Композиційна своєрідність циклу 'В казематі' Тараса Шевченка

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Литература
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    327,8 Кб
  • Опубликовано:
    2015-06-10
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Композиційна своєрідність циклу 'В казематі' Тараса Шевченка

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Передумови написання циклу «В казематі» Т. Шевченка

РОЗДІЛ 2. Композиційна своєрідність циклу «В казематі» Т. Шевченка

.1 Цикл «В казематі»: композиційна організація

.2 Жанрово-стильова мозаїка циклу

РОЗДІЛ 3. Народнопісенні мотиви у творах циклу «В казематі»

.1 Використання фольклорних мотивів у циклі

.2 Символіка фольклорних образів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

У сучасному шевченкознавстві дуже багато уваги приділяють поглибленному дослідженню окремих проблем творчості Шевченка, а саме, до вивчення провідних мотивів, проблематики та ідейного змісту творів Шевченка. Кожен науковець намагається по новому, з різних боків відкрити твори поета.

Б. Грінченко в одному з листів до М. Драгоманова написав: «Ми певні, що в українській літературі з'явиться ще багато діячів, рівних Шевченкові талантом, але не буде вже ні одного, рівного йому своїм значенням у справі нашого національного відродження: будуть великі письменники, але не буде вже пророків» [5, c. 72]. Важко не погодитися з цими словами, Шевченко і досі залишається унікальним явищем в українській літературі. Тарас Григорович - це центральна постать українського літературного процесу ХІХ ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури. Тому по праву Шевченка можна поставити в один ряд з безсмертними класиками світової літератури: Гомер, Шекспір, Пушкін, Байрон, Гейне, Міцкевич, Шіллер...

Тарас Шевченко був людиною, яка мала беззаперечний літературний дар, розуміння людей та їх психології, гостре відчуття справедливості і щиру любов до свого народу і країни. Така людина гідна найкращої долі, але життя Шевченка склалося по-іншому. За свої вірші та талант, він мусив довгі 10 років страждати у засланні, де йому було заборонено навіть писати і малювати. «Пізніше Шевченко скаже, що навіть трибунал під головуванням самого сатани не міг би придумати для нього жорстокішої кари...» [6, c. 396]. Але як писав сам письменник у своїх віршах: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».

«Несподівана катастрофа у розквіті творчості, катастрофа друзів і спільної справи породила тяжкі переживання, але не вбила в Шевченкові поета» [6, c. 397]. Наслідком цього стали цикл «В казематі», захалявні книжечки, в які він об`єднував свої вірші під час заслання, «Журнал», декілька повістей російською мовою. Проблема протистояння митця і влади, розкрита у творах циклу «В казематі» Тараса Шевченка, зумовлює актуальність дослідження.

Метою дослідження є проаналізувати цикл «В казематі», передумови його написання, ідейно-естетичну особливість, специфіку проблематики. Поставлена мета передбачає реалізацію ряду завдань:

визначити передумови написання циклу;

прослідкувати основні мотиви циклу;

визначити проблематику творів циклу

виявити й проаналізувати фольклорну символіку.

Предмет дослідження: специфіка художніх особливостей поетичної спадщини Тараса Шевченка.

Об`єктом дослідження є твори циклу «В казематі» Тараса Шевченка.

Аналізуючи творчість Шевченка, не можна не оминути увагою, такий період його життя, як заслання, тому багато відомих шевченкознавців звертались до дослідження цього періоду, зокрема І. Дзюба, П. Зайцев,

Ю. Барабаш, О. Забужко, Ю. Івакін.

Практичне значення дослідження в тому, що обрана тема є особливо актуальною при вивченні шкільного курсу «Українська література» та інших літературних дисциплін, тому що Тарас Шевченко став найважливішим та найвидатнішим, можна навіть сказати феноменальним, явищем в культурному житті України, і здійснив значний вплив на подальший розвиток тогочасної літератури.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 28 найменувань. Загальний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Передумови написання циклу «В казематі» Т. Шевченка

На кінець 19 ст. в наукових колах Росії зростає інтерес до світу слов`янства, вчені підтримували зв`язок з ученими слов`янського світу, і самі створили наукову славістику в Росії. Такі настрої поширилися і на Україну, знайомства з публікаціями про західних і східних слов`ян розширило уявлення про слов`янство, як наслідок, виникали асоціації зі становищем українського народу та думки про його місце в сім`ї слов`ян. Це призвело до зростання національної свідомості слов`ян, особливо українців, намагання зрозуміти яке місце вони займають в світі.

Наприкінці 1845 та на початку 1846 років, на піку національної самосвідомості українців, було створено, з числа викладачів та студентів Київського та Харківського університетів, таємне товариство, яке дістало назву Кирило-Мефодіївського товариства, або братства. До його складу, крім Шевченка, входили М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш та інші. Головною метою братства було за словами Г. Андрузького «об`єднання слов`ян воєдино, беручи за зразок Сполучені Штати або нинішню конституцію Франції», тобто створення, щось на кштал, федерації слов`ян, під керівництвом одного правителя [11, c. 501].

Основні ідеї та настрої товариства були відбиті в програмних і статутних документах, значний вплив на які мали «передові суспільні ідеї декабристів і петрашевців, революційних демократів В. Г. Бєлінського і

О. І. Герцена, Т. Г. Шевченка» [21, c. 60]. Основним із них була «Книга битія українського народу» - або як називали її братчики «Закон Божий» - автором якої був М. Костомаров. «Всі біди людства в ньому пояснювалися відходом від Божого закону, а порятунок убачався в поверненні до нього. Божий закон предбачає рівність людей, яким не треба ні царів, ні панів, у них один цар і пан для всіх - Господь Бог» [6, c. 344]. В цій книзі висловлено фактично революційну концепцію звільнення від кріпацтва та деспотії та створення федерації слов`янських народних республік. Серед інших документів були «Відозва до українців», де було викладено пропоновані форми всеслов`янської федерації; «Статут Слов`янського товариства св. Кирила і Мефодія» - «в цьому документі сконцентровано програмні положення, розроблено організаційні принципи, в загальних рисах намічено методи і шляхи для практичного здійснення визначених товариством завдань» [21, c. 62].

Члени товариства давали присягу, в якій зобов`язувалися «вживати хист, працю, статок, свої громадські зв`язки» для цілей товариства, а в разі переслідувань, «не видавати нікого з членів, своїх братів» [16, c. 31-32].

Та проіснувало братство не довго. 3 березня 1847 року студент університета св. Володимира Олексій Петров зробив донос попечителю Київського учбового округу О. Траскіну. Справа в тім, що Петров мешкав по сусідству з квартирою Миколи Гулака, в квартирі якого проходили зустрічі братчиків. «Протягом тривалого підслуховівання крізь стіну студент Петров склав уявлення про «злочинний» характер розмов та задумів, про коло учасників зустрічей, - про це він і пише докладно в доносі» [6, c. 385].

Після цього доносу почалися масові обшуки та арешти. Першим було заарештовано М. Гулака, потім М. Костомарова та М. Куліша, та інших членів братства. «5 квітня в Києві на паромній переправі через Дніпро заарештували Тараса Шевченка» [6, c. 389]. При обшуку в нього відібрали рукописний зшиток збірки «Три літа», альбом з малюнками та віршами, листи. Ця збірка «стала головним і, по суті, єдиним доказом Шевченкового антидержавного злочину, оскільки його членство в Кирило-Мефодіївському товаристві не було доведено» [6, c. 390].

Таким чином, «було зупинено хвилю національного відродження, що обіцяла стати високою і могутньою. Було в зародку придушено, покарано і розсіяно молоду талановиту національну інтелігенцію і на десятиліття затримано її формування в подальшому» [6, c. 394].

Тримали Шевченка в підвалі ІІІ відділу, в маленькій камері. «Іноді Тараса Шевченка синємундирний жандарм конвоює на верхні поверхи - там допитують...» [13, c. 39]. Ті, хто це робить, впевнені, що поет був головною особою серед членів братства, але довести цього так і не змогли.

«У спогадах М. І. Костомаров писав, що Т. Г. Шевченко на слідстві відзначався безтурботною веселістю і жартівливістю» [21, c. 150]. Такий стан можна, зокрема, пояснити ясним християнським усвідомленням своєї безневинності. Під час слідства Шевченко виявив неабиякий характер, «на відміну від більшості інших заарештованих, що намагалися применшувати свою провину, посилаючись на відсутність зловмистності, - Шевченко, як і Гулак, не давав ніяких потрібних слідству зізнань, на низку важливих пунктів узагалі не відповідав» [6, c. 394 - 395]. На допитах Шевченко веде себе спокійно: відповідає лише за себе і свої твори, не називає жодного учасника товариства, не виявляє страху, і тим паче на просить помилування, чого, на жаль, не уникнули його «соузники».

На єдиному допиті, 21 квітня, Шевченкові запропонували 22 питання й докладно записали відповіді. З цих 22 питань, 10 стосувалися Кирило-Мефодіївського братства, на які Шевченко незмінно відповідав: «Мне совершенно ничего неизвестно», цієї позиції поет дотримувався протягом усього слідства. На запитання про свою творчість поет «не лише не виправдовувався за свої революційні вірші, а навпаки, причиною їх появи назвав загальне невдоволення в країні царським урядом та жахливий гніт селян поміщиками» [21, c. 150].

Під час проведення, 15 травня, очної ставки Шевченка з Г. Л. Андру-зьким, останній назвав Шевченка одним з радикальних членів братства, і сказав, що він належить до непоміркованої партії товариства, які мали на меті відновити гетьманщину. Також Андрузький повідомив, що Шевченко з малоросійських гетьманів звеличував Мазепу і на вечорах у Костомарова читав пасквільні вірші. Шевченко, зізнаючись у написанні ним зухвалих і обурливих віршів, у всьому іншому повністю заперечив свідчення Андрузького.

«Суду над кириломефодіївцями не було, вони були покарані за поданням ІІІ відділу, конфірмованим (затвердженим) самим імператором.» [18, c. 160]. Шевченко здобув між своїми друзями славу знаменитого малоросійського письменника і мав на них великий вплив, тому влада вважала його вірші подвійно шкідливими і небезпечними, саме тому з усіх братчиків Шевчека було покарано найтяжче: «Художника Шевченка за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений» [11, c. 332]. Під цим вироком Микола І додав: «под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

За свідченням В. Лазаревського, «...сидячи у фортеці перед відправкою у заслання, Шевченко на полях якоїсь книги, даної йому для читання, написав багато віршів. Відрізав ці стьожки і виніс у чоботях» [15, c. 79]. Пізніше, після повернення з заслання, ці вірші були об`єднані поетом у цикл «В казематі».

Отже, зростання самосвідомості слов`ян, створення Кирило-Мефодіївського братства, революційні думки братчиків ніяк не входили до планів тогочасної влади. Реакція влади була миттєвою, за декілька місяців були засуджені і відправлені на заслання більшість членів братства, серед них був і Шевченко, якого було покарано найжорстокіше. Тяжкі переживання, під час перебування в ув`язненні, вилились у вірші, що були об`єднані в цикл «В казематі».

РОЗДІЛ 2. Композиційна своєрідність циклу «В казематі» Тараса Шевченка

.1 Цикл «В казематі»: композиційна організація

Поезія Шевченка періоду заслання досліджувалася в розвідках різного типу: і в працях загального характеру (Шагінян М. «Тарас Шевченко», Кирилюк Є. «Тарас Шевченко: Життя і творчість», Шабліовський Є. «Народ і слово Шевченка», Дзюба І. «Тарас Шевченко: життя і творчість», Івакін Ю. «Поезія Шевченка періоду заслання»), і в дослідженн присвячених окремим проблемам творчості Шевченка - його художньому методу і поетиці (Смілянська В. «Стиль поезії Шевченка» та ін.), використанню Шевченком фольклорної символіки (Колесса Ф. «Фольклорний елемент в поезії Т. Шев-ченка»), віршуванню (Сидоренко Г. «Ритміка Шевченка»). Ряд досліджень присвячено окремим творам періоду заслання: Пастух Т. «Чари «вишневого садка» Тараса Шевченка», Клочек Г. «Мені однаково, чи буду...», Ткаченко О. «Шевченкові елегії часів неволі».

З усіх праць найґрунтовнішими є дві монографії: Іван Дзюба «Тарас Шевченко: життя і творчість» та Юрій Івакін «Поезія Шевченка періоду заслання». В своїй праці І. Дзюба намагався охопити всю літературну та громадянську діяльність великого поета. Автор поєднує розповідь про життєвий і творчий шлях поета з інтерпретацією його спадщини, аналізом творів. В той час, Юрій Івакін у своїй монографії аналізує лише творчість під час заслання. Автор намагається повніше розкрити своєрідність поезії періоду заслання як важливого етапу його творчого розвитку, зосередивши увагу на тому, що нового з`явилося в ці роки в художньому мисленні поета. Метою автора було висвітлити провідні ідейно-художні тенденції поетичного розвитку Шевченка цих років.

Спочатку до циклу входили 13 поезій («Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду», «Не кидай матері! - казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Ой три шляхи широкії», «Н. Костомарову», «Садок вишневий коло хати», «Рано-вранці новобранці», «Неволі тяжко, хоча й волі», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Косар», «Не спалося - а ніч як море»), написаних менш як за два місяці, між 17 квітням і 30 травням 1847 року в умовах ув`язнення, «що відтворюють психологічно яскраву картину його душевного стану», а також вірш «Згадайте, братія моя ...» написанний в 1847 році по прибутті на заслання в Орській фортеці, - «його він поставив першим як такий, що мав бути ідейним та емоційним ключем до всього циклу» [6, c. 397]. Але у 1858 р. в Москві, після повернення з вигнання, переписуючи твори з «Малої» до «Більшої книжки», поет вилучив вірш «Не спалось, а ніч як море...», можливо, через його більший обсяг та побутовий зміст. Тоді ж з`явилась назва «В казематі», і присвята «Моїм соузникам посвящаю».

«Ці 12 віршів належать до перлин Шевченкової лірики і засвідчують, що і в екстремальній ситуації ув`язнення він зберіг властиву йому широчінь і різнорідність переживань та спонтанність поетичної уяви, а водночас сталість свого духу, що утверджував незалежність поетового «я» від тиску обставин» [6, c. 397 - 398]. Цим циклом був започаткований новий період в творчості Шевченка, період заслання, в якому «з трагічними мотивами мук самотності, нудьги, ностальгії органічно поєднується героїчний мотив нескореності» [10, c. 124 - 125].

Основними мотивами циклу, що проходять майже через усі поезії, є турбота про власну долю та долю України. Шевченко не знає, що чекає в майбутньому на нього та його Батьківщину. Але ці почуття не рівноцінні любов та занепокоєння за рідну землю, усувають на другий план власну долю. композиційна шевченко фольклорний символіка

Отже, дослідженням творчості Шевченка займалася велика кількість науковців, одні з них робили загальний огляд його життя і творчості, інші детальніше зупинялись на окремих аспектах, в тому числі на творчості періоду заслання. Цикл «В казематі» складається з 12 поезій, жанрово та ідейно різноманітних, в цих поезія Шевченко повністю передав свій емоційний стан під час ув`язнення.

.2 Жанрово-стильова мозаїка циклу

Цикл жанрово різноманітний, до нього входять - ліричні медитації («В неволі тяжко, хоча й волі», «Мені однаково, чи буду»), алегорії («Косар»), ідилії («Садок вишневий коло хати...»), варіації на народно-пісенні мотиви («Ой три шляхи широкії...», «Чого ти ходиш на могилу?», «Рано-вранці новобранці...»), романтичні балади («За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?»), віршовані діалоги («Не спалося - а ніч як море») тощо. Поезії цього циклу перейняті сумом і самотністю, тугою за Батьківщиною і занепокоєнням про власну долю та долю України, в той же час вони поєднуються з утвердженням незламності переконань і поглядів поета. «Невільницька» лірика Шевченка наскрізь просякнута прагненням розкрити внутрішній світ людини у його зв`язках із зовнішнім світом, до реалістичного відображення психології людини, станів її душі.

Весь цикл умовно можна поділити на три групи. До першої групи належать поезії, в яких наявні мотиви неволі, духовного опору царизму, вірності ідеалам, саможертовної любові до батьківщини, до другої - поезії з соціально-побутовими мотивами, до третьої - з історичними мотивами.

До першої групи відносять такі поезії - «Згадайте, братія моя...», «В неволі тяжко, хоча й волі», «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду», «Чи ми ще зійдемося знов?» та ін.

На засланні патріотичні почуття поета загострюються. Більшість ліричних творів цього періоду пройняті ностальгією, роздумами про Україну, її долю [9, с. 58].

Настанова любити Україну, молити за неї Господа звучить у поезії "Згадайте, братія моя…", яка стала заспівом до казематних поезій Т. Шевченка:

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

І його забудьте, други,

І не проклинайте" [26, c. 67].

Цей мотив з`являється у більшості поезій циклу, тому не дивно, що цей вірш є першим у циклі.

У вірші - «В неволі тяжко - хоча й волі...» - маємо своєрідний авторський вердикт зв`язку з Кирило-Мефодіївським братством:

... Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі волю утопить [26, c. 76].

Ці рядки не будуть здаватися занадто різкими й несправедливими по відношеню до братчиків, якщо знати, що Шевченко не поділяв основних ідей братства, вважаючи їх далекими в своїй утопічності від реальних потреб України. Більш детально цю проблему розглядає В. Яременко в своїй праці «Дурний свій розум проклинаю..» і приходить до висновку, що Шевченко, на відміну від більшості братчиків, був прихильником революційних методів досягнення їх спільної мети.

У наступних рядках знаходить вияв мотив, який проходить через весь цикл - страх померти на чужині:

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить [26, c. 77].

В казематному циклі знаходить вияв ще один мотив - мотив братерського почуття до друзів. Це сталося під впливом того, що 19 травня Шевченко побачив у дворі тюрми III відділу матір М. Костомарова й написав вірш «Н. Костомарову», пройнятий щирим співчуттям до матері побратима по товариству:

Дивлюсь: твоя, мій брате, мати

Чорніше чорної землі

Іде, з хреста неначе знята... [26, c. 74].

У цій поезії, побачивши страждання матері друга, поет говорить про своє сирітство і самоту як перевагу:

Молюся! Господи, молюсь!

Хвалить Тебе не перестану!

Що я ні з ким не поділю

Мою тюрму, мої кайдани! [26, c. 75].

«Сирітство як благо - тільки безглузда неволя може так парадоксально «перевернути» поняття...» [6, c. 401].

Примусова розлука з рідним краєм безперечно загострила патріотичні почуття Шевченка, саме тому більшість віршів цього періоду пройнятті ностальгією, роздумами про її долю. Так у поезії «Мені однаково, чи буду» «роздуми над власною долею, своїм становищем невільника ненав`язливо, немов самохіть, переходять у роздум про долю України, що надає елегії гостроти соціального звучання» [24, c. 15].

«Головний пафос твору - це тривога про можливе поступове пригасання національної самосвідомості, яка зрештою може згубити майбутнє національне відродження» [13, c. 39].

Цей вірш є прикладом того, що навіть у складний для себе час, поета в першу чергу хвилює доля України, а не його власна, це начистіший вияв любові до своєї Батьківщини.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині -

Однаковісінько мені [26, c. 69].

У поезії разом з почуттям суму, самотності, покинутості відчувається щира біль за скривджену Батьківщину. А також прагнення волі, щоб боротися за щастя рідної землі.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві... і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені... [26, c. 70].

Заключною поезією циклу є «Чи ми ще зійдемося знов?», цей твір було написано 30 травня в той день, коли Шевченку оголосили вирок. Це своєрідне слово прощання до друзів по неволі. Шевченко горить друзям: «Смирітеся, молітесь Богу…», але поет закликає смиритися не з царизмом, а з своєю тяжкою долею в`язнів і засланців, на яку їх прирікла тогочасна влада: «Не наша мати, // А довелося поважати».

В цій поезії вимушене прийняття долі всеодно обертається у вічну Шевченкову заповідь:

Свою Україну любіть.

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть [26, c. 78].

«Це - ніби підсумок казематних думок і благословеня на страдницьку путь...» [6, c. 401].

Друга група об`єднує поезії з соціально-побутовими мотивами, а саме «Ой одна я, одна», «Не кидай матері! - казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Садок вишневий коло хати» та ін.

Знаменно, що саме в сірому казематі була написана така перлина української поезії, як «Садок вишневий коло хати...». «Ця чудова ідилія постала не тільки як контраст до в`язничної реальності, як психологічна компенсація тяжких переживань, психологічний і естетичний вихід із стресу, - а й як гостра туга за втраченим, що тепер по-новому постає в уяві... - того, за чим Шевченко тужив і що протиставляв розкладовій дії кріпосництва» [6, c. 398]. Не дивно, що в дні очікування вироку, думками він повертався до України, адже не знав, чи побачить він землю свого дитинства знов.

У творі перед нами постає прекрасна природа рідного краю та ідилічна картина щасливої української родини, що збирається вечеряти. Але ця ідилічність стає мнимою, якщо згадати за яких обставин був написаний цей вірш - за гратами в казематі. Шевченко відтворював в уяві дорогі його серцю образи, «тому свідомо намагався «відключитися» від усього тяжкого, злого й трагічного в народному житті, уявити собі батьківщину такою, якою жадав її бачити» [9, c. 44].

Для повної передачі настрою вірша Шевченко користується зоровими та слуховими образами. Наприклад, зорові - «садок вишневий», «плугатарі з плугами йдуть», «сем`я вечеря коло хати» тощо, сворюють образ вечора в українському селі. В свою чергу, «зорові образи-картини поет збагачує слуховими» - хрущі гудуть, дівчата й словейко співають [9, c. 113]. «Слуховим є також образ нічної тиші: «Затихло все, тілько дівчата // Та словейко не затих» [9, c. 113].

Але поряд з щасливою родиною, в творчості Шевченка присутній образ хати-пустки, не просто зенедбаної будівлі, в поета цей образ «виростав до символу розірваності родинних зв`язків» [23, c. 177]. Найчастіше винуватцем цього Шевченко робить молодше покоління, яке ще не навчилось цінувати підтримку родини.

Так, у вірші «Не кидай матері!» - казали» причиною знищення родини є егоїзм дочки, яка пішла слідом за коханим-паном і забула матір:

«Не кидай матері!» - казали,

А ти покинула, втекла,

Шукала мати, не найшла,

Та вже й шукати перестала,

Умерла плачучи. ... [26, c. 70].

«Шевченко в цьому вірші описує трагедію не лише окремо взятої родини. Ситуація є тим більш вражаючою, оскільки зруйнування дому як складника нації - загроза для цілої української нації. Поет проектує цей епізод на долю всього народу і застерігає своїх читачів від таких помилок» [9, c. 178]. Шевченко намагається показати, що відірваність від своєї сім`ї, від свого коріння може призвести до морального занепаду особистості, це було актуально в той час, і є актуальним зараз.

Описавши смерть матері, Шевченко поступове руйнування будинку й господарства описує як повільну смерть.

В яру криниця завалилась,

Верба усохла, похилилась,

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла [26, c. 71].

Отже, все вказує на те, що рід зруйновано, дочка вже ніколи не повернеться в рідний дім, і з часом пустка перетворится на руїну. Але Шевченко навіть не докоряє, а молиться за героїню:

Благаю Бога, щоб печаль

Тебе довіку не збудила,

Щоб у палата не найшла...

Щоб Бога ти не осудила

І матері не прокляла [26, c. 71].

Але це не єдиний образ хати-пустки в цьому циклі. У поезії «Рано-вранці новобранці...» молодого хлопця забирають у москалі, а тим часом вдома помирають з горя і туги його мати та кохана, повертаючись хлопець бачить не втішну для сердця картину:

Минули літа, а село

Не перемінилось.

Тілько пустка край села

Набік похилилась.

Коло пустки на милиці

Москал шкандибає.

На садочок позирає,

В пустку заглядає.. [26, c. 76].

«Разом з тим, Шевченко пробує змоделювати й можливий розвиток подій, які б могли мати місце, якби не потреба служити, і подає їх як своєрідні сподівання-марення-спогади нещасного» [23, c. 181]:

Марне, брате, не вигляне

Не покличе стара мати

Вечеряти в хату.

А колись... Давно колись-то!

Рушники вже ткались,

І хустина мережалась,

Шовком вишивалась,

Думав жити, любитися

Та Бога хвалити! [26, c. 76].

Таким чином, створюючи образ хати пустки, Шевченко засуджує соціальний устрій тогочасного суспільства, який ламав долі людей.

До третьої групи належить лише один вірш, і який серед усіх поезій циклу стоїть дещо осібно - «За байраком, байрак». «Це єдиний твір циклу, побудований на роздумах про історичне минуле. Дуже своєрідний цей роздум. В основу твору лягла не якась конкретна подія, факт. Поет роздумує над сумними наслідками зради гетьманів, які укладали договори з ворогами українського народу - турецькими султанами та татарськими ханами» [27, c. 142]. Але нікого конкретно він не називає, але є припущення, що це час гетьманування І. Виговського, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького. Йому болить тільки, що їх зрада дорого коштувала українському народові.

У цьому вірші йдеться про драматичну і водночас фантастичну подію - зі своєї могили виходить уночі мертвий козак, журиться, ридає і співає чому «земля не приймає» його з товаришами.

Із могили козак

Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,

Іде в степ, а йдучи

Співа, сумно співає... [26, c. 68].

У своїй пісні козак співає про те, що «земля не приймає» загиблих козаків, бо вони загинули за неправе діло - пролили кров власного народу:

Як запродав гетьман

У ярмо християн,

Нас послав поганяти.

По своїй по землі

Свою кров розлили

І зарізали брата.

Крові брата впились

І отут полягли

У могилі заклятій [26, c. 69].

З настанням ранку, як нечиста сила з третіми півнями, козак провалюється у могилу. Але не можна сказати, що в усьому винний козак, він став заручником ситуації, коли його змусили пролити «свою кров» і «зарізати брата». Не дивлячись на те, що козак розкаюється, йому немає прощення, бо зрада власного народу і братовбивство є непрощенними для Шевченка.

Важко переоцінити значення «невільницької» лірики Шевченка - це джерело, яке розкриває передусім внутрішнє життя поета, його духовний світ. У цих віршах поет «не стільки розповідає про події, випадки, факти, деталі свого засланського побуту, скільки лірично розкриває свої думки і почуття» [9, c. 40].

Отже, цей цикл дуже насичений на різні жанри та мотиви. Щодо жанрів, то тут є ліричні медитації, алегорії, варіації на народно-пісенні мотиви, романтичні балади, віршовані діалоги, все це допомогло поету розкрити всю гамму почуттів, які він відчував перебуваючи в ув`язненні. За мотивами цикл можна умовно поділити на три групи - поезії в яких наявні мотиви неволі, духовного опору царизму, вірності ідеалам, саможертовної любові до батьківщини, їх найбільше; поезії з соціально-побутовими мотивами; до третьої групи належить лише один вірш на історичну тематику.

Цей цикл також важливий тим, що в своїх віршах Шевченко розкриває свої думки та почуття, і це допомагає нам краще його зрозуміти.

РОЗДІЛ 3. Народнопісенні мотиви у творах циклу «В казематі»

.1 Використання фольклорних мотивів у циклі

Дуже часто ми чуємо як Шевченка називають Кобзарем, або народним співцем. Це зумовлено тим, що його вірші, в яких втілені роздуми про долю України та тяжке життя пригнобленого народу, співзвучні з народною поезією. З фольклору Шевченко також взяв народнопісенні мотиви, ритміку, образи та символи. Зокрема, в цьому циклі є такі вірші, які мають багато спільного з народною поезією - «Ой одна я, одна», «Чого ти ходиш на могилу?», «Ой три шляхи широкії».

За часом написання першим у циклі з`явився вірш з народнопісенними мотивами «Ой одна я, одна». В цьому вірші розробляється традиційний для народних пісень мотив самотності дівчини-сироти, згубленої молодості, втраченого кохання.

Також у цій поезії Шевченко використовує поширене у народних піснях порівняння з билиною одинокої, самотньої жінки:

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені бог

Ані щастя, ні долі [26, c. 68].

За народними віруваннями билина виступає символом страждання, самотності, запустіння. Художній зміст билини - символ страждання самотньої дівчини повністю збігається з народним розумінням цього образу [8, c. 26].

У поезії «Чого ти ходиш на могилу?» змальовується тяжка доля дівчини, яка була заручена, але її коханий помер. Вона три роки кожну ніч ходила до нього на могилу, за що і здобула зневагу односельців. Але не витримавши життя без коханого дівчина помирає і перетворюється на пташку.

Вранці-рано на калині

Пташка щебетала;

Під калиною дівчина

Спала, не вставала:

Утомилось молодеє,

Навіки спочило... [26, с. 73].

Калина під якою навіки заснула дівчина була посаджена нею самою. «Калина посаджена на могилі, має сумну символіку. Вона росте на могилах неодружених дівчат і хлопців» [8, с. 27].

Не сон-трава на могилі

Вночі процвітає,

То дівчина заручена

Калину саджає,

І сльозами поливає... [26, с. 71].

Дівчина мріє, що її коханий «пташкою прилине» з того світу, і вони завжди будуть разом. Сидіти і щебетати на цій калині.

Вірш «Ой три шляхи широкії» дуже схожий на народну пісню, і сповнений фольклорної символіки. Троє братів розходяться «трьома шляхами». Стара мати чекає своїх дітей, кожного із братів чекає дружина, сестра, дівчина.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув,

А той сестру. А найменший -

Молоду дівчину [26, c. 73].

У поезії використані образи, які традиційно використовуються у фольклорі. Зокрема, дерева - ясен, тополя, явір, калина.

Посадила стара мати

Три ясени в полі.

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині...

А дівчина заручена -

Червону калину [26, c. 73].

В цій поезії Т. Шевченко червона калина символізує горе: дівчина чекала на свого коханого, а він не повернувся, не дочекавшись його, померла. Тополя - це символ самотності, яку посадила дружина, що сумує за чоловіком. Тут з явором порівнюється молодий парубок, якому не щастить у житті [8, c. 27].

Цей вірш побудовано на прийомі паралелізму. Дерева символізують трьох братів і, тому з кожним днем проведеним братами на чужині дерева гинуть.

Тополя всихала,

Повсихали три явори,

Калина зов`яла.

Не вертаються три брати [26, c. 73].

Отже, Шевченко по праву вважається народним співцем, адже в своїх творах описував те, що було близьке українському народу, важкий тягар кріпацтва, пригноблення зі сторони інших націй та буденні проблеми селян. Шевченко вміло користується традиційними народнопісеними мотивами і інтерпретує їх по своєму, при цьому використовуючи усталені символи та образи.

.2 Символіка фольклорних образів

Шевченко неодноразово у своїх творах звертався до фольклорної символіки, серед таких - образ могили, стежки, зарослої колючим терном, смерті, у вигляді косаря, квіти, дерева та ін.

«Вічній» темі філософської лірики - смерті присвятив Шевченко вірш «Косар», в якому роздуми про смерть набули алегорично-символічної форми в дусі народної символіки. За народними уявленнями смерть приходить в образі косаря, який своєю косою стинає людські життя. Це не єдине втілення смерті, так у народній казці «Солдат і смерть» солдат потрапивши до раю зустрічає смерть в образі старенької бабусі. Обидва образи набули досить широкого поширення в літературі.

У своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон пише, що смерть приходить у вигляді страшного скелета з косою. Як би щільно не була зачинена хата, вона завжди знайде щілину і припинить страждання людини.

Для Шевченка смерть - це косар, чия невблаганна коса не минає нікого - ні мужика, ні царя:

Мужика, й шинкаря,

Й сироту-кобзаря.

Приспівує старий, косить,

Кладе горами покоси,

Не мина й царя [26, c. 77].

До образу смерті Шевченко звертався не тільки у своїй письменницькій діяльності. У нього на цю тему є офорт, який називається «Казка» (див. дод. 1). В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю. Діалог між солдатом і смертю відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною. Тобто Шевченко у своїх творчості не надає перевагу якомусь конкретному втіленню смерті.

І в цьому ж вірші «Косар» знову спостерігаємо побоювання поета з приводу його можливої смерті десь у далекому краю, куди його могли заслати.

І мене не мине,

На чужині зотне,

За решоткою задавить,

Хреста ніхто не поставить

І не пом`яне [26, c. 78].

В творчості Шевченка повсякчасно з`являється образ могили. Цей образ з`явився у Шевченка ще в період «трьох літ» в поезії «Розрита могила». В цьому вірші образ розритої могили, за Іваном Дзюбою, це - метафора викорчовування історичної пам`яті та національної самосвідомості українців.

Сучасник Шевченка Амвросій Метлинський видавав свої твори під псевдонімом Могила. Це пояснюється тим, що Метлинський належав до так званих пасивних романтиків, що були розчаровані у сучасності, не вірили у майбутнє й ідеалізували минуле. Тож псевдонім є відбиттям творчого світогляду поета: могила - це символічний свідок втраченої минулої слави, це визначення близьке до того значення, яке в нього вкладав Шевченко.

Що стосується цього циклу, то тут образ могили має багатограну символіку - в могилі похована велич духу («За байраком, байрак»), дівочі сподівання на щасливе подружжя, солодкі юні мрії («Чого ти ходиш на могилу?»).

Поетизація дерев та рослиного світу становить свого роду основну частину народної творчості. Тому у Шевченкових творах часто зринає поширений народнопісенний символ заростання шляху терном, що передає значення забуття, або перешкоди. Такі твори є і у цьому циклі, наприклад у вірші «Не кидай матері!» - казали» це символ, що передає значення забуття, дівчина кидає матір та рідну домівку.

... стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла [26, c. 71].

В той час як у вірші «Ой три шляхи широкії» терен набуває символу вічної розлуки козака з Батьківщиною, родиною, коханою.

Не вертаються три брати,

По світу блукають,

А три шляхи широкії

Терном заростають [26, c. 74].

Сон-трава також з`являється у творах поета і означає забуття, смерть.

Не сон-трава на могилі,

Вночі процвітає,

То дівчина заручена

Калину саджає [26, c. 73].

Якщо звертатися до поетизації твариного світу, то у цьому циклі наявний образ солов`я (соловейка) це символ радощів, безжурного життя, його ми зустрічаемо у вірші «Садок вишневий коло хати».

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих [26, c. 75].

Отже, можна зробити висновок, що поет був дуже гарно обізнаний з народною символікою і народними віруваннями, а головне вмів дуже добре ними оперувати, це свідчить про високу освіченість поета. В своїх творах Шевченко використовує образи-символи смерті, могили, терна, соловейка, які в своїй більшості мають сумний зміст, що характерне тим обставинам, де був написаний цикл - за ґратами в казематі.

ВИСНОВОК

Створення Кирило-Мефодіївського братства було значним кроком уперед в національному усвідомленні українцями своєї своєрідності. І такий борець за свободу свого народу, як Тарас Шевченко не міг залишатися осторонь. Він з захопленням сприйняв думку про існування братства. Та за свою гарячу любов до України поету й іншим братчикам довелося розплачуватися довгими роками заслання, бо тогочасна влада вирішила, що їх діяльність занадто небезпечна, і носила антимонархічний та антикріпосницький характер. Вже будучи на засланні не зважаючи на царську заборону не писати Шевченко не міг, то була справа його життя - поезією він жив, поезією служив Україні, рідному народові, а на засланні - то була не тільки органічна потреба, а й єдина можливість вижити.

Перебуваючи під час слідства у казематі Шевченко написав 13 поезій, які можна назвати перлинами творчості Шевченка. В яких поет передав свої переживання, які відчував очікуючи вироку.

На час арешту Шевченкові було 33 роки, але поет не знав чого чекати, його життя було скалічене в самому його розквіті, він не встиг навіть насолодитися дарованою йому свободою. Та переживання за свою долю тьмяніють поряд з хвилюванням за долю України, а найбільшим його острахом є померти за межами Україні. Тільки справжня людина та патріот може поставити долю своєї країни вище за свою. Поєднання цих двох мотивів «червоною ниткою» проходить через всі поезії циклу.

Цей цикл становить справжню мозаїку різних стилів та жанрів, тут поєднується патріотичний заклик любити Україну з елегією про нещасливе життя дівчини-сироти. Велика кількість різних жанрів допомогли Шевченку повністю передати всі свої почуття, адже очікуючи вироку думав про те, що було, що буде і чого ніколи не трапиться.

За мотивами цикл можна поділити на три групи. До першої належать - твори з мотивами неволі, духовного опору царизму, любові до України, до другої - поезії з соціально-побутовими мотивами, до третьої - з історичними мотивами.

Цикл рясніє фольклорними мотивами та народною символікою. В своїх творах поет використав найпоширеніші народні сюжети: мотив самотності дівчини-сироти, тяжка доля дівчини, що втратила коханого та інші. Для того щоб посилити експресивність своїх творів Шевченко використовує народні символи та образи. Образ смерті, могили, терена з`являються в збірці, і несуть в собі негативний зміст.

Шевченко неповторне явище української літератури. Досить точно охарактеризував Шевченка Іван Франко у своїй «Присвяті»: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі шляхи профессорам і книжним ученим...» [25, с. 127]. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Анісов В. Ф., Середа Є. О. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / В. Ф Анісов, Є. О. Середа. - 2-е вид., доп. - К. : Дніпро, 1976. - 329 с.

Большаков Л. Н. Літа невольничі. Книжка пошуків і досліджень про Шевченка періоду заслання / Л. Большаков. - К. : Дніпро, 1971. - 425 с.

Бондаренко Н. Цикл Т. Г. Шевченка «В казематі» / Н. Бондаренко // Українська література в загальноосвітніх школах. - 2001. - №5. - С. 52 - 54.

Ващук Ф. Т. Поэзия Т. Г. Шевченка периода ссылки (1847 - 1850 гг.): Автореферат дисертації на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук /

Ф. Т. Ващук. - Одесса, 1954. - 16 с.

Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської / Б. Грінченко. - К. : НАН України. Ін-т укр. археографії, 1994. - 352 с.

Дзюба І. Тарас Шевченко / Іван Дзюба. - К. : Альтернативи, 2005. - 704 с., іл.

Забужко О. Шевченків міф України: спроба філософського аналізу /

О. Забужко. - 2-е вид., випр. - К. : Факт, 2001. - 160 с.

Заремська М. Фольклорні та народознавчі джерела поетичної творчості Т. Г. Шевченка / М. Заремська // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. - 2009. - № 12. - С. 26 - 30.

Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання / Юрій Івакін. - К., 1984. - 237 с.

Історія української літератури. ХІХ століття: У 3 кн. - Кн. 2 : Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценко. - К. : Либідь, 1996. - 384 с.

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К. : Наукова думка, 1990. - Т. 2. - с. 501.

Кирилюк Є. П. Про творчий метод Т. Г. Шевченка (період заслання) / Є. Кирилюк // Рад. Літературознавство. - 1978. - № 9. - С. 43 - 104.

Клочек Гр. «Мені однаково, чи буду... (перечитуючи Тараса Шевченка) / Гр. Клочек // Дивослово. - 1997. - № 11. - С. 39 - 43.

Ковмір Ю. О. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство /

Ю. Ковмір // Український історичний журнал. - 1966. - № 3. - С. 75 - 78.

Костенко Н. Про вірш у поетичному циклі Т. Шевченка «В казематі» / Н. Костенко // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. - 2009. - № 12. - С. 79 - 89.

Костомаров М. Книга битія українського народу / Микола Костомаров. - Авгсбург, 1947. - 149 с.

Михайлин І. Караюсь: Т. Г. Шевченко на засланні / І. Михайлин // Вітчизна. - 1991. - № 12. - С. 157 - 166.

Орлюк Я. Павло Зайцев - дослідник життя і творчості Тараса Шевченка / Я. Орлюк // Дивослово. - 2004. - № 9. - С. 6 - 8.

Пастух Т. Чари «вишневого садка» Тараса Шевченка (спроба мікроаналізу) / Т. Пастух // Дивослово. -1999. - № 9. - С. 3 - 4.

Сергієнко Г. Я. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство /

Г. Я. Сергієнко. - К. : Наук. думка, 1983. - 206 с.

Смілянська В. Л. Стиль поезії Шевченка / В. Л. Смілянська. - К. : Наук. думка, 1981. - 253 с.

Тарасова М. Образ хати-пустки у поезіях Т. Шевченка: живописне начало / М. Тарасова // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. - 2009. - № 12. - С. 175 - 182.

Ткаченко О. Шевченкові елегії часів неволі / О. Ткаченко // Слово і час. - 2000. - № 3. - С. 12 - 18.

Франко І. Твори в 50-ти томах / Іван Франко. - К. : Наукова думка, 1983. - Т. 39. - С. 255.

Шевченко Т. Г. Вірші. Поеми / Т. Г Шевченко. - Харків: Фоліо, 2005. - 350 с.

Яременко В. «Дурний свій розум проклинаю» (Укотре про участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві) / В. Яременко // Сучасність. - 2001. - № 3. - С. 132 - 144.

ДОДАТОК

Похожие работы на - Композиційна своєрідність циклу 'В казематі' Тараса Шевченка

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!