Музичне виховання школярів у процесі творчої діяльності на базі фольклору в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні та Росії на початку ХХІ сторіччя

Музичне виховання школярів у процесі творчої діяльності на базі фольклору в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні та Росії на початку ХХІ сторіччя

Міністерство науки та освіти України

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут

Кафедра педагогіки

Курсова робота

з порівняльної педагогіки

Музичне виховання школярів у процесі творчої діяльності на базі фольклору в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні та Росії на початку ХХІ сторіччя

студентки 411 м групи

Мотієнко Ірини Олександрівни

Науковий керівник

Семенова Мирослава Олександрівна

Харків 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування виховного значення творчої діяльності на базі фольклору учнів на уроках музики та в позаурочний час у загальноосвітніх школах України та Росії на початку ХХІ сторіччя

.1 Порівняльний аналіз сутності музичного виховання у загальноосвітніх школах України та Росії

.2 Творча діяльність на базі фольклору у музичному виховання школярів України та Росії

Розділ 2. Практичне дослідженя впливу творчої діяльності на всебічний(музичний) розвиток(виховання) школярів на уроках музики та в позаурочний час у загальноосвітніх школах України та Росії на початку ХХІ сторіччя школярів у практичній діяльності школярів у практичній діяльності.

.1 Практичне дослідження фольклорного матеріалу у програмах та підручниках музики загальноосвітніх шкіл України та Росії

.2 Творчий досвід роботи ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжу російської культури імені А.С.Знаменського” з пошуку нового контексту для виконання творів фольклору

.3 Фольклорна спадщина Полтавщини

.4 Аналіз результатів анкетування проведеного в у Таверівській ЗОШ І-ІІ ступенів Чутівської районної ради Полтавської області

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Фольклор - це саме життя.

М.Лисенко

Вітчизні хочу я своїй

Зрости достойним сином

В.Коломієць

У наш час виникла колосальна диспропорція між напрацьованим людством багатством культури, що виявляється в матеріальних і духовних творіннях, способах діяльності, і його незатребуваністю. Все більшою мірою зростає тиск поверхневої масової культури, активно нав'язуваній засобами комунікації. Виникла в умовах постіндустріального суспільства масова культура розширює сферу свого впливу, сприяє глобалізації і “вестернізації” свідомості. Музична культура повною мірою відображає ці процеси. Творчість ансамблю “Бітлз” і їх послідовників внесла не менший внесок до глобалізації, ніж економіка і політика.

Система освіти сьогодення зазнає значних змін. Оновлення підходів до формування особистості майбутнього громадянина вимагає розробки нових методик для вдосконалення процесу передачі знань, умінь і навичок. Комп’ютеризація та модернізація є невід’ємною складовою сучасної педагогічної науки. Це обумовлено розвитком суспільства і є закономірним явищем. Та у гонитві за новітніми технологіями іноді не встигаємо усвідомити того факту, що все нове повинно мати фундамент, від міцності якого залежатиме довго тривалість та ефективність нововведення. Мова йде про національне мистецтво та використання фольклорної спадщини українського народу у вихованні та формуванні творчої особистості дитини.

У будь-які часи в суспільстві розвивалися і взаємодіяли різні пласти народно-побутової, релігійної і поштової культури. Для рівноваги і духовного здоров'я суспільства важливий баланс високого і низового, серйозного і розважального, світлого і похмурого, божественного початку прагнення до досконалості і диявольської спокуси. На жаль, багато феноменів сучасної культури можна віднести до антикультури, тому що їх ідеали противорічать вічним гуманістичним і етично-естетичним цінностям, що кристалізуються у високому мистецтві і перевіреною століттями етнокультурі. Виникає небезпека, що сформується суспільство, в якому будуть стерті координати добра і зла, особисті інтереси панувати над суспільними, споживча і агресивна життєва позиція людей стане переважати над творчою, творчою, а культурна ідентичність руйнуватиметься або деформується.

Звернення до національної культури з метою формування особистості має глибокі історичні корені. Теоретичним обґрунтуванням і розвитком народного виховання займалися Я.Коменський, Й.Песталоцці, К.Ушинський, С.Русова, Г.Ващенко. Важливість залучення дітей до народного мистецтва засобами фольклору простежується в ідеях українських композиторів М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, Ф.Колесси, П.Козицького, Л.Ревуцького, В.Верховинця.

Культурно-історичну основу проблеми прилучення дітей до національної культури складає теорія науково-психологічної спадщини, відомими представниками якої є Л.Виготський, С.Рубінштейн, А.Леонтьєв, А.Ананьєв, Д.Ельконін. Важливу виховну роль національному мистецтву відводять Г.С.Виноградов, О.В.Коваль, С.В.Мишанич, О.Я.Ростовський, П.І.Щербань, Г.М.Самойлик.

Актуальним завданням стає введення етнокомпонента в методику музичного виховання. Доцільно було б при цьому знайомити школярів із структурною моделлю етнокультури, щоб зрозуміти її складність, специфіку, синкретизм взаємодії елементів, що становлять, а також кореневу основу розвитку культури в цілому. Області етнокультури відкриті до взаємодії і розімкнені в часі. Вони розвиваються в історико-тимчасовій вертикалі, з них виростають різні форми такою, що прогресує в своєї соціодинаміці культури людства. Етнокультурні цінності входять в життя різних шарів населення, в професійне мистецтво. У просторово-географічній горизонталі етнокультура рідного народу стикається з іншими етнокультурами, особливо активно з сусідніми народами. З етнокультурі рідного народу розвивається багатоаспектна вітчизняна культура, вона ж пов'язана з світовою культурою, що охоплює кільце всієї схеми.

Так виникає координатна схема розвитку культури, в якій етнокультурний компонент живе в її серцевині і проростає в різних шарах аж до сучасності. Введення в центр особи дитини дозволяє представити структурну модель этнокультурної освіти.

Простір кільця схематично є культурним полем, яке освоює чоловік в процесі свого життя, зокрема, в процесі освіти і самоосвіти. Культурне поле дитини складає простір культури, освоєний і привласнений їм. Культурне поле сучасної дитини надзвичайно засмічене явищами масової культури, комунікації, що активно нав'язується засобами. Саме тому підвищується роль школи, що коректує. Формування культурного поля дитини багато в чому залежить від ефективності вживаних на уроках методик. Необхідний пошук методик, в яких би координатні осі розвитку культури перетнулися. А це можливо в процесі власної діяльності дитини.

Дотепність, щирість, відвертість та душевність дитячого фольклору, і, зокрема, небилиць, забавлянок і колискових, не може не залишити слід у душі дитини. Доцільність їх використання у вихованні наймолодших підтверджена віковою практикою. Ці перлини народної мудрості, створені українським народом, є підґрунтям, на якому зросла народна педагогіка, дидактика, на яку спирається сучасна педагогічна наука.

Виходячи з актуальності проблеми, обєктом нашого дослідження є музичне виховання школярів у процесі творчої діяльності на базі фольклору в загальноосвітніх навчальних закладах в Україні та Росії на початку ХХІ сторіччя.

Суб’єктом дослідження визначено фольклор, як база музичного виховання у процесі творчої діяльності.

Предметом дослідження являєються навчальні програми й посібники з музики для загальноосвітніх шкіл України та Росії.

Мета дослідження: дослідити формування культури школярів у контексті національних традицій

Завдання дослідження:

.        розкрити особливості музичного виховання школярів у процесі творчої діяльності на базі фольклору;

.        дати визначення таким поняттям:творчість, фольклор;

.        визначити виховний вплив фольклору на підростаюче покління.

Методи дослідження:

.        аналіз літератури за темою дослідження;

.        аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду;

.        проведення анкетування;

1. Теоретичне обґрунтування виховного значення творчої діяльності на базі фольклору учнів на уроках музики та в позаурочний час у загальноосвітніх школах України та Росії на початку ХХІ сторіччя

.1 Порівняльний аналіз сутності музичного виховання у загальноосвітніх школах України та Росії.

Відродження України, відбудова української освіти дали свої позитивні результати. Нині неважко знайти збірники дитячих українських народних пісень, авторських творів для учнів середньо-освітніх шкіл. У журналах ”Дошкільне виховання”, ”Початкове навчання” друкуються хороші зразки пісенного матеріалу. Неоціненним скарбом української музично-педагогічної думки є збірник пісень з рухами В.М.Верховинця ”Весняночка”, в якому представлено унікальний матеріал для роботи з дошкільниками та учнями початкової школи. Тому можна сказати, що методичне забезпечення дозволяє при бажанні створити повноцінне середовище для всебічного розвитку особистості.

Ми хочемо привернути увагу до проблеми використання фольклорної спадщини саме того регіону, в якому проживають малюки. Саме він має становити фундамент духовного, морального, розумового, патріотичного, національного, естетичного, фізичного та ін. напрямів виховання[ ].

Багата змістовність етнокультури, синкретичной за своєю природою, пояснює перетин дослідницьких інтересів, методів різних наук (етнології, культурології, фольклоризм, мистецтвознавства, етнопедагогіки, етнопсихології, соціології і ін.). Складність структури пояснюється недостатньою розробленістю багатьох понять, суперечністю трактувань, не дивлячись на те, що в кінці ХХ століття науки, що вивчають етнічні проблеми, переживають бум, активно розвивається їх теорія і практика, виникають нові напрями. Метапоняття “етнокультура” (як і культура) продукує метанаучний і системний підходи в її дослідженні. Різноманітні внутрішні зв'язки обуславлюють властивий сучасності міждисциплінарний підхід до вивчення етнокультури і інтеграційний підхід до її презентації, що увійшов до концертної, частково музейну і, головне, інноваційну педагогічну практику. Дві тенденції, що сформувалися в суспільній свідомості в кінці ХХ ст. :интерес до справжнього етнографічного матеріалу і розуміння фольклору як підсистеми етнокультури - привели до якісного стрибка у використанні народно-пісенного матеріалу в учбовому процесі.

Музично-поетичне мистецтво наших давніх предків відбивало їх працю, світогляд в громадський побут. Характерною його рисою була підпорядкованість боротьбі людини за панування над природою.

Люди намагалися засобами слова, музики, співу вплинути на сили природи, які уявлялися їм у вигляді людиноподібних живих істот. Поступово такі уявлення привели до виникнення анімістичного світогляду та культу обожнювання природи - первісної релігії наших предків-язичників. Численні замовляння, заклинальні пісні, ”заклички” перетворюються в певний обряд, супроводжуваний різними символічними діями і пов'язаний з релігійним культом, що був, як зазначав Ф.Енгельс, фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, відображенням, у якому земні сили набирають форми неземних. В основі первісної релігії древніх слов’ян-землеробів було обожнювання Землі й Сонця, численних зразках народної творчості давніх часів, донесених усною традицією до нашої епохи.

Відчувши здатність мистецтва діяти на почуття, наші предки намагалися ”силою слова… вплинути на стихійні явища природи…”. Найдавнішим видом музично-поетичного мистецтва була пісня, що виникла в трудовому процесі та у зв’язку з розвитком мислення та мови. Від найраніших етапів існування людського суспільства пісня супроводжувала все життя людину, її трудову діяльність, громадське й особисте життя, відбивала світогляд. Таким чином у наших предків ще в часи древньої східнослов’янської спільності сформувалися цикли землеробських календарних, або сезонних, пісень, зв’язаних з основною формою праці і виробництва.

До таких циклів входили трудові, пізніше - ігрові, хороводні й обрядові, величальні та інші пісні, які виконувалися відповідно до тієї чи іншої пори року. Вигуки і приспівки, які включалися безпосередньо в трудовий процес, інтонувалися наспівно в ритмі праці, що мало полегшити колективні зусилля. Безперечно, вони мали насамперед, прикладне, практично-господарське значення і ще не були мистецькими творами, проте, виникаючи й розвиваючись вони своєрідно відображали розвиток людства.

Становлення української народнопісенної творчості та професіональної музики почалося на основі самобутньої музичної культури Київської Русі.

В побуті українського народу тривалий час зберігаються традиції давньоруських народних свят річного землеробського кола з їх великими циклами трудових, ігрових, обрядових та величальних пісень. Своєї важливої ролі не втрачають на Україні родинно-побутові пісні, які зародилися ще в первісно-родовому суспільстві наших предків. Але поряд із старовинними у тих самих жанрах з’являються багато нових пісень, які своїм змістом ц формою пов’язані вже з новими етапами в житті українського народу.

Не тільки в піснях календарних циклів, а й у родинно-побутових - колискових, весільних піснях, у похоронних плачах і голосіннях - відбувається поступовий процес виникнення й розвитку національно-характерних рис, типових для української народної музики.

Але український народ не тільки розробляє ті пісенні жанри, що дісталися йому у спідлену від давньоруських предків, а й виступає як творець пісень нового типу, які безпосередньо відбивають його життя й побут в нову історичну добу. Так виникають, зокрема, епічні жанри української народнопісенної творчості - думи та історичні пісні, створюються глибоко змістовні ліричні протяжні, жартівливі, гумористичні, сатиричні, танцювальні пісні, канти, пісні-романси.

Якщо вивчення особливостей народнопісенної творчості давніх періодів її розвитку може спиратися на більш точні дані. Ми дістаємо їх насамперед з багатої устої традиції народу, яка донесла до наших днів численні зразки найстаровиннішого українського фольклору, зберігши його тексти, наспіви й навіть форми виконання. Наукове дослідження цих живих пам’яток музичної культури найдавніших і ближчих часів поряд з матеріалами з історії, літератури, живопису дає можливість скласти більш-менш достовірну картину життя і давнього музичного побуту українського народу, формування його музичної культури.

Серед землеробських свят річного кола (календарних) особливе місце в житті українського народу займало урочисте відзначення наближення нового землеробського року, приходу весни, передодня збирання врожаю і часу жнив.

Відповідно до цього існували основні цикли календарних пісень - зимовий, весняний, літній, що відбивали працю й побут трударів у різні пори року.

Зимовий цикл календарних пісень складався з колядок і щедрівок. Істотної різниці щодо змісту у цих двох близьких видах пісень не було. Вони являли собою новорічні поздоровлення, побажання успіху в новому землеробському році, здоров’я і благополуччя сім’ї, величання господаря, прославлення праці хлібороба та її здобутків. Народна традиція зберегла численні звичаї, що мали в далекому минулому символічне значення. В побуті українського народу вони залишилися у вигляді новорічних ігор молоді, звичаю виморожування долі в новому році, багатого врожаю, у новорічних колядуваннях. Довго побутував звичай ходіння по дворах із співанням колядок - поздоровчих або величальних, а також звичай новорічного ”посівання” у дворах і оселях добірним зерном, що мало забезпечити врожай та супроводжувалися такими наприклад словами:

Сію, сію, посіваю,

З новим роком поздоровляю.

Сійся-родися, жито-пшениця,

В іграх молоді на Україна зберігався і такий старовинний звичай, як водіння кози.

Старовинні новорічні щедрівки і колядки відобразили ставлення наших предків до сил природи, намагання людей силою слова і музики, символічної дії вплинути на них.

Не менш значний цикл весняних пісень, хороводів та ігор. На Україна він складався з веснянок, гаївок, танків, театралізованих весняних хороводних ігор. Початок його припадав на ранню весну, коли поступово оживала природа, зігріта весняним сонцем. Він продовжувався і в період весняних польових робіт, супроводжувався радісними масовими іграми, хороводами, танцями. До найновіших щодо виникнення належать закликання птахів, весни, сонця.

Багато пісень у старовину супроводжували обряд зустрічі весни, підготовки поля, землеробських знарядь, тощо. Хоч веснянки втратили давно свій безпосередній зв'язок з символічними в минулому обрядовими діями, проте в народній традиції зберігся їх урочистий серйозний характер. Спів у них поєднується із жвавим рухом, пританцьовуванням, мімікою, різноманітними жестами які допомагають розкрити зміст.

Порівняння українських веснянок з російським та білоруськими календарними й іншими піснями виявляє спорідненість, я іноді й тотожність їх змісту та музично-виражальних засобів.

З тих пісень, які зародилися в глибоку давнину і побутують в народі до наших днів, значне місце належить колисковим пісням. Це суто ліричний жанр, який насамперед втілює почуття матері, розкриває внутрішній світ жінки. Так, в них часто відображено ставлення жінки-матері до навколишнього світу, висловлюється турбота про майбутню долю дитини.

Важливе місце в народному побуті зайняли жартівливі гумористичні, сатиричні пісні. За своїм походженням вони також пов’язані із календарними ігровими хороводними й танцювальними піснями наших предків про те як окремий жанр сформувалися пізніше. Загалом вони відбивають більш світлі сторони життя трудящих, їх здорове, оптимістичне світосприйняття. Багато жартівливих пісень супроводжується пританцьовуванням, виразною мімікою, жестом, танцем.

Процес державотворення в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками свого місця в сучасному світі. Разом з тим, глибокі цивілізаційної трансформації зумовили зміни ціннісних орієнтацій в усіх сферах життєдіяльності людства. Інтеграційні процеси нівелюють своєрідність національних культур, усе більш подібними стають способи життя різних народів світу. Внаслідок цього виразно постає проблема ствердження унікальності української культури шляхом орієнтації молоді на національні традиції й цінності та запровадження у зиіст гуманітарної освіти національної ідеї, національних ідеалів.

Недарма в інноваційних зарубіжних школах поширюються так звані над програми розвитку творчості, інтелекту. Набуває поширення в світі започаткована в Америці інтелектуальна гра ”Одіссея розуму”, яка базується на ґрунті конкретних знань, а потребує творчості, розвиненого інтелекту.

Отже, стара, як світ, дидактична проблема вибору, оптимізації форм і методів роботи переросла в тривалий творчий пошук нової, інноваційної системи навчання. Щодня починається новий урок - і новий пошук як співробітництво учня і вчителя, як співтворчість.

1.2 Творча діяльність на базі фольклору у музичному виховання школярів України та Росії

музика позаурочний фольклор школяр

Творчість у сфері музичної педагогіки, як правило, розуміють як різні форми творення музики (імпоровізація, композиція). Проте творчий потенціал притаманний усьому спектру діяльності школярів на уроках музики - пізнавальної, виконавської, елементарної композиторської. Креативність школяра може виявлятися і на рівні пізнання музики (творче образне мислення) і на рівні виконання (інтерпретаційне ставлення під час співу, гри на інструментах, пластичного інтонування) і на рівні експериментування з музичним матеріалом і створення власних художніх образів. Лише такий підхід дає вчителеві “методичний ключ” до органічного вплетення музичної імпровізації та елементарної композиції в шкільні уроки музики [Усачова ]

Сьогодні багато вчителів активно застосовують український фольклор, який “вбирає”, “інтеігрує” різні види художньої творчості і має в цьому плані унікальні можливості.

Що таке творчість ? Фромм запропонував таке визначення цього поняття: "Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення свого досвіду." Основними показниками творчих здібностей є швидкість і гнучкість думки, оригінальність, допитливість, точність і сміливість.

Швидкість думки - кількість ідей, яка виникає за одиницю часу. Гнучкість думки - здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу; бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використати і в іншому. Гнучкість - це добре розвинутий навик переносу (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу явищ, що вивчаються, до іншого, долати фіксованість методів вирішення, своєчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуального ризику і до парадоксів.

Оригінальність - здатність до генерації ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, до парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов'язана з цілісним баченням усіх зв'язків і залежностей, непомітних під час послідовного логічного аналізу.

Допитливість - здатність дивуватися; відкритість та інтерес до усього нового.

Сміливість - здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією.

Ці показники є вродженими, чи залежать від впливу середовища? Один із творців системи вимірювання творчих здібностей Торренс відзначав з цього приводу, що успадкований потенціал не є найважливішим показником майбутньої творчої продуктивності. В якій мірі творчі імпульси дитини набудуть характеру творчості залежить від впливу батьків та інших дорослих. Сім'я здатна розвинути або знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.

Для дитини основною діяльністю, в якій виявляється її творчість, є гра. Але гра не лише створює умови для такого вияву. Як свідчать дослідження психологів, вона в значній мірі сприяє розвиткові творчих здібностей малюка (стимулює його). У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку гнучкості й оригінального мислення, здатності конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і пропозиції інших дітей.

Ще одна винятково важлива властивість ігрової діяльності - це внутрішній характер її мотивації. Діти граються тому, що їм подобається сам ігровий процес. І дорослим залишається лише використати цю природну потребу для поступового залучення дітей до більш складних творчих форм ігрової активності. При цьому дуже важливо мати на увазі, що під час розвитку їх творчих здібностей важливіше значення має сам процес, експериментування, а не прагнення досягнути якогось конкретного результату гри.

Творчість продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою складовою культурного процесу суспільства й виховання людини. Одним із ключових питань психології творчості є питання про психологічний механізм творчості. Таким механізмом у різні історичні часи визнавали: еманацію (давньоіндійська філософія), мімезис (Платон), інтуїцію (Б.Спіноза, А.Бергсон та ін.), асоціація (Дж.Ст.Міль та ін.), потребу творчої самореалізації (А.Маслоу).

Суперечності між потребою учня в самореалізації і умовами його навчання, що задаються школою, спонукало росіян учених і педагогів звернеться до дослідження проблеми по розробці системи евристичного навчання, інтегруючої особово-творчі освітні цілі у сфері музичної освіти. Здатність відкривати закладено в природі людини. Універсальність і ефективність евристичних процедур сприяли їх застосуванню в освіті. Евристичні уроки відрізняються від традиційних тим, що включають створення учнями власних продуктів креативного типу.

Уроки креативного типу: урок фантазія, пошуковий урок, урок технічної (наукового, прикладного, художнього, соціального, образного і т.п.) творчості, урок “зміни” історії, урок захисту творчих робіт і т.д.

У творчих пропозиціях дітей дуже органічно “впліталася” семантика російської народної казки, рівна як і традиційна атрибутика казкових персонажів з явищами звичайному повсякденному життю. Велика увага в процесі колективного твору мелодії на текст приділялася умінню дітей знаходити точні інтонації.

Ця система розроблена МОО “Середня загальноосвітня школа №55” Кіровського АТ міста Омська.

У українських програмах вивчення музики за Л.М.Масолом та О.О.Очаковською з-поміж ефективних методів педагогіки співробітництва пропонується для організації аналізу інтерпретації творів евристична бесіда - зразок інтерактивних методів, спрямованих на поступовий перехід учнів від навчання під керівництвом вчителя до самонавчання. Додаткові психологічні барєри на шляху до творчості в сфері мистецтва, як це не дивно, створюють вчителі, обмежуючи спілкування “з приводу мистецтва” нав’язуванням стереотипів мислення, провокуючи занижену самооцінку і невпевненість у власних здібностях і можливостях під час навчання, яке не залишає простору для художньо-творчої самореалізації. {Mасол}

З метою залучення учнів до творчої діяльності на базі фольклору в системі музичного виховання дітей молодшого шкільного віку найчастіше використовується імпровізація - вокальна та інструментальна, ритмічна, рухо-пластична, театральна. Багато сучасних авторів (В.Бабій, Н.Вишнякова, Л.Дмітрієва, Т.Дябло, В.Тушева, В.Шульгіна) пропонують різні системи творчих завдань - створення мелодій, вступів та закінчень до музичних творів, ритмічного аккомпонименту. Досліджується та впроваджується система творчих завдань на основі між предметних зв’язків (Н.Аніщенко, О.Лобова, В.Рагозіна, В.Тєрєнтьєва).

Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, а головне супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого,почуття впевненості у своїх силах та творчих здібностях.

Існує думка, що творчі здібності є вродженими й не підлягають вихованню. Більшість із нас часто відчуває розчарування від наявності в своєму мисленні перешкод, які блокують творчість у вирішенні завдань - особливо коли необхідно засвоїти дещо нове. зникає впевненість у собі. навіть якщо виникла творча думка, все одно не дає спокою страх бути незрозумілим, а в результаті чого ідеї не впроваджуються в життя, а з часом і зникають.

У дорослому житті люди стримують свою творчу уяву, в них зникає бажання експериментувати та досліджувати. Через це вони не можуть реалізувати свій творчий потенціал та подолати перешкоди на шляху до творчості. Це зовсім не означає, що дорослим не вистачає здібностей,просто вони мало використовують свій творчий потенціал,Чим доросліша людина,тим більше знижується рівень її творчих здібностей.

Творчість - продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу є важливою складовою виховання людини.

2. Практичне дослідженя впливу творчої діяльності на всебічний(музичний) розвиток(виховання) школярів на уроках музики та в позаурочний час у загальноосвітніх школах України та Росії на початку ХХІ сторіччя школярів у практичній діяльності

.1 Практичне дослідження фольклорного матеріалу у програмах та підручниках музики загальноосвітніх шкіл України та Росії

На тлі кризи культури і дегуманізації проблема збереження і усвідомлення вітчизняних традицій, стійкого способу життя, вікових, перевірених часом витоків має загальнокультурне значення. Розвиток етнокультурного свідомості і освоєння традиційних форм народної творчості є свого роду духовною екологією етносу, необхідною в сучасну епоху нашестя західної масової культури. Увага до проблем етнічної самоідентифікації відображає тенденцію, протилежну глобалізації планетарної культури. Ці дві сторони медалі повинні знаходитися в рівновазі для гармонійного розвитку суспільства. Руйнівним процесам повинна протистояти дія цінностей високої культури, зокрема традиційною кореневий етнокультури.

Загалом музичній освіті етнокультурний компонент завжди входив в зміст уроків музики у вигляді фрагментарного звернення до народних пісень. А в програмі, створеній під керівництвом Д.Б. Кабалевського, вміст уроків музики в 3-му класі по трирічній початковій школі (або в 4-му класі по чотирилітній початковій школі) був цілісно збудований на етнокультурному принципі. Діти осягали музику народів різних країн, розширюючи межі вивчення від рідної культури до обхвату всіх континентів земної кулі. Даний підхід відповідав актуальній для соціалізму ідеї розвитку дружби народів, взаємозв'язки національного і інтернаціонального, і він достатньо ефективно виховував відчуття етнотолерантности.

Проте програма відобразила і характерні негативні тенденції епохи: ігнорувалася старовинна обрядова і релігійна культура російського народу, кількість фольклорних зразків була невелика (поодинці на жанр, що вивчається), був відсутній епічний фольклор, не було ще етнографічного і комплексного підходу до презентації матеріалу. Але революційний прорив програми Д.Б. Кабалевського і відвертість до варіативності при її реалізації на практиці дозволили згодом активно розвивати закладені в програмі прогресивні ідеї колегами, учнями майстра і творчими педагогами-практиками (хоча, треба сказати, ще багато педагогів за програмою Кабалевського до цього дня працюють без закладеного в ній творчого підходу).

У роки перебудови коректування йшло по лініях зміни і розширення тематики уроків, поглиблення змісту. Це торкнулося і народнопісенного матеріалу, що пов'язане із зміною уявлень про фольклор в суспільстві. В кінці ХХ століття в науковій і буденній свідомості все більшою мірою фольклор став розумітися як комплексне явище і як частина традиційної культури. На противагу визначенню фольклору, що переважало в Х Х столітті, як усно-поетичної народної творчості (народної літератури), у наш час домінуючим стає позначення терміном фольклор “комплексу словесних, словесно-музичних, музично-хореографічних, ігрових і драматичних видів народної творчості” (“Східно-слов'янський фольклор. Словник наукової термінології”, Мінськ, 1993, с. 378). Деякі дослідники включають в поняття фольклор декоративно-прикладне мистецтво і народна архітектура (відносять їх до образотворчого фольклору). Строгіше було б визначати їх як народне мистецтво, оскільки вони утілюються в матеріальних наочних формах, а їх структуротворними елементами є різного вигляду матеріали, що підлягають обробці. Нерукотворні ж і рукотворні види складають сферу художньої народної культури.

Аналіз етнічної культури дозволив створити її структурну модель. Вона представляється цілісним кільцем, усередині якого зчеплені між собою її складові частини, як пересічні множини, подібні до ланок кольчуги. У нижній частині кільця - глибинні складові: господарський-культурний тип економіки (традиційна економіка), традиційний побут, традиційне наукове знання (народна медицина, астрономія, екологія, філософія і ін.), релігія, звичаї і обряди, народна педагогіка, етнічна психологія і етноетикет. У верхній частині кільця - рухоміші, такі, що поступово змінюються, розростаються в різноманітних формах складові етнокультури - мова і народна художня культура у всіх її видах. У традиційній культурі з кожною з областей особа зв'язана через колектив, оскільки тут індивідуальний початок розчинений в груповому (сіяне, общині, артілі, ансамблі).

У областях перетину розташовуються поліелементні форми, що поєднують засоби виразу сусідніх складових. Крім поєднань з сусідніми частинами характерні віялові зв'язки, що сполучають одну область з багатьма іншими поряд і що протилежать. Наприклад, поєднання словесного і музичного вигляду дає музично-поетичний фольклор, комбінація слова музики і хореографії - пісні, пов'язані з рухом, а включення в них ігрової дії (розігрування сюжету) - ігрові хороводи. Поєднання мови і етноетикета представляють вербальні знаки (мовні вирази) традиційного вітання, подяки, схвалення, благопобажання і т.д. Обряд же поєднує в собі практично всі складові і розгортається на тлі об'єктів народної архітектури.

У Росії з'явилися підручники для шкіл, в яких народна музика представлена широко, з новими педагогічними завданнями. Один з кращих варіантів - підручник музики для 3-го класу Т. В. Надолінськой, А. В. Лушкиной, Н.А. Любоміщенко (Таганрог, 1998). У нім автори слідують за програмою Д.Б. Кабальовського в тематиці, спираються на матеріал її хрестоматії, але приголомшливо її розвивають : додають повністю календарний цикл, цикл весільного обряду,то є розширюють круг творів народної і професійної музики, що має фольклорну основу, включає нові теми уроків, дають нові типи завдань. Все намічено,як у Кабалевського, але зміст інше і подача матеріалу інша. У Кабальовського багато чого не було.Третьекласники знайомляться не тільки з окремими жанрами народної пісні(ліричною “Скіпковою”, трудовою “Палицею”,, солдатської, міської піснею хороводу, частушкою), як бувало раніше, але і з святами народного календаря, етапами весільного обряду, з новими жанрами (билиною, історичною, танцювальною піснею, романсом), звонарськими дзвонами, дитячим фольклором, іграми. У підручнику ще не указується регіон побутування зразка,но, що вивчається, в окремий розділ виділяються козачі пісні. Підручники ілюстровані, “співаються” всі жанри. Музичний фольклор представляється як частина народної культури : виклад матеріалу ілюструється зразками традиційної вишивки, народних костюмів, староруської архітектури, репродукціями картин про життя простого народу. Виконання пісень поєднується з оповіданням про оповідачів, скоморохах, старовинні обряди, інструменти, церковний спів, побутовий устрій. Розширюється лінія взаємодії фольклору з професійною вітчизняною музикою. Включаються нові для програми твори М.Глинки, В.В.Одоевского, И.Стравинского, А.Даргомыжского, Н.Римского-Корсакова, С.Рахманинова, яскраво втілюючі різні жанри російської традиційної музики. Для роботи над піснями пропонуються творчі завдання: супроводжувати спів грою на якому-небудь народному інструменті, в різних ритмах, водити хоровод різними фігурами, скласти колисанку (або частушку). Тим самим перед школярами поволі ставиться завдання спробувати осягнути основи фольклору як народної творчості.

В останнє десятиріччя в Україні також з’явився ряд підручників з предметів художньо-естетичного циклу в яких значне місце відведено фольклору. Слід звернути увагу на підручники для 1-4-х класів Лобової(Київ 2003), в яких програма складана таких чином, що у доборі музичного матеріалу особливу увагу приділено українській народній музиці, яка має багатогранні виховні можливості і є ефективним засобом формування національної свідомості школярів. Діти можуть не тільки ознайомитися з прикладами українських народних пісень “Веселі гуси”, “Ходить квочка”, “Ой є в лісі калина”, а й можуть проявити свою творчість в різноманітних виступах-імпровізаціях (супровід пісні на найпростіших народних музичних інструментах, інсценування українських народних пісень-потішок).

Синкретизм народної культури, фольклорних традицій, генетично споріднених із синкретизмом дитячої гри, - яскравий і неперевершений зв’язок природної інтеграції поетичного слова, музики, хороводних рухів, елементів театральної дії, педагогічна ефективність якої доведена багатовіковим існуванням етнопедагогіки. Тому саме цей напрямок музично-художньої освіти доцільно активно впроваджувати в практику викладання музики, особливо в молодших класах (інсценізація пісні, ігри-драматизації). У середніх класах учні цілком здатні до постановки фрагментів народних обрядів, наприклад календарного циклу, з елементами драматургії. В підручниках Лобової широко представлені календарні обряди зустрічі весни, Різдва Христового та ін. Яскраві зразки українських веснянок “Прийшла весна”, “Подоляночка”, “А вже красне сонечко” не можуть залишити дитину байдужою і не викликати прояву творчості. Українські жартівливі пісні “Грицю, Грицю, до роботи”, “Сіяв мужик просо”, та коломийки дають простір для дитячої фантазії. Вони виконуються переважно з інструментальним супроводом і поєднуються з танцювальними рухами.

Російські програми кінця ХХ століття проявляють інтерес до справжнього народного матеріалу. Ця тенденція характерна для підручника 3-го класу “Музичне мистецтво” В.О. Усачевой, Л.В.Школяр (Москва, 2003). Вперше в шкільний підручник привернуті розшифровки автентичних записів пісень з особливостями діалекту (з цоканням) і поліфонії підголоска, зіставляються північноросійський і південноросійський стеле в музичному і декоративно-прикладному і мистецтві (вишивки). Імітація поїздки у фольклорну експедицію дозволяє дітям зануритися в світ російського села. Крізною ниткою проходить в підручнику лінія зв'язку професійної музики з народною. Особливо важливе звернення до епічної традиції (часто куцо представленою в підручниках по музиці). Третьокласники знайомляться з трьома справжніми билинними наспівами і перетворенням епосу в “Фантазії на теми И.Рябинина” А.Аренского, в опері “Садко” Н.Римского-Корсакова. Староруський епос предстає на сторінках підручника широко: у фрагментах літописної повісті “Задонщина”, книжкових мініатюрах, інтонаціях знаменного розспіву, ораторії “На полі Куликовому” Ю.Шапорина, в музиці С.Рахманинва, репродукціях картин І, Глазунова. Зіставлення епічної теми, втіленої в тій чи іншій мірі виявляється в сучасних програмах і підручниках по музиці О.С.Нечаевой, В.В.Алеева, Т.И.Науменко, Е.Д.Критской, Г.П,Сергеевой, Ю.Б.Алиева і ін. Розвиваючи ідеї Д.Б.Кабалевского, їх автори будують свої програми на вивченні дитиною музики в контексті художньої культури і міжнаочних зв'язків.

Саме музична педагогіка яскравіше за інших відгукнулася на віяння часу. Це можна пояснити найбільшою відвертістю музики до взаємодії мистецтв. У етнокультурах різних народів вона тісно пов'язана із словом і танцем. Не випадково в Стародавній Греції муза танцю Терпсихора зображалася з лірою, а музи музики не було через її прикладну специфіку. У своєму історичному шляху музика багато разів демонструвала свою спрямованість до союзу мистецтв, будучи частиною синтетичних концертних і театральних форм (кантати, ораторії; опери, балету і ін.), програмної інструментальної музики. Музиканти ж частіше за інших фахівців виявляють цікавість до суміжних мистецтв і до їх інтеграції, тому що, ймовірно, вони володіють найскладнішою мовою - музичним, а в системі музичної освіти пізнають музику в контексті розвитку культури і можуть легше за інших зіставляти твори різних видів мистецтва. Спираючись на ці факти в Україні у місті Харкові 2006 року вийшов з друку навчальний посібник Бєрая О.В., Горошко Н.А. Музика 5 клас, в якому розроблений курс інтегрованих уроків, де представлено багатий світ народної творчості з декоративно-прикладного мистецтва, зодчества. Засвоєння сучасними школярами будь якої тематики пов’язане з духовною музикою, важко уявити без паралельного візуального ряду (храмова архітектура, іконопис, фрески тощо). В підручнику запропоновано уроки присвячені надбанню вітчизняних композиторів-фольклористів М.В.Лисенко, М.Д.Леонтович та ін. Проведена паралель фольклорній творчості інших народів, що сприяє розширенню світогляду учнів.

Важливий діяльнісний підхід, при якому створюється реальна ситуація “мешкання” дитиною форм традиційної культури. Наприклад, форм театралізації, ігрових дійств і т.п. Для етнокультурного освіти дуже ефективний такий метод, названий “метод моделювання автентичної ситуації” - занурення в ситуацію. Наближену до продлинности (що доводять результати педагогічного експерименту, що проводився в 470-ій гімназії, частково в 111-ій і 300-ій школах Санкт-Петербурга). Традиційна культура через свою стійкість, повторюваності і збереженню етнічних цінностей є тією силою, завдяки якій людина, як частина соціуму, усвідомлює своє історичне коріння і етнічну історію. Кожен в своєму дитинстві повинен відчути це. Переживання, свого роду духовне “мешкання” стадіального етапу дасть дитині можливість згодом співвідносити особистий художній досвід з процесами розвитку інших епох, регіонів, культур. При реалізації методу в художній простір класу, в костюм педагога включаються етнографічні елементи, а фольклорний матеріал освоюється в синкретизмі слова, наспіву, рухи (органічнішому для музики, чим зв'язок з живописом) і виконується з подібністю реальної історико-побутової ситуації. Причому в умовах класу, де звичайне мало місця, рух здійснюється не стільки у вигляді хореографічного малюнка, скільки в жесті, позі, дії.

Так, при вивченні билин діти співають їх, представляючи себе оповідачами або дружинниками. Сольна билинна традиція широко відома і втілена у витворах мистецтва (“Баян” Васнецова, пісні Баяна в “Руслані і Людмилі” Пушкіна і Глінки). Ансамблева традиція виконання билин відома у фольклоризмі (від донських козаків в записах почала століття Лістопадова і московських фольклористів в 1970 - 80 рр. до північних ансамблів експедиціями Пушкінського Будинку в кінці ХХ в.). В наші дні з'явилася гіпотеза про те, що билини народилися в середовищі дружинників, вони оповідають про їх подвиги в художньо-вигаданій і узагальненій формі. На уроці музики школярі можуть представити себе бенкету у князя Володимира, або що співають в сідлі, на конях, як властиво донським козакам. Діти, сидячи за портами або стоячи в міжряддях, із задоволенням розігрують ситуацію “Ми - дружинники, їдемо і співаємо билини”. Міцно тримаючись рукою за уявні поводи або підкинувши вигаданий меч, дитині, що співає билини, вдається відчути ту стародавню епоху. Елементи театралізації допомагають прожити ситуацію в уяві і у дії. А потім при прослуховуванні “Фантазії на теми Рябініних” А.Аренского діти яскравіше уявляють, як билинні наспіви шикуються в епічне полотно. І навіть важке завдання, запропоноване в підручнику В.О.Усачевой, Л.В.Школяр, знайти ці мотиви в нотному тексті “Фантазії”, не покажеться таким умоглядним. На жаль, наспіви билин в цьому підручнику дані без тексту, у відриві від фольклорного синкретизму. Співецьке ж освоєння билин про Іллю Муромце (“Чи з того-то з міста з Мурома”) і Вольге (“Жив Святослав 90 років”) з ігровими прийомами театралізації дозволяє глибше зрозуміти розвиток цих билинних наспівів в “Фантазії”, їх образну трансформацію. Наспіви “Рябіни” не зачеплять дітей, якщо вони не проспівають їх, представивши себе епічними співаками.

Деяльнісне освоєння епічного матеріалу із співом першоджерел, прослуховуванням і обговоренням їх композиторського втілення, зіставленням з літописами, живописом В.Васнецова і И.Глазунова допоможе у результаті дітям спіткати епос як рід мистецтва, епічне як естетичну категорію. Згодом, коли вони систематизуватимуть пологи літератури, діти легше і краще зрозуміють рід мистецтва, епічне як естетичну категорію. Згодом, коли вони систематизуватимуть пологи літератури, діти легше і краще зрозуміють рід епосу, тому що він вже буде в їх пам'яті і життєвому досвіді.

Метод моделювання етнокультурної ситуації використовується і при знайомстві з жанром трудових артільних приспівок. З дітьми співаємо записані мною в експедиції північні “Палиці” з театралізацією дій артілі, що будує міст. Дізнаємося історію пісні - приклад взаємодії культур села і міста. Співаємо “Ей, ухнемо” і зображаємо у дії, як з трудових приспівок народжується могутнє музичне полотно. Так само і при вивченні хороводів: співаємо і водимо “Просо”, “Пліт”, а потім знайомитися з сценами з “Снігуроньки” Н.Римского-Корсакова. Ще ефективніше занурення в епоху відбувається при сумісному розігруванні обрядових сцен, підготовці і проведенні народних календарних свят (святки, масниця, зустріч весни, Іванів день).

Переживання етнокультурної ситуації дозволяє відчути вертикаль розвитку культури від її коріння до сучасності. Деколи можна включати в урок і обробки народних пісень у виконанні сучасних ансамблів, робити обробки на синтезаторі. Але треба віддавати собі звіт, що деколи аранжування тьмарить сам пісню, діти сприймають вже не витоки, не народну пісню, а її наряд, сучасний антураж. Етнокомпонент може бути в будь-якій сучасній обробці - це теж шлях, де є цікаві знахідки (наприклад, в композиціях “Івана Купала”), тільки потрібно уміти “розвести” в слуховому плані звучну музичну матерію.

Українські педагоги О.О.Гумінська та Л.І.Туровська у 2005 році видали оновлену програму вивчення музики, в якій надано багато можливостей для розвитку творчості дітей на основі фольклору. В програму ввійшли такі теми для 6-го класу: “Символіка і національні почуття”, “Національні почуття в музиці”, “Значення фольклору у творчості корифеїв української музики”, “Українська пісня у світі”, “Ой роде наш красний”, “Ми українці”. Для 7-го класу: “Музичними стежками України”, “Українська тематика у творчості зарубіжних композиторів”. Для 8-го класу: “У народному стилі” (поєднання стилів у сучасній музиці: народна музика в сучасній академічній та популярній музиці), “Вічна народна музика” (фольклор різних країн світу у сучасному вихованні, фольк-рок), “З музикою у життя”

Школярам доцільно давати завдання, націлені на обговорення змісту уроків в сім'ї. Життєвий досвід батьків, бабусь, дідусів, їх безпосередні спогади про народні традиції допоможуть дитині живіше представити народну пісню в системі культури. Обговорення сторінок підручника може стати поштовхом для пошуку додаткової літератури з сімейної бібліотеки, для виходу на концерт, в театр, для поїздки по визначних пам'ятках Стародавньої Русі, для співу пісень у сімейному колі. Все це розширює культурне поле не тільки дітей, але і їх батьків. А обговорення етнокультурної проблематики об'єднує всіх членів сім'ї, причому не навколо телевізора з черговим американським бойовиком, а навколо свідоцтв і пам'ятників вітчизняної історії. Союз сім'ї і школи може протистояти негативним тенденціям руйнування культури і етнокультурних традицій, на жаль, властивим сучасному стану російського суспільства.

Згадаю відомі мені позитивні приклади. У Саратові, де основи вивчення народної музики заклав свого часу Л. Хрістіансен, в кожній музичній школі викладається фольклорний спів. У Петербурзі позитивний досвід напрацьований в міському Палаці культури, цікаво розвивається фольклорне відділення в Дитячій музичній школі Червоного Села. Народний спів викладається в Музичному училищі ім. М.Мусоргского.

Народний хор - один їх яскравих колективів і петербурзької Академії культури.

Широкий погляд на фольклор як комплекс видів народної творчості, його життя в часі і просторі, роль в культурі надзвичайно важливий для освіти сучасної людини. Освоєння фольклору стає базою полихудожестенного розвитку особи, формування етнокультурного і історичної свідомості, цивільної позиції.

2.2 Творчий досвід роботи ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжу російської культури імені А.С.Знаменського” з пошуку нового контексту для виконання творів фольклору

Для порівняння впливу фольклору на виховання творчих здібностей розглянемо досвід роботи ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжу російської культури імені А.С.Знаменського”.

Сценарії розроблені як форма підсумкових занять з предмету фольклор тісно пов’язані з багаторічною творчою діяльністю усього колективу фольклорно-етнографічного відділення коледжу, спрямованого на пошук нових форм втілення фольклору у художній практиці.

Вони визначають фольклор, як відоме, особливе мистецтво. Однією з його рис є нерозривна єдність різних складових, як безпосередньо пов’язаних із галуззю мистецтва, так і тих, що виходять за його межі і пов’язані зі сферою функціонування, контексту буття. Між тим це цілий світ: світ народного слова - свідка народження нової мови, світ народної мелодії - чистої і мудрої. Прагнучи зберегти ці скарби національної культури, фольклористи у своїй художній практиці використовують нові форми буття фольклору і зокрема, у формі театральної вистави з використанням фольклору.

Специфіка роботи ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжу російської культури імені А.С.Знаменського” полягає в пошуку нового контексту для виконання творів фольклору, втиснення фольклорних текстів у рамки того або іншого сюжету, що виправдовує їх виконання. При цьому театральний початок є скоріше засобом, ніж метою.

Підготовка свята разом з дітьми є початком всієї учбової роботи. При цьому акцент ставиться не на опрацювання сценічної дії, сценічної подачі, а на засвоєння форм фольклору - ігор, календарно-обрядових пісень. Елементи розучування, роботи над звучанням, дикцією, узгодженістю танцювальних рухів та інші чергуються безпосередньо з дитячою грою, в якій діти веселяться від душі. Перспективи участі в загальній творчій роботі - ”виставі”, організують дітей, наділяють їх відповідальністю, однак, заняттям не притаманні муштра і натаскування. Таким засобом досягається природна поведінка дітей саме на святі, в якому акцент на виступ дітей не ставиться. Свято стає для них однією з іпостась гри. Між тим, прагнення дітей проявити себе також знаходить свої втілення у виді ролі, яка їм може бути доручена: козеня співає колискову пісеньку для своїх братиків та сестричок, хазяйка пече млинці на масляницю і наспівує пісеньку згідно змісту ”Вовк і семеро козенят”.

Реалізація контексту художніх форм у святі - згідно елементам театральної гри, лягає на дорослих учасників свята - викладачів, батьків та старших школярів, які беруть участь в роботі. Таким чином, свято насичене сюрпризними моментами, діти стають і учасниками і глядачами.

Звернення до казкових сюжетів, цікавих історій продиктоване бажанням зацікавити дитину, утримати її увагу, однак, головним завданням є введення дитини в світ традиційної культури. Викладач ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжу російської культури імені А.С.Знаменського” Нікітіна І.П. керується співвідношенням ряду позицій:

).       Уявлення про народну традиційну культуру, як у фундаменті національної культури. Необхідність засвоєння моделей етнічної культури в ранньому віці.

).       Особливості сприйняття та засвоєння оточуючого світу в тому чи іншому віці.

Дитина наймолодшого віку виявляється здатною до усвідомлення корінних проблем буття та світосприйняття. Однак це усвідомлення відбувається не свідомо, без повчань і настанов, а у формі гри - як основного способу пізнання світу.

В контексті свят звучать різні жанри російського фольклору. Дітьми в ході занять засвоюється дві групи жанрів пов’язаних зі світом дитинства.

Перша включає саме твори дитячого фольклору. Тут домінує ігровий репертуар, який включає різні дитячі ігри, ігрові хороводи, скоромовки. До галузі дитячого фольклору додається так званий дитячий календар - колядки, масничні вигуки, примовляння, заклички.

Друга група - так званий материнський фольклор, включає твори фольклору, які адресовані дітям: колискові пісні, забавлянки. Особливу групу забавлянок складають ігри з пальчиками і пісеньки-забавлянки, які супроводжувались елементарними необхідними дитині фізичними рухами, що є прийомами народного масажу.

На протязі занять діти засвоюють систему календарних свят російського народу в її домінантних характеристиках крізь призму ігрових сюжетів дитина усвідомлює головні змістовні моменти того або іншого свята. Так, наприклад, діти усвідомлюють, що свято Покрови є межею між осінню та зимою, знаменують час підготовки до зими та початок зимових посиденьок. Основна складова успішної роботи це активна участь батьків у дитячих святах. Батьки під керівництвом викладачів - майстрів прикладної творчості виготовляють для своїх дітей народні костюми в традиційних техніках крою та декорування одягу. Для батьків у ГОУ СПО ХМАО-Югри ”Коледжі російської культури імені А.С.Знаменського” проводяться семінари, що з’єднують лекційні та практичні заняття. На протязі лекційних занять розкривається зміст народних свят, змістовних значення тих чи інших обрядів та звичаїв, розучується репертуар дитячих занять.

Практичні заняття націлені на засвоєння народної хореографії. В процесі таких занять засвоюються один - два танці для очікуваного дитячого свята. Батьки звільняються від знайомої їм ролі глядачів і самі стають учасниками свята. Таким чином, робота з виховання та розвитку дітей стає ще одним з каналів збереження традиційної культури в сучасному побуті.

Які ж критерії відбору матеріалів з народної культури:

).       Наукова достовірність всіх фактів культури.

).       Їх статистичне підтвердження.

).       Загальноросійський характер розповсюдження.

Таким чином, з усього різноманіття дат народного календаря виявляють найбільш важливі святково-обрядові комплекси, які яскраво характеризують російську народну традицію: Святки, Масниця, Пасха, Троїця та Івана-Купала. Святкування Купали та Троїці залишається за межами навчального року, навчальний цикл поповнюється святами, пов’язаними з порами року - Покровою, як межею між осінню та зимою, обрядом закликання птахів (весни), який традиційно приурочується до одного з весняних свят - Благовіщення або Сорока Святих.

.3 Фольклорна спадщина Полтавщини

Фольклорна спадщина Полтавщини надзвичайно багата й різноманітна, використання її в педагогічному процесі допоможе викликати почуття любові до своєї родини, рідного краю. Відомо, що термін ”фольклор” утвердився в науці досить пізно. Із другої половини ХІХ століття він вживався паралельно з такими термінами, як ”народна творчість”, ”народна словесність”, ”усна народна творчість”. Фольклор (із англ. - народна мудрість, народне знання) та сфера народного мистецтва, в якій ”художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості. Що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов’язані з їхнім життям та побутом”[,15].

Увесь фольклор умовно поділяють на прозовий і поетичний, або пісенний. Детально зупинимося на описі поетичного, зокрема дитячого фольклору Полтавського краю.

Першими творами, з якими знайомиться дитина, є колискові пісні, саме вони належать до дитячих фольклору (М.Левицький, О.Ветухова, І.Пільгук, К.Виноградов, В.Бойко). Ці прості і безпосередні перлини народної мудрості несуть ніжність і тепло материнської любові до дитини. Вони передають інформацію, яку маля засвоює з ”молоком матері”, і яка залишиться навічно у свідомості майбутньої людини.

Однією з найвідоміших українських народних колискових є пісня ”Котику сіренький”, яка, до речі, записана Лесею Українкою на Полтавщині (м. Гадяч). Своєю милозвучністю, емоційністю, щирістю, пестливими формами лексики поетичних образів вона причаровує дорослих і дітей упродовж багатьох століть: ”Котику сіренький, котику маленький, котку волохатий, не ходи по хаті…”.

Значна кількість колискових пісень українського народу своїм змістом спрямована безпосередньо до народу своїм змістом спрямована безпосередньо до маляти і передає всі найпотаємніші мрії матері про майбутнє життя дитини. У переважній їх більшості оспівуються такі цінності людського життя, як щастя, здоров’я, радість, розум, краса. Для прикладу пропонуємо колискову, записану Д.Ревуцьким від О.Ревуцької на Полтавщині:

Ой спи, дитя, без сповиття,

Поми мати з поля прийде

Та принесе три квіточки.

Одна буди дрімливая,

Друга буде сонливая,

Третя буде щасливая.

Ой, щоб спало, щастя мало

Та щоб росло, не боліло,

На серденько не скорбіло.

Ой рісточки у кісточки,

Здоров’ячко на серденько,

Розум добрий у головоньку,

Соньки-дрімки у віченьки.

Спираючись на прості та безпосередні у своїй щирості тексти колискових пісень, матері, бабусі, педагоги можуть у повній мірі реалізувати будь-які напрями виховання. Окрім того, у їх текстах можна віднайти цікаву, інформацію, зокрема, про те, яким природним матеріалом забавляти дитину раннього віку наші пращури. Цікавим є колискові, в яких оспівується харчування дитини раннього віку: кашка з молочкам, бублички з медочком. Г.В.Довженюк у книзі ”Дитячий фольклор” пов’язує наявність таких слів з ”прагненням творців (колискових) до ідеалізації різних сторін життя маляти… Таке просте явище, як годування дитини, опоетизовується, розвінчується детальним переліком найрізноманітніших страв, що є начебто до послуг маляти”. Такі слова зустрічаємо у колисковій ”Ой, люлі, люлі”, записаній В.Щепотьєвим на Полтавщині:

Ой, люлі, люлі, налетіли гулі,

Та й сіли на люлі.

У колискових Полтавщини також зустрічаються слова, які передають любов до рідного краю та небажання з ним розлучатися.

Новонароджену дитину колискова захоплює мелодією, розміреною ритмікою, материнським тембром. Та вже в ранньому віці важливим для малюків стає зміст. Так, найцікавішими для дітей є колискові пісні з казковими сюжетами, в яких є різні дійові особи: котик, мишки, голуби. Котик або кошенятко можуть прибирати, допомагати заколихувати дитину. Ці герої можуть бути прикладом для дитини, формувати ставлення до дорослих, праці. При чому казкові дії героїв супроводжуються рухами, що сприяє не лише розумовому вихованню, а й фізичному розвитку.

Існують ще й коротенькі приспівки, які є перехідною ланкою від колискових до забавлянок. Вони виконують функції як перших, так і других. У них, як правило, використовуються слова ”гойда” та ”хиті”:

Гойда, гойда, гойдаша,

Ти кобилка і лоша

І семеро поросят

І восьмеро овечат

Та нікому пасти …

(записано в Гадяцькому районі).

Хиті, хиті, коники в житі,

Та нікому вигнати -

Тілоки Микиті.

Хиті, хиті, коники в житі,

Та іще не всі -

Половина в вівсі.

(записано с.Шишаки, Миргородський повіт).

Своєрідним жанром українського фольклору, який нажаль, є маловідомим та в зв’язку з цим рідко використовується в педагогічній практиці є небилиці (нісенітниці, небувалиці). Їх виконують дорослі дітям, або старші діти один одному. Вони характеризуються змістом - нісенітницею. Зразком твору є приказка-небувалиця:

Смачна каша!

-       А ти їв?

-       Ні.

-       Звідки ж знаєш?

-       Чув як говорили, що бачили як їли…

Дуже часто дійовими особами у небилицях є творини і рослини, з якими сільська дитина зустрічається в повсякденному житті: курочка, півник, коза, корова, грушка, мак… тому парадоксальність змісту не викликає сумнівів і діти можуть віднайти в ньому веселе й небувале:

Коли в світі така правда була,

Що курочка поросят навела,

А ті свині вилізли на сіно,

Сіно потоптали та й мичати стали.

А кози почули,

Крилами змахнули.

Літали, літали,

На городі впали,

А там виріс горщик,

А у ньому борщик.

У підручнику А.І.Іваницького ”Український музичний фольклор знаходимо схожу небилицю з мелодією. (додаток)

Гра для дітей має особливо виняткове значення. Гра для них - навчання, гра для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання. Гра для дітей - засіб пізнання навколишнього світу..

Дитина розуміє чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають одержання правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони були збагачені співами, танцями. Щодо фольклорних ігор-хороводів, вони сприяють розвитку творчості дітей і кращому засвоєнню учбового матеріалу.

.4 Аналіз результатів анкетування проведеного в у Таверівській ЗОШ І-ІІ ступенів Чутівської районної ради Полтавської області

Важко увити Україну без дивовижних пісень. Знати культуру і звичаї свого народу - означає об’єднатися з духовним світом пращурів, усвідомити себе як частинку цілого народу. Уроки, що дотримуються цього принципу, дають змогу дитині пірнути в різнобарвний світ творчості нашого народу, відчути себе його часткою, дізнатися більше про життя своїх дідів і прадів, відчути дух землі, де народився. Це підтверджує проведене нами анкетування у Таверівській ЗОШ І-ІІ ступенів Чутівської районної ради Полтавської області, яка знаходиться за одресою с. Таверівка Чутівського району Полтавської області.

Метою анкетування було дізнатися про ставлення сучасної молоді до української народної творчості, про значення народної пісні та її роль в збереженні традиційної культури у сучасному побуті.

Дітям було запропоновано відповісти на наступні питання:

.        Яких пісень подобається співати й слухати вашим батькам?

.        Чи подобаються тобі народні пісні?

.        Звідкіля ми дізнаємося про минуле свого народу?

.        Яка музика подобається тобі?

В анкетуванні брало участь 25 чоловік різного віку від 12 до 15 років.

Анкетування показало, що 72% школярів усвідомлюють нерозривний зв'язок з минулим свого краю та сьогоденням завдяки саме народній музиці, яка вивчається за сучасними українськими програмами

Підводячи підсумки анкетування, можемо сказати, що 16% вивчають народну творчість за вимогами програми, але самі не усвідомлюють її цінності. Також 12% вважають, що взагалі в сучасному світі народна музика не потрібна.

Висновки

Етнокультурна освіта є цілісним процес вивчення і практичного оволодіння цінностями народної культури, що проростає в культуру етносу і взаємозв'язаної з системою світової культури, а також виховання особи в етнокультурных традиціях в її становленні і соціалізації.

Етнокультурноє освіта орієнтується на культуру народу. Мова якого є домінуючою в регіоні, що вивчається. У російській традиції етнокультурна освіта спирається на традиційну культуру російського народу, що розглядається в контексті взаємозв'язків з культурами близьких і далеких народів, що живуть в поліетничному просторі Росії і за її межами. У сучасну епоху етнокультурное освіта повинна гармонізувати співвідношення моноетнічного принципу з поліетнічним.

Через предмети художньо-естетичної освіти. Тут сконцентровані величезні можливості виховання творчої особистості. Художньо-естетична освіта допомагає розвивати почуття гармонії, пропорції, ритму, звуку, кольору, пластичних форм, уяви, фантазії, все те, що має значення для сучасного світосприйняття.

Реалізація розвитку творчої особистості можлива лише тоді, коли вчитель викладатиме мистецькі дисципліни за принципами педагогіки мистецтв, а саме: цілісності, образності, асоціативності, варіативності, імпровізаційності, інтонаційно. З опорою на ці принципи сучасна мистецька освіта синтезує методи прогресивних методик, які максимально орієнтують на інтегральну природу дитини, забезпечуючи цілісність їх особистого художньо-естетичного розвитку.

Сучасна школа почала розвивати художню культуру учнів, що пояснюється процесами, які відбуваються на даному етапі в галузі культури та мистецтва. Спостерігається тенденція до синтезу мистецтв, злиття та взаємодії образотворчих заходів. Школярам для повноцінного спілкування з творами мистецтва необхідно вміти визначати художні ідеї, розуміти образи, мати естетичні смаки та ідеали, зіставляти з сучасною культурою. Філософська проблема полягає в тому, щоб навчити розуміти образотворчу мову кожного виду мистецтва. А також формувати цілісне сприйняття культури. Естетичне виховання, орієнтоване на розвиток художньої культури школярів, спрямоване на стимулювання творчих здібностей індивіда, на вироблення цілісного світосприйняття.

Головним положенням в організації естетичного профілю є прийняття за основу синтезу мистецтв, звернення до різних видів мистецтв в їхній єдності й взаємозв’язку. Головним культурологічним принципом є те, що знання, які повідомляються подаються в контексті культури.

Вивчення естетично особистісних станів школярів дає підставу стверджувати, що залучення школярів до художньо-творчої діяльності в класах художньо-музичного та образотворчого профілю є втілення ідеї культурологічного засобу пізнання не очікуваного відкриття світу, його сприйняття як естетичної цінності.

У даному випадку вся відповідальність закладання фундаменту майбутнього українця, громадянина, патріота, людини лягає на вихователів, музичних керівників дошкільних навчальних закладів, учителів початкових класів, музики. Саме вони мають заповнити ту нішу, яка часто залишається порожньою…

Список використаної літератури

1.      Абдулин Э.Б., Николаева Е.В. Методика музыкального образования: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений/ Под общей редакцией М.И.Ройтерштейна. - М.: Институт новых технологний, 2006.

2.      Беземчук Л.В. Творчий розвиток школярыв засобами музичкого мистецтва.//Мистецтво та освыта, 2001. - №1.

.        Борисова З.Н., Смаль В.З. Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія. Видавниче об’єднання “Вища школа”. - Київ, 1974.

4.      Бэрая О.В., Горошко Н.А. Музика. 5 клас: Навчальний посібник. - Х.: Країна мрій^тм, 2006.

.        Імідж сучасного педагога ж-л №6-7, 2002р.

.        Кабалевский Д.Б.Музыка и музыкальное воспитание. - М.: Знание. 1984.

.        Кабалевський Д.Б.Протрьох китів та інші цікаві речі. - К: Муз. Україна, 1980.

.        Масол Л.М. концепція художнього естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.//Шкільних світ. - 2002. - №9

.        Масол Л.М., Очаковська Ю.О., Беземчук Л.В.та ін. Вивчення музики в 1-4 класах: Навчально-методичний посібник для вчителів. - Х.: Скорпіон, 2003.

.        Масол Л.М., Очаковська Ю.О., Беземчук Л.В.та ін. Вивчення музики в 5-8 класах: Навчально-методичний посібник для вчителів. - Х.: Скорпіон, 2003.

.        Позакласний час листопад ж-л №3-4,2004

.        Позакласний час листопад ж-л №17-18, 2006

.        Позакласний час листопад. ж-л №21-22, 2004

.        Программы общеобразовательных учрпждений/Музыка 1-8 классы // Под ред. Л.И.Льняной. - Москва: Просвещение, 2006.

15.    Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі: навчально-методичний посібник. - 2-е вид. доп. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан, 2000.

.        Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. - К.:ІЗМН, 1997.

17.    Свирида П. “А вже весна воскресла”. - Коломия, 1993.

.        Титаренко С. Дитяча розвага. - Київ, 1993.

.        Турчин Е. “А вже весна воскресла” // Однокласник. - 1991. - №3.

.        Холопова В. Музыка как вид искусства. - 2-е изд. - СПб., 2000.

.        Ядешко В.І., Сахіна Ф.А. Дошкільна педагогіка. Видавниче об’єднання “Вища школа”. - Київ, 1981.