Побудова моделі дослідження структури кредитно-депозитного портфелю комерційного банку

Побудова моделі дослідження структури кредитно-депозитного портфелю комерційного банку

ВСТУП

У розвинутих країнах існують переважно товарно-кредитні відносини. Вони поширилися на всю систему суспільного відтворення - виробництво, розподіл, обмін, споживання, перетворившись із дуже важливої складової у загальну форму організації сучасної економіки.

Усуспільнення виробництва, капіталу і праці - глобальна закономірність, визначальна і для розвитку кредитних відносин. На основі швидкого зростання позичкового капіталу утворюються великі банки, примножується їхня частка у сукупних активах розвинутих країн. Зрештою, могутність банківської системи держави визначає не кількість, а потенціал її провідних банків. Усуспільнення капіталу зумовило появу фінансового капіталу (зрощування промислового й банківського). Це визначило нову роль банків, швидке розширення сфери кредитних відносин. Протягом кількох десятиріч вона охопила всю систему функціонування суспільного капіталу, систему фінансів, міжнародні економічні відносини. Товарні й грошові відносини все більше набувають характеру грошово-кредитних і товарно-кредитних.

Проникнення кредитних відносин в усі сфери економічного та суспільного життя привело до того, що в розвинутих країнах обсяг кредитних зобов’язань майже вчетверо перевищив обсяг сукупного суспільного продукту. Кредитними відносинами нині пронизані всі стадії процесу відтворення - від інвестування та міжгалузевого переливання капіталів до реалізації товару, розподілу і перерозподілу доходів.

Розвиток кредиту вносить істотні зміни в організацію і функціонування підприємств та фірм. Наявність позичкового капіталу і кредиту дає змогу фінансувати капіталовкладення за рахунок не лише власних, а й позичених капіталів і використати їх для самозростання капіталу. Відтак розвиток кредиту, зростання обсягів позичкового капіталу та поліпшення умов його надання служить розвиткові виробничого капіталу, розширенню виробництва, зростанню його відтворювальної ролі.

Практика господарювання німецьких і особливо японських фірм великою мірою пов’язана з використанням кредитних форм, що й забезпечило високі результати. Очевидно, кредитні кошти спираються на весь потенціал суспільного капіталу і тому більше, ніж інші його форми, відповідають сучасній природі та характеру продуктивних сил.

Кредити можуть видаватися банком як на довгостроковий термін так і на короткостроковий, як в іноземній так і в національній валюті. Крім того кредити можуть бути класифіковані по ступеню сумнівності. Все це обумовлює структуру кредитно-депозитного портфелю

Таким чином, формування кредитно-депозитного портфелю, його оптимізація та моделювання є однією з найголовніших задач банку.

Метою дипломної роботи є побудова моделей для визначення обсягів різних видів кредиту і моделювання структури кредитно-депозитного портфелю.

Для досягнення цієї мети було вирішено низка задач:

проаналізовано ресурси комерційного банку;

визначено сутність кредитно-депозитного портфелю та його зміст;

проведено аналіз загальної характеристики Промінвестбанку та структури його кредитно-депозитного портфелю;

проаналізовано моделі, що використовуються в банківський діяльності;

побудовано економетричні моделі прогнозування обсягів кредитно-депозитного портфелю;

здійснено моделювання структури кредитно-депозитного портфелю за допомогою побудованих моделей

Об’єктом дослідження в дипломній роботі виступають процеси формування кредитно-депозитного портфелю комерційного банку.

Предметом дослідження є комплекс економіко-математичних моделей прогнозування обсягів кредиту та структури кредитно-депозитного портфелю.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

.1 Ресурсне забезпечення банку

Кредитно-депозитний портфель - це сукупність усіх позичок, наданих банком або банками з метою отримання прибутку [13]. При цьому банк може видавати кредити, безпосередньо укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладання угоди з позичальником. Кредит може надаватися у формі позик, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов’язань. Кредитно-депозитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Кредитно-депозитний портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов’язання видати кредит, кредитні лінії, ще не списані, гарантії та акредитиви, депозити в інших банках.

Таким чином, кредитно-депозитний портфель можна розглядати з двох точок зору [10]:

по-перше, кредитно-депозитний портфель комерційного банку. При моделюванні цього кредитно-депозитного портфелю необхідно вирішувати задачі, пов’язані з ефективним розподілом власних засобів між різними складовими кредитно-депозитного портфелю.

по-друге, кредитно-депозитний портфель в макроекономіці. В цьому випадку основною задачею стає прогнозування обсягів кредитно-депозитного портфелю за різними складовими в залежності від обсягів депозитів та під впливом різноманітних факторів.

Одним з головних питань при моделюванні кредитно-депозитного портфелю є формування ресурсів банку, зокрема кредитних.

Кредитні портфелі мають наступну класифікацію [14]:

) за видом кредиту:

короткострокові;

довгострокові;

) за видом валюти:

в національній валюті;

в іноземній валюті;

) за ступенем ризику:

стандартні;

під контролем;

субстандартні;

сумнівні

Основою кредитно-депозитного портфелю є грошові ресурси банку [16].

Грошові ресурси - фінансова основа всіх видів активних операцій, продажу продуктів, послуг, що надаються або проводяться комерційними банками. Це сукупність коштів, які є власністю банку або тимчасово перебувають у його розпорядженні і протягом певного часу використовуються на власний розсуд.

Саме наявність або відсутність права власності на деякі складові банківських ресурсів є підставою для їх структурного розмежування на власні і чужі, тобто такі, що не належать банку, але на відповідних умовах можуть бути задіяні в кредитно-інвестиційних операціях.

Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними та залученими й запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам, тощо.

Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб тощо можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Розробляючи модель ресурсного забезпечення діяльності комерційного банку, важливо застосувати відповідну концептуальну основу, головним принципом якої має стати оптимізація структури пасивів, оскільки саме вони і є першоджерелом ресурсів. Цього можна досягнути, узгодивши структуру пасивів та активів банку.

На практиці функції управління пасивами й активами безпосередньо пов’язані між собою. Однак вони по різному впливають на прибутковість (рентабельність) комерційного банку. Якщо управління пасивами спрямоване на залучення й запозичення найдешевших (у даних умовах) невласних ресурсів банку і тим сприяє зниженню валових витрат на проведення банківських операцій (тобто підвищенню прибутковості), то управління активами передбачає вибір варіантів (якщо це можливо) такого розміщення ресурсів, яке б забезпечувало найвищий валовий дохід. Визначення обсягів, строків, ціни мобілізованих засобів зачіпає весь спектр відносин у сфері управління активними операціями. Очевидно, при цьому структура джерел фінансування діяльності банку має бути адекватною структурі його активів. Інакше кажучи, певні види зобов’язань (пасиви) за розмірами та строками залучення і запозичення повинні відповідати певним елементам активів (також за обсягами й строками). Вирішення даного питання є досить важливим, оскільки від цього значною мірою залежить фінансова стійкість банку.

Зокрема, якщо береться міжбанківський кредит (один із найдорожчих ресурсів для банку) на короткий строк, то він повинен мати цільовий характер, спрямовувати лише під уже визначену (насамперед щодо строків, періоду погашення, процентної ставки, умов нарахування процентів) програму кредитування чи інвестицій. Якщо ж міжбанківські кредити використовуються для поповнення ресурсів за рахунок кореспондентських рахунків, аби виконати зобов’язання перед клієнтами, то подібне їх застосування не можна вважати виправданим, бо в такому разі збільшуються витрати банку, що не може негативно не вплинути на його фінансовий стан.

Коли короткострокові кошти клієнтів надходять на кореспондентський рахунок, доцільно кредитувати ті кредитно-інвестиційні програми, які можуть забезпечити повернення коштів у оптимальні строки. Деякі вітчизняні банки збільшували свій прибуток якраз шляхом надання короткострокових і низькоризикових міжбанківських кредитів. Однак цей спосіб підвищення дохідності можна вважати обгрунтованим лише за умови стабільної тенденції до зростання залишків коштів на розрахункових та інших рахунках клієнтів банку. Зазначене підтверджує взаємозв’язок між узгодженням принципів дотримання ліквідності банку і максимізацією його дохідності.

Щоб забезпечити збалансування структури джерел фінансування, на наш погляд, їх доцільно формувати залежно від кон’юнктури ринку, об’єктів кредитування, прибутковості активів та їх оборотності.

Інший напрямок оптимізації структури пасивів балансу банку пов’язаний з якісним удосконаленням уже існуючих видів і пошуком можливих варіантів модифікацій продуктів і послуг не лише для задоволення потреб наявних клієнтів, а й для освоєння нових сегментів ринку банківського обслуговування.

Практичне значення має спрямованість менеджменту на підтримання структури пасивів, за якої забезпечується таке співвідношення власного, залученого та запозиченого капіталів, яке дає змогу збільшувати прибуток банку і підвищувати його фінансову стійкість. Мобілізація на грошово-кредитному ринку залучених і запозичених ресурсів у контексті фінансових результатів діяльності банку вигідна й раціональна лише тоді, коли ціна цих коштів у вигляді процентної ставки менша від поточної норми прибутку. Ігнорування цього важливого правила здебільше зумовлює збільшення затрат на покриття боргів за рахунок власного капіталу, погіршує фінансові результати діяльності банку, що врешті може призвести до банкрутства.

Звернемо увагу на деякі обставини. З одного боку, управління активами обмежено вимогами щодо ліквідності і кредитно-депозитного ризику, з другого - ціновою конкуренцією з боку інших банків, що сковує свободу банку у виборі ціни кредиту. В свою чергу, управління зобов’язаннями ускладнене обмеженим вибором і розміром боргових інструментів (позики і т.п.), які банк може успішно розмістити серед своїх вкладників та інших кредиторів у будь-який час, тобто обмежено доступність коштів, необхідних для видачі кредиту. Таке ускладнення зумовлене і ціновою конкуренцією з боку інших банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів, які теж зацікавлені у наявних коштах.

Важливе завдання комерційного банку - підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання на умовах, що забезпечують фінансову стійкість і задоволення інтересів партнерів та клієнтів [14]. При цьому необхідним принципом є дотримання банком вимоги достатності ресурсів: обсяг мобілізованих на грошово-кредитному ринку коштів повинен бути не меншим, але й не більшим, ніж це потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях. Тому для кожного комерційного банку актуальною є розробка програми регулювання і розміщення ресурсів, визначення сфери найдохідніших вкладень коштів у кредитні й інвестиційні проекти на певний період, аналіз виконання програм. При оцінці банківських операцій доцільно застосовувати комплексний підхід, що враховує всю сукупність питань, які пов’язані з конкретною угодою і водночас відображають загальний стан ресурсного забезпечення банку.

У зв’язку із цим важливого значення набуває вирішення ще однієї банківської проблеми - достатності капіталу.

Оцінка достатності капіталу передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного й необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит [24].

Згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” встановлено норматив достатності капіталу (Н4). Його суть полягає у співвідношенні капіталу і загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів. Зазначений норматив визначає достатність капіталу на підставі загальних показників діяльності незалежно від розміру різноманітних ризиків, його нормативне значення повинно перевищувати 4% [28].

Як правило, визначаючи достатність капіталу, беруть до уваги найважливіший (хоча це не єдиний) ризик у банківській діяльності - кредитно-депозитний . Удосконалення методу розрахунку достатності капіталу полягає, на наш погляд, у переході до агрегування всіх ризиків (кредитно-депозитного , процентного, валютного, ринкового). Такий підхід дає змогу точніше оцінювати достатність капіталу і відповідно ступінь покриття ризиків, які бере на себе банк.

Тож пропонується схема побудови моделі ресурсного забезпечення комерційного банку, що містить три блоки , які відповідають найважливішим елементам, операціям та умовам формування джерел банківських ресурсів.

Три блоки, які необхідно вводити у модель ресурсного забезпечення діяльності комерційного банку, - це ресурсне регулювання, формування ресурсів, оптимізація ресурсної бази (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Модель ресурсного забезпечення банку

Ресурсне регулювання стосується внутрішніх і зовнішніх факторів, які зумовлюють найістотніший вплив на формування системи ресурсного забезпечення комерційного банку.

До внутрішніх факторів належать [30]:

тактика й стратегія банку на грошово-кредитному ринку (спеціалізація чи універсалізація, вид кредитної політики, оптимізація депозитної політики, спрямованість на пропозицію переважно нових чи традиційних банківських продуктів і послуг);

оцінка і рівень забезпечення ризиків власним капіталом;

тенденції фінансової результативності.

Серед зовнішніх факторів [30]:

регулювання діяльності комерційних банків із боку НБУ шляхом встановлення обов’язкових економічних нормативів;

державне регулювання грошово-кредитно-депозитного ринку (встановлення облікової ставки, норми обов’язкових резервів, обсягу випуску внутрішніх державних запозичень та їх дохідності, грошової емісії тощо);

правове і нормативне середовище (податкове, валютне, антимонопольне законодавство);

стан макро- та мікроекономічної динаміки;

кон’юнктура і тенденції зміни національного та міжнародного фінансових ринків;

рівень конкуренції на грошово-кредитному ринку.

Другий блок відображає шляхи формування обсягу ресурсної бази, достатньої для забезпечення ефективної банківської діяльності. Цей блок моделі складається з таких елементів:

управління власним капіталом (сумою основного та додаткового капіталу за мінусом відрахувань);

нарощування акціонерного капіталу, реалізація ефективної дивідендної політики;

створення і зміцнення бази залучення та запозичення ресурсів;

удосконалення механізму мобілізації ресурсів клієнтів шляхом освоєння нових видів операцій, банківських технологій і ринків для зростання ресурсної бази;

забезпечення прибутковості кредитно-інвестиційних операцій.

Третій блок - оптимізація ресурсної бази. Її суть полягає у раціоналізації залучення й запозичення ресурсів та їх розміщення у найприбутковіших варіантах. Складовими цього блоку є [30]:

підтримання найраціонального співвідношення між власним і залученим та запозиченим капіталом;

забезпечення оптимальної структури залучених і запозичених коштів та їх відповідності за обсягами, строками й умовами мобілізації структури активів;

реалізація ефективного податкового менеджменту;

узгодження оцінки кредитних ризиків та оптимального (необхідного і достатнього) розміру резерву для покриття збитків за кредитами;

аналіз дохідності кредитно-інвестиційних операцій та банківських продуктів (послуг), оцінка рентабельності всієї діяльності банку у площині виявлення резервів скорочення витрат і збільшення прибутку. Запропоновані підходи до розробки моделі ресурсного забезпечення мають цільову спрямованість: комплексне охоплення всіх елементів, які формують або можуть впливати на побудову й використання ресурсної бази комерційного банку. Практична цінність запропонованої моделі полягає у можливості розробки на її базі конкретних схем (варіантів) діяльності комерційного банку у відповідних макро- й мікроекономічних умовах. Механізм дії моделі полягає ось у чому. Кожну нову схему (варіант), яка застосовується з метою поповнення й оптимізації ресурсної бази, необхідно перевірити і проаналізувати на базі моделі ресурсного забезпечення діяльності банку. Зміст кожної нової схеми (варіанта) повинен вкладатися в рамки всіх трьох блоків моделі та відповідати окремим її складовим.

1.2 Ціноутворення на кредитні ресурси комерційного банку

Значна амплітуда коливань рівня облікової ставки спонукає уважніше розглянути методологію та основні чинники її формування.

Ставка рефінансування - процентне вираження ціни кредитних ресурсів, які розміщує центральний банк серед комерційних банків.

Облікова ставка (у класичному розумінні цього терміна) - процентна ставка, за якою обліковуються векселі.

Ломбардна ставка - ставка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам під забезпечення високоліквідних активів (державних цінних паперів).

Що ж до терміна “облікова ставка”, то в умовах, коли вексельний обіг перебуває в зародковому стані, а центральний банк практично відмовився від кредитних аукціонів і навіть залучає кредитні ресурси комерційних банків на строкові депозитні вклади, ця категорія дещо втратила своє практичне значення для банківського сектора економіки [14].

Кілька років тому комерційні банки були зобов’язані змінювати ставки за діючими кредитними і депозитними угодами синхронно зі зміною облікової ставки. Нині таке жорстке регулювання кредитно-грошового ринку стало анахронізмом. Сьогодні ніхто не забороняє комерційним банкам (якщо, звичайно, знайдуться охочі контрагенти) залучати депозити під 5% річних, а видавати кредити під 200%, не змінюючи умов діючих угод у зв’язку зі зміною облікової ставки.

Отже, нині облікова ставка НБУ має для комерційних банків не директивний, а швидше індикативний та рекомендаційний характер. Серед суттєвих наслідків впливу облікової ставки на діяльність банківського сектора слід виділити такі:

облікова ставка жорстко регламентує ставку відсотка за кредитними і депозитними угодами інсайдерів (споріднених осіб);

комерційні банки, що обслуговують державний бюджет, сплачують 50% від облікової ставки за середньоденні залишки коштів на відповідних бюджетних рахунках;

облікова ставка є базою для обчислення сум деяких штрафних санкцій (наприклад, штрафу за недотримання комерційними банками нормативу обов’язкових резервів);

облікова ставка є традиційним і більш-менш сталим орієнтиром для комерційних банків, які кредитують стратегічно важливі для держави програми (сільське господарство, вугільну галузь тощо).

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п’яти основних принципах [18]:

Забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції.

Встановлення у межах коридору ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

Наближення до рівня міжбанківських процентних ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку.

Урахування інших факторів (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо).

Відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитно-депозитного ринку.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки в короткостроковому часовому інтервалі можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень облікової ставки в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, на стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

Слід зауважити, що грошово-кредитно-депозитний ринок - це специфічний вид ринку, на якому купуються чи продаються кредитні ресурси. Тому незважаючи на значну роль держави у процесі формування ціни кредиту головними ціноутворюючими чинниками на цьому ринку все ж є попит і пропозиція грошей.

Процес ціноутворення будь-якого товару некоректно розглядати безвідносно до ринку, в межах якого формується ціна. Фахівці розрізняють чотири види ринків:

чиста (вільна) конкуренція;

чиста монополія;

монополістична конкуренція;

олігополія (олігополістична конкуренція).

У деяких наукових працях замість термін “вид” вживається поняття “модель”, однак практично всі вітчизняні фахівці рекомендують саме наведену вище класифікацію ринків.

Для ринку чистої конкуренції характерна велика кількість економічних суб’єктів, які діють незалежно один від одного. Конкуруючі суб’єкти виробляють стандартизовану або однорідну продукцію, тому для покупців не так важливо, у кого саме її купувати за даною ціною. Оскільки кількість суб’єктів значна, кожен із них як продавець практично не може вплинути на ціну товару шляхом збільшення чи зменшення своєї пропозиції цього товару. Отже, для ринку чистої конкуренції характерні ціни, рівень яких не залежить від бажань окремих продавців чи покупців [8].

За станом 09.06.2002 р. електронний довідник комерційних банків (включаючи обласні дирекції, відділення, філії), що мають власний код із восьми цифр (МФО) і є суб’єктами системи електронних платежів, налічував 2420 одиниць, не враховуючи виносні робочі місця, філії, відділення, які працюють лише з готівкою (наприклад, ощадні каси, як правило, не мають потреби у власному коррахунку і не є суб’єктами системи електронних платежів) [21]. Така кількість банків в Україні обумовлює високий ступінь конкуренції у цій сфері, зокрема цінової. Часто-густо банки залучають клієнтуру за допомогою нижчих, ніж у конкурентів, тарифів на розрахунково-касове обслуговування, пропонують дешевий кредит або зручніші умови його надання (кредитна лінія в межах певного ліміту), пропонують вищу ставку за депозитами. Тому ціна на банківський кредит і банківські послуги формується переважно під впливом попиту на вільні грошові ресурси (або послуги) та відповідної пропозиції грошей (або специфічних послуг). Отже є підстави характеризувати грошово-кредитно-депозитний ринок в Україні як ринок вільної конкуренції.

Слід наголосити: стан рівноваги на такому ринку може порушуватися. При скороченні обсягу залучених коштів (а відповідно й обсягу активних операцій) із певних причин (наприклад, унаслідок переходу на обслуговування до іншого банку кількох підприємств із великими залишками на розрахункових рахунках) паралельно зі зменшенням витрат на залучені кошти зменшаться і доходи від активних операцій. Водночас, залишаться без змін витрати на утримання апарату, плата за оренду тощо (так звані постійні витрати). Відтак їх питома вага у валових витратах зросте, і банк або зазнає збитків, або буде змушений звільняти своїх працівників чи збільшувати тарифи на послуги і підвищувати ставку відсотка за кредитами. Всі ці шляхи вкрай небезпечні як для банку, так і для його клієнтів, працівників, суспільства в цілому.

Тимчасове порушення рівноваги у банківській сфері інколи призводять до ліквідації окремих установ, які проводили власну кредитну політику недостатньо диверсифіковано.

Ліквідація, як правило, супроводжується частковою або повною втратою грошових коштів підприємств-клієнтів, звільненням працівників як банку, так і підприємств, що загострює економічне й соціальне становище в країні.

1.3 Управління кредитним ризиком в банківській діяльності

Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитно-депозитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде спроможним і збереже намір виконати свої зобов’язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи - про імовірність збитків у результаті кредитної діяльності.

Кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне, і відрізняються від небанківських фінансових установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків. Та водночас воно пов’язане з кредитним ризиком і ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

Управління кредитним ризиком - важлива складова стратегії і тактики розвитку будь-якої фінансово-кредитної установи. Для українських банків ця діяльність набуває особливого значення, оскільки їхні кредитні портфелі почасти характеризуються високим рівнем простроченої, пролонгованої і безнадійної заборгованості, надмірною концентрацією кредитно-депозитного ризику [14].

В ефективному управлінні кредитним ризиком зацікавлені як самі банки, так і держава в особі спеціальних органів (передусім - центрального банку), уповноважених регулювати діяльність банків і наглядати за ними.

Вітчизняний банківський сектор реформується в умовах трансформації економіки. Однією з найважливіших складових цього процесу є створення ефективної системи банківського регулювання та нагляду. Для України вона має особливе значення з огляду на такі фактори:

нестабільний характер економіки перехідного періоду і кризовий стан державних фінансів;

незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора та недостатній досвід комерційної діяльності банків;

ризикову практику банківської діяльності і недостатній рівень банківського капіталу та резервів для покриття ризиків.

У більшості економічно розвинутих країн світу спочатку (як правило, десятиріччями) формувалася банківська система, а вже потім - система банківського регулювання і нагляду. У нас ці процеси відбуваються паралельно, що, безумовно, ускладнює справу. Та водночас Україна має деякі переваги. Вона може (і повинна) скористатися накопиченим світовим досвідом у сфері банківського регулювання і нагляду. Крім того, згідно із Законом “Про банки і банківську діяльність” функцію банківського регулювання та нагляду в нашій країні покладено на НБУ.

У регулятивній діяльності Національного банку, зокрема стосовно кредитних ризиків, можна виділити кілька основних напрямів [18].

Перший із напрямів у регулятивній діяльності НБУ - обмеження доступу на кредитно-депозитний ринок шляхом надання банкам ліцензій на здійснення кредитної діяльності. Згідно з Положенням про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій Національний банк висунув певні вимоги до фінансово-кредитних установ. Вони стосуються передусім мінімального розміру капіталу. Зазначене положення передбачає наявність у банку окремого підрозділу, який виконує кредитні операції, підрозділу внутрішнього аудиту, відповідних внутрішніх документів, що регламентують проведення кредитних операцій та внутрішнього аудиту, необхідного технічного забезпечення. Вимоги стосуються також професійного рівня і репутації керівників кредитних підрозділів.

Другий напрям у регулятивній діяльності НБУ - створення методологічної бази для здійснення банками кредитної діяльності. Регулятивно-наглядові органи, як правило визначають [18]:

принципи банківського кредитування;

основи надання, моніторингу і стягнення кредиту;

порядок регулювання взаємовідносин між суб’єктами (кредитором і позичальником, кредитором і гарантом тощо) у процесі кредитування;

інструменти (засоби) управління кредитним ризиком та ін.

Основні документи, розроблені Національним банком України у сфері регулювання кредитно-депозитного ризику, - Положення про кредитування і Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників.

На часі - визначення загальних підходів (розробка методик, схем) до вирішення комерційними банками таких проблем:

формування і реалізація оптимальної кредитної політики;

організаційна структура кредитних підрозділів;

створення інформаційної бази для аналізу. Диверсифікації та оптимізації кредитно-депозитного портфеля;

розробка внутрішніх банківських документів у сфері кредитування.

Із досвіду зарубіжних банків варто зауважити положення, яке отримало назву “Керівництво з кредитних процедур”. Цим документом визначається структура процесу кредитування, а також стандартні форми накопичення інформації, необхідної банку на всіх етапах процесу кредитування. Більшість іноземних банків виділяє у процесі кредитування три рівні. Відповідно вибудовується організаційна структура кредитних підрозділів.

Спеціалісти першого рівня вступають у початковий контакт із клієнтом. Їх повноваження полягають у зборі інформації про нього, попередній оцінці потенційного позичальника і кредитно-депозитного проекту (угоди) з точки зору їх відповідності положенню банку про кредитну політику.

Спеціалісти другого рівня займаються кредитним аналізом. Вони з’ясовують кредитоспроможність потенційного позичальника, якість забезпечення, аналізують кредитно-депозитний проект, оцінюють ризики, пов’язані з його реалізацією, приймають рішення щодо надання кредиту або відхиляють пропозицію.

Спеціалісти третього рівня виконують адміністративну роботу. Вони оформляють надання кредиту, проводять моніторинг його використання, вирішують питання, пов’язані з проблемними кредитами, стягненням заборгованості. Трирівнева організація кредитної роботи дає змогу підвищити її якість. Завдяки такій системі функцію продажу банківських продуктів відокремлено від функції оцінки ризиків, усунуто можливий вплив клієнта на спеціалістів другого рівня, які проводять аналіз кредитної пропозиції і приймають рішення щодо її реалізації.

Третій напрям у регулятивній діяльності НБУ - це встановлення для банків економічних нормативів із метою обмеження кредитно-депозитного ризику [18]. Нормативи спонукають банки уникати концентрації кредитно-депозитного ризику, диверсифікувати й оптимізувати кредитно-депозитний портфель, проводити сек’юритизацію кредитів. Нормативи кредитно-депозитного ризику встановлюються, як правило, у процентному відношенні до капіталу банку.

Норматив, що обмежує максимальний розмір ризику на одного позичальника. Свого часу Національний банк знизив максимально допустиме значення цього показника з 40 до 25%, що відповідає рекомендаціям Базельського комітету з питань банківського нагляду.

Норматив, що обмежує великі кредитні ризики. Базельський комітет рекомендує обмежувати великі кредити. У деяких країнах встановлено також обмеження на сукупний розмір таких кредитів. Що ж до України, то Національний банк обмежує відносно великі кредити на рівні 8-кратного розміру капіталу банку (до речі, такий же норматив встановлено і Федеральним відомством із питань банківського нагляду Німеччини).

Нормативи, що регламентують ризик міжбанківських кредитів. Тісні зв’язки між фінансово-кредитними установами можуть привести і до негативних наслідків, оскільки неспроможність одного банку повернути отримані міжбанківські кредити може спричинитися до неплатоспроможності банків-контрагентів. Крім того, деякі банки значною мірою залежать від інших фінансово-кредитних установ як від джерел ресурсів. Якщо банки-контрагенти внаслідок неплатоспроможності припиняють постачати ресурси, то і в залежних від них банків можуть виникнути проблеми з платоспроможністю.

Нормативи, що регламентують видачу кредитів інсайдерам. Як свідчить світова банківська практика, з оцінкою ризику інсайдерських кредитів можуть виникати труднощі через суб’єктивізм підходів до визначення кредитоспроможності позичальників, унаслідок чого виникають проблеми з погашенням цих кредитів. Зважаючи на це, Базельський комітет рекомендує регулятивно-наглядовим органам вимагати, щоб кредити інсайдерам надавалися виключно на загальних, однакових для усіх клієнтів банку умовах, а погашення - пильно вистежувалося.

Регламентація кредитно-депозитного ризику потребує від банків створення адекватної інформаційної системи, яка б давала змогу їх керівництву і регулятивно-наглядовим органам виявляти споріднених щодо комерційного банку позичальників, а також групи пов’язаних один із одним позичальників (наприклад, таких, що мають спільних засновників, акціонерів тощо).

Наведені нормативи регламентують ризики кредитної діяльності. Окрім них, Національний банк установив для комерційних банків низку інших нормативів, у яких кредитні операції враховуються разом з іншими операціями. Це - норматив платоспроможності, норматив достатності капіталу, норматив загальної ліквідності, норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів.

Четвертий напрям регулятивно-наглядової діяльності пов’язаний із вимогами щодо створення банками обов’язкового резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Законопроектом “Про Національний банк України”, прийнятим Верховною радою у першому читанні, передбачається, що саме центральний банк визначає розмір і порядок формування та використання резерву. Вперше у банківській практиці України Національний банк розробив Положення про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків. Враховуючи міжнародні вимоги щодо формування резервів, а також ситуацію на внутрішньому кредитному ринку, НБУ постійно вносить у механізм формування і використання зазначеного резерву зміни, які стосуються джерел фінансування, методики класифікації, кредитів, оцінки кредитно-депозитного ризику, застави, механізму списання безнадійної заборгованості тощо.

Згідно з відповідним положенням НБУ нині комерційні банки повинні формувати резерв на покриття стандартної заборгованості за кредитами і резерв на покриття нестандартної заборгованості. Рівень відрахувань у резерв на покриття стандартної заборгованості становить 2% , що фактично і є ставкою ризику будь-якої кредитної операції, навіть найнадійнішої. Рівень відрахувань у резерв на покриття нестандартної заборгованості коливається від 5 до 100% і визначається ступенем ризику тієї чи іншої групи кредитів (кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні).

У цілому політику Національного банку України щодо формування резерву на відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності можна охарактеризувати як послідовну, спрямовану на гнучке управління кредитним ризиком та підвищення стабільності банківської системи. Водночас слід зазначити, що фактично сформовані українськими банками резерви є значно меншими від розрахункової суми. Тому центральний банк протягом 1998 року жорсткіше контролював це питання, вживаючи відповідних заходів щодо фінансово-кредитних установ, які не сформували необхідних резервів.

П’ятий напрям - це відстеження ефективності управління кредитним ризиком шляхом нагляду за діяльністю банків. Національний банк України традиційно здійснює його двома методами: безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків.

Безвиїзний нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, який проводиться з метою мінімізації можливих негативних наслідків, зокрема кредитно-депозитного ризику. Безвиїзний нагляд дає змогу наглядовим органам до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці приймати рішення про застосування до банків певних заходів коригування. Він грунтується на аналізі фінансової звітності, яку комерційні банки регулярно подають НБУ. Це дає змогу постійно контролювати їх фінансовий стан, стежити за дотриманням ними економічних нормативів.

Національний банк України має значний досвід і досконалі технології збору, обробки й аналізу банківської інформації. Варто було б спрямувати ці можливості на захист комерційних банків від кредитно-депозитного ризику, зокрема від непорядних позичальників. Ідеться про створення в НБУ спеціальної картотеки.

У деяких країнах банки отримують достовірну інформацію про клієнтів, користуючись послугами спеціальних фірм (кредитних бюро, агентств), які володіють даними про кредитоспроможність юридичних і фізичних осіб - отримувачів кредитів. Особливо цінними є відомості про потенційного позичальника, одержані від тих, хто раніше мав із ним ділові контакти. Передача і використання банками інформації про кредитоспроможність клієнтів передбачає встановлення на законодавчому рівні певних норм, правил і принципів обміну інформацією.

Для повноцінного функціонування картотеки непорядних позичальників необхідно, щоб комерційні банки подавали Національному банку звіти про таких клієнтів. Безумовно, банки повинні мати право вільного доступу до цієї бази даних. Слід також урегулювати питання стосовно відповідальності за надану інформацію, а також за її приховування.

Ще більші можливості щодо визначення реальної якості банківських кредитів, ефективності управління кредитним ризиком, реального фінансового стану банку в цілому відкривають перед наглядовими органами, зокрема перед Національним банком, інспекційні перевірки. НБУ надано право рішуче реагувати на проблеми й недоліки, виявлені в кредитній діяльності банків, застосовуючи відповідні заходи, у тому числі примусового характеру. Оптимальним є варіант координації зусиль безвиїзного нагляду та інспектування банків.

Державне регулювання кредитно-депозитного ризику - невід’ємна складова розвинутої економіки. Досягнути його головної мети, тобто фінансової стабільності банківського сектора лише за допомогою ринкових механізмів неможливо - це засвідчує світовий досвід. Однак державне регулювання кредитно-депозитного ризику не виключає саморегуляції банківського сектора за допомогою ринкових механізмів. Ці дві форми регулювання повинні органічно доповнювати одна одну [25].

1.4 Міжбанківський ринок кредитних ресурсів

Після того, як Національний банк заборонив банківським установам, які не є юридичними особами, одержувати та надавати міжбанківські позички, ринок кредитних ресурсів розділився фактично на два: внутрібанківський та міжбанківський [17].

У цій ситуації великі та середні банки, кількість філій яких коливається від кількох десятків до кількох сотень, стали створювати внутрібанківські ринки з метою оптимального використання власних кредитних ресурсів. В одних банках такі ринки виникли напівстихійно, і їхню діяльність значною мірою регулюють ринкові механізми - вартість ресурсів визначають попит та пропозиція. А в інших внутрібанківський ринок знаходиться під жорстким контролем головного банку, який не лише встановлює фіксовану процентну ставку на ресурси, а й дає дозвіл філіям на здійснення кожної операції купівлі чи продажу.

Очевидно, говорити про повноцінний ринок кредитних ресурсів можна тільки в контексті єдиного багаторівневого електронного ринку міжбанківського кредиту. Причому максимально ефективно він функціонуватиме лише тоді, коли всі банки використовуватимуть одну й ту ж систему як для організації своїх внутрібанківських ринків, так і для роботи на міжбанківському ринку.

На сьогодні існує лише одна дилінгова система - Dealing 2000/1, за допомогою якої можна організувати електронний ринок кредитних ресурсів. Однак з огляду на високу вартість впровадження та експлуатації організовувати внутрібанківські ринки на базі цієї системи було б надто дорогою справою. Як правило, систему Dealing 2000/1 використовують для здійснення операцій купівлі та продажу валюти з іноземними банками, які знаходяться за межами України.

Але оскільки цю систему експлуатує не більше третини вітчизняних банків, говорити про повноцінний ринок міжбанківського кредиту, м’яко кажучи, передчасно. Більшість банків працює за принципом “телефонного дилінгу”. Тобто при потребі продати або купити ресурси кредитно-депозитний працівник телефонує іншим банкам, доки, врешті-решт, не буде досягнуто домовленості.

Якщо ж міжбанківським кредитом хоче скористатися філія-покупець, то їй необхідно вести переговори не лише з філією-продавцем, а й зі своїм головним банком, який має право укласти угоду на купівлю ресурсів із головним банком філії-продавця; потому доведеться чекати, поки ресурси пройдуть за маршрутом: філія-продавець ® головний банк-продавець ® головний банк-покупець ® філія-покупець. Відтак стає зрозумілим, чому проблема купівлі та продажу ресурсів часто перетворюється в організаційно-технічну.

Для її вирішення можливо запропонувати одну з моделей організації багаторівневого ринку кредитних ресурсів на основі автоматизованої системи “Міжбанківська електронна біржа кредитних ресурсів України”. Ця система забезпечить оперативний пошук партнерів та укладення угод між ними, а також дасть головним банкам можливість оперативно управляти діяльністю своїх філій як на внутрібанківському, так і на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Головна перевага вітчизняної розробки над дилінговою системою Dealing 2000/1 полягає передусім у тому, що її впровадження та експлуатація обійдуться значно дешевше. За попередніми підрахунками, навіть якщо для організації розподіленої мережі використовуватиметься Internet, витрати будуть меншими майже в 10 разів [6].

Модель багаторівневого ринку кредитних ресурсів, описана нижче, є логічним розвитком моделі внутрібанківського ринку кредитних ресурсів Промінвестбанку України.

Універсальність моделі міжбанківського ринку кредитних ресурсів полягає передусім у тому, що в ній враховано дві найхарактерніші відмінності комерційних банків [6]:

перша: в організаційній структурі та чисельності філій - головних характеристик величини банку;

друга: у моделі обслуговування кореспондентського рахунку.

За величиною та організаційною структурою всі комерційні банки України можна умовно поділити на три групи:

) великі банки з трьохрівневою структурою (головний банк - регіональні управління (РУ) або обласні дирекції (ОД - філії);

) середні банки з дворівневою структурою (головний банк - філії);

) малі банки, які не мають балансових філій.

Модель обслуговування кореспондентського рахунку визначає можливості головного банку в оперативному управлінні діяльністю філій шляхом автоматичного аналізу їх балансу та контролю проводок.

Чотирьохрівнева деревоподібна структура міжбанківського ринку кредитних ресурсів є універсальною, оскільки усуває зазначені відмінності комерційних банків, крім того, дає змогу великим та середнім банкам створювати власні внутрібанківські ринки як складові частини міжбанківського ринку.

Учасниками ринку кредитних ресурсів є головні банки, регіональні управління (обласні дирекції) та філії.

Нижній рівень (IV) - це малі банки, які здійснюють міжбанківські операції купівлі та продажу кредитних ресурсів, та філії великих і середніх банків, що проводять міжфілійні (тобто з філіями свого банку) операції купівлі та продажу кредитних ресурсів, а також підготовку міжбанківських угод щодо продажу чи купівлі ресурсів.

До наступних двох рівнів (III та II) належать регіональні управління (обласні дирекції) та головні банки, які організовують функціонування внутрібанківських ринків кредитних ресурсів та керують діяльністю своїх філій на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, фіксуючи угоди, які укладають філії, або самостійно виконують усі операції купівлі та продажу, розподіляючи придбані ресурси та отримані прибутки між філіями.

Верхнім рівнем (I) є електронна біржа кредитних ресурсів, яку, зважаючи на цілий ряд факторів, доцільно було б розмістити у Центральній розрахунковій палаті Національного банку України, а не, скажімо, в одному з банків-учасників.

Учасники ринку міжбанківського кредиту утворюють базові та об’єднані сегменти. Базовими сегментами ринку є РУ (ОД) великих банків, середні та малі банки. Базовий сегмент середніх банків становить фактично внутрібанківський ринок, доступ до якого мають лише філії відповідного банку. А внутрібанківський ринок великих банків утворюють об’єднані сегменти його регіональних управлінь (обласних дирекцій).

Нові сегменти створюються на рівні електронної біржі шляхом логічного об’єднання базових та або раніше створених об’єднаних сегментів. При цьому доступ до нового сегмента надається всім філіям, на основі яких його створено.

При підключенні нового банку до електронної біржі всі його філії отримують необмежені права доступу до свого базового сегмента та до всього ринку. Перед початком реальної роботи банку на міжбанківському ринку ці умови коригуються відповідними РУ (ОД) та головними банками, до складу яких входять філії.

Можливі два варіанти роботи великих та середніх банків на міжбанківському ринку [17]:

головний банк забороняє своїм філіям доступ на міжбанківський ринок;

усім або частині філій дозволяється виходити на міжбанківський ринок від імені головного банку.

У першому випадку операції купівлі та продажу ресурсів на міжбанківському ринку веде головний банк, а філіям дозволено працювати лише на внутрішньому ринку. Якщо пропозиція на внутрішньому ринку перевищує попит, то головний банк “скуповує” вільні ресурси у філій для подальшого розміщення на міжбанківському ринку. А за нестачі ресурсів головний банк купує їх на міжбанківському ринку та “перепродує” своїм філіям. При цьому застосування автоматизованої системи для організації внутрібанківського електронного ринку не лише підвищує ефективність використання кредитних ресурсів банку шляхом їх стихійного перерозподілу між філіями через операції купівлі та продажу, а й дає змогу головному банку здійснювати функції кредитно-депозитного регулювання, прогнозуючи розвиток ситуації на внутрішньому ринку завдяки моніторингу стану внутрішнього та міжбанківського ринків.

У другому випадку головний банк надає право своїм філіям виходити на міжбанківський ринок від його імені з метою проведення підготовчої роботи для укладення угод на купівлю чи продаж ресурсів. Угода, укладена філією, вступає у дію лише після її фіксації (підтвердження) головними банками філій-партнерів. Таким чином, угода фактично укладається не між філіями, а між головними банками цих філій, але ресурси можуть бути відправлені безпосередньо від філії-продавця до філії-покупця. Враховуючи механізм регулювання діяльності філій на міжбанківському ринку, надані у розпорядження головного банку електронною біржею, можна впевнено гарантувати, що головні банки фіксуватимуть переважну більшість угод.

На електронну біржу покладаються такі функції:

обробка заявок на купівлю та продаж ресурсів, а також на зміну процентної ставки та пролонгацію угод, які надходять від банків;

пошук партнерів для укладення угод на купівлю та продаж ресурсів;

укладення міжбанківських і міжфілійних кредитних угод;

укладення додатків на зміну процентної ставки та пролонгацію раніше укладених угод;

інформаційне забезпечення головних банків, РУ (ОД) і філій щодо поточного стану їхнього внутрібанківського і міжбанківського ринків кредитних ресурсів та результатів роботи біржі.

Кредитні угоди укладаються електронною біржею на підставі заявок на купівлю та продаж ресурсів або автоматично, або ж за участю продавця ресурсів, якому надається можливість самостійно вибрати покупця і в разі потреби змінити параметри своєї заявки згідно з вимогами, виставленими у відповідній заявці на купівлю. За такого підходу неможливе лобіювання заявок будь-яких банків та філій на рівні електронної біржі.

Додаткові угоди на зміну процентної ставки або на пролонгацію укладаються електронною біржею автоматично згідно з отриманими від банків-партнерів відповідними заявками на зміну процентної ставки або на пролонгацію [6].

Після укладення угоди або додатка до угоди банкам-партнерам відправляються стандартні повідомлення, які містять умови надання кредиту (реквізити заявок, номер і дату угоди, назви і МФО філій, суму, процентну ставку, дату повернення, згенеровані біржею номери рахунків для перерахування ресурсів і т.п.).

Якщо угода укладається між філіями, то проект цього документа направляється до їхніх головних банків для фіксації. Лише по тому, як на біржу надійдуть підтвердження від обох головних банків, угода набере чинності й буде розіслана філіям-партнерам для виконання.

Зрозуміло, автоматичне укладення угод здійсниме лише у разі повноти множини параметрів заявок, що дає змогу створити “інтелектуальні” алгоритми прийняття рішення при аналізі можливих варіантів. При цьому, якщо стосовно певного параметра в заявках вказано діапазон допустимих значень (наприклад, дата повернення ресурсів, процентна ставка тощо), то система вибирає оптимальні значення (з точки зору отримання продавцем максимального прибутку з операції), які влаштовують покупця ресурсів.

Для вирішення проблеми мінімізації кредитних ризиків, пов’язаних із вибором банку-партнера, в заявки на купівлю та продаж ресурсів обов’язково входить список довірених учасників ринку, тобто тих, із ким автор заявки згоден укласти угоду. До списку можуть увійти як окремі філії, так і цілі банки. В останньому разі заявка буде доступною всім філіям зазначених банків.

Електронна біржа надає можливість головним банкам та РУ (ОД) не лише контролювати діяльність своїх філій на внутрібанківському та міжбанківському ринках кредитних ресурсів, а й керувати нею у режимі реального часу.

Із цією метою для моніторингу результатів діяльності філій на ринку головні банки та РУ (ОД) отримують дублі всіх заявок, надісланих їхніми філіями на біржу, а також повідомлення про результати обробки заявок та укладені за ними угоди, які надсилаються з біржі у філії. Всі файли електронної біржі на рівні головних банків та РУ (ОД) автоматично обробляються відповідним програмним забезпеченням, яке формує цілісну картину діяльності філій на електронному ринку кредитних ресурсів.

Таким чином, база даних рівня РУ (ОД) містить усю інформацію, яка є у базах даних його філій, а база даних головного банку - всю інформацію, наявну у базі даних його РУ (ОД) (для великих банків) або філій (для середніх банків). Швидкість синхронізації інформації на всіх рівнях залежить від обраного способу доставки файлів і коливається у межах від кількох хвилин до кількох годин [6].

Діяльність філій на ринку регламентуються умовами доступу, на підставі яких можна не лише заборонити або дозволити виконання кожної з чотирьох операцій, а й обумовити дозвіл виконанням низки вимог.

Умови доступу містять допустимі значення параметрів заявок (набору довірених банків, суми та процентної ставки, терміну повернення й т.п.) та основні показники фінансово-економічної діяльності філії, які розраховуються на основі балансу філії та накопиченої в базі даних електронної біржі інформації щодо діяльності філії на електронному ринку кредитних ресурсів (норматив обов’язкового резервування, економічні нормативи, величина дебіторської і кредиторської заборгованості за міжбанківськими кредитами, кількість пролонгацій угоди тощо).

Доступ філій до кожного сегмента і до всього ринку регламентують окремі набори умов доступу, які встановлює як головний банк, так і РУ (ОД), до складу якого входять філії. Причому виставлені ними умови доступу вважаються рівноцінними, тобто філія одержує доступ до ринку або до якогось його сегмента тільки тоді, коли задовольняє вимоги і головного банку, і РУ (ОД).

Кожен набір умов доступу складається з чотирьох груп - по одній для кожної операції: продажу та купівлі ресурсів, зміни процентної ставки за кредитами і пролонгації угоди.

Встановлені головним банком та РУ (ОД) умови доступу передаються на електронну біржу, а звідти направляються у філії, де їх використовують для початкового контролю перед відправленням заявки на біржу. Отже, заявки проходять перевірку на виконання умов доступу двічі - вперше безпосередньо у філії перед відправленням на біржу, вдруге - на біржі, відразу ж після реєстрації перед допуском до торгів. Завдяки подвійній перевірці є можливість заблокувати на рівні філії заявки, які вочевидь будуть відхилені біржею, а також є гарантія, що прийняте на рівні РУ (ОД) або на рівні головного банку рішення буде виконане одразу ж після доставки на електронну біржу належно відкоригованих умов доступу.

Така схема управління, з одного боку, дає змогу кожному банку самому формувати стратегію своєї роботи на ринку через встановлення умов доступу кожній філії, а з другого - дає змогу головному банку та РУ (ОД) швидко реагувати на конкретну ситуацію, що складається на ринку та в самому банку. Наприклад, у разі потреби головний банк протягом кількох хвилин може заблокувати всім або частині філій доступ до міжбанківського ринку, водночас залишивши за ними право на здійснення операцій купівлі та продажу ресурсів на внутрібанківському ринку.

Прийняти оптимальні рішення щодо продажу та купівлі ресурсів можна тільки за умов досконалого володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів та якомога точнішого прогнозування динаміки її зміни. Для цього учасникам ринку надається інформація щодо всіх заявок на продаж та купівлю ресурсів, а також узагальнені результати роботи електронної біржі за попередні дні.

Але вигідно розмістити ресурси - це лише половина справи. Необхідно мати гарантію своєчасного їх повернення, тобто мінімізувати кредитно-депозитний ризик. А це передусім передбачає визначення кредитоспроможності позичальника. Стосовно міжбанківських кредитів основним джерелом інформації для цього є баланс позичальника, детальний аналіз якого дає змогу досить точно визначити фінансово-економічний стан банку.

Схема укладення угоди через електронну біржу відрізняється від схеми “телефонного дилінгу” насамперед тим, що від учасників ринку вимагається, щоб уся підготовча робота (точно встановити величину необхідних або вільних ресурсів, проаналізувати попит та пропозицію, визначити кредитоспроможність можливих покупців і т.д.) була виконана до відправлення заявки на біржу. У зв’язку з цим баланси покупця за певну дату або за певний період повинні бути доступними для аналізу або всім учасникам ринку, або тим, хто входить до списку довірених банків, який є обов’язковим параметром заявок.

Питання щодо того, надавати чи не надавати свої баланси, кожен банк вирішує самостійно. Але зрозуміло, що закритість інформації лише зменшує довіру до такого банку.

Щоб отримати зазначену інформацію, учасники ринку направляють на біржу так звані інформаційні заявки, в яких вказують частоту надання і вид інформації, період, за який вона надається тощо.

Таким чином, банку для отримання прибутку треба формувати кредитно-депозитний портфелю, і, наскільки структура кредитно-депозитного портфелю буде відповідати зовнішнім умовам, настільки банк буде забезпечений прибутком і мати стійке фінансове становище.

2. ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНО-ДЕПОЗИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

.1 Загальний аналіз банку

Донецька обласна дирекція Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” знаходиться в м. Донецьк. На території Донецького регіону розміщено багато відділень та філій даного банку. Саме ці відділення забезпечують високу якість обслуговування клієнтів. Переважна більшість підрозділів ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” є повнофункціональними відділеннями, що надають клієнтам широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг.

Важливо наголосити на тому, що філії та відділення ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” знаходяться у прикордонному регіоні, саме це і визначає специфіку і особливість роботи відділень банку даного регіону з юридичними та фізичними особами. Як відомо, Донецька область є регіоном, де знаходиться багато спільних підприємств, різнопрофільних організацій та установ. Ці підприємства та організації є тими юридичними особами, з якими співпрацюють банки України, а саме їхні філії та відділення у Донецькій області.

Клієнтами ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» є провідні підприємства, установи та організації Донецької області. Відділення банку в свою чергу надають своїм клієнтам (як юридичним, так і фізичним особам) широкий перелік стандартних і новітніх банківських послуг.

Стислий огляд історії діяльності банку.

Банк був створений та зареєстрований Національним банком України як акціонерне товариство відкритого типу «Акціонерний комерційний банк «Аваль» у березні 1992 року. В 1994 році банк було перереєстровано в Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль».

Впродовж 15-річної історії своєї діяльності банк стрімко розвивався, розширював масштаби та напрямки своєї діяльності. Динамічно розвивалась мережа відділень банку: якщо за перший рік його існування було відкрито 12 регіональних відділень, то станом на кінець 1998 року мережа нараховувала вже 411 підрозділів, а на кінець 2007 року їх кількість досягла понад 1300.

Йдучи в ногу із передовими банківськими технологіями, у 1996 році банк розпочав випуск платіжних карток, відкрив власний процесінговий центр та став членом міжнародних платіжних систем Visa та Еurорау.

Протягом низки років діяльність банку отримувала високий рівень визнання на національному та міжнародному рівнях. Високу якість роботи банку впродовж усіх цих років неодноразово відзначали і клієнти, й експерти банківського ринку.

Успішна діяльність банку, його стабільність та лідерські позиції на ринку України не могли не викликати інтересу до банку з боку іноземних інвесторів. У серпні 2005 року мажоритарні акціонери банку ухвалили рішення про продаж 93,5% акцій групі Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ, що є членом групи РЦБ, місто Відень, Австрія. Процес придбання цього пакету акцій на суму 1,028 млрд. дол. США було завершено у жовтні того ж року.

У жовтні 2005 року Райффайзен Інтернаціональ Банк - Холдинг АГ, що входить до складу провідної австрійської банківської групи, придбав контрольний пакет акцій банку «Аваль» (93,5%).

Загальні збори акціонерів від 11 серпня 2006 року затвердили результати підписки на акції банку 22-ї емісії загальним обсягом біля 600 млн. грн., яка 22 грудня цього ж року була зареєстрована Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Отже, станом на кінець 2006 року сплачений статутний капітал «Райффайзен Банк Аваль» складав майже 2,1 млрд. грн. (415 млн. доларів США). Всього банком було випущено майже 21 млрд. акцій номінальною вартістю 0,1 0 грн. Фізичним особам належало 0,36 % акцій, юридичним особам - 99,54%. Структура акціонерів банку станом на кінець 2007 року подана в додатку А.

У зв'язку зі змінами у складі акціонерів, 25 вересня 2006 року Національний банк України перереєстрував банк як Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Приєднання до групи Райффайзен Інтернаціональ Банк - Холдинг АГ дозволило банку зберегти високі темпи зростання та поставити амбіційні цілі щодо свого майбутнього розвитку. 120-річний досвід австрійської банківської групи Райффайзен Інтернаціональ Банк - Холдинг АГ та 15 років успішної діяльності «Райффайзен Банк Аваль» в Україні створили надійний фундамент для подальшого успіху банку на українському ринку.

За результатами 2007 року банк посів перше місце серед українських банків за розміром сплаченого статутного капіталу. Незважаючи на стрімке зростання активів банківського сектору України та посилення конкуренції на ринку фінансових послуг, «Райффайзен Банк Аваль» стабільно утримує друге місце за розміром активів та посідає провідне місце серед українських банків у сфері кредитування фізичних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу різних секторів економіки. Банк є недосяжним лідером кредитування підприємств АПК. Послугами банку на кінець 2007 року користувалися більш ніж 3,9 млн. приватних клієнтів та понад 240 тис. юридичних осіб.

Високу якість обслуговування клієнтів забезпечує загальнонаціональна мережа «Райффайзен Банк Аваль», що станом на 31 грудня 2007 року складалася з 1312 відділень по всій Україні. Переважна більшість цих підрозділів є повнофункціональними відділеннями, що надають клієнтам широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг у великих містах, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування та окремих селах у всіх регіонах України.

Крім того, «Райффайзен Банк Аваль» продовжує розвивати мережу центрів самообслуговування, яких на сьогодні нараховується понад 90. За допомогою цих центрів клієнти банку - держателі платіжних карток можуть виконувати банківські операції самостійно, без залучення працівників відділень, що дозволяє заощаджувати час та забезпечує максимальну комфортність обслуговування.

Подальший розвиток мережі відділень залишається одним із головних пріоритетів у роботі «Райффайзен Банк Аваль». У 2007 році банк розпочав проекти ребрендингу та оптимізації мережі: було відкрито 11 нових відділень, реорганізовано 51 відділення. Проект оптимізації мережі передбачає також впровадження нової типології відділень задля досягнення максимальної ефективності їхньої роботи.

Впродовж 2008 року банк отримав одразу три нагороди у рамках Міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року-2008» - його було названо найкращим у номінаціях «Депозитна програма для фізичних осіб», «Іпотечна програма» та «Автокредитування».

Райффайзен Банк Аваль вчасно і в повному обсязі погасив синдикований кредит на суму 200 млн дол. США, організаторами якого були The Bank of Tokyo Mitsubishi UFJ, Ltd, Bayerische Landesbank, HSBC Bank plc та Intesa Sanpaolo S.p.A.

Третій рік поспіль Райффайзен Банк Аваль відзначений як найкращий серед українських банків у межах рейтингу «Найкращий роботодавець», складеного компанією GFK Ukraine на замовлення журналу «Кореспондент».

Райффайзен Банк Аваль очолив рейтинг найкращих організаторів випусків облігацій на українському ринку, підготовлено агентством Cbonds за підсумками січня-червня 2008 року. Банк також увійшов до трійки лідерів українських андеррайтерів.

Банк названо найкращою компанією банківського та фінансового сектору України в 2008 році в межах рейтингу найкращих компаній Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) авторитетного журналу Euromoney (Великобританія).

Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії та вертикалі підтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпека та інші), створені на рівні Центрального офісу та регіональних дирекцій банку. Як і всі міжнародні банки, Райффайзен Банк Аваль має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків.

Райффайзен Банк Аваль традиційно посідає найвищі місця серед українських банків за рівнем довіри та визнання з боку клієнтів, партнерів та експертів - як українських, так і міжнародних. Упродовж 2009 року банк знову неодноразово визнавали найкращим за даними різноманітних рейтингів та досліджень.

Зокрема, британський фінансовий журнал Euromoney визнав Райффайзен Банк Аваль «Кращим банком в Україні». Український журнал «Компаньйон» назвав його серед «Найбільш шанованих компаній України-2009», при цьому Райффайзен Банк Аваль став єдиною фінансовою установою, що ввійшла до цієї десятки найкращих із різних галузей економіки.

За версією «Фінансового рейтингу-2009» газети «Бізнес» Райффайзен Банк Аваль було відзначено у номінації «Найбільш професійний банк».

Неодноразово впродовж минулого року найвищу оцінку отримувала й репутація Райффайзен Банку Аваль в рамках регулярного дослідження компанією GfK Ukraine іміджу найбільших українських банків. Найкращими визнавалися й програми та послуги, що пропонуються банком. Зокрема, за підсумками міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року», депозити банку для фізичних осіб утретє було визнано кращими на ринку.

«Кращим банком для корпоративного бізнесу» Райффайзен Банк Аваль став за підсумками Першого національного конкурсу «Банк року-2009» журналу «Банкиръ». Найбільш привабливим в Україні банком для обслуговування корпоративних клієнтів його назвали й за результатами дослідження ринку банківських послуг для великих корпорацій, проведеного GfK Ukraine. Перша всеукраїнська професійна премія Luxury Lifestyle Awards 2009 у номінації «Приватбанкінг» також дісталася Райффайзен Банку Аваль.

Тижневик Kyiv Post, за підсумками опитування своїх читачів, вкотре назвав Райффайзен Банк Аваль найкращим банком столиці. Найкращими на регіональних рівнях визнавалися минулого року й обласні дирекції банку.

Банк прагне й надалі підвищувати якість обслуговування клієнтів, використовуючи свій досвід та досвід банків-членів групи Райффайзен Інтернаціональ, а також новітні технології.

Широкий перелік стандартних та новітніх банківських послуг надаються клієнтам банку через загальнонаціональну мережу, до якої станом на 1 січня 2010 року входили 953 структурних підрозділи, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, окремих селищах у всіх регіонах України.

Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії (корпоративний бізнес, роздрібний бізнес, малий та середній бізнес, казначейство та підрозділ з надання послуг фінансовим інститутам) та вертикалі підтримки (Інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпека та інші), які створені на рівні Центрального офісу та обласних дирекцій банку. «Райффайзен Банк Аваль» має чітке розмежування функцій фронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків. Організаційна структура банку постійно вдосконалюється з тим, аби й надалі забезпечувати швидке прийняття рішень, оптимізувати витрати та поліпшити якість обслуговування клієнтів по всій Україні.

Організаційна структура АТ “Райффайзен Банк Аваль” станом на кінець складається з 9 вертикалей:

Операційна підтримка: Операційний департамент, Департамент операційного сервісу, Департамент організаційного та процесного управління, Департамент розвитку та управління нерухомістю, Департамент управління закупівлями та внутрішньобанківськими послугами, Департамент управління портфелем проектів;

Інформаційні технології: Департамент якості та адміністрування інформаційних технологій, Департамент регіональних інформаційних технологій, Департамент підтримки ІТ систем, Департамент розвитку ІТ систем, Департамент ІТ безпеки, Управління архітектури інформаційних технологій;

Безпека: Департамент економічної та фінансової безпеки, Департамент по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб, Департамент перевезення валютних цінностей та інкасації коштів, Департамент охорони;

Вертикаль Голови Правління: Юридичний департамент, Департамент фінансового моніторингу та комплаєнс контролю, Служба зв'язків з громадськістю та корпоративних комунікацій, Служба охорони праці, Група регіонального менеджменту;

Вертикаль Першого Заступника Голови Правління: Департамент персоналу, Виконавчий секретаріат;

Ризик менеджмент: Управління по роботі із заставним майном, Департамент роздрібних, ринкових та операційних ризиків, Департамент корпоративних ризиків, Група регіонального ризик-менеджменту, Група з впровадження Базель-2;

Роздрібний бізнес: Департамент каналів продажів та дистрибуції, Департамент підвищення якості обслуговування, Департамент розвитку мережі, Департамент продуктів для приватних клієнтів, Департамент мікробізнесу, Департамент проблемної заборгованості роздрібних клієнтів, Управління маркетингу та розвитку відносин з клієнтами, Відділ фінансового контролінгу роздрібного бізнесу;

Корпоративний бізнес: Департамент продаж корпоративного бізнесу, Департамент великих корпоративних клієнтів, Департамент державного сектору та торгового фінансування, Департамент корпоративних продуктів та послуг, Департамент по роботі з мультинаціональними компаніями, Департамент малого бізнесу, Управління менеджменту іпотечними активами, Управління розвитку корпоративного бізнесу, Відділ інвестування;

Казначейський бізнес та фінанси: Казначейство, Департамент по роботі з фінансовими установами, Департамент бухгалтерського обліку, контролю і звітності, Департамент контролінгу, Департамент розвитку фінансової діяльності, Департамент аналізу та управління інформаційними потоками даних, Відділ аналізу та досліджень.

2.2 Структурний аналіз кредитно-депозитного портфелю банку

Аналіз структури - дає можливість оцінювати зміни структури пасивів протягом часу. Проаналізуємо основні показники пасивних операцій банку:

капітал;

сплачений зареєстрований статутний капітал;

зобов’язання банка: кошти фізичних осіб, кошти суб’єктів господарювання.

Маємо такі данні пасивних операцій банку (з Асоціації Українських Банків). Для дослідження депозитних операцій банку за 2007-2010 роки, ми користуємося динамічним методом.

Таблиця 2.1 - Основні показники пасивних операцій «Райффайзен Банку Аваль» на 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн.грн.

Показник	Дата
	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011
1	2	3	4	5
Капітал	44175,243	72207,203	91624,9	95581,47
з нього: сплачений зареєстрований статутний капітал	36638,98	35169,59	26691,26	34284,78
Зобов’язання банка	379797,23	509440,3	616867,72	580116,3
з них:
кошти фізичних осіб	169324,583	201671,53	228108,842	207163,145
з них: строкові кошти фізичних осіб	121644,82	144254,42	132880,52	140155,7
кошти до запитання фізичних осіб	47679,766	57417,111	95228,323	67007,42
кошти суб’єктів господарювання	81393,044	94572,532	118899,3	130160,5
з них: строкові кошти суб’єктів господарювання	27151,027	32064,132	45743,889	33880,3
кошти до запитання суб’єктів господарювання	54242,017	62508,401	73155,414	96280,18

Як видно з табл..2.1, протягом 2007 року спостерігалась тенденція зростання основних показників діяльності банків. За 2007 рік власний капітал банків збільшився на 38,8% або на 28031,96 млн.грн. і за станом на 01.01.2009 склав 72207,203 млн.грн. Станом на 01.01.2010 власний капітал банків склав 91624,9 млн.грн.. Порівняно з 01.01.2009 роком він зріз на 21,2% (19417,697 млн.грн.). Спостерігається незначне збільшення власного капіталу станом на 01.01.2011 року (на 3956,57 млн.грн.), або 4,1%. Це говорить про задовільний стан капіталу банків за роки кризи в країні.

Одна з складових власного капітал банків - сплачений зареєстрований статутний капітал. З 01.01.2008 по 01.01.2010 рік динаміка зросту зменшувався. З 01.01.2010 по 01.01.2011 статутний капітал зріс на 7593,52 млн.грн..

Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. Зобов’язання банка АТ «Райффайзен Банк Аваль» збільшився на 129643,07 млн.грн. або на 25,4% і на 01.01.2009 становили 509440,3 млн.грн. Зобов’язання банків за станом на 01.01.2010 становили 616867,72 млн.грн., який на 107427,42 млн.грн. (17,4%) збільшився порівняно з 01.01.2009 роком. Станом на 01.01.2011 становили 580116,3 млн. грн., зменшились на 36751,42 млн.грн. порівняно з 01.01.2011 роком. Отже з 01.01.2008 року спостерігалась тенденція зменшення зобов’язань, порівняно з попереднім роком, до 01.01.2011 року. У 2011 році приріст зобов’язань не відбувся. Ця вся тенденція змін дуже негативно впливає на банківську діяльність (рис 2.1.).

При аналізі господарювання та коштів фізичних осіб. Кошти фізичних осіб у 01.01.2009 року порівняно з 01.01.2008 роком тенденція зросту склала 16,03%, а тенденція зросту на 01.01.2010 року кошти фізичних осіб склала 11,6%. На 01.01.2011 рік кошти фізичних осіб склали 207163,145 млн.грн., що на 20945,697 млн.грн. менше ніж станом на 01.01.2010 рік. Кошти суб’єктів господарювання на 01.01.2009 рік зросли на 13179,488 млн.грн., на 01.01.2010 року відбулося значне збільшення коштів (на 24326,768 млн.грн.), та на 01.04.2011 рік кошти збільшились на 11261,2 млн.грн., та склали 130160,5 млн.грн.

Рисунок 2.1 - Загальний об’єм основних показників в структурі пасивів

Значну частку зобов’язань займають кошти фізичних осіб ніж кошти суб’єктів господарювання. За роки фінансової і економічної нестабільності в країні кошти суб’єктів господарювання значно змінювали свої показники, багато підприємницьких фірм зупинили свою діяльність або збанкрутували, і немає коштів яки могли покласти на депозит. Значне зниження коштів фізичних осіб та суб’єктів господарювання сприяє використовувати усіх можливих заходів, розробки нових методів, які стимулюють залучення вкладів і забезпечують їх збереження та повернення у зазначений строк.

Загальна тенденція зниження спостерігається у строкових коштах фізичних осіб. Протягом 01.01.2008 строкові кошти збільшились на 22609,602 млн.грн і на 01.04.2009 рік вони склали 144254,42 млн.грн. На 01.01.2010 рік зріст строкових коштів зменшився на 11373,9 млн.грн. 01.04.2011 році порівняно з 01.04.2010 роком кошти зросли, на 7275,206 млн.грн. Кошти до запитання фізичних осіб постійно зменшувались, та на 01.01.2011 рік порівняно з 01.01.2010 роком (на 28220,9 млн.грн.).

Строкові кошти суб’єктів господарювання протягом 2008-2011 років збільшувались. Найбільший темп зросту відбувся 01.04.2010 році порівняно з 01.04.2009 роком, строкові кошти збільшились на 24326,771 млн.грн., та різка зміна у 01.04.2011 році, вони зросли лише на 11261,17 млн.грн. Також така тенденція спостерігається у строкових коштах на 01.01.2010 році спостерігається зростання у порівнянні з іншими роками. Кошти до запитання спостерігається поступове збільшення коштів щороку.

Розглянемо структуру основних показників пасивних операцій АТ «Райффайзен Банк Аваль» (табл.2.2)

Таблиця 2.2 - Загальна структура основних показників депозитних операцій банку за 01.01.2008-01.01.2011 роки, %

Показник	Дата
	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011
Частка сплаченого зареєстрованого статутного капіталу у власному капіталу	82,940	48,706	29,131	35,869
Частка коштів фізичних осіб у зобов'язаннях	44,582	39,586	36,978	35,710	71,841	71,529	58,253	67,654
кошти до запитання фізичних осіб з коштів фізичних осіб	28,158	28,470	41,746	32,345
Всього	100	100	100	100
Частка коштів суб’єктів господарювання у зобов'язаннях	21,430	18,564	19,274	22,436
з них: строкові кошти суб'єктів господарювання	33,357	33,904	38,472	26,029
кошти до запитання суб’єктів господарювання	66,642	66,095	61,527	73,970
Всього	100	100	100	100

Частка сплаченого зареєстрованого статутного капіталу у власному капіталу на 01.04.2008 рік склала 82,9% і з кожним роком він зменшувався, лише станом на 01.04.2011 рік він зріс та склав 35,9% (рис.2.2).

Частка коштів фізичних осіб у загальному об’ємі зобов'язань з 01.04.2008 по 01.04.2011 рік зменшувались. З них строкові кошти фізичних осіб з 01.04.2008 рік по 01.04.2011 рік залишалися незмінними, лише на 01.01.2010 рік відбулося зменшення на зменшились на 13,3% порівняно з 01.01.2009 роком, але на 01.01.2011 рік частка збільшилась на 9,4%, та склала 67,654 % порівняно з 01.01.2010 роком. Кошти до запитання фізичних осіб збільшувались з 2008 по 2010 рік у порівнянні з попередніми роками. Та на 01.01.2011 рік зменшалась на 9,4% порівняно з 01.01.2010 роком. Тенденція змін структури коштів фізичних осіб наведена на рис.2.2.

Рисунок 2.2 - Структура коштів фізичних осіб АТ «Райффайзен Банку Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки

Частка коштів суб'єктів господарювання у загальному об’ємі зобов'язань склала на 01.01.2011 рік - 22,436%, найвищий показник за минулі 3 роки. Від попереднього року він зріс на 3,16%. Найнижчий показник частки у 2009 році, він склав 18,564% , у 2010 році - 19,274%. У 2008 та 2010 роках спостерігається тенденція зросту кошти до запитання суб'єктів господарювання, та зменшення строкових коштів суб'єктів господарювання у 2010 році порівняно з 2009 роком на 4,6%. Частка строкових коштів з 01.01.2008 року по 01.01.2010 рік поступово збільшувалася, але на 01.01.2011 рік вона зменшилася майже на 12,4%, та склала 26,029%. Тенденція змін структури коштів наведена суб'єктів господарювання на рис.2.3.

Рисунок 2.3 - Структура коштів суб'єктів господарювання АТ «Райффайзен Банку Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки

Аналіз структури депозитів до запитання свідчить про те, що основну частку становлять залишки на поточних рахунках клієнтів - юридичних осіб. Їх питома вага у структурі депозитів до запитання у 2008 р. становила 66,6 %, у 2009 р. склала 66,1 %, у 2010 р - 61,5%, у 2011 р. - 73,9%. Подібна тенденція пов’язана з активним залученням нових клієнтів до банку, що позитивно характеризує роботу банківських менеджерів та відділу маркетингу. На 01.01.2011 порівняно з 01.01 2010 роком показник депозиту до запитання збільшився на 12,4%.

Це постійні коливання свідчать про значну недовіру вкладників фізичних осіб та суб'єктів господарювання до банку, у роки фінансової та економічної кризи показники значно зменшувались. Найбільшу частку у суб'єктів господарювання та фізичних особах складають депозити до запитання. Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. кошти до запитання більш швидше і безпечніше повернути, ніж строкові. Для банка головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) - відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Головним видом активних операцій комерційних банків є кредитування. Маємо данні активних операцій банку (з Асоціації Українських Банків) [54].

Таблиця 2.3 - Загальна структура основних показників кредитних операцій банку за 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн.грн.

Показник	Дата
	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011
1	2	3	4	5
Міжбанківські кредити	8347,17	80696,637	11580,79	3884,55
Кредити юридичним особам	171762,31	257546,71	238339,17	203511,89
Кредити фізичним особам	167317,2	237020,26	285652,01	250553,35

Як видно з табл.. 2.3 міжбанківські кредити щороку змінюються, це явище можна описати тим, що ситуація в банку не стабільна. Станом на 01.01.2009 рік міжбанківські кредити дуже збільшилися (на 72349,47 млн.грн.,), це може свідчити про те, що в цей період в банку можливо було відсутність належного попиту чи вигідного розміщення ресурсів серед своїх клієнтів. З наведених даних видно, що на 01.01.2010 рік залежність банку від зовнішніх джерел кредитування має тенденцію до зниження, та на 01.01.2011 рік вони склали 3884,5 млн.грн. Кредити юридичним особам впродовж 2008 та 2009 роках збільшувався та склав 257546,71 млн.грн., а станом на 01.01.2010 рік тенденція позичок стала зменшуватися на 19207,54 млн.грн. порівняно з 2009 роком. Станом на 01.01.2011 рік кредитування юридичним особам зменшалась на 34827,28 млн.грн. Кредитування фізичних осіб з 01.01.2008 по 01.01.2010 рік поступово збільшувалося, але станом на 01.01.2011 рік порівняно з 01.01.2010 роком зменшилось на 35098,66 млн.грн..

Розглянемо структуру основних показників активних операцій АТ «Райффайзен Банк Аваль» (табл.2.4)

Таблиця 2.4 - Загальна структура основних показників кредитних операцій банку за 01.01.2008-01.01.2011 роки, %

Показник	Дата
	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	01.01.2011
Частка міжбанківських кредитів в активі банку	2,40	14,02	2,16	0,84
Частка кредитів юридичних осіб в активі банку	49,43	44,77	44,50	44,43
Частка кредитів фізичних осіб в активі банку	48,15	41,20	53,33	54,71

Як свідчать дані табл. 2.4 міжбанківські кредити посідають незначне місце в структурі активів банку і мають тенденцію до зниження. Частка кредитів юридичних осіб зменшалась на 4,73 % у 01.01.2009 порівняно з 01.01.2008 роком, протягом 01.01.2009 - 01.01.2011 роках була майже не змінна. Тенденція змін структури показників активних операцій на рис.2.3

Рисунок 2.4 - Структура коштів кредитних операцій АТ «Райффайзен Банку Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки

Таким чином, заборгованість клієнтів за кредитами стабільно невелика, але у зв’язку зі світовою кризою, а також із коливанням курсу долара, вона може значно зростає.

2.3 Аналіз динаміки кредитно-депозитних операцій банку

Аналіз інтенсивності зміни в часі здійснюється за допомогою показників, що отримуються в результаті порівняння рівнів. До таких показників відносяться: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значень одного відсотка приросту.

Для проведення статистичного аналізу капіталу банка використовують комплекс статистичних показників і методів.

)Розмір абсолютної зміни капіталу визначають за формулою:

, (2.1)

де , - рівень показника капіталу у період відповідно базовому та звітному.

Доцільно розрахувати ланцюгові показники абсолютної зміни, оскільки це дає можливість визначити зміну показника за тривалий період часу, дослідити його поведінку в певних межах.

) Темпи зростання капіталу, що розраховується за формулою:

, (2.2)

де  - рівень показника капіталу у звітному періоді;

 - рівень показника капіталу у базисному періоді.

Такий зріст капіталу показує, наскільки показник змінився у звітньому періоді порівняно з базисним. Помноживши значення цього показника на 100%, отримуємо процентну величину показника звітного періоду відносно базисного.

) Темп приросту капіталу обчислюють за формулою:

, (2.3)

За формулами 3.1-3.3 проведемо дослідження динаміки основного капіталу та статутного капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2010 роки.

Таблиця 2.3 - Показник капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 01.04.2007-01.04.2010

Період	Капітал	Статутний капітал
01.01.2008	44175,243	36638,98
01.01.2009	72207,203	35169,59
01.01.2010	91624,9	26691,26
01.01.2011	95581,47	34284,78

За даними Асоціації Українських Банків (табл.2.3) проведемо аналіз динаміки капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008-2011 рр.(табл..2.4)

Таблиця 2.4 - Динаміка капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн.грн

Період	Абсолютний приріст	Темпи зростання	Темп приросту, %
01.01.2008	-	-	-
01.01.2009-01.01.2008	28031,96	1,63	63,4
01.01.2010-01.01.2009	19417,697	1,26	26,8
01.01.2011-01.01.2010	3956,567	1,04	4,3

Як видно з рис.2.5 спостерігається збільшення капіталу у 2009 році порівняно з 2008 роком на 28031,96 млн.грн (63,4%), тенденція зросту спостерігається у 2009 року порівняно з попереднім роком на 19417,697 млн.грн (26,8%), капітал станом на 01.01.2010 рік збільшився лише на 4,3% (3956,576 млн.грн.). Такий незначний зріст капіталу банку можна розцінювати як не високоефективну роботу банка. На значне зниження приросту власного капіталу банка може суттєво впливати зовнішнє середовище, в якому він функціонує, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни.

Рисунок 2.5 - Динаміка капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль»

За даними Асоціації Українських Банків (табл.2.3) проведемо аналіз динаміки статутного капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008-2011 рр.(табл..2.5).

Таблиця 2.5 - Динаміка статутного капіталу АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн. грн..

Період	Абсолютний приріст	Темпи зростання	Темп приросту, %
01.01.2008	-	-	-
01.01.2009-01.01.2008	-1469,39	0,95	-4,01
01.01.2010-01.01.2009	-8478,33	0,75	-24,10
01.01.2011-01.01.2010	7593,52	1,28	28,44

За даними Асоціації Українських Банків (табл.2.6) проведемо аналіз динаміки забов’язання банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008-2011 рр.(табл..2.6).

Таблиця 2.6 - Динаміка забов’язень банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн.грн

Показник	Тр			Тпр
	2009-2008	2010-2009	2011-2010	2009-2008	2010-2009	2011-2010
1	6	7	8	9	10	11
Зобов’язання банка	1,34	1,21	0,94	34,13	21,08	-5,95
з них:
кошти фізичних осіб	1,19	1,13	0,90	19,10	13,10	-9,18
з них: строкові кошти фізичних осіб	1,18	0,92	1,05	18,58	-7,88	5,47
кошти до запитання фізичних осіб	1,20	1,65	0,70	20,42	65,85	-29,63
кошти суб’єктів господарювання	1,16	1,25	1,09	16,19	25,72	9,47
з них: строкові кошти суб’єктів господарювання	1,18	1,42	0,74	18,09	42,66	-25,93
кошти до запитання суб’єктів господарювання	1,15	1,17	1,31	15,23	17,03	31,61

За даними табл. 2.6 свідчать про нестабільності коливання строкових депозитів фізичних осіб (рис.2.6). Так, період нестабільності депозитів почався з 2010 року, порівняно з 2009 роком вони зменшились на 11373,9 млн.грн. Така нестабільність продовжувалась до 2011 року. Станом на 01.01.2011 р. абсолютний приріст склав 7275,206 млн.грн.. Незначне відхилення між цими коефіцієнтами свідчить про те, що у 2010 року більшою мірою достроково вилучались невеликі депозити та більша частина залишалась у банку. Це суттєво не вплинуло на погіршення стабільності ресурсної бази банку.

Рисунок 2.6 - Абсолютний приріст зобов’язання банка

Загальну картину зміни строкових депозитів юридичних осіб надасть (рис. 2.6). Абсолютний приріст строкових депозитів юридичних осіб з 2008 по 2010 рік змінювався у сторону зросту. 01.01.2011 року порівняно з 01.01.2010 роком абсолютний приріст зменшився на 11863,59 млн.грн.

Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов’язань Визначимо абсолютний приріст, який характеризує збільшення або зменшення суми депозитів до запитання фізичних та юридичних осіб. Приріст депозиту до запитання фізичних осіб постійно зменшувалися та на 01.01.2011 рік порівняно з попереднім зменшився на -28220,9 млн.грн., а депозити юридичних осіб навпаки, приріст з кожним роком збільшувався і на 01.01.2011 рік він склав 23124,76 млн.грн (рис. 2.6).

Проведемо аналіз динаміки основних показників активних операцій банку АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2008-2011 рр.(табл. 2.7).

Таблиця 2.7 - Динаміка основних показників кредитних операцій АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 01.01.2008-01.01.2011 роки, млн. грн.

Показник	Тр			Т пр			Δу
	2009-2008	2010-2009	2011-2010	2009-2008	2010-2009	2011-2010	2009-2008	2010-2009	2011-2010
1	6	7	8	10	11	12	13	14	15
Активи	1,52	1,12	0,94	52,79	12,38	-5,78	213462,4	76506,9	-40147
Міжбанківські кредити	9,66	0,14	0,33	866,75	-85,64	-66,45	72349,47	-69116	-7696,2
Кредити юридичним особам	1,49	0,92	0,85	49,94	-7,45	-14,61	85784,4	-19208	-34827
Кредити фізичним особам	1,41	1,20	0,87	41,65	20,51	-12,28	69703,05	48631,8	-35099

За даними табл. 2.7 свідчать, що міжбанківські кредити з кожним роком зменшувалися, це свідчить про позитивний моменти у банку, що за ці роки банку не виникла потреба в додаткових ресурсах. Можна побачити темпи зменшення кредитів юридичних осіб

З 01.01.2010 на 01.01.2011 роки відбулося зменшення суми кредитів, наданих юридичним (на 14,61%) і фізичним (на 12,28%) особам та зменшення міжбанківських кредитів (на 66,45 %).

Така тенденція змін, безумовно пов’язана зі світовою фінансовою кризою. Для збільшення прибутків, залучення нових та утримання вже існуючих клієнтів банки почали підіймати ставки за виданими кредитами та депозитами. Перспектива переходу українських банків на встановлення процентних ставок за депозитами населенню на рівні, нижче темпів інфляції, привела до зменшення довгострокових кредитних ресурсів банків і зменшила їх можливості з кредитування населення. Зниження темпів кредитування фізичних осіб в умовах зміни курсу долара, коли всі кредити перераховуються у гривневому еквіваленті, посилює негативні очікування як банків, так і населення. Причиною відмови новим позичальникам у наданні кредиту банкіри пояснюють сформованою до цього часу надійною клієнтською базою, впровадженням жорсткіших умов кредитування для фізичних осіб. Зменшення довіри до банків спричинено зростанням процентних ставок.

3. МОДЕЛЬ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ КРЕДИТНО-ДЕПОЗИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

.1 Аналіз чинників що впливають на розмір кредитних ресурсів

В зв’язку з тим, що кредитно-депозитний портфель формується на підставі кредитних ресурсів, що є у банку, джерелом формування яких є депозитні вклади, то одним з чинників, які впливають на можливість формування кредитно-депозитного портфелю є розмір депозитів.

По класифікації депозити бувають наступних видів:

) залежно від виду валюти: в національній валюті; в іноземній валюті.

) залежно від строку: до запитання (переказні та інші); строкові (короткострокові і довгострокові).

Найбільш поширеними в української економіці є переказні депозити в національній валюті. Діаграма розподілу депозитів зображена на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 - Розподіл депозитів

Динаміка загальної кількості депозитів представлена на рис. 3.2.

Рисунок 3.2 - Динаміка депозитів

Аналіз рис. 3.2 дозволяє зробити висновок, що джерела формування кредитно-депозитного портфелю комерційного банку постійно зростають.

Крім джерел формування ще одним з факторів, який впливає на можливість формування кредитно-депозитного портфелю є процента ставка за кредитами. Динаміка процентної ставки зображена на рис. 3.3, 3.4.

Рисунок 3.3 - Динаміка процентної ставки по кредитам в іноземній і національній валютах за 1998-2004 роки

Рисунок 3.4 - Динаміка процентної ставки по депозитам в іноземній і національній валютах за 2004-2011 роки

Аналіз рис. 3.3 та 3.4 дозволяє зробити наступні висновки:

до 2008 року було зменшення процентних ставок як по кредитам так і по депозитам, а після 2008 року спостерігалась майже стабільна ситуація;

різниця між процентними ставками у національній валюті та іноземній постійно зменшувалася, що свідчить про збільшення довіри до національної валюти;

динаміка процентних ставок по депозитам має більше коливань аніж динаміка процентних ставок по кредитам.

Таким чином, було проаналізовано два основні фактори, що впливають на процеси формування кредитних ресурсів - це процентні ставки та розмір депозитів. З’ясуємо чи існує зв’язок між коливаннями ставки відсотка та обсягами ресурсів. Проведемо аналіз парних коефіцієнтів кореляції

Парний коефіцієнт кореляції розраховується за таким чином [27]:

(3.1)

де  - спостереження по двом чинникам.

Даний коефіцієнт знаходиться в межах від -1 до 1. Чим більше він по модулю до 1, тим зв’язок між двома факторами більш тісний. Також існує два напрямку зв’язку: прямий та зворотній. Якщо показник парної кореляції більше 0, то зв’язок прямий, якщо менший - то зворотній.

Введемо умовні позначення (табл. 3.1)

Таблиця 3.1 - Умовні позначення для прогнозування обсягу кредитів

№	Назва показника	Умовне позначення	Час	T
2	Усього депозитів	X
3	В національній валюті усього депозитів	X1
4	В національній валюті до запитання депозитів	X11
5	В національній валюті короткострокові депозити	X12
6	В національній валюті довгострокові депозити	X13
7	В іноземній валюті усього депозитів	X2
8	В іноземній валюті до запитання депозитів	X21
9	В іноземній валюті довгострокові депозити	X22
10	Кредити усього (процентна ставка)	K
11	Депозити усього (процентна ставка)	D
12	Кредити в національній валюті (процентна ставка)	K1
13	Депозити в національній валюті (процентна ставка)	D1
14	Кредити в іноземній валюті (процентна ставка)	K2
15	Депозити в іноземній валюті (процентна ставка)	D2
16	Кредитів усього	Y
17	Усього короткострокових кредитів	Y1
18	Короткострокові кредити в національній валюті	Y11
19	Короткострокові кредити в іноземній валюті	Y21
20	Усього довгострокових кредитів	Y2
21	Довгострокові кредити в національній валюті	Y12
22	Довгострокові кредити в іноземній валюті	Y22

Для більш детального аналізу проведемо аналіз парних коефіцієнтів кореляції по наступним категоріям:

загальні показники (змінні Y, X, K, D, Т). Результати розрахунку наведено в табл. 3.2.

кредити та депозити в національній валюті (Х1, Х11, Х12, Х13, K1, D1, Y11, Y12, Т). Результати розрахунку наведено в табл. 3.3.

кредити та депозити в іноземній валюті (X2, X21, X22, K2, D2, Y21, Y22, Т). Результати розрахунку наведено в табл. 3.4.

Таблиця 3.2 - Коефіцієнти кореляції по першій категорії

Показники	T	X	K	D	Y
T	1,00	0,90	-0,27	0,64	0,98
X	0,90	1,00	-0,18	0,69	0,94
K	-0,27	-0,18	1,00	-0,19	-0,24
D	0,64	0,69	-0,19	1,00	0,74
Y	0,98	0,94	-0,24	0,74	1,00

Таблиця 3.3 - Коефіцієнти кореляції по другій категорії

Показники	X1	X11	X12	X13	K1	D1	Y11	Y12
X1	1,00	0,99	1,00	0,87	-0,84	-0,38	0,86	0,88
X11	0,99	1,00	0,98	0,83	-0,80	-0,35	0,82	0,85
X12	1,00	0,98	1,00	0,89	-0,87	-0,41	0,88	0,89
X13	0,87	0,83	0,89	1,00	-0,92	-0,46	0,96	0,98
K1	-0,84	-0,80	-0,87	-0,92	1,00	0,63	-0,97	-0,89
D1	-0,38	-0,35	-0,41	-0,46	0,63	1,00	-0,57	-0,38
Y11	0,86	0,82	0,88	0,96	-0,97	-0,57	1,00	0,94
Y12	0,88	0,85	0,89	0,98	-0,89	-0,38	0,94	1,00

Аналіз таблиці 3.2 дозволяє зробити ряд висновків:

найбільш тісний зв’язок спостерігається між обсягом кредитів (Y) та часом (Т);

обсяг кредитів також залежить від обсягу депозитів (Х) та процентної ставки по депозитам (D);

в той же час обсяг депозитів залежить від часу (Т) та процентної ставки по депозитам (D).

Таким чином загальний вид моделі має наступний вигляд:

(3.2)

Ця система є рекурсивною системою.

Аналіз табл. 3.3 дозволив зробити наступні висновки:

короткострокові кредити в національній валюті (Y11) залежать від наступних факторів: в національній валюті усього депозитів (Х1), в національній валюті до запитання депозитів (Х11), в національній валюті короткострокові депозити (Х12), в національній валюті довгострокові депозити (Х13), кредити в національній валюті (процентна ставка) (К1), час (Т). В зв’язку з тим, що Х1, Х11, Х12, Х13 взаємозалежні чинники, то необхідно з них вибрати один чинник. Такий фактор - в національній валюті довгострокові депозити (Х13), так як для нього є найбільший коефіцієнт парної кореляції (0,96).

фактор Х13 - довгострокові депозити в національній валюті залежить від наступних факторів: кредити в національній валюті (процентна ставка) (К1) та час (Т).

довгострокові кредити в національній валюті (Y12) мають таку ж саму залежність як і короткострокові.

Таким чином, моделі мають наступний загальний вигляд

(3.3)

(3.4)

Ці системи є рекурсивними системами.

Таблиця 3.4 - Коефіцієнти кореляції по третій категорії

Показники	X2	X21	X22	K2	D2	Y21	Y22
X2	1,00	0,97	1,00	-0,80	0,49	0,92	0,98
X21	0,97	1,00	0,97	-0,74	0,41	0,90	0,96
X22	1,00	0,97	1,00	-0,81	0,49	0,93	0,99
K2	-0,80	-0,74	-0,81	1,00	-0,37	-0,85	-0,83
D2	0,49	0,41	0,49	-0,37	1,00	0,43	0,48
Y21	0,93	0,90	0,93	-0,85	0,43	1,00	0,93
Y22	0,99	0,96	0,99	-0,83	0,48	0,93	1,00

Аналіз табл. 3.4 дозволив зробити наступні висновки:

короткострокові кредити в іноземній (Y21) залежать від наступних факторів: в іноземній валюті усього депозитів (Х2), в іноземній валюті до запитання депозитів (Х21), в іноземній валюті довгострокові депозити (Х22), кредити в іноземній валюті (процентна ставка) (К2), час (Т). В зв’язку з тим, що Х2, Х21, Х22, взаємозалежні чинники, то необхідно з них вибрати один чинник. Такий фактор - в іноземній валюті довгострокові депозити (Х22), так як для нього є найбільший коефіцієнт парної кореляції (0,93).

фактор Х22 - довгострокові депозити в іноземній валюті залежить від наступних факторів: кредити в іноземній валюті (процентна ставка) (К2) та час (Т).

довгострокові кредити в іноземній валюті (Y22) мають таку ж саму залежність як і короткострокові.

Таким чином, моделі мають наступний загальний вигляд

(3.5)

(3.6)

Ці системи є рекурсивними системами.

Таким чином, було проаналізовано вплив різних чинників на величину виданих кредитів у розрізу кредитно-депозитного портфелю (іноземна та національна валюта, короткострокові та довгострокові кредити) і побудовано моделі залежності кредитів від різних чинників в загальному вигляді.

3.2 Побудова комплексу багатофакторних моделей прогнозування кредитно-депозитного портфелю

У п. 3.1 було зроблено висновки, що всі моделі для прогнозування кредитно-депозитного портфелю є рекурсивними, тобто відносяться до систем одночасних рівнянь. Такі системи називаються структурними моделями.

Основу такої моделі складає система регресійних рівнянь, кожне з яких відображає одну із залежностей, властивостей складного об'єкту, що вивчається. Крім регресій в модель можуть бути включені тренди розвитку окремих явищ і тотожності, що характеризують балансові зв’язки між змінними, або рівняння, що пов'язують між собою окремі характеристики моделі в часі (динамічний варіант моделі).

Економетричні моделі містять так звані ендогенні і екзогенні змінні. Ендогенними є ті змінні, які через прийняті концепції визначаються внутрішньою структурою явища, що вивчається, інакше кажучи, їх значення з'ясовуються на основі моделі. У свою чергу екзогенні змінні за визначенням незалежні від структури явища і їх значення (у тому числі прогностичні) встановлюються зовні моделі. Модель містить також різного роду параметри (коефіцієнти), які визначаються в ході статистичного оцінювання шляхом обробки наявної інформації.

Таким чином, эконометрична модель є результатом статистичного оцінювання (вимірювання) параметрів системи математичних виразів, які характеризують деяку економічну концепцію про взаємозв'язок явищ.

В загальному вигляді эконометрическая модель часто є системою лінійних регресійних рівнянь. Ця система лінійна як відносно змінних, так і коефіцієнтів. Хоча лінійна форма залежності є найгрубішим наближенням до реальності, там, де вимірювання даних не відрізняються великою точністю, лінійне наближення може виявитися цілком достатнім.

У зв'язку з цим виникає ряд проблем з оцінкою параметрів моделі [27].

По-перше, коли в системі залежні змінні одних рівнянь не виступають як незалежні змінні інші рівняння, тобто система вже вирішена щодо ендогенних змінних [27]:

Тут і далі yi - ендогенні змінні, xj - екзогенні змінні, i=1 ..... n, j=1 ..... m. Необхідно відзначити, що далеко не в кожному з цих рівнянь повинен бути присутній повний набір незалежних змінних.

По-друге, коли система рекурсивна, тобто залежна змінна попереднього рівняння виступає як незалежна змінна наступних рівнянь (чи навпаки):

При оцінюванні коефіцієнтів систем регресійних рівнянь першого і другого виду жодних проблем, крім звичайних проблем регресійного аналізу, не виникає. Що стосується системи другого вигляду, то тут застосовують наступний прийом - спочатку оцінюється перше рівняння, потім оцінюється друге, за умови, що значення у в ньому визначені на основі вже оціненого першого рівняння і т.д.

Візьмемо тепер більш загальний випадок, коли одні і ті самі змінні в одних рівняннях системи входять в ліву частину, а в інших - в праву. Такі системи регресійних рівнянь отримали назву взаємозалежних моделей. Взаємозалежні моделі більш менш вивчені тільки для варіанту, коли вони містять лише лінійні рівняння. В загальному випадку лінійна взаємозалежна модель, містить n ендогенних і m екзогенних змінних, може бути записаний таким чином:

Система (3.9) називається структурною формою моделі. Структурна форма моделі створюється в процесі формування самої моделі при прагненні відобразити причинно-наслідковий механізм, існуючий в реальності. Вона дозволяє прослідити вплив змін в екзогенних змінних моделі на значення ендогенних змінних. Параметри рівнянь моделі в даній формі отримали назву структурних коефіцієнтів, загальне їх число рівно або менше n (n-1+m). Використовування звичайного методу найменших квадратів для оцінювання структурних рівнянь, кожного окремо, приведе в загальному випадку до отримання зміщених і неспроможних оцінок.

За припущенням структурні рівняння моделі повинні бути сумісними і, отже, система може бути вирішений щодо y1 ..., yn, тобто представлена як система лінійних функцій від x1 ..., xm:

Система називається приведеною формою моделі, відповідно параметри nm називаються коефіцієнтами приведеної форми.

В загальному вигляді перехід від структурної до приведеної форми моделі можна представити, використовуючи матричний запис.

Так, структурну форму моделі можна записати як ГY + АХ, де Г і А - матриці невідомих параметрів размерностей (n*n) і (n*m) відповідно, матриці Г - не вироджена, Y і X - вектори ендогенних і екзогенних змінних, n - число ендогенних змінних, m - число екзогенних змінних.

Тоді приведену форму можна отримати у вигляді

= -Г-1АX + H = BX + H,(3.11)

Рівняння приведеної форми з чисельними параметрами дозволяють отримати значення ендогенних змінних, проте вони пояснюють це значення тільки через екзогенні змінні, тобто з істотно меншою деталізацією, ніж структурна форма, - тут відсутні взаємозв'язки залежних змінних між собою. Коефіцієнти приведеної форми можуть бути оцінені МНК, причому до кожного рівняння цей метод застосовується окремо. Для прогнозування значень ендогенних змінних достатньо застосувати систему, проте виключення з поля зору взаємозв'язків між ендогенними змінними може іноді істотно погіршити прогностичні можливості моделі.

Побудовані загальні види моделей 3.2-3.6 знаходяться в рекурсивній формі, тому для побудови цих систем можна скористатися методами оцінки багатомірної регресії.

Всі розрахунки проводилися в ППП Statistica 6.0.

Модель прогнозування загальної кількості кредитів.

Результати розрахунків параметрів першої моделі наведено в табл. 3.5, 3.6 та на рис. 3.5, 3.6

Таблиця 3.5 - Параметри моделі обсягу кредитів

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	6990,784	1216,003	5,74898	0,000001
T	1150,395	62,940	18,27776	0,000000
X	0,146	0,031	4,75911	0,000018
D	747,070	119,232	6,26569	0,000000

Рисунок 3.5 - Розрахунок параметрів першого рівняння моделі

Аналіз табл. 3.5 та рис. 3.5 свідчить, що всі параметри моделі є значущими по критерію Ст’юдента, коефіцієнт множинної кореляції дорівнює 0,993, тобто модель можна використовувати для прогнозу.

Таблиця 3.6 - Параметри моделі обсягу депозитів

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	-20818,0	4833,968	-4,30660	0,000079
T	1702,9	164,673	10,34096	0,000000	1370,8	520,907	2,63155	0,011333

Рисунок 3.6 - Розрахунок параметрів другого рівняння моделі

За аналогією з першим рівнянням, всі параметри другого рівняння також є значущими, а коефіцієнт множинної кореляції дорівнює 0,915, тобто модель можна використовувати для прогнозу.

Таким чином, перша система одночасних рівнянь має наступний вигляд:

Модель прогнозування кількості короткострокових кредитів у національній валюті.

Результати розрахунків другої моделі наведено в табл. 3.7, 3.8 та на рис. 3.7, 3.8

Таблиця 3.7 - Параметри кредитів в національній валюті

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	19397,33	3065,244	6,32815	0,000000
T	131,95	67,532	3,95395	0,056548
X13	0,31	0,086	3,66730	0,000613
K1	-285,42	84,766	-3,36719	0,001503

Рисунок 3.7 - Розрахунок параметрів першого рівняння моделі

Всі параметри першого рівняння є статистично значущими, а коефіцієнт кореляції дорівнює 0,988. В зв’язку уз цим можна зробити висновок, що модель придатна до використання.

Таблиця 3.8 - Оцінка параметрів моделі довгострокових депозитів

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	-16569,7	4518,448	-3,66712	0,000604
T	627,0	67,863	9,23990	0,000000
K1	394,5	129,312	3,05095	0,003677

Рисунок 3.8 - Розрахунок параметрів другого рівняння моделі

Це рівняння також може використовуватись для прогнозу, так як параметри моделі є статистично значущими, і коефіцієнт кореляції більше ніж 0,9 (він дорівнює 0,97).

Таким чином, модель приймає вигляд:

Модель прогнозування кількості довгострокових кредитів у національній валюті. Результати розрахунків третьої моделі наведено в табл. 3.9 та на рис. 3.9. Друге рівняння моделі має аналогічні параметри другому рівнянню другої моделі

Таблиця 3.9 - Оцінка параметрів моделі довгострокових кредитів у національній валюті

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	-18456,9	3811,163	-4,84285	0,000014
T	365,7	83,965	4,35543	0,000069
X13	1,0	0,107	9,27277	0,000000
K1	503,5	105,394	4,77714	0,000017

Рисунок 3.9 - Розрахунок параметрів першого рівняння моделі

Побудована модель також є адекватною, її всі параметри статистично значущі, тому її можна використовувати для прогнозу.

Таким чином, модель приймає вигляд:

Модель прогнозування кількості короткострокових кредитів у іноземній валюті.

Результати розрахунків четвертої моделі наведено в табл. 3.10, 3.11 та на рис. 3.10, 3.11

Таблиця 3.10 - Оцінка параметрів моделі короткострокових кредитів

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	8604,712	534,1090	16,11041	0,000000
T	150,293	11,6080	12,94737	0,000000
X22	-0,092	0,0346	-2,65135	0,010830
K2	-93,733	36,0300	-2,60153	0,012304

Рисунок 3.10 - Розрахунок параметрів першого рівняння моделі

Таблиця 3.11 - Оцінка параметрів другого рівняння моделі

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	-1224,83	2199,256	-4,55693	0,00580110
T	294,98	22,874	12,89582	0,000000
K2	-64,07	148,545	-4,43129	0,00668150

Аналіз табл. 3.10, 3.11 та рис. 3.10, 3.11 свідчить, що всі параметри є значущими, коефіцієнти множинної кореляції досить високими, тому побудовані моделі можна використовувати для прогнозу.

Рисунок 3.11 - Розрахунок параметрів другого рівняння моделі

Таким чином, модель приймає вигляд:

Модель прогнозування кількості довгострокових кредитів у іноземній валюті. Результати розрахунків п’ятої моделі наведено в табл. 3.12 та на рис. 3.12. Друге рівняння моделі має аналогічні параметри другому рівнянню четвертої моделі

Таблиця 3.12 - Оцінка параметрів моделі обсягу довгострокових кредитів у іноземній валюті

Показники	Оцінка параметра	Квадратичне відхилення	T критерій (48)	Рівень значущості
Intercept	3351,627	1549,890	2,16249	0,035593
T	38,225	33,684	2,98480	0,0062094
X22	1,482	0,100	14,76239	0,000000
K2	-213,436	104,553	-2,04142	0,046727

Рисунок 3.12 - Розрахунок параметрів першого рівняння моделі

Таким чином, модель приймає вигляд:

Таким чином, було побудовано комплекс моделей для прогнозування загального обсягу кредитів, обсягів короткострокових і довгострокових кредитів в іноземній та національній валюті.

3.3 Моделювання структури кредитно-депозитного портфелю за допомогою загальної моделі

Для моделювання структури кредитно-депозитного портфелю необхідно побудувати загальну модель. Вона може бути побудовано шляхом декомпозиції п’яти моделей, що розглянуті в п. 3.2.

Загальна модель має вигляд:

Проаналізуємо кожне рівняння даної моделі.

В першому рівнянні на відміну від інших рівнянь обсяг кредиту залежить не від процентної ставки по кредитам, а від процентної ставки по депозитам. Необхідно зазначити, що чим вище депозитна ставка тим більше обсяг кредиту. Це пов’язано з тим, що при збільшенні депозитної ставки збільшуються обсяги депозитів (6 рівняння) в наслідок чого збільшуються обсяги кредитів.

(3.12)

Друге рівняння є стандартним і відображає збільшення короткострокових кредитів у національній валюті в часі при збільшенні довгострокових депозитів у національній валюті та зменшенні процентних ставок по кредитам у національній валюті.

Також заслуговує на увагу третє рівняння. В ньому на відміну від інших рівнянь при збільшенні процентної ставки по кредитам в національній валюті, збільшується обсяг довгострокових кредитів у національній валюті. Це пов’язано з тим, що збільшення процентної ставки провокує появу інфляційних сподівань і, тому, позичальники бажають взяти довгострокові кредити краще у національній валюті ніж в іноземній.

В четвертому рівнянні при збільшенні процентної ставки по кредитам у іноземній валюті та збільшенні обсягів довгострокових депозитів у іноземній валюті зменшується обсяг короткострокових кредитів у іноземній валюті. Це пов’язано з тим, що видача короткострокових кредитів в іноземній валюті стає невигідною для банку.

П’яте рівняння характеризує протилежні тенденції. Тобто у достроковому періоді кредитування здійснюється збільшення кредиту при збільшенні довгострокових депозитів у іноземній валюті. Найбільш поширеним видом кредиту для цього випадку є іпотечний кредит.

Шосте рівняння відображає стандартні тенденції, тобто при збільшенні депозитної ставки більше грошей йде на депозитний рахунок.

Сьоме рівняння є цікавим з точки зору економічної інтерпретації. В ньому довгострокові кредити у національній валюті збільшуються при збільшенні процентної ставки по кредитам у національній валюті. Це пов’язано з тим, що в економіці існують інфляційні сподівання, а при великій інфляції кредит з часом стає дешевшим, тому всі стараються отримати довгострокові кредити при інфляції.

Восьме рівняння відображає стандартні процеси в економіці.

Для того, щоб ця модель мала сенс, необхідно відзначити, що загальна сума кредитів повинна дорівнювати сумі короткострокових та довгострокових кредитів у національній та іноземній валютах, тобто

В зв’язку з цим для прогнозування структури кредитно-депозитного портфелю необхідно визначити долю кожного кредиту в загальній сумі кредиту, а потім розрахувати кожний кредит від прогнозу загального кредиту. Таким чином, модель (3.12) спрямована на отримання часток кожного виду портфелю в загальній структурі портфелю.

Спрогнозуємо структуру кредитно-депозитного портфелю на травень-червень 2005 року, якщо відомо, що в економіці будуть існувати наступні значення процентних ставок (табл. 3.13).

Таблиця 3.13 - Значення процентних ставок по кредитам та депозитам

Показник	Процентна ставка, %
Кредити усього	15
Кредити у національній валюті	17
Кредити у іноземній валюті	12,1
Депозити усього	8,5
Депозити у національній валюті	9,2
Депозити у іноземній валюті	6,5

Розрахуємо прогнозні значення по загальній моделі (січень Т=53, лютий Т=54).

Прогнозні значення депозитів.

Січень 2012 року.

Загальна кількість депозитів:

 млн. грн

Кількість довгострокових депозитів у національній валюті

 млн. грн

Кількість довгострокових депозитів у іноземній валюті

 млн. грн.

Лютий 2012 року.

Загальна кількість депозитів:

 млн. грн

Кількість довгострокових депозитів у національній валюті

 млн. грн

Кількість довгострокових депозитів у іноземній валюті

 млн. грн.

Прогнозні значення кредитів.

Січень 2012 року.

Загальна кількість кредитів

млн. грн

Кількість короткострокових кредитів у національній валюті

млн. грн

Кількість довгострокових кредитів у національній валюті

млн. грн

Кількість короткострокових кредитів у іноземній валюті

млн. грн

Кількість довгострокових кредитів у іноземній валюті

млн. грн

Якщо просумуємо , то отримаємо 26782,6+32852,5+

+14182,1+22591,2=96408,4 млн. грн.

При порівнянні цієї суми з загальною кількістю кредитів отримаємо що

 

з помилкою 0,2%

Лютий 2012 року.

Загальна кількість кредитів

млн. грн

Кількість короткострокових кредитів у національній валюті

млн. грн

Кількість довгострокових кредитів у національній валюті

млн. грн

Кількість короткострокових кредитів у іноземній валюті

млн. грн

Кількість довгострокових кредитів у іноземній валюті

млн. грн

Якщо просумуємо

,

то отримаємо 27108,9+33845,2+14305,28+23058=98317 млн. грн. При порівнянні цієї суми з загальною кількістю кредитів отримаємо що

 

з помилкою 0,7%.

Таким чином, прогнозування різних видів кредиту дозволяю визначити структуру кредитно-депозитного портфеля.

Структура кредитно-депозитного портфелю на січень 2012 року зображена на рис. 3.13, а на лютий 2012 року на рис. 3.14.

Рисунок 3.13 - Структура кредитно-депозитного портфелю на січень 2012 року

Рисунок 3.14 - Структура кредитно-депозитного портфелю на лютий 2012 року

Аналіз рис. 3.13 3.14 свідчить що протягом січня-лютого 2012 структура кредитно-депозитного портфелю залишається незмінною і значну частку в ньому займають довгострокові кредити у національній валюті (34%).

4. ОХОРОНА ПРАЦІ І НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

.1 Загальні питання охорони праці

В законі України „Про охорону праці” (2002г.) сказано, що державна політика базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Для управління охороною праці на підприємстві використовуються економічні методи. Створюються національні, галузеві, регіональні програми з питань охорони праці, враховуючі різні напрями економічної і соціальної політики держави. Встановлюються єдині нормативи по охороні праці для всіх підприємств, організацій незалежно від форм власності. Створюються страхові фонди. Існують різні пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці. Здійснюється соціальний захист працівників, повне відшкодування збитку особам, потерпілим від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Проводиться навчання населення, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Координаційна діяльність державних органів і об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми в області охорони праці і здоров'я працівників на підприємстві.

4.2 Перелік небезпечних і шкідливих виробничих чинників

Перелік небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які зустрічаються на робочому місці публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк» «Експресс - банк», надані в таблиці 4.1 [37].

Таблиця 4.1- Небезпечні і шкідливі виробничі чинники

Найменування чинників	Джерела виникнення	Характер дії на організм людини	Нормований параметр
Шум	Принтери, сканери	Розлади ЦНС, зниження слуху	Рівень звуку Lр, дБА
Вібрація	Системні блоки ЕОМ	Розлади серцево-судинної системи	Рівень вібро-швидкість Lv, дБ
М'яке рентгенівське випромінювання	Монітори ЕОМ	Захворювання органів зору, серцево-судинної системи, стомлення	Еквівалентна доза, Р, мкР/ч
Електромагнітне випромінювання	Монітори ЕОМ	Пониження кров'яного тиску, гальмування рефлексів	Напруженість, Е, В/м
Ультрафіолетове, інфрачервоне випромінювання	Монітори ЕОМ	Головний біль, сонливість, запаморочення.	Інтенсивність теплових випро-мінювань Е Вт/м2
Електростатичне поле	Комп'ютерна техніка	Головний біль, погіршення зору	Напруженість Е, кВ/м
Яскравість екрану	Екран комп'ютера	Стомлення очей	Не більше 40 кд/м2
Підвищена іонізація повітря	Комп'ютер	Опромінювання	Кількість іонів в 1см3 n+ =1500 - 3000 n- = 3000 - 5000
Напруга в електромережі	Проводка, штучне освітлення	Поразка електричним струмом	Uпр
Монотонність праці	Безперервна робота на ЕОМ	Стомлення ЦНС	-

4.3 Промислова санітарія

Метеорологічні умови вибираються відповідно до вимог [38], виходячи з таких чинників: категорії тяжкості робіт по енерговитратах, періоду року.

При роботах, пов'язаних з великою нервово-емоційною напругою, передбачені оптимальні значення параметрів мікроклімату в приміщенні. Енерговитрати складають 139 Вт, оскільки роботи виконуються сидячи. Категорія виконуваних робіт - Iа.

Оптимальні норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в приміщенні в холодний і теплий період року для категорії робіт Iа надані в таблиці 4.2 [38].

Таблиця 4.2 - Оптимальні параметри мікроклімату

Період року	Категорія виконуваних робіт по енерговитратах	Температура, 0 С	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с
Теплий	I а	23 - 25	40 - 60	0,1
Холодний	I а	22 - 24	40 - 60	0,1

Для забезпечення параметрів мікроклімату в межах норми, оптимального рівня іонізації повітря [n+ = (1500 ÷ 3000), n- = (3000 ÷ 5000)], концентрації пилу нижче встановленого значення ПДК = 4 мг/м3, в даному приміщенні передбачені прилади зволоження і штучної іонізації повітря, а також кондиціонування повітря. Вид опалювання - центральний [39].

В приміщенні, що вивчається, передбачено природне і штучне освітлення. За найменшим розміром об'єкту розрізнення, встановлюємо розряд зорових робіт - III, підрозряд зорових робіт -"в", контраст об'єкту розрізнення з фоном - малий, характеристика фону - світлий.

Природне освітлення - односторонньо бічне. Нормативне значення коефіцієнта природної освітленості визначаємо по наступній формулі:

 % ( 4.1 )

де еN - коефіцієнт природної освітленості;н - коефіцієнт природної освітленості для III розряду зорових робіт;- коефіцієнт світлового клімату (0,9);

Штучне освітлення - загальне рівномірне. Як джерела світла використовуємо люмінесцентні лампи типу ЛБ 80-2. Нормативне значення освітленості для IIIв розряду зорових робіт Еmin складає 300 лк. Загальне освітлення виконано у вигляді переривистих ліній світильників типу ЛСПО 1В переважно прямого світла (Н) з дзеркальними екранними сітками і відбивачами.

Основні характеристики освітлення, передбаченого в приміщенні, надані в таблиці 4.3 [40].

Таблиця 4.3- Характеристика освітлення

Площа підлоги, м2	Розряд зорових робіт	Освітлення
		природне		штучне
		Вид освітлення (верхнє, бічне)	КЕО, еN %	Мінімальна освітленість Еmin, лк
30	IIIв	бічне	1,8	300

Джерелами шуму в приміщенні є вентиляційна система, працюючий принтер. Допустимий рівень звуку для робочого місця, що вивчається, складає 50 дБА [41]. Для зменшення рівня звуку і вібрації застосовуються демпфуючі матеріали (гумова прокладка під принтер).

Комп'ютер і в першу чергу монітор є джерелами: електростатичного поля, слабких електромагнітних випромінювань в низькочастотному і високочастотному діапазонах (2 Гц …400 Гц), рентгенівського випромінювання, ультрафіолетового, інфрачервоного і випромінювання видимого діапазону.

Згідно [42], встановлюються гранично допустимі значення напруженості електричного і магнітного полів частотою 50 Гц залежно від часу перебування персоналу в приміщенні. Напруженість електричного поля не перевищує 5кВ/м, напруженість магнітного поля на робочому місці не перевищує 8 кА/м, а напруженість електростатичного поля не перевищує 20 кВ/м [43], що дозволяє не регламентувати час перебування в приміщенні.

Рівні всіх можливих випромінювань достатньо низькі і не перевищують діючі норми. На робочому місці, що вивчається, розміщений найбезпечніший монітор, в якому створений додатковий металевий внутрішній контур, замкнутий на вбудований захисний екран.

Джерела надходження води - міський водопровід, діюча каналізація - господарсько-побутова [44].

4.4 Організація робочого місця

Організація робочого місця у відділенні банку АТ «Акціонерний банк» «Експресс - банк», передбачає місце користувача ЕОМ. Воно повинно забезпечувати відповідність всіх елементів робочого місця і їх розташування ергономічним вимогам [45], а також характеру і особливостям трудової діяльності (рисунок № 4.1, 4.2).

Рисунок 4.1 - Розміщення оператора на робочому місці

Рисунок 4.2 - Визначення оптимальної зони моторного поля (вид зверху)

Для виключення порушень в опорно-руховому апараті і виключення виникнення синдрому постійних навантажень, правильна поза і положення рук є досить важливим. Тому, вибрана оптимальна робоча поза: стопи ніг - на підлозі, стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70 - 90 град. до вертикальної площини; зап'ястки - зігнуті під кутом не більше 20 град., нахил голови - 15 - 20 град. відносно вертикальної площини. Характеристика приміщення, в якому знаходиться комп'ютер:

Розміри приміщення: площа: S = 6 × 5 = 30 м2, об'єм: V = 6 × 5 ×3,0 =90 м3.

Згідно [45], норма площі на одного працюючого не повинна бути менше 6м2. В приміщенні, що розглядається, чотири робітничих місця, таким чином необхідна площа: Sнеобх. = 6 × 4 = 24м2. Отже, приміщення відповідає вимогам [45].

При організації робочого місця за комп'ютером дотримувалися наступні розміри:

відстань від підлоги до сидіння крісла дорівнює 440 мм;

відстань від сидіння крісла до нижнього краю робочої поверхні 330 мм;

відстань від очей до дисплея 550 мм;

простір для ніг 770 мм;

відстань від ніжки столу до краю робочої поверхні столу 640 мм;

М - відстань між передньою поверхнею тіла і краєм робочої поверхні столу 80 мм;

відстань від очей до документації 500 мм;

оптимальна зона моторного поля 360 мм;

висота робочої поверхні 800 мм;

кут огляду документів 30!.

Екран дисплея по висоті розташований на столі так, що кут між нормаллю до центру екрану і горизонтальною лінією погляду складає 20!. Кут спостереження екрану в горизонтальній площині не перевищує 60° [46, 47].

Передбачені перерви, що регламентуються, для відпочинку тривалістю 15 хвилин після кожних двох годин роботи.

4.5 Електробезпека

При проектуванні систем електропостачання, при монтажі силового електрообладнання і електричного освітлення в будівлях і приміщеннях для ЕОМ необхідно дотримуватися вимог нормативно-технічної документації (ПУЕ, ПТЕ, ПТБ).

ЕОМ є однофазним споживачем електроенергії живлення від трифазної чотирьох провідної мережі з глухозаземленою нейтраллю змінного струму частотою 50 Гц. Електробезпека ЕОМ забезпечується комплексом конструктивних, схемноконструктивных і експлуатаційних засобів і способів захисту [48].

Експлуатаційні заходи захисту ґрунтуються на дотриманні правил техніки безпеки при роботі з високою напругою і наступних запобіжних засобів:

не підключати і не відключати роз'єми кабелів при включеній напрузі мережі;

технічне обслуговування і ремонтні роботи проводити тільки при вимкненому живленні мережі.

Конструктивні заходи безпеки забезпечують захист від випадкового дотику до струмопровідних частин за допомогою захисних оболонок і ізоляції струмопровідних елементів. Ступінь захисту оболонки ЕОМ повинен відповідати класу пожежонебезпечної зони приміщення П-ІІа [49] і бути не нижчим ІP-44. В мережах напругою до 1000В з глухозаземленою нейтраллю як схемноконструкртивной міра захисту застосовується занулення.

Експлуатаційні заходи.

Необхідно дотримувати правила техніки безпеки при роботі з високою напругою і наступні запобіжні засоби:

монтаж, обслуговування, ремонт і наладка ЕОМ, заміна деталей, пристосувань і блоків повинна здійснюватися тільки при повному виключенні живлення;

в приміщеннях, де експлуатуються більше 5 комп'ютерів на видному і доступному місці встановлюється аварійний і резервний вимикач для повного відключення електроживлення;

заземлені конструкції в приміщенні повинні бути надійно захищени діелектричними щитками або сітками від випадкового дотику.

4.6 Пожежна безпека

Категорія приміщення по вибухо-пожежонебезпеки- В [50], вогнестійкість будівлі - II [51]. Зона класу приміщення П-IIа. Ступінь захисту оболонки для вказаної пожене небезпечної зони - IР44[49]. З можливих елементів системи пожежного захисту, обов'язковими є первинні засоби пожежогасіння [51]. В приміщенні розташовані вогнегасники ВВК- 5.

Таблиця 4.4 - Первинні засоби пожежогасіння

Приміщення	Площа, м2	Первинні засоби (найменування, тип)	Кількість шт.	Вогнегасна дія
Приміщення, яке належить до категорії В	30	Вуглекислоті вогнегасники ручні ВВК - 5	3	Ізоляція та охолодження

4.7 Охорона навколишнього середовища

Зростання витрат на охорону природи за останні роки пов'язано з різким збільшенням кількості не нормованих викидів в атмосферу і водне середовище. При цьому завдається відчутного збитку не тільки природі, але і народному господарству, а також здоров'ю і самопочуттю людини. Цей збиток виявляється одночасно в декількох аспектах: моральному, естетичному, престижному, натуральному, соціальному, економічному, правовому.

В моральному плані він перш за все відчувається в погіршенні настрою, як втрата вільного часу, призначеного для іншого використовування, негативних емоцій з приводу хвороби рідних і близьких.

В естетичному аспекті збиток відчувається у вигляді втрати важливих якостей природного середовища: красивих пейзажів і гармоній ландшафту, пам'ятників історії і т.п.

В престижному аспекті збиток виявляється в негативному відношенні людини до забрудненого району мешкання і місцю відпочинку.

Вказані три види збитку важко піддаються виразу в грошовій формі, але відносно легко їх можна визначити непрямим шляхом.

В натуральній формі збиток виражається в зниженні врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби і птаха, зменшенні терміну служби основних фондів, збільшенні числа захворювань людини, тобто всі результати як наслідки забруднень можуть бути представлені в натуральних показниках: кілограмах, метрах, годинах, умовних одиницях, що мають вартісний вираз.

Соціальний збиток виявляється в підвищеній захворюваності, скороченні тривалості життя і збільшенні витрат населення на боротьбу із забрудненням в домашньому господарстві, зростанні вартості очищення води і т.п.

Економічний збиток (спричинення шкоди) - це фактичні або можливі втрати, негативні зміни природи і живих істот, які виникають від будь яких дій, настання подій і їх комбінацій, що виражаються у вартісній формі.

Правовий аспект збитку виявляється у вигляді грошових штрафів або санкцій і в цьому відношенні він є як би еквівалентом іншої шкоди.

ЕОМ складається з безлічі компонентів, які складають істотні труднощі при їх утилізації. Переробка таких матеріалів після експлуатації устаткування є однією з головних екологічних проблем нашого часу[52].

ВИСНОВОК

банк ризик кредитний ціноутворення

Глибока економічна криза української економіки й існуюче фінансове розбалансування вимагають розуміння економічної природи кредиту, його всеохоплюючого характеру, об'єктивної потреби суспільства в ньому.

Завдання полягає в тім , що б забезпечити грошима відкриту економіку, надати їй можливість працювати. Основним джерелом поповнення обігових коштів підприємств є банківський кредит. До того ж, з огляду на відсутність реальної підтримки державою товаровиробника, кредит стає ще і єдино можливим засобом забезпечення ефективного функціонування підприємств у вітчизняній економіці. Виробник, що хоче залучити позикові засоби на потреби зв'язані з випуском продукції, зацікавлений в ефективному їхньому використанні, тому що без цього неможливо повернути кредит, тим більше виплатити відсотки.

В дипломній роботі було проведено теоретичний аналіз основ банківського кредитування. А саме, визначено ресурсне забезпечення комерційного банку, кредитно-депозитний портфель та його структура, проаналізовано ціноутворення на кредитні ресурси та здійснено аналіз міжбанківського ринку кредитних ресурсів. Крім того було проаналізовано існуючи моделі банківської діяльності і було побудовано економетричні моделі, що дозвилили спрогнозувати обсяги різних видів кредиту та промоделювати структуру кредитно-депозитного портфелю.

В роботі знайшли підтвердження висновки, що банківський кредит є всебічною фінансовою допомогою, що надає можливість розвитку промислових та аграрних підприємств, а формування кредитно-депозитного портфелю і моделювання його структури є одна з першочергових задач, що повинна вирішуватись комерційним банком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      О банках и банковской деятельности: Закон Украины // Ориентир, 2001. - № 8. - С. 5-12.

.        Закон Украины “О залоге”, 02.10.92.

.        Закон Украины “О страховании”, 07.03.96.

.        Закона Украины “О налогообложении прибыли предприятий”,22.05.97.

.        Положение НБУ “О кредитовании” №246, 29.09.95.

.        Адекенов Т. Банки и фондовый рынок: Анализ. Практика. Эволюция. - М.: Ось-89,1997. - 160 с.

.        Ачкасов А.И. Активные операции коммерческих банков. - М.: Консалтбанкир, 1994.-80 с.

.        Бакстер Н. Банковское дело: стратегическое руководство. - М.: Консалтбанкир, 1998. - 432 с.

.        Банки Украины 1995/96- Киев: Проспект, 1995. -112с. Банки України-1998. - Київ: КОН, 1998. - 557 с. Банки України-1999. - Київ: КОН, 1999. -512с.

.        Банківська енциклопедія / За ред. А.М. Мороза. - Київ: Ельтон, 1993. - 328с.

.        Банківська справа в Україні: Законодавчі і нормативні матеріали / За ред. В.А. Ющенка: У 4 т. - Київ: Ін Юре, 1999.

.        Банковский менеджмент. - Киев: Ин-т. новой экономики, 1998. - 464с.

.        Банковская энциклопедия / Под редакцией профессора Мороза А.М. - Киев: Эльтон, 1993. - С. 147.

.        Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1998.-576 с.

.        Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка. - М.: Логос, 1998. - 344 с.

.        Бор М.З., Пятенко В. В. Стратегическое управление банковской деятельностью. - М.: Приор, 1995. - 160 с.

.        Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. - М.: ДИС, 1997. - 288 с.

.        Бюллетень Национального банка Украины. - 1998.- №12. - С.3.

.        Вітлинський В.В. Моделювання економіки, - Київ: 2003. - 456 с

.        Вігуру Ж. К, План П., Прост А. Банк очима економіста й бухгалтера. - Київ: Основи, 1997. - 293 с.

.        Головач А.В., Захожай В.Б., Головач Н.А. Банківська статистика. - Київ: УкрІНТЕI, 1998. - 192 с.

.        Грозеан Р.К. Як працювати з банком. - Київ: Основи, 1998. - 343 с.

.        Дзера О.В., Боброва Д.В. Цивільне право України: У 2 т. - Київ: Юрінком, 1999.

.        Диченко М.Б. Ликвидность коммерческого банка. - СПб: Изд-во Снкт-Петербург. ун-та, 1996. - 177 с.

.        Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - Київ: Лібра, 1996. -224 с.

.        Киселев В.В. Управление банковским капиталом: Теория и практика. - М.: Экономика, 1997. - 256 с.

.        Клебанова Т.С., Дубровина Н.А., Милов А.В., Полякова О.Ю., Раевнева Е.В. Эконометрия на персональном компьютере. Учебное пособие. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2002. - 208 с.

.        Кочетков В.Н., Омельченко А.В. Основы экономического анализа банковской деятельности. - Киев: УФИМБ, 1998. - 168 с.

.        Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. - Київ: Знання, 1998.- 169 с. Лексис В. Кредит й банки. - М.: Перспектива, 1993.- 120 с.

.        Львов В.С., Иванов В. В. Анализ финансового состояния коммерческих банков: Описательная модель. - М.: Яхтсмен, 1996.- 216 с.