Ринкова діяльність – основа туристичного бізнесу

Ринкова діяльність – основа туристичного бізнесу

Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

.1 Сучасний туристичний бізнес

.2 Сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі

.3 Ресурсне забезпечення туристичної діяльності

.4 Загальні показники оцінки туристичної діяльності

.5 Характерні ознаки та структура туристичного ринку

Розділ 2. Туристичне підприємство та ефективність його діяльності

.1 Специфіка туристичного підприємства

.2 Особливості управління туристичним підприємством

.3 Оцінка ефективності функціонування туристичного підприємства

.4. Методика аналізу туристичного підприємства

Розділ 3. Перспективи розвитку туризму в Україні

.1 Розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти

.2 Прогнозні оцінки розвитку туристичного бізнесу в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

туристичний ринковий ефективність

Сьогодні туризм став явищем, яке увійшло в повсякденне життя сотень мільйонів людей. Він включає всі вільні переміщення людей від місця їх постійного проживання і роботи, а також сфери виробництва і послуг, створених для задоволення потреб, які виникають у результаті цих переміщень.

Туризм є видом діяльності, що має важливе значення в житті людей і сучасних суспільств. Він перетворився на змістовну форму використання вільного часу окремих осіб і на основний засіб міжособистісних зв'язків, а також політичних, економічних і культурних контактів, що стали необхідними внаслідок інтернаціоналізації всіх секторів життя націй.

Українська земля, така багата з позицій біологічного, кліматичного, природного, історичного, національного і культурного розміщення, є надзвичайно привабливим туристичним простором, який підлягає освоєнню для задоволення естетичних потреб гостей. Численні природні й культурні визначні пам'ятки і місця, за умови грамотної експлуатації, рекламування, можуть стати джерелом істотних доходів всієї України, місцевого самоуправління різних рівнів і, власне, для самих жителів нашої держави, завдяки створенню туристичним бізнесом нових робочих місць. Вважається, що завдяки ефекту мультиплікації одне робоче місце в туризмі створює сім нових робочих місць в інших галузях і секторах, пов'язаних із туризмом корпоративним ланцюгом.

Туристичний бізнес - це один із небагатьох видів господарської діяльності, який має високу рентабельність. Звичайно, розвиток туристичної індустрії вимагає інвестиційних витрат, але ця діяльність виявляється менш капіталомісткою, ніж в інших галузях і секторах національної економіки.

Розвиток національного ринку туристичних послуг та його сегментації забезпечує індустрія туризму, що полягає у створенні турпродукту та його реалізації через туристичні підприємства того чи іншого функціонального призначення. Успішному функціонуванню туристичної індустрії сприяє ефективна система організації її діяльності, тобто використання комплексного підходу до вирішення проблем організації відпочинку для суб'єкта туризму - туриста. Проте ефективним розвиток туристичної індустрії буде тоді, коли до цього будуть залучені висококваліфіковані фахівці, які володіють необхідним багажем знань у цій сфері, на основі яких можна вести справді професійну діяльність.

Туристична індустрія формується на основі узгодження обсягів туристично-ресурсного потенціалу, туристичного господарства, туристичної інфраструктури та туристичних потоків.

Оскільки індустрія туризму охоплює різногалузеві види господарської діяльності, а економічна ефективність її провадження визначається з точки зору попиту, споживання товарів і послуг відвідувачами та витрат, які вони несуть, виникає необхідність її розгляду за окремими секторами.

Актуальність даної роботи пояснюється тим, що подальший розвиток індустрії туризму потребує активізації досліджень традиційних та нових сегментів туристичного ринку, споживчих переваг, інформаційних технологій та управлінських методик. Саме цей шлях сприяє підвищенню якості турпродукту, а високі стандарти якості є важливим критерієм мотиваційних уподобань і вибору турпродукту споживачем. Основою індустрії туризму, незважаючи на вплив глобалізаційних тенденцій, залишається мале та середнє підприємництво, яке діє на основі зростаючої конкуренції, завдяки чому розвивається ринок туристичних послуг. Ринок туристичних послуг характеризується урізноманітненням пропозиції турпродукту як за рахунок впровадження нових видів послуг і форм обслуговування, так і за рахунок територіального розширення, формування нових туристських центрів, районів та курортних зон. Тому питання георпосторової організації туризму пов'язані в усіма аспектами його функціонування і набувають непересічної актуальності.

Включення в світовий туристський процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення задля забезпечення відповідального, доступного та сталого національного туризму.

Актуальність всебічного дослідження туризму обумовлена його багатогранністю та суспільною значущістю. Основна увага в дослідженнях явищ та процесів, пов'язаних з туризмом, приділяється питанням економіки та організації, в останні роки стали більше уваги приділяти правовим та екологічним аспектам функціонування туризму.

Український туристичний ринок, що швидко розвивається, стає фактором перебудови української економіки в цілому. Ці зміни полягають в оновленні всієї господарської структури в напрямку збільшення частки валового внутрішнього продукту, яка припадає на так званий третій сектор, тобто послуги.

Потенціал розвитку туризму в Україні справді значний. Пов'язаний він передусім із тим культурним надбанням, яке залишили після себе покоління людей, що належали до різних народів та етнічних груп, а також із природним середовищем - наявністю морських узбереж, місцевостей із лікувальними властивостями, мальовничих ландшафтів.

Для реалізації програми розвитку туризму в Україні та його зростаючої ефективності передусім необхідна відповідна матеріально-технічна база з широко розгалуженою туристичною інфраструктурою, особливо в регіонах. Відсутність готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, зручних та швидкісних шляхів сполучень, інформаційного забезпечення - все це стримує розвиток туристичної індустрії. Особливо ці питання актуальні для розвитку регіонального туризму. В багатьох туристично привабливих регіонах відсутні елементарні складові для організації туристичного бізнесу. Незважаючи на активність регіональних органів самоуправління в розбудові туристичної діяльності, на місцях бракує висококваліфікованих кадрів для туристичної індустрії, немає відповідної інфраструктури, надання туристичних послуг зводиться до одноманітного й дуже обмеженого переліку, не розроблені регіональні комплексні програми розвитку туризму.

Теоретико-методологічні аспекти туризму, історію його розвитку як в Україні, так і за кордоном, окремі питання управління галуззю вивчали відомі вітчизняні вчені: С.В. Хлоп'як, І.М. Школа, B.C. Ковєшніков, М.І. Долішній, Худо, Герасименко, Л.П. Дядечко, М.П. Мальська та ін.

Питанням менеджменту і маркетингу туризму присвячені праці таких зарубіжних науковців, як В.А. Квартальнов, М.І. Кабушкін, В.Г. Гуляєв, В. Мідлтон, Г.Ф. Шаповал. Вітчизняні дослідники В.К. Євдокименко, М.Б. Онисько розглядали регіональні аспекти розвитку туристичної галузі.

Об'єктом дослідження є національний ринок туристичних послуг.

Предметом дослідження ринкова діяльність туристичних підприємств.

Мета дослідження - розглянути особливості діяльності туристичних підприємств України в ринкових умовах господарювання.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

)   розглянути сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі;

)   дослідити ресурсне забезпечення туристичної діяльності;

3)      вивчити характерні ознаки та структуру туристичного ринку;

4) проаналізувати специфіку туристичного підприємства;

) розглянути особливості управління туристичним підприємством;

) дослідити методику аналізу туристичного підприємства;

) проаналізувати туристичний ринок Волині;

) вивчити кон’юктуру туристичного ринку Волині;

) охарактеризувати туристичні підприємства Волині;

) розглянути основні напрямки розвитку та стимулювання ринкової діяльності Волині;

) проаналізувати розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти;

) дати прогнозну оцінку розвитку туристичного бізнесу в Україні;

) дослідити розвиток туризму на основі формування франчайзингових відносин.

Дана робота присвячена специфіці формування та механізму функціонування територіальних ринків туристичних послуг різного ієрархічного рівня. Розглядаються теоретико-методологічні питання дослідження ринку туристичних послуг, умови та чинники його розвитку та формування ринкових структур на основі комплексно-пропорційної організації індустрії туризму, що спрямовано на оптимізацію суспільної функції туризму шляхом проведення туристичної політики узгодження туристичного попиту, економічно ефективної діяльності суб'єктів ринку та державних інтересів в сфері туризму.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 70 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 50 найменувань на 4 сторінках.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані в ході подальших досліджень туристичних підприємств в межах Волинської області.

Розділ 1. Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

.1 Сучасний туристичний бізнес

Фактично, туристичний бізнес, заснований на організованих поїздках, зародився ще в XIX ст., але організований туризм тільки після Другої світової війни став повноцінною галуззю промисловості. Згідно з пануючими тенденціям у напрямку стандартизації туристичного продукту і його серійного виробництва, а також «монтажу» туристичних розваг, керівники туристичного бізнесу пропонували масовому споживачу організовані подорожі. З таким підходом були тісно пов'язані процеси раціоналізації розмірів туристичних фірм, кооперації з іншими галузями економічної системи, а також формування ринків для реалізації продукту під назвою «подорожі».

Боротьба за місце на ринку загострилася на всіх рівнях виробництва туристичного продукту:

- організації подорожей і перебування в місцях відвідування, а також реалізації конкретних заходів;

- розподілу і продажу;

- транспортування, розміщення й організації харчування.

Звичайно, 50-ті роки ще не можна було назвати «золотим віком» туристичних підприємств, але ринок тоді був дійсно вільним, прозорим і відкритим. Серед підприємств, які пропонували різноманітні подорожі - поїздки автобусом, літаком, пароплавом, а також між фірмами, які забезпечували розміщення, харчування і культурну програму, існувала конкуренція. Капітал і послуги були розподілені між численними самостійними підприємствами, а нові фірми могли входити й завойовувати свою нішу на ринку і мали досить високі шанси закріпитися на ньому. Цілком істотним було існування в той час різних співтовариств, союзів, кооперацій і співробітництва, але вони мали, як правило, вільний, добровільний та епізодичний характер.

Залізниця мала свою частку в бюро подорожей, а ті у свою чергу, брали участь у фірмах автобусних перевізників і були зв'язані угодами з готелями. Або ж навпаки - деякі регіональні готельні й автобусні фірми ставали співвласниками бюро подорожей. Найбільші організатори подорожей навіть перетворювалися співвласників банків.

Але в ці «піонерські» часи почалася бурхлива експансія капіталу. Основні споживчі інтереси населення були забезпечені, а жага подорожей значно посилилася. Бурхливе зростання кількості подорожей за кордон стало причиною збільшення інвестицій у туристичну галузь. Чартерні перевезення туристів літаками вимагали значних капіталовкладень, оскільки авіаційна промисловість безперервно вдосконалювала існуючі моделі літаків і створювала нові моделі, більш безпечні, комфортні і швидкі, ніж попередні. Для того, щоб не відставати від технічного прогресу в цій галузі, потрібні були чималі інвестиції. Неабияке значення мали і нові цілі туристичних поїздок. Процес відкриття перспективних для туризму регіонів і територій вимагав забезпечення їх аеропортами, транспортними засобами і відповідною інфраструктурою, готельною і харчовою базами. У цей період значна частина інвестицій надавалася самими туристичними підприємствами. Туристичний продукт пропонувався все більш широкому і різноманітному колу клієнтів, які мали можливість вибирати різні цілі і форми подорожей, звичайно, з урахуванням реклами і під впливом відповідних і орієнтованих на конкретні групи клієнтів маркетингових стратегій. При загостренні конкуренції ця діяльність стала досить дорогою. Нові канали розподілу, а також розміщення туристичних бюро і посередницьких фірм у місцях, які характеризувались високою відвідуваністю, -частіше за все у великих торгових центрах, на території великих транспортних підприємств - все це передбачало значні фінансові витрати. Чим більшим було туристичне підприємство, тим більш капіталомістким ставало утримання адміністративного апарату. Не кожен проданий туристичний продукт приносить прибуток, оскільки, з одного боку, транспортні, готельні і гастрономічні потужності не завжди можуть використовуватися на сто відсотків, а з іншого - досить часто при намаганні утримати попит ціни стабілізуються на більш низькому рівні, ніж фактична собівартість продукту. Тому туристичні підприємства часто використовують так зване змішане калькулювання, при якому ризиковані або що завдають збитків продукти урівноважуються продуктами з гарантовано високим прибутком. Подібні принципи функціонування привели до того, що в період бурхливого росту (60-ті роки) організований туризм став однією з капіталомістких і агресивно конкурентних галузей економіки.

У ці роки у світовому туризмі пройшла перша велика хвиля концентрації капіталів. Звичайно, і раніше - одразу після Другої світової війни - знаходимо свідчення тяжіння підприємств до простих форм об'єднання капіталів. Типовим прикладом можна вважати спільне підприємство під назвою „Центральноєвропейське бюро подорожей", яке виникло як результат згоди таких партнерів, як німецька і угорська державні залізниці, австрійське транспортне бюро, північно-німецький Ллойд, а також Хапат-Ллойд, яке виділило для реалізації загальних економічних цілей відповідні капітали і створило юридично й організаційно самостійне підприємство. У 50-ті роки також мало місце злиття туристичних підприємств (особливо їх вертикальних об'єднань), які знаходились в єдиному ланцюгу послуг, що надавалися туристу. Це дозволило вижити або збільшити свою ринкову потужність. Мета подібних об'єднань полягала у вертикальному розвиткові діяльності фірми шляхом освоєння споріднених або ринково зв'язаних фаз процесу виробництва продукту. Саме тому бюро подорожей здебільшого інтегрувалися з транспортними підприємствами.

У 60-ті роки характер концентрації і централізації капіталу змінився. Якщо до цього часу підприємства об'єднувалися на принципах кооперації, то в 60-ті роки почалися процеси злиття підприємств-конкурентів, які мали аналогічні продукти і ринки, з метою монополізації ринку.

У 60-ті роки, поряд зі злиттям традиційних організаторів подорожей також змінювалась діяльність концернів в інших галузях. Цей процес називають зв'язаною диверсифікацією. Він полягає в об'єднанні підприємств, які належать до різних секторів промисловості. Ефект досягався за рахунок обміну знаннями і вміннями, накопиченими до цього моменту в незалежних, але достатньо подібних сферах діяльності. Наприклад, великі торговельні концерни, мережа посилкової торгівлі Quelle або Neckermann почали пропонувати своїм клієнтам поїздки за дуже вигідними цінами, завдяки чому ці концерни досить швидко захопили значну частину туристичного ринку через свої каталоги й торгові дома. Обидва концерни без значних інвестицій і витрат на рекламу зуміли забезпечити собі ефективний продаж туристичного продукту. Вони мали можливість використовувати вже існуюче програмне забезпечення власної комп'ютерної мережі, офісне обладнання і т.д. Торгові доми і система посилкової торгівлі дозволили цим концернам застосовувати змішане калькулювання, при якому туристичні підприємства з високим ризиком, цінами, нижчими від фактичної собівартості, сприяли кращому використанню транспортної системи і готельної мережі, але найважливіше - це дозволяло залучати додаткових клієнтів. Завдяки цьому короткострокові витрати на „чистий" туризм могли покриватися із прибутків від торговельної діяльності, а в довгостроковому періоді туризм виявився досить прибутковим.

Традиційні малі й середні туристичні підприємства зіштовхувалися на бурхливо зростаючому ринку ще з одним видом конкуренції. Організації, представляючи інтереси конкретних соціальних груп (профспілки, молодіжні організації, клуби за інтересами, товариства любителів регіональних традицій або фольклору тощо), об'єднували свої сили і створювали туристичні концерни, які динамічно розвивалися і займали значну частку ринку.

На туристичному ринку 60-х років також закріпилася відповідна група малих і середніх підприємств, які вдало використали існуючі ринкові ніші і будували свою діяльність на дуже вузькій спеціалізації. До цієї групи можна віднести численних організаторів екскурсійних поїздок, зокрема таких, які орієнтувалися на конкретні регіони (наприклад, Турцію, Скандинавію, Східну Європу) або на окремі категорії клієнтів (молодіжні подорожі, поїздки для осіб „третього віку", сімейний відпочинок із малими дітьми, подорожі для медичних працівників), а також підприємства, які пропонували специфічні форми туристичної активності (відпочинок під вітрилами, експедиції, споглядання природи, задоволення інтересів - хобі і т.д.). Фірми із цієї групи виявились одними з небагатьох, яким не довелося «бігати за клієнтами», їх також не зачепила розповсюджена в той час тенденція до концентрації капіталу.

Отже, можна зробити висновок, що внаслідок процесів концентрації і централізації капіталу в 50-60-х роках на туристичному ринку сформувалось чотири групи підприємств:

- великі туристичні підприємства, які виникли в результаті вертикального злиття;

- великі підприємства і концерни, створені шляхом горизонтального злиття;

- концерни, створені у процесі зв'язаної диверсифікації;

- вузькоспеціалізовані малі й середні підприємства, яких не зачепив процес концентрації.

Крім тенденції перетворення вільного туристичного ринку в потужну олігополізовану ринкову структуру, спостерігається прихід у цю галузь великих банків, страхових концернів, транспортних підприємств і фінансових груп. Олігополістична форма ринку проявилася в усіх ланцюгах туристичного сектора - від виробництва продукту через розподіл і реалізацію до фінансування. Концентрація туристичного бізнесу в декількох групах викликала гарячковий пошук нових партнерів (навіть з інших галузей), які володіли фінансовими ресурсами, заміну попередніх партнерів і навіть повний розрив із ними. Покинуті партнери ставали здобиччю великих концернів, які були настільки потужні, що навіть безперервна зміна правових норм боротьби з недобросовісною конкуренцією не забезпечувала відповідного захисту.

Державні підприємства часто ставали співзасновниками подібних концернів або підтримували з ними тісні кооперативні і договірні контакти.

На сучасному етапі туризм все частіше розглядається наукою як вид господарської діяльності, яка не тільки приносить прибутки, а й задовольняє потреби, пов'язані з використанням вільного часу і з подорожами. Отже, сприйняття туризму стало предметом вивчення в першу чергу всіх економічних дисциплін і наук про організацію і управління. В межах такого підходу туризм отримав термін „туристичного бізнесу". Його формують господарюючі суб'єкти різних галузей - від туристичного бюро і готелів через виробників літаків, автомобілів і обладнання для кемпінгів до перукаря в конкретній туристичній місцевості. Можна виділити три головні критерії, які дають підстави відносити господарюючих суб'єктів до туристичного бізнесу:

. Значення послуги, яку надає господарюючий суб'єкт, або продукту, який він виробляє, для реалізації подорожі і туристичного перебування:

- основні туристичні послуги (з проживання, харчування, транспортні, організаційні, посередницькі);

туристичний продукт, який розширює основну пропозицію і спеціалізований на задоволення туристичних потреб (виготовлення сувенірів, виробництво спортивного обладнання, послуги екскурсоводів, виробництво індивідуального туристичного спорядження);

додаткові послуги (банківське фінансове обслуговування, страхування, торгівля, розважальні і перукарські послуги, проектування і будівництво об'єктів туризму, забезпечення безпеки, медичне обслуговування тощо).

2. Залежність продажу продукту, що виробляється, від обсягу туристичного попиту. При цьому, на цей продукт може існувати (і, як правило, існує) попит місцевого населення. Приблизні пропорції між туристичним і місцевим попитом можна представити так:

- послуги проживання (100% продажу цих послуг приїжджим гостям);

- послуги харчування (70% продажу послуг приїжджим гостям і 30% - місцевому населенню);

- транспортні послуги (50% продажу послуг приїжджим гостям і 50% - місцевому населенню);

- послуги проектування і будівництва (30% продажу інвесторам у туристичну галузь і 70% продажу іншим інвесторам).

Вважається, що господарюючий суб'єкт можна віднести до туристичного бізнесу, якщо реалізація продукту, що ним виробляється, як мінімум, на одну третину залежить від туристичного попиту.

. Туристичні потреби, для задоволення яких призначений продукт, що виробляється суб'єктом:

- безпосередні потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг проживання, харчування і сервісне обслуговування тощо);

- опосередковані потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг/продуктів туристичним інвесторам або іншим господарюючим суб'єктам).

Більш широким, порівняно з туристичним бізнесом, вважається поняття туристичної індустрії. Воно охоплює всю функціонуючу для підтримки туристичного бізнесу і туристів інституційну сферу, в тому числі й суспільну. Крім туристичних підприємств, вона включає, пов'язані з туризмом органи адміністративного управління, територіального самоуправління в туристичних регіонах, господарського самоуправління туристичного сектора, а також міжнародні й державні органи, які формують туристичну політику. Особливо важлива роль відводиться регіональним органам самоуправління, які здійснюють регіональну туристичну політику. Сьогодні регіональна політика займається питаннями розвитку туризму для соціально-економічної активізації структурно й економічно слабких (депресивних) регіонів із поступовим вирівнюванням регіональних диспаритетів.

У результаті комплексного підходу до туризму в науках, які вивчають просторову економіку, сформувалося поняття комплексного туристичного освоєння місцевості. Комплексне туристичне освоєння місцевості передбачає наявність чотирьох основних компонентів:

- природничих та історико-культурних туристичних цінностей;

- техніко-економічної інфраструктури загального і спеціального призначення;

- основної матеріальної бази туризму;

- допоміжної бази (з кооперації).

Тільки комплексне освоєння місцевості, яка має туристичні цінності, необхідну інфраструктуру, а також об'єкти основної і допоміжної матеріальної бази, забезпечує максимальне задоволення потреб приїжджого в цю місцевість гостя.

Просторові аспекти також охоплюють різнобічні просторові зв'язки туристичних місцевостей:

з іншими туристичними місцевостями (з точки зору їх співробітництва, які часто мають транскордонний характер);

- з місцевостями - джерелами туристичного руху (щодо спрямування туристичних потоків);

- з місцевостями, які мають інші господарські функції (з погляду загальних інтересів, зумовлених постачальними і збутовими зв'язками з кооперації при виготовленні продукту);

з найближчим оточенням (з точки зору сусідніх зв'язків і загальною адміністративною підлеглістю).

Деякі з перелічених зв'язків виявляються транскордонними і стають об'єктами міжнародного правового регулювання, потрапляючи у сферу міжнародних економічних і політичних відносин.

Таким чином, можна зробити висновок, що для дослідження туризму необхідний комплексний підхід, який передбачає всебічний аналіз туристичної індустрії з усіма її складовими. Тільки комплексний підхід дає можливість реально оцінити стан функціонування туризму й виробити рекомендації з його подальшого розвитку.

.2 Сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі

Поняття «туризм» визначається в законі України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Поняття «туризм» охоплює систему трьох взаємопов'язаних елементів: географічний компонент (регіон появи туристів, транзитний регіон і туристична дестинація), турист і туристична індустрія.

Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Сьогодні дослідницькою домінантою економічних наук став туристичний ринок і проблеми окупності туристичного бізнесу. Туристичний ринок - це економічна категорія, що визначається як сукупність відносин обміну, предметом яких є операції купівлі-продажу товарів і послуг, що слугують задоволенню потреб, пов'язаних зі зміною місця перебування у вільний від роботи час. Можна говорити про ринок кінцевих предметів і послуг, які безпосередньо отримує турист у суб'єктів, формуючих зібрані певним чином пропозиції. Можна також говорити про туристичний ринок, забезпечений інвестиціями, на якому в ролі як продавців, так і покупців виступають господарюючі суб'єкти. Ці суб'єкти функціонують або виключно в туризмі, або зайняті, головним чином, в цьому бізнесі, або їх господарська діяльність у галузі туризму носить опосередкований характер.

У спеціалізованій економічній літературі поняття «туристичний ринок» використовується або як теоретична економічна категорія, або як реальний туристичний ринок глобального, тобто світового масштабу. У повсякденному вживанні також зустрічається термін „туристичні ринки"; при цьому основою для їх поділу слугують або географічні (за місцем локалізації), або галузеві (виходячи з виду туристичної господарської діяльності) критерії. В першому випадку йдеться, наприклад, про європейський, американський, східний чи західний туристичний ринок, або про ринок країн, що розвиваються, тощо. В другому випадку виділяються готельний, гастрономічний, транспортний, авіаційний і т.п. ринки.

Усі суб'єкти, які присутні на туристичних ринках із боку пропозиції (регіони, адміністративні одиниці, підприємства великого, середнього і малого бізнесу, а також комерційні установи й організації), - це елементи, в широкому розумінні, туристичної індустрії.

Із погляду співвідношення туристичної індустрії з навколишнім природним середовищем туризм став предметом вивчення екологічної економіки. Основна увага в цьому напрямку приділяється ресурсомісткості туристичної індустрії, зумовленій як взаємозв'язками різних видів туристичної активності, так і впливом туристичної господарської діяльності на довкілля.

Туристичний ринок - це сфера задоволення потреб населення в послугах, пов'язаних із відпочинком та змістовним проведенням дозвілля і подорожі.

Виникнення туристичного підприємництва пов'язане з переходом туризму на комерційну основу, тобто з появою організації платних подорожей різної спрямованості як основи ринкових відносин.

Бурхливий розвиток туризму в Україні на підприємницькій основі історично збігається з чумацтвом, яке дало поштовх до пізнання нових земель найперше з метою пошуку нових ринків збуту. Зміцнення торговельно-обмінних відносин між регіонами України, а також між Україною та іншими територіями викликало взаємний інтерес до культури, звичаїв, релігії, історичних пам'яток не тільки свого народу, а й народів інших країн.

Вважається, що чумацтво зіграло велику роль у формуванні в Україні сільської буржуазії і в розвитку підприємництва, у тому числі й туристичного. Стійкому розвиткові підприємництва сприяло також скасування кріпацтва і перехід до ринкових відносин.

Економічною передумовою існування підприємництва є приватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема:

стабільність державної економічної й соціальної політики;

- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;

- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;

- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Основні принципи підприємництва для всіх видів діяльності визначені в законодавстві України.

Принципи підприємництва в туристичному бізнесі є наступні:

- свобода вибору виду діяльності;

- формування на добровільних засадах ресурсного потенціалу;

- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності при дотриманні законодавства;

- використання чистого прибутку за своїм розсудом;

- виконання податкових зобов'язань і сплата податкових зборів;

- вільне наймання працівників при чіткому дотриманні їхніх прав на оплату праці і відпочинок;

- розробка бізнес-плану (програми) туристичної діяльності на засадах логістики;

- маркетингові підходи до формування потоків туристів, комплектування й реалізації тур продукту.

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін «підприємництво» ототожнюється з поняттям «бізнес».

Учасниками відносин, пов'язаних з підприємництвом в туристичному бізнесі, є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи:

) виробництво туристичних послуг;

) комплектування туристичного продукту;

) реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

) споживання туристичного продукту (послуги).

Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності - підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.

Окрема туристична послуга (розміщення, харчування, транспортування, екскурсії, побутові послуги, культурно-видовищні заходи, спортивні, рекреаційно-оздоровчі послуги і т.п.) може задовольнити тільки якусь конкретну потребу туриста, а не комплекс його потреб. Тому виникає об'єктивна необхідність об'єднання всіляких за призначенням туристичних послуг у єдиний комплекс, який прийнято називати туристичним продуктом. Необхідність формування комплексу туристичних послуг у вигляді продукту з метою задоволення потреб туристів стала основою створення таких підприємницьких структур як туристичні оператори та агенти (ділери).

Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об'єднання в турпродукт.

Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася індустрія туристичного бізнесу.

Економічний успіх підприємництва забезпечується інноваціями, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.

Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в такому туризмі, в якому іноваційність, діловитість, ефективна комунікативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта туристичного бізнесу.

У Законі України «Про туризм» туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста.

Важливу роль у туристичному бізнесі відіграє просування туристичного продукту до споживачів, яке охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту або окремих туристичних послуг. До таких заходів відносяться організація рекламно-ознайомлювальної діяльності, проведення або участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг;

) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;

) просування на ринок (збут) туристичного продукту.

Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне ґрунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.

Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування, представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема формування та збуту туристичного продукту

Завершальним етапом економіко-технологічної системи туристичної діяльності, як видно зі схеми, є споживання туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом.

Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають специфіку туристичної діяльності.

Перша особливість полягає в тому, що для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.

Слово «дестинація» походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів.

Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:

) виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:

• доставка (трансферт) до дестинації і назад;

• можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних

будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;

) мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;

) володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).

Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.

Друга особливість туристичного споживання пов'язана з ринковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, часто культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів споживання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямованості, що відображають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі туристичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний аспект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний характер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода.

Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туроператор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити надання замовленого іншою стороною (туристом) комплексу туристичних послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне обслуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фінансової відповідальності турагента (туроператора) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворого обліку.

До початку надання туристичних послуг споживачеві за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.

Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) пов'язана із зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстерналіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання туристичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізнесу різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що створюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. Позитивні ефекти - це доходи нетуристичних суб'єктів підприємництва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не входять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скорочення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержуваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому.

І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реалізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.

Оскільки туристична діяльність є нерозривною єдністю виробництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєднана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі - це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку підприємцям. Отже, туристичне підприємництво передбачає діяльність з метою отримання прибутку від виробництва й реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів.

Оскільки туризм - це переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об'єкта і повернення назад, то появилося поняття «тур», яке походить від французького слова «tour» і означає рух по колу. Завчасно визначений шлях подорожі називається маршрутом^ Ця назва походить від німецького слова «marschrute», що в перекладі означає послідовний шлях руху. Отже, тур - це ціленаправлена подорож людей (пішохідна або на транспорті) за визначеним маршрутом у конкретні терміни тривалістю понад 24 години, але не більше одного року. Така тривалість подорожей потребує забезпечення туристів певним комплексом послуг, який називається пакетом туристичних послуг за відповідним маршрутом (туром). Відтак у широкому розумінні поняття «тур» охоплює не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом.

У ринковій економіці тур як єдність маршруту з його матеріально-технічним, культурним та іншим забезпеченням виступає товаром, ціна на який визначається за законами ринку.

Формування турів охоплює розробку маршрутів і пакетування товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування за певним маршрутом. До основних туристичних послуг відносяться реклама, перевезення, харчування, розміщення, організація відвідувань туристичних об'єктів, забезпечення відпочинку й рекреації (оздоровлення).

Формування, продаж та проведення турів здійснюють спеціальні суб'єкти туристичної діяльності, якими є підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку та отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді.

Споживання туристичного продукту завершує відтворювальний цикл руху туристичних послуг. Туристичні ресурси при цьому виступають факторами формування турів як комплексу туристичних послуг за певним маршрутом подорожей.

Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

Зростаючий попит на туристичні послуги звичайної якості породив масовість їх виробництва, у результаті чого надання послуг і реалізацію товарів для туристів поставлено «на конвейєр». З'явилися різноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виготовляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері туристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, взаємодії туроператорів, раціонального використання обмежених туристичних ресурсів, якості туристичних послуг. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони довкілля. Порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери туристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристичного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій:

по-перше, виступає важливим фактором зміни структури туризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максимальним прибутком виступає «живильним » середовищем для конкуренції;

по-друге, сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат та економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством;

по-третє, створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслуговування туристів до світових вимог.

У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.

Туристичний бізнес належить до підприємництва сфери надання послуг населенню (споживачам).

Правові основи та організаційні форми підприємництва визначають «правила гри», створюють правовий фундамент бізнесу, забезпечуючи йому перспективи розвитку на законній основі.

Правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється ланцюгом законів (їх нараховується понад 60), указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України «Про внесення змін до закону України «Про туризм».

Центральним органом індикативного планування та регулювання є Міністерство культури і туризму України, Міністерство курортів і туризму АРК та Державні служби туризму на місцях. Ці органи забезпечують єдиний підхід до планування туристичного бізнесу, сертифікації послуг, ліцензування діяльності підприємств і захисту прав споживачів туристичних послуг.

Умовами здійснення підприємницької діяльності в туризмі є:

ліцензування туристичної діяльності. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності, забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, а також захисту довкілля та підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності;

державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем перебування підприємця. Зареєстровані суб'єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) Після реєстрації відкриваються рахунки в банках;

- сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності;

встановлення готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії;

страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок;

наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці;

майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за використання туристичних ресурсів;

право припинення підприємницької діяльності.

Починаючи з 2004 р., в Україні введена фінансова гарантія цивільної відповідальності туроператора і турагента перед своїми туристами за збитки, що можуть бути їм заподіяні в разі виникнення обставин неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання цих підприємств банкрутами. Мінімальний розмір фінансового забезпечення (гарантія банку або іншої кредитної установи) туроператора з усіма видами туризму передбачено в сумі, еквівалентній не менше ніж 20 тисяч євро, туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, - в сумі не менше ніж 10 тисяч євро, а турагента - не менше 2 тисяч євро.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі неплатоспроможності чи порушення процесу про банкрутство туроператора (турагента), здійснюється відповідною кредитною установою-гарантом на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, які підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов'язань.

Загальною умовою підприємництва є державна гарантія надання рівних прав і можливостей щодо формування й використання всіх видів суспільних ресурсів. Держава також розробляє політику, стратегію і тактику туристичної діяльності на основі концепції і програми розвитку туризму. Нині виконується Державна програма розвитку туризму в Україні, яка охоплює період 2002-2010 років.

Крім того, держава підтримує туристичне підприємництво такими способами і засобами:

а) надання відповідно до законодавства України земельних ділянок і окремих об'єктів туристичних дестинацій (природно-рекреаційних і туристично-екскурсійних ресурсів країни). Наприклад, природно-заповідний фонд Донецької області нараховує 109 об'єктів, серед яких особливим попитом користуються такі туристично-екскурсійні об'єкти, як:

- історико-архітектурний заповідник «Святогір'я»;

- культурно-архітектурні споруди в м. Артемівську;

- художній музей відомого живописця А.І. Куїнджі в м. Маріуполі;

- степовий заповідник «Кам'яні Могили» та багато інших.

б) сприяння матеріально-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню туристичного бізнесу;

в) підготовка і підвищення кваліфікації кадрів для туристичної діяльності;

г) стимулювання інноваційних проектів, забезпечення конкуренції і недопущення монополізму в туризмі.

Утручання держави в підприємницьку діяльність туристичних структур, крім передбачених законом, заборонено.

В умовах ринку як туристичні ресурси, так і результати їхнього використання здобувають усі властивості товару - корисність для споживача і ціну для виробника.

Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним із видів соціально-економічної політики держави.

Виходячи з цього, туристична політика держави - це сукупність форм, методів та напрямків впливу держави на функціонування туристичних підприємств для досягнення конкретних цілей збереження та розвитку соціально-економічного комплексу.

Державна туристична політика базується на відповідній стратегії й тактиці.

Туристична стратегія - це розробка загальної концепції розвитку і цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси.

Туристична тактика - це конкретні дії і прийоми досягнення поставленої мети в конкретно визначених умовах.

Основна мета концепції полягає у створенні сучасної високоефективної й конкурентоспроможної туристичної індустрії, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських і зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток соціальної економіки. Для практичної реалізації цієї мети пропонується перелік заходів (туристична тактика), до яких можна віднести: створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці й директивам ЄС; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь; введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності, підготовку висококваліфікованих кадрів у галузі туризму тощо.

Таким чином, кожна держава, зацікавлена в розвитку туризму, намагається досягти від його функціонування максимальної економічної ефективності. Економічна ефективність туризму - це отримання доходів у державний бюджет країни від організації туристичної діяльності, туристичного обслуговування населення регіону, виробничо-обслуговуючого функціонування туристичної галузі.

Туристична діяльність, як і будь-яка інша господарська діяльність, супроводжується ризиком. Туристичні фірми докладають чимало зусиль для зменшення ризику, викликаного ринковими умовами, як за рахунок своїх клієнтів, так і використовуючи різні організаційно-технічні фактори. Мета формування резервів полягає у списанні витрат або збитків на той звітний рік, в якому, з господарської точки зору, вони виникли, незважаючи на те, що фактично вони були перенесені в наступні роки. Формування резервів зумовлено обережними оцінками, у відповідності з якими у фінансових результатах необхідно врахувати резерви на передбачуваний даною туристичною фірмою ризик. Туристичні підприємства можуть сформувати резерви двох видів: загальний резерв на покриття ризику від сукупної господарської діяльності і цільові резерви (страхові), які і призначені на покриття конкретних ризиків.

Цільові резерви формуються як для компенсації заборгованостей господарюючих суб'єктів, які виступають контрагентами, так і для заборгованостей клієнтів. Окрім цього, цільові резерви формуються для покриття зобов'язань, в тому числі по гарантіях і дорученнях.

1.3 Ресурсне забезпечення туристичної діяльності

Будь-яка ринкова діяльність забезпечується ресурсами: природними, трудовими, матеріальними, фінансовими, інформаційними. При побудові конкурентоспроможного туристичного бізнесу головна роль належить високоінтелектуальному людському капіталу та інноваціям, без яких неможливе інтелектуальне суспільство. Все більше вчених визнає верховенство знань, творчої ініціативи працівників у всіх сферах діяльності. На жаль, серед загальної кількості працівників нашої країни поки що тільки 21% кваліфіковані, а в Японії - 72, Німеччині - 56, США - 43%. Тому серед туристичних ресурсів особлива увага приділяється науково-технічним розробкам і підприємницьким здібностям працівників. Такі здібності в туризмі виявляються в. мистецтві економічного управління суб'єктами підприємництва та діяльністю всього туристичного бізнесу країни (регіону).

Система ресурсного забезпечення туристичного бізнесу (рис. 1.2.) спрямована на одержання економічних результатів.

Рис. 1.2. Система ресурсного забезпечення формування та реалізації туристичного продукту

Позитивним результатом ринкової діяльності в туристичному бізнесі є прибуток, який означає можливості збільшення коштів для авансування розвитку туристичної діяльності. Таке збільшення можливе після реалізації турпродукту споживачам. Логічний ланцюжок підприємницьких процесів у туристичному бізнесі має такий вигляд:

Кінцевим результатом використання ресурсів у туристичному бізнесі є приріст авансованих в ресурси грошових коштів, який визначається сумою отриманого прибутку після реалізації туристичного продукту та окремих послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування.

Відносини між суб'єктом туристичної діяльності (підприємцем) і споживачем туристичного продукту представлені на рис. 1.3.

Інтерес підприємця, спрямований на споживача

Рис. 1.3. Взаємовідносини підприємця і туриста

На рисунку показано, що підприємець може діяти як у відповідь на ініціативу туриста, так і за власною ініціативою, пропонуючи йому новий турпродукт або нову послугу, випереджаючи його попит. Оскільки туроператори, як правило, формують пакети туристичних послуг відповідно до попиту туристів на певні маршрути подорожей, то вони мають ринкові відносини з виробниками послуг, що входять до цих пакетів. Модель взаємозв'язків туроператора з постачальниками послуг, необхідних туристам під час подорожування, зображена на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Схема взаємозв'язків туроператора з постачальниками та покупцями туристичних послуг (турпродукту)

Як показано на рисунку, туроператор комплектує туристичний продукт, використовуючи комплекс конкретних туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі. Цей комплекс включає послуги розміщення, харчування, транспортування, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги установ культури, рекреації, відпочинку, спорту, побуту, розваг і т.п.

Туристична діяльність здійснюється комплексом підприємницьких структур, який називається туристичною індустрією. Сучасна індустрія туризму охоплює всю сукупність суб'єктів господарювання, які виконують туристичні послуги.

Туристична індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму.

Туристичний бізнес охоплює могутню індустрію, центральною ланкою якої виступають туристичні підприємства - організатори туризму. Використовуючи туристичні послуги своїх постачальників, вони формують і реалізують турпродукт. Постачальники туристичних послуг, будучи самостійними суб'єктами підприємництва, обслуговують туристів за замовленням туроператорів і тому відносяться до індустрії обслуговування туризму, яка являє собою ресурси туристичного бізнесу.

Європейські фахівці всю систему підприємництва в туризмі поділяють на дві частини: туристична індустрія та індустрія гостинності. До туристичної індустрії вони відносять, крім туроператорів і турагентів, ще й індустрію розваг, транспорт та ексурсійно-просвітні організації, а до індустрії гостинності - готельне та ресторанне господарство, а також індустрію побутових послуг і зв'язку.

Туристична індустрія в цілому - це сукупність засобів розміщення та перевезення туристів, об'єктів харчування, розважального, пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого призначення, туристичних операторів і турагентів, екскурсійних бюро тощо.

Отже, туристичний бізнес використовує ресурси у вигляді туристичних послуг, готових до споживання туристами в місцях їхнього виробництва та надання, тобто в туристичних дестинаціях.

Результатом ринкової діяльності в туризмі є обсяг реалізованого туристичного продукту, утвореного внаслідок економічних відносин між туристичними підприємствами, постачальниками ресурсів і туристами. Сумарно туристичний оборот виражається обсягом виручки від реалізації всієї сукупності туристичних послуг і називається доходом від реалізації туристичного продукту.

Туристичне підприємництво охоплює діяльність як окремих фізичних осіб, так і великих туристичних компаній різних форм об'єднання.

1.4 Загальні показники оцінки туристичної діяльності

Основною одиницею виміру обсягів туристичної діяльності є турист як особа, що подорожує з різною метою терміном від 24 годин до одного року без здійснення оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. У статистичному обліку туристи класифікуються за видами туризму (внутрішній, виїзний і в'їзний) і за віком (дитячий, підлітковий, молодіжний та інший «третій вік»).

Рівень розвитку туризму в країні або регіоні виражається туристичними потоками.

Туристичний потік - це постійне прибуття туристів у країну (регіон) або виїзд туристів за кордон за певний період часу.

До показників туристичного потоку відносяться:

загальна кількість туристів, у тому числі організованих і самодіяльних;

кількість туроднів, що розраховується за формулою:

(2.1)

де ТД - кількість туроднів; Ч_тур - чисельність туристів; t - середня тривалість перебування одного туриста в даній країні (регіоні), дні.

Середня тривалість перебування одного туриста у визначеному місці розраховується за середнім арифметичним.

Особливе значення для оцінки рівня розвитку туризму в країні або регіоні мають показники охоплення туризмом свого населення, які характеризують інтенсивність туристичних потоків. Ці показники виступають у двох видах: нетто- і брутто-інтенсивність туристичних потоків.

Hemmo-інтенсивність розвитку туризму розраховується за формулою:

 (2.2)

де  - коефіцієнт нетто-інтенсивності туристичних потоків, %; Ч_тур - чисельність того населення країни (регіону), яке здійснило хоча б одну туристичну подорож за рік або за інший період часу, тобто кількість туристів; Ч_нас - загальна чисельність населення країни (регіону) за той самий період.

Цей показник означає, яка частка (%) населення країни (регіону) або якої-небудь демографічної групи здійснила хоча б одну туристичну поїздку за р к чи за інший період часу, наприклад сезон.

Показник інтенсивності брутто () означає, скільки туристичних подорожей і шпадає в середньому на одного жителя країни (регіону) за який- небудь період. При розрахунках використовується формула:

 (2.3)

де N_mn - загальна кількість туристичних подорожей, зроблених населенням країни (регіону) за певний період часу.

Показник брутто-інтенсивність по-іншому називається «частота туристичних поїздок» населення країни (регіону) або окремої демографічної групи.

Сезонність попиту на туристичні послуги викликає нерівномірність туристичних потоків, оцінка яких кількісно виражається різними коефіцієнтами. На практиці застосовується три способи розрахунків коефіцієнтів нерівномірності туристичних потоків.

При першому способі використовується така формула:

 (2.4)

де К_нр - коефіцієнт нерівномірності туристичного потоку; ТДтах - кількість туроднів за період (найчастіше за місяць) з максимальним туристичним потоком; ТД_тіn - кількість туроднів за період з мінімальним туристичним потоком.

При другому способі кількість туроднів за період з максимальним потоком туристів зіставляється з річною кількістю туроднів:

 (2.5)

де ТД_р - річна кількість туроднів.

При третьому способі визначається, у скільки разів інтенсивність туристичних потоків протягом місяця з максимальним туристичним потоком перевищила середньомісячну інтенсивність туристичних потоків (середньомісячну кількість туроднів):

 (2.6)

де ТДсм - середньомісячна кількість туроднів за рік.

Крім показників, що характеризують туристичні потоки, розвиток туристичного бізнесу оцінюється макроекономічною та соціальною ефективністю. Такі показники ефективності туризму характеризують внесок туризму у створення робочих місць, у валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний доход країни. Вони виражають частку доходів від туризму в експорті та частку витрат на туризм в імпорті країни, охоплюють мультиплікаційний ефект туризму, який впливає на соціально-культурний рівень населення.

До найважливіших показників оцінки туристичної діяльності суб'єктів підприємництва відносяться такі:

кількість обслужених туристів та екскурсантів;

доход від реалізації туристичних послуг;

прибуток від туристичної діяльності;

рентабельність туристичної діяльності.

Ефективність туристичної діяльності проявляється в мінімізації сукупних витрат і підвищенні прибутковості туристичних підприємств, а також в отриманні додаткових вигод суб'єктами підприємництва поза туристичною сферою діяльності.

Особливого значення набуває нині оцінка якості обслуговування туристів, побудована на основі таких вимог: комфортність перевезень та інших послуг; широта асортименту та рівень якості послуг на всьому шляху подорожування.

1.5 Характерні ознаки та структура туристичного ринку

Ринок туристичних послуг або туристичний ринок об'єктивним підґрунтям формування має зростання та урізноманітнення суспільних потреб і відповідне йому поглиблення суспільного поділу праці. Він є частиною світового ринку послуг, його видовим компонентом.

В основі виокремлення туристичного ринку лежить специфіка туристичної послуги. Туристична послуга має всі раніше перелічені ознаки послуги, тобто невідчутність, нерозривність процесу виробництва/ споживання, неможливість накопичення та неоднорідність якості, але до того має ще ряд специфічних рис:

комплексність. Туристична послуга завжди є комплексом послуг, який обов'язково включає послуги розміщення, харчування, транспортування, екскурсійного обслуговування та ряд інших, що забезпечують реалізацію мети подорожі. Цьому комплексу притаманне взаємодоповнення та взаємозамінність в межах кожного виду послуг (наприклад, подорожувати можна різними видами транспорту, або одним видом, але різними класами і т.д.);

- мобільність передбачає обов'язкове переміщення споживача до місця обслуговування;

- нероздільність процесу обслуговування пов'язана з попередніми ознаками. Обслуговування в туризмі є процесом безперервним, оскільки тільки так може бути реалізована мета подорожування. При цьому момент виробництва і споживання туристичної послуги співпадає в часі і в просторі. Оцінити якість обслуговування також можливо лише в момент споживання;

- ритмічність. Ця риса відбиває характер діяльності на туристичному ринку. Механізм регулювання попиту та пропозиції в даному випадку ґрунтується на постійній мінливості попиту та відносній стабільності пропозиції. Попит населення на туристичні послуги підвладний коливанням в залежності від циклу життєдіяльності: добового, тижневого, річного. Крім того, він коливається в залежності від співвідношення об'єктивних і суб'єктивних внутрішніх та зовнішніх чинників. Тобто, існує певний розрив у часі між підвладним коливанням попитом та постійною пропозицією. Цей дисонанс підсилюється вузькою спеціалізацією більшості підприємств, задіяних у створенні туристичної послуги, що, сукупно, негативно впливає на ефективність діяльності в туризмі.

Туристичною послугою може вважатися тільки комплекс послуг з задоволення різноманітних потреб туриста: у відпочинку, харчуванні, переміщенні та інших, які сприяють забезпеченню мети подорожі. Туристичні послуги за значенням в процесі подорожування поділяються на основні, без яких неможливе подорожування (послуги розміщення, харчування, транспортного та екскурсійного забезпечення тощо), додаткові, що сприяють комфортності подорожування (побутові, торгівельні, комунікативні, інформаційні, банківсько-фінансові, медичні, спортивно-оздоровчі, культурні тощо) та супутні, які підвищують ефективність та сприяють повній реалізації мети подорожі (виробництво та реалізація сувенірів і туристичного спорядження, облаштування пляжей, оглядових майданчиків, реставрація пам'яток тощо). Кожна з основних послуг може виступати туристичним продуктом, що вирізняється стабільністю пропозиції, але тільки їх поєднання є туристичною послугою.

Туристичні послуги або послуги, призначені для споживання подорожуючою частиною населення, в процесі споживання доповнюються туристичними товарами спеціального та загального призначення. До товарів спеціального призначення належать сувеніри, поліграфічна продукція інформаційно-довідникового характеру (картосхеми та плани, буклети, листівки, довідники, т. ін.), туристське спорядження та товари для відпочинку тощо. Товари загального призначення включають значну номенклатуру і споживаються залежно від різниці в цінах або наявності на внутрішньому ринку країни постійного проживання. Туристи споживають також наявні матеріальні (пам'ятки) та нематеріальні (природні особливості) блага.

Саме комплекс туристичних послуг, благ та товарів, що забезпечують реалізацію мети подорожі, є туристичним продуктом (турпродуктом). Турпродукт в формі тура виступає товаром на туристичному ринку. Таким чином, ринок туристичних послуг можна розглядати як сферу реалізації туристичного продукту та товарів туристського призначення. Характерною ознакою туристичного ринку є переважання реалізації туристичних послуг над товарами (в приблизному співвідношенні 75-80% до 25-15%). За економічними заходами реалізація турпродукту подібна до реалізації товарів, але характер експортно-імпортних зв'язків, пов'язаних із рухом турпродукту, кардинально відрізняють ринок туристичних послуг від товарного ринку. Реалізація турпродукту пов'язана з обов'язковим переміщенням споживача до місця споживання. Виїзд туристів за кордон (зарубіжний туризм) і споживання ними туристичного продукту іншої країни є пасивним туризмом і розглядається як імпорт, оскільки веде до падіння попиту на внутрішньому ринку. Навпаки, в'їзд туристів з інших країн (іноземний туризм) і споживання ними національного туристичного продукту є джерелом зростання національного прибутку, оскільки збільшує попит на внутрішньому ринку країни як на туристичні послуги, так і на послуги та товари, опосередковано пов'язані з туризмом (мультиплікаційний ефект). Тому іноземний туризм розглядається як експорт послуг. Існує на ринку туристичних послуг і реекспорт турпродукту, який полягає в реалізації іноземним туристам на національному ринку турпослуг та товарів, споживання яких відбудеться в третій країні.

Створюють турпродукт та реалізують його споживачам спеціалізовані підприємства, що виступають суб'єктами ринкової діяльності. Тобто, ринок туристичних послуг можна розглядати і як сферу функціонування спеціалізованих підприємств, що задовольняють специфічні потреби туриста.

Концептуальні положення дослідження ринку туристичних послуг ґрунтуються на теоретико-методологічних засадах суспільної географії і полягають у виявленні процесів і явищ, які виникають внаслідок виробництва, обміну та споживання туристичних благ, послуг та товарів, закріплюючись в певних формах геопросторової організації. Просторово-часові закономірності функціонування туристичного ринку на основі комплексно-пропорційного розвитку його складових становлять предметну сутність дослідження.

Суспільно-географічні дослідження ринку туристичних послуг як форми суспільної організації споживання полягають в системному підході до оцінки властивостей і механізму функціонування явища, який передбачає визначення елементів (суб'єктів ринку), їх структурованості (за суттєвими ознаками ринку), ієрархії як елементів, так і виявлених структур, зв'язків між ними, які визначають наявність та інтенсивність взаємодії між складовими ринку і дозволяють розглядати його як певну функціональну цілісність з властивими їй якісними та кількісними параметрами. Дотримання принципів комплексно-пропорційного розвитку ринкових елементів та структур, їх інтеграції в системи іншого порядку, історизму, регіоналізму та керованості дозволяє визначити раціональні з точки зору перспективності суспільних потреб форми територіальної організації туристичного ринку.

Ринок туристичних послуг можна розглядати як відкриту систему, що по багатьох каналах (виробничо-технологічних, ресурсних, кадрових, інформаційних, фінансових тощо) зв'язана з ринками вищих рангів (ринок послуг та світовий ринок) та з господарським комплексом певної території, як з соціально-економічною системою вищого порядку, складовою якого є. Специфіка туристичної послуги обумовлює комплексоутворюючий характер туристичної діяльності та забезпечує мультиплікаційний ефект, який дозволяє визначити зв'язки та міру інтегрованості туризму в національну та світогосподарську системи. Структуроутворюючими одиницями ринку є споживач та виробник туристичної послуги, різноманітні зв'язки та відношення між якими формують ринкові структури попиту та пропозиції.

Внутрішня організація системи утримується динамічною рівновагою між попитом та пропозицією, збалансованою за структурними параметрами в часі та просторі. Просторово-часові структури попиту/пропозиції є функціональними територіальними утвореннями, які характеризуються взаємо-розміщенням, наявністю просторових зв'язків, виражених перш за все переміщенням туристів, і розвитком, фіксованим динамікою туристичного процесу. Туристичний процес розглядається як узагальнююча характеристика, яка відтворює взаємодію ринків споживача та виробника турпродукту і просторово-часову відповідність попиту/пропозиції в параметрах обсягу та структури споживання. Поняття «туристичний процес» дозволяє визначитись з часовим вектором ринкової системи та встановити об'єктивні параметри територіальної диференціації споживання.

Туризм проявляється як форма суспільного споживання специфічних благ, послуг та товарів, що об'єктивно розвинулась внаслідок соціологізації відтворювальної функції, утворивши галузь діяльності зі створення цього специфічного продукту та організації його споживання, яка за кінцевим призначенням та характером діяльності належить до споживчих галузей господарства. Організація споживання основана на стійких зв'язках між споживачами та виробниками і між виробниками в процесі створення турпродукту та зафіксована в ринкових структурах. Локалізація споживання, основана на стійкості зазначених взаємозв'язків відповідно до умов формування попиту та пропозиції, закріпилась в певних територіальних структурах, які відбивають взаємодію даного виду людської діяльності і території, пов'язані з обов'язковим доланням простору, що є основою туристичного процесу.

Взаємодія туристичного ринку і території відбувається в двох напрямках:

) цільовому, сутність якого полягає в забезпеченні потреб населення послугами туризму, внаслідок чого формуються розподільчо-споживчі зв'язки між виробниками турпродукту та його споживачами. При цьому і споживання, і виробництво турпродукту територіально необмежені, тобто будь-який суб'єкт ринку може розробити та запропонувати на ринок будь-який продукт, а споживач в будь-якій точці світового ринку може ним скористатися;

2) ресурсному, який забезпечується споживанням туристами природних благ (умов та ресурсів) та культурно-історичних ресурсів певної території і проявляється в формуванні рекреаційних зв'язків.

Параметри цих зв'язків (напрямок, величина, стійкість тощо) залежать від унікальності пропозиції, розробленої на основі унікальності ресурсів. Тобто, теоретично, просторове поширення унікальної пропозиції на ринку необмежене, оскільки притягує до себе споживачів з будь-якого куточка світового ринку, а вже далі на формування рекреаційних зв'язків починають діяти обмежуючі чинники оптимізації споживчих зв'язків (відстань, вартість, комфортність).

Зазначені особливості суттєво впливають на формування територіальної структури туристичного ринку, визначаючи її дуалістичний характер.

Геопросторові форми споживання турпродукту закріплюються формуванням множини територіальних ринків і це формування є процесом узгодження попиту/пропозиції в межах певної території. Межі територіального ринку визначаються доступністю пропонованого турпродукту. Доступність є поняттям, яке включає наявність пропозиції, яка за унікальністю, різноманітністю та обсягом відповідає обсягу та структурі попиту, і доцільність витрат грошей, часу та зусиль задля реалізації певної туристичної мети. Тобто, доступність є просторово-часовим параметром, що характеризує оптимальні на даний час просторові зв'язки, які формуються в межах певного споживчого ринку (видового чи територіального).

Процес формування ринку є комплексоутворюючим процесом, соціально-економічним за змістом, який характеризується зростанням та урізноманітненням попиту і пропозиції, структу-руванням за видовими та територіальними ознаками, закріпленими формами суспільної організації діяльності: територіальною спеціалізацією, диференціацією та концентрацією виробництва/споживання туристичних благ, послуг та товарів.

Оскільки ринок є системою організації споживання, то первинним елементом ринку туристичних послуг як системи є споживач (турист). Атомістичний ринок споживачів організується виробниками турпродукту відповідно до характеру діяльності на ринку шляхом здійснення маркетингових стратегій.

Структурування ринку туристичних послуг грунтується на концептуальних засадах функціонування ринку та специфіці туристичної послуги. Відповідно до цього виділяються два основні структурні компоненти ринку: ринок споживача, де формується запит на турпродукт, та ринок виробника, діяльність суб'єктів якого спрямована на задоволення цього запиту. Видова структура ринку обумовлена характером запиту та особливостями туристичної діяльності з його задоволення і представлена сегментами споживчого ринку та галузевою структурою ринку виробника турпродукту, виділеною за діяльнісними ознаками. Локалізація попиту та пропозиції, концентруючись на території, множинністю взаємозв'язків формує територіальну структуру ринку туристичних послуг.

Туристична діяльність - невиробнича за суспільним функціями та характером праці, спрямована на виробництво, розподіл, обмін та споживання турпродукту, що обумовлює внутрішню спеціалізацію суб'єктів ринку відповідно до процесу обслуговування на виробників (продуцентів) послуг, які безпосередньо здійснюють процес обслуговування туристів, надаючи ті чи інші види послуг, та посередників, діяльність яких спрямована на створення, реалізацію комплексного турпродукту та організацію споживання. В основі такої спеціалізації лежить певна єдність за призначенням, характером та технологією обслуговування, професійним кадровим складом та умовами їх праці, що обумовлює приналежність суб'єктів туристичного ринку до різних галузей сфери послуг.

Послуги туризму належать до пакету нестандартних з мінливою частотю попиту, підвладного коливанням, а процес забезпечення потреб населення в цих послугах обов'язково передбачає переміщення споживача до місця безпосереднього обслуговування, але сам процес надання комплексу туристичних послуг характеризуєтеся розривом в часі і просторі між етапом організації подорожі та етапом безпосереднього обслуговування з забезпечення мети подорожі. Перший етап, етап організації подорожі, включає розробку турпродукту та його просування на ринок, організацію реалізації турпродукту. Другий етап пов'язаний із самим подорожуванням і включає комплекс послуг з забезпечення туру та додаткових послуг, які турист бажає отримати під час подорожі. Тобто, існує певний розрив в часі між покупкою туру та здійсненням подорожі, а також розрив в просторі між місцем покупки туру та місцем, обраним для здійснення мети подорожування. Таким чином, туризму притаманний «подовжений» цикл обслуговування, який стосується як часу обслуговування, так і просторових зв'язків між центрами концентрації попиту та центрами безпосереднього обслуговування. Цей подовжений цикл обслуговування характеризується зв'язністю, наступністю і має стадійний характер.

Можна виділити такі стадії туристичного обслуговування:

) попередню або пошукову, яка характеризується наявністю невизначеного або слабо визначеного попиту з боку споживачів та маркетинговими дослідженнями, розробкою турпродукту та здійсненням заходів щодо його просування на ринок з боку виробників-субієктів ринку;

) реалізаційну або стадію, пов'язану з визначенням споживачів на ринку пропозиції турпродукту, реалізацією турпродукту та організаційними заходами щодо здійснення подорожі;

3) споживчу, яка пов'язана з реалізацією туристом мети подорожі на відповідному якісному рівні, який забезпечується виробниками шляхом наданням комплексу основних та додаткових послуг;

) завершальну, пов'язану з отриманням вражень від подорожі для туриста та інформації про якість турпродукта для виробника.

Стадії різняться складом учасників процесу обслуговування, характером їх діяльності (технологіями) та кінцевою метою, що дозволяє стверджувати наявність певних «технологічних циклів», притаманних кожній стадії туристичного процесу. В основі кожного такого технологічного циклу лежать певні технології: маркетингові, організаційно-управлінські, виробничі, споживчі, об'єднані кінцевим призначенням - споживанням туристичних послуг.

Діяльність суб'єктів ринку, комерційна за сутністю та циклічно-стадіальна за характером, визначає особливості розміщення підприємств. Розміщення суб'єктів туристичного ринку відповідне їх спеціалізації в процесі обслуговування і пропорційне ступеню концентрації споживачів.

Таким чином, в основі виділення елементів територіальної структури ринку споживача та їх типології лежать такі ознаки як наявність, обсяг та структурування попиту і урізноманітнення пропозиції внаслідок концентрації та спеціалізації діяльності. Саме територіальна концентрація та спеціалізація лежать в основі ранжування виділених елементів ТС - пункти є елементами нижчого рангу, а вузли - вищого. Між виділеними елементами наявна наступність, яка закріплюється нарощуванням обсягу та якісним перебігом на інший рівень формування попиту і обумовлює структурування попиту/пропозиції, та структурно-функціональна залежність, яка дозволяє встановити їх ієрархію.

Ритмічність ринку є ознакою стабільності ринкової діяльності, яка фіксується територіальною структурою: стабільному ринку відповідає ритмічна діяльність, позначена незначними коливаннями попиту, тому можна ранжувати елементи ринку споживача також в напрямку зменшення впливу сезонності та посилення ритмічності.

Територіальна структура ринку споживача формується концентрацією попиту та відповідною йому концентрацією пропозиції суб'єктів-посередників ринку виробника турпродукту внаслідок зростання обсягів та структурованості попиту/пропозиції, забезпечується ритмічністю діяльності та стабільністю територіального ринку певного ієрархічного рівня і закріплюється в дискретних формах геопросторової організації ринку споживача (пунктах, центрах та вузлах).

Геопросторова структура ринку туристичних послуг формується обома сторонами ринку - ринок споживача, формуючи попит, локалізує його в елементах систем розселення, на основі яких формується ринок попиту і до яких тяжіють підприємства-посередники ринку виробника, а ринок виробника турпродукту, формуючи пропозицію відповідно до спеціалізації, локалізується як в елементах систем розселення, тяжіючи до центрів концентрації попиту, так і в ТРС різного порядку та спеціалізації, на основі яких формується ринок пропозиції. Зв'язки між елементами зазначених структур здійснюються на основі функціонування інфраструктури (транспортної, інформаційної, фінансової та інших її видів). Інтенсивність наявних горизонтальних взаємозв'язків різного типу та виду (замкнені, незамкнені, рекреаційні, трудові, розподільчі тощо) між елементами туристичного ринку визначає масштаби діяльності, формуючи ринкові зони, а характер вертикальних зв'язків з іншими компонентами суспільно-географічного комплексу певної території (матеріальним виробництвом, інфраструктурою, населенням, розселенням та невиробничою сферою) - спеціалізацію та участь в територіальному поділі праці. До того ж обопільний вплив попиту/пропозиції урізноманітнює пропозицію, ускладнюючи туристсько-рекреаційну функцію, посилює її територіальну концентрацію та спеціалізацію, що сприяє формуванню територіального ринку певного ієрархічного рівня.

Елементи територіальної структури туристичного ринку утворюються концентрацією попиту та відповідної йому пропозиції, локалізованими в дискретних елементах територіальної структури ринку споживача і ринку виробника-посередника та виробника-продуцента туристсько-екскурсійних послуг, а також в ареальних елементах ТС ринку виробника-продуцента рекреаційно-туристських послуг. Різноманітність елементів та їх форм, чітка структурованість потребують їхньої типологізації. В основу типології елементів ТС туристичного ринку покладені рівень територіальної концентрації, спеціалізації та комплексності.

Критеріями віднесення елементу територіальної структури то того чи іншого типу є наявність туристичної діяльності, обумовлена обсягом та характером попиту і зафіксована розміщенням підприємств індустрії туризму, їх спеціалізація, міра територіальної концентрації та диференціації, визначена за гомогенністю туристиних ресурсів. Слід зазначити наявність залежності між характером туристичних ресурсів та формуванням елементів ТС туристичного ринку: унікальні ресурси лежать в основі формування дискретних елементів, причому в структурі даних ресурсів переважають культурно-історичні, а однотипні природно-рекреаційні ресурси більшою мірою формують ареальні форми ринкових структур.

Дискретні елементи туристичного ринку представлені пунктами, центрами та вузлами. Пунктом є поселення (село, робітниче селище, невелике містечко людністю до 10 тис. чол. населення), в якому зосереджена туристична діяльність з задоволення сезонно обмеженого масового попиту стандартною пропозицією, яка характеризується незначною концентрацією та вузькою спеціалізацією. Ускладнення туристсько-рекреаційної функції в бік нарощування попиту та його відповідна структуризація і концентрація пропозиції формують ринкові центри та вузли. Центри, представлені міськими поселеннями середньої та великої людності (до 100 тис. чол.), характеризуються наявністю стійкого масового споживчого ринку з структурно диференційованим попитом та нестійким нестандартним ринком, який формується під впливом пропозиції. Вузлами є міські агломерації, які мають достатньо стійкий місцевий ринок із згладженою сезонністю, структурований відповідно номенклатурі попиту, яка характерна для даної території. Маркетингова зона дискретних елементів прямо пропорційна привабливості турпродукту, визначаючись його унікальністю.

Національний туристичний ринок структурується відповідно до умов розвитку індустрії туризму згідно дії закону абсолютних і відносних переваг (наприклад, концентрація природних та культурно-історичних пам'яток світової спадщини та регіонального значення при наявності прямого транспортного зв'язку, прийнятного рівня комфорту та цін на турпродукт, різноманітність його пропозиції). Його комплексно-пропорційний розвиток є результатом збалансованості між внутрішнім і міжнародним туризмом та його складовими, а також між місцевими туристичними ринками.

В основі формування місцевих ринків туристичних послуг лежать територіальні відміни, які існують в межах кожної країни залежно від протяжності, конфігурації та масштабів її території, процесу заселення та формування кордонів, етнічної та релігійної мозаїчності, характеру розселення та господарювання і відбиваються в рівні соціально-економічного розвитку Дія закону попиту/пропозиції найяскравіше проявляється в механізмі формування місцевого ринку туристичних послуг. Попит формується на конкретній території з характерними для неї соціально-економічними ознаками, рівнем розвитку, умовами та стилем життя населення, тобто в конкретному соціально-економічному середовищі. Мотивація, підкріплена платоспроможним попитом, на той чи інший вид, форму, напрямок та інші ознаки структуризації туристичного ринку, формує відповідні видові субринки. їх сполучення на певній території (або сполучення різних видів попиту) формує стандартний попит, характерний саме для цієї території, і відповідну йому пропозицію турпродукту, що забезпечується підприємствами індустрії туризму.

Зона дії туристичної фірми (або територія, з якої туристична фірма «збирає» свою клієнтуру) формує зону обслуговування туристичного підприємства - маркетингову зону. Радіус цієї зони прямопропоційний потужності та інтенсивності діяльності туристичного підприємства та оберненопропорційний об'єму та частоті попиту і визначається законом економії (часу, зусиль та грошей). Характер обслуговування в туризмі (надання епізодичних нестандартних платних і виключно транспортабельних послуг частині населення) обумовлює формування різних за масштабами та формою маркетингових зон. Вони можуть бути як континуальні, так і дискретні, поширюватися на територію всього населеного пункту та його околиць або охоплювати лише частину поселення. Зона впливу визначається потужністю підприємства (наприклад, кількість зайнятих, що свідчить також про економічний стан підприємства та обсяги діяльності) та характером його діяльності (пропозиція турпродукту, його відносні ринкові переваги, рекламна компанія). Маркетингові зони туристичних фірм перекриваються, оскільки фірми конкурують між собою, формуючи територіальну локальну систему забезпечення населення туристичними послугами. Для неї характерний певний стандарт попиту, що сформувався за ознаками соціально-економічного середовища даної території, особливості комерційної діяльності спеціалізованих на наданні туристичних послуг різного типу або орієнтованих на таку діяльність підприємств (готелі, ресторани, екскурсійні бюро, туристичні фірми, магазини, музеї, театри тощо). Діяльність цих комерційних структур спирається на наявні на даній території туристичні ресурси, оскільки розвиток туризму обов'язково передбачає обмін. Атрактація наявних культурно-історичних, природних та інфраструктурних об'єктів потребує їх дотримання в належному стані, визначає певний режим користування, систему цін тощо, що передбачає активний вплив місцевої влади на реалізацію державної туристичної політики. Так формується місцевий ринок туристичних послуг, ефективна діяльність якого можлива лише за умов співпраці комерційних структур різного типу, форм організації та власності і місцевої комунальної влади, що реалізує «на місцях» державну політику в галузі туризму (мал. 1.6).

Рис. 1.6. Механізм формування та функціонування місцевого туристичного ринку

Сукупність місцевих ринків, що діють і взаємодіють в єдиному економічному та правовому просторі, утворюють національний ринок туристичних послуг. Національні ринки за туристсько-географічним положенням та особливостями туристичного процесу об'єднують в регіональні туристичні ринки, які, в свою чергу, формують глобальні структури світового ринку туристичних послуг як складової світового господарства.

В цій ієрархічній структурі особливе місце займають субринки. Субринки формуються на різних ієрархічних рівнях, їх виявлення й дослідження залежить від підходу. Відповідно до суспільно-географічних засад дослідження як найдоцільніше слід, обрати мотиваційний,* ресурсний та країноцентричний підходи. Мотиваційний підхід (відповідно до мети подорожі) дозволяє виявляти видові субринки. Причому, чим елітарнішим за характером попиту є вид туризму, тим потрібна більша зона впливу для суб'єктів туристичної діяльності, що діють в даному сегменті (наприклад, ринок спелеотуризму або ринок туристичних послуг для яхтсменів, що здійснюють кругосвітню подорож тощо); чим стандартніший попит (наприклад, сімейний відпочинок в липні-серпні на узбережжі моря чи озера в межах своєї країни), тим щільніший цей ринок, тим менший його радіус і швидше за все він буде континуальним, «вписаним» в ієрархічну структуру, в той час як ринок «елітарного» туризму «розріджений», дискретний і січний по відношенню до елементів ієрархічної структури.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделі формування національного туристичного ринку. На основі аналізу ринкових процесів в сфері туризму можна виділи принаймні дві основні такі моделі: 1) модель саморозвитку та 2) привнесену модель. За першою схемою національний ринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля в подорожі. Попит на туристичні послуги формується як в країні (на послуги внутрішнього та міжнародного зарубіжного туризму), так і за її межами (послуги міжнародного іноземного туризму), а задовольняється він пропозицією, яку створюють і реалізують суб'єкти національного туристичного ринку. За другою схемою національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливом попиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності, рівень розвитку якої відповідний попиту та можливостям національної економіки при недостатньо вираженому внутрішньому попиті.

Тобто, формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією як внутрішніх, так і зовнішніх потреб. Стабільність національного ринку гарантується перш за все потребами внутрішніми, тобто потребами населення країни в відпочинку і змістовному проведенні дозвілля в подорожі. Обсяг цих потреб, їх структура, ритміка визначаються сукупною дією об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які саме й характеризують умови та стиль життя населення. Наявність мотивації залежить не тільки від демографічних характеристик споживача, зокрема рівня освіти та рівня життя, що впливають на поінформованість і формують попит, а й від можливостей національного ринку країни не тільки задовольнити цей попит, а й сприяти виникненню мотивації, формувати та підтримувати її.

Таким чином, ринок туристичних послуг - система багатоаспектна, поліструктурна, поліформна та багаторівнева, що функціонує за законом врівноваження попиту і пропозиції, який відтворює об'єктивно обумовлену необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції, і діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту.

Розділ 2. Туристичне підприємство та ефективність його діяльності

.1 Специфіка туристичного підприємства

Головна мета, що визначає зміст існування і функціонування туристичного підприємства, полягає в наданні реальних туристичних послуг при одночасному забезпеченні фінансової стійкості, відповідного рівня динаміки й позитивних фінансових результатів.

Туристичні підприємства - це виробничі підприємства різних форм власності (державні, приватні, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства тощо), які виробляють туристичні товари і послуги для громадян. Усі туристичні підприємства є частинами туристичної індустрії, яка виробляє товари та послуги. Туристичний бізнес може бути представлений різними формами - від індивідуальних туристичних підприємств до туристичних компаній і різноманітних форм їх об'єднань.

Туристичне підприємство вирішує, які товари і послуги повинні бути продані, в яких місцях мають бути розташовані туристичні фірми, та інші більші й менші проблеми.

Як і будь-який вид бізнесу, туристичний бізнес має головну мету -отримання прибутку, який повинен зростати протягом довготривалого терміну. Туристичний бізнес задовольняє потреби і бажання туристів у комплексі. Це не просто окремий готель, ресторан чи туристичний офіс. Готель чи туристичний офіс - це місце, де виробляються туристичні продукти чи послуги. Туристичний бізнес може співпрацювати більш ніж з одним готелем чи туристичним агентством.

Туристична послуга як предмет функціонування туристичного підприємства та її специфічні особливості, якими вона виділяється серед інших послуг, уже давно обговорюються в різних наукових працях. Як господарська діяльність у туризмі, так і сам туристичний продукт знаходять своє відображення в кінцевих фінансових результатах функціонування туристичного підприємства чи фірми. У більшості країн Європейського Союзу господарська діяльність у туризмі здійснюється у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств або кооперативів. Деякі загальні принципи функціонування туристичних підприємств, незалежно від місця їх реєстрації в межах ЄС, від конкретної сфери діяльності, були встановлені Директивами ЄС, спрямованими на створення єдиного внутрішнього ринку у сфері туризму. Зокрема, Директивами встановлюється режим отримання концесій на здійснення туристичної діяльності і вводиться принцип, згідно з яким для створення туристичного підприємства необхідно виконувати відповідні правові та фінансові умови.

Цей контроль охоплює такі елементи:

наявність відповідних професійних повноважень для отримання дозволу на здійснення господарської діяльності у сфері туризму;

майновий стан, фінансова ситуація, особливо рівень платоспроможності підприємства;

систематичний аналіз туристичних продуктів, що пропонуються.

Стандарти, які містяться в Директивах, мають такі цілі:

. Надати туристичним підприємствам, зареєстрованим у будь-якій державі Європейського Союзу, повноваження на здійснення діяльності у всіх державах-членах ЄС.

. Надати туристичним підприємствам можливість продавати туристичні послуги без відкриття представництва, підрозділів або філій у конкретних державах.

Формування підприємства вимагає розробки і затвердження статуту або договору засновників і статуту, який складається з правил, що регламентують його діяльність. У статутних документах визначаються: мета діяльності, організаційна структура підприємства, структура управління, права й обов'язки органів управління, порядок ліквідації підприємства тощо.

Згідно з українським законодавством, юридичні особи поділяються на комерційні та некомерційні організації. Такий поділ залежить від цілей створення й основного роду діяльності цих організацій.

Комерційні організації виробляють різноманітну продукцію або послуги і їх основною метою є отримання прибутку.

Некомерційні організації, як правило, переслідують інші цілі.

У туристичній індустрії це можуть бути різного роду об'єднання - асоціації, які, як правило, створюються з комерційних організацій та існують за рахунок вступних внесків. Основною метою таких організацій є пропаганда діяльності туристичних підприємств-засновників організації, надання їм різноманітних інформаційно-консультативних послуг, допомоги в рекламній діяльності, консультативно-правової допомоги, сприянню в підготовці й перепідготовці персоналу тощо.

3. Створити умови для отримання туристичними підприємствами страхового забезпечення в межах всього Співтовариства.

. Напрацювати процедури взаємодії держав-членів ЄС у сфері правового і фінансового контролю за туристичними підприємствами.

. Встановити контроль над методами розподілу і видами туристичних продуктів для забезпечення захисту клієнтів від шахрайства.

. Ввести єдині принципи діяльності туристичних посередників.

. Забезпечити доступ до інформації про туристичні підприємства, які функціонують на Європейському туристичному ринку.

. Ліквідувати обмеження на переміщення фінансових потоків між сторонами туристичних договорів.

Якщо розвиток економіки туризму вважається одним із пріоритетів державної економічної політики, то можна очікувати підтримки конкурентоспроможності цього сектора інструментами державного втручання. Але їх ефективність може бути різною.

Основна боротьба туристичних підприємств у сфері міжгалузевої і міжсекторної конкуренції ведеться за ресурси, зокрема за ресурс вільного туристичного простору. Туристичний простір - це важливий природний ресурс; туризм бореться за доступ до нього як з урахуванням інвестиційних цілей, так і для збереження вільного простору, необхідного для використання в рекреаційних цілях.

Стосовно туристичних підприємств держава може застосовувати різноманітні форми фінансової підтримки і пільг у сфері оподаткування. Така практика спостерігається в більшості країн ЄС, наприклад у Німеччині і Нідерландах, де власникам, які експлуатують історичні споруди в туристичних цілях, компенсуються затрати на їх ремонт і навіть на оснащення.

Держава також несе відповідальність за виконання функції нагляду і контролю над господарською діяльністю в секторі туризму. Як приклад можна назвати ліцензування туристичної діяльності, що використовується для усунення з ринку недобросовісних або непорядних фірм.

Найкраще ставлення держави до туристичних підприємств ілюструє шкала фіскальних (в тому числі й податкових) зборів.

Податки з туристичних фірм можна розділити на три найважливіші групи: податок на доход туристичної фірми; податок на товари й послуги; податок на майно туристичної фірми.

Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної галузі.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок туристичної діяльності досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний і готельний збір тощо).

Захист споживача туристичних послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України „Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) - у судовому порядку через арбітражний суд.

2.2 Особливості управління туристичним підприємством

Радикальна перебудова системи управління економікою в умовах ринкових відносин - важливий напрямок програми реформ, які проводяться в Україні. Особливого значення ця проблема набуває на рівні підприємства (у тому числі й туристичного), позиція якого в умовах ринкових відносин докорінно змінюється.

Управлінню як складному явищу притаманні різні риси. Різниця між ними визначається не тільки особливостями об'єкта управління, а і рівнем його технологічного, соціально-психологічного та інших рис,розвитку. Якщо йдеться про невелике підприємство в малому бізнесі або велике підприємство, то відповідно управління в них буде різним. Характерною є технологічна різноманітність управління, що визначається факторами соціально-економічного середовища, в якому функціонує об'єкт управління, його відношенням до держави, а також людськими та багатьма іншими факторами.

Управління підприємством в умовах ринкових відносин забезпечує орієнтацію підприємства на задоволення потреб ринку, на попит конкретних споживачів, на організацію реалізації тих товарів і послуг, які користуються попитом і приносять підприємству прибуток.

Відносно розподілу обов'язків і відповідальності (що дуже важливо для менеджменту в туризмі) між різними рівнями туристичних організацій можна виділити такі функції для кожної з них:

- Функції пропозиції - характерні для організацій низового рівня, оскільки мають прямий контакт з окремими виконавцями послуг і добре знають продукт. До низового рівня відносять ті організації, які володіють відповідними спорудами та мінімальною кількістю готелів для розміщення гостей, а також необхідним для виконання такої діяльності кадровим складом. Це місцеві або субрегіональні організації.

Функції представлення інтересів виконуються на кожному рівні державної структури організаціями з однаковим географічним радіусом діяльності.

- Маркетингові функції виконуються в залежності від іміджу та фінансових можливостей підприємства.

Усі функції туристичних організацій можна сформулювати так:

розробка та виконання місцевої курортної та регіональної туристичної політики;

здійснення політики, яка враховує ринкові умови;

забезпечення спільних інтересів у сполученні транспорту;

організація культурного, фольклорного і спортивного життя;

виконання завдань із формування та координації туристичної пропозиції та ін.

Туристичне підприємство в умовах ринкових відносин утворюється й успішно функціонує тільки тоді, коли наявне широке коло споживачів, клієнтів. Це дає можливість визначити одну з основних цілей підприємства - розширення кола клієнтів (туристів), які є об'єктивною основою подальшого існування підприємства.

Із погляду системного підходу до управління туристичним підприємством, суб'єктом управління виступає адмінуправлінський персонал, керуючою підсистемою (об'єктом управління) - туристи, а також персонал анімаційної, технічної та інших служб туристичного комплексу.

Разом із тим у менеджменті туристичного підприємства виділяють кілька підсистем (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні підсистеми управління туристичним підприємством

Процес управління туристичним підприємством здійснюється через виконання взаємопов'язаних функцій планування, організації, мотивації, які реалізуються при виконанні певних завдань.

Виконання функцій планування (а саме стратегічного планування) починається з визначення місії туристичного підприємства, яка відображає: загальний характер потреб, які задовольняє підприємство; загальну характеристику споживачів; характер продукції або послуг підприємства; основні конкурентні переваги підприємства; організаційну культуру.

Далі здійснюється постановка стратегічних цілей підприємства.

Цілі управління - це ті результати діяльності, яких прагне досягти підприємство в майбутньому.

Цілі повинні відповідати, з одного боку, об'єктивним законам, інакше вони не будуть реальними, а з іншого - є продуктом свідомості, встановлюються людьми і відображають їхні інтереси.

У визначенні цілей потрібно дотримуватися загального правила, згідно з яким індивідуальні цілі детермінують цілі вищого рівня.

По-перше, цілі повинні бути реалістичними. Досвід свідчить, що недосяжні, нереалістичні цілі не тільки не спонукають трудові колективи до активної діяльності, а й можуть діяти у протилежному напрямі. У свою чергою, легкодосяжна мета теж характеризується слабкою мотивацією.

По-друге, цілі мають бути зрозумілими для виконавця і чітко сформульованими. Головне тут, щоб знали й розуміли, чого конкретно від них очікують.

По-третє, цілі повинні відображати спільність інтересів суспільства, колективу підприємства та індивіда, що й сприяє уникненню суперечностей і кризових ситуацій. Досвід свідчить, що цілі, які не прийнятні хоча б для одного з ринків, можуть бути або невиконані, або гальмуватися. Тому в їхньому визначенні необхідно узгоджувати інтереси всіх сторін.

По-четверте, цілі повинні бути чітко пов'язані із системою стимулювання, щоб зацікавити виконавців у їхньому досягненні.

Для формування і аналізу цілей застосовують різноманітні методи: експертних оцінок, математичного моделювання та ін. Один із методів упорядкування і представлення цілей названо деревом цілей.

Побудова «дерева цілей» полягає в їхньому структуруванні способом виявлення зв'язків між цілями і засобів їхнього досягнення у відповідності з принципами дедуктивної логіки і застосування деяких евристичних процедур. „Дерево цілей" дає змогу уявити повну картину взаємозв'язків майбутніх подій, включаючи перелік конкретних завдань і одержання інформації щодо їхньої відносної важливості.

Практика свідчить, що для досягнення головної мети необхідно реалізувати декілька конкретних цілей нижчого рівня, які виступають як засіб стосовно цілей вищого рівня.

Після того як керівництво туристичного підприємства визначило цілі, необхідно перейти до етапу розробки стратегії. Розробка стратегії та концепції туристичної організації узгоджується з її маркетинговою стратегією. Для реалізації стратегії керівництво підприємства здійснює такі кроки:

розробляє типові програми та алгоритми (методики) їх адаптації до окремих груп туристів;

- здійснює аналіз факторів, що впливають на повноту та ефективність менеджменту та кон'юнктури туристичного ринку району, регіону, держави;

бере участь у формуванні цінової політики;

проводить довгострокове та короткострокове планування діяльності туристичної організації, включаючи заходи з її вдосконалення в бюджет підприємства і бізнес-план.

Ефективність менеджменту туристичного підприємства залежить від оптимальної структури управління, створення раціональної системи відносин, як на підприємстві, так і з зовнішнім середовищем. Виконання цих завдань забезпечує реалізацію функції організації. У свою чергу, створення ефективної організаційної структури управління пов'язано з розстановкою, підготовкою, вихованням персоналу підприємства, а також розробкою інвестиційної політики з проблем реалізації концепції організації.

Все частіше використання потенціалу управління приносить туристичним підприємствам відповідний ефект при відносно мінімальних витратах. Сьогодні в Україні умови бізнесу настільки відрізняються від розвинутого ринку, що використання його можливостей не може не носити творчий, новаторський характер при максимальному урахуванні особливостей, традицій та специфіки усієї держави, кожного регіону, галузі та трудового колективу. За таких умов роль персоналу підприємства зростає до ключової.

Творчому розвитку особистості, ефективному виконанню завдань сприяє стимулювання (мотивація персоналу організації).

Виконання функції мотивації керівниками різних рівнів туристичного підприємства включає:

творчу роботу із розвитку особистості співробітників, їхніх здібностей щодо внутрішньої мотивації, вдосконалення професійної майстерності;

розробку засобів зовнішньої мотивації праці, формування принципів зацікавленості;

підвищення кваліфікації кадрів та підтримка престижу туристичної діяльності;

створення умов для самореалізації персоналу організації.

Контроль завершує цикл процесу менеджменту туристичної організації. При реалізації цієї функції менеджменту проводиться зіставлення планів діяльності туристичного підприємства з результатами його діяльності та подається оцінка. Вона може бути задовільною, що дозволяє прийняти рішення про можливості продовження діяльності в обраному напрямку, і незадовільною, при якій необхідні зміни у виконанні функцій менеджменту: зміни організаційних основ і технології реалізації планів, перегляд системи мотивації праці персоналу, а також концепції туристичної діяльності на фінальному етапі.

Ефективність управління туристичним підприємством багато в чому залежить від здатності системи управління адаптуватися до змін параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища, а також до появи нових можливостей. Функція контролю у сполученні з діями зворотного зв'язку дозволяє здійснювати управління як процес, який знаходиться у постійному русі та вдосконаленні.

Отже, для сучасного управління туристичним підприємством характерні:

стабільне прагнення до підвищення ефективності бізнесу в цілому;

широка господарська самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тим, хто несе відповідальність за кінцеві результати функціонування підприємства на ринку;

постійне корегування цілей і програм у залежності від стану ринку, змін зовнішнього середовища;

орієнтацію на досягнення запланованого кінцевого результату діяльності підприємства;

використання сучасної інформаційної бази для багатоваріантних розрахунків при прийнятті управлінських рішень;

зміна функцій планування - від поточного до перспективного;

наголошення на всіх основних факторах поліпшення діяльності підприємства;

максимальне використання математичних методів і досягнень інформатики на базі ЕОМ.

Особливістю сучасного управління є те, що однією з головних його функцій стає підприємницька діяльність. Підприємництво перетворюється в ядро управління. Успішна підприємницька діяльність неможлива, якщо на підприємстві не впроваджуються нововведення.

Важливе завдання сучасного управління - робити знання продуктивними. Основним капітальним ресурсом, головним об'єктом розвинутої економіки є такий працівник, який опанував знання, тобто втілює у свою працю все те, що він здобув у процесі систематичної освіти, а не такий, який використовує у своїй діяльності робітничі навички або фізичну силу.

Однією з передумов успішного розв'язання основних завдань управління туристичним підприємством є подолання відчуження працівника від засобів виробництва, виховання в нього почуття господаря. До особливостей сучасного управління можна віднести й те, що управління стає загальним, відмінним і суттєвим органом суспільства. Сьогодні підприємства туристичної галузі дедалі частіше звертаються до досвіду управління, щоб навчитися керувати (державні адміністрації, заклади освіти, культури та ін.), але це не означає, що принципи бізнес-менеджменту можна застосувати механічно в інших умовах, які не мають комерційного характеру.

Окрім зазначених особливостей управління сучасним туристичним підприємством, необхідно також підкреслити, що нині відбувається його інтернаціоналізація, колективне мислення нових реальностей, породжене поглибленням міжнародного поділу праці, зростанням конкуренції і взаємозалежності у світовій економіці, створення міжнародних систем інформації, інших структур з інтеграційними властивостями.

Таким чином, чітко визначені цілі та завдання підприємства з урахуванням особливостей сучасного управління сприятимуть його ефективній діяльності.

2.3 Оцінка ефективності функціонування туристичного підприємства

Із метою формування основних напрямків свого розвитку й напрацювання відповідної економічної стратегії туристичне підприємство повинно визначити власну мету та визначити відповідні показники і критерії їх виконання.

У загальному вигляді показник економічної ефективності функціонування підприємства Пт визначається як відношення отриманого результату Р до витрат, необхідних для досягнення цього результату, Вт:

(2.1)

В економіці існує багато різних показників ефективності, які з різних поглядів характеризують діяльність туристичних підприємств. Залежно від того, з якою метою розраховуються показники, вони поділяються на глобальні (на рівні економіки держави) і локальні (для туристичних підприємств та їх підрозділів). Як глобальні показники результату можуть розглядатися національний доход (НД), валовий суспільний продукт (ВСП), валовий внутрішній продукт (ВВП), а на рівні туристичних підприємств - доход, прибуток тощо. Витратами в першому випадку виступають суспільно необхідні затрати, а в другому - безпосередні витрати підприємств.

В економічних розрахунках використовуються абсолютні, відносні показники і показники приросту, які дорівнюють один одному. Абсолютні показники розраховуються як відношення абсолютного ефекту до загальних витрат, а показники приросту -як відношення різниці ефекту до різниці витрат.

Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва є рівень продуктивності суспільної праці Псп. Він визначається як відношення виробленого національного доходу (НД) до середньої чисельності працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва, Чср:

 (2.2)

Національний доход визначається як різниця між валовим суспільним продуктом і тими витратами, які були понесені в процесі його виробництва:

НД = ВСП - ВМВ, (2.3)

де ВМВ - витрати, пов'язані з виробництвом валового суспільного продукту.

Національний доход може бути розрахований як сума чистої продукції (Чп) усіх галузей матеріального виробництва:

НД =  (2.4)

У свою чергу, чиста продукція розраховується як різниця валової продукції й матеріальних виробничих затрат.

У випадках, коли перед туристичним підприємством виникає необхідність при будівництві нового об'єкта або впровадження нової техніки вибрати найбільш ефективний варіант, для попередніх розрахунків використовується коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Ке):

 (2.5)

де ПВв₁, ПВв₂ - поточні витрати по варіантах ПВв₂>ПВв₁; КЗ_1; КЗ₂ - капітальні витрати по варіантах КЗ₁>КЗ₂

Отриманий коефіцієнт порівняльної економічної ефективності зіставляється з нормативним коефіцієнтом економічної ефективності капітальних вкладень Кн. Якщо Ке>Кн., то вибирається той варіант, який вимагає більших капітальних витрат (але при цьому - й менших поточних витрат).

При зіставленні декількох варіантів можна скористатися формулою мінімізації приведених витрат:

Впрі = ПВв_і + Кн*КЗ_і min, (2.6)

де Впрі - приведені витрати по і-му варіанту; КЗі - капітальні витрати по і-му варіанту; ПВві - поточні витрати по і-му варіанту.

Безпосередньо для визначення ефективності функціонування туристичного підприємства необхідно оцінювати ефективність використання своїх ресурсів. Для цього використовуються порівняльні показники ефективності використання ресурсів, тобто визначається функція ефективності й використання матеріальних, природних, фінансових ы трудових ресурсів.

Будь-яке туристичне підприємство у своєму розвитку застосовує два підходи до використання ресурсів: екстенсивний та інтенсивний.

При екстенсивному підході для збільшення випуску продукції і надання послуг залучаються додаткові обсяги ресурсів, тобто збільшення ефекту досягається за рахунок збільшення обсягів ресурсів, що використовуються.

При інтенсивному підході збільшення випуску продукції і надання послуг відбувається завдяки використанню нової, більш продуктивної техніки і новітніх технологій (при цьому обсяги ресурсів, які використовуються, можуть навіть зменшуватись), тобто за рахунок поліпшення якості використання ресурсів.

При збільшенні обсягу ресурсів туристичному підприємству необхідно визначати ефективність використання додаткових одиниць ресурсів, тобто показник приросту економічної ефективності:

 (2.7)

де Ф₁, Ф₂ - значення ефекту при первісному обсязі використання ресурсів і при його збільшенні відповідно; R1, R2 - первісний і збільшений обсяг ресурсів відповідно.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він характеризує ефективність використання додаткового обсягу ресурсу.

У спрощеному вигляді ця функція відображає загальний економічний закон незростання ефективності використання кожної додаткової одиниці ресурсу при екстенсивному зростанні.

Таким чином, звідси можна зробити два висновки:

) при екстенсивному зростанні неможливо підвищити ефективність функціонування туристичного підприємства (загальний ефект може збільшитися);

2) при екстенсивному зростанні завжди наступає момент, коли ефективність використання додатково залученої одиниці ресурсу стає такою, що дорівнює нулю, тобто для збільшення кінцевого результату неможливо нескінченно збільшувати ресурс, не роблячи жодних додаткових змін. Як правило, це пов'язано з виробничими потужностями підприємств.

Одним із важливих показників економічної ефективності, що відображає кінцеві фінансові результати діяльності туристичного підприємства, є рентабельність. Вона дозволяє робити висновок про те, який процент принесе вкладений у нього капітал. Загалом показник рентабельності Р розраховується як відношення прибутку Пр до витрат ВМВ:

  (2.8)

Як знаменник у наведеній формулі можуть використовуватися різні види витрат. У зв'язку із цим існує чимало різних показників рентабельності:

1) рентабельність продажу (реалізації):

 (2.9)

де Пр - прибуток від реалізації товарів та послуг, Bр - виручка від реалізації товарів чи послуг;

) рентабельність виробництва, яка характеризує ефективність використання виробничих фондів:

 (2.10)

де ОВФ, НОФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів і нормованих оборотних фондів;

) рентабельність власного капіталу:

  (2.11)

де ВК - власний капітал туристичного підприємства;

) загальна рентабельність капіталу:

 (2.12)

де ВК, ЗК - власний і залучений капітал підприємства відповідно; %ЗК - процент на залучений капітал.

У зарубіжній практиці для оцінки економічної ефективності діяльності підприємств використовують показники прибутковості й рентабельності, які розраховують за такими формулами:

 (2.13)

 (2.14)

де Пнпр, Рнп - прибутковість і рентабельність нового товару чи послуги відповідно; Пр_в, Пр_ч - валовий і чистий прибуток підприємства, отриманий від реалізації товарів чи послуг відповідно; Вр - виручка, отримана від реалізації товарів чи послуг.

При визначенні прибутковості чи рентабельності туристичних підприємств необхідно враховувати не лише цінову політику підприємства (зіставлення ціни товарів чи послуг і необхідних для їх виробництва витрат), але й ділову активність підприємства. Вона вимірюється оборотністю засобів (капіталу), і при низькій прибутковості товарів чи послуг у кожному періоді можна за рахунок збільшення кількості оборотів отримати загальну високу ефективність капіталу. Таку залежність називають віддачею інвестицій. Тоді залежність рентабельності (прибутковості) засобів підприємств можна:

 (2.15)

де Рк_с - рентабельність капіталу підприємства; Рпр - рентабельність продажу, Об - оборотність капіталу.

 (2.16)

де Коб - середня за період величина капіталу.

Якщо рентабельність реалізації за період буде невеликою, то завдяки високому значенню показника оборотності досягається значна ефективність використання засобів підприємства.

При невисокій оборотності капіталу туристичним підприємствам для підвищення рентабельності необхідно зменшувати витрати на виробництво товарів чи послуг або підвищувати ціни, тобто збільшувати рентабельність продажу.

Розділ 3. Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

.1 Новітні тенденції змін на туристичному ринку

Серед новітніх тенденцій змін на туристичному ринку необхідно виділити збільшення ступеня його інтернаціоналізації й концентрації капіталу, а також підвищення рівня технологічних і продуктових інновацій. Однією із найбільш важливих особливостей сучасної економіки є процес інтернаціоналізації або глобалізації. Цей процес особливо помітний у туристичному секторі. Він проявляється в експансії підприємства за кордони держави, в якій воно було зареєстровано на момент початку своєї діяльності. В спеціальній літературі можна зустріти опис двох діаметрально протилежних, але не виключаючих взаємних тенденцій розвитку: глобалізації і регіоналізації. Глобалізація інтерпретується в різних джерелах достатньо подібно - як процес прогресуючої залежності кожного господарюючого суб'єкта від міжнародного оточення і від світової кон'юнктури. Явище регіоналізації базується на так званій тріаді, тобто на трьох домінуючих у світі ринках - американському, японському і європейському. Це явище розуміється як просторова концентрація локалізації прямих інвестицій. При цьому регіоном найбільшої просторової концентрації господарської діяльності, і в першу чергу прямих інвестицій, в 90-ті роки XX ст. стала Європа. Виділяються три найважливіші організаційні форми включення підприємства у процес інтернаціоналізації:

експорт;

контрактна кооперація;

прямі інвестиції.

Кожна з цих форм наявна і в процесі інтернаціоналізації туристичної діяльності. Але найбільше значення в цій сфері мають прямі інвестиції.

Одним із чинників просторової концентрації туристичної діяльності в Європі стало створення на території Європейського співробітництва (ЄС) єдиного туристичного ринку. Однак експансія наднаціональних підприємств у туристичному секторі виходить за межі єдиного ринку. Найбільш перспективними для фірм цього сектора стали молоді ринки країн Центральної і Східної Європи.

Національні підприємства, як правило, мають низку груп або мереж фірм. В обох випадках йдеться про заміну єдиного центру управління значною кількістю центрів прийняття рішень, кожен з яких має свою сферу компетенції й відповідальності. Такі розподілені центри пов'язані один з одним використанням методів, які допускаються або законами про об'єднання (в разі створення звичайних чи фінансових груп), або контрактним правом.

Феномену інтернаціоналізації господарської діяльності сприяє процес концентрації капіталу в небачених раніше масштабах. Підприємства, які беруть участь у цьому процесі та ініціюють зміни, використовують стратегії зовнішнього розвитку, тобто розвиваються шляхом поглинання партнерів або створення з ними спільних підприємств. При дотриманні стратегії зовнішнього розвитку туристичні фірми об'єднуються з іншими господарюючими суб'єктами або їх поглинають.

Спосіб об'єднання господарюючих суб'єктів, при якому кожний із них втрачає організаційну самостійність, а натомість виникає новий суб'єкт, називається злиттям. На практиці злиття може набувати різних форм:

об'єднання підприємств однакового масштабу;

поглинання, якщо туристичне підприємство має більш сильні позиції, ніж його партнери і конкуренти; включення частини активів суб'єкта, який підлягає ліквідації, в статутний капітал туристичного підприємства при умові, що воно поступиться активами, залишеними іншим підприємствам. Купівля туристичним підприємством інших господарюючих суб'єктів або отримання в них права вирішального голосу в результаті викупу більш ніж половини акцій або інших часток називається придбанням або аквізицією. В результаті придбані суб'єкти перестають існувати як самостійні юридичні особи, а туристичне підприємство-покупець продовжує функціонувати.

У туризмі, як і в інших секторах економіки, спостерігається стійка тенденція до створення концернів, картелів, угод і союзів туристичних підприємств. У туристичні концерни з одним керівництвом об'єднуються численні туристичні підприємства, які зберігають організаційно-правову самостійність. Як правило, керуючий орган концерну має форму холдингу - товариства з відповідною часткою участі. Ці структури виникають у результаті згоди партнерів по концерну, які для досягнення загальної мети - спільного управління концерном - вносять свої капітали і створюють організаційно і юридично самостійний орган керівництва.

На практиці переважну більшість складають концерни, в яких туристичні підприємства, що належать до різних сфер діяльності, об'єднуються з підприємствами, зв'язаними з обслуговуванням туристів. Учасники холдингу виробляють різні продукти й оперують на різних ринках, але їхні профілі завжди є ланками одного ланцюга, який веде до клієнта. Завдяки цьому концерн володіє можливістю надавати комплекс послуг - готельних, транспортних, банківських, страхових та інших - часто об'єднаних в один пакет. Таким чином, спостерігається тенденція розширення концернів за рахунок підприємств, які не належать до туристичного сектора економіки, але здійснюють діяльність, пов'язану з туризмом у технічному або комерційному плані. Прикладом такої тенденції можуть слугувати фінансові інститути - банки, ощадні каси, інвестиційні фонди, кредитні спілки, страхові компанії тощо.

Значно рідше функції органу управління концерном виконує представницька структура, створена на контрактній основі, без вкладення капіталів і створення товариства.

Туристичне підприємство може спрямувати свою стратегію на формування картельних структур. Картельними називають угоди підприємств, які обмежують конкуренцію. У відповідності з антимонопольним законодавством, такі угоди, в принципі, вважаються незаконними. До домовленостей, що передбачають як багатолітню кооперацію підприємств, так і їх злиття або створення господарських союзів (міжгалузевих з участю туризму, внутрішньогалузевих і т.д.), ставляться дуже жорсткі вимоги для того, щоб вони могли бути визнані законними. Такий порядок передбачає забезпечення ринкової свободи кожного партнера. Для укладання угоди необхідне обґрунтоване звернення в державний антимонопольний комітет. Угода набуває чинності через відповідний проміжок часу, якщо державний орган не буде заперечувати проти її укладання. Рішення і рекомендації антимонопольного управління повідомляються структурі, яка здійснює державний нагляд за туристичною діяльністю, яка за результатами перевірки формує офіційне роз'яснення про можливі порушення антимонопольного законодавства. Правові основи заборони монополістичної практики містяться в ст. 85 Припису № 86 Європейського Економічного Співробітництва. Європейські принципи регулюють передусім умови можливості укладання картельних угод, встановлюють еталони договорів і забезпечують зіставність вимог. Але ці приписи не ведуть до стандартизації продуктів і вважаються обов'язковими для країн-учасниць.

Угоди типу «пул» означають об'єднання туристичних підприємств різних галузей із громадськими партнерами, наприклад з органами місцевого або господарського самоуправління, в організацію, яка має публічний характер. Учасники подібної угоди на одних і тих самих умовах зобов'язані зробити свої вклади в організацію заходів - предметів цієї угоди - з тим, щоб мати чітко визначену частку для покриття витрат або отримання прибутку. Домовленості між партнерами за угодою типу „пул" укладаються при організації особливо дорогих, а через це важких для індивідуального здійснення заходів, а також акцій із сфери лобіювання, успіх яких залежить від солідарності туристичного бізнес-товариства. Підприємства укладають між собою договір про розподіл витрат на їх проведення та про колективну відповідальність за результати.

Як наприклад можна навести такі заходи, охоплені угодами схожого типу:

- проведення довгострокових і витратних наукових досліджень технологій або ринків;

- створення капіталомістких компонентів інфраструктури туризму, що вимагають значних інвестицій;

- впровадження новітніх і дорогих інформаційних технологій;

- використання супутніх технологій;

- лобіювання необхідних правових рішень;

- дорогі рекламні кампанії і компанії з просуванню, організації і проведення закордонних ярмарків, навчання за кордоном тощо;

- страхування туристичних регіонів або великих туристичних чи спортивних заходів від ризику військових руйнувань.

Залежно від типу договорів, що укладаються, угоди типу «пул» поділяються на дві групи:

. Партнери домовляються про дольову участь у витратах на захід, який здійснюється.

. Один із партнерів спочатку бере на себе всі витрати на здійснення заходу, а потім ці витрати компенсуються іншими учасниками угоди за заздалегідь погодженою схемою.

Управління проектом або доручається одному з учасників угоди, або з цією метою створюється спеціальний орган, діяльність якого фінансується всіма учасниками.

Технологічну і продуктову інноваційну привабливість туристичного сектора можна проілюструвати на прикладі продукту, який складається для організації проведення конгресів, навчальних курсів, ярмарків, великомасштабних зустрічей діячів бізнесу, культури, науки і політики, які забезпечуються повним спектром послуг і супутніх заходів (розваги, екскурсії, посередництво у встановленні контактів тощо). Господарська діяльність, спрямована на виробництво такого продукту, називається конгресним туризмом або бізнес-туризмом. Вид такого бізнесу хоч і новий, але стрімко розвивається і починає домінувати на світовому туристичному ринку внаслідок дуже високої рентабельності. Цей бізнес приносить величезні прибутки, але він передбачає значні інвестиції і формування комплексної територіальної техніко-економічної інфраструктури. Наприклад, вважається, що найбільші у світі інвестиції в будівництво (1,6 млрд. дол. США) вкладені в штаб-квартиру центра конгресів у Токіо «Tokyo International Forum». Уведений в експлуатацію в 1997 p., цей центр здатний прийняти протягом доби 28000 гостей, надаючи в їх розпорядження театри, магазини, художні галереї, 14 ресторанів, офіси, головний конференц-зал на 5000 місць і 38 залів загальною площею 5000 м².

Як бачимо, витрати настільки значні, що вимагають спільного фінансування декількома суб'єктами, а також участі в процесі підготовки заходів органів місцевої, а іноді й державної влади.

3.2 Розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти (на прикладі Буковини)

Визначення «Концепцією соціально-економічного розвитку Чернівецької області на період до 2011 року» туристичної галузі як пріоритетної ставить перед фахівцями й науковцями завдання розробки механізмів її реалізації та прогнозних оцінок із визначення привабливих видів заняття туризмом в краї. Насамперед йдеться про формування відповідної туристичної інфраструктури. Якщо розглянути Буковину з погляду адміністративно-територіального устрою, то за кількістю розташованих і зареєстрованих туристичних організацій і фірм, вона цілком приваблива - 76, дві з яких є спільними підприємствами з іноземними інвестиціям. Але перелік туристичних послуг, що надаються фірмами, досить одноманітний: візова підтримка, продаж зелених карток, організація турів, формування груп відпочинку тощо.

Проведення аналізу сучасного стану розвитку туристичного бізнесу на Буковині, виокремлення проблем та SWOT-аналіз, здійснений у Чернівецькій області, дає нам можливість зробити територіальну оцінку та визначити перспективність розвитку туризму і супутніх галузей на Буковині, сконцентрувати фінансові, матеріальні, трудові, інвестиційно-інноваційні кредити та інші ресурси для забезпечення подальшого розвитку туризму в регіоні. При цьому треба мати на увазі, що здійснення територіально-адміністративної реформи в Україні дасть нові, досить вагомі важелі управління розвитком регіону і, зокрема туризму.

Сьогодні став вже очевидним той факт, що без перенесення акцентів ринкової діяльності в регіони, без децентралізації влади очікувати швидких позитивних зрушень безпідставно. Відомо, що ефективною діюча влада може бути тільки при оптимальному співвідношенні між централізацією і децентралізацією, коли держава бере на себе функції управління тільки стратегічними галузями виробництва, що забезпечують життєздатність і безпеку держави. У зв'язку з цим виникла об'єктивно зумовлена проблема «регіоналізації» економічних реформ, що у свою чергу вимагає чіткої державної політики по відношенню до регіонів. Справа в тому, що особливість регіону полягає у виконанні ним не тільки виробничих, а й соціальних функцій. У цьому принципова різниця між структурними ланками національної економіки країни у відтворювальному процесі. Якщо галузь чи окреме підприємство виступають носіями виробничих відносин, то регіон є ще й носієм відносин із приводу невиробничого споживання. У результаті зміст регіонального відтворювального процесу зводиться до забезпечення добробуту населення, стану його здоров'я, створення колективних умов для продуктивної високооплачуваної праці й відпочинку людей, їх духовного розвитку. Така орієнтація відтворення потребує створення необхідних передумов для зміцнення і розвитку економічної, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. А це означає, що регіони повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпечення комплексності їхнього соціально-економічного розвитку. Тому питання децентралізації влади, розширення соціально-економічних прав і відповідальності регіонів за розв'язання своїх проблем є сьогодні ключовими в регіональній політиці держави. Ця політика повинна базуватися на забезпеченні практичної реалізації інтересів самої держави на регіональному рівні і водночас - внутрішніх інтересів самих регіонів у межах єдиної економічної системи. Підкреслимо, що саме відсутність чіткої, законодавчо визначеної й нормативно закріпленої державної регіональної політики призвели до загострення негативних явищ і

процесів не тільки соціально-економічного, а й політичного характеру. Відсутність налагодженої дієвої законодавчої бази взаємодії державних і регіональних органів влади, недосконалість фінансово-бюджетної й податкової політики зумовили малу ефективність результатів із розширення економічних прав і свобод регіонів.

Визначаючи перспективи розвитку туристичної індустрії на Буковині, перш за все необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка тією чи іншою мірою інтегрує практично всі галузі.

Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, яка може позитивно вплинути на економічний і соціальний розвиток регіону, стимулюючи низку важливих галузей економіки, та сприяти поверненню позитивного іміджу Буковини та України в цілому на світовому ринку туристичних послуг.

Вплив туризму на економіку регіону перебування можна розглянути за допомогою оцінки прямого й опосередкованого впливу. Оцінка економічного впливу туризму базується на витратах туристів. Тут важливо розглянути різні аспекти економіки, які відчувають на собі вплив витрат туристів. Якщо схематично зобразити туристичні витрати Буковини, то побачимо, що основні витрати ідуть на надання туристичних послуг туристам, що виїжджають за кордон України і тільки 5% витрачають на обслуговування іноземних туристів. Частина цих коштів виходить з економічного обігу на оплату товарів і послуг, придбаних за межами області, але споживаються на місці перебування і ці кошти в подальшому не відіграють значної ролі в економічній діяльності території. Решта коштів використовуються на придбання місцевих товарів і послуг, покриття власних витрат на енергоносії, оплату праці, податків та інше. В кожному циклі витрат частина коштів накопичується, частина сплачується державі у вигляді податків, і вони перестають обертатись в економіці тієї чи іншої території.

-25% коштів витрачаються туристами на додаткові послуги, сувеніри, транспорт та інше, з яких частина продовжує циркулювати в місцевій економіці, інша частина переходить до держави та осідає в місцевих жителів у вигляді накопичення.

Отже, для підвищення ефективності туристичної діяльності необхідно вирівняти співвідношення витрат на обслуговування туристів на Буковині і за межами нашої держави.

Ми провели аналіз доцільності розташування туоистично-рекреаційної системи (ТРС), що спеціалізується на наданні послуг гірськолижного туризму в с.Мигово Чернівецької області. Базовими параметрами гравітаційної моделі були вибрані:

населення м.Чернівці - 250000;

ємність ТРС - 1000;

- віддаль до обласного центру - 50 км.

У роботі використовувались такі емпіричні параметри: k = 1,7; m = l,ll; n = 0,71; r = l,53 [17].

Для аналізу вибрано 4 групи населення: діти-школярі, студенти, середній клас, багатий клас. Згідно зі статистичними даними по м.Чернівці, відносна кількість мешканців складає:

студенти - 23%;

середній клас - 41%;

багатий клас - 11%;

діти - 25%.

Можна припустити, що помісячна ймовірність відпочинку цих категорій рекреантів розподіляється згідно з табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Проаналізувавши показники середньомісячної температури протягом останніх 3 років по Чернівецькій області, можна зробити висновок, що без застосування спецтехніки, гірськолижний курорт протягом року буде працювати згідно з наведеним у табл. 4.2 розподілом.

Таблиця 4.2

Цінова категорія ТРС оцінювалася за п'ятибальною рейтинговою шкалою, де курорту найвищого гатунку класу «Люкс» відповідав бал «1»; курорту середнього класу - «3», найнижчої цінової категорії - «5». Як відомо, економіка України знаходиться в «перехідному періоді». Тому, на нашу думку, Чернівецькі бізнесмени надаватимуть перевагу курортам класу «Вищий за середній», тобто класу «2». Середній клас надаватиме перевагу курортам класу «Нижче за середній» - «4». А студентам і дітям будуть до вподоби недорогі ТРС класу «5».

Показники «привабливості» території були вибрані згідно з міжнародними стандартами експертної оцінки території. Оцінювання проводилося за допомогою п'ятибальної рейтингової шкали як для груп населення, так і для конкретної ТРС (табл. 4.3).

Таблиця 4.3

Рис. 4.1. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС «середньої» цінової категорії

Рис. 4.2. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС класу «люкс»

На рис. 4.1 подано результати розрахунку кількості відпочиваючих протягом року в розрізі груп населення для ТРС «середньої» цінової групи. Помітно, що переважну частину відпочиваючих складатиме так званий середній клас, значно менша кількість «бізнесменів», що зумовлено невеликою кількістю цього прошарку (11%). Незважаючи на те що кількість студентів та школярів більш ніж удвічі перевищує кількість «бізнесменів», цінова політика ТРС перешкоджає цій групі населення активно відпочивати на даній базі відпочинку. Слід відмітити збільшення кількості школярів у березні. Це спричинене весняними канікулами в школі.

Цікава картина спостерігається для ТРС класу «люкс» (рис. 4.2). Видно, що високі ціни унеможливлюють активний відпочинок студентів та школярів. Однак незважаючи на те, що курорт розрахований на людей із достатком, кількість відпочиваючих середнього класу буде дещо вищою за кількістю багатих людей. Це відбувається за рахунок чотирьохкратного перевищення чисельності середнього класу над бізнесменами.

Рис. 4.3. Кількість відпочиваючих протягом року для ТРС 5-го класу

Значне зменшення цінової політики ТРС приводить до різкого зростання відпочиваючої студентської молоді та школярів (рис. 4.3). Отже, кількість студентів перевищує найчисленніший середній клас в січні (за рахунок сесії). У лютому переважатиме середній клас, що зумовлено початком навчання в школах та ВНЗ. Спостерігаємо також, що кількість «бізнесменів» спадає практично до нуля. Це підтверджує той факт, що багаті люди не будуть відпочивати на дешевому курорті й вистоювати довгі черги на підйомники.

Середньорічна кількість відпочиваючих у залежності від цінової політики ТРС наведена на рис. 4.4. Для ТРС від середньої до нижньої цінової категорії переважну кількість відпочиваючих складатиме середній клас. Максимум відпочиваючих середнього класу буде при цінах, нижчих за середні. Для ТРС цінової категорії «люкс» та «вище середньої» основна кількість відпочиваючих буде складатися з бізнесменів та середнього класу рівномірно. Кількість студентів та учнів поступово зростатиме зі зменшенням цінової політики ТРС. Кількість бізнесменів, навпаки, досягатиме максимуму при ціновій політиці ТРС - вище за середню, та поступово спадатиме при зменшенні цін.

Рис. 4.4. Середньорічна кількість відпочиваючих

Припустивши, що доход ТРС прямо пропорційних добутку кількості відпочиваючих й ціновій політиці, яка практикується, можна спрогнозувати оптимальну цінову політику ТРС (рис. 4.5). З рисунка видно, що максимум відпочиваючих буде на ТРС класу «нижче за середній», за рахунок різкого зростання відпочиваючих середнього класу (рис. 4.4). Однак, незважаючи на чисельність рекреантів, приблизно однаковий доход можна одержати для ТРС класу 2 та 4. Високий рівень доходу ТРС категорії 2 зумовлений вищими цінами в порівнянні з ТРС категорії 4. Отже, вибір цінової політики середньої дороговизни приведе до значного зменшення доходу, що спричинене різким зменшенням відпочиваючих середнього класу і не достатньою кількістю бізнесменів. Зменшення доходу для ТРС класу «люкс» пояснюється малою кількістю відпочиваючих, а малий доход ТРС класу 5 - низькими цінами.

Отже, можна зробити висновок, що для ТРС, яка знаходиться на стадії становлення, та при відсутності конкуренції найбільш оптимальною буде цінова політика «нижча за середню». Це дасть змогу сподіватись на велику кількість відпочиваючих, що позитивно вплине на імідж ТРС. У подальшому оптимально буде перейти до цінової групи «вище за середню», що не змінить величину доходу, однак дозволить збільшити якість запропонованих послуг.

Рис. 4.5. Середньорічна кількість відпочиваючих та доход ТРС

На розглянутому прикладі можна зробити висновок про можливості прогнозування будь-якої туристичної галузі чи надання туристичних послуг. Це дає підстави прораховувати всі існуючі види туристичної діяльності в області й організувати реальну програму формування туристичної інфраструктури Буковини.

.3 Прогнозні оцінки розвитку туристичного бізнесу в Україні

На сучасному етапі розвитку світового господарства процеси глобалізації вказують на високий рівень залежності економік різних країн. У цей самий час сучасні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, зміщують основні акценти щодо виробництва туристичних послуг із кількісних параметрів на якісні, зумовлюють переорієнтацію туристичних підприємств на використання нових стратегій виходу на зовнішні ринки. Успіх інтеграції України до світового господарства та участі в міжнародному туристичному обміні значною мірою залежить від використання конкурентних переваг вітчизняних туристичних продуктів на якісному рівні, впровадження інноваційних форм організації туристичного бізнесу, застосування нових прогресивних технологій туристичного менеджменту та маркетингу.

Тому важливим дослідницьким завданням є аналіз сучасних змін та тенденцій, які охопили діяльність підприємств різних галузей господарства України, в тому числі й туристичної.

Як зазначається в Манільській декларації зі світового туризму, «частка туризму в національній економіці та міжнародній торгівлі перетворила його на важливий показник світового розвитку. Постійна роль у національній економічній діяльності та у міжнародному обміні, вплив на вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі перетворюють його на одну з основних галузей світової економічної діяльності» [20].

Прогнозування кількості потенційних рекреантів ТРС основних груп населення проводилося згідно з модифікованою гравітаційною моделлю, що дозволяє врахувати вплив віддалі, цінової політики, сезонності та основних чинників «привабливості».

Експертам було запропоновано оцінити показники привабливості для трьох існуючих ТРС Прикарпаття і основних категорій населення. Результати експертних оцінок наведені в таблицях 3.4, 3.5.

Таблиця 3.4

Показники привабливості для ТРС

Таблиця 3.5

Показники привабливості для категорій населення (1 - студенти, 2 - середній клас, 3 - успішні бізнесмени, 4 - діти)

Імовірність роботи ТРС, визначена експертами по місяцях, наведена в табл. 3.6.

Таблиця 3.6

Ймовірність роботи ТРС

Пунктами попиту на рекреацію служили всі обласні центри України та населенні пункти, чисельність населення яких перевищує 100000. В роботі аналізувалася доцільність розташування ТРС у місцях розташування вже працюючих ТРС, що спеціалізуються на наданні послуг гірськолижного туризму, з метою аналізу потоків відпочиваючих та надання рекомендацій щодо шляхів збільшення кількості рекреантів.

Цінова категорія ТРС оцінювалась за п'ятибальною рейтинговою шкалою, де курорту найвищого ґатунку класу «Люкс» відповідав бал «1»; курорту середнього класу - «3», курорту найнижчої цінової категорії - «5». Згідно з експертними оцінками, бізнесмени надаватимуть перевагу курортам класу «Люкс», тобто класу «1». Середній клас обере курорти класу «3», «2», діти - «3», «4», а студентам будуть до вподоби недорогі ТРС класу «4», «8».

Згідно з експертними оцінками помісячна ймовірність відпочинку даних категорій рекреантів наведена в табл. 3.7.

Таблиця 4.7

Імовірність відпочинку рекреантів

Рис. 3.7. Кількість відпочиваючих за класами ТРС

На рис. 3.7 наведена сумарна кількість відпочиваючих на ТРС1, ТРС2, ТРС3 (1) та даних табл. 3.4-3.7. Як видно з рисунка, найбільш популярністю користуються ТРС із ціновою категорією «3». Це зумовлено тим, що дана цінова категорія є найбільш привабливою для середнього класу населення, питома вага якого найбільша по всій території України. Незважаючи на те що ТРС3 має «чудове» географічне розташування для гірськолижного відпочинку, але погано розвинута інфраструктура та якість транспортного сполучення в поєднанні з неефективною системою інформування туристів призводить до того, що кількість рекреантів нижча, ніж у ТРС 1 та ТРС 2. Найбільш вдалим, згідно з розрахунків, розташуванням є ТРС 2. Найменшою кількість відвідувачів буде в ТРС 3, що складає 88% загальної кількості відвідувачів ТРС 2.

Припустивши, що доход ТРС прямо пропорційних добутку кількості відпочиваючих та обернено-пропорційно залежить від цінової політики, можна спрогнозувати оптимальну цінову політику ТРС (рис. 4.8).

Рис. 3.8. Прибуток за класами ТРС

З рисунка 3.8 простежується, що максимальний прибуток отримає ТРС із ціновою політикою „1". Незважаючи на різке спадання кількості відвідувачів ТРС „Люкс" класу (рис. 3.7), збільшення прибутку пояснюється більшою сумою грошей, яку зможуть залишити рекреанти. Прибуток ТРС, що веде цінову політику „3", нижчий на 10%, однак він є оптимальною ціновою політикою на стадії становлення ТРС на ринку послуг, адже така політика привабить найбільшу кількість рекреантів. Надалі варто поступово переходити до цінової політики „1"-го класу з подальшим поліпшенням якості обслуговування. Зменшення цінової політики від „3"-го класу до „5"-го призведе до стрімкого зниження прибутку як за рахунок зменшення відвідувачів, так і в результаті зменшення коштів, які можуть залишити на відпочинку рекреанти.

Встановлення цінової політики „Люкс"-класу, на перший погляд, буде приваблювати на відпочинку лише відвідувачів класу „успішних бізнесменів". Однак невелика чисельність цього прошарку населення по відношенню до середнього класу приведе до того, що кількість відпочиваючих середнього класу перевищить кількість відпочиваючих класу „успішних бізнесменів" приблизно на 50% (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Кількість рекреантів, які відвідають ТРС 2

Для ефективного просування ТРС на ринку послуг необхідним фактором є правильно організована рекламна кампанія, ефективність якої передусім залежи іь иід джерела рекреанпь, в якому вона буде проводитися. Відповідь на питання доцільності проведення рекламної кампанії в певних містах можна отримати з діаграми потоків (рис. 3.10-3.12).

Рис. 3.10. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРС1

Рис. 3. 11. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРС2

Рис. 3.12. Діаграма потоків основних джерел рекреантів для ТРСЗ

Отже, основним джерелом рекреантів для ТРС 1 та ТРС 3 є м.Чернівці. Слідом ідуть такі міста, як Івано-Франківськ, Київ та Львів. Рекреантів з Одеси, Тернополя, Хмельницького та Вінниці буде значно менше через значне віддалення. Відносно велика кількість рекреантів з Києва та Одеси пояснюється чисельністю населення цих міст. Рекреантів з інших міст буде значно менше і рекламна кампанія в них не буде рентабельною. З рис. 3.11 видно, що основними джерелами рекреантів для ТРС 2 є Івано-Франківськ. За ними йдуть Львів, Київ та Чернівці. Кількість рекреантів із Тернополя, Одеси, Хмельницького та Вінниці практично не зміниться.

Отримані дані дозволять визначити, які чинники необхідно покращити для збільшення кількості рекреантів і прибутку існуючих ТРС.

Як видно з табл. 3.4, ТРС 1, згідно з експертними оцінками, запровадила в себе цінову політику „3,8". Це свідчить про те, що згадана туристично-рекреаційна система знаходиться на стадії становлення, тому демпінгує. Однак із рис. 3.7 та рис. 3.8 видно, що для підвищення кількості рекреантів варто збільшити цінову політику до „3". Як показують наші розрахунки, це приведе до 20% збільшення кількості рекреантів і підвищення прибутку на 63%. Збільшення цінової політики до „1"-ї категорії зумовить збільшення прибутку на 80%, однак кількість рекреантів зменшиться на 20%. Тому для приваблення відпочиваючих варто збільшити цінову політику до „3" за рахунок підвищення якості запропонованих послуг.

ТРС 3 дотримується цінової політики „3", однак, як видно з рис. 3.7 та рис. 3.8, має найменші прибутки та найменшу кількість рекреантів, незважаючи на місцерозташування, що ідеально підходить для гірськолижного туризму. Для збільшення прибутків варто поліпшити як інфраструктуру, так і маркетинговий підхід. Проведений аналіз показав, що покращення показників, наведених у табл. 3.8, при незміненій ціновій політиці, приведе до збільшення кількості рекреантів, а отже, і прибутку на 11%. Збільшення при цьому цінової політики до „1" спричинить зниження кількості відпочиваючих на 26%, однак збільшення прибутку становитиме 22%. Тому для збільшення популярності такого гірськолижного курорту перш за все варто вдосконалити саме інфраструктуру та забезпечити якість транспортного сполучення.

Таблиця 3.8

Наявні і змінені показники привабливості для ТРС 3

На розглянутому прикладі можна зробити висновок про можливості прогнозування будь-якої туристичної фірми чи надання туристичних послуг. Це дає підстави прирахувати всі існуючі види туристичної діяльності в області та запропонувати реальну програму формування й розвитку туристичної інфраструктури регіону чи країни в цілому.

3.4 Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

Прогресивний розвиток туристичної індустрії України сьогодні вже неможливий без формування її інфраструктури на базі відносин стратегічного управління взаємодії великого, середнього і малого бізнесу. Нагальність розв'язання цієї проблеми зумовлена кількома причинами.

По-перше, економічні реформи, що проводяться в Україні, викликали необхідність руйнування планової економіки з її централізованим стратегічним управлінням цілими галузями виробництва і формування ринкової економіки, заснованої на різних формах власності.

По-друге, в сучасних умовах, отримавши самостійність, підприємства опинилися поза межами стратегічного управління. Ця ситуація підсилюється розвитком підприємницької діяльності, що потребує колективного партнерства між підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами, галузями тощо. Усвідомлення необхідності партнерства в бізнесі, його цілей і завдань, використання договірних відносин у практиці стратегічного управління і конкретних дій являє собою сьогодні суть підприємницького успіху як на мікро-, так і на макрорівнях.

По-третє, функціонування малих і середніх підприємств в складі галузевих та міжгалузевих підприємницьких мереж визначає низку переваг, пов'язаних із тим, що, якщо об'єднати незалежні ризики, то кількість і можливість їхніх коливань значно зменшиться. Тому поділ великих організацій на мережу малих самостійних фірм без наступного включення їх у систему партнерських відносин неминуче призведе до зменшення прибутковості, збільшення ризику банкрутства. Ці явища в сучасній економіці України вже стають типовими.

Усе висловлене зумовлює необхідність побудови вертикальних інтегрованих систем, які ґрунтуються на довгострокових угодах про постачання, участю в капіталі, спільному управлінні, взаємному членстві в радах директорів, побудові вертикальних концернів тощо.

Як правило, базовий аналіз туристичних ринків, особливостей конкуренції, причин і наслідків монопольної влади традиційно опирався на аналіз власне ринку. Практично ігнорувалися проблеми, що виникали в результаті особливостей взаємовідносин між виробниками проміжної й кінцевої продукції, між виробниками і дистриб'юторами товару. В наявному вигляді аналіз монопольної влади відштовхувався від одновимірного уявлення про туристичну фірму як продавця споживчих товарів і послуг.

Втрати суспільства від монопольної влади розглядалися перш за все як втрати споживачів унаслідок обмеження продавцями обсягу продажів та зниження ціни. Обмеженість такого підходу випливає з того, що монопольна влада на ринку проміжної продукції впливає на гостроту та особливості не менше, ніж монопольна влада на ринку кінцевої продукції, якщо не більш сильно. Це пов'язано передусім з особливостями попиту на проміжну продукцію, бо, як правило, можливості її заміщення у фірм-покупців суттєво нижчі, ніж можливості споживчих товарів. Окрім того, зміна цін на проміжну продукцію в результаті посилення чи послаблення ринкової влади здійснює суттєвий вплив на становище виробників і споживачів у багатьох секторах економіки, в тому числі і в туризмі.

Мотивом вертикальної інтеграції є бажання туристичних фірм до збільшення прибутку за рахунок розв'язання проблеми „подвійної надбавки", або „подвійної маржиналізації". Проблема „подвійної надбавки" виникає у випадках, якщо і ринок проміжної, і ринок кінцевої продукції є ринками недосконалої конкуренції.

У разі вертикально інтегрованої компанії обсяг прибутку виявляється вищим, ніж сумарний прибуток виробників кінцевої проміжної продукції при відсутності вертикальної інтеграції.

Туристичний бізнес як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями і функціями:

має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам;

створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію;

формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності;

- виступає мультиплікатором росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;

- є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;

виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;

сумісність практично з усіма сферами, галузями і видами¹ діяльності людини;

- має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, а й в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою і фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

З огляду на місце і роль туризму в світовій економіці, Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 pp., у якій надано пріоритет розвитку в'їзного і внутрішнього туризму. На основі державної програми розроблені і виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів. Розвиток туризму в них узгоджено з такими секторами економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і туристичного призначення. Туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

Говорячи про матеріальну базу України для прийняття туристів, слід сказати про наявність майже 5 тис. закладів для їхнього розміщення. На постійній основі в туристичній сфері діяльності в Україні працює понад 200 тис. осіб і майже 1 млн сезонних працівників. Загальний обсяг туристичного споживання збільшився в нашій країні у 2004 р. на 65,8 % порівняно з 2001 р. Туристичний сезон 2005 р. характеризується продовженням загальних позитивних тенденцій розвитку туризму, які спостерігалися, починаючи з 2001 р. За даними Держприкордонслужби України, темпи приросту кількості в'їзних туристів перевищили в 2005 р. темпи приросту кількості виїзних туристів на 8%.

На розвиток туризму впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов'язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні і в світі.

До основних пріоритетних напрямів державної політики розвитку туризму відносяться:

• удосконалення правових засад регулювання туристичних відносин;

• становлення туристичного бізнесу як високорентабельноїгалузі економіки;

• заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму та створення нових робочих місць;

• сприяння розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, сільського та екологічного (зеленого) туризму;

• розширення міжнародного співробітництва у сфері туристичної діяльності та утвердження України на світовому туристичному ринку;

• гармонізація законодавства України про туризм до світових вимог, створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації робіт і послуг в туристичному бізнесі тощо.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у «вільному плаванні», бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму.

Стратегія розвитку туристської індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

• державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

• забезпечення внутрішньої конвертованості туристських послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

• поетапна приватизація туристських об'єктів з їх інфраструктурою; будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристських об'єктів;

• державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;

• залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристської діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо);

• організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

• сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування;

• залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристського підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

• створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

• державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристського продукту України через міждержавні угоди та програми;

• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристського бізнесу;

• проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристських господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Україні» тощо.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації основних напрямів слід вважати:

- розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

- розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам; проведення сертифікації туристських послуг;

- здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій; удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристського підприємництва;

запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших соціально незахищених груп населення;

облаштування туристської інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України; налагодження потужної реклами вітчизняного туристського проекту;

- випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристського профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм;

- забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристських виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристського продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну щонайбільшої кількості іноземних туристів;

створення сприятливих умов для збільшення туристських потоків шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою візових, митних і прикордонних формальностей;

- формування мережі туристських представництв України за кордоном; створення тематичних програм, у яких всебічно, пов-но та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;

проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвитку туризму;

- підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

Реалізація основних напрямів стимулюватиме туристську діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристських послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристської галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню істори-ко-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Висновки

У дипломній роботі ми досліджували одну з актуальних проблем сучасності - ринкова діяльність в туризмі. Вивчення та аналіз наукових джерел дали нам змогу зробити наступні висновки.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин глобалізаційні процеси охопили всі сфери світового господарства, в тому числі і туристичну галузь. Сьогодні туризм визначають як «феномен XXI ст.», що став одним із провідних напрямків соціально-економічної діяльності. Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом XXI ст., тому що він є одним з найбільш динамічних і прибуткових серед усіх галузей світового господарстві.

Туризм є одним з найперспективніших галузевих напрямків активізації економічного розвитку України. Розвиток туристичної галузі як високоприбуткового сектору економіки є важливим чинником соціального розвитку та культурного піднесення України при збереженні її самобутності та національної суті, гармонійної інтеграції України у європейську та світову спільноту. Разом з економічним піднесенням України, розбудовою туристичної інфраструктури, розвитком транспортних систем туризм стане джерелом не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць. Таким чином, тенденції розвитку туризму мають позитивний характер. Зростаючий інтерес туристів до інших культур, велика кількість реклами, доступність інформації сприяють збільшенню можливостей спілкування між народами.

Вагомий внесок у наукові дослідження теорії і практики формування соціально-економічних відносин у галузі туризму внесли зарубіжні і вітчизняні вчені. Так, зокрема в контексті досліджень нормативно-правового забезпечення розвитку туризму, організації туристичної діяльності та формування перспектив і стратегій розвитку туристичної галузі необхідно виділити дослідження В.Ф. Киф'яка, М.П. Мальської, В.В. Худо, В.І. Цибуха, О.П. Чудновського та інших вітчизняних та закордонних науковців. Наукові проблеми економіки туристичної галузі в цілому та за її окремими складовими ґрунтовно досліджували А.Б. Здоров, М.І. Кабушкін, Є.В. Козловський, Г.Б. Мунін, Х.Й. Роглєв та інші. Проте окремі важливі питання ще й досі залишаються поза увагою науковців і вимагають більш детально зосередитись на економічних дослідженнях потенційних можливостей туристичної галузі в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку України в цілому та її окремих регіонів зокрема.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Україна, безумовно, має величезний туристичний потенціал, який, на жаль, не використовується у повному обсязі. Маючи у власному ресурсному активі тисячі кілометрів чорноморського узбережжя, українці їдуть відпочивати до Туреччини чи Болгарії. Унікальні природні ресурси, якими володіє Україна, могли б підняти нашу країну на перші сходинки у світовій туристичній індустрії, а це означає суттєве наповнення бюджету, зайнятість населення, є стимулом для швидкого розвитку економіки, що яскраво підтверджує світовий досвід. Необхідно зазначити, що в умовах кризи туризм - це найменш ризикована й найбільш перспективна з економічної точки зору сфера вкладання державних інвестицій, яка є реальним джерелом зростання ВВП та надходжень до бюджету. Розвиток туризму в Україні дозволить створити тисячі робочих місць, що має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи. Але за нинішніх стандартів сервісу українські курорти ніколи не виграють у міжнародній конкуренції, яка стає дедалі гострішою. Українські курорти втрачають платоспроможних клієнтів, які готові платити не лише за житло і харчування, але й за розваги та культурну програму. Для запровадження комплексних змін у ситуації, що склалася, потрібна комплексна урядова стратегія розвитку галузі, коли урядові гарантії допоможуть залучити інвестиції в цілому і зокрема в межах підготовки до Євро-. При цьому одним із найважливіших чинників, який впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже чутливий до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5% збільшує витрати на туризм на 4%, а зростання особистого споживання на 5% - 10%.

Сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства, яка так чи інакше інтегрує практично всі галузі. Розвиток туризму суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Цей чинник повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати низку важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені. Важливими чинниками, які впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний і соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Наразі в Україні туристична діяльність перебуває у стадії реформування та розвитку. Наявні туристичні ресурси використовуються не повністю, проте динаміка туристичного ринку України свідчить про тенденції до зростання числа туристів.

Таким чином, туризм в Україні є важливим об'єктом вивчення та дослідження, оскільки останні тенденції його розвитку суттєво впливають на основні макроекономічні показники багатьох країн світу, сприяють зростанню добробуту населення, формують інвестиційний потенціал держав. Зважаючи на вищевикладене, слід зазначити, що ключовою основою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та захист їхніх соціально-економічних інтересів за збереження екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля, враховуючи світовий досвід розвитку туризму. Для ефективної реалізації цього в Україні потрібно забезпечити сталий розвиток туристичної галузі, зміцнити матеріальну базу туризму, підвищити якість та розширити асортимент туристичних послуг, поліпшити інформаційне та рекламне забезпечення, впровадити ефективну інноваційну діяльність та створити наукову і відповідну нормативно-правову бази вітчизняного туризму.

В цьому контексті максимально гостро постає питання комплексної оптимізації процесів взаємодії туризму і культури за рахунок використання культурної спадщини, музеїв, театрів та інших об'єктів, що у більшості країн світу є винятково важливим чинником залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків та комплексного формування економічного результату діяльності таких галузей як транспорт, громадське харчування, місцева промисловість тощо.

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку держави забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі на міжнародному і національному рівнях з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Список використаних джерел

1.   Закон України «Про туризм» (15 вересня 1995р.). - К., 1995.

2.       Про внесення змін до Закону України «Про туризм» Закон України від 20 листопада 2003 р. № 1300-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 13. - С. 434-452.

3.       Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 583 «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010 роки». - К., 2002.

4.       Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності. (Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної туристичної адміністрації України від 14 листопада 2002 р. № 121 /83 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2002 р. за № 942/7230).

5.       Алейникова Г.М. Организация и управление турбизнесом. - Донецк: ДЦТБ, 2002. - 117 с.

.        Балабанов И.Т. Экономика туризма: Учеб. пособие / И.Т.Балабанов, А.И.Балабанов. - М: Финансы и статистика, 1999. - 176 с.

7.       Банько В.Г. Туристська логістика: Навчальний посібник. - К.: Дакор, КНТ, 2008. - 204 с.

.        Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія, - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. - 395 с

9.       Волков Ю.Ф. Введение в гостиничный и туристический бизнес. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. - 348 с.

.        Герасименко В.Г. Основы туристического бизнеса: Учеб. пособие. - Одесса: Черноморье, 1997. - 160 с.

.        Горбылева З.М. Экономика туризма. Практикум: Учеб. пособие. - Мн.: БГЭУ, 2002. - 144 с.

.        Гостиничный и туристический бизнес / Под ред. проф. А.Д. Чудновского. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», ЭКМОС, 1999. - 352 с.

13.     Громадське харчування і туристична індустрія у ринкових умовах: Зб. наук. праць. - К.: Київськ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. - 239 с.

14.     Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности: Учеб. пособие. - М.: Нолидж, 1996. - 312 с.

.        Гуменюк Ю.П. Вплив туризму на економічне зростання в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 7-8. - С. 56-62.

.        Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 224 с.

.        Ефремова М.В. Основы технологии туристского бизнеса: Учебное пособие. - М.: Ось-89, 1999. - 192 с.

18.     Забалдіна Ю.Б. Маркетинг туристичного підприємства. - К.: Музична Україна, 2002. - 226 с.

.        Зорина Г.И. Основы туристической деятельности: Учебник / Г.И. Зорина, Е.И. Ильина, Е.В. Мошняга. - М.: Советский спорт, 2000. - 224 с.

.        Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб. пособие. - Мн.: БГЭУ, 2001. - 644 с.

.        Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика: Избранные труды в 5-ти томах. - М.: Финансы и статистика, 1998. - Т. 2.- 256 с; Т. 3. - 384 с.

.        Квартальнов В.А. Туризм. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 316 с.

.        Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - 312 с.

24.     Кифяк В.Ф. Організація туризму: Навчальний посібник. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 344 с.

.        Левицкая Э.В. Организация предпринимательства в туризме. - Донецк: ДЦТБ, 2000. - 61 с.

26.     Любіцева О. О. Методика розробки турів: Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2003. - 104 с.

.        Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг - (геопросторові аспекти). -К.: «Альтпрес», 2003. - 436 с.

.        Мальська М.П. Основи туристичного бізнесу. - К.: ЦНЛ, 2004. - 272 с.

29.     Михайличенко Г. Удосконалення технології створення туристичного продукту // Вісник КДТЕУ. - 2000. - № 2. - С. 34-38.

30.     Монтанер Монтехано X. Структура туристического рынка: Учеб. пособие: Пер. с испан. - Смоленск: СГУ, 1997. - 230 с.

.        Организация туризма: Учебное пособие / Под ред. Н. Кабушкина. - Минск: Новое знание, 2003. - 632 с.

32.     Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Зб. наук. пр. - К.: КНТЕУ, 2002. - 170 с.

.        Розвиток туристичного бізнесу регіону: Навчальний посібник / За ред. доктора економічних наук, професора Школи І.М. - Чернівці: Книги-XXI, 2007. - 292 с.

.        Соболева Е.А. Финансово-экономический анализ деятельности туристической фирмы: Учебно-методическое пособие / Е.А.Соболева, И.И.Соболев. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 128 с.

.        Сокол Т.Г. Основи туризмознавства: Навч. посіб. - К.: Лайн, 1999. - 77 с.

36.     Сокол Т.Г. Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. ред. В.Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с.

37.     Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика: Навч. посібник. - К.: Ніка-центр, 2002. - 380 с.

.        Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посібник. - К.: Вікар, 2001. - 377 с.

.        Федорченко В.К. Історія туризму в Україні. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.

40.     Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник / Передм. В.А. Смолія. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.

.        Цибух В.І. Державне регулювання у сфері туризму в Україні // Статистика України. - 2005. - № 1. - С. 80-85.

.        Цибух В.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні. Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 2003. - 187 с.

.        Чеботар Ю.М. Туристический бизнес: Практ. пособие. - М.: Мир деловой книги, 1997. - 69 с.

.        Чорненька Н.В. Організація туристичної індустрії: Навчальний посібник. 3-тє вид., доповнене і перероб. - К.: Атіка, 2008. - 392 с.

45.     Чудновский А. Д., Жукова М. А. Менеджмент туризма: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 288 с.

46.     Школа І.М. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / За ред. проф. І.М. Школи. - Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2003.- 662 с.

47.     Экономика современного туризма / Под ред. д.э.н. Г.А. Карповой. - М., СПб.: Торговый дом «Герда», 1998. - 412 с.

.        Яновская Н.В. Туризм: организация и учет. - 2-е изд. - Харьков: Фактор, 2000. - 229 с.

49.     http://www.ecotourism.org/datafr.html