Оцінка ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

Оцінка ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ І НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

План

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення оцінки використання основних засобів та нематеріальних активів

. Оцінка динаміки, складу структури основних засобів

. Аналіз руху і технічного стану основних засобів

. Оцінка рівня фондовіддачі та впливу різних факторів

. Аналіз використання обладнання та виробничої потужності

Оцінка наявності та ефективності використання нематеріальних активів

Література

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення оцінки використання основних засобів та нематеріальних активів

Для здійснення господарської діяльності підприємства необхідні засоби виробництва: будівлі, машини, обладнання, сировина, матеріали, паливо тощо. У сукупності вони складають виробничі засоби промислових підприємств. Виробничі засоби промислових підприємств знаходяться в постійному русі - кругообігу, в процесі якого вони проходять три стадії. Перша стадія - придбання необхідних для здійснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо. Надалі придбані засоби беруть учать у процесі виробництва нового продукту (виробнича стадія). На третій стадії кругообігу вироблений продукт реалізується, підприємству повертаються грошові кошти за реалізовану продукцію (роботи, послуги). Таким чином, з трьох стадій кругообігу перша і третя проходять у сфері обігу, а друга - в сфері виробництва. Залежно від характеру обороту виробничі засоби підприємства поділяються на основні та оборотні.

Забезпеченість підприємств основними засобами, їх стан та ефективність використання безпосередньо впливають на виконання виробничої програми підприємства й можливість отримання прибутку.

Мета оцінки ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

Джерела інформації для проведення оцінки наведено в таблиці 1

Таблиця 1 - Інформаційна база для аналізу та оцінки ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться: за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках 10, 11, 12, 13, 15 тощо). Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

Методика аналізу та оцінки ефективності використання основних засобів повинна враховувати ряд принципових положень:

–       функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбання і експлуатації розподілені в часі;

–       момент фізичної заміни (оновлення) основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства;

–       ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному залежно від їх виду, належності (власні, орендовані), характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну, природно-екологічну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

. Оцінка динаміки, складу структури основних засобів

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

У економічній літературі часто ототожнюється поняття «основні засоби»; «основні фонди».

Під фондами розуміють джерела утворення господарських засобів підприємства, якими є статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, що відображаються в пасиві балансу.

Правильніше застосовувати поняття «основні засоби», так як саме вони становлять частину активів підприємства.

За економічною природою засоби праці виступають у вигляді основних засобів тільки в процесі продуктивного використання. Ті ж об'єкти, які придбані з метою подальшої реалізації, відносяться до товарів, а не до основних засобів.

Основні засоби й довгострокові інвестиції в основні засоби по-різному впливають на фінансові результати діяльності підприємства. Характер цього впливу показано в табл. 2.

Таблиця 2 - Вплив господарських операцій з надходження і вибуття основних засобів на фінансовий стан і результати діяльності підприємства

Оцінки забезпеченості підприємства основними засобами передбачає розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства.

На обсяг, структуру і динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:

–       характер та особливості процесу виробництва (безперервний, дискретний);

–       тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

–       технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

–       методи організації виробництва тощо.

Таблиця 3 - Наявність, рух і динаміка основних засобів

За даними таблиці 3 можна зробити висновок, що на кінець року вартість основних засобів збільшилася на 1,9%, що склало 61 тис. грн. Найбільше збільшення відбулося у складі промислово-виробничих основних засобів - на 2,6%, що склало 60 тис. грн., в т.ч. активної частини основних засобів на 2,5% або на 30 тис. грн. При цьому відбулося зменшення невиробничих основних засобів на 6,4% або на 9 тис. грн. на кінець року порівняно з початком. Структура основних засобів підприємства на кінець року порівняно з початком майже не змінилася. Найбільшу питому вагу у складі основних засобів займали промислово-виробничі основні засоби відповідно 71,3 та 71,8%, в тому числі активна частина - 36,6% та 36,8%. При проведенні аналізу динаміки, складу і структури основних засобів необхідно:

1)      визначити середньорічну вартість основних засобів і динаміку її зміни за декілька років;

2)      виявити причини збільшення вартості основних засобів (збільшення внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вартості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості невиробничих засобів);

)        зіставити темпи зміни вартості основних засобів з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання, порівняно з вартістю основних засобів;

)        виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних засобів. Причому до числа позитивних можна віднести:

–       значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

–       підвищення темпів зростання активної частини основних засобів порівняно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання програми виробництва продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими засобами, є фондоозброєність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загальної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змінах, використовують ті ж засоби праці). Коефіцієнт енергоозброєності праці обчислюється як відношення енергетичної потужності, що обслуговує виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у найбільшій зміні. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається як відношення вартості виробничого обладнання до середньоспискового числа робітників у найбільшу зміну. У процесі аналізу значення розрахованих показників порівнюється з даними минулих періодів, прогнозними, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, технічної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання цих показників.

. Аналіз руху і технічного стану основних засобів

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка взятих в операційну оренду основних засобів тощо.

Основні показники аналізу руху і технічного стану основних засобів узагальнено в таблиці 4.

Таблиця 4 - Основні показники аналізу руху та технічного стану основних засобів

Наведені показники і коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.

Аналізуючи отримані результати, необхідно враховувати, що зростання коефіцієнта зносу (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) може бути зумовлене:

–       методом нарахування амортизації, що застосовується;

–       придбанням або отриманням від інших господарюючих суб'єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

–       низькими темпами оновлення основних засобів;

–       невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів і їх модернізації.

При цьому, як правило, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це зумовлено наступними причинами:

1)      на суму зносу основних засобів великий вплив здійснює метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

2)      вартісна оцінка основних засобів залежить від стану кон'юнктури попиту, а отже, може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнту придатності;

)        на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак фізично ці основні засоби не зношуються, а загальна сума зносу зростає.

Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Як правило, виділяють наступні групи за періодом експлуатації: до 3 років, 3-7 років, 7-15 років, понад 15 років. Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання, інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю: придатне обладнання; обладнання, яке вимагає капітального ремонту; непридатне обладнання, яке необхідно списати. Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання.

Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене фізично і морально устаткування, це негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність.

Середній термін експлуатації як усього устаткування підприємства, так і окремих видів можна визначити за формулою:

, (1)

де  - середній термін експлуатації,  - середньоарифметичне значення відповідного інтервалу в роках,  - кількість верстатів відповідної вікової групи,  - загальна кількість одиниць устаткування.

У процесі аналізу технічного стану основних засобів також перевіряється виконання плану з упровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості та за кожною групою машин і обладнання, частка автоматизованого обладнання тощо.

Аналізуючи організацію та виконання ремонту і модернізації засобів праці, звертають увагу на виконання ремонтних робіт в строк, якість ремонту, його ефективність.

. Оцінка рівня фондовіддачі та впливу різних факторів

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою частиною результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної (валової) продукції в розрахунку на 1 грн. їх середньої вартості - фондовіддача.

, (2)

де ТП - обсяг товарної (валової) продукції; ОЗ - середня вартість основних засобів за період, що аналізується.

До цього часу в економічній літературі не існує єдиної думки щодо вартісної оцінки продукції, прийнятої в розрахунок показника фондовіддачі. Найбільш реальне значення фондовіддачі розраховане в натуральному вираженні, але застосування натуральних показників обмежене. Взагалі, вибір чисельника показника фондовіддачі залежить від поставленої мети аналітичного дослідження.

Для аналізу ефективності використання основних засобів використовується також показник фондомісткості, який є оберненим показником до показника фондовіддачі. Фондомісткість показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для виробництва продукції вартістю 1 грн.

Часткові показники застосовуються для характеристики використання окремих видів обладнання та площ (середній випуск продукції на одиницю обладнання, шт. / зміну, наприклад, випуск продукції на 1 м2 виробничої площі тощо).

У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення виливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Аналізуючи ефективність використання основних засобів, фактичний показник фондовіддачі порівнюють з прогнозним, а також з фондовіддачею інших підприємств цієї ж галузі.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як зі зміною обсягів продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, зокрема їх активної частини. Важливо вибрати такі фактори, які:

1)      прямо пов'язані з рівнем фондовіддачі і характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і інтенсивності їх використання, а також з точки зору їх вартості, яка склалася на ринку;

2)      набір факторів повинен містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути отримані з даних бухгалтерського обліку (або визначені на їх базі).

Використовуючи методики, викладені в працях вітчизняних і зарубіжних фахівців, можна побудувати мультиплікативну модель, за допомогою якої виявляється вплив окремих факторів на фондовіддачу. Робиться це шляхом перетворення формули фондовіддачі способами розширення і подовження факторної системи за рахунок введення в неї параметрів, потрібних для побудови моделі, логічної та зручної для обробки. З цією метою спочатку визначається коло показників, які стосуються функціонування основних виробничих засобів і формування рівня фондовіддачі та інформація про які накопичена засобами управлінського обліку та статистичних спостережень, а саме:  - вартість активної частини основних засобів, грн.;  - вартість діючих основних засобів, грн.; К - кількість одиниць діючого обладнання; С - середня вартість одиниці обладнання, грн.;  - кількість верстато-змін, відпрацьованих усім обладнанням;  - кількість машино-годин, відпрацьованих усім обладнанням.

Перетворення формули фондовіддачі виконується у наступній послідовності:

. (3)

Відповідно, фондовіддача всієї сукупності виробничих засобів прямо пропорційна питомій вазі їх активної частини, питомій вазі діючих об'єктів у активній частині основних засобів та їх фондовіддачі. Далі, враховуючи, що вартість основних засобів можна подати у вигляді добутку кількості одиниць і середньої вартості одиниці, а також вводячи у модель параметри  і , одержуємо:

Таким чином, рівень фондовіддачі прямо пропорційно залежить від питомої ваги активної частини основних засобів, питомої ваги діючого обладнання, середньої тривалості однієї верстато-зміни, середньої кількості відпрацьованих верстато-змін на одиницю обладнання й обернено пропорційна від середньої вартості одиниці обладнання. Так як кількість відпрацьованих верстато-змін на одиницю устаткування (), можна представити як добуток коефіцієнта змінності роботи обладнання () і кількості робочих днів у періоді, що аналізується (Д) отримаємо наступну модель:

 (4)

Використання персонального комп'ютера робить вирішення подібного аналітичного завдання технічно досить простим.

Вплив факторів на зміну фондовіддачі доцільно здійснювати способом ланцюгових підстановок згідно з методикою, викладеною в темі 1.

Для того, щоб визначити, як зміниться обсяг виробництва продукції, при зміні фондовіддачі можна використати спосіб абсолютних різниць. При цьому необхідно зміну фондовіддачі основних виробничих засобів за рахунок кожного фактора помножити на фактичні (за звітний період) середньорічні залишки основних виробничих засобів, а зміну середньорічної вартості основних виробничих засобів - на рівень фондовіддачі основних засобів за минулий період.

Проводячи дослідження, необхідно враховувати, що використання основних засобів визнається ефективним, якщо відносний приріст обсягу продукції або прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва дозволяє визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1% приросту продукції. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних засобів і збільшення обсягу продукції, що випускається. Відносна економія основних засобів розраховується як різниця між величиною середньорічної вартості основних засобів звітного періоду і середньорічної вартості основних засобів базового (попереднього) року, скоригованої на збільшення обсягу виробництва продукції.

Запропонована методика факторного аналізу показників фондовіддачі у динаміці може слугувати засобом обґрунтування управлінських рішень у сфері управління ресурсами, вкладеними в основні виробничі засоби підприємства, якщо за період, що аналізується, не спостерігається суттєвої зміни матеріалоємності виробленої продукції. Якщо ж такі зміни мали місце у зв'язку з переходом на випуск іншого асортименту продукції, то формулу для аналізу факторів, що впливають на фондовіддачу, обов'язково необхідно доповнити співмножником  (коефіцієнт співвідношення матеріаломісткості), прийнявши його значення у базовому періоді за 1, а у звітному - відповідно . У такому разі ланцюгових підстановок буде на одну більше, що дасть змогу відокремити фактор зміни випуску продукції у розрахунку на одну машино-годину на зміну як таку, що характеризує саме зміну продуктивності використання обладнання, і таку, що викликана збільшенням (зменшенням) матеріаломісткості продукції, що з рівнем їх використання не пов'язано.

5. Аналіз використання обладнання та виробничої потужності

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання. Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві, та яке знаходиться в ремонті, резервне. Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

Таблиця 5 - Види обладнання за рівнем використання

Для оцінки використання наявне обладнання порівнюють з встановленим, а встановлене - з працюючим, тому що не все наявне обладнання може бути встановлено і не все встановлене обладнання перебуває в експлуатації.

Для характеристики рівня залучення обладнання у виробництво розраховують наступні показники:

–       коефіцієнт використання наявного обладнання:

 (5)

–       коефіцієнт використання встановленого обладнання:

 (6)

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання - це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

–       показники екстенсивного використання (за часом);

–       показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням): кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов'язані з його виробітком (випуск продукції за 1 машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

1)      календарний фонд часу () - максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 год.) кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час;

–       режимний фонд часу () розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та кількості тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності;

Коефіцієнт змінності () визначається як відношення суми відпрацьованих верстато-змін до всього встановленого обладнання (в тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві):

 (7)

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більший є випуск продукції. Основними причинами низького коефіцієнту змінності є: тривалий позаплановий ремонт, неукомплектованість робітниками, несправність обладнання, відключення електроенергії, некомплект закупівель деталей, вузлів, матеріалів.

–       позарежимний час () включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

)        плановий фонд () відрізняється від режимного часом перебування обладнання в плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових втрат робочого часу;

фактичний фонд відпрацьованого часу () - кількість фактично відпрацьованих машино-годин. Показники використання календарного, режимного і планового фондів часу роботи устаткування виражають ступінь його завантаження. Однак чинна система обліку і звітності не сприяє точній оцінці, оскільки не відображає реально відпрацьованого часу. На практиці оцінка використання устаткування в часі проводиться за даними разових спостережень (фотографії).

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники - коефіцієнти використання:

–       календарного фонду часу: ;

–       режимного фонду часу: ;

–       планового фонду часу: .

При цьому порівняння різних фондів часу проводиться для вирішення наступних аналітичних завдань:

–       календарного і режимного фондів часу обладнання - дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

–       можливого і режимного фондів часу - дає змогу встановити можливості кращою використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт в робочий час;

–       фактичного і планового календарних фондів - дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю і строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв в календарному фонді часу роботи обладнання, як відношення величини простоїв та календарного фонду часу:

 (8)

Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб'єкта є резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з'ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними і умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі.

Показники інтенсивного використання обладнання розраховуються за планом, фактом, визначається абсолютне відхилення, виявляються причини зміни показників, резерви зростання обсягу випуску. Зниження фактичних показників порівняно з розрахунковими, виходячи з раціонального завантаження обладнання, свідчать про нераціональне завантаження виробничої потужності, втрату можливостей збільшення обсягу виробництва продукції.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження ():

, (9)

де  і  - відповідно фактичний і плановий виробіток обладнання за машино-год.

Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають на такі фактори:

–       використання прогресивних технологій;

–       застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

–       рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Узагальнюючий показник, який комплексно характеризує використання обладнання, - це коефіцієнт інтегрального завантаження (), то розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного () та інтенсивного () завантаження обладнання:

 (10)

Таблиця 6 - Аналіз роботи обладнання

За даними табл. 6 можна з’ясувати:

–       напрям і динаміку змін показників роботи обладнання;

–       співвідношення темпів змін рівня коефіцієнтів інтенсивного, екстенсивного та інтегрального завантаження обладнання.

Виробнича потужність підприємства - максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних цехів, в цехах - за провідними ділянками або обладнанням. Провідним вважається обладнання, на якому виконуються основні найбільш трудомісткі операції. Якщо на ділянці або в цеху декілька груп обладнання, то потужність визначається за однією групою, де обробка деталей є найбільш трудомісткою. Виробнича потужність визначається в тих же одиницях виміру, в яких встановлюється обсяг випуску продукції (в натуральних, вартісних вимірниках).

При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд часу роботи обладнання, який:

1)      в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби (24 год.) без урахування часу, який необхідний для проведення ремонту і технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2)      в інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних, святкових днів тощо.

Баланс виробничої потужності розраховується за формулою:

 (11)

де ,  - відповідно потужність на початок і кінець періоду;  - збільшення потужності за рахунок проведення оргтехзаходів;  - збільшення потужності за рахунок реконструкції діючого виробництва;  - збільшення потужності за рахунок будівництва нових і розширення діючих засобів;  - зміна потужності у зв'язку зі змінами асортименту, внаслідок зміни трудомісткості;  - зменшення потужності у зв'язку з вибуттям засобів.

На підставі проведених розрахунків за балансом виробничої потужності визначаються зміни. Потім оцінюється ступінь використання виробничих потужностей за наступними коефіцієнтами:

–       загальний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового обсягу виробництва продукції до середньорічної виробничої потужності підприємства;

–       інтенсивний коефіцієнт, який розраховується як відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності;

–       екстенсивний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового фонду до розрахункового фонду робочого часу, прийнятого при визначенні виробничої потужності.

У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників.

Таблиця 7 - Аналіз використання виробничої потужності підприємства

За даними табл. 7 можна зробити висновок, що виробнича потужність у 2-му році збільшилась на 3,9% або на 40 тис. грн. Резерв виробничої потужності у 2-му році склав 13,6%. На зміну виробничої потужності найбільший вилий мало будівництво нового цеху та модернізація, що збільшило виробничу потужність на 53 тис. грн.

Якщо в процесі аналізу ступеня використання виробничої потужності коефіцієнт завантаження сягав менше 0,5-0,6, необхідно дослідити причини такого стану і розробити заходи для його виправлення. Однак не потрібно вимагати і повного використання основних засобів, так як підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в окремих галузях народного господарства необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. В першу чергу, це стосується підприємств енергопостачання, зв'язку, транспорту.

. Оцінка наявності та ефективності використання нематеріальних активів

Однією зі складових необоротних активів господарюючого суб'єкта є нематеріальні активи.

Як Вам вже добре відомо, нематеріальні активи - це активи, які не мають матеріально-речової форми або матеріально-речова форма яких не має суттєвого значення для їх використання у господарській діяльності; що виступають як інтелектуальна власність, довгострокові майнові права, гудвіл; які забезпечують його власнику (власникам) певний прибуток протягом тривалого періоду - більше одного року або операційного циклу. Нематеріальні активи включають придбані патенти, ліцензії, права на товарні знаки, на користування землею, корисними копалинами, брокерські місця, ціну фірми, гудвіл, ноу-хау, програмне забезпечення та інші активи, які не мають матеріально-технічної основи.

Нематеріальні активи є новим об'єктом спостереження, обліку, аналізу й управління в господарській практиці. Питома вага нематеріальних активів в загальній величині активів вітчизняних господарюючих суб'єктів в порівнянні із зарубіжними надзвичайно низька. Наявність нематеріальних активів у складі майна характеризує обрану господарюючим суб'єктом стратегію як інноваційну.

Для цілей аналізу та оцінки нематеріальних об'єктів використовується система економічних показників, що характеризують стан і динаміку об'єкта, який вивчається. Для управління господарюючим суб'єктом особливе значення мають показники ефективності використання нематеріальних активів, які відображають ступінь їх впливу на фінансові результати та фінансовий стан.

Аналіз нематеріальних активів починається з оцінки їх динаміки в розрізі класифікаційних груп, тому що вони неоднорідні за своїм складом, характером використання в процесі виробництва, за ступенем впливу на фінансові результати та результати господарської діяльності.

За наявності звітних даних за декілька періодів проводиться трендовий аналіз, тобто розраховують абсолютні та відносні відхилення щодо попередніх періодів, а також визначають середні відхилення. Аналіз обсягу та динаміки нематеріальних активів можна представити у вигляді наступної таблиці 8.

Таблиця 8 - Аналіз обсягу та динаміки нематеріальних активів

За даними таблиці можна зробити висновок, що підприємство активно використовує в своїй діяльності нематеріальні активи. У звітному періоді питома вага нематеріальних активів у валюті балансу збільшилася на 0,3 пункти порівняно з минулим, а вартість нематеріальних активів в звітному періоді склала 3210 грн., що на 50,7% більше, ніж у базовому періоді.

Аналіз і оцінка структури нематеріальних активів здійснюється за видами, джерелами надходжень, термінами корисного використання, ступенем правової захищеності, рівнем ліквідності та ризику вкладень капіталу в нематеріальні активи, напрямами вибуття тощо

Таблиця 9 - Аналіз змін структури нематеріальних активів

Аналізуючи дані таблиці 9 можна дійти висновку, що найбільшу питому вагу в структурі нематеріальних активів в базовому періоді займають права на об'єкти промислової власності 42,7%, а в звітному періоді - права на знаки для товарів та послуг 26,5%, що на 10,5 пунктів більше, ніж у попередньому періоді. Значна частка цих видів активів позитивно впливає на результати господарської діяльності, оскільки вкладення направлені на удосконалення якісних показників виробництва та продукції.

За результатами проведених розрахунків при формуванні висновків потрібно враховувати, що сприятливий вплив на фінансовий стан здійснює підвищення частки засобів в об'єктах інтелектуальної власності.

Для аналізу структури нематеріальних активів за строками корисного використання складається таблиця, в якій нематеріальні активи ранжуються за роками протягом 10 років і більше. Чим вища частка нематеріальних активів з більш тривалим терміном використання, тим більший економічний ефект, отриманий господарюючим суб'єктом.

Для аналізу структури нематеріальних активів за строками корисного використання складається таблиця (табл. 10)

Таблиця 10 - Структура нематеріальних активів за строками корисного використання

За даними таблиці 12 середній строк корисного використання результатів інтелектуальної власності складає 6-9 років. У сучасних умовах це нормальний строк «життя» промислової новизни.

Проводячи аналітичне дослідження, необхідно мати на увазі, що необґрунтоване зростання нематеріальних активів призводить до зменшення оборотного капіталу, зниженню поточної ліквідності та уповільненню оборотності капіталу.

Аналіз структури вибуття нематеріальних активів здійснюється за наступними напрямами (причинами):

–       списання після закінчення строку служби;

–       списання раніше встановленого строку служби;

–       продаж (уступка) виняткових прав;

–       безкоштовна передача нематеріальних активів.

Аналіз за ступенем ліквідності та ризику інвестицій в нематеріальні активи здійснюється наступним чином:

1.      Нематеріальні активи розбиваються на три групи: високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні (див. тему 3).

2.      Визначається питома вага кожної групи в загальній величині нематеріальних активів.

.        Дається оцінка нематеріальних активів за ступенем ліквідності та ризику.

Спрямовуючи кошти в нематеріальні активи, господарюючі суб'єкти переслідують мету: отримання додаткового прибутку від їх використання. Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов'язаний з певними проблемами та потребує комплексного підходу.

Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду та знань, а також «ноу-хау» (незапатентованого досвіду), може бути визначений тільки за результатами реалізації підприємством продукції, виготовленої з використанням ліцензії, «ноу-хау». Однак обсяг продажу залежить від множини інших факторів (ціни, попиту, якості товару) і виявити дію кожного з них важко.

Ефективність придбання ліцензій і «ноу-хау» залежить також від розмірів платежів за них; строків фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничі та інші засоби; поточних витрат, пов'язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції тощо.

Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензій і «ноу-хау» за період t може бути проведений за формулою:

, (12)

де  - вартісна оцінка результату використання ліцензійної технології за рік t;  - витрати, пов'язані з використанням ліцензійної технології за рік t; r - ставка дисконтування (приведення різноманітних витрат до порівняного за часом виду).

В якості r для розрахунків використовуються: середня річна ставка банківського відсотку; середньорічна норма прибутку; середній норматив ефективності капітальних вкладень.

Якщо для розрахунків ефективності придбаної ліцензії або інших нововведень немає необхідної інформації, то для прийняття остаточного рішення можна використовувати прецеденти минулих аналогічних угод.

Кінцевий ефект від використання нематеріальних активів виражається у загальних результатах господарської діяльності: у зниженні витрат на виробництво, збільшенні обсягів реалізації продукції, збільшенні прибутку, підвищенні платоспроможності та стійкості фінансового стану. Виходячи з цього, темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку повинні випереджати темпи зростання нематеріальних активів.

основні засоби нематеріальні активи

Література

1.      Семенов А.К.: Основы менеджмента. - М.: Дашков и К, 2010

.        Тарасевич В.М.: Ценовая политика предприятия. - СПб.: Питер, 2010

.        Тарасевич В.М.: Ценовая политика предприятия. - СПб.: Питер, 2010

.        Тихомиров Е.Ф.: Финансовый менеджмент. - М.: Академия, 2010

.        Цветков А.Н.: Менеджмент. - СПб.: Питер, 2010

.        [под ред. А.М. Лялина ; рец.: В.Н. Уколов и др.]: Теория менеджмента. - СПб.: Питер, 2009

.        А.Е. Карлик и др. ; под ред. А.Е. Карлика, М.Л. Шухгальтер: Экономика предприятия. - СПб.: Питер, 2009

.        Адамчук А.М.: Экономика предприятия. - Старый Оскол: ТНТ, 2009

.        Балашов А.И.: Производственный менеджмент (организация производства) на предприятии. - СПб.: Питер, 2009

.        Берёзкина О.П.: Product Placement: технологии скрытой рекламы. - СПб.: Питер, 2009

.        Веснин В.Р.: Менеджмент. - М.: Проспект, 2009

.        Волков О.И.: Экономика предприятия. - М.: ИНФРА-М, 2009

.        Глухов В.В.: Менеджмент. - СПб.: Питер, 2009

.        Горемыкин В.А.: Планирование на предприятии. - М.: Высшее образование, 2009

.        Грибов В.Д.: Экономика организации (предприятия). - М.: КноРус, 2009

.        Гулин В.Н.: Информационный менеджмент. - Минск: Современная школа, 2009

.        Е.Ю. Добровольский и др.: Бюджетирование: шаг за шагом. - СПб.: Питер, 2009

.        Ерёмин В.Н.: Маркетинг: основы и маркетинг информации. - М.: КНОРУС, 2009

.        Ильдеменов С.В.: Операционный менеджмент. - М.: Инфра-М, 2009

.        Кантор В.Е.: Менеджмент. - М.: Эксмо, 2009

.        Кантор Е.Л.: Экономика предприятия. - СПб.: Питер, 2009

.        колл. авт.: В.А. Максимов, А.В. Ермишина, М.А. Спиридонов, О.А. Матвеева; Южный федеральный университет: Экономика фирмы. - Ростов на/Д: Феникс, 2009