Фінансово-господарська діяльність ТОВ 'Чернівці Поліхімбуд'

Фінансово-господарська діяльність ТОВ 'Чернівці Поліхімбуд'

Вступ

На сьогодні в Україні відбувається інтенсивний і досить стрімкий розвиток ринкових механізмів, що вимагає від підприємств та фірм детального дослідження впливу всіх елементів системи господарювання та їх впливу на розвиток підприємництва загалом в державі.

Виявлення ключових аспектів щодо оцінювання стану та динаміки функціонування підприємств стає однією з актуальних проблем в економічній практиці та науці. Важливою складовою цієї проблеми є аналіз стану досліджуваного підприємства як частини економічної системи.

Об’єктом дослідження, в межах проходження економічної практики, є фінансово-господарська діяльність ТОВ «Чернівці Поліхімбуд».

Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають у результаті управління фінансами на підприємстві з метою підвищення ефективності діяльності фірми.

Метою дослідження є практичне вивчення, задля закріплення теоретичних знань, фінансової діяльності суб’єкта господарювання, розгляд відносин, що виникають в процесі її здійснення на підприємстві, форм та методів організації, що застосовуються на досліджуваному об’єкті. Основними завданнями, що уможливлять досягнення мети є наступні:

дослідження сутності фінансової діяльності суб’єкта господарювання, закріплення та розширення теоретичних знань зі спеціальності;

ознайомлення з законодавчим забезпеченням фінансово-господарської діяльності та змінами, що в ньому відбулись;

ознайомлення з роботою підприємства та його фінансового відділу;

дослідження фінансових відносин та набуття практичних навичок у межах передбачених тем звіту;

аналіз фінансової діяльності підприємства, виявлення її слабких та сильних сторін.

Для досягнення поставленої мети і завдань необхідно розглянути такі теми:

основи фінансової діяльності підприємства;

особливостей фінансування підприємств різних форм організації;

формування власного капіталу підприємства;

внутрішні джерела фінансування підприємства;

дивідендна політика підприємства;

фінансування підприємства за рахунок запозичених ресурсів;

фінансова діяльність на етапі реорганізації підприємства;

фінансове інвестування підприємства;

оцінювання вартості підприємства;

фінансова діяльність підприємства у сфері зовнішньоекономічних відносин;

фінансовий контролінг на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд».

Базою дослідження є ТОВ «Чернівці Поліхімбуд». Товариство з обмеженою відповідальністю здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, положень міжнародних угод України та Статуту, затвердженого установчими загальними зборами учасників ТОВ (Протокол №1 від 15 лютого 2008 року), внутрішніх Положень, правил процедур, регламентів та ін. ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» знаходиться за адресою: 58000, Україна, м. Чернівці, вул. Севастопольська, 36. Місцезнаходження Товариства є його юридичною адресою.

Основні види діяльності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» - виробництво піноблоку, виготовлення інших будівельних матеріалів, деталей та сумішей. Також до діяльності підприємства належать оптова та роздрібна торгівля, цивільне та промислове будівництво, здійснення операцій з металобрухтом. Власний капітал підприємства складає 2126 тис. грн., статутний фонд підприємства складає 28685 тис. грн.

На підприємстві проводиться цілеспрямована i вдумлива робота по покращенню умов праці працівників, вдосконаленню їх оплати та підвищенню матеріальної зацікавленості кожного члена колективу. Фінансово-економічні показники діяльності підприємства будуть досліджені в наступних розділах звіту.

Отже, в даному звіті проведемо дослідження основ фінансової діяльності підприємства, особливостей фінансування підприємства різних форм організації, формування власного капіталу підприємства, внутрішні джерела фінансування, дивідендну політику, фінансування за рахунок запозичених ресурсів, фінансову діяльність на етапі реорганізації, фінансове інвестування, оцінювання вартості підприємства, фінансову діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин, фінансового контролінгу на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд».

На основі досліджуваних показників сформуємо висновки та пропозиції, дані оформимо у вигляді таблиць. Для проведення аналізу користуватимемося додатками, використовуючи їхні дані.

1. Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей. По суті це практична фінансова робота, яка забезпечує життєдіяльність підприємства та поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;

мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність здійснюється за допомогою фінансового механізму - це сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення власних потреб розширеного відтворення на прибутковій основі.

Є такі елементи фінансового механізму:

фінансові методи (прогнозування, планування, оподаткування);

фінансові важелі (податки, кредит, інвестиції, санкції, лізингові платежі);

правове забезпечення (конституція, Закони України, Постанови КМУ, Укази президента);

нормативне забезпечення (інструкції, нормативи, методичні вказівки);

інформаційне забезпечення (статистична, фінансова звітність, а також дані одноразових обстежень).

Фінансова діяльність на підприємстві здійснюється постійно, має стабільний характер та ґрунтується на таких принципах:

фінансова самостійність;

зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності;

самофінансування;

відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності;

відокремленість засобів основної та інвестиційної діяльності;

поділ капіталу підприємства на оборотний та необоротний;

поділ джерел фінансування капіталу на власні та позикові;

контроль за результатами діяльності підприємства;

наявність цільових фондів грошових засобів.

Фінансова політика - це сукупність заходів з організації і використання фінансових ресурсів для досягнення стратегічної мети підприємства та задоволення виробничих і соціальних потреб.

Фінансування - це процес залучення фінансових ресурсів для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою отримання прибутку.

Фінансування може здійснюватися у такий формах:

самофінансування (відкрите, приховане);

кредитне;

бюджетне.

За джерелами утворення фінансування буває:

внутрішнє: внески учасників пов’язані із збільшенням статутного капіталу, шляхом вкладення грошових коштів, матеріальних цінностей, інших необоротних активів; амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів; затрати, що відносяться на капітальний ремонт в частині яка іде на збільшення вартості основних засобів; збільшення власного капіталу за рахунок до оцінки основних засобів; чистий прибуток;

зовнішнє: проводиться на фінансування ринку який складається з позикового ринку та ринку ЦП; Позичковий ринок - це сфера дії комерційних банків де фінансування потреб підприємства здійснюється шляхом отримання кредитів. Ринок цінних паперів - забезпечує фінансування потреб підприємства шляхом залучення фінансових ресурсів на довгостроковий і короткостроковий період.

Як ми бачимо зі статуту ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» (додаток 1) дане підприємство здійснює свою діяльність саме на комерційній основі. Даний метод господарювання передбачає постійне порівняння понесених витрат і результатів діяльності, його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних втрат капіталу і мінімального ризику. Він заснований на принципах повної юридичної та господарської відокремленості, самоокупності, самофінансування, прибутковості, фінансової відповідальності.

У реалізації завдань підприємство покладається на власні кошти в більшій мірі та залучені інвестиції, ніж на позикові кошти. Велика увага приділяється отриманню прибутку, як основного джерела збільшення власного капіталу та критерію ефективності діяльності.

ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є юридичною особою, статутною діяльністю якого є (додаток 1):

виробництво піноблоку;

виготовлення інших будівельних матеріалів, деталей та сумішей;

вирощування сільськогосподарської продукції;

торговельна діяльність у сфері оптової та роздрібної торгівлі;

виробництво та реалізація продукції виробничо-технічного призначення;

виробництво будівельних деталей з деревини і плит на деревній основі;

здійснення операцій з металобрухтом;

надання складських послуг;

цивільне та промислове виробництво;

заготівля, переробка та реалізація деревини та продукції переробки

деревини;

виробництво та реалізація продуктів харчування;

заготівля та переробка вторинної сировини;

надання платних посередницьких, агентських, комісійних, маркетингових,

інформаційно-консультаційних послуг;

операції з нерухомістю;

рекламна діяльність;

видавнича діяльність;

інша діяльність, яка не заборонена законом (додаток 1).

Організаційну структуру підприємства можна відобразити за допомогою схеми. (Рис.1.1):

Рис. 1.1 - Організаційна структура ТОВ «Чернівці Поліхімбуд»

Фінансова робота - це діяльність в господарській практиці, яка спрямована на забезпечення виробництва необхідними фінансовими ресурсами і здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни. Вона дуже різноманітна, але її умовно можна згрупувати за напрямками таким чином:

фінансове прогнозування та планування;

аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Завдання фінансової діяльності на підприємстві покладено на фінансовий відділ (на даному підприємстві це бухгалтер), який здійснює фінансову роботу. Напрямами фінансової роботи є:

фінансове планування: визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення стабільної виробничо-господарської діяльності та можливість отримання таких коштів. Кожне підприємство здійснює свою діяльність відповідно до фінансового плану;

оперативна, поточна фінансова економічна робота: постійна робота з споживачами продукції стосовно розрахунку за реалізовану продукцію, надані послуги, своєчасні розрахунки з постачальниками за поставленні ТМЦ, забезпечення своєчасної сплати податків та інших обов’язкових платежів;

аналіз і контроль виробничо-господарської діяльності: це діагноз фінансового стану підприємства, що дає можливість визначити недоліки та прорахувати, виявити і мобілізувати внутрішні резерви, збільшити доходи та прибуток, зменшити витрати на виробництво і в цілому покращити фінансовий стан підприємства.

Аналітична робота здійснюється за двома напрямами:

) аналіз фінансових результатів та рентабельності: аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, аналіз фінансових результатів від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності. Аналіз та оцінка використання чистого прибутку, аналіз впливу інфляції на фінансові результати;

) аналіз фінансово-майнового стану підприємства: аналіз та оцінка динаміки майна підприємства, ліквідності, платоспроможності, комплексний аналіз, аналіз кредитоспроможності, рейтингова оцінка підприємства.

Фінансові служби покликані виконувати наступну функції:

розробляти поточні, оперативні та стратегічні плани та інші планово-фінансові документи;

виконувати розрахунки і на їх основі вносити пропозиції керівництву щодо розподілу наявних фінансових ресурсів між структурними підрозділами та службами підприємства;

здійснювати пошук резервів збільшення прибутку з метою забезпечення фінансування капітальних вкладень;

здійснювати контроль за виконанням показників фінансового плану і за недопущення не продуктивних витрат фінансових ресурсів;

організація партнерських відносин з фінансово-кредитними установами;

організація поточного контролю за надходженням коштів від реалізації продукції та контроль за вирішенням конфліктних ситуацій в сфері розрахунків з постачальниками і споживачами;

організовувати всю роботу по виконанню фінансових зобов’язань перед бюджетом, партнерами та колективами підприємства;

аналізувати фінансово-господарську діяльність поряд з іншими економічними службами.

Основним документом, що регулює відносини працівників із підприємством є посадові інструкції, що розробляються спеціалізованими органами та регулюють права та обов’язки працівників підприємства, що розподіляються відповідно до специфічності та обсягу робіт, які покладено на відповідну посаду.

Фінансову роботу на підприємстві здійснює бухгалтер. Його функціональними обов’язками є (додаток 8):

. Здійснює контроль за ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

. Забезпечує раціональну організацію обліку і звітності в установі на основі централізації та автоматизації обліково-обчислювальних робіт, прогресивних форм і методів бухгалтерського обліку і контролю, розроблення і здійснення заходів, які направлені на додержання фінансової дисципліни і зміцнення матеріально-технічної бази установи.

. Складає баланс установи (основні засоби та інші позаоборотні активи, запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки та інші активи, власний капітал, розрахунки, доходи, витрати).

. Організує та контролює складання розрахунків щодо використання власних коштів в установах, затрат на виробництво, платежів до бюджету, своєчасність і правильність складання звітності.

. Здійснює контроль за додержанням порядку оформлення первинних та бухгалтерських документів, розрахунків і платіжних зобов’язань, витрачанням фонду оплату праці, встановленням посадових окладів, за проведенням інвентаризацій основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів, розрахунків, перевірок організації бухгалтерського обліку і звітності, документальних ревізій у підрозділах підприємства.

. Організує складання щомісячного бухгалтерського обліку, квартальних та річних бухгалтерських звітів (за результатами інвентаризації).

. Вживає заходів щодо запобігання нестач, незаконного витрачання коштів і товарно-матеріальних цінностей, порушень фінансового та господарського законодавства.

. Веде роботу, яка направлена на забезпечення суворого додержання штатної, фінансової і касової дисциплін, кошторисів доходів і витрат, додержання законності списання з бухгалтерських балансів дебіторської заборгованості, нестач та інших втрат.

. Стежить за зберіганням бухгалтерських документів, оформленням і здаванням їх за встановленим порядком до архіву.

. Бере участь у роботі з удосконалення планової та облікової документації, в організації впровадження засобів автоматизації обліково-обчислювальних робіт.

. Забезпечує на основі даних первинних документів і бухгалтерських записів своєчасне складання бухгалтерської та податкової звітності, подання її за встановленим порядком відповідним органам.

. Надає методичну допомогу працівникам підрозділів підприємства з питань бухгалтерського обліку, контролю, звітності та економічного аналізу.

. Повідомляє керівнику установи про всі виявлені недоліки в роботі бухгалтерії, структурних підрозділів з обов’язковим поясненням причин їх виникнення, а також з пропозиціями щодо їх усунення.

. Керує працівниками бухгалтерії установи.

. Встановлює службові обов’язки для підпорядкованих йому працівників та вживає заходів для забезпечення їх виконання.

. Розробляє і складає наказ про облікову політику установи.

Для виконання своїх функцій щодо управління фінансовими ресурсами і контролю за їх раціональним використанням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки і на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства щодо ефективного розподілу наявних фінансових ресурсів між виробничими підрозділами та функціональними службами.

Діяльність підприємства передбачає участь його у широкому колі фінансових відносин. Фінансові відносини - відносини, що виникають між суб’єктами з приводу формування та ефективного використання фінансових ресурсів.

Об’єктом фінансових відносин можуть виступати: вартість виготовленої продукції, робіт чи наданих послуг, виручка, відшкодування витрат, прибуток, що формується, а також всі грошові надходження та нагромадження підприємства. Всі ці елементи можна об’єднати поняттям фінансові ресурси.

Суб’єктами фінансових ресурсів виступають: держава, саме підприємство, його робітники та службовці, власники та акціонери, інвестори, фінансово-кредитні установи, інші підприємства та контрагенти. Всі фінансові відносини відповідно можна згрупувати на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові відносини підприємства можна графічно зобразити на рис. 1.2.

Отже, система зовнішніх відносин підприємства включає наступні відносини:

з державою - з приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів в рамках законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування загальнодержавних цільових та позабюджетних фондів та використання даних державних фондів грошових коштів, виконання державних інвестиційних програм;

Рис. 1.2 - Схема зовнішніх відносин підприємства

з постачальниками, підрядниками, і покупцями та ін. - з приводу виконання господарських договорів та зобов’язань, реалізації продукції, отримання виручки, здійснення платіжних розрахунків;

із засновниками - з приводу використання отриманого прибутку;

між суб’єктами підприємницької діяльності у зв’язку з інвестуванням в статутні фонди інших підприємств та у цінні папери і одержанням від даних операцій доходу у вигляді відсотків, дивідендів;

з банками - у зв’язку з проведенням розрахунків з іншими суб’єктами, одержанням і погашенням кредитів, сплатою відсотків по них, виникненням депозитних відносин; банком, що здійснює обслуговування розрахункових операцій підприємства є АТ «Укрсиббанк».

з страховими компаніями - при внесенні страхових внесків і одержання відшкодувань за різними видами страхування.

За останні роки діяльності підприємства сформувалися основні споживачі промислової продукції на Україні: ТзДВ «Чернівецька ПМК №76», ТОВ «Ларіпласт», ТОВ «Алтек», ТОВ «Боянівка», ТОВ «Фенікс Інвест», ПП «Центр Світлиця».

Постачальниками, що співпрацюють з ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є: ТОВ «Текстильінвест», ЧФ ПАТ «Укртелеком», ТОВ «Епіцентр», ТОВ НВП «Містім», ТОВ «Кондр-Пласт», КП Компанія «Мінос», Укрзалізниця, ПП «Фірма «Аудит-Центр Плюс», ТОВ «Інвайд», ТОВ «Боянівка».

До системи внутрішніх відносин підприємства, в свою чергу, включають відносини між підприємством та:

його засновниками - з приводжу формування статутного фонду, його використання, отримання частини прибутку на вкладений капітал;

його структурними підрозділами - з приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування необоротних та оборотних активів;

всередині самого підприємства - з приводу розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні;

його працівниками - з приводу формування фонду оплати праці, матеріального заохочення та стимулювання використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів.

За даними звіту про фінансові результати та звітів про основні показники діяльності підприємства (додатки 10, 11, 12, 13) проаналізуємо основні показники діяльності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» у вигляді таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Основні техніко-економічні показники ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+, - )
1	2	3	4
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	383,5	812,5	429
Валовий прибуток, тис. грн.	52,8	318,3	265,5
Чистий прибуток, тис. грн.	-201,3	187,7	389
Рентабельність продукції, %	-60,8	38,0	98,8
Фонд оплати праці, тис. грн.	14	19	5
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	330,9	494,2	163,3
Дебіторська заборгованість, тис. грн.	313	404	91
Кредиторська заборгованість, тис. грн.	59	100	41
Необоротні активи, тис. грн.	1028	998	-30
Оборотні активи, тис. грн.	823	1354	531
Поточні зобов’язання , тис. грн.	89	226	137
Власний капітал, тис. грн.	1762	2126	364

Згідно з даними таблиці бачимо, що усі з проаналізованих показників, окрім необоротних активів, мають тенденцію до зростання. Зокрема, обсяг реалізації зріс на 429 тис. грн., валовий прибуток - на 265,5 тис. грн., чистий прибуток збільшився на - на 389 тис. грн.. Собівартість реалізованої продукції зросла на 163,3 тис. грн., дебіторська заборгованість - на 91 тис. грн., і становила 404 тис. грн.. Сума кредиторської заборгованості збільшилася на 41 тис. грн. Сума необоротних активів зменшилась на 30 тис. грн., а оборотних навпаки, збільшилась на 531 тис. грн. Поточні зобов’язання на кінець звітного період, порівняно з минулим зросли, і становили 226 тис. грн., а власний капітал - 2126 тис.грн.

Таким чином, можна відзначити, що підприємство ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» на даному етапі свого розвитку знаходиться в процесі нового, якісного переозброєння, що однозначно в перспективі підвищить не тільки його рейтинг, а й збільшить в значній мірі дохід. Можна стверджувати, що фінансова діяльність має вирішальний вплив на процеси генерування вартості підприємства. Так, оптимізація структури капіталу веде до зменшення затрат на його залучення і створює фінансову базу для успішної операційної та інвестиційної діяльності.

Важливу роль відіграє організація фінансової роботи, яка забезпечує раціональне ведення фінансової діяльності суб’єкта господарювання, контроль за порушенням її балансу та коригування недоліків фінансової роботи підприємства, у якій відображається і результат виробничої діяльності.

Раціональне ведення фінансової роботи дозволяє аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, передбачає виконання планових завдань по прибутку, обсягах виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства. Товариство є учасником широкого кола фінансових відносин, які спричиняють рух фінансових ресурсів на ньому, утворюючи зовнішні та внутрішні грошові потоки.

2. Особливості фінансування підприємств різних форм організації бізнесу

Під фінансуванням розуміють процес залучення фінансових ресурсів для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою прибутку.

При створенні нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого необхідно вибрати найприйнятнішу з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форму ведення бізнесу.

Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватні, засновані на власності фізичної особи;

колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

Існує тісний зв'язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення.

Основні чинники, що впливають на вибір форми організації бізнесу:

рівень відповідальності власників та їх кількість;

можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним;

можливості фінансування;

умови передачі права власності та правонаступництво;

умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу;

накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу;

законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.

Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, до яких належать:

Асоціації - договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорації - договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників.

Консорціуми - тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталів для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту.

Концерни - статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи (без створення юридичної особи) - громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законодавством у правоздатності або дієздатності. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили. Фізична особа - власник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківський позичок. Оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли у приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті отриманих збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів. Сплачує усі податки, передбачені законом для суб’єктів господарювання.

Акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності акціонерного товариства визначається особливостями формування статутного капіталу, який повинен складати 1250 мінімальних заробітних плат і більше. Акціонерними товариствами визначаються фізичні та юридичні особи, які є власниками його акцій. На стадії заснування акціонерного товариства юридичні і фізичні особи, що виявили бажання придбати акції повинні внести 10 % вартості заявлених акцій. Підписка на акції триває 6 місяців. Якщо за цей період відкритою підпискою на акції не покрито 60 % випущених акцій то товариство вважається, таким, що не створилося. І сума котів чи майно повертається заявнику в 30 - денний термін. До кінця року з дня оголошення підписки всі акції повинні бути окуплені. Засновники АТ здійснюють свою внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта акціонерів - на умовах договору купівлі - продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні статутного капіталу - на основі договору з товариством чи фінансовим посередником.

Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного.

Це пояснюється такими чинниками:

поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великих інвесторів;

високий рівень мобільності корпоративних прав, особливо якщо вони котируються на біржі, а отже мінімальні затрати на передачу прав власності;

спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

можливість розміщення емісії серед величезного числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством;

досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т. ч. від „розмивання” капіталу;

акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій;

оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це суб’єкт колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами і складає не менше 1 мінімальної заробітної плати та може створюватись не менше, ніж двома особами. Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських та комерційних позичок, у тому числі шляхом емісії облігацій та отриманням довгострокових позик.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Організаційно-правовою формою досліджуваного підприємства є товариство з обмеженою відповідальністю. Розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю становить не менше однієї мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з додатковою відповідальністю. Статутний капітал ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» становить 28685 тис. грн.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень:

про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не

повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку

перерозподілу часток у статутному капіталі;

про ліквідацію товариства.

Зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку. Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Засновницькими документами даного підприємства є:

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (додаток 4);

Довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - ЄДРПОУ (додаток 3);

Статут Товариства (додаток 1).

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Фінансування - заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення). Основні форми фінансування здебільшого класифікують за такими критеріями (рис.2.1).

Для дослідження особливостей фінансування підприємства, слід розглянути склад його фінансових ресурсів, оскільки фінансування - це процес залучення коштів та інших ресурсів для забезпечення виробничо-господарської діяльності на прибутковій основі.

Фінансові ресурси виступають матеріальною основою формування капіталу підприємства, як на момент заснування, так і на кожному етапі його подальшого розвитку, їх склад та структура зумовлені обсягом та ефективністю виробництва, в свою чергу від їх величини залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Ураховуючи значний вплив фінансових ресурсів на діяльність підприємства, їх можна класифікувати за певними ознаками.

Рис. 2.1 - Класифікація форм фінансування

За об’єктом інвестування виділяють капітал:

основний - характеризує частину фінансових ресурсів підприємства, яка спрямована на фінансування його необоротних активів;

оборотний - є частиною фінансових ресурсів, що формує сукупність оборотних активів підприємства.

За метою використання:

виробничий капітал - визначає частину фінансових підприємства, що інвестовані в його активи для здійснення поточної(операційної) діяльності;

позиковий капітал - частина фінансових ресурсів, що використовуються для інвестування в грошові інструменти (депозитні вклади) та боргові фондові інструменти облігації, депозитні сертифікати);

спекулятивний капітал - частина фінансових ресурсів, що використовуються під час здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій.

За належністю підприємству розрізняють:

власні фінансові ресурси (власний капітал) - характеризують загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності;

позикові фінансові ресурси (позиковий капітал) - кошти, що залучаються підприємством для фінансування діяльності на загальних умовах.

Формування фінансовий ресурсів підприємств, як правило, відбувається за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів (рис 2.2).

Рис. 2.2 - Склад фінансових ресурсів підприємства

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства, необхідно детально продумувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів та при розробці політики їх формування дотримуватись основоположних принципів теорії фінансування, враховуючи всі чинники. За формами фінансування виділяють такі джерела фінансування. (рис. 2.3).

Рис. 2.3 - Форми фінансування

Фінансування товариства може здійснюватися на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення банківських і комерційних позичок. У разі, якщо кредитоспроможність товариства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть надавати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позички, які виділяються цьому товариству. Завдяки цьому розширюються можливості фінансування підприємства.

Досить часто з метою економії на податках учасники ТОВ замість фінансування товариства на основі збільшення статутного капіталу надають підприємству довгострокові позички. В цьому разі учасники розглядатимуться одночасно як власники і кредитори підприємства. Ризик втрати капіталу для учасника-кредитора буде меншим, оскільки згідно із законодавством про банкрутство претензії кредиторів задовольняються в першочерговому порядку порівняно з власниками.

Фінансова структура капіталу являє собою співвідношення власного та позикового капіталу, цей показник визначає багато аспектів фінансової діяльності суб’єкта господарювання, він здійснює вплив на рівень рентабельності активів та власного капіталу, рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства. Дослідити структуру капіталу підприємства можна використовуючи форми фінансової звітності, зокрема Баланс (додатки 10, 11). Зобразимо структуру фінансових ресурсів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за джерелами їх походження в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Аналіз структури фінансових ресурсів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Назва показника	На кінець року, тис. грн.		Відхилення, тис. грн.	Питома вага, %		Відхилення, %
	2010 рік	2011 рік		2010 рік	2011 рік
1	2	3	4	5	6	7
Власний капітал	1762	2126	364	95,2	90,4	-4,8
Статутний капітал	28685	28685	0	1628,0	1349,2	-293,2
Інший додатковий капітал	-	-	-	-	-	-
Резервний капітал	-	-	-	-	-	-
Неоплачений капітал	26643	26489	-154	1512,1	1246,0	-266,1
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	280	70	-210	15,9	3,3	-12,6
Вилучений капітал	-	-	-	-	-
Поточні зобов'язання	89	226	137	4,8	9,6	4,7
Короткострокові кредити банків	-	-	-	-	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	59	91	32	66,3	40,3	-26,0
- з бюджетом	-	-	-	-	-	-
- зі страхування	-	8	8	-	3,6	3,6
- з оплати праці	-	1	1	-	0,4	0,4
- з учасниками	-	-	-	-	-	-
Інші поточні зобов'язання	29	126	97	32,6	55,8	23,2
Всього	1851	2352	501	100	100	0

Як ми бачимо у 2011 році джерела формування, а саме власний капітал збільшився на 364 тис. грн. за рахунок зменшення неоплаченого капіталу і становить 2126 тис. грн. Величина статутного капіталу залишилася незмінною і становила 28685 тис. грн.

Довгострокові зобов’язання на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» в 2011 році не змінились, тобто залишились відсутніми як і в 2010 році. Негативним явищем на підприємстві є збільшення поточних зобов’язань на 137 тис. грн. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги збільшилась в 2011 році на 32 тис. грн., але питома вага в частці поточних зобов’язань зменшилась на 26%. З’явились поточні зобов’язання за розрахунками, у 2011 році вони становили 9 тис.грн.

Таким чином, аналізуючи структуру фінансових ресурсів досліджуваного підприємства слід відмітити те, що в структурі пасиву значну чистину становить власний капітал (95,2 % і 90,4 % відповідно в 2010 і 2011 роках), а частка поточних зобов’язань на підприємстві становить відповідно 4,8 % у 2010 році та 9,6 % у 2011 році. Це свідчить про відносно стійкий фінансовий стан підприємства.

Отже, у реалізації завдань своєї діяльності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» покладається в більшій мірі на власні кошти, ніж на позикові кошти. Велика увага приділяється отриманню прибутку, як основного джерела збільшення власного капіталу та критерію ефективності діяльності.

3. Формування власного капіталу підприємства

Підприємство утворюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження і примноження свого капіталу. При виборі схеми формування структури власного капіталу та вибору джерел його фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства. Капітал будь-якого підприємства представлений двома складовими: власними та позиковими коштами. Власний капітал - важлива частина капіталу підприємства, яка перебуває у його власності.

Політика підприємства щодо формування власного капіталу є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів.

Згідно П(С)БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО №2 «Баланс», власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Власний капітал формується за рахунок коштів власників (учасників) товариства і власних фінансових ресурсів самого підприємства і відображається у першому розділі пасиву балансу підприємства.

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, основним, початковим та умовно безстроковим джерелом погашення збитків підприємства, він є одним із найвагоміших показників, які використовуються при оцінці фінансового стану підприємства та виконує такі функції:

) заснування та введення в дію підприємства;

) відповідальності ті гарантії;

) захисна, яка показує значення власного капіталу для власників;

) фінансування та забезпечення ліквідності;

) бази для нарахування дивідендів і розподілу майна;

) управління та контролю;

) рекламна.

Капітал підприємства використовується на придбання і оренду основних засобів і нематеріальних активів, будівництва об’єктів виробничого і невиробничого призначення, закупівлю сировини, матеріалів, палива, на оплату праці, сплату податків, відсотків за кредит, дивідендів, тощо.

Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства.

Джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є:

внутрішні джерела:

прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства;

амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів;

інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів;

) зовнішні джерела:

залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу;

одержання підприємством безплатної фінансової допомоги;

інші джерела формування власних фінансових ресурсів.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина якого регулюється законодавством.

Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства. До них належать:

) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:

продаж акцій, облігацій;

кредит;

операції з валютою та дорогоцінними металами;

проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів;

) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:

державні бюджетні субсидії;

страхові відшкодування;

фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій, концернів.

У деяких випадках в момент виникнення зобов’язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями наступних витрат та платежів.

Довгострокові зобов’язання включають до свого складу: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання.

До поточних зобов’язань звичайно належать:

заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших платежах;

кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані від них товари, роботи, послуги;

заборгованість з оплати праці;

заборгованість зі страхування;

авансові платежі замовників;

короткострокові кредити банку;

нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

Величина власного капіталу підприємства залежить від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. При цьому важливу роль відіграє організаційно правова форма ведення діяльності.

Власний капітал підприємства характеризується різноманіттям форм і систематизується по цілому ряду категорій (рис 3.1).

 

Рис. 3.1 - Систематизація складових власного капіталу

Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Статутний (номінальний) капітал - сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

Статутний капітал ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» становить 28685 тис. грн. Необхідно відмітити стабільність даної суми протягом багатьох років. Особливістю формування статутного капіталу підприємства як товариства з обмеженою відповідальністю є формування його із пайових внесків.

Сума статутного капіталу визначає участь кожного із засновників і є критерієм визначення частини суми прибутку, яку кожний з них отримує при розподілі. Початковий розмір статутного капіталу фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов’язковому порядку подаються до органів виконавчої влади під час державної реєстрації. При цьому контрольні органи при взаємовідносинах з підприємством постійно слідкують за розміром його статутного капіталу і за тим, щоб він був відповідним оплачений.

Початковий розмір статутного капіталу розраховується виходячи з кошторисної вартості будівництва, з вартості необхідного технічного устаткування, з розміром мінімальних запасів сировини і матеріалів, планового розміру витрат майбутніх періодів.

Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема Балансу.

Згідно Статуту (додаток 1), обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням Зборів учасників. Зменшення статутного капіталу товариства з додатковою відповідальністю може здійснюватись двома основними способами:

в результаті виходу одного або кількох учасників зі складу товариства;

на основі зменшення частки у статутному капіталі всіх чи окремих учасників.

Основними цілями зменшення власного капіталу підприємств є:

згортання діяльності підприємства;

підвищення ринкового курсу корпоративних прав;

концентрація капіталу в руках активних власників;

вирішення конфліктів між власниками.

Збільшення статутного капіталу може відбутися за рахунок:

приєднання до нього чистого прибутку;

за рахунок введення в дію об’єктів капітальних вкладень, децентралізованих джерел фінансування;

за рахунок індексації необоротних активів у зв’язку з інфляцією.

Основними цілями збільшення статутного капіталу підприємств є:

мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів;

поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства;

модернізація чи розширення виробництва;

поглинання чи придбання контрольного пакета інших підприємств;

досягнення інших цілей.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Резервний капітал - це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами.

У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п’ять відсотків статутного капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства. Нажаль на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не створений резервний фонд.

Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

покриття збитків суб’єкта господарювання;

виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку, які залишаються у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів. ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є прибутковим підприємством, а тому в нього наявний нерозподілений прибуток, що в кінці 2011 року склав суму 70 тис. грн. і є важливим джерелом фінансування підприємства.

Неоплачений капітал - це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.

Вилучений капітал - дорівнює фактичній собівартості акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.

Розглянемо детальніше склад та структуру власного капіталу підприємства, використавши дані Балансу за 2010 та 2011 роки (додатки 10, 11). Для цього складемо таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 - Склад та структура власного капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Назва показника		На кінець року, тис. грн.			Відхилення, тис. грн.	Питома вага, %		Відхилення, %
		2010 рік	2011 рік			2010 рік	2011 рік
1		2	3		4	5	6		7
Статутний капітал		28685	28685		0	1628,0	1349,2		-278,8
Пайовий капітал		0	0		0	0,0	0,0		0,0
Додатковий капітал		0	0		0	0,0	0,0		0,0
Інший додатковий капітал		0	0		0	0,0	0,0		0,0
Резервний капітал	0			0	0	0,0	0,0		0,0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	280			70	-210	15,9	3,3		-12,6
Вилучений капітал	0			0	0	0,0	0,0		0,0
Сума власного капіталу	1762			2126	364	100	100		0

Як ми бачимо з таблиці 3.1, питома вага статутного капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» в 2010 році становила 1628 %, а в 2011 році зменшилась на 278,8 % і становила 1349,2 %, хоча сама сума залишилась незмінною. Це відбулось за рахунок зменшення сум неоплаченого капіталу та нерозподіленого прибутку. Сума нерозподіленого прибутку зменшилась на 210 тис. грн.. і становила 70 тис. грн.. або 3,3 %. Зменшилась сума неоплаченого капіталу на 154 тис. грн. і в 2011 році становила 26489 тис. грн..

При виборі схеми формування структури власного капіталу та вибору джерел його фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Проте, використання власного капіталу як джерела фінансування має свої переваги та недоліки. Переваги власного капіталу:

власний капітал є фінансовою основою підприємства;

залучення власного капіталу є більш простим порівняно з залученням позикового капіталу, що пов'язане з тим, що рішення, пов'язані із збільшенням капіталу приймає власники та менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів;

власний капітал забезпечує більш високу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності.

Недоліками власного капіталу є:

обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його життєвого циклу;

висока вартість;

неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності підприємства над економічною рентабельністю.

Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а формування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників як дивіденди. Вартість сформованого власного капіталу розраховується із обсягу чистого доходу власників, що залишається в його розпорядженні після покриття всіх витраті формування необхідних:

(3.1)

де ЧДВ - обсяг чистого доходу власників;

 - середньорічна сума власного капіталу.

Розрахунок вартості власного капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», ми здійснити не можемо, так як відсутні дивіденди.

Таблиця 3.2 - Динаміка показників ефективності використання капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки %

Показники	За попередній період	За звітний період	Відхилення(+,-)
Рентабельність капіталу	-10,8	8,9	19,7
Рентабельність позикового капіталу	-277,7	105,8	383,5
Рентабельність власного капіталу	-11,2	9,6	20,8

Згідно проведеного вище аналізу бачимо, що протягом 2010 - 2011 років рентабельність капіталу зросла на 19,7 %, що є позитивним для ТОВ «Чернівці Поліхімбуд». Рентабельність позикового капіталу зросла на 383,5 % і у 2011 році становила 105,8 %. Позитивним є збільшення рентабельності власного капіталу на 20,8 %. У 2011 році її значення становить 9,6 %.

Таблиця 3.3 - Динаміка показників оборотності капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	За попередній період	За звітний період	Відхилення(+,-)
Тривалість обороту капіталу, дні	1759	936	-823
Віддача капіталу, грн.	0,205	0,385	0,18
Коефіцієнт завантаження капіталом, грн.	4,885	2,601	-2,284

Здійснений вище аналіз показників оборотності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки дає можливість зробити такі висновки. Тривалість обороту капіталу зменшилась із 1759 днів у 2010 році до 936 днів у 2011, що спричинило підвищення віддачі капіталу на 0,18 грн., це означає збільшення виробництва продукції від використання 1 грн. капіталу на 0,39 грн. Позитивним є зменшення показника завантаження капіталу на 2,284 грн., що означає зменшення затрат капіталу для виробництва 1 грн. продукції на 2,28 грн.

Далі проаналізуємо динаміку показників, що характеризують структуру капіталу, використовуючи додатки 10, 11.

Таблиця 3.4 - Динаміка показників, що характеризують структуру капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	За попередній період		За звітний період	Відхилення(+,-)
1	2		3	4
Індекс іммобілізованих активів	0,583		0,469	-0,114
Коефіцієнт структури довгострокового позиченого капіталу	-		-	-
Коефіцієнт довгострокового залучення позиченого капіталу	-	-			-
Коефіцієнт структури позиченого капіталу	-	-			-
Коефіцієнт залежності від довгострокових зобов’язань	-	-			-

Проаналізувавши показники, що характеризують структуру капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки, слід відмітити, що індекс іммобілізованих активів має тенденцію до спадання. Його значення зменшилось на 0,114 і становить у 2011 році 0,469, що означає зменшення частки необоротних активів, що припадають на 1 грн. власного капіталу підприємства. Можна зробити висновки, що капітал ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» значно зріс у 201 році, що є позитивно, оскільки спостерігаються активніші внутрішні інвестиції. Проте аналізуючи динаміку структури капіталу, бачимо, що капітал збільшився за рахунок позикових коштів. Аналізуючи показники ефективності використання капіталу, бачимо, що капітал у звітному періодів почав використовуватися ефективніше. Спостерігається позитивна тенденція показників оборотності капіталу, віддача капіталу збільшилась, тривалість обороту значно знизилась. Підприємство дещо залежить від зовнішніх джерел фінансування. Позитивним є значне збільшення рентабельності власного капіталу на 20,8%.

4. Внутрішні джерела фінансування підприємства

Існує два підходи визначення сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування

) зорієнтований на фінансові результати;

) на рух грошових потоків.

Пояснити це можна тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками. На рис. 4.1 наведена класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємств.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

чистий прибуток;

амортизаційні відрахування;

забезпечення наступних витрат і платежів.

Рис. 4.1 - Внутрішні джерела фінансування підприємств

Основним внутрішнім джерелом є самофінансування, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі.

У широкому розумінні самофінансування є методом фінансування, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видів діяльності як при простому, та і при розширеному відтворенні. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку та до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток включається у фінансову, оперативну та інвестиційну діяльність.

Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті.

Основними функціями самофінансування є:

фінансове забезпечення відтворення необоротних активів;

підтримання розміру обігового капіталу та фінансування його приросту;

фінансування витрат пов’язане з обслуговуванням основного та обігового капіталу в процесі діяльності підприємства.

Для підприємства самофінансування означає:

вигідне вкладення (зменшення) ризику, втрата контролю на підприємстві;

підвищення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

У науково-практичній економічній літературі зустрічаються дві основні концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування:

орієнтовані на фінансові результати;

орієнтовані на рух грошових коштів (не завжди витрати та доходи підприємства, які відображаються у звіті про фінансові результати збігаються з надходженнями та видатками).

Внутрішні джерела фінансування поділяються на:

за рахунок виручки від реалізації:

− самофінансування (приховане і відкрите);

− амортизація;

− забезпечення наступних виплат і платежів (резерви);

інші джерела:

− дезінвестиції;

− раціоналізація.

Дезінвестиції - це вивільнення або повернення «заморожених» у конкретних майнових об’єктах фінансових засобів. Здійснюється за рахунок реалізації чи ліквідації фінансових активів, необоротних активів, майнових комплексів. Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел грошових надходжень від інвестиційної діяльності. Німецькі та англійські вчені відносять зазначені джерела до зовнішніх джерел, обґрунтовуючи свою позицію тим, що дезінвестиції не є результатом операційної діяльності, а, отже, не можуть бути внутрішніми джерелами фінансування. На думку українських вчених відношення зазначених джерел до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потреби у капіталі не вдаючись до зовнішніх джерел фінансування, які мобілізуються на ринку капіталів. При внутрішньому фінансуванні капітал ,який був вкладений у необоротні та оборотні активи вивільняються та трансформуються у ліквідаційні засоби, тобто грошові кошти у вигляді частини виручки від реалізації продукції та інших доходів, які залишились на підприємстві після сплати податків.

Раціоналізаторські заходи - дають можливість зменшити грошові видатки підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення тривалості операційного циклу та за рахунок економії на витратах.

Забезпечення наступних витрат і платежів - це витрати обчислені в цьому звітному періоді, але будуть здійсненні в наступних звітних періодах.

Самофінансування відбувається за рахунок чистого прибутку, його тезаврації (відкрите і приховане). Основним внутрішнім джерелом є самофінансування пов’язане з реінвестуванням або тезаврацією прибутку у відкритій чи прихованій формі.

Амортизаційні відрахування не належать до самофінансування тому, що джерелом самофінансування є чистий прибуток. Як вже зазначалося, ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та фінансово - інвестиційну діяльність. Види самофінансування відкрите і приховане.

Приховане самофінансування - це форма фінансування яка пов’язана з формуванням прихованого прибутку. Таке приховування здійснюється у результаті створення прихованих резервів, які проявляються лише при їх ліквідації. Приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування, тобто за рахунок відстрочення сплати податкових платежів та дивідендів. Приховані резерви - це частина власного капіталу підприємства яка жодним чином не відображена в його балансі, а отже обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів є меншими чим є насправді.

Є два способи формування прихованих резервів у балансі:

) в активі:

− недооцінка активів;

− не застування прискореної амортизації;

− використання методу ЛІФО при оцінці запасів.

) в пасиві:

− переоцінка зобов’язань: наприклад по статті забезпечення наступних витрат і платежів або поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків.

Формування прихованих резервів може здійснюватися як вимушено так і за власними розрахунками. У першому варіанті - формуються якщо законодавство не дозволяє здійснювати індексацію основних засобів. Величина прихованих резервів, в активній частині балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів та їх реальною вищою вартістю.

Формування прихованих резервів може здійснюватися в межах реалізації певного типу дивідендної політики з метою відстрочення податкових платежів чи з інших фінансово - політичних мотивів підприємства. Грамотно використовувати облікову політику за допомогою інструментів прихованого самофінансування можна забезпечити стратегію стабільних дивідендних виплат. Позитивною стороною прихованого самофінансування є наявність у підприємства прихованих резервів з погляду кредиторів, зокрема в тих випадках коли заставою є майно реальна вартість якого є більшою. До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести принцип зростання рівня невідповідності в інформаційному забезпечені її зовнішніх користувачів інформації.

Тезаврація прибутку - це спрямовання його на формування операційної та фінансово - інвестиційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і нарахування дивідендів.

Рівень самофінансування визначається за формулою:

 = 1, (4.1)

де  − тезаврація прибутку;

 − чистий прибуток.

Тезаврація прибутку відображається в балансі за такими позиціями.

Пасив: нерозподілений прибуток, резервний капітал, статутний капітал.

Актив: формування оборотних і необоротних активів.

Серед вітчизняних вчених досить часто зустрічається думка, що нерозподілений прибуток слід спрямовувати переважно на формування власних оборотних коштів і на збільшення ліквідних засобів які можуть бути використані у разі певних фінансових ускладнень. Однак з іншого погляду цей підхід помилковий оскільки наявність ліквідних засобів визначається їх структурою незалежно від того за рахунок яких джерел вони сформовані.

Відкрите самофінансування має переваги:

− залучені кошти не потрібно повертати і сплачувати винагороду за користування ними;

− відсутність затрат при мобілізації коштів;

− не потрібно надавати кредитне забезпечення;

− підвищується фінансова незалежність і кредитоспроможність підприємства.

Недоліки відкритого самофінансування:

− оскільки на тезаврацію спрямовується чистий прибуток попередньо він підлягає оподаткуванню в результаті чого вартість цього джерела фінансування фактично збільшується на величину чистого прибутку;

− обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги щодо ефективності у використанні;

− помилковість інвестицій: оскільки рентабельність інвестицій може бути меншою за середньозважену процентну ставку.

Рішення на користь реінвестицій власниками буде прийматися в тому випадку, якщо рентабельність вкладень буде більшим ніж можливість отримання зовнішніх джерел. При прийнятті рішень слід враховувати вплив податкового фактору на розподіл і використання прибутку підприємства. Адже згідно Податкового кодексу суми грошових коштів або вартість майна, що надходить платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, не включаються до валового доходу і не оподатковуються.

Забезпечення наступних витрат і платежів - це нараховані у звітному періоді майбутні витрат і платежі величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування.

Забороняється створювати ці забезпечення для покриття майбутніх збитків. До основних видів забезпечення відносять:

) забезпечення виплат персоналу - це резерв на виплату відпусток та витрати на обов’язкові відрахування для забезпечення виплат на оплату відпусток.

) резерв на додаткове пенсійне страхування;

) резерв на виконання гарантійних зобов’язань, тобто підприємство може сформувати такий резерв з метою рівномірного віднесення на собівартість продукції витрат на гарантійний ремонт;

) витрати на реконструкцію: таке зобов’язання створюється у разі наявності затвердження керівництвом підприємства плану реконструкції з конкретним заходами, термінами виконання і сумою очікуваних витрат при реалізації цього заходу;

) виконання зобов’язань за обтяжливими ризиковими контрактами.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс) і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, консервації.

Амортизація нараховується з використанням таких методів:

. Прямолінійного: за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості яка амортизується на очікуваний період часу використання об’єкта, визначається за формулою:

, (4.2)

де - вартість яка амортизується;

- ліквідаційна вартість об’єкта;

- ліквідаційна вартість;

- очікуваний період часу використання об’єкта.

. Зменшення залишкової вартості: за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у %) визначається як різниця між одиницею та результатом кореня степеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкту на його первісну вартість.

Річна сума амортизації визначається за формулою:

, (4.3)

де - залишкова вартість об’єкта на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації;

 - річна норма амортизації, визначається за формулою:

 (4.4)

. Прискореного зменшення залишкової вартості: за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Річна сума амортизації визначається за формулою:

, (4.5)

де  - річна норма амортизації, визначається за формулою:

 (4.6)

. Кумулятивний: за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів на суму років використання об’єкта.

, (4.7)

де  − кумулятивний коефіцієнт, визначається за формулою:

 , (4.8)

де − сума років корисного використання об’єкта.

. Виробничий: за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробляти із використанням об’єкта основних засобів.

Місячна сума амортизації визначається за формулою:

, (4.9)

де − фактичний місячний обсяг продукції;

− виробнича ставка амортизації, визначається за формулою:

, (4.10)

де  − загальний обсяг продукції який підприємство очікує виробляти із використанням об’єкта основних засобів.

Грошові потоки - це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті виробничо-господарської діяльності підприємств, використовуються для фінансування поточних операцій і включають кошти у касі та кошти на банківських рахунках підприємств. До еквівалентів грошових коштів відносять короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у грошові кошти і мають незначний ризик зміни вартості. До них належать цінні папери зі строком погашення до трьох місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо). Інформацію про рух грошових коштів на підприємстві відображає форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів».

Залежно від видів діяльності розрізняють грошові потоки від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (послуг, робіт), забезпечує основну частку доходу і є головною метою створення підприємства.

Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та складу власного і позикового капіталу.

До вихідних грошових потоків підприємства у результаті операційної діяльності належать: оплата рахунків постачальників, оплата орендної плати, сплата податків та інших обов’язкових платежів, виплата зарплати.

До вихідних грошових потоків у результаті інвестиційної діяльності належать: придбання основних засобів, фінансування фінансових інвестицій, придбання нематеріальних активів, придбання майнових комплексів. До вихідних потоків від фінансової діяльності належать: погашення банківських кредитів, викуп корпоративних прав, викуп корпоративних облігацій, погашення виданих та акцептованих векселів, виплата грошових дивідендів, виплата процентів за позиками.

До вхідних грошових потоків в результаті операційної діяльності належать: виручка від реалізації товарів, робіт та послуг, надходження від іншої реалізації, амортизація основних засобів і нематеріальних активів.

До вхідних грошових потоків в результаті інвестиційної діяльності належать: надходження доходів від фінансових інвестицій, надходження від дезінвестицій, реалізація необоротних активів, реалізація майнових комплексів.

До вхідних грошових потоків результаті фінансової діяльності належать: отримання фінансових кредитів, розміщення корпоративних прав, розміщення корпоративних облігацій, цільове фінансування, отримання безповоротної фінансової допомоги, надходження від орендної плати, отримання поворотної фінансової допомоги.

Оборотні виробничі засоби і засоби обігу знаходяться в постійному русі і забезпечують безперервний кругообіг засобів. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона перетворюється на товарну, потім − на виробничу і знову на товарну і грошову. Тобто, кругообіг оборотного капіталу відбувається за схемою:

Г − Т ... В ... − Т, − Г2,

де Г − грошові кошти, які авансуються господарюючими суб’єктами;

Т − засоби виробництва;

В − виробництво;

Т − готова продукція;

Г2 − грошові кошти, одержані від продажу продукції, що включають в себе реалізований прибуток.

Крапки (...) означають, що обіг капіталу перервано, але процес його кругообігу триватиме в сфері виробництва.

Можна виділити такі напрямки грошових потоків:

) відшкодування витрат на виробництво і реалізацію продукції та за отримані послуги;

) виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими підприємствами;

) формування фондів грошових коштів;

) здійснення фінансових та інвестиційних операцій.

На підприємстві можливі три ситуації, кожна з яких пов'язана з наявністю чи відсутністю грошових коштів: надходження перевищують виплати за певний період. Виникає позитивний потік грошей. Виплати за певний період перевищують надходження підприємства. Це призводить до появлення негативного потоку грошей. Рівновага вхідних та вихідних грошових потоків, яка є порукою стабільності діяльності підприємства. У першу чергу необхідно домогтися збалансованості обсягів додатного і від'ємного потоків коштів, оскільки і дефіцит, і надлишок грошових ресурсів негативно впливають на результати господарської діяльності.

При дефіцитному грошовому потоці знижуються ліквідність і рівень платоспроможності підприємства, що призводить до зростання простроченої заборгованості підприємства за кредитами банку, постачальникам, персоналу з оплати праці.

При надлишковому грошовому потоці втрачається реальна вартість тимчасово вільних коштів унаслідок інфляції, уповільнюється оборотність капіталу через простій коштів, втрачається частина потенційного доходу у зв'язку з втраченою вигодою від прибуткового розміщення коштів в операційному чи інвестиційному процесі.

Збільшення суми чистого грошового потоку можна забезпечити за рахунок таких заходів:

) зменшення суми постійних витрат підприємства;

) зниження рівня змінних витрат;

) проведення ефективної податкової політики;

) застосування методу прискореної амортизації;

) продаж невикористовуваних видів основних засобів, нематеріальних активів і запасів;

) посилення претензійної роботи з метою повного і вчасного стягнення штрафних санкцій та дебіторської заборгованості.

Результати оптимізації грошових потоків мають відображатися у фінансовому плані підприємства на рік з розбивкою по кварталах і місяцях.

Для оперативного керування додатними і від'ємними грошовими потоками доцільно складати платіжний календар (план платежів точної дати), в якому, з одного боку, відображають графік надходження коштів від усіх видів діяльності протягом прогнозного періоду (5, 10, 15, 30 днів), а з іншого - графік майбутніх платежів (податків, заробітної плати, формування запасів, погашення кредитів і процентів за ними). Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства здійснювати оперативний контроль за надходженням і витратою коштів, вчасно фіксувати зміну фінансової ситуації і вчасно вживати коригувальних заходів для синхронізації додатного і від'ємного грошових потоків і забезпечення стабільної платоспроможності підприємства.

Активи підприємства використовуються для забезпечення процесу виробництва, вони забезпечують ліквідність і платоспроможність підприємства тому їх поділяють за ступенями ліквідності.

Розглянемо структуру активів підприємства.

До активів підприємства належить:

) необоротні активи;

) оборотні активи;

) витрати майбутніх періодів.

До необоротних активів належать:

) нематеріальні активи;

) незвершене будівництво;

) основні засоби;

) довгострокові фінансові інвестиції;

) довгострокова дебіторська заборгованість;

) відстрочені податкові активи;

) інші необоротні активи;

Відповідно до П(С)БО № 2 «Оборотні активи» - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати Балансу.

До оборотних активів включають:

) запаси;

) векселі одержані;

) дебіторська заборгованість;

) грошові кошти;

) поточні фінансові інвестиції;

) інші оборотні активи.

Власні обороні кошти - це різниця між власним капіталом і необоротними активами, чим він більший тим краще.

Склад оборотних активів − це сукупність окремих елементів оборотних виробничих засобів і засобів обігу.

Структура оборотних активів − це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих засобів і засобів обігу в загальній сумі оборотних активів. У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі засоби і засоби обігу (рис.4.2).

Рис. 4.2 - Склад і розміщення оборотних коштів

Дебіторська заборгованість має найбільшу питому вагу в структурі оборотних коштів. Згідно із стандартом бухгалтерського обліку №10 «Дебіторська заборгованість» - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Згідно П (с)БО 9 «Запаси» запаси − це активи, які:

)утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

)перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

)утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси включають:

)сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

)незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів (незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу);

готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбачених договором або іншим нормативно-правовим актом;

товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства.

Згідно П(С)БО №7 «Основні засоби» основні засоби - це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить понад один рік і які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій (або використання в процесі операційного циклу, якщо він триваліший за один рік).

Ми визначили теоретичні основи самофінансування, тому далі потрібно практично визначити ефективність використанні оборотних активів, основних засобів, чистого грошового потоку, ліквідність підприємства.

Потрібно також розглянути методику дослідження оборотних активів на основі ряду показників. До показників оборотності і ефективності використання оборотних активів належать:

Коефіцієнт оборотності оборотних активів, характеризує кількість разів обертання оборотних кошів протягом звітного періоду, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.11)

де В − виручка від реалізації продукції;

Ао − середньорічна вартість оборотних активів.

Тривалість обороту оборотних активів, характеризує проміжок часу за який оборотні активи проходять усі стадії виробничого циклу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

, (4.12)

де Вод − одноденна виручка від реалізації продукції.

Коефіцієнт завантаження оборотними активами, характеризує скільки було використано виручки від реалізації продукції для проведення оборотних активів через операційний цикл, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

, (4.13)

Абсолютна сума прибутку на 1 грн. оборотних активів, характеризує скільки на 1 грн. оборотних активів припадає прибутку від операційної діяльності, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.14)

де По − прибуток від операційної діяльності;

Рентабельність оборотних активів, характеризує відносну прибутковість оборотних активів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.15)

До показників оборотності та ефективності використання власних оборотних коштів належать:

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами, характеризує скільки власного оборотного капіталу витрачається на 1 грн. оборотних активів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.16)

де ВОК − середньорічна вартість власних оборотних коштів.

Оптимальне теоретичне значення більше 0,1.

Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів, характеризує скільки на 1 грн. власного капіталу припадає власних оборотних коштів. Чим більше дане значення тим більше фінансових можливостей у підприємства для маневрів, визначається за формулою:

 (4.17)

де Вк − середньорічна сума власного капіталу.

Оптимальне теоретичне значення 0,2 - 0,5.

Тривалість обороту власних оборотних коштів (днів), характеризує проміжок часу за який власні оборотні кошти проходять усі стадії виробничого циклу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (4.18)

Коефіцієнт оборотності власних оборотних коштів (разів), характеризує кількість разів обертання оборотних коштів протягом звітного періоду, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.19)

Коефіцієнт завантаження власними оборотними коштами, характеризує скільки використано виручки для проведення оборотних активів через операційний цикл, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (4.20)

Абсолютна сума прибутку на 1 грн. власних оборотних коштів, характеризує скільки на 1 грн. власних оборотних коштів припадає прибутку від операційної діяльності, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.21)

Рентабельність власних оборотних коштів, характеризує відносну прибутковість власних оборотних коштів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.22)

Показники ефективності використання і оборотності запасів:

Тривалість обороту запасів (днів), характеризує проміжок часу за який власні запаси проходять усі стадії виробничого циклу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

, (4.23)

де Зап − середньорічна вартість запасів.

Коефіцієнт оборотності запасів (разів), характеризує кількість разів обертання запасів протягом звітного періоду, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.24)

Коефіцієнт завантаження запасами, характеризує скільки використано виручки для проведення запасів через операційний цикл, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (4.25)

Абсолютна сума прибутку на 1 грн. запасів, характеризує скільки на 1 грн. запасів припадає прибутку від операційної діяльності, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.26)

Рентабельність запасів, характеризує відносну прибутковість запасів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.27)

Показники оборотності кредиторської і дебіторської заборгованості:

Тривалість обороту дебіторської заборгованості (днів), характеризує тривалість обороту дебіторської заборгованості протягом виробничого циклу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

. (4.28)

де ДЗ − середньорічна сума дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (разів), характеризує кількість разів обертання дебіторської протягом звітного періоду, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.29)

Тривалість обороту кредиторської заборгованості (днів), характеризує тривалість обороту кредиторської заборгованості протягом виробничого циклу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

, (4.30)

де КЗ − середньорічна сума кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (разів), характеризує кількість разів обертання кредиторської протягом звітного періоду, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.31)

Отже розглянувши теоретичні основи використання оборотних активів, проведемо аналіз їх використання за різними напрямами. З початку визначимо склад і структуру оборотних активів, щоб володіти інформацією про їх наявність і зміну протягом року, питому вагу кожного елементу і загальній структурі. На основі даних Балансів за 2010-2011 роки (додатки 10, 11) здійснимо аналіз динаміки складу та структури активів досліджуваного підприємства (таблиця 4.1)

Таблиця 4.1 - Аналіз динаміки складу та структури активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Назва показника	На кінець року, тис. грн.		Відхилення, тис. грн.	Питома вага, %		Відхилення, %
	2010 рік	2011 рік		2010 рік	2011 рік
1	2	3	4	5	6	7
Необоротні активи (всього)	1028	998	-30	55,5	42,4	-13,1
Нематеріальні активи (залишкова вартість)	3	3	0	0,3	0,3	0,0
Незавершене будівництво	2	0	-2	0,2	0,0	-0,2
Основні засоби (залишкова вартість)	1023	995	-28	99,5	99,7	0,2
Оборотні активи (всього)	823	1354	531	44,5	57,6	13,1
- з бюджетом	37	67	30	4,5	4,9	0,5
Інша поточна дебіторська заборгованість	66	82	16	8,0	6,1	-2,0
Грошові кошти та їх еквіваленти (всього)	1	0	-1	0,1	0,0	-0,1
- в національній валюті	1	0	-1	0,1	0,0	-0,1
- в іноземній валюті	0	0	0	0,0	0,0	0,0
Інші оборотні активи	5	7	2	0,6	0,5	-0,1
Активи (всього)	1851	2352	501	100	100	0,0

 

Отже, загальна сума активів за 2011 рік збільшилась на 501 тис. грн. Розглянемо які фактори на це вплинули. Необоротні активи зменшились на 30 тис. грн. Якщо розглянути по структурі, то в 2011 році питома вага необоротних активів становила 42,4 %, що на 13,1 % менше ніж в 2010 році. Необоротні активи включають в себе основні засоби, що займають найбільшу питому вагу (99,7 %), нематеріальні активи (0,3 %) та незавершене будівництво (0,0 %), відповідно зменшення суми основних засобів на 28 тис. грн. і найбільше вплинуло на зменшення суми необоротних активів.

Загальна вартість оборотних активів збільшилась на 531 тис. грн., а їх питома вага в загальній вартості майна становила в 2011 році 57,6 %, що на 13,1 % більше ніж в 2010 році. Зокрема запаси збільшились на 439 тис. грн.. Також зросла і дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги зросла на 45 тис. грн., і на 2011 рік складає 255 тис. грн.. Значно зросла дебіторська заборгованість за розрахунками у 2011 році вона становила 67 тис.грн., що на 30 тис. грн.. більше за попередній період, але її питома вага зросла тільки на 0,5%. Щодо витрат майбутніх періодів то вони залишились незмінними, тобто були відсутніми в 2010 і в 2011 роках.

Далі проведемо аналіз оборотності та ефективності використання майна ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки для чого використаємо дані фінансової звітності підприємства (додатки 10, 11, 12, 13). Для наочності результати розрахунків оформимо у вигляді аналітичної таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Динаміка показників оборотності та ефективності використання активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення(+,-)
Тривалість обороту майна, дні	1759	936	-823
Віддача майна, грн.	0,205	0,385	0,18
Завантаження майном, грн.	4,885	2,601	2,284
Одноденна виручка від реалізації продукції, тис. грн.	1,065	2,257	1,192
Середньорічна вартість майна, тис. грн.	1873,5	2113	239,5
Абсолютна сума майна на 1 грн., грн.	-0,107	0,089	0,197
Рентабельність майна, %	-10,8	8,9	19,7

Отже, проаналізувавши показники стану та ефективності використання активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки, можна сказати наступне. Тривалість обороту майна в 2011 році зменшилась на 823 дні, що є позитивним для підприємства. Віддача майна у 201 році збільшилась на 0,18. Це є позитивно, оскільки зменшилась вартість майна. Коефіцієнт завантаження майна збільшився у 2011 році, порівняно з 2010 роком. Збільшення його значення є негативним для підприємства, оскільки використовується більша сума майна для виробництва (реалізації) 1 грн. продукції. Прибутковість майна у 2011 році збільшилась порівняно з 2010 роком на 0,197 грн., що показує збільшення прибутку досліджуваного підприємства на 1 грн. майна. Аналогічно збільшилась рентабельність майна в 2011 році порівняно з 2010 роком на 19,7 %, причиною чого стало збільшення чистого прибутку.

Визначимо динаміку складу та структури оборотних активів за 2010-2011 роки. Будемо використовувати інформацію із форми № 1 «Баланс» (додатки 10, 11). Аналіз будемо проводити на основі таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 - Динаміка складу та структури оборотних активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Оборотні активи	За попередній період		На звітній період		Відхилення(+,-)
	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %
Запаси	504	61,2	943	439	8,4
Векселі одержані	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Дебіторська заборгованість:	313	38,1	404	29,9	91	-8,2
Поточні фінансові інвестиції	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Грошові кошти та їх еквіваленти:	1	0,1	0	0,0	-1	-0,1
Інші оборотні активи	5	0,6	7	0,5	2	-0,1
РАЗОМ	823	100	1354	100	531	0,0

Отже, згідно здійсненого аналізу структури оборотних активів за 2010-2011 роки бачимо, що найбільшу питому вагу і в 2010 і в 2011 роках займають запаси - 61,2 % або 504 тис. грн.. та 69,6%, або 943 тис. грн. відповідно. Дебіторська заборгованість в 2011 році збільшилась на 91 тис. грн.. і становила 404 тис. грн., але її питома вага зменшилась на 8,2 % і в 2011 році становила 29,9 %. Грошові кошти та їх еквіваленти були присутні в 2010 році у розмірі 1 тис.грн. Інші оборотні активи становлять незначну частину загальної суми оборотних активів і в 2011 році дорівнюють 7 тис. грн. або 0,5 %. Векселі одержані та поточні фінансові інвестиції відсутні як і у минулому році.

Далі здійснимо аналіз оборотності та ефективності використання оборотних активів.

Результати аналізу оформимо у вигляді аналітичних таблиці 4.4.

Таблиця 4.4 - Динаміка показників оборотності і ефективності використання оборотних активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення (+,-)
Тривалість обороту, дні	729	482	-247
Коефіцієнт оборотності, раз	0,5	0,8	0,3
Коефіцієнт завантаження, грн.	2,024	1,34	-0,684
Сума вивільнених (залучених) коштів внаслідок прискорення (сповільнення) оборотності		-557,479	-557,479
Абсолютна сума прибутку на 1 грн., грн.	-0,259	0,172	0,431
Рентабельність оборотних активів	-25,9	17,2	43,1

Отже, проведений аналіз оборотності і ефективності використання оборотних активів за 2009 - 2010 роки, дає змогу зробити такі висновки. Тривалість обороту оборотних активів зменшилась у 2011 році порівняно з 2010 роком на 247 днів і становила 482 дні. Це є позитивним тому, що зменшився проміжок часу за який оборотні активи проходять усі стадії виробничого циклу. Це відбулося в результаті збільшення оборотних активів на 312,5 тис. грн. Кількість разів обертання оборотних активів протягом звітного періоду збільшилась на 0,3 раз і в 2011 р. він становив 0,8 разів, про це свідчить коефіцієнт оборотності. Тобто це спричинює повільніше отримування виручки від реалізації продукції. У звітному році на 1 грн. оборотних активів припадає 0,17 грн. чистого прибутку, це на 0,43 грн. більше ніж минулому році. І виходячи з цього збільшилась і рентабельність на 43,1%. Позитивну тенденцію має показник завантаження оборотними активами, він зменшився на 0,684, і становив 1,34, тобто для проведення 1 грн. оборотних активів через операційний цикл потрібно використано на 0,68 грн. менше. Можна зробити висновок, що підприємству необхідно оптимізувати ефективність використання оборотних активів та вжити заходів для покращення показників оборотності.

Щодо аналізу структури і динаміки необоротних активів за 2010-2011 роки, скористаємось аналогічною методикою, використовуючи дані додатків 10, 11. Результати розрахунків оформимо у вигляді аналітичної таблиці 4.5.

Таблиця 4.5 - Динаміка складу і структури необоротних активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Необоротні активи	За попередній період		За звітний період		Відхилення(+,-)
	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис.грн.	питома вага, %
Нематеріальні активи	3	0,3	3	0,3	0	0,0
Незавершене будівництво	2	0,2	0	0,0	-2	-0,2
Основні засоби	1023	99,5	995	99,7	-28	0,2
Довгострокові фінансові інвестиції	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Інші необоротні активи	0	0,0	0	0,00	0	0,0
РАЗОМ	1028	100,0	998	100,0	-30	0,0

Згідно з результатами аналізу, бачимо, що у складі необоротних активів за 2010-2011 роки найбільшу питому вагу займають основні засоби (99,5 % та 99,7 % відповідно), які протягом 2011 року зменшились на 28 тис. грн. Нематеріальні активи не змінились, а незвершене будівництво в 2010 році було відсутнім в порівнянні з 2010 роком. Сума довгострокових фінансових інвестицій та нематеріальні активи відсутні.

Проведемо аналіз оборотності та ефективності використання необоротних активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки для чого використаємо дані фінансової звітності підприємства (додатки 10, 11). Для наочності результати розрахунків оформимо у вигляді аналітичної таблиці 4.6.

Таблиця 4.6 - Динаміка показників оборотності та ефективності використання необоротних активів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення (+,-)
Тривалість обороту необоротних активів, дні	1031	449	-582
Віддача необоротних активів, грн.	0,35	0,80	0,45
Завантаження необоротних активів, грн.	2,862	1,247	-1,615
Абсолютна сума прибутку на 1 грн. необоротних активів, грн.	-0,183	0,185	0,368
Рентабельність необоротних активів, %	-18,3	18,5	36,8
Одноденна виручка від реалізації продукції, тис. грн.	1,065	2,257	1,192
Середньорічна вартість необоротних активів, тис. грн.	1097,5	1013	-84,5

 

З розрахунків виконаних в таблиці 4.6 можна сказати, що ефективність використання необоротних активів зросла, тому, що зросла абсолютна сума прибутку на 1 грн. необоротних активів на 0,368 і становила 0,185, тобто на 1 грн. необоротних активів припадає на 0,37 грн. прибутку більше. Це в свою чергу збільшило рентабельність на 36,8 %, і вона становила в 2011 році 18,5 %. Це було зумовлено тим, що зріс прибуток на 429 тис. грн. Тривалість обороту в 2011 році становила 449 дні, та зменшилась на 582 дні. Це є позитивним, оскільки щоб пройти повний операційний цикл потрібно на 582 дні менше ніж у минулому році. Основним фактором зменшення було зменшення суми необоротних активів на 84,5 тис. грн. Також у звітному році збільшилась віддача необоротних активів на 0,45 грн. і становить 0,8 грн. Тобто на 1 грн. необоротних активів припадає виручки більше на 0,45 грн., отже обладнання працює в звітному році більш продуктивніше і дає більше прибутку. Але зменшилось завантаження необоротними активами на 1,615, тобто на 1 грн. виручки припадає на 1,62 грн. необоротних активів менше ніж у минулому році. Це зумовлено тим, що зменшилась вартість необоротних активів на 84,5 тис.грн.

Далі здійснимо аналіз оборотності та ефективності використання власних оборотних коштів. Результати аналізу оформимо у вигляді аналітичних таблиці 4.7.

Таблиця 4.7 - Динаміка показників оборотності і ефективності використання власних оборотних коштів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення (+,-)
Тривалість обороту, дні	661	413	-248
Коефіцієнт оборотності, раз	0,6	0,9	0,3
Коефіцієнт завантаження, грн.	1,834	1,146	-0,688
Сума вивільнених (залучених) коштів внаслідок прискорення (сповільнення) оборотності		-559,736	-559,736
Абсолютна сума прибутку на 1 грн., грн.	-0,286	0,202	0,488
Рентабельність власних оборотних коштів, %	-28,6	20,2	48,8
Одноденна виручка від реалізації продукції, тис. грн.	1,065	2,257	1,192
Середньорічна вартість власних оборотних коштів, тис. грн..	703,5	931	227,5

Відповідно до виконаних розрахунків в таблиці 4.7 можна зробити висновки, що тривалість одного обороту власних обортних коштів знизилвсь на 248 днів і в 2011 році становить 413 дів, що є позитивним для підприємства, адже для проходженя одного обороту потрібно менше часу. Виходячи з цього збільшився коефіцієнт оборотності з 0,6 у 2010 році до 0,9 у 2011 році. Знизився коефіцієнт завантаження власними оборотними коштами на 0,688 і в 2011 році становив 1,146. Збільшилась абсолютна сума прибутку на 1 грн. і в 2011 році становила 0,202, а це означає, що у звітному році на 1 грн. власних обороних коштів припадає на 0,49 грн. більше. Аналогічно збільшилась рентабельність власних оборотних коштів і в 2011 році становила 48,8 %.

Основні засоби, будучи матеріально-технічною базою виробництва, є фундаментом його удосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як екстенсивно (збільшення кількості об’єктів), так і інтенсивним шляхом (за рахунок підвищення ефективності їх використання). Стан та ефективність використання основних засобів безпосередньо впливає на виконання виробничої програми підприємства й можливість отримання прибутку. Тому необхідно постійно здійснювати нагляд за забезпеченістю ними підприємства, їх станом та ефективністю використання.

Отже, основні засоби - це сукупність матеріальних активів, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більший 1 року.

В склад основних засобів на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» входять: будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти прилади та інвентар, інші основні засоби. Основними засобами на підприємстві визнаються матеріальні цінності зі строком експлуатації більше одного року.

Однією з основних характеристик основних засобів є схильність до зносу, який виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв’язку з старінням, закінченням резерву потужності (фізичний знос) або з втратою доцільності подальшої експлуатації у зв’язку з виникненням засобів, що мають якісніші характеристики (моральний знос).

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання. Іншими словами, це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їхнього повного відшкодування. Для цього відраховують певні суми відповідно до розміру зносу, які відносяться на вартість продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними.

Далі проаналізуємо структуру і динаміку основних засобів за 2010-2011 роки, для чого використаємо дані фінансової звітності підприємства (додатки 10, 11) та формули 4.32-4.42. Для наочності результати розрахунків оформимо у вигляді аналітичної таблиці 4.8.

Коефіцієнт зносу основних засобів, характеризує ту частину основних засобів які не придатні для використання, позитивним буде його зменшення, визначається за формулою:

, (4.32)

де Зн - сума нарахованого зносу за період;

ОЗпер - середньорічна первісна вартість основних засобів.

Коефіцієнт оновлення основних засобів, характеризує ту частку основних засобів які оновились, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.33)

де ОЗн - вартість основних засобів які надійшли за звітний період;

ОЗк - вартість основних засобів на кінець періоду.

Коефіцієнт вибуття основних засобів, характеризує ту частку основних засобів які вибули, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (4.34)

де ОЗв - вартість основних засобів які вибули за звітний період;

ОЗп - вартість основних засобів на кінець періоду.

Коефіцієнт приросту основних засобів, характеризує рівень приросту основних засобів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.35)

Коефіцієнт придатності основних засобів, характеризує ту частину основних засобів які придатні для використання, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.36)

Фондовіддача, характеризує скільки на 1 грн. основних засобів припадає виручки від реалізації, позитивним є збільшення, визначається за формулою:

, (4.37)

де ОЗ - середньорічна залишкова вартість основних засобів.

Фондомісткість, характеризує скільки на 1 грн. виручки припадає основних засобів, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (4.38)

Фондоозброєність, характеризує скільки на 1 працівника припадає основних засобів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.39)

де Ч - середньооблікова чисельність працюючих працівників.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства, характеризує частку основних засобів у майні підприємства, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

, (4.40)

де М - середньорічна вартість майна підприємства.

Абсолютна сума прибутку на 1 грн. основних засобів, характеризує скільки на 1 грн. основних засобів припадає прибутку, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.41)

Рентабельність основних засобів, характеризує відносну прибутковість основних засобів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (4.42)

Таблиця 4.8 - Динаміка складу і структури основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Види основних засобів	За попередній період		За звітний період		Відхилення(+,-)
	сума, тис.грн.	питома вага, %	Сума тис.грн.	питома вага, %	Сума тис.грн.	питома вага, %
Земельні ділянки	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Будинки, споруди та передавальні пристрої	665	47,4	665	47,3	0	-0,1
Машини та обладнання	562	40,1	562	40,0	0	-0,1
Транспортні засоби	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Інструменти прилади та інвентар (меблі)	146	10,4	146	10,4	0	0,0
Інші основні засоби	22	1,6	22	1,6	0	0,0
Малоцінні необоротні матеріальні активи	8	0,5	10	0,7	2	0,2
РАЗОМ	1403	100,0	1405	100,0	2	0,0

Отже, проаналізувавши динаміку складу і структури основних засобів підприємства за 2010-2011 роки, можна сказати, що загальна сума основних засобів залишилась майже незмінною і в 2011 році становила 1405 тис. грн.. Найбільшу питому вагу у їх складі займають будинки, споруди та передавальні пристрої (47,4 % у 2010 році і 47,3 % у 2011 році). Машини та обладнання також займають значну частину основних засобів, і їх питома вага становить 40,1 та 40,0 % у 2010 та 2011 роках відповідно. Інструменти, прилади та інвентар (меблі) займають 10,4 % у 2010 та 2011 роках. Зазаначені вище види основних засобів залишилис незмінними як і інші основні засоби, що становлять 1,6 % загальної суми основних засобів. Змінились лише малоцінні необоротні матеріальні активи і в 2011 році становили 10 тис. грн.. або 0,7 %, що на 2 тис. грн.. більше за анологічний період минулого року.

На основі даних Балансів та Приміток до річної фінансової звітності за 2010-2011 роки дослідимо рівень забезпеченості підприємства основними засобами, показники стану та ефективності їх використання. Результати оформимо в аналітичні таблиці 4.9-4.11.

Таблиця 4.9 - Динаміка показників забезпеченості основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення(+,-)
Фондомісткість, тис. грн.	2,848	1,242	1,606
Фондоозброєність, тис. грн.	182	201,8	19,8
Коефіцієнт реальної вартості	0,553	0,423	-0,13

Згідно здійсненого аналізу, слід відмітити, що фондомісткість у 2011 році збільшилась на 1,606 тис. грн., що свідчить про збільшення забезпеченості підприємства основними засобами. Фондоозброєність збільшилась із 182 тис. грн. у 2010 році до 201,8 тис. грн. у 2011 році. Це характеризує збільшення забезпеченості ТОВ «Чкрнівці Поліхімбуд» основними фондами і збільшення суми основних засобів, що припадають на одного працівника. Коефіцієнт реальної вартості протягом досліджуваного періоду зменшився до 0,423. Зменшення даного показника характеризує зменшення частки основних засобів в загальній сумі майна.

Таблиця 4.10 - Динаміка показників стану основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	За 2010 рік	За 2011 рік	Відхилення(+,-)
Коефіцієнт оновлення	0	0,002	0,002
Коефіцієнт вибуття	0	0	0
Коефіцієнт зносу	0,271	0,291	0,02
Коефіцієнт придатності	0,729	0,709	-0,02	-0,119	-0,027	0,092

Отже, проаналізувавши показники стану основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки, слід відмітити, що коефіцієнт оновлення збільшився на 0,002 у 2011 році, що означає збільшення частки введених основних засобів. Коефіцієнт вибуття дорівнює нулю. Це означає, що підприємство не виводило з експлуатації морально застарілі і зношені основні засоби. Коефіцієнт зносу збільшився з 0,271 у 2010 році до 0,291 у 2011 році. Це означає збільшення ступеня зносу основних засобів у звітному періоді. Коефіцієнт придатності, відповідно, зменшився на суму збільшення зносу (на 0,02). Коефіцієнт приросту зріс із -0,119 у 2010 році до -0,027 у 2011 році. Даний показник характеризує зростання суми основних засобів у звітному періоді.

Таблиця 4.11 - Динаміка показників ефективності використання основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення(+,-)
Фондовіддача, грн.	0,3510	0,805	0,454
Абсолютна сума прибутку на 1 грн., тис.	-0,184	0,186	0,37
Рентабельність основних засобів, %	-18,4	18,6	37

Проаналізувавши показники ефективності використання основних засобів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки ми бачимо, що фондовіддача основних засобів збільшилась з 9,18 грн. до 4,21 грн. у 2010 році. Її збільшення означає зростання суми виробленої продукції, отриманої від використання 1 грн. основних засобів у 2010 році. Абсолютна сума прибутку зменшилась у 2010 році на 0,412 грн., що означає зменшення суми прибутку від використання 1 грн. основних засобів у звітному році. Відповідно знизилась і рентабельність основних засобів із 57,20 % у 2009 до 16 % у 2010 році, що є негативним показником діяльності підприємства.

Як видно з рисунка 4.1, окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.

Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності прийнято позначати як операційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності - як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності (у вузькому розумінні) - Cash-flow від фінансової діяльності. Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.

Рух грошових коштів - надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Інформація про надходження і видатки грошових коштів підприємства міститься у Звіті про рух грошових коштів. Зміст і форма звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО №4.

На основі інформації, яка міститься у звіті, можна дійти висновків про:

чистий рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

суми надходжень і видатків, що виникають у результаті цих видів діяльності;

величину інвестиційних вкладень підприємства у звітному періоді та рівень їх фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел;

обсяг фінансових ресурсів, які підприємство залучило із зовнішніх джерел;

зміну ліквідних засобів протягом звітного періоду.

Здійснимо аналіз грошових потоків ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» (табл. 4.12) Для цього використаємо інформацію, наведену у звіті про рух грошових коштів за 2010 та 2011 роки (додатки 14, 15).

Таблиця 4.12 - Аналіз динаміки грошових потоків ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки тис. грн.

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+;-)
Операційна діяльність
Вхідний грошовий потік	620	1011	391
Вихідний грошовий потік	741	1184	443
Чистий грошовий потік	-121	-173	-52
Інвестиційна діяльність
Вхідний грошовий потік	0	0	0
Вихідний грошовий потік	2	2	0
Чистий грошовий потік	-2	-2	0
Фінансова діяльність
Вхідний грошовий потік	123	176	53
Вихідний грошовий потік	0	0	0
Чистий грошовий потік	123	176	53
Загальна сума вихідних грошових потоків, тис. грн.	743	1186	443
Загальна сума вхідних грошових потоків, тис. грн.	743	1187	444
Чистий грошовий потік, тис. грн.	0	1	1

Виходячи з аналітичної табл. 4.12 можемо зробити такі висновки: вхідні грошові потоки в результаті операційної діяльності збільшилися на 391 тис. грн., в результаті інвестиційної не змінились і дорівнюють нулю та у результаті фінансової збільшилися на 53 тис. грн.

В свою чергу вихідні грошові потоки в результаті операційної діяльності збільшилися на 443 тис. грн. і в 2011 році становили 1184 тис. грн., в результаті інвестиційної залишились сталими і не зменшились та у результаті фінансової дорівнюють нулю як і в 2010 році.

Отже, в цілому на ТОВ «Чернівці поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки відбулися такі зміни - чистий грошовий потік в результаті операційної діяльності зменшився на 52 тис. грн., негативним є те, що у 2010 і у 2011 роках був відсутній вхідний грошовий потік від інвестиційної діяльності, а також потрібно розширювати структуру грошових потоків від фінансової діяльності, зокрема потрібно вкладати кошти в цінні папери, інші фінансові інвестиції.

Ліквідність балансу - можливість суб’єкта господарювання перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов’язання, а точніше - це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов’язань.

Ліквідність підприємства - більш загальне поняття, ніж ліквідність балансу. Ліквідність балансу передбачає вишукування платіжних засобів тільки за рахунок внутрішніх джерел. Але підприємство може залучити позикові засоби зі сторони, якщо в нього є відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості.

Основними завданнями ліквідності є:

розрахуватись з кредиторами у чітко встановлені терміни;

ефективно використовувати кредиторські та відсоткові пільги;

здійснювати можливий продаж підприємством цінних паперів з коефіцієнтом, що перевищує номінал;

забезпечувати постійну наявність у підприємства його обігових коштів у розмірі, достатньому для погашення короткострокових зобов’язань;

перетворювати активи підприємства на гроші для покриття всіх необхідних платежів, і інші.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

Найбільш ліквідні активи (А1) - суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також поточні короткострокові фінансові вкладення (цінні папери) (Ф1 р. 220, 230, 240, 250).

Активи, що швидко реалізуються (А2) - це такі активи для перетворення яких у наявні кошти потрібен визначений час. У цю групу включають дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати та інші оборотні активи (Ф1 р.160 - 210 активу включно). Ліквідність цих активів різна і залежить від об’єктивних та суб’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу, та ін причин.

Активи, що повільно реалізуються (А3) - це запаси (Ф1 р.100 - 150 активу). Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків та ін.

Активи, що важко реалізуються (А4) - це активи, які призначенні для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду (Ф1 р.010 - 070).

Отже, А1, А2, А3 - більш ліквідні, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу, залежно від ступеня зростання строків погашення зобов’язань групуються так:

Найбільш строкові зобов’язання (П1) - кредиторська заборгованість, позики для працівників, , інші короткострокові пасиви (Ф1 р.530- 610);

Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові позики банків та ін. Позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати (Ф1 р.500 - 520 );

Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові позики банків, позикові кошти та ін. довгострокові пасиви (Ф1 р.400 - 470);

Постійні пасиви (П4) - статті І р. Пасиву.

Умовами ліквідності балансу є:

. Абсолютно ліквідні активи (А1) > Термінові пасиви (П1);

. Середньо ліквідні (А2) > Короткострокові пасиви (П2);

. Мало ліквідні активи (А3) > Довгострокові пасиви (П3);

. Неліквідні активи (А4) < Постійні пасиви (П4).

До показників ліквідності належать:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності, характеризує на скільки абсолютно ліквідні активи покривають поточні зобов’язання, визначається за формулою:

, (4.43)

де ГК - середньорічна сума грошових коштів;

ПЗ - середньорічна сума поточних зобов’язань.

Оптимальне теоретичне значення 0,2 - 0,5.

Коефіцієнт швидкої ліквідності, характеризує на скільки швидко ліквідні активи покривають поточні зобов’язання, визначається за формулою:

, (4.44)

де ДЗ - середньорічна сума дебіторської заборгованості.

Оптимальне теоретичне значення 0,7 - 0,8.

Коефіцієнт поточної ліквідності, характеризує на скільки оборотні активи покривають поточні зобов’язання, визначається за формулою:

, (4.45)

де Ао - середньорічна вартість оборотних активів.

Оптимальне теоретичне значення більше 1.

Коефіцієнт загальної ліквідності, характеризує поточну ліквідність з поправкою на коефіцієнти, визначається за формулою:

 (4.46)

Оптимальне теоретичне значення більше 2.

Проаналізуємо ліквідність балансу, здійснюючи групування статей активу балансу за ступенем ліквідності і пасиву - за термінами їх погашення. Результати подамо у таблиці 4.13. Визначення ступеня ліквідності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» розпочнемо з визначення ліквідності балансу. Інформацією для визначення буде слугувати форма № 1 «Баланс» (додаток 10, 11). Для здійснення цього аналізу активи і пасиви підприємства групуються за грумами, а потім порівняти їх за умовами ліквідності. Даний розрахунок проведемо на основі таблиці 4.13.

Таблиця 4.13 - Визначення ліквідності балансу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Показники	2010 рік	2011 рік
А1	1	0	П1	89	226
А2	313	404	П2	0	0
А3	509	950	П3	0	0
А4	1028	998	П4	1762	2126
Баланс	1851	2352	Баланс	1851	2352

Отже, за даними аналітичної табл. 4.13, а також умовами ліквідності проаналізуємо ліквідність балансу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд». Спочатку зробимо це для 2010 року:

А1 < П1 (1 < 89);

А2 > П2 (313 > 0);

А3 > П3 (509 > 0);

А4 < П4 (1028 < 1762).

Отже, в 2010 році з чотирьох умов ліквідності балансу виконуються лише три, виключення становить перша умова А1 < П1, яка не виконується, вона стосується показника абсолютної ліквідності, що далі може викликати негативне значення цього показника. Щоб визначити чи покращилась ситуація проаналізуємо ліквідність балансу у 2011 році. Отже:

А1 < П1 (0 < 226);

А2 > П2 (404 > 0);

А3 > П3 (950 > 0);

А4 < П4 (998 < 2126).

І знову спостерігається теж саме, не виконується перша умова. Підприємству потрібно формувати оптимальну структуру поточних зобов`язань, а саме зменшувати кредиторську заборгованість, збільшувати грошові кошти за такої умови виконається перша умова ліквідності.

Ліквідність кожного підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності, а також інших показників, що характеризують ліквідність. Аналіз коефіцієнтів ліквідності подано в табл.4.14.

Таблиця 4.14 - Аналіз ліквідності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Найменування показників	Нормативне значення	2010 рік	2011 рік		Відхилення (+,-)
1	2	3	4		5
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2-0,25	0,011	0		-0,011
Коефіцієнт проміжної (швидкої) ліквідності	0,7-0,8	3,528		1,788		-1,74
Коефіцієнт поточної ліквідності (покриття)	1,0	9,247		5,991		-3,256

Аналізуючи дані табл. 4.14 можна побачити, що коефіцієнт абсолютної ліквідності зменшився на 0,011 і в попередньому році не відповідає нормативному значенню. Коефіцієнт швидкої ліквідності за звітний період зменшився з 3,528 до 1,788, але його значення також відхиляється від нормативного. Коефіцієнт поточної ліквідності підприємства у 2011 році становить 5,991, що на 3,256 менше попереднього року, але відповідає нормативу.

Підприємство вважається неплатоспроможним, якщо коефіцієнт загальної ліквідності має значення менше нормативу 1, як бачимо, ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є платоспроможним, але оскільки коефіцієнти швидкої та абсолютною ліквідності не відповідають нормативним значенням, то рівень платоспроможності підприємства можна прирівняти до середнього рівня.

Проведемо аналіз рівня показників фінансових результатів діяльності підприємства на основі фінансової звітності (зокрема, ф.№2 «Звіт про фінансові результати») ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки (додатки 12, 13) та складемо відповідну аналітичну таблицю 4.15.

Таблиця 4.15 - Аналіз рівня показників фінансових результатів діяльності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки тис. грн.

Показник	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+;-)
			абсолютне	відносне
1	2	3	4	5
Дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	460,2	975,0	514,8	111,9
Податок на додану вартість	76,7	162,5	85,8	111,9
Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	383,5	812,5	429	111,9
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	330,9	494,2	163,3	49,4
Валовий прибуток (збиток)	52,6	318,3	265,7	505,1
Інші операційні доходи	0	0	0	0,0
Адміністративні витрати	93	49	-44	-47,3
Витрати на збут	97	53	-44	-45,4
Інші операційні витрати	64	28,6	-64	-55,3
Прибуток (збиток) від операційної діяльності	-201,3	187,7	389,0	193,2
Дохід від участі в капіталі	0	0	0	0,0
Інші фінансові доходи	0	0	0	0,0
Інші доходи	0	0	0	0,0
Фінансові витрати	0	0	0	0,0
Витрати від участі в капіталі	0	0	0	0,0
Чистий прибуток (збиток)	-201,3	187,7	389,0	193,2

Отже, аналіз даних табл. 4.15 свідчить, що сума прибутку у 2011 році збільшилася на 389 тис. грн., що безперечно є позитивним для підприємства. Необхідно відмітити значне зростання чистої виручки від реалізації продукції на 429 тис. грн., що при меншому темпі зростання собівартості (111,9 % та 49,4 %, відповідно) позитивно випливає на формування результату основної діяльності підприємства. Помітним є збільшення прибутку від операційної діяльності (на 193,2%). В основному на це вплинуло зростання валового доходу (на 265,7 тис. грн.). Можна зробити висновок про позитивну динаміку фінансових результатів діяльності підприємства та її нарощування, у зв’язку з чим і зростають витрати та доходи.

Отже, дослідивши внутрішні джерела фінансування, активи, грошові потоки, формування прибутку на підприємстві, порядок та методи нарахування амортизації, ступінь ліквідності підприємства та балансу, можемо зробити наступні висновки. Активи підприємства в цілому зросли у вигляді оборотних активів, що є позитивним чинником, оскільки це сприятиме збільшенню оборотності активів. Впродовж 2010 - 2011 років у структурі майна підприємства переважали оборотні активи, їх частка становила понад 57 %. Позитивним є зменшення термінів обороту майна, збільшення кількості його оборотів та завантаження. Показники стану та ефективності використання майна та показники стану та ефективності використання необоротних активів покращились, що спостерігається у зниженні показників забезпеченості основних засобів та показників стану та ефективності використання основних засобів. Протягом 2010-2011 років в середньому період інкасації оборотних активів не змінився, прискорення їх оборотності, що дає змогу вивільняти значні суми коштів і знову залучати їх в оборот. Структура оборотних активів дещо змінилася через відсутність грошових коштів та зростання інших складових оборотних активів. Негативним є те, що не вкладаються фінансові інвестиції. Динаміка показників оборотності і ефективності використання оборотних активів вказує на те, що оборотність оборотних активів збільшилась через зменшення тривалості обороту, тому збільшилась їх дохідність. Аналізуючи динаміку коефіцієнтів ліквідності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки дослідили, що підприємство є платоспроможним, але оскільки коефіцієнти швидкої та абсолютною ліквідності не відповідають нормативним значенням, то рівень платоспроможності підприємства можна прирівняти до середнього рівня. Аналіз грошових потоків на підприємстві показує, що найбільше грошових потоків здійснювалось від операційної діяльності. В цілому чистий грошовий потік підприємства збільшився у звітному періоді на 1 тис. грн., що є позитивним.

Отже, в межах даної теми ми ознайомились класифікацією внутрішніх джерел фінансування підприємства, в рамках чого досліджувались склад активів підприємства (оборотних та необоротних), показники їх стану та ефективності використання, здійснено розрахунок грошового потоку ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», а також інші розрахунки.

5. Дивідендна політика підприємства

Розподіл чистого прибутку на фонд споживання та фонд розвитку є стержнем фінансової політики підприємства тому , що пропорції цього розподілу визначають можливості самофінансування підприємства. При цьому варто враховувати , що власники прибуткового підприємства можуть одержати дохід на вкладений у підприємство капітал як безпосередньо у формі майбутніх доходів, отриманих від росту вартості акцій підприємства, що для власників більш ризиковано, ніж невідкладне одержання дивідендів.

П(С)БО 15 «Дохід» передбачає, що дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Згідно Податкового кодексу України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою-емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До основних завдань дивідендної політики належать:

виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова, не грошова, змішана форма, приховані дивіденди.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду. Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Побудова ефективної дивідендної політики базується на принципах:

− збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів і самого акціонерного товариства;

− врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і на обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

− відрахування не менше 0,5 % чистого прибутку на формування резервного капіталу товариства за досягнення ним 25 % статутного;

− врахування різниці і інтересах дрібних і стратегічних інвесторів;

− формування і забезпечення основного контингенту акціонерів яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

− розумне поєднання грошових та не грошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

− врахування різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспектив розвитку підприємства;

− врахування впливу фактора ризику.

Номінальна вартість акцій (часток) - це та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статутний, капітал. Учаснику товариства з додатковою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Якщо підприємство приймає рішення не на користь дивідендів то основною формою фінансування є реінвестування - це більш прийнятна відносно дешево і поширена форма фінансування акціонерного товариства. Вона дозволяє запобігти додатковим витратам, що мають місце при додатковому випуску акцій.

Статутний капітал ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не поділено на часткиі власники підприємства, за результатами фiнансово-господарської дiяльностi пiдприємства, не отримують щорiчно дивiденди.

Фактори, що визначають умови формування дивідендної політики поділяють на 4 групи:

. Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства:

− стадії життєвого циклу підприємства;

− необхідність розширення акціонерним товариством своїх інвестиційних програм;

− ступінь готовності інвестиційного проекту з високою ефективністю.

. Фактори, що пов’язані з можливостями підприємства щодо формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел:

− наявність достатніх резервів власного капіталу сформованих в минулому періоді;

− вартість залучення додаткового акціонерного капіталу та додаткового позиченого;

− доступність кредитів на фінансовому ринку;

− рівень кредитоспроможності акціонерного товариства.

. Фактори, що пов’язані з об’єктивними обмеженнями:

− обмеження правового характеру;

− договірні обмеження;

− обмеження у зв’язку з недостатньою ліквідністю;

− обмеження у зв’язку з розширенням виробництва;

− фінансові обмеження;

− рекламно-фінансові обмеження.

. Інші фактори:

− кон’юнктурний цикл товарного ринку на якому діє підприємство;

− невідкладність платежів по раніше отриманих позиках;

− можливість втрати контролю над управлінням товариства;

− склад акціонерів та їх пріоритети.

Етапи формування дивідендної політики:

) аналіз та оцінка основних факторів, що визначають формування дивідендної політики;

) вибір типу дивідендних виплат;

) механізм розподілу прибутку:

) визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію ( фонд виплати дивідендів мінус фонд виплати дивідендів по привілейованим акціям поділити на кількість простих акцій);

) оцінка ефективності дивідендної політики.

До основних показників, що характеризують ефективність дивідендної політики відносять:

Коефіцієнт дивідендних виплат, характеризує пропорції розподілу чистого прибутку після погашення фіксованих зобов’язань на виплату дивідендів та фінансуванням інвестиційних потреб, визначається за формулою:

, (5.1)

де ФВД − фонд виплати дивідендів;

ЧП − чистий прибуток;

Да − дивіденди на одну акцію.

Рівень дохідності акцій, характеризує розмір доходу отриманого акціонерами на кожну гривню вкладену в акцію, визначається за формулою:

 (5.2)

де РЦа − ринкова ціна акції.

Коефіцієнт співвідношення ціни та доходу на акцію, характеризує яка сума прибутку вкладена в 1 грн. в акцію припадає на виплачений капітал, визначається за формулою:

 (5.3)

Ставка доходу на оплачений акціонерний капітал, визначається за формулою:

 (5.4)

де АКо − акціонерний капітал (оплачений), статутний капітал (неоплачений).

Крім вищезазначених показників для оцінки ефективності дивідендної політики використовуються показники зростання ринкової вартості акцій.

Розрізняють 5 методів нарахування дивідендів.

. Метод залишкових виплат дивідендів: передбачає, що ФВД формується за залишковим принципом, лише після того як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства. Перевагою такої політики є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, зростання його фінансової стабільності. Недоліком цього методу є не стабільність величини дивідендних виплат, непередбачування їх розмірів в майбутньому, повна відмова від виплати дивідендів в періоди високих інвестиційних потреб (використовують новостворені підприємства). При економічно обґрунтованій залишковій політиці інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибутки замість виплати дивідендів лише в тому випадку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищує рівень доходності який інвестори можуть отримати самостійно інвестуючи грошові кошти.

. Метод стабільного розміру дивідендів: полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал і виплату дивідендів незмінними сумами на протязі тривалого періоду часу. Перевагами такого методу є висока надійність, що створює впевненість в незмінності поточного доходу, а також визначає стабільність котирування акцій на ринку; простота нарахування. Недоліком є слабкий зв’язок з фінансовими результатами діяльності підприємства тобто в період різкого погіршення і зниження рівня прибутковості інвестиційна діяльність підприємства зводиться до нуля;

. Метод постійної змінної частини дивідендів: передбачає регулярні, стабільні не високі дивідендні додаткові виплати в сприятливі роки (премії). Переваги даного методу: стабільна гарантована виплата дивідендів мінімально передбаченому розмірі; при цьому тісний зв’язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшити розмір дивідендів в період ефективної господарської діяльності. Недоліки: виплати мінімального розміру дивідендів протягом тривалого часу зменшують інвестиційну привабливість акцій товариства.

. Метод стабільного співвідношення дивідендних виплат (коефіцієнтний): полягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибутку між акціонерами і акціонерним товариством. Фіксується коефіцієнт дивідендних виплат. Перевагами є: простота формування дивідендної політики; тісний зв’язок з розміром прибутку. Недоліки: нестабільність розмірів виплат по акціях, що збільшує коливання ринкової ціни акцій.

. Метод постійного зростання розміру дивідендів: встановлюється фіксований темп збільшення дивідендів. Переваги: забезпечення збільшення ринкової вартості акцій товариства і створення позитивного іміджу товариства. Недоліки: відсутність гнучкості в проведенні цієї політики і збільшення фінансової напруги у випадку коли фонд виплати дивідендів росте швидше ніж сума прибутку.

Стратегії дивідендної політики:

) консервативна (1, 2 методи);

) поміркована (3, 4 методи);

) агресивна (5 метод).

Процедура нарахування та виплати дивідендів включає такі етапи (дати):

. Дата оголошення дивідендів - це день коли Рада директорів чи Збори акціонерів приймають рішення про виплату дивідендів, їх розмір, дати перепису та виплати;

. Ексдивідендна дата: Акціонери, що придбали акції до цієї дати мають право на дивіденди за період, що минув, а акціонери, що придбали в цей день чи пізніше такого права не мають. Екс дивідендна дата призначається за два - чотири дні до дати дивідендного перепису. На початку дня ціна акцій зменшується на величину оголошеного до виплати дивіденду.

. Дата перепису. Цей день реєстрації акціонерів, що мають право на отримання оголошених дивідендів. Ця дата призначається за 2 - 4 тижні до дня виплати дивідендів.

. Дата виплати дивідендів: це день коли безпосередньо здійснюється грошові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отримання (див. од 30).

Крім загальних поточних дивідендів акціонери мають право отримати проміжний дивіденд, який оголошується Радою директорів з розрахунку на 1 просту акцію за сумою прибутку звітного періоду.

Остаточний розмір цих проміжних дивідендів оголошується загальними зборами акціонерів. Але не можуть бути більшими ніж поточні дивідендів.

Основні форми виплати дивідендів:

) грошова форма:

− розмір дивідендів на 1 акцію у вартісному виразі;

− відсоток від ринкової ціни акцій;

− відсоток від чистого прибутку;

− дивіденди оголошуються без врахування податків у власника акцій.

) не грошова:

− акції самого акціонерного товариства за номіналом, з дисконтом, за

ринковою ціною як раніше випущеними так і нові;

− інші цінні папери самого акціонерного товариства.

− цінні папери інших емітентів;

− товари;

) змішане.

Джерела виплати дивідендів:

− чистий прибуток;

− нерозподілений прибуток минулих періодів;

− спеціально сформовані фонди по виплаті дивідендів;

− емісійний дохід.

Акціонерні товариства замість виплати дивідендів по акціям може запропонувати своїм акціонерам реінвестувати суми прибутку в нові акції. Тобто при даній формі розрахунків акціонери замість грошових дивідендів отримують додатковий пакет акцій еквівалентний сумі належним їх дивідендам.

Причини застосування методу:

− якщо в акціонерному товаристві відсутні грошові кошти;

− фінансовий стан є стабільний більше того воно функціонує успішно і йому необхідно фінансувати засоби на розвиток, такі засоби воно вбачає в реінвестування прибутку;

− коли товариство прагне змінити структуру капіталу або прагне наділити успішно працюючих працівників додатковими акціями з метою стимулювання їхньої праці.

При цій методиці акціонери практично нічого не отримують оскільки виплачений їм дивіденд рівний за величиною зменшення належних їм коштів капіталізованих в акціях та резервах. З іншої сторони виплата дивідендів акціонерам деякою мірою задовольняє акціонерів оскільки вони отримують цінні папери, що можуть бути вільно реалізовані на ринку за готівку.

До переваг даної політики відносять:

суттєва податкова економія оскільки виплата дивідендів оподатковується,

дивіденди, що виплачуються корпоративними правами не оподатковуються.

збереження сталого складу акціонерів;

можливість реінвестування прибутку без розкриття суті інвестування

об’єкту;

підвищення ліквідності акцій через зменшення їх ринкової ціни.

Політика викупу акцій може використовуватись замість виплати дивідендів. Основна мета цього − це уникнути збільшення загальної величини активів товариства, бажання акціонерного товариства зменшити кількість власників акцій. Викуп здійснюється для того, щоб збільшити суму доходу на 1 акцію цим самим підняти її курс.

Акції можуть викуповуватись:

− через механізм фондового ринку по ринковій ціні;

− на спеціалізованих тендерах по тендерній ціні;

− на аукціонах по найменшій запропонованій ціні;

− шляхом прямого викупу пакету акцій у даного стратегічного акціонера по ціні за домовленістю.

Переваги політики викупу акцій:

− підвищує дохід на 1 акцію;

− підвищує інвестиційну привабливість;

− за рахунок податкової економії акціонери отримують не прямий дохід та як у випадку викупу акцій відповідає необхідності сплати податку на дивіденди.

Подрібнення акцій (спліт) - передбачає випуск додаткових акцій без збільшення розміру акціонерного капіталу. При цьому відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і зменшується їхня кількість. А зменшення ринкової ціни акції робить їх більш привабливими для інвесторів особливо якщо величина дивідендів на акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції ніж номінал, тоді вони є вигіднішими. В результаті курс акцій в майбутньому зростає.

Після подрібнення акцій вони стають більш привабливими для дрібних інвесторів. Ефект подрібнення оцінюється за допомогою коефіцієнта:

 (5.5)

де Ц − ціна акції;

Дох − дохід на 1 акцію.

Коефіцієнт обчислюється до і після спліту.

Недоліком спліту є додаткові витрати на емісію акцій.

Консолідація (укрупнення) - це зворотна операція, що полягає в обміні декількох акцій на меншу кількість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення.

Як і попередня операція консолідація не змінює загального розміру власного капіталу, а має скоріше психологічний вплив на інвесторів. Перевагою консолідації є зменшення коливання ринкової ціни акцій особливе велике значення має консолідація у випадку значного інфляційного знецінення акцій і переоцінки активів товариства. Недоліком є додаткові витрати на емісію.

Право на отримання дивідендів мають право ті учасники, які зареєстровані в реєстрі на дату початку виплати дивідендів.

Дивіденди нараховуються на основі платіжних відомостей, що складаються на дату дивідендного перепису. Виплата дивідендів здійснюється не пізніше 30 днів від дати. Розмір дивіденду оголошується без врахування податку. Якщо акціонер не отримав дивідендів, протягом 30 днів вони депонуються і він має право отримати протягом терміну позовної давності (3 роки). Якщо заява не прийнята то немає права подавати в суд.

Згідно Податкового кодексу України товариство, що виплачує дивіденди своїм акціонерам нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі 21 % нарахованої суми виплат за рахунок цих же виплат. Незалежно від того чи є емітент платником податку на прибуток.

Платником податку є емітент корпоративних прав. Об’єкт оподаткування - сума нарахованих дивідендів. Термін сплати - до або одночасно з виплатою дивідендів. Ставка податку - 21 %.

Важливим є те, що емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди.

Якщо сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов’язань підприємства за податком на прибуток то це різниця переноситься на зменшення суми податкових зобов’язань підприємства по податку на прибуток в майбутніх періодах.

Якщо товариство приймає рішення про спрямування чистого прибутку на збільшення статутного капіталу або виплату дивідендів корпоративними правами податок на дивіденди не застосовується.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа то цей вид доходів не включається до складу її валового доходу з метою уникнення подвійного оподаткування. Якщо одержувач є фізична особа то так само дивіденди, що виплачуються у грошовій формі або у формі цінних паперів не оподатковуються. Крім того на дивіденди не нараховуються збори.

На нерезидентів не поширюється оподаткування дивідендів. Ставку податку на доходи нерезидентів, отримані у вигляді дивідендів, установлено в розмірі 15 %. Такий порядок поширюється на юридичних осіб і суб’єктів господарської діяльності, що не мають статусу юридичних осіб з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Раді директорів і загальним зборам акціонерів забороняється оголошувати і виплачувати дивіденди в таких випадках:

) в річному балансі акціонерного товариства є збитки та дивіденди не будуть виплачуватись до тих пір поки не буде зменшено статутний капітал;

) у випадку не платоспроможності акціонерного товариства або якщо може стати таким внаслідок виплати дивідендів;

) у разі розширення діяльності товариства.

Дивіденди не виплачуються держателям акцій, які були виключені з Реєстру до кінця дня, що передує даті дивідендного перепису; а також не виплачуються по акціях, які не були випущені в обіг або знаходяться на рахунках акцій, що викуплені товариством, і які поступили в його розпорядження у зв’язку з невиконанням зобов’язань перед покупцями по їх оплаті.

Отже, ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не проводить дивідендну політику.

6. Фінансування підприємства за рахунок запозичених ресурсів

Як вже було нами визначено, капітал будь-якого підприємства представлений двома складовими: власними та позиковими коштами. Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. Склад позикових та залучених ресурсів підприємства можна розглянути на рис. 2.2. Згідно з ним до позикових ресурсів підприємства належать банківські та комерційні кредити, бюджетні позики та ін. Частина запозичених ресурсів складається з залучених коштів, що становить собою заборгованість перед працівниками, членами товариства, бюджетом та контрагентами. Дане джерело є ненадійним та короткостроковим, хоч і не потребує спеціального оформлення угоди, крім того наявність такої заборгованості протягом тривалого часу негативно впливає на репутацію підприємства.

У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО №2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців. Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами: позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців; довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями; відстрочені податкові зобов’язання; довгострокові векселі видані; довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів; інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань: короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями; векселі видані; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів; поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом; поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування; поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці; поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками; поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов’язання.

Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається суб’єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредит - це форма позикового капіталу яка надається кредитором позичальнику на умовах платності, поведеності, забезпечення, строковості.

Форми кредитів бувають такі: банківський; іпотечний; комерційний; лізинговий; цільовий державний; податковий; на ринку цінних паперів.

Види банківського кредиту:

строковий;

кредитна лінія;

контокорентний: об’єднані розрахункового і позичкового рахунку;

кредит під облік векселів.

Стратегія формування позикових ресурсів являє собою цілеспрямований процес оптимізації обсягів та термінів їх використання, а також створення найбільш ефективних умов їх залучення з різноманітних джерел та в різних формах у відповідності з потребами на різних етапах його розвитку.

Процес управління позиковими ресурсами включає етапи:

) аналіз залучення і використання позикових ресурсів у минулому;

) визначення цілей залучення позикових ресурсів у плановому періоді;

) визначення граничного розміру позикових ресурсів;

) визначення співвідношення позикових ресурсів, що залучаються на короткостроковій і довгостроковій основі;

) визначення форми залучення позикових ресурсів;

) формування ефективних залучення кредиту;

) забезпечення ефективного використання позикових ресурсів;

) забезпечення своєчасних розрахунків по отриманих кредитах.

Розглянемо класифікацію кредитів.

За напрямами використання:

для поповнення оборотних коштів;

для задоволення інвестиційних потреб;

під формування сезонних товарних запасів;

для тимчасових потреб;

позики для працівників.

За термінами повернення:

онкольний (термін не визначений і повертається за першою вимогою кредитора;

короткостроковий;

довгостроковий.

За ступенем забезпечення:

незабезпечена позика (бланкова);

забезпечена позика;

позика під заставу;

кредит під заклад (майно передається кредитору).

За видом процентів, що встановлюються:

з фіксованою процентною ставкою;

з плаваючою процентною ставкою.

За термінами стягнення платежів за позику:

позика з виплатою всієї суми процентів в момент її надання;

позика з виплатою суми процентів частинами;

позика із виплатою суми в момент її погашення.

За термінами повернення:

позика повертається в кінці терміну боргу;

позика повертається частинами.

З погляду підприємств (у контексті фінансової звітності) позичковий капітал (зобов’язання) поділяється на довгостроковий і короткостроковий.

ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не користується короткостроковими кредитами банків. Отримання банківських позичок передбачає організацію певної роботи з боку керівництва підприємства та його фінансових служб.

Для отримання кредиту позичальник (керівник, фінансовий менеджер, інша уповноважена особа) спочатку звертається до банку для проведення попередніх переговорів (може здійснюватися по телефону чи завдяки зустрічі з відповідним працівником кредитного відділу банку). В ході співбесіди представник підприємства повинен з’ясувати головні критерії та умови отримання кредиту, строки, на які можливо отримати кредит, діапазон процентних ставок, порядок погашення, список документів, які необхідно надати банку. На основі проведеної співбесіди оцінюються шанси на отримання кредиту і приймається рішення про доцільність продовження подальших переговорів з обраним банком.

У разі, якщо попередні переговори пройшли успішно, фінансові служби підприємства готують пакет документів, необхідних для розгляду банком питання про надання кредиту. Перелік документів складається кожним банком відповідно до обраної ним методології оцінки кредитоспроможності позичальника та його інформаційних потреб. Це означає, що кожен банк може вимагати від потенційного позичальника свій специфічний набір документів.

Типовий список необхідних для отримання кредиту документів містить:

клопотання (лист, заявка) позичальника на ім’я Голови Правління банку

про видачу кредиту, де зазначаються: реквізити потенційного позичальника; цілі залучення кредиту; необхідна сума; строки залучення коштів; вид кредитного забезпечення; зобов’язання своєчасного погашення основної суми кредиту та процентів у визначений термін;

протокол рішення зборів власників щодо згоди на залучення кредиту у

визначеній сумі та про надання майна в заставу із зазначенням параметрів майна, його вартості, місцезнаходження тощо;

документи фінансової та податкової звітності:

баланси за останні 2-3 роки (із щоквартальною розбивкою за останній

звітний рік)(додатки 10, 11);

звіти про фінансові результати та звіти про рух грошових коштів за

визначений період (додатки 12, 13);

декларація про прибуток підприємства (разом з додатками);

розшифровка кредиторської та дебіторської заборгованості (в розрізі сум

заборгованості, контрагентів, причин виникнення, дат виникнення та погашення) на останню звітну дату та на дату звернення у банк;

інформація щодо розмірів заборгованості за банківськими кредитами;

висновки аудитора щодо фінансово-майнового стану підприємства та копії

актів перевірок державними податковими органами;

бізнес-план, необхідними складовими якого є розрахунок потреби в

капіталі, терміни освоєння та окупності залучених коштів, прогноз Cash-flow на період, на який залучаються кошти, тощо;

копії контрактів, договорів, рахунків-фактур (інвойсів), митних

декларацій, інших документів, пов’язаних із досягненням цілей, на які береться кредит;

документи, які засвідчують той чи інший вид кредитного забезпечення;

довідки з банків, де відкриті рахунки позичальника, про відсутність

заборгованості за кредитами.

Як правило, необхідною умовою отримання кредиту є відкриття позичальником поточного рахунку у кредитуючому банку. Для цього подається стандартний набір документів, передбачених для відкриття такого рахунку.

Складовою процесу надання кредиту є проведення оцінки кредитоспроможності позичальника. Окрім одержаного пакета документів, у процесі оцінки доцільності надання кредиту працівники банку проводять збір додаткової інформації про підприємство. Оцінивши кредитний ризик, кредитний експерт (чи група експертів) узгоджує з потенційним позичальником рівень процентної ставки та умови погашення позички і сплати процентів.

Після проведення економічної та правової експертизи інформації про позичальника кредитний експерт складає відповідний висновок (резюме), в якому обґрунтовується економічна доцільність видачі кредиту, наводиться загальна інформація про якісні та кількісні параметри діяльності підприємства, якість і достатність кредитного забезпечення.

Тривалість розгляду кредитної заявки значною мірою залежить від строку, на який видається позичка, та кваліфікації відповідних працівників банку. Як правило, рішення приймається протягом 1-3 тижнів. Зрозуміло, що чим довшими є строки та більшою сума кредитування, тим ґрунтовнішим і тривалішим є кредитний аналіз.

У разі прийняття позитивного рішення щодо видачі кредиту банк оформляє відповідні документи, що регламентують кредитні взаємовідносини. До таких документів належать:

кредитний договір (укладається між кредитором і позичальником тільки у

письмовій формі);

договори поручительства (гарантії);

договори застави.

Після підготовки та перевірки проектів відповідних договорів вони передаються на підпис уповноваженим особам позичальника та банку. Надання кредиту здійснюється шляхом відкриття позичальнику позичкового рахунку та перерахування на нього відповідної суми коштів. Банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, забезпечує його консультативними послугами з питань ведення бізнесу та виконання договору.

Одним з джерел формування позичкового капіталу підприємства є комерційні кредити. Комерційний кредит - це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать: товарні кредити; одержані аванси.

Аналіз джерел фінансування підприємства, в тому числі складу і структури позикових ресурсів було нами здійснено в Темі 2, з використанням таблиці 2.1. Проте, для кращого дослідження структури позикового капіталу побудуємо таблицю 6.1. Таким чином, до складу позичкового капіталу згідно Балансу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» належать: кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування, з оплати праці та інші поточні зобов'язання. Довгострокових зобов’язань на підприємстві не має.

Таблиця 6.1 - Динаміка складу і структури позикових ресурсів ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Назва показника	На кінець року, тис. грн.		Відхилення, тис. грн.	Питома вага, %		Відхилен-ня, %
	2010 рік	2011 рік		2010 рік	2011 рік
1	2	3	4	5	6	7
Поточні зобов'язання	89	266	137	100,0	100,0	0,0
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	59	91	32	66,3	40,3	-26,0
Поточні зобов'язання за розрахунками:
- з одержаних авансів	0	0	0	0,0	0,0	0,0
- з бюджетом	0	0	0	0,0	0,0	0,0
- зі страхування	0	8	8	0,0	3,6	3,6
- з оплати праці	0	1	1	0,0	0,4	0,4
- з учасниками	0	0	0	0,0	0,0	0,0
Інші поточні зобов'язання	29	126	97	32,7	55,7	23,0

У 2011 році відбулось зростання поточних зобов’язань підприємства на 137 тис. грн.. Зросла кредиторська заборгованість на 32 тис. грн. і в 2011 році становила 91 тис. грн або 40,3 % від загальної суми поточних зобов’язань. З’явились поточні зобов’язання з розрахунками зі страхуванням - 8 тис. грн.. (3,6 %) та з оплати праці - 1 тис. грн.. (0,4 %). Суттєво збільшилась сума інших поточних зобов’язань (на 97 тис. грн.. або 23%) і в 2011 році вона становила 126 тис. грн. або 55,7 % загальної суми поточних зобов’язань.

Фінансова стійкість підприємства - це здатність підприємства на протязі певного періоду не втратити платоспроможність і ліквідність.

Стійкого фінансового стану досягають при достатності власного капіталу, добрій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, при достатності ліквідності, стабільності доходах і широких можливостях залучення позикових коштів. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не щаслива випадковість, а підсумок грамотного, вмілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.

Основними показниками які характеризують фінансову стійкість є:

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії), характеризує незалежність підприємства у фінансовій політиці, визначається за формулою:

 (6.1)

де Вк - середньорічна вартість власного капіталу;

- середньорічна валюта балансу;

Оптимальне теоретичне значення більше 0,5.

Коефіцієнт фінансової залежності (напруги), характеризує залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, визначається за формулою:

 (6.2)

де Пк - середньорічна сума позикового капіталу.

Оптимальне теоретичне значення менше 0,5.

Коефіцієнт фінансового ризику, характеризує скільки на 1 грн. власних коштів припадає позичених, визначається за формулою:

 (6.3)

Коефіцієнт маневрування власними оборотними коштами, характеризує можливість здійснення фінансових маневрів, визначається за формулою:

 (6.4)

де ВОК - середньорічна сума власних оборотних коштів;

Оптимальне теоретичне значення 0,2-0,5. Чим більше буде значення даного коефіцієнта тим більше можливостей у підприємства для фінансових маневрів.

Коефіцієнт інвестування, характеризує частку власного капіталу на забезпечення необоротних активів, визначається за формулою:

 (6.5)

де Ан - середньорічна сума необоротних активів;

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами, характеризує скільки на 1грн оборотних активів припадає власних оборотних коштів, визначається за формулою:

 (6.6)

де Ао - середньорічна сума оборотних активів;

Коефіцієнт самофінансування, характеризує скільки на 1 грн. позичених котів припадає власних коштів, визначається за формулою:

 (6.7)

Оптимальне теоретичне значення 1.

На зміну показників фінансової стійкості впливає зміна власного капіталу, а також зміна суми загальної суми всього капіталу.

Тепер визначимо які типи фінансової стійкості:

) абсолютно стійкий: якщо запаси на підприємстві утворюються за рахунок власних оборотних коштів. В даному випадку підприємство підвищує рівень платоспроможності та незалежності від зовнішніх кредиторів (таке підприємство важко знайти).

) Нормальна фінансова стійкість: запаси формуються за рахунок власних оборотних коштів та довгострокових кредитів. Май нормальну платоспроможність, раціонально використовує позикові кошти, має високу дохідність поточної діяльності.

) Не стійкий фінансовий стан: запаси формуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових і короткострокових кредитів. Порушується нормальна платоспроможність та виникає необхідність додаткових джерел фінансування.

Щоб визначити до якого типу фінансової стійкості належить ТОВ «Чернівці поліхімбуд» потрібно провести аналіз фінансової стійкості використовуючи формули (6.1 - 6.7). Інформацією для аналізу буде звітність форма № 1 «Баланс» (додаток 10, 11). Даний аналіз проведемо на основі аналітичної таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 - Аналіз фінансової стійкості ТОВ «Чернівці поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показник	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+;-)
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,952	0,904	-0,048
Коефіцієнт фінансової залежності	0,048	0,096	0,048
Коефіцієнт фінансового ризику	0,051	0,106	0,055
Коефіцієнт маневрування власними оборотними коштами	0,417	0,531	0,114
Коефіцієнт інвестування	1,714	2,130	0,416
Коефіцієнт самофінансування (стабільності)	19,798	9,407	-10,391
Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами	0,892	0,833	-0,059

За даними аналітичної табл. 8.1 можна сказати, залежність підприємства від зовнішніх джерел зменшується про, що свідчить збільшення у 2011 році коефіцієнта залежності на 0,048. А також цей показник і в 2011 році - 0,096 і в 2010 році - 0,048 відповідає нормативному значенню менше 0,5. Це відбулося за рахунок збільшення валюти балансу на 1324 тис. грн., а позиковий капітал протягом двох років збільшився на 137 тис.грн. і залишився на рівні 226 тис. грн. В свою чергу знизилась фінансова незалежність підприємства, про, що свідчить зниження коефіцієнта фінансової незалежності на 0,048. Фактором такого зменшення було збільшення позикового капіталу на 137 тис. грн., а також збільшення валюти балансу на 1324 тис. грн. Разом з тим даний показник відповідає нормативу більше 0,5, в 2010 році - 0,952 і в 2011 році - 0,904. В звітному році на 1 грн. власних коштів припадає 0,11 грн. позичених, а в 2010 році - 0,05 грн. Про це свідчить збільшення коефіцієнта фінансового ризику на 0,055. Відповідає нормативному значенню (0,2-0,5) коефіцієнт маневрування. Коефіцієнт самофінансування зменшився на 10,391.

Отже, проаналізувавши фінансову стійкість ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» можна сказати, що мають негативну тенденцію майже всі показники: коефіцієнти фінансової незалежності, забезпечення власними коштами, фінансової залежності, фінансового ризику, самофінансування, як можна побачити це ті показники в яких для розрахунку використовується власний капітал, отже його потрібно збільшувати. Позитивну тенденцію має лише коефіцієнт маневрування, отже підприємство веде правильну політику в сфері позикових коштів.

Визначивши показники фінансової стійкості визначимо тип фінансової стійкості, побудувавши наступну таблицю.

Таблиця 6.3 - Аналіз типу фінансової стійкості ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+,-)
1	2	3	4
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	383,5	429
Власний капітал, тис. грн.	1762	2126	364
Необоротні активи, тис. грн.	1028	998	-30
Власні оборотні кошти, тис. грн.	734	1128	394
Запаси, тис. грн.	504	943	439
Надлишок (+), нестача (-) власних оборотних коштів для формування запасів	230	185	-45
Довгострокові зобов’язання, тис. грн.	0	0	0
Разом власних оборотних коштів і довгострокових зобов’язань	734	1128	394
Надлишок (+), нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових зобов’язань для формування запасів	230	185	-45
Короткострокові кредити та позики, тис. грн.	0	0	0
Разом основних джерел формування запасів, тис. грн.	734	1128	394
Надлишок (+), нестача (-) основних джерел формування запасів	230	185	-45
Тип фінансової стійкості	Абсолютно стійкий	Абсолютно стійкий
Надлишок (+), нестача (-) основних джерел формування запасів на 1 грн. запасів, грн.	1,456	1,196	-0,26

Тому проаналізувавши фінансову стійкість, можна сказати, що ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» перебуває в абсолютно стійкому фінансовому стані, так як запаси на підприємстві утворюються за рахунок власних оборотних коштів. Довгостроковий зобов’язань і короткостокових кредитів на підприємстві нема, що позитивно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Надзвичайно важливим етапом кредитування є оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність - характеризує наявність у підприємства передумов для одержання кредиту, а також його спроможність своєчасно повернути позику та сплатити відсотки за користування нею.

Сучасні практичні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальника у комерційних банків ґрунтуються на комплексному застосуванні фінансових методів розрахунку (класифікаційні моделі). Найчастіше в літературі можна зустріти наступні класифікаційні моделі оцінки кредитоспроможності позичальників:

) класифікаційні моделі серед яких виступають:

моделі бальної оцінки кредитоспроможності (рейтингові моделі);

моделі ймовірності банкрутства або прогнозування банкрутства;

) моделі комплексного аналізу підприємства.

Класифікаційні моделі дозволяють поділити позичальників на групи (класи), а також виступають допоміжними інструментами при визначені можливості задовольнити кредитну заявку.

Для оцінки кредитоспроможності підприємства досить поширеною є практика застосування моделей прогнозування банкрутства. Існує ряд спрощених моделей які основані на системі фінансових коефіцієнтів. Найяскравішим прикладом такої моделі є системний підхід розрахунку фінансових коефіцієнтів за системою Бівера:

Коефіцієнт Бівера, характеризує на скільки за рахунок своїх чистих власних коштів на підприємстві можна покрити свої зобов’язання, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.8)

де Пч - чистий прибуток;

АВ - амортизаційні відрахування;

З - середньорічна сума зобов’язань.

Якщо значення коефіцієнта Бівера на рівні ≥ 0,15 свідчить про фінансові проблеми фінансового стану за 1 рік до банкрутства.

Рентабельність активів, характеризує скільки на 1 грн. активів припадає чистого прибутку, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.9)

де А - середньорічна сума активів.

Фінансовий ліверидж, характеризує скільки на 1 грн. власного капіталу припадає позикового капіталу, позитивним буде зменшення, визначається за формулою:

 (6.10)

де Пк - середньорічна сума позикового капіталу;

Вк - середньорічна сума власного капіталу.

Коефіцієнт покриття активів власним оборотним капіталом, характеризує скільки на 1 грн. оборотних активів припадає власних оборотних коштів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.11)

де ВОК - середньорічна вартість власних оборотних коштів;

Ао - середньорічна вартість оборотних активів.

Коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань оборотними активами, характеризує скільки на 1 грн. поточних зобов’язань припадає оборотних активів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.12)

де ПЗ - середньорічна сума поточних зобов’язань.

Якщо значення коефіцієнт покриття активів ВОК на рівні < 0,06 і коефіцієнта покриття зобов’язань < 1, це свідчить про ситуацію на підприємстві за рік до банкрутства.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

Коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами, визначається за формулою:

 (6.13)

де Ав - високоліквідні активи, до яких входять грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами;

Оптимальне теоретичне значення не менше ніж 0,2.

Коефіцієнт середньої ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки, визначається за формулою:

 (6.14)

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Оптимальне теоретичне значення не менше ніж 0,5.

Коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів, визначається за формулою:

 (6.15)

Оптимальне теоретичне значення не менше 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів, що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів, визначається за формулою:

 (6.16)

Де Ан - середньорічна вартість необоротних активів.

Оптимальне теоретичне значення не менше ніж 0,5.

Коефіцієнт незалежності, що характеризує ступінь фінансового ризику, визначається за формулою:

 (6.17)

де - середньорічна сума залучених коштів;

Оптимальне теоретичне значення не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

Рентабельність активів, характеризує відносну прибутковість активів, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.18)

Рентабельність продажу, характеризує скільки на 1 грн. активів припадає чистого прибутку, позитивним буде збільшення, визначається за формулою:

 (6.19)

де Ор - обсяг реалізації продукції.

Класифікація позичальників - юридичних осіб здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас „А” - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ними відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас „Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії за характеристиками близька до класу „А”, але ймовірність підтримання її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходження коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансово результату їх діяльності. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу „Б”, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас „В” - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчить про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас „Г” - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче. До цього класу належать позичальники банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас „Д” - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов’язань позичальником практично немає.

Оцінимо кредитоспроможність ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» використовуючи методику коефіцієнтного аналізу, методику НБУ, прогнозною моделлю. Будемо використовувати інформацію фінансової звітності форми № 1 «Баланс», форми № 2 «Звіт про фінансові результати» (додаток 10-13), формулами (6.8 - 6.12). Аналіз кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів проведемо на основі даних таблиці 6.4.

Отже виходячи з проведених розрахунків в аналітичній табл. 6.4. можна сказати, що коефіцієнт Бівера в 2011 році становив 1,485, в 2010 році -0,734, отже

Таблиця 6.4 - Динаміка показників кредитоспроможності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» на основі прогнозної моделі за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт Бівера	-0,734	1,485	2,219
Рентабельність активів, %	-10,8	8,9	19,7
Коефіцієнт фінансового лівериджу	0,051	0,106	0,055
Коефіцієнт покриття активів власними оборотними коштами	0,892	0,833	-0,059
Коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань оборотними активами	9,247	5,991	-3,256

він збільшився на 2,219. В минулому році цей показник свідчить про проблеми у фінансовому стані і про можливість банкрутства. Факторами такого зростання було зростання чистого прибутку, зменшення амортизаційних відрахувань на 109 тис. грн.. Також зросла рентабельність активів на 19,7% і становить 8,9%. Це було зумовлено тим, що зріс чистий прибуток на 429 тис. грн.. Коефіцієнт покриття активів власним оборотними коштами в 2010 році становив 0,892, в 2011 році - 0,833, тобто зменшився на 0,059. Коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань в звітному році становить 5,991, в минулому - 9,247, тобто зменшився на 3,256. Ці показники знаходяться в межах допустимих значень. Тому, що якщо коефіцієнт покриття активів власними оборотними коштами < 0,06, а коефіцієнт покриття активів зобов’язаннями < 1, то це свідчить про ситуацію на підприємстві за рік до банкрутства.

Проаналізуємо кредитоспроможність підприємства використовуючи методику НБУ. Будемо використовувати інформацію фінансової звітності форми № 1 «Баланс», форми № 2 «Звіт про фінансові результати» (додаток 10-13), формул (6.13 - 6.19). Даний аналіз будемо проводити на основі аналітичної таблиці 6.5.

Таблиця 6.5 - Динаміка показників кредитоспроможності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за допомогою методики НБУ за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,011	0	-0,011
Коефіцієнт проміжної (швидкої) ліквідності	3,528	1,788	-1,74
Коефіцієнт поточної ліквідності	9,247	5,991	-3,256
Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів	0,417	0,531	0,114
Коефіцієнт фінансової незалежності	0,952	0,904	-0,048
Рентабельність оборотних активів, %	-25,9	17,2	43,1
Рентабельність продажу, %	-52,5	23,1	75,6

Отже з аналітичної табл. 6.5. можна зробити висновок щодо показників, що характеризують платоспроможність позичальника: коефіцієнт абсолютної ліквідності не відповідає оптимальному значенню не менше 0,2: в 2010 році - 0,011, в 2011 році - 0, що на 0,011 менше. Коефіцієнт проміжної ліквідності відповідає оптимальному значенню не менше 0,5: в 2010 році - 3,528, в 2011 році - 1,788, відбулося його зменшення на 1,74, що є негативним. Коефіцієнт поточної ліквідності в 2010 році - 9,247, в 2011 році - 5,991, що також відповідає нормативному значенню не менше 2,0. Щодо фінансової стійкості то коефіцієнт маневреності в 2010 році не відповідає нормативному значенню не менше 0,5 і становить 0,417, але в 2011 році стабілізувався і становив 0,531. Коефіцієнт фінансової незалежності зменшився у звітному році на 0,048 і становить 0,904.

Разом з тим позитивним є те, що зросла рентабельність, зокрема рентабельність продажу зросла на 75,6 % і становить 23,1 %. Рентабельність активів зросла на 43,1 % і становить 17,2 %. Отже, як можна побачити, що деякі показники мають негативну тенденцію.

Здійснимо аналіз кредитоспроможності підприємства на основі фінансових коефіцієнтів. Для цього побудуємо наступну таблицю.

Таблиця 6.6 - Аналіз кредитоспроможності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» на основі фінансових коефіцієнтів за 2010 - 2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт заборгованості	0,051	0,106	0,055
Коефіцієнт ліквідності	0,011	0	-0,011
Період інкасації дебіторської заборгованості, дні	327	159	-168
Тривалість обороту запасів, дні	393	321	-72
Окупність інвестицій або активів	-4	6	10
Окупність власного капіталу	9	10	1

Отже, можна зробити висновок, що в 2011 році збільшився коефіцієнт заборгованості на 0,055, тобто на 1 грн. активів у звітному році припадало на 0,06 грн. більше зобов’язань, це було зумовлено збільшенням зобов’язань та збільшенням активів, дана динаміка є негативною. Так у 2011 році даний показник становив 0,106, а в 2010 році - 0,051. У 2011 році зменшився період інкасації дебіторської заборгованості на 168 днів, що є позитивним. Збільшилась окупність власного капіталу на 1 день, що також є негативним. Збільшення даного показника було зумовлено збільшенням суми власного капіталу.

Таким чином, провівши аналіз кредитоспроможності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» можна сказати, що воно відноситься до класу «Б» тобто фінансова діяльність позичальника цієї категорії за характеристиками близька до класу „А”, але ймовірність підтримання її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Причиною є відхилення деяких економічних показників від установлених значень. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення.

Оцінка ділової активності - один з основних аспектів аналізу діяльності суб’єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що такий аналіз дає змогу оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів.

Метою аналізу ділової активності підприємства є розрахунок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій і причин їх змін для дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього. Аналіз ділової активності проводиться в інтересах як внутрішніх, так і зовнішніх споживачів інформації. У зв’язку з цим його поділяють внутрішній і зовнішній.

Розглянемо показники які характеризують ділову активність.

Продуктивність праці, характеризує кількість продукції виробленої одним працівником, визначається за формулою:

 (6.20)

де В - виручка від реалізації продукції.

Ч - середньооблікова чисельність працівників.

Фондовіддача, характеризує скільки на 1грн. основних засобів припадає виручки, визначається за формулою:

 (6.21)

де ОЗ - середньорічна вартість основних засобів.

Кількість оборотів виробничих запасів (разів), характеризує кількість оборотів виробничих запасів протягом операційного циклу, визначається за формулою:

 (6.22)

де Зап - середньорічна вартість виробничих запасів.

Тривалість одного обороту виробничих запасів(у днях), характеризує середній період від дня закупівлі до дня витрачання виробничих запасів і отримання назад вкладених коштів, визначається за формулою:

 (6.23)

де Вод - одноденна виручка від реалізації продукції.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості (разів), характеризує на скільки за весь операційний цикл, визначається за формулою:

 (6.24)

де ДЗ - середньорічна дебіторська заборгованість.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості (днів), характеризує кількість днів обороту в операційному циклі дебіторської заборгованості, визначається за формулою:

 (6.25)

При нормальних умовах значення повинно іти на зменшення, оскільки дебіторська заборгованість характеризує вилучення коштів з обороту, тому чим менший термін обороту тим швидше підприємство зможе повертати кошти у оборот.

Коефіцієнт завантаження дебіторської заборгованості, характеризує скільки на 1грн. виручки припадає дебіторської заборгованості, визначається за формулою:

 (6.26)

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (разів), характеризує кількість оборотів кредиторської заборгованості протягом операційного циклу, визначається за формулою:

 (6.27)

де - середньорічна сума кредиторської заборгованості.

Даний показник який є взаємозалежним із кількістю оборотів дебіторської заборгованості, повинен мати тенденцію до збільшення, оскільки це призведе до прискорення оборотності за період використання такої заборгованості, та даватиме можливість отримувати більші прибутки.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості (днів), характеризує кількість оборотів кредиторської заборгованості в операційному циклі, визначається за формулою:

 (6.28)

Тривалість операційного циклу, визначається за формулою:

 (6.29)

Тривалість обороту фінансового циклу, визначається за формулою:

 (6.30)

Коефіцієнт оборотності власного капіталу, характеризує кількість оборотів власного капіталу в операційному циклі, визначається за формулою:

 (6.31)

Коефіцієнт стійкості економічного зростання, характеризує яка частка чистого прибутку залишилась, визначається за формулою:

 (6.32)

де Чп - чистий прибуток;

Д - дивіденди.

На основі описаних показників проведемо аналіз ділової активності.

Таблиця 6.7 - Динаміка показників ділової активності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010-2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+,-)
1	2	3	4
Продуктивність праці, грн.	63,917	162,5	98,583
Фондовіддача, грн.	0,351	0,805	0,454
Кількість оборотів виробничих запасів, разів	5	14	9
Тривалість одного обороту виробничих запасів, у днях	67	25	-42
Кількість оборотів дебіторської заборгованості, разів	1	2	1
Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості, у днях	327	159	-168
Коефіцієнт завантаження дебіторської заборгованості, грн.	0,907	0,441	-0,466
Кількість оборотів кредиторської заборгованості, разів	9	10	1
Тривалість обороту кредиторської заборгованості, у днях	40	35	-5
Тривалість операційного циклу	394	184	-210
Тривалість фінансового циклу	354	149	-205
Коефіцієнт оборотності власного капіталу, раз	0,213	0,418	0,205
Коефіцієнт стійкості економічного зростання, грн.	-0,112	0,097	0,209

З таблиці 6.7 можна зробити висновок, що продуктивність праці в 2011 році зросла на 98,58 грн. і в цьому ж році становила 162,5 грн., зростання даного показника було зумовлене значним зростанням чистої виручки та падінням кількості працюючих на підприємстві з 6 працівників до 5 працівників. Даний показник показує скільки припадає чистої виручки від реалізації на одного працюючого. Щодо інших показників, то тривалість обороту виробничих запасів збільшилась на 9 днів і становила 14 днів.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості у звітному 2011 р. зменшилась в порівнянні з 2010 роком на 168 днів, і становила 159 днів. Цей показник характеризує вилучення коштів з обороту, тому чим менший термін обороту тим швидше підприємство може повертати кошти у оборот, тобто від часу відвантаження продукції до часу розрахунку за неї покупцями проходить на 168 днів менше, що є позитивним явищем. Збільшилась кількість оборотів дебіторської заборгованості протягом операційного циклу. Про це свідчить підвищення коефіцієнта оборотності на 1 раз і в 2011 році він становить 2 рази. Це позитивні зміни.

Щодо показників оборотності кредиторської заборгованості, то тривалість обороту кредиторської заборгованості зменшилась на 5 днів, це є позитивним, і становла 35 днів. Коефіцієнт оборотності збільшився на 1 раз, і в звітному році становив 10 раз. Тобто оборотність прискорилась, і це дасть більші прибутки.

Період операційного циклу зменшився на 210 днів, тобто це означає, що в 2011 році на перетворення придбаних матеріальних ресурсів на грошові кошти потрібно на 210 дні менше. Період фінансового циклу має додатнє значення, що свідчить про вистачання коштів. Проте разом з цим існує позитивна тенденція даного показника в 2011 році порівняно з 2010 роком.

Рентабельність - це відносний показник прибутку, який відображає відношення прибутку до наявних або використаних ресурсів. Рентабельність є такий стан діяльності, коли протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати створюється і накопичується прибуток. протилежним станом є збитковість.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

До показників, що характеризують рентабельність продукції належать:

Валова рентабельність, характеризує рівень прибутковості 1 грн. отриманої виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, визначається за формулою:

 (6.33)

де Пв - валовий прибуток;

В - виручка від реалізації продукції.

Операційна рентабельність, характеризує скільки на 1 грн. виручки припадає прибутку від операційної діяльності, визначається за формулою:

 (6.34)

де По - прибуток від операційної діяльності.

Дані два показника взаємопов’язані один з одним і відображають ступінь відшкодування цінами витрат на продукцію, а також цінову конкурентоспроможність підприємства.

Чиста рентабельність, характеризує прибутковість продажу продукції після сплати податків, визначається за формулою:

 (6.35)

де Пч - чистий прибуток.

Рентабельність господарської діяльності, характеризує якою мірою прибуток від операційної діяльності покриває суму господарських витрат, визначається за формулою:

 (6.36)

де - сума витрат (собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут).

Рентабельність виробів, характеризує скільки прибутку підприємство отримало в розрахунку на 1грн. понесених витрат, визначається за формулою:

 (6.37)

де С - собівартість виробленої продукції.

Рентабельність одного виробу, характеризує суму прибутку отриманого підприємством від продажу одного виробу, визначається за формулою:

 (6.38)

де - сума прибутку на один виріб;

- собівартість одного виробу.

До показників рентабельності підприємства відносять такі показники:

Рентабельність виробництва, характеризує суму прибутку яка припадає на 1 грн. витрат, визначається за формулою:

 (6.39)

де - середньорічна вартість запасів і основних засобів;

Рентабельність майна, характеризує ефективність використання майна підприємства та його прибутковість, визначається за формулою:

 (6.40)

де М - середньорічна вартість майна підприємства.

Рентабельність необоротних активів, характеризує прибутковість необоротних активів їх ефективність використання, визначається за формулою:

де Ан - середньорічна вартість необоротних активів.

Рентабельність основних засобів, характеризує суму прибутку яка припадає на 1 грн. основних засобів, визначається за формулою:

 (6.42)

Рентабельність оборотних активів, характеризує ефективність використання оборотних активів, визначається за формулою:

 (6.43)

де Ао - середньорічна вартість оборотних активів.

Рентабельність власних оборотних коштів, характеризує суму прибутку яка припадає на 1грн. власних оборотних коштів, визначається за формулою:

 (6.44)

де ВОК - середньорічна сума власних оборотних коштів.

Рентабельність використання власного капіталу, характеризує ефективність використання власного капіталу, визначається за формулою:

 (6.45)

де Вк - середньорічна сума власного капіталу.

Рентабельність інвестицій, характеризує ефективність суму прибутку на 1 грн. власного капіталу і довгострокових зобов’язань, визначається за формулою:

 (6.46)

де - середньорічна сума довгострокових зобов’язань.

Проаналізуємо рентабельність продукції ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», при аналізі будемо використовувати звітність форм № 1 «Баланс», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», (додаток 10-13), а також використаємо формули (6.33 - 6.38). Даний аналіз будемо проводити на основі аналітичної таблиці 6.8.

Таблиця 6.8 - Динаміка показників рентабельності продукції ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки %

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+/-)
Валова рентабельність	13,8	39,2	25,4
Операційна рентабельність	-52,5	23,1	75,6
Чиста рентабельність	-52,5	23,1	75,6
Рентабельність господарської діяльності	-34,4	30,0	64,4
Рентабельність виробів	-60,8	38,0	98,8

 

За даними аналітичної табл. 6.8 можна зробити висновок, що рівень прибутковості 1 гривні отриманої виручки від реалізації продукції збільшився на 25,4 грн. Про це свідчить збільшення валової рентабельності на 25,4 %, і вона становить 39,2 %.

Це відбулося за рахунок того, що збільшився валовий прибуток на 265,5 тис. грн., і збільшилась виручка на 429 тис. грн. Операційна рентабельність також зросла на 75,6% і становить 23,1%. Фактором такого зростання було збільшення прибутку від операційної діяльності на 389 тис. грн.

Наступні два показники взаємопов’язані між собою і відображають ступінь відшкодування цінами витрат на продукцію, а також цінову конкурентоспроможність ТОВ «Чернівці Поліхімбуд». Чиста рентабельність відповідає операційній рентабельності і становить 23,1%. Це відбулося за рахунок збільшення чистого прибутку на 389 тис. грн. Рентабельність господарської діяльності з звітному році порівняно з минулим зросла на 64,4% і становить 30,0%. Тобто у 2011 році прибуток покриває більшою мірою господарські витрати. Фактором такого зростання було збільшення операційного прибутку на 389 тис. грн., збільшення витрат на 39,8 тис. грн. Рентабельність виробів зросла на 98,8% і становить 38,0%. Зростання було зумовлено тим, що збільшився операційний прибуток і збільшилась собівартість на 163,3 тис. грн.

Отже, на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2011 рік прибутковість і рентабельність є позитивними.

Проведемо аналіз рентабельності підприємства ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», будемо використовувати дані звітності форма № 1 «Баланс», форма № 2 «Звіт про фінансові результати» (додаток 10-13), з використанням формул (6.39 - 6.46). Даний аналіз проведемо на основі аналітичної таблиці 6.9.

Таблиця 6.9 - Динаміка показників рентабельності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за 2010 - 2011 роки %

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+/-)
Рентабельність виробництва	-13,3	10,8	24,1
Рентабельність майна	-10,8	8,9	19,7
Рентабельність необоротних активів	-18,3	18,5	36,8
Рентабельність основних засобів	-18,4	18,6	37,0
Рентабельність оборотних активів	-25,9	17,2	43,1
Рентабельність власних оборотних коштів	-28,6	20,2	48,8
Рентабельність власного капіталу	-11,2	9,7	20,9
Рентабельність інвестицій	-11,2	9,7	20,9

 

За даними аналітичної табл. 6.9 можна зробити висновок: рентабельність виробництва збільшилась на 24,1% і в 2011 році становить 10,8%. Це відбулося за рахунок зростання прибутку на 389 тис. грн. Рентабельність майна збільшилась у 2011 році на 19,7% і складає 8,9%, тобто на 1 грн. майна припадає на 0,2 грн. чистого прибутку більше. Фактором такого зростання було збільшення майна 501 тис. грн. і збільшення чистого прибутку. Зросла прибутковість необоротних активів, на 1 грн. необоротних активів припадає чистого прибутку на 0,37 грн. більше. Про це свідчить зростання рентабельності необоротних активів на 36,8% і вона становить 18,6 %. Це відбулося за рахунок зростання прибутку. Рентабельність основних засобів зросла на 37,0 % і становить 18,6%. Це відбулося тому, що зріс прибуток. Збільшилась прибутковість використання оборотних активів у виробництві. Про це свідчить збільшення рентабельності оборотних активів на 43,1% і у звітному році вона знаходиться на рівні 17,2%. Це відбулося за рахунок того, що збільшились оборотні активи на 531 тис. грн., а також чистий прибуток. Зросла прибутковість власного капіталу, на 1 грн. власних коштів припадає на 0,21 грн. прибутку більше. Фактором такого зростання було збільшення власного капіталу на 364 тис. грн. і збільшення чистого прибутку на 389 тис. грн.

Розрахуємо загальну потребу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» в кредитних ресурсах за 2010 - 2011 роки під обігові кошти, використовуючи формулу 6.47 та додатки 10, 11.

Пк = ∑ОА - ВОК - ∑ЧП - ↑ КЗ (+↓ КЗ) + ↑ДЗ (-↓ДЗ), (6.47)

де ОА - оборотні активи;

ВОК - власні обігові кошти;

ЧП - чистий прибуток;

КЗ - кредиторська заборгованість;

ДЗ - дебіторська заборгованість.

Пк (2010) = 1851 - (1762 - 1028) + 201,3 - 59 + 313 = 1572,3 тис.грн.

Пк факт (11) = 2352 - (2126 - 998) - 187,7 - 91 + 404 = 1349,3 тис.грн.

Отже, із здійснених розрахунків можна зробити висновок, що у ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є потреба в кредиті, тому доцільно розрахувати коефіцієнт фінансового левериджу.

У фінансовому менеджменті для управління фінансовою стійкістю підприємства, а також оптимізації структури капіталу використовують та звані «структурні коефіцієнти» (методи левериджу). Леверидж (від англ. «leverage» - важіль) означає фактор, незначна зміна якого може привести до суттєвої зміни результативних показників. У цьому випадку до уваги приймається тільки фінансовий леверидж, який показує відношення позикового та власного капіталу. Ефект фінансового левериджу показує, на скільки відсотків збільшується фінансова рентабельність (рентабельність власного капіталу) підприємства за рахунок залучення позикового капіталу Він розраховується за формулою:

 (6.48)

де  - ефект фінансового левериджу;

 - коефіцієнт (ставка) оподаткування;

 - рентабельність активів;

- вартість залучення позикового капіталу;

 - сума позикового капіталу;

 - сума власного капіталу.

ЕФЛ = (1 - 0,21) х (8,9 - 0,2) х 226/2126 = 0,731,

так як значення > 0, то підприємству доцільно залучати кошти.

Отже, ми дослідили склад та структуру позикового капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», визначивши, що вони складаються лише з поточних зобов’язань, визначили типові процедуру та перелік документів для отримання кредиту. За наслідками оцінки кредитоспроможності ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», зроблено висновок про його надійність як позичальника.

Необхідно звернути увагу на фінансування підприємства, джерела формування фінансових ресурсів та їх доцільність використання. Вагоме значення матиме значне поповнення власних оборотних коштів, це сприятиме покращенню фінансових результатів підприємства. Проаналізувавши фінансову стійкість ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» можна сказати, що мають негативну тенденцію всі показники в яких для розрахунку використовується власний капітал, отже його потрібно збільшувати. Позитивну тенденцію має лише коефіцієнт маневрування, отже підприємство веде правильну політику в сфері позикових коштів.

7. Фінансова діяльність на етапі реорганізації підприємства

Відповідно до статті 56 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Реорганізація - це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником. У процесі реорганізації може бути задіяний один або кілька суб’єктів господарювання.

Серед основних причин реорганізації здебільшого виокремлюють такі:

суттєве розширення діяльності підприємства, його розмірів;

згортання діяльності;

необхідність фінансової санації;

необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства;

диверсифікація діяльності;

податкові мотиви;

необхідність збільшення власного капіталу (з метою покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності).

Причини та мотиви, які спонукають власників і керівництво підприємства до прийняття рішення щодо реорганізації, визначають і форму майбутньої реорганізації. За формальними ознаками розрізняють такі три напрями реорганізації (рис. 7.1).

Рис. 7.1 - Форми корпоративної реструктуризації підприємств

Злиття - об’єднання підприємств (шляхом створення нової юридичної особи або приєднання до головного підприємства), у результаті якого власники підприємств, що об’єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків і вигод від об’єднання.

Злиття - припинення діяльності двох або кількох підприємств як юридичних осіб та передачу належних їм активів і пасивів (майнових прав і зобов’язань) до правонаступника, яких створюється в результаті злиття.

Приєднання - припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав і зобов’язань) до іншого підприємства (правонаступника).

Поділ - це спосіб реорганізації, за якого одна юридична особа припиняє свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств, оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб.

Виділення - процес створення нового окремого господарюючого суб’єкта з одного або кількох підрозділів зі складу діючого підприємства з передачею відповідної частки активів і пасивів (майнових прав та обов’язків).

Перетворення - це спосіб реорганізації, який передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього підприємства.

Отже, перетворення - це один із шляхів утворення юридичної особи в результаті реорганізації діючої юридичної особи. Загальна схема реорганізації підприємства шляхом перетворення наведена на рис. 7.2.

Необхідною передумовою реорганізації суб’єктів господарювання є відповідне рішення власників (чи інших уповноважених на це органів), яке приймається після детального економіко-правового обґрунтування менеджментом підприємства доцільності такої операції.

Рис. 7.2 - Порядок реорганізації підприємств шляхом перетворення

Законодавством передбачено послідовність дій, до яких вдається товариство при реорганізації шляхом перетворення. До них, зокрема, належать прийняття вищим органом товариства рішення про реорганізацію шляхом перетворення, а далі - прийняття установчими зборами товариства, що створюється шляхом перетворення, рішення про створення товариства, про затвердження статуту, про обрання органів управління та вирішення інших питань, пов’язаних з реорганізацією.

Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Справжність підписів засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені, а засновницькі договори - нотаріально посвідчені.

Щодо процедури реорганізації шляхом перетворення, то проходження її відбувається в 2 етапи: 1) держреєстрація припинення діючої юрособи; 2) держреєстрація новоствореної юрособи. Перетворення вважається завершеним з моменту держреєстрації новоствореної юрособи та держреєстрації припинення юрособи, що припиняється.

Основним документом, який визначає права та обов’язки сторін у ході реорганізації і має забезпечувати оперативне її проведення та безперебійну роботу підприємств, є угода про умови проведення реорганізації - це План реорганізації, який включає питання:

) призначення комісії для проведення реорганізації у складі представників підприємств, що реорганізовуються;

) повний перелік і обсяг активів і пасивів підприємств, які підлягають прийому - передачі в обмін на корпоративні права правонаступникам;

) перелік документів всіх видів обліку;

) пропорції або коефіцієнти обміну корпоративних прав реорганізованих підприємств на корпоративні права підприємства правонаступника, а також можливі суми або компенсації в обмін на корпоративні права;

) терміни обміну акцій;

) права які будуть надаватися підприємствам правонаступником власником корпоративних прав;

) економічно - правові наслідки реорганізації для працівників, що реорганізовуються.

Загальна схема проведення реорганізації така. У разі реорганізації слід врахувати ряд законодавчих передумов і вимог: порядок державної реєстрації та ліквідації суб’єктів господарювання; вимоги антимонопольного законодавства; вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства; порядок емісії акцій; різного роду наслідки (екологічні).

Підприємство, що реорганізовується потребує перереєстрації и то ліквідації засновницьких документів і самих суб’єктів господарювання.

Вимоги щодо захисту інтересів кредиторів зводяться до наступного:

перевід боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора;

новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення засновані на відносинах між кредиторами і первісним боржником;

порука і встановлення третьою особою застава припиняється з переведенням боргу якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника;

уступка вимог і перевід боргу повинні бути здійсненні в просторі письмовій угоді.

Кредитор має право звернутися з письмовою вимогою про здійснення підприємством боржником однієї з дій:

забезпечення виконання зобов’язань шляхом укладання договору застави чи поруки;

дострокове виконання зобов’язань і відшкодування збитків якщо інше не передбачено угодою між підприємством, що реорганізовується і боржником.

Приймаючи рішення про реорганізацію слід враховувати податковий аспект, зокрема можливість виникнення об’єкта оподаткування в результаті засвідчення у звітності прихованих резервів. При здійснені передачі майнових прав і обов’язків слід враховувати те, що передача активів від одного підприємства до іншого не оподатковується лише в тому випадку, якщо ця передача як внесок одного підприємства в статутний капітал іншого в обмін на корпоративні права. Реорганізаційний прибуток для власників може виникнути в тому випадку якщо вартість чистих активів, що передаються правонаступнику перевищує номінальну вартість корпоративних прав емітованих правонаступником.

Основні мотиви реорганізації спрямовані на укрупнення:

ефект синергізму - умова за якої загальний результат є більший ніж сума часток, ефект виникає завдяки дії таких факторів: економія на витратах, економія фінансових ресурсів, збільшення влади на ринку;

прагнення заволодіти ліцензіями, патентами які є в розпорядженні підприємства;

отриманні надійного постачальника факторів виробництва;

зменшення ризику при виході на нові ринки збуту і збільшення їхньої кількості;

зменшення кількості конкурентів;

податкові переваги;

придбання активів за ціною яка нижча за вартість заміщення передачі технічних і управлінських знань і навичок;

диверсифікація активів і діяльності з метою зменшення ризиків і підвищення потенціалу, прибутковості;

попередження захоплення компанії крупними фірмами із збереженням контролю над підприємством;

особисті мотиви вищої ланки менеджерів.

Є три види укрупнення:

) горизонтальне: об’єднання кількох підприємств які виготовляють один вид продукції;

) вертикальне: об’єднання підприємства виробника з підприємством постачальником;

) діагональне: об’єднання підприємств різних галузей і видів діяльності.

Під злиттям слід розуміти об’єднання підприємств шляхом створення нової юридичної особи, через приєднання підприємств до головного підприємства у результаті якого власники підприємств, що об’єднуються будуть здійснювати контроль над усіма чистими активами об’єднаних підприємств.

Приєднання означає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи і передачу належних йому активів і пасивів до іншого.

Порядок реорганізації шляхом злиття: прийняття рішення про реорганізацію; укладення угоди про умови проведення реорганізації; аналіз фінансово - господарської діяльності та оцінка вартості підприємств, що реорганізовуються; проведення засновницьких зборів та підготовка засновницьких документів правонаступника; обмін корпоративних прав підприємств, що реорганізовуються на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості корпоративних прав правонаступнику; державна реєстрація юридичної особи, яка виникає в результаті реорганізації; складання та підписання передатних балансів між підприємствами - попередниками та правонаступниками; виключення підприємств - правонаступників з держаного реєстру.

Реорганізація шляхом приєднання проходить етапи:

прийняття рішення про реорганізацію;

укладення угоди про умови приєднання;

перевірка фінансово - господарської діяльності та оцінка вартості підприємств, які підлягають реорганізації;

обмін корпоративних прав підприємств, що приєднуються на письмові зобов’язання про видачу відповідної кількості корпоративних прав реорганізованого підприємства;

прийняття рішення загальними зборами підприємства, до якого здійснюється приєднання, про внесення відповідних змін до статуту та державна реєстрація цих змін;

обмін письмових зобов’язань на корпоративні права підприємства, до якого здійснюється приєднання; складання та підписання передатних балансів між підприємствами - попередниками та правонаступником;

виключення підприємств, що були приєднанні з держаного реєстру.

Поглинання відбувається шляхом викупу корпоративних прав однієї компанії іншою великою компанією, тобто при цьому утворення нового підприємства не відбувається, але припиняє свою діяльність інша компанія акції якої викуплені і вносить відповідний запис до державного реєстру підприємств, і вона діє в новій компанії як дочірня або взагалі втрачає будь-яку самостійність.

Одним із видів подрібнення є поділ, він відбувається таким чином:

укладається угода між засновниками про поділ;

аналіз діяльності підприємства і інвентаризації;

обмін корпоративними правами;

прийняття засновницькими зборами кожного підприємства рішення про

створення;

державна реєстрація;

складання перерозподільних балансів;

виключення з реєстру підприємства, що поділилося.

Виділення відбувається майже так само як і поділ, але виключення з реєстру підприємства з якого виділяється нове підприємство не відбувається, воно тільки зменшується у розмірах і включається до реєстру нове підприємство.

При утворенні юрособи шляхом реорганізації слід враховувати, що після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юрособи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу). Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює держреєстрацію, за місцем держреєстрації юрособи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юрособи-правонаступника.

Документом, який підтверджує розмір статутного фонду (капіталу) госпсуб’єкта, створеного в результаті реорганізації шляхом перетворення, може бути передавальний акт. Розмір статутного капіталу товариства на момент його створення не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Отже, в даній темі ми розглянули особливості реорганізації, яка на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не проводилась.

8. Фінансове інвестування підприємства

Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підприємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залученого капіталу. Загалом інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Досить часто під інвестиціями розуміють лише довгострокові вкладення підприємств з метою отримання прибутку. Хоча залучений капітал може бути інвестований як у необоротні, так і в оборотні активи. Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об’єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:

) цілі інвестування;

) сума коштів, яку вони можуть інвестувати;

) строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;

) собівартість окремого об’єкта інвестицій;

) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об’єкт інвестицій;

) можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;

) ризики, пов’язані з інвестуванням;

) ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти.

Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками:

об’єктами вкладення (фінансові та реальні);

строками інвестування (короткострокові, довгострокові);

характером участі в інвестиційному процесі (прямі, непрямі).

Рис. 8.1 - Класифікація інвестицій за об’єктами вкладень

дивідендний політика інвестиція підприємство

Види інвестицій у розрізі об’єктів вкладень характеризує рис. 8.1. Діяльність фінансиста зосереджена переважно на управлінні фінансовими інвестиціями. Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвестиційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

Інвестиційна діяльність характеризується особливостями:

− інвестиційна діяльність є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства;

− обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним виміром темпів його економічного розвитку;

− має підпорядкований характер стосовно операційної діяльності;

− нерівномірність обсягів по окремих періодах;

− форми та методи інвестиційної діяльності менше залежать від галузевих особливостей підприємств ніж його операційна діяльність;

− притаманні свої види специфічних ризиків;

− між інвестиційними затратами та отриманням інвестиційного прибутку проходить тривалий період часу.

Інвестиційний портфель - це сукупність різних цінних паперів інструментів для укладання коштів відповідно із стратегічними цілями інвестора.

З залежності від мети інвестиційної діяльності інвестиційний портфель поділяється:

− портфель росту: передбачає орієнтацію інвестора на збільшення його ринкової вартості, шляхом включення фінансових інструментів ринкова ціна яких постійно зростає;

− портфель доходу: формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи;

− портфель мінімальних ризиків: формується за рахунок тих фінансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний інфляційний захист і високу ліквідність при не високому рівні доходу.

Управління інвестиційним портфелем повинно базуватися на принципах:

− інвестиційний портфель повинен відповідати наявним фінансовим ресурсам;

− оперативне управління портфелем повинно базуватися на принципі забезпеченості його керованості;

− тактичне управління інвестиційним портфелем повинно здійснюватися з урахуванням стратегічних цільових орієнтирів: мінімізація фінансових ресурсів, рівня якості цінних паперів, лімітів цінних паперів за термінами погашення;

− обґрунтування доцільності фінансових інвестицій, фінансовий менеджер повинен враховувати не лише їх дохідність, але і здатність зворотного перетворення в готові засоби платежу.

Види управління інвестиційними портфелем:

. Самостійне: застосовується при високому рівні кваліфікації спеціалістів підприємства і при їх достатній інформованості про кон’юнктуру фондового ринку.

. Довірче: передача інвестиційному фондові та трасовим компаніям, банкам ряду управлінських функцій: здійснення розрахунків по ЦП; їх зберігання; посередництво при заставі; ведення обліку і представництво інтересів підприємства на загальних зборах.

Управління портфелем повинно передбачати:

− збереження у портфелі найбільш дохідних і ліквідних інструментів;

− використання отриманих доходів від інвестиційної діяльності для відшкодування поточних витрат;

− реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папери та реальні проекти.

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств належать:

одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т.ч. з метою його ліквідації;

створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

поліпшення фінансово-господарських зв’язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями: дохід від участі в капіталі; інші фінансові доходи; інші доходи. Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями: втрати від участі в капіталі; інші витрати.

Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів). У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». Необхідно відмітити, що на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» у досліджених роках відсутні як довгострокові, так і поточні фінансові інвестиції, що видно в Балансі підприємства (додаток 11).

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів. Реальні інвестиції бувають наступних видів:

інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;

валові інвестиції - як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають:

придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;

модернізація діючого обладнання;

будівництво і реконструкція будівель та споруд;

технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

нових та додаткових запасів готової продукції;

збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв’язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це - активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки. Це, перш за все:

матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп’ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;

оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;

ліцензії та технології;

навчання персоналу.

Супутніми інвестиціями є:

вкладення в об’єкти, пов’язані територіально та функціонально з прямим об’єктом:

вкладення в об’єкти, безпосередньо технологічно не пов’язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під’їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);

вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Отже на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» відсутні капітальні та фінансові інвестиції.

9. Оцінювання вартості підприємства

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вартість 100% корпоративних прав у діловому підприємстві. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:

під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у підприємство, у тому числі здійснення операцій поглинання чи приєднання;

у ході реорганізації підприємства (мета оцінки - визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки - визначення реальної ціни продажу майна);

у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки - визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);

під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об’єкта приватизації).

Оцінка вартості підприємства, його майна належить до найскладніших питань фінансів підприємств. Особливо відзначаються оцінка вартості підприємства як цілісного майнового комплексу та оцінка корпоративних прав суб’єкта господарювання, якщо дані права не котируються на біржі. Хоча вартість підприємства інколи може дорівнювати ринковій вартості його активів, слід розуміти, що ці поняття є різними. У першому випадку йдеться про вартість, що може бути створена у результаті функціонування бізнесу. Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базі ринкової вартості - ймовірності суми грошей, за яку можливі купівля-продаж об’єкта оцінки на ринку.

Організаційне, методичне та практичне забезпечення проведення оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю - оцінювачі та суб’єкти оцінної діяльності.

З метою правильної організації роботи щодо оцінки вартості майна необхідно дотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальнішу для конкретного об’єкта методику оцінки. В загальному вигляді оцінка вартості підприємства включає такі етапи:

. Укладання договору на проведення оцінки вартості підприємства.

. Збір вихідної інформації про об’єкт оцінки.

. Вибір та обґрунтування методології оцінки.

. Застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.

. Проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна (якщо це передбачено законодавством чи обраним методологічним підходом).

. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів і методів оцінки.

. Складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.

. Затвердження результатів оцінки. Звіт про експертну оцінки та висновки щодо вартості підприємства затверджують особи, які є замовниками оцінки.

. Рецензування звіту про оцінку.

Звіт про оцінку є документом, що містить висновки щодо його вартості та підтверджує виконані оцінювачем процедури з оцінки підприємства. Вимоги до змісту звіту, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

Звіт про оцінку повинен містити такі основні позиції:

опис об’єкта оцінки;

відомості про мету оцінки та обґрунтування відповідної бази оцінки;

перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

викладення всіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних під час виконання оцінки;

висновки щодо найефективнішого використання об’єкта оцінки;

викладення змісту використаних методичних підходів, методів та оцінних процедур;

розрахунки, на основі яких зроблено висновок про вартість об’єкта оцінки;

висновок про вартість об’єкта оцінки;

додатки, що включають копії всіх необхідних документів, а також інші інформаційні джерела, які роз’яснюють та підтверджують припущення і проведені розрахунки;

терміни дії звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки.

Висновок про вартість об’єкта оцінки повинен містити інформацію про замовника оцінки та виконання звіту про оцінку; назву об’єкта оцінки, його коротку характеристику; зазначення мети та дати оцінки; вказівку про вид вартості та її величину; посилання на використані методичні підходи.

Звіт та висновок підписуються оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб’єкта оцінної діяльності.

До основних принципів, яких слід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства слід віднести такі:

принцип заміщення: покупець не заплатить за об’єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною користю;

принцип корисності: об’єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов’язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід);

принцип очікування: інвестор, плануючи вкладати кошти в об’єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об’єкта в майбутньому;

принцип змін вартості: вартість об’єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

принцип ефективного використання: з усіх можливих варіантів експлуатації об’єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

принцип розумної обережності оцінок: необхідність використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений Міжнародний комітет зі стандартів оцінки вартості майна. Ним було розроблено ряд стандартів оцінювання. Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженої вартості капіталу:

 (9.1)

де - очікувана ставка вартості власного капіталу;

 - очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К - сума капіталу підприємства;

ВК - сума власного капіталу;

ПК - сума позичкового капіталу.

СВК = 29,039

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів.

Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов’язані із залученням позичкового капіталу. В нашому випадку ця ставка відповідатиме кредитній ставці, за якою підприємство може залучити) кредити. Методика розрахунку вартості власного капіталу була розглянута нами в темі 3.

В контексті оцінки вартості підприємства особливе значення показника середньозваженої вартості капіталу полягає в тому, що він може використовуватися як ставка дисконтування для приведення майбутніх доходів до теперішньої вартості.

У літературі, присвяченій питанням оцінки вартості підприємств, згадується значна кількість методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні. Найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

майновий (витратний);

ринковий.

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Всі вони є рівнозначними за своєю важливістю.

. Дохідний підхід в оцінці вартості підприємства. Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи:

дисконтування грошових потоків (дисконтування Cash-flow);

визначення капіталізованої вартості доходів.

Метод дисконтування грошових потоків побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього грошового потоку оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів.

Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об’єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов’язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи - це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. На ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» таких активів немає.

Дискусійним є питання врахування при визначенні вартості підприємства його зобов’язань. При цьому виокремлюють два підходи: Entity (брутто-вартість - на базі сукупного капіталу) та Equity (нетто-вартість - на базі власного капіталу). Здебільшого, якщо структура капіталу підприємства є задовільною і воно не перевантажене боргами, використовують брутто-підхід. Оскільки в структурі капіталу підприємства переважає саме власний капітал, то ми використаємо брутто-підхід.

Отже, застосувавши ставку дисконтування до прогнозної суми чистого грошового потоку за окремі періоди, отримаємо вартість підприємства (брутто). Різниця між цією вартістю та сумою позичкового капіталу відповідає чистій вартості підприємства (нетто) або загальній сумі власного капіталу за ринковою вартістю. Ринкова ж вартість власного капіталу дорівнює ринковій ціні корпоративних прав оцінюваного підприємства, тобто ціні, за яку його можна продати.

Для здійснення розрахунків цим методом слід визначитися з чотирма базовими величинами:

. Часовий горизонт, на який поширюватимуться розрахунки (прогнозний період) - рік.

. Обсяг грошових потоків у розрізі окремих прогнозних періодів.

. Ставка дисконтування, яку слід використовувати для приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості.

. Залишкова вартість підприємства.

Алгоритм розрахунку вартості підприємства (нетто) методом дисконтування доходу можна уявити в такому вигляді:

ВПн = ∑ FCFt/(1+r)t+ЗВП/(1+r)+НА-ПК, (9.2)

ВГП - сумарна величина операційного та інвестиційного грошового потоку в періоді t; ЗВП - залишкова вартість підприємства в періоді n;

НА - надлишкові активи; - коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = СВК/100).

Метод капіталізації доходів досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом капіталізації доходів. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:

 (9.3)

де  - вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

 - очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

 - ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

У контексті капіталізації доходів під поняттям «доходи» розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Ставка капіталізації - дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість.

. Майновий (витратний) підхід. Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

метод розрахунку чистих активів;

розрахунок ліквідаційної вартості.

Зупинимося детальніше на характеристиці витратного підходу. В його основу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об’єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об’єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів - це вартість окремих об’єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов’язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість - це вартість відтворення об’єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов’язань.

Оцінимо вартість ТОВ «Чернівці поліхімбуд» за допомогою витратного методу.

Вп = ∑А - ∑З = 2352 - 226 = 2126 тис. грн.

отже, бачимо, що на кінець звітного періоду вартість даного підприємства за витратним методом становила 2126 тис. грн. У попередньому періоді вартість підприємства становила 1762 тис. грн. Отже, вартість підприємства у звітному періоді зросла на 364 тис. грн. за рахунок збільшення значно власного капіталу та поточних зобов’язань.

. Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу. Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників. Для з’ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

зіставлення мультиплікаторів;

порівняння продажів (транзакцій).

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значних окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства цим методом є таким:

ВПм = По*М,(9.4)

де ВПм - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів;

По - значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві;

М - мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;

відношення ціни підприємства до операційного cash-flow;

відношення ціни до чистого прибутку;

відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об’єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об’єктів. Він передбачає, що суб’єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об’єкта оцінки та його аналогу.

З метою забезпечення об’єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об’єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об’єкт оцінки. Саме тому, в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Отже, в межах даної теми ми ознайомились з значенням та методологією оцінки вартості підприємства. Провели оцінку вартості ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за витратним методом, можна зробити висновок про те, що найточнішу оцінку вартості підприємства можна одержати оцінивши вартість кожного з його активів, що є надзвичайно громіздким процесом.

10. Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

Одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною. На рис. 10.1 подано класифікацію зовнішньоекономічних операцій.

Рис. 10.1 - Класифікація зовнішньоекономічних операцій

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів - це купівля (у т.ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.

Є такі види зустрічних угод:

) найпростішою формою зустрічних угод є бартер;

) компенсаційні угоди: постачальник економічних засобів виробництва погоджується на те, що компетенція за поставленні засоби буде забезпечена товарами які будуть виготовленні за допомогою них.

Існують випадки коли компенсаційні угоди передбачають погашення продукцією не пов’язану з поставленими засобами виробництва. Така угода про зустрічні покупки.

) найбільш гнучкою формою є операція заміщення - передбачається, що продукція повинна містити деякі компоненти, що виробляються в країні покупця.

) угода про компенсаційні або паралельні позики використовується з метою зниження ризиків пов’язаних з коливанням курсів. Інвестор однієї країни, що немає сумнівів щодо норми прибутку на підприємстві яке інвестується в іншій країні, шукає будь-яку фірму даної країни контрагента яка була б готова здійснювати інвестиції на таку суму в першій країні. Це дало б змогу домовитися про взаємні компенсаційні угоди.

Реєстрація суб'єктів ЗЕД здійснюється у Державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Продукція підприємства не реалізується за кордон, тому ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не є учасником зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб концентрується на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. До основних інструментів нейтралізації належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Інкоте́рмс (англ. Incoterms, International commerce terms) - міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.Вони розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою (англ. International Chamber of Commerce, скорочено ICC). Incoterms 2010 - це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків. Загальна кількість термінів складає 11.

Законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта, яка перераховується лише через уповноважені банки.

У практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операції:

передоплата (авансовий платіж);

документарний і бездокументарний акредитив;

документарне інкасо;

платіж по відкритому рахунку.

Банки рекомендують для експортерів такі види розрахунків: авансовий платіж, безвідзивний документарній акредитив, документарне інкасо. Для імпортера: платіж після отримання товарів, документарне інкасо, документарний акредитив.

Форфейтинг - це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги).

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Однією з підстав для оформлення експортно-імпортних вантажів у митних органах України є проведення акредитації суб'єкта ЗЕД. Процедура акредитації полягає у представленні до митниці певного пакета документів та отриманні відповідної облікової картки, скріпленої особистою номерною печаткою інспектора митниці, що засвідчує факт акредитації. Відсутність облікової картки суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред’явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:

декларація;

належним чином посвідчені копії ліцензій;

дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;

зовнішньоекономічні контракти;

документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;

супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо);

інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна декларація. Вантажна митна декларація - це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Випуск товарів і майна здійснюється митними органами після сплати сум усіх належних податків і митних платежів. До таких податків та платежів належать:

плата за проведення митних процедур (митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем);

мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);

акцизний збір (у випадках, передбачених чинним законодавством);

податок на додану вартість (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Основою нарахування податків і платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є:

при нарахуванні митних зборів - загальна митна вартість товару;

при нарахуванні мита - митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита);

при нарахуванні акцизного збору - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів і мита або кількості товару (залежно від методу нарахування акцизного збору);

при нарахуванні податку на додану вартість - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.

Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Отже, ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не проводить діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин, а веде свою діяльність лише на території України.

11. Фінансовий контролінг на підприємстві

Прийняття правильних управлінських рішень вимагає організації на підприємстві ефективної системи контролінгу. Контролінг - це спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг. Фінансовий контролінг зорієнтований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання.

Провідною метою фінансового контролiнгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних завдань. Служби контролiнгу безпосередньо не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією.

Завдання контролінгу:

збір та організація внутрішнього і зовнішньої інформації;

виявлення і ліквідація слабких сторін підприємства;

своєчасне реагування на появу нових шансів і можливостей;

забезпечення постійного аналізу і контролю за ризиками, розробка заходів щодо їх нейтралізації;

виявлення резервів зниження собівартості продукції;

оцінка повноти і надійності ведення бухгалтерського обліку;

розробка стратегії розвитку підприємства і координації роботи;

аналіз відхилень фактичних показників від планових і і вироблення на цій основі пропозицій щодо корекції планів;

забезпечення постійного контролю за встановленим документообігом;

надання рекомендацій структурними підрозділам підприємства і процесі планування розробки і впровадження нових продуктів системи;

проведення внутрішнього консалтингу та розробка методичного забезпечення діяльності підрозділів;

проведення внутрішнього аудиту і координації своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм.

Функції контролінгу: інформаційне забезпечення підприємства, формування інформаційних каналів; координація планів; стратегічне і оперативне планування; контроль, ревізія і внутрішній аудит; методологічне забезпечення і внутрішній консалтинг;

Стратегічний контролінг - це комплекс функціональних завдань інструментів і методів довгострокового управління фінансовими ризиками та вартістю.

У межах стратегічного контролінгу виконуються завдання:

визначення стратегічних напрямків діяльності;

визначення стратегічних факторів успіху;

визначення стратегічних цілей та розробка фінансової стратегії;

впровадження дієвої системи раннього попередження і реагування на підприємстві (СРПРП);

визначення меж планування;

довгострокове фінансове планування прибутків і грошових потоків;

довгострокове управління вартістю підприємства та його капіталу;

забезпечення інтеграції довгострокових стратегічних цілей і оперативних завдань.

Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими факторами: фінансове забезпечення і можливості залучення додаткового капіталу; наявність кваліфікованого персоналу; наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини і матеріалів; наявність ринків збуту; виробничий потенціал; ефективна організаційна структура; висока якість менеджменту.

Стратегічний план підприємства повинен містити результати аналізу сильних сторін підприємства, вимоги партнерів по ринку та інтереси власників. У ньому фіксуються цілі монетарного і не монетарного характеру, які підприємство прагне досягти в довгостроковому періоді.

Базовими складовими оперативного фінансового контролінгу є система річних бюджетів та бюджетний контроль. Основною метою оперативного фінансового контролінгу є організація системи управління досягненням поточних фінансових цілей підприємства. Такі цілі можуть знаходити відображення у прибутку, виручці, постійних і змінних витрат.

СРПРП - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього та і внутрішнього середовища.

Етапи СРПРП:

) визначення сфер спостереження;

) визначення індикаторів раннього попередження, які можуть сигналізувати про розвиток того чи іншого негативного процесу;

) визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором;

) формування завдань для обробки інформації;

) формування інформаційних каналів.

Внутрішній аудит - це незалежна експертна діяльність служби контролінгу підприємства з перевірки та оцінки адекватності і якості виконання обов’язків співробітника.

У процесі внутрішнього аудиту вирішуються завдання:

впровадження ефективної вірогідної та повної інформаційної системи управління;

своєчасне виявлення порушень та недоліків у діяльності структурних підрозділів;

перевірка виконання вимог щодо управління ризиками;

налагодження та підтримка взаємодії між зовнішніми аудиторами та контролюючим органами;

вироблення рекомендацій щодо усунення виявлених під час аудиту недоліків і мобілізація наявних ресурсів.

Служби внутрішнього аудиту повинні керуватися принципами: незалежність; професійна майстерність; отримання компетентних доказів; чітке вираження думки. До об’єкту внутрішнього аудиту відносять: річна фінансова звітність; фінансування та вартість капіталу; грошові розрахунки; калькулювання затрат і цін та інші.

Основними функціями служби контролінгу є:

координація: регулювання інформаційних потоків, координація процесу планування;

фінансова стратегія: активна участь у розробці фінансової стратегії підприємства та координація роботи з планування фінансово - господарської діяльності; «продаж» цілей і планів; розробка пропозицій щодо адаптації організаційної структури підприємства до обраної стратегії розвитку;

планування та бюджетування: розробка та постійне вдосконалення внутрішньої методики прогнозування та бюджетування; забезпечення процесу бюджетування; участь у розробці інвестиційних та інших бюджетів;

бюджетний контроль: внутрішній (управлінський) облік; участь у складанні річних, квартальних, місячних звітів; аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих; забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків, а також розробка заходів щодо їх нейтралізації; виявлення та ліквідація вузьких місць на підприємстві; своєчасне реагування на появу нових можливостей; підготовка звіту про виконання бюджетів і розробка пропозицій щодо коригування планів і діяльності;

внутрішній консалтинг та методологічне забезпечення: розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних підрозділів; надання консультацій і рекомендацій керівництву підприємства та структурним підрозділам у процесі розробки фінансової стратегії, розробки і впровадження нових продуктів, систем і т.д.;

внутрішній аудит та ревізія: забезпечення постійного контролю за дотриманням співробітниками встановленого документообороту, функцій і повноважень; проведення внутрішнього аудиту та координація власних дій з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту підприємства; забезпечення збереження майна підприємства;

Поряд з окремими загальнометодологiчними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такi, як спостереження, порiвняння, групування, аналiз, трендовий аналіз, синтез, систематизацiя, прогнозування. До основних специфiчних методiв контролiнгу належать: аналіз точки беззбитковості; бенчмаркінг; вартісний аналіз; портфельний аналіз; SWОТ-аналіз (аналіз сильних і слабких місць); АВС-аналіз; XYZ-аналіз; методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Розглянемо детальніше методи фінансового контролю:

. Аналіз точки беззбитковості. Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток - це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації.

. Бенчмаркінг - це перманентний, безперервний процес порівняння товарів, виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства з аналогічними об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Об’єктами бенчмаркінгу можуть бути: методи, процеси, технології, якісні параметри, показники фінансово - господарської діяльності.

. Вартісний аналіз - це метод контролінгу, що полягає в дослідженні функціональних характеристик продукції, яка виробляється на предмет еквівалентності їх вартості і корисності. У ході аналізу здійснюється класифікація функцій продукту у розрізі функціональних класів: головні, додаткові, непотрібні.

. Портфельний аналіз - традиційно цей інструмент використовується при оптимізації портфеля цінних паперів. Фінансист під терміном «порт фоліо» розуміє оптимальний з погляду комбінації ризику та прибутковості набір інвестицій. В основі портфельного аналізу покладено два оцінні критерії: теперішня вартість очікуваних доходів від володіння цінними паперами і рівень ризиковості вкладення.

. АВС - аналіз. АВС - аналіз полягає у встановленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу питому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність, наприклад запаси, сировина і матеріали, ділиться на три частини: група А - запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості, однак можуть використовуватися підприємством у незначній кількості в натуральному виразі; група В - середні за величиною запаси як у кількісному так і у грошовому виразі; група С - запаси з найбільшою часткою в натуральному виразі, однак незначні з погляду їх вартості.

. Аналіз сильних і слабких місць на підприємстві. На основі аналізу розробляються рекомендації щодо усунення наявних слабких місць, ефективного використання сильних сторін, на основі цього розробляються пропозиції щодо нейтралізації можливих ризиків, використання сильних сторін.

Залежно від виконуваних функцій і методологічної підтримки фінансовий контролінг поділяють на стратегічний та оперативний. Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70 % від стратегічної спрямованості, майже на 20 % - від ефективності оперативного управління і майже на 10 % від якості виконання поточних завдань.

Багато економістів головне завдання контролінгу вбачають у координації різних функціональних блоків на підприємстві, зокрема окремих ланок системи управління. Найважливішими інструментами тут виступають стратегічне, довгострокове планування та бюджетування.

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування.

Фінансове планування - це процес прогнозування стану фінансів підприємства на перспективний період та розробки шляхів оптимізації фінансового стану у відповідності до визначених стратегічних цілей та завдань підприємства. Метою фінансового планування є визначення можливих обсягів надходження грошових коштів і їх витрачання у плановому періоді. Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Процес фінансового планування повинен здійснюватись з певною логічною послідовністю та ґрунтуватись на таких принципах :науковості, комплексності, оптимальності, єдності, неперервності, гнучкості, точності, участі та ін.

Є 6 методів фінансового планування: нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий, оптимізації, моделювання та експертний. При його використанні розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс зміни у запланованому періоді. Для здійснення розрахунків використовуються звітні дані за попередній рік, експертна оцінка динаміки звітних показників, оцінка перспективи розвитку та розрахунок планового показника. Складання фінансового плану відбувається з залученням експерта - аудитора.

Оформлюється процес планування шляхом складання бізнес-плану - документу, що описує основні аспекти підприємницької діяльності, проблеми, з якими можна зіткнутися та способи усунення цих проблем. Це внутрішньофірмовий документ та становить комерційну таємницю. Прогнози, передбачені бізнес-планом, визнаються граничними та обов'язковими до виконання.

Отже, можна зробити висновок, що на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не здійснюється фінансовий контролінг, а також відсутні системи стратегічного та оперативного планування.

Висновки та пропозиції

В ході проходження практики ми ознайомились з фінансово-господарською діяльність підприємства, усіма її аспектами, перевірили та застосували свої теоретичні знання з дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання».

ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» - сучасне підприємство, що спеціалізується на виготовленні піноблоків, а також інших будівельних матеріалів, деталей та сумішей; оптовій та роздрібній торгівлі непродовольчими товарами; лісозаготівельних роботах, сушці, обробці деревини; здійсненні операцій з металобрухтом; заготівлі, переробці та реалізації деревини та продукції переробки деревини; цивільному та промисловому будівництві; наданні складських послуг та інше.

Товариство з обмеженою відповідальністю здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та Статуту, затвердженого установчими загальними зборами учасників ТОВ (Протокол №1 від 15.02.2008 року), внутрішніх Положень, правил процедур, регламентів та ін.

ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» працює прибутково, прибуток за 2011 рік становив 187,7 тис. грн. Необхідно відмітити стабільність даної суми протягом багатьох років. Загальна вартість активів на кінець 2011 року становила 2352 тис. грн. Вартість основних засобів становила на кінець 995 тис. грн. Збільшилась сума власного капіталу на кінець 2011 року до 2126 тис. грн. Статутний капітал залишився незмінним і становить 28685 тис. грн. Необхідно відмітити стабільність даної суми протягом багатьох років. Негативним є те, що збільшилась сума поточних зобов’язань і становить 226 тис. грн.. Довгострокових зобов’язань підприємство не має. В цілому фінансово господарська діяльність ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є задовільною. В цілому покращилась ділова активність, але існує негативна тенденція, що характеризує виробничі запаси. Зростає рентабельність підприємства в основному це відбулося за рахунок збільшення чистого прибутку на 389 тис. грн., тобто воно стало працювати ефективніше.

Негативним є те, що на підприємстві відсутні фінансові інвестиції, не вкладаються гроші в цінні папери інших підприємств, не розробляється ніякого проекту. Не має навіть реальних інвестицій, які могли б витрачатися на придбання нових основних засобів.

Підприємство є ліквідним, оскільки коефіцієнти швидкої та загальної ліквідності більші за 1, як в 2010 році так і в 2011 році, що є позитивним для даного підприємства, і до того ж показники в 2011 році порівняно з 2010 роком значно збільшуються, це означає про покращення стану ліквідності підприємства, за рахунок збільшення суми грошових коштів та їх еквівалентів та дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 91 тис. грн. Також, баланс підприємства, як в 2010 році, так і в 2011 році є ліквідним, що є позитивним для підприємства. Проаналізувавши фінансову стійкість, можна сказати, що ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» перебуває в абсолютно стійкому фінансовому стані, так як запаси на підприємстві утворюються за рахунок власних оборотних коштів.

Найбільшу питому вагу в капіталі підприємства займають власні кошти, близько 95,2 % у 2010 році та 90,4 % у 2011 відповідно. Це є надзвичайно позитивним, оскільки свідчить про значну фінансову стійкість ТОВ «Чернівці Поліхімбуд», проте це призводить до високої вартості залученого капіталу підприємства. Щодо позичених та залучених ресурсів, то необхідно відзначити відсутність довгострокових зобов’язань та короткостокових кредитів, що позитивно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Таким чином, до складу позичкового капіталу ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» належать: кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування, з оплати праці та інші поточні зобов'язання. На підприємстві не здійснюється емісія жодних цінних паперів.

Найбільшку питому вагу у необорних активах займають, безперечно, основні засоби (99,7 %). Найбільшу частку серед оборотних активів займають запаси (69,6 % у 2011 році).

Продукція підприємства реалізується тільки на території України. Реалізація продукції ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» здійснюється на підставі договорів, укладених з підприємствами-споживачами. В договорі вказуються умови поставки, терміни оплати, кількість продукції, ціни. ТОВ «Чернівці поліхімбуд» не здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Відповідальним за виконання фінансової роботи на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є бухгалтер. Управління ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» піклується про благополуччя свого підприємства, тому ставить перед собою цілі розвитку діяльності. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансових звітів перед складанням річної звітності періодично проводить взаємну звірку розрахунків з контрагентами.

Високим є рівень розрахунково-платіжної дисципліни, до ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не застосовувались санкції протягом дуже великого періоду часу, що безперечно засвідчує ефективність та оперативність роботи бухгалтера і позитивно впливає на репутацію та фінансову стабільність підприємства. Все це свідчить про високий рівень системи контролю показників діяльності підприємства.

ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» є фінансово стійким підприємством, зі стабільною фінансовою діяльністю, абсолютно ліквідним балансом та показником фінансової незалежності розміром у 90 %, що робить його спроможним виконувати свої зобов’язання та надійним партнером.

Можна висловити побажання підприємству працювати в тому ж ритмі, підтримувати та покращувати свою діяльність, ставити перед собою нові цілі та завдання і досягати їх.

Список використаних джерел

1.      Господарський кодекс України [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Податковий кодекс України [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Цивільний кодекс України [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Закон України «Про господарські товариства» зі змінами і доповненнями від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-ІУ [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-XII [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вiд 16 липня 1999 року № 996-XIV [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Указ Президента України «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998року № 817/98 [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене постановою КМУ від 22 січня 1996 року № 118 [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Постанова КМУ «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998року № 740 [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Порядок скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випусків акцій, затверджений рішенням ДКЦПФР України від 30 грудня 1998 року №222 [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємства «Щодо можливості реорганізації акціонерного товариства в товариство з додатковою відповідальністю та підписання статуту товариства » від 22 червня 2010 року №7906 [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» № 201 від 06 вересня 2001року [Електронний ресурс<file:///C:\Users\Сашка\AppData\AppData\AppData\AppData\Roaming\%5d> // Верховна Рада України: Законодавство України - Режим доступу: <http://zakon.rada.gov.ua>.

.        Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затверджено Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637 // Все про бухгалтерський облік. - 2005.- №11 (зі змінами і доповненнями).

.        Про затвердження форми державної статистичної звітності із статистики основних засобів та інструкції про порядок її складання : Наказ Державною комітету статистики України від 27 серпня 2001 року № 365 // Бухгалтерський облік і аудит. 2001. - № 10.

.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»: станом на 1 листопада 2009 року / Міністерство фінансів України. - Офіційний вісник України вiд 9 липня 1999 року. - 1999. - № 25.

.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»: станом на 30 жовтня 2010 року / Міністерство фінансів України. - Офіційний вісник України від 9 липня 1999 року - 1999. - № 25.

.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: станом на 1 листопада 2009 року / Міністерство фінансів України. - Офіційний вісник України від 31 грудня 1999року. - 1999 р. - № 50.

.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: станом на 1 листопада 2009 року / Міністерство фінансів України. - Офіційний вісник України від 4 квітня 2000 року. - 2000. - № 3.

.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток»: станом на 18 листопада 2008 / Міністерство фінансів України. - Офіційний вісник України від 09 лютого 2001 року. - 2001. - № 4.

.        Анисимова Г.С. Вплив структури капіталу капіталу на фінансово-економічний стан промислового підприємства / Г.С. Анисимова // Економічний вісник Донбасу. - 2010. - № 1 (19). -С. 96-102.

.        Мельник О.Г. Моделі взаємозв’язків між фінансовими індикаторами діяльності підприємницьких структур // Фінанси України. - 2008. - №4.

.        Турило А.М. Показники і критерії оцінки якості прибутку на стадії його формування в системі менеджменту підприємства / А.М. Турило, О.А. Зінченко // Фінанси України. - 2008. - № 10. - С. 106-115.

.        Бланк И.А. Управление прибылью / И.А. Бланк. - К., «Ника - центр», 2007. - 768 с.

.        Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2006. - 615 с.

.        Болюх М.А. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

.        Данілов О.Д. / Інвестування: Навчальний посібник / О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко. - Ірпінь, 2001. - 377с.

.        Козик В.В. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти: Навч. посіб. / В.В.Козик, Л А.Папкова, Я.С.Карп´як. - Л.: Оксарт, 1998. - 252 с.

.        Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / О.В. Лишиленко - К.: «ЦНЛ», 2005. -528с.

.        Мошенський С.З., Олійник О.В. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / За ред. Бутинця Ф.Ф. - 2-ге вид., доп. і перероб. - Житомир., 2007. - 704 с.

.        Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств / А.М. Поддєрьогін - К.: КНЕУ, 2006. - 460 с.

.        Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 3-тє, без змін - К.: КНЕУ, 2006. - 528 с.

.        Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб-ник / - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

.        Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник / В.Г. Швець - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 525 с.

.        Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник / В.М. Шелудько - К.: Знання, 2006. - 439 с.