Загальні вимоги до побудови системи управління охороною праці в певній галузі. Проблеми профілактики виробничого травматизму

  • Вид работы:
    Контрольная работа
  • Предмет:
    Безопасность жизнедеятельности
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    29,3 Кб
  • Опубликовано:
    2013-02-25
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Загальні вимоги до побудови системи управління охороною праці в певній галузі. Проблеми профілактики виробничого травматизму

Загальні вимоги до побудови СУОПГ

Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) - це частина загальної системи управління організацією, яка сприяє запобіганню нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, а також небезпеки для третіх осіб, що виникають у процесі господарювання, і включає в себе комплекс взаємоповязаних заходів на виконання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці.

СУОПГ створюється субєктом господарювання і має передбачати підготовку, прийняття та реалізацію завдань щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоровя та працездатності найманих працівників у процесі їх трудової діяльності.

При створенні СУОПГ та її впровадженні потрібно керуватися законодавством України та іншими нормативно-правовими актами про охорону праці. Підготовку управлінських рішень щодо функціонування СУОПГ на виробництві забезпечує служба охорони праці або особа, що в порядку сумісництва виконує функції служби охорони праці.

СУОПГ організовується таким чином, щоб здійснювалось адекватне та постійне управління з урахуванням усіх факторів, що впливають на стан охорони праці, і орієнтується на проведення запобіжних дій, що унеможливлюють виникнення небезпечних ситуацій, але при цьому, у випадку їх виникнення, вона повинна своєчасно реагувати на них та усувати їх.

СУОПГ має містити документально оформлену методику управління конфігурацією системи, яка описує порядок дій керівництва при виникненні необхідності змін у структурі та взаємозвязків між її ланками. Управління конфігурацією охоплює визначення структури, облік стану та перевірку ефективності її роботи.

При створенні СУОПГ необхідно:

визначити закони та інші нормативно-правові акти, що містять вимоги щодо охорони праці та які розповсюджуються на діяльність організації;

виявляти небезпечні та шкідливі виробничі фактори та відповідні ризики, що можуть виникнути при здійсненні виробничої діяльності;

визначити політику керівництва в сфері охорони праці;

визначити завдання в сфері охорони праці та встановити пріоритети;

розробити організаційну схему та програму для реалізації політики та досягнення її завдань.

Структура, завдання СУОПГ, загальні й конкретні обовязки кожного працівника, його повноваження у сфері охорони праці, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці, періодичність і порядок внутрішніх перевірок, відповідальність керівників служб та підрозділів, а також працівників мають бути викладені в Положенні про СУОПГ підприємства, затвердженому наказом або розпорядженням. з урахуванням виду діяльності та специфіки виробництва

СУОПГ повинна передбачати:

планування заходів з охорони праці;

контроль виконання поточного та оперативних планів;

можливість здійснення корегувальних та попереджувальних дій;

можливість адаптації до обставин, що змінилися;

можливість інтеграції в загальну систему управління.

Впровадження СУОПГ здійснюється за наказом або розпорядженням вищого керівництва.

Положення про СУОПГ може містити наступні розділи.

. Основні принципи політики у сфері охорони праці. Субєкт господарювання визначає і документально оформлює політику керівництва у сфері охорони праці. Формування політики здійснюється на основі оцінки рівня небезпеки виробничих обєктів організації, яка проводиться шляхом виявлення всіх небезпечних і шкідливих виробничих факторів, їх оцінки та аналізу зменшення ризику виникнення небезпечної ситуації.

. Планування та фінансування заходів з охорони праці - передбачає визначення умов праці та реалізацію основних напрямків роботи з поліпшення охорони праці; визначення потреби у новій техніці, технології, інженерно-технічних засобах безпеки, аналізу причин нещасних випадків та професійних захворювань.

. Обовязки та відповідальність. Для ефективного функціонування СУОПГ визначаються обовязки, відповідальність та повноваження керівників служб та підрозділів, а також працівників щодо охорони праці. Обовязки та повноваження персоналу повинні бути визначені, задокументовані и доведені до відома працівників для сприяння управлінню в сфері охорони праці.

. Управління документацією. У розділі визначаються особи, відповідальні за вчасне отримання, облік, актуалізацію і поширення законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці. Необхідно документально визначити порядок їх використання у виробничій діяльності і в нормативних актах організації.

. Компетентність та підготовка. Визначається коло працівників, які виконують важкі роботи, роботи зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також такі, де є потреба у професійному доборі. Працівники цих категорій повинні проходити попередній (під час прийняття на роботу) та періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди. Повинні регулярно проводитись навчання з питань охорони праці та інструктажі.

. Моніторинг виконання і оцінка результативності. Система контролю залежно від обсягів виробництва та чисельності працюючих може передбачати внутрішній аудит, оперативний контроль керівників робіт та інших посадових осіб, контроль з боку служби охорони праці, а також громадський контроль.

. Організація інформаційної роботи. Визначається, яким чином інформація про заходи з безпечного виконання робіт досягне конкретного працівника і як буде організовано ефективний зворотний звязок працівників з керівництвом для поліпшення стану охорони праці. Мають проводитись наради і збори в усіх підрозділах організації. На нарадах і зборах поширюється інформація щодо стану охорони праці, результатів ідентифікації ризиків виникнення небезпечних ситуацій, обговорюються впроваджені заходи з охорони праці та такі, що плануються. Облік та аналіз рішень та пропозицій за результатами проведення нарад, зборів покладаються на службу охорони праці.

. Управління ресурсами. Передбачає порядок забезпечення безаварійної експлуатації будівель і споруд, організації системи планово-попереджувальних ремонтів. Робочі місця мають відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, які розповсюджуються на діяльність організації. Нормативні акти організації повинні враховувати специфіку діяльності підприємства, наявність на робочих місцях небезпечних та шкідливих факторів, які ще не усунуто і передбачати відповідні заходи з охорони праці.

. Аналіз та зменшення ризиків виникнення небезпечних ситуацій. В організації потрібно регулярно визначити загрози для працюючих та проводити відповідні профілактичні заходи щодо їх запобігання. У цьому розділі необхідно відобразити послідовність дій при аналізі можливих загроз, а саме:

врахування робочих місць і видів діяльності, які можуть становити потенційну небезпеку, встановлення існуючих загроз, що діють на робочих місцях та оцінка ефективності вже проведених захисних заходів;

оцінка ступеня ризику виникнення небезпечної ситуації;

розробка і впровадження подальших заходів щодо зменшення ризиків;

залучення для вирішення цих питань необхідних фахівців;

консультації з представниками працівників щодо охорони праці;

повідомлення працівників про необхідні заходи і їх можливої реакції на них.

. Попереджувальні та коригувальні заходи. Потрібно встановити і підтримувати в подальшому порядок здійснення попереджувальних та коригувальних дій, необхідність яких випливає з результатів моніторингу функціонування та аналізу результативності СУОПГ.

. Удосконалення СУОПГ. Система, що розроблена та впроваджена, потребує постійного удосконалення. Зміни політики у сфері охорони праці, результати аналізу функціонування СУОПГ повинні мати своїм наслідком розробку заходів по удосконаленню системи в цілому або окремих її ланок згідно розробленої методики управління конфігурацією.

Завдання системи навчання нормам і правилам охорони праці в умовах галузі

гігієнічний нормування праця вібраційний

Обовязкові вимоги до проведення навчання з питань охорони праці викладено в статті 18 Закону України «Про охорону праці», а також у Типовому положенні про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженому наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15, зареєстрованому в Мінюсті України 15.02.2005 за № 231/10511. Порядок проведення і види інструктажів також викладено в зазначеному Типовому положенні. У Положенні про СУОПГ регламентується порядок дій, компетенція відповідальних осіб при організації і проведенні навчання, своєчасна актуалізація навчальних програм та інструкцій.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі й студенти під час трудового та професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання і перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

На підприємствах на основі Типового положення, з урахуванням специфіки виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів.

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавець доручає організацію цієї роботи. Відповідальність за організацію та здійснення інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці покладається на роботодавця.

Перед перевіркою знань на підприємстві організовують заняття: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці здійснюється за тими нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до їх функціональних обов'язків. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування, залік або іспит.

Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, проходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Робота з підвищеною небезпекою - це робота в умовах впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників або така, де є потреба в професійному доборі, чи пов'язана з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів праці або технологічних процесів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров'ю, майну, навколишньому природному середовищу.

Головна мета всіх теоретичних та практичних навчань в галузі охорони праці - забезпечення здорових та безпечних умов праці на виробництві, розробка заходів щодо попередження нещасних випадків, профілактики виробничого травматизму й професійних захворювань.

Завдання системи навчання нормам і правилам охорони праці включають:

üреалізацію основних положень Конституції, Законів України та рекомендацій МОП щодо забезпечення охорони життя та здоровя працюючих на виробництві в процесі їх трудової діяльності;

üстворення безпечних та нешкідливих умов праці на кожному робочому місці;

üформування як у роботодавців, так і у працівників свідомого ставлення до безпеки праці та охорони оточуючого середовища;

üпідвищення ефективності використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів;

üпокращення рівня соціального захисту працюючих;

üвпровадження нових високоефективних систем управління охороною праці та вдосконалення вже існуючих з метою комплексного розвязання проблем в галузі охорони праці;

üзабезпечення органів державного управління та нагляду з охорони праці, служб охорони праці на підприємствах кваліфікованими спеціалістами з питань охорони праці;

üстворення сучасної ефективної системи підготовки та перепідготовки спеціалістів з охорони праці;

üстворення умов щодо підвищення ролі роботодавців у впровадженні нових та вдосконаленні вже існуючих систем управління охороною праці на виробництві;

üстворення на виробництві умов, які забезпечували би економічну зацікавленість як роботодавців, так і працівників щодо дотримання вимог з охорони праці та захисту навколишнього середовища;

üподальшої автоматизації та компютеризації роботи систем управління охороною праці.

Відповідальність посадових осіб і працівників галузі за порушення вимог трудової і технологічної дисципліни

Закон України «Про охорону праці» передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Відповідальність несуть посадові особи і працівники галузі, на яких покладено обовязки виконувати вимоги з охорони праці, безпеки праці та виробничої санітари, передбачені КЗпПУ (ст. 139, 159), законом «Про охорону праці», правилами внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємстві та іншими нормативними актами про працю.

Дисциплінарна відповідальність - це догана або звільнення з роботи, якщо вичерпані усі засоби впливу. Підставою до дисциплінарної відповідальності є невиконання своїх службових обовязків, порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці або дії спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду їх повноважень. Право накладати на винних осіб дисциплінарні стягнення має орган, який користується правом приймати працівників на роботу, або орган вищий за рангом. Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних службових осіб за порушення з охорони праці можуть порушувати органи державного контролю, спеціалісти служби охорони праці, а також органи прокуратури, зокрема у формі подання.

Для застосування дисциплінарного стягнення роботодавець має отримати від порушника письмове пояснення. При відмові дати пояснення складається акт за підписом особи, що була свідком цієї відмови. Дисциплінарна відповідальність застосовується не пізніше, ніж через один місяць з дня виявлення правопорушень і не пізніше шести місяців з дня його виявлення. За кожне правопорушення може встановлюватися лише одне дисциплінарне стягнення, яке оголошується в наказі й повідомляється під розписку працівника. Роботодавець може замість дисциплінарного стягнення передати справу на розгляд трудової комісії.

Адміністративна відповідальність - це накладання штрафу на службову особу не пізніше 2-х місяців з дня допущення правопорушення. Рішення про це має бути виконаним не пізніше трьох місяців з дня його прийняття. Згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення і Закону «Про охорону праці», адміністративна відповідальність встановлюється за порушення:

Øправил охорони праці в будівництві;

Øсанітарно-гігієнічних умов праці;

Øправил пожежної безпеки;

Øправил охорони атмосфери, ґрунтів, надр, лісів, водних ресурсів, рибних багатств;

Крім штрафів за учинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі стягнення: оплатне вилучення засобів, що були обєктом правопорушень; позбавлення спеціального права (наприклад, права водія); виправні роботи або адміністративний арешт. Якщо особа вчинила два або більше адміністративних правопорушень, стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при міських, районних і селищних радах, органи державного нагляду з охорони праці, пожежного і санітарного нагляду. За фактом скоєння правопорушення складається протокол, крім тих правопорушень, штраф за які береться на місці скоєння злочину, або розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або особа не хоче оскаржувати адміністративне стягнення. Постанова органу, який розглядав справу про адмінпорушення, може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення. Штраф має бути сплачений не пізніше 15 днів з дня вручення постанови про стягнення штрафу. В разі несвоєчасної сплати штрафу постанова надсилається для отримання суми штрафу у примусовому порядку. Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про адміністративне стягнення здійснюють органи, які винесли цю постанову.

Матеріальна відповідальність робітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах. Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є:

)наявність прямої дійсної шкоди;

)провина працівника (у формі наміру чи необережності);

)протиправні дії (бездіяльність) працівника;

)наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.

На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності всіх перелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної i дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не звільняє його від матеріальної відповідальності. При наявності в діях працівника, яким порушені правила охорони праці, ознак кримінального злочину, на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, а при відсутності таких ознак на нього покладається відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.

Неповнолітні особи є повноправною стороною трудової угоди i повинні нести майнову відповідальність за шкоду, що заподіяна з їх вини, нарівні з усім робітниками та службовцями, без притягнення до процесу відшкодування шкоди їх батьків (опікунів) чи осіб, що їх заміняють.

Ст. 130 КЗпПУ встановлює, що особа, яка заподіяла шкоду підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або полагодження пошкодженого майна при згоді на це власника.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена ст.ст. 271-275 КК України, що об'єднані в розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва». Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, передбачених вищезазначеними статтями КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до пяти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Санітарна характеристика умов праці за характерними професіями в галузі

Важливу роль у забезпеченні здоровя працюючих відіграє гігієна як профілактична наука та санітарія як її практичне втілення.

Гігієна - наука, що вивчає вплив оточуючого середовища на організм людини й суспільне здоров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних правил та заходів, що мають забезпечувати здорові санітарні умови та запобігати захворюванням. Складовою частиною загальної гігієни є гігієна праці, що вивчає вплив на організм чинників виробничого середовища з метою усунення їх несприятливої дії на здоров'я людини.

Практичне втілення гігієнічних нормативів у виробничу, побутову та інші сфери існування людини є завданням санітарії. Можливий вплив на працівників шкідливих виробничих чинників і розвиток професійних захворювань вивчає виробнича санітарія, яка розробляє систему організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм людини. Організаційні заходи передбачають правильну організацію робочого місця, дотримання відповідних режимів праці, навчання з питань охорони праці, а також постійний контроль та нагляд за виконанням робіт. Технічні заходи - це розробка та застосування спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту від небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Санітарно-гігієнічні умови праці визначають наявність фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних чинників. На людину як істоту соціальну впливає психогенний (інформаційний) чинник - через засоби масової інформації. Характер впливу цих чинників на організм людини, у реальному житті, залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, побуту, гігієнічної культури і виховання та всього того з чого складається життя. Оптимізація цих чинників на виробництві забезпечується гігієнічними нормативами та санітарними рекомендаціями.

Гігієнічний норматив - це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини. Обєктами гігієнічного нормування є чинники антропогенного походження (шум, пил, вібрація і ін.) і чинники природного середовища (мікроклімат, ультрафіолетове опромінення і ін.).

Граничнодопустимим нормативом шкідливих виробничих чинників вважається такий, який при щоденній роботі протягом 8 годин, впродовж усього робочого стажу не може викликати змін у стані здоров'я працівника або його нащадків.

Гігієнічні нормативи узагальнюються у спеціальних документах, що називаються санітарними нормами. Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, при контролюванні стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Умови праці - це сукупність чинників виробничого середовища, що впливають на здоровя та працездатність людини в процесі її діяльності. За більш повним визначенням, умови праці - складне суспільне явище, яке формується під впливом соціально-економічних, технічних, організаційних і природних чинників, які впливають на здоровя, працездатність людини, на її ставлення до праці та на якість життя. Чинники, які формують умови праці, умовно можна поділити на чотири групи:

Øсанітарно-гігієнічні елементи зовнішнього середовища: мікроклімат, шум, випромінювання, вібрація, освітлення і т. ін.; ця група чинників має конкретні, точно фіксовані рівні, значення та параметри;

Øпсихофізіологічні елементи: робоча поза і фізичні та нервово-психологічні навантаження; для більшості чинників цієї групи ще не існує загальних стандартних одиниць вимірювання;

Øестетичні елементи - оформлення робочого місця, засобів праці і т. ін.; показники цієї групи оцінюються за допомогою різних експертних оцінок;

Øсоціально-психологічні елементи визначають характер умов праці: тривалість робочого часу, режим праці та відпочинку, пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах, а також психологічний клімат, у якому відбувається трудовий процес; ці елементи оцінюють за допомогою соціологічних досліджень.

Праця - це функціональна діяльність людини, в результаті якої витрачається енергія мозку, нервів та мязової сили. Кількість мязової енергії, що витрачає людина при виконанні фізичної праці, визначають за кількістю теплоти, що виділяється організмом.

Трудова діяльність умовно поділяється на фізичну та розумову.

Фізична праця повязана з роботою мязів, до яких посилено припливає кров, що забезпечує надходження кисню та вилучення продуктів окислення за рахунок активної роботи серця та органів дихання. Для відновлення фізіологічних функцій організму до робочого рівня після фізичної праці необхідні відповідні перерви для відпочинку, які залежно від характеру роботи обґрунтовуються у законодавчому порядку.

Фізична праця має статичний та динамічний характер. Виконання фізичних навантажень при статичній роботі залежить від функціонального стану тих чи інших задіяних у роботі мязових груп, а при динамічній роботі крім цього - ще й від ефективного функціонування серцево-судинної і дихальної систем та їх взаємодії з іншими органами.

При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшуються енергетичні витрати, у меншій мірі ніж при динамічній роботі. Унаслідок довготривалих статичних навантажень мязової системи та відсутності умов для кровообігу статична праця стає причиною вираженої втоми. Від статично напруженої групи мязів в організмі швидко розвивається втома через наявність певного вогнища збудження в корі головного мозку.

Динамічна робота повязана з переміщенням тіла людини чи її окремих органів у просторі. Динамічні зусилля мають циклічний характер, унаслідок чого скорочення мязів через деякий проміжок часу чергується з їх відпочинком. Такий ритмічний характер роботи мязів сприяє повноцінному їх кровопостачанню і тому вони менше втомлюються.

Для розумової праці характерним є те, що мозок виконує не тільки координаційні функції, але є основним працюючим органом, що сприймає інформацію, створює нові функціональні звязки, нові умовні рефлекси, підвищує увагу, посилює память, напруження здорового та слухового аналізаторів. Напруженість органів чуття при розумовій діяльності може зростати до 10 разів, що зумовлює більш жорсткі вимоги до рівня шуму та інших шкідливих чинників.

Для розумової діяльності характерна мала рухливість, вимушена одноманітна поза, що зумовлює застійні явища у мязах ніг та окремих органах й погане постачання в мозку киснем. Розумова праця накладає на організм високі вимоги, інтенсивність праці погіршує гостроту зору, стійкість ясного бачення, збільшує час зорової моторної реакції та ступінь напруження уваги. Формальне завершення робочого дня не призводить до припинення професійно спрямованої розумової діяльності, що викликає стан втоми, а при її накопиченні перевтоми.

Оцінка умов праці базується на аналізі чинників виробничого середовища, в якому відбувається трудовий процес. Відомо три якісно відмінних функціональних стани організму, від яких залежить якісна і кількісна характеристика результатів праці та фізіологічних показників здоровя людини: нормальний; пограничний (між нормою та патологією); патологічний.

Наведені функціональні стани організму можуть проявлятися при різних видах як фізичної, так і розумової праці у несприятливих умовах. Залежно від виробничих умов у людини може сформуватися лише один з трьох наведених функціональних станів. Тому вони є критерієм для встановлення категорії важкості праці.

Види професійних захворювань, спричинені виробничими галузевими чинниками

Професійні хвороби - захворювання, у розвитку яких переважну роль відіграють несприятливі умови праці - шкідливі виробничі (професійні) фактори. Шкідливі виробничі фактори - це фактори середовища і трудового процесу, які можуть викликати професійну патологію, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних та інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров'я потомства.

Характер професійних хвороб визначається особливостями механізму дії на організм людини несприятливих факторів виробничого середовища, а також силою і тривалістю їх дії. Клінічні прояви часто не мають специфічних симптомів, і лише відомості про умови праці хворих дозволяють встановити приналежність виявленої патології до категорії професійних хвороб. Лише деякі з них характеризуються особливим комплексом симптомів, обумовленим своєрідними рентгенологічними, функціональними, гематологічними і біохімічними змінами.

Загальноприйнятої класифікації професійних хвороб не існує. Найбільше визнання одержала класифікація за етіологічним принципом. Виходячи з цього, виділено п'ять груп професійних захворювань:

) що викликаються дією хімічних факторів - гострі і хронічні інтоксикації, а також їх наслідки, що протікають з ізольованою або поєднаною поразкою різних органів і систем;

) що викликаються дією пилу - бронхіти, пневмоконіози, силікоз, силікатози, металоконіози, пневмоконіози електрозварників-газорізальників, шліфувальників і т. д.;

) що викликаються дією фізичних факторів - вібраційна хвороба; захворювання, пов'язані з дією контактного ультразвуку - вегетативний поліневрит; зниження слуху по типу кохлеарного невриту - шумова хвороба; захворювання, пов'язані з дією електромагнітних випромінювань і розсіяного лазерного випромінювання; променева хвороба; захворювання, пов'язані з зміною атмосферного тиску - декомпресійна хвороба, гостра гіпоксія; захворювання, що виникають при несприятливих метеорологічних умовах - перегрів, судорожна хвороба, вегетативно-сенситивний поліневрит; кесонна хвороба; висотна хвороба;

) що викликаються перенапруженням - захворювання периферичних нервів і мязів - неврити, радікулополіневріти, шийно-плечові плексити, вогетоміофаоцити, міофасцити; захворювання опорно-рухового апарату - хронічні тендовагініти, стенозуючі лігаментіти, бурсити, ерикондиліт плеча, деформуючі артроз; координативні неврози - писальний спазм, інші форми функціональних дискінезій; захворювання голосового апарату - фонастенія і органу зору - астенопія і міопія;

) що викликаються дією біологічних факторів: інфекційні і паразитарні - туберкульоз, бруцельоз, сап, сибірська язва, дисбактеріоз, кандидамікоз шкіри і слизистих оболонок, вісцелярний кандидоз і ін.

Поза цією етіологічною систематикою знаходяться професійні алергічні захворювання - кон'юнктивіт, захворювання верхніх дихальних шляхів, бронхіальна астма, дерматит, екзема і онкологічні захворювання - пухлини шкіри, сечового міхура, печінки, рак верхніх дихальних шляхів.

Розрізняють також гострі і хронічні професійні захворювання. Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає раптово, після одноразової дії щодо високих концентрацій хімічних речовин, що містяться в повітрі робочої зони, а також рівнів і доз інших несприятливих факторів. Хронічне професійне захворювання виникає в результаті тривалого систематичної дії на організм несприятливих факторів.

Вивченням патогенезу клінічних проявів і перебігу професійних хвороб, патогенетичним лікуванням, експертизою працездатності і реабілітацією хворих займається професійна патологія - клінічна дисципліна, яка відокремилась від загальної патології. Для правильної діагностики професійного захворювання особливо важливо ретельне вивчення санітарно-гігієнічних умов праці, анамнезу хворого, його «професійного маршруту», що включає всі види робіт, що виконувалися їм з початку трудової діяльності. Деякі професійні хвороби, наприклад силікоз, бериліоз, азбестоз, папілома сечового міхура, можуть виявлятися через багато років після припинення контакту з виробничими факторами. Достовірність діагнозу забезпечується ретельною диференціацією спостережуваною хвороби з аналогічними по клінічній симптоматиці захворюваннями непрофесійної етіології. Певною підмогою в підтвердженні діагнозу служить виявлення в біологічних середовищах хімічної речовини, що викликала захворювання. У ряду випадків лише динамічне спостереження за хворим впродовж тривалого терміну дає можливість остаточно вирішити питання про зв'язок захворювання з професією. Основним документом, який використовується при визначенні приналежності даного захворювання до числа професійних, є «Список професійних захворювань» з інструкцією по його застосуванню, затверджений МЗ України.

Запобіганням виникненню професійних захворювань може бути профілактика. Профілактика професійних хвороб полягає в систематичному поліпшенні умов праці та ліквідації шкідливо діючих факторів, зменшення їх дії до безпечного для здоров'я людини рівня тощо. З цією метою удосконалюють технологічні процеси, широко використовують санітарно-технічне обладнання, раціоналізують режим праці й відпочинку тощо. До числа найважливіших профілактичних заходів щодо охорони праці і профілактики професійних захворювань відносяться попередні (під час вступу на роботу) та періодичні огляди працюючих, тих що можуть в подальшому піддаватися дії шкідливих і несприятливих умов праці.

Усі вперше виявлені випадки професійних захворювань і отруєнь підлягають розслідуванню. Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідною установою (закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві.

Гігієнічне нормування умов праці за вібраційними чинниками

Гігієнічний норматив - це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини. Обєктами гігієнічного нормування є чинники антропогенного походження (шум, пил, вібрація і ін.) і чинники природного середовища (мікроклімат, ультрафіолетове опромінення і ін.).

Гігієнічні нормативи узагальнюються у спеціальних документах, що називаються санітарними нормами. Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, при контролюванні стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Вібрація як чинник шкідливості у виробничій діяльності зустрічається в багатьох технологічних процесах. Причиною виникнення вібрації може бути не зрівноваженість і незбалансованість частин механізмів, що обертаються чи здійснюють зворотно-поступальний рух. Вібрація - це коливальні процеси, що відбуваються у механічних системах. Найпростішою формою вібрації є гармонійні синусоїдні коливальні рухи.

Негативна дія вібрації відчувається тоді, коли не збігається центр ваги тіла та осі обертання, коли деформуються деталі внаслідок нерівномірного їх нагрівання, зносу або незадовільного технічного догляду за зєднувальними муфтами, підшипниками, обоймами і т. ін.

За спектральним складом умовно виділяють низьку й високочастотну вібрацію. Вібрація з частотою 16-32 Гц є низькочастотною, а з більшими частотами - високочастотною. За часовими характеристиками вібрація поділяється на постійну, рівень якої змінюється не більше як на 6 дБ за 1 хв, і непостійну, що за той же час змінюється більше ніж на 6 дБ.

Відчуття вібрації виникає тоді, коли людина дотикається до предметів, що коливаються під дією відповідних сил. Сила впливу вібрації і характер її дії на організм людини залежить від кількості поглинутої енергії, найбільш адекватним виразом якої є віброшвидкість. При вібрації виникають хвильові рухи з перемінним стискуванням або розтягуванням тканини людини чи частин її тіла. Людина краще переносить горизонтальні ніж вертикальні коливання вздовж осі тіла. Вібрація викликає в організмі людини реакцію аналогічну багатократному струсу мозку і є причиною функціонального розладу різних систем та органів.

Тіло людини можна розглядати як сполучення мас з пружними елементами. Під впливом коливань деяких частот на організм людини може виникати таке явище, як резонанс внутрішніх органів, вони починають поводитись як звичайні маятники. Для більшості внутрішніх органів власні частоти лежать в діапазоні 6-9 Гц, а в межах частот 25-30 Гц - резонанс голови відносно плечей. Систематична і тривала дія вібрації в резонансній чи близькій до неї зоні може бути причиною вібраційної хвороби.

Особливості дії вібрації визначаються частотними спектрами і максимальними рівнями енергії коливання. Місцева вібрація має найбільшу питому вагу серед професійних вібраційних хвороб. Місцева вібрація в діапазоні низьких частот викликає вібраційну патологію з переважним ураженням нервово-мязового, опорно-рухового апарату. Локальна вібрація широкого спектра (35-125 Гц) викликає судинні, нервово-мязові, кістково-суглобні та інші порушення різного ступеня. Погіршується постачання кінцівок кровю, порушується чутливість шкіри, відбувається закостеніння сухожилків, мязів, виникає сильний біль, відкладаються солі в суглобах рук і пальців, що призводить до деформації і зменшення їх рухливості. Низькочастотні вібрації призводить до захворювання через 8-10 років роботи з вібраційним обладнанням, а високочастотні вібрації - через 5 і менше років. Процес хвороби прискорюється в холодний та уповільнюється в теплий період року.

Під дією загальної вібрації виникають зміни у центральній і вегетативній нервовій системах, серцево-судинній системі, обмінних процесах, вестибулярному апараті, виникають спазми церебральних і периферійних судин. Унаслідок дії загальної вібрації на центральну нервову систему може розвиватися церебральна форма вібраційної хвороби. У бетонувальників виникає вона вже при стажі роботи менше трьох років. Ця хвороба порушує фізіологічні функції організму й проявляється у вигляді головного болю, запаморочення, нудоти, що настають без видимих причин. Важливу роль у розвитку вібраційної хвороби відіграють супутні чинники: мікротравматизація, переохолодження, великі статичні мязові навантаження та ін.

Ефективне лікування вібраційної хвороби може бути лише на ранніх стадіях захворювання. В особливо тяжких випадках в організмі настають незворотні зміни, що призводять до інвалідності та втрати працездатності.

За організаційними ознаками методи віброзахисту бувають колективні та індивідуальні. Колективні методи передбачають такі заходи:

üпослаблення енергії вібрації в джерелі її виникнення;

üпослаблення параметрів вібрації на шляху її розповсюдження від джерела збудження;

üорганізаційно-технічні;

üсанітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні.

Організаційно-технічні заходи передбачають:

Øзаміну операцій, що вимагають використання вібромашин дистанційним або автоматичним управлінням;

Øсвоєчасні планово-попереджувальні ремонти;

Øконтроль за вібраційними параметрами ручних машин не рідше ніж 1 раз на 6 місяців;

Основним технічним заходом є створення нових конструкцій машин, вібрація яких не виходить за безпечні межі.

Якщо визначеними методами зменшити шкідливу дію вібрації неможливо тоді змінюють параметри вібрації на шляху її порушення від джерела коливальної сили. Цього досягають шляхом зменшенням динамічних процесів, що спричиняються ударними або різкими прискореннями. Усунення дисбалансу мас, що обертаються, досягається збалансуванням.

Вібронебезпечними вважаються такі машини, які хоча б в одному з режимів експлуатації генерують вібрації, що вимагають забезпечення вібробезпечних умов праці.

Чинне місце в системі захисту працюючих займають вібропоглинання, вібродемпфування, віброізоляція та віброгасіння.

Вібропоглинання та вібродемпфування вібруючих конструкцій здійснюється за рахунок збільшення втрат енергії в коливальних системах. В якості вібродемпфування використовують матеріали, що мають велике внутрішнє тертя (магнітні сплави, мастики, гума та ін.). На конструкціях, що вібрують, шар пружновязких матеріалів збільшує у коливальній системі внутрішнє тертя. Віброізоляція - це єдиний засіб зменшення вібрації, що передається на руки від ручного механізованого інструмента. Для цього в коливальну систему вводиться пружний елемент, коефіцієнт пористості якого зменшується, коли збільшується сила натиску. Пружні елементи віброізоляторів і амортизаторів можуть бути гумово-металевими, гумовими, пружинними тощо. Для зменшення вібрації, що передається на робочі місця використовують спеціальні амортизуючи сидіння з пасивною пружинною ізоляцією з гумовим або іншим віброгасним покриттям. Кардинальним заходом віброгасіння загальної вібрації від потужних машин та агрегатів є розрахунок віброізоляцій них систем та фундаментів.

Важливим профілактичним заходом є правильна організація режиму праці осіб вібронебезпечних професій. Сумарний час контакту з вібруючим обладнанням має не перевищувати 2/3 тривалості робочого дня, а тривалість безперервної дії вібрації не повинна перевищувати 15-20хв.

Для роботи з вібруючими машинами й механізмами допускаються тільки ті працівники, які досягли 18 років, пройшли попередній медичний огляд, а в процесі роботи мають не рідше, ніж один раз на рік проходити періодичні огляди. До засобів індивідуального віброзахисту належать віброгасячі рукавиці та спеціальне взуття. Для захисту тіла використовують нагрудні пояси і спеціальні костюми з пружно-демпоруючих матеріалів.

Порядок забезпечення засобами індивідуального захисту працівників галузі

В системі профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці і зменшення професійних захворювань, важливу роль відіграють засоби індивідуального захисту. Засіб індивідуального захисту - це засіб, призначений для зменшення впливу на працівника шкідливих або небезпечних факторів.

Їх використання стає необхідним у тих випадках, коли виникають труднощі у забезпеченні безпеки технологічного процесу і виробничого обладнання існуючими технічними засобами, а також при контакті працюючих зі шкідливими чинниками для здоровя.

У повсякденній роботі на шкідливих виробництвах засоби індивідуального захисту використовуються як одна із ланок загального комплексу профілактичних заходів, а при аварійних, ремонтних або інших епізодичних роботах, вони стають основним заходом, що забезпечують безпечне виконання робіт.

Необхідність і порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту регламентується КЗпПУ, законом «Про охорону праці», постановами Міністерства праці і соціальної політики, державними стандартами та іншими нормативними документами. При цьому користуються Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, галузевими нормами безплатної видачі спецодягу, спецвзуття і захисних засобів та пристосувань. Відповідно до законодавчих і нормативних актів, засоби індивідуального захисту видаються безплатно за встановленими нормами залежно від умов і характеру праці.

Ефективність використання засобів індивідуального захисту визначається наступними основними вимогами:

)правильним вибором конкретної марки засобу індивідуального захисту;

)підтримуванням засобу індивідуального захисту справному стані;

)навченістю персоналу правилам користування засобами індивідуального захисту.

Мета використання засобів індивідуального захисту полягає у зниженні, до нормативного значення допустимих рівнів, шкідливих виробничих чинників або повного запобігання негативного впливу їх на організм людини. На відміну від колективних засобів захисту, засоби індивідуального захисту знаходяться безпосередньо на людині, тому не повинні негативно впливати на функціональний стан і працездатність людини.

Засоби індивідуального захисту залежно від призначення поділяються на:

ізолюючі костюми: пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри;

засоби захисту органів дихання: протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски;

спеціальний одяг: комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, кожухи, фартухи, нарукавники;

спеціальне взуття: чоботи, напівчоботи, черевики, напівчеревики, туфлі, калоші, боти, бахили;

засоби захисту рук: рукавиці, рукавички;

засоби захисту голови: каски, шоломи, берети, капелюхи;

засоби захисту обличчя: захисні маски, захисні щитки;

засоби захисту очей: захисні окуляри;

засоби захисту органів слуху: протишумові шоломи, протишумові навушники, протишумові вкладки (беруші);

запобіжні пристосування: запобіжні пояси, діелектричні килимки, наколінники, наголовники, налокітники, наплічники;

захисні дерматологічні засоби: мило, пасти, креми, мазі.

Відповідальність за своєчасне забезпечення засобами захисту і правильне їх застосування покладається на адміністрацію підприємства (роботодавця), яка має стежити за тим, щоб робітники під час роботи використовували засоби індивідуального захисту і не допускати їх до роботи з несправними засобами або без них, якщо їх видача обумовлена відповідними нормами.

Засоби індивідуального захисту застосовують в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту. Вони підлягають оцінці за захисними, фізіологічними та експлуатаційними показниками.

Засоби захисту органів дихання та слуху забезпечують ефективний захист людини від шкідливого впливу різних забруднень (пилу, газу, пари, аерозолей), які є в повітрі робочої зони та від нестачі кисню.

Слід зауважити, що необхідна безпека повинна забезпечуватись гігієнічним нормуванням з встановленням гранично допустимої концентрації або гранично допустимого рівня шкідливих факторів. Цьому сприяє ефективна загальнообмінна та місцева вентиляція, застосування водяного зрошування, запиленого повітряного середовища тощо.

Спеціальними засобами індивідуального захисту є протигази та респіратори. Ці засоби поділяються на фільтруючі та ізолюючі. Фільтруючі засоби забезпечують захист в умовах обмеженого вмісту шкідливих речовин. Ізолюючі засоби застосовують під час аварій та великих викидів шкідливих речовин в атмосферу.

Проблеми профілактики виробничого травматизму в галузі

Травматизм - це сукупність травм, які повторюються у тих чи інших конкретних контингентів населення відповідно до виробничих, побутових, спортивних, воєнних та інших обставин. Збіг обставин, за яких можливе травмування працюючих, розглядається як небезпечна подія.

Травма - це порушення анатомічної цілісності організму або його функцій унаслідок раптової короткочасної дії будь-якого зовнішнього чинника (механічного, хімічного, термічного та ін.), у результаті чого настає тимчасова або постійна втрата працездатності.

До травм на виробництві призводять небезпечні чинники. Виробничий чинник, дія якого на організм працюючого у відповідних умовах може призводити до травм або іншого раптового, різкого погіршення стану здоровя, називають небезпечним.

За характером пошкоджень травми бувають легкі, тяжкі і смертельні. Ступінь тяжкості нещасного випадку встановлюють лікарі лікувальних закладів, де потерпілі перебувають на лікуванні. Легким називається нещасний випадок, що призводить до незначної втрати працездатності, яка відновлюється без суттєвих змін у стані здоровя потерпілого. Тяжким називається випадок, який призвів до довгострокової втрати працездатності й закінчився переходом потерпілого на тимчасову чи постійну інвалідність. Наслідком нещасного випадку може настати смерть потерпілого або гостре захворювання, яке також може призвести до смертельного випадку.

В системі профілактики виробничого травматизму й професійних захворювань має бути аналіз причин, що їх зумовлюють, та особливий контроль і нагляд за травмонебезпечними ділянками робіт та параметрами виробничого середовища. У виробничій сфері рівень травматизму взаємоповязаний з технологічними процесами, обладнанням, а також науково-обґрунтованою організацією виробництва та ергономічною організацією робочого місця. Статистика свідчить про те, що більшість виробничих травм в межах держави трапляється через ігнорування та нехтування працюючими елементарних вимог правил і норм безпеки під час виконання робіт.

В процесі розслідування й аналізу нещасних випадків встановлено, що переважна більшість їх (до 80%) трапляється не з технічних чи технологічних причин, а через неправильну організацію праці та дію людського чинника. Щоб достовірно визначити причини, які зумовлюють виробничий травматизм і захворювання професійного характеру, аналізують взаємозвязок людини з елементами конкретного виробничого середовища.

У виробничому середовищі людина вступає в контактні виробничі відносини через засоби і предмети праці між якими існує прямий і зворотній зв'язок. Засоби праці через управління ними людиною впливають на предмет праці, який якісно змінюється або ж змінює своє положення в просторі. Наприклад, машиніст розробляє екскаватором ґрунт, вантажить його на машини, чим змінює його положення у просторі. Однак і засоби праці одночасно впливають на людину, так машиніст при розробці слабких ґрунтів може отримати травму через перекидання екскаватора і т. д.

Отже, у виробничій сфері в процесі взаємодії виробничих елементів на організм людини діють як засоби, так і предмети праці, а відтак організаційні і технічні чинники, а також чинники особистого характеру, що стосуються дотримання технологічної та трудової дисципліни. Дослідженням причин виробничого травматизму і професійних захворювань встановлено таку їх класифікацію: організаційні причини; технічні причини; санітарно-гігієнічні причини; психофізіологічні; економічні причини.

До організаційних причин належать: неправильна організація праці або робочого місця, відсутність інструктажів, порушення технологічного режиму чи трудової дисципліни, відсутність інструкцій з безпеки праці, неузгодженість у діях, відсутність проектів виробництва робіт, а також нагляду й контролю за виробничою діяльністю, відсутність засобів захисту, спецодягу та ін.

До технічних причин належать: проектні і конструктивні недоліки, невідповідність обладнання, транспортних та енергетичних пристроїв вимогам безпеки, недосконалість конструкцій машин, блокувальних систем, сигналізації, неправильний режим технологічного процесу, недосконале його виконання, відсутність інженерних розрахунків та ін.

До санітарно-гігієнічних причин належать: підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатнє освітлення, підвищені рівні шуму і вібрації, незадовільні мікрокліматичні умови, наявність різних випромінювань вище допустимих значень, порушення правил особистої гігієни та ін.

До психофізіологічних причин належать: невідповідність умов праці анатомо-фізіологічним і психологічним характеристикам організму людини, незадовільний психологічний клімат в колективі, хворобливі стани, високий ступінь ризику, вживання алкоголю, втома та ін.

До економічних причин належать: низький рівень зарплати, неритмічність роботи, прагнення до виконання понаднормованої роботи, робота за сумісництвом чи на двох різних підприємствах та ін.

Така класифікація причин виробничого травматизму є досить умовною. Причинами виробничого травматизму та професійних захворювань, як показують результати розслідування, слід вважати групу взаємодіючих чинників, що повязані з організацією виробничої діяльності яка може спричиняти різний негативний вплив на організм людини. Здебільшого, виробничі нещасні випадки та професійні захворювання носять не однопричинний, а багатопричиннй характер.

Заходи щодо профілактики виробничого травматизму. Застосування запобіжних та блокувальних пристроїв

З метою профілактики виробничого травматизму в галузі, передбачається проведення системи організаційних і технічних заходів, що запобігають діям шкідливих та небезпечних виробничих чинників на організм людини.

Під організаційними заходами розуміють правильну організацію праці та робочих місць, дотримання відповідного режиму праці та відпочинку, проведення якісного навчання та інструктажів. Сюди слід віднести: постійний нагляд і контроль за дотриманням вимог законодавчих актів, огородження обєктів, небезпечних зон, облаштування проходів і проїздів, забезпечення системи освітлення та санітарно-побутового обслуговування працюючих та ін.

Під технічними заходами розуміють заходи з виробничої санітарії та техніки безпеки. Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-технічні заходи, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників. Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі і технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; зниження рівнів шуму та вібрації; встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування тощо.

До заходів з техніки безпеки належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; механізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних пристосувань, автоматичних блокувальних засобів; впровадження систем автоматичного регулювання, принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів та ін.

Для ліквідації небезпечного виробничого фактора у джерелі його утворення служать запобіжні засоби. Запобіжні пристрої призначені для зупинки (відключення) обладнання у випадках, коли певний контрольований параметр (тиск, температура, електрична напруга тощо) може з різних причин у процесі роботи виходити за встановлені межі, створюючи при цьому аварійну ситуацію. Запобіжні пристрої потрібні для попередження аварій і поломок окремих частин обладнання і повязаною з цим небезпекою травматизму. При порушенні встановлених параметрів запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, відключаючи відповідне обладнання чи його вузол.

Запобіжні пристрої надзвичайно різноманітні по призначенню і конструктивному устрою і встановлюються майже на всіх видах обладнання. Запобіжними пристроями можуть бути муфти, обмежувачі вантажопідйомності, зрізні штифти та шпильки, регулятори частоти обертання (для запобігання механічним перевантаженням устаткування), кінцеві вимикачі, упори, спеціальні пристрої для зупинення рухомої частини обладнання (для запобігання переміщенню частин машин за встановлені межі), запобіжні пластини (на різних гідравлічних та пневматичних системах), пружинні і гідравлічні обмежувачі вантажопідйомності (на підйомних кранах).

У випадку відсутності захисного пристрою для відімкнення чи попередження можливості появи джерела небезпеки використовуються блокувальні пристрої. Блокування дозволяє виключити можливість проникнення людини в небезпечну зону чи ліквідувати небезпечний фактор при проникненні людини в небезпечну зону. Блокувальні пристрої поділяються на механічні, електричні, фотоелементні, радіаційні, пневматичні, гідравлічні та комбіновані. Блокувальні пристрої за конструктивним виконанням поділяють на муфти, штифти, клапани, шпонки, мембрани, пружини, сильфони і шайби.

Блокувальні пристрої призначаються, наприклад, в конструкціях машин для запобігання аваріям. За допомогою блокувального пристрою можна: призупинити роботу певного приводу, якщо з нього знято огородження, запобігти відкриттю дверей у приміщенні з високою концентрацією шкідливих речовин, якщо в ньому вийшла з ладу вентиляція тощо.

Причини пожеж на галузевих обєктах

Причинами виникнення пожеж на галузевих обєктах можуть бути конструктивні недоліки та порушення експлуатації систем опалення, електрообладнання та електроустаткування, інженерних комунікацій, дефекти обладнання; організаційні порушення режимів технологічних процесів, похибки при виконанні технологічних процесів, необережні дії персоналу та низький рівень їх кваліфікації, порушення правил поводження з вогнем і т. д.

Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це недопустимо з точки зору вимог пожежної безпеки. Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник.

Всі причини пожеж можна обєднати у дві великі групи, що повязані:

група - з недопустимою, з точки зору пожежної безпеки, появою горючого середовища в умовах, де є джерело вогню (розрив трубопроводів в котельнях, що працюють на рідкому паливі, підтікання паливних ліній, аварійний стан обладнання, викиди бітуму при варінні і т. д.);

група - з недопустимою появою джерел вогню при наявності горючої суміші і окисника.

До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж на обєктах можна віднести:

недосконалість технологічних процесів;

порушення режимів роботи технологічного та інженерно-технічного обладнання;

недоліки монтажу та порушення експлуатації електрообладнання, електропроводки, електроапаратури;

недоліки в облаштуванні та обслуговуванні опалювальних систем;

недопустиме підвищення температури речовин, що обробляються до температури самозаймання;

розряди блискавки, занесення високих потенціалів у виробничі приміщення;

накопичення електростатичних розрядів;

поява горючого середовища в умовах, де є джерело займання;

недбале ставлення до вимог нормативних документів та до своїх обовязків;

незнання правил та норм пожежної безпеки, низький рівень кваліфікації;

необережне поводження з вогнем;

навмисний підпал та ін.

Тяжкість впливу негативних та шкідливих чинників, повязаних з пожежами, зумовлена зростанням енергонасиченості виробництв, збільшенням щільності інженерних комунікацій, підвищенням рівня температур та тиску в технологічному устаткуванні, що збільшує масштабність пожеж та тяжкість їх наслідків. Причиною зростання жертв на пожежах стає те, що технічні можливості державної пожежно-рятувальної служби значно відстають від сучасних вимог щодо засобів пожежогасіння та рятування людей.

Процес неконтрольованого горіння супроводжується появою у навколишньому середовищі значної кількості токсичних речовин, небезпечних та шкідливих для організму людини, що знаходяться в зоні його впливу.

Небезпеку для організму людини в умовах пожежі становлять:

üвідкрите полумя - температура пожежі становить 1100-1300°С. Тривалість часу, протягом якого людина може переносити критичні температури становить 10-15 секунд;

üнаявність токсичних продуктів горіння - за токсичністю продуктів горіння матеріали поділяються на надзвичайно небезпечні; високо небезпечні; помірно небезпечні і мало небезпечні;

üоксид вуглецю - спричиняє найбільшу кількість жертв через те, що червоні кровяні тільця втрачають здатність забезпечувати організм людини киснем через створення в організмі карбоксігемоглобіну;

üдим - втрата видимості через задимлення створює загрозу для евакуації людей, особливо якщо матеріали мають високу димоутворюючу здатність;

üнизька концентрація кисню - небезпечним під час пожежі є концентрація кисню до 14-16%. При 10-12% смерть настає протягом кількох хвилин.

üнагріте повітря - вдихання розігрітого до 60°С повітря призводить до некрозу верхніх дихальних шляхів та опіків легеневої тканини. Вдихання нагрітого під час пожежі повітря понад 100°С призводить до втрати свідомості, а відтак загибелі вже через декілька хвилин.

üруйнування будівельних конструкцій, які в умовах пожежі втрачають вогнестійкість і міцність, що призводить до травмування чи загибелі людей.

Аналіз можливих небезпечних і шкідливих чинників в умовах пожежі допомагає розробити структуру заходів щодо забезпечення ефективного функціонування системи пожежної безпеки для кожного конкретного виробничого обєкту.

Профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху.

Список використаної літератури

1.Закон України «Про охорону праці» від 21.11.2002р.

.Закон України «Про пожежну безпеку», - К., 1994.

.Кодекс законів України про працю. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 1040с.

.Рекомендації щодо побудови системи управління охороною праці на виробництві, затверджені Наказом МНС України 27.06.2006 № 398

.Гандзюк М.П. Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник / За ред. Гандзюка М.П. - К.: Каравела, 2003. - 405с.

.Грищук М.М. Основи охорони праці: Підручник. М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Острозька академія». - К.: Кондор, 2005. - 238с.

.Лапін В.П. Основи охорони праці: Навчальний посібник. - Львів: ЛБІ НБУ, 2004. - 142с.

.Москальова В.М., Филипчук В.Л., Кусковець С.Л., Турченюк В.О. Охорона праці у питаннях і відповідях: Навч. посібник / За редакцією Москальової В.М. - Рівне: НУВГП, 2011. - 444с.

.Охорона праці в Україні: Нормативні документи / Упоряд. О.М. Роїна, Ред. О.А. Кривенко. - 2-ге вид., випр. і доповн. - К.: КНТ, 2006. - 418с.

.Ярошевська В.М. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник. - Київ: ВД «Професіонал», 2004. - 286с.

11.<http://pidruchniki.ws/1584072038897/bzhd/ohorona_pratsi_-_moskalova_vm>

.<http://studentbooks.com.ua/content/view/1327/76/>

Похожие работы на - Загальні вимоги до побудови системи управління охороною праці в певній галузі. Проблеми профілактики виробничого травматизму

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!