошти клiєнтiв - 70,9%, якi за 2011 рiк збiльшились на 75 182 793 тис. грн. або 6,5%.

Власний капiтал станом на 31.12.2011 склав 11 879 968 тис. грн. За 2011 рiк чистий процентний дохiд банку склав 7 371 324 тис. грн., чистий комiсiйний дохiд

3 156 810 тис. грн., результат вiд торгiвлi iноземною валютою 143 611тис. грн., результат вiд переоцiнки iноземної валюти 48 078 тис. грн., результат вiд продажу цiнних паперiв у портфелi банку на продаж 10 522тис. грн., iншi доходи становили 414 668 тис. грн. Сукупнi операцiйнi доходи склали 1 050 489 тис. грн.

Робота з мобiлiзацiї ресурсiв та розмiщенню їх в активнi вкладення проводиться вiдповiдно до вимог Нацiонального банку України, що забезпечувалось дотриманням банком встановлених економiчних нормативiв.

Протягом 2011 року банк мав задовiльну, керовану лiквiднiсть, про що свiдчать виконання економiчних нормативiв, передбачених Iнструкцiєю про порядок регулювання дiяльностi банкiв в Українi, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 28.08.2001 № 368.

A)    Нормативи капiталу. Станом на 31.12.2011 розмiр регулятивного капiталу банку склав 11 562 125 тис. грн. Розмiр регулятивного капiталу банку протягом 2011 року не був меншим, нiж його статутний капiтал (вiдповiдно до вимог постанови Нацiонального банку України вiд 09.06.2010 № 273).

Протягом 2011 року ПАТ КБ «Стандарт» жодного разу не порушив норматив адекватностi регулятивного капiталу (Н2). Так мiнiмальне значення становило 12,52%, максимальне - 16,23% i станом на 31.12.2011 вiн становив 17,73% при нормативному значеннi не менше 10%.

Протягом 2011 року найменше значення нормативу (коефiцiєнту) спiввiдношення регулятивного капiталу до сукупних активiв (Н3) становило 9,26%, найбiльше - 12,81%. Станом на 31.12.2011 вiн склав 12,38%.

Б) Нормативи лiквiдностi. Дотримання лiквiдностi є необхiдною умовою функцiонування банку. Стан виконання нормативiв лiквiдностi у 2011 роцi перебував пiд щоденним контролем, про що свiдчить виконання нормативiв лiквiдностi (Н4, Н5, Н6).

Так станом на 31.12.2011 нормативи лiквiдностi становили:

норматив миттєвої лiквiдностi - 42,37%, при нормативному значеннi не менше 20% (протягом 2011 року мiнiмальне значення нормативу миттєвої лiквiдностi становило 24,08%, максимальне - 84,92%);

норматив поточної лiквiдностi - 54,84%, при нормативному значеннi не менше 40% (протягом 2011 року мiнiмальне значення нормативу поточної лiквiдностi становило 41,87%, максимальне -89,24%);

норматив короткострокової лiквiдностi - 98,49%, при нормативному значеннi не менше 60 % (протягом 2011 року мiнiмальне значення нормативу короткострокової лiквiдностi становило 70,27%, максимальне - 91,60%).

B)     Нормативи кредитного ризику. Станом на 31.12.2011 значення нормативiв кредитного ризику були такими:

максимальний розмiр кредитного ризику на одного контрагента - 17,55%, при нормативному значеннi не бiльше 25% регулятивного капiталу (мiнiмальне значення протягом 2011 року становило 17,06%, максимальне - 23,69%);

норматив великих кредитних ризикiв - 368,61% при нормi не бiльше 800% регулятивного капiталу (мiнiмальне значення протягом 2011 року становило 306,01%, максимальне - 498,97%);

норматив максимального розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих одному iнсайдеру - 0,29%, при нормi не бiльше 5 % вiд статутного капiталу (мiнiмальне значення, протягом 2011 року, становило 0,27%, максимальне - 1,07%);

норматив максимального сукупного розмiру кредитiв, наданих iнсайдерам - 1,39%, при нормi не бiльше 30% вiд статутного капiталу (мiнiмальне значення, протягом 2011 року, становило 1,29%, максимальне - 2,50%).

Г) Нормативи iнвестування. Станом на 31.12.2011 значення цих нормативiв були такi:нвестування в цiннi папери окремо за кожним емiтентом - 0,04%, при нормативному значеннi не бiльше 15% регулятивного капiталу (мiнiмальне значення, протягом 2011 року, становило 0,04%, максимальне - 0,05%);

загальна сума iнвестування - 0,04%, при нормативному значеннi не бiльше 60% регулятивного капiталу (мiнiмальне значення, протягом 2011 року, становило 0,04%, максимальне - 0,05%).

Д) Дотримання лiмiтiв вiдкритої валютної позицiї. Станом на 31.12.2011 значення лiмiту загальної довгої вiдкритої валютної позицiї банку становило 2,4350%, значення лiмiту загальної короткої вiдкритої валютної позицiї банку - 1,0851%.

Банк здiйснює свою дiяльнiсть з метою отримання прибутку в iнтересах його акцiонерiв, максимiзацiї добробуту акцiонерiв у виглядi зростання ринкової вартостi акцiй Банку, а також отримання акцiонерами дивiдендiв. Прiоритетними напрямами дiяльностi Банку є забезпечення комплексного обслуговування пiдприємств, установ i органiзацiй всiх форм власностi, великого, середнього i малого бiзнесу. Банк здiйснює банкiвськi операцiї на пiдставi банкiвських лiцензiй та письмового дозволу Нацiонального банку України.

У своїй дiяльностi ПАТ КБ «Стандарт» завжди висував на перший план iнтереси клiєнтiв та акцiонерiв, i маючи на метi максимальне сприяння розвитку їх бiзнесу, вибудовував партнерськi вiдносини з ними шляхом надання продуктiв та послуг, що максимально вiдповiдають їх потребам.

Так, протягом 2011 року кiлькiсть клiєнтiв Банку збiльшилась на 800 суб‘єктiв господарювання, Банк обслуговував 41 бюджетну установу, понад 15,9 тис. клiєнтiв-суб‘єктiв господарювання, у т.ч. 251 небанкiвську фiнансову установу.

Протягом 2011 року Банк продовжував активну роботу на ринку роздрiбних банкiвських послуг, зосереджуючи основну увагу на залученi коштiв клiєнтiв та поглибленому монiторингу якостi iснуючого кредитного портфеля. Станом на 31.12.2011 банк обслуговує 374,1 тис. клiєнтiв - фiзичних осiб. Загалом вiдкрито бiльш нiж 468,5 тис. рахункiв.

Тенденцiї до стабiлiзацiї на фiнансовому ринку та вiдновлення довiри до банкiвської системи у поєднаннi з високою якiстю обслуговування та конкурентними умовами залучення ресурсiв надали змогу ПАТ КБ «Стандарт» у 2011 роцi збiльшити обсяги залишкiв коштiв фiзичних осiб на 188168 тис.грн. до 3072533 тис. грн. В структурi коштiв фiзичних осiб строковi вклади складали 84,4%, збiльшились за рiк на 145074 тис. грн.

Протягом 2011 року ПАТ КБ «Стандарт» продовжував утримувати свої позицiї на фiнансовому ринку України, демонструючи позитивну динамiку збiльшення основних показникiв та збереження основних бiзнесових позицiй на ринку банкiвських послуг.

За рейтингом Асоцiацiї українських банкiв серед 156 банкiв КБ

«Стандарт» посiв: 21 мiсце за обсягами депозитiв фiзичних осiб; 22 мiсце за обсягами депозитiв юридичних осiб; 9 мiсце за обсягами кредитно- iнвестицiйного портфелю; 26 мiсце за обсягами активiв; 32 мiсце за обсягами капiталу.

Частка на ринку при цьому становила: за депозитами юридичних осiб - 1,2 вiдсотки; за депозитами фiзичних осiб - 1,1 вiдсотки; за активами - 0,8 вiдсоткiв; за кредитно-iнвестицiйним портфелем - 0,7 вiдсоткiв; за капiталом 0,5 вiдсотки.

Протягом 2011 року банк продовжує утримувати 1 мiсце серед операторiв ринку банкiвських металiв, 4 мiсце за обсягами наданих депозитарних послуг,

мiсце серед лiдерiв iпотечного кредитування (за висновком Державної iпотечної установи), 10 мiсце серед лiдерiв кредиторiв економiки, 10 мiсце серед кращих андеррайтерiв - iнвестицiйних банкiв (за рейтингом Cbonds.Info).

За станом на 01.01.2012 року кредитний портфель Банку сформовано за усiма видами наданих кредитiв у нацiональнiй та iноземних валютах, включаючи депозити, кредити iншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, врахованi векселi), цiнними паперами, наданими гарантiйними зобов’язаннями та поручительствами.

Високий рiвень менеджменту Банку, високопрофесiйнi працiвники, виважена стратегiя i полiтика, що вiдповiдають викликам сучасного рiвня розвитку банкiвської системи, широкий спектр конкурентних продуктiв та послуг, високий рiвень технiчного забезпечення, розгалужена мережа фiлiй та вiддiлень, яка постiйно зростає, орiєнтування на задоволення всiх потреб клiєнтiв Банку, дозволяють не лише утримувати iснуючi провiднi позицiї, а й будувати амбiцiйнi плани стосовно конкурування з найбiльшими банками країни та завоювання нових ринкiв.

Незважаючи на надiйнiсть та стабiльнiсть ПАТ КБ «Стандарт», потенцiйнi iнвестори, при придбаннi цiнних паперiв емiтованих КБ

«Стандарт», повиннi зважати на ризики, описанi у квартальнiй iнформацiї.

Проведемо розрахунки основних фiнансових показникiв банку. Станом на 01.01.2012 року розмiр зареєстрованого та сплаченого статутного капiталу ПАТ КБ «Стандарт» складає 8 860 202 грн.

Розмір власного капіталу ПАТ КБ «Стандарт» станом на 01.01.2012 року складає 11 879 968 тис. гривень. В порівнянні з 01.01.2011 року власний капітал збільшився на 1 609 249 тис. гривень за рахунок збільшення сформованих резервів переоцінки цінних паперів та нерухомості, а також, отриманого прибутку .

Положення про облікову політику ПАТ КБ «Стандарт» на 2012 рік затверджено наказом Голови Правління № 1009 від 31.12.2011 р., яке ґрунтується на Законах України “Про банки і банківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 (із змінами), нормативно-правових актах Національного банку України, основних принципах міжнародних стандартів та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та внутрішніх регламентуючих документах Банку, які регулюють його діяльність.

Облікова політика є інструментом, що впливає як на форми та методи ведення обліку, так і на фінансові результати роботи Банку; є основою для складання фінансової, податкової та статистичної звітності.

В додатках нами наведені дані фінансової звітності ПАТ КБ «Стандарт» за 2009-2011 рр. За даними Національного банку України нами складено таблиці Г.1-Г.5 представлені в додатку Г, згідно яких станом на 01.01.2012 р. ПАТ КБ «Стандарт» має наступні фінансові показники :

Ø активи - 113 437 222 тис. грн.,

Ø  пасиви - 113 437 222 тис. грн.,

Ø  власний капітал - 11 879 968 тис. грн.

Ø  зобов’язання - 101 557 254 тис. грн.,

Ø  прибуток/(збиток) усього - 1 370 180 тис. грн.;

Ø  активи спрямовані в інвестиційну діяльність - 691090 тис. грн.;

Ø  активи спрямовані в кредитну діяльність - 4901767 тис. грн.

В кредитну діяльність банк вкладає активів майже в десять разів більше, ніж в інвестиційну, що відповідає спрямованості банку, як кредитної установи. Але у 2011 році банк збільшив свої вкладення в цінні папери на 70%, тоді як вкладення в кредитну діяльність збільшились лише на 4,7 %.

Як видно за всю історію розвитку банку «Стандарт» з кожним роком стверджують свою як фінансову так і юридичну сторону таким чином показує, що допомога закордонних, та й сусідніх банків створює даному банку дуже оптимістичну ситуацію. Використовуючи не тільки фінансову допомогу ,але і досвід набутий роками дає змогу молодим банкам виходити на новий рівень . Особливу увагу та подяку за співробітництво керівництво банку може звернути немалій вже кількості штатних працівників які створювали підтримували і продовжують обслуг історію молодого банку

Станом на 01.01.2012 року штатна чисельність працівників КБ

«Стандарт» складала 1 900 осіб, що на 300 штатних одиниць менше в порівнянні з 2010 роком, а спискова чисельність складає 2 163 особи, що на 65 штатних одиниць менше в порівнянні з 2010 роком.

Фонд оплати праці станом на 01 квітня 2011 року становив 28 576 тис. грн., станом на 01 липня 2011 року - 25 098 тис. грн., а станом на 01 жовтня 2011 року - 33 720 тис.грн.

2.2 Аналіз якості кредитного портфелю банку

Кредитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних.

Нижче наведені дані показують, що незалежно від рівня розвитку , сили та підтримки банку виникають питання на які банку важко дати відповідь. Політика банку зразу втрачає свою силу і зміст стратегічних рішень втрачає зміст оскільки людський фактор не дає можливості систематизувати свою роботу для покращення діяльності тому що немає можливості врахувати фінансове положення кожної особи яка являється потенційним клієнтом на ринку. Це питання про проблемну заборгованість яка створюється дедалі частіше створюючи таким чином ситуацію в якій банк не може розвиватися.

Таблиця 2.1

Динаміка та структура проблемної заборгованості ПАТ КБ « Стандарт»

З цих даних можна проаналізувати ситуацію яка створилася в ПАТ КБ «Стандарт». Кожен кредит наданий особі перевіряється спеціальним відділом. Цей відділ володіє інформацією про особу у випадку її співпраці з банківською установою. Вона детально вивчається та аналізується в позитивному рішенні кредит видається. Але цей процес тільки зменшує можливість наданої банківської послуги перетворитися в проблемну, а не виключає її повністю. Так ми бачимо, що ситуація завжди коливається велика кількість кредитів все рівно лишається неоплачена так як в 2009 році банк отримав на 2 423 705 тис. грн. а це 14.16% від загальної суми наданих позик. В 2010 році цей показник зменшився і становить 2 279 371 тис. грн.(13.4%).за рахунок чіткішого ведення контролю по наданні а також зміна положень в аналізі. Та в 2011 році спад продовжився до 1 222 799 тис. грн. Але питання лишається відкритим далі оскільки все рівно оскільки якщо глянути на розділ «Прострочені кредити» та «Знецінені кредити» там чітко видно, що заклад 25% своїх активів може тримати в повітрі а це є велика небезпека для платоспроможності банку (4 269 672тис. грн.. а це 25.11% в 2010 році.)

Таблиця 2.2 Динаміка кредитування та формування резервів під кредитні ризики по системі банків протягом 2009-2011 років. . ( Станом на кінець дня 31.12.11.,тис .грн )

Кредити клієнтам в структурі активів банку займають значну долю, а саме в 2009р. - 68,1%, в 2010р. - 63,1%, в 2011р. - 75,2% (табл. 2.2), що свідчить що саме кредитування є пріоритетним завданням банку. Темп приросту кредитних операцій банку відстає від темпів кредитування по банківській системі, він складає 154%, тоді як по банківській системі України а загалом складає 180,5%. Однак щодо резервування за кредитними операціями можна відмітити позитивну динаміку - коефіцієнт резервування протягом трьох років (2009р.- 5,6%, 2010р. - 4,6%, 2011р. - 3,9%) нижчий ніж по системі банків (відповідно 6,9%, 5,5%, 4,7%), хоча темпи приросту дещо вищі ніж по Україні загалом. Темп зниження коефіцієнту резервування за кредитними операціями банку склав 29,4%, тоді як по банківській системі - 32%. Для формування резерву кредитний портфель банку класифікується за ступенем ризику кредитів на стандартні та нестандартні: кредити під контролем, субстандартні кредити, сумнівні кредити, безнадійні кредити.

Станом на 1.01.2011р. найбільшу частку в кредитному портфелі банку займають кредити під контролем - 39,8%, стандартні - 38,1%, субстандартні 8,3%, сумнівні - 4,2%, безнадійні - 9,6%. Протягом трьох років можна відмітити позитивну динаміку кредитного портфелю банку: частка стандартних кредитів зросла (+9,0%), а нестандартних відповідно знизилась, причому в основному за рахунок безнадійних кредитів (-7,3%).

Показник ризику кредитного портфеля (IR), який розраховується як відношення розрахункового резерву до обсягу кредитного портфеля, складає у 2009 р. = 23,0 %, у 2010 - 22,2 %, у 2011 - 15,7%. Тобто ризикованість кредитного портфелю знизилась на 7,3 % і становить 68 % від рівня базового року.

Банківська установа собою являє величезний гаманець, з якого постійно беруть і вертають фінансові засоби різних видів .В випадку коли гроші беруться але не вертають виникає проблема повернення а також якщо кошти не повертають то що робити в такому випадку ? Банк постійно відкладає частину прибутку в резерв, що собою являє допому в крайніх випадках( списання ).

Деколи проблемні кредити і суми і які не повертають перевищують резерв ,в такому випадку кожен бакн з такою проблемою находить рішення по своєму.

В таблиці наведені дані ПАТ КБ « Стандарт» , що показує готовність банку до рішення любих питань, деколи навіть собі в ущерб

Таблиця 2.3 Динаміка структури забезпечення кредитної заборгованості ПАТ КБ «СТАНДАРТ»

Таким чином провівши аніліз можна сказати що банк добре «стоїть на ногах» цьому свідчить забезпеченість кредитів 2009р - 95.13%, 2010р - 89,49%, 2011р - 84.22%.Та оскільки банківська установа є достатньо велика і обслуговування токої кількості клієнтів не може обійтися без проблем завжди лишається питання з незабезпеченими кредитами 2009р - 4.87%, 2010р - 10.51%. та 2011р - 15.77%. Ці показники є досить негативні та в даній діяльності рахуються як оптимальні та для нормального функцювання банку великої небезпеки не становлять.

Таблиця 2.4 Динаміка кредитного портфеля ПАТ «Стандарт», за ступенем ризику протягом 2009-2011 років. ( Станом на кінець дня 31.12.11.,тис .грн )

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Так, в 2010 році їх частка становить 84,4%, в 2011 році - 81,5%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 95,6% в 2010р. та 93,4% в 2011р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку в 2011р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2010 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафтне кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%).

кредит заборгованість банк охорона

Таблиця 2.5. Динаміка та структура кредитних операцій ПАТ «Стандарт» протягом 2009-2010 років

Щодо динаміки структурних зрушень, протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Експерти відмічають, що саме розвиток іпотечного кредитування сприяв зростанню цін на житло за останні роки. Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%. Відмічається також незначне зменшення питомої ваги кредитів за врахованими векселями (-0,18%).

Таблиця 2.6 Динаміка кредитної заборгованості ПАТ КБ «Стандарт» за період з 01.01.2010 по 01.01.2012

Дані таблиці 2.6 показують, незалежно від ситуації яка складається в країні кредити надаються і банк має можливість їх обслуговувати таким чином на кінець дня 01.01.2012 року можна побачить, що в активах банку найбільше зацікавленні юридичні особи - 9 753 993 тис.грн, а це 69.7%. Хоча цей показник і високий але свого максимуму він досягнув в 2010 році де він становив 12 386 838 тис.грн. що собою являє 72.86% від загальної суми наданих позик.

За результатами аналізу кредитного портфелю ПАТ «Стандарт» можна зробити висновки, що кредитні операції є пріоритетними для банку. Обсяг кредитного портфелю зріс за три роки більш ніж у 2,5 рази і станом на 1.01.2011 року становив 21,7 млрд.грн. Кредитний портфель банку сформований на 38,1% за рахунок стандартних кредитів, частка проблемної заборгованості в кредитному портфелі зменшилась протягом останніх трьох років на 6,7% і складає на початок 2011 року 13,8%.

Що стосується характеру кредитних операцій, то в портфелі банку переважають кредити в поточну діяльність. Їх частка становить на 1.01.2010р. 84,4%. В структурі кредитних операцій в поточну діяльність переважають традиційні кредити - 93,4% на 1.01.2010р. Кредити в інвестиційну діяльність складають 18,5% у портфелі банку на 1.01.2010р., в їх структурі переважають іпотечні (50,6% ) та інші кредити в інвестиційну діяльність (48,7%). Приріст кредитного портфелю протягом року забезпечений в основному за рахунок інших кредитів в поточну діяльність (+6273388 тис.грн.), іпотечних (+1107324 тис.грн.) та інших кредитів в інвестиційну діяльність (+915017 тис.грн.). Особливо швидкими темпами протягом 2009 року розвивався фінансовий лізинг (315,6%), овердрафт не кредитування (293,6%), репо (228,8%) та іпотечне кредитування (319,5%). Протягом 2010 року зросла частка кредитів в інвестиційну діяльність в портфелі банку (+2,9%), що є взагалі тенденцією для банківської системи останніх років. Це безумовно позитивне явище, яке підтверджує стабілізацію економічних процесів в Україні. В структурі інвестиційних кредитів особливо значно зросла частка іпотечних кредитів (+2,08%). Щодо структури кредитів в поточну діяльність, слід відмітити збільшення частки овердрафтів в кредитному портфелі банку (+1,79%), незначне зростання питомої ваги операцій репо (+0,03%) та факторингових операцій (+0,03%). Натомість частка традиційний видів кредиту зменшилась на 4,57%.

2.3 Зарубіжний досвід управління проблемними кредитами банківської системи

При роботі з проблемною заборгованістю велике значення має робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником зобов’язань часто стає єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

При роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Тобто величина вартості забезпечення (ліквідаційної вартості об'єкта застави) не повинна бути меншою від обсягу вимог банку (заставоутримувача), які виникають у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди.

Важливим те, що для банку як заставоутримувача цікава саме ліквідаційна, а не ринкова вартість об'єктів застави. Це пояснюється тим, що ринкова вартість передбачає розумно довгий період експозиції, який для багатьох об'єктів виявляється дуже тривалим, а банківські установи не мають можливості довго (місяцями, а то й роками) чекати реалізації об'єктів застави. Це й обумовлює необхідність оцінки об'єктів застави за ліквідаційною вартістю, що дає змогу значно прискорити їх реалізацію і, відповідно, вивільниш грошові кошти, які можуть бути використані як кредитні чи інвестиційні ресурси.

Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику вважаємо за доцільне запровадити коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу. Зазначений коефіцієнт можна обчислити за формулою:

                                                                               (2.1)

де  - ліквідаційна вартість об’єкта застави (у грошових одиницях);

 - потенційні вимоги банку у випадку порушення позичальником

умов кредитного договору (у грошових одинцях).

Порівняно з використовуваним в більшості банків, в тому числі і «Стандарт» коефіцієнтом покриття (LТV - lоап to value ratio, який традиційно розраховується як відношення величини кредиту до ринкової вартості об'єкта застави) запропонований показник (LVPС) має дві ключові переваги.

Перша перевага полягає в тому, що LVPС, па відміну від коефіцієнта покриття (LТV), передбачає використання ліквідаційний, а не ринкової вартості об'єктів застави.

Друга перевага полягає в тому, що за умови застосування LVPС у розрахунках передбачається використання певної величини потенційних вимог, а не лише обсягу кредиту чи величини кредитної заборгованості. Справа, в тому, що перевищення вартості забезпечення над величиною кредиту ще не гарантує банку відсутності втрат у випадку порушення позичальником умов кредитного договору, адже коштів, виручених від реалізації об'єктів застави, може не вистачити для покриття суми відсотків. Зазначених втрат банк може не уникнути навіть у разі перевищення вартості забезпечення над величиною кредитної заборгованості, що включає в себе і обсяг кредиту, і суму відсотків, хоча б тому, що продаж об'єктів застави завжди спричиняє певні трансакційні витрати. Тож, як бачимо, у випадку порушення позичальником умов кредитного договору слід враховувати всі потенційні вимоги банку. Саме на такому підході й базується обчислення запропонованого нами коефіцієнта LVPС, завдяки чому коефіцієнт LVPС точніше, ніж традиційно використовуваний коефіцієнт покриття LТV, характеризує ступінь забезпеченості кредитної угоди на будь-якому етапі її реалізації.

Використання запропонованого коефіцієнта покриття потенційних вимог банку (LVPС) дає змогу адекватно оцінювати ступінь забезпеченості кредитних угод на будь-якому етапі їх здійснення. Тому цей коефіцієнт є ефективним інструментом моніторингу покриття потенційних вимог банку протягом усього періоду кредитування. Адже кожен із елементів формули 3.1 може бути визначений на будь-який момент часу.

На початку періоду кредитування коефіцієнт покриття потенційних вимог банку можна виразити такою рівністю:

                                                                         (2.2)

де LVPС0 - коефіцієнт покриття потенційних вимог банку, що розраховується на момент початку періоду кредитування;

 - ліквідаційна вартість об'єкта застави (у грошових одиницях);

С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових одиницях);

Δ2 - потенційні вимоги банку (без урахування обсягу кредиту) у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору (у грошових одиницях).

Величина потенційних вимог банку, в свою чергу включає в себе відсотки за кредитом за весь період кредитування, витрати банку, пов'язані з утриманням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі страхуванням об'єкта застави, витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог та неустойки, яку позичальник повинен сплатити банку у випадку порушення умов кредитного договору.

Оскільки процентні платежі плануються на певний час у майбутньому, то для обчислення кредитних відсотків за весь період кредитування необхідно знайти приведену їх вартість (Р). Величина приведеної вартості кредитних відсотків за весь період кредитування (Р) залежить від схеми погашення кредитної заборгованості. Дія прикладу візьмемо найпоширенішу: кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на w років за річною процентною ставкою r, прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту m разів на рік і в такому ж порядку сплачуються; кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування; виплати, пов'язані з погашенням кредиту, здійснюються одночасно з виплатою відсотків.

Як випливає з формули, величину кредитних відсотків за весь період кредитування (без урахування вартості грошей у часі) можна виразити так:

                                                       (2.3)

де С - обсяг кредиту, що надається під заставу (у грошових одиницях);

Р` - кредитні відсотки за весь період кредитування без урахування вартості грошей у часі (у грошових одиницях);- тривалість періоду кредитування (років);- кількість інтервалів нарахування відсотків протягом року;- річна процентна ставка за кредитом (виражена як десятковий дріб);- порядковий номер інтервалу кредитування.

Для того, щоб знайти приведену вартість кредитних відсотків за весь період кредитування (Р), трансформуємо формулу 3.4:

                                       (2.4)

де  - річна ставка дисконту, виражена як десятковий дріб;

 - коефіцієнт дисконтування в t -й інтервал періоду кредитування.

Кредитні угоди, як правило, не передбачають зобов'язань банків щодо здійснення витрат, пов'язаних із утриманням об'єктів застави. Однак, якщо вони все ж передбачені, то, швидше за все, ці витрати будуть певним чином розподілені в часі, а відтак виникне необхідність дисконтування відповідних умовно-грошових потоків.

Припустимо, що маємо ануїтет (тобто величина і періодичність здійснення зазначених вище витрат рівномірні). У такому разі їх приведену вартість (Е) можемо визначити за формулою:

                                                       (2.5)

де - щомісячна величина витрат, пов’язаних з утриманням об’єкта

застави (у грошових одиницях);

 - коефіцієнт, який використовується для визначення приведеної вартості ануїтета (фактор Інвуда).

На практиці банки, як правило, не беруть на себе зобов'язання щодо страхування об'єкта застави. Однак якщо воно все-таки передбачається, то відповідний платіж банк, очевидно, здійснить одноразово на початку періоду кредитування. Тобто необхідності у його дисконтуванні немає.

Якщо витрати банку, пов'язані зі здійсненням забезпечених заставою вимог, виникають наприкінці періоду кредитування, з'являється необхідність у дисконтуванні цих умовно-грошових потоків. У такому разі приведену вартість витрат банку, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог (V), можна обчислити за формулою:

                                                                       (2.6)

де V` - недисконтована величина витрат, пов'язаних із утриманням об'єкта застави (у грошових одиницях).

Величина банківських витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, складається з таких статей як судові витрати, витрати, пов’язані з відчуженням, реалізацією, ПДВ та становить, зазвичай 27,7-42,7 від ліквідаційної вартості забезпечення .

Проілюструємо запропонований метод на конкретних прикладах. Для цього серед позичальників банку оберемо два позичальники, що звернулись за кредитом до банку.

Приклад 1. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ЗАТ «Сігма» під заставу будинку, за умови 100-процентної забезпеченості кредитної угоди (LVPС = 1).

За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 гри. (Vm = 3 500 000 грн.), ліквідаційна - 3000000 грн. (VL = 3000000 грн.). Кредит надається одноразово на початку періоду кредитування на 1 рік (w = 1 рік) за річної процентної ставки 18% (r = 0.18). Прості відсотки нараховуються на непогашену частину кредиту 12 разів на рік (t = 12) і в такому ж порядку сплачуються. Кредит погашається рівними частинами протягом періоду кредитування, ці виплати здійснюються одночасно зі сплатою відсотків. Річну ставку дисконту прийнято на рівні 10%. Банк не несе витрат, пов'язаних із утриманням і страхуванням об'єкта застави (E = 0). Передбачувана величина витрат, пов'язаних зі здійсненням забезпечених заставою вимог, оцінюється в 30.7% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави. Величина неустойки, що підлягає сплаті у випадку порушення позичальником умов кредитної угоди, становить 10000 грн. (F = 10000 грн.).

Після проведення розрахунків в результаті одержимо суму 1972207 грн. Це і є обсяг кредиту, який банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Як бачимо, у даному випадку обсяг кредиту (С) становить лише 65.74% від загальної величини РС, яка (за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди) тотожна величині ліквідаційної вартості об'єкта застави (VL), або 56.35% від величини його ринкової вартості.

Приклад 2. Необхідно визначити максимальний обсяг кредиту, який може бути наданий ТОВ «Ресурс» під заставу будинку, за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди (LVPС=1). За результатами проведеної оцінки ринкова вартість будинку становить З500000 грн. (Vm = 3500000 грн.), ліквідаційна - 1900000 грн. (VL = 1900000 грн.). Інші умови такі ж, як у прикладі 1.

В результаті проведених розрахунків одержимо суму 1246030 грн. Це обсяг кредиту, який у даному випадку банк може надати позичальникові під заставу будинку за умови 100-відсоткової забезпеченості кредитної угоди.

Відносна величина потенційних вимог банку у випадку порушення позичальником умов кредитного договору прийнята аналогічною відповідному показникові у прикладі 1 і становитиме 30.7%.

Обсяг кредиту ТОВ «Ресурс» дорівнюватиме близько 65.58% від величини ліквідаційної вартості об'єкта застави, або - 35.6% від величини його ринкової вартості.

А тепер проаналізуємо відмінності в умовах і результатах, одержаних у наведених вище прикладах.

Основною відмінністю в умовах є різна величина ліквідаційної вартості об'єктів застави, що вказує на їх різну ліквідність. Для ЗАТ «Сігма» ліквідність об'єкту застави вища за ліквідність застави ТОВ «Ресурс». Це можна підтвердити, скориставшись оцінки ліквідності з допомогою коефіцієнта ліквідності, що розраховується як відношення ліквідаційної вартості об'єкта оцінки до його ринкової вартості. Так, величина коефіцієнта ліквідності для прикладу 1 становитиме 0.86, для прикладу 2 - лише 0.54.

Обсяг кредиту у прикладі 1 дорівнює 56.35% від величини ринкової вартості об'єкта застави, у прикладі 2 - лише 35.6%.

Ці суттєві відмінності переконливо засвідчують, що застосування спрощеної системи подвійного покриття, яка передбачає, що ринкова вартість об'єкта застави повинна в два рази перевищувати обсяг кредиту, потенційно може призводити до прийняття помилкових рішень щодо надання кредитів. Використання подібних спрощених систем визначення обсягу кредитів може призводити, з одного боку, до фінансових втрат банку через недостатню забезпеченість кредитних угод, а з другого, - до фінансових втрат банку через втрату потенційних клієнтів унаслідок вимоги від них зайвого забезпечення.

У таблиці 3.1 наведено оцінки, зроблені за двома коефіцієнтами - LТV та LVPС. Чим менше значення коефіцієнта LТV, тим краще, тобто тим вищим є рівень забезпеченості кредитної угоди. Коефіцієнт LVPС має іншу природу - прийнятнішими є значення, більші від 100%. Чим вище значення цього коефіцієнту, тим вищий рівень забезпеченості кредитної угоди. Якщо значення LVPС виявляється меншим від 100%, то це свідчить про недостатню забезпеченість кредитної угоди, а якщо більше, то вказує на її надмірну забезпеченість.

Таблиця 2.7 Значення показників LТV та LVPС при умовному обсязі кредиту 1,75 млн.грн.

Як видно з таблиці 3.1, хоча коефіцієнт LТV для обох прикладів демонструє ідентичний задовільний рівень забезпеченості (подвійне покриття), запропонований нами коефіцієнт LVPС вказує, що в першому прикладі кредитна угода виявляється надмірно забезпеченою, а в другому - недостатньо забезпеченою.

На основі проведеного порівняння можна зробити висновок про доцільність використання удосконаленої системи оцінки забезпеченості кредитних угод із використанням коефіцієнта LVPС, оскільки це дозволяє мінімізувати ризики при кредитуванні під заставу.

2.4 Напрямки удосконалення управління проблемною заборгованістю за кредитами банків в Україні

Стрімке зростання обсягу проблемних кредитів в Україні впродовж останніх років є результатом негативного впливу світової економічної кризи. Хоча торік обсяг таких кредитів зменшився, він досі залишається значним і заважає нормальному функціонуванню вітчизняної банківської системи. Тому особливо актуальним є пошук шляхів вдосконалення роботи з проблемною кредитною заборгованістю, оскільки якщо не вжити своєчасні дії відносно проблемних кредитів, то може бути остаточно втрачена можливість зміцнити їх або отримати по ним погашення, внаслідок чого збитки можуть зрости до такого рівня, що загрожуватимуть платоспроможності банку.

Найбільш вагомий внесок у дослідження проблематики управління проблемною кредитною заборгованістю зробили О.І. Барановський, Г.Т. Карчева, В.І. Міщенко, Л.О. Примостка, М.Ф. Пуховкіна та інші.

У світовій практиці фінансові установи вдаються до продажу проблемних кредитів у разі, коли частка таких у загальному обсязі активів досягає рівня в 30% та більше, а також коли спостерігається дефіцит ліквідності фінансової установи й проблемні кредити є важким тягарем для її власного капіталу. Усі вказані чинники сьогодні є характерними й для банківської системи України. Це свідчить про існування підґрунтя для виникнення та розвитку в нашій країні ринку проблемних кредитів.

Те, як зростають обсяги проблемних кредитів в банках України можна побачити у статистичних фінансових звітах Національного банку України. Якість кредитного портфелю знижується, оскільки в загальному об’ємі кредитів проблемна заборгованість за аналізований період займає все більшу частку: у першому кварталі 2012 року розмір проблемних кредитів збільшився на 5% (2,7 млрд. грн.) і станом на 01.04.2012 року дорівнював 57,4 млрд. грн..

Кожен банк має самостійно визначати механізми управління своїм портфелем проблемних кредитів. Їх вибір залежить від багатьох факторів, зокрема від стратегії розвитку банку, особливостей кредитних продуктів, які він пропонує, спроможності залучення коштів для підтримання його ліквідності, наявності вільних фінансових ресурсів, професійних навичок персоналу установи, необхідних для роботи з проблемними кредитами й стягнення простроченої заборгованості.

Здебільшого, банки використовують три основні механізми вирішення питань проблемних кредитів. Перший - це утримання кредитів на балансі та самостійний пошук способів вирішення проблем, головним чином, шляхом реструктуризації чи судового стягнення заборгованості. Працювати з проблемними кредитами може як внутрішній колекторський департамент банку, так і окрема колекторська компанія.

Другий механізм передбачає списання проблемних кредитів із балансу банку та припинення заходів щодо стягнення заборгованості. Цей спосіб застосовується у випадку, коли немає жодної надії на повернення кредиту, або очікуваний обсяг стягненої заборгованості буде меншим за вже понесені витрати.

Раніше банки вдавалися до процедури списання як до крайньої міри. Однак після прийняття Постанови Правління НБУ №172 від 1 червня 2011 р. «Про затвердження Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву» процедура списання стала легшою з регуляторної точки зору і, як правило, не призводить до негативних податкових наслідків для банків. З правової точки зору списання кредиторської заборгованості з балансу не є її анулюванням. Як наслідок, банки, в принципі, можуть і надалі працювати над стягненням такої заборгованості з позичальників.

Третій механізм очищення балансів банків від проблемних кредитів полягає в їх продажу третій стороні, що є розповсюдженою практикою у всьому світі. В Україні така практика набула популярності в період світової економічної кризи й досі залишається найпоширенішим варіантом передачі неробочих кредитів.

Основними факторами, які, зазвичай, впливають на прийняття банком рішення про продаж проблемних кредитів, є такі:

нестача в банківської установи досвіду роботи зі стягнення проблемних кредитів;

відсутність кваліфікованого та досвідченого персоналу щодо здійснення цієї діяльності;

відсутність необхідного програмного забезпечення;

− нестача часу для розробки та відпрацювання відповідних внутрішніх процедур;

наявність у портфелі банку значної кількості невеликих за обсягом кредитів.

Як правило, рішення щодо продажу проблемних кредитів приймається, коли стає зрозумілим, що стягнення заборгованості власними силами банку дасть значно менший економічний ефект.

Комітет з економічних реформ при Президентові України проводить ряд реформ для подолання проблеми з неповерненими кредитами, де зачіпається і мінімізація проблемних позичок у комерційних банках України. Отже, для зниження частки проблемних активів за Програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки необхідно :

) обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів);

) спростити механізми продажу, передачі, списання поганих активів, у тому числі у межах проведення досудових процедур;

) посилити пруденційний нагляд за діяльністю банків і ввести систему пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами.

За цією Програмою економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки плануються такі результати [4]:

) зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ до 5% до 2014 року.

) збільшення середнього рівня власного капіталу банків не менше ніж удвічі до 2014 року .

Також упродовж 2009-2011 років активувалася передача проблемних активів в управління третій особі (колектору) та продаж проблемних активів непов’язаній фінансовій компанії на умовах факторингу. Основними покупцями боргів виступають колекторські компанії Credit Collection Group (CCG), “Укрфінанс”, “Еколл”, CredEx і “Укрборг” .

Таким чином, питання проблемних кредитів на сьогоднішній день є дуже актуальним для банківського сектору та економіки в цілому. Тому банкам необхідно підвищувати ефективність своєї діяльності, удосконалювати методичні підходи до забезпечення фінансової стійкості, розробляти методи ефективного управління банківською діяльністю в умовах нестабільності.

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ОХОРОНИ ПРАЦІ У ПАТ КБ «СТАНДАРТ»

3.1 Система управління охороною праці

Мета впровадження системи управління охороною праці (УОП) - це всебічне сприяння виконанню вимог, які повністю ліквідують, нейтралізують або знижують до допустимих норм вплив на працюючих небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, забезпечують усунення джерел небезпеки, ізолювання від них персоналу, використання засобів, що усувають небезпечні ситуації та підвищують технічну безпеку, створюють надійні санітарно-гігієнічні та ергономічні умови. УОП передбачає встановлення конкретних кількісних показників діяльності виробничих підрозділів, підтримування котрих в заданих межах забезпечує досягнення основної мети щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

• розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує професійні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці, тощо;

• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами про охорону праці;

• здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками в галузі, охорони праці.

У випадку відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що забезпечують безпеку працівників.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний ужити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності аварійно-рятувальні формування.

Система цілей УОП - багаторівневий комплекс, який, у свою чергу, визначає цілі для різних рівнів управління охороною праці з врахуванням стадій виробничого циклу.

На рівні галузі встановлюються цілі стратегічного характеру щодо прийняття довготермінових планів наукового, технічного, економічного та соціального розвитку об'єктів (умов та безпеки праці) на підставі довготривалих прогнозів і програм розвитку.

На рівні виробничих об'єднань та підприємств визначаються цілі тактичного характеру: установлення складу та структури підрозділів, методів взаємодії, аналіз рівня безпеки праці стимулювання. З переходом на госпрозрахунок та самофінансування виробничі об'єднання та підприємства повинні ставити стратегічні цілі.

На рівні цехів і дільниць встановлюються цілі оперативного характеру: послідовність оперативного виконання окремих функцій тощо.

Окремі виконавці, що впливають на умови праці, організаційно та технічно забезпечують їх оптимізацію і цілі безпеки праці.

Основні завдання, вирішення яких забезпечує досягнення цілей УОП на різних рівнях управління і стадіях організаційно-виробничої діяльності, полягають у виконанні комплексу послідовних взаємопов'язаних дій щодо попередження травматизму та виробниче зумовлених захворювань.

Вирішення задач управління охороною праці має бути забезпечене взаємодією усіх структурних підрозділів, служб і фахівців, які визначаються керівником підприємства. Функції структурних підрозділів і служб, посадові обов'язки керівних та інженерно-технічних працівників щодо виконання задач управління охороною праці встановлюються на місцях на всіх рівнях, виходячи з структури, штатів і конкретних умов діяльності установи (підприємства).

3.2 Основні принципи та функції управління охороною праці на виробництві

Організація роботи щодо управління охороною праці базується на принципах теорії управління, основними з котрих є: системність, оптимальність, динамічність, наступність та стандартизація. Принцип системності полягає в тому, що процеси технології та безпеки розглядаються у взаємозв'язку.

Системність реалізації завдань управління охороною праці полягає у поєднанні розрізнених заходів із безпеки праці в єдину систему цілеспрямованих, постійно здійснюваних дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом. Створюється система стандартів підприємства.

Управління охороною праці здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог та здійснення керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпоряджувальних, соціально-розпоряджу-вальних, соціально-психологічних і економічних методів.

Організаційно-функціональна схема УОП базується на координуючій ролі відділу охорони праці, який бере участь у здійсненні всіх функцій управління, пов'язаних із безпекою праці.

Державні органи управління охороною праці інформують населення України відповідного регіону, працівників галузі та трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм із цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя т а здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці.

Система управління охороною праці містить об'єкт управління, інформаційно-контрольні зв'язки та керуючий орган. Об'єктом УОП є діяльність щодо забезпечення оптимальних умов та безпеки праці на робочих місцях, дільницях та в цехах.

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галуззю, об'єднанням, підприємством. Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпрядних, економічних та соціально-психологічних методів.

УОП - це ієрархічна багаторівнева система, яка встановлює такі рівні управління:

• галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• об'єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• виробничі підприємства;

• цехи, дільниці цехів;

• робочі місця(конкретні виконавці) Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:

• прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;

• створення організаційної структури;

• кількісна оцінка рівня безпеки праці;

• збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;

• розробка та формування переліку управляючих впливів;

• стимулювання роботи щодо безпеки праці. Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та в підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції.

Згідно із статтею 23 Закону України "Про охорону праці", власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове положення про цю службу затверджується Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці.

На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Організаційно-методичну роботу безпосередньо на підприємстві (якщо чисельність працюючих у ньому мала) з усіх функцій і задач управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією виконує інженер (старший інженер) з охорони праці або призначена власником особа, яка виконує його обов'язки за сумісництвом.

На працівників служб охорони праці не повинні покладатися обов'язки, не пов'язані з їх функціями. Усі заходи з охорони праці працівники служб охорони праці виконують у тісній взаємодії з керівництвом підприємств та їх підрозділів. Для загальної оцінки стану умов праці та планування заходів щодо їх покращення застосовується Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці, затверджена наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 31.03.94 p. №27 (Держнаглядохоронпраці, 1995).

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, отримувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації, підприємства.

Планування заходів з охорони праці - один з основних методів економічного управління. Планування роботи з безпеки праці передбачає постановку цілі, розробку програми, спрямованої на її досягнення, та оцінку досягнутої ефективності. Пошук основних шляхів вирішення завдань безпеки праці та вибору потрібних заходів для їх реалізації слід узгодити з результатами прогнозування.

Галузеві плани забезпечують здійснення єдиного підходу до вирішення завдань безпеки праці в галузі, встановлюють основні напрямки розвитку, виявляють важливі проблеми та шляхи їх розв'язання, визначають обсяги наукових досліджень в галузі охорони праці і очікувані результати їх впровадження.

Планування в масштабі об'єднань і підприємств передбачає вирішення питань механізації та автоматизації виробничих процесів, ліквідацію ручної праці, розробку засобів часткової механізації, поліпшення вентиляції, впровадження засобів контролю техніки безпеки, створення комфортних умов на робочих місцях, заходів щодо попередження професійних захворювань і травматизму.

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенця трудового колективу може створюватися з питань охорони праці.

Комісія складається з представників власника, профспілок, уповноважених трудового колективу, спеціалістів із безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства.

Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства затверджується Держнаглядохоронпраці за погодженням з профспілками.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Контроль за станом умов і безпекою праці працюючих дозволяє виявити відхилення від вимог законодавства про працю, стандартів безпеки праці, якість виконання службами і підрозділами своїх обов'язків в галузі забезпечення належних умов та безпеки праці.

Ефективність контролю залежить від якості метрологічного забезпечення вимірювання параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів, визначення рівня безпеки виробничого обладнання і технологічних процесів, а також коефіцієнтів безпеки праці.

Фінансування та економічне стимулювання охорони праці розглядається як одна з найважливіших частин УОП. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці.

Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого h регіонального самоврядування для потреб регіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державних фондів охорони праці витрачаю і ііся на здійснення галузевих і національних програм з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони праці.

До державного, регіонального та галузевих фондів охорони праці надсилаються, поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями, кошти, отримані від застосування органами державного нагляду штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 цього Закону, а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.

До працівників підприємства можуть застосовуватись будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Моральне і матеріальне стимулювання працівників за роботу щодо вдосконалення умов і безпеки праці має велике значення для підвищення ефективності виробництва, зниження рівня травматизму та захворювань, поліпшення умов праці та її безпеки. Обсяг матеріального заохочення диференціюється залежно від ролі службової особи та міри її впливу на безпеку праці.

Стимулювання здійснюється відповідно до розробленого підприємством, об'єднанням або галуззю положення.

.3 Організація управління та навчання охороною праці на виробництві

Для підтримки постійної роботи в напрямку аналізу стану та вдосконалення умов праці на підприємствах лісового комплексу їх власники зобов'язані інформувати державні органи, які складають єдину статистичну звітність з охорони праці. Власник також зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, які вжито для їхнього усунення та забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Отримані дані скеровуються в ЕОМ і за спеціальною програмою розраховуються коефіцієнти безпеки праці по підприємству (цеху) щодо таких розділів: умови праці; безпечність технологічних машин, технологічних операцій; організація охорони праці. ЕОМ виконує відповідні розрахунки і видає рекомендації щодо керуючих впливів, в тому числі стимулювання.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, узгоджують їх обов'язки, а також погоджують комплексні заходи (плани) щодо забезпечення встановлених нормативів безпеки, умов, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям. Власник фінансує заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів порядку створюються фонди охорони праці. Такі фонди можуть створюватись органами міського і регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти цього фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Згідно із Законом України "Про охорону праці". Державний комітет України з нагляду за охороною праці наказом від 04.04.94 p. №30 затвердив "Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників із охорони праці". У відповідності з цим документом, усі працівники при прийнятті на роботу і процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, з правил поведінки при аваріях. Навчання працівників правилам безпеки праці запроваджується в усіх підприємствах, установах незалежно від характеру і ступеня небезпеки виробництва. Форми такого навчання: інструктажі, технічні мінімуми, так зване курсове навчання, спеціальне навчання, навчання (перевірка знань) посадових осіб, підвищення кваліфікації, навчання студентів та учнів навчальних закладів.

Інструктаж з охорони праці проводиться в усіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від характеру їх виробничої діяльності, освіти, кваліфікації, стажу, досвіду з даного фаху або посади працівників. Керівництво, організація і відповідальність за своєчасне і правильне проведення інструктажів покладається на власника (керівника) підприємства, установи, організації, а у підрозділах - на керівника підрозділу. За характером і інтервалами проведення інструктажі бувають: увідний і на робочому місці - первинний, позаплановий і цільовий.

Увідний інструктаж проводить інженер з охорони праці або особа, на яку покладені його обов'язки, з усіма особами, що приймаються на роботу, а також з тими, що прибули у відрядження, студентами, учнями, направленими на виробничу практику. Метою увідного інструктажу є:

роз'яснення значення виробничої і трудової дисципліни, ознайомлення з характером майбутньої роботи, загальними умовами, з вимогами безпеки;

ознайомлення з основними положеннями законодавства про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, основними правилами електробезпеки, порядком складання актів про нещасний випадок, порядком надання першої допомоги потерпілому; загальними вимогами до організації та утримання робочих місць; вимогам особистої гігієни та виробничої санітарії;

призначення і використання засобів індивідуального захисту, спецодягу і спецвзуття; ознайомлення з основними вимогами пожежної безпеки.

Інструктаж проводиться з одним або групою робітників у кабінеті охорони праці або в спеціально обладнаному приміщенні з використанням сучасних технічних засобів навчання, наочних посібників.

Первинний інструктаж на робочому місці повинні проходити всі особи, які поступають на роботу, а також ті, що переводяться з одного цеху в інший, робітники, які будуть виконувати нову для них роботу, учні, студенти, направлені на підприємство для проходження виробничої практики, особи, які перебувають у відрядженні і безпосередньо беруть участь у виробничому процесі на підприємстві. Інструктаж на робочому місці проводять керівники (майстри) тих структурних підрозділів, у безпосередній підлеглості яких будуть інструктовані працівники. На невеликих підприємствах, які не мають структурних підрозділів, інструктаж проводить керівник підприємства. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб однієї професії, згідно з програмою, розробленою з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці для робітників, інших нормативних актів про охорону праці, технічної документації і приблизного переліку питань. Програма розробляється керівником цеху, дільниці, погоджується із службою охорони праці і затверджується керівником підприємства, навчального закладу або їх відповідного структурного підрозділу. Усі робітники, у тому числі випускники професійних навчальних закладів, навчально-виробничих (курсових) комбінатів, після первинного інструктажу на робочому місці повинні протягом 2. 15 змін (залежно від характеру праці і кваліфікації працівника) пройти стажування під керівництвом досвідчених кваліфікованих робітників або фахівців, призначених наказом (розпорядженням) по підприємству (цеху, дільниці, виробництву). Керівник підприємства (цеху, дільниці, виробництва) має право своїм наказом або розпорядженням звільняти від проходження стажування робітника, який має стаж роботи за своєю професією не менше трьох років і якщо він переходить з одного цеху в інший, і характер його роботи та тип обладнання, на якому він буде працювати, не змінюються.

Повторний інструктаж на робочому місці повинні проходити всі працівники, незалежно від кваліфікації, освіти і стажу роботи: на роботах з підвищеною небезпекою праці - 1 раз у квартал; на інших роботах - 1 раз за півріччя. Його проводять індивідуально або з групою працівників однієї професії, бригади - за інструкціями для даної професії (посади).

Позаплановий інструктаж проводять при зміні правил, норм, інструкцій, технологічного процесу або обладнання, внаслідок чого змінюються умови безпеки праці, при порушенні працівником правил та інструкцій з охорони праці, застосуванні ним неправильних способів праці, які можуть призвести до травми або аварії, при нещасному випадку, при перервах у роботі: для робіт, до яких ставляться підвищені (додаткові) вимоги безпеки праці, - понад ЗО календарних діб, для решти робіт - 60 і більше діб. Цей інструктаж проводять згідно з розпорядженням установ, які здійснюють державний нагляд за охороною пращ (індивідуально або з групою працівників однієї професії).

Після проведення первинного, повторного і позапланового інструктажів робиться запис в журналі інструктажів на робочому місці з обов'язковим підписом інструктованого і інструктуючого. Журнал має бути встановленої форми, прошнурований, пронумерований і скріплений печаткою підприємства.

Цільовий інструктаж проводять із працівниками при ви-1 конанні разових робіт, безпосередньо не пов'язаних з фахом (завантажування, розвантажування, одноразові роботи поза підприємством, цехом та ін.); ліквідації аварії, стихійного лиха; виконання робіт, для яких оформляються наряд-допуск, дозвіл та інші документи; екскурсія на підприємство; організація масових і заходів з учнями, студентами (походи, спортивні заходи тощо). Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншою документацією, яка дозволяє виконувати роботи за переліком і згідно з відповідною інструкцією.

Навчання посадових осіб, згідно з переліком, затвердженим Державним комітетом із нагляду за охороною праці (наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 11.10.93 p. №94), проводять до початку виконання ними своїх обов'язків і періодично один раз на три роки в установленому порядку. Для них також запроваджується перевірка знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці з участю представників органів державного нагляду та профспілок. У разі незадовільних знань працівники повинні пройти повторну підготовку.

Навчання працівників правилам безпеки праці запроваджується в усіх підприємствах, установах незалежно від характеру та ступеня небезпеки виробництва. Форми такого навчання: інструктажі, технічні мінімуми, курсове навчання (перевірка знань) посадових осіб, підвищення кваліфікації, навчання студентів та учнів навчальних закладів.

Міністерство освіти України запроваджує навчання з основ охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з охорони праці з урахуванням особливостей відповідних галузей народного господарства за програмами, погодженими з Державним комітетом України з нагляду за охороною праці.

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження проблеми роботи з проблемними кредитами в умовах конкурентного середовища дало змогу теоретично обґрунтувати та розробити такі рекомендації і пропозиції, спрямовані на вирішення ряду методологічних і практичних завдань.

1. Кредитування є однією з найризикованіших операцій комерційного банку. Це пояснюється як самою природою кредиту, так і тим, що ця операція посідає чільне місце в балансах більшості комерційних банків. У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів. Проблемні кредити здебільшого не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного менеджменту полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

2. З’ясовано, що у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнту шанс на відновлення нормальної діяльності. Однак при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Дуже важливим в плані запобіганню проблемної заборгованості та її погашення є робота з заставним майном, яке при невиконанні боржником умов кредитної угоди може виявитись єдиною можливістю для банку повернути свої кошти.

. Важливим заходом з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників є формування комерційними банками резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Для цього проводиться класифікація кредитного портфелю банку з метою визначення кредитного ризику за кожною операцією.

. Доведено, що при роботі із заставою ключовий принцип мінімізації кредитного ризику повинен полягати в тому, що банк (заставоутримувач) не повинен зазнавати втрат у випадку порушення позичальником (заставодавцем) умов кредитного договору і має повністю задовольняти свої вимоги з вартості забезпечення. Для створеній можливості кількісної оцінки дотримання принципу мінімізації кредитного ризику доцільно запровадити в практику банку коефіцієнт покриття потенційних вимог банку (LVPС - liquidation value to potential claims ratio). Його призначення - виявляти, якою мірою величина ліквідаційної вартості об'єктів застави покриває обсяг потенційних вимог банку за конкретним кредитним договором у конкретний момент часу.

. Доведено, що сек’юритизація як метод управління ризиком кредитного портфелю може бути застосована також і в роботі з проблемними кредитами. Найбільше механізм сек’юритизації на сьогодні розроблений для іпотечних кредитів. Це ефективний та порівняно дешевий метод рефінансування. В Україні сек’юритизація не отримала поки широкого розповсюдження з-за неринкових обмежень: жорсткого валютного контролю, недостатньої різноманітності ліквідних фінансових інструментів, негнучкої податкової системи, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Тим не менше, в Україні сек’юритизація банківських активів як ефективний сучасний фінансовий механізм на наш погляд має велике майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Банківський менеджмент: Навчальний посібник За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

2.     Банківські операції: Підручник А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін. За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 384с.

3.       Барабаш Н. Методика аналізу ефективності господарської діяльності підприємства // Вісник КНТЕУ. - 2004. - № 4. - C. 44-52

.         Білобловський С. Окремі аспекти системи оцінки кредитного ризику банками // Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - №3. - С. 30 - 31.

.         Бондаренко Л. Поняття кредитного портфеля комерційного банку і критерії його конкурентоспроможності Вісник НБУ. - 2003. - №3. - С. 31-33.

.         Борщ Л.М. Банківська система України в інвестиційній діяльності Фінанси України. - 2003. - №5. - С. 5-12.

.         Бурдюгов А.Ф. Регулювання банківського кредитування під інвестиційний проект. // Вісник НБУ. - 2005. - №1. - С. 4-7.

.         Бурдюгов А.Ф. Регулирование резервной нормы для коммерческих банков в операціях проектного финанирования // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. - Том 9. - Суми-УАБС, 2004. - С.122-130.

.         Бушуєва І., Дем’яненко В. Алгоритм диверсифікації кредитів комерційного банку // Банківська справа. - 2002. - №2. - С. 42-47.

.         Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник / К.: Знання, КОО, 2002. - 255 с.

.         Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності/ К.: КНЕУ, - 2003. - 599 с.

12.   Галасюк В.В., Галасюк В.В. Кредитование под залог и ликвидиционная стоимость. Под ред. Губенко С.Н. -Днепропетровск: Новая идеология, 2001.- 89 с.

13.     Галасюк В., Ревонюк Є.Ліпська І., Галасюк В. Визначення розміру кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ.- 2000. - №1. - С. 45-46.

.         Галасюк В., Галасюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надасться під заставу // Вісник НБУ.- 2004. - №3 - С. 26-30.

.         Галасюк В. В. Проблеми теории принятия экономических решений: Монография. - Днепропетровск: Новая идеологш, 2002. - 304 с.

16.   Гальчинський А. Теорія грошей.: Навчально-методичний посібник. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

17.     Головко В.І. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека : Навч. посіб./ В.І. Головко, А.В. Мінченко, В.М. Шарманська. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -448 с.

.         Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. - 2000. - №2. - с. 56-58.

19.  Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 327с.

20.   Долан Эдвин Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. - Санкт-Петербург: "Санкт-Петербург оркестр", - 1994 р. - 248с.

21.   Иванов А.Н. Банковские услуги: зарубежный и российский опыт. - М.: Финансы и статистика, - 2002. - 173 с.

22.     Іпотечне кредитування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. С. Любунь, К. В. Паливода, М. П. Денисенко та ін. ; за ред.: О. С. Любуня, О. І. Кірєєва, М. П. Денисенко М-во освіти і науки України.- К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 392 с.

23.     Залесова М.Г. <#"648936.files/image014.gif">

Рисунок «А». Сигнали погіршення фінансового стану позичальника

Додаток Б

Рисунок «Б». Фактори виникнення проблемних кредитів

Додаток В

Рисунок «Г». Чинники виникнення проблемних кредитів

Додаток Д

Рисунок «Д». Сигнали виникнення проблемного кредиту

Додаток Е

Рисунок «Е».Витрати за кредитними операціями

Додаток Ж

Таблиця Структура регулятивного капіталу за 2009-2011рр.

Додаток З

Таблиця З

Додаток И

Таблиця Динаміка за статтями активу банку ПАТ КБ Стандарт, грн.

Таблиця  Динаміка за статтями пасивів банку ПАТ КБ Стандарт, грн.

Додаток К

Таблиця Баланс за станом на кінець дня 31.12.2011року ПАТ КБ «СтандартБАНК»

Додаток Л

Таблиця Баланс за станом на кінець дня 31.12.2010 року ПАТ КБ «СтандратБАНК»