Механізми лізингового кредиту в Україні

Механізми лізингового кредиту в Україні

1. Теоретичні основи лізингового кредитування

1.1 Історія виникнення лізингового кредиту, його сутність та характерні ознаки

Прийнято вважати, що всі економіко-правові відношення, пов’язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських взаємозв’язків. Проте це не так. Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів.

Дійсно, ідея лізинга зовсім не нова, хоча терміну «лізинг» (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в «Риториці»: «Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності». Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Орендні (лізингові) угоди були відомі і за часів, що набагато передують IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Однак стародавні документи не обмежують сферу орендної політики Шумером, і не виключено, що оренда існувала і в більш давні часи, хоча поки що до нас не дійшло жодної інформації про це.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино-можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого «мокрого» лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов’язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Лізинг в давнину не був обмежений орендою будь-яких конкретних видів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різні типи сільськогосподарської техніки і ремісничого устаткування, але навіть і військова техніка.

Перша згадка про практично проведену лізингову угоду відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у норманських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми та предмети оренди. Так, 1248 році була зареєстрована угода, згідно з якою лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував обладунок для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за нього орендну плату, яка в кінцевому підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ - хто власник, хто користувач. Використовувалось це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

Таким чином, оригінальна ідея розділення користування і власності і можливості діставати вигоду з користування відома праву з найдавніших часів.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості.

Власники ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно акуратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Розвиток економічних відносин визначив зацікавленість виробників техніки та устаткування в отриманні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, в свою чергу, викликала в США на початку ХХ сторіччя хвилю нового виду кредитування - кредиту, що виплачувався частинами. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо разом з необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план - графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, що забезпечується продавцями - даний вид лізингових відносин залишається й понині досить важливим інструментом поставок по лізингу [1].

Перше відоме вживання терміну «лізинг» (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі «Як робити бізнес в Європі») відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія «Белл» прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв’язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання «ноу-хау». Аналогічно «Белл», компанія Hughes, яка виготовляла інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранний бур тільки на умовах оренди. Компанія «U.S. Shoe Machinery», яка виробляла устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що пов’язували клієнтів виключно з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франціско відома американська компанія «United States Leasing Corporation». Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спершу він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з’явилася на світ «U.S. Leasing Corporation». Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з’явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як «міжнародний лізинг». Через декілька років компанія почала відкривати свої філіали в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). В подальшому вона стала зватися «United States Leasing International».

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа «fly before buy» («політати, перед тим як купувати»).

На думку таких спеціалістів, як О.Н. Чекмарева, К.Г. Сусанян, В.А. Перов, в Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Проте і раніше напрокат здавалися легкові автомашини, а прокат за своєю сутністю близький до оперативного лізингу.

В 70-80-ті роки лізинг розглядався радянськими зовнішньоторговими організаціями передусім як одна з форм придбання та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівниче, ковальсько-пресове, енергетичне устаткування, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

Різновидом лізингової операції, що активно застосовувалась Мінморфлотом СРСР, був «бербоут-чартер» - найм морського судна без екіпажу. Сенс цієї операції полягав ось у чому: відповідно до умов контракту, який укладався П/О «Совфрахт» Мінморфлота СРСР з посередницькою фірмою, що надавала в оренду судно, яке цікавило Міністерство, на це судно (переважно з портів Західної Європи чи Японії під прапором третьої країни) направлявся радянський екіпаж, піднімався прапор Радянського Союзу і судно надходило в розпорядження радянської сторони для експлуатації. По закінченні строку оренди за взаємно укладеною угодою в якості обов’язкової умови передбачалося придбання корабля орендарем.

На умовах «бербоут-чартер» Мінморфлот СРСР придбав значний тоннаж - вантажні, пасажирські судна, танкери, що знаходилися в експлуатації на протязі 6-12 років.

Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об’єднанням «Совтрансавто», яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

В червні 1991 року була створена, а з грудня того ж року почала діяти міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія «Євролізинг». Її засновниками з радянської сторони стали Внешэкономбанк СРСР, Радморфлот, Госснаб СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи «Bank National de Paris», а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - «Мітфінанц ГмбХ».

Разом з тим лізинг в міжнародних операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався головним чином через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Крім того, в окремих випадках допускалося використання іноземних верстатів та іншої техніки підприємствами, що не мали валютних ресурсів. Такі угоди передбачали оплату зобов’язань поставкою продукції, виготовленої на цьому устаткуванні (компенсаційний лізинг - buy-back).

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному ринку можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року №810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 «Про план рахунків бухгалтерського обліку», в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на «потяг світової економіки», необхідна важка та кваліфікована праця [2].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

В законі України «Про лізинг» дано таке визначення цьому поняттю: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципів Римського права про розмежування понять «власник» і «користувач» майна. Виникнення і саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності на дві важливі правочинності - користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності як правове панування особи над об’єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.

Звідси передусім випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого - веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах - і перетворення її загальну, спільну чи пайову.

Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.

Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму. Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування [3].

В українській мові немає аналога терміну «лізинг». Корінь «ліз» в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської - орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні [4].

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове користування на платній основі і на визначений угодою строк. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди, а саме:

- у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони - продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

- предметом лізингового договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

- лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Визначальні риси лізингу:

·        строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;

·        тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;

·        наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

·        періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

·        можливість викупу лізингового майна.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

.        лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

.        лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

.        продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

.        інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу [5].

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб'єкти господарської діяльності (підприємства, організації та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи» концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

Будь-який із суб'єктів лізингу може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) [6].

1.2 Види лізингового кредитування та особливості його функціонування

Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові операції.

Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, тип фінансування лізингової операції, тип лізингового майна, склад учасників лізингової угоди, ступінь окупності лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій, порядок лізингових платежів.

У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування) лізинг поділяється на:

·   Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.

·   Повний, або, як його ще називають «мокрий» лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо

·   Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.

За типом фінансування лізинг поділяється на:

·   Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.

·   Поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об’єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування. Кількість об’єктів лізингу і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.

·   Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і укладається нова угода [7].

В залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу:

·   Прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.

·   Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно [8].

·   Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) - leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів. Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина контрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні: повірений кредиторів - для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців - для управління спільними діями контрагентів. Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами [9].

·   Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов’язаних угод, за якої фірма - власник землі, будівель, споруд чи устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.

Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих господарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.

Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об’єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та позиченими фондами [10].

При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою: сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати середню норму прибутку на інвестований капітал.

За типом майна розрізняють:

·   Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літаки тощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.

·   Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).

За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:

·   Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом дії одного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

·   Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і окупається лише частина його.

Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.

·   Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases - являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менш як 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Даний вид лізингу характеризується наступними рисами:

·   участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробника чи постачальника об’єкту угоди);

·   неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди, тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

·   тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об’єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об’єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю; укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, який здається в лізинг [11].

·   Оперативний (сервісний) лізинг - service, operating leases - являє собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 - 5 років. При оперативному лізингу ризик псування чи втрати об’єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності витрат. По закінченні оперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю [12].

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції, розрізняють:

·   Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.

·   Зовнішній (міжнародний) лізинг - до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою. Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач [13].

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по видах в залежності від:

·   Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

·   Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів, вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

·   Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги, лізингова маржа, страхування тощо);

·   Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні, щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами, які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану лізингоодержувача і умов договору).

Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності [14].

Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову, виробничу, постачальницьку та використання податкових пільг.

.        Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.

2.      Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо.

.        Постачальницька функція - це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

.        Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості:

·        взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця по узгодженню між ними;

·        орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), що виробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;

·        застосування прискореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшує оподаткований прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об’єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки [15].

1.3 Нормативно-правова база та державне регулювання лізингового кредитування в Україні

Нормативне регулювання.

В Україні відносини лізингу регулюються:

1.      Цивільним Кодексом України від 16.01. 2003 р. №435-IV;

2.      Господарським Кодексом України (стосовно операцій лізингу між господарчими суб'єктами) від 16.01. 2003 р. №436-IV;

.        Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р. №723/97 - ВР, в редакції Закону від 11.12.2003 р. №1381-IV, застосовується до такого виду лізингу, як фінансовий;

.        Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94 - ВР в редакції Закону №283/97-ВР від 22.05.1997 р., регулюється оподаткування таких операцій податком на прибуток;

.        Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР (щодо оподаткування лізингових операцій податком на додану вартість);

.        Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28.05.1998 р., дата приєднання України - 11.01.2006 г., дата набуття чинності для України - 01.07.2007 р., застосовується до операцій міжнародного фінансового лізингу у випадку, якщо місця підприємницької діяльності лізингодавця і лізингоодержувача розташовані в різних країнах і ці держави й країна, в якій здійснюється підприємницька діяльність постачальника, є договірними державами; або і договір постачання, і договір лізингу регулюються законодавством Договірної держави [16].

Оподаткування.

Оподаткування лізингових операцій залежить від того, про який лізинг, фінансовий або оперативний, йдеться.

Передання майна в оперативний лізинг не змінює податкових зобов'язань сторін. При цьому лізингодавець збільшує суму валових доходів, а одержувач лізингу збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Передання майна у фінансовий лізинг з метою оподаткування прирівнюється до його продажу у момент такого передання. При цьому лізингодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі його основних фондів, змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними для їхнього продажу. Одержувач лізингу збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування відсотків або комісії, які нараховуються на вартість об'єкта фінансового лізингу відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання [17].

Щодо оподаткування ПДВ, то не є об'єктами оподаткування операції з:

·        передання майна в оперативний лізинг;

·        повернення майна раніше переданого в оперативний лізинг;

·        нарахування та оплати комісії у складі лізингового платежу за договорами фінансового лізингу, якщо сума комісії не перевищує подвійної облікової ставки НБУ від вартості об'єкта фінансового лізингу на день її нарахування.

Передання майна у фінансовий лізинг прирівнюється до його постачання та оподатковується ПДВ.

З метою сприяння всебічному поглибленню економічного співробітництва держав Співдружності Незалежних Держав, забезпечення сприятливих умови для розвитку лізингу між державами на взаємовигідній основі та підтримки прагнення до взаємовигідного співробітництва суб'єктів економічної діяльності в 1998 р. у Москві главами урядів країн СНД було прийнято Конвенцію про міждержавний лізинг країн - членів СНД.

У 2005 р. на 25-му пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї країн - учасників Співдружності Незалежних Держав з метою розвитку форм інвестицій на основі лізингу, захисту прав власності, прав учасників інвестиційного процесу, забезпечення ефективності інвестування було прийнято «Модельний закон про лізинг», у якому визначено правові та організаційно-економічні особливості лізингу в країнах СНД [18].

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

·   інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

·   лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

·   часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

·   лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

Для державного регулювання лізингової діяльності на сучасному етапі характерним є поєднання різних засобів та інструментів державного регулювання з перевагою економічних методів.

Очевидним є те, що стимулювання і підтримка лізингової діяльності мають здійснюватись передусім через комплекс заходів по створенню сприятливого економічного клімату для розвитку інвестиційної діяльності взагалі і залучення приватних та корпоративних інвестицій в галузь лізингових операцій зокрема.

Сучасний стан розвитку лізингу вимагає визначення на законодавчому рівні правових та організаційно-економічних основ надання державної підтримки лізингової діяльності. При розробці засобів та впровадженні інструментів державного регулювання і підтримки лізингової діяльності важливо визначити не тільки розмір, але і напрямок використання цих засобів. В нагоді має стати і міжнародний досвід та інструментарій регулювання лізингової діяльності.

2. Аналіз і шляхи вдосконалення розвитку ринку лізингового кредитування в Україні

2.1 Аналіз становлення та розвитку ринку лізингового кредитування в Україні

Становлення лізингових відносин в Україні відбувалося у декілька етапів із частою та непослідовною зміною законодавства. На першому етапі розвитку лізингового бізнесу (1991-1996 рр.) спеціальне законодавство тільки розроблялося. Так, за Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 р. банкам дозволялося проводити операції з придбання за власні кошти засобів виробництва та подальшою передачею їх в оренду, розробляти та використовувати ефективні лізингові технології, виступати одночасно лізингоодержувачами та кредиторами. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 20.03.1994 р. було введено поняття «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)». У цей період ринкової трансформації економіки країни сформовано передумови для розвитку лізингу [19].

Для другого етапу формування ринку лізингових послуг (1997-2002 рр.) притаманне прийняття низки спеціальних законодавчих актів щодо регулювання відносин учасників лізингової угоди. У свою чергу, банківські установи, зіткнувшись із рядом обмежень НБУ стосовно здійснення ними лізингових операцій, проблемним поверненням наданих у позику коштів, складнощами управління лізинговим майном, засновували дочірні лізингові компанії. Упродовж 1996-1998 рр. було створено «Аваль-лізинг», Українську сільськогосподарську лізингову компанію «Украгроліз», «Украгролізинг», «Укрексимлізинг», «Укртранслізинг», Фінансово-лізинговий дім при АК АПБ «Україна» та ряд інших. З метою підтримки вітчизняних виробників сільгосптехніки у 1997 р. почав функціонувати Державний лізинговий фонд. На пільгових умовах ним фінансувались операції з постачання лізинговими компаніям української сільгосптехніки. Одним із таких суб‘єктів використання коштів Державного лізингового фонду стала державна лізингова компанія ВАТ «Украгромашінвест». На основі Державного лізингового фонду у 1999 р. сформовано державну лізингову компанію «Украгролізинг». З метою захисту інтересів учасників лізингових операцій у 1997 р. створено Асоціацію лізингових компаній «Укрлізинг», до складу якої увійшли вітчизняні лізингові та страхові компанії, банківські та наукові установи, підприємства. У цьому ж році Україна стала членом Європейської федерації національних лізингових асоціацій ЛЕАСЕУРОПЕ. 16.12.1997 р. було прийнято Закон України «Про лізинг». З метою створення в Україні правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, а також проведення єдиної державної політики у фінансовому секторі прийнято Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р [20].

Третій етап розвитку лізингових відносин (2003 р. і по наш час) ознаменувало прийняття спеціального закону щодо регулювання правових та економічних засад фінансового лізингу - Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 р. (нова редакція Закон України «Про лізинг»). Введено Положення «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг». Прийняті у той час нові Цивільний та Господарський Кодекс також містять положення щодо лізингу. Кроком уперед у розвитку лізингового бізнесу стало довгоочікуване приєднання України у 2006 р. до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг [21].

Позитивний поштовх до розвитку лізингових послуг в Україні зробило надання пільг від держави лізинговим компаніям. Так, Кабміном було розроблено «Програму розвитку лізингу в Україні на період 2006-2010 роки. Вже на 2006 рік програма передбачила такі законодавчі зміни: запровадження прискореної амортизації для третьої групи основних засобів, звільнення комісій та відсотків лізингодавців від ПДВ, усунення подвійного оподаткування ПДВ лізингових операцій. Узаконення таких пільг і надало бажану тенденцію до поштовху в подальшому, 2005 рік характеризується подвоєнням кількості лізингових фірм за рахунок Іноземців, що викуповували існуючі вітчизняні компанії, чи співпрацювали з ними за рахунок франчайзингу. Наприклад, французький Societe Generale придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту, BNP Paribas придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією, австрійський Raiffeisen International, придбавши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру [22].

В Україні на теперішній час функціонують 10 основних лізингових компаній (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Основні лізингові компанії України

В Україні прослідковується постійний розвиток ринку лізингового кредитування, про що свідчить постійний ріст пропозиції, а, відповідно, попиту на лізинговий кредит (рисунок 2.1) [23].

Рисунок 2.1 - Динаміка вартості та кількості лізингових угод в Україні 2008-2012 рр.

Ринок лізингового кредитування починає відновлюватись в останні роки, після спаду, розпочатого у 2008 році, так з 2008 по 2010 р. вартість укладених лізингових угод зменшилась в 12 разів. А в 2011 починається пожвавлення, що в першу чергу свідчить про збільшення іноземних інвестицій.

Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється від 12 до 50 млрд. дол. США [24].

Іноземні експерти оцінюють щорічний обсяг лізингових послуг в Україні в 300 млн. дол. США. Аналіз нинішнього стану лізингового ринку показує, що в більшості випадків предметом лізингу є (рисунок 2.2):

транспортні засоби;

сільгосптехніка;

офісне і банківське обладнання;

обладнання для харчової промисловості, яке досить швидко окупається [25].

Рисунок 2.2 - Структура лізингового ринку 2007-2012 рр.

Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію до залежності від імпорту. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і, на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу [26].

Фінансова криза не могла не позначитися на одному із сегментів фінансового ринку - лізингу. Наприклад, ще за станом на 2007 рік, кількість лізингових компаній сягала 200. Зараз активну діяльність ведуть не більше 20-30 компаній, оскільки невеличкі, незалежні лізингодавці практично на 100% згорнули свою активну діяльність і лише продовжують «відпрацьовувати» укладені раніше договори. Вартість лізингу виросла порівняно з 2008 р. незначно - до 13-14% річних (в іноземній валюті). Однак довгостроковий лізинг більше недоступний в Україні, і з метою мінімізації ризиків лізингодавці зменшують терміни лізингу до 1-3 років. Крім того, жорсткіший підхід до клієнта зробив лізинг недоступним для багатьох потенційних лізингоотримувачів [27].

Зараз в Україні спостерігається тенденція за якої деякі лізингові компанії намагаються зміцнити свої позиції на ринку за рахунок придбання прав на використання у своїй діяльності відомих торговельних марок, 3 власниками таких марок, як правило, підписується договір франчайзингу, відповідно до якого власник торговельної марки також надає певні технології та стандарти обслуговування. Таким шляхом пішли такі компанії як Перша лізингова компанія Hertz, Віп-рент/Avls та Оптіма-Лізинг, яка підписала договір з компанією SIXT [28].

2.2 Дослідження зарубіжного досвіду лізингового кредитування

Нині лізинг посідає важливе місце в економіці багатьох країн і є ознакою їх динамічного розвитку. Розвиток лізингу у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній LEASEUROPE, яку було створено у 1972 р. у Брюсселі. її членами є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великої Британії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії та Росії. За даними LEASEUROPE найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Велику Британію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп'ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%) [29].

У переважній більшості розвинених країнах світу обсяг лізингових операцій складає 2 - 5% ВВП і 15 - 30% інвестицій в основні засоби, у той час як в Україні ці показники становлять 0,5% і 2,7% відповідно. Пропозиція лізингових компаній і банків задовольняє сукупний попит на лізингові послуги лише на 10%, що свідчить про необхідність подальшого удосконалення лізингового ринку.

Розвиток сучасного світового ринку лізингових послуг характеризується наступними показниками: щорічні обсяги нового бізнесу - близько 450 млрд. доларів; балансова вартість майна, що знаходиться в лізингу, - 1,5 трлн. доларів (ринкова вартість - близько 2,2-2,5 млрд. доларів); середньосвітова частка лізингу у валових вкладеннях в основні фонди - близько 15%. У таблиці 2.2 наведено показники розвитку лізингу в країнах Європи, які свідчать про те, що європейський лізинговий ринок динамічно розвивається. За показником питомої ваги лізингових операцій у сумі інвестицій лідирують Естонія, Польща, Угорщина і Німеччина [30].

Таблиця 2.2 − Показники розвитку лізингу в країнах Європи

В світовій економіці інвестування ресурсів в основні засоби займає друге місце після банківського кредиту. За даними Європейської федерації асоціацій лізингових компаній, у формі лізингових операцій в Англії здійснюється 28,2% всіх інвестицій, у ФРН - 16,6, США - 30, Франції - 17,5, Швеції - 26,3%. Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США - 33%, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17; Італії, Голландії - 12-14%. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25-30%. Співвідношення обсягу лізингових послуг до ВВП у країнах світу представлено у таблиці 2.3 [31].

Таблиця 2.3 − Співвідношення обсягу лізингових послуг до ВВП у країнах світу

лізинговий кредит ринок податковий

Аналіз особливостей розвитку лізингу в країнах з розвиненими ринковими відносинами свідчить про те, що лізингова діяльність у цих країнах пільгується та стимулюється державою шляхом надання суб'єктам лізингових угод податкових і амортизаційних пільг, преференційної митної політики, за допомогою бюджетного фінансування лізингових операцій у пріоритетних галузях економіки, шляхом надання пільгових кредитів суб’єктам лізингу.

Світова структура ринку лізингу у 2010 році представлена у таблиці 2.4 [32].

Таблиця 2.4 − Світова структура ринку лізингу у 2010 році

2.3 Проблеми і шляхи вдосконалення розвитку сучасного ринку лізингу в Україні

Найбільшою проблемою вітчизняних лізингових компаній є обмеженість їх фінансових ресурсів. По-перше, ці кошти необхідні для організації та проведення власної діяльності лізингових компаній. По-друге, для цієї сфери бізнесу проблема стартового капіталу є дуже актуальною, враховуючи специфіку їх діяльності. Це пов’язано з тим, що певний об’єкт лізингової угоди необхідно придбати негайно, а повернення коштів за надане у лізинг майно здійснюється у вигляді лізингових платежів частинами, відповідно до умов лізингового договору

Основними факторами, що гальмують розвиток лізингу в Україні є:

·        Фінансова криза, яка є причиною банкрутств підприємств, що в такому разі створює неможливість застосування лізингу.

·        Недосконалість правового регулювання та суперечності між окремими законодавчими актами, які регулюють лізингову діяльність. Існує неврегульованість окремих питань лізингової діяльності.

·        Дискримінаційний податковий режим лізингодавців - банків і небанківських структур.

·        Обмеженість джерел фінансування.

·        Недостатній розвиток інфраструктури ринку лізингу.

·        Психологічний аспект: населення не довіряє посередницьким структурам.

·        Відсутність єдиної та комплексної системи автоматизації проведення лізингових операцій [33].

Основними шляхами вирішення проблем щодо розвитку лізингу в Україні є:

1. Для утворення якісно нового рівня лізингових відносин, потрібно, перш за все, направити всі сили на розв’язання проблеми фінансової кризи.

. Слід удосконалити нормативно-правове регулювання, сформувати пільговий режим, створити фінансове та організаційне забезпечення лізингових операцій. При подальшому розробленні нормативно-правових актів з питань лізингу потрібно врахувати і досвід зарубіжної практики.

. Створити лізингові центри і сформувати базу даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування.

. Усі лізингові компанії повинні надглядатися новим регулюючим органом, який певним чином має залучати Українську асоціацію лізингу, але знаходитися під контролем Міністерства фінансів. Національний банк України повинен мати високий рівень контролюючих обов’язків щодо всіх лізингових операцій банків та їхніх підприємств.

. Залучити Українську асоціацію лізингу до розвитку відповідних керівних принципів нагляду як за діяльністю банків, так і небанківських компаній і розробці переліку стандартів, яких повинні дотримуватися лізингові компанії, діючі в Україні.

. Необхідною є підготовка спеціалістів як лізингових компаній, так і банків, які сприятимуть розвитку галузі. Важливий обмін знаннями та досвідом з міжнародними країнами.

. Слід ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку капіталом, аби продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку.

Крім цього, забезпечення фінансування з боку Світового Банку могло б бути головним каталізатором підтримки розвитку ефективного ринку лізингу в Україні. Світовий Банк, будучи координатором всіх зусиль широкого діапазону агентств та комерційних джерел, міг би гарантувати, що галузь розвивається прогресивно і що ресурси використано у найбільш ефективний спосіб [34].

Отже, ринок лізингових послуг в Україні тільки-но формується і знаходиться на початковому етапі розвитку. Нормативно-правове забезпечення є недосконалим та суперечливим. Відсутній вторинний ринок лізингового майна. Лізингодавці, зменшуючи ризики діяльності, намагаються надавати в лізинг переважно ліквідне майно. Лізингоотримувачу притаманна психологія покупця.

Найзначнішою проблемою розвитку лізингового ринку в Україні є те, що самі лізингові компанії налаштовані на співпрацю з юридичними особами, тобто великими корпоративними клієнтами, адже саме вони формують майже всю частку їх доходу. Фізичні особи є лише не значною частиною, каплею в морі для прибутку даних фірм. Іншою проблемою є недосконалість законодавства в цьому питанні. А саме проблеми пов’язані із оподаткуванням ПДВ, а також внесків до Пенсійного фонду. Ще одним фактором який знижує привабливість даних договорів є те, що платежі по них прив’язані до не зовсім стабільних курсів євро та долара.

Висновок

На сьогоднішній день розвиток лізингового кредитування - стратегічний напрям дій державних органів влади, адже лізинг надасть великі можливості для «підйому» народного господарства, яке знаходиться не в найкращому стані. Загальний обсяг ресурсів, який потрібен для відновлення господарства оцінюють в 50-100 млрд. дол. США, ця сума зазначена без врахування потреб для вдосконалення існуючої техніки. Одним із шляхів для вирішення даної проблеми є лізинговий кредит. Це пропонується так як лізинг має ряд переваг у порівнянні з іншими видами інвестування. Основними з них є: · інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно; · лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно; · часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави; · лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими; для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна; · лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно; лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток; виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Отже можна зробити висновок, що на загальнодержавному рівні лізингове кредитування витупає не лише засобом стимулювання реалізації нової техніки і прискорення оновлення основних фондів, а й дає поштовх до розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Список джерел

1.      Лізинг: історія виникнення та поняття [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/econom_pidpr/1813

.        Історичні аспекти виникнення лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/SOC_Gum/Znpdetut_Eiu/2012_20/047

3.      Сутність та історія виникнення лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vknutd/2010_3/27_36.pdf

.        Биковченко Л.М. Економічна сутність лізингу [Текст]: 2006, 52-56 c.

.        Лізинг: історія [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php? id=2192

.        Історія виникнення лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://nikinfo.net/php? id=88866

.        Види лізингу // Міжнародні валютно-фінансові відносини - Боринець С.Я.

.        Григоренко Є. Лізинг як перспективний вид діяльності, Ринок цінних паперів України [Текст]: 39-41 c.

.        Ніколенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії [Текст]: 37 - 40 c.

.        Шеломков В. Лізинг не для всіх [Текст]: 2008, 38-39 c.

.        Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку [Текст]: 13-15 с.

.        Міщенко В.І. Основи лізингу [Текст]: 33-36 с.

.        Ніколенко Ю.В., Діденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії [Текст]: 37 - 40 c.

.        Лізинг і комерційний кредит [Текст]: 100 с.

15.    Кабатова Е. Лізинг: поняття, види [Текст]: 132 с.

.        Правове регулювання лізингу в Україні [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ua.prostopravo.com.ua/avto/statti/pravove_regulyuvannya_lizingu_v_ukrayini

17.    Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97 - ВР.

.        П. 1.18.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94 - ВР в редакції Закону №283/97 - ВР від 22.05.1997 р.

19.    Лізинг в Україні. Інформаційно-аналітичний журнал [Текст]: 2006, 40 c.

.        Слав’янська Н. Впровадження лізингових відносин в Україні [Текст]: 19-20 c.

.        Старцев О.В. Розвиток лізингових операцій в Україні [Текст]: 70-74 c.

.        Черевко Г.В., Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи [Текст]: 40-46 c.

.        Дивак М. Лізинг: один пишемо, два за ум пішло [Текст]: 2010, 9 c.

.        Ібатулін Ш. І. Лізингове забезпечення агропромислових підприємств [Текст]: 84-86 c.

.        Биковченко Л.М. Економічна сутність лізингу [Текст]: 2008, 75-77 c.

.        Аналіз сучасного стану лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/22_5/251_Lach.pdf

27.    Розвиток та сучасний стан лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://conf.bsfa.edu.ua/sections/problemi_perspektivi_rozvitku_l_zingu_v_ukra_n/

.        Сучасний стан лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://libfor.com/index.php? newsid=687

.        Зарубіжний досвід розвитку лізингових послуг [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rusnauka.com/NPM_2006/Economics/3_nepochatenkooo.doc.htm

.        Саблук П.Т. Становлення аграрної політики в Україні [Текст]: 5 c.

.        Огляд вітчизняного та світового лізингу [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vnulp/menegment/2008_635/17

.        Проблеми та перспективи лізингових відносин [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rusnauka.com/33_NIEK_2008/Economics/37009.doc.

.        Я. Усенко Розвиток лізингу в Україні [Текст]: 2009, 13 - 20 c.