Міжетнічні конфлікти
Вступ
постіндустріальний культура суспільство етноконфлікт
Актуальність теми дослідження визначається постійно зростаючим значенням феномену соціального конфлікту в структурі і динаміці сучасного постіндустріального суспільства, системі культурних цінностей і норм. Особливу значимість проблеми конфліктів набувають у періоди соціальних деформацій, криз, аномії, радикальних реформ, коли їх поява, чи розвиток і дозвіл в значній мірі стають спонтанними, непередбачуваними, супроводжуваними агресивністю, що створюють загрозу - уявну або найчастіше реальну - життя людей, звичним формам існування, стійкості соціальних інститутів, функціонуванню соціокультурних норм.
Саме такі конфлікти та причини їх появи підлягають ретельному дослідженню з метою вироблення механізмів соціального регулювання. Суспільство не може існувати без конфліктів, але важливо стежити за рівнем його загострення та периметром його розповсюдження.
Постіндустріальне суспільство може пишатися тим, що більшість конфліктів, які мали місце в минулому подолані. Сьогодні ж суспільство зустрічається з найдавнішими конфліктами, які переслідували його протягом усієї історії.
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні соціальних конфліктів у постіндустріальному суспільстві
Завдання дослідження:
1.Проаналізувати етноконфлікти у постіндустріальному суспільстві
2.Обґрунтувати конфлікти культури і цінностей
3.Визначити класові конфлікти в постіндустріальному суспільстві
Обєкт дослідження - соціальні конфлікти людей у постіндустріальному суспільстві
Предмет дослідження - різновиди соціальних конфліктів у постіндустріальному суспільстві
1. Етноконфлікти у постіндустріальному суспільстві
1.1 Причини етнічних конфліктів
Сьогодні в різних частинах світу відбуваються битви між різними культурними та расовими групами, причому деякі з них призвели до трагічних наслідків і великого кровопролиття. Криваві війни такого походження відбулися в Боснії-Герцеґовині (на теренах колишньої Югославії), в Ефіопії (Африка), у Грузії (що входила до складу колишнього Радянського Союзу). Водночас у багатьох регіонах земної кулі тягнуться й тягнуться потоки біженців та іммігрантів, що або рятуються від таких конфліктів, або втікають від злиднів у пошуках кращого життя. Прибуваючи до нової країни, вони часто відчувають на собі ненависть людей, які лише кілька генерацій тому самі були іммігрантами. В такій ситуації, наприклад, опиняється чимало людей, що прибувають до Сполучених Штатів. США в культурному плані - найрізноманітніше суспільство у світі. Це суспільство іммігрантів; тубільне населення, американські індіанці сьогодні становлять менш як один відсоток від усього населення Сполучених Штатів. Проте Велика Британія та Європа швидко стають майже такими самими змішаними в культурному плані, як і США. Звичайно ж, саме європейці були першими іммігрантами у Північній Америці, і вони ж таки домінували донедавна в імміграції на територіях, що сьогодні стали Сполученими Штатами та Канадою. Нині вже нові хвилі імміграції, як законної, так і незаконної, накочуються на саму Західну Європу. Іммігранти прибувають туди зі Східної Європи, з Африки, з Близького Сходу та з Азії. Багато дилем, конфліктів та сутичок, так само як і вигод та можливостей, що стали наслідком напливу іммігрантів у США, сьогодні мають місце й у Європі. Європа стає більш етнічно гетерогенною, ніж будь-коли раніше.
Ми спробуємо з'ясувати, чому етнічна відмінність так часто спричиняється до соціальних конфліктів. Етнічністю ми називаємо культурні звичаї та світогляд певної спільноти людей, що відрізняють їх від інших. Члени етнічних груп бачать себе культурно відмінними від інших груп у суспільстві, а ті у свою чергу бачать їх такими. Існує чимало ознак, за якими такі етнічні групи відрізняються одна від одної, але головними вважаються мова, історія або походження (раса). Хоча концепція «раси» виникла порівняно нещодавно, етнічні забобони і протиріччя були широко розповсюджені протягом всієї історії людства. Граф Жозеф Артюр де Гобіно, якого називають батьком сучасного расизму вважав, що існує три раси: біла (кавказька) чорна (негроїдна) і жовта (монголоїдна). Згідно Гобіно, представники білої раси володіють найбільш високим інтелектом, моральними переконаннями і силою волі, саме тому вплив Заходу поширилося по всьому світу. У роки після другої світової війни, наука про раси була повністю дискредитована. З точки зору біології, яку намагалася трактувати нацистська ідеологія, не існує чітко відмежованих один від одного рас, існують тільки деякий ряд фізіологічних особливостей людських істот. Між людьми існують очевидні фізичні відмінності, і деякі з них передаються у спадок; але виникає питання, чому саме якісь певні з них, а не інші, стають підставою для соціальної дискримінації і забобонів.
Отже, расові відмінності необхідно розуміти як фізичні варіації, що визначаються членами якої групи чи суспільства як етнічно важливі. Наприклад, відмінності в кольорі шкіри часто вважаються в цьому сенсі важливими, а в кольорі волосся - ні. У той час як поняття (раса) помилково припускає щось стійке і біологічне поняття етнічної приналежності) - це поняття за своїм значенням чисто соціальне. Етнічна приналежність пов'язана з культурними звичаями та поглядами того чи іншого способу відношення людей, які відрізняють його від інших. Члени етнічних груп вважають, що вони культурно відрізняються від інших груп людей і в свою чергу інші сприймають їх, як культурно інакші. Для багатьох людей етнічна приналежність вважається центральним критерієм для ідентифікації індивіда чи групи. Сімї, що іммігрували часто передають свої традиції від одного покоління до іншого і це дозволяє зберігати етнічну приналежність далеко за межами її географічних кордонів, та створює багатогранну етнічну різноманітність у розвинених країнах, що і веде до загострення етнічного антагонізму. Психологічні теорії, що намагаються пояснити появу расизму роблять аспект на стереотипності мислення і природі упереджень. Спираючись на стереотипи, люди дають вихід своєму антагонізму проти «козлів відпущення» тобто проти людей, на яких покладають провину за те, у чому ті не винні. Такий спосіб проекції часто спостерігається там, де дві етнічні групи конкурують одна з іншою заради досягнення різного роду переваг.
Теодор Адорно в 1940 році провів дослідження рівня упереджень у США. Людей запитували: «Чи згодні ті з низкою антисемітських переконань?». Згідно з результатами ті, які згодні найчастіше розділяють і інші негативні оцінки щодо різного роду соціальних меншин. Адорно виділив авторитарний тип особистості, який згідно його переконанням схильний слідувати диктату сильних лідерів і традицій, загальноприйнятих цінностей.
Мілтон Рокіч в 1960 році запропонував модель догматичної особистості на противагу класичної моделі авторитаризму. Догматизм, як вважав Рокіч, є центральним конструктом авторитарної особистості. Догматизм - це відносно закрита когнітивна сукупність переконань і уявлень про реальність, організована навколо центрального переконання про абсолютну авторитарності, яка в свою чергу формує жорстку структуру нетерпимості до інших. Така особистість не сприйнятлива до нових ідей, нетерпима до двозначностей і реагує оборонно, коли ситуація стає загрозливою. На думку Рокича, консерватизм є ключовим чинником, що визначає всі соціальні установки догматичної особистості. Однією з перших соціально-психологічних концепцій, згідно з якою колективна боротьба детермінується інстинктом «забіякуватості», виступає гідравлічна модель У. Макдугалла.
Дослідник вважає, що в організмі людини є деякий природний імпульс, що зумовлює появу агресивності. Гідравлічну модель психіки було покладено в основу теорії 3. Фройда про чинники війн в історії людства. Вчений відзначив, що ворожості між групами неможливо уникнути, оскільки конфлікт інтересів між людьми розв'язується лише за допомогою насильства. Індивід наділений деструктивним потягом, який початково спрямований всередину, однак потім цей потяг спрямовується на зовнішній світ, тобто є сприятливим для людини. Ворожість між групами позитивно впливає на їх розвиток, оскільки сприяє появі стабільності, встановленню почуття спільності у представників певних груп. Ворожість по відношенню до якої-небудь групи може виступати чинником об'єднання декількох інших груп, наприклад під час війни. Сприятливий вплив ворожості на людину, групу та об'єднання груп призводить до неможливості уникнення насильства.
Провідна ідея гідравлічної моделі К. Лоренца полягає у тому, що агресивна поведінка людей, яка виявляється під час війн, злочинів і т. ін., зумовлена біологічно заданою агресивністю. Водночас агресія людини, що спрямована на вороже налаштованих сусідів, сприяє збереженню групи. Л. Берковіц вважав, що об'єктом агресії може виступати не лише людина, а й група в цілому, наприклад, за критеріями расової та етнічної належності. За допомогою своїх ідей дослідник пояснив чинники расових хвилювань і конфліктів, зумовлених етнічними упередженнями. Недоліком перерахованих вище теорій є те, що вони зводять між-групові конфлікти до внутрішньо особистісних чи міжособистісних, не зважаючи на такі соціальні чинники як цінності, норми та інші регулятори поведінки.
1.2 Етнос і раса
Сьогодні біологічний расизм практично зжив себе. Важливими поворотними пунктами у відмові від біологічного расизму послужили такі події, як кінець сегрегації в США і падіння апартеїду в Африці. Але це не означає, що расистських поглядів в сучасному суспільстві немає. Швидше, як стверджують деякі вчені, на зміну йому прийшов більш витончений, новий расизм, який використовує відмінність у культурі для ізоляції певних груп населення.
У сучасних умовах світ - пишна картина національно - етнічної різноманітності, в результаті міграцій, війн, переміщення ринків праці або інших факторів відбувається змішування народів і виникнення етнічно-різнної громади. Все це один з найважливіших аспектів соціального процесу. У сучасному світі проживає близько 3.5 тис. націй, народностей і племен. Якщо в країнах Європи проживає близько 300 націй, в США, Канаді та Латинській Америці близько 600, то в Африці та Азії більше 2600 різних етносів і племен. У останніх не відбувається ані асиміляції, ані довготривалої інтеграції. Консолідовані процеси можливі тільки в суперетносі. Сучасні етнічні процеси неоднозначні. До 70-х років ХХ століття в світі існувала думка, що в міру розвитку постіндустріального суспільства будуть поступово стиратися етнічні відмінності аж до тотального змішування культур (модель плавильного котла). Однак цього не сталося, а відмінності в мові, релігії та культурі стають приводом для відкритого антагонізму між етнічними групами. Поняття етнічних меншин широко використовується в соціології і є не просто кількісною характеристикою. Поняття меншості в соціології передбачає, що члени меншини знаходяться в менш сприятливому положенні в суспільстві у порівнянні з більшістю населення і що їм притаманне певне почуття групової солідарності, почуття спільності. Це почуття лояльності до групи, а також відчуття спільних інтересів, які зазвичай посилюються, якщо група стає жертвою дискримінації. Таким чином значення терміна (меншість) в соціології використовується не в буквальному сенсі, а в значенні (група, що займає в суспільстві менш привелегійовані положення).
У деяких містах етно-меншини в чисельному аспекті насправді мають перевагу, проте називаються меншинами. Представники таких груп часто самі позиціонують себе як відокремлених, навмисно формують закриту етнічну групу, яка зазвичай і стає об'єктами дискримінації з боку (більшості) суспільства. Так само необхідно відзначити, що нападкам найчастіше піддаються представники меншин з яскраво-вираженими зовнішніми відмінностями.
Звертаючи увагу на соціологічні аспекти етнічного антагонізму слід зазначити такі поняття: етноцентризм, етнічна групова замкненість та розміщення ресурсів. Етноцентризм - підозріле ставлення до чужих, пов'язане з тенденцією оцінювати культуру інших під поглядом власної культури. Фактично всі культури були до певної міри етноцентричними, і неважко уявити, як етноцентризм поєднується зі стереотипним мисленням. Про людей, які відрізняються за деякими критеріями можуть думати як про варварів або про людей, нижчих з морального погляду й розумово неповноцінних. Саме так більшість цивілізацій дивилися на представників менших культур, і таке ставлення спричинило безліч етнічних конфліктів упродовж історії людства. Етноцентризм і групова замкненість часто поєднуються. Під «замкненістю» ми розуміємо процес, через який групи утримують межі, що відокремлюють їх від інших груп. Ці кордони утворюються за допомогою всіляких засобів виключення, які загострюють відмінності між однією етнічною групою та іншою. До таких засобів можна віднести обмеження або заборону шлюбів між представниками різних груп, стримування соціальних контактів та економічних відносин, скажімо, торгівля та фізичне розмежування груп (як у випадку етнічних гетто). Афроамериканці в Сполучених Штатах добре знають усі ці три варіанти виключення: в деяких штатах міжрасові шлюби були заборонені, на Півдні економічна та соціальна сегрегація була підкріплена законом, а ґетто чорношкірих досі існують у більшості великих міст.
Іноді групи, що мають однакову силу і владу, взаємно зміцнюють межі замкненості: їхні члени тримаються осторонь одне від одного, але жодна з них не домінує над іншою. Проте частіше якась етнічна група посідає панівне становище щодо іншої. За таких обставин групова замкненість поєднується з розміщенням ресурсів, що спричиняє нерівності при розподілі багатства та матеріального добра.
Розповсюдженість і помітність проявів соціальної нерівності з давніх часів викликали прагнення зясувати причини цього феномену. Соціологія виносить на розгляд цієї проблеми дві свої характерні позиції: Перша повязує нерівність, з визначеними категоричними організаційними імперативами колективного життя.
П. Штомпка називає цю позицію функціональною теорією соціальної стратифікації. Друга позиція повязана з історичним генезисом нерівності и з уявленням влади як джерелами нерівності - теорія накопичених переваг.
Обидві теорії по різному бачать перспективи майбутнього і мають різну ідеологічну аргументацію. Функціональна теорія бачить соціальну нерівність як постійне, неусувне явище, яке необхідне для існування і функціонування людських спільнот. Відповідно, вона пропонує консервативну і апологетичну трактовку цього явища.
Теорія накопичених переваг бачить соціальну нерівність як результат деяких історичних умов, які можуть бути подоланні у майбутньому. За цією теорією подолання нерівності не тільки можливо але й необхідно, бо вона стає конфліктогенним фактором, що спричиняє в розлад і дезорганізацію у соціальній сфері. Неважко уявити як в сучасному суспільстві поєднуються етноконфлікти та теорія соціальної стратифікації. Виходячи з твердження, що кожна професія в суспільстві має різну функціональну значимість та потребує більших або менших здібностей, талантів та компетенції, можна розділити професії за рівнем їх престижності. Етнічна більшість за допомогою дискримінації та упереджень намагається витіснити етнічну меншість з престижних посад на периферію суспільства. Адже багатство, влада і соціальний статус - ресурси, які знаходяться в постійному дефіциті, і щоб зберегти своє панівне становище керуючі групи здійснюють насильницькі акти відносно груп, які стоять ієрархічно нижче.
1.3 Міжетнічні конфлікти
Національні (міжетнічні) конфлікти належать до найбільш заплутаних і складно розв'язуваних. Як показує історія, у більшості поліетнічних країн міжнаціональні, міжетнічні зіткнення за своїми масштабами, тривалістю та інтенсивністю значно перевершують інші типи соціальних конфліктів, а деякі з них вважаються недозволеними і дотепер. Міжнаціональні конфлікти - форма між групового конфлікту, в якому групи з протилежними інтересами відрізняються за етнічними ознаками. Протистояння здійснюється за принципом «ми - вони», «свої - чужі» за етнічною ознакою.
Поняття «етнічний конфлікт» охоплює велике коло різних ситуацій, тому конфлікт у чистому вигляді, який з'явився лише внаслідок ворожості, зустрічається вкрай рідко. Найчастіше подібний конфлікт зароджується на економічній, соціально - економічній або іншій якійсь основі, на певному етапі він може набути національного відтінку і надалі визначати весь хід протікання конфлікту. Різниця причин зародження національних конфліктів не впливає на їх одну загальну природу. Базовими причинами всіх цих конфліктів виступають порушення прав якої-небудь нації або етнічної групи, порушення рівноправності в міжнаціональних відносинах. Об'єктом етнонаціональних конфліктів виступають ті соціальні відносини в суспільстві, що, на думку етносу, порушують їх права.
Суб'єктами виступають етнічні співтовариства, у тому числі етносоціальні організми (народності, нації).
Етнос - це стійке співтовариство людей, що історично утворилося на конкретній території, має усталені зв'язки і загальні риси, специфічні особливості культури, стабільні звичаї, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних груп (самосвідомість). До первинних ознак етносу необхідно віднести: мову, єдність побуту, ритуали, обряди, звичаї, народну творчість, норми поведінки. Жодна з ознак не в змозі утворити етносу або привести до його зникнення. Тільки у своїй сукупності вони відображають цілісність етнічної культури.
Слід відзначити, що зв'язок між соціально-економічним станом у країні І етнічним конфліктом може, у більшості випадків, мати складний причинно-наслідковий зв'язок. Цей зв'язок може бути прямим і опосередкованим, закономірним і випадковим, односпрямованим і взаємним. Політологічний підхід підкреслює роль національних еліт, які інтегрують і мобілізують етнічні почуття, підігріваючи міжнаціональну напруженість, і доводять її до відкритого конфлікту. Для цих еліт етнонаціоналізм розглядається як ідеологічна течія, яка спрямована на досягнення автономії і збереження ідентичності конкретної етнічної групи. Політичний зміст етнонаціоналізму виражається в прагненні одержати ті чи інші ознаки державності, аж до утворення і власної держави. Важливу роль у національних конфліктах відіграє соціально-псих логічний механізм. В умовах економічних і соціально-політичних криз дуже часто представники різних етносів починають шукати т.зв. винуватців сформованих труднощів. І вони обов'язково знаходяться. Як правило, їх знаходять серед яких-небудь національних меншин, тобто не своєї, чужої національності.
Через подібні обвинувачення національних меншин або громадян не титульного етносу і спрямовується накопичена в суспільстві негативна енергетика, агресивність стає цілеспрямованою. Подібна ситуація викликає відповідну захисну реакцію. Іноді така реакція може бути ілюзорною, а може стати і могутнім мобілізаційним стимулом, що згодом переростатиме у відповідну агресію, аж до екстремізму. Проблему престижу і символів, на відміну від матеріальних інтересів, що найчастіше лежить в основі соціальних конфліктів, розв'язати набагато складніше, тому що символічні вимоги неможливо перерозподілити або вирішити через компроміс. Протиріччя, що виникають у процесі міжетнічних відносин, можуть носити масу всіляких аспектів. Подібну картину ми можемо спостерігати в численних конфліктах на території пострадянського простору. Зробимо спробу виділити найбільш типові групи конфліктів.
Конфлікти, які пов'язані з історичним минулим. В історичній пам'яті народів назавжди зберігаються образи, приниження і горе, що їм було нанесено. Час не завжди заліковує ці рани. Обєднання якихось факторів може викликати з минулого трагічні наслідки, дуже часто вони можуть відродитися в надзвичайно гіпертрофованому вигляді. Територіальні конфлікти. Найбільш поширеною причиною виступає прагнення з'єднати роздроблені в минулому території або повернути старі національні кордони. Конфлікти, пов'язані з відновленням територіальних прав депортованих народів, теж належать до подібного типу конфліктів. Конфлікти, викликані фактичною нерівністю в економічному, соціальному і культурному розвитку. До цього типу можна віднести і нерівність у рівнях життя. У подібних конфліктах національний фактор може виступати як об'єднуючий символ для боротьби в досягненні справедливості.
Конфлікти, викликані етнодемографічними або еміграційними процесами. Одна з найбільш молодих причин конфліктів для країн Європи, що викликані масовим в'їздом іммігрантів з африканських і азіатських країн. Схожу природу має проблема, пов'язана з масовим переміщенням біженців і переселенців. Перелічені типи конфліктів, як ми уже відзначали, досить умовні. У чистому вигляді рідко ми можемо їх побачити. Найчастіше вони накладаються один на одного, стають як би «багатотиповими». Етнонаціональний конфлікт, як і соціальний, є процесом, що протікає в тимчасових межах, має свої етапи, початок, розвиток і своє завершення. Динаміка етнонаціонального конфлікту має декілька стадій, що послідовні у своєму протіканні. У латентний період можливе існування протиріч між національними групами, однак, поки вони не усвідомлюються, конфліктна ситуація не виникає. Коли погроза небезпеки від однієї зі сторін починає сприйматися реально, виникає конфліктна ситуація.
Відкрита стадія конфлікту починається з інциденту, що стає дійсним детонатором, часто залишаючись для більшості учасників дійсною причиною конфлікту. На стадії ескалації національні конфлікти мають деякі особливості. У процесі загострення протиборства ми можемо спостерігати наростання інтенсивності в кожних наступних діях обох сторін. Можна виділити такі ознаки:
♦ по-перше, йде різке збільшення кількості учасників конфлікту, наростання йде за рахунок залучення найбільш активних сил;
♦ по-друге, росте кількість проблемних ситуацій і погіршується первинна проблемна ситуація;
♦ по-третє, конфлікт супроводжується наростанням емоційної напруги;
♦ по-четверте, формування стійкого образу ворога, компроміс сприймається як капітуляція, кожна зі сторін націлена тільки на перемогу. Перемога за будь-яку ціну сприймається цілком природною, а жертви при цьому цілком виправданими. Домінування ірраціональних установок орієнтує сторони на можливість і необхідність застосування насильницьких методів;
♦ по-п'яте, ескалація національних конфліктів може супроводжуватися залученням третіх сил. Це може відбуватися, коли конфлікт доходить до стадії «генералізації». Глибинні протиріччя, у свою чергу, породжують нові вогнища протиріч.
Поняття «етнос» не можна визначати індуктивно через знаходження суттєвих ознак, які характеризують будь-який етнос. Більшість дослідників сходиться на тому, що найбільш істотними ознаками, за якими можна розпізнати етнічну спільність, є: спільна мова, спільна територія, строго окреслений ландшафт і відповідне йому природне середовище, походження від загального предка, тобто кревне споріднення й загальні релігійні або міфологічні вірування.
Раса - це значна група людей, що має деякі спільні фізичними властивості, переданими в спадщину й підтримувані в певній групі в ході відбору. Засіб передачі таких ознак - ген. Механізм існування рас криється в передачі генетичної інформації. На відміну від рас, механізм існування етносів заснований на передачі зовсім іншого типу інформації - комунікативної. Адже все життя людини прямо пов´язане зі спілкуванням, а спілкування - у свою чергу, з передачею якої-небудь інформації. Ця інформація завжди має етнічний характер, тому що немає людини, яка не відчувала себе представником якого-небудь народу. І якщо люди певної раси повязані тим, що називається «спорідненням по крові», то члени етносу - тим, що можна було б назвати «спорідненням по культурі». Крім того, не можна упускати й того факту, що в процесі свого розвитку раси постійно змішувалися.
Расові й національні забобони завжди повязані з пошуком винних. Коли безпека якоїсь людської спільноти перебуває під загрозою, завжди шукають (і часто знаходять) «козлів-відбувайлів». Люди, що виглядають інакше - простий обєкт для агресії. А коли під рукою є яка-небудь псевдонаукова теорія, що доводить неповноцінність або шкідливість групи, що відрізняється в расовому відношенні, можна одержати масу задоволення, зриваючи на «нижчій расі» зло й не почуваючи при цьому провини.
Що стосується етносу, то нерідко його представники - результат змішання декількох рас (близько 40% населення світу), а крім того, значна частина народів складається з людей, що належать до різних рас (наприклад, більшість латиноамериканських етносів). Із усього цього можна зробити висновок про розбіжність расового й етнічного розподілу людства.
Поняття «Етнічний конфлікт» охоплює велике коло різних ситуацій, тому конфлікт у чистому вигляді, який з'явився лише внаслідок ворожості, зустрічається вкрай рідко. Найчастіше подібний конфлікт зароджується на економічній, соціально - економічній або іншій якійсь основі, на певному етапі він може набути національного відтінку і надалі визначати весь хід протікання конфлікту.
2. Конфлікти культури і цінностей
.1 Культура, та її вплив на формування цінностей
Культура - історично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи. Норми і цінності культури генетично не успадковуються, тому культура своїм існуванням демонструє соціальну природу, виражаючи в кожний момент спрямованість суспільства на створення, зберігання і розповсюдження результатів людської діяльності.
Н. Смелзер - один з найвизначніших представників американської соціологічної думки. Порівнюючи тваринний світ і світ людини, він зазначає, що поведінка тварин переважно інстинктивна. Натомість людська поведінка значно менше обумовлена прямим генетичним контролем. Що ж формує поведінку людини, організує людське життя? Функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка, в житті людей здебільшого здійснює культура. Тому Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя. Отже, тут підкреслюється, що культура, по-перше, створюється людьми, а по-друге, цій культурі навчаються. Оскільки культура не набувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступним поколінням. Цей процес є основою соціалізації.
В. Франкл визначив цінності як універсали сенсу, кристалізуються в типових ситуаціях, з якими стикається суспільство або навіть все людство». До епохи індустріальної революції структура цивілізацій була статична і проста, встановлені системи цінностей існували тривалий час. Сьогодні під впливом науково-технічної революції цивілізації динамічно змінюються, прискорюючи процес утворення нових цінностей. Економічні, культурні та політичні зміни пов'язані між собою і певною мірою передбачувані. Так, при індустріалізації спостерігається безперервний зрушення від традиційних до раціонально-правовим цінностям. Сучасні прагнення людей до отримання освіти, розвитку науки і техніки, досягненню відносної самостійності у вчинках і є тому підтвердженням.
Е. Фромм зазначив, що існує значний розрив між тим, що сучасна людина вважає своїми цінностями, і дійсними цінностями, якими він керується і які їм не усвідомлюються. У демократичних країнах офіційно визнаними усвідомленими цінностями є гуманістичні та релігійні: індивідуальність, співчуття, любов, відповідальність, милосердя. Але багато людей вважають їх проявом ідеології, значить ці моральні норми не надають реального впливу на мотивацію людської поведінки. Разом з тим несвідомі цінності - власність, споживання, суспільне становище, розваги - служать безпосередніми мотивами поведінки більшості людей. Розрив між усвідомленими і неефективними цінностями, з одного боку, і неусвідомленими і дієвими - з іншого, призводить до девальвації цінностей, спустошує людину і суспільство. Переконання, знання - основні елементи культури, які формують цінності. Адже в переконаннях міститься визначення: чому люди в дійсності прихильні, чим керуються в повсякденній діяльності, що втілюють в зразках, нормах і звичках поведінки і т.д. Соціолог Леонід Піковський зазначає, що переконання - певний духовний стан, властивість, для якого характерна генетична не розчленованість інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Це чуттєве переживання знання як особистісно-значущого, достовірного, наповнене струмом, енергією волі. Переконання пов'язані з природними об'єктами і соціальними. Будь-які переконання, чи пов'язані вони з об'єктами природи або з соціальними об'єктами, у свою структуру включають певні відомості, інформацію (наукову і повсякденну) про явища суспільного життя, про істоту норм, принципів поведінки, тобто знання. Переконання, пов'язані з об'єктами природи - інформацію про природні процеси у вигляді уявлень про фізичну картину світу, природничо-наукові, технологічні знання, технологія, відповідну інформацію про способи дії, прийомах, як і що слід вирощувати, виробляти і т.д. Переконання, пов'язані з соціальними об'єктами - етичні, економічні, політичні знання, уявлення про традиції, звичаї, ритуали, еталонах поведінки, відомості про те, що вважається в межах культури бажаним або небажаним, справедливим або несправедливим і т. п.
У сучасному суспільстві, цінності кожної окремої людини найчастіше формуються під впливом най важливіших агентів соціалізації, таких як: сімя, масова культура, телебачення, Інтернет, оточення.
Зазвичай агенти соціалізації є майже ідентичними, особливо це стосується мультимедійних засобів, що детермінує схожість цінностей більшості людей, але існують випадки, коли під дією різних факторів у людини формуються відмінні від типових у суспільстві цінності. Соціальний факт Дюркгейма пояснює, який вплив має культура над індивідом, але не всі сприймають і розуміють його однаково.
Отже основними складовими елементами культури є:
. Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі використовуються для збереження, перетворення та передачі інформації.
. Цінності, що включають життєві цінності (уявлення про щастя, мету, сенс життя); вітальні (цінності здоров'я, безпеки, добробуту, сім'ї, цінності освіти, правопорядку та ін.); цінності громадського покликання (соціальне становище); цінності міжособистісного спілкування (чесність, доброзичливість); демократичні цінності (свобода переконань, слова, політичного вибору); партикулярні цінності (віра в Бога).
. Норми, що уособлюють вимоги до поведінки. Це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль І демонструє зразки поведінки.
. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди. Звичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято з минулого. Традиції - елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок в історії людства. Обряди - стереотипи символічних колективних дій, які виражають почуття.
Саме під впливом об'єктивних умов існування людей і в процесі засвоєння створеної суспільством духовної культури та накопичення особистого практичного досвіду і складаються переконання. Для переконань характерним є єдність чуттєвого, раціонального і вольового компонентів, через що, зумовлюючи вчинки людини, вони приймають форму мотивів діяльності. У структуру переконань обов'язковим компонентом входять певні знання, які набувають характеру особистісно-значущого. Відомо, що далеко не всі знання, що входять до переконання, рівнозначні, тим більше, що більшість знань, якими володіє суспільство, переконаннями так і не стають. Між існуючими і розповсюджуються в суспільстві знаннями і переконаннями людей завжди існує невідповідність. Особливо часто невідповідність стосується знань ідеологічного спектру, вибірково оцінюють актуальні соціальні проблеми. Причини розбіжність поглядів знань і переконань різні. Якщо знання суперечать дійсності, але мають статус панівних і нав'язуються суспільству, то люди рано чи пізно починають чинити опір їх реалізації. І, навпаки, коли знання відображають об'єктивні тенденції розвитку, то їх поширення істотно впливає на переконання, сприяє духовному прогресу.
Саме знання, що відображають об'єктивні тенденції розвитку, надають переконанням високий сенс, визначають зростаючу роль у суспільстві соціокультурні цінностей. І тут навіть не настільки істотним представляється те, що окремі знання не включаються для аргументації власних переконань, включаючись в соціокультурну сферу суспільного життя. У посттоталітарному суспільстві в соціокультурну сферу залучаються знання різних орієнтації, напрямів, рівнів. Ніхто вже не дає якоїсь однієї системі знань статусу «єдино вірного вчення». Але залучення в культурне поле різноманітних знань призводить до того, що культура суспільства і свідомість людей набувають багато вимірність і гнучкість, долається жорсткість в оцінках і примітивність суджень. Далеко не всі знання перетворюються в переконання. Але коло освоєних особистістю і суспільством знань стає незмірно ширше, що з часом позначиться на системі соціальних регуляторів людей і на їх установках переконань. Логіко-психологічна структура переконань являє єдність потреб, інтересів, надії, віри, прагнення особистості, її волі, розуму, ціннісного ставлення та ідейної орієнтації. Все це фокусується в діях і способі мислення особистості як здатність її неухильно відстоювати і аргументувати певну точку зору. У центрі системи установок переконань особистості виявляються ціннісні орієнтації. Диференціація ціннісних орієнтацій веде до виникання різного роду конфліктів. Вже в концепції «соціальних фактів» Дюркгейма, що показує дефініцію поняття культури, було виявлено, що головною рисою цих «фактів» виявляється примусове вплив, тиск на людину. Через багато років після Дюркгейма, виходячи з зовсім інших передумов, засновник теорії психоаналізу Зігмунд Фрейд (Freud) визначив, що природа і культура знаходяться в опозиції. При цьому культуру він розглядав як силу зовнішню, нав'язану ззовні і обмежує природні імпульси і інстинкти. Більшість визначень культури підкреслюють, що вона орієнтує на правильний, очікуваний в даному суспільстві спосіб життя, описує те, як люди повинні надходити, що може не збігатися з тим, що вони хотіли б робити і як вони знаходять насправді. Не дивно, що багато авторів вважають правила або зразки проведення культурним остовом. Серед багатьох концепцій людини: «homo socius», «homo politicus», «homo economicus», «homo ludens», «homo reciprocus» і т.д., має місце і така, згідно з якою людина - це істота, керується правилами, а від тварин його найбільше відрізняє саме те, що він володіє культурою, насамперед блоком правил, визначальних зовнішні кордони для його власної індивідуальної активності. Сфера культурного регламентування дуже широка. Вона охоплює всі три елементи прийнятої нами дефініції культури: «те, що люди роблять, то, що вони думають, і те, чим вони володіють». Суспільство нав'язує людині обовязкові зразки мислення, наприклад залежно від епохи вимагає від нього мислення міфологічного, релігійного чи наукового. У ще більш вузькому сенсі зразками мислення, типовими для нашого часу, являються такі прийняті, утвердилися поняття, як демократія, рівність, лібералізм, або в деяких колах «політична коректність».
Наприкінці XX століття виник феномен подвійного конфлікту цінностей: всередині кожної культури і між цивілізаціями. Як звільнити комунікацію, заблоковану на самих різних рівнях? Парадоксальним чином ситуація розрядилася завдяки вибуху глобальних проблем. Здавалося, вже ніщо не зможе повернути людство до колишнього пієтету перед цінностями, так глибоко релятивізм підірвав підвалини культури. Несподіваним чином це зробив страх, усвідомлення загрози загальної екологічної катастрофи. Страх став тим невидимим диригентом, який зумів подолати сум'яття в світі оцінок і розставити акценти в партитурі цінностей.
2.2 Різноманітність культури і цінностей у сучасному суспільстві
Розмаїття людської культури вражає. Прийнятні форми поведінки змінюються від культури до культури, часто вони радикально протилежні тим, які люди в західних суспільствах вважають «нормальними». Наприклад, у сучасному західному світі ми розглядаємо навмисне вбивство немовлят або малих дітей як найтяжчий злочин. А проте в традиційній китайській культурі дівчаток часто задушували відразу по народженні, бо на них дивились як на зайву мороку, а не радість для родини. На Заході ми їмо устриці, але не стали б їсти кошенят або цуценят, з яких у певних частинах світу готують страви, що вважаються делікатесними. Євреї не споживають свинину, зате індуси їдять свинину, але уникають їсти яловичину. Люди західної культури розглядають поцілунок як нормальну складову сексуальної поведінки, тоді як у багатьох інших культурах ця практика або зовсім не відома, або вселяє огиду. Усі ці певні характерні прояви поведінки є аспектами широких культурних відмінностей, які відрізняють суспільства одне від одного.
Невеликі суспільства (як, наприклад, суспільства «мисливців та збирачів», які розглядаються в розділі другому) прагнуть бути культурно однорідними, але індустріалізовані суспільства самі по собі культурно розмаїті й складаються з численних субкультур, які іноді дуже різняться між собою. Наприклад, у сучасних містах живуть поруч багато субкультурних спільнот; індіанці, пакистанці, індуси, бангладешці, італійці, греки та китайці сьогодні, скажімо, мешкають у деяких зонах центрального Лондона. Усі такі громади можуть мати власні території і жити власним окремим життям.
Як зазначав К. Манхейм, «узгодженість - це щось більше, ніж досягнення теоретичної домовленості з певних питань. Це спільність життєвих установок. І підготувати грунт для такої узгодженості - означає підготувати її для спільного життя. Ціннісні конфлікти - це конфліктні ситуації, в яких розбіжності між учасниками пов'язані з їх суперечностей один одному або несумісними уявленнями, які мають для них особливо значимий характер. Система цінностей людини відображає те, що є для нього найбільш значущим. Наприклад, якщо мова йде про роботу, цінністю буде те, в чому людина бачить для себе основний сенс роботи (чи є вона для нього джерелом засобів існування, можливістю самореалізації та ін); цінностями сімейних відносин буде те, у чому подружжя бачить для себе сенс існування сім'ї і який відповідно вона повинна бути, і т.д. Нарешті, в систему основних цінностей людини можуть входити його світоглядні, релігійні, моральні й інші значущі для нього уявлення.
Відмінності в цінностях, однак, не обов'язково ведуть до конфліктів, і люди різних переконань, політичних і релігійних поглядів можуть успішно працювати разом і мати добрі відносини. Конфлікт цінностей виникає тоді, коли ці відмінності впливають на взаємодію людей або ж вони починають «зазіхати» на цінності один одного. Домінантні цінності виконують регулятивну функцію, спрямовуючи дії людей і створюючи тим самим певні моделі їх поведінки у взаємодії. Якщо в основі поведінки учасників взаємодії лежать різні домінуючі цінності, вони можуть входити в суперечність один з одним і породжувати конфлікти. Нарешті, люди нерідко схильні переконувати один одного, нав'язуючи свої погляди, смаки, точки зору і т.д., що також може вести до конфліктів.
Багато властивостей конфлікту інтересів, його амбівалетність, зокрема, характерні і для конфлікту цінностей, які являють собою узагальнені уявлення людей щодо цілей і норм своєї поведінки. У цінностях втілюються історичний досвід і культура окремих груп (етносів і класів), тобто вони служать своєрідним орієнтиром, з яким люди співвідносять свої дії. К. Манхейм порівнював цінності з дорожніми вогнями, вони регулюють комунікацію всередині культури. Ні в однієї цивілізації цінності не є «надфеноменологічною суперструктурою», процес утворення нових ціннісних норм відбувається перманентно. Будь-яка зміна цілей і структури суспільства веде за собою переоцінку цінностей: завдяки цьому людина отримує можливість діяти в нових соціальних умовах. Цей феномен дозволив Ж.-П. Сартр з властивою йому категоричністю заявити про те, що цінності і ідеали вигадуються людиною.
У ціннісній сфері існує цікавий феномен: з появою нових актуальних проблем і відповідають цим проблемам нових цінностей старі норми і установки частково переглядаються і поступово перебудовуються у дусі часу». Згадаймо, наприклад, якими радикальними змінами в ціннісній сфері супроводжувалися промислові революції на Заході і на Сході. Це дозволяє припустити, що ціннісні системи різних цивілізацій у майбутньому стануть зближуватися у міру розширення поля спільних проблем та спільних моральних норм. Вже сьогодні основним принципом нового формування цінностей в різних цивілізаціях є прагнення уникнути ризику перед загрозою екологічної катастрофи і загостренням глобальних проблем.
Кожна людина, що належить якомусь певному суспільству, в тій чи іншій мірі орієнтується на весь набір цінностей, яким воно характеризується. Очевидно, всі належать до однієї соціокультурному середовищі володіють одними і тими ж цінностями, хоча їх значущість в індивідуальній ієрархії може бути різною. Як вже зазначалося, орієнтація на ту чи іншу цінність або групу цінностей автоматично передбачає визначення рангу її значущості по відношенню до всіх інших, тобто передбачає наявність ієрархічної системи ціннісних орієнтації. За словами Е. Фромма, система ціннісних орієнтації, або «система ціннісних координат карти світу», є у кожного індивідуума. У цьому зв'язку більш коректно говорити не про «сформованості» або «не-сформованості» системи ціннісних орієнтації конкретної людини, а про рівень її розвитку, який, на нашу думку, визначається домінуванням у ній того чи іншого ціннісного «пласта».
Формування цінностей дуже ситуаційне положення, яке залежить від первинних агентів соціалізації: сімї, в якій пройшло дитинство, найближчого оточення, країни чи регіону. При зіткненні людей з різними цінностями не обовязково будуть конфліктувати, все залежить від ортодоксальності переконань субєкта та ситуації у якій відбувається диспут.
.3 Можливість консенсусу у культурно-ціннісних конфліктах
Чи можна вже сьогодні окреслити коло універсальних загальноцивілізаційних цінностей? До числа таких цінностей слід віднести ті, які необхідні суб'єктам всіх цивілізацій для того щоб жити в єдиній світовому цивілізованому співтоваристві. Перш за все це вітальні цінності: право на життя і продовження роду, збереження здоров'я, недоторканність особи. Потім екологічні цінності: чисті грунт, вода, повітря, достатність основних ресурсів. Первинні громадянські права: захист від не правового насильства і примусу, свобода переміщення, недоторканність житла, свобода совісті, слова, зборів, асоціацій. Універсальні політико-правові цінності: незалежність суду, свобода і незалежність друку, різні форми участі громадян у політичному житті. Універсальні соціально-економічні цінності-право кожного на самозабезпечення.
Всі перераховані цінності служать основою для реалізації власне цивілізаційних цінностей, які відносяться до особливостей способу життя і мислення кожної цивілізації. Наступний рівень представляють уже національні цінності, пов'язані з характерними рисами кожного з народів, що входять в дану цивілізацію. Визнання універсальних загальноцивілізаційних цінностей в якості ведучих і визначальних складає вже сьогодні ту мінімальну платформу, яка необхідна для консенсусу в діалозі культур.
Не можна применшити складність, суперечливість і тривалість процесу взаємної акультурації цивілізацій. Чи можна прискорити цей процес? Чи можна на нього впливати свідомо? Якщо враховувати, що людство в XX столітті свідомо підходить до процесу оцінки цінностей, то у нас є привід для оптимізму. О. Надлер з Університету Об'єднаних Націй Коста-Ріки пропонує модель вирішення конфлікту цінностей з позицій розроблюваного їм епістемологічного підходу і метод діалогу метафор, який сприяє розширенню раціональності в її класичному сенсі.
До початку 60-х років в епістемології метафору розглядали як лінгвістичне прикраса, що не несе смислового значення. Сучасні дослідження розкрили евристичний потенціал метафори як конденсованої розумової форми. Ціннісний конфлікт двох цивілізацій (О. Надлер слідом за У. Джеймсом говорить про конфлікт світів) може бути виражений за допомогою конкуруючих метафор. Якщо ми спробуємо застосувати аналітичні методи, то зможемо використовувати лише логічне протиставлення метафор, що приведе нас у глухий кут картезіанської раціональності.
Як вважає Надлер, цивілізації (світи) можуть досягти взаємного збагачення через діалог метафор. Цей діалог буде сприяти їх взаємному навчанню. Можливо, що в ході такого діалогу вони досягнуть «акта трансценденції, або переходу до більш високої метафорі, що поглинає колишні конкуруючі форми». Але навіть якщо цього не станеться, ракурс конфлікту зміниться, зникнуть багато загороджувальні бар'єри, що перешкоджають комунікації.
Надлер бачить певну послідовність у вирішенні конфлікту світів: а) примітивний конфлікт, або негативне сприйняття точки зору противника, б) співіснування, або визнання права іншої на власну перспективу, в) діалог за допомогою посередника, розвиток здатності до адекватного сприйняття метафори опонента, спроба навчання; г) реструктурування життєвого світу, спільні зусилля по створенню нової метафори, що виходить за межі колишніх конфліктуючих світів. По суті, Надлер розкриває дуже важливу грань гуманітарного діалогу цивілізацій. У певному сенсі конфлікт цінностей двох культур - це конфлікт різних способів мислення, різних картин світу, різних логік. Тому спочатку спілкування цивілізацій відбувається через прірву нерозуміння. І ось на межі двох культур, у момент їх взаємопереходу народжуються витоки нової логіки - логіки спілкування (а не узагальнення), здатної сформулювати нові, більш високі метафори, смисли і цінності. Про це добре сказано у В. Біблер: «…культура як діалог передбачає нерозривне поєднання двох полюсів: полюса діалогічності людської свідомості (Бахтін - свідомість є там, де є дві свідомості) і полюса діалогічності мислення, логіки (логіка є там, де є діалог логік, діалог умів)». У цьому сенсі консенсус в гуманітарному діалозі культур народжується з діалогу логік, діалогу умів як нова творча логіка спілкування, здатна генерувати спільні цінності.
К. Манхейм гадав, що можливе спільне «демократичне планування в області оцінок», і покладав великі надії на комітети з примирення та третейські суди, які могли б стати центрами з координації цінностей і вироблення колективної узгодженої політики. На мій погляд, слабкість сучасних миротворчих організацій у тому, що вони бачать в міжнародних конфліктах лише їх політичний вимір, а глибинні культурологічні пласти залишаються нерозшифрованими. Можливо, саме сьогодні настав час втілити ідеї К. Манхейм в життя і перетворити впливові миротворчі організації в центри гуманітарного діалогу культур.
Під час другої світової війни, коли спільним ворогом різних цивілізацій був фашизм, виникло широке поле взаємодії і зближення народів на базі спільних антифашистських цінностей. Почали діяти небачені раніше психологічні, політичні та інституційні сили, оскільки виникла реальна потреба в інтеграції різних культур. Все це дозволило У. Джеймс після закінчення війни сказати, що основну проблему сучасного суспільства він бачить у тому, щоб знайти моральну заміну війні. Людству необхідні потужні об'єднують цілі, які б діяли настільки сильно, як і присутність фактичного ворога.
Сьогодні такі цілі, здається, позначилися у вигляді рішення глобальних проблем. Для того щоб ці проблеми перетворилися на потужний інтегруючий фактор, необхідні свідомі зусилля інтелектуалів різних культур і дії міжнародних миротворчих організацій. Якщо страх перед економічною катастрофою підпорядкувати силі розуму і перевести в русло гуманітарного діалогу культур, конфлікт цінностей різних цивілізацій перестане бути важкою проблемою-виникне природне поле міжцивілізаційного взаємодії і консенсусу. Хочеться вірити, що людство використовує цей шанс історичного розвитку.
Норми і цінності культури генетично не успадковуються, тому культура своїм існуванням демонструє соціальну природу, виражаючи в кожний момент спрямованість суспільства на створення, зберігання і розповсюдження результатів людської діяльності. У сучасному суспільстві, цінності кожної окремої людини найчастіше формуються під впливом най важливіших агентів соціалізації, таких як: сімя, масова культура, телебачення, Інтернет, оточення. Отже основними складовими елементами культури є: мова як система знаків; цінності, що включають життєві цінності, вітальні, цінності громадського покликання, цінності міжособистісного спілкування, демократичні цінності, партикулярні цінності; норми, що уособлюють вимоги до поведінки; складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди.
Усі певні характерні прояви поведінки є аспектами широких культурних відмінностей, які відрізняють суспільства одне від одного. Система цінностей людини відображає те, що є для нього найбільш значущим. Відмінності в цінностях, однак, не обов'язково ведуть до конфліктів, і люди різних переконань, політичних і релігійних поглядів можуть успішно працювати разом і мати добрі відносини. Кожна людина, що належить якомусь певному суспільству, в тій чи іншій мірі орієнтується на весь набір цінностей, яким воно характеризується. Формування цінностей дуже ситуаційне положення, яке залежить від первинних агентів соціалізації: сімї, в якій пройшло дитинство, найближчого оточення, країни чи регіону. Визнання універсальних загальноцивілізаційних цінностей в якості ведучих і визначальних складає вже сьогодні ту мінімальну платформу, яка необхідна для консенсусу в діалозі культур.
3. Класові конфлікти в постіндустріальному суспільстві
.1 Інформація, як найважливіший ресурс у класовому конфлікті
Основні протиріччя індустріальної і в більш широкому контексті, економічної епохи обумовлювалися позиціями двох головних класів, що володіли, з одного боку, монопольним ресурсом, без якого відтворення існуючих порядків було неможливим (традиціями і звичаями, військовою силою, землею або капіталом), а з іншого боку - працею. Супротивні сторони мали, як це не парадоксально, більше схожості, ніж відмінностей. Перш за все, це була одна і та ж система мотивів: як представники панівних класів, так і трудящі прагнули до максимізації привласнення матеріальних благ. Крім того, що особливо важливо, обидва класи були взаємозалежні: ні представники нижчих верств суспільства не могли забезпечити свого існування без виконання відповідної роботи, ні вищий клас не міг витягти своєї частини національного багатства, не застосовуючи для цього їх праці.
Становлення постіндустріального суспільства відбувається в якісно іншій ситуації. Композиція двох основних класів, з формальної точки зору залишається незмінною; з одного боку, ми бачимо нову домінуючу соціальну групу, яка зосередила в своїх руках контроль за інформацією і знаннями, стрімко перетворюються в основний ресурс виробництва, з іншого - зберігається більшість, здатна претендувати на частину суспільного надбання тільки у вигляді винагороди за свою трудову діяльність. Однак тепер супротивні сторони мають більше відмінних, ніж схожих рис. Представники панівного класу керуються, головним чином, мотивами нематеріалістичним природи:
По-перше, тому що їх матеріальні потреби задоволені в такій мірі, що споживання фактично стає однією з форм самореалізації.
По-друге, тому що поповнюють його творчі працівники прагнуть не так досягти матеріального добробуту, скільки самоствердитися як унікальних особистостей. Навпаки, представники пригнобленого класу в тій же мірі, що і раніше, націлені на задоволення матеріальних потреб і продають свою працю в першу чергу заради отримання матеріальної винагороди. Більше того, в нових умовах панівний клас не тільки, як раніше, володіє засобами виробництва, або невідтворюваних за своєю природою (земля), або створеними працею пригніченого класу (капітал) на основі сформованих принципів громадської організації, але сам створює ці засоби виробництва, забезпечуючи процес самозростання інформаційних цінностей. Таким чином, нижчий клас виявляється в набагато більшій мірі ізольованим, ніж раніше; він фактично не представляє собою для вищого класу «його іншого», без якого у минулі епохи той не міг існувати. В результаті претензії нижчого класу на частину національного продукту, які раніше висувалися як більш ніж обґрунтовані, сьогодні виглядають набагато менш аргументованими, і цим значною мірою пояснюється наростаюче матеріальне нерівність представників вищих і нижчих суспільних верств.
Конфлікт не розгортається навколо власності на засоби виробництва, а формується як результат нерівного розподілу самих людських можливостей; останні, безумовно, частково зумовлені приналежністю людини до певної частини суспільства, але не детерміновані виключно цією приналежністю.
Протягом всієї економічної епохи представники вищих класів витягували свої основні доходи за допомогою відчуження додаткового продукту у його безпосередніх виробників, змушених поступатися частиною створених ними благ під впливом прямого примусу. Відчуження додаткового продукту (або експлуатація) не тільки грало в історії роль фактора соціального протистояння, але і служило механізмом концентрації матеріальних ресурсів і людських зусиль там, де вони були більш за все необхідні; експлуатація служила також розвитку нових, передових форм виробництва, які стали основою подальшого прогресу. Соціалісти намагалися подолати експлуатацію за допомогою організації нового типу розподільної системи, однак і ця спроба виявилася недієздатною. Експлуатація стає надбанням історії, у міру того, як змінюється система цінностей людини, і задоволення матеріальних потреб перестає бути його основною метою. Якщо люди орієнтуються насамперед на пріоритети духовного зростання та самореалізації у творчій діяльності, а не тільки на підвищення матеріального добробуту, то вилучення на користь держави або суспільства частини виробленої ними продукції, отримання тієї чи іншої прибутку від своєї діяльності вони не сприймають як фактор, що кардинально впливає на їх світовідчуття і дії. Ця трансформація звільняє від експлуатації тих, хто усвідомив реалізацію саме нематеріальних інтересів в якості найбільш значущою для себе потреби. Опинившись за межами цього протистояння, людина стає суб'єктом неекономічних відносин і знаходить внутрішню свободу, неможливу в межах економічного типу свідомості. У підсумку класовий конфлікт перестає бути пов'язаний з проблемою експлуатації та розподілу власності.
З виникненням постіндустріального суспільства вплив економічних факторів поступово йде на спад. У міру того як вісь політичної поляризації зсувається під позаекономічний вимір, все більшого значення отримують неекономічні чинники. У 80-ті роки стали загальновизнаними виняткова роль інформації і знання в сучасному виробництві, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу і залежність від науково-технічного прогресу всіх сфер суспільного життя; в той же час звертало на себе увагу швидке становлення інтелектуальної еліти в якості нового привілейованого шару суспільства, по відношенню до якого і середній клас, і пролетаріат виступають соціальними групами, не здатними претендувати на самостійну роль у виробничому процесі.
Саме до кінця 80-х, на думку багатьох дослідників, буржуазія і пролетаріат не тільки виявилися протиставленими один одному на вкрай обмеженому просторі, визначеному скорочується масштабом масового матеріального виробництва, а й втратили свою первісну класову визначеність; при цьому стали помітні обриси нового соціального конфлікту. Якщо в 60-ті роки Г. Маркузе звертав особливу увагу на що виникає протистояння великих соціальних страт, «допущених» і «не допущених» вже не стільки до розпорядження основними благами суспільства, скільки до самого процесу їх створення.
У старі часи основні цінності були детерміновані історичним аспектом і мало залежали від номенклатури, але у постіндустріальному суспільстві правлячий клас має достатньо ресурсів і авторитету для нав'язування нових, більш вигідних з економічної чи націоналістичної точки зору цінностей і вектора розвитку. Отже представники нижчого класу можуть займати виключно позицію споживача З іншого боку актуалізація інформаційної промисловості призвела до перенасичення ринку даним товаром, враховуючи його доступність і майже не обмежені споживчі можливості, це призвело до поверхневої критики товару. Масовий споживач культурних цінностей не перебірливий. Авторитетні позиції займають виробники спрямовані на широку аудиторію, а зовсім не ті, чиї продукти претендують на корисність або культурну цінність. Перенасичення ринку також призвело до апатичності нижчого класу, що детерміновано зовсім не наглядом і цензурою з боку правлячого класу як здавалося прихильникам конспірологічних теорій.
.2 Інтелектуальне розшарування в постіндустріальному суспільстві
Проблеми, породжувані інформаційною революцією, не зводяться до технологічних аспектів, вони мають виражений соціальний вимір. Їх вплив на суспільство різні дослідники оцінюють по-різному. Так, П. Дракера відноситься до виникаючих проблем досить спокійно: «Центр тяжіння в промисловому виробництві - особливо в обробній промисловості, - пише він, - переміщається з працівників фізичної праці на працівників інтелектуальної. У ході цього процесу створюється набагато більше робочих місць для представників середнього класу, ніж закривається застарілих робочих місць на виробництві. Іншими словами, він не створює економічної проблеми, не обтяжує сучасність «відчуженням» і новою «класової війною»… Все більше число людей з робітничого середовища навчаються досить довго, щоб стати працівниками розумової праці. Тих же, хто цього не робить, їх більш щасливі колеги вважають «невдахами», «відсталими», «неповноцінними», «громадянами другого сорту» і взагалі «нижчестоячими». Водночас існує багато дослідників, що звертають увагу на істотну ерозію колишніх принципів побудови суспільної структури. Такі відомі автори, як Д. Белл, Дж.К. Гелбрейт, Ч. Хенді, Ю. Габермас, Р. Дарендорф та інші, зазначають, що нова соціальна група, яка позначається ними як «нижчий клас», фактично витісняється за межі суспільства, формуючи специфічну сферу існування людей, виключених з колишнього типу соціальної взаємодії. Далі всіх йде в подібних твердженнях Ж. Бодрийяр, який вважає, що нижчий клас являє собою якусь анонімну масу, нездатну навіть виступати в якості самостійного суб'єкта соціального процесу; при цьому характерно, що радикалізм таких поглядів не зустрічає в науковому співтоваристві помітного прагнення опонувати їх автору. Винесення конфлікту за межі традиційної класової структури може, звичайно, створити враження його подолання або послаблення, але враження це оманливе, і недооцінка виникаючого протистояння може коштувати дуже дорого. Таким чином, підставою класового поділу сучасного соціуму стають освіченість людей, володіння знаннями.
Слід погодитися з Ф. Фукуямою, що стверджує, що «в розвинених країнах соціальний статус людини в дуже великій мірі визначається рівнем його освіти. Наприклад, існуючі в наш час в Сполучених Штатах класові відмінності пояснюються головним чином різницею отриманої освіти. Для людини, що має диплом хорошого навчального закладу, практично немає перешкод у просуванні по службі. Соціальна нерівність виникає внаслідок нерівного доступу до освіти; неосвіченість - вічний супутник громадян другого сорту». Саме це явище представляється найбільш характерним для сучасного суспільства і разом з тим досить небезпечним. Всі раніше відомі принципи соціального розподілу - від базувалися на власності до передбачають в якості своєї основи область професійної діяльності або положення в бюрократичної ієрархії - були набагато менш жорсткими і в набагато меншій мірі заданими природними і неусувними чинниками. Право народження давало феодалові владу над його селянами; право власності приносило капіталісту становище в суспільстві; політична чи господарська влада підтримувала статус бюрократа або державного службовця. При цьому феодал міг бути вигнаний зі своїх володінь, капіталіст міг розоритися і втратити свій стан, бюрократ міг позбутися посади і разом з нею - своїх статусу і влади. І фактично будь-який інший член суспільства, опинившись на їх місці, міг з більшим чи меншим успіхом виконувати відповідні соціальні функції. Саме тому в економічну епоху класова боротьба могла давати представникам пригноблених соціальних груп бажані результати.
У постіндустріальному суспільстві становище змінюється. Люди, що складають сьогодні еліту, незалежно від того, як вона буде названа - новим класом, технократичним прошарком або МЕРІТОКРАТІЄЮ - володіють якостями, не обумовленими зовнішніми соціальними чинниками. Не суспільство, не соціальні відносини не роблять тепер людини представником панівного класу, і не вони дають йому владу над іншими людьми; сама людина формує себе як носія якостей, що роблять його представником вищої соціальної страти. У свій час Д. Белл зазначав, що до цих пір залишається неясним, чи «є інтелектуали основними претендентами на політичні посади при демократичних виборах, чи основним критерієм при виборі є дезінформація електорату.
Інформація є найбільш демократичним джерелом влади, бо всі мають до неї доступ, а монополія на неї неможлива. Однак у той же самий час інформація є і найменш демократичним чинником виробництва, так як доступ до неї аж ніяк не означає володіння нею. На відміну від всіх інших ресурсів, інформація не характеризується ні закінченням, ні виснаженістю, ні споживчістю в їх традиційному розумінні, проте їй властива вибірковість - рідкість того рівня, який і наділяє власника цього ресурсу справжньою владою. Специфіка особистісних якостей людини, її світовідчуття, умови його розвитку, психологічні характеристики, здатність до узагальнень, нарешті, пам'ять і так далі - все те, що називають інтелектом і що служить самою формою існування інформації та знань, - все це є головним фактором, що лімітує можливості прилучення до цього ресурсу. Тому значущі знання зосереджені у відносно вузькому колі людей - справжніх власників інформації, соціальна роль яких не може бути в сучасних умовах оскаржена ні за яких обставин.
Вперше в історії умовою приналежності до пануючого класу стає не право розпоряджатися благом, а здатність ним скористатися.
Новий соціальний поділ викликає небачені раніше проблеми. До тих пір, поки в суспільстві панували економічні цінності, існував і якийсь консенсус щодо засобів досягнення бажаних результатів. Більш активна робота, успішна конкуренція на ринках, зниження витрат і інші економічні методи приводили до досягнення економічних цілей - підвищення прибутку та рівня життя. У господарському успіху підприємств більшою чи меншою мірою були зацікавлені і зайняті на них працівники.
Сьогодні ж найбільших досягнень домагаються ті підприємці, які орієнтовані на максимальне використання високотехнологічних процесів і систем, залучають освічених фахівців і, як правило, самі володіють неабиякими здібностями до інновацій в обраній ними сфері бізнесу. Маючи перед собою цілі, у змісті яких економічний контекст займає аж ніяк не головне місце, прагнучи самореалізуватися у своїй справі, забезпечити громадське визнання розробленими ними технологій або запропонованими нововведеннями, створити і розвинути нову корпорацію, яка виступає вираженням індивідуального «я», ці представники інтелектуальної еліти домагаються проте найбільш вражаючих економічних результатів. Навпаки, люди, чиї цінності мають суто економічний характер, як правило, не можуть якісно поліпшити свій добробут. Додатковий драматизм ситуації додає і те, що вони фактично не мають шансів приєднатися до вищої соціальної групи, оскільки оптимальні можливості для отримання сучасної освіти даються людині ще в дитячому віці, а не тоді, коли він усвідомлює себе недостатньо освіченим; крім цього, здатності до інтелектуальної діяльності нерідко обумовлені спадковістю людини, що розвивається протягом поколінь.
3.3 Визрівання нового соціального конфлікту
Саме на цьому пункті ми і починаємо констатувати протиріччя, що свідчать про наростання соціального конфлікту, що раніше не приймався в розрахунок в більшості постіндустріальних концепцій. З одного боку, відбувається трансформація виводить всіх, хто знаходить на своєму робочому місці можливості для самореалізації та внутрішнього вдосконалення, за межі експлуатації. Коло цих людей розширюється, в їх руках знаходяться знання та інформація - найважливіші ресурси, від яких у все більшій мірі залежить стійкість соціального прогресу.
Стрімко формується нова еліта постіндустріального суспільства. При цьому соціальний організм в цілому ще управляється методами, властивими колишньої епосі; наслідком стає те, що в межах цього ширшого кола «не працюють» ті соціальні закономірності, які представляються обов'язковими для більшості населення. Суспільство, залишаючись зовні єдиним, внутрішньо розколюється, і економічно мотивована його частина починає все більш гостро відчувати себе людьми другого сорту; вихід однієї частини суспільства за межі експлуатації виявляється пов'язаний з загострюється відчуттям придушення в іншій його складової.
З іншого боку, «клас інтелектуалів» знаходить реальний контроль над процесом суспільного виробництва, і все більш і більш значна частина суспільного надбання починає перерозподілятися на його користь, хоча в системі мотивів діяльності представників цього класу особисте збагачення не грає вирішальної ролі. У той же самий час члени суспільства, що не володіють ні здібностями, необхідними у високотехнологічних виробництвах, ні освітою, намагаються вирішувати завдання матеріального виживання. Однак сьогодні частка їхніх доходів у валовому національному продукті не тільки не підвищується, але знижується в міру господарського прогресу. Таким чином, люди, що належать до нової гнобленої страті, не отримують від своєї діяльності результат, до якого прагнуть. Різниця між становищем перших і других очевидно. Напруженість, у подібних умовах виникає в суспільстві, також не вимагає особливих коментарів. З таким «багажем» постіндустріальні держави входять у XXI століття.
Наскільки різкою може виявитися соціальна поляризація в майбутньому? Чи реальна перспектива еволюційного переходу до постекономічного епосу? Наскільки небезпечним може стати відкритий конфлікт між ворогуючими соціальними групами? Всі ці питання представляються сьогодні виключно актуальними, хоча і не мають цілком певних відповідей. Тим не менш, ми вважаємо можливим сформулювати кілька коротких тез, пояснюючих наш підхід до пошуку таких відповідей.
Ми виходимо з того, що розгортання інформаційної революції і зростання впливу класу інтелектуалів не можуть бути зупинені без руйнування всього соціального цілого. У владі інститутів сучасної держави створити всі необхідні умови для їх якнайшвидшого розвитку або, навпаки, уповільнити темп змін, але не більше. У міру прогресу наукоємного виробництва природним чином буде рости і соціальна поляризація. Можна досить впевнено припустити, що керівництво постіндустріальних країн зробить спроби пом'якшити цей процес. Основними заходами, спрямованими на досягнення такого результату, стануть, перш за все, посилення замкнутості суспільства і посилення імміграційної політики, скорочення масштабів допомоги декласованим елементам і спроби активізувати попит на працю тих низько-кваліфікованих працівників, які прагнуть знайти своє місце в соціальній структурі.
Далі можливі два варіанти дій. У першому, більш ймовірне, але в той же час менш ефективному, уряду віддадуть перевагу збільшити масштаби перерозподілу доходів за допомогою втручання держави в господарське життя. У такому випадку для скільки-небудь реальної зміни соціальної ситуації буде потрібно різко підвищити податки на корпорації, що стане стримувати темпи технологічного прогресу. При цьому підвищення соціальних виплат безробітним або некваліфікованим працівникам, з одного боку, знизить стимули інших до підвищення свого освітнього рівня і більше ефективної праці, а з іншого - збільшить кількість охочих жити за рахунок державних субсидій. Враховуючи, що протягом найближчих двох-трьох десятиліть урядам і без того доведеться мінімум удвічі підвищити соціальні видатки лише для того, щоб забезпечити медичним обслуговуванням старіюче населення Європи і США, подальше нарощування державних витрат матиме вельми важкі наслідки для господарського прогресу. Як тільки вони стануть очевидними, асигнування знизяться, і колишня ситуація відтвориться на новому рівні. Проте такий хід подій здається нам найбільш ймовірним, оскільки урядові експерти і політики будуть вибирати його щоразу, як тільки перспектива ескалації конфлікту стане здаватися досить близькою.
Інший шлях пов'язаний з відмовою від традиційної стратегії. У цьому випадку соціальні асигнування повинні бути різко урізані і обмежені цілком конкретними цільовими програмами, які передбачають, в першу чергу, організацію задовільного медичного обслуговування, безкоштовні програми перенавчання для безробітних і також безкоштовне надання освіти для дітей представників нижчого класу. Одночасно знімаються всі обмеження, що перешкоджають діяльності високотехнологічних компаній, знижується ряд антимонопольних обмежень і декларується відмова від підвищення податків на корпорації, а всі інвестиції в наукові дослідження і розробки взагалі звільняються від податків. Основним завданням сучасного перехідного періоду нам видається не стільки пом'якшення соціальної напруженості у відносинах між вищим і нижчим класами, скільки таке збільшення матеріального добробуту та підвищення соціального статусу вищого класу, яке призвело б до становлення в його надрах системи мотивів діяльності, що має виключно «постматеріалістичну» природу. Як зазначає Р. Коч, «суспільство має полегшити процес створення багатства з тим, щоб, по-перше, викорінити бідність і, по-друге, надати кожному індивіду можливості і стимули для вільного розкриття свого творчого потенціалу», укладаючи при цьому, що» багате суспільство не обов'язково є матеріалістичним суспільством «27. Вирішення соціального конфлікту має в такому випадку відбутися природним чином: з одного боку, за рахунок активізації перерозподілу національного надбання на користь нижчих класів і, з іншого боку, за рахунок зміни менталітету самого нижчого класу, яке включає в себе два аспекти. По-перше, в тій же мірі, в якій працівники інтелектуальної сфери будуть виходити за межі експлуатації лише в силу нової мотивації їх діяльності, самосвідомість більшості членів суспільства буде змінюватися в напрямку визнання головним (якщо не єдиним) запорукою соціального успіху освіченості і таланту, а НЕ монотонної праці або удачливого підприємництва. По-друге, складається структура соціуму буде в основному сприйматися як справедлива, оскільки в новій ситуації верхівка суспільства стає вже не паразитичним класом, експлуатуючим інші соціальні групи, а реальним творцем більшої частини суспільного багатства. На наш погляд, процеси радикальної зміни ціннісних орієнтації сучасного класу інтелектуалів і швидкого його відриву від більшості суспільства цілком можуть втілитися в інтенсивному зростанні фінансових та інформаційних вливань у нижчі страти. Для цього сам вищий клас повинен сприймати все інше суспільство не як вороже по відношенню до себе і культивувати в ньому аналогічні своїм цілі та принципи. Іншими словами, слід очікувати глибоких трансформацій як у вищому класі, так і в усьому суспільстві. Цієї зміни, між тим, не можна досягти за допомогою державного регулювання, що залишається донині втіленням суто економічних методів; воно, в кінцевому рахунку не змінює мотивації нижчого класу і не сприяє природному зосередженню матеріальних і виробничих ресурсів у руках нової інтелектуальної та господарської еліти.
Основні протиріччя індустріальної і в більш широкому контексті, економічної епохи обумовлювалися позиціями двох головних класів, що володіли, з одного боку, монопольним ресурсом, без якого відтворення існуючих порядків було неможливим (традиціями і звичаями, військовою силою, землею або капіталом), а з іншого боку - працею. Композиція двох основних класів, з формальної точки зору залишається незмінною; з одного боку, ми бачимо нову домінуючу соціальну групу, яка зосередила в своїх руках контроль за інформацією і знаннями, стрімко перетворюються в основний ресурс виробництва, з іншого - зберігається більшість, здатна претендувати на частину суспільного надбання тільки у вигляді винагороди за свою трудову діяльність.
Проблеми, породжувані інформаційною революцією, не зводяться до технологічних аспектів, вони мають виражений соціальний вимір. Їх вплив на суспільство різні дослідники оцінюють по-різному. Винесення конфлікту за межі традиційної класової структури може, звичайно, створити враження його подолання або послаблення, але враження це оманливе, і недооцінка виникаючого протистояння може коштувати дуже дорого. Таким чином, підставою класового поділу сучасного соціуму стають освіченість людей, володіння знаннями. Саме тому в економічну епоху класова боротьба могла давати представникам пригноблених соціальних груп бажані результати.
У постіндустріальному суспільстві становище змінюється. Не суспільство, не соціальні відносини не роблять тепер людини представником панівного класу, і не вони дають йому владу над іншими людьми; сама людина формує себе як носія якостей, що роблять його представником вищої соціальної страти. Стрімко формується нова еліта постіндустріального суспільства. Суспільство, залишаючись зовні єдиним, внутрішньо розколюється, і економічно мотивована його частина починає все більш гостро відчувати себе людьми другого сорту; вихід однієї частини суспільства за межі експлуатації виявляється пов'язаний з загострюється відчуттям придушення в іншій його складової.
Висновки
Конфлікти є невідємною частиною людського суспільства. Навіть найменші розбіжності в зовнішності або внутрішніх світах людини вели до розбіжності у поглядах та утворенню нових конфліктів. Постіндустріальне суспільство може пишатися тим, що більшість суспільних конфліктів стали історією, але зараз ми маємо справу з найдавнішими конфліктами людства, таких як етнічні конфлікти, ціннісні та класові конфлікти. За своєю природою людина має тваринні інстинкти, які заважають повноцінному функціонуванню суспільства, та з кожним роком людство накопичує знання, що допомагають побудувати більш раціональне суспільство.
Центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу». Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».
У постіндустріальному суспільстві найнижчий рівень злочинів, дитячих смертей, військових конфліктів за всю історію існування людства. Льюіс Козер вважав, що не всі конфлікти ведуть до негативних наслідків, він виділив деструктивна та конструктивні конфлікти, відповідно перші ведуть до розпаду суспільства, а другі - до прогресу. У своєму дослідженні ми виокремили останні найважливіші, на нашу думку, деструктивні конфлікти у постіндустріальному суспільстві, вирішення яких може зайняти ще великий проміжок часу.
Список використаної літератури
1.Андрущенко В.П. Социология. Наука об обществе / [автор. колек. В.П. Андрущенко, В.И. Волович, Н.И. Горлач и др.] // учебн. пособ. - Х.: «Рубикон». - 1997. - 688 с.
2.Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения / пер. с франц. М.М. Кириченко // Р. Будон, научн. ред. М.Ф. Черныш. - М.: Аспект Пресс. - 1998. - 284 с.
3.Вербець В.В. Соціологія / В.В Вербець, О.А. Субот, Т.А. Христюк // навч. посіб. для студ. вищих навчальних закладів. - К.: Кондор. - 2009. - 550 с.
.Волков Ю.Г. Соціология [Електронний ресурс] / Ю.Г. Волков // Режим доступа: www.gumer.info/…/volkov/index.php
5.Гіденс Е. Соціологія [Електронний ресурс] / Е. Гіденс // Режим доступу: #"justify">6.Гобозов И.А. Типы и формы социальных революций [Электронный ресурс] / И.А. Гобозов // Режим доступа: #"justify">.Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы / В.Л. Иноземцев // пер. с англ. Н. Аберкромби, С. Хилл, Б.С. Тернер, под. ред. С.А. Ерофеева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЗАО «Видавництво «Економіка». - 2004. - 620 с.
8.Куликов Л.М. Основы социологии и политологии / Л.М. Куликов // учеб. пособ. - Финансы и статистика. - 1999. - 336 с.
.Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Є.В.Сірий // навч. посіб. - К.: Атіка. - 2007. - 480 с.
10.Социология / учебн. пособ. // под ред. д.ф.н., проф. Э.В. Тадевосяна. -
11.М.: Знание. - 1995. - 272 с.
12.Штомпка П. Социология. Анализ современного общества / П. Штомпка // учебн., пер. с польск. С.М. Червонной. - М.: Логос. - 2005. - 656 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: #"justify">13.Штомпка П. Социология / П. Штомпка // учебн. пособ., пер. с пол. Л.Г. Ларионова, Р. Арон. - М.: «Ладомир». - 2007. - 1105 с.