Міжнародні стандарти корпоративного управління
Зміст
Вступ
. Міжнародні стандарти корпоративного управління та національні кодекси корпоративної поведінки
. Сутність принципів корпоративного управління організації економічного співробітництва та розвитку
. Принципи корпоративного управління Міжнародної мережі з корпоративного управління
. Принципи корпоративного управління Європейського Банку Реконструкції та Розвитку
. Принципи корпоративного управління Конфедерації Європейських Асоціацій Акціонерів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Поява міжнародних стандартів корпоративного управління обумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталів. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих в усьому світі правил гри на фінансовому ринку. Розробка міжнародних стандартів корпоративного управління є також, свого роду, відповіддю суспільства на катаклізми у світовій фінансовій сфері та прагненням до стабільності фінансових ринків.
Поява національних принципів (кодексів) корпоративного управління не в останню чергу викликана тим. що неможливо вирішити всі проблеми, які існують у галузі корпоративного управління виключно на рівні національного законодавства, тому необхідно їх врегульовувати через запровадження етичних норм, правил поведінки ненормативного характеру у практику корпоративного управління.
В розвинутих країнах світу чітко визначені засади системи взаємовідносин між головними діючими особами корпорацій: акціонерами, менеджерами, директорами, кредиторами, співробітниками, постачальниками, покупцями, державою, суспільством. Ця система має вирішувати три основних задачі, які стоять перед корпорацією:
забезпечення максимальної ефективності діяльності;
залучення інвестицій;
виконання юридичних та соціальних зобов'язань.
Саме на вирішення цих задач орієнтоване корпоративне управління.
Проблеми корпоративного управління займають все більше увагу економістів різних країн світу. І хоча у світі існує велика кількість стандартів (принципів, рекомендацій, кодексів) у площині корпоративного управління як на міжнародному, так і національному рівнях, все більшою мірою намагаються уніфікувати підходи до корпоративного управління, визначити основні підходи та характеристики корпоративного управління, які сприятимуть підвищенню його ефективності [11, c. 240].
На сьогодні понад 60 країн світу, які мають різний рівень розвитку економіки, різний ступінь розвитку корпорацій мають національні кодекси корпоративного управління, серед яких Велика Британія, Канада, Німеччина, Нідерланди, Японія, Корея, Бразилія, Мексика, Греція, Російська Федерація.
Актуальність теми дослідження визначається тим, що міжнародні стандарти корпоративного управління є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві.
Обєктом дослідження є процес функціонування міжнародних стандартів корпоративного управління.
Предмет дослідження складають теоретичні засади та практичні рекомендації щодо оцінки ефективності функціонування міжнародних стандартів корпоративного управління.
Метою роботи є розкриття особливостей міжнародних стандартів корпоративного управління.
1. Міжнародні стандарти корпоративного управління та національні кодекси корпоративної поведінки
Корпоративне управління багато в чому залежить від середовища, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів із законодавчо-нормативного забезпечення корпоративної діяльності. Як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою необхідна розробка загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які гарантували би потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили б отримувати повну, ясну й об'єктивну картину про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізм і методи інвестування [1, c. 24-26].
Законодавча влада розробляє норми законів, практика напрацьовує корпоративні стандарти. Практика корпоративного управління, що відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі, дозволила створити систему стандартів корпоративного управління. Цю систему визначають міжнародні стандарти, національні стандарти (кодекси корпоративної поведінки) та моделі корпоративного управління, про які мова йшла раніше.
Дотримання міжнародних стандартів у країнах з перехідною економікою є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв'язків. Тому регулятивні функції держави також є предметом вивчення корпоративного управління. Певну роль у корпоративному регулюванні відіграють так звані фінансові посередники.
Практика свідчить, що й у західних країнах з розвинутою ринковою економікою і досить сталими системами корпоративного управління їх зміст, форми та методи значно відрізняються.
Створення ефективної системи корпоративного управління як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою зумовило розробку загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику [1, c. 29-31].
Поява загальноприйнятих стандартів корпоративного управління зумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталу. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих в усьому світі "правил гри" на фінансовому ринку. Розробка міжнародних стандартів корпоративного управління є також відповіддю суспільства на світові фінансові кризи та прагненням до стабільності фінансових ринків.
Сьогодні вдосконалення корпоративного управління на національному рівні стало важливим напрямом зусиль багатьох країн. Одним з інструментів, який використовують для досягнення цієї мети, є запровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління. Приводом до появи цих документів стало:
по-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, що існують у сфері корпоративного управління, винятково на рівні національного законодавства та необхідності їх урегулювання через запровадження етичних норм у практику корпоративного управління;
по-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактора національного розвитку та необхідної вимоги існування в умовах міжнародного конкурентного середовища.
Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі.
У формуванні загальних підходів до принципів корпоративного управління активну участь беруть не тільки влада великої кількості країн, а й недержавні організації та групи. Якщо зусилля державних органів спрямовані насамперед на вдосконалювання законодавства з метою закріплення обов'язковості визначених стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, захисту прав акціонерів і забезпечення рівного ставлення до них, врахування інтересів інших зацікавлених сторін, то діяльність ділових кіл та інших недержавних структур і груп орієнтована на формування правил і процедур корпоративного управління, які були б добровільно прийняті діловими колами, відповідали б міжнародно-визнаним принципам і водночас враховували б національні особливості [5, c. 60].
Результатом такої роботи стала поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління - зводу добровільно прийнятих стандартів і внутрішніх норм, що встановлюють і регулюють порядок корпоративних відносин.
У країнах із найрозвиненішими ринками капіталу (Велика Британія, США, Канада) кодекси корпоративного управління з'явилися на початку 1990-х років. Вони регулювали практику корпоративної поведінки, зокрема питання забезпечення прав акціонерів і підзвітності керівництва компаній [9, c. 97].
Найдосконалішими й найвідомішими стандартами національного рівня є:
.Кодекс Кедбері, сформований Комітетом під керівництвом Адріана Кедбері, Радою інформації, Лондонською фондовою біржею і професійною спілкою бухгалтерських службовців у 1991 р. у Великій Британії.
.Кодекс найкращої практики для німецького корпоративного управління, підготовлений Німецькою групою з корпоративного управління в січні 2000 р.
.Рекомендації комітету з питань корпоративного управління під головуванням М. В'єно (у редакції 1995-го і 1999 рр.), підготовлені групою, створеною Національною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств.
.Принципи корпоративного управління Греції, підготовлені в 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків.
."Основні напрями та проблеми корпоративного управління", підготовлені в 1994 р. Радою директорів "Дженерал моторз".
.Основні принципи та напрями корпоративного управління фондом цивільних службовців у відставці, що є найбільшим у світі пенсійним фондом й одним з найбільших світових інституціональних інвесторів.
.Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Бразильським інститутом корпоративного управління.
.Кодекс рекомендованого корпоративного управління, підготовлений у 1998 р. Конфедерацією промисловості Індії.
.Кодекс найкращої практики й рекомендації для директорів публічних компаній, підготовлений у 1989 р. (з подальшими доповненнями) Гонконгівською фондовою біржею.
.Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. Комітетом з питань корпоративного управління Підприємницької координаційної ради Мексики.
Правовий статус кодексів корпоративного управління неоднаковий у різних країнах. В одних він є частиною загального пакета обов'язкових умов, котрих компанії необхідно дотримуватися для того, щоб її цінні папери продавалися на біржі. В інших кодекс є документом, що має винятково рекомендаційний характер і не пов'язаний з будь-якими обов'язковими вимогами [8, c. 45].
Основу кодексів корпоративного управління становлять питання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності Ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що представляє інтереси всіх акціонерів у цілому, за діяльністю компанії та її менеджменту.
Дотримання міжнародних стандартів у функціонуванні перехідних економік є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв'язків [10, c. 78].
За останні роки кодекси корпоративної поведінки створені як в країнах з найбільш розвинутими ринками капіталу, так і в країнах з перехідною економікою. Одним яз яскравих подібних прикладів є Кодекс корпоративної поведінки, прийнятий Координаційною радою з корпоративного управління при Федеральній комісії з цінних паперів в Росії у 2001 році, який в свою чергу складається з наступних розділів: принципи корпоративного управління, Загальні збори акціонерів, Рада директорів суспільства, Виконавчі органи суспільства, корпоративний секретар, істотні корпоративні дії, розкриття інформації про суспільство, контроль за діяльністю суспільства, дивіденди, врегулювання корпоративних конфліктів [7, c. 213].
Керівні принципи корпорації "Дженерал моторс" в своїй основі відображали нову філософію управління і повинні були бути сприйняті персоналом компанії в його повсякденному житті:
затверджувати та підтримувати загально корпоративні зобов'язання відмінного виконання всіх елементів продукції та всієї підприємницької практики (ці зобов'язання будуть направляти всю роботу);
ставити вище за все сприйняття потреб та очікувань клієнтів корпорації;
"Дженерал моторс" - це не люди. Успіх корпорації буде залежати від взаємної участі в загальній справі, а також від індивідуальних зобов'язань та виконання. Кожний, хто працює, бути мати можливості, умови та стимули для максимальної участі в досягненні колективних цілей корпорації;
торгові агенти, споживачі та всі робітники - це партнери з бізнесу, і їх особистий успіх є важливим для успіху корпорації;
всезагальна увага до верховенства якості - в продуктах, в виробничих процесах і на робочих місцях - є головною складовою успіху;
продовжувати концентрувати зусилля на транспортній продукції та послугах, як особистих, так і комерційних, але попри все шукати нові можливості для використання ресурсів на початку бізнесу, які поєднують знаряддя праці і можливості робітників корпорації;
пропонувати повний набір продукції на північноамериканському ринку та виходити із відповідними продуктами на інші ринки по всьому світу;
досягти потужних промислових меж на вищих рівнях технології і бути конкурентоспроможними з будь-якою промисловою одиницею;
діяти з чітко визначеною централізованою політикою в поєднанні з децентралізованою оперативною відповідальністю в цілях наближення вирішення проблем настільки близько, наскільки це є можливим;
приймати участь в будь-якому суспільстві, в якому тільки корпорація бути робити бізнес.
Отже, розглянуті принципи і стандарти системи стандартів корпоративного управління повинні враховуватись керівництвом вітчизняних корпорацій під час розробки стратегічного плану розвитку корпорацій, проектування організаційної структури управління, запровадження механізмів і методів управління тощо [6, c. 57].
. Сутність принципів корпоративного управління організації економічного співробітництва та розвитку
Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювала у 1998 р. глобальну програму по створенню універсальних стандартів та норм корпоративного управління, націлену на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління. Ці міжнародні стандарти мали бути прийнятими урядами економічно розвинутих країн, міжнародними організаціями, дідовими колами державного та приватного секторів економіки. У травні 1999 р. Рада ОЕСР прийняла Загальні Принципи корпоративного управління, під якими поставили свої підписи члени урядів усіх країн - членів ОЕСР. Цей документ містить роз'яснення щодо того, які конкретні проблеми повинні регулювати національні стандарти корпоративного управління і як забезпечити значне підвищення ролі інвесторів (акціонерів) в управлінні компаніями, у які вони вкладають свої кошти.
Принципи мають еволюційний характер і повинні переглядатися у світлі суттєвих змін обставин. Щоб зберегти конкурентоспроможність у середовищі, що змінюється, корпорації повинні оновлювати та коригувати свою практику корпоративного управління відповідно до нових вимог і можливостей [4, c. 126].
Принципи корпоративного управління ОЕСР:
.Система корпоративного управління повинна захищати права акціонерів.
.Система корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних акціонерів.
.Система корпоративного управління має забезпечувати своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються Акціонерного Товариства, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління.
.Система корпоративного управління має забезпечувати стратегічне керівництво компанією, ефективний нагляд за діяльністю виконавчих директорів з боку Ради, а також звітність цієї Ради перед компанією та акціонерами.
3. Принципи корпоративного управління міжнародної мережі з корпоративного управління
Міжнародна мережа з корпоративного управління (ММКУ) як основну мету корпорації оголосила постійну оптимізацію доходів акціонерів із забезпеченням довгострокової життєздатності компанії шляхом ефективного управління та врахування інтересів зацікавлених осіб [3, c. 35].
З погляду ММКУ для здійснення корпоративного управління важливі такі принципи:
.Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності.
.Існування правила: одна проста акція - один голос.
.Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.
.Рада директорів або Спостережна рада, як орган управління, повинні бути підпорядковані акціонерам. Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.
.Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на незалежність і загальну кваліфікацію членів Спостережної ради та про порядок призначення посадових осіб.
.У радах має бути достатня кількість незалежних не виконавчих членів з відповідними знаннями і досвідом, їхні обов'язки повинні включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив на діяльність ради в цілому.
.Відповідно незалежні не виконавчі члени повинні становити суттєву більшість.
.Комітети ради з питань аудиту, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні складатися цілком або переважно з незалежних не виконавчих членів.
.Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб повинна відповідати інтересам акціонерів.
.Компанії повинні розкривати в річному звіті політику компанії стосовно винагороди і, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає інтересам акціонерів політика та практика компанії стосовно оплати праці.
.Суттєві стратегічні зміни основної діяльності компанії не повинні провадитись без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами. Так само значні зміни в компанії, які по суті або за наслідками істотно розмивають акціонерний капітал або зменшують частки власності або права на володіння акціями існуючих акціонерів, не повинні запроваджуватися без попереднього затвердження акціонерами запропонованих змін.
.Практика корпоративного управління повинна зосереджуватися на постійній оптимізації операційної діяльності компанії та доходів акціонерів.
.Компанії мають дотримуватися усіх відповідних законі в юрисдикції, у якій вони функціонують.
.Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співробітництва між компаніями і зацікавленими сторонами, перш за все, сприяють стабілізації економіки регіону, працевлаштуванню та охороні довкілля.
. Принципи корпоративного управління європейського банку реконструкції та розвитку
Метою принципів, розроблених Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), є сприяння встановленню взаєморозуміння між корпораціями, кредиторами і інвесторами при ухваленні рішень про надання кредиту або вкладання капіталу шляхом впровадження раціональних ділових норм у корпоративну практику.
Основна увага у принципах ЄБРР привернута до відносин "зацікавлених сторін" та створення балансу їх інтересів у діяльності акціонерного товариства. Головними вважаються відносини з:
клієнтами;
акціонерами;
постачальниками;
громадськістю;
державною та місцевою владою.
. Принципи корпоративного управління конфедерації європейських асоціацій акціонерів
У 1990 р. питання корпоративного управління обговорювалися у декількох європейських країнах, а також поза межами Європи. Принципи групи "Євроакціонери" так само, як і принципи ОЕСР, спрямовані на покращання правової, інституційної та регуляторної бази корпоративного управління, але є більш конкретними та детальними. Основних рекомендацій групи "Євроакціонери", які стосуються цілей корпорації, розподілу прибутку, впливу акціонерів на ключові питання життєдіяльності компанії (реорганізація шляхом злиття та поглинання), реалізації права голосу акціонерів, отримання належної інформації, ролі органів управління є десять [2, c. 206].
Рекомендація 1.
Головною метою компанії повинна бути максимізація вартості акцій акціонерів. Компанії повинні чітко зазначати (в письмовій формі) свої фінансові цілі та стратегію і включити цю інформацію до своїх річних звітів.
Рекомендація 2.
Рішення, що мають суттєвий вплив на природу, розмір, структуру та ризики компанії, а також на позиції акціонерів, повинні підлягати затвердженню акціонерами та прийматися річними загальними зборами.
Рекомендація 3.
Акціонери більшості повинні робити попередні пропозиції щодо купівлі акцій акціонерів меншості у випадку, коли частка акціонера більшості перевищує певний рівень (від 25% до 33,3%).
Рекомендація 4.
Процеси злиття та поглинання повинні регулюватися. Відповідність вимогам цього регулювання повинна контролюватися.
Рекомендація 5.
Компанії повинні відразу розкривати інформацію, яка може мати вплив на ціну акцій, а також інформацію про акціонерів, частка яких стає більшою або меншою, ніж певний рівень (5%).
Рекомендація 6.
Інформація щодо порядку денного та інших питань, що відносяться до загальних зборів, повинна публікуватися вчасно. Протокол зборів повинен вестися призначеним секретарем та перевірятися незалежною особою або організацією. Аудитори також повинні бути незалежними та обиратися загальними зборами. Обговорення на загальних зборах має записуватися на плівку.
Рекомендація 7.
Акціонери повинні мати можливість вносити пропозиції до порядку денного річних загальних зборів.
Рекомендація 8.
Для надання акціонерам інформації, що має вплив на ціни, крім звичайних каналів, компанія повинна використовувати електронні засоби.
Рекомендація 9.
Акціонери повинні мати право обирати членів принаймні однієї ради та приймати рішення про їх звільнення, до виборів - висувати кандидатів до членів ради.
Рекомендація 10.
Членство у правлінні (виконавчі директори) та у спостережній раді (невиконавчі директори) слід обмежити строком до дванадцяти років. При цьому має бути не більше одного невиконавчого члена у Спостережній раді, який раніше входив до правління.
Слід створити спеціальний комітет для визначення розміру винагороди для директорів. Принципи, на основі яких визначається розмір винагороди, слід публікувати в річному звіті.
Висновки
Поява загальноприйнятих стандартів корпоративного управління обумовлена, передусім, зростанням уваги до питань корпоративного управління в умовах глобалізації фінансових ринків, лібералізації руху капіталу. Це спроба встановлення загальноприйнятих, прозорих та зрозумілих правил гри на фінансових ринках. Крім того розроблення та впровадження принципів корпоративного управління є відповіддю суспільства на світові фінансові кризи та прагненням до стабільності фінансових ринків.
Вдосконалення корпоративного управління на національному рівні стало важливим напрямом зусиль багатьох країн. Одним із інструментів, який використовується для досягнення цієї мети, є запровадження національних принципів (кодексів) корпоративного управління. Поява цих документів, зумовлена таким.
По-перше, усвідомлення неможливості вирішення всіх проблем, які існують у сфері корпоративного управління, виключно на рівні національного законодавства та необхідності їх врегулювання через запровадження етичних норм у практику корпоративного управління.
По-друге, сприйняття корпоративного управління як важливого фактору національного розвитку та необхідна вимога існування в умовах міжнародного конкурентного середовища. Сьогодні багато країн розглядають корпоративне управління як невід'ємну складову ринкової економіки, умови для розвитку приватного підприємництва, засіб підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках та поліпшення показників економічної діяльності в цілому [12, c. 26].
Основу економіки будь-якої країни сьогодні становлять великі підприємства, які, як правило, створюються у формі акціонерних товариств. Отже, від рівня розвитку системи корпоративного управління прямо залежить успішність функціонування цих об'єктів, а з ними й економіки в цілому. корпоративний управління економічний фінансовий
Виходячи зі світової практики слід зазначити, що система корпоративного управління - це продукт спільних зусиль учасників корпоративних відносин, держави та професійних учасників ринку цінних паперів. Однак державі належить провідна роль у процесі її створення. Саме вона повинна розробити та прийняти законодавство, норми якого мають створити основу для формування системи корпоративних відносин, запровадити прозорі та ефективні механізми управління держпакетами акцій.
Державні органи, головним чином суди, мають забезпечити належну практику застосування норм законодавства та внутрішніх актів акціонерних товариств. Учасники корпоративних відносин мають згодом доповнити їх стандартами поведінки та ділової етики в акціонерних товариствах, внаслідок чого повинна утворитися ефективна система корпоративного управління.
Список використаної літератури
1.Довгань Л. Управління корпораціями : Монографія/ Людмила Довгань, Валентина Пастухова, Людмила Савчук,; М-во освіти і науки України, НТУУ "КПІ". -К.: Політехніка, 2014. -233 с.
.Євтушевський В. Корпоративне управління: Підручник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. - К.: Знання, 2011. - 406 с.
.Євтушевський В. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. - К.: Знання-Прес, 2012. - 317 с.
.Корпоративне управління: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Мостенська [та ін.]; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій , Нац. авіаційний ун-т. - К.: Каравела, 2013. - 383 с.
.Корпоративне управління: монографія/ І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Бо-рисова та ін. ; за ред.: І. Спасибо-Фатєєвої; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого. - Харків: Право, 2013. - 498 с.
.Кравчук В.М. Корпоративное право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики/ В.М. Кравчук. - К.: Істина, 2015. - 719 с.
.Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління: (Збірник кодексів та принципів)/ Міжнародна фінансова корпорація. - К., Б.г.. - 247 с.
.Павленко Л. Корпоративні інформаційні системи : Навчальний посібник/ Лариса Павленко,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -2-е вид., стереотип.. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2012. -257 с.
.Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І. Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2012. -334 с.
.Румянцев С. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток/ Сергій Румянцев,; Ред. В. П. Розумний, А. І. Белиба. -К.: Знання , 2013. -149 с.
.Татарчук М. Корпоративні інформаційні системи : Навчальний посібник/ Микола Татарчук,; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2011. -290 с.