Видатні українські гравери
План
Вступ
1.
Тарасевич Олександр - визначний мідеритник й офортист
2.
Леонтій Тарасевич
3.
Іван Щирський - визначний гравер на міді доби бароко
4.
Левицький (Ніс) Григорій Кирилович
5.
Мігура Іван Детесович - визначний український гравер кінця XVII - початку XVIII
ст
6.
Творчість Никодима Зубрицького
Висновок
Список
використаної літератури
Вступ
Основоположником української школи граверства був Олександр
Тарасевич (бл. 1640-1727) - найвидатніший митець мідериту й офорту в усій
Східній Європі, автор портретів королів та інших знатних осіб, а також
ілюстрацій, релігійних образів тощо. До його школи належали: Д. Галаховський -
портретист гетьмана Мазепи, Л. Тарасевич - автор портрета І. Мазепи, І.
Стрельбицький, І. Щирський, 3. Самойлович та цілий ряд граверів по дереву: М.
Семенів, Л. Теодор, А. Тит та інші. Окреме місце серед них посідав Іван Мигура
(1704-1772), що сполучав своєрідний стиль з елементами народного мистецтва.
Українська граверська школа доби Мазепи, як і в XVII ст.,
сягала своїм впливом Польщі, Аитви, Білорусії, Молдови й Валахії, та найбільше
Росії, куди українці виїздили на короткий час або працювали там постійно М.
Карповський, Г. Тепчегорський, І. Стекловський та інші.
Після 1709 р. почався занепад граверства, яке почало
відроджуватися в З0-40-х роках XVIII ст. Найбільшим осередком його був Київ, де
працювало до 50 граверів на чолі з Аверкієм Козачковським та Григорієм
Левицьким (бл. І697 - 1769) - найвизначнішим українським гравером XVII.,
автором видатних «тезисів», з яких найкращим є зображення, присвячене
Київському митрополитові Р. Заборовському. У Львові продуктивними мідеритниками
були І. Филипович, а також Т. Корнахольський, І. Вишловський, М. Фуглевич, Т.
Троцкевич.
З середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві, де в
гравюрах поряд із потужними західними впливами зберігається народна
орнаментика. Найкращі почаєвські гравери Й. та А. Гогемські і Т. Стрельбицький.
З кінця XVIII ст. поширилось поимітивне популярне граверство
на окремих аркушах. Головні осередки: Київ, Львів, Почаїв, Унів, Борзен-ський
повіт на Чернігівщині.
1. Тарасевич Олександр - визначний мідеритник й
офортист
Тарасевич Олександр,
у чернецтві Антоній (близько 1650
<#"452564.files/image001.gif"> <#"452564.files/image002.gif">
Рис. 2.1. Голіцин Василь Васильович - князь. Гравюра Леонтія
Тарасевича. Початок 1680-х рр
Рис. 2.3. Богоматір
Азовська
<#"452564.files/image005.gif">
Рис. 3.1. Тезис
Щирського присвячений ректору Київської Академії
<#"452564.files/image006.gif">
Рис. Портрет Г. Левицького. Художник Д. Левицький
5. Мігура Іван Детесович - визначний український гравер кінця
XVII - початку XVIII ст
Мігура (Мигура) Іван Детесович (в чернецтві - Іларіон, роки
життя невідомі) - визначний український гравер кінця XVII ст.- початку XVIII
ст.
Навчався в
Києво-Могилянській Колегії
<#"452564.files/image007.gif">
Рис. 5.1 Гравюра на честь Івана Мазепи. Художник І. Мігура,
1706р
6.
Творчість Никодима Зубрицького
Творчий
спадок видатного українського гравера і рисувальника Никодима Зубрицького
налічує більше чотирьохсот творів . Це книжкові ілюстрації, різні типи прикрас,
естампи, які виконані технікою ксилографії, мідериту та офорту. Життя і
діяльність Н. Зубрицького припадають на рубіж ХVІІ-ХVІІІ століть. В історії
українського мистецтва цей період посідає особливе місце. Він позначений
розквітом стилю бароко, самобутній варіант якого був створений в Україні
спільними зусиллями архітекторів, скульпторів, живописців, графіків.
Збереглося дуже мало свідчень, які б належною мірою проливали
світло на життєвий шлях видатного гравера і рисувальника Никодима Зубрицького.
На сьогоднішній день не збереглося архівних документів, які б засвідчили час і
місце народження митця, його походження. Існує тільки версія І. Крип’якевича,
що Н. Зубрицький міг бути вихідцем з Галичини. Таке припущення науковець зробив
на основі співзвучності прізвища гравера з назвами селищ Зубря та Зубрці, що на
Львівщині. Протягом життя Н. Зубрицький буде перебувати в багатьох монастирях
України: в Крехівському, Унівському, Львівському, Почаївському, Київському,
Чернігівському. В Києво-Печерській лаврі гравер стане ієромонахом, а закінчить
своє життя 1724 року в Чернігові [7, с. 55].
Найбільш значущим творчим здобутком Н. Зубрицького став цикл
гравюр до філософсько-моралістичного твору “Ифіка ієрополітика...” Це
ілюстроване 67-ма гравюрами видання акумулювало в собі цілий комплекс
моральних, філософських та релігійних настанов, якими послуговувалося тогочасне
суспільство. Воно призначалося для духівництва, “заменяя ему руководства в
затруднительных случаях пасторской практики”. “Ифіка...” відноситься до так
званої “емблематичної літератури”, яка набула особливого поширення з XVI ст. в
країнах Західної Європи.
Ілюстрував “Ифіку...” Никодим Зубрицький, але він також, як і
автори віршованого тексту, не пішов шляхом сліпого копіювання. Гравер творчо
переосмислив зразки західних гравюр, сюжети яких були запозичені з античної
історії, міфології, Біблії, суттєво доповнивши їх образами вітчизняної
літератури (“Нове небо”, “Ключ розумінія” І. Галятовського, “Патерик
Печерський” 1661 р.) та українського фольклору. “Ифіка...” була видана на честь
гетьмана Скоропадського, у зв’язку з чим на звороті титулу бачимо герб родини
Скоропадських, виконаний у техніці ксилографії. Під ним - панегірична присвята
гетьманові на декілька сторінок. Далі йдуть графічні зображення з
пояснювальними силабічними віршами.
У графічному циклі “Ифіки...” простежується кілька тематичних
ліній. Наприклад, тему моральних цінностей розкриває ряд гравюр: “Стидіниє”, де
зображено дівчину, що закриває обличчя серпанком. На гравюрі “Дружество”
відтворено два крилатих серця. На гравюрі “Щедрість” бачимо джерело води. Тут
людська риса характеру порівнюється з джерелом. Доводиться думка, що
матеріальний статок щедрої людини ніколи не зменшиться, як і вода в джерелі.
Далі “Ифіка...” розвиває тему прославлення освіти і вченості в гравюрах
“Академія” і “Книг чтеніє”. Темі картання суспільних вад присвячені гравюри
“Хищение”, “Зависть”, “Осужденіє”. Остання з них ілюструє біблійну притчу про
людину, яка бачить в оці ближнього соломинку, а в своєму і колоди не помічає.
Про вимоги підкорення владі йдеться в гравюрах “Подчиненіє властям” і
“Властелин благоугодный”. В мідериті “Властелин благоугодный” відповідальний
володар порівнюється з вожаком журавлів, який чатує спокійний сон усієї зграї.
Тему взаємної любові батьків і дітей відтворено у гравюрах “Любовь родителей”,
“Почитание родителей”, ”Воздаяние родителям”. У мідериті “Любовь родителей” Н.
Зубрицький вдало змальовує епізод грецького міфу про царя Егея, який, побачивши
на кораблях чорні вітрила, в розпачі кинувся в море. Любов до Бога Н.
Зубрицький ілюструє гравюрами “Любовь к Богу”, “Чин любви к Богу”, “Благодать
Божа”. На одній з них (“Чин любви к Богу”) відтворено ангела, що тримає в руках
полум’яніюче серце.
Гравюри “Ифіки...” цікаві ще й тим, що в них Н. Зубрицький
застосував змішану техніку виконання. Він поєднав роботу штихелем з офортом.
Таке комбінування двох технік надало можливість граверові проробити найменші
елементи гравюр. Однак Н. Зубрицький не зупинився на детальній проробці
обсягів, а вільною, дещо грубуватою, часом переривчастою лінією побудував
виразні композиції, від чого його мідерити стали схожими на ксилогравюри.
Високий професіоналізм та вміння Н. Зубрицького органічно
поєднувати західні тенденції з національними особливостями справили значний
вплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва. Одна з
іконографій автора зображена нижче на рис.6.1.
Рис. 6.1 Іконографія присвячена великомучениці Катерині.Автор
Н.Зубрицький
Висновок
В період українського бароко, особливо за часів І. Мазепи,
величезного розвитку набуло граверство. Крім ілюстрацій у книжках була
поширеною гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу й
шовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного і культурного життя,
козацькій старшині. Жанри - академічні «тезиси», портрети, архітектурні мотиви,
плани міст тощо, а в XX ст. українські майстри графіки та гравюри можуть
похвалитися винятковими талантами; українське графічне та гравірувальне
мистецтво імпонує Західній Європі та Америці, здобуваючи в цій галузі для
українського мистецтва визнання й поважну славу.
Список використаної літератури
1. Крип’якевич
І. Причинки до словника українських граверів Бібліол. вісті. 2006. - № 4. - C.
35-37.
2. Нарбут
Г. Посмертна виставка творів. - К.: Либідь, 2006. - С. 205-209.
4. Січинський
В. Історія українського граверства 16 - 18 століття. - Львів: Думка, 2007. - С.
125.
5. Логвин Г. З глибин.
Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVІІІ ст. - К.: Дніпро, 2002. - С. 316.
6. Почаїв //
Енциклопедія українознавства.- Т.6. - Львів: Вид. Наук. т-ва ім. Т.Г. Шевченка,
2006. - С. 2287-2289.
7. Янко М.Т. Топонімічний
словник-довідник України. - К.: Школа, 2003. - 180 с.