Історіографія політико-економічної системи СРСР
Проблеми економічного реформування в СРСР завжди викликали підвищений інтерес російських істориків, які прагнули зрозуміти характер еволюції курсу країни. Радянський період історіографії хронологічно обмежується 1991 р. і характеризується пануванням в історичній науці марксистсько-ленінської методології дослідження і жорстким контролем партійного апарату над роботою істориків. Новий період у розвитку історіографії характеризується кардинальними змінами, що відбулися як у вітчизняній історичній науці, так і у державі в цілому. У 1990-і рр.. з'являються монографії та статті, в яких аналізуються як позитивні, так і негативні наслідки реформування економічної моделі розвиненого соціалізму. Їх автори сходяться в тому, що реформи середини 1960-х - 1980-х рр.. не змінили суті процесу функціонування народного господарства: змінивши форму, вони не змінили колишню систему.
У пострадянський період на новий щабель піднімаються дослідження економічної історії СРСР. Яскравим прикладом цього є монографія Ю.В. Аксютіна і О.В. Волобуєва «ХХ съезд КПСС: новации и догмы», яка виходить в 1991 р. Також показова в цьому сенсі монографія В.А. May «Экономика и власть. Политическая история экономической реформы в России, 1985-1994 гг..». Праця В.К. Гусєва «Эпоха реформ» є спробою осмислити історичний досвід економічних перетворень середини 1960-х рр..
Істотний масив публікацій в цей період був присвячений політичній історії Радянського Союзу. Їх авторами стали як видатні історики, так і політичні діячі СРСР - М.К. Байбаков, В.І. Болдін, В.І. Воротніков, В.В. Гришин та ін. Автори з опорою на раніше недоступні дослідникам архівні матеріали і мемуари розглянули багато проблем в новому світлі. Економічним реформам середини 1960-х рр.. при цьому надавалося особливе значення, оскільки вони виходили за рамки загальної логіки економічного розвитку країни.
Відмінна риса розвитку історіографії 1990-х рр.. полягає в тому, що історики із залученням нових даних прагнули висвітлити найрізноманітніші приватні аспекти економічної політики СРСР в 1960-і рр..: від введення госпрозрахунку, до державного управління окремими галузями народного господарства. Втім, у цей період створювалися і узагальнюючі роботи. Ю.Н. Афанасьєву і В.С. Лельчук вдалося показати, що економічні рішення в значній мірі залежали від ідеологічного курсу, який залишався практично незмінним. Особливе місце в історіографії новітнього періоду займає монографія Г.І. Ханіна «Динамика экономического развития СССР», присвячена економічним перетворенням в СРСР у 1960-1980-і рр..
В кінці 1990-х років в історіографії з'являється тенденція панорамного зображення еволюції радянської політико-економічної системи. Цей підхід у дослідженні проявляється в монографії Р.Г. Піхоя «Советский Союз: история власти. 1945-1991 гг.», в якій показані основоположні принципи функціонування радянської економіки.
Справжній прорив у дослідженні теми стався на початку XXI століття, коли з'явилася можливість зіставити проекти перетворень 1960-1980-х рр.. з концепцією і результатами ринкових реформ 1990-х років. Це роботи російських вчених А.Г. Агаджаняна, В.К. Дриндіна, М.В. Ульянової, Л.М. Лазаревої. Разом з тим для більшості сучасних авторів характерно надмірно критичне ставлення до історичного минулого, що, природно, знижує науковий рівень їхніх праць, не дає можливість наблизиться до історичної правди, ускладнює зробити правильні висновки і винести уроки.
Підводячи підсумки історіографічного огляду російської сучасної літератури, слід зазначити, що економічні реформи в СРСР у 1960-1980-і рр.., незважаючи на свою актуальність і очевидне історичне значення, так і не стали об'єктом пильної уваги російських вчених і економістів. На даний момент в історичній науці відсутні дослідження, які розглядають цей феномен у всьому його різноманітті і взаємозв'язку з іншими явищами і процесами, що відбувалися в СРСР у розглянутий період.
історіографія радянський економічний