Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.): повсякденний досвід виживання
«Україна в роки Другої світової війни (1939 - 1945 рр.): повсякденний досвід виживання»
істина людський світовий війна
Студентки ІІ курсу
магістратури
групи
Цалцалко Альони Романівни
Що дає нам вивчення історії? Питання, яке задавала собі, напевно, кожна людина. Відповідь на нього проста і очевидна - вивчаючи минуле, ми будуємо своє майбутнє, керуючись багатим досвідом минулих поколінь. Не дарма цінителі історії, стародавні греки, називали її « наставницею життя». Вивчення історії відкриває нам барвистий світ минулої дійсності. Ми стаємо безпосередніми учасниками подій, які позначилися на формуванні сучасного людського суспільства. Історія не має неважливих сторінок, адже кожне століття, прожите людством, несе в собі повчальний і наставницький характер. Людська цивілізація пройшла складний шлях свого зародження, становлення та розвитку і цей шлях мав безліч поворотів та потрясінь. Нагромаджений тисячолітній досвід несе в собі невичерпне джерело інформації, яка відображає основні процеси та явища, характерні для людської спільноти. Історична наука саме і концентрує свою увагу не лише на простому вивченні та фіксації хронологічного викладу минулого, але намагається проникнути в сутність подій, з метою визначення закономірностей та основних принципів того чи іншого явища. Історик перетворився із оповідача і ретранслятора в аналітика та шукача істини на стику різнопланової історичної джерельної бази. Разом з тим, поступовий вихід історичної науки на якісно новий рівень породив низку нових прийомів обробки історичних даних та нові методики їх збору.
Так, поступово свою нішу почала займати усна історія, яка ґрунтується на безпосередньому спілкуванні з людьми з метою збору необхідної інформації для рефлексії минулого. Останніми роками українські науковці все частіше використовують у власних дослідженнях не лише документальні джерела, а й записані усні свідчення очевидців, учасників певних подій. Це повязано не лише з прагненням розширити джерельну базу робіт, а й з намаганням дещо відійти від усталеного методу вивчення історії, коли на перший план висувається масштабна подія і втрачається з поля зору пересічна людина. Повернути історію до людини, показати її життя крізь призму загальних подій - актуальна проблема сучасної науки. Цілком очевидно, що для подібних досліджень необхідно забезпечити відповідну джерельну базу, адже накопиченої документальної інформації недостатньо, вона не містить потрібних даних. Через це виникає необхідність збору усних свідчень, розробки методів роботи з ними. Проте, людська пам'ять представляється досить складним явищем і часто містить своєрідні фільтри, крізь які проходять спогади. Люди часто не хочуть памятати щось погане або прагнуть пропустити історію через власну біографію, возвеличуючи своє життя до рівня історично значимої події. В цьому сутність сприйняття: кожна людина сприймає дійсність по своєму, розставляє своє пріоритети. Тому усна історія оперує інформацією, яка несе на собі відбиток фільтрації людським сприйняттям та памяттю минулого. Іноді, буває так, що інформант розповідає про те, чого в реальності не було або проходило не так, але він в це щиро вірить і ми не можемо звинувачувати його в брехливості. Тож історик, вдаючись до практики усно історичних досліджень, має від початку мати досить глибинне розуміння сутності тих подій і процесів, які він береться вивчати. Володіючи достатнім рівнем інформації, він зможе побачити зерно істинності в оповіді інформанта. Разом з тим, дослідник має мати досить гнучке власне сприйняття, яке може змінювати акценти в силу отриманої інформації. Всі ці моменти є дуже важливими для успішності отриманого інтервю. В цьому ми переконалися, коли проводили власні опитування, під час яких переживали спогади та емоції наших інформантів. Ми бачили їхнє хвилювання, ми бачили їхні сльози, коли вони розповідали про дитячу біль, яка і досі живе в їхніх серцях. Ми бачили їх посмішку, коли згадували жартівливу історію чи ситуацію. Ми бачили те найзаповітніше, іноді торкалися тих струн душі, які здавалося уже давно закриті у душі і серці. Бачити як очі наповнюються слізьми, коли людина починає розказувати про біль втрати під час війни, про той жах, який наводила на людей німецька влада, насправді дуже тяжко. В цей час не можна підібрати потрібних слів, щоб втішити, тому що слова тут не допоможуть. Понівечене дитинство і юність… Ось що залишила війна для моєї інформанти - пані Лариси. Жінка ще зовсім маленькою дівчинкою усвідомила, що таке жорстокість і смерть, голод і жах. Вона знала, коли потрібно бігти і ховатися, рятувати не тільки себе, але й своїх менших братиків та сестричок. «Головне не боятися, головне не зупинятися» - такі думки постійно лунали в голові беззахисного дитяти. Важко дивитися на ті сльози, адже це не просто сльози втрати, це сльози, які виринають із давно силою забутих ран дитинства, це сльози не вісімдесятилітньої жінки, а беззахисної маленької дівчинки від пережитого страхіття.
На перший погляд, подібні опитування не представляються чимось складним, а вимагають лише підготовки питальника та певної теоретичної бази. Однак, для мене це виявилось досить складним процесом в емоційному плані: були переживання такого елементарного типу: як правильно почати розмову чи як наштовхнути інформанта на більш розгорнуті відповіді. Адже, часом, я не могла швидко правильно і коректно сформулювати питання чи якесь уточнююче питання приходило вже після завершення тематичного блоку. Це все накладало певне емоційне напруження, що може вплинути на якість опитування. Тож потрібно було, з моєї сторони, приділити увагу вже напрацьованим матеріалам нашого Центру усної історії, прослухати кілька інтервю, щоб розширити своє уявлення про саму методику. На лекціях та семінарах нас «озброїли» основами методики усно історичних досліджень і це не пройшло даремно. Але на практиці не має часу думати, згадувати і часом рухаєшся вже за власною інтуїцією. Однак, як на мене, просто потрібно поглиблювати як теоретичну базу, так і розширювати практичну сторону. Такими були мої враження від свого першого справжнього інтервю.
Тепер хочеться зупинитись на змістовій частині мого опитування. Я обрала тему присвячену Другій світовій війні. З дитинства неодноразово чула розповіді свого дідуся - ветерана про « велику війну ». Я дуже любила зручненько примоститися на його колінах і слухати розповіді про фронтових друзів, про німців, про ведення бойових дій. Мені цікаво було уявляти, яким же ж є той німець насправді. Страшно було від тих кривавих історій, які розповідав мій дідусь. За душу торкали воєнні пісні, які неодноразово вчили і співали в школі. Все це породило великий інтерес до періоду Другої світової війни. Сумніву не залишалося ніякого. Я твердо вирішила, що буду опитувати свого дідуся, який з перших уст розповість всі подробиці із невідомих аспектів війни. Та, на жаль, здоровя девяностолітньої людини, яке було підірване війною, не дозволило мені це зробити. Тому довелося шукати іншого інформанта, який би зумів передати та висвітлити всю сутність життя в період війни. Розповідь інформанти, яка зростала в сорокові роки, і вже у 8-10 років не мала права по дитячому заплакати, а мусила захищати свою сімю, здалася мені підходящою для розкриття даної теми. В її розповідях не було стереотипів і начитаних слів. В її розповідях лунали пережиті моменти та ситуації. Вони були омиті слізьми від того, що батька переслідували німці, що старший брат так і не повернувся з фронту, що рідну сестру серед ночі забрали у вязницю. Постійне недоїдання, холод зимових морозів на маленьких дитячих ніжках - ось те, що не передасть ні один науковий підручник.
Інтервю складається з кількох частин. Кожна з них охоплює певну тематику, яка стосується образу життя населення в період радянської влади та німецької окупації, стану господарства, культури та релігії.
Розмова з моєю інформанткою внесла багато корективів моє бачення того, що написано в підручниках і того, як це все було насправді. Так, як я виросла в сімї ветерана і про війну чула з раннього дитинства я завжди дуже скептично відносилась до всього, що написано в книжках. Звичайно, що автор прагне докладно донести інформацію до читача, але субєктивний погляд все ж не приховаєш. Саме усна історія особисто мені дала зрозуміти, що те, що ми вчили в школі, читали в підручниках і дивились у фільмах не показує насправді тієї жахливої дійсності, в якій жили люди. Ми знаємо про голод 1932-1933 років та 1946-1947 років, але чомусь ніхто не піднімає питання про голод, який був в період війни. Село пані Лариси голодувало, особливо суворою зимовою порою. І це ще не останній нюанс, який виринає завдяки такій науці як усна історія з її методом інтервювання.
Я вже зазначала, але повторюсь, що усна історія відкриває нові можливості до вивчення певних історичних явищ, процесів, подій. Відкриваються нові рівні та аспекти, які перебувають в інших площинах розуміння. Історію творять люди і дослідження історії мають пропускатися через призму людської свідомості, суспільства. Тому дана методика виступає досить ефективним способом реконструкції минулого у більш системному та деталізовано-узагальнюючому вигляді.
Тож, я сподіваюся, що усна історія поступово вийде з тіні і стане на шлях свого активного розвитку у нашій вітчизняній історичній науці.