Місце та роль дисципліни 'Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства' у процесі підготовки фахівця зі спеціальності 'Менеджмент державних фінансів'

  • Вид работы:
    Отчет по практике
  • Предмет:
    Менеджмент
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    189,23 Кб
  • Опубликовано:
    2015-02-27
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Місце та роль дисципліни 'Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства' у процесі підготовки фахівця зі спеціальності 'Менеджмент державних фінансів'

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра фінансів








Звіт про проходження асистентської практики

База практики: кафедра фінансів Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Термін практики з 9 березня по 29 березня 2015 р.


студентки 2 курсу магістратури

заочної форми навчання

спеціальності "Фінанси та кредит"

Черновол Ольги Петрівни

Наук. кер. магістерської роботи

к.е.н., доцент Петленко Ю.В.

Керівник практики від кафедри

к.е.н., доцент Грищенко Т.В.

Київ-2015

Зміст

1. Загальні положення

.1 Індивідуальний графік проходження практики

.2 Характеристика проходження практики від викладача та/або наукового керівника

.3 Стислий аналіз науково-інформаційних джерел, використаних при підготовці занять під час практики

. Основний зміст лекційних та практичних занять

.1 План-проспект лекційних занять

.2 Конспекти лекційних занять

.3 Наочний матеріал для лекції

.4 План семінарських (практичних) занять

.5 Методика проведення семінарських (практичних) занять

.6 Тести, розрахункові ситуації та завдання

.7 Аналіз перевірки знань і успішності студентів

. Аналіз методів дисципліни "Державно-приватне партнерство", що були застосовані при поясненні тематичного матеріалу

. Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

Список використаних джерел

1. Загальні положення

лекційний державний партнерство практика

1.1 Індивідуальний графік асистентської практики

Завдання за планом

Рік, місяць, число

Фактичне виконання

Підписи наукового керівника та керівника від кафедри

1. Розробка індивідуального графіку проходження практики. Узгодження його з науковим керівником.

09.03.2015 - 10.03.2015

10.03.2015


2. Вибір курсу для проведення лекційних та практичних занять.

10.03.2015 - 13.03.2015

15.03.2015


3. Відвідування лекції наукового керівника

13.03.2015 -14.03.2015

14.03.2015


4. Відвідування практичного заняття

13.03.2015 -14.03.2015

14.03.2015


5. Розробка плану проспекту лекції та узгодження з науковим керівником

15.03.2015 - 17.03.2015

17.03.2015


6. Розробка плану проспекту практичного (семінарського) заняття та узгодження з науковим керівником

17.03.2015 - 19.03.2015

19.03.2015


7. Розробка завдань для самостійної роботи студентів при роботі з матеріалом курсу та узгодження з науковим керівником

17.03.2015 - 19.03.2015

19.03.2015


8. Проведення лекційного заняття на тему "Концесійна модель державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 21.03.2015

20.03.2015


9. Проведення лекційного заняття на тему "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 21.03.2015

20.03.2015


10. Проведення практичного (семінарського) заняття на тему "Концесійна модель державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 21.03.2015

21.03.2015


11. Проведення практичного (семінарського) заняття на тему "Корпоративна форма державно-приватного партнерства" для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 21.03.2015

21.03.2015


12. Проведення консультації для студентів

23.03.2015 -25.03.2015

25.03.2015


13. Відвідування лекції студента практиканта Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 25.03.2015

19.03.2015


14. Підготовка рецензії на проведене заняття студентом практикантом Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 25.03.2015

20.03.2015


15. Відвідування практичного заняття студента практиканта Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 25.03.2015

21.03.2015


16. Підготовка рецензії на проведене заняття студентом практикантом Андрейчікова А.І., проведеного для студентів 2 курсу магістратури групи "МДФ"

19.03.2015 - 25.03.2015

21.03.2015


17. Оформлення звіту з практики

25.03.2015 - 29.03.2015

29.03.2015



Узгоджено: Дата:

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Петленко Юлія Володимирівна ________________

(підпис)

Керіник практики від кафедри:

к.е.н., доцент Грищенко Тетяна Василівна ________________

(підпис)

.2 Характеристика проходження практики від викладача та/або наукового керівника

Характеристика проходження практики

студенткою 2 курсу магістратури спеціальності "Фінанси і кредит"

Черновол Ольги Петрівни

Магістр 2 року навчання Черновол О.П. проходила асистентську практику на базі кафедри фінансів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 9 березня по 29 березня 2015 року.

План проходження асистентської практики Черновол О.П. виконано в повному обсязі. Студентка відвідувала лекцію та семінар наукового керівника, успішно розробила та узгодивла з науковим керівником конспекти і плани лекційних та семінарських занять.

Студентка провела дві лекції та два семінари на узгоджені теми: "Концесійна модель державно-приватного партнерства" та "Корпоративна форма державно-приватного партнерства" у рамках дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства". Питання лекцій було висвітлені у повному обсязі, подання матеріалу здійснено чітко, логічно та методологічно правильно, з використанням прикладів та ілюстративного матеріалу. Під час проведення семінарських занять студентка використала методи дискусії та опитування для залучення до роботи максимальної кількості студентів, присутніх на занятті. Для розвитку та стимулювання творчого мислення студентів були використані метод мозкового штурму. Для перевірки засвоєння матеріалу та контролю знань були використані тестові, ситуаційні та розрахункові завдання, а також обговорення дискусійних питань.

Під час проведення занять Черновол О.П. проявила вміння готувати лекційний матеріал з використанням сучасних наукових видань, статей, публікацій, монографій та періодики з даної тематики, чітко, доступно, логічно і послідовно викладати підготований матеріал студентам, а також показала навички управління аудиторією.

Черновол О.П. закріпила знання з питань організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, набула умінь в опрацюванні науково-інформаційних джерел, ознайомилась з методикою викладання дисциплін, перевірки та оцінки знань студентів. Структура звіту відповідає встановленим вимогам.

Усе вищезазначене дає підстави рекомендувати роботу Черновол О.П. до захисту на високу позитивну оцінку.

Науковий керівник

к.е.н., доцент Петленко Юлія Володимирівна

Рецензія

на проведення заняття

студентом 2 курсу магістратури спеціальності "Фінанси та кредит"

Андрейчіковим Дмитром Ігоровичем

Андрейчіков Дмитро Ігорович проводив лекції та семінарські заняття з тем "Поняття, функції та ознаки державно-приватного партнерства" та "Класифікація державно-приватних партнерств" у рамках дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" студентам Київського національного університету імені Тараса Шевченка економічного факультету 2 курсу магістратури групи "Менеджмент державних фінансів".

Лекція була подана у чіткій відповідності до навчального плану, логічно, послідовно, простою та зрозумілою мовою. В кінці кожного питання студент вдало узагальнював та формулював висновки. Основні тези лекції було ілюстровано наочними матеріалами у формі електронної презентації. По завершенні лекційного заняття студенти мали можливість прояснити незрозумілі для себе моменти, задавши свої питання.

Семінарські заняття пройшли за планом. Всі питання, винесені на обговорення, були розглянуті в повному обсязі, студент показав навички організації дискусії та направлення інтересу аудиторії у бажаному напрямі. Для більш ґрунтовного дослідження кожного питання, аудиторія була розділена на робочі групи, яким було надано обмежений проміжок часу на розгляд окремого питання семінару відповідно до методики мозкового штурму. Логічним завершенням семінарських занять був контроль знань у вигляді доповіді представника кожної з виділених груп відповідно до поставлених перед ними питань.

В якості домашнього завдання студентам було запропоновано виконати ряд ситуаційних та розрахункових завдань та тестів в рамках розглянутого матеріалу.

Лекції та семінари, проведені Андрейчіковим Д.І. дали підстави вважати, що практикант сумлінно поставився до покладених на нього обов’язків та провів достатній обсяг вивчення та систематизації доступних даних по своїх темах.

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати про високий рівень підготовки практикантом Андрейчіковим Д.І. лекцій та семінарів по своїй дисципліні, наявність в нього вмінь та навичок стосовно зрозумілого, послідовного та логічного викладення матеріалів та управління аудиторією.

Рецензент,

студентка магістратури 2 року навчання

спеціальності "Фінанси і кредит"

економічного факультету

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка _______________________ О.П. Черновол

підпис

.3 Стислий аналіз науково-інформаційних джерел, використаних при підготовці занять під час практики

При підготовці лекційних та семінарських занять під час асистентської практики проаналізовано низку наукових джерел з відповідних тем, серед яких підручники, наукові посібники, монографії, статті, доповіді та інші наукові публікації.

Як основа для підготовки до лекційних та семінарських занять були відібрані нормативно-правові акти та авторитетні видання як зарубіжних, так і вітчизняних вчених як у сфері державно-приватного партнерства, так і у суміжних сферах, серед яких слід особливо відзначити праці Варнавського В.Г., що є автором ряду досліджень стосовно методики та методології державно-приватного партнерства в Росії, Джефрі Делмона, що висвітлював теорію та практику державно-приватного партнерства в країнах, що розвиваються, Пилтяя О.В., що досліджував сутність державно-приватного партнерства для України.

. Закон України "Про державно-приватне партнерство" від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140.

Цей Закон визначає організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі на території України.

. Закон України "Про концесії" від 16.07.1999 // Відомості Верховної Ради України //. - 1999. - №41. - ст.372.

Цей Закон визначає поняття та правові засади регулювання  відносин концесії державного та комунального майна, а також умови  і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності  використання державного і комунального майна і забезпечення потреб  громадян України у товарах (роботах, послугах).

. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски. М.: Наука, 2005. - 314 с.

Освітлені економічні, організаційні, правові і інші аспекти державно-приватного партнерства в умовах пост-радянської Росії. Аналізуються теоретичні питання партнерства, світова господарська практика, сучасні на момент публікації російські проблеми в даній галузі.

. Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. -С. 265-280.

В даній статті розглядається історія та обєктивна необхідність державно-приватного партнерства, а також питання методологічних підходів до визначення його сутності, місця серед економічних категорій та особливостей реалізації державно-приватного партнерства в умовах пост-радянської економіки.

. Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

У книзі представлений як особистий досвід автора, так і колективний досвід, накопичений зусиллями інших фахівців в області державно-приватного партнерства в інфраструктурі. Дане керівництво знайомить читача з питаннями, які виникають при вживанні договірних схем ДПП.

. Зельднер Александр Григорьевич "Концептуальные основы становления и функционирования государственно-частного партнерства" (научный доклад). М.: Институт экономики РАН, 2010, 38 с.

У доповіді запропонований концептуальний підхід до формування інститутів і механізмів взаємодії держави і бізнесу в цілях забезпечення стійкого розвитку економіки на інноваційній основі. Запропоновані основні напрями підвищення ефективності взаємодії держави, приватного бізнесу і інститутів цивільного суспільства для забезпечення економічного зростання і соціалізації суспільних стосунків

. Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

У даній монографії досліджується наявний на сьогодні механізм державно-приватного партнерства при реалізації проектів транспортної інфраструктури і розглядаються перспективні напрями його вдосконалення. Аналізуються сучасні способи оцінки конкурсних пропозицій, приводяться практичні розрахунки і рекомендації по оптимізації процедури підготовки і проведення концесійних конкурсів. Викладені пропозиції за оцінкою ефективності державних інвестицій при реалізації інвестиційних проектів, розроблена авторська система критеріїв оцінки концесійних конкурсів.

2. Основний зміст лекційних та практичних занять

.1 План-проспект лекційних занять

Лекція 1.

Назва дисципліни: "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства".

Тема лекції: "Концесійна модель державно-приватного партнерства".

Кількість навчальних годин: Л.-1; С.-1.

Тип викладання: Інформаційно-традиційний з елементами пояснювально-ілюстративного

Мета лекції: формування у студентів знань щодо сутності та правової основи концесійної моделі державно-приватного партнерства.

Основні завдання:

визначити сутність та правову основу концесійної моделі державно-приватного партнерства;

окреслити історію виникнення концесії;

охарактеризувати договір концесії та типи концесійних угод.

План лекційного заняття:

. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти.

. Історія концесії.

. Договір концесії.

. Типи концесійних угод.

Перелік термінів: державно-приватне партнерство,моделі державно-приватного партнерства, концесія, концесійна угода.

Питання для самостійного опрацювання:

. Особливості та законодавче регулювання концесійного механізму.

. Проблеми і перешкоди реалізації концесійних угод.

. Пропозиції щодо ефективного удосконалення концесійного механізму.

. Концесія як інструмент управління інвестиційними ризиками.

Лекція 2.

Назва дисципліни: "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства".

Тема лекції: "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

Кількість навчальних годин: Л.-1; С.-1.

Тип викладання: Інформаційно-традиційний з елементами пояснювально-ілюстративного

Мета лекції: формування у студентів знань щодо сутності корпоративної форми державно-приватного партнерства.

Основні завдання:

визначити сутність та характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства;

окреслити зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства;

План лекційного заняття:

. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства.

. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства.

Перелік термінів: корпоративна форма державно-приватного партнерства, носії корпоративних інтересів, державний партнер, приватний партнер, фірма спеціального призначення.

Питання для самостійного опрацювання:

. Ознаки корпоративної форми державно-приватного партнерства.

. Сутність корпоративних відносин.

. Проблеми правового забезпечення корпоративної форми державно-приватного партнерства в Україні та шляхи їх вирішення.

Список рекомендованої джерел:

.        Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с

.        Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144

.        Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№40-44. - Ст. 356

.        Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140

.        Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. - С. 265-280.

.        Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / РАН; Институт мировой экономики и международных отношений. - М.: Наука, 2005. - 315 с.

.        Губанова О.Р. Використання державно-приватного партнерства в природоохоронній сфері / Одеський державний екологічний університет, 2005. - с. 21-26

.        Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

.        Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: [монографія]. - Донецьк : Cхідний видавничий дім, 2007. - 404 c.

.        Каданя (Кеслер) А.Я. Экономические основы государственно-частного партнерства. - М., 2007

.        Лугова М.О. Формування та ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.03. / Держ. установа "Ін-т економіка та прогнозування НАН України" - К., 2007. - 24 с.

.        Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

.        Мищенко В. Действенность экономических рычагов экологической политики (действительно ли "загрязнитель платит"?) // Экономика Украины. - 2002. - №7. - С. 62-68.

.        Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива. / [Берстад О., Богданович В., Брежнєва Т. та ін.; За заг. ред. О.І. Соскіна]; Ін-т трансформації сусп-ва. - К., 2007. - 335 с

.        Пильтяй О.В. Сучасні концепції та підходи до визначення державно-приватного партнерства // Науковий вісник КНТЕУ, 2011. - №2 (27). - с. 35-40.

.        Пироженко Н. Соціальне партнерство органів державної влади й неурядових непідприємницьких організацій як умова підвищення якості законодавчих актів і державно-управлінських рішень // Актуальні проблеми державного управління. - Одеса, 2005. - Вип.3 (23). - С. 167-180.

.        Уэлборн, Ральф. Деловые партнерства: Как преуспеть в совместном бизнесе. / Ральф Уэлборн, Винс Кастен; Предисл. Стивена А. Боллмера; [Пер. с англ. К.Н. Кашолкин; Ред. Р.М. Пискотина] - М.: Вершина, 2004. - 327 с.

.        Шевченко Б.О. Державно-приватне партнерство: сутність, форми, умови функціонування // Наук. вісн. - О., 2007. - №2 (39). - С. 21-30.

.2 Конспекти лекційних занять

Лекція 1.

Тема лекції: "Концесійна модель державно-приватного партнерства".

План лекційного заняття:

. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти та історія розвитку концесії..

. Договір концесії.

. Типи концесійних угод.

. Основні поняття та міжнародні і внутрішні правові акти та історія розвитку концесії

Концесія - це одна з форм взаємодії й партнерства державних структур і приватного капіталу на взаємовигідних умовах. Вона використовується у світовій практиці вже давно. Концесії засновані на залученні державними структурами фінансових потоків приватних інвесторів (у тому числі банківських структур і міжнародних фінансових організацій) для створення, експлуатації, розвитку, реконструкції об'єктів державного майна або надання державних послуг.

Концесія є формою державно-приватного партнерства, залучення приватного сектора до ефективного управління державною власністю або надання послуг, які зазвичай надаються державою на взаємовигідних умовах.

Концесія полягає в тому, що концедент (держава) передає концесіонерові право на експлуатацію природних ресурсів, об'єктів інфраструктури, підприємств, устаткування. Натомість концедент отримує винагороду у вигляді разових (паушальних) або періодичних (роялті) платежів.

Об'єктами концесійної угоди, в першу чергу, є соціально значущі об'єкти, які не можуть бути приватизовані, такі як аеродроми, залізниці, об'єкти житлово-комунального господарства, а також системи суспільного транспорту, об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури і спорту.

Саме поняття концесія має латинське походження - concession. Англійською мовою concession - це дозвіл, поступка. Поняття означає дароване приватній особі право на здійснення якого-небудь виду діяльності, який держава вважає своєю прерогативою, у тому числі з використанням державного майна. Таким чином, концесія не характеризує власне форму договору, а є сукупністю дій зі структу-рування механізму реалізації інвестиційного проекту. Концесійні угоди є тим фундаментом, на якому будується весь процес взаємодії партнерів, які реалізують інвестиційний проект на основі концесії.

Концесії можуть бути як внутрішніми, так і міжнародними.

Концесія - акт публічної влади, яким держава наділяє іноземну юридичну або фізичну особу спеціальним правом брати участь у здійсненні певного виду господарської діяльності, спрямованої на досягнення суспільної мети. Частина перша статті 460 Господарського кодексу України так визначає цей термін: "Концесія - це надання, з метою задоволення громадських потреб, уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на оплатній і строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідальних зобов'язань, майнової відповідальності та підприємницького ринку".

Як правило, концесії застосовуються тоді, коли в країні не вистачає власних матеріально-технічних ресурсів для вирішення певних завдань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 р. №2293 було затверджено "Перелік об'єктів права державної власності, що можуть передаватися в концесію". Поміж них були й об'єкти, розташовані в Автономній Республіці Крим.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про концесії" щодо особливостей застосування концесійних угод для об'єктів права державної чи комунальної власності, що використовується для здійснення діяльності з централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення" було ухвалено Верховною Радою України 19 .02 .2009 р. №1023-VI

Поміж інших вітчизняних актів, що стосуються сфери концесій, слід зазначити і наступні:

"Порядок проведення концесійного конкурсу на будівництво і реконструкцію будівельних доріг". Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.1999 р. №25;

Закон України від 14.12.1999 р. №1286-XIV "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" викладено у новій редакції Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" Прийнятий Верховною Радою України 15.01.2009 р. №891-VI.

Концесія не є новою формою господарювання. Вона в різних видах існує, можливо, приблизно стільки ж, скільки існує держава. Це пояснюється тим, що держави завжди делегували управління своєю власністю тим або іншим суб'єктам господарської діяльності і держави були обов'язковою стороною концесійного договору. У Франції концесійна практика налічує більше ніж столітню історію. Ще 1882 року був укладений контракт муніципальної влади на 15 років з братами Перрьє, які зобов'язалися постачати воду до Парижа. Нині близько 70% населення французької столиці забезпечують водою приватні фірми на умовах концесії.

Міжнародні концесії в першій половині минулого століття використовувалися капіталістичними державами для забезпечення себе нафтою і збереження економічного впливу в країнах, що розвивалися. Концесії в Катарі, Кувейті, Омані і в низці інших країн поширювалися на всю територію держави. Компанія "Бахрейн петролеум компані" отримала концесію на 91 рік, "Кувейт ойл компані" - на 92 роки. Північноафриканські і близькосхідні концесії надавали Заходу право на видобуток, переробку і збут нафти, будівництво нафтопроводів і портів. Концесії стали одним з основних інструментом продовження колоніальної політики. Нині в Європі і Америці концесіонерами в більшості своїй є великі монополії всередині країни.

Найбільший концесійний проект останніх років - це будівництво тунелю під протокою Ла-Манш. Він сполучив Францію з Великою Британією.

Цікава історія концесії в Росії. Ця форма залучення інвестицій активно використовувалася до революції. Наприклад, практично вся мережа залізниць в 60-90-ті роки 19-го століття була побудована на основі концесій. Росія мала концесії і за кордоном. Так, Китайсько-Східна залізниця була російською концесією в Китаї.

Націоналізація, яка почалася після революції, природно, практику концесій зробила неможливою. Приватних інвесторів в Радянській Росії не було, та і сама ідея комунізму не передбачала впровадження капіталістичних методів в економіці.

В розпалі англо-французької інтервенції у вересні 1919 року в листі "Американським робітникам" В. Ленін говорив про свою готовність укласти концесії "у випадку укладення миру".

Оскільки СРСР не підтримував дипломатичних стосунків із західними країнами, то укладення концесій у більшовицькій Росії було ризикованим. Оскільки бізнесової діяльності без ризиків не буває, то західні підприємці готові були до концесійного співробітництва. Так один з тих, хто з перших відгукнувся на пропозицію радянського уряду - це великий англійський промисловець Леслі Уркарт. Він ладен був укласти концесійний договір з його компанією, якій до революції належали гірничорудні підприємства Уралу і Сибіру. Проте в ході переговорів сторони так і не знайшли взаєморозуміння.

У 1922 році уряди Західної Європи скликали міжнародну економічну конференцію з питань господарського відновлення Центральної і Східної Європи. Конференція відбулася в Генуї і до участі в ній були запрошений і радянський уряд. Проте делегацію СРСР спіткала невдача. Західні держави наполягли на сплаті "царських" боргів і виплаті "неустойки" іноземцям, що постраждали в роки революції. Радянська делегація, у свою чергу, виставила претензії за збитки, заподіяні "інтервенцією" і "блокадою". Гаазька конференція не принесла результатів.

Спроби домовитися із закордонними діловими колами не увінчалися жодним серйозним концесійним договором, а до 1925 року і зовсім припинилися. Небажання сторін йти на поступки, успіхи непу і хвороба, а потім і смерть Леніна, поставили хрест на можливому великому притоку іноземних інвестицій до Радянської Росії.

Всього впродовж 1921-1928 років радянські власті отримали 2400 концесійних пропозицій. Реалізовано було всього 178 договорів.

Серед концесійних пропозицій однією з найбільших і найцікавіших був норвезький проект "Великого Північного Шляху". Проектом передбачалося прокладання за рахунок іноземного капіталу через малонаселені північні лісові райони Росії залізничних і водних шляхів.

У роки непу ряд концесійних договорів було успішно здійснено. Зокрема, з англійцями на добування золота за так званою концесією "Лена-голдфілдс". Відома також !Чиатурськая марганцева концесія".

Більшість з непівських концесій стосувалися гірничодобувної, гірничо-переробної та деревообробної галузей промисловості. Станом на початок 1937 року фактично всі концесії були ліквідовані. Ленін концесії змушений був дозволити, Сталін - їх розігнав.

Після Другої світової війни - у зв'язку з хвилею націоналізації і посилення державного сектора в країнах Заходу (особливо в Європі) - відбулося різке згортання концесій. Одночасно в структурі бюджетних витрат помітно збільшилася питома вага витрат на підтримку і розвиток економічної інфраструктури.

З кінця 70-х років в світі почався "ренесанс" концесійних форм господарювання. Бум концесій спостерігався не лише в економічно розвинутих країнах Заходу, але і в країнах, які розвивалися, зокрема в Китаї. Останні активно використовували концесії для залучення в національну економіку іноземного капіталу у вигляді кредитів та інвестицій.

Особливо багато концесійних проектів останнім часом реалізується в країнах Південно-Східної Азії, де в цілому існує сприятливий інвестиційний клімат в так званій "новій індустріальній зоні". У регіоні Південної Азії основна частина концесій станом на середину першого десятиліття XXI ст. припадає на Індію - 28 угод на суму 6,9 млрд дол. Пакистан щодо кількості операцій і щодо обсягів фінансування відставав від Індії (13 угод - на суму 2,7 млрд дол.) більш ніж вдвічі.

Про можливості використання концесій в СРСР пригадали тільки в період перебудови. Це було обумовлено необхідністю залучення додаткових коштів для розробки сировинних родовищ.

На тлі загальної картини частка регіону Східної Європи і колишнього СРСР в загальному об'ємі концесійних проектів в 1996 р. склала менше 7%. Середня величина фінансування з розрахунку на один проект - 130 млн дол. Це майже вдвічі менше, ніж середній світовий показник і втричі менше, ніж в США.

Роль концесій в світовій економіці зростає. Якщо впродовж XX століття концесії знаходили застосування переважно в користуванні надрами, то в 1990-і роки в концесію стали передаватися численні інші об'єкти державної власності.

Нині концесії відіграють важливу роль в галузях будівництва й реконструкції об'єктів транспортної інфраструктури - залізниць, автомобільних доріг тощо.

. Договір концесії

Стаття 407 Господарського кодексу України (ГКУ) містить перелік принципів концесійної діяльності:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне і платне використання об'єкта концесії, участь держави та органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між ними;

державне гарантування інвестиційних договорів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, у тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України, уповноваженим органом державної влади або визначеним законом органом місцевого самоврядування. Термін дії концесійного договору встановлюється сторонами цього договору залежно від характеру та умов концесії. Цей термін не може бути меншим ніж 10 років і більшим ніж 50 років. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії та іншими законами (ст. 408 ГКУ).

За концесійною угодою одна сторона (концесіонер) зобов'язується за свій рахунок створити і (або) реконструювати нерухоме майно, право власності на яке належить або належатиме іншій стороні (концеденту), здійснювати діяльність з використанням (експлуатацією) об'єкту концесійної угоди, а концедент зобов'язується надати концесіонерові на термін, встановлений цією угодою, право володіння і користування об'єктом концесійної угоди для здійснення діяльності.

Концесійною угодою може передбачатися надання концеден-том у володіння і в користування концесіонера майна, яке належить концеденту на правах власності. В цьому випадку концесійною угодою встановлюється склад і опис майна, мета і термін його використання концесіонером, порядок повернення концеденту при припиненні угоди. Можуть встановлюватися зобов'язання концесіонера відносно такого майна з його модернізації, заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування новим, іншому поліпшенню характеристик і експлуатаційних властивостей майна.

Сторонами концесійної угоди є: концедент (держава, від імені і за дорученням якого діє те або інше відомство або державна компанія) і концесіонер (юридична особа, яка одержує від концедента відповідні активи і права). Особливістю концесійних угод є те, що за своєю економічною природою вони є методом здійснення державних закупівель для залучення інвестицій в основні активи. Але в даному випадку держава виступає не покупцем в класичному розумінні, а швидше продавцем.

Об'єктом концесійної угоди є нерухоме майно, що входить до складу майна переліченого нижче:

автомобільні дороги і інженерні споруди транспортної інфраструктури, зокрема мости, шляхопроводи, тунелі, стоянки автотранспортних засобів, пункти пропуску автотранспортних засобів, пункти стягування плати з власників вантажних автотранспортних засобів;

об'єкти залізничного транспорту;

об'єкти трубопровідного транспорту;

морські і річкові порти, зокрема гідротехнічні споруди портів, об'єкти їх виробничої і інженерної інфраструктури;

морські і річкові судна, судна змішаного (річка - море) плавання, а також судна, що здійснюють криголамну діяльність, діяльність гідрографії, науково-дослідної, поромні переправи, плавучі і сухі доки;

аеродроми або будівлі і (або) споруди, призначені для зльоту, посадки, рулювання і стоянки повітряних суден;

об'єкти виробничої і інженерної інфраструктури аеропортів;

об'єкти єдиної системи організації повітряного руху;

гідротехнічні споруди;

об'єкти по виробництву, передачі і розподілу електричної і теплової енергії;

системи комунальної інфраструктури й інші об'єкти комунального господарства, зокрема, об'єкти водо-, тепло-, газо- і енергопостачання, водовідведення, очищення стічних вод, переробки і утилізації (поховання) побутових відходів, об'єкти, призначені для освітлення територій міських і сільських поселень, об'єкти, призначені для впорядкування територій;

метрополітен й інший транспорт загального користування;

об'єкти, які використовують для здійснення лікувально-профілактичної, медичної діяльності, організації відпочинку громадян і туризму;

об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури і спорту та інші об'єкти соціально-культурного і соціально-побутового призначення.

Концесійною угодою передбачається плата, що вноситься концесіонером концеденту в період використання (експлуатації). Внесення плати може передбачатися як протягом всього терміну використання, так і протягом окремих періодів.

Концесійна плата може бути встановлена у формі:

визначених в твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одноразово до бюджету відповідного рівня;

встановленої частки продукції або доходів, отриманих концесіонером в результаті здійснення діяльності, передбаченої концесійною угодою;

передачі концеденту у власність майна, що знаходиться у власності концесіонера.

Можуть поєднуватися форми концесійної плати.

Термін концесійного договору повинен бути достатній для повернення вкладень концесіонера і отримання ним прибутку. У міжнародній практиці тривалість терміну концесії зазвичай пов'язується з тривалістю життєвого циклу основних активів.

При виконанні концесійної угоди концесіонер має право:

розпоряджатися об'єктом концесійної угоди;

виконувати концесійну угоду своїми силами і (або) із залученням інших осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за дії інших осіб як за свої власні;

користуватися на безоплатній основі і при дотриманні встановлених угодою умов конфіденційності винятковими правами інтелектуальної власності, отриманими концесіонером за свій рахунок при виконанні угоди, з метою виконання своїх зобов'язань.

При виконанні концесійної угоди концесіонер зобов'язаний:

здійснити у встановлені концесійною угодою терміни створення і (або) реконструкцію об'єкту і приступити до його використання;

здійснювати діяльність, передбачену концесійною угодою, і не припиняти цю діяльність без згоди концедента;

забезпечувати при здійсненні діяльності можливість отримання споживачами відповідних товарів, робіт, послуг;

надавати споживачам пільги, зокрема пільги з оплати товарів, робіт, послуг, у випадках і в порядку, які встановлені концесійною угодою;

підтримувати об'єкт концесійної угоди у належному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт і капітальний ремонт, нести витрати на зміст цього об'єкту, якщо інше не встановлене концесійною угодою;

використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або) комерційне позначення концедента вказаним у договорі належним чином;

забезпечувати відповідність якості товарів, які виробляються на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт або послуг, які виробляються, виконуються або надаються безпосередньо концесіонером.

Концедент зобов'язаний передати користувачеві технічну і комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення дій, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав; видати користувачеві ліцензії, забезпечивши їх оформлення в установленому порядку.

З боку концедента контроль за виконанням концесійної угоди здійснюється відповідно урядом країни або уповноваженим ним органом виконавчої влади, органом державної влади суб'єкта країни, органом місцевого самоврядування в особі представників вказаних органів, які мають право доступу на об'єкт концесійної угоди, а також до документації, що належить до здійснення даного виду діяльності. Але не має права: втручатися в здійснення господарської діяльності концесіонера; розголошувати відомості конфіденційного характеру або ті, що є комерційною таємницею.

Концесійна угода включає проведення конкурсу на право укладення концесійної угоди. Конкурс може бути відкритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати будь-які особи) або закритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати особи, які мають запрошення взяти участь в такому конкурсі).

Закритий конкурс проводиться у випадку, якщо концесійна угода включає об'єкт, відомість про нього становить державну таємницю або має стратегічне значення для забезпечення обороноздатності і безпеки держави.

Договір комерційної концесії повинен бути в письмовій формі, інакше він вважається недійсним. Договір реєструється органом, що здійснив реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця, який виступає згідно з договором як правовласник.

Концесійна угода припиняється:

після закінчення терміну дії концесійної угоди;

за згодою сторін;

в порядку дострокового розірвання угоди на підставі рішення суду.

Після чого концесіонер зобов'язаний передати концеденту об'єкт угоди, який має знаходитися в придатному для здійснення діяльності стані, а також повинен бути необтяжений правами третіх осіб.

Обов'язок концесіонера з передачі об'єкту вважається виконаним після ухвалення цього об'єкту і майна концедентом і підписання сторонами концесійної угоди відповідного документа. Припинення прав володіння і користування об'єктом підлягає державній деєстрації.

Сторони концесійної угоди несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно з концесійною угодою.

Концесіонер одержує в управління вже сформовану мережу узятого в концесію цілісного майнового комплексу (наприклад, торгову, житлово-комунальну, готельну тощо), не втрачаючи при цьому засобів на її викуп. Вивільнені засоби можуть бути спрямовані на поліпшення матеріально-технічної бази, збільшення товарообігу, надання додаткових послуг тощо. Крім того, концесіонеру можуть бути надані концесієдавцем пільги, дотації та компенсації. Іншими словами, концедент стає партнером концесіонера, одержуючи при цьому прибуток від співробітництва.

. Типи концесійних угод

Міжнародна практика знає основні типи концесійних угод:

ВОТ (Build - Operate - Transfer) - "Будівництво - управління - передача". Концесіонер здійснює будівництво і експлуатацію (в основному - на правах власності) впродовж встановленого терміну, після чого об'єкт передається державі;

ВТО (Build - Transfer - Operate) "Будівництво - передача -управління". Концесіонер будує об'єкт, який передається державі (концеденту) у власність відразу після завершення будівництва, після чого він передається в експлуатацію концесіонеру;

ВОО (Build - Own - Operate) - "Будівництво - володіння - управління". Концесіонер будує об'єкт і здійснює його експлуатацію, володіючи ним на правах власності, термін дії якого не обмежується;

BOOT (Build - Own - Operate - Transfer) - "Будівництво -володіння - управління - передача" - володіння і користування побудованим об'єктом на правах приватної власності здійснюється впродовж певного терміну, після закінчення якого об'єкт переходить у власність держави;

BBO (Buy - Build - Operate) - "Купівля - будівництво -управління" - форма продажу, яка включає відновлення або розширення об'єкту. Держава продає об'єкт приватному сектору, який його вдосконалює з метою ефективного управління.

У договорі про концесію може передбачатися надання в експлуатацію державою за плату не тільки підприємств, але, головним чином, землі з правом видобутку корисних копалин. На відміну від приватизації, власність залишається в руках держави, незважаючи на те, що левову частку прибутку і, нерідко, податкові пільги отримує приватний інвестор. На відміну від оренди, концесійні договори мають терміни, що обчислюються десятиліттями.

Головна змістовна відмінність концесії від типового тендеру на підрядні роботи полягає в орієнтації концедента на результат, а не на спосіб його досягнення. Наприклад, результатом реалізації концесійного проекту будівництва автодороги є не будівництво, а експлуатація дороги. У сучасних умовах концесії є специфічною формою залучення іноземного капіталу. Економічний зміст категорії "концесія" складають відносини між державою і приватним капіталом з приводу управління державною власністю на основі приватної ініціативи в рамках договірних відносин.

У сучасних умовах концесії виступають специфічною формою залучення іноземного капіталу.

Найбільша привабливість для держави концесійної форми використання приватного капіталу при здійсненні інфраструктурних інвестиційних проектів визначається наступними чинниками:

висока вартість інфраструктурних об'єктів;

тривалі терміни окупності й повернення вкладених в проекти капіталів;

тривалі періоди амортизації основного капіталу;

значні технічні, соціально-економічні і політичні ризики;

високий рівень міжвідомчості та інституційності (у проектах, як правило, бере участь велика кількість суб'єктів господарювання з різних галузей економіки і сфер діяльності, центральних, регіональних і місцевих органів влади);

необхідність додаткових гарантій з боку держави;

низька альтернативна цінність інвестиційних активів (ви-сокоспеціалізовані активи дуже важко перемістити в інші галузі) та низька ліквідність інвестиційних активів у випадку розірвання концесійного договору.

Ці чинники відіграють визначальну роль при здійсненні міжнародних інвестиційних проектів в різних країнах світу. Вони свідчать, що замовниками проектів повинна бути держава, а інвесторами - в основному приватний капітал. Частково можуть використовуватися бюджетні кошти федеральних і місцевих органів влади, але, як правило, за комерційної форми фінансування проектів вони не відіграють вирішальної ролі, а швидше виконують допоміжні функції - підтримку на початковому етапі інвестування, "розшивання" "вузьких місць"; надання гарантій.

Законодавством України передбачено надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів. Така діяльність має здійснюватися з урахування вимог, сформульованих у главі 15 ГКУ "Використання природних ресурсів у сфері господарювання", на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, згідно з порядком, регламентованим законодавством України про надра.

Права на розроблення та використання природних ресурсів надаються за плату. Концесійні платежі - це плата, яку вносить концесіонер за право використання об'єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, терміни їх внесення, форма, вид валюти, в якій вони сплачуються, - визначаються концесійним договором.

Концесійні угоди реалізуються на основі публічного майна, зокрема, з використанням бюджетних коштів. У разі відсутності залучення до партнерства публічного майнового ресурсу, має місце наділення приватного партнера правом ведення певного бізнесу, виняткові або монопольні права на ведення якого належать публічно-правовій особі, наприклад, ведення різноманітної діяльності тощо.

Ефективність реалізації концесійного проекту може розглядатися державою подвійно. З одного боку, держава прагне забезпечити вищу якість послуг, що надаються, при збереженні рівня витрат, а з іншого - знизити витрати на виробництво послуг при збереженні їх якості.

Не слід вважати, що за рахунок концесії можна досягти понад -високих економічних показників та вирішити всі проблеми. Аналіз міжнародної концесійної практики засвідчив, що в середньому економічний ефект від впровадження концесії може складати від 5 до 15%. Враховуючи великі обсяги капітальних вкладень за деякими проектами, економія може сягнути сотні мільйонів доларів.

Лекція 2.

Тема "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

План лекційного заняття:

. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства.

. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства.

. Характерні риси корпоративної форми державного-приватного партнерства

Партнерство - це співпраця двох і більше осіб у певній сфері суспільної діяльності. Найдавнішою його формою, відомою сучасному українському праву, є договір про спільну діяльність (договір простого товариства), який вважається прообразом сучасних комерційних організацій - насамперед, господарських товариств.

Взаємодія (співпраця) держави з приватними партнерами не є новою для України, хоча відповідна термінологія (партнерство приватно-публічне - ППП чи державно-публічне - ДПП) почала використовуватися протягом останніх З-х років: спочатку в законопроектах ("Про державно-приватне партнерство" або "Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами"), згодом - у Концепції розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві й Законі про ДПП.

ДПП є особливим різновидом співпраці носіїв публічних інтересів (держави, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) і приватних інтересів (окремих суб'єктів підприємництва чи їх груп), для якої притаманні нижченаведені ознаки:

суспільна необхідність у реалізації складного довгострокового проекту, для успішного здійснення якого відповідному носієві публічних інтересів бракує можливостей (насамперед фінансових, організаційно-управлінських, кадрового потенціалу, досвіду реалізації певних проектів тощо);

сторони партнерства: одна зі сторін є носієм публічних інтересів - держава, суб'єкти федерації (якщо держава має федеративний устрій), територіальна громада, які діють в особі уповноважених органів, друга - це представник (представники) приватного бізнесу з властивими йому інтересами;

партнерський (рівноправний) характер взаємовідносин сторін ДПП (хоча на етапі їх установлення провідну роль відіграє держава (або територіальна громада), визначаючи його доцільність, ефективність і параметри;

наявність у сторін спільної мети й чітко окресленого публічного інтересу певного рівня (загальнодержавного, регіонального, місцевого), домінування якого у відносинах ДПП компенсується для приватного партнера шляхом надання йому певної підтримки (пільг, гарантій) з боку партнера публічного;

об'єднання активів та управлінського досвіду (навичок) учасників ДПП;

опосередкування відносин ДПП за допомогою правових документів, передовсім договорів (контрактів), що укладаються в його межах;

дотримання справедливості при розподілі ризиків між сторонами ДПП та отриманих від такого партнерства результатів, визначається в кожному конкретному випадку залежно від спроможності партнерів щодо їх оцінки, контролю, здатності впоратися з ними й управляти ними;

необхідність захисту економічної конкуренції й інтересів основних категорій її учасників з метою попередження монополізації ринку, на якому узгоджено діють сторони ДПП, і зловживань з боку приватних партнерів, а також забезпечення ефективного застосування останніми наданих їм можливостей згідно з принципом: використовуй, а то втратиш (use it or lose it).

Однією з провідних ознак ДПП є опосередкування відносин між партнерами за допомогою договору. Саме на цій формі ДПП акцентує увагу Закон про ДПП (ст. 5), визначаючи відкритий перелік договорів, які можуть опосередковувати відносини такого партнерства (концесії, про спільну діяльність, про розподіл продукції та ін).

Інституційна (або корпоративна) форма ДПП, за якої відносини партнерства опосередковуються не лише за допомогою відповідного договору, а й діяльності організації за участю партнерів, у цьому Законі не згадується. Разом із тим цей перелік договорів (ст. 5) свідчить про можливість опосередкування зазначених відносин і засновницьким договором, і добре відомим зарубіжному акціонерному праву договором акціонерів (можливість його використання передбачена Законом України "Про акціонерні товариства", хоча й без більш-менш ґрунтовного регулювання цього виду договірних відносин).

Інституційне партнерство має низку незаперечних переваг, як-от можливість залучення інвестицій не лише партнерів, а й акціонерів-інвесторів і навіть держателів (власників) облігацій; внутрішньокорпоративні механізми управління ДПП відповідно до укладеної між партнерами угоди й вимог законодавства про ДПП. Проте така форма ДПП може бути досить ризикованою, якщо (а) вона опосередковує економічну концентрацію, ефект негативний від якої є більшим позитивного для суспільства; (б) невдало обрано приватного партнера та/або технологію управління ДПП, що призводить до конфліктів між партнерами й несприятливо позначається на реалізації проектів ДПП; (в) грубо порушуються інтереси інвесторів, через що стає неможливим залучення нових інвестицій шляхом розміщення додаткових акцій та облігацій тощо.

Наявність у ДПП позитивних і негативних рис підкреслює потребу використання перших і мінімізації других у процесі правового регулювання відносин, їх установлення, управління проектами тощо.

Відсутність у Законі про ДПП положень щодо інституційного партнерства в Україні зумовлює необхідність звернення до зарубіжного досвіду правової регламентації партнерських відносин та практики їх застосування з урахуванням вітчизняного досвіду співпраці

Так, згідно зі ст. 4 вищезгаданого Закону ДПП застосовується в таких сферах: (а) пошуки, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування; (б) виробництво, транспортування й постачання тепла, розподіл і постачання природного газу; (в)будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на летовищах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; (г) машинобудування; (д) збирання, очищення й розподілення води; (е) охорона здоров'я; (є) туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; (ж) забезпечення функціонування зрошувальних та осушувальних систем; (з) оброблення відходів; (й) виробництво, розподілення й постачання електричної енергії; (і) управління нерухомістю.

Україна в Законі про ДПП сприйняла досвід з вищезгаданих категорій держав. У ньому інституційне партнерство безпідставно залишено без уваги. Разом із тим спільні підприємства (за участі суб'єктів різних форм власності) відомі українському праву понад 20 років. Найбільш поширеними з них є товариства господарські (в тому числі акціонерні), які зазвичай виникають у результаті часткової приватизації майна державного підприємства (відчуження частини акцій (часток), що належать державі в статутному фонді таких організацій). Збереження участі у згаданих господарських організаціях зумовлена їх важливістю для економіки країни, необхідністю збереження впливу на них держави - вирішального (за наявності в держави контрольного пакета акцій) або значного (якщо в державній власності залишається блокуючий пакет останніх - понад 25% голосів). Це дозволяє попередити (унеможливити) прийняття рішень стратегічного плану, оскільки відповідно до встановлених вимог для цього потрібна кваліфікована більшість (понад %) голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах і є власниками голосуючих акцій. Основні засади такої співпраці держави й приватних інвесторів (як учасників/акціонерів) не уніфіковані.

Інституційне партнерство передбачає й визначення порядку управління, яке має свою специфіку. Так, у разі використання форми АТ, яка є універсальною з найбільшими можливостями щодо додаткового інвестування, система органів управління (загальні збори, виконавчий орган, наглядова рада, органи контролю) й порядок прийняття ними рішень передбачаються законодавством про такі товариства. Мета ж діяльності останнього (реалізація проектів ДПП), участь у ньому не лише партнерів, а й акціонерів-інвесторів зумовлюють специфіку управління АТ (провідна роль партнерів у вирішенні питань, пов'язаних з реалізацією зазначених проектів) та особливі форми захисту інтересів акціонерів-інвесторів (як компенсація за їх незначні можливості щодо участі в управлінні справами партнерства).

. Зарубіжний досвід регулювання відносин корпоративного державно-приватного партнерства

Зарубіжний досвід вельми різноманітний. Одні країни не мають спеціального законодавства про ДПП (наприклад, Російська Федерація), а виділення його в окрему форму співпраці держави й приватного бізнесу здійснюється в основному на доктринальному рівні. Класичні різновиди такої співпраці регулюються відповідним законодавством (про концесії, про угоди про розподіл продукції, про державні закупівлі та ін. В інших (Словенія, Хорватія, Латвія, Польща, Ірландія, Фіджі тощо) існує спеціальне регулювання.

Низка країн ЄС, включаючи Францію , Велику Британію та інші, за відсутності спеціального впорядкування відносин ДПП на рівні закону має напрацьовану практику (адміністративну й судову) щодо встановлення таких відносин, в тому числі умов надання приватним партнерам сприяння як своєрідної плати за домінування в таких відносинах публічних інтересів - суспільно необхідної мети. При цьому діє декілька актів ЄС щодо ДПП та окремих його форм, видів, модифікацій і партнерства та правових документів Комісії ЄС.

Згідно з п. 3 ст. 1 Закону Латвії "Про публічно-приватне партнерство" (далі - Закон Латвії) інституційне ППП - це такий тип партнерства, за якого співробітництво між секторами державним і приватним відбувається шляхом створення спільного підприємства відповідно до встановлених законом процедур з метою виконання укладеного між публічним і приватним партнерами договору (щодо державних закупівель чи концесії).

Світовій практиці відомі різні моделі інституційної (корпоративної) форми ДПП (ППП): Це може бути:

1) створення партнерами акціонерного товариства (далі - АТ), до якого згодом залучаються акціонери-інвестори (статті 96 і 98 Закону Словенії про ППП , ст. 84 Закону Латвії;

) набуття одним з партнерів акцій у товаристві, що контролюється іншими партнером: приватним - у державному АТ (ст. 84 Закону Латвії) і державним - у приватному АТ (статті 96 і 98 Закону Словенії);

) покладення на певне АТ функцій щодо забезпечення реалізації проектів ДПП (статті 17,18 Закону Фіджі про ППП) під контролем держави і з можливістю ініціювання прокурором захисту в судовому порядку публічних інтересів у відносинах такого партнерства (ст. 19).

Законом Латвії передбачається можливість поєднання інституційного (корпоративного) партнерства з договірним (концесійним статті 85, 87-89 чи пов'язаним з державними закупівлями - ст. 86).

Визначення приватного партнера в інституційному ДПП здійснюється в порядку загальному (зазвичай на конкурсних засадах), якщо не встановлено спеціального порядку до договору партнерства, для реалізації положень якого, власне, і створюється ДПП (концесія, державні закупівлі тощо).

Вибір інституційної (корпоративної) форми ДПП/ППП залежить від декількох обставин. Так, відповідно до ст. 7 Закону Латвії вона опосередковується створенням спільного підприємства (далі - СП) за участю державного й приватного партнерів за наявності таких умов:

а) приватному партнерові дозволено виконувати ті види діяльності, що і СП за його участю;

б) на СП покладається низка функцій щодо управління ППП згідно з угодою партнерства й порядком, закріпленим у законодавстві.

Незалежно від обраної моделі інституційного ППП створені для цього СП мають спільні риси. Зокрема, управління СП здійснюється партнерами за угодою ППП. Вимоги до інституційної (корпоративної) форми партнерства можна проілюструвати відповідними положеннями Закону Латвії, які є досить ґрунтовними порівняно з установленими в аналогічних законах Ірландії, Хорватії, Польщі, Фіджі та інших країн. Так, латвійським законом передбачені вимоги до:

СП, що забезпечує реалізацію проектів ДПП: як правило, ним має бути акціонерне товариство (пункти 3, 16, 22, 23 ст. 1, статті 84-114 вказаного Закону Латвії, в тому числі ст. 107 щодо наявності між акціонерами-партнерами акціонерної угоди);

приватного партнера-акціонера, порядку його визначення (ст. 101) й заміни (ст. 102);

договору інституційного партнерства (ст. 92), дострокового його припинення (статті 65 і 94), до процедури його припинення (ст. 95);

наслідків дострокового припинення угоди інституційного партнерства: відшкодування збитків та інших форм компенсації завданих втрат (ст. 96) ;

доступності (відкритості) інформації про інституційне партнерство, яка не повинна бути комерційною таємницею: про угоду інституційного партнерства, збільшення або зменшення статутного капіталу СП, умов договору акціонерів-партнерів тощо (ст. 97);

порядку створення СП (ст. 103), формування його капіталу (ст. 104), вимог до його установчого договору (ст. 105), статуту СП (ст. 106), угод акціонерів (ст. 107);

діяльності СП (ст. 108) та правового статусу його акціонерів (обмеження щодо відчуження акцій), долі частки померлого приватного акціонера (спадкоємці мають право на відповідну компенсацію, але не спадкують участі в підприємстві) ст. 109;

правового режиму цінних паперів СП, якими можуть бути зареєстровані прості акції, які заборонено конвертувати в облігації, та неконвертовані облігації (ст. 110), та порядку відчуження акцій з урахуванням інтересів партнерства (статті 111, 112);

схеми управління СП: загальні збори (ст. 113), рада директорів, у якій державний партнер повинен мати принаймні одне місце (незалежно від його частки в капіталі); порядок його участі в раді визначається статутом СП (ст. 114);

припинення діяльності СП: підстави (ст. 115), припинення угоди партнерства, порядок припинення (статті 116,117), можливість продовження діяльності СП після завершення відносин ДПП (ст. 118).

Латвійський варіант інституційного партнерства передбачає ще й можливість участі в ньому спонсора - особи, яка бере участь у фінансуванні приватного партнера з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з публічно-приватного партнерства (п. 24 ст. 1), і наділяється низкою прав (статті 94, 99-102). Розширення кола учасників ДПП за рахунок спонсора може викликати сумнів стосовно доцільності використання в українському варіанті ДПП. Один з ризиків такого партнерства - неспроможність (в тому числі фінансова) приватного партнера завершити виконання своїх зобов'язань щодо проектів партнерства через непередбачені обставини.

Закон Словенії про ППП вказує деякі особливості згаданих моделей інституційної (корпоративної) форми ДПП: першої моделі - заснування партнерами господарської організації (зазвичай АТ) публічним і приватним партнерами, а значить, формування ними капіталу відповідно до встановлених вимог (статті 106-110); другої - продаж частки у статутному капіталі державного АТ приватному партнерові (щодо порядку визначення приватного партнера) шляхом публічних торгів або переговорів (за браком іншого законодавчого припису) (статті 111, 112); третьої - шляхом набуття публічним партнером інтересу в приватному АТ або частки в його статутному капіталі із вказівкою на особливості правового положення акціонерів-інвесторів, які не є партнерами (статті 113-124).

Словенський закон теж установлює вимоги до договору партнерів інституційного ППП (ст. 126-127), у якому мають бути визначені: а) строк його дії, підстави й наслідки його (строку) зміни чи припинення договору; б) права й обов'язки публічного й приватного партнерів, підстави й порядок передачі цих прав іншим особам; в) спрямованість проектів партнерства (концесія, державні закупівлі, надання публічних послуг тощо); г) вимоги до господарської організації, за допомогою якої опосередковується реалізація проектів партнерства (організаційно-правова форма, мета діяльності, розмір капіталу й часток партнерів, порядок використання державних коштів, внесених до капіталу інституційного партнерства, порядок внесення інвестицій, визначення об'єктів права власності партнерів у результаті реалізації об'єктів партнерства та/або в разі банкрутства інституційного партнерства чи приватного партнера, умови залучення до реалізації проектів партнерства співвиконавців та ін.).

.3 Наочний матеріал для лекції



Механізм концесії (загальна модель)


Системоутворюючі компоненти поняття міжнародної концесії


Ключові фактори розвитку концесійних відносин в країнах з трансформаційною економікою



2.4 План семінарських (практичних) занять

Семінарські заняття проводилися за наступною схемою:

І. Вступна частина:

. Організаційна частина - вступне слово викладача з метою мобілізувати студентів до навчання, активізації їх уваги та створення робочої атмосфери для проведення заняття. Під час організаційної частини також проводиться привітання викладача та студентів, виявлення відсутніх, перевірка підготовленості до заняття.

. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності. Передбачає формулювання потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та цілей завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення мети семінару, пряма зацікавленість як студентів, так і викладача у ефективному вирішенні поставлених перед ними завдань.

ІІ. Основна частина:

.Обговорення навчальних питань семінару. Полягає в обговоренні та модерації процесу розгляду питань, винесених на семінарське заняття відповідно до обраного виду семінару та методики його проведення. Завданням викладача на цьому етапі є підтримання поетапного обговорення, сприймання, розуміння, закріплення та застосування студентами наданої їм навчальної інформації.

. Організація роботи у групах. Полягає у дослідженні окремих проблемних питань у невеликих групах, організованих викладачем (по 5-6 студентів на групу) з метою більш якісного засвоєння матеріалу та розвитку творчого мислення та ініціативи студентів.

ІІІ. Заключна частина.

. Діагностика правильності засвоєння студентами знань. Допомагає викладачеві виявити ступінь засвоєння навчального матеріалу студентами, а також зясувати причини нерозуміння певних елементів змісту навчальної інформації, невміння чи помилки у виконанні відповідних інтелектуальних або практичних дій. Може здійснюватися за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних або практичних), усних фронтальних опитувань, тощо. Якщо дозволяє техніко-технологічна база, із залученням комп’ютерної техніки.

. Підбиття підсумків заняття.

Передбачає коротке повідомлення про досягнення або недосягнення запланованої мети, цілей та завдань заняття, а також стислий аналіз і узагальнення розглянутого матеріалу, активності групи та окремих студентів, оцінювання роботи студентів.

. Оголошення домашнього завдання. Включає також пояснення щодо змісту завдання та методики його виконання.

Семінарське заняття №1.

Тема: "Концесійна модель державно-приватного партнерства"

План семінарського заняття:

. Особливості та законодавче регулювання концесійного механізму.

. Проблеми і перешкоди реалізації концесійних угод.

. Пропозиції щодо ефективного удосконалення концесійного механізму.

. Концесія як інструмент управління інвестиційними ризиками.

Додаткові питання для розв’язку ситуаційного завдання

. Ознайомитися з текстом Закону України "Про концесії".

. Ознайомитися з текстом будь-якого подібного зарубіжного нормативно-правового акту на вибір студента.

Семінарське заняття №2

Тема: "Корпоративна форма державно-приватного партнерства".

План семінарського заняття:

. Ознаки корпоративної форми державно-приватного партнерства.

. Сутність корпоративних відносин.

. Проблеми правового забезпечення корпоративної форми державно-приватного партнерства в Україні та шляхи їх вирішення.

Додаткові питання для розв’язку ситуаційного завдання

. Ознайомитися з текстом Закону України "Про державно-приватне партнерство".

.5 Методика проведення семінарських (практичних) занять

Підготовка семінарського заняття передбачає наступні етапи:

І. Пошук, добір та аналіз навчального матеріалу, складання бібліографічного каталогу.

ІІ. Вивчення та запам’ятовування матеріалу з відібраних джерел, усвідомлення актуальних проблем теми семінару, формування грунтовних знань з теми семінару.

ІІІ. На основі відібраних джерел складання плану семінарського заняття, добір нормативно-правових, літературних та періодичних джерел для списку рекомендованої літератури, аналіз необхідності та форми залучення технічних засобів.. Ознайомлення з групою під час лекційних занять, документування психолого-педагогічних спостережень, збір діагностичних даних про колектив навчальної групи, розробка критеріїв для вибору стилю викладання та складності завдань. Порівняння зібраних даних з теоретичними даними та методичними рекомендаціями, одержаними внаслідок вивчення відповідних джерел. Вибір організаційної технології проведення семінару.І. Теоретичні та практичні висновки до кожного питання плану, а також технологічного етапу семінарського заняття, визначення перспектив ефективності кожної комунікативної дії, технічного та наочного засобу, результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачала:

. Повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури.

. Опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу обраної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури.

. Підготовка до обговорень питань інформаційного блоку у формі діалогу, проблемних питань - у формі дискусії за планом заняття.

. Підготовка та проведення першої половини основної частини семінару з використанням традиційних методів організації навчання - традиційний семінар, що передбачає дискусійне обговорення питань.

Етапи опитування студентів на семінарі:

а) постановка питання викладачем.

б) заслуховування відповідей студентів на поставлені запитання.

в) заслуховування доповнень студентів із питання.

г) висновок викладача з даного питання і перехід до наступного питання.

5. Підготовку та проведення другої половини основної частини навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання Дослідницький семінар, робота в групах. Студент розвиває свою індивідуальність у спільному вирішенні творчих завдань, коли залучається його життєвий отримані знання. Етапи проведення роботи в групах:

а) поділ студентів на групи (5-6 студентів у групі, сформовано 5 груп).

б) визначення проблемно-дискусійного питання для кожної групи.

в) оголошення завдання, вирішити яке необхідно в межах групи.

г) безпосередня робота в групах.

ґ) заслуховування виступів кожної групи щодо пропозицій вирішення поставленого завдання, запитання аудиторії та викладача до членів групи.

д) висновок викладача щодо проведеної роботи в групах.

. Написання тестів та термінологічного диктанту з метою перевірки рівня засвоєння пройденого матеріалу студентами.

. Виконання завдань науково-пошукової роботи (підготовка доповідей на теми, обрані студентами на наступний семінар).

2.6 Тести, розрахункові та ситуаційні завдання

Ситуаційне завдання, семінар 1:

Фірма ЧП "Челентано" уклала договір комерційної концесії з ПрАТ "Пекарня", відповідно до якого останньому було надано право на користування комерційним найменування "Челентано", торговельною маркою, промисловим зраком, комерційним досвідом та діловою репутацією Фірми "Челентано". Користувач завдяки цьому налагодив досить вдалий бізнес. Розуміючи, що на ринку є можливість розширення сфери зазначеного бізнесу, ПрАТ "Пекарня" уклав договір комерційної субконцесії з ТОВ "Варум". Через певний час Фірма "Челентано" у зв’язку з наявністю публікацій, що завдають шкоди діловій репутації, дізналася про укладення договору комерційної субконцесії. Як з’ясувалося, ТОВ "Варум", використовуючи торговельну марку і комерційне найменування "Челентано", реалізовувало неякісні товари та неналежним чином надавало послуги споживачам.

Фірма "Челентано" звернулася з позовом до ПрАТ "Пекарня" про дострокове розірвання договору комерційної концесії та відшкодування збитків, завданих ТОА "Варум", аргументуючи тим, що користувач не мав права укладти договір комерційної субконцесії. ПрАТ "Пекарня" проти позову заперечував на підставі того, що оскільки збитки бути завдані ТОВ "Варум", то саме воно має нести відповідальність. До того ж, на думку користувача, він міг укласти договір комерційної субконцесії, оскільки в договорі не було заборони на вчинення таких дій.

Хто повинен відшкодовувати збитки право володільцю? Чи змінилося б рішення, якби договір комерційної концесії був укладений з дозволу право володільця?

Ситуаційне завдання, семінар 2:

Розробити пропозиції щодо вдосконалення Закону України "Про державно-приватне партнерство" на основі аналогічного іноземного законодавства. Обґрунтуйте свої пропозиції та переконайте аудиторію у їх правильності. Аудиторія була розподілена на групи по 5 студентів, від кожної групи вимагалось висунути як мінімум 3 обґрунтовані пропозиції. Половина груп мала ставилити собі за мету максимізацію вигоди державного партнера, інша половина - приватного. Серед групи було обрано модератора дискусії, який фіксував пропозиції та слідкував за ходом обговорення. Кожній групі було надано по 15 хвилин на формулювання пропозицій, по 5 хвилин на доповідь стосовно їх необхідності, придатності до застосування в українських умовах та можливих позитивних ефектів від їх прийняття. Після чого було надано по 5 хвилин на обговорення та критику з боку кожної з груп висунутих пропозицій. Логічним завершенням обговоренням стало голосування та вибір найбільш вдалих пропозицій. Викладач виступає у ролі арбітра та підбиває підсумки обговоренню.

Тестові завдання:

Семінар 1.

.Спільна діяльність може здійснюватися на основі:

а) об’єднання вкладів учасників;

б) без об’єднання вкладів учасників.

. Істотні умови договору про спільну діяльність такі:

а) координація спільних дій учасників;

б) правовий статус майна, виділеного для спільної діяльності;

в) покриття витрат та збитків учасників;

г) участь у результатах спільних дій.

. Договір про спільну діяльність укладається в такій формі:

а) простій письмовій;

б) письмовій і підлягає нотаріальному посвідченню.

. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю за такихумов:

а) якщо інше не випливає з договору простого товариства;

б) якщо це прямо встановлено в договорі;

в) якщо інше не випливає з фактичних обставин.

. Ведення спільних справ простого товариства може здійснюватися:

а) кожним з учасників;

б) окремими учасниками, якщо це встановлено договором;

в) спільно всіма учасниками договору.

. У відносинах із третіми особами повноваження учасника повного товариства посвідчуються:

а) довіреністю, виданою одному учаснику іншими учасниками (учасником);

б) договором простого товариства.

. За спільними зобов’язаннями, що виникли не з договору простого товариства, учасники простого товариства відповідають:

а) усім своїм майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно;

б) солідарно.

. Якщо договір простого товариства не пов’язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов’язаннями так:

а) усім своїм майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно;

б) солідарно.

. Учасники простого товариства відповідальні за невиконаними спільними зобов’язаннями щодо третіх осіб у такому разі:

а) від моменту припинення договору простого товариства;

б) якщо договір простого товариства пов’язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності.

.Форма договору комерційної концесії:

а) усна;

б) письмова;

в) письмова нотаріально посвідчена.

. Головними обов’язком правоволодільця за договором комерційної концесії є:

а) забезпечення державної реєстрації договору;

б) контроль за якістю товарів, що здійснюються користувачем на підставі договору;

в) надання будь-яких консультацій щодо товару.

. Предметом договору комерційної концесії є:

а) виготовлення продукції користувачем відповідно до умов договору;

б) право на використання об’єктів права інтелектуальної власності;

в) право на розпорядження об’єктом права інтелектуаль% ної власності.

Семінар 2.

. Вперше сучасні механізми державно-приватного партнерства були використані:

а) у стародавньому Римі;

б) у США;

в) у Великобританії;

г) у Іспанії.

. Державно-приватне партнерство у Великобританії управляється за допомогою:

а) компетенц-центру при рахунковій палаті;

б) спеціальною комісією уряду Великобританії;

в) компанії Partnerships UK;

г) консультативної ради.

. До стратегічних функцій группи до ДПП при Міністерстві фінансів Німеччини не належить:

а) забезпечення державної політики у сфері ДПП;

б) стандартизація та надання рекомендацій урядові;

в) міжнародна співпраця;

г) супроводження проектів ДПП.

. Система управління ДПП Німеччини містить наступну кількість рівнів:

а) 1;

б) 2;

в) 3;

г) жодного.

. До основних факторів успіху ДПП не належать:

а) стабільна та адекватна нормативно-правова база;

б) кваліфіковані кадри;

в) стратегічне планування;

г) низька прозорість проектів.

. До основних факторів невдач прокетів державно-приватного партнерства не належать:

а) слабкий ризик-менеджмент;

б) нестаток коштів;

в) затягнені переговори;

г) участь іноземного капіталу.

. До основних мотивів участі державного партнера у ДПП належать:

а) залучення приватного капіталу для виконання державних функцій;

б) отримання надприбутків;

в) корупційні схеми;

г) копіювання практики розвинутих країн.

. До основних мотивів участі приватного партнера у ДПП не належать:

а) доступ до інакше недоступних ресурсів;

б) відповідальність перед суспільством;

в) доступ до сфер діяльності, що є державною монополією;

г) перспектива отримання надприбутків та/або преференцій.

. Практика "Співтовариств змішаної економіки" характерна для:

а) Англії;

б) Франції;

в) Німеччини;

г) США.

. Основна ініціатива з проектів державно-приватного партнерства в США бере початок на:

а) рівні Конгресу;

б) федеральному рівні;

в) муніципальному рівні;

г) комунальному рівні.

2.7 Аналіз перевірки знань і успішності студентів

Для перевірки знань студентів нами використовувалися усна та письмова форми контролю. Усна форма передбачала застосування наступних методів контролю:

) участь в обговоренні питань, пояснення зв'язків, залежностей;

) участь студента в робочій групі;

) письмова форма контролю передбачала застосування таких методів як тестування та написання термінологічного диктанту.

На семінарі студент міг отримати наступні бали:

) відповідь на запитання викладача, доповнення до відповіді колеги (кожна вірна відповідь 0,5 бали)

) критерії оцінки вирішення ситуаційних завдань (робота в групах)

бали - активна робота в групі, чітка аргументація та обґрунтування своєї позиції та обраного варіанту вирішення проблеми;

бали - активна робота в групі, однак наведення нечітких та помилкових тверджень і аргументів;

бал - пасивна робота в групі з наведенням нечітких та помилкових тверджень і аргументів, невміння доводити свою точку зору;

балів - пасивна робота в групі, виконання функцій пасивного слухача.

) вирішення тестових завдань.

Критерії оцінки: 8-10 вірних відповідей - "відмінно" - 3 бали;

-7 вірних відповідей - "добре" - 2 бали;

-6 вірних відповідей - "задовільно" - 1 бали;

-3 вірних відповідей - "незадовільно" - 0 бали.

) написання термінологічного диктанту. Критерії оцінки:

вірних відповідей - "відмінно" - 5 балів;

вірних відповідей - "добре" - 4 бали;

- 3 вірні відповіді - "задовільно" - 2-3 бали;

- 1 вірна відповідь - "незадовільно" - 0-1 бал.

Слід зазначити, шо кількість балів, яку може отримати студент на семінарському занятті, підсумовується, враховуючи його активність протягом всього заняття, і складає:

-20 балів - "відмінно";

-16 балів-"добре";

-11 балів - "задовільно";

-6 балів-"незадовільно".

. Аналіз методів дисципліни "Державно-приватне партнерство", що були застосовані при поясненні тематичного матеріалу

Метод у широкому значенні слова - "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій її формі, а не лише в навальній. Це система правил теоретичної та практичної діяльності, розроблена на основі закономірностей об'єкта, що вивчається. Тому важливе місце при підготовці та поясненні тематичного матеріалу відіграє вибір методів дослідження.

Під час викладання тематичного матеріалу нами були застосовані методи, які в повній мірі дозволили здійснити ефективне викладання теоретичного матеріалу з визначеної теми. Серед методів, які були використані при пояснені матеріалу з курсу "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" можна виокремити:

) загальнонаукові методи: аналіз і синтез; індукція і дедукція; порівняння; вимірювання; конкретизація; аналогія; моделювання; узагальнення

) конкретно-наукові методи: метод порівняльних (варіантних) розрахунків: графічний; статистичний; експертних оцінок.

Проаналізуємо дані методи.

Аналіз - метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Ми, насамперед, використовували економічний аналіз - взаємопов'язані й взаємозумовлені методи вивчення і наукового дослідження певних явищ, процесів, дій, результатів, які використовуються в економіці з метою виявлення закономірностей і тенденцій розвитку економічних процесів, встановлення та оцінки основних факторів, що позитивно чи негативно впливають на показники ефективності.

Синтез - метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин.

Індукція - метод наукового пізнання, який полягає в дослідженні руху знань від одиничного до часткового та загального.

Дедукція - метод логічного висновку від загального до конкретного, тобто спочатку досліджується стан об’єкту в цілому а потім його складових елементів.

Порівняння - метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні та відмінні ознаки між процесами, явищами, об'єктами.

Метод вимірювання - сукупність способів використання засобів вимірювальної техніки та принципів вимірювань для створення вимірювальної інформації.

Моделювання - це створення уявного, фізичного чи математичного представлення об'єкта дослідження в образі, копії, плані, формулі, графіку, матриці, конструкції, зображенні, фотографії, карті, схемі та іншому вигляді, більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж оригінал. Нами були використані як образно-знакові (схема, карта, графік), так і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні, текстові) моделі.

Аналогія - подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явиш за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

Конкретизація - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв'язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Узагальнення - це такий прийом мислення, в результаті якого встановлюють загальні властивості і ознаки об'єктів. Операція узагальнення здійснюється як перехід від часткового поняття або думки до загального поняття або думки.

Метод порівняльних (варіантних) розрахунків - метод, за допомогою якого може порівнюватись економічна ефективність різних показників, явищ, процесів. Графічний метод - це метод умовних зображень статистичних даних за допомогою фігур, ліній, крапок і різноманітних символічних образів.

Статистичний метод дослідження полягає у вивченні кількісних показників у характеристиці ряду об'єктів і явищ. Серед статистичних методів, що використовувалися в аналізі, чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації.

Експертний метод - метод вирішення завдань, який полягає у використанні думки фахівця (експерта).

Отже, при висвітленні лекційної теми було досить широко застосовано всю систему методів дисциплін. Це дало змогу зробити лекційне заняття систематизованим та структурованим.

. Місце та роль дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" у процесі підготовки фахівця зі спеціальності "Менеджмент державних фінансів"

Підготовка фахівців в царині менеджменту державних фінансів передбачає надання їм широкого спектру актуальних знань у всіх сферах державних фінансів. Як факт слід сприймати те, що маючи справу з державними фінансами, фахівець має постійно приймати управлінські рішення в умовах обмежених ресурсів, і одним із інструментів часткового вирішення цієї проблеми є залучення коштів від приватних інвесторів, в тому числі в рамках державно-приватного партнерства.

Концепція державно-приватного партнерства успішно використовується в країнах Європейського Союзу. Особливо актуальним державно-приватне партнерство є для розвитку та забезпечення нормального функціонування суспільно значущих об’єктів на утримання, яких не вистачає бюджетного фінансування. Такими об’єктами є підприємства комунальної сфери, дороги, аеропорти, навчальні заклади та інші. Державно-приватне партнерство може стати суттєвим кроком на шляху вирішення важливих для усього суспільства соціально-економічних проблем. Однією з основних проблем, з якою стикаються країни-виходці з Радянського Союзу у цій сфері, є недостатня обізнаність управлінського персоналу та працівників державного апарату із сучасними вимогами, стандартами та практиками державно-приватного партнерства, його основними стимулами та імперативами, а отже на сьогодні особливого значення набуває підготовка кваліфікованих кадрів, які в тому числі були б обізнані із останніми світовими тенденціями у державному управлінні.

Саме тому в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка студентам першого курсу магістратури, розпочинаючи з 2012 року, читається курс "Державно-приватне партнерство".

Метою дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" є ознайомлення студентів з теорією і практикою співробітництва державних і приватних структур на всіх рівнях в умовах сучасної ринкової економіки, формування у них орієнтирів та навичок для успішного планування та управління подібною співпрацею як зі сторони держави, так і зі сторони приватного сектору. Дана дисципліна сприяє закріпленню у студентів комплексу знань організаційного, методичного та методологічного характеру, а також відіграє важливу роль у формулюванні світогляду майбутніх чиновників.

Дана дисципліна читається для магістрів першого року навчання, що вже мають ступінь бакалавра, а отже і достатній рівень компетенції у фінансах та економіці. Студенти вже мають широкі знання стосовно джерел та методів формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів як у державному, так і в приватному секторі, ознайомлені менеджментом державних фінансів, вітчизняною та зарубіжною практикою функціонування фінансових систем та управління ними, здатні обґрунтовано визначати обсяги, джерела та умови залучення фінансових ресурсів з різних джерел різноманітними суб’єктами господарчої діяльності, а отже дисципліна "Державно-приватне партнерство" має на меті не стільки набуття студентами нових знань, скільки організацію їх чітку ієрархічну структуру, формування сучасного світогляду та орієнтацію на майбутній розвиток з використанням новітніх світових практик.

Звичайно, одного курсу "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" недостатньо для формування вичерпної бази знань стосовно співробітництва державного та приватного секторів, однак студенти отримують всю необхідну інформацію для самостійного заглиблення у проблематику державно-приватного партнерства, використовуючи рекомендовану літературу з даного предмету.

Знання та навички, набуті студентами під час вивчення дисципліни "Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства" є актуальними, корисними та практико-орієнтованими, тобто можуть бути використані у подальшій діяльності з мінімальними модифікаціями, а також через свою світоглядну функцію сприяють формуванню нового покоління висококваліфікованих фахівців у галузі менеджменту державних фінансів.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144.

. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№40-44. - Ст. 356.

. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 №2404-VI // Голос України від 30.07.2010. - №140.

. Варнавский В. Государственно-частное партнерство: некоторые вопросы методологии // Вестник ИЭ РАН. №4. 2009. - №3. -С. 265-280.

. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / РАН; Институт мировой экономики и международных отношений. - М. : Наука, 2005. - 315с.

. Губанова О.Р. Використання державно-приватного партнерства в природоохоронній сфері/ Одеський державний екологічний університет, 2005. - с. 21 - 26.

. Джеффри Делмон Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: практическое руководство для органов государственной власти, Астана, ИЦ "Апельсин", 2010. - 261 с.

. Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики: [монографія]. - Донецьк : Cхідний видавничий дім, 2007. - 404 c.

. Каданя (Кеслер) А.Я. Экономические основы государственно-частного партнерства. - М., 2007.

. Лугова М.О. Формування та ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.03. / Держ. установа "Ін-т економіка та прогнозування НАН України" - К., 2007. - 24 с.

. Максимов Виталий Вячеславович Государственно-частное партнерство в транспортной инфраструктуре: критерии оценки концессионных конкурсов / В.В. Максимов. - М.: Альпина Паблишез, 2010. - 178 с.

. Мищенко В. Действенность экономических рычагов экологической политики (действительно ли "загрязнитель платит"?) // Экономика Украины. - 2002. - №7. - С. 62-68.

. Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива. / [Берстад О., Богданович В., Брежнєва Т. та ін.; За заг. ред. О.І. Соскіна]; Ін-т трансформації сусп-ва. - К., 2007. - 335 с.

. Пильтяй О.В. Сучасні концепції та підходи до визначення державно-приватного партнерства // Науковий вісник КНТЕУ, 2011. - №2 (27). - с. 35-40.

. Пироженко Н. Соціальне партнерство органів державної влади й неурядових непідприємницьких організацій як умова підвищення якості законодавчих актів і державно-управлінських рішень // Актуальні проблеми державного управління. - Одеса, 2005. - Вип.3 (23). - С. 167-180.

. Уэлборн, Ральф. Деловые партнерства : Как преуспеть в совместном бизнесе. / Ральф Уэлборн, Винс Кастен; Предисл. Стивена А.Боллмера; [Пер. с англ. К.Н. Кашолкин; Ред. Р.М.Пискотина] - М.: Вершина, 2004. - 327 с.

. Шевченко Б.О. Державно-приватне партнерство: сутність, форми, умови функціонування // Наук. вісн. - О., 2007. - №2 (39). - С. 21-30.

. Овсянникова Я.О. Проектне фінансування: сутність, особливості та перспективи його використання в Україні / Я.О. Овсянникова // Управління сучасним містом. - 2009. - №1-12 (33-36). - С. 297 - 304 (0,55 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Форми участі держави у проектному фінансуванні на основі розвитку державно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. - 2011. - №123. - С. 62-65 (0,54 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Зарубіжний досвід використання проектного фінансування та перспективи його розвитку в Україні / Я.О. Овсянникова // Наукові праці НДФІ. - 2011. - Вип. 2 (55). - С. 119-129 (0,72 д.а.).

. Овсянникова Я.А. Зарубежный опыт использования публично-частного партнерства в процесе реализации инфраструктурних проектов / Я.А. Овсянникова // Современный научный вестник. - Белгород, 2012. - Вып. 2 (114). - С. 10-16 (0,4 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Роль держави у фінансуванні проектів публічно-приватного партнерства в умовах обмежених фінансових ресурсів / Я.О. Овсянникова // Збірник наукових праць державного економіко-технологічного університету транспорту. - 2012. - Вип.19. - Ч. 1. - С. 307-316 (0,70 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Джерела фінансування проектів публічно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. - 2012. - Випуск 1 (15). - С. 36-40 (0,63 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Сутність взаємодії публічного та приватного секторів економіки в процесі реалізації інфраструктурних проектів / Я.О. Овсянникова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - №3. - С. 35-41 (0,65 д.а.).

. Науменкова С.В. Основні форми публічного-приватного партнерства та перспективи їх впровадження в Україні / С.В. Науменкова, Я.О. Овсянникова // Вісник Запорізького національного університету. - 2012. - №2(14). - С. 139-145 (0,56 д.а.).

. Ovsiannykova I.A. Сrisis impact on the public-private partnership and its development in the post-crisis time / I.A. Ovsiannykova // Международный научный журнал "Актуальные проблемы современности". - Караганда, 2012. - №7 (87). - С. 66-74 (0,65 д.а.).

. Ovsiannykova I.A. Analysis of basic efficiency assessment approaches of the public-private partnership/ I.A.Ovsiannykova // Scientific Journal "Science and studies of accounting and finance: problems and perspectives". - Kaunas, 2012. - №1 (8). - Р. 173-179 (0,81 д.а.).

. Ovsiannykova I.A. The Role of Tariff Setting as an Alternative Financing Model for Implementation the Public-Private Partnership Projects / I.A. Ovsiannykova // Journal of Social Sciences. - Tbilisi, 2012. - №1 (2). - Р. 89-94 (0,55 д.а.).

. Овсянникова Я.А. Сбалансированный тарифный план как фактор инвестиционной привлекательности проектов публично-частного партнерства / Я.А. Овсянникова // Сборник научных статей "Россия в ВТО: проблемы, задачи, перспективы". - СПб: НОУ ВПО "Институт бизнеса и права", 2012. - Вып.13. - С. 174-178 (0,27 д.а.).

. Науменкова С.В. Особливості оцінювання ефективності проектів публічно-приватного партнерства: зарубіжний досвід та українська практика / С.В. Науменкова, Я.О. Овсянникова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Економіка. - 2013. - №134. - С. 47-51 (0,66 д.а.).

. Овсянникова Я.О. Особливості визначення ставки дисконтування в контексті оцінки ефективності проектів публічно-приватного партнерства / Я.О. Овсянникова // Економіка розвитку. - 2013. - №1(65). - С. 100-104 (0,43 д.а.).

Похожие работы на - Місце та роль дисципліни 'Проектне фінансування на основі державно-приватного партнерства' у процесі підготовки фахівця зі спеціальності 'Менеджмент державних фінансів'

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!