Умови ґрунтотворення чорноземів типових Придністерського Поділля

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Геология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    2,72 Мб
  • Опубликовано:
    2015-12-07
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Умови ґрунтотворення чорноземів типових Придністерського Поділля

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

умови ґрунтотворення чорноземів типових придністерського поділля


Вступ

 

В історії розвитку продуктивних сил планети чорнозему належить визначальна роль. Він став одним із пускових механізмів становлення сучасної людської цивілізації. На його теренах і за його незгасаючий потенціал родючості велись світові війни. На прикладі чорнозему розвивалась теорія і методологія ґрунтознавчої науки. Чорнозем асоціюється як ідеал досконалості у світі ґрунтів. Параметризація і копіювання його властивостей на інші ґрунти є бажаним, часто нездійсненним, завданням. Без глибоких досліджень генетичної природи факторів родючості чорнозему, процесів формування його профілю, не можливо осягнути ці завдання. Практичні дії, основані на неправильному розумінні природи процесів і явищ, які є джерелом родючості чорноземів, можуть стати причиною прискореної деградації ґрунтів і ландшафтів.

Актуальними є дослідження просторових і субстантивних властивостей чорноземів типових. У складі ґрунтового покриву Придністерського Поділля вони займають майже 1/5 (18%) його території. Розуміння просторового позиціонування чорноземів в структурі ґрунтового покриву регіону дасть змогу, у майбутньому, організувати ефективні системи адаптивно- ландшафтного землеробства на базі екологічної типізації земель. Чорноземи типові є моногенетичними ґрунтами. Проте, багато їхніх ознак і властивостей є поліхронними, які утворились в різний час і за різних екологічних обставин. Діагностика процесів формування давніх і актуальних твердофазних продуктів функціонування чорноземів важлива для розуміння історії чорноземоутворення, прогнозування подальшої еволюції властивостей чорноземів, бережного використання потенціалу родючості всіх складових їхнього профілю.

В силу цих та інших обставин, особливо актуальними є дослідження генетичної природи морфологічного, мінерального і органогенного профілю чорноземів, комплексу фізичних і хімічних процесів його формування, внутрішньофаціальної параметризації властивостей ґрунтів з метою їхнього моніторингу.

 

Геологічна будова


Територія Придністерського Поділля структурно розташована у межах Волино-Подільської частини Східноєвропейської платформи [49, С. 73].

У геологічній будові Придністерського Поділля беруть участь осадові породи верхнього протерозою, палеозою, мезозою, кайнозою, які залягають на кристалічному фундаменті Українського кристалічного щита [55]. Докембрійські породи належать до двох різних структурних рівнів - кристалічного фундаменту і осадового чохла. Утворення архейської групи представлені дуже зміненими магматичними і метаморфічними породами, серед яких переважають кварцити, мігматити, гнейси, кристалічні сланці та кристалічні вапняки. На розмитій поверхні кристалічних порід архею і протерозою залягає шар слабометаморфізованих верствуватих осадів валдайської і волинської серії вендського комплексу верхнього протерозою [106, С. 16]. На території Придністерського Поділля ці відслонення представлені вздовж берегів Дністра, Студениці, Калюсу, Немиї. Характерними особливостями верхньопротерозойських відкладів на території дослідження є майже виключно теригенний склад і чітке літологічне відособлення значних за потужністю товщ.

Палеозойські відклади поширені у західній частині Придністерського Поділля і представлені утворенням чотирьох систем: кембрійської, ордовицької, силурійської, девонської.

Кембрійські відклади представлені нижнім відділом системи у складі балтійської серії. В околицях населених пунктів Субочі і Китайгорода пісковики балтійської серії спостерігаються у природних відслоненнях. Це єдине місце на Волино-Подільській височині, де кембрійські відклади виходять на денну поверхню.

Ордовицькі відклади розмиті, невеликої потужності 1-4 м. Вони складені ясно-сірими кварцовими пісками молдавського горизонту і місцями покриті сірими верствуватими вапняками, потужністю 1,5-3 м. Відслонення порід ордовицького періоду спостерігаються в долині Дністра між населеними пунктами Гораївка і Демшин і на річках Студениця, Тернава.

Відклади силуру залягають на кембрійських і ордовицьких утвореннях. У силурійській системі виділяють два відділи: нижній та верхній. Нижньосилурійські відклади складені в основному карбонатами, в меншій мірі - теригенними глинистими породами. Верхній силур представлений потужною товщею плитчастих і грудкуватих вапняків, з поодинокими проверстками мергелів і метабентонітових глин. Вони представлені на берегових схилах Дністра а також Студениці, Смотрича, Жванчика, Збруча [132, С. 17].

Девонські відклади залягають на силурійських у вигляді поступового переходу. Залягання збігається з нахилом усього палеозойського комплексу порід на захід і південний-захід. Східна межа поширення відкладів проходить майже в меридіональному напрямку: по вододілу Нічлави - Збруча. Природні відслонення спостерігаються в долині Дністра, Нічлави, Серету, Стрипи, Коропця, Золотої Липи [133]. На території дослідження наявні відклади нижнього та середнього девону. Нижній девон представлений кварцитоподібними пісковиками, алевролітами й аргілітами переважно червоно-бурого кольору. Потужність відкладів нижнього девону становить понад 80 м. Середній девон виходить на поверхню в долині Золотої Липи. Представлений темно-сірими доломітами, та незначними прошарками глин й аргілітів загальною потужністю 20 м [131, С. 17].

Мезозойська група представлена відкладами юрської і крейдової системи.

Юрські відклади спостерігаються лише біля населеного пункту Усть- Зелене. Юрські породи складені різнобарвними теригенними утвореннями, вапняками та доломітами, які залягають на породах нижнього девону.

Відклади крейдової системи залягають на розмитій поверхні більш давніх порід різного віку: на сході - силурі, західніше - на девоні, на крайньому та південному заході - на юрі.

Альбський ярус нижньої крейди відслонюється в різних місцях на схилах Дністра та його лівих приток. Представлені кварцово-глауконітовими пісками потужністю до 2 м та опоками і опаловими спонгілітами до 18 м. У складі верхньої крейди виділяється сеноманський ярус, що залягає суцільним покривом на розмитій поверхні докембрійських та палеозойських порід і характеризується значною фаціальною мінливістю.

Кайнозойські відклади на території Придністерського Поділля представлені неогеновою і антропогеновою системою. Неогенові відклади поширені майже на всій території дослідження і представлені осадками середнього (тортонський ярус) і верхнього (сарматський ярус) міоцену. Залягають вони на розмитій поверхні більш давніх порід і покриваються четвертинними континентальними утвореннями. Відклади нижнього тортону розвинені в басейнах річок Смотрича, Тернави, Студениці, Калюса, частково у нижній течії Збруча. Представлені вони в основному кварцовими пісками та місцями багрянковими вапняками потужністю 2-6 м. Відклади верхнього тортону представлені хемогенними осадками, складені в основному гіпсами і ангідритами з глинисто-карбонатними прошарками. Четвертинні відклади утворюють на території Придністерського Поділля майже суцільний покрив потужністю до 30 м і більше. Відсутні вони лише на крутих схилах каньйону Дністра та каньйоноподібних долин його лівих приток. Відклади належать до різних генетичних типів і відрізняються за літологічним складом. За віком утворення їх поділяють на нижньо-, середньо-, верхньоплейстоценові та голоценові. Виражені комплексом континентальних утворень елювіального, делювіального, алювіального та інших типів.

У нижньому плейстоцені формувались алювіальні відклади VІ і V терас Дністра, а на вододілах нагромаджувався лес.

Шоста тераса Дністра висотою 145-150 м відіграє, за даними І. К. Іванової [49], роль ―надканьйонної‖ поверхні, оскільки усі більш низькі тераси збереглися переважно окремими клаптиками уже в каньйоні. Тераса ерозійно-акумулятивна. У будові алювію розрізняються руслові гравійно- галечникові нагромадження, здебільшого з валунами та прошарками різнозернистих косоверствуватих пісків, дуже озалізнених, ущільнених, ділянками зцементованих гідроокислами заліза до стану пухких пісковиків. Загальна потужність руслового алювію тераси до 6-8 м.

Заплавний алювій складений інтенсивно вивітрілими супісками та суглинками, голубувато-сірими, щільними, озалізненими, дуже зміненими грунтоутворюючими процесами. Потужність заплавного алювію становить 1-2 м, досягаючи максимально 6-7 м. М. О. Куниця знаходить у ньому сліди нижньоплейстоценового ґрунтоутворення [74].

П'ята тераса Дністра розвинена окремими ділянками у каньйоні на висоті 105-120 м від рівня річки. Тераса ерозійно-акумулятивна. У руслових відкладах алювію переважає гравійно-галечниковий матеріал, горизонтально та косоверствуваті піски, у яких виявлена багата фауна уніонід.

Заплавний алювій V тераси Дністра складений суглинками і супісками, забарвленими на окремих ділянках у червонуватий колір, потужністю 2-3 м.

Середній плейстоцен представлений на території дослідження алювіальними відкладами ІV і ІІІ терас Дністра, потужними лесами вододілів і привододільних схилів з розвиненим у них коршівським викопним ґрунтом. Він складається з добре вираженого чорноземовидного ґрунту у верхній частині та інтенсивно оструктуреного грудкуватого шару з сірим малопотужним гумусовим горизонтом у його нижній частині. Потужність комплексу близько 2,5 м, зрідка більше. Коршівський комплекс відповідає одному із додніпровських середньо-антропогенових потеплінь. Комплекс інтенсивно порушений у верхній частині соліфлюкцією.

Четверта тераса Дністра висотою 70-80 м більш характерна для ділянок розширення долини. Складена вона русловим і заплавним алювієм загальною потужністю до 10 м, часто перекритими делювіальними відкладами. Русловий алювій потужністю до 7 м представлений гравійно- галечним матеріалом з прошарками та лінзами пісків. Породи щільні, інтенсивно озалізнені, горизонтально і косоверствуваті.

Заплавний алювій складений переважно супісками та суглинками, часто з прошарками та лінзами пісків загальною потужністю до 2 м, зрідка більше. Дрібнозем постійно має сліди давнього ґрунтоутворення. Третя тераса Дністра висотою 45-55 м ерозійно-акумулятивна, трапляється клаптиками у вузькій внутрішньоканьйонній частині долини. Відслонення цієї тераси спостерігаються на лівому березі Дністра між селами Жванець і Брага. Там на цоколі з силурійських вапняків залягає алювій ІІІ тераси. У нижній частині алювію - гравійно-галечникові відклади, у верхній - піски. Перекриті алювіальні відклади потужною (до 15 м) товщею делювіальних лесоподібних порід.

Верхній плейстоцен представлений алювіальними відкладами ІІ і І терас Дністра. У верхньому плейстоцені відбувалося інтенсивне нагромадження делювіальних шлейфів схилів. Кліматичні умови протягом верхнього плейстоцену були суворими, з максимумом похолодання на відрізку 17-20 тис. років тому.

Друга тераса Дністра ерозійно-акумулятивна, її висота 25-40 м, при максимальній висоті цоколя до 15 м. Для цієї тераси Дністра характерні найбільш потужні (до 25 м) делювіальні лесові покриви.

Русловий алювій тераси складений гравійно-галечниковим матеріалом потужністю 4 м і більше, що поступово змінюється піщано-супіщано- суглинистим матеріалом заплавних фацій алювію потужністю до 6 м.

Перша тераса Дністра часто виявлена тільки у піщаній фації. На відміну від інших терас вона позбавлена лесового покриву. Цоколь тераси значно нижче меженного рівня річки, підіймається максимально на l-l,5 м над водою. Висота тераси 10-15 м.

Більшість території Придністерського Поділля покривають верхньо- плейстоценові леси загальною потужністю до 10 м, які є материнською породою для сучасних ґрунтів і широко використовуються в господарській діяльності. Верхньоплейстоценова товща поширена на вододілах і пологих привододільних схилах. Розпочинається лесова товща горохівським викопним ґрунтовим комплексом, який досить поширений, має чіткі морфологічні ознаки і є надійним маркуючим горизонтом. Сформувався горохівський комплекс у дві фази. У першу фазу утворювався ґрунт лісового типу, у другу - степового, з дуже потужним гумусовим горизонтом темно- сірого з коричневим відтінком кольору, який накладений на першу фазу ґрунтоутворення, що відповідає, одному із ранніх інстерстадіалів верхнього плейстоцену. Лісова фаза горохівського ґрунтоутворення відповідає останньому, микулинському міжльодовиков‘ю.

Потужність нижнього горизонту верхньоплейстоценових лесів становить 1-2 м, іноді більше. Морфологічно це жовтуватий пісок-сірий супісок, рідше - суглинок з червонуватим відтінком, озалізнений, гумусований, карбонатний, часто оглеєний. Дубнівський викопний ґрунт характеризується потужністю до 1 м. Найчастіше дубнівський ґрунт складений середніми суглинками, світло-коричневими, часто з голубуватим відтінком, інтенсивність бурого забарвлення, як правило, зростає до підошви ґрунту [131, С. 33].

Верхній горизонт верхньоплейстоценових лесів завершує лесову товщу і є материнською породою сучасного ґрунтоутворення. Його потужність змінюється від 3-4 до 6-7 м. У багатьох розрізах, верхній горизонт верхньоплейстоценових лесів виразно поділяється на два підгоризонти. Нижній підгоризонт, потужністю до 3,0 м, складений лесами карбонатними. Палевими, часто з голубуватим відтінком, прошарками та лінзами піску, інтенсивно гумусованими, озалізненими. Верхній підгоризонт верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів більш однорідний, менш гумусований, без ознак шаруватості. Його потужність близько 3 м [49; 65; 66].

На всіх ключових ділянках ґрунтоутворюючою породою чорноземів є лесоподібні суглинки. Вони мають світло-палевий і палевий колір, при наявності ознак оглеєння буро-палевого забарвлення. Карбонати у формі псевдоміцелію. З ознаками оглеєння лесоподібні суглинки набувають більшої зв‘язності і щільності. В них міститься значна кількість карпатської гальки.

За своїми хімічними і фізичними властивостями лесоподібні суглинки, як субстрат для педогенезу, є найбільш цінними ґрунтотворними породами. Вони мають у своєму складі 10-20% СаСО3 і як ґрунтотворні породи, в минулому при відповідних кліматичних умовах і наявності степової рослинності, сприяли утворенню чорноземів типових. За літологічними особливостями і за гранулометричним складом лесоподібні суглинки належать до фації вододільного лесу [11, С. 125]. За нашими даними лесоподібні суглинки на глибині 2,0-2,5 м характеризуются середньосуглинковим і важкосуглинковим гранулометричним складом з переважанням грубо-пилуватої (0,05-0,01 мм) і мулистої (<0,001 мм) фракцій. Вони ущільнені (щільність будови 1,31-1,58 г/см3), мають відносно високу шпаруватість (39,65-51,85%) і аерацію (11,40-31,58%), добре мікроагреговані. Вміст органічної речовини в лесоподібних суглинках незначний і коливається в межах 0,47-0,87%. Реакція розчину стабільно середньолужна (7,52-7,85). Вміст і запаси карбонатів збільшуються із заходу (6,02-8,60%) на схід (12,63-14,06%). Дані дослідження фізичних і фізико- хімічних властивостей лесоподібних суглинків подано в таблиці 3.1, 3.2 і 3.3. Голоценові відклади представлені утвореннями заплав і русел річок, еоловими пісками, автохтонними торфами, травертинами тощо [46].

Протягом голоцену відбувалося формування сучасних ґрунтів і структури ґрунтового покриву

У Придністерському Поділлі виділяються голоценові відклади високої заплави Дністра (5-7 м), а також два рівні сучасної заплави (3,5-4 і 1,5 м), складені піщано-супіщаним матеріалом, а також гравієм і галькою.

Таблиця 3.1

Гранулометричний склад лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Ключова ділянка

Ґрунтовий розріз

Глибина відбору зразків, см

Розмір частинок у мм, кількість у %




Фізичний пісок

Фізична глина

Сума частинок менше 0,01 мм,%




Пісок

Пил

Мул





1-0,25

0,25- 0,05

0,05- 0,01

0,01- 0,005

0,005- 0,001

<0,001


―Борівці‖

КЦ-1

200-210

3,04

3,31

41,04

13,02

11,05

28,54

52,61

―Синьків‖

СН-4

140-150

0,0

9,44

46,48

11,04

8,98

24,06

44,08

―Олексинці‖

ОЛ-1

170-180

0,45

9,41

44,36

10,04

9,68

26,06

45,78

―Велика Слобідка‖

ВС-1

220-230

0,00

12,1

47,1

10,2

13,1

17,5

40,80

―Гуменці‖

ВЗ-1

160-170

0,00

15,3

47,9

8,9

9,8

18,1

36,80


Таблиця 3.2

Загальні фізичні властивості лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Ключова ділянка

Ґрунтовий розріз

Глибина відбору зразків, см

Щільність твердої фази, г/см3

Щільність будови, г/см3

Шпаруватість, %






загальна

аерації

―Борівці‖

КЦ-1

200-210

2,62

1,58

39,65

11,40

―Синьків‖

СН-4

140-150

2,70

1,43

47,05

26,64

―Олексинці‖

ОЛ-1

170-180

2,70

1,56

42,16

16,52

―Велика Слобідка‖

ВС-1

220-230

2,72

1,31

51,85

31,58

―Гуменці‖

ВЗ-1

160-170

2,65

1,39

47,59

26,62


Таблиця 3.3

Фізико-хімічні властивості лесоподібних суглинків Придністерського Поділля

Ключова ділянка

Ґрунтовий розріз

Глибина відбору зразків, см

Вміст гумусу, %

рН(Н2О)

Вміст карбонатів, %

―Борівці‖

КЦ-1

200-210

0,68

7,59

6,02

―Синьків‖

СН-4

140-150

0,69

7,52

6,98

―Олексинці‖

ОЛ-1

170-180

0,47

7,65

8,60

―Велика Слобідка‖

ВС-1

220-230

0,66

7,54

12,63

―Гуменці‖

ВЗ-1

160-170

0,87

7,85

14,06

Відклади вапнякових туфів у вигляді окремих екзотичних скельних виходів відомі у ряді пунктів на схилах Дністра, Збруча, Смотрича, Студениці.

Також поширені відклади, які формувались протягом усього континентального етапу її розвитку і тому віднесені до нерозчленованих. Серед нерозчленованих відкладів найбільшу роль відіграють делювіальні утворення та елювіальні нагромадження.

Делювіальні відклади пов'язані з районами інтенсивно розчленованого рельєфу. Делювіальні шлейфи схилів мають неоднорідну будову і за характером осадконагромадження поділяються на три частини з властивими їм різновидностями делювію: привершинну, центральну та периферійну. Характер делювію при цьому значною мірою зумовлюється крутизною схилів, геологічною будовою, кліматичними умовами.

Найбільш повно основні риси делювієутворення проявляються у долині Дністра.

На крутих схилах, характерних для прямих ділянок каньйоноподібних долин і побудованих палеозойськими піщано-глинистими породами, майже дві третини схилу припадає на частку денудаційної частини і лише нижня частина є акумулятивним шлейфом, що складений жорств'яно-щебінчасто- уламковим матеріалом. Ширина таких шлейфів 10-30 м, потужність алювію 1-2 м, іноді більше.

По іншому побудовані делювіальні шлейфи на відносно пологих схилах вигнутих меандрів, а також районах розвитку внутріканьйонних терас. У основі розрізів залягають жорств'яно-щебінчасто-уламкові відклади, погано відсортовані, з піщаним або супіщано-суглинистим заповнювачем, які відповідають привершинній фації делювію, мають мінливу потужність, що рідко перевищує 3 м.

Середня частина розрізів пологих схилів представлена більш дрібнозернистими відкладами. Це переважно піски, збагачені крупноуламковим і глинистим матеріалом, з супіщаними, суглинистими та глинистими прошарками і лінзами. Кількість останніх зростає до верхньої частини розрізів, де вони нерідко переважають, набираючи при цьому лесоподібного вигляду. Потужність відкладів середньої частини делювіальних шлейфів схилів становить 3-4 м і більше [132].

Верхня частина делювіальних шлейфів схилів представлена лесоподібними супісками та суглинками, макропористими, шаруватими у напрямку схилів, з вмістом прошарків і лінз грубозернистого матеріалу тощо. Їхня потужність 15 м і більше [132, С. 32].

Верхня частина розрізів делювію найбільш однорідна і складена лесоподібними породами [11-12]. Доведено, що їх джерелами були в основному еолово-делювіальні леси вододілів і пологих привододільних схилів. Обширний палеонтологічний матеріал, археологічні дані, повсюдний розвиток у делювіальних відкладах сингенетичних палеокріогенних деформацій - все це свідчить про холодні кліматичні умови часу формування шлейфів. Що стосується делювіальних лесоподібних порід, то основна маса сформувалась у перигляціальних умовах верхнього плейстоцену.

Елювіальні утворення на докембрійських кристалічних породах також можна розділити на дві зони - уламкову та залишкових нагромаджень. У першій залягає пухкий уламково-жорств'яний матеріал потужністю декілька метрів, у другій - глинисті залишкові нагромадження і нові сполуки, здебільшого каоліни.

Отже, основними ґрунтотворними породами чорноземів типових Придністерського Поділля є верхньоплейстоценові лесоподібні суглинки середньо- і важкосуглинкового гранулометричного складу.

Геоморфологічна будова


Територія Придністерського Поділля структурно розташована у межах Волино-Подільської частини Східноєвропейської рівнини [84]. Північна межа проходить по лінії, нижче якої починаються каньйоноподібні відрізки низів‘їв рік Стрипи, Джурину, Серету, Нічлави, Рудки, Збруча, Жванчика, Жвану, Ушиці, Калюсу, Карайця, Лядової, Немії. Південна межа Придністерського Поділля проходить по правому березі Дністра від долини річки Тлумач вздовж лінії Тлумач - Герасимів - Городенка - Заліщики і далі в обхід з півдня Хотинського пасма на м. Могилів-Подільський. Глибина ерозійного врізу - понад 200 м. Перехід від плоских, злегка хвилястих межиріч до глибоких долин дуже різкий, раптовий, що є найбільш характерною рисою району. Схили долин іноді стрімкі. На дні їх відсутні заплавні тераси. Ріки мають швидку течію. Всі ці ознаки свідчать про омолодження рельєфу внаслідок найновіших тектонічних піднять [152].

Підняття окремих блоків спричинило до виразного підвищення поверхні і глибокого розчленування її в смузі Подільського валу та в районі Журавенківського блоку. З іншого боку, опускання в смузі, яка прилягає до Дністра, було причиною утворення широких молодих терас по правій стороні ріки, всупереч відомому законові Бера про причини утворення високих правих берегів і рік під впливом обертання Землі навколо свої осі. Завдяки цим опусканням і утворенню акумулятивних терас, по правій стороні Дністра утворився рівнинний акумулятивний рельєф [130, С. 40].

Лівобережна територія Придністерського Поділля, внаслідок субмеридіонального розташування Товтрового кряжу, поділяється на дві частини: Західноподільську і Східноподільську. Північна межа Західноподільського Придністер‘я проходить по лінії Бариш-Бучач -Більче- Золоте-Борщів-Жабинці-Кормильче. На сході межує з товтровим кряжем границя проходить по смузі Черче-Нігин-Вербка-Привороття-Кульчіївці- Китайгород. Західноподільське Придністер‘я в районі Серет-Стрипського межиріччя характеризується інтенсивними неотектонічними підняттями. Сумарні амплітуди післятортонських піднять тут досягають 340-350 м.

Поверхня палеозою піднята до найвищого (320-330 м) на Поділлі рівня. Наслідком цих піднять є повне знищення сарматських і верхньої частини розрізу тортонських відкладів, у тому числі й гіпсів. Поверхня вододілів складена в основному тортонськими глинами, літотамнієвими вапняками та четвертинними суглинками невеликої потужності, які зумовлюють розвиток згладженого рівнинного рельєфу [132, С. 56].

Межиріччя Серету, Нічлави, Збруча, Жванчика, Смотрича характеризується значно меншими (280-300 м) амплітудами неотектонічних піднять і нижчими абсолютними позначками сучасного рельєфу. Відповідно знижена на декілька десятків метрів і поверхня палеозою. На вододілах зберігся сарматський покрив, серед відкладів тортону досить поширені гіпси, потужність яких досягає 20-25 м. Наявність гіпсів сприяє широкому розвитку карстових процесів. Поверхня межиріч більш хвиляста, нерідко на них трапляються карстові лійки, понори, що з‘єднані з густою мережею підземних лабіринтів - печер, яких тут нараховується більше десяти. На плоских межиріччях Серету та Нічлави, рідше Нічлави й Збруча є ряд невеликих озер. Здебільшого вони безстічні, місцями з‘єднані пониженнями з верхів‘ями балок.

Чорноземи типові утворилися на широких плато та значних зниженнях і зустрічаються великими масивами, які в минулому були вкриті багатою лучно-степовою рослинністю. На території Західноподільського Придністер‘я було закладено 5 репрезентативних ключових ділянок.

Східноподільське Придністер‘я характеризується значною глибиною врізу долин що досягає 120-150 м, а висоти вертикальних стінок становить 60-80 м. Долини приток Дністра при всій меридіональності своїх простягань дуже звивисті, меандруючі, але меандри хоча і круті, проте невеликі, здебільшого не виходять за межі 2-3 км.

Наявність вузької, часто кам'янистої заплави і фрагментарного поширення терас майже виключно на увігнутих сторонах меандр. Внаслідок вузьких заплав весняні повені та дощові паводки часто мають катастрофічний характер, особливо коли затоплюють не лише заплави, але і першу надзаплавну терасу під час крижаних заторів на крутих меандрах. Характерною особливістю рельєфу є значне поширення лінійної ерозії у вигляді промоїн і ярів. Придолинні схили густо порізані ерозійними формами. Проте поряд з глибоким розчленуванням поверхні та розвитком ерозійних процесів, поширені також плоскі межиріччя, де ерозія практично відсутня [131, С. 49].

Густота ерозійного розчленування території Східноподільського Придністер‘я становить 4-5 км/км2. Така густота річкової сітки призвела до того, що ця область втратила риси плато, поширеного на Західноподільському Придністер‘ї. Межиріччя тут вузькі, випуклої, іноді гребнеподібної форми, із схилами крутизною 5-8º, які поблизу річкових долин стають спадистими (9-12º). В силу такого характеру рельєфу, чорноземи типові на даній території майже відсутні, оскільки в умовах хвилясто-горбистого ерозійного рельєфу більш конкурентним є лісовий тип рослинності.

Гідрогеологічні умови


Територія Придністерського Поділля, згідно гідрогеологічного районування України розташована в межах Волино-Подільського артезіанського басейну, в гідрологічному районі ІІ порядку Волино- Подільської плити [9; 140]. Серед підземних вод басейну найбільш поширені тріщинні води у верхньопротерозойських, кембрійських, ордовицьких, силурійських, девонських, кам‘яновугільних, юрських та верхньокрейдових відкладах і менше - порово-пластові води в сеноманських, сармат- тортонських і антропогенових відкладах. У місцях неглибокого залягання фундаменту між підземними водами різних водоносних горизонтів існує гідравлічний зв‘язок, внаслідок чого на окремих ділянках утворюються спільні вдоносні комплекси. Проте це не виключає наявності тут самостійних водоносних горизонтів певної стратиграфічної приуроченості, витриманих як за простяганням, так і за потужністю.

Верхньопротерозойські відклади представлені в основному пісковиками, аргілітами, що полого нахилені на захід і південний захід. Вони сприяють формуванню у них потужних водоносних горизонтів. У східній частині Придністерського Поділля, де глибина врізу річкових долин досягає 100-150 м, підземні води верхньопротерозойських водоносних горизонтів виходять на поверхню і дренуються річками.

За сольовим складом підземні води верхньопротерозойських відкладів гідрокарбонатно-кальцієві та гідрокарбонатно-кальцієво-магнієві. Загальна мінералізація 0,4-0,6 г/л. Води верхньопротерозойського водоносного комплексу широко використовуються для водопостачання.

Кембрійські відклади характеризуються значною водоносністю. За хімічним складом і загальною мінералізацією підземні води кембрійських відкладів близькі до вод з відкладів верхнього протерозою. Але оскільки вони залягають на значній глибині, то використовуються мало [132, С. 36].

У силурійських відкладах підземні води в основному приурочені до тріщинуватих, закарстованих, пористих вапняків. Нерідко свердловини, які розкривають водоносний горизонт у силурійських відкладах фонтанують. Води ці переважно гідрокарбонатно-кальцієвого типу з загальною мінералізацією 0,3-0,8 г/л, задовільної якості.

У місцях неглибокого залягання, води силурійських відкладів виходять на поверхню і широко використовуються як питні. Ці води живлять річки Збруч, Жванчик, Смотрич.

Девонський водоносний горизонт характеризується значним поширенням. У долині Серету, Дністра відклади девону виходять на денну поверхню. Літологічно горизонт представлений червоними тріщинуватими пісковиками, вапняками, алевролітами. Відклади залягають моноклінально з зануренням у західному напрямку, де і відповідно зростає їх потужність до 700 м. Середня величина залягання горизонту становить 25-50 м. Горизонт напірний, дзеркало підземних вод знаходиться на глибині 4,5-7 м. Величина напору 10-14 м, інколи збільшується у вигляді джерел. Через відсутність територіально витриманих водотривких горизонтів утворюється гідравлічний зв‘язок між девонським водоносним горизонтом і залягаючим над ним юрським горизонтом, за рахунок якого поповнюються запаси вод у відкладах девону. Певну роль у живленні цього горизонту відіграють руслові води рік. Води девонського горизонту використовуються для місцевого водопостачання.

Юрський водоносний горизонт виявлений на вододілі рік Стрипа- Золота Липа. Літологічно представлений тріщинуватими вапняками, пісковиками, конгломератами та глинами, які займають значне місце у розрізі. Залягає горизонт на відкладах девону покрівлею його є осадки сеноману й турону. Глибина залягання горизонту становить 13-108 м. Середня глибина горизонту 45 м. Потужність відкладів змінюється від 5 до 74 м. Максимальний дебіт джерела виявлений в с. Нижньові на Дністрі, де він становить 72,0 м3/год. Горизонт слабонапірний - 3-4 м. Живлення горизонту відбувається за рахунок атмосферних опадів і переливу вод із покривних горизонтів. За сольовим складом води належать до гідрокарбонатно-кальцієвого-магнієвого типу з мінералізацією 0,3-0,5 г/л. Загальна твердість вод 4,6-7,0 мг-екв/л. [131, С. 40].

Значною насиченістю підземними водами характеризуються відклади крейдової системи. Основний водоносний горизонт їх зв'язаний з кварцово- глауконітовими шарами сеноманського ярусу. Потужність його непостійна і змінюється у значних межах. Нерідко води сеноманського водоносного горизонту напірні, від 10 до 25-30 м, в окремих випадках і більше. Дебіт свердловин неоднаковий, переважно він становить 3-6 м3/гoд, рідше 9-15 м3/гoд.

У відкладах неогенової системи підземні води переважно зв‘язані з тріщинуватими вапняками та пісками, які часто чергуються з прошарками глин. Внаслідок великої фаціальної мінливості неогенових відкладів як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямках водоносні горизонту у них переважно невеликі за розмірами. За хімічним складом підземні води з неогенових відкладів переважно гідрокарбонатно-кальцієві з загальною мінералізацією 0,3-0,8 г/л, задовільної якості.

Водовмісними переважно є різнозернисті піски та суглинки, які залягають на корінних породах різного віку. Потужність водоносної товщі невелика і коливається у межах декількох метрів. Водоносний горизонт залягає на незначній глибині (0,5-4 м). Він безнапірний. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу. Алювіальний водоносний горизонт часто гідравлічно зв'язаний з водоносними горизонтами більш давніх порід, які його підстеляють.

Незначні скупчення підземних вод є також у нижній частині розрізу елювіально-делювіальних лесоподібних суглинків з прошарками пісків і лесів, розвинених на межиріччях. Водоносний горизонт залягає на глибині 1- 5 м, інколи глибше, живиться атмосферними спадами. Дебіти колодязів невеликі. Прісні підземні води також поширені у четвертинних відкладах і корінних порід. У четвертинній товщі виділяється два водоносних горизонти, які характеризуються обмеженим поширенням і незначним водозбагаченням - алювіальний і елювіально-делювіальний.

Алювіальний водоносний горизонт пов‘язаний з першою і другою надзаплавною терасами Дністра та його приток. Літологічно він представлений різнозернистими пісками суглинками з лінзами гальки. Потужність алювіальних відкладів кожної річкової долини неоднакова. В середньому вона коливається в межах 3-5 м, інколи значно зростає. Покрівлею горизонту є лесоподібні суглинки, потужність яких у середньому 1-3 м. Глибина залягання водоносного горизонту частіше дорівнює 1-2 м.

Елювіально-делювіальний водоносний горизонт поширений на вододілах. Водоносними є суглинки з домішкою пісків. У нижній частині розрізу суглинків трапляються лінзи та прошарки пісків. Водотривкими є важкі суглинки, глини та глинисті вапняки тортону і сармату. Потужність водоносної товщі 2-7 м, глибина залягання горизонту 7-10 м. Поширення горизонту має спорадичний характер. Дебіт криниць менше 1 м3/год. Під час посухи горизонт пересихає. Поповнення його запасів відбувається виключно за рахунок атмосферних опадів. За хімічним складом води цього горизонту належать до гідрокарбонатно-кальцієво-магнієвого типу. Їх мінералізація зростає до 1 г/л. Загальна твердість вод 3,6-8,6 мг-екв/л і більше [131, С. 37].

Ґрунтові води елювіально-делювіального горизонту мають значний вплив на формування чорноземів типових Придністерського Поділля. Їхній високий рівень зумовлює процеси перезволоження, підтоплення, оглеєння материнських порід і нижніх генетичних горизонтів [81].

Клімат


Клімат Придністерського Поділля зумовлений географічним положенням в центральній частині Правобережної України та впливом Волино-Подільської височини. Територія Придністерського Поділля з унікальною, складно організованою долиною Дністра та каньйоноподібними долинами лівобережних приток знаходиться у кліматично найкомфортнішій частині помірного поясу Європи - його південній частині. Клімат цього регіону помітно вирізняється на кліматичному тлі території України деякими специфічними рисами. Особливо відмінне від суміжних територій придністровське ‗‗тепле Поділля‖ [130].

Загалом клімат помірно-континентальний з м'якою зимою та досить теплим вологим літом. Значна протяжність Придністерського Поділля зі сходу на захід зумовлює деякі відмінності клімату між східними та західними районами, особливо щодо теплозабезпеченості. На території Придністерського Поділля простежуються помітні кліматичні відмінності на місцевих рівнях. В основному зумовлені орографічними особливостями межиріччя, які є причиною нерівномірного розподілу кліматичних елементів. Виділяються місцеві клімати долинних комплексів, вододільних місцевостей, каньйону Дністра. Вони відмінні за температурним режимом, місцевою циркуляцією. Орографічні неоднорідності Придністерського Поділля набувають вагомої ролі чинників місцевого кліматотворення, завдяки впливу яких на приземний шар повітря існують кліматичні відміни локального характеру. В умовах Придністерського Поділля місцевому кліматотворенню найбільшою мірою сприяють наявність глибоких річкових долин та численних схилових поверхонь.

Радіаційні характеристики клімату відповідають широтно-зональним показникам атлантико-лісової кліматичної області помірного поясу (табл. 3.4). В межах регіону річні значення сумарної сонячної радіації складають 3600-3800 МДж/м2. Температура повітря зумовлюється як радіаційним балансом, так і атмосферною циркуляціє. На температуру приземного шару повітря певний вплив має поверхня: рельєф, рослинність, водоймища. Антициклони та східні вітри влітку зумовлюють суху ясну погоду, зростання температури повітря, а зимою - зниження. Внаслідок зростання швидкості вітру, більшої активізації атмосферних процесів взимку міждобова зміна температури у півтора рази вища, ніж влітку.

Радіаційний баланс в кКал/см2

Таблиця 3.4

Пункт

Місяці

За рік


I

II

III

IV

V

VI

VII

VII

IX

X

XI

XII


Борщів

-0,4

0,4

2,3

5,3

6,7

8,0

8,0

6,3

3,9

1,2

0,0

-0,3

41,4

Нова Ушиця

-0,4

0,4

2,4

5,5

7,0

8.4

8,4

6,6

4,1

1,2

0,0

-0,3

43,3


У зв'язку зі значною широтною протяжністю Придністерського Поділля найбільше температури змінюються з сходу на захід, особливо весною та восени, коли вони досягають 1°С. Наведемо середні місячні та річні температури повітря в основних пунктах території дослідження (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Середня місячна та річна температура повітря ºС

Пункт

Абсолютна висота, м

Місяці

За рік



I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII


Городенка

264

-5,1

-3,7

0,9

7,8

13,9

16,8

18,7

18,0

13,6

8,0

2,3

-2,3

7,4

Борщів

284

-5,3

-4,2

0,6

7,4

14,0

16,9

18,6

18,2

13,8

8,0

1,8

-2,7

7,3

Кам‘янець- Подільський

224

-5,0

-3,8

1,2

8,2

14,5

17,4

19,5

18,8

14,4

8,6

2,4

-2,5

7,8

Нова Ушиця

271

-5,5

-4.4

0,4

7,4

14,0

17,1

19,3

18,5

14,0

8,0

1,9

-2,9

7,3



Річний хід температури повітря на території Придністерського Поділля найбільше змінюється від березня до квітня (зростає на 6,5-7,0 ºС). Найменше змінюється температура повітря в період липень-серпень (0,6-0,8 ºС) та січень-лютий (1,1-1,4 ºС). У добовому ході найменші коливання температури зимою. Максимум їх зазвичай припадає на 14 годину, а мінімум - перед сходом сонця.

Протягом року на досліджуваній території переважає західний перенос повітряних мас. Інтенсивно відбувається трансформація атлантичного повітря в континентальне. Циклони, що надходять з північної Атлантики, захоплюють дану територію своєю південною периферією. У холодну пору року збільшується вплив циклонів середземноморського походження. Циклони зумовлюють значну хмарність та опади, зниження температури влітку та підвищення її взимку. Зі Скандинавії у тил атлантичних циклонів надходить холодне повітря, що викликає приморозки у перехідні пори. На території Придністерського Поділля в середньому за рік (табл. 3.6) випадає 538-700 мм опадів [131-132]. Згідно даних агрокліматичного районування України досліджувана територія належить до підзони достатнього зволоження (ГТК-1,3-2,0) [158]. Показники гідротермічного коефіцієнту (ГТК) Придністерського Поділля зображені на рис. 3.1.

Середня місячна та річна кількість опадів, мм

Пункт

Місяці

За рік

ГТК


I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII



Заліщики

25

25

24

43

63

82

83

68

48

38

36

29

564

1,73

Борщів

28

28

25

44

66

86

87

69

50

39

37

31

590

1,62

Кам‘янець- Подільський

27

28

29

37

53

72

82

70

50

44

40

29

561

1,49

Нова Ушиця

24

24

23

41

60

78

79

65

46

36

34

28

538

1,37



 























- показники гідротермічного коефіцієнту

Рис. 3.1. Показники гідротермічного коефіцієнту (ГТК) Придністерського Поділля

Розподіл опадів характеризується значною строкатістю, що зумовлено впливом висоти та форм рельєфу. Навітряні схили, особливо західні, навіть незначних підвищень місцевості одержують більше опадів, ніж закриті долини і улоговини. Спостерігається загальне поступове зниження річних опадів з заходу на схід із північного заходу на південний схід. Це пов‘язано з загальним пониженням поверхні території і наростанням континентальності клімату в цих напрямках. Просторовий характер розподілу показників гідротермічного коефіцієнту на території Придністерського Поділля показаний на рис. 3.1. Велика кількість опадів викликає періодичне глибоке промочування чорноземів типових, від чого залежить їх гумусованість. Значне сезонне зволоження на окремих масивах викликає глибоке вимивання карбонатів.

Макрокліматичні характеристики Придністерського Поділля та їхні сезонні відмінності відповідають рисам клімату південної частини помірного поясу. Найхолоднішим місяцем року є січень з найнижчими температурами повітря до -32 °С. При надходженні повітряних мас з півдня температура в зимові місяці може підніматися: у грудні до 16-18 °С, у січні до 15-16 °С. Відлиги бувають досить часто і можуть тривати до 15-20 днів. Взимку випадає опадів майже втричі менше, ніж влітку. У другій половині зими можливі завірюхи. У безсніжні чи малосніжні зими часто відбувається вітрова ерозія ґрунтів. Сніговий покрив встановлюється переважно в кінці грудня і тримається до початку березня.

Весна розпочинається 10-20 березня. Протягом весняного період відбувається швидке підвищення середніх місячних температур, внаслідок чого швидко знижується відносна вологість повітря. Весняне тепло може змінюватися раптовими похолоданнями, що створює велику мінливість погодних умов. Середньомісячна температура у березні становить 1-2 °С, у квітні зростає до 7-8 °С, у травні досягає 14 °С і вище. При надходженні холодних повітряних мас арктичного походження можливе зниження температур: у березні до -27 °С; у квітні до -14 °С; у травні до -2 °С. При проникненні теплих тропічних повітряних мас температура повітря може зрости у березні до 25-26 °С, у квітні - до 28-31 °С, у травні - до 29-33 °С. У травні можливі засухи та суховії.

Літо розпочинається у другій половині травня. Середньомісячна температура повітря впродовж літа майже не змінюється. У червні вона пересічно складає 18-19 °С. Найвищі температури спостерігаються у серпні - до 38 °С. Температурний режим літа дає можливість вирощувати теплолюбні як для цієї природної зони сільськогосподарські культури. Літні дощі випадають здебільшого у вигляді злив, іноді з градом. У другій половині літа збільшується випаровування, зменшується до мінімуму поверхневий стік, зростає ймовірність засух та суховіїв. На придністерських межиріччях літо на 10-12 днів коротше, ніж у долинах.

Осінь зазвичай на початку буває теплою, сонячною, сухою, з характерним ―бабиним літом‖. Пересічна місячна температура складає: у вересні 14 °С, у жовтні 8 °С, у листопаді 1-2 °С. Стійкий перехід пересічної температури повітря через 10 °С у бік зниження відбувається в першій декаді жовтня. У першій половині осені зберігається тепла, суха і переважно малохмарна погода. У другій половині осені встановлюється прохолодна погода, з хмарним небом, туманами і слабкими опадами, можливі заморозки. Найменше осінніх опадів спостерігається у жовтні, найбільше - у листопаді.

Загалом сприятливі кліматичні умови Придністерського Поділля є важливим і невід‘ємним чинником формування чорноземів типових.

придністерський поділля гранулометричний клімат

Рослинність


В геоботанічному відношенні територія Придністерського Поділля знаходиться в межах Європейсько-Сибірської лісостепової області Східноєвропейської провінції Подільсько-Середньопридніпровської підпровінції [7-8]. Формування рослинності пов'язане з льодовиковим і післяльодовиковим періодами, з міграціями рослин, які відбувалися протягом антропогену. Сучасна рослинність складається з ряду географічних елементів, які проникли у різні часи на територію Придністерського Поділля. Лісова рослинність досліджуваної території характеризується переважанням грабових і грабово-дубових лісів, які займають найбільш припідняті та розчленовані великою кількістю річок і балок території. Перший ярус складається з граба звичайного (Carpinus betulus), і дуба звичайного (Quercus robur), які є домінуючими в деревостані. Також в цих лісах ростуть береза бородавчаста (Betula verrucosa), береза пухнаста (Betula pubescens), бук лісовий (Facus silvatica), вільха чорна (Alnus glutinosa), ясен звичайний (Fracsinus excelsior), липа серцелиста (Tilia cordata), клен гостролистий (Аcer platanoіdes); серед хвойних порід поширені сосна звичайна (Pinus silvestris), ялина звичайна (Picea excelsa).

В підліску - орляк звичайний (Pteridium aquilinum), ліщина звичайна (Corylus avellana), чемерник чагарниковий (Helleborus dumetorum), глід український (Crataegus ucrainica), глід одноматочковий (Crataegus monogyna), горобина звичайна (Solbus aucuparia), калина звичайна (Viburnum opulus), бузина чорна (Sambucus higra), шипшина собача (Rosa canina), терен звичайний (Prunus spinosa) та інші.

Трав'яний покрив досить густий і в середньому становить 20-30%. Основу його складають кропива велика (Urtica diotica), кропива жалка (Urtica urens), анемона жовтецева (Anemona ranuncoloides), медунка лікарська (Pulmonaria officinalis), барвінок малий (Vinsa minor), м‘ята польова (Mentha arvensis), глуха кропива плямиста (Lamium maculatum), вероніка колосиста (Veronica spicata), дзвоник широколистий (Campanula latifolia), пролісок дволистий (Scilla bitolia), конвалія (Convallaria majalis), купина лікарська (Polygonatum officinale), підсніжник звичайний (Galanthus plicatus), суниця (Fragaria vesca), первоцвіт лікарський (Primula officinalis), лілія лісова (Lilium martagon) та багато інших.

На основі даних палеоботанічних досліджень виявлено, що площі лісів на території Придністерського Поділля протягом четвертинного періоду неодноразово змінювались. В льодовикові періоди ліси відступали на південь і займали захищені від холоду місця, переважно улоговини височин, розчленовані ерозійною гідрографічною сіткою. В міжльодовикові періоди знову поширювалися на вододілах [57].

Степова трав‘яна рослинність, як засвідчують палінологічні дослідження, протягом голоцену і до теперішнього часу не змінювала межі свого поширення, хоча її флористичний склад суттєво змінювався [47].

Степова рослинність на території Придністерського Поділля в природньому стані майже не збереглася. Більшість ділянок розорані і використовується в сільському господарстві. На орних землях в основному вирощують зернові культури: пшениця м‘яка (Triticum vulgare), жито посівне (Secale cereale), ячмінь посівний (Hordeum vulgare), овес посівний (Avena sativa), просо звичайне (Panicum miliaceum), кукурудза (Zea mays), гречка посівна (Fagopyrum sagitatum). З овочевих культур вирощують: помідори їстівні (Licopersicum esculentum), перець стручковий (Capsicum mexcanum), капуста білоголова (Brassica oleracea), редька посівна (Raphanus sativus), гарбуз звичайний (Cucurbita pepo), баклажани сині (Solanum melongena), картоплю (Solanum tuberosum), цибулю ріпчасту (Allium cepa), часник (Allium sativum).

З технічнічних культур поширені - буряк звичайний (Beta vulgaris), соняшник однорічний (Helianthus annuus), тютюн справжній (Nicotiana tabacum), горох посівний (Pisum sativum). Вирощують також однорічні і багаторічні трави: люпин (Lupinus), конюшину (Trifalium), люцерну синю (Medicago falcato), люцерну жовту (Medicato falcato), боби кормові (Vicia faba), вику посівну (Vicia sativa). В садах культивують яблуню домашню (Malus domestica), грушу звичайну (Pyrus communis), айву звичайну (Cydonia oblonda), сливу (Prunus domestica), аличу (Prunus divaricata), вишню садову (Cerasus vulgaris); з ягідних рослин: смородину чорну (Ribes nigrum), порічки (Ribes rubrum), аґрус (Ggrossularia reclinata), а також полуниці (Fragaria ananassa).

Нерозорані степові ділянки знаходяться на крутих схилах пагорбів, балок і заплавах річок. Степова рослинність представлена ковилою Лессінга (Stipa lessingianna), ковилою волосистою (Stipa capillata), тимофіївкою степовою (Phlum phleoides), кострицею борознистою (Festuca sulcata). До вторинних угруповань належать угруповання з осоки низької (Carex humilis), осоки ранньої (Carex praecox), чебрецю звичайного (Thymus vulgaris). З чагарникових рослин особливе місце займає глід український (Crataegus ucrainica), кизил кров‘яний (Cornacea sanguinea), терен звичайний (Prunus spinosa). Наскельна флора представлена: мигдаль низький (Amygdalus nana), тимофіївку степову (Phlum phleoides).

На території Придністерського Поділля болота переважно поширені по заплавах річок і у балках, що мають у своїй основі водотривкі відклади. До значних лісостепових річок, по заплавах яких наявні болота, належать Стрипа, Серет, Збруч, Жванчик, Смотрич. Лісостепові болота переважно низинні. Вони складаються з трав‘яної та травино-гіпнової рослинності. Лісові і чагарникові болота трапляються дуже рідко.

Отже, для території Придністерського Поділля найбільш характерним є просторове поєднання лісової, а в минулому степової рослинності. Чорноземи типові сформувались під степовою рослинністю і поширені на широких вододілах, довгих пологих схилах, а також надзаплавних терасах Дністра.

ВИСНОВКИ

Ґрунтотворною породою чорноземів типових Придністерського Поділля, в абсолютній більшості, є лесоподібні суглинки, які суцільним плащем покривають міждолинні плато, схили, а також давні тераси річкових долин. Потужність лесоподібних суглинків не витримана у просторі, вони характеризуються грубопилувато-середньосуглинковим і важкосуглинковим гранулометричним складом. Щільність будови на глибині материнської породи коливається у межах 1,31-1,58 г/см3. Лесоподібні суглинки відзначаються відносно високою загальною шпаруватістю (39,65- 51,85%) і мікроагрегованістю. Реакція середовища стабільно середньолужна (7,52-7,85). Вміст і запаси карбонатів збільшується із заходу (6,02-8,60%) на схід (12,63-14,06%).

В геоморфологічному плані територія Придністерського Поділля розташована у межах Волино-Подільської частини Східноєвропейської рівнини. Північна межа проходить по лінії, нижче якої починаються каньйоноподібні відрізки лівих приток Дністра. Південна межа проходить по правому березі Дністра від долини річки Тлумач вздовж лінії Тлумач - Герасимів - Городенка - Заліщики і на м. Могилів-Подільський. Територія Придністерського Поділля, внаслідок субмеридіонального розташування Товтрового кряжу, поділяється на дві частини: Західноподільську і Східноподільську. В Західноподільській частині чорноземи типові поширені на широких вододільних поверхнях з добре вираженими балками, пологими і довгими схилами. Густота розчленування території Східноподільського Придністер‘я значна і становить 4-5 км/км2. Межиріччя вузькі, випуклої, іноді гребенеподібної форми. В силу такого характеру рельєфу і зумовленого ним лісового типу рослинності, чорноземи типові на даній території практично відсутні.

Клімат Придністерського Поділля помірно-континентальний, з незначними амплітудами коливань температури і характеризується короткою м‘якою зимою, теплим вологим літом і достатньою кількістю опадів (550- 650 мм). Сприятливі кліматичні умови у поєднані з платоподібним характером рельєфу є важливим чинником формування чорноземів типових. У межах території дослідження спостерігається посилення відносної континентальності клімату в південно-східному напрямку, що проявляється у зміні гідротермічного коефіцієнту з 1,8 на заході, до 1,3 - на південному сході.

Гідрогеологічні умови Придністерського Поділля характеризуються своєю непостійністю і значною регіональною локальністю. Для західної, особливо правобережної частини території, характерне ґрунтове перезволоження, що призводить до глибинного оглеєння чорноземів.

В доагрикультурний час на глибокорозчленованих міждолинних плато Придністерського Поділля панували два типи рослинності: лісова та лучно- степова. Тривале сільськогосподарське використання чорноземів, зміна щільнодернинної мезофільної злаково-різнотравної рослинності на культурну, повний забір рослинної біомаси з урожаєм, проявились в еволюції напрямків і швидкості основних біогеохімічних потоків речовин і енергії в системі ґрунт-рослина-ґрунт.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.      Александрова Л. Н. О номенклатуре, применяемой в учении о почвенном гумусе / Л. Н. Александрова // Почвоведение. - 1975. - № 2. - С. 61-66.

2.      Александрова Л. Н. Органическое вещество почвы и процесы его трансформации / Л. Н. Александрова - Л. : Наука, 1980. - 288 с.

.        Алексеев В. Е. Минералогический состав и эволюция глинистой части черноземов Молдавии / В. Е. Алексеев // Почвоведение. - 1977. - № 2. - С. 126-136.

.        Алексеев В. Е. Способ оценки минералогического состояния силикатной части черноземов / В. Е. Алексеев // Почвоведение. - 2012. - № 2. - С. 189-199.

.        Афанасьева Е. А. Черноземы Среднерусской возвышенности. / Е. А. Афанасьева - М. : Наука, 1966. - 224 с.

.        Афанасьєва Е. А. Образование и режим мощных черноземов / Е. А. Афанасьєва // Черноземы ЦЧО и их плодородие. - М. : Наука, 1964.

- С. 37-69.

7.      Бiлик Г. I. Геoбoтaнiчне районування Укpaїнськoї PCP / Г. І. Бiлик, С. М. Бpaдiс // Укpaїнський бoтaнiчний жypнaл. - Т. 9. - К. : Наукова думка, 1962. - С. 23-32.

8.      Бiлик Г. I. Пpинципи геoбoтaнiчнoгo районування Укpaїнськoї PCP / Г. І. Білик, М. А. Голубець // Гeoбoтaнiчне районування Укpaїнськoї PCP.

К. : Hayкoвa Дyмкa, 1977. - С. 9-16.

9.      Бабинец А. Е. Подземные воды юго-запада Русской платформы / А. Е. Бабинец - К. : Изд-во АН УССР, 1961. - 379 с.

10.    Бельчикова Н. П. Некоторые закономерности содержания, состава гумусу и свойств гуминовых кислот в главнейших группах почв Союза ССР / Н. П. Бельчикова // Труды Почвенного ин-та им. В. В. Докучаєва. - 1951.

Т. 38. - С. 33-58.

11.    Богуцкий А. Б. Генезис лессов юго-западной окраины Русской платформы / А. Б. Богуцкий // Труды международного симпозиума по литологии и генезису лессовых пород. Т. 1 - Ташкент : ФАН, - 1970.

12.    Богуцький А. Б. Генетичнi типи четвертинних (антропогенових) вiдкладiв Волино-Подiльської височини / А. Б. Богуцький // Матерiали наукової конференцiї по вивченню та використанню продуктивних сил Подiлля. - Львів : Вип. 1. Вид-во Львiв. ун-ту імені Івана Франка, - 1966.

13.    Бондарев А. Г. Физические основы повышения плодородия / А. Г. Бондарев, И. В. Кузнецова // Органическое вещество пахотных почв. Научные труды Почвенного ин-та им. В. В. Докучаева. - М., 1987. - С. 28-36.

.        Борисяк Н. Д. О черноземе / Н. Д. Борисяк // Речь, читанная в торжественном собрании Харьковского ун-та за 1851-1852 рр. - Харьков, 1852. - С. 28-34.

.        Боул С. Генезис и классификация почв / С. Боул, Ф. Хоул, Р. Мак-Крекен. - М. : Прогрес, 1977 - 416 с.

16.    Бреус Н. М. Черноземы лесостепной зоны умеренно-континентальной восточноевропейкой фации / Н. М. Бреус // Черноземы СССР (Украина). - М. : Колос, 1981. - С. 38-79.

.        Бреус Н. М. Черноземы типичные / Н. М. Бреус // Почвы Украины и повышение их плодородия. - Т. 1. Экология, режимы и процесы, классификация и генетико-производственные аспекты. - К. : Урожай, 1988. - С. 178-192.

.        Брэдли У. Ф. Слюдистые минералы глин / У. Ф. Бредли, Р. Е. Грим // Рентгеновские методы изучения и структура глинистых минералов. - М. : Мир, 1965. - С. 248-283.

.        Вадюнина А. Ф. Методы исследования физических свойств почв и грунтов / А. Ф. Вадюнина, З. А. Корчагина - М. : Высш. шк., 1973. - 400 с.

.        Васильєв А. М. Исследование физических свойств почвы. / А. М. Васильев. - Кишинев : Гос. изд-во Молдавии, 1952. - 299 с.

.        Вергунов В. А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки / В. А. Вергунов. - К. : Аграрна наука, 2006. - 492 с.

.        Вернандер М. Б. Почвы УССР / М. Б. Вернандер, И. М. Годлин, Г. Н. Самбур, С. А. Скорина - Киев-Харьков : Госсельхозиздат УССР, 1951. - 326 с.

.        Вильямс В. Р. Почвоведение / В. Р. Вильямс - М. : Сельхозиздат, 1947 - 456 с.

.        Виноградов А. П. Биогеохимические провинции / А. П. Виноградов // Труды сессии, посвященной 100-летнему юбилею Докучаева. - М., 1949.

- С. 112-117.

25.    Винокуров М. А. Гумус почв Волжско-Камской лесостепи и его роль в плодородии / М. А. Винокуров, А. В. Колоскова - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. - 132 с.

26.    Высоцкий Г. Н. Избраные сочинения. - т. І-ІІ / Г. Н. Высоцкий. - М., Изд- во АН СССР, 1962. - 112 с.

.        Возбуцкая А. Е. Химия почвы / А. Е. Возбуцкая - М. : Высш. шк., 1968. - 426 с.

.        Возраст и эволюция черноземов / Н. Я. Марголина, А. Л. Александровский, Б. А. Ильичев и др. - М. : Наука, 1988. - 144 с.

.        Воронин А. Д. Структурно-фациональная гидрофизика почв. / А. Д. Воронин - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. - 204 с.

.        Герасимов И. П. Основы почвоведения и геогрaфии почв. / И. П. Герасимов, М. А. Глазовская. - М. : Геоиздат, 1960. - 240 с.

.        Геринович В. О. Кам‘янеччина. Природа / В. О. Геринович. - Кам‘янець- Подільський : Окружний краєзнавчий комітет, 1926. - 68 с.

.        Горбунов М. И. Методика подготовки почв, грунтов, взвесей рек и осадков морей к минералогическому анализу / М. И. Горбунов // Почвоведение. - 1960. - № 11. - С. 79-81.

.        Градусов Б. П. Глинистые минералы лессов / Б. П. Градусов, Н. П. Чижикова // Докл. АН СССР. - 1976. - Т. 229. - № 6. - С. 1433- 1435.

34.    Градусов Б. П. Кристаллохимические формы и генетические типы смектитового компонента в современных осадках / Б. П. Градусов, Н. П. Чижикова // Докл. АН СССР. 1976., Т. 231. № 3. - С. 682-685.

.        Грунти Івано-Франківської області. / [під ред. Г. О. Андрущенко] - Ужгород : Карпати, 1969. - 77 с.

.        Грунти Тернопільської області. / [під ред. С. О. Скорини] - Львів : Каменяр, 1969. - 52 с.

.        Грунти Хмельницької області. / [під ред. С. О. Скорини] - Львів : Каменяр, 1968. - 70 с.

.        Дергачова М. И. Органическое вещество почв: статика и динамика (на примере Западной Сибири) / М. И. Дергачова. - Новосибирск : Наука, 1984. - 157 с.

.        Дмитриев Е. А. Математическая статистика в почвоведение. / Е. А. Дмитриев. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. - 292 с.

.        Докучаев В. В. К вопросу о соотношениях между возрастом и высотой местности, с одной стороны, характером и распредением черноземов лесных земель и солонцов с другой. - Вестник естествознания. - № 1-3. - 1891.

.        Докучаев В. В. Русский чорнозем / В. В. Докучаев // Отчет Вольному экономическому обществу. - СПб., 1883.

.        Докучаев В. В. Русский чернозѐм. Популярный очерк / В. В. Докучаев. - С-Пб., 1885. - С. 194-215.

.        Докучаєв В. В. Наши степи прежде и теперь / В. В. Докучаев // Избр. соч. Т. 2. - М. : Госсельхозиздат, 1949. - 379 с.

44.    Доспехов Б. А. Методика полевого опыта (С основами статистической обработки результатов исследований) / Б. А. Доспехов // 4-е изд. Перераб. и доп. - М. : Колос, 1979. - 416 с.

.        Єргіна О. І. Зміни геохімічних показників у процесі сучасного ґрунтоутворення в Криму / О. І. Єргіна // Вісник Львівського ун-ту. Серія географічна. - 2013. - Вип. 44. - С. 114-121.

.        Зaмopiй П. К. Четвеpтиннi вiдклaди Укpaiнськoi PCP / П. К. Заморій - К.

: Bид-вo Київськoгo ун-ту, 1961. - 550 с.

47.    Зеров Д. К. Основные черты послеледниковой истории растительности Украинской ССР / Д. К. Зеров // Тр. конф. по споро-пыльцевому анализу. М., 1950. - С. 52-58.

48.    Иванова И. К. Геологические условия нахождения палеолитических стоянок Среднего Приднестровья / И. К. Иванова // Тр. Комиссии по изучению четвертичного периода. - Т. 15. - М. : Издательство АН СССР, 1959 - С. 215-258.

.        Иванова И. К. Геология и палеогеография стоянки Кормань IV на общем фоне геологической истории каменного века Среднего Приднестровья / И. К. Иванова // Многослойная палеолитическая стоянка Кормань IV. - М. : Наука, 1977. - С. 126-182.

.        Измаильский А. А. История изучения черноземов / А. А. Измаильский // Черноземы СССР. Т. 1. - М. : Колос, 1974. - С. 9-58.

.        Канівець В. І. Актуальні питання історії українського ґрунтознавства / В. І. Канівець // Агрохімія і ґрунтознавство. - Кн. 1. - К., 2006. - С. 58-64.

.        Карпачевский Л. О. Экологическое почвоведение / Л. О. Карпачевський. - М. : Изд-во Моск. гос. ун-та, 1993. - 184 с.

.        Качинский Н. А. Структура почвы (Итоги и перспективы изучения вопроса) / Н. А. Качинский. - М. : Изд-во Моск. ун-та., 1963. - 100 с.

.        Качинский Н. А. Физика почвы / Н. А. Качинский. - М. : Высш. шк., 1965. - Ч. 1. - 323 с.

Похожие работы на - Умови ґрунтотворення чорноземів типових Придністерського Поділля

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!