Гендерні особливості емоційного вигорання працівників органів внутрішніх справ

Гендерні особливості емоційного вигорання працівників органів внутрішніх справ

Гендерні особливості емоційного вигорання працівників органів внутрішніх справ

ВСТУП

емоційне вигорання гендерне

Актуальність проблеми. Професійна діяльність працівника ОВС незалежно від різновиду виконуваної роботи, відноситься до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Постійні стресові ситуації, в які потрапляє працівник в процесі складної соціальної взаємодії з населенням, постійне проникнення в суть соціальних проблем населення, особиста незахищеність і інші морально-психологічні чинники надають негативну дію на здоров'я працівника ОВС.

Служба в ОВС - процес, регламентований значною кількістю нормативних актів, які потребують наявність у співробітника правоохоронних органів спеціальних навиків, знань вмінь, та постійного прагнення до вдосконалення свого професійного майстерства.

Працівникам ОВС, за родом своєї діяльності залученим в тривале напружене спілкування з іншими людьми, властивий, як і іншим фахівцям системи «людина - людина», так званий синдром «емоційного вигорання» або феномен «емоційного вигорання». Даний феномен виявляється як стан фізичного і психічного виснаження, викликаного інтенсивними міжособистісними взаємодіями при роботі з людьми, що супроводжуються емоційною насиченістю і когнітивною складністю.

Проблематика емоційного вигорання широко висвітлена в сучасній науковій літературі, але існують розбіжності у визначенні самої сутності цього явища. Вітчизняні автори (В.В. Бойко, Г.П Филиппова та інші)здебільшого розуміють вигорання як синдром емоційної дезадаптації внаслідок роботи.

Закордонні ж дослідники (Х.Дж. Фрейденбергером, К. Чернисс, та інші) визначають вигорання як розлад особистості, або як стан організму, тобто тимчасове явище. Крім того, практично відсутні єдині психодіагностичні методики, кожна з них вимірює ті симптоми вигорання, які автор включає до цього синдрому, таки як переживання психотравмуючих обставин; незадоволеність собою; загнаність у клітку; тривога й депресія та інші.

На думку дослідників, (Л.В. Топчий, А.К. Маркова, В.В. Бойко та інші) негативні психічні переживання і стани можуть зачіпати різні грані трудового процесу, що в цілому негативно позначається на професійному розвитку особистості. Емоційні бар'єри при спілкуванні та немотивована тривога являються факторами емоційного вигорання. При наявності тривожності на фізіологічному рівні фіксується почастішання дихання, посилення серцебіенія, зростанням загальної возбудімоті, напруги, ічтощенія та знижується поріг сприйняття. Функціонально тривога не тільки попереджає про можливу небезпеку, але й спонукає до пошуку небезпеки і визначити загрозливий предмет. Невмотивована тривожність може проявлятися, як відчуття безпорадності, невпевненості в собі. Поведінкові прояви тривоги полягає в загальній дезорганізації діяльності, порушується спрямованість і продуктівночть діяльності. Тривога послаблюється за допомогою, механізмів захисту - витісненіе, заміщення, раціоналізація і проекції.

Емоційні бар'єри проявляються у спілкуванні через невміння дозувати свої емоції під час комунікативної діяльності, неадекватні прояви емоцій, домінування негативних емоцій та небажання встановлювати емоційні контакти.

Робота в ОВС пред'являє жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей фахівця-професіонала і вимагає науково обґрунтовані методи відбору, адаптації фахівців і профілактики синдрому емоційного вигорання.

Актуальність даної проблеми, недостатня теоретична розробленість визначила вибір нашого дослідження.

Об'єктом дослідження - емоційна сфера особистості.

Предметом дослідження - емоційне вигорання.

Мета дослідження - виявити особливості емоційного вигорання працівників ОВС чоловічої та жіночої статі .

Досягнення поставленої мети припускає рішення наступних завдань:

. Вивчити теоретичні підходи проблеми синдрому емоційного вигорання в роботах зарубіжних та вітчизняних авторів.

. Розкрити особливості емоційного вигорання у працівників ОВС різної статі.

. Порівняння емоційних бар'єрів у спілкуванні у працівників ОВС різної статі.

4. Порівняння схильності до немотивованої тривоги у працівників ОВС різної статі.

Для рішення поставлених задач були використані наступні. Методи дослідження: тестування з використанням різних методик, що дозволяють визначити наявність синдрому емоційного вигорання:

1. Методика діагности рівня емоційного вигорання (Бойко В.В.).

. Діагностика емоційних бар'єрів у спілкуванні по (В.В. Бойко)

3. Експрес - діагностика схильності до немативованої тривожності (В.В.Бойко).

. Для математико-статистичної обробки даних використовувався, Т-критерій Стьюдента, φ-критерій кутового перетворення Фішера.

Дослідження проводилося в Кролевецькому РВ ГУМВС України в Сумській області. Загальний обсяг вибірки склав 36 чоловік, серед співробітників таких служб як Сектор кадрового забезпечення, Відділення кримінальної міліції у справах дітей, Сектор інформаційних технологій, Слідчий відділ, Сектор Дільничних інспекторів міліції, Штаб РВ .

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступили:

-   загальні положення емоційного вигорання (К. Кондо, Маслач, К. Чернисс та інші);

-        роботи в галузі психології емоційного вигорання ( В.В.Бойко, К. Чернисс, та інші);

         положення сучасної юридичної психології про особливості емоційного вигорання працівників ОВС (Л.В. Топчий, А.К. Маркова, Г.П Филиппова, М. Єнікєєв, В.Романов та інші).

    Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що науково обґрунтовані знання про гендерні особливості емоційного вигорання працівників ОВС дозволяють психологічно грамотно та диференційовано підходити до професійно-психологічної підготовки жінок та чоловіків, з урахуваннях їх емоційного вигорання.

Структура та обсяг дипломної роботи викладена на 74 сторінках, емпіричні дані відображені в 5 таблицях та рисунках 4. Дипломна робота має наступну структуру: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури (40 джерел).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ СИНДРОМУ ЄМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИ

.1 Загальна характеристика синдрому емоційного вигорання

.1.1 Основні теоретичні підходи до вивчення феномену емоційного «вигорання»

Термін «емоційне вигоряння» був введений американським психіатром Х.Дж. Фрейденбергером в 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної марності [18].

До 1982 р. в англомовній літературі було опубліковано понад тисячу статей по «емоційному згоранню». Представлені в них дослідження носили головним чином описовий і епізодичний характер. Первісна кількість професіоналів, віднесених до підданих «емоційному згоранню», було незначним це були співробітники медичних установ і різних благодійних організацій. Р.Шваб (1982 р.) розширює групу професійного ризику: це - насамперед учителі, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. Як пише Маслач, одна із провідних спеціалістів по дослідженню «емоційного згорання», «діяльність цих професіоналів досить різна, але всіх їх поєднує близький контакт із людьми, що з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час» [12].

К. Кондо визначає синдром емоційного згорання як дезадаптіованість до робочого місця із-за надмірного робочого навантаження і неадекватних міжособових відношень. Цьому визначенню відповідає і дане їм тлумачення поняття «згорання», до якого схильні перш за все ті, хто є альтруїстом і інтенсивно працює з людьми. Така емоційно напружена робота супроводжується надмірною витратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми (виснаження) і емоційного виснаження (вичерпання) в результаті з'являються неспокій (тривога), роздратування, гнів, знижена самооцінка на тлі прискореного серцебиття, задишка, шлунково-кишкові розлади, головні болі, знижений тиск, порушення сну; як правило, виникають і сімейні проблеми. Дія стресогенних чинників, що викликають явище «емоційного згорання» охоплює значний круг професій, розширюючи число схильних до цього захворювання [26].

Первинні дослідження цього явища носили в основному описовий і епізодичний характер. Але в 1981 р. Маслач, деталізувала цей феномен як особливий стан, що включає відчуття емоційного виснаження, знемоги; симптоми дегуманізації, деперсоналізації; негативне самосприйняття, а в професійному плані - втрату професійної майстерності [12].

Аналіз останніх досліджень і публікацій виявив неоднозначність розуміння емоційного вигорання різними дослідниками Зазначимо, що існує декілька підходів до вивчення синдрому «вигорання»:

) як стан фізичного, психічного й емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, тобто «вигорання» як синдром «хронічної втоми»;

) як двовимірна модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, - з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе;

3) як трьохкомпонентна система, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних досягнень

Згідно із сучасними даними, під «психічним вигоранням» розуміється

стан фізичного, емоційного й розумового виснаження, що проявляється в професіях соціальної сфери.

Цей синдром містить у собі три основні складові, виділені К. Маслач: емоційна виснаженість, деперсоналізація (цинізм) і редукція професійних досягнень [12].

Під емоційним виснаженням розуміється почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою.

Деперсоналізація припускає цинічне відношення до праці й об'єктів своєї праці. У соціальній сфері деперсоналізація припускає байдуже, негуманне відношення до клієнтів, що приходять для лікування, консультації, одержання утворення тощо. Контакти з ними стають формальними; виникаючі негативні установки можуть спочатку мати схований характер і проявлятися у внутрішньо стримуваному роздратуванні, що згодом проривається назовні й приводить до конфліктів.

Редукція професійних досягнень - це виникнення в працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

Дослідження останніх років дозволили істотно розширити сферу поширення цієї структури, включивши професії, не пов'язані із соціальною сферою, що привело до деякої модифікації поняття «вигорання» і його структури. Психічне вигоряння розуміється як професійна криза, пов'язана з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними взаєминами в її процесі . Таке розуміння трохи видозмінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійна ефективність. Із цих позицій поняття деперсоналізації має більше широке значення й означає негативне відношення не тільки до клієнтів, але й до праці і його предмету в цілом.

.1.2 Фактори, що ініціюють виникнення синдрому емоційного вигорання

Після того як феномен став загальновизнаним, закономірно виникло запитання щодо факторів, що сприяють розвитку або, навпаки, що гальмують його. Традиційно вони групувалися у два великих блоки, особливості професійної діяльності й індивідуальні характеристики самих професіоналів. Частіше ці фактори називають зовнішній і внутрішній або особистісний і організаційний [33]. Деякі автори виділяли й третю групу факторів, розглядаючи змістовні аспекти діяльності як самостійні. Так, Форманюк Т.В. виділяє особистісні, рольові й організаційні фактори (у К. Кондо (1991р.) відповідно: індивідуальні, соціальні й «характер роботи й оточення робітника») [2].

Розглянемо як приклад класифікацію В.В.Бойко, що виділяє ряд зовнішніх і внутрішніх факторів передумов, що провокують емоційне вигоряння.

Група організаційних (зовнішніх) факторів, включає умови матеріального середовища, зміст роботи й соціально-психологічні умови діяльності, є найбільш представницькою в області досліджень вигоряння. Не випадково в деяких роботах підкреслюється домінуюча роль цих факторів у виникненні вигоряння. Розглянемо їх:

хронічна напружена психоемоційна діяльність: така діяльність пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і впливом на них. Професіоналові, що працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити й вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати й швидко аналізувати візуальну, звукову й письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи й приймати рішення.

дестабілізуюча організація діяльності: основні її ознаки загальновідомі організація й планування праці, недолік устаткування, погано структурована й розпливчаста інформація, наявність у ній «бюрократичного шуму»

дрібних подробиць, протиріч, завищені норми контингенту, з яким зв'язана професійна діяльність. При цьому дестабілізуюча обстановка викликає багаторазовий негативний ефект: вона позначається на самому професіоналі, на суб'єкті спілкування

клієнті, споживачі, пацієнті тощо, а потім на взаєминах обох сторін [33].

Підвищена відповідальність виконуються функціями, що і операції: представники масових професій звичайно працюють у режимі зовнішнього й внутрішнього контролю. Насамперед, це стосується медиків, педагогів, вихователів тощо. Процесуальний зміст їхньої діяльності полягає в тім, що постійно треба входити й перебувати в стані суб'єкта, з яким здійснюється спільна діяльність. Постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. На всіх, хто працює з людьми й чесно ставиться до своїх обов'язків, лежить моральна і юридична відповідальність за благополуччя довірених ділових партнерів - пацієнтів, клієнтів тощо. Плата висока - нервова перенапруга.

Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності: визначається двома основними обставинами - конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник - підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега - колега». Нервозна обстановка спонукує одних розтрачувати емоції, а інших - шукати способи економії психічних ресурсів. Рано або пізно обачна людина з міцними нервами буде відмінюватися до тактики емоційного вигоряння: триматися від усього й всіх подалі, не приймати все близько до серця, берегти нерви.

- психологічно важкий контингент, з яким має справа професіонал у сфері спілкування. У процесі професійної діяльності майже щодня попадається клієнт або пацієнт, що псує вам нерви. Мимоволі фахівець починає попереджати подібні випадки й прибігати до економії емоційних ресурсів, переконуючи себе за допомогою формули: «не слід обертати увагу...». Залежно від статистики своїх спостережень, він додає, кого саме треба емоційно ігнорувати: невихованих, розпущених, нерозумних, примхливих або аморальних. Механізм психологічного захисту знайдений, але емоційна відстороненість може бути використана недоречно, і тоді професіонал не включається в потреби й вимоги цілком нормального партнера по діловому спілкуванню. На цьому ґрунті виникають непорозуміння й конфлікт .

До внутрішніх факторів, що спричиняють емоційному вигоряння, у своїй статті енергія емоцій у спілкуванні: погляд на себе й на інших, В.В.Бойко відносить наступні фактори:

-        схильність до емоційної ригідності: природно, емоційне вигоряння як засіб психологічного захисту виникає швидше в тих, хто менш реактивен і сприйнятливий, більш емоційно стриманий. Наприклад, формування симптомів «вигорання» буде проходити повільніше в людей імпульсивних, що володіють рухливими нервовими процесами. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати розглянутий механізм психологічного захисту й не дозволяє йому розвиватися. Життя багаторазово підтверджує сказане. Нерідко трапляється так, що проробивши «у людях» до пенсії, людина, проте, не втратила чуйність, емоційну зацікавленність, здатність до співучасті й співпереживання [33].

-        інтенсивна інтериоризація (сприйняття й переживання) обставин професійної діяльності: дане психологічне явище виникає в людей з підвищеною відповідальністю за доручену справу, що виконується . Часто зустрічаються випадки, коли по молодості, недосвідченості й, може бути, наївності, фахівець, що працює з людьми, сприймає все занадто емоційно, віддається справі без залишку. Кожний стресогенний випадок із практики залишає глибокий слід у душі. Доля, здоров'я, благополуччя суб'єкта діяльності викликає інтенсивну співучасть і співпереживанні, болісні роздуми в безсоння. Професор Решетова Т.В. називає це безграмотним співчуттям - повним розчиненням в іншому, слабкими границями “Я”. Поступово емоційно-енергетичні ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або берегти, прибігаючи до тих або інших прийомів психологічного захисту. Так, деякі фахівці через якийсь час міняють профіль роботи й навіть професію. Частина молодих офіцерів залишають робочі місця в перші 5 років виробничого стажу. Але типовий варіант економії ресурсів - емоційне вигоряння. Офіцери через 10-15 років здобувають енергозберігаючі стратегії виконання професійної діяльності.

Нерідко буває, що в роботі професіонала чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації й психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється, і тоді людина дуже переживає стресові ситуації, конфлікти, допущені помилки. Наприклад, слідчий, що навчився спокійно реагувати на грубіянство під час допиту, раптом «зривається» у спілкуванні з певною людиною, обурений його безтактними витівками й брутальністю. Але трапляється - той же слідчий розуміє, що треба виявити особливу увагу до людини і його родини , однак не в силах ужити відповідних заходів. Емоційне вигоряння обернулося байдужністю й апатією.

слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності: тут є два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе необхідним або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб'єктові своєї діяльності. Відповідний настрій стимулює не тільки емоційне вигорання, але і його крайні форми - байдужність, щиросердечну черствість. По-друге, людина не звикла, не вміє заохочувати себе за співпереживання й співучасть, що проявляються стосовно суб'єктів професійної діяльності. Систему самооцінко він підтримує іншими засобами - матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не виходить, і він не має потреби в ній, не випробовує від її задоволення. Природно, «вигорати» йому просто й легко. Інша справа особистість із альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати й співчувати іншим. Втрату емоційності в спілкуванні вона переживає як показник моральних втрат, як втрату людяності.

моральні дефекти й дезорієнтація особистості: можливо, професіонал мав моральну ваду ще до того, як став працювати з людьми, або придбав у процесі діяльності. Моральний дефект обумовлений нездатністю включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як совість, чеснота, добропорядність, чесність, повага прав і достоїнств іншої особистості. Моральна дезорієнтація викликається іншими причинами - невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди. Однак як у випадку морального дефекту, так і при наявності моральної дезорієнтації, формування емоційного вигорання полегшується. Збільшується ймовірність байдужності до суб'єкта діяльності й апатії до виконання обов’язків.

До цього переліку можна додати фактори, виділені:

-        не емоційність або невміння спілкуватися;

-        алекситемія у всіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язане із тривогою;

         трудоголізм, коли відбувається камуфлювання якої - небудь проблеми роботою (трудоголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);

         люди без ресурсів (соціальні зв'язки, родинні зв'язки, любов, професійна заможність, економічна стабільність, мета, здоров'я тощо) [1].

1.1.3 Симптоми емоційного вигоряння

К. Маслач умовно розділяє симптоми емоційного вигоряння на: фізичні, поведінкові й психологічні. До фізичного відносяться:

-        утома;

-        почуття виснаження;

         сприйнятливість до змін показників зовнішнього середовища;

         астенизація;

         часті головні болі розладу шлунково-кишкового тракту;

         надлишок або недолік ваги;

         задишка;

         безсоння.

До поведінкових і психологічних:

-        робота стає все важче, а здатність виконувати її усе менше;

-        професіонал рано приходить на роботу й залишається надовго;

         пізно з'являється на роботі й рано йде;

         бере роботу додому;

         почуття неусвідомленого занепокоєння;

         почуття нудьги;

         зниження рівня ентузіазму;

         почуття образи;

         почуття розчарування;

         невпевненість;

         почуття провини;

         почуття непотрібності;

         легко виникаюче почуття гніву;

         дратівливість;

         людина звертає увагу на деталі;

         підозрілість;

         почуття всемогутності (влада над долею людини);

         ригідність;

         нездатність приймати рішення;

         дистанціювання від пацієнтів і прагнення до дистанціювання від колег;

зростаюче уникнення;

-        загальна негативна установка на життєві перспективи;

-        зловживання алкоголем і (або) наркотиками [12].

Вигоряння може швидко поширюватися серед співробітників. Ті, хто піддані вигорянню, стають циніками, негативістами й песимістами; взаємодіючи на роботі з іншими людьми, які є під впливом такого ж стресу, вони можуть швидко перетворити цілу групу в збори «вигораючих». Найбільша ймовірність того, що це трапиться, існує в організаціях з високим рівнем стресу. Професор К. Чернисс говорить про те, що більша відповідальність за розвиток вигоряння в організації лежить на керівнику, тому що існують такі робочі місця й ситуації, які, у деякому змісті, просто створені для вигоряння. Більшість людей, що працюють у цих місцях, дуже уразливі. Вони перебувають у високо-стресових ситуаціях, де від них очікується високий рівень виконання роботи, і де вони мають невеликий контроль над тим, що або як вони роблять. До числа таких професій ставиться й професія слідчого [22].

К. Чернисc відзначає, що вигорянням страждають не тільки люди, але й організації. Також як і в індивід, що страждає від вигоряння, в організаціях проявляються різні симптоми цього явища, вони наступні:

-        висока плинність кадрів;

-        зниження зацікавленості співробітників у роботу;

         пошук «козла відпущення»;

         антагоністичний груповий процес і наявність парних угруповань;

         режим залежності, що проявляється у вигляді гніву на керівництво й прояві безпорадності й безнадійності;

         розвиток критичного відношення до співробітників;

         недолік співробітництва серед персоналу;

         прогресуюче падіння ініціативи;

         ріст почуття незадоволеності від роботи;

         прояву негативізму щодо ролі або функції відділення.

В.В. Бойко розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти «професійного вигорання» [22].

. Перший компонент - напруження - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю. Він проявляється в таких симптомах:

) переживання психотравмуючих обставин - людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки, як психотравмуючі;

) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом;

) загнаність у кут - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити чи роботові професійну діяльність взагалі;

) тривога й депресія - розвиток тривожності в професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

. Другий компонент - резистенція - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яку емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає в людини відчуття надмірної перевтоми. Це виявляється в таких симптомах, як:

) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;

) емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості в професійних стосунках;

) розширення сфери економії емоцій - емоційна замкненість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації;

) редукція професійних обов’язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше години витрачати на виконання професійних обов’язків.

. Третій компонент - виснаження - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тихнув, з кім доводити спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень. Отут виявляються такі симптоми, як:

) емоційний дефіцит - розвиток емоційної нечуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску в роботові, автоматизм, спустошення людини при виконанні професійних обов’язків;

) емоційне відчуження - створення захисного бар’єру в професійних комунікаціях;

) особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тихнув, з ким доводити спілкуватися при виконанні професійних обов’язків, та до професійної діяльності взагалі;

) психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних і психовегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

.1.4 Методи профілактики синдрому емоційного вигоряння

Таким чином, у контексті синдрому емоційного вигорання, неминуче виникає таке питання як профілактика й корекція даного явища.

Для працівників органів внутрішніх справ, як і для персоналу інших сфер діяльності, найважливішими необхідними властивостями є здоров'я (фізичне і психічне), компетентність і професіоналізм.

Треба відзначити, що емоційне вигоряння - процес досить підступний, оскільки людина, піддана цьому синдрому часто мало усвідомлює його симптоми. Він не може побачити себе з боку й зрозуміти що відбувається. Тому він потребує підтримки й уваги, а не конфронтації й обвинувачення. К. Маслач вважає, що «згорання» не є неминучим. Скоріше повинні бути початі профілактичні кроки, які можуть запобігти, послабити або виключити його виникнення. Вона підкреслює, що багато хто із причин емоційного вигоряння втримуються не тільки в особистісних особливостях людей, але й так само в певних соціальних і ситуативних факторах [35].

На сьогоднішній день використовуються різноманітні підходи в дозволи позначених вище труднощів. Ці підходи можуть бути використані й у міліцейській діяльності. Розглянемо деякі з них.

Найпоширенішим засобом є безперервне психолого-педагогічне утворення офіцера, підвищення його кваліфікації. Це пов'язане з тим, що знання, отримані в період навчання у вузі швидко застарівають. У закордонній літературі фігурує навіть одиниця виміру старіння знань фахівця так званий «період напіврозпаду компетентності», запозичений з ядерної фізики. У цьому випадку означає тривалість часу після закінчення навчального закладу, коли в результаті старіння отриманих знань у міру появи нових знань і нової інформації компетентність фахівця знижується на 50%.

З боку адміністрації потрібна система заохочень, повинні використовуватися методи психологічного розвантаження, релаксація прямо на роботі, акцент повинен бути зроблений на тім, яким чином керівники можуть структурувати роботу й організувати робочі місця, щоб справа стала більше значимим для виконавців.

Важливим аспектом у професійній діяльності офіцера є саморегуляція. Необхідність саморегуляції виникає тоді, коли офіцер зіштовхується з новою, незвичайною, важкорозв'язною для нього проблемою, що не має однозначного рішення або припускає кілька альтернативних варіантів. У ситуації, коли офіцер перебуває в стані підвищеної емоційної й фізичної напруги, що спонукує його до імпульсивних дій. Або у випадку якщо він перебуває в ситуації оцінювання з боку колег, інших людей.

Психологічні основи саморегуляції містять у собі керування, як пізнавальними процесами, так і особистістю: поводженням, емоціями й діями. У цей час для саморегуляції психічних станів використовується так зване нейролінгвістичне програмування. У руслі даного напрямку Г. Дьяконовим розроблений цикл вправ орієнтованих на відновлення ресурсів особистості. Знаючи себе, свої потреби й способи їхнього задоволення, людина може більш ефективно, раціонально розподіляти свої сили в плині кожного дня [32].

Аутогенне тренування використовується в таких видах діяльності, які викликають у людини підвищену емоційну напруженість. Робота слідчого пов'язана з інтенсивним спілкуванням з людьми, що жадає від слідчого емоційно-вольової регуляції. Сам аутотренінг являє собою систему вправ для саморегуляції психічних і фізичних станів. Він заснований на свідомому застосуванні людиною різних засобів психологічного впливу на власний організм і нервову систему з метою їхньої релаксації й активізації. Використання прийомів аутотренінгу дозволяє людині цілеспрямовано змінити настрій, самопочуття, що позитивно відбивається на його працездатності, здоров'ї.

Широко використовується психокорекція як сукупність психологічних прийомів застосовуваних психологом для надання психологічного впливу на поводження здорової людини. Психокорекційна робота проводиться з метою поліпшення адаптації людини до життєвих ситуацій; для зняття повсякденних зовнішніх і внутрішніх напружень; для попередження й дозволу конфліктів з якими зіштовхується людина. Психокорекція може здійснюватися як індивідуально, так і в групі.

Ще одна важлива умова складається в наявності поділу між роботою й будинком, між професійним і приватним життям. Вигоряння підсилюється щораз, коли границі між ними починають стиратися, і робота займає більшу частину життя. Для психологічного благополуччя міліціонерів абсолютно необхідно обмежувати їхню роботу межами розумного й не дозволяти їм поширювати її на домашнє життя. Сімейні проблеми, що є наслідком вигоряння, можуть бути полегшені «зниженням рутинності», коли люди направлено беруть участь у спеціальних заходах, повністю не пов'язаних з роботою, які дозволяють їм розслабитися, перестати думати про роботу перш, ніж вони добираються додому. Іноді це можуть бути фізичні вправи або самота на якийсь час у парку, щоб поміркувати, або просто гаряча ванна [26].

.2 Специфіка діяльності спеціаліста органів внутрішніх справ

Служба в ОВС - процес, регламентований значною кількістю нормативних актів, потребуючих наявності у майбутнього співробітника правоохоронних органів спеціальних навиків та вмінь, знань та постійного прагнення до вдосконалення свого професійного майстерства.

Слід відмітити, що термін «державна служба в органах внутрішніх справ» широкого застосування ще не знайшов. Частіше застосовується термін «служба в органах внутрішніх справ». Стосовно до органів внутрішніх справ термін «служба» вживається частіше в наступних значеннях:

-        по - перше, для визначення характеру та роду діяльності співробітників органів внутрішніх справ;

-        по - друге, «службою» інколи іменують структурні підрозділи органів внутрішніх справ (наприклад, кадрове, карного розшуку);

         по - третє, «службою» іменують різновиди діяльності співробітників органів внутрішніх справ, окрему частину їх роботи, яка відрізняється специфікою повноважень (патрульно - постова тощо);

         в - четверте, під терміном «служба» розуміють самостійне відомство.

Таке розуміння галузевої приналежності вказаних правовідносин:

-        по - перше відповідає діючому законодавству про працю;

-        по - друге дозволяє чітко розділити задачі та функції держави по охороні правопорядку від трудової діяльності громадян по рішенню цих задач та виконанню функцій на практиці.

Сама природа виконавчої влади, функціонуючої в важливих сферах життєдіяльності держави та суспільства, таких, як управління соціально-культурною сферою, управління економікою, управління адміністративно-політичною сферою, характеризуються, перш за все, складністю управління, динамізмом та мобільністю, організуючої в практичній направленості. Тому ефективність виконання завдань, які ставляться перед виконавчою владою, в першу чергу пов’язана з професіоналізмом та компетентністю державних службовців в цій сфері.

Трудовому колективу органа (підрозділу) внутрішніх справ притаманні всі ознаки, характерні трудовим колективам. Разом з тим характер праці працівників міліції обумовлені наявністю окремих соціально-психологічних особливостей трудових колективів органів внутрішніх справ.

По - перше, результати праці органів внутрішніх справ відрізняються від результатів праці багатьох інших колективів. Цілью діяльності органів внутрішніх справ є підтримання суспільного порядку та боротьба зі злочинністю, здійснювані за допомогою спеціальних засобів та методів. Орган внутрішніх справ - це одна з небагатьох установ, результат праці якої, як правило, безпосередньо не здійснюється відразу після скінчення трудової операції, та ефективність може бути виявлена лише через деякий час. Очевидно також, що рішення працівників ОВС, експертних та інших пошукових задач потребує спеціального інтелектуального настрою, як окремих працівників, так і усього колективу. Тому працю працівників органів внутрішніх справ по своїй психологічній природі, як правило, наближається до праці в научних колективах з притаманні їм духом та настроєм пошука, позитивної незадоволенності, постійного прагнення досягти більшого. Звідси в колективі повинна підтримуватись психологічна атмосфера, сприяє найбільш чіткому прояву пошукових стимулів, стимулів творчого росту та змагання.

По - друге, орган внутрішніх справ, є елементом особої системи управління, повинен відповідати требуванням значної централізації, єдиного початку, субординації, строгої дисципліни. Невиконання приказів чи халатне ставлення до службових обов’язків тягне за собою не тільки моральний осуд, а й сувору відповідальність. Крім того, працівник міліції є представником державної влади. Все це заставляє колектив органа внутрішніх справ відчувати себе частиною апарата державної влади.

По - третє, особливості трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ потребують в багатьох випадках значних затрат часу, фізичної напруги та посилених емоціональних навантажень та перевантижень, скорочення свого вільного часу, віддачі всіх фізичних сил та здібностей. Більше того, від кожного члена колектива потребує сміливість, мужність, самопожертвування, способність та готовність піти на ризик та пожертвувати власним здоров’ям і навіть життям для виконання службового боргу. Це, в свою чергу, потребує від усього колективу великої згрупованості, а від кожного його члена - готовності до взаємовиручки і взаємодопомоги [30].

І, на кінець, колектив органа внутрішніх справ відрізняється від багатьох інших трудових колективів по своїм соціально-психологічним параметрам. Соціологія і психологія розділяють людські згруповансоті на гомогенних (однорідні) та гетерогенні (баготорідні). Колектив органа внутрішніх справ гетерогененні майже по всім параметрам. У ньому працюють особи різного віку та освіти, різних професій та спеціальностей, люди з різними психофізиологічними особливостями. Гетерогенність колективу органа внутрішніх справ - обов’язкова умова його ефективної роботи, оскільки охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю - складна соціальна функція, яка передбачає співвідношення багато елементів з багатьма характерними для них індивідуальними якостями та здібностями. Забезпечити ефективний прояв колективного духу в умовах гетерогенності колективу - головне завдання управління органів внутрішніх справ.

На різницю від більшості інших трудових колективів органи внутрішніх справ пред’являють більш формалізовані та жорсткі вимоги до поведінки в побиті, проведенні вільного часу, зв’язкам і знайомствам своїх членів, до того ж в багатьох трудових колективах ця сторона життя підвергається значному контролю й неформальній регламентації.

Колектив, потребує від своїх членів конформної поведінки, тим самим оказує на них виховний вплив та перетворюється в згрупованість, в якій усвідомлюється необхідність товариської взаємодопомоги.

Не кожний колектив здібний створити необхідні умови для виховання свідомості, для вільного розвитку своїх членів. Дослідження різних колективів органів внутрішніх справ показують, що не рідко соціальна активність особистості гальмується неофіційною думкою, існуючою в тій чи іншій групі, яке, наприклад, розцінює активність як прагнення «вислужитися» тощо. Так в окремих райвідділах внутрішніх справ ще буває думка, що не всі заяви громадян про правопорушення, особливо не значні, слід реєструвати, так як це знизить відсоток розкриття, а намагання протидіяти цьому зі сторони добросовісних членів цих колективів наштовхуються на протидію та натиск групи. В результаті далеко не кожний добросовісний працівник міліції (особливо молодий працівник) може знайти в собі сили, щоб противостояти такому впливу. В інших випадках «ядро» колектива може згрупованість на не здоровій основі (наприклад, круговій поруці) і намагатися нав’язати свій стиль поведінки другим членам колектива.

Тому далеко не всяка згрупованість являється позитивним явищем, а лише та, яка формується на основі правильно розуміючих інтересів служби та загально корисних цілей. Нові стосунки порою довго ломають старі звички, настрої та погляди:

-        об’єктом таких правовідносин являється виконання співробітником органів внутрішніх справ конкретного вида роботи, які характеризуються окремою спеціальністю, кваліфікацією, посадою. При цьому сама трудова функція працівника ОВС має державно-власний, публічний характер.

-        службово-трудові відносини мають складну структуру та специфічний суб’єктний склад: працівник міліції як носій власних повноважень, представник влади.

В літературі принципи інколи трактують спрощено. Важно підкреслити, що принципи призначені не стільки проголошувати права та обов’язки суб’єктів, скільки забезпечувати їх реальне здійснення, а тому в зміст основних принципів правового регулювання службово-трудових відносин працівників міліції повинні бути включені не тільки суб’єктивні трудові права й обов’язки, а й їх юридичні гарантії, під якими розуміють умови, сили та засоби забезпечення реального здійснення та захисту трудових прав співробітників ОВС. До числа основних принципів правового регулювання праці осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України можуть бути віднесені наступні:

-        свобода праці та заборона примусової праці;

-        право на працю на основі рівності можливостей при забороні дискримінації;

         право на охорону здоров’я працівника міліції шляхом встановлення умов праці, забезпечуючи безпеку праці, захист від трудового каліцтва та відшкодування збитків, нанесених здоров’ю працівника ОВС при виконанні службових обов’язків. Особа охорона праці жінок-співробітників міліції, включаючи охорону материнства та дитинства;

         право на оплату праці залежно від особистого внеску працівника міліції;

         право на відпочинок, щорічна оплачувана відпустка зі зберіганням місця роботи;

         право на освіту.

Принцип професіоналізма та кампетентності є основний, ведучий принцип державної служби. По його прояву можна судити про якісний склад державних службовців в органах внутрішніх справ та про якісні результати реалізації повноважень органів внутрішніх справ [23].

1.2.1 Зміст професійної діяльності працівників ОВС та їх особистістно-професійні особливості

Соціальні, економічні, політичні процеси, що відбуваються в Україні, корінним чином змінили соціальну сферу суспільства. Соціальна і майнова диференціація населення, що росте швидкими темпами, поява великого числа біженців, безробітних, маргінальних груп, несприятлива екологічна і демографічна обстановка - це реалії сьогоднішнього дня.

Ці умови вимагають постійного рішення питань, пов'язаних з допомогою, підтримкою, осіб, які звертаються до органів внутрішніх справ, тому виникає гостра потреба в підготовці кваліфікованих кадрів - професіоналів [9].

Людина особливо потребує сьогодні кваліфікованої допомоги, що припускає наявність певних базових особових і професійних передумов - спеціальних знань, умінь, навиків, якостей у того, хто її надає. Іншими словами, важливим чинником в здійсненні роботи працівником ОВС виступає чинник особи професіонала в цій сфері.

Особовий аспект фахівця в його підготовці, професійній діяльності і її результативності - істотна основа підвищення ефективності органів внутрішніх справ в цілому [22].

Чим важче для освоєння професія, тим крупніше повинні бути блоки особових властивостей, що приймаються як основа професійної придатності.

Можна назвати наступні характерологічні ознаки особи спеціаліста органів внутрішніх справ:

це індивід, що професіоналізується, здійснює свою діяльність в системі «людина-людина»;

це суб'єкт професійної діяльності, включений в соціокультурні умови;

його особу як суб'єкта діяльності визначають два базові компоненти: можливості (здібності) і готовність до цієї діяльності;

особа спеціаліста ОВС формується, розвивається, самореалізується, самовдосконалюється в професійній діяльності, вона змінює себе і діяльність;

ця особа є індивідуальність з властивими особовими інваріантними характеристиками, які відповідають професійно-етичним принципам і стандартам даної професії.

Ефективність діяльності органів внутрішніх справ виражається і в психічному самопочутті громадян, з якими працюють працівники; це означає, що підбір кадрів, які здатні бути психологічно близькими, емпатичними цим категоріям громадян, впливає на підвищення ефективності системи органів внутрішніх справ.

Таким чином, особово-професійні особливості працівників ОВС роблять безпосередній і істотний вплив на якості роботи ОВС [30].

Існує багато описів професійно важливих якостей для працівника, так В.І. Казанцев та А.Н. Роша до позитивно ділових якостей віднесли:

. Організаторські здібності та вміння: переконувати та вести за собою людей, організовувати конкретні справи, постояти за інтереси колектива, ломати рутину й інерцію, вміння досягти успіху, працювати з людьми, мобілізувати творчі сили та можливості колективу, швидко реагувати на виникаючі проблеми та труднощі, непримиримість до пасивності та проявам косності, знання, компетентність, теоретична своєчасність та різностороння підготовленість, високий професіоналізм;

. Особистісні, психофізиологічні якості: організованність, витримка, ініціативність, уважність, енергійність, активність, сміливість, авторитетність, прогресивність, відчуття часу, глибоке розуміння змісту поставлених завдань, здорова незадоволеність досягнутим, вимогливість, творче відношення до справи, неухильне виконання державної дисципліни.

. Інтелектуально-професійні якості: високий професіоналізм, компетентність, культура, ерудиція, володіння технологією, знання психології, педагогіки, юриспруденції, інші необхідні знання.

. Моральні якості: любов до людей, гуманність, доброзичливість, чуйність, милосердя, емпатія, бажання допомогти людині, терпимість, відповідальність, трудовий ентузіазм, патріотизм, нетерпимість до будь-якого відхилення норм моралі, чесність, не підкупність, скромність, вірність слову, порядність, відчуття боргу, висока відповідальність за достовірність та точність висунутих на загальний суд фактів, кристальна чистота перед законом.

. Комунікативні якості: товариськість, тактовність, уміння слухати, здатність підтримати людину, здатність контактувати з людьми, уміння стимулювати в людині його внутрішні резерви та інші.

. Вольові якості: організаторські здібності, наполегливість, ініціативність, витримка, самовладання, організованість, відповідальність, уміння доводити почату справу до кінця та інші.

В літературі були спроби засвоїти й інші класифікації, а саме, моральних якостей осіб рядового і начальницького складу ОВС України. Так ряд авторів розрізняють декілька груп моральних якостей. До групи ідейно-суспільних якостей відносяться:

-        ідейність;

-        принциповість;

         суспільна активність;

         активна життєва позиція;

         відчуття нового;

         спостережливість;

         усвідомленість;

         самовідстороненість;

До групи моральних якостей, характеризуючи відношення людини до себе та до інших людей, входять:

-        благородність;

-        вічливість;

         виликодушність;

         вірність;

         гордість;

         доброта;

         довіра;

         скромність;

         співчуття;

         повага;

         гуманність;

         чуткість;

         вимогливість.

До групи моральних якостей, характеризуючих відношення людини до праці, відносяться:

-        безупречність;

-        добросовісність;

         ініціативність;

         наполегливість;

         відповідальність.

         Групу моральних якостей, які характеризують чесність людини, складають:

-        вірність;

-        іскренність;

         правдивість;

         чесність.

Антогонічні цим положенням якості, демагогія, зрада, наклеп, лицемірство.

Накінець, групу вольових якостей складають:

-        витримка;

-        мужність;

         стійкість;

         самообладання;

         сміливість.

До негативних вольових якостей відносяться малодушність та трусливість [31].

Дослідниками також виділяються такі якості, як готовність до психологічного дискомфорту, уміння «будувати» самозахист.

Безумовно, особові якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте не менш важливі такі компоненти особи, як світогляд, гуманітарна культура і гуманістична спрямованість всього життя, етична сторона життєдіяльності [30].

При виконанні службових обов’язків і в повсякденному житті працівник органів внутрішніх справ повинен:

-        бути вимогливим до себе , принципованим, правдивим, не предвзятим у прийнятті рішень, проявляти ініціативу, твердість і рішучість у справі захисту інтересів суспільства, охорони прав і свобод громадян, постійно підвищувати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень, брати активну участь в суспільному житті колективу;

-        виховувати в собі почуття гордості за свою державу, її народ, його історію та культуру, поважати державну символіку, підкорювати свою професійну діяльність інтересам побудови незалежної України, повсякденно затверджувати принципи законності, справедливості та гуманізма;

         з гордістю носити формений одяг працівника органів внутрішніх справ, слідкувати за охайністю свого зовнішнього вигляду, додержуватись правил субординації;

         усвідомлювати свою особисту відповідальність за результати боротьби зі злочинністю та охорону громадського порядку, пам’ятати, що кожний не розкритий злочин, бездушне ставлення до громадян та їх запитам підрива віру в силу Закона, принижує авторитет держави, органів внутрішніх справ;

         поважно та без упередження ставитися до громадян незалежно від їх соціального статусу, освітнього рівня, расової чи релігійної принадлежності, громадянства, політичних та інших переконань, віку, статі; при застосуванні сили притримуватись гуманістичного принципу, пам’ятяти про цінність людського життя;

         у відношенні з колегами дотримуватись взаємоповаги, іскренності, порядності, товариської допомоги та вимогливості;

         своїми діями та поведінкою, способом життя затверджувати високі принципи безукорисненності, чесності та скромності суспільного та особистого життя, нетерпимо відноситися до будь-яких аморальних проявів, активно боротися з цими явищами в колективах органів внутрушніх справ [22].

Перш за все треба відзначити, що працівник органів внутрішніх справ, проводячи будь-які заходи, виступає як лідер. У цих ситуаціях він проявляє себе як керівник нового типа [9].

Працівник ОВС грає активну роль в структуризації, програмуванні і координації дій різних систем. Він також робить великий вплив на особу або групу людей. Здійснення впливу є основою інтерактивної діяльності працівника ОВС. У широкому сенсі слова термін «вплив» можна пояснити як процес створення умов для розвитку особи або системи. У практиці роботи це означає забезпечення ефективності просування до наміченої мети за допомогою відповідних методів. Вплив є не що інше, як двосторонній процес взаємодії, який може бути успішним за наявності, з одного боку, здатності працівника надавати ефективну дію, а з іншого боку, за наявності у особи здатності правильно і прихильно сприймати направлену на нього дію, а також сам факт надання на нього дії із сторони. Цей процес завжди двосторонній і тому, що на людину роблять вплив не тільки слова працівника, його переконання, але і його особові якості, а також відношення особи до нього як суб'єкту дії. Ще і тому цей процес двосторонній, що в процесі дії на особу працівник неминуче випробовує на собі його дію: його відношення до сказаного і його відношення до особи працівника ОВС.

Знання і досвід, придбані працівником в процесі навчання і життєвої практики, є найбільш фундаментальною основою його здатності робити свій вплив на інших людей, хоча самі ці здібності можуть варіювати залежно від особистого досвіду, особистих інтересів, талантів. Знання і досвід застосовуються перш за все в між особових відносинах. У цій сфері велике значення мають такі уміння і навики, як інтерв'ювання, надання підтримки, здібність до лідерства, встановлення зворотного зв'язку, посередництво, які націлені на досягнення змін в поведінці і відносинах один до одного.

Інша сфера застосування знань і умінь працівника ОВС - диференційований підхід до людей, до різних видів правопорушень. Тут необхідне знання потреб і інтересів людини на різних етапах життєвого шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних нездужань.

Ще одна сфера застосування знань і умінь працівника ОВС- управління діяльністю соціальних служб, підбір кадрів для них і застосування необхідних технологій [9].

Важливе місце відводиться спеціалізації працівника ОВС в наданні допомоги особам: одні спеціалізуються у області профілактики правопорушень, інші удосконалюються в наданні допомоги потерпілим в наслідок скоєного проти них правопорушення, треті - в роботі з дітьми неблагополучних сімей, дітей, у яких немає батьків. Така спеціалізація вимагає знання відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження. Необхідно знати, як підійти до аналізу ситуації, розробити програму вирішення проблеми, які методи застосувати для їх вирішення, знати відповідні закони і політику держави з цих питань [23].

Особлива сфера застосування знань і умінь працівника ОВС - орієнтація в проблемах моделювання і прогнозування майбутнього розвитку систем. Тут потрібне знання структур і процесів, що роблять вплив на процедуру ухвалення рішень, на використання владних повноважень, на комунікативні функції, на рольові позиції.

І нарешті, працівник органів внутрішніх справ має в своєму розпорядженні знання соціальних джерел і систем забезпечення соціальними послугами за місцем проживання, таких, як лікарні, школи, дитячі установи, державні органи. Знає, як функціонують ці системи, специфіку їх діяльності, який вплив вони надають на людей, як вийти на ці системи, знає закони, які регламентують їх діяльність тощо [9].

Статус працівника ОВС є віддзеркаленням того положення, яке він займає в суспільстві. Репутація працівника ОВС складається в процесі взаємодії його з навколишнім середовищем. Чим більше людей спілкується з ним і переконується в його глибоких знаннях, високій компетентності, багатому життєвому досвіді, в його доброзичливості, уважності до людей, чесності і відвертості, комунікабельності і обов'язковості, тим вище його репутація [20].

Сприйняття людьми навколишнього світу, а також їх поведінка певною мірою залежить від рівня інформованості. Тому серед інших вимог до працівника ОВС одне з важливих місць займає його рівень інформованості, який сприяє прихильності і довірливості до нього з боку населення, вироблення у них упевненості в тому, що їм буде надана відповідна допомога і підтримка. Отже, працівник ОВС повинен:

мати гарну професійну підготовку, знання в різних областях психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законодавства, інформатики і математичної статистики;

володіти достатньо високою загальною культурою, бути високоерудованою людиною, що припускає наявність гарних знань в області літератури, музики, живопису тощо;

володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні і економічні процеси в суспільстві, мати широку обізнаність про різні соціальні групи населення;

обладати передбаченням, тобто передбачати наслідки своїх дій, не потрапити «на вудку особи», твердо проводити в життя свою позицію;

володіти певною соціальною пристосовністю (у зв'язку з різноманітністю контингенту, що потребує рад фахівця працівника органів внутрішніх справ); йому необхідно вміло контактувати з «важкими» підлітками, сиротами, інвалідами, старезними, людьми, що звертаються, тощо;

мати професійний такт, здатний викликати симпатію і довіру у тих, що оточують, дотримувати професійну таємницю, делікатність у всіх питаннях, що зачіпають інтимні сторони життя людини;

володіти емоційною стійкістю, бути готовим до психічних навантажень, уникати невротичних відхилень у власних оцінках і діях і не дивлячись на можливі невдачі (реакції не по суті, відмови) уміти сумлінно виконувати свій борг, залишаючись спокійним, доброзичливим і уважним до підопічного; уміти ухвалювати потрібне рішення в несподіваних ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливо їх висловлювати [10].

Працівник ОВС загального профілю повинен бути включений в рішення проблеми на всіх рівнях - починаючи від публічної освіти до безпосереднього виконання дій, пов'язаних з рішенням проблеми як штатний співробітник. Але навіть будучи штатним працівником, професіонал повинен постійно брати участь в суспільній роботі, набирати і навчати добровольців, привертати грошові кошти, освічувати суспільство про суть проблем.

Особові якості працівника ОВС можна розділити на три групи. До першої групи відносяться психофізіологічні характеристики, від яких залежать здібності до даного виду діяльності. До другої - психологічні якості, що характеризують працівника як особу. До третьої групи - психолого-педагогічні якості, від яких залежить ефект особистої чарівності.

Якості першої групи, які відображають психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увагу як стан свідомості, емоційні і вольові прояви (стриманість, індиферентність, наполегливість, послідовність, імпульсна) повинні відповідати вимогам, що пред'являються професійній діяльності працівника ОВС. Деякі з цих психологічних вимог є основними, без них взагалі неможлива якісна діяльність. Інші грають, на перший погляд, другорядну роль. Якщо хтось з працівників ОВС не відповідає психологічним вимогам, що пред'являються професією, то негативні наслідки такої невідповідності можуть виявитися не так швидко, але за несприятливих умов вони практично неминучі [29].

Психологічна невідповідність вимогам професії особливо сильно виявляється в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх особистих ресурсів для вирішення складної, найчастіше нестандартного завдання.

Для працівника ОВС важливий і навик самовладання. У психології цей навик розглядається як показник соціальної і емоційної зрілості особи. Самовладання не стільки якість особи, скільки процес управління своєю поведінкою в екстремальній ситуації. З урахуванням того, що працівнику ОВС часто доводиться бувати саме в таких ситуаціях, йому необхідно розвивати в собі здібність до самовладання.

Узагальнюючи знання про специфіку діяльності працівника ОВС і його особисті якості, ми бачимо, що робота органів внутрішніх справ як вид професійної діяльність вимагає від фахівця особливих знань, умінь і навиків, а також особових якостей без яких здійснення допомоги практично неможливе. Серед значущих якостей можна виділити такі, як гуманістична спрямованість особи, особиста і соціальна відповідальність, загострене почуття добра і справедливості, відчуття власної гідності і пошана гідності іншу людину, терпимість, ввічливість, порядність, емпатичність, готовність зрозуміти інших і прийти до ним на допомогу, емоційна стійкість, особова адекватність по самооцінці, рівню домагань і соціальної адаптованості. Якщо статус працівника ОВС багато в чому залежить від політики держави, його правового положення, то репутація залежить перш за все від нього самого, від його особових якостей і відношення до справи. Високий професіоналізм працівників ОВС дозволяє досягати найбільшого ефекту від вкладених в соціальне забезпечення населення засобів. Через психологічні особливості особи працівника ОВС здійснюється процес впорядкованого, усвідомленого впливу суб'єктивного чинника на соціальні процеси в суспільстві, особа, і особисті якості працівника дозволяє підвищити дієвість соціальної політики при тих, що є для цього у держави економічних ресурсах.

.2.2 Фактори, що впливають на розвиток емоційного вигорання та деформацію особи спеціаліста ОВС

Відомо, що професія працівників органів внутрішніх справ входить до числа найбільш небезпечних, тому що особи рядового і начальницького складу виконують свої службові обов’язки в умовах підвищеного ризику та небезпеки. Ризик (індивідуальний) для життя працівників міліції прирівнюється до ризику в професійному боксі чи випробуванні літаків-винищувачів.

В цілому по відношенню до системи органів внутрішніх справ негативні фактори професії можна розташувати наступним чином:

1. Ненормований робочий день, неможливість планувати вільний час.

2. Низький імідж служби серед оточуючих.

3. Значне перепрацювання в часі.

4. Недифиренційованість оплати за різні види праці.

5. Нестійкість посадового положення.

6. Великі навантаження під час праці.

7. Характер самої роботи.

8. Ризик та небезпека самої роботи.

9. Необхідність прийняття самостійних рішень по всім питанням [20].

Основними чинниками негативного впливу трудового процесу на особу працівника ОВС є когнітивні, поведінкові, афектно-мотиваційні та інші стереотипи. Повноцінна професійна діяльність виражається в тому, що працівник ОВС як суб'єкт праці покликаний самостійно і творчо підходити до визначення і рішення професійних задач; досягати результатів, відповідних стандартам; уміти аналізувати і регулювати технологічні процеси тощо.

На розвиток синдрому «згорання» надає дію і організаційний чинник. Його вплив пов'язаний з тим, що робота може бути складною за змістом, але недостатньо організованою, не оцінюваною належним чином, а характер керівництва може не відповідати змісту роботи тощо. Розповсюдженню синдрому також сприяє безліч функцій, що пред'являються працівнику.

Істотну роль в емоційному вигоранні грає ролевий чинник. Вченими були проведені дослідження присвячені вивченню взаємозв'язки між ролевою конфліктністю, ролевою невизначеністю і «згоранням». Вони виявили, що це особливо виявляється в тих професійних ситуаціях, в яких загальні дії слабо узгоджені, немає інтеграції зусиль, присутня конкуренція, тоді як результат праці залежить від злагодженості і с координованості дій. Аналіз рівнів «згорання», проведений в двох різних групах, показав, що розподіл відповідальності і колегіальність в роботі обмежує розвиток синдрому «згорання», не дивлячись на те, що робоче навантаження може бути істотно вище за звичайну. Таким чином, появі синдрому «згорання» сприяє наявність ролевого конфлікту в діяльності працівника ОВС [1].

Наступним несприятливим чинником пов'язаним з ризиком виникнення емоційного вигорання в праці працівника ОВС є професійні кризи, що неодноразово виявляються протягом всієї професійної діяльності, у тому числі і у високопрофесійних фахівців. Вони можуть виникати, наприклад, на початковому етапі професійної діяльності, при переході до суміжної спеціальності усередині професії, при необхідності перекваліфікації тощо. При кризі спостерігається зниження професійної самооцінки, може виявлятися відчуття вичерпаності своїх можливостей страх йти навіть на виправданий ризик, посилення захисних мотивів, зниження інтересу чи до подальшого зростання, навпаки, прагнення зайняти місце, не відповідне рівню своєї компетенції. Ризик виникнення емоційного вигорання особи фахівця в органах внутрішніх справ збільшується в таких випадках:

монотонність роботи, особливо якщо її сенс здається сумнівним;

вкладання в роботу великих особових ресурсів при недостатності визнання і позитивної оцінки;

строга регламентація часу роботи, особливо при нереальних термінах її виконання;

робота з «немотивованими» особами, що постійно чинять опір зусиллям працівника при розгляді справи, і незначні, важко відчутні результати такої роботи;

напруженість і конфлікти в професійному середовищі, недостатня підтримка з боку колег і їх зайвий критицизм;

брак умов для самовираження особи на роботі, коли не заохочуються, а пригнічуються експериментування і інновації;

робота без можливості подальшого навчання і професійного вдосконалення;

- недозволені особові конфлікти працівника.

У деяких роботах наголошується, що узагальненим показником відношення до праці може служити задоволеність професією, яка заснована на свідомості правильності вибору професії, відповідності своїх здібностей вимогам професії, результативності своєї праці [20].

Якщо людині не вдається подолати кризовий стан, синдром «вигорання» можуть виникнути особові деформації, що характеризуються згасанням позитивних установок, посиленням негативного відношення до себе або до інших.

Деформація особи - це зміни, що порушують цілісність особи, що знижують її адаптивність і професійно-ефективне функціонування. Деформація є слідством «вигорання», коли захисні механізми слабшають на стільки, що працівник ОВС не може протистояти згубним чинникам і починається процес руйнування.

Освоєння особою професії неминуче супроводжується змінами в структурі її особи, коли, з одного боку, відбувається посилення і інтенсивний розвиток якостей, які сприяють успішному здійсненню діяльності, а, з іншою, зміна, придушення або навіть руйнування структур, що не беруть участь в цьому процесі. Якщо ці професійні зміни розцінюються як негативні, тобто порушуючи цілісність особи, що знижують її адаптивність і стійкість, то їх слід розглядати як професійні деформації.

В ході взаємодії з суб'єктом працівник ОВС, використовуючи свою особу як інструмент впливу на нього, якщо працівник ОВС, часто вдається до простіших і дієвіших прийомів, в сукупності відомих як авторитарний стиль керівництва. В результаті в його особі з'являються такі утворення, як повчальність, зайва самовпевненість, догматичність поглядів, відсутність гнучкості [31].

Характерний, що представники професії типу «людина - людина», що постійно працюють з людьми, у тому числі і працівники ОВС, схильні небезпеки професійної деформації більше, ніж представники професій типів «людина - техніка», «людина - природа». Це викликано тим, що спілкування з іншими людьми обов'язкове включає і їх дія на працівника.

Мають значення і виробничі чинники «вигорання» розвивається раніше, якщо працівник:

а) оцінює свою роботу як незначущу;

б) не задоволений професійним зростанням;

в) відчуває нестачу самостійності вважає, що його надмірно контролюють;

г) повністю поглинений своєю роботою (трудоголік);

л) випробовує ролеву невизначеність унаслідок нечітких до нього вимог;

е) випробовує перевантаження або, навпаки, недовантаження (останнє породжує відчуття своєї непотрібності) [15].

Істотно впливають на розвиток особи фахівця простір соціальних відносин в суспільстві, становлення нового типа взаємодій фахівця ОВС та людей, морально-правовий статус працівника в суспільстві і інші чинники.

Сприйняття особою працівника ОВС соціального світу і окремої людини багато в чому визначатиметься не тільки особовим розвитком, але і в більшій мірі об'єктивними обставинами.

Залагоджування важких обставин обмежені ресурси, вимогливі люди, низька зарплата і зовнішні умови, що постійно змінюються, - все це робить стрес професійним захворюванням працівника ОВС, веде до емоційного вигорання. Тому необхідність навчання прийомам зняття стресових навантажень одержує першорядне місце [20].

Особові стреси працівника ОВС можуть бути викликані такими чинниками, як ситуації зміни або втрати соціального статусу; ситуація втрати роботи; ситуація ризику; ситуації з екстремальними умовами; невизначені ситуації тощо.

Психологи вивчають, наприклад, як людина ухвалює потрібні рішення в нетиповій ситуації, які психологічні якості йому необхідні, які негативні якості виникають у нього в екстремальній ситуації тощо.

Психологічне вивчення професійної діяльності тісно пов'язане з проблемами психології особи. Точніше, тут доцільно говорити про взаємозв'язок: з одного боку, особливості особи працівника ОВС роблять істотний вплив на процес і результати професійної діяльності, з іншого боку, саме формування людської особи в значній мірі відбувається в ході професійної діяльності і під її впливом.

Професійна діяльність людини багато в чому як би задає напрям розвитку його особи. Прихильники структурних концепцій вважають, що професійний розвиток - в значній мірі необоротний процес.

Таким чином, аналіз літератури з проблеми вивчення чинників, що впливають на розвиток синдрому емоційного вигорання і, деформацію особи фахівця, дозволяє зробити наступні висновки:

У роботі працівника ОВС можна виділити дві групи негативних чинників:

Об'єктивні (організаційні і ролеві) - породжувані, умовою самої роботи або неправильною її організацією. Це, наприклад, перевтома, надмірна психологічна напруженість в роботі , негативний соціально-психологічний клімат в колективі.

Суб'єктивні - особливості особи.

Обидві групи зв'язані між собою.

З одного боку, що тривале психотравмує дію об'єктивних чинників може приводити до змін, деформацій професіонала.

З іншого боку, суб'єктивні чинники особливо негативно проявляють себе, саме при додатковій дії об'єктивних чинників.

Практика показує, що процес трудової діяльності в ситуаціях, коли фахівець переживає психотравмуючі чинники може призводити до зниження як працездатності людини, так і ефективності праці, а також до негативних змін психіки і втрати ціннісних орієнтації в праці.

На розвиток емоційного вигорання і деформацію особи фахівця в роботі ОВС впливає група особових, організаційних, ролевих чинників, які діють в такому складному взаємозв'язку і взаємозалежності, що у кожному окремому випадку передбачити стовідсоткове виникнення емоційного вигорання практично неможливо. Звичайно причина «вигорання» - це комбінація шкідливих чинників, але індивідуальна ситуація професійного розвитку може посилювати або згладжувати їх вплив.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши досвід науковців, ми виявили, що питання емоційного вигорання є дуже актуальним для сучасного суспільства. Аналіз наукової літератури по проблемі дослідження дозволяє зробити наступні висновки про сутності синдрому емоційного «вигорання».

Існують різні думки щодо факторів виникнення вигорання й самих симптомів емоційного «вигорання». Дослідники сходяться на думці про те, що головне джерело вигорання - це взаємодія з людьми. Емоційному «вигорянню» піддані ті, хто працюють у правоохоронних, медичних, освітніх, психологічних, соціальних службах і виконують роботу, що вимагає особливих емоційних витрат.

Фактори, що впливають на розвиток емоційного «вигорання», описані в працях різних дослідників, можна розділити на дві групи:

Об'єктивні фактори (організаційні й рольові) - породжувані, умовою самої роботи або неправильною її організацією.

Суб'єктивні фактори - особливості особистості. Обидві групи зв'язані між собою. З одного боку, тривалий психотравмуючий вплив об'єктивних факторів може приводити до змін, деформаціям професіонала. З іншого боку, суб'єктивні фактори особливо негативно проявляють себе, саме при додатковому впливі об'єктивних факторів.

На думку дослідників, порушення можуть торкатися різних граней трудового процесу - професійну діяльність, особистість професіонала, професійне спілкування. У зв'язку із цим профілактиці й забезпеченню психогігієни працівника органів внутрішніх справ необхідно приділяти особливу увагу й сприяти створенню системи психологічної допомоги самим працівникам.

Психогігієна працівника органів внутрішніх справ забезпечується його толерантністю до синдрому «вигорання». Працівник ОВС повинен мати емоційну стійкість, бути готовим до психічних перевантажень.

У зв'язку із цим, найважливішим завданням органів керування, у веденні яких перебувають правоохоронні служби й навчальні центри, що здійснюють підготовку й перепідготовку працівників органів внутрішніх справ, є збереження здоров'я працівників ОВС, профілактика їхніх професійних захворювань, проведення консультацій щодо професійних ризиків у правоохоронній роботі. Важливо підвищувати психологічну культуру працівників ОВС і проводити психологічні тренінги, консультації з ними. Працівники органів внутрішніх справ повинні добре уявляти собі професійні можливості й обмеження, постійно враховувати свій психофізіологічний і трудовий потенціал.

При вивченні особливостей особистості працівників ОВС, пов'язаних з їхньою специфікою діяльності зроблені наступні висновки: правоохоронна робота як вид професійної діяльність жадає від фахівця особливих знань, умінь і навичок, а також особистісних якостей без яких, здійснення правоохоронної діяльності практично неможливо.

Через психологічні особливості особистості працівника органів внутрішніх справ здійснюється процес упорядкованого, усвідомленого впливу суб'єктивного фактору на соціальні процеси в суспільстві, особистість і особисті якості працівника ОВС дозволяє підвищити дієвість соціальної політики при наявних для цього в держави економічних ресурсах.

На сьогоднішній день використовуються різноманітні підходи й способи для попередження і профілактики синдрому емоційного вигорання. Найпоширенішим засобом є безперервне психолого-педагогічне утворення офіцера, підвищення його кваліфікації. Широко використовується аутотренінг, психокорекція як сукупність психологічних прийомів застосовуваних психологом для надання психологічного впливу на поводження здорової людини. Психокорекційна робота проводиться з метою поліпшення адаптації людини до життєвих ситуацій; для зняття повсякденних зовнішніх і внутрішніх напружень; для попередження й дозволу конфліктів з якими зіштовхується людина.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИК ТА ДОСЛІДЖУВАНИХ ГРУП

2.1 Характеристика вибірки та структура дослідження

Дослідження проводилося в Кролевецькому РВ ГУМВС України в Сумській області. Загальний обсяг вибірки склав 36 чоловік, серед співробітників таких служб як, Сектор кадрового забезпечення, Відділення кримінальної міліції у справах дітей, Сектор інформаційних технологій, Слідчий відділ, Сектор Дільничних інспекторів міліції, Штаб РВ.

Дослідження проводилось в групі, в оптимальних умовах, в залі засідання Кролевецького РВ ГУМВС України в Сумській області.

Дослідження проводилось індивідуально з кожним опитуваним, тому отримані результати можна вважати достовірними.

На першому, організаційно-підготовчому етапі, вивчалася сама проблема, її стан. Переглядалася та аналізувалася наукова література. На цьому етапі було визначено та конкретизовано наукову проблему, виділено предмет, об’єкт та мету дослідження, розроблялися початкові принципи та методики діагностування. Складалась програма та технологія вивчення, проводилась робота щодо матеріального та методичного забезпечення реалізації програми.

На другому, дослідницькому етапі, проводилася робота безпосередньо зі співробітниками ОВС, які тестувалися, для отримання даних про особливості емоційного вигорання та особливості особистості працівників.

На третьому, заключному етапі, відбулося вивчення та обробка отриманих даних, проводилась їх інтерпретація та складалися висновки.

2.2 Загальна характеристика методів дослідження

Для перевірки гіпотез і рішення поставлених задач були використані наступні методи дослідження: тестування з використанням різних методик, що дозволяють визначити наявність синдрому емоційного вигорання і особові особливості працівників ОВС.

Для статистичної обробки даних був застосований Т-критерій Стюдента, φ-критерій кутового перетворення Фішера [22].

.2.1 Діагностика рівня емоційного вигорання по (В.В. Бойко)

Даний особистісний опитувальник призначений для діагностики такого психологічного феномена як «синдром емоційного вигоряння», що виникає у людини в процесі виконання різних видів діяльності, пов'язаних із тривалим впливом ряду несприятливих стрес-факторів.

На думку автора, емоційне вигоряння - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі впливи. «Вигорання» частково являється функціональним стереотипом, оскільки дозволяє людині дозувати й ощадливо витрачати енергетичні ресурси. У той же час, можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності й відносинах з партнерами.

Для кожної із зазначених фаз визначені провідні симптоми «вигорання», розроблена методика кількісного визначення ступеня їхньої виразності. Нижче приводиться перелік симптомів, що визначаються на різних стадіях розвитку «емоційного вигорання».

«Напруга».

Переживання психотравмуючих обставин;

Незадоволеність собою;

Загнаність у клітку;

Тривога й депресія.

«Резистенція».

Неадекватне вибіркове емоційне реагування;

Емоційно-моральна дезорієнтація;

Розширення сфери економії емоцій;

Редукція професійних обов'язків.

«Виснаження».

Емоційний дефіцит;

Емоційна відстороненість;

Особистісна відстороненість (деперсоналізація);

Психосоматичні й психовегетативні порушення.

Автором методики застосована ускладнена схема підрахунків результатів тестування. Кожен варіант відповіді попередньо був оцінений експертами по числу балів, які вказується в «ключі». Це зроблено тому, що ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його впливу. Максимальну оцінку - 10 балів одержали від експертів ознаки, найбільш показові для даного симптому.

Існує триступінчаста система одержання показників: кількісний розрахунок виразності окремого симптому, підсумовування показників симптомів по кожній з фаз «вигорання», визначення підсумкового показника синдрому «емоційного вигорання» як сума показників всіх 12-ти симптомів. Інтерпретація ґрунтується на якісно-кількісному аналізі, що проводиться шляхом порівняння результатів усередині кожної фази. При цьому важливо виділити до якої фази формування стресу відносяться домінуючі симптоми й у якій фазі їхнє найбільше число.

Таким чином, оперуючи значеннєвим змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить об'ємну характеристику особистості й, що, на думку автора, не менш важливо, намітити індивідуальні заходи профілактики й психокорекції [19].

Обробка даних.

Відповідно до «ключа» здійснюються наступні підрахунки:

Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Насамперед, треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник виразності кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:

·              9 і менше балів - не сформований симптом,

·              10-15 балів - симптом, що формується,

·              16 -20 балів - сформований симптом.

·              20 і більше балів - симптоми з такими показниками відносяться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі емоційного вигорання.

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування - осмислення показників фаз розвитку стресу - «напруга», «резистенція» й «виснаження». У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак, зіставлення балів, отриманих для фаз, не правомірно, тому що не свідчить про їхню відносну роль або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різні: реакція на зовнішні й внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшому або меншому ступені:

·              36 і менш балів - фаза не сформувалася;

·              37-60 балів - фаза в стадії формування;

·              61 і більше балів - фаза, що сформувалася.

У психодіагностичному висновку висвітлюються наступні питання:

·              які симптоми домінують;

·              якими сформованими й домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;

·              чи може «виснаження» (якщо воно виявлено) бути визначено факторами професійної діяльності, що ввійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами; який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;

·              у яких напрямках треба впливати на обстановку в професійному колективі, щоб знизити нервову напругу;

які ознаки й аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб емоційне «вигорання» не наносило збитку їй, професійній діяльності й партнерам.

.2.2 Діагностика емоційних бар´єрів в спілкуванні (В.В. Бойко)

Стимульний матеріал тесту складається з 25 тверджень. Методика дозволяє виділити наступні 5 бар´єрів в установленні емоційних контактів:

1.       Невміння керувати емоціями, дозувати їх.

2.       Неадекватні емоційні прояви.

.        Негнучкість, невиразність емоцій.

.        Домінування негативних емоцій.

.        Небажання сходитись з людьми на емоційній основі.

Загальник показник виразності емоційних бар´єрів в спілкуванні складається з суми балів по кожній шкалі, максимальне значення складає 25 балів [19].

2.2.3 Діагностика схильності до немотивованої тривоги (В.В. Бойко)

Стимульний матеріал тесту складається з 11 тверджень, до яких опитуваний повинен виразити своє відношення у вигляді однозначних відповідей «так» або «ні». Відповіді оцінюються в 1 бал на відповіді «так» до висловлювань : 10 - 11 балів - необґрунтована тривожність проявляется ярко і стає невід’ємною часткою поведеінки; 5 - 9 балів - притаманна схильність до немотивованої тривоги; 4 балів і меньше - схильність до немотивованої тривоги відсутня. Опитувані оцінювали свою поведінку в типових ситуаціях [19].

РОЗДІЛ 3. ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ПРАЦІВНИКІВ ОВС

.1 Особливості емоційного вигорання у працівників ОВС жіночої та чоловічої статі

Особливості емоційного вигорання опитуваних були досліджені за допомогою методики В. Бойко. Дана методика спирається на уявлення про те, що емоційне вигорання в своїх стадіях розвивається як стресова реакція, тобто поетапно. Однак слід відмітити, що автор методики не рекомендує порівнювати між собою показники різних фаз вигорання, тому що дані симптоми характеризують різні явища: стан нервової системи, психологічний захист тощо. Тому ми приводимо тільки якісний аналіз, а кількісне порівняння здійснюється по сумарним показникам кожної фази.

В таблиці 3.1. приведені порівняльні результати чоловіків та жінок, отримані за даною методикою по фазі напруги.

Таблиця 3.1 Особливості емоційного вигорання у працівників ОВС (фаза напруги), Х ± σ бали.

Слід відмітити, що фаза напруги відповідає початку дії стресогенного фактору. Напруга має динамічний характер, що обумовлено динамічністю дії стрес-факторів. Фазу напруги запускають хронічна психоемоційна атмосфера, дестабілізуюча обстановка, підвищена відповідальність, труднощі контингенту

Домінуючими симптомами фази напруги у чоловічої статі є переживання психотравмуючих обставин (9,38 ± 6,84) та незадоволеність собою (7,05 ± 4,53). Переживання психотравмуючих обставин пов'язано із усвідомленням психотравмуючих факторів професійної діяльності, що не залежать від індивіда. Таке усвідомлення супроводжується посиленням напруги, роздратування або депресивності, і слугує тим фоном, на якому розвиваються всі інші симптоми емоційного вигорання. Висока невдоволеність собою свідчить про те, що енергія негативних емоцій (внаслідок усвідомлення психотравматичної діяльності) спрямовується не зовні, а на себе, тобто індивід намагається знайти причини стресу у власній особистості. Загнаність в клітку (4,81 ± 6,13) та тривожно-депресивні прояви (5,10 ± 4,67) мають значно нижчі середні показники. Це свідчить про те, що у опитуваних загалом не виникає відчуття безвихідності, життєвої кризи. Опитувані цієї групи більшою мірою мають внутрішні ресурси для боротьби із симптомами цієї фази вигорання, або ж у них наявні симптоми інших фаз вигорання.

Формування симптомів фази напруження в групі чоловіків не відбувається (показники симптомів не перевищують 9 балів). Фаза напруження також не формується (сумарний показник симптомів не перевищує 36 балів).

Домінуючими симптомами фази напруги у групі жінок також є переживання психотравмуючих обставин (13,50 ± 8,68) та незадоволеність собою (13,88 ± 4,44). Загнаність в клітку (9,88 ± 5,46) та тривожно-депресивні прояви (9,38 ± 5,00) мають значно нижчі середні показники. Тенденція така ж, як і в групі чоловіків : активний пошук причин стресового стану, однак переживання психотравмуючих обставин на незадоволеність собою знаходяться на стадії формування, і фаза напруження також знаходиться в стадії формування.

Показники симптомів фази напруження представлені на рис. 3.1

Рис. 3.1. Особливості емоційного вигорання працівників ОВС (фазі напруження).

Як видно із малюнка, структура фази напруження практично однакові як у гріпі чоловіків так і в групі жінок , однак перші симптоми не так виражені. Однак статистично достовірних розбіжностей між середніми показниками симптомів в групах виявлено не було. Це свідчить що цілому подібну структуру синдрому емоційного вигорання на стадії напруги в досліджуваних групах. В таблиці 3.2 приведені порівняльні результати чоловіків та жінок, отримані по фазі резистенці.

Таблиця 3.2 Особливості емоційного вигорання у працівників ОВС (фаза резистенції), Х ± σ бали

Слід відмітити, що фаза резистенції відповідає фазі стресового процесу. На думку В.Бойко, окреме виділення фази резистенції умовно, тому що протидія стресу фактично починається з моменту появи тривожного напруження у відповідь на психотравмуючу ситуацію. Спроби понизити вплив негативних стрес-факторів призводить до включення різних форм психологічного захисту, до яких відносяться і симптоми емоційного вигорання. Тому можна зробити припущення, що у нормально адаптованих до служби працівників показники саме цієї фази повинні бути найвищими.

У працівників чоловічої статі домінуючим симптомом в даній фазі є вибіркове емоційне реагування (14,14 ±7,08). Спроби індивіда більш економно проявляти емоції в типових ситуаціях не завжди виявляються конструктивними, емоційне реагування обмежується шляхом вибіркового емоційного реагування в ході спілкування. Такі симптоми як розширення сфери економії емоцій (5,43±6,45) та морально-емоційна дезадаптація (4,90±4,28) виражені значно меншою мірою. Це свідчить про те, що опитувані більшою мірою не ділять партнерів по спілкуванню на «гарних» та «поганих», крім того, вигорання здебільшого відбувається в колі службових стосунків, опитувані свідомо випрацьовують різні стратегії спілкування для дому та роботи. Вибіркове емоційне реагування знаходиться на стадії формування (середній показник симптому перевищує 9 балів). Фаза напруження також знаходиться в стадії формування (сума середніх показників симптомів перевищує 36 балів).

У працівників жіночої статі показники симптомів фази резістенція розподілилися приблизно таким же чином, як і у чоловіків: домінує вибіркове емоційне реагування (12,25±6,67). Менш характерними виявилися морально-емоційна дезадаптація (8,75±4,23) та розширення сфери економії емоцій (7,50±3,65). Вибіркове емоційне реагування знаходиться в стадії формування. Фаза резістенція також знаходиться в стадії формування.

На нашу думку, серед симптомів фази резистенції саме вибіркове емоційне реагування є найбільш усвідомлюваним, тому що як правило воно формується для визначеного кола ситуацій, або відносин. Таким чином, емоційне вигорання у жінок представляє усвідомлену проблему, з якою вони намагаються свідомо боротись.

Показники симптомів фази резистенції представлені на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Особливості емоційного вигорання працівників ОВС у фазі резистенції.

Слід відмітити, що в групі чоловіків середній показник вибіркового емоційного реагування виявився вищим, ніж в групі жінок (14,14 ±7,08 > 12,25±6,67, р≤0,05). Це може бути пов'язано з тим, що службове спілкування у чоловіків відрізняється більшою нормативністю та шаблонністю, жінки вважають спілкування з контингентом своєрідною творчістю. У працівників жіночої статі симптом редукції, тобто спрощення, професійних обов'язків сформований більшою мірою, ніж в групі чоловіків (9,88±4,14 > 8,38±3,60, р≤0,001). Тобто жінки більшою мірою намагаються полегшити або скоротити обов'язки, що потребують емоційних затрат. Можна припустити, те що жінки менш відповідально віднеслися до тестування ніж чоловіки, так як ми знаємо, що жінки більш наполегливіші, більш відповідальні в діяльності ОВС, всі поставлені завдання виконують до кінця.

В таблиці 3.3 приведені порівняльні результати чоловічої та жіночої статі, отримані по фазі виснаження.

Таблиця 3.3 Особливості емоційного вигорання у працівників ОВС (фаза виснаження), Х ± σ бали

Фаза виснаження характеризується більш-менш вираженим падінням енергетичного тонусу, загальним ослабленням нервової системи. Психологічний захист в формі емоційного вигорання стають невід'ємним атрибутом особистості. На думку деяких авторів, саме це заважає особі стати справжнім професіоналом в професіях, що потребують широкого кола спілкування. Можна зробити припущення, що симптомі цієї фази емоційного вигорання будуть найбільш вираженими у працівників з більшим стажем роботи.

У працівників чоловічої статі домінуючими симптомами фази виснаження являються емоційна відстороненість (8,24±5,47) та емоційний дефіцит (6,95±5,45). Симптом емоційного дефіциту обумовлений відчуттям власної нездатності допомагати суб'єктам своєї діяльності, відкликатися на ситуації, що потребують емоційної допомоги. З плином часу цей симптом перетворюється на емоційну відстороненість, відбувається виключення емоцій із сфери професійної діяльності. У чоловіків такі симптоми можуть бути обумовлені нормативністю спілкування, процесуальністю дій, і тим, що вони не бачать результатів своєї праці, критерієм успішності для них є доведення карної справи до суду. Менш характерними для опитуваних цієї групи є психосоматичні та психовегетативні порушення (3,52±4,93) та деперсоналізація (4,67±5,78). Деперсоналізація характеризується втратою інтересу до суб'єктів діяльності, механістичним сприйняттям людей як об'єктів для маніпуляції. На цьому фоні виникають негативні установки щодо людей, які інтелектуально обґрунтовуються. Психосоматичні та психовегетативні розлади свідчать про те, що психологічний захист в формі емоційного вигорання вже не справляється із навантаженням, і організм реагує на тілесному рівні. Таким чином, чоловіки не втрачають інтересу до людей, і це на нашу думку також викликано умовами діяльності, адже від них постійно потребується аналізувати вчинки інших людей, на основі аналізу їх потреб, мотивів, тобто визнавати індивідуальність та унікальність кожного. Низький показник психосоматичних та психовегетативних розладів свідчить про те, що сформовані симптоми емоційного вигорання у чоловіків адекватно справляються із стресовими навантаженнями. Симптом емоційного дефіциту знаходиться в стадії формування. Фаза виснаження не формується.

Для працівників жіночої статі домінуючими симптомами фази виснаження також являються емоційна відстороненість (10,50±7,63) та емоційний дефіцит (11,25±3,12). Менш характерні для опитаних цієї групи деперсоналізація (7,50±2,34) та симптом психосоматичних та психовегетативних розладів (5,13±3,87). Симптоми емоційного дефіциту та емоційної відстороненості знаходяться в стадії формування. Фаза виснаження у опитуваних цієї групи не формується.

Показники симптомів фази виснаження представлені на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Особливості емоційного вигорання працівників ОВС у фазі виснаження

Слід відмітити, що у жінок симптом емоційної відстороненості (деперсоналізації) сформований більшою мірою, ніж у чоловіків (10,50±7,63 > 8,24±5,47, р≤0,05). Це свідчить про те, що працівники жіночої статі більш байдужі до людей, мають негативні установки щодо них. Це може бути пов'язано зі специфікою діяльності, адже жінки частіше стикаються із негативними емоційно-пофарбованими ситуаціями при спілкуванні з людьми, причому поведінка жінок в такій ситуації меншою мірою процесуально унормована.

Середні показники по кожній фазі емоційного вигорання приведені на рис. 3.4.

Рис. 3.4 Особливості показників фаз емоційного вигорання у працівників чоловічої та жіночої статі

Із малюнку видно, що у жінок емоційне вигорання проявляється більшою мірою, ніж у чоловіків. Так, у працівників жіночої статі фази напруження та резистенції знаходяться на стадії формування (середні показники перевищують 36 балів), а у чоловіків жодна з фаз не формується. Однак по структурі симптомів, синдром емоційного вигорання суттєво не відрізняється у працівників жіночої та чоловічої статі, тобто його складають приблизно однакові симптоми як у чоловіків, так і у жінок.

Крім того, ми отримали результати, що відрізняються від очікуваних. Так, в групі жінок, сукупність симптомів по фазі напруження вище, ніж по фазі резистенції. Емоційне вигорання у жінок більшою мірою знаходиться на початковому етапі. Це може бути обумовлено малим стажем служби в даній групі опитуваних, але стаж при дослідженні не враховувався, тобто ми не можемо цього стверджувати. У чоловіків розподіл середніх показників по фазам емоційного вигорання виявився очікуваним - більшою мірою виражені симптоми фази резистенції, і меншою - фаз напруження та виснаження.

3.2 Особливості бар'єрів у встановленні емоційних контактів у працівників жіночої та чоловічої статі

Особливості бар'єрів у встановленні емоційних контактів опитуваних були досліджені за допомогою методики В. Бойко. В таблиці 3.4 приведені порівняльні результати чоловіків та жінок, отримані за даною методикою:

Таблиця 3.4 Особливості бар'єрів у встановленні емоційних контактів у працівників ОВС, Х ± σ бали

Як видно із таблиці 3.4 для працівників чоловічої статі найбільш характерними бар'єрами у встановленні емоційних контактів є неадекватні емоційні прояви, можемо побачити з середніх показників (2,10 ± 0,83) та домінування негативних емоцій (1,26 ± 0,96). Менш характерним для них бар'єром є невміння дозувати емоції (0,71 ± 0,78). Це свідчить про те, що чоловікам найбільше заважають встановлювати емоційні контакти з людьми неадекватні емоційні прояви та негативний емоційний фон, але вони здебільшого вміють дозувати власні емоції, проявляють гнучкість в емоційних проявах, бажають сходитися з людьми на емоційній основі.

Для працівників жіночої статі найбільш характерними бар'єрами у встановленні емоційних контактів є неадекватні емоційні прояви, ми може побачити з середніх показників, (3,20 ± 1,32) невміння дозувати емоції (1,50 ± 0,45) та небажання встановлювати емоційних контактів (1,40 ± 1,80). Менш характерними для них є негнучкість емоційних проявів (0,50 ± 0,44) та домінування негативних емоцій (0,75 ± 0,35). Це свідчить про те, що жінки характеризуються позитивним емоційним фоном, проявляють гнучкість в емоційних проявах, але недостатньо дозують емоції, не завжди адекватно їх проявляють та не схильні сходитися з людьми на емоційній основі.

Особливості показників емоційних бар'єрів у спілкуванні у працівників ОВС представлені на рис. 3.5.

Рис 3.5. Особливості емоційних бар'єрів у спілкуванні працівників чоловічої та жіночої статі, бали

Статистично достовірні розбіжності між групами були виявлені тільки по показнику домінування негативних емоцій. Так, працівники жіночої статі більшою мірою проявляють позитивні емоції в спілкуванні, ніж працівники чоловічої статі (0,75 ± 0,35 < 1,26 ± 0,96, р=0,05). Слід також відмітити, що сума середніх показників у жінок перевищує 13 балів (14,86 балів у чоловіків та 20,85 балів у жінок), що за даними автора методики свідчить про те, що емоції у жінок утруднюють встановлення контактів з людьми, і вказує на наявність дезорганізуючого стану або типових неадекватних емоційних реакцій. На нашу думку, це являється непрямим підтвердженням наявності емоційного вигорання у працівників жіночої статі ОВС.

3.3 Діагностика схильності до немотивованої тривоги

Для визначення немотивованої тривоги у працівників ОВС, була застосована експрес-діагностика схильності до немотивованої тривоги (В.В. Бойко).

В таблиці 3.5 приведені порівняльні результати чоловіків та жінок, отримані за даною методикою:

Таблиця 3.5 Схильність до немотивованої тривоги у працівників ОВС, чоловічої та жіночої статі Х ± σ балів.

Як ми бачемо із таблиці 3.5. що у жінок немотивована тривожність, знаходиться на низькому рівні, можна сказати, що тривога відсутня. Середні показники чоловіків, немотивовної тривоги, теж на низькому рівні. У працівників жіночої та чоловічої статі, немотивована тривога не відрізняється, тобто однакові рівні, як у чоловіків, так і у жінок. Можна припустити, що у працівників ОВС, якщо високий рівень емоційного вигорання, то в професійній діяльності працівників може проявлятися високий рівень тривожності. У наших працівників емоційне вигорання тільки формується, або навіть ще не сформоване, то й тривожність невиявлена, як в чоловіків так і в жінок, це можна побачити з таблиці 3.5. У працівників оргінів внутрішніх справ немотивована тривога не проявляється в ощущение беспомощности, неуверенности в себе, общей дезорганизации деятельности, нарушается направленность, в продуктивности деятельности, снижается порог восприятия тобто. Можна припустити, що в чоловіків та жінок механизмов защиты знаходяться на високомурівні таки як - вытиснение, замещение, рационализация и проэкция.

.4 Особливості взаємозв'язку емоційних бар'єрів у спілкуванні та немотивованої тривоги з емоційним вигорянням у працівників ОВС

Можна припустити, що проблеми в спілкуванні у працівників ОВС не пов'язані з емоційним вигорянням, тобто що емоційне вигоряння є усвідомлюваною проблемою для співробітників, і вони намагаються раціонально з нею боротися.

Таким чином, були отримані спірні результати: з одного боку, у жінок більшою мірою виражені симптоми емоційного вигоряння і емоційні бар'єри в спілкуванні, ніж у працівників чоловічої статі. Тобто не емоційне вигоряння, а щось інше обумовлює утруднення комунікації у працівників ОВС.

Можна припустити те, що тривожність є фактором емоційного вигорання, але з таблиці 3.5, ми можемо побачити, що немотивована тривога у працівників органів внутрішніх справ на низькому рівні. Немотивована тривога як у жінок так і в чоловіків не відрізняється.

Таким чином виникнення емоційного вигорання у працівників ОВС в залежній мірі не залежить від проявів тривожності.

.5 Гендерні особливості емоційного вигорання працівників ОВС

Емоційне вигоряння в досліджуваній вибірці мало розвинене. Так, у чоловіків в стадії формування знаходиться фаза резистенції, а у жінок працівників - фази напруження та резистенції. Можливо це пов‘язано із невеликим стажем роботи досліджуваних.

Структура фаз емоційного вигоряння суттєво не розрізняється у жінок та чоловіків. На нашу думку, для працівників ОВС характерний розвиток емоційного вигоряння як усвідомлюваного та контрольованого явища, тому що до складу синдрому здебільшого входять ті симптоми, що більшою мірою усвідомлюються.

Так, ведучими симптомами емоційного вигоряння для працівників обох груп є:

-        в фазі напруження: переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою.

-        в фазі резистенції: вибіркове емоційне реагування, редукція професійних обов‘язків.

         в фазі виснаження: емоційний дефіцит, емоційна відстороненість.

В групі чоловіків достовірно більше розвинений симптом вибіркового емоційного реагування. В групі жінок більшою мірою розвинені симптоми редукції професійних обов‘язків, деперсоналізації (емоційної відстороненості). На нашу думку, це обумовлено тим, що діяльність чоловіків більш нормативно-регламентована, тому відбувається виключення емоційного реагування в процесуально-важливих ситуаціях діяльності. Для жінок служба більше представляється своєрідною творчістю, тому і відбувається редукція професійних обов‘язків, а деперсоналізація обумовлена частотою попадання в небезпечні, емоційно-напружені ситуації, в яких прояви емоцій можливо призводять до негативних наслідків.

У працівників жіночої статі виразність симптомів у всіх фазах вища, ніж у чоловіків, тобто жінки більшою мірою емоційно вигоряють на службі.

ВИСНОВКИ

Проведене нами дослідження особливостей емоційного вигорання у працівників ОВС дозволяє сформувати низку висновків:

Синдром «вигорання» - складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження, виражається в депресивному стані, почутті утоми й спустошеності, недоліку енергії й ентузіазму, втраті здатності бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно себе, роботи й життя взагалі. У працівника, що зазнає синдром емоційного «вигорання», з'являються різні симптоми фізичних нездужань, головний біль, безсоння, втрата апетиту або схильність до переїдання, зловживанню заспокійливими або збудливими засобами.

Структура фаз емоційного вигорання суттєво не розрізняється у працівників жіночої та чоловічої статі. На нашу думку, у структурі синдрому емоційного вигорання у працівників ОВС домінують симптоми, які здебільш усвідомлюються, що на нашу думку свідчить на користь розвитку емоційного вигорання, як свідомого стилю життя та поведінки, який відіграє захисну роль.

Емоційні бар'єри утруднюють спілкування в обох досліджуваних групах, що вказує на наявність дезорганізуючого стану у опитуваних або наявність в них типових неадекватних емоційних реакцій. Домінуючим емоційним бар'єром в обох групах є неадекватні емоційні прояви. Це свідчить про шаблонність реагування працівників ОВС на емоціогенні ситуації, і опосередковано - про сформованість у них індивідуального стилю поведінки в емоційно-напружених ситуаціях. У чоловіків достовірно вищим виявився показник домінування негативних емоцій в спілкуванні. В обох групах наявні емоційні бар’єри, що утруднюють спілкування. Сумарний показник емоційних бар'єрів в спілкуванні вищий у жінок.

У працівників ОВС з високим рівнем «вигорання» має місце тенденція негативного відношення до роботи і до себе. Розвивається алекситемія, неможливість висловити словами свої відчуття, завжди пов'язане із тривогою. У працівників органів внутрішніх справ емоційне вигорання тільки починає формуватися, або навіть ще не формується, можливо припустити те, що, немотивована тривога не впливає на емоційне вигорання, а впливають інші фактори.

Таким чином, ми отримали досить дискусійні результати, які підтверджують необхідність подальшого дослідження особливостей емоційного вигорання у працівників ОВС.

Список використаної літератури

1.       Водопьянова Н.Е. Синдром «психического выгорания» в коммуникативных проффессиях / Г.С. Никифорова. - СП. - 2000. - 173 с.

2.       Орел В.Е. Феномен «Вигораня» в зарубежной психологи: эмперические исследования и перспективы / В.Е.Орел. Психологический журнал. // - № 1. - 2001. - 156 с.

.        Водопьянова Н.Е. Провесиональное выгорание и ресурсы его преодаления / Г.С. Никифорова. // Психология здоров’я СПб: Питер, - № 13.- 2000. - 159с.

.        Выготский Л.С. Педагогическая психология./ Л.С Выготский. - М., Педагогика, 1991. - 656 с.

.        Изард К. Э. Психология эмоций / К. Э. Изард. - СПб: Питер, 1999. - 464 с.

.        Ильин Е.П. Эмоции и чувства / Е.П. Ильин. - ПИТЕР, С.-Петербург, 2002. - 221 с.

.        Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других / В.В. Бойко. - М.: Наука, 1996. - 154 с

.        Козлов В.Н. Физиология и психология труда. Научные основы оценки тяжести и напряженности труда / В.Н. Козлов - Саратов, - 1984. - 220 с.

.        Лавриненко А.В. Правовая и социальная защита работников органов внутренних дел Украины / А.В. Лавриненко. - Харьков, - 1996г. - 590 с

.        Макаревич Р.А. Влияние психологической напряженности на процесс общения / Р.А. Макаревич // Психология вчителя - М, - № 9. 1989. - 211 с.

.        Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. - М. - 1996. - 394 с.

.        Маслач К. Профессиональное выгорание: как люди справляются / К. Маслач - М. - 1995. - 396 с.

.        Наенко Н.И. Психическая напряженность / Н.И. Наенко. - М, 1976. - 344с.

.        Орел В.Э., Феномен "выгорания" в зарубежной психологии. Эмпирические исследования / В.Э. Орел // Психологический журнал. №6 -2001. - 161 с.

.        Практическая психодиагностика методика и тесты: учебное пособие. / - Самара: Издательство Дом "Бахри", - 1998. - 372 с.

.        Боровикова С.А. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / С.А. Боровикова. // Психологический журнал № 7. - 1995. - 115 с.

.        Ярошевский М.Г. Психологический словарь / Общ. Правитель М.Г. Ярошевский А.В., Петровского. - 1990, - 890с.

.        Петровский А.В Психология словарь / М.Г. Ярошевский, А.В Петровский. - Второе издание исправленное и дополнине. М.: предвидя, 1990.- 494с.

.        Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты / Д.Я. Райгородский. - «БАХРАМ, - М» - 2002. - 667 с.

.        Лаврененко И.М. Роли и функции социальных работников. Профессиональная деятельность социального работника: содержание и функции / И.С. Мещанкина - М, 1993. - 405 с.

.        Рубинштейн С.П. Основы общей психологии. / С.П. Рубинштейн - СПб.: Питер, 1999г. - 720 с.

.        Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / Е. В. Сидоренко. - СПб.: Речь, 2002. - 254 с.

.        Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы розвитку / Л.В. Топчий. -М, 1997. - 252с.

.        Синдром сгорания. Защитные механизми. - Меры профилактики / / Вестник РАТЕПП .- 1995. - 401с.

.        Трунов Д.Г. "Синдром сгорания": позитивный подход к проблеме. Журнал практического психолога // Трунов Д.Г. 1998. - 193с.

.        Водопьянова Н.Е. Синдром сгорания, диагностика и профилактика / - Старченкова Е.С. - СПб.: Питер, 2005. - 336с.

.        Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г.Маклаков. - СПб.: Питер, 2000. - 592с.

.        Моцкин Ю.В. Психологические основы профилактики перенапряжения / Моцкин Ю.В., А.И. Киколов, В.И. Тихоревський - М, 1987. - 423с.

.        Крылова А.А. Психологические проблемы самореализации личности / А.А.-Коростылева. - СПб.: Питер, 1997. - 240с.

30.           Филиппова Г.П. Личностно-профессиональные особенности рабитника органов внутренних дел / Филиппова Г.П. - 2000. - 141 с.

31.     Форманюк Т.В. Синдром "эмоционального сгорания" как показатель профессиональной дезадаптации. "Вопросы психологии"/ Т.В. Форманюк. - 1994. - 595с.

.        Чернис К. "Профессиональное выгорание: беспокойство за работников разних сфер" / К. Чернис. - СПб.: Питер, - 2003. - 791с.

.        Холмогорова А.Б. Принципы и возникновение эмоционального выгорания / Холмогорова А.Б., Гаранян Н.Г. - 1990. - 297с.

.        Юдчиц Ю.А. К проблеме профессиональной деформации / Ю.А. Юдчиц. - 1998. - 719с.

35.     Романова Е.С. Механизмы психологической защиты. Генезис / Л.Р Гребенников. - М.: Прогресс, 2000. - 396с.

36.     Головин С.Ю. Словарь-психолога практика / С.Ю. Головин. - 2-изд., переработ. и доп. - М.: Харвест, 2005. - 976с.

37.     Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / Р.Кочюнас. - М.: Академический проект, 2000. - 240с.

.        Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. - СПб.: Питер, 2000. - 592 с.

39.     Філіппова Г.П. Особово-професійні особливості рабітника органів внутрішніх справ // Працівник органів внутрішніх справ. - №1. - 2000. - 141 с.

.        Боровікова С.А., Психологічне забезпечення професійної деятельности / С.А. Боровікова // Психологічний журнал. - №06 - - 1985. - 125с.