язки і права державних службовців митних органів України
.3 Обмеження при проходженні державної служби в митних органах
Розділ 3. Дисциплінарна відповідальність державних службовців митних органів України
.1 Поняття дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності на державній службі
.2 Види дисциплінарних стягнень у митній службі України
.3 Особливості відповідальності за корупційне діяння посадових осіб митних органів
Висновок
Використана література
Вступ
Митна служба України, яка є єдиною загальнодержавною системою, що складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій, виконує широке коло завдань у сфері митної справи. Від належного виконання працівниками митних органів своїх функцій значною мірою залежить захист економічних інтересів України. За таких умов особливо гостро постають питання правового регулювання проходження служби в митних органах, визначення правового статусу їх посадових осіб, які наділені зовнішніми або внутрішніми державно-владними повноваженнями, несуть підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обовязків. Чітке визначення та юридичне закріплення проходження служби працівниками митних органів, визначення правового статусу посадових осіб митних органів має важливе науково-практичне значення, оскільки неналежна регламентація його складових (прав, обовязків, обмежень, гарантій та відповідальності) веде до порушення законності, знеособлення керівництва і зниження відповідальності за прийняті рішення.
До питання проходження служби державними службовцями у цілому, так і службовцями органів митної служби зокрема частково звертались такі вітчизняні науковці, як В.Б. Аверянов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, С.Д. Дубенко, І.Г. Калетнік, В.Т. Комзюк, Н.Р. Нижник, О.В. Петришин, О.Ю. Оболенський, В.К. Шкарупа та ін. Дослідженням проблеми проходження служби в митних органах України займалися В.І. Щербина, А. В. Мазур, І.Г. Калетнік, В.Т. Комзюк та В.К.Шкарупа.
Мета курсової роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації, та на основі наукової літератури визначити особливості проходження служби в митних органах України, сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції та рекомендації до чинного законодавства із зазначених питань. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі необхідно вирішити такі основні завдання:
визначити особливості державної служби в митних органах як різновид публічної служби;
дослідити принципи публічної служби в Україні;
окреслити основні завдання і функції державної служби в митних органах України.
проаналізувати поняття посадової особи митних органів України у Митному кодексі України; види посадових осіб митної служби;
охарактеризувати обовязки і права державних службовців митних органів України, обмеження при проходженні державної служби в митних органах.
визначити поняття дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності на державній службі, види дисциплінарних стягнень у митній службі України.
дослідити особливості відповідальності за корупційне діяння посадових осіб митних органів.
Обєктом дослідження є суспільні відносини, які складаються під час проходження служби в митних органах України.
Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади та сучасний стан правового регулювання служби в митних органах України.
Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання обєктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до обєкта дослідження, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження аналітичних матеріалів, точок зору авторів з окремих питань, які є предметом дослідження. Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження окремих видів посадових осіб митної служби України, під час порівняння чинного митного законодавства та проекту Митного кодексу України, За допомогою системно-структурного методу було здійснено класифікацію посадових осіб митної служби, зясовано сутність та елементи правового статусу посадових осіб органів митної служби України, охарактеризовано їх права та обовязки. За допомогою статистичного методу і документального аналізу схарактеризовано особливості обмежень, які повязані із професійною діяльністю посадових осіб митних органів, проаналізовано гарантії як елемент правового статусу посадової особи митної служби України.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів‚ поділених на 9 підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Розділ 1. Служба в митних органах як різновид спеціалізованої державної служби
.1 Особливості державної служби в митних органах як різновиду публічної служби
Служба є одним із напрямків діяльності людства, важливим видом суспільно-корисної праці (до інших її видів належить виробництво матеріальних та нематеріальних цінностей, навчання, домашнє господарювання, громадська діяльність, підприємництво тощо). Служба як робота, як діяльність завжди пов'язана з такими категоріями як управління, керівництво, контроль, нагляд тощо. В літературі зазначається, що служба в суспільстві розподіляється відповідно до існування державних та недержавних організацій (громадських, корпоративних та самоврядних) на державну та недержавну. Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До цивільної служби належить служба в недержавних організаціях і установах, громадських та політичних об'єднаннях, а також в державних організаціях, службовці яких не мають статусу публічної служби. До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.
Державна служба - професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують за це заробітну плату за рахунок державних коштів [26, с. 394].
Державна служба організується і здійснюється з врахуванням специфіки сфер і галузей державної діяльності [14, с.47]. Тож для зясування рис, ознак служби в митних органах необхідно як визначальний фактор брати до уваги царину митної справи. Адже не випадково у п.17 ст.1 МК України закріплено норму щодо того, що «митні органи - спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи…» [2]. Зауважимо, що й інші органи державної влади реалізують свою компетенцію в цій сфері, наприклад, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України, Державний комітет ветеринарної медицини тощо. Проте, ця діяльність не є для них основною або ж виключною. Вони не являються спеціально уповноваженими в галузі митної справи, а лише уповноваженими.
Такі положення містяться в чинному Митному кодексі Україні, але законодавець в проекті Митного кодексу прагне закріпити дещо інші норми, що стосуються статусу митної служби. Так, стаття 543, яка має назву Митна служба України закріплює, що … митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій, а також спеціалізованих навчальних закладів та науково-дослідної установи митної служби України, тобто статус Державної митної служби України як спеціально уповноваженого органу в галузі митної справи нівелюється і митна служба стає просто центральним органом виконавчої влади, про що свідчить і назва статті 545 Центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи. На нашу думку, зміна статусу Держмитслужби є неприпустимим, адже її завдання, функції, повноваження справді є специфічними в порівнянні з іншими органами виконавчої влади.
Служба в митних органах України є одним з видів спеціалізованої державної служби. Така служба повязується із професійною діяльністю осіб, що обіймають посади в митних органах та безпосередньо шляхом виконання наданих повноважень реалізують функції цих органів. Необхідно відзначити, що служба в митних органах, як і державна служба в цілому, - це вид діяльності, спрямований на реалізацію не приватних, а публічних інтересів [17, с.282] (останні передбачають необхідність ставити до службовців підвищені вимоги морально-етичного характеру). З цим повязана своєрідність цієї служби, зокрема те, що службовці митних органів виступають представниками державної влади, носіями частини повноважень органів, в яких вони обіймають штатні посади. Порядок проходження служби в митних органах регламентує Положення про порядок та умови проходження служби в митних органах України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. Цей нормативно-правовий документ визначає загальні положення проходження служби в митних органах, права, обовязки, відповідальність службових осіб, призначення на посади і переміщення по службі, звільнення зі служби, та ін..
Таким чином, серед ознак, що характеризують службу в митних органах як специфічний вид державної служби, можна вирізнити такі:
1) вона є видом публічної діяльності, спрямованої на реалізацію суспільних інтересів;
2) полягає така служба у професійній діяльності осіб, які, обіймаючи посади в органах виконавчої влади зі спеціальним статусом, безперервно й компетентно забезпечують реалізацію певних завдань та функцій держави;
) вона виявляється у діяльності осіб, які є носіями частини повноважень митних органів;
) особи, що перебувають на такій службі, мають спеціальні звання та отримують винагороду за рахунок державних коштів.
) службі в митних органах характерні ознаки як цивільної, так і мілітаризованої служби, однак останні переважають, що, насамперед, обумовлено наявністю: Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України; Дисциплінарного статуту митної служби України; спеціальних звань; форменого одягу; права зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї. Як наслідок, зроблено висновок, що одна частина державних службовців митних органів є мілітаризованими, інша - цивільними [27, с. 73].
.2 Принципи публічної служби в Україні
Визначення публічної служби на законодавчому рівні міститься в Кодексі адміністративного судочинства: публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. [26, с. 399].
Неабияке значення для формування професійної державної служби визначення її принципів і їх відповідна правова фіксація.
Дослідження принципів державної служби дає змогу відповісти на низку питань: Що є головним в інституті державної служби? Що супроводжує систему державно-службових відносин? Без чого не може функціонувати державна служба? Як підвищити авторитет державної служби і професіоналізм державних службовців? Як визначити межі правомірної поведінки державного службовця?- у перекладі з латинської означає першоджерело. Про принципи завжди йдеться тоді, коли необхідно закласти основу для розвитку певного явища[31, с. 119].
Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Перелічені принципи належать до групи загальних принципів державної служби, закріплені у Законі України "Про державну службу", і постають вихідними, основними, керівними положеннями, правилами, на яких базується система державної служби, їх практична значимість полягає у втіленні цих засад в якості важливих елементів професійної свідомості державних службовців в їх щоденній діяльності.
Виділяють також групу організаційно-функціональних принципів: єдність системи державної служби (єдина державна політика, єдина законодавча база, єдина централізована система у цій сфері); принцип політичної нейтральності (участь у політичній та громадській діяльності лише поза межами службових обов'язків та робочого часу); принцип рівності доступу до державної служби; принцип ієрархічності системи державної служби (чітко встановлена підлеглість нижчих органів та посад державної влади вищим, виконавча дисципліна); принцип стабільності кадрів державної служби (зміна керівника не може бути підставою для припинення державної служби, крім державних службовців патронатної служби); принцип системи заслуг (прийняття на службу та її проходження здійснюється у відповідності на підставі ділових та особистих якостей, компетентності та кваліфікації). Саме ці принципи визначають організаційні засади функціонування інституту державної служби [31, с 122].
Теорію принципів державної служби розглядати багато вчених-адміністративістів. В.М. Манохін запропонував до принципів державної служби зачислити:
демократизм служби: широка доступність посад для громадян, попереднє обговорення кандидатів на посади у трудових колективах, рівність службовців й інших громадян у політичній і громадській сферах, відсутність у службовців будь-яких переваг матеріального чи іншого характеру, загальні для всіх норми про відповідальність за правопорушення;
підзвітність і підконтрольність державних службовців представницьким органам влади безпосередньо і через їхні органи.
гласність служби: постійне і систематичне висвітлення засобами масової інформації стану справ у державних органах в аспекті конкретних посадових осіб, участь громадян (за їхніми бажанням) у розгляді службовцями їх скарг і заяв, повідомлення про призначення і переміщення керівників державних органів;
законність і державна дисципліна: дотримання законів та інших правових актів, а також державної дисципліни у службовій сфері, діяльність у межах повноважень за посадою, високі вимоги до дотримання законів, службової дисципліни і персональна відповідальність за доручену справу;
соціальний і правовий захист державного службовця і його правомірної діяльності зі сторони держави і суспільства: недопустимість перепон до виконання державних повноважень, охорона честі і гідності державного службовця, відповідальність громадян за зазіхання на службову діяльність і непокора законному розпорядженню чи вимозі державного службовця [23, с. 91-98].
Заперечуючи широкий підхід у системі принципів державної служби, Д.М. Бахрах запропонував виділяти лише найзагальніші з них:
) демократизм, що включає: повну і постійну відповідність до діяльності службовців інтересам громадян, суспільства; загальну доступність державної і муніципальної служби; змінність службовців як одного з виявів політичної демократії; підзвітність і відповідальність службовців);
) професіоналізм, що включає: компетентність працівника; систематичне, регулярне виконання функцій, операцій, службових відносин; регулярнее отримання оплати за свою працю; відповідальність за діяльність;
) соціально-правовий захист службовців [13, с. 102-109].
Попри відсутність у теорії адміністративного права єдиного підходу у визначенні поняття принципи державної служби, поширення набуло наступне твердження: Принципи державної служби - це основоположні ідеї, настанови, що виражають обєктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців [20, с. 18].
Слушним є зауваження науковців, що відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу у ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості у діяльності державних органів [Янюк]. Така ситуація може призвести до значної плинності кадрів на державній службі, що матиме негативні наслідки у професіоналізмі державних службовців.
1.3 Основні завдання і функції державної служби в митних органах України
Більш конкретно основними завданнями державної служби можна назвати такі:
- захист прав, свобод і законних інтересів громадян;
- охорона конституційного ладу України; охорона економічних інтересів держави, політичного та соціального партнерства;
формування суспільно-політичних і правових умов для практичного досягнення цілей та здійснення завдань і функцій митної служби;
- забезпечення ефективного функціонування механізму держави в цілому та апарату митної служби;
комплектування персоналу митної служби України висококваліфікованими фахівцями, здатними професійно виконувати свої посадові обовязки; - удосконалення умов професійної діяльності державних службовців митної служби України;
забезпечення дії принципу прозорості в діяльності державних службовців і апарату митної служби, дотримання законності, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції та інших негативних явищ у державній митній службі;
- забезпечення належного функціонування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;
створення соціальних, інформаційних, матеріально-фінансових та інших умов, необхідних для діяльності персоналу митних органів, зокрема, створення і підтримання сприятливих міжособистісних відносин, які б забезпечували розвиток позитивних особистих якостей працівників, їхніх здібностей та ефективність управлінської праці;
удосконалення порядку добору кадрів, просування по службі, проведення атестацій, присвоєння рангів, стимулювання до сумлінної праці та відповідальності тощо [27, с. 113].
Водночас Державна митна служба як соціально-правовий інститут має забезпечувати стабільність управління та відігравати роль стабілізатора соціально-політичного життя, розвязуючи політичні, економічні конфлікти й урівноважуючи дії різних сил (забезпечення соціального партнерства, наприклад, між державою та бізнесом).
Функції державної служби (в тому числі служби в митних органах України) безпосередньо повязані із функціями певних державних органів. Виходячи з цього, Старилов Ю.М. під основними функціями державної служби розуміє загальні, типові, що мають спеціальну спрямованість, види взаємодії між субєктами і обєктами управління, характерні для всіх управлінських звязків, що забезпечують досягнення узгодженості й упорядкованості у сфері державного управління». Волошина В.В. та Тітов К.О. під функціями, що здійснюються державною службою, розуміють основні, головні напрямки діяльності державного апарату та пропонують поділити їх на загальні й специфічні. Волошина В.В. додає ще одну групу (вид) функцій державної служби - допоміжні (факультативні) [18, с.12-13].
Серед функцій служби в митних органах також можна вирізнити загальні, специфічні й допоміжні. Однак слід зауважити, що функції, які представляють різні групи, щільно повязані між собою, а тому, в більшості випадків, одна з них випливає з іншої або одна з функцій може бути одночасно віднесена до декількох із представлених груп (наприклад, функцію контролю можна віднести як до загальних, так і до специфічних функцій служби в митних органах). Розглядаючи види та класифікацію функцій служби в митних органах, доцільно перелічити найважливіші для сучасного етапу функції [25, с. 14]:
правотворча, тобто розробка та прийняття правових актів, підвищення якості нормотворчої діяльності митної служби;
- організаційна, тобто створення системи державної митної служби та підтримання в ній порядку й законності; розвиток кадрової політики та правового, економічного, соціального, організаційного та культурного інститутів Держмитслужби;
регулювальна, тобто розробка й реалізація політики, спрямованої на створення конкретних державних програм; регулювання господарського життя в країні; регулювання відносин між державою та субєктами зовнішньоекономічних відносин; налагодження співпраці між Держмитслужбою та митними адміністраціями інших країн;
забезпечувально-відновлювальна, тобто забезпечення прав і свобод людини й громадянина;
примусу, тобто застосування державою встановлених у законодавстві заходів державного примусу в суворо визначених ситуаціях як необхідний елемент демократичного правового порядку;
контролю, тобто забезпечення державного контролю й нагляду у сфері управлінської діяльності митної служби України.
Служба в митних органах України є одним з видів спеціалізованої державної служби. Така служба повязується із професійною діяльністю осіб, що обіймають посади в митних органах та безпосередньо шляхом виконання наданих повноважень реалізують функції цих органів. Але схоже, що такий статус Держмитслужби є неприйнятними для законодавця, тому в проекті Митного кодексу митна служба вже значиться тільки як орган виконавчої влади в галузі митної справи. Державна служба в Україні ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Перелічені принципи належать до групи загальних принципів державної служби, закріплені у Законі України "Про державну службу".
Враховуючи те, що через службу в митних органах реалізуються завдання та функції зазначених органів, можна стверджувати, що завдання служби витікають із повноважень відповідних органів, а функції є результатом виконання поставлених завдань.
Розділ 2. Особливості правового статусу державних службовців митних органів
.1 Поняття посадової особи митних органів України у Митному кодексі України. Види посадових осіб митної служби
Питання про визначення посадової особи митного органу України має дуже велике значення, що насамперед, повязано з визначенням компетенції посадових осіб митної служби, їх прав та обовязків, відповідальності. Крім того, практичне значення поняття „посадова особа тісно повязане з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відповідальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності. Тому доцільним буде розгляд його загальнотеоретичних аспектів.
Поняття посадової особи вперше було розроблено кримінально-правовою наукою. Так, у ст.1 Декрету РНК РРФСР від 8 травня 1918 року „Про хабарництво, субєктами хабара визнавалися посадові особи, „які перебували на державній та громадській службі у РРФСР. Однак іще задовго до цього, Аристотель зазначав, що посадовими особами слід назвати тих, які „мають вирішальну і розпорядчу владу, особливо цю останню, тому що з поняттям розпоряджатися повязано уявлення про різні влади [27, с. 53].
Деякі науковці пропонують визначити загальне для усіх галузей права поняття посадової особи, яке мало б міжгалузеве значення. Так, Г.Є.Пєтухов та А.С.Васильєв для розробки єдиного поняття посадової особи пропонують поєднати юридичній критерій та матеріальні ознаки посадових осіб.
Для визначення єдиного поняття „посадової особи О.Т.Усольцев пропонує виділити такі загальні ознаки: перебування на службі в державному органі, на підприємстві, в установі; здійснення організаційно-розпорядчих функцій; наявність юридично-владних повноважень з управлінні людьми; підвищена соціальна відповідальність.
Як відзначає В.Б.Аверянов, для закріплення в законодавстві уніфікованого поняття „посадова особа є відповідні підстави: по-перше, посадова особа виступає обовязковим субєктом управління будь-якою організаційною структурою; по-друге, з метою керівництва, координації та контролю за діяльністю відповідної організаційної структури посадова особа наділяється владними повноваженнями, які здійснюються через організаційно-розпорядчі функції; по-третє, спеціальне коло службових повноважень зумовлює підвищений ступінь юридичної відповідальності посадових осіб; по-четверте, діяльність посадових осіб здійснюється на платній основі, визначеній працедавцем [16, с.408].
В науковій літературі пропонуються різні ознаки посадових осіб. Так, І.Г.Калетник до таких ознак відносить: перебування на державній службі, заміщення посади у державному органі чи його апараті, виконання повноважень керівника або заступника керівника, здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, виконання службових повноважень за рахунок державних коштів [19, с.89].
Є.А.Агєєва, до основних характеристик посадової особи відносить: обіймання посади, що, як правило, повязано з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обовязків; наявність державно-владних повноважень: від права приймати управлінські рішення, що мають юридичне значення, до контролю за їх виконанням.
М.Д.Лисов виділяє групи ознак посадової особи: ознаки, які вказують на основну відмінність посадових осіб від інших категорій працівників, зокрема виконувані ними функції; ознаки, які характеризують тривалість здійснення цих функцій; ознаки, які визначають місце здійснення вказаних функцій (державні або громадські заклади, організації, підприємства); ознаки, які характеризують юридичне становище особи в системі державного або громадського закладу [27, с. 71].
Відповідно до статті 407 Митного кодексу України, посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця митного органу, спеціалізованих митних установ та організацій, їх структурних підрозділів, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Найбільш вдалою, на нашу думку, є класифікація державних службовців митних органів за обсягом владних повноважень, якими їх наділено. Згідно з цим критерієм доцільно виділити: 1) допоміжний (технічний, обслуговуючий) персонал; 2) фахівців (спеціалістів); 3) представників адміністративної влади; 4) посадових осіб. Так, допоміжний персонал виконує матеріально-технічні операції, що не тягнуть юридичних наслідків (секретарі, касири та інші службовці, що здійснюють підготовку та оформлення документів, господарське обслуговування, діловодство тощо). Однак це не означає, що вони не беруть участі у процесі прийняття управлінських рішень. Своєю діяльністю вони готують умови для здійснення юридично значущих дій. Матеріально-технічні операції, які вони здійснюють носять допоміжний характер, їх основне призначення - обслуговування самого процесу управління, всіх інших форм управлінської діяльності. Вони створюють умови для використання інших форм роботи органів виконавчої влади. Наприклад, Ю.П.Битяк матеріально-технічні операції поділяє на такі види: а) діловодські (всі операції, які повязані з виготовленням документів органами управління і яким притаманні технічний характер листування, передрук, розмноження і т. ін.); б) безпосереднє виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний (технічний) характер (операції про передачу засобів або майна, видачу виконавчих документів, проведення конфіскації, оплатного вилучення і т. ін.); в) реєстраційні, що мають самостійне значення (реєстрація фактів та подій у сфері управління); г) статистичні (збирання та оброблення статистичної інформації відповідно до встановлених правил); ґ) інформаційно-довідкові (складання та опрацювання доповідних записок, довідок за результатами перевірок, підготовка довідників і довідок про роботу органів управління, дача відповідних розяснень і консультацій на підставі інформаційних матеріалів); д) по систематизації матеріалів, у тому числі правових актів (створення комплексних інформаційно-аналітичних систем для державних потреб); е) інформаційно-технологічні (впровадження інформаційних технологій в різних ланках державного управління) [18, с.126].
До фахівців (спеціалістів) належать службовці, які мають вищу освіту і виконують роботу, що вимагає додаткових знань або трудових навичок у певній галузі. Їх посади не повязані з керівною діяльністю і також не тягнуть юридичних наслідків і лише в окремих випадках, як виняток, дії цієї категорії державних службовців можуть мати юридичні наслідки. Фахівцями (спеціалістами) в митних органах є економісти та юрисконсульти, референти, інженери, експерти тощо.
Посадовими особами як правило вважаються керівники та заступники керівників, інші державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих функцій, тобто, які мають владні повноваження. Як відзначає В.І.Ремньов, наявність владних повноважень визначає важливу роль цих службовців у формуванні мікроклімату законності як у підпорядкованих їм установах, організаціях, так і у взаємовідносинах із зовнішніми обєктами управління, а також громадянами. Владний характер посадових повноважень допомагає здійснювати вплив на інших працівників з метою забезпечення ефективності їх діяльності. Посадові особи наділені правом вчиняти службові дії, які породжують юридичні наслідки для інших осіб, зокрема вони мають право прийому на роботу, застосування заходів заохочення або заходів дисциплінарного примусу. Одним із проявів владних повноважень є право посадової особи приймати адміністративні акти. Посадові особи наділяються владними повноваженнями на підставі нормативно-правових актів, які визначають їх зміст. Ці повноваження обумовлені компетенцією певного органу чи підрозділу.
У цілому всіх працівників митних органів можна підрозділити на три групи:
а) посадові особи митних органів, тобто особи, на яких Митним кодексом України та Законом України „Про державну службу, покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і які обіймають посади, що передбачають присвоєння спеціальних звань;
б) службові особи митних органів, які обіймають посади, що передбачають присвоєння спеціальних звань, але на яких не поширюється дія Закону України „Про державну службу;
в) особи, які обіймають посади, що не передбачають присвоєння спеціальних звань і на яких в повному обсязі поширюється трудове законодавство України.
Відповідно до ст. 407 Митного кодексу України (далі - МКУ) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
Посадовими особами митної служби України є: Голова Державної митної служби України та його заступники, керівники, їх заступники та працівники структурних підрозділів, а також інші працівники центрального апарату Держмитслужби, керівники та заступники керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, керівники їх структурних підрозділів та працівники цих підрозділів, інші працівники, які на підставі Митного кодексу, Закону України „Про державну службу, інших чинних законів та нормативно-правових актів мають відповідні посадові повноваження щодо здійснення митної справи, інших організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
До другої категорії працівників митних органів можна віднести науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти. Ч. 2 ст. 419 МКУ вказує, що на цю категорію працівників митних органів поширюються права, обовязки та пільги, встановлені для посадових осіб митної служби України.
Третю категорію працівників митних органів представляють робітники і службовці, які працюють за трудовим договором і на яких у повному обсязі поширюється трудове законодавство. Йдеться про технічний та обслуговуючий персонал (прибиральниці, електрики) [24, с. 67-68].
.2 Обовязки і права державних службовців митних органів України
Як зазначено в Концепції адміністративної реформи в Україні найпершим і радикальним заходом реформування державної служби має стати чітке визначення статусу державних службовців. Правовий статус державних службовців митних органів в цілому та їх посадових осіб зокрема регламентований Конституцією України, Митним кодексом України, Законами України „Про державну службу, „Про Дисциплінарний статут митної служби України, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів „Про запобігання та протидію корупції, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальним Кодексом України, Кримінальним кодексом України та конкретизується в цілому ряді підзаконних нормативно-правових актах різного рівня, статутах та положеннях про окремі митні органи, типових професійно-кваліфікаційних характеристиках, положеннях та інструкціях, що розробляються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад і затверджуються керівниками відповідних органів. Законодавчі та підзаконні акти, які визначають правовий статус як державних службовців митних органів в цілому, так і їх посадових осіб зокрема регулюють найважливіші питання службової діяльності цієї категорії працівників: права і обовязки; призначення на посаду, обмеження повязані із службою; присвоєння рангів; переміщення по службі; відрядження; звільнення зі служби; соціально-правовий захист; особливості юридичної відповідальності тощо.
Законодавче визначення правового статусу державних службовців викликає пожвавлений суспільний інтерес насамперед через надання цій категорії працівників ряду переваг матеріального характеру (доплати за вислугу років, за ранги, підвищений рівень соціально-побутового та пенсійного забезпечення тощо). Однак ці переваги, які відображаються в певних гарантіях є складовою їх правового статусу, що насамперед повязано з підвищеними вимогами і відповідальністю за належне виконання ними службових повноважень, необхідністю дотримання встановлених обмежень [21].
Права посадових осіб митних органів є основним елементом їх правового статусу, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування. Посадові особи митної служби отримують свої права від держави для забезпечення прав і свобод громадян, виконання службових обов'язків з метою забезпечення публічних інтересів. У зв'язку з цим вони повинні бути політично нейтральними, неупередженими, діяти виважено і результативно, дотримуватися етичних вимог, підвищувати авторитет державної служби, зміцнювати репутацію державного службовця митної служби.
На нашу думку, права посадових осіб митних органів доцільно поділити на дві групи: 1) загальні, тобто ті, які мають усі посадові особи незалежно від місця служби чи обійманої посади; 2) спеціальні (спеціалізовані), які залежать від органу, в якому проходить службу посадова особа, та від посади, яку вона обіймає [27, с. 115]. Так, до загальних прав посадових осіб митних органів ми відносимо такі: право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень управлінських рішень; право одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; право на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; право розпоряджатися фінансовими та матеріальними ресурсами; право представляти інтереси митного органу; право укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до їх компетенції; право контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни; право здійснювати добір і розстановку кадрів; право здійснювати професійну підготовку підлеглих; право давати підлеглим працівникам доручення та контролювати їх виконання; право підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; право вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади; право застосовувати заохочення та дисциплінарні стягнення; право здійснювати перерозподіл штатної чисельності підпорядкованих підрозділів; право здійснювати заходи щодо виявлення, запобігання та припинення корупції, інших протиправних дій з боку підлеглих працівників; право розглядати звернення фізичних чи юридичних осіб; право на оплату праці залежно від обійманої посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи; право безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження державної служби; право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання службових обов'язків, на участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; право вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозр; право на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; право на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; право на захист своїх законних прав та інтересів у вищестоящих державних органах та у судовому порядку [21].
Спеціальні права посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів у межах закону та їх компетенції. Так, наприклад, аналіз Примірного Положення про митницю дозволяє зробити висновок про те, що начальник митниці має такі спеціальні права: розпоряджатися фінансовими та матеріальними ресурсами митниці; представляти інтереси митниці в інших органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, в установах і організаціях; укладати господарські та інші угоди з питань, що належать до його компетенції; контролювати дотримання фінансової та штатно-кошторисної дисципліни, організацію бухгалтерського обліку в митниці; здійснювати добір і розстановку кадрів; проводити виховну роботу з кадрами; здійснювати професійну підготовку особового складу митниці; видавати накази та розпорядження, приймати інші управлінські рішення; віддавати працівникам митниці доручення та контролювати їх виконання, а також якість і своєчасність виконання ними доручень; підписувати фінансові й інші службові документи відповідно до наданих повноважень; затверджувати наказами положення про митні пости, інші структурні підрозділи митниці, а також затверджувати посадові інструкції працівників митниці; вносити подання та порушувати клопотання щодо призначення на посади, звільнення з посад працівників, посади яких віднесено до номенклатури посад регіональної митниці та Державної митної служби України; направляти працівників митниці до закладів освіти для їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; організовувати навчання працівників без відриву від служби; працевлаштовувати випускників вищих навчальних закладів, що навчалися за направленнями митних органів за державним замовленням, а також проходження студентами виробничої практики на робочих місцях; застосовувати заохочення, дисциплінарні стягнення та заходи дисциплінарного впливу до працівників митниці згідно з номенклатурою посад, тощо [21].
Стосовно обов'язків посадових осіб митних органів, то так само, як і права, їх, на нашу думку, доцільно поділити на дві групи: загальні та спеціальні. До загальних ми відносимо: додержання Конституції України, законодавчих та підзаконних актів; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань митних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина під час професійної діяльності; своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок вищестоящих керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; виконання своїх посадових обов'язків неупереджено, без надання будь-яких переваг та виявлення прихильності до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, неприйняття антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян; шанобливе ставлення до громадян, керівників і співробітників, дотримання високої культури спілкування; недопущення дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію працівника митного органу; виявлення толерантності і поваги; забезпечення раціонального, ефективного та економічного використання матеріальних та фінансових ресурсів; поліпшення стану відповідності своїх умінь, знань і навичок функціям та завданням обійманої посади, підвищення свого професійного, інтелектуального та культурного рівня за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти; досконале володіння державною мовою [27, с 135-136]. Так само як і спеціальні права, спеціальні обовязки посадових осіб митних органів визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних митних органів. Так, наприклад, відповідно до п.3 Типового положення про митний пост, керівник митного посту виконує такі обовязки: 1) відповідає за: якісне, повне та своєчасне виконання покладених на митний пост завдань; повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обовязкових платежів) у зоні діяльності митного поста; дотримання посадовими особами митного поста вимог законодавства України; організацію роботи з виявлення й припинення контрабанди та порушень митних правил; організацію роботи з охорони праці, створення безпечних умов праці, забезпечення дотримання вимог пожежної безпеки; 2) контролює виконання посадовими особами митного поста службових обовязків; 3) організує професійну підготовку особового складу митного поста й бере участь у цій підготовці; 4) організує та веде виховну й профілактичну роботу серед особового складу митного поста; 5) забезпечує захист державної таємниці під час проведення всіх видів секретних робіт з документами та виробами, що містять державну таємницю; контролює виконання посадовими особами митного поста законодавства з питань охорони державної таємниці; 6) вживає заходів до усунення причин, що призвели до порушення законних прав та інтересів субєктів підприємницької діяльності й громадян [11].
.3 Обмеження при проходженні державної служби в митних органах
державний митний право відповідальність
Окрім прав і основних обовязків державний службовець, вступаючи на державну службу, добровільно приймає і ряд встановлених законодавством обмежень, які зумовлені специфікою виконуваних державних функцій. Головною метою таких обмежень є забезпечення ефективного функціонування державної служби, з одного боку, та встановлення правових перешкод можливому зловживанню службовим становищем - з другого. В науковій літературі обмеження державних службовців класифікуються на такі види: 1) обмеження етичного змісту; 2) обмеження юридичного характеру: а) обмеження, повязані з прийняттям на державну службу; б) обмеження, повязані з проходженням державної служби. Ю.П.Битяк поділяє обмеження на ті, що повязані з прийняттям на державну службу та ті, що повязані з проходженням державної служби [18, с.92].
На нашу думку, усі обмеження, які повязані із службою в органах митної служби доцільно поділити на дві групи:
1) обмеження, які повязані з прийняттям на державну службу;
2) обмеження, які повязані з проходженням державної служби посадовими особами митних органів.
Розглянемо виділені нами групи обмежень посадових осіб митних органів більш детальніше. Так, до обмежень першої групи ст.12 Закону України „Про державну службу відносить: 1) визнання у встановленому порядку особи недієздатною; 2) наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади; 3) якщо у разі прийняття на службу особа буде безпосередньо підпорядкована або підлегла особам, які є їх близькими родичами чи свояками; 4) в інших випадках, встановлених законами України.
Щодо обмежень посадових осіб митних органів, які повязані з прийняттям їх на службу до митних органів то аналіз нормативних актів, які регулюють проходження служби цією категорією осіб надав змогу до таких віднести: 1) відсутність громадянства України, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України; 2) недосягнення передбаченого віку, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які досягли 18-річного віку; 3) відсутність необхідних ділових і моральних якостей, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за своїми діловими і моральними якостями виконувати завдання покладені на митну службу України; 4) відсутність необхідного освітнього рівня, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за своїм освітнім рівнем виконувати завдання покладені на митну службу України; 5) неналежний стан здоровя, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, що на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються особи, які здатні за станом здоровя виконувати завдання покладені на митну службу України; 6) не витримування випробування, так як у ч.1 ст.412 МКУ зазначено, з прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців; 7) наявність судимості за вчинення умисного злочину, або іншої судимості несумісної із зайняттям посади; 8) визнання у встановленому порядку недієздатним; 9) якщо у разі прийняття на службу особи будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; 10) досягнення граничного віку, який дає право виходу на пенсію (жінки - у 50 років, чоловіки - у 55 років); 11) не проходження конкурсу на заміщення вакантної посади.
Переважна більшість із вище приведених обмежень першої групи, тобто тих, які повязані з прийняттям на службу до митних органів передбачена МКУ. Однак, Положенням про порядок і умови проходження служби в митних органах України також передбачено цілий ряд обмежень, які в цілому є похідними від тих, які закріплені у МКУ. Зокрема п.3 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України передбачено, що службовими особами митних органів можуть бути лише громадяни України, які за своїми діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоровя здатні ефективно виконувати покладені на митні органи завдання. Не можуть бути прийняті до митних органів особи, які були засуджені за вчинення злочину. У п.6 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України зазначено, що забороняється спільна служба в одному митному органі (підрозділі) осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, сини, дочки, а також брати, сестри, батьки та діти подружжя), якщо за службовим становищем один з них підлеглий або підконтрольний іншому [9].
Щодо обмежень другої групи, зокрема тих, які повязані із проходження державної служби посадовими особами митних органів, то до таких ми відносимо: Обмеження щодо використання службового становища 1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: 1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); 2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; 3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; 4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків. 1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.
Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється: 1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій; 2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом; 3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали. Посадові особи митної служби України не мають права організовувати страйки і брати участь у них, вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій.
Посадові особи митної служби України не мають права:
1) займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності та медичної практики);
2) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю;
3) бути повіреним третіх осіб у митних справах;
4) використовувати своє службове становище для будь-якого не передбаченого законодавством України сприяння юридичним і фізичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної та іншої підприємницької діяльності [2].
Також стаття 416 МК України визначає, що посадові особи митних органів не можуть обіймати посади, перебування на яких передбачає прийняття рішень з питань діяльності підприємств - митних брокерів, митних перевізників, власників митних ліцензійних складів та складів тимчасового зберігання, а також службові зносини з такими підприємствами, якщо у штаті цих підприємств перебувають близькі родичі зазначених посадових осіб.
В даному розділі курсової роботи ми зясували, що вперше поняття посадової особи було сформовано в кримінально-правовою наукою в Декреті „Про хабарництво.
На сьогодні МК України зазначає, що посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання. Хоча в проекті МК України зустрічаємо дещо інше визначення: …посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями. Тобто посадовими особами митних органів вже не є працівники спеціалізованих митних установ та організацій, що значно звужує коло посадових осіб митної служби України.
1) обмеження, які повязані з прийняттям на державну службу;
2) обмеження, які повязані з проходженням державної служби посадовими особами митних органів.
Ці правові категорії закріплені Конституцією України, Митним кодексом України, Законами України „Про державну службу, „Про Дисциплінарний статут митної служби України, „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів „Про запобігання та протидію корупції, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальним Кодексом України, Кримінальним кодексом України.
Розділ 3. Дисциплінарна відповідальність державних службовців митних органів України
.1 Поняття дисциплінарного проступку і дисциплінарної відповідальності на державній службі
Інститут державної служби є комплексним правовим інститутом, державно-службові відносини якого регулюються нормами різних галузей права, в тому числі нормами трудового права. Так, ряд питань дисциплінарної відповідальності державних службовців регулюється саме нормами трудового права.
Стаття 14 Закону «Про державну службу» передбачає особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, які проявляються в тому, що правовими засадами дисциплінарної відповідальності є Кодекс законів про працю (трудове законодавство) і даний Закон (адміністративне законодавство).
Існують різні точки зору на визначення поняття «дисциплінарна відповідальність». Зокрема, І.Л. Бородін стверджує, що дисциплінарна відповідальність державних службовців - це окремий вид юридичної відповідальності, що полягає в накладенні дисциплінарних стягнень на державних службовців згідно з чинним законодавством. Д.М. Овсянко вважає, що дисциплінарна відповідальність - це застосування заходів дисциплінарного впливу до державних службовців у порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, не переслідуваних кримінальним законом [22, с. 146].
На підставі аналізу нормативно-правових актів і спеціальної літератури щодо різноманітних поглядів на розуміння сутності дисциплінарної відповідальності можемо стверджувати, що це один із видів юридичної відповідальності, що застосовується до державних службовців за невиконання чи неналежне виконання покладених на них службових обовязків. Він полягає в накладенні на службовців дисциплінарних стягнень у порядку, встановленому чинним законодавством України. [15, с. 102].
Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що на відміну від кримінальної і адміністративної відповідальності, чинне законодавство не передбачає переліку посадових проступків, за які, власне, вона й наступає. Це зумовлено надзвичайною різноманітністю таких проступків. Питання щодо наявності чи відсутності посадового проступку у кожному конкретному випадку вирішує керівник державного органу, виходячи із обставин конкретної справи.
Відповідно до статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до державних службовців може бути застосовано тільки один з таких видів стягнень, як догана або звільнення. Статтею 14 Закону «Про державну службу» передбачаються заходи дисциплінарного впливу, які застосовуються до державних службовців за порушення трудової дисципліни, а саме:
попередження про неповну службову відповідність;
затримку до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Важливо зазначити, що ці заходи є заходами дисциплінарного впливу, а не заходами дисциплінарного стягнення. Це підтверджується також Положенням про ранги державних службовців (п. 4), в якому затримка у присвоєнні чергового рангу також названа заходом дисциплінарного впливу. А це означає, що застосування вказаних заходів дисциплінарного впливу не виключає можливості застосування, одночасно, заходів дисциплінарного стягнення, передбачених статтею 147 КЗпП.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок - винне, протиправне невиконання або неналежне виконання державним службовцем покладених на нього посадових обов'язків (порушення службової дисципліни), за яке передбачається дисциплінарна відповідальність. Діяння є дисциплінарним проступком за наявності трьох умов:
якщо діяння є протиправним (не може бути проступком відмова державного службовця виконати незаконне розпорядження керівника);
якщо діяння є винним, тобто вчинено навмисно або з необережності;
якщо не виконані або неналежно виконані саме посадові обов'язки.
Дисциплінарний проступок у більш широкому розумінні визначається як порушення трудової дисципліни. Чинне законодавство не дає визначення поняття «дисципліна». Так, наприклад, В.І. Щербина визначає службову дисципліну як встановлену в державних органах для окремої категорії працівників (державних службовців) дисципліну праці, яка полягає в дотриманні загальних та спеціальних обовязків, прав, а також заборон і обмежень, встановлених Конституцією і законодавством України, статутами, положеннями, нормативними актами міністерств і відомств, контрактами, наказами керівників, що видаються в межах їх повноважень [30, с. 45].
В юридичній науці прийнято вважати, що порушення державним службовцем своїх обов'язків по службі є порушенням службової дисципліни, тобто специфічним різновидом порушення трудової дисципліни.
Порушення службової дисципліни може виражатися, зокрема у таких діяннях, як: невиконання службових обов'язків, що означає невчинення державним службовцем дій, передбачених для нього як безумовних для виконання ним по службі, тобто особа повністю не виконує своїх посадових обов'язків; неналежне виконання службових обов'язків, тобто це такі дії державного службовця в межах його посадових повноважень, які виконуються не так, як того вимагають інтереси служби, тобто особа діє неналежно, не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій; перевищення своїх службових повноважень дії службової особи, тобто це такі дії особи, яка, маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходить за межі цих повноважень; порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби; скоєння вчинку, який ганьбить особу як державного службовця, або дискредитує державний орган, в якому він працює [15, с. 103].
Стосовно державних службовців в Україні діють спеціальні нормативні акти, які регулюють особливості дисципліни в держаних органах - Закон України Про державну службу, Закон України Про статус суддів, Дисциплінарний статут прокуратури України, тощо.
В Державній митній службі України питання дисципліни праці регулює Дисциплінарний статус митної служби України.
.2 Види дисциплінарних стягнень у митній службі України
Дисциплінарні санкції у митній службі України за характером заходів стягнення можна розділити на 2 групи: одні з них полягають у позбавленні або обмеженні правопорушника певних прав, благ або в покладанні на нього спеціальних "штрафних обов'язків". До таких санкцій належать, наприклад, пониження у спеціальному званні на один ступінь, звільнення працівника з роботи. Інші заходи полягають у владному засудженні поведінки правопорушника без обмеження його прав або покладання на нього спеціальних обов'язків. Такими є, наприклад: зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність. Реалізація цих стягнень не обмежує будь-які права особи, до якої застосовано стягнення, а тільки створює обумовлений певним терміном "стан покараності правопорушника".
За вчинення дисциплінарних правопорушень до посадових осіб митної служби можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень:
1) зауваження;
2) догана;
3) затримання на період до одного року присвоєння чергового спеціального звання;
) пониження у спеціальному званні на один ступінь;
5) попередження про неповну службову відповідність;
6) звільнення з митного органу.
Для правильного застосування дисциплінарних санкцій необхідно розкрити їх сутність. Тому, на наш погляд, "зауваження" взагалі не можна визнавати дисциплінарною санкцією, оскільки суттю зауваження е нагадування роботодавцем працівникові про його трудові обов'язки та попередження про недопустимість порушень трудової дисципліни. Тобто, йдеться про випадки несуттєвих порушень трудової дисципліни, коли дисциплінарні санкції не можуть бути застосовані через відсутність шкідливих наслідків для правопорядку[28, с. 302].
Законодавство переважної більшості країн передбачає дисциплінарні санкції, сутністю яких с моральне засудження роботодавцем протиправних дій працівника. До них належать зауваження, усна чи письмова догана або сувора догана. Сутність дисциплінарної санкції "догана" випливає з філологічного тлумачення цього терміну. Слово "догана" тлумачиться як осуд, несхвалення поведінки, учинків або офіційна негативна оцінка учинків, ставлення до праці. Внутрішнім змістом цієї санкції є осуд, несхвалення, негативна оцінка поведінки працівника. Дія цієї санкції обмежується виключно морально-психологічним впливом на працівника. Ефективність впливу на працівників таких санкцій: зауваження, догани або суворої догани - безпосередньо залежить від рівня їх правосвідомості, правової культури, морально-етичних установок та ціннісних орієнтацій. Крім того, ефективність такого роду санкцій значною мірою залежить від діяльності роботодавця з підтримання належного рівня дисципліни, про що свідчить зміст норм ст. 140 КЗпП. Коли ж санкція "догана" поєднується з позбавленням заохочувальних виплат (наприклад, позбавлення премії, скасування або зменшення розміру надбавок), вона фактично перетворюється з каральної санкції в кумулятивну і є значно ефективнішою [30, с. 47]. Дисциплінарний статут митної служби України також передбачає ряд стягнень, пов'язаних із статусом цієї категорії працівників, а саме: затримання на період до одного року присвоєння чергового спеціального звання та пониження у спеціальному званні на один ступінь. Спеціальні звання працівникам митної служби України присвоюються відповідно до Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 р. № 900.
Пункт 5 ч. I ст. 23 Дисциплінарного статуту митної служби України передбачає таке дисциплінарне стягнення, як попередження про неповну службову відповідність. Аналогічну санкцію передбачає ч. 2 ст. 14 "Про державну службу", хоча й називає її "заходами дисциплінарного впливу". Застосування такої санкції до працівника засвідчує суттєві недоліки в його професійній діяльності та сигналізує про велику ймовірність розірвання трудового договору з ним у разі відсутності відчутних позитивних змін у роботі. Фактично йдеться про те, що роботодавець констатує невідповідність службовця займаній посаді внаслідок протиправної поведінки, але надає працівникові можливість виправити недоліки в роботі або покращити стан дисципліни. У цій санкції відображається гуманізм норм трудового права, який розкривається саме через надання службовцю часу для професійної реабілітації в очах роботодавця. Термін стану по-караності за такою санкцією не перевищує, як і для догани, один рік. Проте такий різновид дисциплінарної санкції передбачено тільки для окремих категорій працівників. Сутність дисциплінарної санкції "звільнення з роботи - це визнане законом право роботодавця позбавляти працівника можливості заробляти в нього собі на життя. Не позбавляючи людину можливості заробляти на життя працею в принципі, роботодавець позбавляє такої можливості саме в нього [28, с. 305].
Звільнення посадової особи митної служби може мати місце в разі:
1) порушення посадовою особою митної служби вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, що призвело до заподіяння матеріальних збитків державі, територіальній громаді, юридичним чи фізичним особам;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо цієї особи;
3) одноразового грубого порушення, а саме:
за вимагання або отримання подарунків, речей, валюти України, іноземної валюти у зв'язку з виконанням службових обов'язків як під час їх виконання, так і в позаслужбовий;
за підміну, крадіжку або умисне пошкодження предметів, що підлягають митному контролю;
за затримання, вилучення та прийняття на зберігання предметів, валютних цінностей без оформлення в установленому законом порядку відповідних документів;
за розголошення державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави, юридичної або фізичної особи, іншої таємниці, охоронюваної законом, втрату або умисне пошкодження матеріальних носіїв секретної та конфіденційної інформації, а також передачу стороннім особам зброї та спеціальних засобів захисту, митного забезпечення, бланків суворої звітності; за брутальне або зневажливе ставлення під час виконання службових обов'язків до громадян, приниження їх честі та гідності;
4) перевищення службових обов'язків, а також здійснення повноважень, не передбачених законом;
5) сприяння проникненню або умисного невжиття заходів з метою недопущення несанкціонованого проникнення сторонніх осіб до зони митного контролю;
6) приховання посадовою особою митної служби фактів її судимості чи подання підроблених документів, необхідних для працевлаштування в митних органах;
7) систематичних порушень дисципліни посадовою особою митної служби [6].
З метою з'ясування всіх обставин вчинення посадовою особою митної служби дисциплінарного правопорушення керівник митного органу має право призначити службове розслідування. Порядок проведення службового розслідування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування. Порядок проведення службових розслідувань у митних органах України регламентує Інструкція про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України .
Обставинами, що виключають можливість застосування дисциплінарних стягнень, є:
1) відсутність події чи складу дисциплінарного правопорушення;
2) закінчення шестимісячного строку від дня вчинення дисциплінарного правопорушення;
3) закінчення місячного строку від дня виявлення дисциплінарного правопорушення, не рахуючи часу відсторонення посадової особи митної служби від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, перебування її у відпустці чи у відрядженні або часу проведення службового розслідування (якщо воно проводилося);
4) вчинення дій посадовою особою митної служби у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.
Дисциплінарне стягнення не застосовується:
) у разі відсутності посадової особи митної служби на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю;
2) під час перебування посадової особи митної служби у відпустці або відрядженні;
3) під час службового розслідування [6].
Дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості вчиненого дисциплінарного правопорушення та ступеню вини особи. При визначенні виду стягнення керівник митного органу повинен враховувати характер правопорушення, обставини, за яких воно було вчинене, попередню поведінку посадової особи митної служби, її ставлення до служби і стаж роботи в митних органах.
.3 Особливості відповідальності за корупційне діяння посадових осіб митних органів
У багатьох країнах, що розвиваються, ефективність управління в митній сфері підриває корупція. Це створює перешкоди розширенню торгівлі, призводить до катастрофічних наслідків для національної безпеки і державних фінансів. Ця проблема була визнана ВМО ще в 1993 році, коли було прийнято Декларацію з питань сумлінності співробітників митниці (Арушську декларацію).
Розв'язання цієї проблеми є надзвичайно актуальною та першочерговою справою для України». Саме такими словами починається пояснювальна записка до проекту Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні", який внесено до Верховної Ради України Президентом.
На сьогоднішній день Керівництвом Держмитслужби України прийнято рішення розпочати глибоке, докорінне реформування митної системи, одна з цілей якого - створення дієвих механізмів профілактики і боротьби з проявами корупції [29, с. 65]. 29 жовтня 2010 р. Колегія митної служби України схвалила Концепцію реформування митної служби України «Обличчям до людей». Реформування, яке фактично вже розпочалось, базується на зрозумілих принципах: митні процедури мають реалізовуватись законно, просто, прозоро, безпечно, чесно та швидко.
Відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні" корупція - використання службовою особою, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей; а корупційне правопорушення - це умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене службовою особою, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.
Перелік корупційних адміністративних правопорушень міститься в Главі 15-В Кодексу про адміністративні правопорушення. Так посадова особа митного органу несе адміністративну відповідальність за:
Одержання особою неправомірної вигоди для себе чи іншої особи у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 212-21);
Підкуп, тобто пропозицію або надання особі неправомірної вигоди (безпосередньо для неї чи для іншої особи) у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову(стаття 212-22 КУпАП);
Незаконне сприяння фізичним або юридичним особам, тобто сприяння особою з використанням посадового становища фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладенні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) з метою одержання за це неправомірної вигоди, якщо її розмір не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 212-23 КУпАП);
Здійснення особою безпосередньо або через посередників чи інших осіб підприємницької діяльності, а так само виконання ним роботи за сумісництвом (крім викладацької, наукової, творчої роботи або медичної практики у позаробочий час) (стаття 212-24 КУпАП);
Незаконне входження особи безпосередньо або через представника чи підставних осіб до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків безпосереднього виконання функцій з управління акціями (частками, паями), що належать державі, або представництво інтересів держави в раді товариства, ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом (стаття 212-25 КУпАП);
Ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації, тобто неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на запит фізичної або юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію" або "Про звернення громадян"
Неправомірне втручання в діяльність державних органів, підприємств, установ і організацій ( стаття 212-26 КУпАП);
Невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції уповноваженими на це особами (стаття 212-28 КУпАП);
Порушення встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих кампаній в органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 212-29 КУпАП);
Незаконне використання інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням посадових повноважень (стаття 212-30 КУпАП);
Незаконне використання інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням посадових повноважень (стаття 212-31 КУпАП);
Незаконне одержання подарунка (дарунка) (стаття 212-32 КУпАП);
Порушення вимог щодо декларування особистих інтересів, тобто неподання особою у випадках, передбачених законодавством, відомостей про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов'язків (стаття 212-33 КУпАП).
Санкціями за вчинення таких правопорушень є накладення штрафу, а в деяких випадках ще й конфіскацію незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру, подарунку(ст.ст. 212-32 , 212-21, 212-23, 212-24 КУпАП).
Кримінальну відповідальність за корупційні діяння посадові особи митних органів несуть в разі вчинення таких злочинів:
Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (стаття 364 КК України);
Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб (стаття 365 КК України);
Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (стаття 368 КК України).
Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.
Особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.
З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування [7].
В даному розділі курсової роботи ми намагалися співставити поняття службова дисципліна, дисциплінарний проступок, дисциплінарна відповідальність. Таким чином, дисциплінарний проступок - це порушення службової дисципліни. Службова дисципліна - встановлена в державних органах для окремої категорії працівників (державних службовців) дисципліна праці, яка полягає в дотриманні загальних та спеціальних обовязків, прав, а також заборон і обмежень, встановлених Конституцією і законодавством України, статутами, положеннями, нормативними актами міністерств і відомств, контрактами, наказами керівників, що видаються в межах їх повноважень. Дисциплінарна відповідальність - це один із видів юридичної відповідальності, що застосовується до державних службовців за невиконання чи неналежне виконання покладених на них службових обовязків.
За порушення службової дисципліни посадові особи митної служби несуть дисциплінарну, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законами.
Що стосується відповідальності за корупційні діяння, то основні питання такого виду відповідальності закріплені в Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні", Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України.
Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції в Україні" не так давно вступив в силу, але на нього покладають великі надії стосовно попередження та викорінення корупційних діянь не тільки в митній службі України, але й на державній службі взагалі.
Висновки
Служба в митних органах України є одним з видів спеціалізованої державної служби. Така служба повязується із професійною діяльністю осіб, що обіймають посади в митних органах та безпосередньо шляхом виконання наданих повноважень реалізують функції цих органів.
Державна служба в митних органах завершує організаційне оформлення державного митного механізму, а найголовніше - робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання митної справи.
Важливе значення в аспекті дослідження правового регулювання служби в митних органах є визначення поняття посадової особи митного органу. Так дані поняття в чинному Митному кодексі та проекті Митного кодексу дещо відрізняється - звужується коло осіб, які законодавством визначаються як посадові особи. На нашу думку, такий хід законодавця є неприпустимим, адже працівники митних органів виконують дуже специфічні завдання і функції держави в соціально-економічному та політичному житті.
В курсовій роботі зазначається, що правовий статус державних службовців митних органів утворюють покладені на них обовязки і надані їм права, а також відповідальність. Звертається увага на те, що обовязки і права службовців митних органів бувають загальними, наданими всім державним службовцям, і спеціальними або конкретними, які визначаються для кожного службовця залежно від посади, яку він займає.
Провідне місце в структурі правового статусу державного службовця відведено його обовязкам. Державний службовець митних органів - не просто працівник апарату управління, він є особою, яка займає визначену законодавством соціальну і державно-правову позицію, а тому має спеціальний правовий статус. Державні службовці митних органів - субєкти державного управління, які наділяються державно-владними повноваженнями та здатністю приводити до дії апарат державного примусу.
Також важливим питанням є визначення дисциплінарної відповідальності працівників митних органів, зокрема за корупційні діяння, адже прояви корупції в митних органах чи не найбільша проблема Держмитслужби, яка дискредитує її перед громадськістю і сподівання, що Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», а також ті заходи, що приймаються в митній службі в сфері кадрової політики докорінно змінять ситуацію.
На нашу думку, з метою попередження та усунення причин і умов, що сприяють здійсненню, та запобігання здійснення державними службовцями митних органів під час виконання ними службових обовязків правопорушень чи дій, що можуть призвести до скоєння протиправних дій, потребують нормативного врегулювання питання профілактики правопорушень такими особами.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141
. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 38-39. - Ст.288.
. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - №51. - Ст. 1122.
. Закон України «Про державну службу» : від 16.12.1993 р., № 3724-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.
. Закон України «Про Дисциплінарний статут митної служби України» від 6 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 42. - Ст.467.
. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011р., № 3206-VI // Відомості Верховної Ради. - 2011. - № 40. - Ст.404.
. Проект Закону про внесення змін до Митного кодексу України.
. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р. № 97 «Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України» // Офіційний сайт Верховної Ради України. - www.rada.gov.ua.
. Наказ Державної митної служби України від 13.08.2010 N 918 «Про затвердження Інструкції про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України» Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 лютого 2011 р. за N 154/18892
. Наказ Державної митної служби України від 25 липня 2003 р. № 500. Про затвердження примірних положень.
. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - 520 с.
. Бахрах Д.Н. Административное право. - М., 1993.
. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно!правові засади: Монографія. - Х.: Право. - 2005. - 304 с.
. Вапнярчук Н. М. Актуальні питання дисциплінарної відповідальності державних службовців в Україні / Н. М. Вапнярчук // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 100-104.
. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Аверянова. - К.: Видавничий Дім „Ін-Юре, 2002. - 668 с.
. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики/ За заг. ред. В.Б. Аверянова. - К.: Факт, 2003. - 384 с.
. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч. метод. посіб. /; За заг. ред. Н.Р.Нижник. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 1999. 244 с.
. Калетник І.Г. Зобовязання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України: Дис. ... канд. юрид. наук. - 12.00.03. - Одеса: Одеська національна юридична академія, 2004. - 166 с.
. Ківалов В.С., Біла Л.Р. Закон України про державну службу: Наук.-практичн. коментар. - О.: Фенікс, 2007.
. Комзюк В. Т. Права та обовязки посадової особи митної служби України.
. Литвин О. В. Юридична відповідальність державних службовців // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). - № 49. - 2010. - С. 144-149.
. Манохин В.М. Концепция закона о государственной службе // Советское государство и право. - 1991. - № 12.
. Митне право України: Навч. посібник / За заг. ред. В.В. Ченцова. - К.: Істина, 2007. - 328с.
. Романенко Г.В. Служба в митних органах України як вид спеціалізованої державної служби: принципи правового та морально-етичного характеру // Митна справа. - №2(68). - 2010. - С. 11-16.
. Стеценко С. Г. / Адміністративне право України Навчальний посібник-К Атіка, 2007 - 624 с.
. Ткачук О.І. Правовий статус посадових осіб митної служби України. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний аграрний університет, Україна, Київ, 2008. 203 с.
. Трудове право України: Підручник / За заг. ред.. В.С. Венедіктова. - К.: Істина, 2008. - 384.с.
. Фанін О. В. Особливості корупції в митних органах: загальносвітові риси // Митна справа. - №1(73). - 2011. - С. 65-69.
. Щербина В. І. Дисциплінарні санкції: проблеми ефективності в умовах ринкових відносин / В. І. Щербина // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 10. -C. 45-49.
. Янюк Н. Принципи державної служби як основа її професійності і стабільності // Вісник Львівського університету. - №48. - 2009. - С. 119-127.