Інноваційний розвиток в промисловості України

  • Вид работы:
    Другое
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    24,58 Кб
  • Опубликовано:
    2015-04-11
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Інноваційний розвиток в промисловості України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет «Львівська Політехніка»

Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту

Кафедра теоретичної та прикладної економіки







НАУКОВА РОБОТА

З дисципліни «Макроекономіка»

На тему:

«Інноваційний розвиток в промисловості України»


Виконала

Студентка групи ФК-12

Кравець Х. Р.

Науковий керівник:

Гвоздю С.Ю



Львів 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та законодавчі засади інноваційного розвитку в промисловості України

.1 Суть інновацій та промисловості

.2 Стан законодавчої бази щодо інноваційного розвитку в промисловості України

Розділ 2. Дослідження аспектів інноваційного розвитку в промисловості України

.1 Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку

Висновок

Список використаних джерел

Додаток А

інноваційний промисловість регіон

ВСТУП

Інноваційний розвиток - необхідна складова економіки України. На сьогодні немає країни, де б економічне змагання за лідерство на світових ринках не повязувалося б з інноваціями. Це зумовлено багатьма факторами: зношеність основних фондів виробництва, висока собівартість, як наслідок, - низька конкурентоспроможність товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, сировинне спрямування експорту та інші. І тому Україна повинна бути напоготові використати інноваційний шанс підвищити конкурентоспроможність та виправити існуюче положення.

Активна інноваційна діяльність є однією з основних умов досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання як реального сектора економіки, так і промислових підприємств. Зважаючи на те, що активізація інноваційної діяльності у промисловості належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному та місцевому рівні, дослідження теоретичних і практичних питань формування місцевої інноваційної політики становить важливу проблему у сучасній науці.

Метою даної наукової роботи є оцінка інноваційного розвитку в промисловості України, встановлення основних проблем і їх актуальності на сьогоднішній день та визначення перспективних напрямків інноваційного розвитку.

Основними завданнями наукової роботи є визначення суті інноваційного розвитку в промисловості, аналіз сучасного стану інноваційного розвитку за різними галузями промисловості та регіонами країни, а також дослідження напрямів інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність є динамічним процесом, аксіомою забезпечення майбутнього розвитку економіки. Будь-які технічні, технологічні, організаційні, маркетингові та інші нововведення з часом втрачають свою актуальність й відсуваються на другий план новими досягненнями новаторів. Тому необхідно приділяти постійну увагу моніторингу інноваційної сфери, всебічно аналізувати стан інноваційної діяльності, відшуковувати резерви її активізації та підвищення ефективності. Розроблення системи показників, побудованої за визначеними принципами, покликана допомогти державі у здійсненні аналізу, планування, контролю та оцінці результатів інноваційної діяльності.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

.1 Суть інновацій та промисловості

Дослідженню економічної сутності та класифікації інновацій, особливостям інноваційної діяльності та її ролі в економічній системі присвячено праці цілого ряду відомих вітчизняних та іноземних вчених-економістів, наприклад, О.І. Волкова, М.П. Денисенка, А.А. Пересади,
С.Ф. Покропивного, О.О. Лапко, В.І. Карпова, М.Т. Пашути, О.О. Корінного, Д.М. Черваньова, В.Л. Макарова, Й. Шумпетера, Б. Санто, К. Фрімена, М. Портера, Дж. Сороса та ін.
Вважається, що вперше термін «інновація» було використано австрійським економістом Йозефом Алоїзом Шумпетером, який у своїй книзі «Теорія економічного розвитку» (1911 р.) запропонував концепцію інновацій, в основі якої лежала ідея про «нові комбінації». Згодом термін «нові комбінації» було замінено терміном «інновація», що став науковою категорією. Серед комбінацій, які формують структуру інноваційного процесу, автор виділив наступні:

Випуск нового продукту, або ж відомого продукту нової якості.

Впровадження нового, досі невідомого в конкретній галузі методу виробництва.

Проникнення на новий ринок збуту.

Отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів.

Організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація [1. с. 13].

Згідно Закону України «Про інноваційну діяльність» інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.[2, с. 1]

Зважаючи на різноманітність економічних, організаційних та інших умов в інноваційній діяльності, кожне впровадження інновацій є особливим та унікальним. В той же час існує величезна кількість класифікацій інновацій за різними ознаками. Розглянемо деякі з них.

За характером застосування розрізняють наступні типи інновацій:

товарна інновація - розробка нового продукту;

технологічна інновація - введення нового методу виробництва;

маркетингова інновація - освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;

управлінська інновація - реорганізація структури управління;

екологічна інновація - впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища:

соціальна інновація - здійснення заходів по покращенню життя населення [3, с. 160].

Інноваційний процес - це процес створення, розповсюдження і впровадження продукції і технології, які відрізняються науково-технічною новизною і задовільняють нові потреби спільноти. Інноваційний процес передбачає перетворення наукового знання у фізичну реальність, здійснюється у просторі і часі і складається з певних залежних етапів.

Інновацію вважають запровадженою, якщо вона впроваджена на ринку або у виробничому процесі. Розрізняють два етапи технологічних інновацій: продуктові і процесні. Продуктові технологічні інновації, зазвичай, завершуються запровадженням нового технологічного устаткування. Вони охоплюють впровадження нових або вдосконалених продуктів.

Процесні інновації - це освоєння нової або значно вдосконаленої продукції, технології, організації виробництва. Випуск такої продукції неможливий у разі використання діючих устаткування або методів виробництва. У США - 1/3 всіх інновацій - процесні, а 2/3 - продуктові. В Японії співвідношення продуктових і процесних інновацій характеризується зворотними цифрами. Для України важливо врахувати японський досвід, особливо коли зважити нерозвиненість таких інструментів інноваційного процесу як лізингові операції, венчурні форми організації фінансування, відсутність ринку інновацій.

Відомо декілька підходів до визначення сутності інновацій, із яких найбільш поширеними є:

● нововведення - це результат творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, методу і т. ін.

● нововведення - це процес введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість діючих.[4, с 43]

Важливим фактором, що має вирішальне значення на ринку капіталу в інноваційному процесі є обсяг інвестицій . На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох джерел: бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний процес є досить тривалим.

Розглянувши складові інноваційної сфери, можна сформулювати основні поняття, пов'язані з нею. Вважатимемо, що інноваційна сфера являє собою систему взаємодії виробників інноваційної продукції, інвесторів та споживачів. Інноваційна діяльність - це комплекс практичних дій, спрямованих на використання науково-технічних результатів для отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління та ін.

Інноваційний процес є ширшим поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов'язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і такі, що з'являються або можуть з'явитися.

Поняття "інноваційний процес" еволюціонувало протягом півстоліття. У 50-60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок - вторинним елементом. Це так звані моделі "технологічного поштовху" та "рушійної сили ринку". При цьому у другій моделі збуту продукції приділялося більше уваги. З розвитком нових технологій було розроблено модель, яка збалансовувала відносини наукових досліджень і ринку, - так звана поєднальна модель. В її рамках передбачалося, що технічні інновації повинні супроводжуватись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту, виробництва. Останніми десятиріччями переважаючою стала "інтегрована модель" з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт, організації виробництва продукції та просування її на ринок.

Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів. Вітчизняні автори часто орієнтуються на простішу модель "технологічного поштовху". Це значною мірою викликано об'єктивно існуючою ситуацією та визнанням того факту, що застосування сучасної "інтегрованої" моделі потребує розвиненої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже сформованих ринків нововведень тощо.

Важливо наголосити на значенні інноваційної діяльності для розвитку економіки. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США зауважувала, що найближчим часом і у віддаленому майбутньому наука і технологія заслуговуватимуть на більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики або складова національних програм. У сучасному світі показники інноваційної діяльності стають вирішальними у визначенні економічного рівня держави. У відповідному аналізі зазначають, зокрема, обсяги виробництва та експорту наукомісткої продукції, обсяги і частку витрат на НДДКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників і питомі витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.

Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дають змогу створити продукцію, яка б задовольняла щораз вищі, мінливі вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям. Більше того, необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та прагнення отримувати високі прибутки спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби й технології. Все це потребує прискорення інноваційних процесів, їх поєднання у багатьох випадках з виробничими процесами.

Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25 % приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35 % - підвищенням кваліфікації робочої сили і більш як 40 % економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємствам збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані.

Важливим моментом у здійсненні інноваційних процесів є забезпечення захисту права автора на винахід, наукову ідею чи розробку. Механізм захисту інтелектуальної власності передбачає систему економічних, соціальних, правових методів і засобів підтримки інновацій.

У сучасному світі застосовуються такі способи захисту інтелектуальної власності: патент, авторське право, товарний знак, копірайт, різноманітні ліцензії.

У зарубіжних країнах поява патенту є сигналом для всіх зацікавлених осіб про те, що створено нову технологію або підготовлено випуск нової продукції. На практиці патент мобілізує суспільні ресурси, стимулює розвиток науково-технічного прогресу, підвищує ефективність виробництва.

До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау - сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих. У перекладі з англійської ноу-хау означає "знати, як", тобто "знати, як це зробити". Зміст поняття ноу-хау надзвичайно широкий, воно може охоплювати будь-яку інформацію, необхідну для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. До ноу-хау можна зараховувати і технічні рішення, що виконуються на рівні винаходів, які з різноманітних причин було запатентовано. Таким чином, характерним для цього поняття є новизна технічних знань та досвіду, їх корисність для вирішення конкретних виробничих та комерційних завдань. Оскільки ноу-хау не підкріплено патентами, важливе значення в процесі його реалізації має дотримання конфіденційності інформації, документації, креслень тощо.[ 5, с. 95-96 ]

Промисловість - найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно і районноутворюючими функціями.

Промисловість - це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості - це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури.

Промисловість, яка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи А, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) - до групи Б. У важку промисловість (група А) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група Б) - лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній.

В останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни. Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості.

Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпровї (Дніпропетровська і Запорізька області).

В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура, яка відбиває склад і співвідношення взаємоповязаних форм територіального зосередження промисловості. Категорія територіальна структура промисловості відображає розміщення промислових обєктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.

Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр - населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємоповязані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді - технологічними звязками.

Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними звязками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк - тут діє кілька взаємоповязаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних обєктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).

Даній формі розміщення притаманні такі переваги:

високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

У той же час, саме тут формується несприятлива природно і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо.

Промисловий район - велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).[6, с.105-106]

Усі галузі промисловості залежно від мети виробничої діяльності поділяються на видобувні й обробні. До видобувних належать галузі, що здійснюють видобуток сировини й палива (вугільна, нафтова, газова, лісова, рибна тощо). До обробних - галузі, що переробляють сировину, отриману від видобувної й інших галузей промисловості та сільського господарства (машинобудування, металургія, хімічна, деревообробна, харчова та ін.).

Усі галузі промисловості поєднуються в міжгалузеві комплекси (МГК), серед яких виділяють основні, допоміжні й обслуговуючі. До допоміжних галузей належать ремонт технологічного устаткування, забезпечення електроенергією, зберігання й постачання сировини, матеріалів і напівфабрикатів. До обслуговуючих галузей належать ті, що поставляють населенню продукти, надають різні послуги, займаються підготовкою кадрів, а також наука й керування.

Чинники, які впливають на розвиток і розміщення різних галузей промисловості:

сировинний;

енергетичний;

водний;

транспортний;

споживчий;

наявність кваліфікованих кадрів;

екологічний.

Так, матеріалоємне виробництво розміщають поблизу джерел сировини й палива.

Форми організації виробництва: концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування.

Концентрація - зосередження виробництва на великих підприємствах, які випускають велику кількість продукції з меншою її вартістю.

Спеціалізація - випуск однорідної продукції на окремому підприємстві (трактори, літаки, годинники).

Кооперування - організація виробничих звязків між самостійними підприємствами з виготовлення певної продукції.

Комбінування - форма організації виробництва, що полягає в технологічному й адміністративному обєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних галузей, в умовах безперервності й сталості технологічних звязків і процесів.

Усі ці форми організації виробництва тісно повязані між собою і є наслідком суспільного поділу праці.[ 7, с.130-131]

.2 Інноваційний розвиток в промисловості України керується такою нормативною базою

Законом України «Про інноваційну діяльність» (Відомості Верховної Ради України 2002 р. , № 36 , ст. 266) із змінами і доповненнями внесеними Законом України 8 вересня 2011 р. , № 3715-VI. (остання модифікація)

Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (Відомості Верховної Ради України 2001 р. , № 48 , ст. 253) із змінами і доповненнями внесеними Законом України 9 вересня 2010 р. , № 4 , ст. 23. (остання модифікація)

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 р. № 162 «Про внесення змін до Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки».

Законом України «Про господарські товариства» (Відомості Верховної Ради України 1991 р. , №1577-XII , ст. 49) із змінами і доповненнями внесеними Законом 7 липня 2011 р. , № 3610-VI , ст. 53. (остання модифікація)

Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (Відомості Верховної Ради України 1992 р. , № 12 , ст. 65) із змінами і доповненнями внесеними Законом 8 липня 2011 р. , № 3668-VI , ст. 148. (остання модифікація)

Законом України «Про інвестиційну діяльність» (Відомості Верховної Ради України 1991 р. , № 1560-XII)

Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (Відомості Верховної України 2003 р. , № 433-IV)

Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (Відомості Верховної Ради України 1999 р. , № 991-XIV)

Постановою Верховної Ради України від 1999 р. № 37 «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України».

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ АСПЕКТІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

.1 Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку

Світова економічна криза, в умовах глобалізації суспільних та соціально-економічних відносин, зумовила у світі переорієнтацію основних цінностей та пошук країнами Євросоюзу прийнятної моделі економічного розвитку, яка забезпечувала б національну конкурентоспроможність і орієнтувала б національну економіку кожної країни на довготермінове зростання. Так, цією моделлю стала модель інноваційного розвитку, яка є тим фундаментом, який визначає економічну силу країни та її перспективи на світовому ринку.

Європейський вибір України на шляху інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище зумовив необхідність формування та запровадження інноваційної моделі розвитку, яка повинна була забезпечити високі та стабільні темпи економічного зростання, вирішити певні соціальні й екологічні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни, гарантувати їй економічну безпеку та чільне місце в Європейському Союзі. Однак на практиці, інноваційний розвиток не став однією з головних характеристик зростання національної економіки України. Спостерігалися протягом кількох років й позитивні тенденції, але вони мали переважно тимчасовий характер і змінювалися слабкими зрушеннями в економіці, що характеризує інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довготермінових стимулів для інноваційної діяльності.

За останні роки в Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності - сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створено умови для розвитку відповідної інфраструктури. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Cтан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 1).

Таблиця 2.1

Інноваційна активність промислових підприємств України протягом 2003-2010 рр.

ПоказникиРоки20032004200520062007200820092010Кількість підприємств, що займались інноваційною діяльністю:всього,од.18571470135911931118147213961370% від загальної кількості промислових підприємств1815,113,711,911,214,21312,8Кількість підприємств, що впроваджували інновації:всього,од.15061120958810999118611601145% від загальної кількості промислових підприємств14,611,5108,21011,510,810,7Джерело: побудовано за даними Держкомстату [9]

З таблиці 2.1 видно, що у 2009 р., порівняно з 2008 р., у більшості регіонах країни відбулося зниження інноваційної активності промислових підприємств. Зокрема, найбільша кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2009 р. була розташована в м. Києві - 141 (12,1 %), Харківській - 97 (8,3 %), Донецькій - 75 (6,4 %) та Івано-Франківській - 73 (6,3 %) областях. У 2009 р. більшу, за середню по Україні (13,0 %), інноваційну активність демонстрували підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (34 % кількості підприємств галузі), машинобудування (21,2 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,0 %), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,1 %). Водночас підприємства добувної промисловості та підприємства, що займаються виробництвом й розподілом електроенергії, газу та води, були інноваційно пасивними .

З огляду на проблему зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств, доцільно відстежити динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України протягом 2006-2010 р. (табл. 2).

Таблиця 2.2

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України за 2006-2010 рр.

ПоказникРоки20062007200820092010Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %6,56,76,75,94,8Освоєно інноваційні види продукції, найменувань31522408252624462685З них нові види техніки657786881758641Впроваджено нові технологічні процеси, процесів18081145141916471893Зокрема маловідходні, ресурсозберігаючі690424634680753Джерело: побудовано за даними Держкомстату [9]

З таблиці 2.2 бачимо, що у 2010 р. в промисловості було освоєно виробництво 2685 видів інноваційної продукції. Незважаючи на те, що протягом 2007- 2010 рр. зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства, є не інноваційною і, відповідно, неконкурентно спроможною. Згідно зі статистичними даними, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 % . Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2009 р. порівняно з 2008 р. зріс на 5,6 млрд грн та становив 45,8 млрд грн, або 5,9 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції. При цьому, питома вага продукції, що була новою для підприємства, становила 67,9 %, питома вага продукції, що була новою для ринку - 32,1 %. Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості - 17,0 %, або 6321,4 млн грн, машинобудування - 15,6 %, або 13386,7 млн грн, целюлозно-паперове виробництво - 9,8 %, або 1070,5 млн грн, металургії та оброблення металу - 6,2 %, або 9361,0 млн грн, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 5,3 %, або 4515,9 млн грн . Основною перешкодою для розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування, тому розглянемо основні джерела фінансування інноваційної діяльності в промисловості протягом 2007-2010 рр. (табл. 3).

Таблиця 2.3

Джерела фінансування інноваційної діяльності в промисловості

протягом 2007-2010 р. р.

Роки2007200820092010млн грнЧЗО, %млн грнЧЗО, %млн грнЧЗО, %млн грнЧЗО, %Усього зокрема за рахунок575210061601001082110011994100Держбюджетів28,10,51141,9144,81,3336,92,8Місцевих бюджетів14,90,3140,27,30,115,80,1Власних коштів504588521185797073,7726061Коштів вітчизняних інвесторів79,61,426,30,426,20,2169,51,4Коштів іноземних інвесторів1582,71762,9321,83115,41Інших джерел4267,461810235121,7409334Джерело: побудовано за даними Держкомстату [9]

Примітка: ЧЗО - частка від загального обсягу.

З таблиці 2.3 видно, що в Україні протягом 2007-2010 рр. аналізованих років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості були власні кошти підприємств. Їхня частка в загальному обсязі фінансування у 2010 році становила 61 %, що на 13,1 % менше, порівняно з 2009 р. Найвища частка власних коштів була у 2008 р., де становила 85 %.

Обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету протягом 2007-2008 рр. зростав, та у 2010 р. становив 336,9 млн грн, що на 1,5 % більше, ніж у 2009 р. Негативною тенденцією у 2010 р., порівняно з 2009 р., стало зменшення у два рази обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів .

Для розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно здійснити комплекс організаційно-економічних заходів, що охоплюватимуть:

● здійснення ефективної державної інноваційної політики, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва;

● вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій;

● забезпечення сприятливого клімату для створення власних наукомістких виробництв повного циклу шляхом використання різних форм державної підтримки;

● розвиток інноваційної інфраструктури шляхом покращення системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів;

● розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для кількох держав напрямків.

Реалізація запропонованих напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

На сьогодні в Україні рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.

Таким чином, виникає потреба у подальшому детальному розгляді та аналізі чинників, які впливають на інноваційну діяльність підприємств, розробленні заходів для піднесення інноваційної активності для піднесення вітчизняних субєктів господарювання.

Таблиця 2.4

Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації

(відсотків до загальної кількості обстежених)

20062007200820092010Усього14,811,510,810,711,5У тому числіЗдійснювали комплексну механізацію та автоматизацію виробництва5,18,77,67,07,9Впроваджували нові технологічні процеси2,75,04,84,14,9Освоювали виробництво інноваційної продукції4,75,56,25,65,8Джерело: побудовано за даними статистичного збірника «Україна в цифрах 2010».[10]

З таблиці 2.4 бачимо, що темпи впровадження інновацій у % до загальної кількості обстежених найбільшими були у 2007-2010 р.р. Зокрема, найвищі показники здійснення комплексної механізації та автоматизації виробництва були у 2007 р - 8,7 %., а освоювання виробництва інноваційної продукції у 2008 р. - 6,2%.

Таблиця 2.5

Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації впродовж трьох років за типами інновацій за регіонами.

(відсоток до загальної кількості обстежених)

Підприємства, що впроваджувалиІнноваційну продукціюІнноваційні процесиОрганізаційні інноваціїМаркетингові інновації2006-20082008-20102006-20082008-20102006-20082008-20102006-20082008-2010Україна9,910,69,610,63,94,03,84,0Автономна Республіка Крим8,98,49,67,24,02,73,03,9Вінницька16,214,015,915,65,56,25,83,6Волинська7,16,318,911,61,90,98,51,3Дніпропетровська7,77,86,66,73,52,63,51,7Донецька8,69,07,18,43,32,73,73,6Житомирська8,17,410,610,62,84,13,35,6Закарпатська9,89,614,16,05,51,25,12,8Запорізька9,67,26,25,32,51,72,52,4Івано-франківська19,713,023,611,510,95,99,46,8Київська10,28,67,55,93,92,23,12,4Кіровоградська9,310,48,612,14,13,23,42,9Луганська8,07,210,410,23,34.91,92,8Львівська6,78,56,611,32,63,72,62,8Миколаївська4,78,94,96,12,54,73,44,9Одеська7,910,76,19,92,33,32,64,6Полтавська8,18,69,58,62,62,13,62,9Рівненська8,98,57,710,41,20,82,41,5Сумська10,518,38,612,34,98,14,16,0Тернопільська12,713,07,57,51,93,31,94,6Харківська9,810,612,820,93,83,93,73,7Херсонська13,214,110,09,14,13,63.22,7Хмельницька2,68,14,213,81,07,60,85,3Черкаська9,114,26,610,12,53,54,77,9Чернівецька10,710,44,56,64,53,85,64,7Чернігівська10,314,59,59,82,92,11,71,7Київ26,425,919,119,712,713,99,911,2Севастополь5,38,83,27,51,1------------Джерело: побудовано за даними статистичного збірника «Україна в цифрах 2010».[10]

З таблиці 2.5 бачимо, що серед промислових підприємств, які запроваджували інновації у % загалом по Україні найвищі показники спостерігались у 2008-2009 р.р. під час впровадження інноваційної продукції та інноваційних процесів. Зокрема, найбільша частка промислових підприємств за областями, що впроваджували: інноваційну продукцію з 2006 по 2010 р. припадає на Івано-Франківську і Сумську області, інноваційні процеси на Івано-Франківську та Харківську, організаційні інновації на Івано-Франківську і Сумську, маркетингові інновації на Івано-Франківську і Черкаську.

Таблиця 2.6 Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості

(у фактичних цінах)

20002005200820092010Млн. грн%Млн. грн%Млн. грн%Млн. грн%Млн. грн%Усього1760,0100,05751,0100,011994,2100,07949,9100,08045,5100,0У тому числі за напрямамиДослідження і розробки266,215,1612,310,61243,610,4846,710,7996,412,4Внутрішні науково-дослідні роботихххх958,88,0633,38,0818,510,2Зовнішні науково-дослідні роботихххх284,82,4213,42,7177,92,2Придбання інших зовнішніх знань72,84,1243,44,2421,83,5115,91,4141,61,8Придбання машин, обладнання та програмного забезпечення1074,561,03149,654,87664,863,94974,762,65015,762,8 інші346,619,81746,330,42664,022,22012,625,31855,823,0Джерело: побудовано за даними «Статистичного щорічника України за 2010 р.»[11]

З таблиці 2.6 можна зробити висновок, що найвищий обсяг інноваційних витрат у промисловості був у 2008 р. і складав 11994,2 млн. грн. Така тенденція спостерігається і у всіх напрямах здійснення інноваційних витрат. Найбільша кількість млн. грн. припадає на 2008 р.

Таблиця 2.7

Обсяг реалізованої інноваційної продукції

(у фактичних цінах млн. грн.)

20062007200820092010Усього30892,740188,045830,231432,333697,6У тому числі принципово нової18194,922305,814688,78511,510995,1Із загального обсягу поставлено на експорт12797,014666,623633,113200,913713,0Джерело: побудовано за даними «Статистичного щорічника України за 2010 р.»[11]

З таблиці 2.7 видно, що найбільша кількість реалізованої інноваційної продукції припадає на 2008 р. і становить 45830,2 млн. грн. Зокрема, принципово нової найбільше було реалізовано у 2007 р. і цей показник становив 22305,7 млн. грн., а найменше у 2009 р. - 8511,5 млн. грн. Найбільше поставлено на експорт у 2008 р., що становило 23633,1 млн.грн.

Отже, у 2008 р., порівняно з іншими роками у більшості регіонів країни і галузях промисловості спостерігається позитивна тенденція збільшення активності інноваційного розвитку в промисловості України. Зокрема, найвищі показники освоювання виробництва інноваційної продукції були у 2008 р. і становили 6,2% до загальної кількості обстежених. Щодо промислових підприємств, які запроваджували інновації у % загалом по Україні, то значне зростання бачимо теж у 2008-2009 роках. Це пояснюється тим, що основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості були власні кошти підприємств, найвища частка яких була у 2008 р. і становила 85 %. Обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету у цей період теж зростав. Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості найбільшим був у 2008 р. і складав 11994,2 млн. грн. Така тенденція спостерігається і у всіх напрямах здійснення інноваційних витрат.

ВИСНОВОК

У науковій роботі я проаналізувала суть інноваційного розвитку в промисловості, сучасний стан інноваційного розвитку за різними галузями промисловості та регіонами країни, а також напрями інноваційної діяльності. Згідно з даними державного комітету статистики України я дослідила інноваційну активність промислових підприємств протягом 2003-2010 років, джерела фінансування інноваційної діяльності в прмсисловості за 2007-2010 роки, загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості, обсяг реалізованої інноваційної продукції. Також я проаналізувала статтю «Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку».

Можна зробити висновок, що інновації - новостворені і вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери. Інновацію вважають запровадженою, якщо вона впроваджена на ринку або у виробничому процесі. Розрізняють два етапи технологічних інновацій: продуктові і процесні. Інноваційний процес є ширшим поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів і стадій, пов'язаних з розробкою та виготовленням продукції, технологій, які більш ефективно задовільнятимуть існуючі потреби і такі, що з'являються або можуть з'явитися. Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємствам збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані.

Щодо інноваційного розвитку в Україні, то на сьогоднішній день рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. - К.: КНТ, 2006. - 648 с.

. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. за № 40-IV (з чинними змінами та доповненнями).

. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.

. Коваленко А.О. Інноваційна діяльність у промисловості України // Економіка промисловості України. - К. : РВПС України НАН України, 2002. - 275 с.

. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: - К.: Науковий Світ, 2003. - 280 с.

. РПС-Тарангул Книга: Розміщення продуктивних сил - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:ukrkniga.org.ua.

. Гілецький Й. Р. Географія України. Загальні риси промисловості України.: - Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.- 192 с.

. О.Й. Вівчар Інноваційна діяльність в Україні та напрями її розвитку// Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.9

9.Державний комітет статистики України -[Електронний ресурс]- Режим доступу:<#"justify">ДОДАТОК А

Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації впродовж трьох років за типами інновацій за видами діяльності.

(відсоток до загальної кількості обстежених)

Підприємства, що впроваджувалиІнноваційну продукціюІнноваційні процесиОрганізаційні інноваціїМаркетингові інновації2006-20082008-20102006-20082008-20102006-20082008-20102006-20082008-2010Промисловість9,910,69,910,63,94,03,84,0Добувна промисловість2,13,14,55,81,81,90,81,0Добування паливно-енергетичних корисних копалин0,40,82,24,71,82,30,00,4Добування корисних копалин крім, паливно-енергетичних3,64,76,36,61,81,71,51,4Переробна промисловість у тому числі11,512,210,511,34,34,34,44,5Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів9,410,99,410.53,33,54,45,0Легка промисловість6,06,17,16,42,92,82,52,5Виробництво одягу, хутра та виробів з хутра6,56,57,37,03,13,32,72,7Виробництво шкіри, виробів зі шкіри3,94,66,23,82,30,81,61,5Виробництво виробів з деревини, крім меблів6,55,97,16,71,51,00,91,6Целюльозно-паперове виробництво; видавнича діяльність6,95,57,57,22,22,42,21,4Виробництво коксу, прдуктів нафтоперероблення14,98,934,024,46,44,48,56,7Хімічна та нафтохімічна промисловість17,316,414,014,55,96,86,06,2Хімічне виробництво25,623,719,420,410,311,59,710,1Виробництво гумових та пластмасових виробів10,510,39,69,62,33,03,03,0Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції8,06,48,87,73,02,42,72,6Металургійне виробництво11,712,811,112,13,93,94,63,9Машинобудування18,620,914,116,97,47,86,57,1Виробництво машин та устаткування18,620,914,116,97,47,86,57,1Виробництво електричного,електронного та оптичного устаткування21,822,015,317,18,06,525,76,2Виробництво транспортних засобів та устаткування20,427,714,621,38,59,27,18,9Виробництво та розподіл електроенергії, газу та води0,20,43,97,91,32,30,10,5 Джерело: побудовано за даними статистичного збірника «Україна в цифрах 2010».[10]

Похожие работы на - Інноваційний розвиток в промисловості України

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!