Українська кооперація Польщі в міжвоєнний період: просвітницька та професійна діяльність
Українська кооперація Польщі в міжвоєнний період: просвітницька та професійна діяльність
Усвідомлення завдань кооперації, зумовлених рівнем і потребами національного розвитку української спільноти, в умовах чужоземного поневолення, допомогло західноукраїнським кооператорам знайти адекватні форми діяльності в культурно-освітній сфері. Найголовнішими серед них були видавництво українських книг і кооперативної періодики, бібліотечна справа, організація культурно-освітніх заходів, проведення освітньо-кооперативних курсів, заснування фахових шкіл, матеріальна підтримка національних товариств тощо. Необхідність громадської діяльності кооперативів, спрямованої на захист і розвиток національної культури, виховання національно-свідомих членів суспільства, випливала з ідеологічно-організаційних засад українського кооперативного руху. Так, у збірнику правил та інструкцій, який 1928 р. підготували для членів адміністрації господарсько-споживчих кооперативів службовці Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК), вказувалося, що «кооператив має бути для нашого народу школою культури, добрих звичаїв і громадської моральності» й «у своїй культурній діяльності має служити цілому загалові» [1, 65-67]. «Піклування про щораз вищу культуру» та «піднесення загальних і фахових знань селян», - визначили одним із завдань кооперативних організацій учасники VII Кооперативного зїзду, що відбувся 1932 р. у Львові [2, 9-10].
Аналіз опрацьованих джерел засвідчує, що основи культурно-освітньої діяльності українських кооперативних організацій закладалися одночасно з відродженням системи української кооперації, тобто, принцип поєднання економічної і культурної діяльності починав втілюватися з перших днів існування кооперативних установ. Зокрема, зразковий статут для господарсько-споживчих кооперативів, розроблений 1922 р. Крайовим ревізійним союзом, передбачав, що кооперативи мають «підносити заробітки господарств членів спільним веденням підприємства», а також «підносити культурний рівень своїх членів» [3]. Поєднання господарської та культурно-просвітницької діяльності кооперативів, на переконання Д. Коренця, повністю відповідало завданням українського кооперативного руху. «Метою кооперації, - наголошував він, - має бути співпраця громадян, спрямована не лише на покращення їх матеріального добробуту, але й на захист соціальних, культурно-освітніх потреб, і, врешті-решт, на збереження й духовний розквіт українського соціуму» [4, 262].
Діяльність кооперативних організацій у сфері просвітництва розцінювалася організаторами кооперативного руху не тільки як засіб піднесення культурно-освітнього рівня українського населення, але й як необхідна умова успішного розвитку самої кооперації. Така думка цілком обґрунтована, бо культурна непідготовленість широких мас до сприйняття нових соціально - економічних ідей, безперечно, гальмувала розвиток кооперативного руху. З іншого боку, у населення, обєднаного в кооперативних організаціях, з поліпшенням матеріального добробуту, зростали властиві для людини духовні потреби. А. Кущинський вважав, що «задовольнити ці потреби при допомозі своїх кооперативних організацій» є «льогічним стремлінням скооперованих мас» [5, 187]. Цю ж думку поділяв і Ю. Павликовський [6,37].
Важливою запорукою успішної діяльності українських кооперативних організацій в культурно-освітній сфері стало налагодження співпраці з іншими національними громадськими товариствами, передусім, «Просвітою», «Сільським господарем», «Рідною школою», «Союзом українок» тощо. Їхні завдання в розвязанні національно-культурних проблем у багатьох аспектах збігалися з тими, що стояли перед кооперацією. Ця співпраця була як активною (спільне проведення різних заходів), так і пасивною (надання грошової допомоги). Одним із напрямів просвітницької діяльності кооперативних організацій стало піднесення загальноосвітнього рівня українського населення. На кінець 1920-х рр. 29,2% населення у Львівському воєводстві, 46 - Станіславському, 39,3 - Тернопільському, 68,8 - Волинському, 71 - Поліському залишалися неписьменними, що суттєво гальмувало національно-культурний і економічний розвиток краю [7, 126]. Саме тому при кооперативах створювалися спеціальні гуртки з ліквідації неписьменності. На початку 1927 р. у Г аличині такі гуртки працювали при 26 кооперативах. Крім того, вони фінансово підтримували роботу спеціальних секцій і курсів, створених при первинних осередках «Просвіти» та «Рідної школи». Так, 1937 р. РСУК виділив 300 зл. на курси, організовані «Союзом українок» [8, 674], а, за підрахунками Б. Савчука, в 1933-1938 рр. «Просвітою» і «Рідною школою» у Галичині було організовано 700 таких курсів для 7,6 тис. осіб [9, 57]. Крім цього, кооперативні активісти організовували «науку читання і писання вдома», за принципом: «письменний - навчи неписьменного». У такий спосіб кооператори втілювали в життя клич: «Через грамотність - до національної свідомості, гідності та честі, до сили та слави рідної країни!», під яким 1937 р. підписалися діячі всіх національних установ, на чолі з митрополитом А. Шептицьким.
Проте, слід зауважити, що просвітницька діяльність української кооперації здійснювалася з метою підготовки кваліфікованих кооперативних кадрів. Уже в квітні 1921 р. ця проблема стала предметом обговорення одного із засідань ККОК, на якому прийняли рішення організувати постійно діючі місячні кооперативні курси у Львові [10, 241]. Перший курс навчання (5 травня - 5 червня 1921 р.) прослухали 90 осіб, які «повернулись у свої повіти і пожвавили практичну працю на місцях», а деякі з них «скоро стали провідниками відновленого кооперативного руху» [11, 327]. Курси продовжували працювати впродовж наступних років, проте, «велетенська праця української кооперації вимагала сотень, а то й тисяч свідомих громадсько-кооперативної місії, наскрізь ідейних і фахово добре вишколених людей». Тому Перший крайовий зїзд українських кооператорів, що відбувся у Львові 9-10 червня 1921 р., прийняв рішення про необхідність налагодження чіткої системи кооперативної освіти. Першочерговим завданням у цьому напрямі було визначено проведення союзами українських кооперативів «вишколу кооператорів-організаторів» [12, 19].
Прагнучи надати дієву допомогу в організації кооперативних курсів, Крайовий ревізійний союз восени 1922 р. підготував зразковий статут, за яким вже у жовтні 1922 р. провели перші кооперативні курси у с. Заболотові Станіславського воєводства. Відтоді кооперативні курси почали систематично проводити всі осередки кооперативів. Це добре простежується на прикладі Коломийського ОСК. Так, двохтижневі курси (12 осіб) відбулися у Коломиї в листопаді 1924 р., а в лютому-квітні 1925 р. тут влаштували уже шеститижневі курси (24 особи), в лютому-березні 1926 р. такі ж курси цим ОСК були організовані в Косові (10 осіб), в липні-серпні 1929 р. - у Коршеві Коломийського повіту (18 осіб) [13]. На теренах українських воєводств організація таких курсів здійснювалася за підтримки і під контролем Інспекторату РСУК. Уже в 1928-1929 рр. тільки у Волинському воєводстві відбулися 6 двотижневих, т. зв. «агітаційних» курсів, які прослухали 179 осіб, та 8 місячних курсів для 248 осіб.
Результативність роботи курсів високо оцінювали самі курсанти. 14 грудня 1928 р. дирекція РСУК отримала такий лист-подяку: «Ми, нижче підписані слухачі кооперативних курсів в Ковелі на Волині, шлемо щиру подяку за улаштування курсів і бажаємо РСУК мати великі засоби для улаштовання таких курсів, як наші, щоб ширші кола українського населення, а особливо селяни, могли добути собі освіту в кооперативнім напрямку!» [14, 79].
Проблема організації кооперативних курсів була в центрі уваги зїзду кооперативних інструкторів, скликаного в жовтні 1929 р. у Львові. Учасники зїзду ухвалили програму вдосконалення системи кооперативного просвітництва. Вона передбачала подальше розгортання масової кооперативно-просвітницької роботи за наступною схемою: 1) «для дошколу практикуючих робітників» і їх «кооперативного усвідомлення» у селах влаштовувати тижневі агітаційні курси, т. зв. «школи кооперативної грамоти» (в програму входило навчання основ кооперації, ветеринарії, українознавства); 2) для книговодів, крамарів, справників, скарбників і членів спостережних рад влаштовувати спеціалізовані двохтижневі курси; 3) для підготовки кваліфікованих фахівців - організовувати три - або шестимісячні курси [14, 3]. Кооперативна преса 1930-х рр. рясніла повідомленнями, які свідчать, що практично всі осередки українських кооперативів брали активну участь в кооперативно-просвітницькій діяльності, шляхом організації курсів. Так, 5-26 грудня 1935 р. проведено курс дошколу книговодів у Сокалі; 2-20 грудня - книговодів у Бродах; 18 листопада - 28 грудня - книговодів і крамарів у Рогатині; 16 грудня 1935 р. - 1 лютого 1936 р. - книговодів і крамарів у Станіславі; 6-19 грудня 1938 р. - крамарів у Товстім. Загалом, у 1931-1938 рр. ПСК (ОСК) у селах і містечках краю провели 250 курсів, які прослухали 7457 осіб. Тільки 1938 р. фахову підготовку на таких курсах здобули 3695 осіб [14].
У 1930-х рр. ініціаторами проведення кооперативно-освітніх курсів часто виступали й низові кооперативи. Так, кооператив «Подільська пасічнича спілка» в Тернополі двічі провів півторамісячні пасічницько - садівничі курси, заняття на яких вели кращі знавці цієї справи з товариства «Сільський господар». В організації курсів активну участь брали й місцеві осередки українських громадських організацій. Зокрема 1935 р. господарський курс у Раві Руській організували спільними зусиллями філія «Просвіти» і ПСК. У с. Жабю Станіславського воєводства в організації курсів взяли участь кооператив «Український народний дім», районна молочарня, осередок товариства «Луг» і кружок «Рідної школи». Трьохмісячні курси у с. Добрянах Стрийського повіту 1937 р. організували філія «Сільського господаря» і ОСК [15, 494].
Кооперативні курси проходили під постійним контролем з боку місцевих органів адміністрації та держбезпеки. Їхні організатори зобовязувалися представити поліції навчальні плани і програми курсів, за дотриманням яких пильно стежили представники влади. Якщо ж траплялися відхилення, то відразу слідували зауваження і курси могли заборонити. Так, косівський староста 1925 р. у донесенні до воєводи повідомляв, що кооперативні курси того року мали «політичний характер», тому староство заборонило їхнє проведення. Своєю чергою, у с. Турка Львівського воєводства 1927 р. місцевий староста мотивував відмову їхнього проведення «епідемією тифу», а волинський воєвода в 1929-1930 рр. не дозволяв проводити курси взагалі без будь-яких пояснень [15, 85].
Представники владних структур часто вдавалися до відвертих провокацій у цій сфері. Так, на початку 1925 р. в Луцьку поліція заарештувала всіх слухачів кооперативних курсів, влаштованих «Просвітою», звинувативши їх в «антидержавній» пропаганді. Щоб виправдати цей акт, польська преса оголосила учасників «небезпечними агітаторами», які пройшли спеціальну підготовку у Харкові та приїхали до Польщі для «проведення підривної роботи», хоч усі вони були мешканцями навколишніх сіл. Подібні випадки трапилися 1928 р. у Ковелі та 1929 р. - Сарнах і Кобрині, де слухачі кооперативних курсів були заарештовані, за звинуваченням в антидержавній діяльності, хоча курси проводилися з метою підготовки кваліфікованих кооперативних фахівців [16, 80].
Для поглиблення кооперативної ідеї серед місцевих провідників кооперативного руху, РСУК вирішив проводити влітку так звані «вакаційні курси». 1935 р. вони відбулися в Косові, 1936 р. - Ямному, 1937 р. - Гребенові. Найвдалішим видався IV вакаційно-відпочинковий курс 11-30 липня 1938 р. у Ворохті. Слухачам було прочитано лекції з теорії і практики кооперативної роботи - «Значення кооперації і актуальність кооперативної проблеми» (Ю. Павликовський); «Ідеологія кооперативного руху» (О. Луцький); «Про кооперацію в Галичині» (І. Витанович); «З початків кооперативного руху в Галичині» (А. Жук); «Стан закупівельно-збутової кооперації» (І. Грабар); «Стан кредитової кооперації» (І. Ольховий); «Наша споживча кооперація в 1937 р.» (М. Квасниця); «Роль жінки в пропаганді кооперативної ідеї» (І. Гладка) тощо. Організатори мали на меті ознайомити учасників з основами кооперативної ідеології та здобутками української кооперації в краї [19].
Однією з передумов успішного розвитку української кооперації мав стати перехід керівництва кооперативною роботою в руки кваліфікованих фахівців. Спеціалістів середньої ланки для роботи в кооперативних установах краю готували чотирирічна кооперативна гімназія в Кременці, однорічні школи в Яворові та Стрию, які знаходилися під опікою «Рідної школи», рільнича школа товариства «Просвіта» в Милованні, сільськогосподарський ліцей у Черниці, державний і приватний кооперативні ліцеї у Львові [20, 59]. Фаховими кадрами вищої категорії українські кооперативні установи поповнювалися за рахунок випускників економічно-кооперативного факультету Українського технічно-господарського інституту при Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина). Про зростання фахового потенціалу українських кооперативних організацій свідчать кадрові зміни в «Центросоюзі». Якщо 1925 р. лише 40% його службовців мали спеціальну освіту, то 1938 р. 16,3% його працівників мали вищу, 52,1% - середню та однорічну торгівельну освіту, а 31,5% службовців пройшли підготовку на кооперативних курсах [21, 5].
Таким чином, українська кооперація у міжвоєнний період мала реальний позитивний вплив на всі сфери суспільно-економічного життя Західної України. Кооперація втягувала населення в товарно-грошові відносини, прилучала до новітніх технологій та передових європейських методів господарювання. Все це сприяло внутрішньому згуртуванню українства, а відтак, ставало важливою передумовою підвищення соціально-економічного рівня життя. Піднесення кооперативного руху в Західній Україні яскраво засвідчувало здатність українців вміло поєднувати природну працелюбність, із прагненням та готовністю запроваджувати економічні новації у свою господарську діяльність. Завдяки цьому, кооперація зуміла подолати всі перешкоди з боку польської влади.
Література
кооперація український національний спільнота
1.Мазур М., Скробач В. Кооперативний буквар. - Івано - Франківськ, 1995.
2.Відозва в справі боротьби з неписьменністю // Господарсько-кооперативний часопис. - 1937. - Ч. 51.
.Кооператив. Статут. - Л., 1922.
.Кущинський А. Культурно-освітня діяльність кооперації // Кооперативна республіка. - 1929. - Ч. 5.
.Павликовський Ю. Під прапором самопомочі: Кілька програмних думок про устрій праці. - Л., 1925.
.Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772-1939 рр.). - Івано-Франківськ, 1994.
.Рудницька М. Статті, листи, документи. - Л., 1998.
.Савчук Б. Просвітницька та соціально-економічна діяльність українських громадських товариств у Галичині (остання третина ХІХ ст. - кінець 30-х рр. ХХ ст.). - Івано-Франківськ, 1999.
10.Українські кооператори. Історичні нариси. - Кн. 1. / За ред. С. Гелея. - Л., 1999.
11.Витанович І. Історія українського кооперативного руху. - Н.-Й., 1964.
.Качор А. Ідейні основи української кооперації в діаспорі. - Чікаго; Торонто; Вінніпег, 1979.
.Жук А. Українська кооперація на Західній Україні під Польщею // Сучасність. - 1961. - №8.
.Коберський К. Буквар кооперації. Для вжитку самоосвітніх кооперативних курсів. - Л., 1939.
.Стрийщина. Історично-мемуарний збірник. - Н.-Й.; Торонто; Париж; Сідней, 1990.
.Західноукраїнська кооперація під Польщею в 1936 р. - Л., 1936.
.Піснячевський Д. Від капіталізму до кооператизму. - Париж, 1945.
.Книш З. Працівники Центросоюзу // Господарсько-кооперативний часопис. - 1938. - Ч. 8.