Ідейні витоки українського націоналізму в Наддніпрянщині у ХІХ - на початку ХХ століття
Ідейні витоки українського націоналізму в Наддніпрянщині у ХІХ - на початку ХХ століття
Акименко К.В.
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди
Анотація
У статті аналізуються історичні умови та ідейні витоки українського націоналізму в Наддніпрянській Україні. Визначені та охарактеризовані етапи виникнення націоналістичних ідей: академічний, культурницький, політичний. Аналізується процес формування національної ідеї в середовищі української інтелігенції протягом ХІХ століття та її трансформація в цілісну ідеологічну концепцію на початку ХХ століття. Окрему увагу приділено ролі Миколи Міхновського у кристалізації націоналістичної думки і перенесення її у політичну площину.
Ключові слова: націоналізм, Наддніпрянщина, національна ідея, Братство тарасівців, Микола Міхновський.
український націоналізм наддніпрянський ідейний
Постановка проблеми
У сучасних умовах, коли в Україні відбувається формування політичної нації, а питання українського націоналізму знайшли новий ракурс в суспільній думці та політичних процесах, питання ідейних витоків, особливостей формування та поширення українського націоналізму набувають особливої актуальності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Незважаючи на значну актуальність, тема ідейних витоків українського націоналізму в Наддніпрянщині не була предметом спеціального вивчення. Єдиний системний виклад теорії українського націоналізму подає Г. Касьянов, в роботах якого було здійснено спробу розкрити обставини та процеси, які привели до виникнення націоналістичних ідей. Проблеми формування та ґенези українського націоналізму частково висвітлювали у своїх працях В. Іванишин [4], С. Наумов [9], Р. Шпорлюк [11], Б. Червак. Опосередковано висвітлювали питання ідейних витоків українського націоналізму науковці, які займалися проблемами націотворення, здійснювали біографічні дослідження теоретиків та ідейних прихильників націоналізму, а також розглядали становлення та формування ідейного підгрунтя перших українських партій самостійницького спрямування, зокрема, О. Голубуцький [1], С. Єкельчик та М. Козловець.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми
Тематиці українського націоналізму присвячена велика кількість праць, проте питання ідейних витоків та його становлення майже не висвітлене. Це пояснюється тим, що дослідники концентрують увагу на найбільш дискусійних питаннях та аналізують чітко сформульовані ідейні концепції. Проблема виникнення українського націоналізму та етапи, що передували його оформленню у цілісну концепцію, так і не стали предметом грунтовної аналітики.
Мета статті
Метою роботи є аналіз історичних умов, регіональних особливостей та ідейних витоків українського націоналізму в Наддніпрянській Україні протягом ХІХ - на початку ХХ ст.
Виклад основного матеріалу
Поняття націоналізм обєднує в собі розмаїття суспільно-політичних явищ та характеризується багатоаспектністю. Тому варто зазначити, що для кожного історичного етапу можливе різне тлумачення цього явища: це і тип світогляду, національна самосвідомість та відданість нації, і процес формування національної держави, і доктрина чи ідеологія, яка стає основою для соціально-політичного руху за досягнення цілей нації, зокрема й незалежності. Говорячи про український націоналізм, Г. Касьянов визначає його передусім як форму колективної свідомості, як політичну доктрину (політичну ідеологію) і, зрештою - як політичний рух. У загальному плані український націоналізм - це світогляд, центральним елементом якого є визнання незаперечності, природності права на існування та легітимності націй загалом і української нації зокрема. Український націоналізм - це одночасно світоглядна система й певний історичний етап в розвитку людства, це й шлях до модерності, й спосіб самозахисту від зовнішньої експансії (політичної, культурної, економічної тощо) [5, с. 308].
Початок формування українського націоналізму в Наддніпрянській Україні припадає на початок ХІХ ст. Тривале існування як частини Російської імперії, фактично колоніальне становище призвело до розбалансування соціальної структури, асиміляції провідних класів, відсутності досвіду самостійної політичної діяльності, низького статусу української мови, яка є важливим елементом національної свідомості. З іншого боку, конфліктний фактор та політика переслідувань української мови і культури могли сприяти утвердженню національної свідомості, тобто спрацював закон дії та протидії, за яким тиск має аналогічну реакцію.
Ідеї Французької революції, поширення західноєвропейського романтизму та зацікавлення ідеями Йогана Гердера щодо значення національної мови і фольклору, увага до етнічної культури селянства, наголошення на унікальності культурних проявів кожного етносу дали початок концепціям національної самобутності. Чутливість до таких впливів стимулювала інтелігенцію досліджувати неповторні елементи етнічної спільності. Перші роботи на історичну тематику виникли після того, як в 1800 р. Імперська геральдична канцелярія почала вимагати обгрунтування статусу дворянина у нащадків козацької старшини. Деякі її представники, зокрема Т. Калинський, Р. Маркевич, В. Полетика, Ф. Туманський, зібравши документи, написали декілька статей про високий статус свого роду. Конфлікт був вичерпаний, проте частина дворян не втратила цікавості до історичних досліджень. Так були створені «Історія Малоросії» Д. Бан- тиш-Каменського та «Історія Русів», які висвітлили історичний досвід українського народу, викликали почуття спільності, обгрунтовували окремішність українського етносу. Також важливим чинником для кристалізації національної ідеї стало вивчення фольклору. Звернення до культури простого народу втілилися у роботі М. Максимовича «Малороссийские народные песни», М. Цертелєва «Попытка собрания малороссийских песен», а Й. Бодянський присвятив свою кандидатську дисертацію порівняльному аналізу російських і українських народних пісень. Безперечно, така діяльність вплинула на поглиблення відмежування українців від сусідніх етносів та окреслення етнічних територіальних меж. Описані події можна виокремити як період наукового зацікавлення або академічний етап виникнення націоналізму, під час якого формуються соціально-психологічні та історичні основи національного відродження.
Після розгрому товариства ідейним наступником виступив громадівський рух, який зосередив увагу на просвітництві народу. Його діячі науково обгрунтовували самобутність українців. Зокрема, М. Костомаров у працях «Мысли о федеративном начале Руси», «Две русские народности», «Черты народной южнорусской истории» довів окремішність українського народу та визначив відмінності між сусідніми етносами. Подібні погляди висловлював і В. Антонович у статті «Три національні типи народні» та у книзі «Про козацькі часи України».
Піднесення українського національного руху втілилося у створення журналу «Основа», на сторінках якого аналізувалася теза про відмінність українців, росіян і поляків, зокрема, у працях М. Костомарова «Правда Москвичам о Руси» и «Правда полякам о Руси». Часопис «Основа» поєднував два завдання - просвітницько-інформаційне та національно-мовна ідентифікація. Таким чином, у 40-60-х рр. ХІХ ст. українська інтелігенція спиралася на романтичний націоналізм,який втілився у конкретні ідейні конструкції, що поширювались серед освіченого населення і сприяли його націоналізації.
Виникнення нового бачення української державності повязано з діяльністю «Громади» та, в першу чергу, із інтелектуальним доробком М. Драгоманова. Його заслугою було розширення ідеологічних обріїв української інтелігенції, яку він спонукав вийти за межі культурницької діяльності. Незважаючи на федералістські, автономістські погляди М. Драгоманов визначав Україну як політичний, національно-культурний та соціально-економічний субєкт, рівний у правах з іншими федеративними одиницями. На його думку, Україна не була готова до створення незалежної держави, проте він стимулював діяльність провідних діячів українського руху до роботи в цьому напрямку: «Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України і її народу... Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною» [3, с. 349]. Таким чином, ідеї М. Драгоманова засвідчили остаточний перехід від ідей романтизму до раціонального самоусвідомлення в національному аспекті.
Модернізаційні процеси в Російській імперії, невідповідність системи владної моделі суспільному розвитку призвели до зростання революційного руху та значної політизації громадськості. З 80-х рр. ХІХ ст. прослідковується цікава тенденція: незважаючи на заборону легальної політичної діяльності, проявляється схильність до ідеологізації політики, виникають нелегальні політичні організації. В цей час основою українського руху стало нове покоління діячів, яке вже не потребувало доведення своєї українськості і обгрунтування окремішності українського етносу.
Протягом 90-х рр. ХІХ ст. відбувався пошук нових організаційних форм визвольного руху, що призвело до виникнення національних обєднань з виразною політичною спрямованістю, які стали перехідним етапом до утворення перших українських партій, зокрема й націоналістичного спрямування. Перш за все маємо на увазі «Братство тарасівців». Варто зазначити, що про націоналізм членів організації можна говорити лише в широкому розумінні слова - маючи на увазі, що вони виступали в інтересах української нації, а не окремих соціальних груп, а національне питання та національно-визвольна боротьба була для них головним пріоритетом і витісняли соціально-економічні проблеми.
Програмний документ тарасівців «Символ віри молодих українців» відображає прихильність авторів до політичного розвязання українського питання на автономістсько-федералістських засадах. Засуджуючи політику Російської імперії, організація ставила за мету перетворення її на демократичну федеративну державу. Такі погляди, на думку С. Наумова, можна пояснити тим, що тарасівці усвідомлювали, що умови для безпосередньої політичної боротьби за визволення України ще не визріли, що необхідний тривалий період плекання національної самосвідомості, підготовки борців за національну справу. «... Ми дбаємо про те, щоб піднести й розворушити на Вкраїні національного духа, відживити і виробити серед інтелігенції й народу національні почуття вкраїнські.», - ці слова «Символу віри» були лейтмотивом практичної діяльності братства [8, с. 57].
Практична реалізація зазначених переконань досягалася демонстрацією особистого прикладу і постійною роботою щодо підвищення культурного рівня населення. На противагу аполітичному культурництву, тарасівці проводили культурно-освітню роботу з метою формування національної свідомості мас, проводили політичну пропаганду, популяризували українську мову, а також розповсюджували твори революційного спрямування та матеріали західноукраїнських часописів. Здійснення таких планів стало можливим завдяки створенню розгалуженої мережі гуртків. Після розгрому харківського осередку активізувався київський гурток, з яким повязують самостійницьку течію, яка вирізнялась на загальному тлі автономістського або аполітичного українського руху. Джерелом та носієм зазначених поглядів став М. Міхновський. Саме з ним повязують трансформацію українського націоналізму з культурницького в політичний. На наш погляд, праця М. Міхновського «Самостійна Україна» стала першим зразком оформлення українського націоналізму в цілісну концепцію, яка була не лише декларацією персональної позиції автора, а й стала ідейною платформою для початкового етапу існування РУП. Важливим аспектом «Самостійної України» став аналіз Переяславської угоди та її професійна юридична характеристика. Висвітлюючи україно-російські відносини через поняття «унія», М. Міхновський обґрунтував вимогу історичного права України на самостійність: «Ся мета - поверненнє нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширеннєм її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституция» [10, с. 157]. Зазначаючи, що «дві окремі держави, цілком незалежні одна від другої щодо свого внутрішнього устрою, схотіли зєднатися для осягнення певних межинародних цілей», автор, фактично, характеризує такий союз як конфедерацію. Таким чином, у брошурі проявився яскравий національно-державницький напрямок, адже, як зазначає
М. Міхновський: «Тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нічим необмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого мате- ряльного гаразду» [10, с. 147].
Саме в брошурі «Самостійна Україна» М. Міх- новський висловив радикальну думку, яку часто називають шовіністичною: «Україна для українців і доки хоч один ворог чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І памятаймо, що слава і побіда - це доля борців за народну справу. Вперед, і нехай кожний із нас памятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ щоб цілий народ не загинув через його необачність» [10, с. 158]. Проте, таку позицію автора можна класифікувати як оборонний, національно-захисний націоналізм. Ідейна лінія «Самостійної України» була продовжена у програмному документі УНП «Десять заповідей УНП», яка була створена М. Міхновським після переходу РУП до соціалістичних поглядів.
У праці «Націоналізм - всесвітня сила» було висвітлено бачення націоналізму як необхідного елементу свідомості українців, а особливо інтелігенції. Автор вважає, що саме націоналістичний світогляд стане основою для руху за виборення незалежної держави: «Націоналізм - це велетенська і непереборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і зявляються до історичного життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обовязки проти чу- жинців-переможців. Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фанатизмом приневолені нації в їх боротьбі за свободу» [10, с. 159].
Таким чином, М. Міхновський став творцем першої цілісної концепції українського націоналізму, поставив ідею національно визволення як проблему першочергового вирішення та надав українському націоналістичному рухові організованих форм.
Висновки
З початку ХІХ до ХХ ст. український націоналізм в Наддніпрянській Україні пройшов еволюцію від усвідомлення належності до української нації, через формування світоглядної системи й способу самозахисту від зовнішньої культурно-політичної експансії, до виникнення ідеології і соціально-політичного руху, що мали на меті досягнення цілей нації, першочергово незалежності. Поступова кристалізація націоналізму зумовила перетворення української етнічної, культурної спільноти на політичну.
Список літератури
1.Голобуцький О. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця XIX - початку XX століття: дослідження / О. Голобуцький, В. Кулик; ред. Л. Білик. - К.: Смолоскип, 1996. - 124 с.
2.Дорот І. Трансформації націоналістичної ідеології в першій половині ХХ ст. / І. Дорот // Український історичний журнал. - К., 2001. - № 6. - С. 110.
3.Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні статті: в 2-х т. / М.П. Драгоманов. - К.: Наукова думка, 1970. - Т. 2. - 449 с.
4.Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм / В. Іванишин. - Дрогобич: ВФ «Відродження», 1992. - 178 с.
5.Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. - К.: Либідь, 1999. - 352 с.
6.Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ століть: Соціально-політичний портрет / Г.В. Касьянов. - К.: Либідь, 1993. - 176 с.
8.Наумов С.О. Братство тарасівців / С.О. Наумов // Український історичний журнал. - 1999. - № 6. - С. 55-63.
9.Наумов С.О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-і рр. XIX ст. - лютий 1917 р.): Монографія. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - 344 с.
10.Націоналізм: Антологія / Упорядники Олег Проценко, Василь Лісовий. - К.: Смолоскип, 2000. - 872 с.
11.Шпорлюк Р. Формування модерних націй: Україна - Росія - Польща / Пер. з англ. Г. Касьянова, М. Клим- чука, М. Рябчука, Я. Стріхи, Д. Матіяш та Х. Чушак. - К.: Дух і Літера, 2013. - 552 с.