Захист прав боржника за договором факторингу

Вид работы:

Курсовая работа (т)
Предмет:

Основы права
Язык:

Украинский
,
Формат файла:
MS Word

35,23 Кб
Опубликовано:

2015-12-11

Все курсовые работы по основам права

Скачать курсовую работу Читать текст online Заказать курсовую
*Помощь в написании! Посмотреть все курсовые работы

Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.

Захист прав боржника за договором факторингу

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

1.1Поняття та історичний розвиток договору факторингу

1.2Предмет, форма та субєктний склад договору факторингу

.3Зміст договору факторингу

Розділ ІІ. Правове становище боржника у разі порушення його прав за договором факторингу

.1 Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом

.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором

.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій

Розділ ІІІ. Удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

.1 Недосконалість вітчизняного законодавства

.2 Досвід зарубіжних країн захисту прав боржника за договором факторингу

.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Цивільне право - одна з фундаментальних галузей правової системи України. Його можна вважати правом громадян, юридичних осіб та інших субєктів цивільних правовідносин, оскільки воно покликано регулювати переважну більшість їхніх взаємин як майнового, так і немайнового характеру.

Розгляд даної теми є дуже важливим при вивченні цивільного права. Насамперед, про це свідчить те, що ціла глава Цивільного кодексу України присвячена даному питанню. Актуальність теми, по-перше, полягає у тому, шо вона дозволяє детально вивчити захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом або фактором. По-друге, при дослідженні даного питання відбувається детальне ознайомлення з самим договором факторингу. Важливою є практична точка зору даної роботи. Адже отримані знання можна застосувати на практиці. Наприклад, при захисті прав від «колекторських» організацій.

При вивченні будь-якої теми важливим аспектом є використані матеріали, тобто література. Сюди включають також найбільш цінні та актуальні роботи у даній сфері. Так, у цьому випадку основною літературою є Цивільний Кодекс України та науково-практичний коментар до нього.

Перш ніж розпочати дослідження, має бути поставлена мета.

Мета даного дослідження полягає у тому, аби зясувати як саме боржник може захистити свої права у разі їх порушення за договором факторингу. Мета тісно повязана із завданнями. Мета - це кінцевий науковий результат, якого прагне досягти автор роботи у процесі власного дослідження. Завдання, у свою чергу, це конкретні шляхи, засоби досягнення поставленої мети.

Завдання цієї роботи передбачають такі елементи:

·вирішення теоретичних питань, що відносяться до договору факторингу (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

·всебічне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження);

·обгрунтування системи заходів щодо її вирішення;

·розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.

Важливим для написання роботи є визначення обєкта та предмета дослідження, їх співвідношення.

Під обєктом розуміється те явище (процес), яке створює досліджувану ситуацію та існує незалежно. Предмет міститься в межах обєкта і являє собою частину від цілого. Вони співвідносяться як загальне і часткове. В кожному обєкті може бути декілька предметів, однак концентрація на одному з них означає, що інші предмети дослідження залишаються осторонь.

У даному випадку обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між боржником та клієнтом або між боржником та фактором.

Предметом є захист прав боржника під час його участі у даних відносинах.

Не менш важливим є обрання методу за допомогою якого буде відбуватися вивчення конкретної теми.

Дана робота основана на діалектичному методі дослідження, адже він відіграє головну роль у теоретичному осмисленні обєкта. Він використовується в усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження. Дозволяє дослідити всі явища у взаємозвязку, взаємообумовленості та історичному розвитку. Також свою роль відіграє й історичний метод, що дає можливість дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх звязків, закономірностей і суперечностей. З історичним методом повязаний порівняльно-історичний. Він спрямований на зіставлення виявлених історичних фактів із іншими, схожими фактами, у тому числі з однотипними фактами, властивими іншим історичним періодам.

При вивченні даної проблеми також були застосовані такі принципи як:

·принцип багатофакторності (передбачає вивчення всього комплексу факторів, що впливали на предмет дослідження),

·принцип усебічності (аналіз явищ у всій складності їх взаємозвязків).

Розділ І. Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

.1Поняття та історичний розвиток договору факторингу

Сучасне визначення договору факторингу міститься в Цивільному кодексі України, зокрема, у статті 1077, яка має назву «Поняття договору факторингу». Так, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1, ст. 1077].

У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки ХХ ст. на основі запозиченого досвіду фінансової діяльності. Проте на даний момент факторинг не набув значного поширення в Україні.

Якщо розглядати факторинг з економічного погляду, то він передбачає придбання права грошової вимоги на виконання зобовязань у грошовій формі, а тому законодавець відніс його до кредитних операцій (п.3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2]. Також дані правовідносини регулюються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [3].

Перше офіційне визначення поняття "факторинг" давав Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розумілась операція щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору [4]. Однак, на даний момент цей закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу від 02.12.2010.

Як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Він характеризується:

а) диспозитивним характером виникнення правовідносин;

б) спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору);

в) предметом зобов'язання (суто грошові вимоги).

Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 Цивільного кодексу).

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання [4].

Юридичні ознаки договору

) взаємний;

) консенсуальний;

) відплатний.

Взаємний договір - це договір, в якому обовязок однієї сторони здійснити певні дії викликає обовязок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Консенсуальний договір - такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.

Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Види договорів факторингу:

договір купівлі грошової вимоги;

договір із метою забезпечення виконання зобов'язання [4].

.2 Предмет, форма та субєктний склад договору факторингу

Предмет договору факторингу визначений статтею 1078 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши дану статтю та звернувшись до коментарів, можна поділити предмет договору факторингу на такі складові:

право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога);

право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога);

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається, тобто не є необхідним підписання актів приймання-передачі тощо.

Тобто, у частині 2 ст. 1078 Цивільного кодексу встановлено й момент переходу права вимоги за договором факторингу, за яким відступлення вимоги обумовлене певною подією - за таким договором право вимоги переходить до фактора з моменту настання цієї події. Так, зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов'язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.

Окрім того, предметом договору факторингу може бути надання клієнтові додаткових послуг, які пов'язані із переданим правом грошової вимоги (ведення бухгалтерських рахунків клієнта, пред'явлення до боржника вимог оплати, прийняття на себе ризику невиконання таких вимог та інкасація цих вимог) [6, ст. 1078].

Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 Цивільного кодексу України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобовязанні. Договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

На сьогодні в практиці ділового обороту існує дискусія стосовно того, чи є нотаріальне посвідчення правочину його формою. Ця дискусія породжує питання щодо застосування коментованої статті: чи необхідно нотаріально посвідчувати правочин щодо заміни кредитора, якщо основний правочин був нотаріально посвідчений. Якщо формою правочину вважати тільки усну та письмову, правочин щодо заміни кредитора в будь-якому випадку має бути вчинений в письмовій формі, а нотаріальне посвідчення залишається на розсуд сторін. Якщо нотаріальне посвідчення вважати кваліфікованою формою правочину, то і правочин щодо заміни кредитора треба обов'язково посвідчувати нотаріально. Судова практика поки що не надала відповіді на це питання, але якщо тлумачити коментовану статтю, беручи до уваги частину 2, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі нотаріально посвідченого правочину, також має бути посвідчений нотаріально [6, ст. 513].

Певні особливості, повязані з предметом, властиві й субєктному складу договору факторингу. Суб'єктний склад цивільних правовідносин становлять особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах.

Коментована стаття визначає суб'єктний склад договору факторингу, надаючи його сторонам власні назви: фактор та клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Тобто для того, щоб мати можливість отримати фінансування під відступлення вимоги, клієнт має бути зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Для того, щоб бути клієнтом у відносинах факторингу, особа повинна мати певну грошову вимогу, що випливає з договору, який пов'язаний з поставкою товарів, виконанням робіт чи наданням послуг (або мати реальну можливість володіти такою вимогою - "майбутня вимога")

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

В ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" міститься поділ банківських операцій на ті, які можуть здійснювати банки лише на підставі банківської ліцензії та інші. У відповідності до п. 2 даної статті, факторинг (придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів) відноситься до таких банківських операцій, які можуть здійснюватися банками без окремої ліцензії. Отже окремої ліцензії для здійснення факторингових операцій не потрібно.

Говорячи про фактор як про сторону договору факторингу слід зазначити, що особливість суб'єктного складу у цьому випадку полягає не лише в тому, що у відповідності до законодавства, ним можуть бути банк, інші фінансові установи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а більш за все тому, що вказані суб'єкти мають бути спроможними прийняти на себе обов'язок по веденню для клієнта бухгалтерського обліку та надавати йому інші фінансові послуги, які пов'язані з грошовими вимогами, що є предметом відступлення [6, ст. 1079].

.3 Зміст договору факторингу

Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов´язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли йдеться про встановлення факту укладання договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення серед істотних умов договору називає якість, асортимент тощо [9]. Загалом, в тому числі й для договору факторингу, істотними умовами договору вважаються предмет, ціна та строки укладання даного договору.

Однак, зміст договору не обмежується лише цими умовами договору. Як зазначалося, існують також звичайні та випадкові умови договору.

Так, звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони [9].

На прикладі договору факторингу, можна побачити умови, що передбачені конкретними статтями Цивільного кодексу України. Окрім предмета сюди відноситься умова недійсності заборони відступлення права грошової вимоги, що передбачена статтею 1080 ЦК України. Вона полягає у тому, що вказаний договір є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобовязань або відповідальності перед боржником у звязку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги [1].

Також важливою умовою є те, що клієнт відповідає перед фактором лише за чинність вимоги, що відступається. Однак, ст. 1081 Цивільного кодексу дійсність вимоги повязує з двома обставинами: по-перше, клієнт повинен мати право на передачу грошової вимоги, а по-друге, якщо клієнту в момент відступлення не відомі причини, з яких боржник має право не виконувати цю вимогу.

Зміст договору нерозривно повязаний з правами його сторін. Адже їх визначають зазначені умови. Зокрема, у Цивільному кодексі України зазначено права фактора.

Отже, зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобовязаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобовязання клієнту і зобовязання вважатиметься таким, що виконано належним чином [4]. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.

Розділ ІІ. Правове становище боржника у разі порушення його прав за договором факторингу

2.1 Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом

Відносини між учасниками факторингових відносин можна розділити на два види:

внутрішні (між фактором та клієнтом);

зовнішні (між фактором та боржником).

Внутрішні відносини регулюються договором факторингу, а зовнішні - договором, укладеним між клієнтом та боржником, право вимоги за яким на підставі договору факторингу відступлено фактору, а також відповідними нормами чинного законодавства [10].

Проаналізувавши дані види факторингових відносин, можна побачити, що фактично клієнт не вступає у відносини з боржником. Однак всеодно існують випадки, коли права боржника можуть бути порушені клієнтом.

Захисту прав боржника за договором факторингу присвячена стаття Цивільного кодексу України, зокрема, стаття 1086, яка є кінцевою у главі 73 (Факторинг). Вона поділена на дві частини залежно від того, ким саме порушуються його права (клієнтом або фактором). Так, ч.1 цієї статті передбачає захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом, ч.2 - у разі їх порушення відповідно фактором.

Важливе значення при вивченні даного питання має науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України. Адже в ньому міститься науковий аналіз даної статті.

Суттєвий вплив дій боржника на відносини, які складаються між фактором та клієнтом за договором факторингу, дозволяють говорити про єдиний комплекс факторингових відносин, учасником яких поряд з фактором та клієнтом є також і боржник.

Незважаючи на те, що боржник не є стороною договору факторингу, а останній є дійсним незалежно від волі боржника, законодавець закріпив у Главі 73 Цивільного кодексу норми, які спрямовані на визначення правового становища боржника при відступленні права грошової вимоги, його права і обов'язки при цьому. Права у боржника виникають у звязку з виконанням його обовязку сплатити грошові кошти на користь фактора. Підтвердженням того, що боржник не є стороною договору факторингу є зазначення у самому договорі лише прав і обовязків фактора та клієнта (Додаток А).

З метою захисту інтересів третьої особи, які порушуються відступленням права грошової вимоги, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати збитки боржника, заподіяні відступленням вимоги. Вбачається, що клієнт має право передбачити в договорі факторингу обов'язок фактора відшкодувати клієнту суму, сплачену останнім на користь боржника [6, ст. 1086]. Тобто ми бачимо, що відповідальність клієнта згідно з Цивільним кодексом України полягає у відшкодуванні збитків, завданих боржнику. Які, в свою чергу, згодом можуть бути відшкодовані фактором самому клієнту. Але для цього потрібна вище зазначена умова, тобто зазначення даного відшкодування у договорі. Нагадуємо, що клієнт це одна із сторін у договорі факторингу, нею може бути фізична або юридична особа, яка є субєктом підприємницької діяльності.

Право клієнта відступити вимогу всупереч умовам договору не розповсюджується на випадки, коли заборона відступлення права вимоги встановлена законом, зокрема, за договором факторингу, так само як і за договором купівлі-продажу неможливо відступити права вимоги, нерозривно пов'язані з особою кредитора [6, ст. 1086].

Цивільний кодекс України щодо захисту прав боржником у разі їх порушення клієнтом зазначає наступне: «У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта» [1, ст. 1086].

Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення клієнтом.

2.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором

Окрім порушення прав боржника клієнтом, можливе їх порушення іншою стороною договору, тобто фактором.

Захисту даних прав присвячена ч.2 статті 1086 Цивільного кодексу України. Однак, положення даної статті не є вичерпними, адже тут мають значення й інші статті.

В результаті відступлення клієнтом права грошової вимоги до боржника в останнього виникає обов'язок здійснити платіж факторові. Виконання боржником грошової вимоги факторові у даному випадку звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ч. 3 ст. 1082 Цивільного кодексу). Проте такий обов'язок не є безумовним, а ставиться в залежність від одержання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. В цьому повідомленні повинна бути визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Договором факторингу надавати вказане повідомлення боржникові може бути зобов' язаний як клієнт, так і фактор (ч.1 ст.1082 Цивільного кодексу). У разі неповідомлення боржникові про відступлення права грошової вимоги фактор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків:

боржник звільняється від необхідності сплати грошових коштів на користь фактора.

При цьому виконання боржником свого обов' язку клієнту (кредитору за укладеним з ним договором) як первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу). Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Невиконання фактором цього обов'язку надає наступне право боржникові:

здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним як первісному кредиторові (ч. 2 ст. 1082 Цивільного кодексу).

Боржнику надається також право вимагати повернення сплачених факторові грошових сум як безпосередньо від клієнта, так і від фактора. Підстави для заявлення таких вимог різняться в залежності від змісту порушення взятих на себе сторонами договору факторингу зобов'язань (ст. 1086 Цивільного кодексу). Боржник не може вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, він управі одержати ці суми безпосередньо від клієнта. На фактора покладається обов'язок повернути боржникові одержані від нього за відступленою грошовою вимогою кошти, які боржник управі одержати безпосередньо від клієнта у разі:

а) якщо фактор не передав клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги;

б) передав їх клієнтові, знаючи про порушення останнім зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення фактором.

2.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій

Протягом останнього часу громадян України турбує діяльність так званих колекторських фірм. У правоохоронців викликає зацікавлення законність роботи подібних підприємств. Їх масова поява пов'язана з тим, що в умовах фінансової кризи люди - громадяни України, які залишилися без зарплати або інших доходів, втратили й можливості вчасно повертати кредити [13].

Вважається, що колекторські організації виникли в Сполучених Штатах Америки у 80-ті роки минулого століття. Однак швидкого поширення вони набули й в Україні. Виникає логічне питання «Що таке колекторське агентство (або організація)?».

Колекторське агентство - агентство, що професійно спеціалізується на справлянні проблемної заборгованості. Також, це є форма бізнесу, метою якої є сприяння здійсненню платежів по заборгованостях фізичних і юридичних осіб.

Визначивши поняття, виникає наступне питання «Чи є законною діяльність колекторських компаній, якщо відповідного закону, який би регулював їхню діяльність, не існує?».

В Україні існує проект Закон України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників». Зокрема, ми можемо ознайомитися з пояснювальною запискою до даного проекту.

В ній визначаються найбільші колекторські компанії, що діють на Україні: "Європейська агенція з повернення боргів", "Кредит Колекшн Груп", "Укрборг", "Українська Колекторська Група", "Фінансове Агентство по Збору Платежів", "УКРФІНАНСИ", "Агенція по управлінню заборгованістю", "Служба виконання зобов'язань", ЗАТ "Екол", "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта-М", "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.", "Прімоколект. Центр грошових вимог".

На ринку діють ще 2 великі компанії, що нещодавно увійшли на ринок: EOS Ukraine (Німеччина), Пристав (Росія).

На сьогодні в Україні загальна кількість підприємств, які надають послуги з повернення боргів, нараховується більше 200.

За кордоном, наприклад у США, "колекторська діяльність" (Debt Collection Practice, Debt Collector) законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні.

Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг (так званий "reminder service"). При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом "знайомства" з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Ці дії охоплюються так званим першим - м'яким етапом (soft collection).

Якщо попередній метод не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого - жорсткого етапу (hard collection), під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Йому роз'яснюють наслідки несплати кредиту, про можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.

На третьому етапі (legal collection) колектори звертаються із позовами до суду.

Необхідно зазначити, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату - повернення грошей.

Що стосується законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально карними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.

Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України <#"justify">Отже, законодавство України надає право кожній особі звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Це право закріплено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Існують такі способи захисту цивільних прав та інтересів:

) визнання права;

) визнання правочину недійсним;

) припинення дії, яка порушує право;

) відновлення становища, яке існувало до порушення;

) примусове виконання обов'язку в натурі;

) зміна правовідношення;

) припинення правовідношення;

) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб [1, ст. 16].

Наприклад, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Докладний порядок захисту цивільних прав та інтересів передбачений главою 3 Цивільного кодексу України.

договір факторинг боржник

Розділ ІІІ. Удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

3.1 Недосконалість вітчизняного законодавства

При аналізі даної теми важливим є дослідження вітчизняного законодавства.

Якщо проаналізувати нормативну базу, що регулює порядок укладання договору факторингу, на різних її етапах можна виявити достатньо прогалин. У даному випадку слід зазначити, що недосконалість у договорі факторингу вцілому спричиняє недосконалість захисту прав боржника за вказаним договором, тобто вони нерозривно повязані.

Захист прав боржника за договором факторингу без сумніву повязаний з визначення самого факторингу.

Закони України, що були прийняті у різний час, дають визначення поняття «факторинг» та встановлюють певне регулювання. Проте ці визначення неузгоджені між собою, а відповідне регулювання є незадовільним та суперечливим, часто навіть у межах одного законодавчого акта.

До таких законів відносять:

·ЗУ «Про банки і банківську діяльність»;

·Господарський кодекс України;

·Цивільний кодекс України.

Наприклад, у ЗУ «Про банки і банківську діяльність» міститься наступне визначення: «факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання зобовязань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання таких вимог та прийому платежів» [2]. Згідно з цим визначенням факторинг являє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредитору за поставлені товари чи надані послуги. Незвичне формулювання є очевидним наслідком калькування з англійської, тобто становить юридико - технічну помилку.

Недосконалим є й визначення, що міститься в ГК України: «Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі» [19]. Суперечливість полягає у тому, що, з одного боку, вказівка на прийняття ризику виконання вимоги має означати договір купівлі-продажу вимоги, з іншого - такий договір виключає здійснення факторингу на комісійних засадах. На комісійний характер факторингу вказують частини 2, 3 цієї статті, які передбачають передання банком коштів у розпорядження клієнта за плату (з чого можна зробити висновок, що йдеться про надання банком клієнту кредиту або позики, а не про купівлю вимог) та надання клієнту додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Суперечливим є й регулювання, що встановлене ЦК України. Відповідно до ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, що:

). по-перше, фактор передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату;

). по-друге, клієнт відступає або зобовязується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Друга з цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначено у ст. 1084 ЦК України - грошова вимога може відступатися у звязку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобовязання клієнта перед фактором. За ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобовязання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до ст. 572 ЦК України передбачає заставу грошової вимоги до боржника. Таким чином, даний договір поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору і елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, що не поєднує таких елементів, не є договором факторингу. Тому до такого договору не можуть застосовуватись положення глави 73 ЦК України, зокрема, положення частин 2, 3 ст. 1079 ЦК України, якими встановлюються обмеження за субєктним складом сторін договору факторингу [1]. Наприклад, договір купівлі-продажу грошової вимоги, який не передбачає надання покупцем вимоги позики або кредиту продавцю вимоги, може бути укладений будь-якими субєктами цивільного права.

Отже, виникають такі питання.

) Для чого законодавець встановив спеціальні правила щодо договорів, які поєднують елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги, адже ці договори жодним чином не повязані один з одним?

) Навіщо він встановив спеціальні правила щодо договорів, які поєднують елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору застави грошової вимоги, адже відносини позики або кредиту та застави, зокрема грошової вимоги, вже врегульовані загальними нормами? Видається, що встановлення таких правил є помилкою хоча б тому, що для таких різнорідних відносин не можна встановити єдиного регулювання. Тому не викликають подиву численні суперечності у главі 73 ЦК України. Передусім це стосується правил стосовно відповідальності клієнта перед фактором (ст. 1081 ЦК України) та щодо наступного відступлення грошової вимоги (ст. 1083 ЦК України). Наприклад, застосування правил стосовно відповідальності за дійсність вимоги, які сформульовані як загальні, може мати смисл лише у разі продажу вимоги, але не її застави [20].

Вказані недоліки нерозривно повязані з захистом своїх прав боржником за договором факторингу, адже на основі даних положень здійснюється договір факторингу вцілому, зокрема, й захист прав боржника.

3.2 Досвід зарубіжних країн захисту прав боржника за договором факторингу

Для розуміння даного питання потрібно дослідити світовий досвід щодо факторингу загалом. Для цього можна спиратися на статтю Юрія Попова «Факторинг: законодавство України та світовий досвід», що була опублікована у щотижневій інформаційно-правовій газеті «Правовий тиждень».

Зокрема, в ній аналізується практика різних країн, яка свідчить, що поняття «факторинг» є дуже широким. Власне, під договором факторингу можуть розумітися різноманітні договори, зокрема змішані, які є абсолютно різними за правовою природою, якщо для відносин сторін істотною є належність одній із сторін грошової вимоги до третьої сторони.

В залежності від того що саме розуміється під договором факторингу, відбувається й захист прав боржником.

Наприклад, під факторингом можуть розумітися:

1.купівля покупцем («фактором») вимоги («факторинг без регресу»);

2.купівля покупцем («фактором») вимоги, що супроводжується поручительством продавця («клієнта») за виконання боржником свого обовязку («факторинг з регресом»);

.купівля покупцем («фактором») вимоги без повідомлення боржника, що поєднується з договором комісії, за яким продавець вимоги («клієнт») зобовязується вчиняти від свого імені дії, спрямовані на одержання коштів за проданою вимогою, та перераховувати їх фактору («прихований факторинг»);

.надання кредитором («фактором») кредиту позичальнику («клієнту») під забезпечення виконання зобовязання заставою грошової вимоги до третьої особи;

.надання повіреним чи комісіонером («фактором») довірителю чи комітенту («клієнту») послуг (як-от: ведення обліку заборгованості, ведення переговорів, виставлення претензій, предявлення позовів, представництво в суді, предявлення виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо), спрямованих на одержання заборгованості з боржника [20].

Факторинг у цьому значенні може здійснюватися як з відступленням вимоги, так і без такої, а також супроводжуватись або не супроводжуватись кредитуванням клієнта фактором, та супроводжуватись або не супроводжуватись купівлею фактором частини вимоги. Найпоширенішим на сьогодні є змішаний договір, за яким фактор купує частину вимоги (зокрема такої, строк сплати за якою не настав), негайно сплачує клієнту її вартість за вирахуванням дисконту (так звані «аванси» - «advances»), а клієнт відступає йому вимогу в повному обсязі. Після стягнення на свою користь коштів з боржника у розмірі купленої частини вимоги фактор стягує решту боргу на користь клієнта та за його рахунок. У міжнародній торгівлі часто застосовується «дволанковий» («ланцюговий») факторинг, у якому беруть участь два фактори - один у країні експортера, другий - у країні імпортера.

Ці фактори взаємодіють на підставі договору, зазвичай змішаного, що поєднує елементи договору субкомісії та купівлі-продажу. Звичайно, наведений перелік видів факторингу не є вичерпним. Водночас важливо підкреслити, що будь-який договір факторингу або є добре відомим поіменованим договором, або є змішаним договором, що містить елементи таких договорів (позики, кредиту, купівлі-продажу, комісії, доручення, послуг тощо). Таким чином, потреба у поіменованому договорі факторингу відсутня. Більше того, поіменований договір факторингу не може бути «віднайдений» навіть за наявності великого бажання його віднайти. Причина криється у тому, що неможливо встановити універсального регулювання для такого розмаїття відносин.

Важливим є досвід США з захисту прав боржника за договором факторингу у сфері факторингу.

До ХІХ ст. включно законодавство США не регулювало факторинг. Під факторингом розумілися відносини комісії, що могли поєднуватись з відносинами кредитування. Фактор-комісіонер продавав товари комітента від свого імені, при цьому міг надавати комітенту кредити. Зобовязання з повернення кредитів та зі сплати фактору комісійної винагороди забезпечувалось заставою товарів, що перебували у володінні фактора. Ці відносини регулювались прецедентним правом. Поступово зявлялись фактори, для яких кредитування превалювало над комісійною діяльністю, у звязку з чим постала потреба у можливості встановити заставу товарів та грошових вимог клієнта без одержання фактором товарів у володіння та без повідомлення боржника про відступлення вимоги.

Такі правила вперше були встановлені у 1909 р. у параграфі 45 Закону про рухоме майно штату Нью-Йорк, де факторинг історично розвивався значно швидше, ніж в інших штатах. У сорокових роках минулого сторіччя інші штати прийняли закони про факторингове обтяження за зразком зазначеного закону штату Нью-Йорк. У другій половині минулого сторіччя у США був розроблений, а згодом прийнятий штатами Уніфікований комерційний кодекс (УКК), який встановлював розгалужене регулювання відносин щодо майнового обороту. У звязку з цим закони про факторингове обтяження скасували як застарілі. Особливо слід звернути увагу на ту обставину, що УКК не містить спеціальних положень щодо факторингу, а встановлює загальні положення стосовно відступлення вимоги, прав та обовязків первісного та нового кредитора, положення про захист боржника та інші положення щодо відносин за участю третьої особи.

Таким чином, в УКК зроблено важливий крок уперед - замість колишнього фрагментарного регулювання встановлюється регулювання комплексне та більш абстрактне. Це зближує УКК з цивільними та торговельними кодексами країн континентального права. Відсутність же положень про факторинг викликана тим, що факторингова діяльність опосередковуються не спеціальним видом договору, а іншими договорами, частіше змішаними, що являють собою найрізноманітніші комбінації поіменованих договорів, для яких загальне регулювання встановлюється іншими положеннями. Таким чином, більш абстрактне регулювання за зразком цивільних та торговельних кодексів країн континентального права виключає казуальне регулювання факторингу взагалі та факторингового обтяження зокрема.

Такі самі тенденції спостерігаються й у розробці міжнародних конвенцій. Так, Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 р. (яка набула чинності для України 1 липня 2007 р.), хоча і містить визначення поняття «факторинг», але не передбачає для договору факторингу ніякого регулювання. Іншими словами, визначення факторингу та назва Конвенції не узгоджені з нормами, які встановлюють регулювання, тобто визначення факторингу у цій Конвенції живе своїм життям, а регулювання - своїм. Натомість ця Конвенція встановлює лише положення щодо відступлення вимоги та інші положення, що стосуються відносин за участю третьої особи. Конвенція ООН про відступлення дебіторської заборгованості у міжнародній торгівлі 2001 р. слово «факторинг» використовує лише один раз у ч. 2 ст. 38, що встановлює пріоритет цієї конвенції над Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг.

Абсолютна більшість країн континентального права не мають законів про факторинг або спеціального регулювання щодо факторингу в інших законах. Такий підхід вбачається поміркованим. Зважаючи на те що факторинг опосередковується різними поіменованими договорами, передбаченими цивільними та торговельними кодексами цих країн, а також змішаними договорами, прийняття закону про факторинг чи спеціальних положень щодо факторингу в інших законах, які регулювали б відносини з таких договорів, є, по-перше, непотрібним з огляду на те, що таке регулювання вже існує, по-друге - шкідливим, бо означало б встановлення суперечливого регулювання (як у законодавстві України) [20].

Отже, саме таким є досвід зарубіжних країн в сфері факторингу та захисту прав боржника за вказаним договором.

3.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

Як зазначає О. Бєліков, розвитку факторингу та ефективному захисту прав боржника в Україні перешкоджають в основному такі проблеми:

) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;

) дефіцит інформації - далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;

) невизначеність в законодавстві;

) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення [26, 97].

Конкретними шляхами удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу є:

·має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

·слід виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що повязані із спеціальним поіменованим договором. Це відповідатиме і суті таких відносин, і передовому законодавству США та інших країн, зокрема континентального права, і міжнародним конвенціям;

·слід відмовитися від допустимості договірної заборони відступлення грошової вимоги, крім випадків, коли боржником є споживач. Цей принцип є найважливішим для розвитку факторингу;

·треба також виробити правила, за якими заміна кредитора у зобовязанні не призводитиме до погіршення становища боржника. Цей принцип є загальновизнаним у світі. Його недотримання спричинює виключення прав з обороту;

·істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство [20].

Суттєвим є не лише удосконалення законодавства для ефективного захисту своїх прав боржником, але й поліпшення порядку укладення договору факторингу вцілому.

Важливими для зясування такого порядку є статті Ю. Попова («Факторинг: законодавство України та світовий досвід») та Р. Малимоненка («Особливості вітчизняного факторингу»).

Так, адвокатом Р.А. Малимоненком написана стаття, у якій розглядаються деякі аспекти реалізації договорів факторингу у контексті вітчизняної практики та чинного законодавства. Сама стаття має назву «Особливості вітчизняного факторингу».

Метою вказаної статті є спроба допомогти субєктам господарської (підприємницької) діяльності (юридичним та фізичним особам), а також правникам-початківцям зрозуміти та розібратися у деяких аспектах факторингу у відповідності до існуючої вітчизняної практики факторингу та вимог законодавства України, маючи на меті, насамперед, забезпечення безпеки підприємницької та господарської діяльності шляхом акцентування уваги на деяких практичних механізмах реалізації факторингу.

Однак, основна увага даної статті приділяється тому як вітчизняний факторинг може створити реальну загрозу фінансово-господарській діяльності підприємства, тобто клієнту, і боржнику.

Загроза в даному випадку йде від фактора. Адже деякі фактори окрім позитивної реклами власної діяльності, нічим не гарантують добропорядність власних дій перед клієнтом. Відносини між клієнтом, фактором і боржником є взаємоповязаними. Це ми можемо побачити на прикладі ч. 2 Статті 1086 Цивільного кодексу України, коли порушення фактором свого зобовязання перед клієнтом може спричинити ситуацію, при якій боржник має захищати свої права. Для поліпшення порядку укладання договору факторингу в статті «Особливості вітчизняного факторингу» пропонуються наступні шляхи.

На його думку, фактор зобовязаний здійснювати прозору діяльність:

). згідно з вимогами ст. 633 ЦК України він не має права, як і будь-який інший субєкт підприємницької діяльності, відмовити клієнту в укладенні з ним вмотивованого та зрозумілого договору.

На превеликий жаль, в Україні дуже велика кількість порушень засад публічності договору та його свободи, що регламентується Цивільним кодексом України. Деякі недоброзичливі підприємці переконані, що з метою досягнення фінансових показників будь-які засоби виправдані, а тому й не гребують фактично вводити в оману власних клієнтів через вдалу, на їх погляд, рекламну кампанію. Таким чином, дуже часто на час укладання договору клієнт позбавлений можливості та прав, зокрема на свободу договору та його публічність у законодавчому визначенні ЦК України у звязку з тим, що діяв під впливом омани. Також клієнт позбавлений інших прав, що декларує кожному громадянину держава. А у звязку з цим у майбутньому можуть постраждати й права боржника.

Фактично має місце введення в оману, а тому і наслідки повинні бути передбачені вимогами ст. 230 Цивільного кодексу України, яка саме і передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. В даному випадку, якщо є можливість довести факт укладення правочину під впливом введення клієнта в оману, такий договір визнається судом недійсним і сторона, яка застосувала обман, зобовязана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.

На сьогоднішній день очевидною є мізерна кількість прецедентів судового захисту власних прав згідно з існуючими порушеннями вимог ст. 627 Свобода договору та ст. 633 Публічний договір ЦК України, а також звернень до суду згідно з вимогами ст. 213 Тлумачення змісту правочину та ст. 230 Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману ЦК України, з чого можна зробити висновок, що права субєктів підприємницької діяльності, фізичних та юридичних осіб, а також громадян недостатньо захищені від зловживань та шахрайства. Запорукою захисту є пильність та активність кожного з нас у боротьбі за права, що гарантовані державою [20].

Висновки

Перед початком розгляду даної теми були поставлені конкретні завдання.

Першим з них було вирішення теоретичних питань, що відносяться до договору факторингу (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо).

Воно є вирішеним, адже було зясовано, перш за все, поняття договору факторингу. Згідно з Цивільним кодексом України договір факторингу полягає у тому, що одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згодом були вказані ознаки.

Юридичними ознаками договору факторингу є те, що він:

) взаємний;

) консенсуальний;

) відплатний.

Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Було визначено предмет, сторони та форму договору.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Також було вказано зміст даного договору.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобовязаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобовязання клієнту і зобовязання вважатиметься таким, що виконано належним чином. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.

Другим завданням було всебічне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження).

Воно також є вирішеним, адже було зазначено типовий стан проблеми та недоліки в даній сфері, а саме:

) нестача кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції;

) дефіцит інформації - далеко не всі підприємства знають про факторинг і його вигоди;

) невизначеність в законодавстві;

) несприятливий імідж, що склався у факторингу раніше через підміну його визначення.

Важливим також є те, що абсолютна більшість країн континентального права не мають законів про факторинг або спеціального регулювання щодо факторингу.

Третім було обгрунтування системи заходів щодо її вирішення.

·має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

·істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство.

Четвертим завданням було розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.

Дане дослідження, перш за все, слід використати для удосконалення відносин під час укладання договору факторингу. Зокрема, важливою є інформація про те, як саме боржник може захистити свої права від «колекторських» організацій.

Загалом, інформація по даній темі є дуже важливою для ефективних відносин під час укладання договору факторингу.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № № 40-44. - Ст.356.

. Про банки і банківську діяльність Закон України від 07.12.2000 р № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 5-6. - Ст.30.

. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг Закон України від 12.07.2001 р № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст.1.

. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: навчальний посібник. - Київ: Прецедент, 2005.

. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13-14. - № 15-16. - № 17. - Ст. 112.

. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. - За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К. : Істина. - 928 с.

. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Закон України від 15.05.2003 р № 755 - ІV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

. Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: - КНТ, 2006. - 480 с.

. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова та ін.; за заг. Ред. В.І. Борисової, В.Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т.2. - 552 с.

. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28.05.1988

. Конституція України від 28.06.1996 р № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників» від 01.11.2011 № 9379

. Про інформацію Закон України від 02.10.1992 р № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

. Про захист персональних даних Закон України від 01.06.2010 р № 2297-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 34. - Ст.481.

. Кримінальний кодекс України від 05.04.2011 р № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.

. Софіщенко І. Я. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 137, с.

. Малимоненко Р.А. Особливості вітчизняного факторингу / Р.А. Малимоненко // Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2010. - № 1(3). - С. 71-75.

. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - № 19-20. - № 21-22. - Ст.144.

. Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід / Ю. Попов // Правовий тиждень. - 2008. - № 3(76). - С. 9-10.

. Бєліков О. Факторингові операції / О. Бєліков // Юридичний журнал. - 2010. - № 3 (93). - С. 95-98.

Додаток А

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ

м. _______________"___" ____________ 200_ р.

_____________________________________________________________

(вказати найменування сторони та необхідні відомості про неї) (надалі іменується "Фактор") в особі _____________________________________

_____________________________________________________________,

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі _____________________________________,

з одного боку, та

_____________________________________________________________

(вказати найменування сторони) (надалі іменується "Клієнт") в особі _____________________________

____________________________________________________________

(вказати посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі _________________________________________,

(вказати: статуту, довіреності, положення тощо)

з другого боку, (в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо - "Сторона") уклали цей Договір факторингу (надалі іменується "Договір") про таке.

. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі _________ (надалі іменуються "кошти") в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги за _______ до __________ (надалі іменується "Боржники") в загальному розмірі __________ (надалі іменується разом іменуються "вимоги", а окремо - "вимога").

.2. Строк та порядок відступлення вимоги (вимог) Клієнтом Фактору визначені в цьому Договорі та додатку N ___ до цього Договору.

.3. Фактор сплачує Клієнтові кошти в строк ____ шляхом __________.

.4. Клієнт надає Фактору договори, укладені з Боржниками (надалі іменуються "договори"), за якими він вважає за можливе відступити Фактору свої вимоги (вимогу), шляхом _______ в строк _________. Фактор самостійно вирішує, за якими договорами він згоден прийняти вимоги (вимогу) й повідомляє Клієнта в строк _______ шляхом __________. При цьому по кожному наданому договору, за яким Фактор згоден прийняти вимогу (вимоги), складається окрема специфікація в строк ________, яка з моменту підписання її Сторонами стає невід'ємною частиною цього Договору.

.5. Відступлення вимоги (вимог) за договорами здійснюється в передбачені п. 1.2 цього Договору порядку і строки.

. ПРАВА СТОРІН

.1. Фактор має право:

.1.1. Вимагати від Клієнта відступлення йому вимоги (вимог) в передбачені додатком N ___ до цього Договору порядку і строки шляхом _______.

.1.2. Не перераховувати Клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо відступлення Фактору вимоги (вимог).

.1.3. Вимагати від Клієнта письмово повідомити Боржника про відступлення вимоги (вимог) Фактору шляхом _______ в строк __________.

.2. Клієнт має право:

.2.1. Вимагати від Фактора перерахування коштів.

. ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН

.1. Фактор зобов'язується:

.1.1. Сплатити Клієнтові кошти в передбачений цим Договором строк.

.2. Клієнт зобов'язується:

.2.1. Належно та реально виконати свої зобов'язання за цим Договором.

.3. Надати Факторові наступну інформацію щодо Боржника: __________________ шляхом __________ в строк _____________________.

. ДІЯ ДОГОВОРУ

.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

.2. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1 цього Договору та закінчується ________________________________.

.3. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

.4. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

.5. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

.6. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, цей Договір може бути розірваний тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

.7. Цей Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

.1. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

.2. Після підписання цього Договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості Сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.

.3. Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних нею у цьому Договорі реквізитів та зобов'язується своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов'язаних із ним несприятливих наслідків.

.4. Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками.

.5. Всі виправлення за текстом цього Договору мають силу та можуть братися до уваги виключно за умови, що вони у кожному окремому випадку датовані, засвідчені підписами Сторін та скріплені їх печатками.

.6. Цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін.

Захист прав боржника за договором факторингу

Захист прав боржника за договором факторингу

Похожие работы на - Захист прав боржника за договором факторингу