[11, с.404].
У результаті учасники обороту отримали можливість самостійно усувати негативні наслідки наведеного відстававання закону від життя шляхом створення невідомих формалізованому праву договорів.
У зв'язку з визнанням непоіманованих договорів актуальним є питання про те, які норми і в якій послідовності повинні до них застосовуватися. З цього питання були висловлені три основні точки зору.
І.Б. Новицький вважав, що до непоіменованих договорів застосовуються загальні положення зобов'язального права і, крім того, у відповідних випадках і у відповідних частинах можуть бути застосовані норми, встановлені законом для типових договорів.
Інший підхід обгрунтовано О.С. Іоффе, який виходив з того, що при укладенні досить своєрідного договору, але який охоплюється одним із закріплених у законі договірних типів, він буде підпорядковуватися правилам про договір цього типу. І лише коли формується несуперечне закону, але й не передбачене ним договірне зобов'язання нового типу, його нормування повинно здійснюватися за аналогією закону або в належних випадках за аналогією права. В цьому випадку пропонується інша логічна послідовність: або закон, присвячений цьому типу, або аналогія. При цьому в запропонованій О.С. Іоффе конструкції не визначено місце, яке повинні займати загальні положення зобов'язального (договірного) права.
На відміну від двох попередніх концепцій, в літературі пропонується свого роду проміжний варіант між поіменованими і непоіменованими договорами.
М.І. Брагінський вбачає сутність непоіменованого договору в певній деталізації конкретного поіменованого договору. На його думку, визнання спірного правовідношення договором непоіменованим означає, окрім іншого, відсутність врегулювання не лише виду, а й відповідного йому типу. До таких договорів, що не вкладаються в рамки певного не лише виду, а й типу, необхідно застосовувати, перш за все, норми схожого типу договорів, а за їх відсутності - норми, що регулюють цивільно-правові договори, тобто статті, які розміщені в розділі «Загальна частина зобов'язального права». Якщо аналогія закону і загальні норми зобов'язального (договірного) права не ведуть до бажаних результатів, виносити рішення, виходячи із загальних засад і смислу цивільного законодавства та вимог добросовісності, розумності і справедливості.
Аналогічну позицію займали Б.С. Антимонов і К.А. Граве, які вважали, що у випадках, коли маються на увазі договори, що називаються ними «нетиповими», необхідно вести мову «про норми, що належать до типів договорів, які найближче підходять до розглядуваних нетипових договорів».
У зв'язку з цим М.І. Брагінськнй цілком слушно зазначає, що «необхідною і достатньою умовою захисту таких договорів повинна слугувати їх відповідність загальній моделі цивільно-правового договору».
При цьому в останньому випадку наведена схема підтверджує практичну значимість виділення договорів, що відповідають ознакам поіменованого договірного типу. Схема грунтується на тезі про те, що для поіменованих договорів загальні положення договірного (зобов'язального) права є вторинними: вони застосовуються лише після положень, які належать до відповідного типу договорів.
Водночас дилерський договір не може бути в цілому пояснений віднесенням його до непоіменованих договорів у силу притаманної дилерському договору більш складної структури предмета такого правочину.
Непоіменовані договори стосуються кола найбільш простих, унітарних договорів і не спроможні в повному обсязі охопити дилерські та інші договірні конструкції, які удосконалюються головним чином через їх ускладнення, поєднання в одному різновиді елементів різних договорів.
Все наведене обумовило потребу внесення певних винятків із наведених вище правил, що знайшло відображення в закріпленні в ч. 2 ст. 628 ЦК України нової класифікації договорів, з якої випливає поділ договорів на прості (унітарні) та змішані (складні).
Відповідно до зазначеної норми ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). У зазначеному випадку до відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За змістом наведеної норми випливає, що спеціальні норми, які регулюють договори, що ввійшли в зазначене поєднання елементів різних договорів, мають пріоритет при колізії з нормами загальної частини зобов'язального права. Водночас такий варіант рішення може бути змінений угодою сторін або сутністю змішаного договору.
У доктрині проблематика змішаних договорів сприймається неоднозначно щодо співвідношення таких договорів з уже відомими договірними типами.
У цьому відношенні на особливу увагу заслуговує позиція О. Н. Садікова, який закликає проти тенденції зводити змішані договори «до вже відомого типу договору, в той час, як даний договір містить різнорідні елементи і повинен бути кваліфікований як змішаний.
Водночас не можна повністю погодитися з позицією цього автора щодо порядку застосування норм, які регулюють відповідний змішаний договір. Позиція О.Н. Садікова полягає в тому, що, якщо зазначені договори «не можна віднести до числа вже передбачених правом договірних типів, наявний новий договір, який, поки він не отримав спеціальної регламентації, підпорядкований загальним положенням зобов'язального права, а за їх недостатності - правилам про найбільш близький договір (у порядку аналогії закону)».
Основне обгрунтоване в літературі зауваження щодо зазначеної позиції в тому, що «мало не кожний укладений договір - змішаний, оскільки в ньому присутні елементи різних договорів або, більш точно, наявних у законі договірних еталонів.
Подібної позиції в цілому дотримується український цивіліст Р.А. Ліловець, який вважає змішаним «...договір, у якому поєднуються елементи договорів різних типів, що передбачені законодавством», і, разом з тим, вважає неприпустимим визнавати змішаним договір, який поєднує різні види одного типу договору[12, с.8]. Цілком слушно звертається увага на актуальність питань щодо застосування комплексних договорів, відзначальна особливість яких у тому, що умови таких договорів базуються на нормах та інститутах різних галузей права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує два або більше різних зобов'язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з них, який є основним. Заслуговує на увагу висновок згаданого автора стосовно недоцільності вживання згаданих термінів для його позначення, оскільки «змішаний договір може породжувати лише одне зобов'язання; має єдину кінцеву мету як результат органічного, взаємодоповнюючого поєднання різних елементів у такому договорі». Наведене виступило підґрунтям для висновку про те, що у разі недосягнення згоди щодо істотних умов, необхідних для одного з елементів змішаного договору, або визнання недійсним відповідного елементу змішаного договору, неукладеним або недійсним визнається змішаний договір в цілому.
В.Л. Ісаченко і В.В. Ісаченко грунтували свій підхід на тезі про те, що взагалі до непоіменованих договорів не повинні застосовуватися схожі норми. Зокрема, зверталась увага на те, що не можуть поширюватися норми про поставку або підряду на відносини «про доставку електричної енергії, про користування телефоном, водопроводом, безпечною скринькою тощо». Єдиним способом заповнення прогалин вони назвали те, що іменується тепер аналогією права.
Однак наведений підхід більшістю вчених був сприйнятий досить критично. Зокрема, окремі автори критично оцінюють наведений вище підхід як такий, що переоцінює роль аналогії права. Зокрема, М.І. Брагінський зазначав, що в усякому разі для післяреволюційного законодавства вона (тобто аналогія права) була скоріше принципом, ніж реальним способом заповнення прогалини в законодавстві.
На нашу думку, запропоноване вище занадто широке трактування можливого застосування аналогії права щодо змішаних договорів є недостатньо обгрунтованим, оскільки в дійсності практика йде шляхом не відмови, а застосування норм щодо відповідних поіменованих договірних типів, які належать до кожного з елементів змішаного договору.
У зв'язку з цим запропонований ЦК України підхід видається найбільш оптимальним, що надає можливість, за умови стабільності змішаної моделі, трансформуватися в наступному в самостійний договірний тип (вид).
Доцільність подібного розуміння пріоритетного застосування норм відповідних поіменованих договірних типів підтверджується на прикладі дилерського договору, який відносно недавно сформувався в самих загальних рисах у вітчизняній правозастосовчій практиці.
У цьому визнаному вітчизняною практикою і багатьма іноземними законодавствами договорі все зводиться до набору елементів купівлі-продажу і надання послуг (зокрема, інформаційних, маркетингових тощо).
Особливість дилерського договору полягає в тому, що купівля-продаж здійснюється не під умову (відкладальну чи скасувальну), а під зустрічне зобов'язання дилера (покупця) здійснювати послуги з просування такого чи аналогічних товарів на відповідному ринку. Потреба у формуванні цього нового для нашого права типу договору зумовлена ускладненням умов конкуренції та вимог до реалізації та обслуговування окремих груп товарів. Виробники та оптові продавці, зацікавлені в стабільних продажах товарів, йдуть на надання пільгових умов покупцю (знижки продажної ціни, безоплатне надання послуг післягарантійного обслуговування тощо) під зобов'язання оптових покупців (дилерів) надавати рекламні, інформаційні, сервісні (ремонтні, консультаційні тощо) послуги з просування до продажу поставлених і майбутніх товарів.
Наведені особливості конструкції дилерського договору як змішаного право чину дають можливість сторонам договірних відносин найбільш адекватно закріпити свої взаємні обов 'язки.
За своїм характером дилерський договір належить до підприємницьких (неспоживчих) правочинів. Продавець або обидві сторони такого договору завжди є суб'єктами підприємницької діяльності, що зумовлено метою подальшої реалізації проданого дилеру товару безпосереднім споживачам.
Розуміння дилерського договору як змішаного підприємницького (неспоживчого) договору з елементами купівлі-продажу і угоди про надання послуг зумовлює необхідність застосування до відносин за цим договором у відповідних частинах положень актів цивільного законодавства про договори купівлю-продаж і надання послуг.
1.2 Правова природа дилерського договору
У зв'язку з неоднозначною кваліфікацією дилерських договорів судовою практикою практичної актуальності набули питання їх правової природи.
Дилерські договори у судовій практиці кваліфікуються неоднозначно і визнаються в одних випадках комісією, в інших - купівлею-продажем.
Укладення дилерських договорів професійними учасниками певного товарного ринку, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, і спрямованість таких правочинів на оплатну передачу майна у власність іншої особи (дилера) свідчить про схожість дилерського договору з договором купівлі-продажу, насамперед з його різновидом - договором поставки.
Характерними рисами договору купівлі-продажу є передача продавцем речі (товару) у власність іншої сторони (покупця) під зобов'язання останнього прийняти цей товар і сплату за нього визначеної грошової суми (ст. 655 ЦК України).
Важлива особливість купівлі-продажу полягає в спрямованості на безповоротне відчуження продавцем майна і переході його у власність, що свідчить про його здійснення на визначено еквівалентній основі.
Водночас створене правозастосовною практикою надзвичайно широке коло різновидів дилерських договорів, не завжди дає можливість здійснити чітку кваліфікацію дилерських зобов'язань лише шляхом проекції на них загальних положень про купівлю-продаж.
Дилерство виникло як результат спеціалізації і залучення до розповсюдження певних товарів професійно підготовлених учасників відносин купівлі-продажу, обов'язковою умовою яких є різні дати укладення договору з поставкою товару. У зв'язку з цим дилерство має більше схожих рис не лише з купівлею-продажем, а саме з договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму [13].
Договір поставки є двостороннім, взаємним, консенсуальним та оплатним правочином. Характерною рисою цього договору є те, що строк поставки не повинен збігатися з моментом укладення товару. Це означає, що момент укладення договору поставки не збігається з моментом його виконання, що є обов'язковою ознакою цього договору.
Доктрина вітчизняного права виділяє й інші особливі ознаки поставки, зокрема: 1) можливість бути постачальником особою, яка не є власником речі, що передається при поставці; 2) предметом поставки можуть бути як «родові», так і індивідуально-визначені речі; 3) поставка, на відміну від купівлі-продажу, означає не лише продаж, але й доставку речі постачальником за його рахунок; 4) поставка характеризується умовою певної періодичності виконання, якої немає в договорі купівлі-продажу.
У теорії права договір поставки розглядається як один із видів договорів купівлі-продажу, на підставі якого продавець зобов'язується за грошову винагороду доставити покупцеві певну кількість замінних речей у визначений договором строк. При цьому підкреслюється, що умови договорів поставки і купівлі-продажу про порядок виконання і наслідки невиконання є однаковими [14, с.12-13].
Аналіз закріпленого вітчизняним цивільним законодавством поняття договору поставки свідчить про те, що в цілому, з урахуванням певних застережень, положення про поставку припустимо поширювати на відносини дилерського договору.
Такий висновок зумовлений, зокрема, тим, що дилерський договір, як і договір поставки, передбачає оплатну передачу товару у власність дилера, є консенсуальним, оплатним, двостороннім правочином, момент укладення якого не збігається з моментом його виконання (поставки товару).
З іншого боку, дилерський договір не в усіх випадках відповідає поняттю договору поставки. Так, поставка товару за дилерським договором може передбачати на диспозитивних засадах як продаж, так і доставку речі постачальником за його рахунок. Зазвичай предметом дилерського договору є індивідуально визначені речі, а не речі, що визначаються за родом, кількістю, якістю.
Крім того, дилерському договору притаманні елементи й інших договірних зобов'язань, що не дає можливості кваліфікувати його виключно договором поставки.
Наявність у предметі дилерського договору обов'язку дилера в подальшому відчужити товар третім особам на визначених цим договором умовах, що передбачають надання послуг (маркетингових, консультаційних, рекламних, післяпродажного сервісу тощо), свідчить про змішаний характер дилерського договору.
У зв'язку з цим в літературі обґрунтовано визначається правова природа дилерського договору як змішаного фідуціарно-ризикового договору продажу-послуги з оплатного відчуження майна, обтяженого фідуціарним зобов'язанням його подальшої реалізації третім особам. Під фідуціарністю розуміється не прямо визначене зобовязання, а зобовязання, яке визначається звичаями ділового обороту, традиціями розумної і добросовісної поведінки учасників відносин у сфері торгової діяльності [15, с.408-411].
Такий висновок обумовлений тим, що за своїм змістом дилерський договір виходить за межі звичайної купівлі-продажу мінового типу, оскільки така угода закріплює комплекс інших прав та обов'язків сторін, що надає їй характеру договору особливого роду».
Зміст його становлять договір купівлі-продажу з елементами агентства, відповідального зберігання, інших послуг фідуціарного характеру, пов'язаних з подальшою реалізацією придбаного товару. Фідуціарність дилерського договору передбачає вчинення зустрічного надання дилера на засадах передбачуваних, а не прямо визначених зобов'язань, виконання яких ґрунтується на дотриманні оцінного за характером умов «розумного строку», оплати товару «у міру його реалізації», зміст яких визначається звичаями ділового обороту, традиціями розумної і добросовісної поведінки учасників відносин у сфері торгової діяльності.
Сутність дилерського договору полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов'язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб - клієнтури дилера. Дилер набуває цільового права власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов'язаний і обмежений метою дилерської угоди.
Певною мірою титул дилера схожий з правом номінального власника, сутність якого полягає в тому, що зазначений титул дилер набуває «...за розпорядженням продавця (реального власника), з умовою його цільового використання і подальшої передачі визначеним третім особам за попередньо встановленими ціною та іншими умовами, визначеними угодою або законом» з метою отримання майнової вигоди чи іншого визначеного результату на користь відчужувача чи інших вигодонабувачів.
Дилерський договір не може бути визнаний удаваною угодою, що приховує договір комісії, через спрямованість дійсної волі сторін на передачу товару у власність дилера за визначену грошову суму, що є визначальним для кваліфікації договірного типу купівлею-продажем за змістом ст. 655 ЦК України.
Укладений сторонами дилерський договір спрямований на виникнення у покупця (дилера) права власності на предмет договору і його подальшу реалізацію третім особам на визначених договором умовах, що суперечить поняттю удаваного правочину (ст. 235 ЦК України), припустимо на підставі принципу свободи договору, відповідає вимогам закону про дійсність правочину, що підтверджує правомірний оплатно-відчужу-вальний, а не удаваний характер дилерського договору. Зазначена угода може бути кваліфікована як змішаний договір продажу-послуги, за яким після переходу до дилера права власності на переданий йому продавцем товар дилер є виконавцем послуги у вигляді діяльності з реалізації придбаного товару на визначених договором умовах, на який поширюються положення ЦК України про надання послуг в частині, що не суперечать нормам про кулівлю-продаж [16, с.308].
1.3 Особливості укладання дилерських договорів в Україні
Проглядаючи рекламні матеріали вітчизняних періодичних видань, що стосуються ведення бізнесу, досить часто можна зустріти написи на кшталт: «ТОВ «ВІТсервіс - офіційний дистрибютор компанії «Юталіс Лтд» або «Фірма «МР» формує дилерську мережу в Україні» і т.ін. Це свідчить про те, що такий канал збуту товару, як регіональна дистрибуція (дилерство), досить широко застосовується українськими підприємницькими структурами. І, звичайно, що відносини в цій сфері торгівельного посередництва регулюються дилерськими (дистрибюторськими) договорами, які укладаються субєктами господарювання.
На жаль, чинне українське законодавство не містить розяснення ані терміну «дистрибютор», ані терміну «дилер». По своїй суті ці поняття ідентичні, але практикою торгівлі дистрибюторами називають великі торгівельні фірми, які мають прямі поставки від виробника (офіційний дистрибютор, генеральний дистрибютор і т.п.) і які, в свою чергу, формують свою дилерську мережу. Таким чином, дилер - це той же дистрибютор, але з меншими повноваженнями і правами та з меншою територією, на якій він здійснює свою діяльність. Але, поділ цей є умовним, законодавчо не визначеним, тому чіткої лінії між термінами «дистрибютор» і «дилер» немає.
Основою побудови взаємовідносин між виробниками товару, дистрибюторами і дилерами є господарський договір. Ані Цивільний, ані Господарський кодекси України жодних норм стосовно умов укладання дилерських договорів не встановлюють. Тому сторони договору укладають його, виходячи з власних потреб і зиску та використовуючи ті норми законодавства, які регулюють інші види договорів і які можна використати при укладенні дилерських договорів (наприклад, поставки, комісії, консигнації, комерційної концесії, франчайзингу та ін.).
Дилерський договір (англ. dealer - «торговець», «агент») є довгостроковою угодою, згідно з якою одна сторона - дилер, зазвичай, суб'єкт підприємницької діяльності - підтримує, господарський зв'язок із другою стороною - генеральним постачальником (виробником, імпортером) на підставі довгострокового договору та реалізує за погодженими цінами на певній частині території країни товари (послуги), надані виробником (імпортером) із відповідними знижками, але за умови досягнення певного обсягу товарообороту [17, с.29].
Дилерські договори як договори економічного посередництва спрямовані на сприяння комерційній реалізації товарів та/або послуг між підприємцями-продуцентами і оптовими торговцями або між оптовими і роздрібними торговцями, а також між зазначеними підприємцями та індивідуальними покупцями товарів та/ або послуг.
Серцевиною домовленостей дилерських договорів є умови про передачу продавцем (постачальником, виробником) товару у власність дилера (розповсюджувача, дистриб'ютора) із зобов'язанням наступного його перепродажу своїй клієнтурі через власну роздрібну торгову мережу. Дилер, не будучи юридичним представником, економічно пов'язує своїми операціями виробника чи оптового торговця з ринком, виконує з економічної точки зору посередницькі функції. Придбані за правилами купівлі-продажу товари дилер реалізує від свого імені на ринку, діє при цьому за власний рахунок і на свій «страх і ризик», тобто приймає на себе всі комерційні ризики з просування товару. Юридичні та економічні наслідки перепродажу повністю покладаються на такого посередника (тобто дилера), а його прибуток визначається різницею покупної і перепродажем ціни товару, а також зміною курсу валют та цінних паперів.
За домовленістю сторін дилер отримує комплекс прав та обов'язків щодо представництва інтересів продавця (постачальника) на певній території, пошуку клієнтів (роздрібних покупців), продажу товарів у погодженому обсязі, маркетингової, рекламної та торгово-посередницької діяльності на зазначеній території з метою розширення ринків збуту товарів виробника (продавця) тощо.
У договорі зазначається, які саме товари будуть надаватися для подальшої реалізації, їх загальний обсяг, загальна і остаточна сума договору, строк його дії. Договором визначається квота поставок за обсягом та асортиментом, яку зазвичай можливо розрахувати завдяки маркетинговому дослідженню ринку регіону діяльності дилера. При досягненні визначеного обсягу продаж (за місяць, квартал тощо) постачальник надає дилеру цінові знижки, розмір яких встановлюється у реєстрі базових (рекомендованих) цін. У разі неможливості розрахувати таку квоту такі договори передбачають надання дилеру переважного права отримати пільги щодо асортименту, форми розрахунків та першочерговості поставок. Із закінченням певного періоду співробітництва за такою схемою договір може передбачати право дилера звернутися про надання йому виключних прав.
Дилерським договором передбачається рекомендоване значення відпускної ціни. Рекомендована ціна не означає заборону дилеру продавати продукцію в регіоні за іншою, вищою ціною. Однак дилера попереджують, що в даному випадку продавець (постачальник) залишає за собою право поставити товар у даний регіон кінцевому споживачеві саме за ціною, що рекомендується.
Договір може передбачати право продавця на підвищення передбачених договором цін або зміну асортименту та кількості товару, що підлягає поставці, якщо дилер неналежно виконує обов'язки зі сплати товару за дилерським договором.
Дилерським договором визначаються умови отримання дилером товару для подальшої реалізації, момент виникнення права власності на товар, порядок оформлення замовлення та умови поставки товару, прийомки, умови формування цін на товар та умови оплати, підстави та порядок зворотного повернення товару в разі виявлення його недоліків та в інших випадках, визначених договором [18].
Право власності на придбане майно виникає у дилера з моменту його передачі, якщо договором не передбачено інше (на умовах відстрочки, розстрочки тощо). Договором може передбачатися право дилера на зворотне повернення товару, який відчужувач зобов'язаний прийняти у разі його непродажу роздрібним покупцям протягом визначеного договором строку шляхом зворотної купівлі-продажу за артикулами та цінами первинної поставки.
Розрахунки за зустрічну поставку товару проводяться шляхом заліку взаємної однорідної заборгованості, якщо інші форми розрахунків не передбачено договором. Дилерський договір може передбачати право відчужувача (постачальника) відізвати і зняти залишок наявного у дилера товару або вимагати зміни ціни товару, нереалізованого кінцевим (роздрібним) покупцям протягом визначеного строку з моменту поставки дилеру.
Договором може передбачатися оплата поставленого товару (чергової партії) дилером протягом визначеного строку з моменту поставки, на умовах попередньої оплати або «у міру реалізації товару». Відстрочка або розстрочка платежу може надаватися лише з письмової згоди постачальника за умови дотримання дилером строків розрахунків за раніше поставлені партії товару і «ліміту боргу», під яким розглядається максимально можлива загальна сума заборгованості за товар, поставлений з відстрочкою платежу, що діє протягом визначеного строку (квартал тощо) і визначається з урахуванням товарообороту за попередній аналогічний період, та інших обставин, визначених договором.
Зміст умови «у міру реалізації товару» становить обов'язок дилера продати товар у розумний строк, що визначається з урахуванням нормально-необхідного строку реалізації «розумним» дилером за аналогічних або максимально подібних умов, і сплатити продавцю ціну товару негайно після його продажу роздрібному покупцю [19, с.109]. У цьому випадку продавець має право пред'явити вимогу про оплату товару лише у разі пропуску розумного строку внаслідок недобросовісності дилера, а не у будь-який час після передачі товару дилеру. Тягар доказування пропуску розумного строку реалізації внаслідок недобросовісності дилера покладається на продавця шляхом доведення порушення умов договору щодо конкретно визначених строків або надання доказів недотримання розумності звичайних строків за подібних умов, з урахуванням об'єктивного критерію застосування правила «розумної людини» (чи «доброго господаря»), або суб'єктивного критерію оцінки розумності дій дилера щодо унікальних товарів (послуг) дилера, в інших випадках неможливості порівняння оцінюваних дій з їх абстрактним «зразком».
Для цього надаються конкурентні матеріали з практики строків реалізації інших дилерів або виявляються недоліки в організації реалізації товару стосовно реклами, пошуку роздрібних покупців, розміру ціни тощо.
Зазвичай дилерський договір містить також положення про порядок використання фірмового найменування постачальника, проведення реклами і маркетингу, відповідальність сторін тощо.
Як правило, дилерські договори укладаються на доволі тривалий термін. Практика свідчить, що термін дії договору з дилером складає від одного року до пяти, а інколи і більше.
І ще на один досить суттєвий момент необхідно звернути увагу сторонам дистрибюторського договору. Це - якість товару, розгляд претензій з якості та проведення післяпродажного обслуговування і гарантійного ремонту. В договорі слід зазначити, на кого переходять обовязки з перевірки якості товару та проведення гарантійного ремонту, порядок надання доказів неякісності товару та порядок приймання товарів неналежної якості.
Це тільки основні положення, які необхідно зафіксувати в дилерському договорі. Але, оскільки схем роботи виробників з дистрибюторською (дилерською) мережею є дуже багато, то сторони договору самі вирішують, які питання необхідно до нього включити.
.4 Правомірність обмеження здійснення права власності за дилерськими угодами
Актуальним є питання правомірності обмеження здійснення права власності за дилерськими угодами в контексті передбаченого ч. 7 ст. 319 і ч. 2 ст. 321 ЦК України положення про припустимість обмежень його здійснення лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Обмеження здійснення права власності слід відрізняти від обмеження права власності. Право власності - найбільш широке, найбільш повне право на річ, обмеження якого можливі лише ззовні, тобто встановлюються законом. Здійснення права власності, крім закону, може бути обмежене такими правами та законними інтересами третіх осіб, які існують поза відносними правовідносинами з власником і зумовлюють виникнення речового права - сервітуту, права господарського відання тощо чи пов'язані з іншими абсолютними правами - недоторканності особистості, житла, власності тощо. Тому розпорядчий акт власника, що не суперечить закону, не може бути визнаний недійсним лише на підставі зобов'язання про ту саму річ, яке виникло раніше. У зв'язку з цим Г.Ф. Шершеневич слушно зазначає, що « продавець зберігає право на продану річ до передачі і тому може знову продати її і тим самим позбавити покупця придбаного права, якому залишиться лише право вимагати винагороди». Якщо після передачі майна, але до реєстрації переходу права власності продавець розпорядиться річчю, він несе (договірну) відповідальність за невиконання нового договору про відчуження. Перевага старому договору надається не у звязку з речовою природою, а із забезпеченням володіння, наявного у покупця [20, с. 183].
Дилер має право розпорядитися придбаним від продавця товаром іншим чином, ніж передбачено умовами дилерського договору. У цьому випадку права кредиторів (постачальника і третьої особи - покупця) підпорядковуються правилу старшинства, але володілець матиме перевагу перед усіма. Заподіяні кредитору-постачальнику внаслідок невиконання договору збитки відшкодовуються боржником-дилером.
Обмеження здійснення права власності дилера не виникає, оскільки можливість обмеження речового права будь-яким зобов'язанням виключена в принципі. Обмеження здійснення права власності дилера ґрунтуються на зобов'язальному правовідношенні і не суперечать передбаченому ст. 316 ЦК України поняттю права власності як права особи, яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Хоч би як були обмежені окремі здатності власника, панування його над річчю не зникає. Після усунення обмежень право власності відновлюється в повному обсязі. Лише поняття власності не приймає ідею обмеження. Законом або за волею самого власника на підставі прийнятих на себе договірних зобов'язань можуть бути обмежені окремі правомочності «шляхом ускладнення їх здійснення або тимчасової неможливості їх реалізації» [21, с.5].
Будь-яка власність, у тому числі дилера, є вільною лише від обмежень, які є неприпустимими на підставі положень актів публічної влади, а також у разі, якщо їх неприпустимість для сторін випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами правочину. Інші обмеження у здійсненні права, які приймає на себе власник (у цьому випадку дилер), є правомірними.
Предметом законодавчого регулювання, нав'язаної зверху регламентації, можуть бути не всі правовідносини, до яких належать і відносини щодо обмеження здійснення права власності за волевиявленням самого власника. Відносини дилерства виникли немовби самі собою і довільно, породжені самим цивільним оборотом, безпосередньо учасниками цивільного обороту, на практиці довели свою ефективність і мають застосовуватися їх учасниками на основі правового звичаю як найбільш адекватної форми права у зазначеній сфері цивільних відносин, що не допускає будь-якого волюнтаризму, оскільки «останній не лише неприпустимий, він просто не має сенсу».
У зазначеній сфері цивільних відносин лише звичай, з притаманною йому витребуваністю цивільним оборотом та ефективністю в застосуванні, має замінити закон, оскільки все більше ускладнення, урізноманітнення і постійні зміни форм зазначених відносин посередництва неможливо врегулювати правовими нормами, з притаманною закону властивістю усувати невизначеність і передбачуваність. Звичаї в цій сфері відіграють первинну роль, а закони виконують вторинну, позаштатну функцію. Тому звичаї ділового обороту можуть встановлювати правила, відмінні як від диспозитивних, так й імперативних положень норм закону, оскільки під нормою слід розуміти будь-яку правову норму (а не лише закріплену в акті законодавства). Правило звичаю має прирівнюватися за своєю юридичною силою до норми закону, що, зокрема, визнано доктриною цивільного права Франції та Німеччини і має бути відображено в ЦК України шляхом закріплення в ч. 2 ст. 7 положення про застосування у цивільних відносинах звичаю, що суперечить актам цивільного законодавства [22, с.34].
Обмеження здійснення права власності дилера, незважаючи на їх виникнення не на підставі прямої вказівки закону, а на підставі волевиявлення сторін договору, мають визнаватися правомірними через «самозаконність» волі власника, оскільки така воля відповідає звичаям ділового обороту. Дилерська угода регулює відносини, що врегульовані актами цивільного законодавства, а звичаєм ділового обороту у сфері економічного посередництва, обмеження здійснення права власності дилера випливає із сутності зобов'язань реалізації товарів дилером, використання яких має усталений характер, підтримується судовою та іншою правозастосовною практикою, отже, свідчить про те, що цей правовий звичай не суперечить актам цивільного законодавства.
У зв'язку з цим в літературі дилерський договір небезпідставно розглядається як «змішаний фідуціарно-ризиковий правочин продажу-послуги з оплатного відчуження майна, обтяженого фідуціарним зобов'язанням його подальшої реалізації третім особам».
Правова сутність дилерського договору полягає в придбанні дилером у власність товарів у продавця (виробника, постачальника), юридично обтяженого фідуціарним зобов'язанням його наступного перепродажу на користь третіх осіб - клієнтури дилера. Дилер набуває цільове право власності, оскільки правовий титул на товар юридично пов'язаний і обмежений метою дилерської угоди.
Зміст дилерського договору як змішаного договору продажу-послуги полягає в переході до дилера права власності на товар, переданий продавцем дилеру, який є виконавцем послуги у вигляді діяльності з реалізації придбаного товару на визначених договором умовах. На відносини з дилерського договору поширюються положення ЦК України про надання послуг у частині, що не суперечать нормам про купівлю-продаж.
РОЗДІЛ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДИЛЕРСЬКИХ ДОГОВОРІВ
.1 Види дилерських договорів
Залежно від виду дилерський (дистрибюторський) договір може мати певні особливості, які розглянемо далі.
·Договори про виключний збут
Договір про виключний збут є угодою, в якій одна сторона - постачальник надає іншій стороні - дистрибютору певну територію, на якій дистрибютор має сконцентрувати свої зусилля з продажу товару, а натомість постачальник бере на себе обовязок не поставляти визначених договором товарів іншому дистрибютору, який діє на цій же території, або працювати на цій території самостійно[ 23].
За наведеним дилерським договором на дилера можуть бути покладені такі обмеження його прав:
1.обовязок не виробляти або збувати товари, які конкурують з договірними товарами;
2.обовязок одержувати товари тільки від постачальника;
3.обовязок, який забороняє пошук споживачів, заснування філії або складу поза договірною територією. Це обмеження стосується заборони на активну торгівлю, тобто рекламування і збору замовлень споживачів поза договірною територією. Проте пасивна торгівля не заборонена, що дозволяє виконувати замовлення споживачів, які надійшли із-за меж договірної території.
Постачальник може зобовязувати виключного дистрибютора:
. купувати повний перелік товарів чи визначену мінімальну кількість;
. вживати необхідних заходів, які сприяють збільшенню продажу товарів і, зокрема:
·рекламувати;
·підтримувати збутову мережу чи запаси товарів;
·надавати споживче і гарантійне обслуговування;
·наймати навчений персонал.
Виключний дистрибюторський договір може передбачати, що він стосується не тільки товарів виробника, а й товарів звязаних з ним осіб. Під звязаними особами слід розуміти: підприємства, на яких постачальник прямо чи опосередковано: володіє більш ніж половиною капіталу чи ділових активів; має більше половини уставного капіталу; має повноваження призначати більше половини членів спостережної ради, ради директорів чи інших органів, які представляють підприємство; має право управляти підприємством.
Сторонам дилерського (дистрибюторського) договору заборонено під загрозою порушення антимонопольного законодавства країни роботи дилера (дистрибютора) обмежувати його право самостійно і незалежно від виробника визначати ціну товару, умови ведення господарської діяльності, вибір кінцевих споживачів тощо.
Варто зауважити, що всі обмеження, які покладаються на сторони за дилерським договором, є дійсними тільки протягом строку його дії. Застереження щодо заборони постдоговірної конкуренції, включене до виключного дилерського договору, порушує антимонопольне законодавство і вважається недійсним.
·Дилерські договори про виключні закупки
Дилерський (дистрибюторський) договір виключної закупки є правочином, в якому одна сторона - дилер погоджується закупати договірні товари тільки у другої сторони - постачальника чи повязаної з ним особи або у іншої особи, якій постачальник доручив продаж товарів. Постачальник, у свою чергу, має право поставляти договірні товари іншим дистрибюторам, що діють на тій самій території, що і первісний дистрибютор продажу товарів. При цьому дилер не обмежений договірною територією і може збувати товар будь-якому кінцевому споживачу, який знаходиться як на договірній території, так і за її межами.
Законодавство ЄС класифікує договори виключної закупівлі за строком дії та за видом товарів, що є предметом перепродажу.
За строком дії вони поділяються на короткострокові (до 5 років) та довгострокові (5 - 10 років).
За видом товарів, що є предметом перепродажу, розрізняють договори, за якими закуповуються для подальшого перепродажу:
а) будь-які товари;
б) пиво;
в) нафтопродукти.
Договори про виключні закупки можуть укладатися для наступного перепродажу одного або більше видів товарів. Якщо предмет договору стосується кількох видів товарів, то вони сприймаються як такі, що належать до однієї групи. Визначення, чи належать товари до однієї групи, може бути заснованим на технічних (наприклад, механізм, прилади і запасні частини до нього) чи комерційних принципах (наприклад, кілька видів товарів, що використовуються для однакових цілей) або на використанні в торгівлі (різні види товарів, які зазвичай пропонуються для продажу разом).
·Селективні дистрибюторські угоди
Селективні дилерські відносини передбачають створення збутової мережі із дилерів оптового і роздрібного рівня на підставі певного критерію, обраного виробником (постачальником) товару, що збувається. Виробник (постачальник) складає перелік таких оптових та роздрібних дистрибюторів. Вони вважаються уповноваженими виробником. Дилери оптового рівня, які входять до такої узгодженої виробником мережі, беруть на себе зобовязання перепродувати договірний товар тільки роздрібним дилерам, схваленим виробником.
Селективні дилерські угоди можуть базуватися на обєктивних і кваліфікаційних критеріях, які мають однаково застосовуватися до всіх потенційних дистрибюторів. Такими критеріями можуть бути:
-технічна і професійна підготовка дилера (дистрибютора) і його персоналу;
-тип обладнання і механізмів, які має дистрибютор у своїх робочих приміщеннях;
вимоги до мінімальної кількості обладнання та матеріалів, що використовуються під час обслуговування і післяпродажної підготовки товарів. Критерій не залежить від того, чи є матеріали і обладнання власністю дилера, чи надані йому виробником;
договірні товари мають продаватися у спеціалізованому магазині або спеціалізованому відділі супермаркету, експонуватися на видному місці;
робота в певні робочі часи;
здійснення гарантійного і післяпродажного обслуговування;
наявність достатніх фінансових ресурсів для проведення маркетингових досліджень договірного товару та інше.
Якщо дистрибюторська мережа заснована на зазначених вище критеріях, то для додаткового її підтримання сторони дистрибюторського договору можуть брати такі обмежувальні обовязки без побоювання порушити антимонопольне законодавство:
·обовязок дистрибютора надавати виробникові торгову інформацію, яка дозволяє йому зробити висновок, що продаж не здійснювався неуповноваженим дистрибюторам, а також інформацію про торговий стан, тенденцію продажу, ринкову ситуацію, очікуваний попит і необхідну кількість товарів на складі;
·гарантія виробника надається тільки товарам, проданим через уповноважених дистрибюторів;
·спеціальні вимоги до реклами товарів;
·одержання згоди виробника на участь дистрибютора на торговому ярмарку або виставці;
·обовязок дистрибютора використовувати торгову марку та найменування виробника у спеціально обумовлений спосіб;
·додержання спеціальних вимог, спрямованих на розподіл функцій оптових та роздрібних дистрибюторів, тобто заборона оптовим дистрибюторам продавати товар кінцевим споживачам.
Сферою застосування селективних дистрибюторських договорів є продаж професійного електронного обладнання, парфумерії, кінематографічного обладнання, високоякісних настінних та ручних годинників, персональних компютерів, газет, ювелірних виробів, високоякісного фарфору, стоматологічного обладнання, транспортних засобів.
2.2 Окремі договори дилерського типу
.Договір поставки на умовах реалізації третім особам
У правозастосовній практиці певне поширення набув різновид купівлі-продажу дилерського типу, що отримав назву договору поставки на умовах «реалізації» поставленої продукції третім особам.
У літературі і судовій практиці цей договір сприймається переважно критично як приклад неправомірного диспозитивно-ризикового договору, що є не зовсім виправданим. Особливість зазначених договорів полягає в укладенні договору на реалізацію товару - договору поставки, до якого включено умову про те, що покупець оплачує поставлений товар в міру його реалізації (продажу третім особам) [24, с.335].
Умову про строк оплати товару сформульовано без порушень вимог статей 692, 694 і 695 ЦК України (продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу).
Традиційно строк оплати товару може визначатися календарною датою, закінченням певного періоду або вказівкою на подію, яка мас невідворотно настати. Зокрема, такий підхід нормативно відображений у ст. 190 ЦК РФ. Умови про строк оплати зазначених договорів поставки визнаються російською судовою практикою нікчемними, оскільки реалізація товару покупцям (тобто відчуження його третім особам), не є такою подією, яка невідворотно настане - товар може бути ніколи не проданий.
Зазначений договір лише в частині умови про строк оплати визнається нікчемним (недійсним) як такий, що суперечить закону (ст. 168 ЦК РФ). Однак нікчемність окремої умови договору не зумовлює його недійсності в цілому (ст. 180 ЦК РФ). Замість цієї умови буде застосовуватися положення п. 1 ст. 486 ЦК РФ, яке визначає строк оплати товару за договором купівлі-продажу, якщо такий строк не визначено договором. Згідно з наведеною нормою покупець зобов'язаний оплатити товар безпосередньо до або після передачі йому продавцем товару. Тобто укладення договору є можливим, однак строк оплати за ним визначатиметься не умовами договору, а положеннями п. 1 ст. 486 ЦК РФ, тобто за таким договором покупець буде зобов'язаний оплатити товар при його отриманні.
З урахуванням положень російського законодавства, в літературі слушно відзначається, що «незважаючи на те, що з формальної точки зору укладення такого договору є правомірним (оскільки договір в цілому залишається дійсним), використовуване в ньому формулювання умови про оплату є нікчемним і не підлягає застосуванню. За таким договором покупець буде зобов'язаний оплатити товар в момент його отримання».
Окремі автори вважають, що включення в договір поставки зазначеної умови про оплату сформульовано певною мірою аналогічно положенням ст. 991 ЦК РФ про договір комісії, що опосередковано свідчить про намір сторін укласти договір не поставки, а комісії.
Наявність у договорі ознак удаваної угоди (що приховує відносини з договору комісії) може мати несприятливі наслідки для обох сторін. До них, зокрема, слушно відносять неоднозначну кваліфікацію договору бухгалтерією постачальника, бухгалтерією покупця і податковими органами (як договору поставки або як договору комісії). Результатом цього може бути виникнення спору про порядок обліку та оподаткування товарів, що виступають предметом такого договору, і наступне накладення податковими органами штрафів. У зв'язку з цим справедливо звертається увага на доцільність, у випадку якщо реальна воля сторін спрямована на укладання договору поставки, укладання договору поставки з тривалим відстроченням платежу.
З цим підходом щодо кваліфікації договорів поставки на умовах реалізації третім особам не можна повністю погодитися, оскільки намір сторін договору поставки спрямований на перехід права власності щодо предмета купівлі-продажу до покупця, титул якого обтяжений зобов'язанням останнього продати товар третім особам.
Договір поставки на умовах «реалізації» є купівлею-продажем дилерського (дистриб'юторського) типу, на відносини за яким мають поширюватися положення цивільного законодавства (ст. 991 ЦК РФ і ст. 1013ЦК України) про купівлю-продаж і за аналогією - положення про договір комісії щодо комісійної винагороди (комісійної плати), своєрідним видом якої виступатиме плата за товар, що вважатиметься заробленою з моменту продажу придбаного покупцем товару третім особам. Якщо зазначений договір поставки не був виконаний з причин, що залежать від покупця, продавець зберігає за собою право на оплату відчуженого покупцю товару. Крім того, у разі розірвання або односторонньої відмови (якщо право на це прямо передбачено договором) продавець має право на оплату товару, фактично переданого покупцю.
Аналіз українського законодавства дає підстави визнавати умови про оплату за договорами поставки «на реалізацію» правомірними. ЦК України закріпив більшу міру свободи в частині розсуду сторін і надає широкі можливості сторонам цього договору щодо диспозитивного регулювання питань строку оплати товару. За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець товару зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір поставки на умовах «реалізації» є алеаторним, оскільки зустрічне надання (тобто строк оплати товару) поставлено в залежність від випадкової обставини, яка може настати або не настати взагалі.
Отже, ЦК України допускає можливість визначення строку оплати товару як календарною датою, закінченням певного періоду або вказівкою на подію, яка має невідворотно настати, так і обставинами, що можуть ймовірно настати або не настати, якщо це не суперечить сутності зобов'язання.
2. Договір андерайтингу
Ознаки дилерської угоди може мати договір андерайтингу, поняття якого закріплено в Законі України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до ст. 2 цього закону андерайтингом визнається купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані [25].
Послуги з андерайтингу виконують функцію економічного посередництва і полягають в сприянні посередниками - торговцями цінними паперами, що називаються андерайтерами, первинному розміщенню акцій, інших емісійних цінних паперів. Зазвичай до андерайтерів належать організації, які «обслуговують і гарантують розміщення цінних паперів, здійснюють їх купівлю для наступного перепродажу приватним інвесторам».
Розрізняють адерайтинг двох видів: на умовах докласти «максимальних зусиль» і на основі твердих зобов'язань.
Перший вид андерайтингу (на умовах докласти «максимальних зусиль») передбачає, що андерайтер лише надає послуги з первинного розміщення цінних паперів без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов'язок андерайтера щодо такого договору - докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте юридичної відповідальності за кінцевий результат андерайтер не несе. Зазначений вид договору андерайтингу є міновим, оскільки вчинення зустрічного надання андерайтера на поставлено в залежність від випадкових обставин у вигляді розміщення чи нерозміщення емісії. Зміст такого договору не містить юридичного ризику нерозміщення емітованих цінних паперів. У разі настання негативних наслідків вони покладаються на емітента, а не на андерайтера.
Умовами договору андерайтингу другого виду (андерайтингу на основі твердих зобов'язань) передбачено, що андерайтер несе тверді зобов'язання щодо викупу всього або частини випуску за фіксованими цінами. Це означає обов'язок андерайтера, який надає послуги з первинного розміщення цінних паперів емітента, придбати невикуплену частину запропонованих на продаж цінних паперів (акцій тощо). Андерайтер приймає цим самим юридичний ризик розміщення емісійних цінних паперів.
Основу андерайтингових договорів становлять договори агентування, доручення чи комісії, які поєднані з договорами купівлі-продажу.
Перший вид андерайтингу грунтується на договорах агентування, доручення чи комісії. Для другого виду андерайтингу характерно укладення угод купівлі-продажу, але з умовою настання визначеного випадку (нерозміщення емісії цінних паперів). За таким договором андерайтер зобов'язаний придбати акції за фіксованими цінами за настання такої умови - нерозміщення ним певної частини акцій у встановлений строк. Зазначений договір андерайтингу має ознаки дилерської і ризикової угоди, оскільки містить у собі юридичний ризик виникнення обов'язку придбати у власність майно під умову настання випадкових обставин у вигляді нерозміщення емісії серед третіх осіб-покупців.
У літературі зазначений вид андерайтингу розглядається як «сукупність договорів доручення чи комісії, які поєднані з договорами купівлі-продажу з відкладальною умовою».
Такий підхід заслуговує на увагу, однак потребує додаткового обґрунтування. За своєю природою андерайтинг на основі твердих зобов'язань є ризиковим договором дилерського типу, алеаторний характер якого ґрунтується на невизначеності загальної суми зустрічного надання на момент укладення договору андерайтинга в силу ймовірного характеру виникнення зобов'язання вчинити зустрічне надання у вигляді придбання нерозміщеної частини емісії.
ВИСНОВКИ
Важливу роль у системі угод про розміщення та відносини економічного посередництва відіграють дилерські договори.
Під дилерським договором необхідно розуміти правочин, згідно з яким одна сторона (постачальник) здійснює поставку товару (послуг) іншій стороні (дилеру) із зобов'язанням наступного перепродажу безпосереднім (роздрібним) споживачам на визначеній території за погодженими цінами, а також надання послуг, пов'язаних із розміщенням товарів на умовах цього договору.
Дослідивши дану тему необхідно виділити загальні ознаки дилерських договорів:
. спеціальна мета договору - перепродаж цінних паперів;
. спеціальний субєктний склад - однією із сторін завжди буде торговець цінними паперами;
. укладається лише у межах організованого ринку цінних паперів - або фондового, або позабіржового. Якщо дилерський договір укладається на біржі, він повинен відповідати ознакам біржової угоди;
. форма дилерського договору - проста письмова, проте він підлягає реєстрації у журналі внутрішнього обліку, який ведеться торговцем цінними паперами, не пізніше наступного дня після укладення. Крім цього, допускається укладення дилерських договорів в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Отож, оригіналом електронного документа вважатиметься електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.
Моментом укладення договору буде час надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством чи попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу [26];
. укладення договорів може здійснюватися торговцем цінними паперами на всій території України через своїх працівників, які здійснюють операції з цінними паперами, та обов'язково повинні бути сертифікованими в установленому порядку та діяти на підставі відповідної довіреності;
. предметом дилерського договору є купівля, продаж або міна цінних паперів;
. законодавством чітко встановлено обовязкові реквізити дилерського договору та його істотні умови. До таких умов відносяться: предмет договору; ціна договору; умови і строк оплати цінних паперів; умови, порядок і строк здійснення переходу прав власності на цінні папери; строк дії договору (у разі укладання строкового договору); порядок зміни умов договору; умови дострокового розірвання договору.
Слід зазначити, що поняття дилерського договору охоплює широкий клас договорів як неспецифічних, які регулюють типові цивільні відносини, так і досить специфічних, наприклад, дистриб'юторський договір. Однак правовий аналіз природи таких договорів та наш практичний досвід свідчать про те, що специфіки змісту дилерських договорів недостатньо, аби виділити їх в особливий вид [27, с.13].
Лише детальне розподілення функцій, зон ризиків, заходів забезпечення виконання зобовязань та міри відповідальності усіх сторін дилерського договору може створити належний баланс їхніх прав та обовязків, що буде запорукою ясності щодо добросовісного виконання сторонами умов договору, дозволить уникнути спорів у ході його виконання та забезпечить стабільність договірних відносин.
ГЛОСАРІЙ
А
Андерайтинг- купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані.
Д
Дилерський договір - це довгострокова угода, згідно з якою одна сторона - дилер, зазвичай, суб'єкт підприємницької діяльності - підтримує, господарський зв'язок із другою стороною - генеральним постачальником (виробником, імпортером) на підставі довгострокового договору та реалізує за погодженими цінами на певній частині території країни товари (послуги), надані виробником (імпортером) із відповідними знижками, але за умови досягнення певного обсягу товарообороту.
Дилерський (дистрибюторський) договір виключної закупки є правочином, в якому одна сторона - дилер погоджується закупати договірні товари тільки у другої сторони - постачальника чи повязаної з ним особи або у іншої особи, якій постачальник доручив продаж товарів.
Договір про виключний збут є угодою, в якій одна сторона - постачальник надає іншій стороні - дистрибютору певну територію, на якій дистрибютор має сконцентрувати свої зусилля з продажу товару, а натомість постачальник бере на себе обовязок не поставляти визначених договором товарів іншому дистрибютору, який діє на цій же території, або працювати на цій території самостійно.
І
Інститут торговельного посередництва - це сукупність правових норм, що регулюють діяльність уповноважених державою соціалістичних організацій та підприємств з надання учасникам цивільного обороту оплатних послуг при укладанні та виконанні цивільно-правових угод у сфері торгівлі.
Н
Непоіменовані договори - це такі договори, модель яких не передбачена у законі.
П
Поіменовані договори - це такі договори, модель яких передбачена і закріплена законодавчо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Сальнікова Г.І. Правове регулювання посередництва у підприємницькій діяльності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Г.І. Сальнікова ; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2003. - 16 с.
.Свядосц Ю.И. Посредничиские операции в иностранном гражданском праве // Внешняя торговля. -2010.- №7.- С.35-39.
.Сулейманов М.К. Хозяйственно-посредничиские договоры услуг // Советское государство и право.- 1973.- №3.
4.Сохновський А.Ф. Правоотношения торгового посредничества между социалистическими организациями // Правоведение.- 1976.- №5.- С.57.
5.Рясенцев В.А. Происхождение представительства и его сущность в буржуазном гражданском праве // Вопросы гражданского права. Уч. Записки ВЮЗИ.- Вып.10.- М.: ВЮЗИ, 2010.- С.77.
6.Нерсесов Н.О. Избраные труды по представительству и ценным бумагам в гражданском праве. - М.:Статут, 2009.- С.30-31 (Серия «Класика российськой цивилистики»).
.Сохновский А.Ф. Правовое регулирование торгового посредничества в советском гражданском обороте: Автореф. дис. …канд.юрид.наук. / СЮИ им. Д.И.Курского.- Саратов: 1972.
.Магнутова Т.Е. Правовое регулирование отношений по торговому посредничеству: Автореф.дис….канд.юрид.наук. / МГУ им. М.В. Ломоносова .- М.: 1988.
.Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Р.А. Майданик ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2008. - 28 с.
.Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права .- М.: Статут, (в серии «Классика российской цивилистики») 1998.- 353с.
.Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. Книга 1. 3-е изд. стереотипное. М.: Изд-во "Статут", 2001.
.Ліловець Р.А. Змішані договори в цивільному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Р.А. Лідовець ; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2005. - 19 с.
.Цивільний кодекс України: Кодекс України від 16.01.2003 №435-ІV// Офіційний вісник України від 28.03.2003 - 2003., №11, стор.7, стаття 461, код акту24654/2003.
.Шевченко Л.И. Регулирование отношений поставки: теория и практика. - СПб.:Изд-во «Юридический центр Пресс», 2011.
.Договірне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Бондар Т. В., Дзера О. В.,Кузнєцова Н. С. та ін. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 896 с.
.Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія.-К.:Юрінком Інтер, 2006.-392 с.
.Подзе С. Як укласти договір з дилером / С. Подзе // Бухгалтерія. - 2001. - № 35/2 (450). - С. 29.
.Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами» від 12 грудня 2006 року.-Офіційний вісник України, 2009.- №6 .- Ст.235
.Бервено С.М. Поняття дилерського договору (цивільно-правові аспекти) // Право і безпека.- 2005. Т.4.-№3.-212 с.
.Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) / Вступительная статья, Е.А. Суханов. - М.: Фирма «СПАРК», 1995. - 556 с.
.Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.О. Михайленко ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2003. - 20 с.
.Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу: Матеріали 1 Міжнародної науково-методичної конференції. - Львів, 2009.-Вип.1.- 514с.
.Постанова ЄС «Про застосування статті 85(3) Договору до деяких категорій виключних дистрибюторських договорів» від 22 червня 1983 р. № 1983/83. // Інтернет видання «Юстиніан. Видавнича організація» [Електроний ресурс].- Режим доступу: #"justify">ДОДАТКИ
ДИЛЕРСЬКИЙ ДОГОВІР №
м. Київ ___ _________2012 р.
ТОВ Київська Кріпильна Компанія, в подальшому - КОМПАНІЯ, в особі директора Дмитрука Б.М., що діє на підставі Статуту, з одного боку, ______________________, в подальшому - ДИЛЕР, в особі ________________________, що діє на підставі _______________________________ з іншого боку, що разом іменуються як СТОРОНИ, уклали даний Договір про наступне
1.Предмет Договору
1.1.Предметом Договору є визнання КОМПАНІЄЮ ___________________ своїм ДИЛЕРОМ в сфері продажу Товарів КОМПАНІЇ на Території та визначення принципів взаємодії СТОРІН.
1.2.ДИЛЕР купує Товар за свій рахунок та здійснює продаж від свого імені, діючи на правах незалежного торговця як по відношенню до КОМПАНІЇ, так і по відношенню до третіх осіб.
2.Терміни та визначення, що використовуються в даному Договорі
2.1.ДИЛЕР - клієнт (фізична чи юридична особа, яка купує товар КОМПАНІЇ з метою його реалізації), що уклав даний Договір, отримав сертифікат Дилера, здійснює реалізацію не менше 50% товарних груп Товару з асортименту КОМПАНІЇ, та є офіційним представником з розповсюдження Товару КОМПАНІЇ.
2.2.Торгова марка - зареєстрований товарний знак КОМПАНІЇ - Mayster Fix ТМ.
.3.Фірмовий стиль КОМПАНІЇ - затверджене КОМПАНІЄЮ положення, що визначає стандарти оформлення зовнішньої та внутрішньої реклами.
.4.Сертифікат ДИЛЕРА - документ офіційного представника КОМПАНІЇ, наданий КОМПАНІЄЮ клієнту в підтвердження закріплення за ним статусу ДИЛЕРА.
.5.Територія - географічний обєкт, в межах якого ДИЛЕР здійснює свою діяльність відповідно до даної Угоди. За даною Угодою Територією визнається ________________________________ .
2.6.Ексклюзивне право - виключне право ДИЛЕРА на продаж та просування Товару КОМПАНІЇ на Території.
3.Базові принципи співпраці
КОМПАНІЯ підтверджує взаємозалежність СТОРІН у справі досягнення їх спільних цілей в сфері продажу Товару.
Ціль КОМПАНІЇ - затвердити себе в якості провідного постачальника якісних засобів кріплення на вітчизняному ринку та створити бренд лідера з постачання кріпильних виробів.
КОМПАНІЯ визнає, що успіх її та ДИЛЕРА в значній мірі залежить від конкурентоспроможності її Товару, а також від того, наскільки добре СТОРОНИ даного Договору виконують взяті на себе обов'язки.
Оскільки ДИЛЕР представляє Товар КОМПАНІЇ перед споживачами, даною угодою СТОРОНИ стверджують важливість розуміння ДИЛЕРОМ довгострокових задач КОМПАНІЇ, їх підтримку та просування з метою надання Клієнтам Товарів та послуг найвищого рівня.
Невиконання ДИЛЕРОМ будь-якого з наведених обовязків наносить збиток КОМПАНІЇ, її торговій марці, самому ДИЛЕРУ та іншим Дилерам КОМПАНІЇ.
Обидві сторони, приймаючи на себе обовязки щодо співпраці, розуміють, що якщо КОМПАНІЯ чи ДИЛЕР не досягнуть задовільних обємів продажу та прибутків, - вони постраждають, а відповідно, - кінцевий успіх однієї з СТОРІН буде залежати від успіху іншої.
Обидві СТОРОНИ очікують, що шляхом укладення даного Договору, повного та чесного виконання взятих на себе обовязків згідно Договору, вони зможуть налагодити і підтримувати взаємовигідні відносини на довгостроковий період.
4.Права та обовязки ДИЛЕРА
4.1.ДИЛЕР має право на отримання Товару КОМПАНІЇ за дилерськими цінами.
4.2.ДИЛЕР має ексклюзивне право продавати Товари КОМПАНІЇ та представляти торгову марку КОМПАНІЇ в межах території, як незалежний продавець.
.3.ДИЛЕР має право на допомогу КОМПАНІЇ на початку своєї діяльності - допомогу при складанні бізнес-плану, отримання рекомендацій з формування асортименту, навчанні персоналу.
.4.ДИЛЕР має право на безоплатне отримання рекламної та поліграфічної продукції на суму в ______% від першого замовлення.
.5.ДИЛЕР має право, за умов виконання своїх обовязків, на регулярне забезпечення рекламною продукцією за рахунок КОМПАНІЇ на суму в ______% від обсягу продаж за період.
.6.ДИЛЕР має право на систематичну консультативну підтримку з боку КОМПАНІЇ.
.7.ДИЛЕР має право на допомогу при розробці та організації рекламних і маркетингових заходів.
.9.ДИЛЕР приймає на себе зобовязання не підтримувати будь-які прямі чи опосередковані інтереси в розвитку торгівлі будь-яким товаром, що порівняний з товаром КОМПАНІЇ в межах території в разі, якщо КОМПАНІЯ в змозі забезпечити продаж відповідного Товару.
4.10.ДИЛЕР зобовязується здійснювати продаж Товару Клієнтам поза територією - лише за письмовою згодою КОМПАНІЇ.
4.11.ДИЛЕР зобовязується надавати інформацію про хід роботи співробітникам КОМПАНІЇ та не обмежувати виконання ними контрольних функцій, передбачених даним Договором.
4.12.ДИЛЕР не має права замінювати товарні знаки та логотипи на Товарах, та упаковці, які він отримує від КОМПАНІЇ.
4.13.ДИЛЕР зобовязується виконувати план обсягу продаж та систематично працювати над ростом продаж:
4.13.1.За 3 місяці після укладення Договору не менш ______ у.о. в дилерських цінах.
4.13.2.За 6 місяців з моменту укладення Договору не менш __у.о. в дилерських цінах.
.13.3.За 12 місяців з моменту укладення Договору не менше _у.о. в дилерських цінах.
4.14.Щоквартально надавати КОМПАНІЇ звіт про розвиток його торгової діяльності та поточну конюнктуру ринку за встановленою формою (Додаток №1 до даного Договору).
5.Права та обовязки КОМПАНІЇ
5.1.КОМПАНІЯ зобовязується здійснювати відвантаження Товару згідно умов Договору про постачання Товару.
5.2.КОМПАНІЯ зобов