Закон обмеженості ресурсів і розвиток виробництва

Закон обмеженості ресурсів і розвиток виробництва

Курсова робота

Закон обмеженості ресурсів і розвиток виробництва

Вступ

економічний потреба виробничий

Актуальність теми дослідження. Основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

Економічне життя суспільства безпосередньо торкається кожної людини, її первинні інтереси - економічні. Задоволення матеріальних потреб - перше і природне прагнення людини і суспільства. Проблема ця обмежена фундаментальним протиріччям громадського життя. З одного боку, необмежені, постійно змінювані і зростаючі потреби, з іншого боку - обмежені ресурси для їхнього задоволення. До того ж розподілені вони між регіонами, країнами, класами, соціальними групами таким чином, що не можуть не народжувати часом гострі соціальні колізії. Як у цих умовах вийти з найменшими економічними і соціальними витратами, домігшись максимальної ефективності? Тільки спираючи в практичній діяльності на системні знання закономірностей економічного життя - економічну теорію.

Метою роботи є дослідження економічного закону обмеженості виробничих ресурсів.

Виходячи з мети роботи в процесі дослідження були поставлені наступні науково-дослідницькі завдання:

         Розглянути поняття економічних потреб та їх класифікацію;

         Обміркувати закон зростання потреб;

         Проаналізувати закон обмеженості виробничих ресурсів;

         Визначити форми подолання суперечності між не обмеження потребами та обмеженістю ресурсів.

Об’єктом дослідження є економічні закони життя суспільства, зокрема, закон обмеженості виробничих ресурсів.

Предмет дослідження - виявлення та аналіз факторів, що випливають на економічний розвиток суспільства.

В процесі дослідження були використані наступні методи: порівняння, синтез, дедукція, метод наукової абстракції, метод поєднання логічного та історичного підходів до вивчення економічних відносин в умовах обмеженості виробничих ресурсів.

Робота складається з вступу, чотирьох розділів та висновків.

У першому розділі розглянуто поняття економічних потреб, їх класифікація. В другому розділі висвітлено закон зростання потреб. Третій розділ присвячено аналізу закону обмеженості виробничих ресурсів. У четвертому розділі визначено форми подолання суперечності між необмеженими потребами та обмеженістю ресурсів.

В роботі в якості інформаційної та методичної бази використовувалися навчальні посібники та праці провідних фахівців з економічної теорії.

1. Поняття економічних потреб та їх класифікація

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умовами життєдіяльності:

- ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи);

до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання);

до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні);

до праці та дозвілля (потреба у цікавій, творчій праці, у відпочинку та ін.).

Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Широко відома «піраміда потреб» американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (рис. 1).

Рис. 1 «Піраміда потреб» американського вченого Маслоу

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлення нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови [1, c. 322].

Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін.

Потреби людини виступають внутрішніми спонукальними мотивами її діяльності.

Задоволення різноманітних потреб - матеріальних, соціальних і духовних - є кінцевою і вищою метою суспільного виробництва. Незадоволені потреби поряд із інтересами - рушійна сила економічного розвитку. Саме потреби визначають дії, вчинки, життєві настанови людей [3, c. 269].

Фізичні потреби можуть бути незмінними за своєю кількістю, як наприклад, потреби в їжі обмежені необхідною кількістю кілокалорій, але при цьому змінюються якісно: поліпшується структура харчування, споживаються корисніші, дорожчі, багатші вітамінами чи вишукані продукти. Такі фізичні потреби, як одяг, житло, побутові прилади тощо, змінюються надто часто, одні з них застарівають і взагалі більше не використовуються, інші постійно вдосконалюються, якісно змінюються.

Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. Безмежність потреб породжує людська фантазія, вони виникають під впливом розвитку науки, техніки, соціальних відносин.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації.

Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

· фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

· духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

· соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок) [11, c. 112-113].

За способом задоволення виділяють:

· індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

· колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

· суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

· абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

· дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

· платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші - обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер [11, c. 114].

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т.д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.

. Закон зростання потреб

Потреби людей не є постійними величинами. Вони - продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі - виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб [9, c. 477].

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв’язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання [9, c. 478].

Особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу:

) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами;

) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичними, тобто нормативними. Одні з цих потреб мають багатотисячолітню історію (потреби в м’ясі, молоці, хлібі тощо), інші - 30 - 50-річну (телевізори, холодильники, магнітофони тощо). Для задоволення цих потреб виробництво виготовляє відповідну продукцію.

Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб (повністю або в основному). Так, фактично немає потреби в кінних жатках, гасових лампах, дерев’яних відрах та багатьох інших речах, споживання яких було характерним для суспільства протягом багатьох століть [7, c. 64].

Разом із традиційними існують і нові потреби, тобто потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість швидко розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, комп’ютерів, літаків тощо).

Рівень реалізації закону зростання потреб можна виразити у вигляді такої формули:

де, Р_озп - рівень реалізації закону зростання особистих потреб народу;

С - споживання домогосподарствами матеріальних благ і послуг;

П_т - традиційні (звичайні) потреби;

П_н - нові потреби.

Оскільки виробництво і наука розвиваються, то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби (П_ан). Наприклад, проект випуску авіаконструкторським бюро ім. Антонова суперлітака «Мрія» означає формування нової потреби суспільства. Це потенційна потреба, яка буде реалізована лише тоді, коли конструктори доведуть модель нового літака до того рівня якості, який відповідає вимогам нової техніки в авіації і потребам практики [15, c. 32].

Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти. Наука і технічний прогрес, а також розвинена культура людини створюють умови для зародження принципово нових потреб, які зростають швидше ніж відмирають деякі традиційні. Загалом сукупні потреби суспільства зростають. Такі основні складові механізму дії закону зростання потреб.

Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:

В_р = f(П_у),

Де В_р - розвиток суспільного виробництва; П_у - створення умов для безперервного розвитку потреб.

Отже, відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне зростання економічних потреб. Сфера потреб розширюється не тільки по вертикалі, але й по горизонталі: потреби вищого рівня виникають у все більшої кількості людей; у міру суспільного розвитку людина прагне одержувати блага більш високого рівня.

3. Закон обмеженості виробничих ресурсів

Сутність закону

Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об’єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.

Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує причинно-наслідковий зв’язок певних економічних процесів [20, c. 128].

Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з’їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься, і розширюватиметься.

Що ж належить до економічних ресурсів?

По-перше, це природні, людські та вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві не продовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв’язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси - це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами [19, c. 541].

По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість, вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.

Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших ресурсів значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані, наприклад: нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо. Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.

По-третє, економічні ресурси мають таку особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її однозначного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує [19, c. 553].

По-п’яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчіть про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки.

Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.

Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духових сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей [4, c. 227].

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурси обмежені [1, c. 153].

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між: відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени. Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, що бажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окрема особа, і суспільство загалом мають безперервно здійснювати вибір стосовно того, як використовувати доступні для них обмежені ресурси. Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами виробництва.

Між поняттями «фактор виробництва» і «виробничий ресурс» є певні відмінності. Ресурс - це потенційний фактор: тільки той ресурс, що залучається у виробництво стає фактором. В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:

- природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють «невичерпні» та» вичерпні» (а в останніх -» відновлювані» та» не відновлювані»);

матеріальні - всі створені людиною («рукотворні») засоби виробництва, що самі є результатом виробництва (верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки…);

трудові - населення в працездатному віці, яке в» ресурсному» аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому;

- фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва [10, c. 672].

Значимість окремих видів ресурсів змінювалась у залежності від переходу доіндустріальної до індустріальної, а від неї - до постіндустріальної технології. В доіндустріальному суспільстві перевага надається природним і трудовим ресурсам, в індустріальному - матеріальним, в постіндустріальному - інтелектуальним та інформаційним ресурсам.

Природні, матеріальні та трудові ресурси притаманні будь-якому виробництву, тому вони називаються базовими, фінансові ресурси, які виникли на» ринковому» етапі, - похідними.

Слід відзначити, що у кожний даний момент необхідні для господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Ця обмеженість відносна і означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за данного рівня економічного розвитку. Обмеженість часто характеризують ще як рідкість ресурсів відносно безмежності людських потреб. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, із зростанням господарської діяльності, розвитком ринку і т.д. Одним словом, люди в будь-якій країні хочуть більше благ і послуг, ніж вони мають [10, c. 673].

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані. До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності. До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття [5, c. 511].

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно. Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Що ж ми вкладаємо в поняття» обмеженість»? Орні землі, пасовиська, корисні копалини, лісові масиви та інші різновиди природних ресурсів обмежених територією країни, особливостями геологічного складу її грунтів, географічним положенням, кліматичними особливостями та низкою інших чинників [2, c. 417].

Обмеженність трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікацфї, вкрай необхідих для виробництва суспільних благ.

Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання, проте для цього потрібен час і знову ж таки, ресурси для їх створення [11, c. 309].

Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібносями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів. Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.

Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпання ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит.

Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства, одночасно в будь - який момент. Граничність ресурсів, їх кількісна обмеженість, а також рідкість деяких особливо цінних ресурсів, зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Від наявних у суспільстві ресурсів можливо отримати визначений обсяг матеріальних благ та послуг [6, c. 468].

Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.

У самій серцевині економіки є безперечна істина, яку називаємо законом рідкості ресурсів. Цей закон стверджує: блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, щоб виробити всі блага, які потребують люди для споживання.

Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром, і вже реалізується як товар.

Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.

Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами [6, c. 469].

Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсів.

Проблема вибору застосування ресурсів

Як правильно зазначають теоретики ринкової економіки, якщо б не було обмеженості ресурсів, то питання, що, як і для кого виробляти не становило б проблеми. В таких умовах можна виробляти будь-який товар у потрібній кількості. І найскладніша проблема задоволення людських потреб була б успішно вирішена [8, c. 265].

Проте закон рідкості зумовлює певну поведінку людей в системі господарювання. Виникає проблема вибору застосування ресурсів. Оскільки, як уже зазначалося, використання деяких ресурсів має певні межі, застосування їх виключає можливість одночасного застосування для задоволення ряду потреб. Люди змушені обирати той спосіб застосування ресурсів, які вони вважають найбільш раціональним.

Обмеженість стосується не тільки засобів виробництва, а й трудових ресурсів, особливо квалфікованої робочої сили.

У реальному економічному житті на один ресурс може бути кілька потреб, допустимо, з наявної кількості металу виробляти або танк, або комбайн. Можливості одночасного задоволення двох потреб з наявного ресурсу в багатьох випадках немає. Треба обирати, яку потребу задовольняти в першу чергу. Отже, обмеженість ресурів ставить дуже складну проблему, проблему вибору ресурсів для задоволення певної потреби [14, c. 298].

Можна навести багато прикладів, коли цей вибір з першого погляду не завжди раціональний. Допустимо, що будувати в першу чергу: готель для іноземців чи житловий будинок. Однозначну відповідь тут дати важко, тому що перетинаються економічні інтереси різних суб'єктів. Людина, що немає житла, звичайно, обере будівництво житлового будинку. Проте з позиції місцевої влади краще будувати готель для іноземців який у майбутньому дасть можливість одержувати валютні кошти, що дозволить успішно розв’язувати і житлову проблему [8, c. 266].

Отже, вибір використання ресурсів зачіпає інтереси багатьох людей, що не завжди збігаються. Для того, щоб зробити правильний вибір, треба вивчити багато точок зору, правильно спрогнозувати майбутню віддачу використання економічних ресурсів.

Обмеженість ресурсів значно ускладнює проблему розподілу товарів і доходів між різними індивідами і сім’ями. Якщо певний ресурс обмежений, постає питання, як його розподілити. Виникає потреба в існуванні ряду економічних форм і способів у розподілі матеріальних благ, їх ми розглянемо у наступних розділах [8, c. 267].

Кількісне вираження закону обмеженості виробничих ресурсів

Кількісне вираження економічного закону рідкості показує ступінь обмеженості економічних ресурсів, дає уявлення про реальні можливості подолання суперечності між зростанням потреб у певному ресурсі та його обмеженістю. Це можна зробити різними способами. Один з них такий: у кожний момент часу оптимальний ступінь задоволення потреб в економічних ресурсах можна з’ясувати за допомогою співвідношення між обсягом економічного ресурсу, який потрібний країні при цьому рівні продуктивних сил, і обсягом наявності цього ресурсу, що виробляється в країні. Якщо ступінь задоволення суспільством своїх потреб позначити Сз.п. обсяг економічного ресурсу, який потрібний для країни, - Оп, обсяг економічного ресурсу, що фактично є в наявності, - Оф, то ступінь задоволення потреб у цьому економічному ресурсі можна визначити за такою формулою:

Сз.п = Оп / Оф

Ця формула показує, по суті, величину обмеженості ресурсу. Наприклад, Україні потрібно 40 млн. т нафти для задоволення потреб свого господарства. У країні видобувається її приблизно 5 млн. т. Отже, ступінь задоволення потреб в цьому ресурсі становить 12,4 відсотка. Як бачимо, цей економічний ресурс досить обмежений. Подолати цю обмеженість можна за рахунок імпорту нафти з інших країн, що потребує валютних коштів, які можна отримати за рахунок експорту певних власних економічних ресурсів. Інший шлях подолання обмеженості - розвиток видобутку власної нафти. Для цього треба здійснювати геологічні розвідки, створювати нові нафтопромисли, розвивати раціональну енергозберігаючу технологію виробництва [12, c. 600].

Пізнання і використання економічного закону рідкості потребує для подолання суперечності між потребою і обмеженістю ресурсу розробки спеціальних заходів, орієнтованих на розвиток і ефективніше використання продуктивних сил за рахунок застосування багатьох чинників.

Схему дії закону рідкості наведено на рис. 2 (додаток А).

Отже, закон рідкості ресурсів є, по суті, законом обмеженості виробничих можливостей. І тому він вимагає від людини певної раціональної суб’єктивної поведінки з метою подолання обмеженості використання економічних ресурсів. При цьому слід зазначити, що закон рідкості ресурсів впливає на будь-який чинник виробництва: на знаряддя виробництва, предмети праці, на людину, що приводить в дію засоби виробництва.

. Форми подолання суперечності між необмеженими потребами та обмеженістю ресурсів

Зростання виробництва

Країни світу за рівнем розвитку виробництва дуже різняться. Проте це не означає, що високорозвинені країни, які мають високий рівень виробництва матеріальних благ, уже подолали суперечність між зростаючими потребами населення і обмеженими ресурсами. І в таких країнах ця суперечність існує, тому є потреба у подальшому зростанні виробництва. І пояснюється це дуже просто: високий рівень виробництва потребує і більш високого рівня споживання. Якщо у деяких країнах, наприклад у Африці, люди користуються простим житлом (в основному це тільки дах над головою), то в розвинених країнах люди потребують житла з паровим опаленням, гарячою і холодною водою, комунальними послугами. А це потребує відповідних економічних ресурсів [13, c. 156].

Отже, зростання виробництва разом із зростанням економічних ресурсів, життєвих благ є проблемою для всіх країн. Різниця полягає лише в тому, що рівень вирішення цієї проблеми неоднаковий. В одній країні проблеми подолання обмеженості ресурсів вирішуються на рівні електрифікації житла, а в іншій йдеться вже про забезпечення населення сучасними, комфортабельними квартирами, для яких потрібна більш розвинена структура економічних ресурсів.

Зростання виробництва тісно пов’язане з науково-технічним прогресом. Досягнення науки і техніки дають змогу виробляти нові й кращі за якістю товари, а також удосконалювати способи їх виробництва. Головне, що технічний прогрес забезпечує суспільству можливість виробляти більше товарів з тієї ж кількості економічних ресурсів.

В умовах зростання ресурсів виробничі потужності помітно збільшуються. Економічне зростання - це здатність виробляти більший обсяг продукції. Про це свідчить зміщення кривої виробничих можливостей на рис. 3 вправо.

Рис. 3 Економічне зростання і крива виробничих властивостей

Отже, економічне зростання є результатом збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Наслідком економічного зростання є те, що економіка при повній зайнятості ресурсів може забезпечити більший обсяг виробництва і костюмів, і швейних машин. З рис. 3 видно, що хоча економіка здатна виробляти костюмів у 2 рази більше, зростання виробництва швейних машин становить лише 40 відсотків.

Альтернативні варіанти використання ресурсів на виробництво

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.