єкт злочину
Студентки 3 курсу
спеціальності: 5.03040101 «Правознавство»
Солодчук Антоніни
Вінниця 2015
Зміст
Вступ
1.Поняття обєкта злочину
1.1Зміст суспільних відносин, що виступають як обєкт злочину
1.1.1Субєктний склад
1.1.2Предмет
1.1.3Соціальний звязок
1.2Обєкт злочину та ззовні схожі поняття
1.2.1Предмет злочину
1.2.2Предмет злочинного впливу
.2.3Знаряддя і засоби здійснення злочинного діяння
.2.4Потерпілий від злочину
2.Види обєктів злочину
2.1Класифікація обєктів злочину «по вертикалі»
2.1.1Загальний обєкт
2.1.2Родовий обєкт
.1.3Безпосередній обєкт
2.2Класифікація безпосередніх обєктів злочину «по горизонталі»
3.Значення обєкта злочину
Висновок
Використана література
Вступ
Основною метою курсової роботи є комплексний аналіз теоретичних проблем визначення поняття та класифікації об'єкта злочину.
У своїй курсовій роботі я поставила такі задачі:
·систематизувати та узагальнити погляди вчених-правознавців нашої країни та зарубіжних країн на поняття обєкта злочину;
·виявити притаманні обєкту злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу;
·виділити та проаналізувати види обєкту злочину; виявити проблемні питання в юридичній літературі, повязані із поняттям обєкта злочину;
·проаналізувати розмежування злочинів за обєктом під час кваліфікації.
Обєктом курсової роботи є дослідження обєкта злочину в вітчизняній та зарубіжній літературі, розподіл обєктів злочину на види та проблемні питання, повязані із кваліфікацією злочинів в залежності від обєкта.
Предметом курсової роботи є поняття обєкту злочину, його співвідношення з поняттями предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу.
У ході дослідження використано такі методи:
·історико-правовий метод (аналізуючи вчення про обєкт злочину);
·порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі та порівнянні кримінального вітчизняного та зарубіжного законодавства. Також при порівнянні різних поглядів вчених-правознавців);
·конкретно-історичний метод (полягав у вивченні специфіки та динаміки розвитку обєкта злочину в історичному контексті).
Актуальність теми полягає в тому, об'єкт злочину - надзвичайно важливий, елемент складу злочину. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Таким чином, правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має велике теоретичне та практичне значення.
Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального права. У дослідженні використані праці таких вчених, як М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, Ю.В. Баулін, М.Й. Коржанський, А.Н. Трайнін, Г.П. Новоселов, Е.А. Фролов, Г.А. Крігер та інші.
1.Поняття обєкта злочину
Проблема об'єкта злочину - одна з основних у науці кримінального права. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. При цьому важливо відзначити, що теорія кримінального права із самого початку свого існування притримується положення, відповідно до якого об'єктом злочину є суспільні відносини. Так, ще в 1925 р. А.А. Піонтковський писав, що об'єктом усякого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового примусу. Але перші дослідники об'єктом злочину визнавали суб'єктивні права особи (A. Feuerbach), норми права в їх реальному бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К. Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (Н. Welzel) тощо.
У подальших наукових працях під об'єктами злочинів розуміли конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С.В. Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А.Н. Трайнін), суспільні інтереси (Б.С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш).
Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину в якості суспільних відносин поставлених під охорону кримінального закону (В.Я. Тацій, М.Й.Коржанський, Б.С. Нікіфоров та ін.) [3, 31; 4, 90]. Такої ж позиції дотримувалися і автори фундаментальної праці Курс советского уголовного права за редакцією Н.А. Бєляєва та М.Д. Шаргородського. Значною мірою таке формулювання правової природи обєкта злочину було зумовлене й ідеологічними міркуваннями: в такий спосіб підкреслювалося, які саме суспільні відносини в соціалістичному суспільстві охороняються найвагомішим правовим регулятором - кримінальним законом.
Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному Кримінальному Кодексі. Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115-118, 146, 152, 162, 296 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213 КК).
Визнання суспільних відносин об'єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки - особу (як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров'я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об'єктом кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік найбільш важливих, найголовніших об'єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об'єктів міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна відповідальність за конкретні посягання на них.
Завдяки об'єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст - суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об'єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об'єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо). В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.
Але науковцями обґрунтовується й інша точка зору, згідно з якою вищевказана концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. На їхню думку, такий підхід до цієї проблеми дещо недооцінює значення людини у сфері соціального життя, яка визнана Конституцією України найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та їх гарантії мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Відтак вони стверджують, що об'єктом злочину, який найповніше, порівнюючи з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, слід визнавати не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності [5, 123-124].
Подібна позиція простежується і в працях А.Н. Трайніна, на думку якого об'єктом посягання в його конкретному життєвому втіленні можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні цінності - політичні, моральні, культурні та інші [6,123].
Прихильники цієї теорії визначення об'єкта злочину зазначають, що цінності - це те, що має суттєве значення для людини і суспільства в цілому, тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіші з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу спричинити або спричинює їм шкоду, відтак вони є об'єктом злочину.
Отже, на їхню думку, об'єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямовано злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду. Структурну основу об'єкта злочину, згідно з цією концепцією, утворюють суб'єкти; їхні дії або стан по відношенню один до одного; інтереси суб'єктів; матеріальне втілення потреб та інтересів суб"єктів у вигляді предметів.
Відома також точка зору, згідно з якою об'єктом злочину є людина. Зокрема, Г.П. Новоселов стверджує, що злочин спричиняє або створює загрозу спричинення шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам тощо), а комусь, і, відповідно, як об'єкт злочину потрібно розглядати не щось, а когось [7,53].
Таке розуміння об'єкта злочину суперечить позиції законодавця, не враховує категорію потерпілого від злочину, вносить дисбаланс у поняття об'єкт і предмет злочину, не дає можливості чітко розмежовувати об'єкти різних складів злочинів. Очевидно, тому вона і не дістала підтримки у кримінально-правовій науці.
Отже, об'єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві. Однак, як зазначає Є.А. Фролов, це не означає, що кримінальне право охороняє всі без винятку суспільні відносини. Норми кримінального права направлені на захист лише тих суспільних відносин, спричинення шкоди яким внаслідок тих чи інших причин здатне завдати істотної шкоди інтересам суспільства в цілому. Отже об'єктом злочину є не всі і не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які охороняються кримінальним правом [8,184-205].
Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об'єктом злочину.
1.1Зміст суспільних відносин, що виступають як обєкт злочину
У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин:
·суб'єкти (носії) відносин;
·предмет, з приводу якого існують відносини;
·соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин [20,10].
1.1.1Субєктний склад
Суб'єктами суспільних відносин (учасниками відносин) можуть виступати держава, різноманітні об'єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб'єктних відносин у суспільстві бути не може. Якщо немає учасників відносин, то не існує й самих відносин, які завжди являють собою певні соціальні зв'язки, стосунки між їх учасниками. Чітке встановлення кола учасників суспільних відносин, тобто їх суб'єктивного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, дозволяє визначити та відокремити ті суспільні відносини, які виступають об'єктом того чи іншого злочину.
1.1.2Предмет
Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Наприклад, в об'єкті такого злочину, як підміна чужої дитини (ст. 148 КК), остання є лише предметом відносин, що охороняються законом, а їх суб'єктами виступають батьки цієї дитини. Залежно від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на дві основні групи - матеріальні (предметом яких є майно, тварини, рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо).
Соціальний зв'язок як зміст суспільних відносин - це певна взаємодія, певний взаємозв'язок суб'єктів цих відносин. Важливо зазначити, що соціальний зв'язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Так само, як і суспільні відносини, соціальний зв'язок має об'єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності. Ззовні соціальний зв'язок виявляється насамперед у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві тощо), а також в особливостях правового або соціального статусу громадян, у соціальних інститутах тощо. Ось чому для з'ясування сутності соціального зв'язку потрібно спочатку встановити зміст діяльності (поведінки) суб'єктів відносин.
Соціальний зв'язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими їх структурними елементами. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, бо він є певною формою їхньої взаємодії і взаємозв'язку; з другого - його не можна розглядати у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують суспільні відносини. Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому слід визнати, що соціальний зв'язок завжди має предметний характер. Безпредметного соціального зв'язку в суспільстві бути не може. Важливо зауважити й те, що соціальному зв'язку, як і суспільним відносинам, завжди властивий об'єктивний характер. Він існує як щось дане, реальне, наявне і лише в такому вигляді виступає як елемент об'єкта злочину. Інші дослідники цієї проблеми вважають, що суспільні стосунки включають чотири ланки:
1.суб'єкти;
2.їх дія або стан по відношенню один до одного;
.інтереси суб'єктів;
.матеріальне втілення потреб і інтересів суб'єктів у вигляді предметів.
Такий підхід, з однієї точки зору, є вдалішим, тому що повніше і конкретніше визначає структуру суспільних стосунків. Конкретний вміст і значення елементів суспільних стосунків може бути всіляким. Далеко не все з них можна назвати об'єктом злочинного посягання. Наприклад, об'єктом злочину, передбаченого статтею 263 КК України є встановлений в країні порядок поводження із зброєю, бойовими запасами і вибуховими речовинами, який складає частину суспільних стосунків, які забезпечують суспільну безпеку. Визначення об'єкту цього злочину відображає певний стан суспільних стосунків, але не містить інформації про суб'єктів стосунків, їх інтересах і так далі.
Але поширенішою є теорія тричленного змісту сіспільних відносин, які складають обєкт злочину.
З урахуванням викладеного можна зазначити, що всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв'язку між собою. При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються, спотворюються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує їх у цілому.
Таким чином, кримінальне право об'єктом злочину визнає суспільні відносини: об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.
Правильне встановлення об'єкта злочину має важливе теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці.
1.2Обєкт злочину та ззовні схожі поняття
В науці кримінального права існують ззовні схожі поняття: предмет злочину, предмет охорнюваних суспільних відносин, предмет злочинного впливу тощо. Їх слід відрізняти від обєкта злочину.
1.2.1Предмет злочину
Від обєкта злочину слід відрізняти предмет злочину [19,179]. Якщо обєкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обовязковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину - це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.
Наприклад, при крадіжці обєктом злочину є відносини власності, а предметом - майно, речі, цінності. При незаконному носінні зброї - обєктом злочину є відносини громадської безпеки, а предметом - зброя. Однак предмет злочину відсутній у таких, наприклад, злочинах, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК).
Предмет злочину - це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у звязку з якими вчиняється злочин - це визначення з точки зору механізму (процесу) вчинення злочину [12].
Предмет злочину - це будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину - це визначення з точки зору законодавчої конструкції складу злочину [12].
Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочину в законі про кримінальну відповідальність. Вибір того чи іншого способу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей його предмета. Так, у багатьох випадках у самому законі йдеться лише про певний вид предметів, і через те будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета злочину, наприклад, коли практична діяльність людей викликає появу нових і нових предметів.
Іноді законодавець безпосередньо в статті КК дає приблизний або вичерпний перелік предметів злочину, прагне максимально визначити їх у диспозиції кримінально-правової норми. Так, у ч. 1 ст. 204 КК дається приблизний перелік предметів злочину: в самому законі є вказівка на те, що ним можуть бути алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари.
Аналіз зазначених у чинному законодавстві предметів злочину свідчить про те, що ті чи інші речі, а також цінності законодавець найчастіше вирізняє як предмет з урахуванням особливого правового режиму, викликаного їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економічного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких чи шляхом впливу на які вчинюється злочин. До таких предметів необхідно віднести податки і збори (ст. 212), порнографічні предмети (ст. 301), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263) та ін. З приводу корисних властивостей речей вчиняється більшість корисливих злочинів, і тому саме вони виокремлюються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва та інші товари). Ці і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, у свою чергу, викликають необхідність надання їй певної правової значущості в конкретному складі злочину, що і визначає її нерозривний зв'язок з самим суспільне небезпечним діянням.
Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення. Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності.
У зв'язку з викладеним виникає питання про місце предмета в складі конкретного злочину. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його Обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.
Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення. Наприклад, при продажу в торговельних підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і зберігає при цьому зовнішній вигляд (розведення сметани кефіром, спиртних напоїв водою, додавання до вершкової олії маргарину) (ст. 225). Страждає предмет і при вчиненні таких злочинів, як знищення або пошкодження майна (ст. 194); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249) та ін.
Разом з тим при вчиненні цілого ряду злочинів предмет не зазнає шкоди. Це має місце тоді, коли злочин вчиняється шляхом створення (виготовлення) заборонених до виробництва предметів або шляхом безпосереднього посягання на інший елемент охоронюваних законом суспільних відносин.
1.2.2Предмет злочинного впливу
Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочину правомірним є виокремлення і такого поняття, як предмет злочинного впливу, потерпілий від злочину.
Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Тому таким предметом може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування "механізму" завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння. Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:
1)предмет охоронюваних суспільних відносин;
2)предмет злочину;
)предмет злочинного впливу.
Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:
) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;
) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, предметом шахрайства (ст. 190 КК) є майно, яке на момент вчинення злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;
) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;
) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.
.2.3 Знаряддя і засоби здійснення злочинного діяння
Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Предмет - це те що піддається злочинній дії для нанесення шкоди об'єкту посягання; знаряддя і засоби - за допомогою (за допомогою) чого злочин скоюється. Знаряддя і засоби - суть інструментарій, який використовує винен для скоєння злочину, для дії на предмет посягання (наприклад, ніж при здійсненні вбивства, "фомка" при здійсненні квартирної крадіжки, розмножувальна техніка при виготовленні фальшивих грошей і так далі).
Одна і та ж річ може в одних випадках виступати як предмет злочину, в інших - як знаряддя або засіб скоєння злочину. Так, наприклад, автомобіль буде предметом злочину при його угоні і засобом скоєння злочину при вивозі на нім викраденого майна; зброя буде предметом злочину при його розкраданні і знаряддям скоєння злочину при нанесенні ним поранення і тому подібне.
1.2.4 Потерпілий від злочину
Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності [13].
Кримінально-правове розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо. Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):
1.соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);
2.соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина;
3.морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує.
У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.
Сама ж кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 КК передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).
Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп: 1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо); 2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою); 3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо. Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.
У межах кримінально-правового вчення про потерпілого від злочину ще й досі залишаються дискусійними питання про кримінальну відповідальність при «згоді» потерпілого на заподіяння йому шкоди, провокації потерпілим злочину, неповідомленні потерпілим про факт вчинення злочинного посягання тощо. Усе це повинно мобілізувати на більш глибинне дослідження різноманітних аспектів даної проблеми.
2. Види обєктів злочину
2.1 Класифікація обєктів злочину «по вертикалі»
У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів "за вертикаллю". Розрізняють загальний об'єкт, родовий (іноді його називають груповим [14,106] або спеціальним [3,31]) та безпосередній [15, 207; 16, 37]. У деяких джерелах простежується ідея виділення в класифікаційному ряді ще й видового об'єкта. Вона детально обґрунтована у докторській дисертації М.И. Коржанського і в низці його публікацій [17, 73].
На думку Л.Д. Гаухмана, серед об'єктів злочину потрібно виділяти також і типовий об'єкт, або, як він його ще називає, - підзагальний та надродовий. Під типовим об'єктом він розуміє групу однотипних, суспільних відносин, на які посягають злочини і відповідальність за які передбачена статтями, вміщеними в один і той же розділ Особливої частини КК. Розмежовуючи загальний і типовий об'єкти, він вказує на те, що загальний об'єкт - це всі суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, а типовий - суспільні відносини, які забезпечують усі блага особи чи суспільні відносини, які забезпечують економіку [18,93].
Об'єкти по вертикалі доцільно класифікувати саме на загальний, родовий та безпосередній. Вперше у літературі радянського періоду така класифікація була запропонована А.А. Піонтковським [19,165].
У деяких джерелах також є виділення у межах тричленної класифікації, поряд із родовим, підгрупового (видового) об'єкта, коли в середині великої групи однорідних суспільних відносин розрізняються більш вузькі групи відносин, що відображають один і той же інтерес учасників цих відносин чи таких, що виражають деякі тісно взаємопов'язані інтереси одного і того ж об'єкта [8, 20]. Щодо доцільності такої класифікації В.Я. Тацій вказав, що вона має практичне значення і може бути використана у побудові глави про господарські злочини шляхом виділення в межах однієї глави окремих груп злочинів [9,88].
Поділ на загальний, родовий і безпосередній об'єкти, як справедливо зазначає Г. А. Кригер та інші вчені, передбачає уточнення питання - проти яких саме суспільних відносин безпосередньо і, передусім, спрямоване те чи інше злочинне посягання і, відповідно, яким саме суспільним відносинам воно заподіює або може заподіяти шкоду [21,139].
У радянському кримінальному праві донедавна рахувалася загальновизнаної тричленна класифікація об'єктів злочину (загальний, родовий, безпосередній), запропонована В. Д. Меньшагіним у 1938 р.. Хоча в багатьох випадках різні правознавці визначали родовий і безпосередній об'єкти різноманітним чином, а іноді називали тільки два види об'єктів - загальний і родовий, вважаючи, що безпосередній зливається з родовим, ця класифікація не викликала заперечень і признавалася правильної.
Вперше вона була піддана критиці Б.С. Нікіфоровим. Обгрунтовано вказавши на плутанину, що припускається деякими авторами при визначенні родового і безпосереднього об'єктів, він приходив до висновку, що тричленна класифікація не є строго науковю й універсальною.
Критика існуючої класифікації об'єктів цілком обгрунтована, тому що в багатьох випадках не всі види об'єктів були достатньо точно визначені і наповнені конкретним змістом. Таке положення на практиці призвело до того, що визначення безпосереднього об'єкта і встановлення його в конкретному діянні викликають значні затруднення і плутанину, наприклад, при визначенні безпосереднього об'єкта ряду особо небезпечних державних злочинів, злочинів проти порядку управління, господарських злочинів і деяких інших.
Вся сукупність існуючих у суспільстві відносин може бути подана у вигляді конкретної системи (загальне). Різноманітні сфери громадського життя виступають у цій системі її елементами, складовими частинами, створюючи її структуру. Кожна така самостійна сфера являє собою визначене соціальне встановлення (особливе), окремі сторони якого складають обособлені суспільні відносини (окреме).
Але навіть ті автори, що визнають недосконалою тричленну класифікацію об'єктів злочину, не відхиляють її. Розподіл об'єктів на загальний, родовий і безпосередній у навчальній і монографічній літературі існує і донині. Тому пропозиції про відмову від того або іншого виду тричленної класифікації об'єктів не можна визнати вичерпними. Так, наприклад, М.І. Федоров, заперечуючи проти традиційної тріади об'єктів (загальний, родовий, безпосередній), вважає, що загального об'єкта злочину не існує, що загальний об'єкт злочину - це тільки поняття, а не реальна дійсність, не реальні явища громадського життя. Тому, на думку М.І. Федорова, так названий загальний об'єкт ні для науки, ні для практики нічого не дає і від нього варто відмовитися.
.1.1 Загальний обєкт
Визначаючи загальний об'єкт злочину, М.І. Бажанов зазначив, що ним називають усі суспільні відносини, які охороняються, захищаються нормами кримінального права [3, 31].
Фактично в це поняття входять і відносини власності, і відносини господарювання, і такі природні блага людини, як життя, здоров'я, інтереси миру та ін.
Загальний об'єкт злочину безпосередньо пов'язаний із проблемами оптимального здійснення кримінальної політики в нашій державі - визначення достатнього кола суспільних відносин, благ та інтересів, які приймаються під кримінально-правову охорону. Недавній історії відомі часи, коли саме невиправдано широке визначення загального об'єкта злочину призводило до зайвої криміналізації, яка є не чим іншим, як передумовою тоталітаризму. Процес створення нового Кримінального кодексу вирішив багато питань з визначенням саме загального об'єкта злочину. Так у КК України з'явились нові склади злочинів, що означало прийняття під кримінально-правову охорону нових суспільних відносин (наприклад, статті 236, 253, 362 КК України та ін.). Одночасно з кола кримінально-охоронюваних було виведено ряд суспільних відносин, кримінально-правова охорона яких на сучасному етапі розвитку держави була визнана як зайва (наприклад, статті 108-1, 155-5, 155-6, 206 ч. 1 КК України 1960 р. та ін.).
Звичайно, життя не стоїть на місці і загальний об'єкт злочину буде постійно змінюватись відповідно до розвитку суспільства та завдань, які стоять перед кримінальним законом. Практично 15-20 років тому ніхто не думав вводити в КК норми, які б охороняли інформаційне поле. Стрімкий розвиток комп'ютерних технологій, можливості вчинення за їх допомогою або відносно інформації, яка зберігається в них, злочинів, зумовив нагальну потребу прийняття під кримінально-правову охорону суспільних відносин у галузі використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.
Однак не всі вчені однозначно визнають існування загального об'єкта злочину.
Наприклад, П.С. Матишевський та Є.В. Фесенко зазначили, що практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом складу злочину. По суті, це об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину. Отже, для введення так званого загального об'єкта у "вертикальну'' класифікацію об'єктів злочинів немає підстав. Ця класифікація, на їхню думку, вміщує лише два види об'єктів - родовий і безпосередній [5, 129]. Така ж точка зору простежується й у працях М.І. Федорова [20, 88].
Очевидно, що така категоричність щодо заперечення наявності підстав для введення загального об'єкта у "вертикальну" класифікацію необгрунтована, оскільки такий об'єкт об'єднує вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону кримінального закону. Якщо ж ті чи інші відносини не взяті під таку охорону, то заподіяння їм шкоди не є злочином. Загальний об'єкт дає змогу розкрити соціально-політичну сутність, суспільну небезпечність злочину. Він іноді допомагає відмежувати злочин від незлочинної поведінки.
За В.Я. Тацієм, відмова від триступеневої класифікації небажана тому, що на ній побудована система Особливої частини кримінального законодавства. "Триступеневому поділу - Особлива частина - глава Особливої частини - склад злочину - відповідає і триступеневий поділ об'єкта кримінально-правової охорони: загальний об'єкт - родовий об'єкт - безпосередній об'єкт. Найголовніше ж полягає у тому, що запропонована система класифікації відповідає потребам практики, логічна, адже вона заснована на співвідношенні філософських категорій загального, особливого і окремого" [9,80].
Тричленна класифікація об'єктів злочину прийнятий і в кримінальному праві іноземних держав. Наприклад, Ф. Полячек розрізняє загальний (основний, по термінології автора) об'єкт злочину, особливий і окремий (індивідуальний) і вважає, що це розходження виходить із співвідношення окремого, особливого і загального.
Значення загального об'єкта злочину полягає також у тому, що завдяки йому визначається коло найбільш важливих суспільних відносин, благ та інтересів суспільства, які приймаються під кримінальноправову охорону.
2.1.2 Родовий обєкт
На думку П.С. Матишевського та В.Є. Фесенка під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів [5,129]. Існує визначення, запропоноване В.Я. Тацієм, згідно з яким родовий (груповий) об'єкт розуміється як об'єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною та економічною сутністю суспільних відносин, які тому й охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм [4,86]. Позицію В.Я. Тація підтримав М.І. Бажанов. Це єдиний об'єкт для певної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість і є основою побудови Особливої частини КК України.
Не можна беззаперечно стверджувати правомірність цього погляду. Звичайно здебільшого основним критерієм класифікації злочинів і розміщення їх у розділи є родовий об'єкт, проте не він один. Зокрема, якщо розглядати, скажімо, злочини проти встановленого порядку несення військової служби (так звані військові злочини), то тут, очевидно, при віднесенні даних складів злочинів до цього розділу, був причетний не об'єкт, а суб'єкт злочину. Тому стверджувати, що при поділі Особливої частини на розділи береться до уваги родовий об'єкт - не зовсім правильно.
Родовий (груповий, видовий) об'єкт злочину - це група однорідних, тотожних за своїми характеристиками об'єктів, які охороняються єдиною групою кримінально-правових норм і перебувають між собою у відповідному співпідпорядкуванні.
Його значення полягає в тому, що він дає можливість диференціації, класифікації та структуризації злочинів у кримінальному законодавстві.
У процесі створення нового КК України було піддано докорінній ревізії саме родові об'єкти злочину - виділено нові родові об'єкти злочину (наприклад, «Злочини проти довкілля», «Злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», «Злочини проти безпеки виробництва» та ін.); деякі раніше визначені родові об'єкти поділені (наприклад, «Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи» розділені на «Злочини проти життя та здоров'я особи», «Злочини проти волі, честі та гідності особи» та «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості»); деякі родові об'єкти визначені по-новому, виходячи із сучасного розуміння їх змісту (наприклад, «Посадові злочини» - «Злочини у сфері службової діяльності»).
Однак диференціація родових об'єктів здійснена в чинному кримінальному кодексі не до кінця. Приміром, злочини у сфері фінансової діяльності не були виділені за їх родовим об'єктом і залишились як складова у розділі VII КК - «Злочини у сфері господарської діяльності».
Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 - посадові злочини, і 11 - військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб'єкт злочину. Значення родового об'єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з'ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об'єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках - інший об'єкт посягання - нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов'язана з даним виробництвом.
Родовий об'єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Наприклад, глава ІУ "Злочини проти порядку управління". Родовим об'єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об'єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об'єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби.
Якщо родовий об'єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об'єктом посягання.
.1.3 Безпосередній обєкт
Надзвичайно складним у теорії кримінального права виявилося питання про безпосередній об'єкт злочину. Як видається, це є головною причиною того, що більшість авторів наукових публікацій із цих питань уникають визначення безпосереднього об'єкта злочину.
Кожен зі злочинів, об'єднаних за ознаками спільності родового об'єкта, характеризується своїм безпосереднім об'єктом, установлення якого має важливе значення для правильної соціально-політичної оцінки злочину і його юридичної кваліфікації. У науці кримінального права під безпосереднім об'єктом визнаються ті суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він заподіює шкоду. Так, безпосереднім об'єктом при вбивстві є життя конкретної особи, при викраденні майна - державна, колективна або приватна власність (власність конкретної особи), при хуліганстві - громадський порядок у конкретному місці (кафе, на стадіоні, в кінотеатрі тощо). Безпосередній об'єкт є обов'язковою (конструктивною) ознакою будь-якого складу злочину. Без його точного встановлення суттєво ускладнюється або унеможливлюється здійснення правильної кваліфікації діяння [4,87].
Уточнюючи це поняття М.І. Бажанов висловив думку, що безпосередній об'єкт - це суспільні відносини, яким спричиняє шкоду конкретний злочин. Інакше кажучи, - це об'єкт окремого конкретного злочину [3,32].
З родовим безпосередній об'єкт найчастіше співвідноситься як частина та ціле, але іноді вони збігаються за обсягом (наприклад, і родовим, і безпосереднім об'єктом убивства є життя особи). У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об'єкт: так, безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених статтями 121-126, є здоров'я особи, а злочинів, передбачених статтями 328-330 КК, - сфера охорони державної таємниці. У деяких нормах безпосередній об'єкт зазначається у диспозиції статті Особливої частини КК (наприклад, безпосереднім об'єктом державної зради ст. Ill KK називає суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України). Проте найчастіше безпосередній об'єкт конкретного злочину встановлюється шляхом тлумачення закону.
На думку деяких вчених, між родовим і безпосереднім об'єктом слід виділяти ще й видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду), тобто об'єкт певного окремого виду злочину - крадіжки, вбивства, хуліганства тощо. Оскільки стаття КК передбачає (описує) не конкретний злочин, а його вид, то пропонується визнавати об'єктом цього виду злочину не безпосередній (конкретний), а видовий об'єкт, тобто об'єкт певного виду. Безпосередній об'єкт у такому разі є лише частковим випадком прояву, буття видового (окремого) виду суспільних відносин.
2.2 Класифікація безпосередніх обєктів злочину «по горизонталі»
У теорії кримінального права наявна класифікація безпосередніх об'єктів злочинів "по горизонталі". Цю теорію досить ґрунтовно охарактеризував М.И. Коржанський [17,248]. Проте, до М.И. Коржанського цю ідею висували й інші вчені, зокрема, одним із перших був Д.І. Розенберг. На той час це була смілива теоретична новація, яка набула визнання і наукового обґрунтування значно пізніше, ніж була висунута.
Зрозуміло, що така класифікація можлива лише на рівні безпосереднього об'єкта і позбавляється усякого сенсу на більш високих рівнях абстракції даної кримінально-правової категорії - загальному і родовому об'єктах. Виділення там, де це, зрозуміло, можна зробити, додаткового і факультативного об'єктів дає можливість предметно окреслити всю сферу соціальних зв'язків, що порушується злочином, і тим самим більш рельєфно виділити специфічні риси суспільної небезпеки самого посягання. Посягання злочинця, окрім основного, на додатковий, а іноді, і на факультативний об'єкти, завжди підвищує суспільну небезпеку діяння.
Враховуючи це, Є. А. Фролов вважає доцільним розрізняти серед декількох безпосередніх об'єктів основний, додаткові та факультативні об'єкти.
Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночасно завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Наприклад, при розбої - ст. 187, - страждає власність і життя або здоров'я людини; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою - ч. 2 ст. 365, - об'єктами виступають відносини власності і особа потерпілого.
Такі злочини мають кілька безпосередніх об'єктів, з яких законодавець, як правило, вирізняє один, найбільш важливий, що зрештою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК. Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Цей об'єкт завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясування цього об'єкта дає змогу правильно визначити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК. З іншого боку, встановлення цього об'єкта в конкретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-правову норму, за якою повинне кваліфікуватися скоєне суспільне небезпечне діяння. Тому цей об'єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в системі Особливої частини, так і для кваліфікації вчиненого "багатооб'єктного" (назвемо його так умовно) злочину. Необхідно також зазначити, що основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшою мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.
Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди. Таким об'єктом можуть бути лише відносини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими словами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.
Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів:
·обов'язковий (необхідний);
·необов'язковий (факультативний).
Додатковий обов'язковий об'єкт - це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим - життя або здоров'я людини.
Додатковий факультативний об'єкт - це такий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров'я громадян при хуліганстві). Встановлення того, що внаслідок певного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної небезпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визначенні міри покарання винному.
Додатковий об'єкт, так само як і основний безпосередній об'єкт, має важливе значення для визначення соціальної сутності вчиненого злочину, для встановлення тяжкості наслідків, що настали чи могли настати. Ця властивість додаткового об'єкта часто використовується законодавцем для виокремлення кваліфікованих складів, наприклад, вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3 ст. 189), або для утворення самостійних складів злочинів (наприклад, бандитизм - ст. 257).
Розгляд даних питань має важливе значення для перспектив подальшого дослідження проблем, пов'язаних із встановленням складу злочину як підстави кримінальної відповідальності особи та приведення доктрини кримінального права у відповідність до сучасних реалій врегулювання кримінально-правових відносин.
злочин кримінальний потерпілий
3. Значення обєкта злочину
Поняття об'єкту злочину тісно пов'язане з суттю і поняттям злочинного діяння, його ознаками і, перш за все, основною матеріальною (соціальним) ознакою злочину - суспільною небезпекою. Злочинним може бути визнано лише те, що заподіює або може заподіяти істотну шкоду якому-небудь соціально значимому благу, інтересу, тобто те, що з точки зору суспільства є соціально небезпечним. Якщо діяння не спричиняє за собою настання конкретного збитку або не несе в собі реальної загрози спричинення шкоди що якому-небудь охороняється кримінальним правом інтересу або ця шкода явно малозначна, таке діяння не може бути визнане злочином. Таким чином, немає злочину без об'єкту посягання.
Без об'єкту злочину немає і складу злочину. Чотиричленна структура складу злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона) вимагає при кваліфікації діяння первинного встановлення об'єкту посягання - того, чому цим діянням причинний або може бути причинний істотна шкода. За відсутності конкретного адресата посягання у вигляді визначеної соціально значимій цінності, що охороняється кримінальним законом, не може йти мова про склад якого-небудь злочину.
Поняття об'єкту злочину найтіснішим чином зв'язане найважливішою ознакою об'єктивної сторони злочину - суспільно небезпечними наслідками. Суспільно небезпечні по следствія - це певна шкода, збиток, що заподіюється або може бути заподіяним якому-небудь соціально значимому благу, інтересу. Суспільно небезпечні наслідки як би висвічують, матеріалізують (у філософському розумінні цього слова) суть і специфіку конкретного об'єкту посягання.
Поняття об'єкту злочину найтіснішим чином зв'язане і з найважливішою ознакою об'єктивної сторони злочину - суспільно небезпечними наслідками. Суспільно небезпечні наслідки - це певна шкода, збиток, що заподіюється або може бути заподіяним якому-небудь соціально значимому благу, інтересу. Суспільно небезпечні наслідки як би висвічують, матеріалізують (у філософському розумінні цього слова) суть і специфіку конкретного об'єкту посягання.
Також необхідно відмітити, що більшість іноземних «криміналістів» як минулого, так і сучасного періоду розглядають об'єкт в двох площинах. По-перше, як нормативну, правову категорію, бо злочин перш за все порушує норму, кримінально-правову заборону. По-друге, злочин зазіхає на благо, що охороняється цією нормою («правове благо»), і заподіює йому шкоду. Причому під таким благом розуміють як матеріальні, так і нематеріальні, але сповна реальні і конкретні явища життя, інтереси [22,27].
З врахуванням викладеного значення об'єкту злочину в основних межах зводиться до наступного.
. Об'єкт злочину - елемент кожного злочинного діяння, тобто будь-який злочин є таким лише тоді, коли чому-небудь (якій-небудь соціально значимій цінності, інтересу, благу, кримінальним правом, що охороняється) заподіюється або може бути причинний істотна шкода. Це знаходить вираження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільна небезпека.
. Об'єкт злочину - обов'язкова ознака складу злочину. Не може бути жодного конкретного складу злочину (вбивство, крадіжка, державна зрада і ін.) без безпосереднього об'єкту посягання.
. Об'єкт злочину має принципове значення для кодифікування кримінального законодавства. За ознакою родового об'єкту злочину будується Особлива частина КК України. Безумовно, це найбільш логічний і практично значимий критерій класифікації і систематизації кримінально-правових норм, рубрикації розділів і глав КК України.
. Правильне встановлення об'єкту злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальної провини. Крім того, при явній малозначності реальної або можливої шкоди якому-небудь благу, що навіть охороняється кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2 ст. 11 КК України - малозначне діяння), оскільки об'єкт не зазнає тієї шкоди, яка передбачається від злочину.
5. Об'єкт злочину дозволяє визначити характер і міру суспільної небезпеки злочинного діяння, тобто якому саме соціально значимому благу, що охороняється кримінальним законом, і в якій мірі (наскільки серйозно) нанесена або могла бути нанесена шкода.
. Об'єкт злочину має важливе, а інколи і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння і відмежування одного злочину від іншого. Наприклад, головним чином по об'єкту посягання можна розмежувати між собою такі злочини, як вбивство у зв'язку із здійсненням потерпілим службової діяльності або виконанням громадського обов'язку, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, осягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця і терористичний акт (п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 379, 348 та 258 КК України); диверсія і терористичний акт (ст. 113 і 258 КК України) та ін.
Неприйняття до уваги специфіки об'єкту посягання, неправильне його встановлення призводять на практиці до судових помилок.
Висновок
Будь-який злочин завжди посягає на певні цінності, блага, відносини і спричиняє їм шкоду або створює загрозу спричинення такої шкоди. В науці кримінального права те, на що посягає злочин, дістало назву обєкта злочину.
Об'єкт злочину - надзвичайно важливий, хоч і юридично рівноправний, рівнозначний, обов'язковий елемент складу будь-якого кримінального, протиправного і суспільно небезпечного діяння. Загальна теорія об'єкта злочину детально й глибоко розроблена в юридичній науці, проте питання, пов'язані з його визначенням, є одними з найбільш проблемних. Правильне встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК України. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а відтак, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об'єкта.
В науці кримінального права нагальним було та залишається визначення поняття об'єкта злочину. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій.
Найпоширенішою в теорії кримінального права є позиція вчених, які вважають, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини. Такої точки зору дотримуються Бажанов, Тацій, Сташис, Фролов, Баулін, Борисов та інші вчені. Таким чином, об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.
Обєкт злочину, як і будь-яке інше явище обєктивної дійсності, піддається класифікації та систематизації.
В юридичних джерелах, які торкаються проблем об'єкта злочину, дано класифікацію об'єктів «по вертикалі». Розрізняють загальний об'єкт, родовий (іноді його називають груповим [14, 106-121] або спеціальним [3, 31]) та безпосередній [15, 207; 16,37].
Визначаючи загальний об'єкт злочину, М.І.Бажанов зазначив, що ним називають усі суспільні відносини, які охороняються, захищаються нормами кримінального права [3, 31]. Фактично в це поняття входять і відносини власності, і відносини господарювання, і такі природні блага людини, як життя, здоров'я, інтереси миру та ін.
Однак не всі вчені однозначно визнають існування загального об'єкта злочину. Наприклад, П.С.Матишевський та Є.В.Фесенко зазначили, що практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом складу злочину. Але така теорія вважається необгрунтованою.
Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів [5, 129]. Він є критерієм класифікації всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість і є основою побудови Особливої частини КК України.
За визначенням, безпосередній об'єкт - це суспільні відносини, яким спричиняє шкоду конкретний злочин. Інакше кажучи, - це об'єкт окремого конкретного злочину [3,32].
У теорії кримінального права наявна класифікація безпосередніх об'єктів злочинів "по горизонталі". Є.А.Фролов вважає доцільним розрізняти серед декількох безпосередніх об'єктів основний, додаткові та факультативні об'єкти.
Додатковий безпосередній об'єкт, в свою чергу, може бути двох видів:
·обов'язковий (необхідний);
·необов'язковий (факультативний).
Визначення обєкта злочину є дуже важливим через те, що:
1.він є елементом кожного злочинного діяння;
2.він є обов'язковою ознакою складу злочину;
.він має принципове значення для кодифікування кримінального законодавства;
.правильне встановлення об'єкту злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальної провини;
.дозволяє визначити характер і міру суспільної небезпеки злочинного діяння;
.має важливе, а інколи і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння і відмежування одного злочину від іншого.
Таким чином, вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінальному праві, досить цікавим та дискусійним.
1.Конституція України від 28.06.1996 р.
2.Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. (КК України)
.Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: Пороги, 1992
.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В., Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К. - X.: Юрінком Інтер - Право, 2001
.Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та Ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком-Інтер, 1997
.Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957
.Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. - М.: Издательство НОРМА,2001
.Фролов Е А. Спорные вопрсы общего учения об обьекте преступления // Сборник научных трудов. Выпуск 10. - Свердловск: Свердловский юридический институт, 1969
9.Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - X.: Выща школа, 1988.
10.Матишевський П.С., Яценко С.С. Кримінальне право України. - К.: ЮрІком, 1998
11.Советское уголовное право, часть Общая, - М., 1952
12.Бажанов М.І. «Кримінальне право України»
13.Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. Глава VII. Об`єкт злочину
14.Никифоров Б.С Обьект преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 106-121.
15.Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. - Т. 1. Учение о преступлении.
.Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. М.П. Журавлева, А.Й. Рарога. - М: Институт международного права И экономики, 1996
.Коржанский Н.И. Обьект й предмет уголовно правовой охраны. - М., 1980
.Уголовное право: Часть Общая. Часть Особенная: Учебник/ Под общ. ред. Л.Д. Гаухмана, Л.М. Колодкина и С.В. Максимова. - М.: Юриспруденция, 1999
.Советское уголовное право. Общая часть. - М.: Юриздат, 1939
20.Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посіб. - X.: Укр. ЮА, 1994. - С. 10
21.Кригер Г.А. Об ошибочности освещения ряда вопросов в вузовском учебнике по Общей части советского уголовного права // Вестник Московского университета. - 1954. - N91.
22.Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. - №11. - 2000.