Генезис, характер, загрози і наслідки сучасного економічного глобалізму
Вступ
Глобалізація, глобалізм і антиглобалізм закономірно стали найважливішою, головною темою дискусій сучасного світового суспільства. Особливого загострення набули проблеми антиглобалізму. Аналіз і бачення цієї проблеми лише на національному рівні є вже вкрай недостатнім. Бо при цьому висновки можуть носити односторонній, обмежений характер, виражаючи позиції або крайнього антиглобалізму або силового чи насильницького глобалізму в залежності від інтересів країни. Не виключаються також позиції наївного примітивізму типу утверджень, що глобальної економіки немає і ніколи не буде та інші. Аналіз еволюції світової політики і економіки фінансового світу, діяльності і розвитку нових глобальних корпорацій, глобальної міжнародної конкуренції сьогодні можна вести лише з глобальних позицій на основі комплексного підходу. З позицій інтересів глобальної демократії свободи, рівноправності і добробуту для всіх, а не лише для золотого мільярда.
Сьогодні в світі є великий і всезростаючий стрес від глобалізації. Умови для досліджень глобалізму і процесів глобалізації дуже часто є незадовільними. Але багато представників вищої світової інтелектуальної еліти приділяють цим питанням чільну увагу. Піонерами досліджень глобалізації були і залишаються Джон Гелбрейт, Бутрос Галі, Михайло Горбачов, Ел Гор, Деннис Мидоуз, Джефрі Сакс, Збігнев Бжезінський та інші.
Генезис, характер, загрози і наслідки сучасного економічного глобалізму
В сучасному світі вже встановився новий, глобальний економічний порядок. Його ініціаторами були глобальні корпорації. Еволюція національних і транснаціональних корпорацій пройшла дуже швидко. Вона охопила період 30-40 останніх років ХХ-го століття. Процеси глобалізації зростають і стають гігантськими за масштабами. Корінним чином змінився характер світового ринку. Втрачена безпека розвитку на національному рівні. Світове суспільство і особливо національні демократії вимагають від науки нових теоретичних концепцій, нових глобальних узагальнень і чіткого представлення перспектив світового і національного розвитку.
До останнього часу вважалося, що головними субєктами глобалізації є країни глобалізатори і їх уряди, тобто країни золотого мільярда. Але дослідження останнього десятиріччя, в тому числі виконані нами дослідження показали, що уряди наймогутніших країн вже також втратили реальний контроль над процесами глобалізації. Більш того, з головних субєктів глобалізації вони поступово перетворюються в її обєктів. І ці країни потрапили в капкан глобалізації. З одного боку вони - глобалізатори, що ведуть силову, насильницьку глобалізацію інших країн, а з іншого боку глобалізація глобалізує їх самих. В цьому один з головних загрозливих парадоксів глобалізації. Більш того, з цієї причини місце країн-глобалізаторів, що поступово перетворюються з субєктів на обєктів глобалізації, впевнено займає світова промислово-фінансова еліта в формі глобальних корпорацій і глобальних банків. Вона вже сьогодні управляє новоствореним новим світовим економічним порядком. Але, як показує світовий досвід, ця глобальна еліта ще не може обійтись без наймогутніших націй-держав. Знищуючи економічно малі нації-держави глобальна еліта (новий світовий уряд) не може існувати без держав і їх обєднань, які фактично є сучасними політичними і економічними імперіями. Ці інтереси є передумовою зрощення глобальних корпорацій з глобальними державами. Навіть малий бізнес глобалізується .
Як бачимо, імперії і економічний імперіалізм не вмерли і не відійшли в історію минулого. Оскільки існує постіндустріальний капіталізм, продовжує в модернізованій формі існувати і його вища стадія розвитку - постіндустріальний глобальний імперіалізм. Очікуваний постімперіалізм є дуже відкладеною перспективою.
Тому з точки зору нашої робочої наукової гіпотези особливо важливим є відповідь на питання про те, а чи дійсно сучасний глобалізм специфічною формою політичного і економічного імперіалізму ХХІ-го століття?
Сьогодні лише дослідники світу в умовах небаченого посилення процесів глобалізації в її силових, насильницьких формах все активніше ставлять питання саме про такий генезис і сутність глобалізації. Ми вважаємо такий методологічний підхід єдиновірним.
Проведені нами в 90-х роках ХХ-го століття дослідження і оцінка процесів глобалізації, глобальних трансформацій, наслідків і загроз глобалізації показують, що в світі виник новий глобальний імперіалізм як симбіоз модернового державного імперіалізму з імперіалізм глобальних корпорацій і міжнародних організацій.
Імперські держави діють спільно з транснаціональними глобальними корпораціями. Глобальні корпорації посилюють свій вплив на держави і використовують їх як механізм своєї експансії і впливу на міжнародні організації, такі як СОТ, МВФ, СБ та інші.
Цей новий глобальний імперіалізм ми схильні називати корпоративним або економічним імперіалізмом. Чи є можливим нове повернення світового імперіалізму? Справа в тому, що він нікуди не зникав, а лише трансформувався.
Класичний імперіалізм не сходив з історичної сцени. Він модифікувався в різні форми: то першої світової, то другої світової, то холодної світової війни, то неоколоніалізму, то трансатлантичної інтеграції, то силової глобальної інтеграції. А природа і сутність його залишались незмінними, бо незмінними залишались і залишаються інтереси економічної конкуренції і експансії. Сьогодні в умовах глобалізації економіки провідну роль почав відігравати глобальний корпоративний імперіалізм. Але він не тільки не відміняє, а навіть посилює державний імперіалізм, особливо в умовах однополюсного світового порядку. Для обґрунтування цих робочих гіпотез особливо важливо звернутись до аналізу еволюції основних наймогутніших країн-глобалізаторів і їх міжнародних угрупувань та контрольованих ними міжнародних організацій.
Характерними в цьому відношенні є дискусії між відомими американськими дослідниками глобалізації М.Хардт і А.Негрі з одного боку та Д.Петрас (США), Г.Мартін і Х.Шуман (Федеративна Німеччина) з іншого боку. Саме ці дві групи дослідників представляють найновіші результати досліджень глобалізації, опубліковані в 2000-2001 роках. В 2000 році вийшла в світ монографія М.Хардта і А.Негрі під назвою Empire-Імперія, видана найавторитетнішим в світі Гарвардським Університетом. Професор Д.Петрас, (США) на відміну від цілого ряду захоплених критиків і рецензій, оцінює цю книгу вкрай негативно, як ще одного оптимістичного постмодерного аналізу капіталістичної світової економіки, очищеного від імперіалізму, економічної кризи, держави, класів та класової боротьби. З одного боку, автори книги Імперія стверджують, що в результаті наукового та технічного прогресу сформувалась система нового глобального капіталізму. Ця система, з їх точки зору, перетворилась в глобальну імперію. Але, як вони вважають, вона є незалежною від націй-держав, автономною імперією, самокерованою тільки глобальним ринком та наймогутнішими транснаціональними корпораціями. Тобто, з їх точки зору, держави окремо, а глобальна корпоративна імперія окремо. В це дуже важко повірити навіть наївним людям.
Погоджуючись з постулатом, що в період другої половини ХХ-го століття капіталізм перетворився в глобальну імперію, і як визначив Дж.Сорос, ввійшов в стан глибокої кризи, ми не маємо ніяких підтверджень того, що капіталізм вже став, чи може стати автономною світовою імперією, яка є нейтральною по відношенню до держав. Для нас це, як науковий постулат, є неприйнятним з точки зору вимог висунутого нами закону глобальної інтеграції, який висуває на перший план закономірність і обєктивний характер інтеграції всіх складових структур і інститутів глобального розвитку - політичних (нації-держави), економічних (корпорації), наддержавних (міжнародні обєднання та міжнародні організації) соціокультурних структур.
В звязку з цим, своїм завданням ми вважали знаходження нових аргументів і обґрунтувань того, що становлення і розвиток сучасної імперії глобального капіталізму є неможливим у відриві від головних імперських націй-держав. В 2001 році вийшла в світ і стала відомою дослідникам глобалізації нова книга Д.Петраса (США) під назвою Unmasking globalization: imperialism in the new millenium, Глобалізація без маски: імперіалізм в новому тисячолітті. В цій монографії також проводиться ідея, що глобалізація, це трансформована форма економічного імперіалізму, базованого на імперіалізмі провідних націй - держав. Концепція імперіалізму в новому тисячолітті під маскою глобалізації містить в собі багато нових ідей. Серед них для себе ми знаходимо підтримку нашої власної гіпотези, що глобальний капіталізм не міг не використати велику політичну і економічну владу держав. І він її використовує в своїх тотальних інтересах і цілях.
В одній з своїх наступних робіт Дж.Петрас наполягає і аргументує твердження, що …не можна, по-перше, недооцінювати роль імперської держави в капіталістичному відтворенні, а по-друге, завищувати рівень впливу інновацій, наукового й технічного прогресу на продуктивність капіталістичної економіки, бо вона перетворюється в фінансово-спекулятивну і віртуальну. Сьогодні саме політичні і стратегічні іновації держав дуже часто визначають рівень їх конкурентоспроможності.
Вивчення робіт Дж.Петраса дає переконання, що сучасна категорія імперської держави є дуже важливою для розуміння глобального економічного імперіалізму і такої його модифікації як глобальний корпоративний імперіалізм.
Таким чином, в рамках американської і світової політології, економіки і соціології ми бачимо, з одного боку невдалу спробу викреслити імперіалізм з процесів розвитку світової економіки, а з іншого боку досить аргументоване обґрунтування імперіалістичної природи і суті силової глобалізації, а не природної глобальної інтеграції. Багато апологетів постіндустріалізму наївно, або зацікавлено поспішають, відкидаючи важливу категорію і концепцію нового глобального імперіалізму в чорну діру постісторії. Такий підхід, за визначенням Дж.Петраса, веде до політичної деградації постмодерного теоретичного аналізу. Але, звичайно, аргументи і контраргументи різних представників американської та європейської школи глобалістики не є безсумнівними і вимагають нових глибоких досліджень теорії глобалістики і досвіду глобалізації.
Особливий інтерес викликають положення, висунуті Д.Петрасом , про те, що не тільки старі, а й нові, сучасні імперські держави вже сформувалися і стали вагомими компонентами нової світової політико-економічної системи глобалізму завдяки поширенню міжнародної експансії глобального капіталу. Концепція відрубної, ізольованої автономної імперії глобального капіталу запропонована М.Хардтом і А.Негрі принижує роль імперської держави, а через це применшує владу глобальних транснаціональних корпорацій, що не відповідає сучасній дійсності і перспективами розвитку.
Про які нації-держави і про які саме корпорації іде і повинна іти мова? Звичайно, що мова йде про так званих глобальних лідерів. Сьогодні і на перспективу США залишаються єдиною супердержавою в світі. Їм належать біля 50% з 500 найбільших глобальних корпорацій. США контролюють діяльність МВФ і СБ, СОТ і навіть ООН. Є і інші держави з колосальним експансіоністським потенціалом.
Звичайно, що єдина нині наддержава за своєю природою не може не мати глобальних інтересів і не може не бути локомотивом глобальної імперії. Розуміючи це, багато американських дослідників, перш за все М.Хардт і А.Негрі, висувають дуже оригінальні захисні, апологетичні положення.
Вони розділяють і розводять поняття імперія і імперіалізм. Імперія - це нове явище постімперіалізму. Вони говорять: імперіалізм - це минуле. Сучасна нова імперія - автономна імперія глобального капіталізму, або глобальна корпоративна імперія - це майбутнє. Вона має імперський, але не імперіалістичний характер, так як і Конституція США, з їх точки зору, має імперський, але не імперіалістичний характер . Гра слів...і тільки, тому з цими положеннями неможливо погодитися.
Підсумовуючи, можемо сказати, що сутність цієї нової концепції американської демократичної імперії зводиться до ілюзії повного зникнення імперіалізму як такого, старіння і занепаду імперських держав. Розмивання держав-націй і панування якоїсь аморфної автономної імперії глобалізації при наявності наднаціональних керівних органів (ООН, МВФ, СБ, СОТ та інші) є ілюзорним ефектом.
На думку Дж.Петраса помилкові твердження М.Хардта і А.Негрі щодо зміни природи і суті імперських держав повторюють їх помилкові аргументи стосовно автономної імперії глобального капіталу і аргументи інших, що світовий ринок вищий за розвитком від національного ринку і держави. Всупереч твердженням М.Негрі і А.Хардта національні імперські держави (США) і їх обєднання (наприклад, ЄС) активно розширюють свою діяльність. Саме вони є центральним елементом впливу на світову економіку і процеси глобалізації. В останні роки центральна позиція імперської держави (США) була очевидною в усіх фундаментальних сферах політико-економічної, культурної й фінансово-економічної діяльності, що посилювало позиції імперських (корпоративних) сил, особливо США.
За своєю природою і стратегіями імперські держави схильні підтримувати, захищати і рятувати корпоративні імперії, які сформувались в їх країнах, незважаючи на те, що вони давно переросли національні рамки, стали глобальними корпораціями і вже вийшли з-під контролю матірних держав. Але найбільшим парадоксом і конфліктом є те, що глобальні корпоративні імперії, економічно підпорядковуючи собі малі нації-держави, неминуче в процесі еволюції своїх стратегій ставлять мету - підпорядкувати собі і матірні держави, навіть найбільші імперські держави, такі як США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція, Італія, Канада та інші.
Як показує аналіз, в останні десятиріччя різко посилюється тенденція зростання інтересів безпеки розвитку імперіалістичних держав і глобальних корпорацій. Так в умовах фінансових криз імперські держави, найперше США, здійснювали великі фінансові інтервенції, щоб врятувати свої - вже давно не свої глобальні транснаціональні корпорації та запобігти краху глобальної фінансової системи, в основі якої їх власні фінансові інтереси, інтереси долара. Характерно, що допомога США глобальним корпораціям іде, як правило через фінансові структури відповідних націй-держав. Так, в 1994 році спасаючи своїх великих інвесторів в Мексиці, США надали велику фінансову допомогу цій країні в розмірі 20 млрд. доларів. Під тиском США в умовах азійської кризи 1998-1999рр. МВФ і СБ надали велику фінансову допомогу ряду глобальних корпорацій. В результаті чого останні відкрили для себе азійські економіки і поглинули основні галузі промисловості. Захищаючи свої ТНК, США надали фінансову допомогу Бразилії (1999) і зовсім недавно Аргентині. Новим феноменом є те, що США все частіше використовують міжнародні фінансові організації для захисту і безпеки своїх глобальних корпорацій. Тому слід вже говорити про геометрію потрійного зростання інтересів: імперські держави - глобальні ТНК - міжнародні організації. При цьому особливу роль відіграє обєднання великих ресурсів великих імперських країн і міжнародних фінансових організацій, які по суті, стали глобальними міжнародними корпораціями.
В останні десятиліття провідні західні країни, особливо США, активно реалізують так звані стратегії по захисту інвестицій. Для цього створені і діють системи глобального антикризового менеджменту. Досить часто і за допомогою великих ресурсів імперська держава відігравала провідну роль в антикризовому менеджменті, рятуючи (своїх) головних інвесторів від банкрутства, підтримуючи неплатоспроможні транснаціональні корпорації і запобігаючи краху валют. Очевидно, що більш ніж будь-коли ТНК і так звана глобальна економіка залежить від постійного і масового втручання імперських держав з метою керування кризою та отримання економічних вигод (купівля місцевих підприємств).
В останній період, цю інтервентську практику активно застосовує Росія. При сприянні внутрішнього, підконтрольного їй державного компрадорського режиму України російські ТНК за безцінь скупили всі нафтохімічні комбінати України, підприємства кольорової металургії, гірничо-хімічні комбінати. Гордість української промисловості - концерн Оріана за борги ТНК-інвесторам опинився в руках російського ЛУКОЙЛА і перетворився в ЛУКОЙЛ-ОР, де його чекає сумна доля. В кожному випадку експансії російських ТНК на українському ринку відчувається рука імперської держави Росії. Але ми тут бачимо, ще один елемент - участь компрадорського державного режиму України. Це є четвертий елемент в геометрії експансії глобальних ТНК. Як відомо, не без участі, а з прямою і небезкорисною участю вищих державних функціонерів була скуплена на корню цементна промисловість України, яка виробляла 23 млн. т. цементу на рік. Так ж доля була і в цукрової промисловості України. Втягуючись в систему глобального економічного імперіалізму - глобалізму національні-компрадорські режими зраджують національні інтереси.
Так, діючий в Україні режим був готовий продати глобальним корпораціям США 49 % від більш як 30 тис. км. Глобальних транзитних нафтогазопроводів України за 1,5 млрд. доларів, тоді як його світова ціна складає більш як 30 млрд. дол. Під контролем корумпованого державно-олігархічного клану був штучно і злочинно збанкрутований потужний Білоцерківський шинний комбінат і сьогодні доля його дуже непевна. Прикладів таких безліч. Характерно, що в країнах перехідного періоду експансія глобального корпоративно-державного імперіалізму тісно повязується з державною корупцією і злочинним світом. Новим прикладом глобального експансіонізму є українсько-російський газовий консорціум (2002р.), який позбавив Україну економічного і енергетичного суверенітету.
Новий економічний імперіалізм характеризується тенденцією до посилення боротьби між конкуруючими імперськими державами, між глобальними угрупуваннями імперських сил. Але в усіх випадках глобальні корпорації опираються на економічну могутність своїх держав, прагнучи в той же час бути глобальними і незалежними від цих держав. Це добре видно і на прикладі боротьби глобальних корпорацій за нові ринки збуту і на прикладі міжкорпоративної конкурентної боротьби. В нинішніх умовах обсяги торгівлі та ринків фактично визначаються міждержавними угодами. Тому, очевидно, є недалеким від істини професор Дж.Петрас (США) заявляючи, що …відтак автономний і добровільний процес глобалізації, можливо, є не тільки продуктом росту транснаціональних корпорацій, а й цих міждержавних угод. Багато дослідників солідарно заявляють, що всі провідні імперські держави спрямовують, підтримують і захищають конкуренцію своїх капіталів і захищають конкуренцією своїх капіталів, своїх ТНК, своїх внутрішніх і зовнішніх ринків. Така стратегія здійснюється шляхом прямих і непрямих субсидій держави своїм корпораціям експортного сектора, податковими знижками, ресурсним дотуванням (води, газ, електроенергія). В той же час імперські держави (США, Росія) жорстко борються з субсидіями держав-конкурентів. Так недавно (2002р.) США ввели 30% додаткові тарифи на метал з Європи. Росія ввела додатковий 20-30% ПДВ на цілий ряд видів продукції з України.
Висновки
економічний глобалізм транснаціональний корпорація
Отже, особливо велика роль провідних імперських держав у завоюванні ринків для своїх ТНК в державах, що розвиваються. Допомагаючи своїм глобальним корпораціям, імперські держави тиснуть на підконтрольні їм міжнародні фінансові організації, а ті, в свою чергу, використовують свої позики, щоб денаціоналізувати і приватизувати національні підприємства і захоплювати їх внутрішні ринки. Важко погодитись з твердженням, що глобалізація взагалі не існувала б якби не була доцільною для державного втручання, так само ринки не були відкритим, якби це не було потрібно імперським державам. Це підтвердження заперечує природний обєктивний характер сучасної силової глобалізації, як глобальної інтеграції. Разом з тим глобалізаційна роль держав-глобалізаторів є незаперечною в проведенні силової глобалізації і в формуванні системи глобалізму.
Новий економічний імперіалізм характеризується різноманітними формами. Проте незмінними залишаються його цілі: захист стабільності своєї валюти, захист інтересів своїх ТНК, завоювання нових ринків, захист національних (внутрішніх ринків). Найбільший набір торгівельних обмежень і добровільних самообмежень навязують своїм партнерам США. Вимагаючи повної лібералізації торгівлі, зниження до мінімуму ввізних тарифів США обмежують експорт сталі на свої ринки під надуманими звинуваченнями у демпінгу. Очевидно, слід вже говорити про наявність добре скоординованих міжнародних стратегій силової глобалізації світу
Список використаних джерел
Білорус О., Басюк В. Еколого-економічна модель розвитку // Вісник АН України. 1991. №12.
Білорус О.Г. Глобалізація. Прийняти виклик часу.// ж. Віче, 2000, №12
Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. К., 2003.
Шишков Ю. В. О некоторых противоречиях глобализации. М.: Новый век, 2001. С.35.