Фіскальна політика

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    72,27 Кб
  • Опубликовано:
    2014-11-11
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Фіскальна політика

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика

Розділ 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку

2.2 Ефективність фіскальної політики

Розділ 3. Особливості фіскальної політики в економіці України

3.1 Ефективність фіскальної політики України

3.2 Методи збалансування державного бюджету України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Пріоритетним завданням державної влади будь-якої країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку задля підвищення добробуту населення та зміцнення потенціалу розвитку її майбутніх поколінь.

Успіх державної політики в фінансовому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових фіскальної політики, дій уряду як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.

Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

Серед основних завдань у вивченні фіскальної політики можна виділити вивчення основних принципів фіскальної політики в державному регулюванні економіки.

Після 2-ї світової війни саме фіскальна політика, спирається на використання державного бюджету, ставши основним засобом регулювання економіки розвинутих країн. Підвищення ролі державного бюджету було пов'язано з прискореним розвитком суспільного сектора економіки. У зв'язку з цим розширилися можливості активного впливу держави на відтворювальний процес в цілому.

Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка посада одне із найважливіших місць в житті суспільства, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в країні і доля всієї країни в цілому. Адже фіскальна політика має неабиякий вплив на державне регулювання, а саме - її елементи які є предметом вивчення фіскальної політики.

Отже, метою моєї роботи є визначення поняття фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства. У роботі я спробую провести усесторонній огляд об’єкту фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також провести аналіз сучасної фіскальної політики України.

фіскальна політика державний бюджет

Розділ 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення


1.1 Сутність і функції фіскальної політики


Фіскальна політика - це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби.

Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва в періоди його спаду або підйому. Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своєму розпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Тому розумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.

На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти і один раз відрізати.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки - фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень - державі, 160 - отримувачеві доходу.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

)        пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

2)      прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають.

)        регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін. Непрямі - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційні установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування.

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість - це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг

Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету менш вагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати - мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки - зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація - фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів:

) національна оборона;

) утримання державного апарату;

) фінансування бюджетного сектора економіки;

) соціальні видатки;

) фінансування розвитку економіки;

) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обґрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємних технологій.

Отже, держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика


Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:

) збільшити державні видатки;

) знизити податки;

) застосувати певну комбінацію першого та другого.

Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.

Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.

Такими автоматичними стабілізаторами є:

)        прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;

2)      грошова допомога по безробітті і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.

Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.

Який вид фіскальної політики використає держава залежить від економічного стану країни в цілому, головним при виборі застосування політики є правильне визначення економічного циклу, та вибір доцільного механізму фіскальної політики.

Розділ 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки


2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку


За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.

Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.

Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки.

У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави [9, с.148].

Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.

Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки.

Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду [13, с.120].

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча трансфертні виплати, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Проте таке регулювання досягається непросто. Почну з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані, на мою думку, навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини і т.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж уряд прийме відповідні заходи. До того ж на користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.

2.2 Ефективність фіскальної політики


Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.

По-перше, це так званий "розрив сприйняття", під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно "розглянути" їх.

По-друге, існує так званий "адміністративний розрив". Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.

По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому ускладнює її застосування для стабілізації економіки.

Як відомо, економічна стабільність - це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.

У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків.

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове.

Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці - аси своєї справи.

Розділ 3. Особливості фіскальної політики в економіці України


3.1 Ефективність фіскальної політики України


Розглянемо формування фіскальної політики в Україні, насамперед із з’ясування того, якою вона була протягом останніх років. Аналіз фіскальної політики в Україні, почну із з’ясування того, наскільки послідовною вона була. Про послідовність фіскальної політики можна судити по структурі податкових надходжень і державних видатків.

Як доходи, так і видатки зведеного бюджету в І кварталі 2012 року зростали доволі високими темпами (16.8% та 17.1% відповідно) на фоні низької інфляції. Зростання доходів уповільнилося. Наявність первинного профіциту зведеного бюджету на рівні 1.7% ВВП свідчить про збереження помірно жорстких фіскальних умов. Водночас доступ на фінансові ринки залишився вкрай обмеженим [12, с. 20].

Пропоную розглянути статистичні дані, приведені в макроекономічному огляді НБУ за останні роки:

)        Доходи (див. рис.3.1):

на фоні уповільнення росту ВВП у I кварталі 2012 року зростання доходів зведеного бюджету залишилося істотним, хоча темпи уповільнилися (16.8% порівняно з 25.8% у І кварталі 2011 року). Доходи, на відміну від 2011 року, зростали як за рахунок податкових надходжень, так і неподаткових. Так податкові надходження збільшилися в I кварталі на 14.4% порівняно з 39.2% у 2011 році та внесок у зростання доходів становив 12.5 в. п., а неподаткові надходження - на 35% та 4.4 в. п. відповідно. У свою чергу збільшення податкових надходжень відбулося здебільшого за рахунок податку на прибуток підприємств та податку на доходи фізичних осіб. Обсяги податку на прибуток підприємств у I кварталі 2012 року зросли на 2.9 млрд. грн., або 24.8% (у 2011 році - на 23.3%) та внесок у зростання - 3.4 в. п. Варто відзначити, що саме у І кварталі сплачувався податок на прибуток, який отриманий у ІV кварталі 2011 року, за ставкою 23%, тоді як у 2011 році податок сплачувався за ставкою 25%. Унаслідок зростання номінальної заробітної плати надходження від податку з доходів фізичних осіб збільшилися в I кварталі на 2.1 млрд. грн., або 16.5% (у 2011 році - на 19.8%). Надходження від акцизного збору в I кварталі зросли на 1.2 млн. грн., або 17.7% (у 2011 році - на 30.9%). На фоні уповільнення економічної активності надходження від ПДВ у I кварталі зросли лише на 2.2 млрд. грн., або 7.6% і їх внесок у зростання - 2.6 в. п. Бюджетне відшкодування ПДВ грошовими коштами в І кварталі становило 11.4 млрд. грн., що на 27.4%, або на 2.4 млрд. грн. більше, ніж у 2011 році, на фоні збільшення експорту зернових. Неподаткові надходження збільшилися на 35.5%, або на 3.7 млрд. грн. порівняно з I кварталом 2011 року. Серед них перерахування від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України в I кварталі становили 2.4 млрд. грн. (у 2011 році - немає), що сприяло збільшенню дохідної частини зведеного бюджету

)        Видатки (див. рис.3.1):

темпи зростання видатків у I кварталі перевищили зростання доходів: 17.2%, або на 14.5 млрд. грн. (на 17.8% у I кварталі 2011 року). Видатки збільшилися за рахунок як поточних та капітальних видатків, так і обслуговування боргу. Водночас частка поточних видатків у загальній структурі видатків продовжила знижуватися і становила 88.6%, тоді як частка капітальних видатків помітно збільшилася порівняно з І кварталом 2011 року: на 1.9 в. п. до 5.7%.

Поточні видатки (за винятком обслуговування боргу) збільшилися у I кварталі на 11.2 млрд. грн., або 14.7% та внесок у зростання видатків - 13.3 в. п. На стан поточних видатків у I кварталі 2012 року вплинули, зокрема, такі фактори: помірне збільшення видатків на оплату праці з нарахуваннями (на 14.9% порівняно з 15.2% у I кварталі 2011 року); стримане підвищення поточних трансфертів населенню (на 8.6% порівняно з 23.2% у I кварталі 2011 року), що, зокрема, пов’язано зі скороченням видатків на покриття дефіциту Пенсійного фонду України для виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету;

зростання субсидій і поточних трансфертів підприємствам (установам, організаціям) (на 19.4% порівняно зі скорочення на 39.5% у I кварталі 2011 року).

Починаючи з кінця 2010 року частка видатків на обслуговування боргу тримається на рівні близько 5.7% загальних видатків (у І кварталі 2012 року - 5.6%). Так обсяги обслуговування державного боргу в I кварталі 2012

року становили 5.6 млрд. грн., хоча темпи їх зростання суттєво уповільнилися (до 17.3% з 141.3% у 2011 році). Капітальні видатки в I кварталі становили 5.7 млрд. грн. (на 75.2% більше, ніж у 2011 році) і внесок у зростання - 2.9 в. п. (у 2011 році - 2.7 в. п.). Державне фінансування інфраструктурних проектів на стадії завершення підготовки об’єктів до Євро-2012 збереглося на достатньо високому рівні

)        Сальдо (див. рис.3.1):

Зведений бюджет виконано з незначним дефіцитом (0.7 млрд. грн.), який було сформовано за рахунок місцевих бюджетів. Профіцит державного бюджету в І кварталі 2012 року становив 0.98 млрд. грн. Беручи до уваги суттєві обсяги видатків на обслуговування державного боргу (5.6 млрд. грн.), зведений бюджет мав первинний профіцит на рівні 1.7% ВВП. Це в свою чергу свідчить про помірну жорсткість бюджетної політики. Основним джерелом фінансування дефіциту залишалися запозичення. Джерел зовнішнього фінансування на фоні складної ситуації в Європі майже не було. Так із зовнішніх джерел надійшло лише 0.7 млрд. грн. на фінансування спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів розвитку. Тому Уряд у I кварталі продовжив запроваджувати нові інструменти на внутрішньому фінансовому ринку: ОВДП, номіновані в іноземній валюті - євро (розміщено 205.2 млн. євро відповідно), і використовувати раніше запроваджені інструменти. Так на первинному ринку розміщено:

ОВДП, номінованих у іноземній валюті (долари США) - 534.4 млн. дол. США;

ОВДП з індексованою вартістю - 0.7 млрд. грн.

Рис 3.1 Зведений бюджет, млрд. грн.

Безпосередньо для фінансування дефіциту через механізм розміщення ОВДП, номінованих у гривні, було залучено 10.6 млрд. грн. "Нафтогаз” було здійснено випуск ОВДП в обсязі 6 млрд. грн. Приватизаційні надходження становили 4.1 млрд. грн.

Державний і гарантований державою борг України за станом на 31 березня 2012 становив 483.3 млрд. грн. [12, с.22]. Станом на 28 лютого 2013 року державний державою борг України склав 531.9 млрд. грн.

 

.2 Методи збалансування державного бюджету України


Удосконалення податкової системи починається з визначення принципів оподаткування та їх раціонального впровадження, на цій основі має будуватися податкове законодавство. Руйнувати та формувати нову законодавчу базу недоцільно, необхідно вносити корективи відповідно до змін у податковому просторі.

Одна з найскладніших соціально-економічних проблем ринкової трансформації економіки України є збалансування державного бюджету. Стратегічною метою стабілізаційної політики в умовах перехідного періоду є досягнення бездефіцитного бюджету або ж підтримання рівня бездефіцитності на мінімальному рівні. Для досягнення цієї мети можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків).

Передусім слід звернутися до стандартних положень економічної теорії, що стосуються фіскальної політики, щодо яких окремі представники російської науки справедливо зазначають: "Багато в чому розпливчасті формулювання не дають цілісного уявлення про економічну політику, ефективність якої визначається використовуваною моделлю. Єдине, що потрібно одразу ж підкреслити, не слабкість економічної теорії в наданні політичних рекомендацій". І хоча я погоджуюся з цією думкою, загальні поради економістів-теоретиків (зокрема, кейнсіанського напрямку) на етапах подолання економічних криз зводяться до наступного:

)        проведення державою динамічної податкової політики, орієнтованої на

своєчасне реагування на зміни в економіці;

)        реалізація заходів податкового регулювання, спрямованих на створення стимулів для максимального використання факторів виробництва та умов економічного зростання;

3)      стимулювання сукупного попиту шляхом створення умов для інвестування та збільшення державних закупівель;

4)      мінімізація податкового тиску на економіку до настання фази піднесення.

Першу з наведених рекомендацій, враховуючи вітчизняні реалії, слід розглядати переважно в політичній, а не економічній площині. Шляхом законодавчого коригування умов справляння податків ми можемо забезпечити реагування на зміну економічної кон'юнктури, коректувати регулюючі заходи держави відповідно до цілей і завдань розвитку.

Що ж до задіяння важелів податкового регулювання і стимулювання, то в сукупності вони є потужним інструментом впливу на динаміку соціально-економічного розвитку суспільства, завдяки чому теоретично можуть застосовуватися будь-які їх комбінації. При цьому слід пам'ятати, що інтереси суспільства й держави в окремих питаннях чи на певних етапах можуть як збігатися, так і дещо різнитися. Те, що формально держава мала б відображати інтереси суспільства, зовсім не означає відсутності відхилень на практиці. Держава у своєму функціонуванні, як правило, представляє лише частину суспільства та проводить політику в інтересах цієї частини. Цим і пояснюється постійна нерозв’язаність проблеми меж податкових вилучень, забезпечення реалізації принципів справедливості й нейтральності, нерівномірності розподілу податковою тягаря. Зазначене, з різних точок зору, заслуговує на певну критику, однак не може бути подолане у кінцевому варіанті - й це слід визнати. Вітчизняний досвід використання податків як регуляторного засобу не лише не позбавлений цієї одіозної риси, а й примножує її негативні прояви. Вони до певної міри проглядалися практично в усіх рішеннях, що реалізовувалися через зміну ставок оподаткування різними податками, запроваджені різного роду пільгових механізмів окремих податків, преференційних територіальних зон, пільгових підсистем оподаткування.

Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існує потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язаними [16, с.186].

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання податкових пільг. Так, зниження ставок податку на прибуток підприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, як і запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, приріст обсягів випуску продукції. Однак технологічного оновлення процесу виробництва не відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищі опинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значні податкові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію на світових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технології, яка унеможливлює зниження витратності [16, с.423]. Тобто підприємства не вкладали заощаджені на пільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, а спрямовували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби. Цільового призначення податкових пільг та цільового використання коштів, отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, через недосконалість національного податкового законодавства та слабкість системи податковою адміністрування.

Отже, постає питання: яким чином забезпечити податкове регулювання та стимулювання економічної активності у країні? Основні методи й інструментарій їх реалізації вироблені практикою (в тому числі світовою) та не потребують суттєвих змін, утім, можна вести дискусію щодо об'єктів і сфер їх застосування.

Запропоновані заходи податкового стимулювання потенційно здатні вплинути на виробництво товарів народного споживання. Поза увагою залишаються інші галузі, серед яких уже згадувана металургія, ряд видів машинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податкових важелів (про що йшлося вище), доцільно застосувати інший напрям фіскальної політики - державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витрат на утримання держави та реалізацію ЇЇ функцій, так і у формі додаткових державних закупівель товарів і послуг.

В умовах сучасної фінансової економіки потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам). Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості частини населення в підвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремих індивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримка населення, хоч і вельми популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальної достатності. Визначення рівня соціальних видатків - надзвичайно важливе завдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високі стандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальні потреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціального характеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життя населення. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо - й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиції щодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнівів те, що, по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий у бідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегії прискореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політики на реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключає збереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умов оптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямування на розвиток людини. Соціальні видатки не слід розглядати в числі стимулів розвитку економіки чи антикризових засобів, а навпаки, їх нарощування можливе лише за умови поступального економічного розвитку.

Найефективнішими, з регулятивної точки зору, є ті закупівлі товарів і послуг, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об'єктів загальносуспільного значення, тощо. У цьому руслі своєчасною є ініціатива уряду з будівництва доріг, а також уже реалізований план підготовки до Євро-2012. Утім, перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктури житлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи на транзитне положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін. Спорудження об'єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою на перспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так і в майбутньому. У зв'язку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких закупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор.

Важливо також звернути увагу на взаємозв'язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть дати очікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженість фіскальної і грошово-кредитної політик - проблема сучасної України. Складається враження, ніби просто немає розуміння важливості й безальтернативиості цих двох важелів у руках держави. Адже все інше, що можна застосувати, - приватизація, антимонопольне законодавство, структурна політика, промислова політика, політика в галузі зайнятості, - це лише сукупність заходів, які забезпечують підлаштування системи.

Таким чином, із метою подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу, їх обґрунтування має враховувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету.

Висновки


Фіскальна політика є видом економічної політики. Вона містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах.

З викладеної інформації я можу зробити висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін.

Основним завданням для України повинно стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем.

В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізації інструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли рівновага між доходами і витратами держбюджету нестабільна, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і, перш за все, за рахунок витратної його частини. Виділення фінансових ресурсів під національні загальнодержавні програми повинне визначатися принципом раціональності.

Реформування діючої податкової системи повинне здійснюватися у напрямі створення сприятливих умов для товаровиробників, стимулювання вкладення зароблених засобів в інвестиційні програми, забезпечення пільгового податкового режиму для іноземних капіталів, що привертаються з метою рішення пріоритетних задач розвитку української економіки. При цьому важливим може опинитися світовий досвід у області фіскальної політики, який необхідно ретельно вивчити і застосувати з урахуванням сучасних реалій України.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє її застосування для стабілізації економіки. Деякі економісти навіть стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін.

Але навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки, якщо на чолі уряду знаходяться справжні професіонали, аси своєї справи.

З одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та стримання інфляції, а з іншого - вона може викликати бюджетний дефіцит і породжувати державну заборгованість та інфляцію. Тому вважаю, що розглянута сфера економіки держави повинна бути строго регульована і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньосоціального рівня життя населення.

Маю сподівання, що уряд України буде провадити розумну політику реформування податкової системи на благо всієї держави.

Список використаних джерел


1.      Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник/ Под общ. ред. д. э. н., проф. Сидоровича А. М.; МГУ им. Ломоносова - 5-е изд., перерараб. и доп. - М: "Дело и сервис", 2005. - С.65-66

2.      Баликоев В.З. Общая экономическая теория. - Новосибирск: ООО "Издательство ЮКЭА", 2004. - С.89-93.

.        Бровкова Е.Г. Фінансово-кредитная система государства: Учеб. Пособие для вузов. - К.: Сирин, 2007. - С.24-681

.        Бутук А.И. Экономическая теорія: Учеб. Пособие. - К.: Вікар, 2007.

.        Бюджет повної зайнятості та фіскальна політика/ Савченко А. Г.,

.        Вводный курс по экономической теории.: Учебник для лицеев // Под общ. ред. акад. Г.П. Журавлиной - М.: ИНФРА - М, 2005. - С.114-116.

.        Вініченко І.І., Гончаренко О.В., Дацій Н.В., Корецько С. О. Макроекономіка: Навч. Посібник. - К: Центр навч. літератури, 2006. - С.68-74.

.        Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю "Економікс - принципи, проблеми і політика”, К., ХаГар, 1998. - С.21-35

.        Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. - К.: Атака, 2006. - С.114-132

.        Макроекономічний огляд: Україна / Національний Банк України, 2012. - С. 19-21.

.        Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник // Под общ. ред. акад.В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлёвой. М.: ПРОМО-Медиа, 2003.

.        Рузавин Г.И. Основы рыночной экономики: Учебное пособие для вузов М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. - С.54-69

.        Поліпшення конкуренції позиції України засобами фіскальної політики/ Бадрак О. // Економіка України. - 2010. - №2. - С.13-19

.        Современная экономика. Общедоступный учебный курс // Под ред. проф. Мамедова О.Ю. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.

.        Студентам про податкову систему/ Соколовська А.М. // Фінанси України. - 2008. - №9. - С.34-37.

.        Податкова політика України на сучасному етапі/ Лютий І.О. // Фінанси України. - 2008. - №9. - С.21-23.

.        Фіскальні засоби стимулювання економічного зростання/ В.М. Опарін, М.М. Фельдгольц // Фінанси України. - 2006. - №10. - С.61-70.

.        Фіскальна політика держави в умовах фінансової кризи/ Мельник В.М. // Фінанси України. - 2008. - №11. - С.11-17.

.        Ховард К. Экономическая теория: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. - С.118-120.

Похожие работы на - Фіскальна політика

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!