Комічне у творі Б. Шоу 'Візок з яблуками'

Комічне у творі Б. Шоу 'Візок з яблуками'

Комічне у творі Б. Шоу «Візок з яблуками»

ВСТУП

Дослідження сміху передбачає використання основ філософії, що визначає теоретичне ядро рефлексії над культурними універсаліями, синтезує добутки гуманітарних дисциплін і виявляє найбільш загальні закони існування й розвитку суспільства і людини та світоглядні домінант, у ряду яких розглядається і комічне.

М.Фуко [47] писав, що поява нових ідей у філософії і культурі породжується сміхом, який зрушує звичне мислення, зміщує координати й площини, котрими впорядковується вся розмаїтість сущого, внаслідок чого втрачається сталість і надійність тисячолітнього досвіду в осягненні Тотожного й Іншого. Сміх виступає знаковим явищем у переосмисленні традицій раціоналізму, відповідно культур, епох, соціальних нормативів. Сміх розширює межі освоєння людиною світу, розширює простір її практичної діяльності. Завдяки сміху світ стає більше осяжним за своїм смисловим наповненням.

Сміх народжується й існує в зоні контакту: особистостей і соціальних груп, культур і епох, центру та маргіналій. Таку ж зону контакту являє собою теорія комічного, що об'єднує сфери широкого ряду наук і висвічує різні рівні смішного - від мовної гри до глобальних філософських побудов. Кожен з цих рівнів має власну логіку і здатність вибудовувати унікальні асоціації та зразки смішного. При цьому запропоновані моделі не замкнуті і не дискретні: переплітаючись між собою, уточнюючи один одного, вони утворюють складну, але цільну систему.

Специфіку створення комічного ефекту мовними засобами в структурі художніх творів досліджували такі вітчизняні й зарубіжні вчені, як Ю.Б.Борєв, Т.О.Буйницька, І.Р.Виноградова, О.А.Земська, С.М.Іваненко, Л.П.Іванова, В.І.Карасик, П.Б.Коржева, М.О.Кулінич, А.Я.Лівергант, О.Н.Лук, Т.Б.Любимова, З.В.Новицька, С.І.Походня, Г.Г.Почепцов, В.Я.Пропп, Е.Різель (E.Riesel), В.З.Санніков, О.О.Тараненко, О.Ю.Титаренко, О.Б.Шонь, А.О.Щербина та інші.

Багато з цих лінгвістів досліджували феномен комічного крізь призму філософії, логіки, лінгвістики та мало хто з них аналізував явище комічного в трагікомічних п’єсах і в цьому полягає актуальність нашої дослідницької роботи.

Отже мета даної роботи дослідити феномен комічного в п’єсі Б. Шоу «Візок с яблуками», а саме лінгвістичні та стилістичні засоби комічного.

Відповідно до цієї мети ми ставимо перед собою ряд завдань:

Визначити поняття гумору та комічного;

Дослідити стилістичні тропи як спосіб вираження комічного;

Виявити лінгвістичні засоби вираження комічного;

Проаналізувати стилістичні засоби вираження комічного в п’єсі Б. Шоу «Візок з яблуками»;

Дослідити лінгвістичні засоби вираження комічного в п’єсі Б. Шоу «Візок з яблуками».

У ході виконання цих завдань ми використовували наступні методи дослідження:

порівняльний метод;

аналітичний метод;

індуктивний метод;

описовий метод;

метод генералізації.

Об’єктом даної дослідницької роботи являється трагікомедійна п’єса Б. Шоу «Візок з яблуками».

Предметом дослідження являються лінгвістичні та стилістичні засоби вираження комічного.

Теоретична значущість даної роботи полягає у дослідженні стилістичних та лінгвістичних засобів вираження комічного в комедійно-драматичних п’єсах.

Практична значущість даної дослідницької роботи полягає в тому, що опрацьований матеріал можуть використовувати студенти, що вивчають способи вираження комічного та досліджують англійську драматичну та комічну літературу 19-го століття. Також дану роботу можуть використовувати викладачі у викладанні англійської літератури, теорії комічного, стилістичних та лінгвістичних засобів вираження комічного.

Структура дослідницької роботи представляє послідовність етапів виконання поставлених завдань, розділених на розділи та підрозділи, які включають в себе аналіз опрацьованого теоретичного матеріалу, опис результату проведених досліджень та аналітичних робіт, направлених на досягнення поставленої мети.

РОЗДІЛ 1. АСПЕКТИ ВИРАЖЕННЯ КОМІЧНОГО

.1 Визначення поняття гумору та комічного

Спочатку на латинській мові слово humor означало рідина, сік. Інші значення воно отримало у зв'язку з середньовічною медициною, за якою здоровий стан людського організму залежав від належних властивостей і з'єднання чотирьох основних рідин організму. Потроху назва humor стала додаватись до цих належних властивостей рідин і зумовленого гумором здорового стану тіла та духу. Таким чином, досить рано слово humor (нім. Humor, франц. humeur) стало в європейських мовах означати настрій, то поганий (у французів), то переважно добрий (у німців з XVIII століття). Це останнє розуміння зробилося основою того своєрідного значення слова «гумор», яке воно набуло в літературі німецьких народів, особливо англійців, від яких й були здобуті найвищі зразки цього літературно-естетичного жанру. Навряд чи, однак, можливо бачити в гуморі лише літературну форму або естетичну категорію.

Саме визначення гумору у наші дні трактується досить різноманітно, відповідно до науки, в якій розглядається: філософії, логіки, культурології тощо.

Культурологія визначає гумор як особливий вид комічного, що поєднує насмішку і співчуття, зовні комічну трактування і внутрішню причетність до того, що представляється смішним [СІМ, 2].

Соціологія надає декілька визначень: «Гумор (від англ. humour - настрій) - англ. humour; нім. Humor. 1. Зображення чогось у смішному вигляді. 2. Беззлобне і м'яке висміювання недоліків і слабкостей індивіда, групи, суспільства. 3. Добродушно-глузливе ставлення до чогось. 4. Активне комічне осмислення будь-якого явища; специфічне переживання суперечливості сприйманого об'єкта, в оцінці якого поєднується серйозне і смішне при перевазі позитивного моменту в смішному.» [СІМ, 4].

Філософське визначення дещо схоже з визначенням соціології. Ось приклад філософського визначення, взятий з однієї з філософських енциклопедій: «Гумор (англ. humour - примха, вдача, настрій, від лат. humor - волога, рідина: згідно антич. вченню про співвідношення чотирьох «рідин» людського тіла, що визначає чотири темпераменти, або характеру), особливий вид комічного, переживання суперечливості явищ, з'єднує серйозне і смішне і характеризується переважанням позитивного моменту в смішному.» [СІМ, 7].

Суто тлумачні словники зазначають, що гумор: «1. Незлобива насмішка, добродушний сміх; перейнятий таким настроєм ставлення до чого-небудь (до чиїх-небудь недоліків, слабкостей, до халепам тощо). Почуття гумору. 2. Сукупність літературних (або взагалі художніх) творів, пройнятих таким ставленням до дійсності.» [СІМ, 1]. «1.Вміння помітити смішну сторону когось або чогось і уявити, показати її в незлобиво-глузливому вигляді; перейнятий жартівливим, добродушно-глузливим настроєм ставлення до когось, чогось. Почуття гумору. Розповідати будь-що з гумором. Розуміти гумор. 2. Художній прийом у мистецтві: зображення будь-чого у смішному, комічному вигляді.» [СІМ, 3].

Літературні визначення гумору в загалом схожі з філософськими та с тлумачними словниками.

«Гумор (англ. humour - гумор, вдача, настрій), особливий вид комічного, таке ставлення до предмета зображення, при якому зовні комічне трактування поєднується з внутрішньою серйозністю.» [СІМ, 3].

Отже маємо, що гумор - це особливий різновид комічного. Гумор це незлоблива насмішка, уміння піднести зображення предмета таким чином, щоб при зовнішній серйозності трактування зображення мало комічний характер.

Категорія комічного є об'єктом вивчення різних наук, в числі яких естетика, філософія, психологія, соціологія, літературознавство, лінгвістика, когнітивістика та інші. Еволюція філософсько-естетичних поглядів на комічне пов'язана з постійним пошуком деякої загальної формули, до якої можна було б звести все різноманіття його проявів.

За теорією А. Бергсона, сфера комічного - все те, чому людина може надати сенс, а потім поставити себе в ігрове ставлення в цьому сенсі. Комічне у А. Бергсона - це гра зі змістом. Все, що може бути осмислене, може бути також і обіграно, а отже, потенційно осміяно, якщо не вступлять у справу заборони і норми, що регулюють наші реакції і емоції. Найважливішаий різновид гри зі смислом - інтерференція незалежних рядів [4, стор. 65].

В основі комічного завжди лежить якась невідповідність, порушення правильних пропорцій. Ця невідповідність може бути на мовному рівні (алогізми, нісенітниці, застереження, імітація дефекту мови, акценту), на рівні сюжетної ситуації (непорозуміння, одного героя приймають за іншого, невпізнання , помилкові дії), на рівні характеру (протиріччя між самооцінкою та враженням, між словом і ділом, між бажаним і дійсним тощо).

Комічне (Від грец. Κομικός - смішний) - естетична категорія, що відображає невідповідність між недосконалим, віджилим, неповноцінним змістом явища чи предмета та його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між важливим дією і його недосконалим результатом, високою метою і непридатним засобом. Виявлення та розкриття цієї невідповідності породжує почуття комічного. Комічне завжди смішне - в цьому полягає особливість його сприйняття. Разом з тим, на відміну від смішного, комічне має широкий соціальний сенс, пов'язане із затвердженням позитивного естетичного ідеалу.

В історії естетичної думки існує велика різноманітність визначень комічного, які виходять із протиставлення трагічного, піднесеного, серйозного, здійсненого, зворушливому, нормальному або з його об'єкта або стану суб'єкта (переживання, емоції - від гомеричного реготу до легкої усмішки) [СІМ, 7].

Базова одиниця комічного - концептуальний ознака. Категорія 'комічне' застосовна перш за все до людини та її властивостей. Комічним може бути і вираз обличчя, і ситуація, в якій людина виявилася, і її жест чи дія тощо.

Отже маємо, що гумор - це різновид комічного, який проявляється як незлоблива насмішка, уміння піднести зображення предмета таким чином, щоб при зовнішній серйозності трактування зображення мало комічний характер. Комічне в свою чергу це естетична категорія, що відображає невідповідність між неповноцінним змістом явища чи предмета та його формою, яка претендує на повноцінність і значущість. Давайте розглянемо способи виразу комічного у літературі.

.2      Стилістичні тропи як спосіб вираження комічного

У середньовічному розумінні будь-яке судження, яким би точним воно не було, перед обличчям Господа розглядалося як троп, іносказання: мінливість створеного світу була онтологічним аргументом, за принципом Августина "Я помиляюся (змінююся), отже, існую" [СІМ, 7].

Троп (tro-pos - зворот) - це мовностилістичний засіб, який полягає у вживанні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні. Переносне значення слова завжди похідне, вторинне, воно розвивається з прямого, вихідного значення слова. [12, стор. 55].

Тобто в основі тропа лежить зіставлення двох понять, які представляються нашій свідомості близькими в якомусь відношенні. Найбільш поширені види тропів: порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, уособлення, епітет, перифраза. Завдяки переносному метафоричному вживанню слова створюється образність мови. Тому тропи зазвичай відносять до засобів словесної образності, або образотворчості.

При утворенні тропів активну роль грає асоціативне мислення. Тропи реорганізують семантичний простір мови і, знімаючи в ньому кордони між реальним і можливим, створюють основу для осягнення глибинної структури реальності особливим, «новим» способом, породжуючи парадоксальну семантичну ситуацію.

У число основних тропів входять метафора, метаморфоза, метонімія, синекдоха (різновид метонімії), гіпербола, літота. За здатністю реорганізовувати семантичний простір висловлення до тропів близько прилягають стилістичні фігури - порівняння, епітет, оксюморон, які часто вступають у взаємодію з основними тропічними перетвореннями. Разом вони утворюють так звані фігури переосмислення, які об'єднуються в певні групи.

Зазвичай за типом семантичної трансформації в один ряд ставлять порівняння, метафору і метаморфозу як різноструктурні «компаративні тропи».

При утворенні тропів активну роль грає асоціативне мислення. Тропи реорганізують семантичний простір мови і, знімаючи в ньому кордони між реальним і можливим, створюють основу для осягнення глибинної структури реальності особливим, «новим» способом, породжуючи парадоксальну семантичну ситуацію.

Розгляньмо тропи більш детально.

Гіпербола (грец. - υπερβολη) - стилістична фігура явного і навмисного перебільшення, що має на меті посилення виразності, наприклад «Я говорив це тисячу разів». Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідного забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори тощо. («хвилі вставали горами»). Зображення характеру або ситуації також може бути гіперболічним. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією [СІМ, 5]. Гіпербола може бути й вираженням комічного, коли перебільшення несе комічний характер.

Літота (від грец. litótes - простота) 1) художній прийом применшення, протилежний гіперболі, використовуваний для посилення зображально-виражальних властивостей мовлення. Літота - зіставлення двох різнорідних явищ, засноване на якій-небудь ознаці, властивій їм обом, але представленій в явищі - засобі зіставлення в значно меншій мірі, ніж в явищі - об'єкті зіставлення. «черепашачі темпи», «рукою подати». Як словесна структура літота являє собою порівняння, метафору, епітет. Значна частина стійких оборотів, що відносяться до літоти мають ідіоматичний характер: «Грошей кіт наплакав». 2) Заміна характеристики, що містить твердження, що заперечує протилежне: «розумний» - «не дурний», «згоден» - «не заперечую» тощо. [СІМ, 1]. Літота у комічному вираженні має несмішливий характер зменшення.

Метонімія - (за визначення літературної енциклопедії) вид тропа, вживання слова в переносному значенні, словосполучення, в якому одне слово заміщається іншим, як в метафорі, з тією різницею, що заміщення це може здійснюватися лише словом, що позначає предмет (явище), який знаходиться в тому чи іншому (просторовому, часовому тощо) зв'язку з предметом (явищем), яким позначається заміщуючим словом. [СІМ, 6].

Метонімія (грец. «перейменування»), троп, або механізм мови, що складається в перенесенні назви з одного класу об'єктів або одиничного об'єкта на інший клас або окремий предмет, асоційований з даним за суміжністю, приналежністю чи іншому виду контакту; наприклад: випити дві чашки кави, де чашка («посудина») означає міру рідини. Дія механізму метонімії призводить до появи нового значення або зміну значення контекстуально обумовленого слова. Основою метонімії можуть служити відносини між однорідними і неоднорідними категоріями, наприклад предметами та їх ознаками (діями). Регулярні відносини між предметами або дією і предметом визначають контактне положення відповідних їм слів у тексті. У цьому випадку метонімія часто виникає за рахунок еліпсис (скорочення тексту): Слухати музику Шопена і Шопена Слухати.

Отже, найменування може бути перенесено:

з судини на вміст або об'єм вмісту, наприклад страва - «велика плоска тарілка» і «страва, їжа», а також «порядкове місце страви в складі трапези»;

з матеріалу на вироби з нього: кришталь - «скло високої якості» і «вироби з такого скла»; срібло -«метал» та «монети або столові прилади зі срібла» (столове срібло);

з матеріалу на результат дії, здійсненого за його застосуванням: папір - «матеріал для письма», «лист» і «письмовий документ»;

з місця, населеного пункту на його населення або ту подію, що там сталася: Все місто (тобто жителі міста) вийшло на вулицю; Ватерлоо - «поселення в Бельгії» і «бій, в якому Наполеон зазнав поразки »;

з соціальної організації, установи на його колектив і займане ним приміщення: Інститут багато працює і В Інституті ведуться ремонтні роботи;

з соціального події, заходу на його учасників: З'їзд призначено на травень і З'їзд прийняв важливу резолюцію;

з місця на ту дію, для якого воно призначене, або час дії: дорога, шлях - «місце, пристосоване для пересування», і «подорож, поїздка; час поїздки»;

з дії на його результат, місце, час або залучений в дію предмет (суб'єкт, об'єкт, знаряддя): зупинка - «дію з дієслова зупинятися» і «місце зупинки транспорту»; охорона - «дію з дієслова охороняти і« охоронці »; їжа - «прийняття їжі» і «їжа»; свисток - «акт свисту» і «знаряддя свисту»; шиття - «дію з дієслова шити» і «те, що шиється» , «вишивка» (золоте шиття);

з автора імені на назву його твору або створеного ним стилю: читати (пародіювати) Достоєвського;

з матеріальної форми, в яку укладено зміст, на сам зміст: товста книга (про предмет) і цікава книга (про зміст );

з галузі знання на її предмет: граматика - «лад, структура мови» (граматичний лад) і «розділ мовознавства, що вивчає внутрішню структуру мови» (теоретична граматика);

з цілого на частину та навпаки : груша - «дерево» і «плід», обличчя - «передня частина голови людини» і «людина, особистість» тощо.

Метафора (грец. «перенесення»), троп або фігура мови, що складається у вживанні слова, що позначає певний клас об'єктів (предметів, осіб, явищ, дій чи ознак), для позначення іншого, подібного з даними, класу об'єктів або одиничного об'єкта; наприклад: вовк, дуб і дубина, змія, лев, ганчірка тощо. в застосуванні до людини; гострий, тупий - про властивості людського розуму тощо. У розширеному розумінні термін «метафора» відносять також до інших видів слова з переносним значенням.

У створенні метафори беруть участь чотири компоненти: дві категорії об'єктів і властивості кожної з них. Метафора відбирає ознаки одного класу об'єктів і докладає їх до іншого класу чи індивіду - актуального суб'єкту метафори. Коли людину називають лисицею, йому приписують ознаки хитрості, характерні для цього класу тварин, і вміння замітати за собою сліди. Тим самим одночасно пізнається сутність людини, створюється його образ і породжується новий сенс: слово лисиця набуває фігурального значення «хитрий і лукавий обманщик». Наділена такою властивістю людина може отримати прізвисько Лисиця, Лис. Або прізвище Лісіцин. Таким чином, усі зазначені вище функції метафори виявляються реалізованими. Характеристика тієї категорії об'єктів, яка позначена метафорою, національно специфічна. Вона може належати фонду загальних уявлень про світ носіїв мови, міфології чи культурної традиції.

Отже метафора - (грец. metaphora - перенесення), вид тропа, перенос ознаки з предмета на предмет на основі їх асоціативного зв'язку, суб'єктивно сприйнятого за подібністю. Метафора використовується в художніх творах при описі предметів для підкреслення їх малопомітних властивостей, для представлення їх у незвичайному світі. Виділяються три основних види метафор:

уособлення - перенесення ознаки живого особи на неживий предмет;

уречевлення - перенесення ознаки неживого предмета на живе обличчя;

відволікання - перенесення ознаки конкретного явища (особи чи предмета) на явище абстрактне. [СІМ, 5]. Вживання слів у переносному значенні нерідке явище в комічних творах.

Уособлення - різновид метафори. Художній прийом (троп), при якому неживому предмету, явища чи поняття вживаються у людські властивості.

Завдання уособлення - співвіднести зображуваний предмет з людиною, зробити його ближче читачеві, образно осягнути внутрішню сутність предмета, приховану від повсякденності. Уособлення є одним з найдавніших образних засобів мистецтва. Уособлення може використовуватись і для створення комічного образу.

Перифраза (грец. Περιφρασις, опис) - стилістичний термін, що позначає описовий вираз предмета з якого-небудь його властивості чи ознакою. Наприклад: «Цар звірів» замість лев. Перифраза може нести й комічний характер.

Синекдоха (грец.) - вид тропа, вживання слова в переносному значенні, а саме - заміна слова, що позначає відомий предмет або групу предметів, словом, що позначає частину названого предмета чи одиничний предмет, звідси і латинське найменування цього тропу - pars pro toto (частина замість цілого). Приклад: «рідне вогнище» замість «рідний дім». Від метафори синекдоха відрізняється тим, що заміщає слова на підставі постійного і реального співвідношення, а не на підставі подібності більш-менш зближених явищ. Ближче синекдоха до метонімії, яка теж будується на постійних відносинах між явищами, що заміщуються, але трохи іншого порядку; схожість останніх двох тропів настільки велике, що один і той самий вираз в залежності від інтерпретації може бути віднесений й до синекдохи і до метонімії. [СІМ, 6].

Епітет (грецьке epitheton, буквально - прикладена), троп, образне визначення (виражене переважно прикметником, але також прислівником, іменником, числівником, дієсловом), що дає додаткову художню характеристику предмета (явища) у вигляді прихованого порівняння ("чисте поле ", "парус одинокий ") [СІМ, 5].

Отже епітет, це слово чи цілий вираз, яке завдяки своїй структурі і особливої функції в тексті набуває деяке нове значення або смисловий відтінок, виділяючи в об'єкті зображення індивідуальні, неповторні ознаки і тим самим змушуючи оцінювати цей об'єкт з незвичайної точки зору. Виконуючи цю функцію, епітет виступає як образотворчий прийом, який, взаємодіючи з основними типами семантичних переносів - метафорою, метонімією, метаморфозою, оксюмороном, гіперболою та ін, -. Надає тексту в цілому певну експресивну тональність.

Експресивна функція епітета стає максимально відчутною в тих випадках, коли епітети шикуються в (квазі) синонімічний ряд і кожен член ряду вносить свій унікальний стилістичний відтінок значення.

Ознака, виражена епітетом, як би приєднується до предмета, збагачуючи його у змістовному і емоційному відношенні. Властивості епітета виявляється у слові лише тоді, коли воно поєднується з іншим словом, яке позначає предмет або явище. Можливі епітети, які не тільки визначають предмет або підкреслюють якісь його сторони, а й переносять на нього з іншого предмета чи явища (не вираженого безпосередньо) нове, додаткове значення.

Такі епітети називають метафоричними. Епітет підкреслює в предметі не тільки властиві йому, але і можливі, мислимі, перенесені риси та ознаки. В якості епітета можуть бути використані різні (значущі) частини мови (іменник, прикметник, дієслово).

Отже ми виявили, що троп це мовностилістичний засіб, який полягає у вживанні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні. У створенні комічного ефекту тропі грають не останню роль. Основні тропи, які ми будемо розглядати у концепції комічного в нашій дослідницькій роботі наступні: порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, уособлення, епітет, перифраза. Декілька з них мають лінгвістичні властивості прийомів створення комічного (наприклад перифраза). Більш детально про лінгвістичні засоби вираження комічного розглянемо в наступному підрозділі.

.3      Лінгвістичні засоби вираження комічного

Якщо проаналізувати більшість досліджень комічного, то можна зазначити, що філологи та мистецтвознавці більше цікавилися прийомами комічного, ніж його засобами (Ю. Борєв, А. Н. Лук). Взагалі розрізнити прийоми вираження від засобів не так просто. Деякі лінгвісти зовсім не розрізняють одне від одного. Спробуємо розібратись.

Прийоми комічного являють собою об'єкт дослідження естетики, літературознавства та лінгвістики. Ця обставина пов'язана з тим, що прийоми мають широкі можливості формування та вдосконалення. Прийоми комічного можуть бути пов'язані з сюжетом твору, характерами явищ і образів, можуть породжуватися їх поведінкою і діями, ситуацією, комізм можуть створювати одяг героя і деталі звичайних предметів; в той же час прийоми комічного формуються в безпосередньому зв'язку з лінгвістичними - мовними засобами.

Отже, до мовних засобів комічного відносяться наступні:

Механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень;

деформація ідіом;

парадокс;

повторення;

перифраза;

змішання стилів мовлення;

пародії.

Механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень

«До складу стереотипних сполучень можуть входити як фразеологічні одиниці (фразові штампи, кліше, типові для різних літературних стилів, крилаті вирази, прислів'я і приказки), так і словосполучення, які за своїми зовнішніми характеристиками класифікуються як змінні і вільні ... Провідне місце у фонді стереотипних сполучень займають словосполучення структурної моделі AN, потім NN та N of N.»[3; стор. 6].

Етимологічно всі словосполучення - колишні мовні метафори. Створені колись щоб прикрашати мову, виникнувши як яскраві образи, вони втратили з часом образність і перетворились на кліше. А тому, вживаючись в нових контекстах, вони можуть набувати і нову образність, хоча зовсім іншого характеру.

Стереотипні словосполучення мають дуже важливу для створення іронії якість, оскільки зберегли у своїй семантичній структурі сліди колишніх контекстів свого вживання. Ступінь емоційності у цих контекстів різна (в одних вище, в інших нижче). Однак «на перший план тут виходить узагальнене сприйняття цих поєднань як:

а) колись образних;

б) книжкових;

в) тих, що викликають, нехай і не завжди певні, історико-культурні асоціації» [39, стор. 19].

У деяких випадках стереотипні словосполучення, що звучать із вуст персонажа, для якого ці клішовані фрази не здаються побитими і банальними, є вичерпною мовною характеристикою героя.

Деформація ідіом

«Ідіома [від грецького idios -« власний »,« властивий »] - лінгвістичний термін, що позначає вираз (мовний), що вживається як деяке ціле, яке не підлягає подальшому розкладанню і звичайно не допускає всередині себе перестановки своїх частин» [СІМ, 7].

Існує декілька видів ідіом:

лексичні ідіоми (речення або поєднання слів, що характеризується злитим значенням - кіт наплакав, без року тиждень);

синтаксичні ідіоми (синтаксична конструкція, що має форму простого або складнопідрядного речення або поєднання слів - Ну й спека!;

морфологічні ідіоми (просте або складне слово, нерозкладне з точки зору сучасної мови за морфологічним складом, але розкладне на форманти, що втратили смислову функцію у складі цілого - смак, подушка).

В англійській мові давно стала звичайною практика створення різних оказіональних структурно-семантичних перетворень стереотипних словосполучень і фразеологічних одиниць [12, стор. 39].

Деформація словосполучення так само може розглядатися як близький до деформації ідіом феномен. Засіб використовується один і той же - нехтування нормами мови для досягнення комічного ефекту. Випадки вживання цього прийому також досить численні.

Парадокс

Парадокс - «це вислів чи судження, що різко розходиться з загальноприйнятою традиційною думкою або (іноді тільки зовні) здоровим глуздом» [СІМ, 3].

В античності парадокс розглядався як категорія риторичної дії. Тому еквівалентами парадоксу були υπομονή, «sustentatio» («відкладання»), «inopinatum» («несподіване»), тобто категорії, що стосуються процесу сприйняття та розуміється продовження ідентифікації.

Риторичний парадокс, що полягає в протиріччі між членами висловлювання (напр. «Тільки сліпий Бога побачить»), виникає внаслідок зміни точок зору. На більш високому рівні протиріччя знімається. Таке розуміння виражається в радикальній тезі, що парадокс - це проблема не буття, але спостерігача. Парадокс часто описує не об'єктивне протиріччя в спостережуваної дійсності, а витікає в більшості випадків з точки зору суб'єктивного, зосередженого на якому-небудь особливому аспекті спостерігача. Взаємовиключними є не стільки сторони самої дійсності, скільки застосованої до них точки зору.

Використання цього лінгвістичного феномена вельми популярне серед англійських авторів. Приклади численні: Оскар Уайльд, Бернард Шоу, Льюїс Керролл, Гілберт Честертон. Парадокс нерідко вбирається в дотепну форму і набуває властивості комічного [1, стор. 240].

У художній тканині твору, коли парадокс включається до мови персонажу, він служить засобом його характеристики.

Парадокси здатні переконувати і вражати (і, звичайно, розважати) незалежно від глибини і істинності висловлювання, оскільки мають риси оригінальності і якоїсь зухвалості. Тому парадокси вельми успішні як комічний засіб.

Повторення

Повторення - вельми потужний засіб для досягнення комічного ефекту, оскільки з кожним новим разом внаслідок повторення слово може набувати виразність і додаткові значення [39, стор. 128].

До особливостей деяких авторів відноситься використання повторів, повернення до однієї і тієї ж теми, протягом кількох творів. Звичайно, весь гумор цих постійних згадок не буде зрозумілий читачем, якщо він прочитав тільки одну книгу із серії. Проте при прочитанні хоча б двох творів, для читача відкриється захована іронія, і текст придбає своєрідну глибину.

Втім, прийом повторення не обов'язково так би мовити «розтягнутий» на кілька сторінок або всю книгу. Іноді вдається, використовуючи мінімум засобів вираження, досягти неймовірного гумористичного опису ситуації.

Таким чином, засіб повтору на різних мовних рівнях (від лексичного до текстового) протягом розгортання всього твору допомагає досягти максимальної цілісності тексту. Саме переплетення, взаємодія асоціацій, що виникають у кожному окремому висловленні, створює тематичну єдність і завершеність художнього твору в цілому.

Перифраз

Перифраз «[гр. perífrasis] - синтактико-семантична фігура, яка полягає в заміні однослівного найменування предмета або дії описовим багатослівним вираженням» [СІМ, 3].

Класична стилістика розрізняє кілька типів перифраз:

Як фігуру граматичну:

а) властивість предмета береться як керуюче слово, назва ж предмета береться як слово кероване;

б) дієслово замінюється іменником, утвореним від тієї ж основи з іншим (допоміжним) дієсловом.

Як фігуру стилістичну:

в) назва предмета замінюється описовим виразом, що є розгорнутим тропом (метафорою, метонімією тощо).

Це один із самих улюблених прийомів для створення комічного ефекту. Цей прийом полягає в тому, що назва предмета, людини, явища замінюється вказівкою на його ознаки, як правило, найбільш характерні, що підсилюють зображальність мови.

Змішання стилів мови

«При змішуванні стилів відбувається деформація старого коду (він перекроюється, перерозподіляються деякі елементи, які становлять його структуру, тобто узагальнюючи старий код пристосовується до виконання нового комунікативного завдання)» [39, стор. 133].

Поєднання в одному контексті слів і виразів, які належать до різних стилістичним рівням, дає яскраво виражений комічний ефект [46, стор. 26].

Змішання регістрів мови - сильний експресивний засіб. Невідповідність стилю висловлювання і його контексту створює сприятливий грунт для комічного ефекту. Оскільки саме стиль висловлювання оголює протиріччя між поверхневим і глибинним змістом.

Між використанням змішання стилів мовлення як засобу досягнення комічного ефекту і використання в цих же цілях пародії практично немає чіткої межі. А якщо вона і є, то в більшості випадків важко визначна [35, стор. 48].

Пародія (грец. Parodia, літер - «переспів».), Наслідування художнього твору, що має на меті створення комічного ефекту, останній може бути заснований на невідповідності теми і стилю: висока тематика в поєднанні з низьким стилем (травестія); навпаки, висока стилістика у поєднанні з низькою темою (бурлеск) - або ж на перебільшеному, надмірному використанні будь-якого стилістичного прийому. Висміюватись може як неналежний стиль, так і негідна дійсність.

Хоча пародія і є за визначенням «особливим видом творів словестно-художньої творчості, що характеризуються стилістичною вторинністю і несамостійністю» [13, стор. 32] у багатьох авторів вона виступає як цілком самостійний авторський прийом.

Отже ми визначили, що засіб вираження комічного та прийом вираження комічного - це дещо різні поняття. У нашій роботі ми досліджували лінгвістичні засоби вираження комічного. До них відносяться: механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень; деформація ідіом; парадокс; повторення; перифраза; змішання стилів мовлення; пародії. У нашій роботі ми проведемо аналіз використання стилістичних та лінгвістичних засобів вираження комічного на прикладі твору Б. Шоу «Візок з яблуками».

РОЗДІЛ 2. КОМІЧНЕ У ТВОРІ Б. ШОУ «ВІЗОК З ЯБЛУКАМИ»

Шоу Джордж Бернард (1856 р -.. 1950 р) - ірландський драматург, філософ та прозаїк, видатний критик свого часу і самий прославлений - після Шекспіра - драматург, що писав англійською мовою.

Один із класиків драматургії XX століття, найбільший сатирик, публіцист, театральний діяч, Шоу прожив довге, яскраве життя - помер у дев'яносто чотири роки. Народився в Ірландії, в Дубліні, в родині бідного чиновника, з п'ятнадцяти років почав заробляти собі на життя. Переїхавши до Лондона, захопився театром, почав виступати у пресі як музичний критик, а також романіст ("Незрілість", "Нерозумні зв'язки", "Професія Кашель Байрона" та інші). Вступивши в так зване Фабіанськое суспільство, став прихильником фабіанського, реформістського соціалізму. Зіграв величезну роль в утвердженні принципів європейської "нової драми", яка заявила про себе на рубежі XIX-XX ст. у творчості Ібсена, Чехова, Горького, Роллана, Гауптмана, Метерлінка. Свої естетичні принципи сформулював у програмній роботі "Квінтесенція ібсенізма" (1891), в якій в сучасної англійської драматургії, неглибокої, розрахованої на розвагу публіки, протиставив творчість норвезького драматурга, поборника мистецтва проблемного, ідейного і заснованого на правді життя. Дебютував серією так званих "неприємних п'єс" ("Будинок вдівця", "Професія місіс Уоррен", "Тяганина"). У них він постав як дотепний критик сучасного вищого суспільства, його фарисейства та хибності, прихованою за уявної "респектабельністю".

Б. Шоу був великим драматургом свого часу. Він написав ряд чудових філософських трагікомедій. У 30 - 40 роки провідним жанром його драматургії стають політичні «екстраваганції», своєрідні політичні памфлети, «одягнені» в драматичну форму. Самою яскравою і блискучою роботою з них являється його знаменита п’єса «Візок з яблуками» (1930) [42, стор 229].

Величезне сатиричне обдарування Шоу розкрилося тут у повному блиску. Піднявши завісу над кулуарами англійського кабінету міністрів, він створив вражаючі за своєю гостротою портрети жерців буржуазної демократії XX століття правителів Англії, що носять умовні імена Протея. Боенерджес, Крассус, Аманда, Лісістрата тощо - це люди, які дійшли до такого ступеня душевної нікчемності, що вони навіть втратили потребу в «рятівній брехні». Вони не обманюють себе щодо істинної мети своєї діяльності. У всьому уряді доля Англії хвилює лише міністра електростанцій Лісістрату, та й то швидше через її самотність і відсутність інших уподобань, ніж за мотивами справжнього патріотизму. Що стосується всіх інших, то вони одержимі лише одним бажанням - у що б то не стало зберегти міністерський портфель. Засліплені страхом за своє благополуччя, вони головну небезпеку вбачають у королі Магнусі, який, не задовольняючись функціями конституційного монарха, «каучукового штемпеля», претендує на самостійну політичну роль. Протягом всієї драматичної дії між міністрами і королем йде запекла суперечка, в процесі якої розкривається не тільки дурість, обмеженість та бездарність державних мужів Англії, а й безвихідне становище самої країни, Що стоїть на межі економічної катастрофи.

Саме ця дурість та бездарність висміюється в п’єсі, не се комічний характер. Отже давайте проаналізуємо стилістичні та лінгвістичні засоби вираження комічного у даній п’єсі.

.1 Стилістичні засоби вираження комічного

Отже, як вже було зазначено вище до стилістичних засобів вираження комічного належать стилістичні тропи. Проаналізуємо на прикладах ці засоби вираження комічного в п’єсі Б. Шоу «Візок з яблуками».

SEMPRONIUS. He was a Ritualist by profession, a Ritualist in politics, a Ritualist in religion: a raging emotional Die Hard Ritualist right down to his boots.

У даному прикладі маємо явне перебільшення Die Hard Ritualist right down to his boots. Цей засіб комічного називається гіперболою. Також даний вислів використовує й метафору - вживання в переносному значенні.

PAMPHILIUS. Dont cry out before Orinthia is hurt, young chap. I was going to say that I suppose you know that that bull-roarer Boanerges has just been taken into the Cabinet as President of the Board of Trade, and that he is coming here today to give the King a piece of his mind, or what he calls his mind, about the crisis.”

В даному прикладі маємо три тропа: Orinthia is hurt - метафора (уособлення); bull-roarer Boanerges - перифраза (це словосполучення можна віднести й до лінгвістичного засобу створення комічного, що називається «перифраз»); give the King a piece of his mind - метонімія.

BOANERGES. Well, I told one of them to tell the king I was here, and to look sharp about it. He looked at me as if I was a performing elephant, and took himself off after whispering to another flunkey. Then this other chap comes over to me and pretends he doesn’t know who I am! asks me can he have my name! "My lad" I said: "not to know me argues yourself unknown. You know who I am as well as I do myself. Go and tell the king I'm waiting for him, d'ye see?" So he took himself off with a flea in his ear. I waited until I was fed up with it, and then opened the nearest door and came in here.

У даному прикладі ми маємо як стилістичні, так і лінгвістичні засоби комічного. Стилістичні - as if I was a performing elephant, and took himself off after whispering to another flunkey - метонімія, метафора. Лінгвістичні - a flea in his ear - деформація ідіом.[smiling] Your voice has shaken the throne oftener than that.

Бачимо у даному прикладі shaken the throne - метонімія.

MAGNUS [gravely] Nor was I. Do not deceive yourself, Mr Boanerges. You are very far from being a plain man. To me you have always been an Enigma.

been an Enigma - стилістичний засіб комічного - троп, виражений метафорою (уречевлення). . Many men would hardly miss their heads, there is so little in them. Still, killing is a serious business: at least the person who is to be killed is usually conceited enough to think so. I think that if there were a question of killing me.

Маємо у даному прикладі стилістичний засіб комічного - троп метонімія - miss their heads.

“MAGNUS. Of course not. Is it not curious how people idealize their rulers? In the old days the king - poor man! - was a god, and was actually called God and worshipped as infallible and omniscient. That was monstrous - . It was silly: just silly.”

У даному прикладі бачимо декілька засобів комічного. Перший стилістичний - old days the king - троп перифраза. Другий теж стилістичний - That was monstrous тут троп гіпербола (перебільшення жахливості події) та метафора. Останній засіб - лінгвістичний - повторення: silly: just silly.

MAGNUS. Precisely. The indiarubber stamp theory will not work, Mr Boanerges. The old divine theory worked because there is a divine spark in us all; and the stupidest or worst monarch or minister, if not wholly god, is a bit of a god--an attempt at a god-however little the bit and unsuccessful the attempt. But the indiarubber stamp theory breaks down in every real emergency, because no king or minister is the very least little bit like a stamp: he is a living soul.

Very least little bit like a stamp - стилістичний засіб комічного - літота.

MAGNUS. Perfectly. So you see, Mr Boanerges, that though we have been dealing with one another for less than ten minutes, you have already led me into an intellectual discussion which shews that we are something more than a pair of indiarubber stamps. You are up against my brains, such as they are.

Стилістичний засіб комічного - троп метафора (уречевлення) - than a pair of indiarubber stamps.

MAGNUS. Suppose a man with a bigger voice comes along! Some fool! Some windbag! Some upstart with a platform trick of gulling the multitude!fool, Some windbag, Some upstart - три приклади стилістичного засобу комічного - троп метафора. Цей приклад можна віднести й до лінгвістичного засобу комічного - перифрази.

BOANERGES. That's true. But I can talk Iky's head off.

Маємо у даному прикладі стилістичний засіп комічного - тропи метонімія та метафора - Iky's head off.

BOANERGES. Right as rain, Joe. You leave the King to me. I know how to handle him. If I'd been in the Cabinet these last three months there'd have been no crisis.

У даному прикладі маємо: стилістичний засіб комічного - handle him - троп метонімія.

PLINY. Hullo, Bill! You have been having your mind improved by somebody.

Have been having your mind improved by somebody - стилістичний засіб - метафора.

PROTEUS. No use. [Rising] I resign, I tell you. You can all go to the devil. I have lost my health, and almost lost my reason, trying to keep this Cabinet together in the face of the cunningest enemy popular government has ever had to face. I have had enough of it. [Sitting down again] I resign.

Бачимо у даному прикладі стилістичний засіб комічного - троп-перебільшення гіпербола - have lost my health, lost my reason, cunningest enemy - метонімія.

PROTEUS [disgusted] Oh, you make me sick.

Стилістичний засіб комічного - троп метонімія - make me sick.

CRASSUS. Yes: that’ll bunker him.

Bunker him - стилістичний засіб комічного - метонімія.

PROTEUS. This is what I have to put up with when I am on the verge of a nervous breakdown.

Маємо стилістичний засіб комічного - троп-перебільшення гіпербола - verge of a nervous breakdown.

BOANERGES. I protest. I say, let us be dignified. I say, let us respect ourselves and respect the throne. All this Joe and Bill and Nick and Lizzie: we might as well be hobnobbing in a fried fish shop. The Prime Minister is the prime minister: he isn’t Joe. The Powermistress isn’t Lizzie: she's Lysis Traitor.

Маємо два приклади: respect the throne - метафора (уособлення) - стилістичний засіб комічного; hobnobbing in a fried fish shop - лінгвістичний засіб комічного - механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень.

MAGNUS. It was perhaps indelicate. But you all allude so freely to your own powers--to the supremacy of Parliament and the voice of the people and so forth--that I fear I have lost any little delicacy I ever possessed. If you may flourish your thunderbolts why may I not shoulder my little popgun of a veto and strut up and down with it for a moment?

Lost any little delicacy I ever possessed - стилістичний засіб комічного - метонімія, метафора.

MAGNUS. Far clearer than I have ever dared to make it, Mr Proteus. Except, by the way, on one point. When you say that all this of which you complain must cease once for all, do you mean that henceforth I am to agree with you or you with me?

Маємо в даному прикладі clearer than I have ever dared to make - стилістичний засіб комічного - гіпербола.

Отже маємо, що стилістичний засіб комічного - дуже поширений засіб. До цього способу відносяться: порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, уособлення, епітет, перифраза. Ми зробили аналітичний підрахунок частоти використання стилістичних засобів комічного на основі дослідженої п’єси. Тож, відповідно до цих підрахунків ми маємо наступні результати: гіпербола використовується у 17% прикладів; літота - 7%; метонімія - 28%; метафора посідає перше місце серед стилістичних засобів комічного і має показник 37%; перифраза має однаковий показник з тропом літота - 7%; синекдоха та епітет посідають останнє місце та мають показник 2%. Відповідно до цього підрахунку ми маємо наступну візуальну діаграму:

Малюнок 2.1.

.2 Лінгвістичні засоби комічного

Ми вже визначили, що стилістичні засоби комічного використовуються досить часто, та провели підрахунок частоти використання, відповідного до якого отримали візуальну діаграму. Тепер проаналізуємо лінгвістичні засоби комічного.

BOANERGES. Rot! It's happening all the time until somebody has the gumption to put his foot down and stop it.

Маємо в даному прикладі лінгвістичний засіб комічного - put his foot down and stop it - механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень.

MAGNUS. Oh no: really, really, my dear Lysistrata, you must not take that line. Our business is to meddle in everybody's business. A Prime Minister is a busybody by profession. So is a monarch. So are we all.

Бачимо в даному прикладі лінгвістичний засіб комічного перифраз - busybody by profession.

“SEMPRONIUS. Something about Orinthia. Don’t. If you indulge in supposition on that subject, you will lose your job, old chap. So stow it.. Young rascals! However, my friend Mr Sempronius will make it all right for you.

Маємо в даному прикладі лінгвістичний засіб комічного перифраз - old chap, Young rascals.

BOANERGES. I warn you it wont be agreeable. I am a plain man, Magnus: a very plain man.

Бачимо в даному прикладі повторення - I am a plain man, Magnus: a very plain man. Дане повторення використано для сатиричного ефекту.

MAGNUS. And what is the King? An idol set up by a group of plutocrats so that they can rule the country with the King as their scapegoat and puppet. Presidents, now, are chosen by the people, who always want a Strong Man to protect them against the rich.

As their scapegoat and puppet - маємо лінгвістичний засіб комічного перифраз.

SEMPRONIUS. Well, she wouldn’t dream of giving herself any airs with you.. Holy snakes! look at Bill. [To Boanerges] Go home and dress yourself properly, man.

Бачимо у даному прикладі лінгвістичний засіб комічного, а саме деформація ідіом - Holy snakes.

BOANERGES. Right as rain, Joe. You leave the King to me. I know how to handle him. If I'd been in the Cabinet these last three months there'd have been no crisis.

Right as rain - дослівно можна перекласти, як «правий, немов дощ», що можна віднести до парадоксу. Отже маємо лінгвістичний засіб комічного парадокс.[whose nerves are on edge] Oh, will you stop squabbling. What are we going to say to the King when he comes in? If you will only hold together and say the same thing--or let me say it-he must give way. But he is as artful as the very devil. He'll have a pin to stick into the seat of every man of you. If you all start quarrelling and scolding and bawling, which is just what he wants you to do, it will end in his having his own way as usual, because one man that has a mind and knows it can always beat ten men who haven’t and don’t.

Is as artful as the very devil - лінгвістичний засіб комічного перефраз. Pin to stick into the seat of every man of you - лінгвістичний засіб комічного механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень.

“CRASSUS. But not at such a moment as this. Don’t let us swop horses when crossing a stream.. Why not, if the horse you have got is subject to hysterics?”

Маємо у даному прикладі лінгвістичний спосіб комічного - swop horses when crossing a stream та horse you have got is subject to hysterics - механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень та перифраз.

LYSISTRATA. Well, they say everybody's business is nobody's business, which is just what Joe is fit for.

У цьому прикладі маємо деформація ідіом - лінгвістичний засіб комічного - everybody's business is nobody's business.

Бачимо у даному прикладі лінгвістичний засіб комічного - перифраз - be as cool as a cucumber.

Отже маємо, що до лінгвістичних засобів комічного відносяться: механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень; деформація ідіом; парадокс; повторення; перифраза; змішання стилів мовлення; пародії. Як і для стилістичних засобів комічного ми зробили відсотковий розрахунок частоти використання лінгвістичних засобів комічного. гумор комічний шоу лінгвістичний

Відповідного до цього розрахунку маємо наступні результати: механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень використовується у 21% прикладів; деформація ідіом - 14%; парадокс має показник 9%; повторення використовується у 14% випадків; перифраза посідаю перше місце та має показник 32%; змішання стилів мовлення та пародії займають останнє місце та мають рівний показник 5%. Відповідно до цього маємо наступну діаграму малюнок 2.2.

Також ми зробили загальний розрахунок використання лінгвістичних та стилістичних засобів комічного у п’єсі Б. Шоу «Візок з яблуками» відповідно до якого маємо діаграму на малюнку 2.3. та наступні показники: лінгвістичні засобі комічного використовуються в п’єсі у 43% випадків, стилістичні засоби комічного використовуються у 57%. Отже стилістичні засоби комічного використовуються частіше, ніж стилістичні. Також бувають випадки використання обох засобів комічного в одному прикладі.

Малюнок 2.2.

Малюнок 2.3.

ВИСНОВКИ

Мета даної дослідницької роботи полягала в тому, щоб дослідити феномен комічного в п’єсі Б. Шоу «Візок с яблуками», а саме лінгвістичні та стилістичні засоби комічного.

Відповідно ми мали ряд завдань для виконання цієї мети. Перше завдання було визначити поняття гумору та комічного. Ми дізнались, що гумор - це різновид комічного, який проявляється як незлоблива насмішка, уміння піднести зображення предмета таким чином, щоб при зовнішній серйозності трактування зображення мало комічний характер. Комічне в свою чергу це естетична категорія, що відображає невідповідність між неповноцінним змістом явища чи предмета та його формою, яка претендує на повноцінність і значущість.

Другим завданням було дослідити стилістичні тропи як засіб вираження комічного.

Ми виявили, що троп це мовностилістичний засіб, який полягає у вживанні слова або сполучення слів у непрямому, переносному значенні. У створенні комічного ефекту тропи грають не останню роль. Основні тропи, у концепції комічного в нашій дослідницькій роботі наступні: порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, уособлення, епітет, перифраза. Декілька з них мають лінгвістичні властивості прийомів створення комічного (наприклад перифраза).

Відповідного до наступного завдання ми дізнались, що засіб вираження комічного та прийом вираження комічного - це дещо різні поняття. До лінгвістичних засобів вираження комічного відносяться: механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень; деформація ідіом; парадокс; повторення; перифраза; змішання стилів мовлення; пародії.

У другій частині нашої дослідницької роботи ми робили практичний аналіз використання стилістичних та лінгвістичних засобів вираження комічного. Відповідно до цього аналізу ми маємо наступні результати: стилістичні засоби - гіпербола використовується у 17% прикладів; літота - 7%; метонімія - 28%; метафора посідає перше місце серед стилістичних засобів комічного і має показник 37%; перифраза має однаковий показник з тропом літота - 7%; синекдоха та епітет посідають останнє місце та мають показник 2%. Лінгвістичні засоби - механізм реалізації комічної модальності стереотипних словосполучень використовується у 21% прикладів; деформація ідіом - 14%; парадокс має показник 9%; повторення використовується у 14% випадків; перифраза посідаю перше місце та має показник 32%; змішання стилів мовлення та пародії займають останнє місце та мають рівний показник 5%. Відповідно загальному розрахунку частоти використання маємо: лінгвістичні засобі комічного використовуються в п’єсі у 43% випадків, стилістичні засоби комічного використовуються у 57%. Також в нашій роботі ми маємо три візуальні діаграми за цими результатами: малюнок 2.1., малюнок 2.2., малюнок 2.3.

БІБЛІОГРАФІЯ

Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - Л.: Просвещение, 1973. - 304 с.

Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. М., Учпедгиз, 1961.

Барченков А.А. Клише и штампы в языке английской газеты: Автореф. дис. - М., 1981. - 21 с.

Бергсон А. Смех / А.Бергсон. - М., 1992.

Богданов А. Тайна смеха Научно-популярный очерк // Молодая гвардия. 1963. №2

Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологических единиц в области юмора, иронии и сатиры // Вопросы лексикологии германских языков. - М., 1979. - Вып. 139. - С. 48-62.

Борев Ю. Комическое и художественные средства его отражения, - Сб, «Проблемы теории литературы». М., Издво АН СССР, 1958.

Борев Ю. О комическом. М, «Искусство», 1957,

Борев Ю. Сатира. - Сб, «Теория литературы». М., «Наука», 1964.

Брандес М.П. Cтилистика текста. Теоретический курс: Учебник. - 3-е изд., перераб, и доп. - М: Прогресс-Традиция; ИНФРА-М, 2004. -416 с.

Бретон Андре. Антология черного юмора. М. , Carte Blanche, 1999, 544 с.

Бронский И.Ю. Об использовании фразеологических единиц английского языка для создания комического эффекта // Вопросы филологии и истории преподавания иностранных языков. - Ставрополь, 1976. - С. 39-56

Вербицкая М.В. Литературная пародия как объект филологического исследования. - Тбилиси: изд-во Тбилиссокого ун-та. - 1987. - 166 с.

Гартман Н. Эстетика. М., Изд-во иностранной литературы, 1958.

Гегель Г.В.Ф. Эстетика. В 4-х томах, М., «Искусство», 1968-1978.

Гладких Н. Катарсис смеха и плача. // Вестник Томского государственного педагогического университета. Серия: Гуманитарные науки (Филология). - Томск: Изд. ТГПУ, 1999. - Вып. 6

Головко Т.И. К проблеме смеха в народной художественной культуре // Мир науки, культуры, образования. 2009. № 1. С. 106-109.

Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка. Учебное пособие. Москва: Рольф; Айрис-пресс, 1997 - 448 с.

Горшков А.И. Русская стилистика. Стилистика текста и функциональная стилистика. Учеб. для педагогических университетов и гуманитарных вузов. - М.: АСТ: Астрель, 2006. - 367 c.

Грудошников Я.И. Приемы создания комического эффекта в русском народном по¬эти¬ческом творчестве // Труды Воронежского университета, 1961. Т. ХІІІ. С. 213-222.

Дземидок Б. О комическом / Б.Дземидок. - М., 1974.

Дмитриев А. В. Социология юмора. - М.: РАН. 1996, - 214 с.

Дмитриев А. В. Социология политического юмора. - М.: РОССПЭН. 1998, - 332 с.

Ершов Л.Ф. Сатира и современность. - М., Современник, 1978. - 271 с.

Завадский Ю. О философских драмах Шоу и современной театральной эстетике.- Вопросы философии, 1966, № 11, с. 94

Карасев Л. В. Мифология смеха // Вопросы философии, 1991, № 7. С. 68-86.

Карасев Л.В. Философия смеха / Л.В.Карасев. - М., 1996.

Кожина М.Н., Дускаева Л.Р., Салимовский В.А. Стилистика русского языка. М.: Флинта: Наука, 2008. - 464 с

Лихачев Д.С. Историческая поэтика русской литературы. Смех как мировоззрение. СПб.: Алетейя - 2001 - 566 с.

Лихачев Д.С. Смех в Древней Руси / Д.С.Лихачев, А.М.Панченко, А.М.Понырко. - Л., 1984.

Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии. - М., Искусство, 1968. - 192 с.

Майданченко П.І. Комічне // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. Київ: "Українська радянська енциклопедія" імені М.П.Бажана, 1990. Т. 2. С. 547-548.

Макарян А. О сатире. Перевод с армянского. - М., изд-во «Советский писатель», 1967. - 381 с.

Михлина М.П. О некоторых языковых приемах создания комического эффекта // Учен. зап. пед. ин-та. - Душанбе, - 1962. - Т.31. - Вып. 14. - С. 3-14.

Морозов А.А. Пародия как литературный жанр // Русская литература, 1960, №1. - С.48-78.

Николаев Д. Смех - оружие сатиры. - М., Искусство, 1962. -224 с.

Образцова А. Неистовый ирландец. Предисловие к изданию избранных пьес «Просвещение», 1986

Николаева Ж.В. Стилистика и литературное редактирование: Учебно-методическое пособие.- Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2004.- 80 с.

Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. - Киев: Наукова думка, 1989. - 128 с.

Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха. - М.: Лабиринт, 1999. - 288 с.

Розенталь Д.Э. Справочник по правописанию и стилистике. ИК "Комплект", 1997.

Ромм А.С. Джоржд Бернард Шоу 1856-1950. М.: издательсво «Искусство» - 1965

Столович Л. Н. Философия. Эстетика. Смех. СПб.; Тарту: 1999. 384 с.

Соколов Б. М. Русская смеховая культура в отражениях народного лубка // Традиционные формы досуга: История и современность. Вып. 7. М., 1996. С. 159-167

Сычев А. А. Природа смеха или Философия комического. Изд-во МГУ, 2003. - 176 с.

Тремасова Г.Г. Языковые средства выражения сатирического смысла (английская и американская художественная литература и публицистика ХХ в.): Автореф. дис. - М., 1979. - 126 с.

Фуко М. Воля к истине / М.Фуко. - М., 1996.

Чернышевский Н. Г. Возвышенное и комическое. Полн. собр. соч. т.2. М., 1949. - 584 с.Theory. The formulae of laughter by Igor Krichtafovitch (англ.) Outskitspress, 2006.