Формування та ідентифікація локальної фінансової кризи підприємства

Формування та ідентифікація локальної фінансової кризи підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Формування та ідентифікація локальної фінансової кризи підприємства»

Студентки IV курсу,

спец. 6601, групи

Науковий керівник

Пєнкіна Т.Є.

Київ 2014

Зміст

Вступ

I. Теоретичні аспекти фінансової кризи підприємства

.1 Теоретичні засади антикризового управління підприємством, характеристика кризових явищ

.2 Сутність, причини та етапи розвитку фінансової кризи підприємства.

ІІ. Підходи до діагностики фінансової кризи на підприємстві

.1 Методи діагностики фінансової кризи на підприємстві

.2 Діагностика фінансової системи підприємства. Шляхи покращення фінансового стану підприємства

.1 Досвід подолання фінансових на різних ієрархічних рівня. Ідентифікація кризових явищ ПП «Sport Life»

.1 Загальна характеристика ПП «Sport Life»

.2 Діагностика фінансової системи ПП «Sport Life». Пропозиції щодо покращення фінансово-економічного стану ПП «Sport Life»

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Перехід до ринкової форми господарювання в Україні поставив перед суспільством ряд нових проблем, однією з найважливіших серед них є антикризове управління підприємством. Це пояснюється тим, що одним з факторів сучасної української економіки є неплатоспроможність великої кількості підприємств. Актуальність теми комплексної курсової полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції, значна енергоємність продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

За даних умов, з метою запобігання банкрутства та поглиблення фінансової кризи підприємства, є необхідність оцінити перспективу розвитку підприємства, спрогнозувати його майбутній фінансово-господарський стан та окреслити можливі шляхи попередження кризових явищ.

Головною метою роботи є дослідження теоретичних аспектів та отримання практичних навичок в діагностиці фінансової кризи та в методах її подолання .

Завдання комплексної курсової роботи: визначити сутність фінансової кризи, фактори та причини виникнення фінансової кризи на підприємстві, проаналізувати фінансовий стан підприємства, визначити доцільні методи діагностики фінансової кризи на підприємстві, запропонувати шляхи покращення фінансово-економічного стану підприємства, вивчити ознаки попередження банкрутства та фінансової кризи.

Об’єктом дослідження комплексної курсової роботи є фінансова криза на підприємстві.

Предметом даної роботи виступають методи діагностики кризового стану підприємства та особливості діагностики фінансової кризи.

Проблемам діагностики кризового стану підприємства методами антикризового управління присвячено багато праць зарубіжних учених - економістів, таких як: Е. Альтман, Т. Таффлер, І. Романе, У. Бівер, російських - Н. Дмітрієв, А. Колосова, Е. Коротков та українських - Л. Лігоненко, Л. Ситник, К. Залигіна, О. Манойленко, частково І. Бланк. Аспекти виходу підприємства з фінансової кризи стали предметом дослідження таких учених, як: В.Г. Герасимчук, К. Котел, О.В. Ткаченко, В.М. Шаповал.

При написанні роботи використовувалися посібники, підручники, монографії та наукові публікації в журналах. Базовим підприємством для написання курсової роботи було обрано ПАТ «Меридіан», основним видом діяльності якого є виробництво та реалізація приладів різного призначення, зокрема лічильників електроенергії.

Розділ I. Теоретичні аспекти фінансової кризи підприємства

.1 Теоретичні засади системи антикризового управління підприємством: сутність, поняття та види кризових явищ

Сучасний економічний стан в Україні характеризується ознаками, притаманними трансформаційним процесам ринкових відносин господарювання, а саме: загальною фінансовою нестабільністю на фоні періодичної політичної та соціальної напруженості, інфляцією, що прискорюється, циклічними фазами спаду в галузях економіки. В таких умовах результати діяльності будь-якого підприємства мають суттєві коливання під впливом численних факторів. У зв’язку з цим підвищується залежність життєздатності підприємства від своєчасного та адекватного реагування на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища.

Гносеологічне дослідження сутності та особливостей терміну «криза» довело, що це одне із найскладніших понять, які мають багато змістових відтінків та інтерпретацій.

Відношення до кризових явищ в економіці зазнало корінних змін протягом трьохвікового еволюційного розвитку (XVIII-XX ст.). Від повного заперечення кризи при капіталізмі (Дж. С. Мішель, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей) наукова дискусія дійшла висновку про її випадковий характер (Р. Робертус, Ж.-Ш. Сісмонді) [18; 50]. Основи теорії економічної кризи сформовані у роботах К. Маркса, Н.Д. Кондратьєва, М.І. Туган-Барановського, в яких вивчався взаємозв’язок кризових явищ з кон’юнктурними коливаннями попиту та пропозиції, обсягу виробництва, доходу, стану економіки в цілому, природними циклами [23; 20; 40].

У 30-80-х рр. ХХ ст. наукова дискусія розвивалась навколо двох поляризованих точок зору: теорії Дж. М. Кейнса про те, що економічна криза в умовах класичного капіталізму неминуча і випливає з природи ринкових відносин, а її негативні наслідки можна згладжувати та «соціалістичного» змісту сутності економічної кризи. Так, в радянській літературі висвітлювалась природа кризи як характерна риса капіталістичного способу виробництва і унеможливлювалось її існування при соціалістичному устрої суспільства. Історичний досвід показав помилковість такого розуміння феномену розвитку систем: радянська держава опинилася не просто на етапі перебудови, а пережила глибокий, системний в своїй основі, кризовий період. Виявилось, що і соціалізму притаманні кризові явища.

Науковий розвиток системного аналізу в період глибоких кризових потрясінь кінця ХХ ст. обумовив формування нових підходів в теорії криз. Над їх розвитком працювали А.А. Богданов, Ю.М. Осіпов, Н.І. Том, інші видатні вчені економісти та їхні послідовники [11; 26; 39]. Обґрунтовані основні положення теорії криз полягали у тому, що періодичне виникнення кризи є неминучим у розвитку будь-якої системи, в тому числі й економічної. Однак єдиного загальновизнаного підходу до визначення суті кризи у розвитку соціально-економічної системи у сучасній науковій літературі ще не сформувалося

Російський економіст Осіпов Ю.М. проводить аналогію між кризою та хворобою, в якій існує момент видужання [26, с. 22]. При цьому не відбувається повернення економічної системи до колишнього нормального стану, вона переходить до нової рівноваги.

Кризові явища в економічних системах завжди викликали підвищений інтерес у вчених різних країн, але розглядались вони, в основному, на макрорівні. Останнім часом підвищилася увага до розгляду криз на рівні окремого підприємства, зросла кількість досліджень вітчизняних та зарубіжних економістів у цій галузі. Зокрема, процеси діяльності підприємств в умовах кризи розглянуто в працях таких авторів як З. Є. Шершньова, Л.О. Лігоненко, А. Д. Чернявський, О. В. Василенко, Е. А. Татарніков, А. Г. Грязнова та інші. Серед зарубіжних вчених, криза, як елемент теорії економічних циклів та економічної кон'юнктури досліджувалась Й. Шумпетером, Самуельсоном, Дж. М. Кейнсом, М. Фрідменом, Дж. Фіннері, С. Шмідт їх послідовниками та науковими опонентами.

Виходячи з вищесказаного, «криза на підприємстві» не є цілком визначеними через багатогранність та системну складність явища. Тому доцільно зосередити увагу на визначенні поняття «криза на підприємстві», причин її виникнення та основних ознак, які описують фази кризової ситуації, що стає підгрунтям для подальшого управління підприємством, тобто є невід‘ємною частиною антикризового управління підприємством.

Науковці поняттям «криза на підприємстві» характеризують різні проблемні фактори в діяльності підприємства від простих перешкод у функціонуванні підприємства через організаційні негаразди до повного знищення підприємства. Наприклад, В.О. Подольська констатує, що: «Криза на рівні підприємства - це форма порушення параметрів життєздатності підприємства, яка проявляє себе протягом певного періоду, характеризується закономірністю та циклічністю виникнення на різних етапах життєвого циклу підприємства, обумовлюється накопиченням протиріч у межах господарської системи та в перебігу її взаємодії з зовнішнім оточенням, має певні наслідки для можливостей його функціонування та розвитку [4, с.336]. Чернявський А. Д. пропонує наступне визначення: «Криза - це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу ззовні або зсередини, що потребує від неї якісно нового реагування». Один з найбільш авторитетних науковців у даній сфері З. Є. Шершньова відзначає, що: «Криза - загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги» [36, с.149]. За визначенням В.О. Василенка: «Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі» [12 , с.12]. Загалом, аналіз існуючих трактувань поняття «криза» свідчить про існування трьох незалежних поглядів на понятійні межі цього терміну (Додаток А, табл. 1.1.).

Відповідно до першої точки зору, криза - це форма поступального руху, прояв розвитку системи. Прихильники другої точки зору вважають кризою переломний момент у функціонуванні підприємства (незалежно від того, яким - позитивним чи негативним, буде результат); звідси кризою може вважатися будь-яка нестандартна ситуація або зміни у функціонуванні підприємства. Третя точка зору передбачає, що кризою є ситуація значного погіршення одного, а частіше кількох, важливих параметрів функціонування підприємства, що цілком реально може призвести до банкрутства.

Наведені трактування відображають два основних ставлення до кризових ситуацій, що зустрічаються в працях зарубіжних та вітчизняних авторів - негативне та позитивне. При негативному ставленні до кризи увага акцентується на її руйнівному впливі на діяльність підприємства; на загрозі банкрутства, яку спричиняє криза. Позитивне ставлення грунтується на розумінні кризи як об'єктивного процесу, пов'язаного з розвитком системи. Криза на підприємстві - об'єктивний процес, що призводить до оптимізації системи або до її знищення у разі неспроможності адаптуватися до нових умов та розвиватися, адже грунтується на діалектичній єдності основних тенденцій в існуванні системи - сталого функціонування та розвитку, що поступово змінюють одна одну.

Розглядаючи питання про класифікацію кризових явищ, насамперед зазначу, що в сучасній літературі існує багато підходів до вибору критеріїв класифікації та окремих класифікаційних груп. Найчастіше кризи та кризові ситуації класифікують за такими ознаками: за можливістю прогнозування, за ступенем реалізації, за адекватністю часу прийняття рішення в антикризовому управлінні, за мірою впливу на функціонування суб’єктів управління, за причинами виникнення, за часовою характеристикою (короткострокові та довгострокові), за ступенем впливу на діяльність підприємства (легкі, важкі та катастрофи). Альтернативна класифікація наведена в таблиці (додаток А, табл.1.2.).

Найбільш науково обгрунтованою і практично доцільною є, на думку багатьох науковців, класифікація криз на підприємстві, побудована на основі застосування комплексного критерію відповідно до якого розрізняють такі види криз: локальна криза, системна криза, стратегічна криза (Додаток А, табл.1.3.).

Науковці по-різному дивляться на проблему кризи в цілому, тому їхні думки розрізняються і стосовно трактування категорії «антикризове управління. Наприклад, одні розглядають антикризове управління з погляду існуючих проблем фінансового характеру на рівні підприємства [5, с. 138], із виникненням негативної ланцюгової реакції в інших підприємств. Інші розглядають проблеми, які пов'язані не тільки з кризою якогось окремого підприємства, але й із несприятливими фінансовими умовами в економіці країни в цілому [2, с. 71].

На мою думку, найбільш доцільним є наступне трактування: антикризове управління підприємством - це тип управління, спрямований на виявлення ознак кризових явищ та створення відповідних передумов для їх своєчасного запобігання, послаблення, подолання з метою забезпечення життєдіяльності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення ситуації його банкрутства [36, с. 495]. Антикризове управління підприємством - це особлива система, що відрізняється комплексним і стратегічним характером та має здатність повністю усувати тимчасові утруднення, зафіксовані в роботі підприємства.

Для вирішення завдань, поставлених в даній роботі, мене передусім цікавить фінансова криза як окремий вид локальної кризи підприємства та відповідні методи діагностики та напрямки покращення фінансового стану підприємства.

.2 Сутність, причини та етапи розвитку фінансової кризи

У сучасній літературі існує кілька визначень фінансової кризи, що свідчить про багатогранність цього явища:

·   фінансова криза - це вид локальної кризи, за якої в динаміці спостерігається погіршення показників поточної ліквідності та фінансової стійкості з одночасним зростанням коротко- та середньострокової заборгованості, що призводить до неплатоспроможності підприємства;

·   фінансова криза - це робота підприємства в безприбутковій зоні, яка призводить до втрати потенціалу успіху підприємства, загрожує його платоспроможності та подальшому існуванню як суб’єкта господарювання. [36, с. 387].

Під фінансовою кризою розуміють також фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. Із позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Варто виокремити ряд основних симптомів фінансової кризи, зокрема: зменшення рівня прибутковості та рентабельності;

·        скороченням частки грошової маси в обігових коштах;

·        зменшенням платоспроможності та поточної ліквідності підприємства; збільшенням собівартості готової продукції;

·        збільшенням запасів готової продукції на складах;

·        зменшенням швидкості обороту капіталу та ін.

Фактори, які можуть спричинити фінансову кризу, поділяються на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні, або ендогенні (що повністю визначаються умовами діяльності самого підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути спад кон’юнктури в економіці в цілому; зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; криза окремої галузі; сезонні коливання; посилення монополізму на ринку; дискримінація підприємства органами влади та управління; політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або у країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції); конфлікти між засновниками (власниками).

Науковці також виокремлюють чимало ендогенних факторів фінансової кризи, зокрема: низька якість фінансового менеджменту; недоліки в організаційній структурі; низький рівень кваліфікації персоналу; недоліки у виробничій сфері; прорахунки в галузі постачання; низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; прорахунки в інвестиційній та кредитній політиці; брак інновацій та раціоналізаторства; дефіцити у фінансуванні; відсутність або незадовільна робота служб фінансового контролю та контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Усі наведені вище основні фактори і принципи виникнення кризового стану тісно взаємозв'язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Узагальнення теоретичного досвіду сучасних науковців щодо питань загальної типології причин кризового стану, дослідження природи фінансової кризи дозволяє запропонувати наступну класифікацію факторів, що обумовлюють її розвиток (Додаток Б, табл. 1.4) [14, с. 31-35].

Будь-який окремо взятий з вище вказаних факторів не можна розглядати як єдину безпосередню причину виникнення фінансової кризи на тій чи іншій стадії життєвого циклу підприємства, і тим більше - його банкрутства. За таких умов підвищується значимість своєчасної діагностики фінансової кризи.

Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених вище.

Щодо етапів розвитку фінансової кризи підприємства, то варто відзначити, що будь-яка криза проходить шість стадій розвитку: зародження, наростання, розгортання, настання, заспокоєння, усунення. Перші чотири стадії об’єднуються в етап активного розвитку фінансової кризи, являючи собою ланцюгову реакцію при відсутності адекватних заходів протидії кризовим процесам. На концептуальній основі описаного розвитку фінансової кризи, деталізовано її вертикальні та паралельні взаємозв’язки (Додаток Б, табл. 1.4).

Поглиблення кризових процесів характеризується вертикальними зв’язками. При розширенні масштабів розвитку фінансової кризи шляхом активізації її послідовних форм можливе досягнення більшого спектру «деформацій». У разі відсутності адекватних антикризових заходів кожен окремий вид фінансової кризи розвивається за типовою схемою. Ранні ознаки кризи з’являються на стадії її зародження. Вони представляють собою перші негативні наслідки, які вирізняються слабким впливом на стан економічної системи, що не заважає їй продовжувати нормальне функціонування.

Як правило, майже непомітним є часовий лаг між послідовним переходом кризи ліквідності у кризу платоспроможності, а останньої - у кризу прибутковості, потім - до втрати фінансової незалежності та банкрутства підприємства. Кожний попередній вид кризи, будучи частиною фінансової кризи, доповнює та прискорює розвиток наступної. На рисунку 1.4 представлено життєвий цикл підприємства в умовах фінансової кризи [14, с. 24].

Рис. 1.2. Крива життєвого циклу підприємства при послідовному розвитку фінансової кризи

Із поглибленням кризових процесів ускладнюються умови виживання, знижується внутрішній економічний потенціал підприємства, втрачається час для здійснення ефективних антикризових заходів, розширюється коло проблем категорії термінового вирішення. Тому допущення розвитку кризових процесів на кожній наступній стадії буде в геометричній прогресії збільшувати витрати на вжиття антикризових заходів при відповідній швидкості скорочення часу для їх реалізації. У зв’язку з цим виникають дві взаємопов’язані проблеми: ідентифікація фінансової кризи та її усунення. Перша з них - найбільш складна і важлива, оскільки для вирішення другої проблеми необхідно своєчасно виявити негативні тенденції, визначити їх ранні ознаки, зрозуміти характер.

Кожну стадію розвитку фінансової кризи можна вважати наслідком сукупного впливу факторів, найбільш суттєвим серед яких є кожний попередній етап. Симптоми впливу несприятливих явищ, як правило, обумовлюють паралельний розвиток декількох видів фінансової кризи. Внаслідок тісного взаємозв’язку між факторами кризи поява одного з них у діяльності підприємства викликає інші негативні процеси, результатом чого є лавиноподібне падіння внутрішніх та зовнішніх позицій підприємства. На будь-якій стадії розвитку фінансової кризи існує можливість відновлення нормального ритму функціонування у ринковому середовищі. В українській практиці законотворення напрацьовано правовий механізм відновлення платоспроможності боржника. Але існують перешкоди його ефективному використанню: по-перше, він потребує удосконалення і тому перебуває у стані розвитку; по-друге, його «підключення» до підприємства-боржника здійснюється переважно на кінцевій стадії фінансової кризи.

Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати такі висновки:

-       функції фінансової кризи в еволюції системи полягають у підриві основ застарілих елементів, відкритті шляху для становлення нових, збереженні та збагаченні генотипу системи;

-       взаємодія кризових процесів у суміжних сферах проявляється резонансно, посилюючи інтенсивність спаду та розширюючи спектр негативних наслідків;

-       фінансова криза на підприємстві може посилюватися або взагалі породжуватися впливом кризових явищ на макрорівні;

-       теорія криз доводить можливість прогнозування циклічного розвитку кризи з урахуванням стадії життєвого циклу підприємства і вже на основі оцінки поточного стану та перспектив передбачає розробку стратегії і тактики антикризового управління;

-       процес фінансової кризи є складною трансформацією одного виду кризи в інший з формуванням на цій основі лавинного розвитку негативних явищ, наслідком яких є банкрутство підприємства;

-       можливість подолання фінансової кризи визначається потенціалом життєздатності економічної системи та ресурсами часу;

-       підготовка та своєчасне вжиття необхідних антикризових заходів має спиратися на адекватну реальності класифікацію етапів розвитку фінансової кризи та причин її виникнення, на вивчення досвіду подолання кризових ситуацій, на управлінські дії по забезпеченню виходу підприємства з кризового стану, на кваліфіковані кадри з цих питань.

II. Методичні підходи до діагностики фінансової кризи на підприємстві

2.1 Методи діагностики фінансової кризи на підприємстві

антикризовий управління фінансовий діагностика

Економічний механізм виникнення кризового стану підприємства пізнається через постійне спостереження за тим, що відбувається як всередині суб'єкта господарювання чи підприємництва, так і за його межами. Складність детального вивчення економічних процесів пояснюється динамічністю та різноманітністю внутрішнього та зовнішнього середовища, які здатні вплинути на параметри діяльності підприємства, сприяти виникненню чи розгортанню на ньому кризового стану.

Дослідження змін зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства найбільш вдало може бути здійснене групою експертів підприємства - спеціалістами з маркетингу, стратегічного управління, контролінгу, економічного аналізу, інформаційного забезпечення.

Дослідження варто здійснювати за наступною схемою:

•        вибір параметрів внутрішнього та зовнішнього середовища;

•        визначення принципів кількісної та якісної оцінки зовнішніх сигналів щодо стану й динаміки економічної, науково-технічної, екологічної, демографічної, соціально-політичної та правової кон’юнктури в національній економіці;

•        визначення принципів кількісної та якісної оцінки внутрішніх сигналів щодо стану й динаміки стратегічного потенціалу та конкурентного статусу підприємства, досягнутого рівня конкурентних переваг;

•        періодичне спостереження за змінами внутрішніх і зовнішніх факторів;

•        визначення методів аналізу можливих наслідків виявлених змін внутрішніх і зовнішніх факторів на виникнення чи розвиток кризового стану підприємства;

•        визначення методів окреслення "критичних точок" в сукупності економічних явищ;

•        визначення методів внутрішньофірмового економічного аналізу, що узагальнить результати спостережень за параметрами внутрішнього та зовнішнього впливу на можливість виконання підприємством первинної місії;

•        розробка антикризових заходів, прийняття принципових управлінських рішень на основі проведеного спостереження та економічного аналізу.

Остаточне рішення про цілеспрямованість таких досліджень приймає керівник підприємства. Виходячи з цього варто окреслити методичні підходи до прогнозування кризових явищ.

У сучасній науковій літературі пропонується такі методичні підходи до прогнозування кризових явищ [16]:

. Залежно від методики визначення оцінних показників:

·        коефіцієнтний підхід, який ґрунтується на використанні певного переліку коефіцієнтів (індикаторів) стану підприємства - відносних показниках, які визначаються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової діяльності;

·        індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних показників зміни стану об’єкта дослідження в часі (темп зростання, темп приросту тощо);

·        агрегатний підхід, який ґрунтується на побудові балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану.

. Залежно від методики дослідження оцінних показників:

·        динамічний аналіз - передбачає вивчення показників у динаміці;

·        порівняльний аналіз - передбачає зіставлення фактичного значення показника з середньогалузевим (середньокраїновим) або з середнім по групі аналогічних об’єктів;

·        еталонний аналіз - порівняння фактичного значення показника з еталонним значенням, який визначено як допустиму (критичну) межу його зміни;

. Залежно від методики формування узагальненого висновку щодо кризи (індексний метод, бальний метод, графічний метод, матричні моделі, статистичні моделі діагностики).

Прогнозування кризових явищ базується на вивченні потенційних загроз діяльності підприємства. Тому в першу чергу слід забезпечити належну організацію процесу отримання своєчасної та достовірної інформації про потенційні перепони.

Основні методи прогнозування потенційних кризових явищ слід класифікувати за рядом ознак. А для діагностування потенційних криз слід провести експрес-аналіз деяких характерних показників, наявності необхідних для функціонування підприємства документів.

Скористатись для прогнозування кризових явищ можливо методами:

·        статистичного діагностування

Прикладом таких методів є: методи середніх, абсолютних і відносних величин, групування за ознаками, елементарні методи обробки рядів динаміки, індексний, графічний);

·        аналітичного діагностування;

·        експертного діагностування (рейтингові оцінки, метод вагових коефіцієнтів);

·        лінійного і динамічного програмування;

Методи системного аналізу, методи машинної імітації, теорії графів, теорія масового обслуговування, методи мережного планування та управління.

·        матричними;

Прикладом, є матриця Siemens, гармонійний спектральний аналіз.

·        математичні

До цієї групи методів, можна віднести: кореляційний аналіз, регресійний, дисперсійний, факторний аналіз, метод головних компонент, коваріаційний, кластерний аналіз стану і ін.

Статистичні, експертні, математичні та аналітичні методи діагностування можуть використовуватися не тільки для вивчення стану підприємства під час фінансової кризи, але й під час кризи збуту, організаційної кризи, виробничо-технологічної кризи та кризи управління персоналом. Параметри, які свідчать про кризовий стан на підприємстві наведені у таблиці ( Додаток Д, табл.2.1.).

Останнім часом стає дедалі більше наукових робіт, присвячених проблемі розвитку і використання методів фінансового аналізу [32,c.118]. Вони містять вказівку на обмеженість кількісних методів фінансового аналізу, у силу великої невизначеності розвитку і великих допущень як використовуваної інформаційної бази, так і у самих застосовуваних моделях, котрі по суті є спрощеннями реальних фінансових відносин. Тому виникла потреба доповнення кількісних методів якісними оцінками і висновками.[32]

Окрім того, корисним може стати проведення моніторингу зовнішнього середовища підприємства, моніторингу внутрішнього середовища підприємства методом моментних спостережень, що базується на теорії ймовірності та економічній статистиці, аналізу фінансового стану підприємства, інтегральної оцінки показників і моделі оцінки платоспроможності підприємства, комплексного підходу до діагностування стану підприємства.

Як показує практика антикризового управління діяльністю підприємств оптимальні результати дає використання тих методик, які є оптимальними по відношенню до отриманих сигналів щодо зміни стану підприємства на тому чи іншому етапі його життєвого циклу.

Отже, вибір того чи іншого інструментарію для дослідження можливості настання кризових явищ в економіці вцілому та на конкретному підприємстві зокрема ґрунтується на певному наборі обмежень та припущень, залежить від цілі та умов проведення такого аналізу. Водночас, незважаючи на те, що наявне методичне забезпечення діагностики кризових станів характеризується різноманітністю методик і моделей, сучасний стан розвитку соціально-економічних відносин демонструє гостру необхідність пошуку нових, більш ефективних інструментів аналізу ринкових тенденцій. Це підтверджується зміною уваги світу, що виразилося в нагородженні Нобелівською премією у 2011 році двох американських вчених - Томаса Сарджента та Крістофера Сімса, які запропонували сучасні моделі прогнозування ринкових тенденцій, що найбільш повно відповідають сучасним запитам світу, а американський та європейські уряди вже взяли нову методологію на озброєння.

2.2 Загальна діагностика стану підприємства та його фінансової системи

Фінансовий стан підприємства - це одна з найважливіших характеристик результатів діяльності кожного підприємства, що визначається взаємодією всіх складових фінансових відносин підприємства, сукупністю усіх виробничо-господарських факторів [19]. Він характеризує здатність підприємства саморозвиватися на певний момент часу. Фінансовий стан підприємства характеризується системою показників, що дозволяють оцінити наявність, розміщення і ефективність використання фінансових ресурсів.

Основні завдання аналізу фінансового стану підприємства [12]:

1)  аналіз ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

2) аналіз стану і динаміки ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

3)   аналіз рентабельності підприємства та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

4) аналіз стану підприємства на фінансовому ринку;

5)      пошук резервів підвищення рентабельності виробництва.

Щоб фінансовий стан підприємства був на належному рівні, фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів тощо.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Чим вище показники виробництва і реалізації продукції (робіт і послуг), нижче їхня собівартість, тим вище рентабельність і великий прибуток, і тем краще є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану виробництва і реалізації відбувається збільшення собівартості продукції (робіт, послуг), зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Стійкий фінансовий стан, правильне регулювання фінансів у процесі господарської діяльності, у свою чергу, позитивно впливають на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. На практиці нерідко бувають випадки, коли й у підприємств, що добре працюють, виникають фінансові ускладнення, викликані нераціональним розміщенням і використанням фінансових ресурсів. Саме тому фінансова діяльність, як складова господарської діяльності, спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власного і позикового капіталу й ефективного його використання.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

До основних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, належать такі:

1) показники оцінки майнового стану підприємства; показники ліквідності та платоспроможності;

2) показники оцінки фінансової незалежності (показники оцінки структури джерел засобів підприємства);

3) показники ділової активності (обертання дебіторської та кредиторської заборгованостей, обертання оборотних коштів, ресурсовіддача);

4)     показники аналізу рентабельності (прибутковості) (загальна рентабельність, аналізу оборотності капіталу та трансформації активів, аналізу рентабельності капіталу);

5) показники позицій підприємства на ринку цінних паперів.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність. Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, які складені за даними фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у зручному і зрозумілому вигляді для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. Складання фінансової звітності відбувається на основі Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО) № 1 - 5 [8]. Метою фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Фінансова звітність складається з балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми його здійснення. Виділяють такі основні прийоми аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом. У балансі - показники на кінець періоду з показниками на початок року. У звіті про фінансові результати - показники звітного періоду з показниками попереднього періоду тощо;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури показників для оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат. В балансі підприємства за показником структури складові ранжуються і визначаються найвагоміші складові на вплив зміни валюти балансу. У звіті про фінансові результати визначаємо складову кожної статті в загальній сумі виручки, що використовується при порівняльному аналізі, а також при побудові прогнозних фінансових звітів;

3)  трендовий аналіз - обов’язковим є наявність інформації за певний ретроспективний період, що дозволяє вивчити основні тенденції динаміки показників. На основі екстраполяції визначається перспективне значення основних показників, а також прогнозується перспективний аналіз фінансового стану;

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими даними балансу підприємства, звіту про фінансові результати та інших форм звітності. Дані відношення характеризують певний фінансовий стан: аналіз показників ліквідності; аналіз структури джерел засобів; аналіз обороту оборотних коштів (робочого, функціонуючого капіталу; оборотності капіталу та трансформації активів; ділової активності (оборот дебіторської та кредиторської заборгованостей, ресурсовіддачі); аналіз рентабельності (загальної рентабельності та рентабельності капіталу); аналіз ефективності використання майна; аналіз позицій підприємства на ринку цінних паперів;

5) порівняльний аналіз - для визначення реального фінансового стану підприємства необхідно провести порівняння із розрахунковими показниками, із середніми галузевими, із показниками конкурентів;

6)  факторний аналіз - проводиться для визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник. Проводиться за допомогою моделювання (детермінованого та стохастичного);

7)  спеціальний аналіз - прогноз наявних грошей, аналіз взаємозв’язку прибутку - обсягу реалізації - ціни, аналіз руху грошових коштів тощо.

Конкурентне ринкове середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги.

Основним засобом отримання конкурентних переваг є пошук шляхів підвищення ефективності власної діяльності та удосконалення фінансового стану.

Отже, фінансовий стан підприємства - це сутнісна характеристика діяльності підприємства у певний період, що визначає реальну та потенційну можливість підприємства забезпечувати достатній рівень фінансування фінансово-господарської діяльності та здатність ефективно здійснювати її в майбутньому. Для визначення фінансового стану використовують низку аналітичних показників: ліквідності, платоспроможності, майнового стану, рентабельності тощо.

2.3 Діагностика ймовірності банкрутства підприємства

У вітчизняній і закордонній науковій літературі існують різні підходи до прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. Під діагностикою банкрутства розуміють використання сукупності методів фінансового аналізу для своєчасного розпізнавання симптомів фінансової кризи на підприємстві й оперативного реагування на неї на початкових стадіях з метою зменшення ймовірності повної фінансової неспроможності суб'єктів господарювання.

Ознаки банкрутства можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення і ймовірність банкрутства в недалекому майбутньому: повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості; наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження; збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі; дефіцит власного оборотного капіталу; систематичне збільшення тривалості обороту капіталу; наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції; використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах; несприятливі зміни в портфелі замовлень; падіння ринкової вартості акцій підприємства; зниження виробничого потенціалу.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дієвих заходів. До них відносяться:

·        надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту,типу устаткування, виду активу, ринку збуту;

·        втрата ключових контрагентів;

·        недооцінка відновлення техніки і технології;

·        втрата досвідчених співробітників апарата керування;

·        змушені простої, неритмічна робота;

·        неефективні довгострокові угоди;

·        недостатність капітальних вкладень і т.д.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення. На рис.1. представлена класифікація існуючих підходів для оцінки та прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. З рис.1 видно, що існує чотири основних підходи для оцінки й прогнозування ймовірності банкрутства підприємств:

) експертні методи;

) економіко-математичні методи;

) штучні інтелектуальні системи;

) методи оцінки фінансового стану.

Найбільш відомими методиками, що відносяться до першого підходу, є: метод Аргенти (А-рахунок), або оцінки ймовірності краху; метод Скоуна; методика компанії ERNST&WHINNEY; методика якісного аналізу В.В. Ковальова. Ці методики засновані на якісній оцінці ймовірності банкрутства підприємств. До другого підходу відносяться методи прогнозування ймовірності банкрутства, засновані на побудові економіко-математичних моделей. До них відносяться: дискримінантний аналіз; кластерний аналіз; дерева класифікації; імітаційне моделювання.

Застосування кластерного аналізу при прогнозуванні ймовірності банкрутства базується на визначенні кластерів, що характеризують фінансову стабільність підприємства й схильність його до банкрутства.

Кластерний аналіз дозволяє здійснити класифікацію об’єктів, у цьому випадку підприємств, для яких оцінюється фінансовий стан, на основі подання результатів, виражених фінансовими коефіцієнтами - крапками відповідного геометричного простору, з наступним виділенням груп як «згустків» цих крапок (кластерів, таксонів).

До кластерного аналізу відносяться методи автоматичної класифікації без навчання, засновані на визначенні поняття відстані між об’єктами і не потребуючі апріорної інформації про розподіл генеральної сукупності.

При здійсненні прогнозування ймовірності банкрутства по кожному з підприємств виділяється деяка кількість показників, що характеризують його фінансове становище. Причому, в аналіз можуть бути включені дані за відповідними показниками і за ряд років, що дозволяє оцінити схильність підприємства до банкрутства з урахуванням фактору часу.

Метод дерев класифікації одержав широке поширення в закордонній практиці. Основними перевагами методу побудови дерев класифікацій при прогнозуванні ймовірності банкрутства підприємства є високий ступінь наочності (графічне подання), легкість інтерпретації отриманих результатів, ієрархічність обчислень у процесі класифікації (питання задаються послідовно і остаточне рішення залежить від відповіді на всі попередні питання).

Ще одним підходом до прогнозування банкрутства підприємств на підставі економіко-математичних методів є імітаційне моделювання. Методи розрахунку ймовірності банкрутства на основі імітаційного моделювання можуть бути застосовні в умовах вітчизняної економіки. Дана група методів заснована на розрахунку ймовірності банкрутства підприємства шляхом аналізу результатів, що дозволяє оцінити схильність підприємства до банкрутства в майбутньому.

З економіко-математичних методів, використовуваних для прогнозування банкрутства підприємств, найбільше часто застосовуваним на практиці є дискримінант ний аналіз. Найбільш відомими методами, заснованими на побудові дискримінантної функції, є:

) моделі оцінки ймовірності банкрутства на основі Z-критерію Е. Альтмана;

) модель оцінки фінансового стану Р. Ліса;

) метод рейтингового числа;

) R-модель прогнозу ризику банкрутства;

) прогнозна модель Дж. Таффлера;

) модель Фулмера;

) модель Г. Спрінгейта;

) модель оцінки ймовірності банкрутства малих і середніх підприємств Ж. Конана і М. Гольдера;

) модель Д. Чессера;

) узагальнена модель оцінки ймовірності банкрутства;

) галузеві моделі оцінки ймовірності банкрутства;

) модель PAS-коефіцієнта.

Методи (штучні інтелектуальні системи), засновані на використанні експертних систем і спрямовані на прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, умовно можна підрозділити на дві групи: 1) діагностичні експертні системи; 2) системи нейромережевих обчислень.

Діагностичні експертні системи призначені для виявлення причин, що викликали незадовільний стан підприємства. Крім того, діагностичні експертні системи дозволяють моделювати механізм мислення людини щодо вирішення завдань у відповідній предметній області. Крім обчислень, експертні системи формують висновки, ґрунтуючись на наявній у них інформації, базуючись на евристичних підходах до одержання результатів.

У цілому можна відзначити, що експертні системи діагностичного характеру в економіці стали поширюватися порівняно недавно і ще не знайшли широкого застосування, що не дозволяє говорити про достатній ступінь точності інтерпретації отриманих результатів, тому що вони базуються насамперед на знаннях і досвіді експертів. Таким чином, можна відзначити, що економічні діагностичні експертні системи поки обмежені рівнем знань фахівців (фінансистів, економістів, бухгалтерів), що не завжди є високим.

Іншим напрямком застосування економічних систем є використання систем нейромережевих обчислень із метою виявлення ймовірності банкрутства підприємств. Штучні нейронні мережі являють собою нову й досить перспективну обчислювальну технологію, що дає нові підходи до дослідження динамічних завдань у фінансовій області. Спочатку нейронні мережі відкрили нові можливості в області розпізнавання образів, потім до цього додалися статистичні і засновані на методах штучного інтелекту засоби підтримки прийняття рішень і вирішення завдань у сфері фінансів, у тому числі для діагностики банкрутства підприємства.

Одним з основних напрямків діагностики банкрутства підприємств є підхід, що базується на розрахунку різних фінансових коефіцієнтів на основі фінансової звітності.

Вітчизняні й закордонні автори пропонують різні процедури аналізу фінансової звітності, виходячи із цілей і завдань аналізу, інформаційної бази, технічного забезпечення, досвіду й кваліфікації фахівців.

Аналіз літературних джерел дозволив виділити наступні методики діагностики банкрутства підприємства, засновані на розрахунку і аналізі фінансових показників: система показників У. Бівера; метод «credit-men» Ж. Депаляна; методика діагностики банкрутства підприємства І. Бланка; методика, заснована на розрахунку коефіцієнта фінансування важколіквідних активів; модель фінансової рівноваги підприємства Ж.Франшо та І. Романе.

Для оцінки ймовірності банкрутства у вітчизняній практиці використовується система коефіцієнтів: коефіцієнт поточної ліквідності (покриття); коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Поряд з наведеною вище формою діагностики банкрутства використовується також балансовий метод оцінки фінансового стану та загрози банкрутства, що його ще називають «Модель В.В. Ковальова». Проте, не дивлячись на наявність великої кількості методик, що дозволяють прогнозувати банкрутство підприємства з тією або іншою мірою вірогідності, жодна з них не може претендувати на використання як універсальна.

Актуальною проблемою є коригування методик з врахуванням регіональних і галузевих особливостей, а також розробка нових алгоритмів прогнозування вірогідності банкрутства, вільних від виявлених недоліків. Зокрема, великий інтерес представляє використання теорії статистичного розпізнавання кризового стану підприємства.

Розглянуті методики не надають даних про детальний період настання банкрутства, однак вони показують реальні проблеми та можливості настання банкрутства. Основні переваги та недоліки цих методик полягають у тому, що: система показників У. Бівера враховує специфіку вітчизняної економіки, враховується сучасна міжнародна практика, модель є зручною в застосуванні. Вагові коефіцієнти для індикаторів не передбачаються і підсумковий показник фінансового стану не розраховується.

Отримані значення індикаторів порівнюються з їх нормативними значеннями для трьох видів фірм: для нормально функціонуючих компаній; для компаній, збанкрутілих протягом року; для фірм, що стали банкрутами протягом п’яти років.

При розгляді моделі Сайфулліна - Кадикова можна відмітити, що дана модель зручна для коригування відносно локалізації підприємства та часу розгляду, враховує специфіку вітчизняної економіки та є зручною в застосуванні.

Діагностика неможливості банкрутства на базі рейтингового числа не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності». Нормативний зміст коефіцієнтів, які використовуються для рейтингової оцінки, не враховує галузевих особливостей підприємств. Не дається відповідь на питання, які з факторів вплинули на зміну рівня фінансової стійкості.

Проаналізувавши наукову літературу з даної теми, можна зазначити, що найбільш адаптованими до вітчизняних підприємств моделями визначення ймовірності банкрутства, є коефіцієнт У. Бівера, дискримінантна модель О. Терещенка, модель Р. Сайфулліна - Г.Кадикова, модель PAS-коефіцієнта.

Таким чином, сучасний стан економіки вимагає створення загального алгоритму прогнозування банкрутства підприємства з урахуванням як вітчизняного, так і закордонного досвіду.

·        необхідність поєднання в процесі аналізу кількісних та якісних критеріїв, що сигналізують про потенційну загрозу банкрутства суб'єктів господарювання;

·        врахування особливостей розвитку економічних циклів у певній галузі при визначенні індикаторів кризових явищ на підприємстві;

·        узагальнення світового досвіду в розробці методичного інструментарію діагностики банкрутства і його адаптація до умов діяльності та інформаційного забезпечення вітчизняних підприємств;

·        комплексний інтегральний підхід до оцінювання фінансового стану підприємств, що зазнали фінансових ускладнень у своїй діяльності.

Отже, можна зазначити, що найбільш адаптованими до вітчизняних підприємств моделями визначення ймовірності банкрутства, є коефіцієнт У. Бівера, дискримінантна модель О. Терещенка, модель Р. Сайфулліна - Г. Кадикова, модель PAS-коефіцієнта.

Для того, щоб прогноз був більш обґрунтованим, науковці рекомендують комплексно використовувати одночасно кілька методів прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, що дозволить значно підвищити ступінь вірогідності отриманих результатів.

3. Напрямки покращення фінансового стану підприємства

Значна кількість підприємств в Україні має незадовільну структуру капіталу та відчуває нестачу оборотних коштів. За своєчасної розробки та

впровадження заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану в довгостроковому періоді, такі підприємства можуть збільшити свій майновий потенціал, відновити платоспроможність та прибутковість. Попередження розвитку негативних кризових явищ на підприємстві є можливим тільки за систематичного забезпечення управлінського персоналу інформацією про поточний рівень фінансової стійкості та здатність підприємства до подальшого розвитку. Така фінансово-аналітична інформація повинна отримуватися за результатами оцінювання фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої,комерційної та фінансово-господарської діяльності.

Головним із шляхів покращення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів підприємства - явних та прихованих.

Пошук резервів, які можуть бути використані для покращення фінансового стану підприємства, проводиться шляхом ґрунтовної оцінки всіх складових його діяльності. Удосконалення фінансового стану підприємства можливе за рахунок збільшення вхідних та зменшення вихідних потоків. Підвищення розмірів вхідних грошових потоків можливе за рахунок:

·        збільшення виручки від реалізації;

·        продажу частини основних фондів;

·        рефінансування дебіторської заборгованості.

Одним з основних напрямів пошуку резервів є зменшення вихідних грошових потоків, до них належать:

·        оплата товарів, робіт, послуг, що належать до валових витрат;

·        оплата товарів, робіт, послуг, що не належать до валових витрат;

·        здійснення реальних та фінансових інвестицій;

·        сплата податків та інших платежів до бюджету;

·        повернення капіталу,який був залучений на фінансовому ринку[13].

На обсяги останніх двох напрямків підприємству впливати важко. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від встановленого державою порядку про визначення об'єктів "Оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяги платежів та відсотків визначаються умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій. Можливості впливу підприємства на перші три напрямки є ширшими.

Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, - головний внутрішній резерв покращення платоспроможності підприємства.

На кожному підприємстві ,залежно від його особливостей, може бути різним набір факторів, які впливають на собівартість:

·        Обсяг виробництва;

·        Номенклатура та асортимент продукції;

·        Технічний рівень виробництва;

·        Організація виробництва та умов праці;

·        Ціна одиниці продукції, що реалізується[17].

Основним способом зниження собівартості є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у процесі виробництві. Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Наприклад, механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів.

В умовах конкурентного середовища актуальності набуває оптимізація збутової політики підприємства. Стимулювати збут можна різними методами. Бажаний результат можна отримати наданням знижок покупцям, помірними зменшеннями цін, застосуванням масової реклами. Для оптимізації обсягів дебіторської заборгованості потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, за фактом відвантаження продукції). Незважаючи на значні обсяги дебіторської заборгованості, на мою думку, доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, адже за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, а разом з тим і прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції). [25].

Не існує для всіх підприємств єдиного рецепту збільшення обсягів реалізації. Тип заходів залежить від особливостей конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Також одним із важливих напрямів зміцнення фінансового стану є мобілізація внутрішніх резервів. Це:

·        Проведення реструктуризації активів підприємства (сукупність заходів, пов'язаних зі зміною структури та складу активів балансу);

·        Перетворення в грошову форму наявних матеріальних та фінансових активів підприємства.

У рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи.

.Мобілізація прихованих резервів.

Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви - частина капіталу, що не відображена в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною вартістю. Виявлення та мобілізація прихованих резервів відбувається на основі наступних методів.

Експертний метод. Базується на визначенні причино-наслідкових зв'язків між станом окремих напрямків діяльності підприємства та обсягом формування чистого грошового потоку підприємства.

Метод зовнішнього порівняльного аналізу. Суть даного методу полягає у співставленні основних показників діяльності досліджуваного підприємства та підприємства-аналога,які працюють в приблизно однакових умовах господарювання, мають однаковий обсяг та склад ресурсів. Якість висновків отриманих за цим методом залежить від коректності проведення порівняльного аналізу, від ступеню точності інформації, від коректності інформаційного забезпечення. Цей метод кількісно оцінює резерви підвищення ефективності та покращення фінансового стану підприємства, але не виявляє яким чином ці результати можуть бути досягнуті. Тому його бажано використовувати як попередній.

Метод внутрішнього порівняльного аналізу. Пошук резервів відновлення платоспроможності здійснюється методом внутрішнього порівняльного аналізу лише на підприємствах які мають структурні підрозділи, що здійснюють однакові види діяльності та можуть порівнюватись між собою.

Метод функціонально-вартісного аналізу. Сутність даного методу полягає у визначенні принципово нових технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно діяльності підприємства, які забезпечують раціоналізацію витрат при одночасному збереженні їх якісних характеристик та споживчих властивостей. Цей метод є універсальним інструментом пошуку внутрішніх резервів економії грошових витрат, зростання грошових надходжень за рахунок удосконалення споживчих властивостей товару, удосконалення окремих господарських процесів.

Реінжиніринг бізнес-процесів. Реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення та радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких, стрибкоподібних змін в найсуттєвіших показниках діяльності сучасної компанії, таких як вартість, якість, сервіс, темп[8].

.Використання зворотного лізингу. Зворотній лізинг - господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів оперативний або фінансовий лізинг. Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладенням договору про лізинг цього об'єкту нерухомості.

.Здача в оренду основних фондів, які неповною мірою використовуються у виробничому процесі.

.Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу-це зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів, сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо. Визначення оптимальної структури та обсягів запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. Спід зазначити, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати за їх обслуговуванням, крім того існує ризик втрати якості чи знецінення певних видів сировини та матеріалів.

.Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

.Рефінансування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає у перетворенні дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємства, що опинилось у фінансовій кризі. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

.Факторинг - операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові. Наприклад, банк може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та послуги, строк сплати за які минув[4].

.Облік векселів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк, придбавши вексель, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує лише в строк, який визначений у векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки.

.Форфейтинг - операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості за комерційним кредитом, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. У результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський. Система заходів для підтримки економічної стійкості підприємства повинна передбачати:

·        постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього стану підприємства;

·        розробку заходів із зниження зовнішньої вразливості підприємства;

·        розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення;

·        впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації, прийняття ризикових і нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації;

·        координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами.

Саме за таких умов можна забезпечити систему моніторингу кожної із складових економічної стійкості підприємств, яка змогла б надати можливість оптимізувати її відповідно до перспектив розвитку.

Для забезпечення задовільного фінансового стану на кожному підприємстві у загальній системі фінансового менеджменту необхідно розробити та забезпечити реалізацію системи аналізу і оцінки фінансового стану, адаптованої до особливостей функціонування даного підприємства на ринку, завдань його фінансової стратегії та політики, фінансової ментальності власників тощо.

3.1 Досвід подолання фінансових на різних ієрархічних рівня

З метою узагальнення та критичного оцінювання практики подолання фінансової кризи підприємств розглянемо найтиповіший для України приклад щодо фінансового оздоровлення підприємства.

СП «АвтоЗаз-Daewoo» є найбільшою одноразовою інвестицією в українську економіку. Для її отримання уряд України надав низку пільг для розвитку автомобілебудівної промисловості (привілеї може отримати будь-яка компанія, що бажає інвестувати понад 150 млн. дол. США в автомобілебудівну промисловість України). Аналізуючи форми та методи державної фінансової підтримки даного підприємства, можна зробити висновок про порушення антимонопольного законодавства та інших законів ринкової економіки. До заходів у рамках державної підтримки стосовно подолання фінансової кризи СП «АвтоЗаз-Daewoo» слід віднести такі:

·        нульові ставки податку на додану вартість та акцизу на імпорт виробничого устаткування, матеріалів та деталей для автомобілів;

·        звільнення від сплати земельного податку; звільнення реінвестованого прибутку від оподаткування;

·        звільнення від сплати ПДВ та акцизів продажу автомобілів, зібраних в Україні;

·        заборона імпорту автомобілів, яким більше ніж 5 років.

Надії на успішне стимулювання розвитку вітчизняної автомобілебудівної промисловості не справдилися. У 2008 році з конвеєра зійшли лише 24 тис. автомобілів - проти запланованих 70 тис. [6, с.386 ] Ситуація ускладнюється відсутністю ринків збуту навіть для цієї кількості автомобілів. Це пояснюється низькою якістю продукції, надмірно високою її собівартістю та неадекватно високими цінами. Керівництво підприємства не змогло подолати причини кризової ситуації також у виробничій та організаційній сферах. Через низький рівень продажу виробництво було тимчасово зупинено.

Наведений приклад з практики проведення фінансового оздоровлення підприємства в Україні є досить суперечливим та дискусійним. Він показує як недосконалість вітчизняного законодавства у сфері санації та банкрутства підприємств, так і відсутність фахівців, кваліфікованих у питаннях фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання. В прикладі заходи подолання фінансової кризи проводилася всупереч законам ринкової економіки, які діють в економічно розвинених країнах.

Розглянемо три різні за своїм характером, принципами та результатами приклади подолання фінансової кризи зарубіжних компаній.

а) заходи подолання фінансової кризи цукрової промисловості колишньої НДР. На мою думку, даний приклад є переконливим підтвердженням тези про можливість проведення радикальних заходів фінансового оздоровлення не лише щодо окремих підприємств, об’єднань, а й стосовно цілих галузей виробництва.

Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях. Миттєво опинилась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, оскільки довелося вимірювати все західними грошима, західними товарами, західними економічними показниками. Не конкурентоспроможність продукції та високий рівень витрат призвели до загрози втрати ліквідності більшість східнонімецьких підприємств. У стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість.

Одночасно зі здійсненням загальнодержавних заходів відповідними міністерствами, відомствами, всіма причетними до функціонування цукрової промисловості в Німеччині вівся активний пошук шляхів реструктуризації та виходу галузі з кризи.

Стратегічна лінія інвесторів (до яких належали: Цукрове об’єднання Норд АТ, Цукрове АТ Уельцен-Брауншвайг, Пфайфер енд Ланген, Зюдцукер АТ) спочатку зводилася до заснування спільного західнонімецького інвестиційного товариства, метою створення якого мало бути фінансування будівництва нових та модернізації кількох старих цукрових підприємств. Наступним кроком передбачалося передати ці підприємства НЦК в оренду з подальшим перетворенням його в акціонера. Така концепція задовольняла всіх учасників переговорів, але суперечила антимонопольному законодавству

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР та інтересів сторін було вироблено такі принципи санації:

·        єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація;

·        приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси, а не окремі об’єкти цукрової промисловості;

·        врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;

·        врахування соціальних аспектів при проведенні заходів фінансового оздоровлення;

·        участь у санації та приватизації третіх осіб.

Враховуючи інтереси сільськогосподарських товаровиробників - постачальників сировини, було прийняте принципове рішення про виділення їм приватизаційної квоти (з правом її викупу протягом 5 років).

Цукрові об’єднання Норд АТ, Уельцен-Брауншвайг АТ, Пфайфер енд Ланген АТ, Зюдцукер АТ та ДАНІСКО, які виступали як санатори, зобов’язались здійснити комплекс санаційних заходів, який забезпечив би вихід цукрової промисловості східних земель з кризи та приведення її у відповідність до ринково економічних стандартів та вимог ЄС. З цією метою, для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характер потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд. ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалось приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п’яти старих підприємств). Ціну продажу кожної із п’яти груп підприємств визначили в розмірі однієї німецької марки, однак під інвестиційні зобов’язання, в разі невиконання яких на покупців накладались величезні фінансові санкції.

б) приклад заходів фінансового оздоровлення автопідприємства ВМW

У результаті стратегічних прорахунків у виробничій та збутовій політиці замість запланованого обсягу реалізації 25 тис. шт.[6,с.394] автомобілів щорічно, за п’ять років ВМW фактично було продано всього 19,2 тис. шт. легкових автомобілів. Загальна сума збитків від основної діяльності за цей період досягла 70 млн. німецьких марок.

На генеральних зборах акціонерів була обґрунтована необхідність проведення широкомасштабної санації підприємства. До основних слабких місць на підприємстві належали:

·        недосконала виробнича та збутова програма;

·        дефіцит оборотних засобів.

·        Групою фахівців був розроблений альтернативний план санації.

Основні його положення зводилися ось до чого:

·        санація балансу. Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку від іншої реалізації (продаж мопедів). Санаційний прибуток був одержаний у результаті зменшення статутного капіталу з 30 млн. до 22,5 млн. марок. Зменшення основного капіталу здійснювалося за рахунок зменшення номінальної участі в статутному фонді найбільших акціонерів;

·        поточна ліквідність та платоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів, зацікавлених у збереженні підприємства;

·        оновлення виробничої та збутової програми здійснювалося на основі проведення масштабної реструктуризації підприємства;

·        основним фінансовим джерелом проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру став капітал, мобілізований додатковою емісією акцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн. [6, C.395 ] німецьких марок. Оскільки багато акціонерів не скористались своїми переважними правами на покупку акцій нової емісії, значний пакет акцій придбали нові власники, які внесли ряд раціональних пропозицій щодо змін у керівному складі підприємства;

·        зміна вищої ланки менеджменту.

У відповідності з даною програмою санація фінансової сфери повинна здійснюватися одночасно з подоланням причин кризи та слабких місць в організаційній, виробничій та збутовій сферах.

Завдяки успішному втіленню даної програми, радикальним змінам у виробничій та збутовій сферах уже через чотири роки після прийняття рішення про санацію, компанія отримала прибуток, а акціонерам були виплачені дивіденди (6% річних). На генеральних зборах акціонерів був зроблений висновок про успішне завершення санації підприємства.

Вивчення, критичний аналіз та узагальнення результатів розглянутих прикладів подолання фінансової кризи дадуть змогу вітчизняним фахівцям, державним та іншим структурам уникнути типових помилок у ході фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

Стосовно досвіду подолання фінансової кризи на макрорівні то тут, на мою думку, варто відзначити приклад Чеської республіки у подоланні фінансової кризи 2008-2009 років.

року Уряд ЧР, з метою подолання негативного впливу наслідків світової фінансової кризи та підтримки національного виробника, затвердив антикризові заходи, розроблені Національною економічною радою щодо протидії впливу світової фінансової економічної кризи в ЧР. Передбачено інвестувати в антикризові заходи 75 млрд. чес. крон (2 млрд. 679 млн. євро), майже 2% ВВП. З метою реалізації заходів Парламентом ЧР були внесені зміни до діючого законодавства.

Основні антикризові заходи

·        Підтримка підприємництва та інвестицій в економіку країни:

·        Боротьба з безробіттям, підтримка транспортної інфраструктури:

·        Підтримка екологічних і інфраструктурних проектів,

·        Підтримка науки, досліджень та інновацій:

·        Підтримка освіти

·        Підтримка експорту і збільшення кредитних потоків:

·        Підтримка процесу реструктуризації і оголошення банкрутства.

Пріоритетними є проекти, метою яких є підвищення конкурентоспроможності, поліпшення інфраструктури і стану навколишнього середовища.

Програма заходів щодо подолання наслідків економічної кризи передбачає: створення додаткових умов для просування чеської продукції на ринки інших країн; збільшення надходжень іноземних інвестицій; зменшення дефіциту бюджету; надання сприяння розвитку підприємницької діяльності; зменшення безробіття; продовження пенсійної реформи, яка встановлює збільшення пенсійного віку та інші заходи.

Список використаної літератури

1. Доручення Президента України від 06.03.2006 р. №1-1/200, від 24.05.2006 р. №532, від 25.05.2006 р. №1-1/412, від 15.07.2006 р. №1-1/678

2. Господарський кодекс України // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - №85. - С. 3-96.

3. Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31. - с. 1038-1043.

4. ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»//ВВР.- 1992, № 31, ст.440

5. Андрушко О, Капустяк М. Теоретико - методологічний підхід до ідентифікації кризового стану підприємства // Регіональна економіка. - 2005. - №4. - с. 66 - 72.

6. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб./ З.Є. Шершньова, В.М. Багацький, Н.Д. Гетманцева; За заг. ред. З.Є. Шершньової. - К.: КНЕУ, 2007. - 680 с.

7. Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 592 с.

8. Білошкуровський М.В. Деякі особливості діагностики кризового стану підприємства // Наукові записки. Економічні науки. - 2005. - №44. - с. 85 - 88.

9. Бланк А.И. Финансовый менеджмент - уч. курс - К.: Ника - Центр, 1999. - 480 с.

10.Близнюк І.П. Проблеми виходу підприємства з кризового становища // Регіональні перспективи. - 2003. - №2 - 3. - с. 123 - 126.

11.Буряк П.Ю., Бець М.Т., Римар М.В. та ін.. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Під заг. ред. Буряка П.Ю., Римара М.В. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 528 с.

12.Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. - 2-ге вид., виправл. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.

13.Діагностика стану підприємства: теорія і практика: Монографія / А.Е. Воронкова. - Х.: ВД ІНЖЕК, - 2006. - 448 с.

14.Гудзь Т.П. Система раннього виявлення та подолання фінансової кризи підприємств: Монографія. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2007. - 166 с.

15.Жадько А. О. Aнтикризове управління підприємством: сутність, етапи здійснення та основні антикризові заходи : [Електронний ресурс] / А. О. Жадько. - Режим доступу : #"875118.files/image002.gif">

Рис. 1.1. Процес активного розвитку фінансової кризи

Додаток Д

Таблиця 2.1.

Параметри, які свідчать про кризовий стан на підприємстві

Рис. 2.1. Аналіз господарської діяльності

Рис. 2.2. Види фінансового аналізу