Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем

Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем

Міністерство освіти і науки України

Вищий навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Горлівський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

Дипломна робота

за темою «Фізична реабілітація дітей молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем»

студентки 5-го курсу заочної форми навчання

спеціальності 7.010202 - Фізична реабілітація

освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст

Бисської Ганни Миколаївни

Науковий керівник:

професор, д.м.н. Єфіменко Володимир Миколайович

2010

Зміст

Вступ

ГЛАВА І ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ (огляд літературних джерел)

Розділ 1. Етіологія, патогенез. Класифікація. Клінічні форми уражень центральної нервової системи

Розділ 2. Заходи фізичної реабілітації при захворюванні на дитячий церебральний параліч

.1 Лікувальна гімнастика

.2 Лікувальний масаж

.3 Засоби фізіотерапії

.4 Кліматотерапія

ГЛАВА ІІ ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1. Клінічна характеристика дослідних хворих

Розділ 2. Методи проведення дослідження

Розділ 3. Хід проведення дослідження

Розділ 4. Оцінка проведеного дослідження

Висновок

Рекомендації

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

церебральний параліч фізична реабілітація

Вступ

Актуальність теми. Дитячі церебральні паралічі (ДЦП) - це група психомовних і моторних непрогресуючих синдромів, які є наслідком ураження мозку у внутріш-ньоутробному, інтранатальному та ранньому постнатальному періодах (ВООЗ, 1980).

За даними МОЗ України, ДЦП в 2001 році склали 2,64 на 1000 у дітей віком до 14 років, що складає 0,16 % серед усіх зареєстрованих захворювань. Наявність рухових, мовних, психічних порушень у дітей з ДЦП є причиною інвалідизації. У 50-70 % таких хворих є контрактури та деформації кінцівок.

ДЦП являють собою резидуальні стани з непрогресуючим перебігом. Однак, інфекційні захворювання, інтоксикації, повторні травми сприяють погіршенню стану хворого. З віком виникає невідповідність між можливостями нервової системи, що патологічно змінена, і потребами, що висуває навколишнє середовище до організму, наростає декомпенсація [1].

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є складним захворюванням центральної нервової системи, що приводить не тільки до порушень рухів, але й викликає затримку чи патологію розумового розвитку, недостатності мовлення, порушення слуху і зору тощо. Тяжкість інвалідізації є настільки значимою, що близько 20-30% хворих не переміщуються, не можуть обслуговувати себе, не здатні вчитися. Актуальність цієї проблеми визначається збільшенням росту захворюваності і соціальною значимістю захворювання для кожної людини.

В Україні налічується близько 20 тисяч дітей, що мають діагноз «дитячий церебральний параліч», котрий об’єднує малюків із не прогресуючими порушеннями рухів. В індустріально розвинутих країнах середня частота ДЦП складає 2,0-2,5 випадків на 1 тисячу народжених дітей [2].

Практичне значення теми. Проблема ДЦП здобула найбільшу актуальність у XX столітті, коли ця патологія стала зустрічатися дедалі частіше. Пов’язано це було з покращенням медичного обліку, успіхами реанімаційних заходів.

Рання діагностика та розпочате етапне лікування цих хворих у поєднанні з доглядом та навчанням, при роботі багатьох лікарів, реабілітологів, педагогів, логопедів приводять до високої ефективності лікування, зниження численності інвалідів та привчання хворих до суспільно корисної роботи.

У світі відпрацьовано сотні реабілітаційних методик, що допомагають хворим - медичних, психологічних, педагогічних, соціальних. Вони надають можливість людям з їх особливостями бути рівними серед рівних. Чим раніше починають працювати з ураженим контингентом фахівці з реабілітації, тим більше шансів зробити хворобу майже непомітною. Доведено: якщо розпочати реабілітацію з першої хвилини після встановлення ураження, то 70-80% можливих наслідків хвороби можна попередити [2, 3].

Метою реабілітації є:

виявлення проблем постраждалої людини;

складання плану її реабілітації;

створення умов для нівелювання наявних обмежень людини;

психолого-емоційна підтримка пацієнта та його близького оточення;

профілактика можливих ускладнень та наслідків;

використання методів фізичної реабілітації для реалізації процесу відновлення, адаптації людини у соціальному середовищі;

навчання пацієнта виконувати маніпуляції та навички, що знадобляться у подальшому її житті.

Основним завданням даного дослідження є: вивчення впливу методів фізичної реабілітації, що надаються під час амбулаторного лікування, на соматичний та емоційний стан уражених людей.

Для вирішення даного завдання необхідно вирішувати задачі:

оцінка загального стану пацієнтів та виявлення їх проблем у зв’язку з порушеннями моторних функцій;

складання індивідуального плану реабілітації пацієнтів;

застосування методів фізичної реабілітації для поліпшення стану пацієнтів;

визначення ефективності занять з лікувальної фізичної культури (ЛФК), проведення масажу, використання засобів фізіотерапії за методиками та програмами, які пропонують провідні фахівці;

надання рекомендацій пацієнтам ті їх близьким щодо подальшої реабілітації на санаторному етапі й під час перебування вдома.

Предметом дослідження є: методи фізичної реабілітації, за допомогою яких впроваджувався комплекс відновного лікування, використаного у роботі.

Об’єктом дослідження є: діти-вихованці Дружківського будинку інвалідів у віці від 6 до 10 років, які мають ураження центральної нервової системи.

Виходячи з вище переліченого, можна висунути гіпотезу: методи фізичної реабілітації, які використовуватимуться у роботі з людьми, які мають мозкові порушення, позитивно впливатимуть на моторні функції, у комплексному відновному лікуванні будуть більш якісно впливати на організм в цілому, а також прискорять процесс одуження.

ГЛАВА І ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розділ 1. Етіологія, патогенез. Класифікація. Клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП)

Етіологія, патогенез. Структурно-функцiональнi зміни у мозку у 80% випадків виникають в процесі внутрішньоутробного розвитку плоду, у 20% - акушерський травматизм, затяжні пологи з обвиттям пуповини навколо шийї плоду, що призводить до ушкодження нервових клітин головного мозку через нестачу кисню. Факторами, що ушкоджують мозок внутрiшньоутробно, є інфекції (грип, краснуха, токсоплазмоз), соматичні й ендогенні захворювання матері (уроджені вади серця, хронічне захворювання легенів, цукровий діабет, гіпо- i гіпертиреоз тощо), iмунологiчна несумісність крові матері й плоду (за резус-фактором), професійні шкідливості, психічне перевантаження, вживання алкоголю, наркотичних засобів, тютюнопаління, у віці до року - в результаті інфекційних хвороб, що ускладнюються енцефалітом, а також після тяжких вдарів голови. Зміни в нервовій системі пов’язані з гіпоксією та метаболічними розладами, що чинять прямий й опосередкований (через продукти порушеного метаболізму) вплив на розвиток функцій мозку [3, 4].

Надалі на стан головного мозку впливають умови життя людини, психологічний стан організму, баланс між роботою та відпочинком, фізична активність, характер та режим харчування. Велику деструктивну дію на кору головного мозку оказує електромагнітні випромінення, що виходять від побутових електроприладів, комп’ютерів, телевізорів, мобільних телефонів, близько розташованих трансформаторів. Електромагнітні хвилі, впливаючи на органи зору, слуху, викликають згортання білкових структур, що призводить до склеротичних змін головного мозку. Велике значення у розвитку змін головного мозку має вік людини. Процеси старіння, слабкість кровообігу, недостатнє харчування, забруднене повітря та вода, токсичні хімікати, лікарські засоби, тютюн, алкоголь - все це негативно впливає на здатність організму забезпечувати головний мозок необхідними речовинами [1].

Класифікація. Основними клінічними формами порушень головного мозку є:

А. Початкові прояви недостатності кровопостачання головного мозку.

Б. Гострі порушення мозкового кровообігу.

1. Минущі порушення мозкового кровообігу:

а) транзиторні ішемічні атаки;

б) церебральні гіпер тонічні кризи.

. Гостра гіпертонічна енцефалопатія.

. Крововилив оболонковий:

а) підпавутинний (субарахноїдальний);

б) епі- та субдуральний.

. Крововилив у мозок:

а) паренхіматозний;

б) паренхіматозно-субарахноїдальний;

в) шлуночковий.

. Інфаркт мозку (неемболічний):

а) у разі патології магістральних артерій голови;

б) у разі внутрішньомозкових судин;

в) іншого генезу.

. Інфаркт мозку емболічний:

а) кардіогенний;

б) артеріоартеріальний;

в) іншого генезу.

В. Повільно прогресуючі порушення мозкового кровообігу:

. Дисциркуляторна енцефалопатія.

Г. Характер порушення мозкового кровообігу не встановлений.

Д. Наслідки раніше перенесеного мозкового інсульту.

Саме наслідки раніше перенесеного мозкового інсульту досить часто призводять до розвитку церебральних паралічів.

Класифікація дитячого церебрального паралічу, що була запропонована К.А.Семеновою, виглядить наступним чином [3]:

спастична диплегія (хвороба Лiтла);

подвійна геміплегія;

гіперкінетична форма;

атонiчно-астатична форма;

геміпаретична або гемiплегiчна форма.

Клінічні форми уражень центральної нервової системи (на прикладі ДЦП). Спастична диплегія - найпоширеніша форма ДЦП, яка характеризується тетрапарезом з більш вираженими ураженнями нижніх кінцівок. У дітей може спостерігатися затримка психічного розвитку, яка зменшується при своєчасному лікуванні. Діти, що страждають на спастичну диплегію, можуть навчитися обслуговувати себе, писати, здатні оволодіти трудовими навичками. Діти з помірною олігофренією навчаються за програмами шкіл для розумово відсталих. Прогноз цієї форми захворювання сприятливий відносно подолання психічних i мовленнєвих розладів i менш сприятливий щодо відновлення спастичних i локомоторних функцій.

У дітей зі спастичною диплегією м’язовий тонус значно підвищений в усіх кінцівках. Особливо виражене підвищення тонусу в згинальних групах м’язів рук, а також розгинальних i привідних м’язах ніг. Внаслідок підвищеного м’язового тонусу обмежуються активні рухи дитини й формуються м’язово-суглобні контрактури, які згодом призводять до грубих деформацій стоп, Спостерігаються підвищені згинальні й розгинальні патологічні сухожильні рефлекси (рис. 1). Спастична диплегія сполучається з гіперкінезами в руках i мімічній мускулатурі. Гіперкінези збільшуються при хвилюванні й слабшають під час сну та концентрації уваги. У дітей зі спастичною диплегією проявляється затримка розвитку мовлення, інтелекту, фізичного розвитку. Такі діти лікуються протягом багатьох років у стаціонарах, поліклініках, спеціалізованих яслах, дитячих садках, інтернатах, санаторіях.

Подвійна геміплегія - найбільш тяжка форма ДЦП, що характеризується тяжким тетрапарезом. У дітей з цією формою, за рахунок інтенсивних тонічних рефлексів, переважає ригідність м’язів, вони не можуть стояти, сидіти, ходити, має виражений характер олігофрені.

Рис. 1. Деякі види патологічних рефлексів при дитячих церебральних паралічах: 1- відсутність захисного рефлексу (повороту голови убік); 2- пригнічення рефлексу опори (відсутнє рефлекторне випрямлення ніг); 3-5- лабіринт ний тонічний рефлекс (3- напруження м’язів-розгиначів шиї, тулубу й кінцівок, 4- напруження м’язів-згиначів тулубу й кінцівок, відсутній фізіологічний лордоз, 5- при підніманні за ноги з положення на спині з являються напруження розгиначів шиї й спини, розгинання руки, до якої звернене обличчя, і згинання іншої руки); 6- негативний симптом Ландау (дитина, підтримувана в положенні на животі, не піднімає голови, не розгинає тулуба); 7- спастична диплегія (синдром Літла - порушення опорної функції ніг); 8- подвійна геміплегія; 9-атонічно-астатична форма (дитина стоїть з широко розведеними ногами, балансуючи за допомогою рук для втримання рівноваги).

Характерні риси: спастична тетраплегiя або тетрапарез із переважною локалізацією в руках i нерівномірним ураженням обох боків, виражені психічні й мовленнєві розлади. Захворювання проявляється в перші місяці життя дитини: статичні й локомоторні функції у дітей з подвійною геміплегією не формуються, Вони не опановують навички сидіння, самостійної ходьби. Тяжкі рухові розлади поєднані з ранніми контрактурами суглобів й кістковими деформаціями. Мовленнєві розлади проявляються: затримкою мовленнєвого розвитку, малим словниковим запасом, неправильним вимовлянням звуків, зміненням темпу мовлення, інтелект знижений, мислення уповільнене, пам’ять ослаблена. Судорожні напади впливають на прогноз захворювання. Медична реабілітація таких малюків здійснюється до 3 років.

Гіперкінетична форма ДЦП проявляється різними гіперкінезами з атетоїдними рухами, порушенням м’язового тонусу, які локалізуються в дистальних відділах кінцівок, мімічній мускулатурі обличчя, м язах тулубу, шиї. Емоційні переживання підсилюють мимовільні рухи. відзначаються паралічі або парези. Мовленнєві порушення у вигляді гіперкінетичної дизартрії спостерігаються в більшості дітей. Інтелект, як правило, збережений. Це сприятлива форма відносно навчання й соціальної адаптації.

Атонiчно-астатична форма ДЦП, на відміну від інших форм, характеризується сполученням патологічних тонічних рефлексів з парезами й низьким тонусом м’язів.

Характерні риси: мозочкові розлади. Затримується формування вікових рухових навичок, діти із значним запізненням, у порівнянні з фізіологічною нормою, починають сідати, стояти, ходити. Через м’язову атонію спостерігається перерозгинання в колінних суло6ах. Має місце порушення координації рухів і рівноваги. У ряді випадків у дітей з атонічно-астатичною формою ДЦП з’являються помірні гіперкінези й ознаки пірамідної недостатності у вигляді парезів і паралічів.

Мовленнєві розлади й олігофренія спостерігаються у багатьох хворих. Діти з цією формою захворювання лікуються тривалий час.

Геміпаретична або гемiплегiчна форма ДЦП розвивається переважно в період новонародженості. Характерні риси цієї форми ДЦII - однобічний парез руки й ноги за типом інсульту з переважним ураженням руки, що відстає в розвитку й усихає. З’являються судороги, психічні й мовленнєві розлади. У перші місяці життя дитини м’язовий тонус знижений, потім повільно підвищується й ста6iлізується до 1,5 років, коли дитина починає ходити. Збільшення м’язового тонусу в згиначах руки й розгиначах ноги визначає класичну позу Вернiке-Мана. Сухожильні й періостальні рефлекси підвищені, інтелект і пам’ять знижені, увага нестійка. Діти швидко виснажуються, однак здатні до навчання й легше, ніж при інших формах, адаптуються до праці. Лікування здійснюють у стаціонарах, поліклініках, спеціальних яслах, садках, інтернатах, санаторіях.

Таким чином, щоб включити різні клінічні форми в групу ДЦП, вони повинні відповідати двом умовам: по-перше, бути проявом залишкових змін вже завершеного патологічного процесу й, по-друге, перебігати з поступовим поліпшенням, принаймні без наростання симптомів [2, 5, 6].

Розділ 2. Заходи фізичної реабілітації при захворюванні на дитячий церебральний параліч

Перебіг і прогноз. Поліпшення при відповідному комплексному лікуванні. Лікування хворих дітей на ДЦП індивідуальне, раннє, комплексне, етапне, тривале. Раннє лікування ДЦП перед6ачає створення базису для формування нормально пози, рівноваги, координації рухів, вікових рухових навичок .

Комплексне лікування включає лікування положенням, ортопедичні заходи, лікувальну гімнастику, масаж, фізіотерапію, заняття з логопедом, медикаментозну терапію для стимуляції діяльності мозку й поліпшення його метаболізму. Провідна роль належить лікувальній гімнастиці через специфіку рухових порушень, коли багато статичних i локомоторних функцій у дітей із ДЦП розвиваються хаотично [4].

2.1 Лікувальна гімнастика (ЛГ)

Дані сучасної вітчизняної та зарубіжної науки показують, що церебральний параліч можна з успіхом переборювати, якщо існують для цього всі необхідні умови:

лікувально-відновлювальну діяльність необхідно починати з самого народження дитини;

на ранньому етапі розвитку дитини перевага надається корекції рухів, які є визначальними в загальному розвитку;

корекцiйна робота повинна проводитись безперервно зусиллями батьків, невропатологів, психолога, педагога-дефектолога, спеціаліста ЛФК, масажиста, фізіотерапевта та ін.

Метою ЛГ дітей, хворих на ДЦП, є створення за допомогою комплексних фізичних вправ, спеціальних рухових режимів, передумов для суспільної, побутової, учбової, трудової і соціальної адаптації до реальних умов життя, їх інтеграції в суспільстві.

Якщо умовно уявити собі розвиток рухової активності дитини у вигляді будівництва багатоповерхового будинку, то дитина самостійно, або за допомогою педагога повинна поступово підніматися з одного поверху на інший, після завершення «будівництва» попереднього. Причому починати свій рух угору вона повинна саме з того рівня, на якому зупинився її розвиток, не зважаючи на її вік:

стояти у вертикальному положенні, ходити з підтримкою, ходити самостійно;

сидіти з підтримкою, сидіти без підтримки, самостійно переходити в положення навстоячки;

повзання на животі, положення на 4-х кінцівках;

повороти зі спини на живіт і навпаки, різного роду розвороти, перевертання;

випрямлення голови, верхніх кінцівок, плечового поясу формування опірної здібності рук;

повороти голови, контроль за положенням голови в просторі, установка голови по середній лінії.

Завдання ЛГ при ДЦП:

розвиток реакцій випрямлення й рівноваги, які забезпечують правильний контроль голови в просторі й відносно тулуба;

розвиток функції рук i предметно-маніпулятивної діяльності;

розвиток зорово-моторної координації;

гальмування й подолання неправильних поз i положень;

попередження формування вторинного порочного рухового стереотипу.

Для досягнення успіху в комплексній роботі необхідне чітке усвідомлення задач, які стоять перед методистом, батьками в процесі фізичнї реабілітації:

корекція хибних установок опорно-рухового апарата (кінцівок, відділів хребта), переборювання слабкості (гіпотрофії, атрофії) окремих м'язів та їх груп;

покращення рухів в суглобах (профілактика чи розробка контрактур);

нормалізація тонусів м'язів (корекція пізньо-тонічних реакцій);

покращення зв'язку м'язів із суглобами (кінестезії) та тактильне (шкірної) чутливості;

формування компенсаторної гіпертрофії певної групи м'язів (посилення розвитку тієї групи м'язів, яка взяла на себе функції ослаблених, паралізованих);

покращення функціонування серцево-судинної, дихальної та інших систем організму;

розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук;

формування вестибулярних і антигравітаційних реакцій, статодинамічної стійкості (рівноваги) та орієнтації в просторі;

формування різних опірних реакцій рук і ніг;

досягнення загальної релаксації (розслаблення) організму або окремих його частин [8, 9].

Розвиток рухової активності дітей впливає на їх загальний розвиток (формування мови, психіки, інтелекту, зору, слуху). У зв’язку з цим обов’язково в процесі фізичного виховання планують вирішення наступних спеціальних комплексних задач:

розвиток мови через рухи: об'єднання звуків з рухами; наслідування звуків; звукове забарвлення рухів; ігри зі звуковим вираженням; ритмізація рухової діяльності; дихання, як складова звукоутворення; дрібна моторика та ін..;

формування в процесі фізичного виховання просторової і часової уяви: дальші - ближче, ліворуч - праворуч, багато - мало; вище - нижче, більше - менше, швидко - помалу; часто - рідко та ін..;

вивчення у процесі заняття з фізичної культури різних фізичних властивостей матеріалів (тяжкий - легкий, гладенький - шершавий, еластичний - ламкий і т. ін.), а також визначення їх призначення (для чого використовуються);

формування в процесі рухової діяльності різних видів мислення;

керування емоційною сферою дитини, формування морально-вольових якостей особистості, яке здійснюється шляхом виконання спеціальних рухових завдань під час ігор або естафет.

Без спеціальних вправ лікувальної гімнастики хвора дитина відчуває й запам’ятовує тільки свої неправильні пози й рухи, які гальмують розвиток рухової системи головного мозку.

Позитивний вплив на розвиток рухових функцій має використання комплексних стимулів:

аферентних (привідних):

зорові (виконання вправ перед дзеркалом);

тактильні (погладжування, опора рук, ніг об поверхню, вкриту різними видами матерії, що підсилює тактильні відчуття);

хода босоніж по піску;

різні прийоми масажу;

температурні (вправи у воді зі зміною її температури, локальне використання льоду);

пропріоцептивних (спеціальні вправи з опором, чергування вправ із заплющенням і роз плющенням очей).

На всіх заняттях лікувальної гімнастики необхідно формувати здатність сприймати пози й напрями рухів, а також предмети на дотик (стереогнозія). Велике значення має розвиток відчуття частин тіла. Широко використовують звукові й мовленнєві стимули. Багато з вправ корисно виконувати під музику. Особливо важливе значення має чітка мовленнєва інструкція, що нормалізує психічну діяльність дитини, розвиває цілеспрямованість, поліпшує розуміння мови, збагачує словниковий запас [6, 8].

У процесі занять лікувальною гімнастикою нормалізуються пози й положення кінцівок, знижується м’язовий тонус, зменшуються або переборюються насильницькі рухи. В результаті впливу фізичних вправ і масажу дитина починає правильно відчувати пози й рухи, що є потужним стимулом до розвитку й удосконалювання її рухових функцій і навичок [6].

На думку багатьох фахівців, необхідно стежити, щоб хвора дитина не сиділа протягом тривалого часу з опущеною головою, зігнутою спиною й зігнутими ногами. Це призводить до стійкої неправильної пози, сприяє вкороченню м’язів задньої поверхні стегна й розвитку згинальних контрактур колінних й тазостегнових суглобів. Щоб уникнути цього, дитину варто посадити на стілець так, щоб, ноги були розігнуті, стопи стояли на опорі. а не звисали, голова й спина випрямлені. Важливо також, щоб дитина займала правильне положення, перебуваючи на колінах у матері (рис. 2, 3). Протягом дня корисно декілька разів укладати хвору дитину на живіт, домагаючись у цьому положенні розгинання шиї, рук, спини й ніг.

Рис. 2. Неправильне положення на колінах Рис. 3. Правильне положення на колінах у матері (надмірно розведені стегна) у матері

Якщо це положення для дитини важке, під груди підкладають невеликий валик (рис. 4) [6, 10].

Рис. 4. Нормалізація пози дитини в положенні лежачи за допомогою валика

Для розвитку контролю за положенням голови протягом дня (2-З рази) слід виконувати такі вправи:

в.п.: лежачи на животі, руки витягнуті вперед. Підйом й опускання голови. Розведення рук у боки і назад при піднятій голові. Ноги витягнуті. Уникати підіймання тазу.

в.п.: лежачи на животі (на валику й без валика. Голова звисає через край кушетки. Піднімання голови й рухи нею в усі боки. Якщо в дитини у положенні лежачи на спині різко виражена розгинальна поза (голова відкинута назад, руки й ноги розігнуті та напружені), корисно протягом дня по кілька разів робити вправи на розслаблення.

в.п.: лежачи на спині, голова нахилена вперед, руки схрещені на грудях, ноги зігнуті в колінних й тазостегнових суглобах i розведені в боки. Дитину плавно погойдують назад («гойдалка») і в сторони (поза Бобат). Ускладненням вправи є такі самі погойдування, але з відкинутою назад головою.

Лікувальну гімнастику призначають з перших місяців життя й здійснюють протягом усього періоду росту и розвитку дитини. При розвитку й тренуванні рухових функцій треба обов’язково враховувати клінічну картину хвороби, вік дитини, рівень інтелектуального розвитку, інтереси, особливості поведінки. Велику кількість вправ необхідно здійснювати у вигляді захоплюючих ігор. У процесі занять суворо контролювати поставу, напрямок рухів, правильність опори. При формуванні передумов довільних рухів у дітей першого року життя необхідно використовувати спеціальні пристрої у вигляді надувних м’ячів, валиків, гойдалок, поручнів, о6ручiв, сходів, сіток, а також спеціальні вправи й прийоми для зміцнення м’язів спини й живота. Важливим є дотримання вказівок ортопеда щодо пози дитини під час сну (тверда постіль), приймання їжі, ігор і занять (відповідні стіл, стілець, розміри іграшок) [4].

Засоби фізичної реабілітації при ДЦП є необхідною умовою розвитку рухових функцій. За допомогою фізичних вправ формуються рухові навички й уміння, запобігається розвиток неправильних установок тулубу, кінцівок, туго- рухливості, контрактур, м’язових атрофій, укорочень кінцівок, порушень постави й ходи [5, 6].

2.2 Лікувальний масаж

Метою масажу при дитячих церебральних паралічах є зниження рефлекторної збудливості м’язів з підвищеним тонусом. Тому для зниження збудливості рухових клітин спинного мозку і дії на трофічні процеси перш за все проводиться масаж паравертебральних спинномозкових сегментів: в області S5-S1, L5-L1, D12-D10 - для дії на нижні кінцівки і D4-D1, С7-С3 - для дії на верхні кінцівки. До того ж, масаж підвищує працездатність та витривалість м’язів, покращує функцію зв’язувального апарату, посилює кровообіг й лімфоток. Для зміцнення, поліпшення кровопостачання і живлення ослаблених м’язів виконують масаж спини, грудної клітки і живота, впливаючи поверхневими, ніжними, в повільному темпі прийомами погладжування, розтирання, розминки, а також проводячи стабільне і лабільне струшування м’язів. Пасивні і активні рухи в хребетному стовпі, ніжні струси грудної клітки і живота (короткочасні, 3-5 с). Підключають дихальні вправи.

Завдання масажу:

сприяння розслабленню м’язів з підвищеним тонусом, седативное дія на гіперкінези окремих груп м’язів;

стимулювання, тонізація функції паретичных м’язів;

зниження вегетативних і трофічних розладів;

поліпшення загального стану дитини і поліпшення працездатності його м’язів [11].

На даний час застосовують різновиди лікувального масажу (класичний, крапковий, такий, що проводиться по стимулюючій і седативній методиці, сегментарний, лінійний масажи та ін.). Залежно від форми захворювання обирається найбільш ефективний вид масажу - наприклад, для розслаблення м’язів застосовуються такі прийоми, як погладжування, струси, валяння, легка лабільна вібрація. З метою стимуляції окремих м'язових груп використовують глибоке непереривисте і переривисте погладжування пальцями, розтирання з тим, щоб обтяжувало, гребенеподібне, поколочування, щіпцеподібне розминання, штрихування, стругання.

При проведенні сегментарного масажу застосовують всі прийоми паравертебральної дії. План масажу будується за загальним варіантом дії: спина, комірна зона, кололопаткова область, верхні кінцівки, нижні кінцівки. Масаж рук і ніг завжди починають з вищерозміщених областей: плече, передпліччя, кисть і стегно, гомілка, стопа [11, 12].

Основне правило при проведенні масажу - використовувати всі прийоми вибірково, з урахуванням клінічних особливостей стану дитини. Слід застосовувати всі спеціальні медикаментозні засоби і проводити теплові процедури до масажу, при всіх різновидах масажу необхідно вибирати найбільш зручну для хворого позу. Курс класичного масажу - 25-30 процедур, сегментарного масажу - 10-15 процедур, лінійного - 10-15, крапкового - 20-25. Всі види масажу необхідно поєднувати із спеціальними вправами в процесі індивідуальних занять з дитиною [13].

Ефективність масажу значно підвищується, якщо його застосовувати в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами. Наприклад, з мінеральними ваннами (36-37 0С) тривалістю 7-12 хвилин. Пасивні і активні рухи безпосередньо у воді і масаж під водою. Застосовують лікування рухами відразу ж після ванни і коригують укладання на шинах (від 10 хвилин до 1 години). Цього ж дня після відпочинку (2-4 години) проводять лікувальну гімнастику. Застосовують процедури мануального сегментарно-рефлекторного і місцевого масажу кінцівок. Хворим дітям старше 7 років може бути проведений курс підводного вихрового масажу і підводного душу-масажу.

При лікуванні дітей, страждаючих важкими руховими розладами, слід особливо раціонально, цілеспрямовано використовувати всі засоби, що дозволяють добитися, в першу чергу, зниження тонусу спастичних м’язів та їх розслаблення. З цією метою масаж поєднують з опромінюванням лампою соллюкс; з парафіновими аплікаціями, грязелікуванням. Добрі результати дають гарячі укутування за методом Кені при міогенних і артрогенных контрактурах. Добившись розслаблення м’язів, застосовують площинне погладжування, валяння з невеликим зсувом м’язів, глибоке, але ніжне і в повільному темпі подовжена непереривисте розтирання, що обхватує. Суглобові поверхні і зв’язково-сухожильний апарат масажують ніжно подушечками пальців, застосовуючи неглибокі прийоми розтирання і закінчуючи циркулярними погладжуваннями долонною поверхнею кистей [11, 13, 14].

2.3 Засоби фізіотерапії

Електролікування. При дитячих церебральних паралічах застосовують різні види лікарського электрофорезу, електростимуляцію м’язів імпульсним і синусоїдальним модульованим струмами.

Лікарський электрофорез - метод, заснований на одночасній дії на організм гальванічного струму і лікарських речовин, що вводяться з його допомогою. У зв’язку з концентрацією медикаментозних препаратів на обмеженій ділянці тіла зменшується їх побічна дія. Ефективність электрофорезу обумовлена дією речовини, що вводиться, на тлі зміненої електричним струмом реактивності організму, а також підвищенням адсорбційної здатності тканин в міжелектродному просторі. Крім того, речовини, введені в організм за допомогою электрофорезу, утримуються в шкірі до трьох тижнів, поступово надходячи до кровотоку. Методом электрофорезу можна вводити препарати кальцію, магнію, йоду брому, церебролізин, пірогенал, лідазу, галантамін, прозерін, дібазол та ін.

Гальванічний воротник по Щербаку. Один електрод у формі шалевого коміра розташовують на верхній частині спини так, щоб кінці його вкривали надпліччя і ключиці, другий електрод площею 150-300 см2 - в попереково-крижовій області. За цією методикою доцільно вводити кальцій, бром, магній, новокаїн, лідазу, алое, еуфілін, церебролізин ноотропіл, пірогенал. Поєднаний вплив гальванічного струму і лікарських речовин покращує функциотвльний стан нервової системи, розширює судини головного мозку, знижує м’язовий тонус, послаблює патологічну постуральну активність.

Загальний электрофорез по Вермелю. Один електрод розташовують в міжлопатковій області, інший, раздвоєний, в області литкових м’язів. Лікарські речовини ті ж, що й при електрофорезі комірної зони. Загальний електрофорез діє на м’язи тулубу, грудні і поперекові сегменти спинного мозку, периферичні нервові волокна, косто-суставний апарат тулубу і кінцівок.

Електрофорез лідази на м’язи стегон показаний при аддукторному спазмі. Два електроди, смочені розчином лідази з новокаїном накладають на внутрішні поверхні стегон і сполучають їх з анодом гальванічного апарату. Більший електрод накладають на пояснично-хрестову область і сполучають з катодом. Введення лідази сприяє поліпшенню кровообігу, зменшує щільність сполучної тканини, надає розсмоктуючу дію, м’язи стають менш пружними, кут відведення стегон збільшується, зменшується перехрест ніг.

Назальний електрофорез новокаїну і кальцію. Лікарські речовини, вживані при назальному електрофорезі, проникають крізь слизову оболонку носу у параневральні простори нюхового і трійчастого нервів і далі в спинномозкову рідину і центральну нервову систему. Введений таким чином новокаїн знижує збудливість моторних зон кори великого мозку, гальмує потік аферентних імпульсів на рівні ретикулярної формації стовбуру мозку. Кальцій сприяє нормалізації процесів гальмування і збудження в центральній нервовій системі. У хворих церебральними паралічами після курсу назального електрофорезу новокаїну і кальцію знижується м’язовий тонус, збільшується об’єм активних рухів, а в ряді випадків - зменшуються гіперкінези. Через 20-30 хвилин після процедури доцільно проводити лікувальну гімнастику.

Електростимуляція м’язів при дитячих церебральних паралічах сприяє підвищенню тонусу та сили ослаблених груп м’язів, зменшенню дистрофічних змін, відновленню їх взаємин. Ще раніше не діючий м’яз починає скорочуватися і дитина одержує уявлення про його функцію. Доцільно перед електростимуляцією провести теплову процедуру.

Імпульсний струм впливає на пропріорецептори м’язів, викликаючи їх своєрідну анестезію, що скорочує потік імпульсів в центральну нервову систему, знижуючи м’язовий тонус і зменшуючи гіперкінези. Стимуляція м’язів синусоїдальним модульованим струмом (СМТ) сприяє поліпшенню їх трофіки, кровопостачання, надає болезаспокійливу дію, стимулює ослаблені м’язи і знижує тонус спастичных. СМТ можна застосовувати також для стимуляції м’язів, артикуляцій.

Діадинамічна терапія - метод дії постійними імпульсними струмами напівсинусоїдальної форми з експоненціальним заднім фронтом імпульсу частотою 50 і 100 Гц. Такі струми підсилюють процеси гальмування в центральній нервовій системі, дають знеболюючий ефект. Їх також можна використовувати для електростимуляції м’язів.

Індуктотерапія - дія на організм високочасотного електромагнітного поля. Кабель-індуктор розташовують на відстані 1-1,5 см від місця дії. При цьому утворюються вихрові струми, викликаючі теплопродукцію. Мегод використовується з метою глибокогю прогрівання, поліпшення трофіки тканин, розсмоктування запальних вогнищ, зменшення спастичності м’язів.

Електросон - метод дії на головний мозок імпульсним струмом постійного напряму і низької частоти, прямокутної форми, слабкої сили і малої тривалості імпульсу. Його застосовують для нормалізації функціонального стану центральної нервової системи, поліпшення сну. В результаті стимуляції підкірково-стволових відділів мозку, зокрема збудження лімбічних систем і зниження активуючих впливів ретикулярної формації середнього мозку, посилюються гальмівні процеси в корі великого мозку [2, 16, 17, 18].

Шубоши-терапія. Проводиться за допомогою мікрокомп’ютерного пристою для місцевої фізіотерапевтичної дії, м’язової стимуляції та рефлексотерапії, а також для дії на організм цілковито, впливаючи на біологічно активні крапки за правилами китайської медицини. Основою оздоровчої дії є електричні імпульси високої інформаційної насиченності.

Показаннями до застосування Шубоши-терапії є:

захворювання хребта;

травми суглобів;

периартрити суглобів;

запальні захворювання суглобів;

тугорухливість у суглобах;

судорожний синдром;

хронічна втомленість м’язів;

порушення кровопостачання кінцівок;

нейропатії періферійних нервових волокон;

хронічні соматичні захворювання;

зайва вага тощо.

Протипоказаннями до застосування Шубоши-терапії є:

гострі інфекційні захворювання;

активна форма туберкульозу;

гострий мозковий ішекмічний інсульт;

гострий інфаркт міокарду;

органічні захворювання серця та нирок;

друга половина вагітності.

Використовуючи пристрій, треба дотримуватися рекомендацій:

вибір зон впливу здійснюється за допомогою встановлення електродів на тригерні зони, виникаючі по ходу каналів з порушенням руху енергії в них. Ці зони проявляються больовоми відчуттями в окремих областях тіла. Частіше вони виглядають як парестезії;

вибір режиму здійснюється за принципом зворотнього зв’язку: якщо імпульси одного з наявних чотрирьох режимів несуть інформацію, що відновлює рух енергії та її нормальні параметри, то нервова система оцінює ці імпульси як такі, що викликають приємні відчуття;

вибір тривалості сеансу: бажано впливати парой електродів (лапок) протягом 20 хвилин. Загальна тривалість масажу - до однієї години. Частота сеансів - від одного до чотирьох з інтервалом не менш, ніж в дві години [19].

Бальнеолікування впливає на стан центральної нервової системи, нормалізуючи кровообіг, обмін речовин, процеси збудження і гальмування, сон. У теплій воді знижується тонус м’язів, зменшуються больові відчуття в гіперкінези, збільшується об’єм активних рухів, поліпшується кровопостачання органів і тканин. Теплу ванну можна поєднувати з активними і пасивними рухами під водою. Водні процедури також сприяють гартуванню організму, підвищуючи його резистентність до різних інфекцій. Окрім натуральных мінеральних ванн можна застосовувати ванни з лікарськими і ароматичними речовинами, газові ванни. Оптимальна температура лікувальних ванн для дітей з церебральними паралічами 35-37 0С, при вищій температурі хворі легко перегріваються. Прохолодні ванни температури 21-32 0С застосовують головним чином для гартування.

Хвойні ванни. Поєднання хвойних ван з грязелікуванням показане соматично ослабленим дітям і хворим з гіперкінезами. Ефірні масла, що знаходяться в хвої, заспокоюють нервову систему, рефлекторно впливаючи на рецептори шкіри, дихальних шляхів, нюховий аналізатор.

Йодо-бромні ванни. Йод і солі брому проникають з води в організм через шкіру, по дорозі впливаючи на шкірні нейрорецептори. Під впливом йодобромних ванн посилюються процеси гальмувания в центральній нервовій системі. Особливо сприятливо вони діють на хворих з гіперкінетичною формою церебрального паралічу.

Валеріанові ванни. Валеріанові ванни особливо показані хворим з гіперкінетичною формою церебрального паралічу. Седативна дія проявляється також при використанні шалфею, пустирника, душиці, хмелю, полину.

Морські ванни готують з природної морської води або шляхом додавання морської солі до прісної води. Вони надають загальнозміцнюючу і тонізуючу дію, сприяють гартуванню, покращують кровопостачання головного, спинного мозку і м’язів. До морської води можна додати хвойний екстракт. Солоно-хвойні ванни порушують центральну нервову систему, особливо її вегетативну частину, покращують обмінні процеси.

У комплексній терапії хворих на церебральний параліч, особливо при порушенні функції серцево-судинної системи, використовуються газові ванни (вуглекислі, кисневі, радонові, азотисті, сірчановодневі та ін.). У механізмі дії газових ванн, крім температурного і механічного чинників, велику роль грає своєрідний вплив самого газу. Бульбашки газу надають як місцеву дратівливу дію, так і рефлекторне, покращуючи дихання, кровообіг.

Перлові ванни - найпростіші штучні газові ванни. За їх допомогою досить сильно гарячаться периферичні рецептори, ці ванни показані при атактичній і атонично-астатичній формах церебрального паралічу.

Вуглекислі ванни надають стимулюючу дію на серцево-судинну і нервову системи, тому вони показані млявим, апатичним дітям, а також хворим з пониженим м’язовим тонусом.

У комплексній терапії також можна використовувати душі, зокрема підводний душ-масаж. На хворого, що знаходиться у ванні з теплою водою або водою індиферентної температури, направляють струмінь води під тиском 2-4 атм від периферії до центру, Ступінь натиску води дозують за допомогою спеціального регулятора або наконечників різної форми. Масажують кінцівки, м’язи спини, сідниць, живота. До і після підводного масажу хворий повинен спокійно полежати у ванні 2-3 хвилини. Підводний душ-масаж особливо показаний при м’язовій гіпотонії і контрактурах.

В теплій ванні або басейні методист може проводити масаж, лікувальну гімнастику (гідрокінезотерапія) дітям з церебральними паралічами, де їм легше виконувати рухи, недоступні їм в звичайних умовах. З метою гартування застосовують контрастні душі. Теплі душі невеликої тривалості надають седативное дію на дитину [2, 15, 18].

Грязе- і теплолікування. Грязі, озокерит, парафін, пісок надають термічну, механічну і хімічну дію. Володіючи невеликою теплопровідністю, ці лікувальні засоби легше, ніж водні процедури, переносяться дітьми.

Грязелікування. Лікувальний ефект грязі обумовлений рядом чинників. Тепло, що виділяється при накладенні грязі на поверхню тіла, розширює кровоносні і лімфатичні судини, підвищує обмін речовин, надає протизапальну дію. Важливу роль в стимуляції обміну речовин в м’язі і нервовій системі, поліпшенні кровообігу і створенні сприятливих умов для перебігу репаративних процесів грають біологічно активні речовини - ферменти, гормони, що входять до складу грязі. Багато з них, проникаючи через шкіру в кровоносне русло, рефлекторно впливають на центральну нервову систему і внутрішні органи. Грязі, впливаючи місцево і загально-рефлекторно, сприяють прискоренню процесів мієлінізації, зменшенню осередкових рубцевих змін в нервовій тканині і мозкових оболонках, знижують патологічний тонус м’язів, підвищують еластичність сухожильно-зв’язкового апарату. Застосування грязей показане при всіх формах церебральних паралічів, особливо при високому м’язовому тонусі, контрактурах, після етапних гіпсових пов’язок, спастичних дизартріях.

З лікувальною метою застосовують мул, торф’яні і сапропелевi грязі, що відрізняються умовами формування та складом. Теплоємкість торф’яних грязей є меншою, ніж у грязей, мулу, але вони багатше органічними речовинами типу гуминів. Сапропелеві грязі - це мул, що утворюється в прісних озерах; вони надають менш виражену хімічну дію.

При патології серцево-судинної системи, поганій переносимості лікування, а також соматично ослабленим дітям і дітям раннього віку призначають електрогрязьові процедури (гальваногрязь або диатермогрязь). В окремих випадках електрогрязелікування використовують як підготовку до курсу грязьових аплікацій. Гальваногрязелеченіє ефективніше при гемипаретической формі церебрального паралічу і спастичної диплегії, а диатермогрязелікування - при гіперкінетичній, атактичній і атонічно-астатичній формах. Позитивні результати дає електрофорез грязьовим розчином.

При судомах, гідроцефалії в ступені субкомпенсації, вираженій астенії, психомоторному збудженні грязелікування протипоказане. Повторити курс грязетерапії можна не раніше, ніж через 4-6 місяців.

Озокеритолікування. Озокерит (гірський віск) володіє великою теплоємністю, низькою теплопровідністю і більш, ніж інші речовини (парафін, грязь), віддає тепло організму, викликаючи розширення судин. Охолоджуючись, озокерит зменшується в об’ємі і надає компресійну дію. Біологічно активні речовини, що містяться в озокериті, володіють ацетилхоліноподібною, естрогенною і протизапальною дією. Озокерит стимулює регенеративні процеси в сполучній тканині, сприяє розсмоктуванню рубців, виражено впливає на вегетативну нервову систему, нормалізуючи співвідношення між симпатичною і парасимпатичною частинами. Від дії тепла поліпшується кровообіг, збільшується лімфоток, знижується збудливість нервово-м’язового апарату. М’язи і зв’язковий апарат стають більш розтяжними та еластичними. При накладенні на комірну зону озокерит стимулює кровообіг в судинах головного мозку. Озокерит застосовують при тугорухливості і контрактурах суглобів, вираженій спастичності м’язів, больовому синдромі.

Парафінолікування. Завдяки великій теплоємності, низькій теплопровідності, майже повній відсутності конвекційної здатності, абсолютній безводні, властивості виділяти велику кількість тепла при застиганні парафін є ефективним лікувальним засобом. При охолодженні парафін зменшується в об’ємі на 10-12%, здавлюючи прилеглі тканини і сприяючи їх глибшому прогріванню.

Гарячі шерстяні укутування застосовують з метою зменшення тонусу м’язів, збільшення еластичності зв’язково-суглобового апарату. Вони надають також рефлекторну дію на серцево-судинну і нервову системи. Укутування доцільно робити за 30-40 хвилин до лікувальної гімнастики.

Протипоказання для парафіно- і озокеритолікуванння ті ж, що і для грязелікування [2, 15, 18].

2.4 Кліматотерапія

Кліматотерапія - дія на організм природних чинників - повітря, сонячного випромінювання, води. Під впливом кліматолікування відбуваються перебудова нервової системи, поліпшуються її регулюючі функції, удосконалюються адаптаційно-пристосовні і відновні механізми, підвищується неспецифічна резистентність організму. На деяких дітей благотворний вплив робить зміна кліматичної зони. Разом з тим, у дітей з церебральними паралічами «кліматична адаптація» буває досить тривалою, тому їх лікування доцільно організовувати в межах звичної кліматичної зони.

Загальні принципи кліматотерапії - поступовість, систематичність і урахування індивідуальних реакцій організму дитини.

Аеротерапія - дія відкритого свіжого повітря з метою лікування і гартування організму. Існують різноманітні форми аеротерапії - тривале перебування на свіжому повітрі (прогулянки, повітряні ванни), на відкритих верандах (включаючи сон), в добре провітрюваному приміщенні (сон при відкритих вікнах), на березі водойму, повітря якого насичене солями, озоном, фітонцидами водоростей (море, лиман).

Позитивний вплив аеротерапії на хворих церебральними паралічами пов’язано з підвищеним постачанням організму киснем, а також з дією інших чинників зовнішнього середовища - температури, вологості, тиску, швидкості руху повітря, електричного стану атмосфери та ін. Чисте повітря стимулює глибші дихальні рухи, покращує вентиляцію легенів. В результаті роздратування шкірних рецепторів відкритих частин тіла і нервових закінчень слизистих оболонок верхніх дихальних шляхів наступає охолоджування, під впливом якого стимулюється обмін речовин.

Опромінювання сонячними променями (геліотерапія) підвищує опірність організму до різних інфекцій і простудних захворювань, нормалізує обмін речовин. Діти з церебральними паралічами дуже чутливі до сонячних променів, тому геліотерапію потрібно проводити обережно і строго дозувати. Розрізняють загальні і місцеві сонячні ванни. При місцевих дії сонячних променів піддаються тільки окремі ділянки тіла (одна або більш кінцівок, комірна зона, поперекова область тощо), а при загальних - все тіло.

Водні процедури, вживані з метою гартування, можуть бути у вигляді обмивань, обтирань, обливань, душів, купань у відкритих водоймищах. Їх використовують впродовж всього року. Обтирання проводиться за допомогою губки або м’якого рушника, добре змоченого водою температури 35-36 0С з подальшим зниженням температури на 10С кожні 4-5 днів. Обмивання, так само як обтирання, може бути місцевим (окремих частин тіла) і загальним. Обмивання проводиться махровим рушником, вмоченим у воді температури 33-36 0С. Потім сухим рушником розтирають шкіру до почервоніння. Краще використовувати для обмивання морську воду.

Обливання - більш сильно діюча процедура, ніж обтирання і обмивання; воно може бути частковим і загальним. Дитину обливають водою температури 33-36 0С, потім шкіру насухо розтирають махровим рушником.

При купанні в морі (лимані, річці, озері) на організм впливають термічні, хімічні і механічні чинники. Активізується діяльність нервової і серцево-судинної систем, прискорюється обмін речовин, посилюється теплообмін, дитина стає менш чутливою до респіраторних захворювань. Вода створює сприятливий фон для мобілізації рухових функцій. Хворі церебральними паралічами погано володіють своїми рухами, тому купати їх треба маленькими групами (по 4-5 чоловік), допомагаючи кожному виконувати вправи у воді. Тривалість купання в будь-якому відкритому водоймищі залежить не тільки від температури води, але й від метеорологічних чинників (температура повітря, швидкість вітру тощо), ступеня загартованості організму [2, 5, 17].

Методика лікувального плавання може застосовуватися як в природних водоймищах, так і в басейнах, ваннах. У водному середовищі знижується м’язовий тонус, полегшуються активні рухи, збільшується їх об’єм, що дозволяє тренувати вікові рухові навички. Використовуючи спеціальні вправи можна пригнічувати патологічну тонічну активність, сприяти виробленню опорної реакції рук, ніг, реакцій рівноваги. Під час вправ у воді відбувається фізіологічна і емоційна перебудова організму, і дитина легше включається в довільну рухову активність. Методику лікувального плавання використовують як для попередження, так і для розробки вже наявних контрактур і деформацій. Стимуляцію рухової активності дітей з церебральними паралічами можуть проводити батьки в домашніх умовах, використовуючи для цього звичайну ванну або ванну з настоєм лікувальних трав [2, 16, 18].

ГЛАВА ІІ. ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ .1 Клінічна характеристика дослідних хворих

Історія хвороби дитини №1. Хлопчик 6 років. В анамнезі має діагноз «спастичний трипарез (ліва рука та ноги) із затримкою сенсо-моторного і психо-мовленнєвого розвитку».

На момент початку дослідження визначалось: малорухомість дитини; незвичайні специфічні рухи, якими вона володіє; хвилювання з боку медичного персоналу про подальший спосіб життя, несприйняття дитини суспільством.

Анамнез життя: під час вагітності мати порушувала загальний режим, режим харчування, режим відвідування лікарів; під час першого та другого триместрів мати палила, вживала алкоголь, багато разів непритомніла; якось їй було настільки зле, що була ймовірність летального випадку. Складнощі під час пологів: дитина ніжками просувалась родовими шляхами, при народжені визначалась деякий ступінь асфіксії дитини. Мати відмовилась від хлопчика.

Спадковість: не визначено.

Спроможність самостійних рухів: перегортається у положенні лежачи, намагається підвестися, сісти, сидить з опором, повзає на колінах; правою рукою виконує всі можливі рухи, за її допомогою нечітко виконуває процедури з самообслуговування.

У положенні лежачи тонус м’язів спини знижений. Тонус у лівій руці підвищений, рука в стані пронації, ротована всередину в плечовому суглобі, передпліччя і гроно проновані, пальці стиснуті в кулак, різко виражене порушення малої моторики. Права рука розігнута. Рефлекси з рук: з правої підвищенні, з лівої знижені. Рухи в руках активніші, ніж в ногах. Ноги витягнуті, приведені, стопи в підошвенному згинанні. Тонус у м’язах ніг підвищенний з адукторним і флексорним спазмом. Рефлекси з ніг підвищенні з розширенням зон.

При тракції за руки дитина закидає голову назад, одночасно розгинаючи ноги і приводячи їх, стопи в підошвеному згинанні.

Поворот із спини на живіт здійснюється спочатку з повернення голови, потім поясу верхніх кінцівок, користуючись руками, ноги залишаються в стані розгинання і приведення. Між плечима і тазом ротації немає.

У положенні на животі голова закинена назад, ноги розігнуті, опора на руки нестійка. Випрямляючі реакції тулубу сповільнені, опорна реакція рук дефектна. Різко обмежено розпрямлення тазу і відсутність фізіологічних вигинів хребта.

Доступні одночасно або тільки згинальні (одночасне згинання у всіх суглобах з відведенням стегон), або розгинальні (одночасне розгинання у всіх суглобах з приведенням і внутрішньою ротацією стегон) рухи.

При повзанні на животі, піднімаючи голову і спираючись на передпліччя, дитина підтягається на зігнутих руках вперед, ноги розігнуті і напружені. При опорі на витягнуті руки дитина здійснює рухи по кругу і назад, ноги і тазовий пояс переміщаються пасивно. Коліна приведені, стегна ротовані всередину. Обидві ноги в положенні помірного згинання. З положення рачки перехід в бічне сидяче положення для дитини утруднено.

Положення сидячи: ноги напівзігнуті, приведені і ротовані всередину. Стопи і пальці знаходяться в положенні підошовного згинання. При сидінні спина має круглу форму. Голова нахилена вперед, підборіддя висунуте. При раптовому піднятті голови, стегна розгинаються, дитина лягає назад. При опорі руками вперед і в сторони можливо самостійне сидіння. Якщо вільна рука тягнеться вгору за іграшкою, голова і хребетний стовп розгинаються, також виникає падіння назад.

Маніпулятивна функція рук розвивається із затримкою, дитина використовує форму захоплення з пронацією передпліччя і кисті. Досить добре розвинено розгинання правої кисті, її супінація, зіставлення великого пальця.

Положення на колінах: дитина встає на коліна з положення на животі. За наявності опори на розігнуті руки, дитина встає на коліна, розгинаючи тулуб і переносячи його назад. Ноги пасивні і приведені в стегнах. Положення стоп асиметрично: одна - в тильному згинанні і повернена дозовні, інша - в підошовному згинанні і повернена всередину.

Нервова система. Східний страбізм обох очей, асиметрія ніжньоочних складок. Затримка в психомоннму розвиткові, мову звертань розуміє добре, вимовляє до 100 слів, намагається формулювати прості фрази.

В процесі лікування рекомендується: постійне виконання ЛФК, стретч-гімнастики, курси загального і сегментарного масажу по 10 разів через кожні 2 місяці, постійне ношення туторів, ортопедичного взуття.

Розділ 2. Методи проведення дослідження

Під час проведення дослідження на предмет ефективності занять з ЛФК, сеансів з масажу, фізіотерапії за методиками та програмами фізичної реабілітації дітей, хворих на ДЦП, використовувались такі засоби збору даних:

підрахунок тривалості часу сидіння дитини на сідницях без опору та допомоги сторонніх людей;

підрахунок тривалості часу самостійного стояння дитини на одному місці, використовуючи опору;

підрахунок тривалості часу самостійної ходи, використовуючи опору;

підрахунок швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору;

вимір висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору.

Підрахування тривалості часу сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх. Дитині пропонувалося сісти сідницями на підлогу або на інший жорсткий плоский предмет (табурет, масажний, пеленальний або журнальний стіл). При цьому ноги повинні були знаходитися у витягнутому вперед положенні. Методист фіксував час початку сидіння на сідницях та час, коли дитина починала скаржитися на втому, підраховував кількість хвилин (секунд), отримані результати заносив до розробленої таблиці (табл. 1 та 6, далі по тексту).

Підрахунок тривалості часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору. Дитині пропонувалося стати біля стіни або іншого великого нерухомого (важкорухомого) предмету (шафа, ліжко зі спинкою, гімнастична драбина тощо) та триматися за цей предмет.

Методист фіксував час початку стояння та час, коли дитина починала скаржитися на втому, підраховував кількість хвилин (секунд), отримані результати заносив до розробленої таблиці (табл. 2 та 7, далі по тексту).

Підрахунок тривалості часу самостійної ходи, використовуючи опору. Дитині пропонувалося стати біля стіни або іншого великого нерухомого (важкорухомого) предмету (шафа, ліжко зі спинкою, гімнастична драбина тощо) та, триматючись за цей предмет, намагатися пересувати ноги - виконувати акт ходіння.

Методист фіксував час початку стояння та час, коли дитина починала скаржитися на втому, підраховував кількість хвилин (секунд), отримані результати заносилися до розробленої таблиці (табл. 3 та 8, далі по тексту).

Підрахунок швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору. Методист пропонував дитині походити вздовж довгої рівної стіни. Фіксував час початку ходи, потім слідкував, щоб дитина пересувалась вздовж стіни протягом 1 хвилини. По проходжені хвилини, методист пропонував дитині перепочити. А сам, тим часом, виміряв відстань від місця початку шляху до місця його закінчення.

Отримані результати заносилися до розробленої таблиці (табл. 4 та 9, далі по тексту).

Вимір висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору. Коли дитина самостійно проходила вздовж опори, вона відривала п’ятку від підлоги на деяку відстань, тобто пересувалась практично на пальчиках. При виконані чергового шагу, методист пропонував дитині зупинитись, під час зупинки виміряв цю відстань. Далі дитина продовжувала свій шлях. Висота відриву п’ятки під час одного шляху, що виконувала дитина, була однаковою, бо ступінь підвищення тонусу м'язів не змінювався.

Отримані результати заносилися до розробленої таблиці (табл. 5 та 10, далі по тексту).

Всі числові відомості розраховувались за методом статистичної обробки t-критерію Ст’юдента

Формула 1.

_ _ _ = Σ x : n, дех - середнє арифметичне знаення величини показника,

Σ x - сума значень показника у групі,- кількість людей у групі.

Формула 2.

ð = R (max - min): А,де ð - середнє квадратичне відхилення значень показників,- різниця між максимальним і мінімальним значенням показника,

А - табличе значення із значень n (додаток 1).

Формула 3. = ð : \/ N - 1,де m - помилка середньої арифметичної,

ð - середнє квадратичне відхилення,- кількість людей у групі.

Формула 4.= x1 - x2 : \/ m21 + m22 ,де x1 та x2 - середні арифметичні значення,

т1 та т2 - помилка середньої арифметичної,

Формула 5.= (nконт + nэксп) - 2,де f - ступінь волі (додаток 2),- кількість людей у кожній групі.

Розділ 3. Хід проведення дослідження

Дослідження за обраною темою проводилося на базі Дружківського будинку інвалідів. Дослідження проводилось: з 10 листопада 2009 року по 6 березня 2010 року.

В дослідженні приймали участь 20 дітей віком від 6 до 10 років, що складали дослідну групу. З десятьма з них проводилася фізична реабілітація за вище вказаними програмами (експериментальна група дослідних). Інші 10 дітей отримували звичайне лікування, яке надавалось в цьому закладі (контрольна група). Експериментальна й контрольна групи склали генеральну групу досліджуваних.

До генеральної групи дослідних увійшли діти, які мали діагноз «дитячий церебральний параліч, атонічно-астатична форма». Деяким дітям цієї групи колись вже проводилося відновлювальне лікування, деяким - ще ніколи не проводилося.

В роботі з досліджуваними було застосовано індивідуальні й групові заняття з лікувальної фізичної культури, фізичного розвитку; індивідуальні сеанси лікувальної гімнастики та масажу, фізіотерапевтичні процедури із застосуванням електрофорезу, ультрафіолетового опромінення, міостимуляції, термічних ванн.

Під час роботи з кожною дитиною збирались скарги хворих дітей (та їх батьків), анамнестичні дані, відомості про об’єктивний стан дитини (фізичні можливості - перегортання у ліжку, сидіння, стояння; згинання та розгинання, відведення та приведення ніг у суглобах, опір ногами зовнішнім факторам, хода; згинання та розгинання, відведення та приведення рук, опір та протидія зовнішнім опорам, виконання дрібних рухів). Звідси формувалися потреби і дій, спрямовані на їх задоволення. Потім впроваджувалися саме реабілітаційні заходи; на початку їх впровадження й наприкінці проводилися функціональні проби (оцінка виконання простіших рухових дій - тривалість сидіння на сідницях без застосування підручних побутових засобів та без підтримки з боку сторонніх, тривалість стояння на обох ногах з випрямленою спиною без опору та без підтримки з боку сторонніх, тривалість ходіння по рівній поверхні без сторонньої допомоги, швидкість пересування по рівній поверхні із опором на великі предмети, висота відриву п’ятки від поверхні підлоги.

Отримані дані синтезувались та обчислювались за t-крітерієм Ст’юдента, відбувались порівняння та на основі їх робились висновки якості дослідження, надавалися рекомендації, що призначаються дітям, батькам хворих дітей та дослідникові.

Отже, при складанні експериментальної групи виявилися наступні показники: тривалості сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх:

Таблиця 1. Тривалість сидіння на сідницях без опору та без допомоги сторонніх (на початку дослідження)

№ з/п	Вік	Тривалість, с	№ з/п	Вік	Тривалість, с
1	6 р	53	8	8 р	471
2	6 р	109	9	8 р	422
3	7 р	128	10	9 р	614
4	7 р	306	11	10 р	602
5	7 р	27	12	10 р	721

** тривалості часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору:

Таблиця 2. Тривалість часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору (на початку дослідження)

№ з/пВікТривалість, с№ з/пВікТривалість, с
1	6 р	19	8	8 р	218	6 р	37	9	8 р	154
3	7 р	32	10	9 р	209
4	7 р	111	11	10 р	184
5	7 р	12	12	10 р	232

*** тривалості часу самостійної ходи, використовуючи опору:

Таблиця 3. Тривалість часу самостійної ходи, використовуючи опору (на початку дослідження)

№ з/пВікТривалість, с№ з/пВікТривалість, с
1	6 р	0	8	8 р	107
2	6 р	0	9	8 р	89
3	7 р	0	10	9 р	94
4	7 р	41	11	10 р	69
5	7 р	0	12	10 р	127

**** швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору

Таблиця 4. Швидкість пересування по рівній поверхні, використовуючи опору (на початку дослідження)

№ з/пВікШв-ть, м/хв№ з/пВікШв-ть, м/хв
1	6 р	0,00	8	8 р	2,04
2	6 р	0,00	9	8 р	1,04
3	7 р	0,00	10	9 р	1,09
4	7 р	0,48	11	10 р	0,81
5	7 р	0,00	12	10 р	1,53

***** висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору

Таблиця 5. Висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору (на початку дослідження)

№ з/пВікВідстань, м№ з/пВікВідстань, м
1	6 р	0,000	8	8 р	0,036
2	6 р	0,000	9	8 р	0,019
3	7 р	0,000	10	9 р	0,022
4	7 р	0,011	11	10 р	0,017
5	7 р	0,000	12	10 р	0,028

Після отримання вище зазначених показників було розпочато фізичну реабілітацію, яка, за матеріальними можливостями лікувально-профілактичного закладу, складалась із:

лікувальної гімнастики;

масажу загального;

фізіотерапевтичних процедур (електростимуляція за допомогою приладу Shuboshi);

бальнеологічних процедур (хлоридно-натрієві та хвойно-рапні вани);

акватерапії у басейні.

Лікувальна гімнастика містила спеціально розроблені комплекси вправ, які використовувалися у кожному конкретному випадку із сугубо індивідуальним підходом та при наявності показань та протипоказань.

При використанні ЛГ необхідно було пам’ятати, що формування рухів повинно проводитись у суворо відповідній послідовності, а саме: починаючи з голови, потім включати руки, руки - тулуб, руки - тулуб - ноги, ноги і сумісні рухові дії.

Також необхідно було слідкувати, щоб рухи руками і ногами виконувались спочатку у великих суглобах, розміщених ближче до тулуба (плечовому і тазостегновому), потім поступово охоплювати середні за розмірами суглоби (ліктьові та колінні) і далі просуватися до променево-зап’ясткового і гомілково-стопного. Головне правило тут - формувати рухи дитини з верхніх відділів до нижніх у напрямку від тулуба до кінцівок. На основі цього складався план-програма роботи методиста з лікувальної гімнастики:

. Головні задачі корекції рухів: формування умінь і навичок повзання на животі, самостійно приймати положення на 4-х кінцівках; створити умови, відповідні більш високому рівню рухової діяльності дитини, а саме: елементи стояння на колінах, вставання за підтримкою з поступовою постановою і випрямленням ніг, стояння біля опори з підтримкою, без підтримки та ін.

. Допоміжні задачі корекції рухів: корекція вад згинально-привідної установки кисті; покращення рухливості суглобів рук і ніг; переборювання патологічних тонічних рефлексів; формування опірної здібності рук і плечового поясу, а також стоп і нижніх кінцівок в цілому; розвиток статичної і динамічної стійкості (рівноваги); формування предметної маніпуляції рухами; розвиток орієнтації у власній схемі тіла і у навколишньому середовищі та ін.

. Спеціальні корекційні задачі: розвиток мови через рухи; формування просторового уявлення; знайомство з головними властивостями матеріалів тощо.

Для того, щоб досягти хороших результатів, заняття фізичними вправами у дітей з ДЦП повинні проводитись кожного дня.

Методичне забезпечення лікувально-корекційного процесу розвитку діяльності у дітей, хворих на ДЦП, ґрунтувалося на положеннях:

на початкових етапах корекційної роботи з малими дітьми, або у випадках тяжкого ступеню захворювання упроваджується індивідуальний метод взаємодії з дитиною;

в подальшій роботі велике значення займає індивідуально-груповий метод занять. Групи повинні складаютися від 3 до 6 дітей;

подальша соціалізація дитини викликає необхідність в посиленні групового методу, при організації корекційно-відновлювального процесу, не виключаючи при цьому індивідуальний метод. Тому розумно запроваджувати колективно-індивідуальний метод з дітьми в кількості 7-10 чоловік. Позитивним моментом тут є груповий вплив (копіювання, змагання) на формування рухової активності дитини;

головним у заняттях з дітьми раннього і дошкільного віку повинен стати ігровий метод (корекція через гру);

важливе значення, особливо для дітей раннього і дошкільного віку, має метод повторно-кільцевої побудови занять, суть якого полягає в тому, що вправи, запропоновані на кожному занятті, повинні поступово, по частинах відтворювати послідовність розвитку здорової дитини;

метод предметно-практичної взаємодії в процесі занять фізичним вихованням (конкретність в пізнаванні форм і властивостей предметів, їх призначенням, способом дії) [8, 9].

На заняттях з лікувальної гімнастики постійно треба було стежити, щоб рухи виконувалися точно й правильно. Особлива увага приділялась розвитку побутових навичок, елементів самообслуговування, опорної функції й ходи (рис. 5, 6).

Правильність виконання рухів повинна фіксуватися спеціальними пристосуваннями або руками методиста. Розвиток функцій у дітей із ДЦП залежитиме від формування просторових орієнтирів, які пов’язані з м’язово-суглобним відчуттям (виникає при скороченні скелетних м’язів). Розвитку просторових відчуттів сприяють вправи на розвиток координації рухів, рівноваги, ігри.

Рис. 5. Використання спеціальних пристосувань для розвитку в дитини навичок охайності

Рис. 6. Використання спеціальних пристосувань для розвитку прямостояння й ходьби

У заняття ЛГ включалися вправи для формування навички правильної ходи й правильної постави. Всі прийоми масажу й вправи спрямовувалися на розслаблення спазмованих м’язів, правильне утримання голови, розвиток рівноваги.

Для правильності виконання рухів, за можливістю, необхідне фіксування спеціальними пристроями (валиками, поручнями тощо) або руками методиста. Скорочення скелетних м’язів сприяє розвиткові м’язового відчуття, що формує орієнтири в просторі (рис. 7).

. Вправи для формування вертикального положення голови

Із початкового положення лежачи на спині

За допомогою іграшки стимулювати повороти очима і головою вправо - вліво, вгору - вниз, кругові повороти.

Те ж саме, тільки з підкладеним під плечовий пояс валиком.

Рис. 7. Використання спеціальних пристроїв для розвитку ланцюгового випрямного рефлексу й реакції рівноваги

В.п. те ж саме, ноги зігнуті до живота, руки схрещені на грудях, або навколо колін. Методист кладе руки під плечовий пояс і трохи піднімає дитину, виносячи вперед, стимулюючи цим самим піднімання голови.

В.п. на спині: дитину злегка піднімають за плечі, що стимулює піднімання голови.

Те ж саме, але дитину підтягують за передпліччя або кисть, що сприяє підніманню голови, а потім і тулуба.

В.п. на спині, ноги зігнуті і розведені, кисті дитини приведені до однойменної щиколотки - приводить до піднімання голови.

Те ж саме, але з покачуванням дитини в цьому положенні вперед - назад.

В.п. те саме, ноги дитини прижаті долонею методиста в області колін, другою рукою захвачується кисть дитини і виконується тяга вперед-вгору - стимулюється піднімання і поворот голови.

В.п. на спині, ноги дитини прижаті передпліччям методиста, а долоні розміщені з обох сторін під головою дитини - викликається піднімання голови.

В.п. на спині, дитині протягується іграшка для захоплення пальцями рук, після чого виконується легенька тяга за утримуваний предмет до положення випрямлених і трішки натягнутих рук - стимулюється піднімання голови.

В.п. те саме, тримають дитину за кисті випрямлених і піднятих вперед рук: почергово піднімають дитину за кожну руку з виконанням повороту на бік. - стимулюється повертання голови.

В.п. те ж саме, руки методиста обхвачують голову дитини з обох сторін і виконують пасивні рухи нею вправо і вліво, вперед-назад.

В.п. на спині: самостійні повороти голови направо і наліво на звук.

Теж саме, але голова дитини повинна трішечки виступати за край матраца чи тапчана.

В.п. те ж саме, голова наполовину виступає за край матраца чи тапчана. Від живота дитячу увагу привертають іграшкою - це спричиняє до самостійного піднімання голови.

В.п те саме, але на поверхні з уклоном (10-30) головою вниз, руки в ліктях прижаті методистом. Асистент, маніпулюючи іграшкою, стимулює самостійне піднімання голови до вертикального положення.

Те ж саме, але з покачуванням напів вертикальної дошки доверху - вниз під час виконання вправи.

В.п. лежачи на боці: стимулюються повороти голови за іграшкою.

В.п. лежачи на боці: потягнути дитину за руку, легенько підтягнути вгору для формування стійкого вертикального положення голови.
Із початкового положення лежачи на животі.

В.п. на животі: плавні повороти голови дитини в обидві сторони.

В.п. на животі, голова повернута в одну із сторін, погримушкою змусити повернути голову в сторону звукового подразника.

В.п. на животі, голова трішки виступає за край тапчана - це положення сприяє підніманню і стабілізації голови.

Те саме, але піднімання і повороти голови досягаються звуковим впливом, або яскравою іграшкою.

В.п. те саме, підкладання рук методиста під груди дитини визивають реакцію випрямлення голови.

В.п. на животі, під який підкладаються руки методиста, дитина при піднята в повітрі, це впливає на піднімання і випрямлення голови.

Те ж саме, але проводимо покачування дитини з почерговим рухом вверх - вниз.

В.п. на животі, руки витягнути вперед: однією рукою методист притискає таз дитини, іншою піднімає плечі, голова залишається висіти.

В.п. те саме, руки зігнути в ліктях, плечі розведені: пропонуючи іграшку для захвату обома руками, стимулюється виведення прямих рук вперед з одночасним підніманням голови.

В.п. на животі, руки вздовж тіла долонями вниз: однією рукою прижимається таз дитини, другою піднімається вверх - назад почергово ліве і праве плече з невеликим поворотом у відповідну сторону - стимулює піднімання голови і розгинання хребта.

В.п. на животі, руки відведені в сторони - назад, долоні відкриті: потягнули дитину за руки назад - вверх з розкачуванням і поворотами - дитина піднімає голову і верхню частину тулуба.

. Вправи для формування контролю за положенням голови і розвитком реакції опори і рівноваги руху

В.п. лежачи на животі: пасивно підкладаємо під груди зігнуті в ліктях руки дитини - формується відчуття опори.

Те саме, але протягнутою дитині іграшкою стимулюємо простягання вперед лівої та правої руки, спираючись при цьому на протилежну руку.

Те саме, але опір виконується на більш вражену руку, котра виводиться трохи в сторону - вперед: протилежна рука маніпулює з іграшкою.

В.п. на животі, руки паралельно тулубу, напівзігнуті і долонями на опорі: надавлюємо на плечовий пояс у напрямку вісі плечей.

В.п. на животі: пасивно виставляємо опору на плечі, передпліччя паралельні, долоні до верху повернуті.

В.п. те саме, руки долонями на опорі: піднімаємо дитину під груди і щиколотки і потім знову опускаємо на опору - в м'язах під час розгинання виникає напруга.

Те саме, але покачувати дитину в цьому положенні вперед - назад, вліво- вправо, по колу - сприяє формуванню диференційного відчуття опори.

В.п. на животі з опором на передпліччя: поштовхами зліва і справа виводимо дитину з рівноваги.

В.п. на животі на руках методиста: переступання руками в перед з опорою на долоні.

Те саме, але переступання відбувається в різних напрямках.

В.п. на животі опором на зігнуті передпліччя: піднімаємо дитину за плечі і «кидаємо», викликаючи опірний рефлекс.

В.п. груди і ноги на руках методиста руки - на надувному м'ячі: робимо гойдально - амортизаційні рухи вверх-вниз. Це формує опорно-зорову реакцію.

В.п. тримаючи на руках під груди і ноги, дитину швидко підносять до надувного м'яча, викликаючи заміну реакцію рух.

. Вправи з використанням різних предметів

В.п. лежачи на спині: методист котить, або кидає на груди дитин великий надувний м'яч, або «надувну колоду», викликаючи цим відштовхувальне - випрямляючі рухи руками.

В.п. те саме: в руки дитині кладуть гімнастичну палицю і, виконуючи ритмічні надавлювання на передпліччя, викликають опір, який спонукає до розгинання рук.

В.п. те саме: методист вкладає гімнастичну палицю в одну із рук і виконує плавне надавлювання зверху вниз з розкачуванням в різні сторони.

В.п. лежачи грудиною на «надувній колоді» в положенні на 4-х кінцівках з опором на гомілки і долоні: злегка розкачуємо дитину у цьому положенні.

В.п. лежачи на рухливому щиті животом, опір на передпліччя, змінюючи нахил щита вправо - вліво, вперед-назад, викликаючи вибіркове напруження певних груп м'язів рук і плечового поясу.

В.п. лежачи животом на валику, барабані тощо, з опорою на кисть і гомілки, почерговим підніманням одного з країв валика формуються відповідні опірні реакції на протилежну руку.

В.п. лежачи животом на валику, опір на долоні; методист тримає дитину за гомілки біля щиколоток і покачує його вперед-назад, стимулюючи переступання руками.

В.п. лежачи на грудях і зігнутих плечах: тримаючи дитину за гомілки, виконуємо м'які, пластичні покачування вверх-вниз з поступовим збільшенням амплітуди.

В.п. лежачи на животі: відштовхування легенького надувного м'яча випрямляючими рухами обох рук, або кожною окремо.

З того ж положення дитина прагне дістати іграшку, підвішену перед нею на певній висоті, однією чи обома руками.

В.п. лежачи животом на носилках з тканини, які тримають методисти: багаторазово розкачуючи дитину вверх-вниз, зі сторони в сторону, викликаючи відповідні опірні реакції рук.

В.п. лежачи животом на візку з опором долонями об підлогу: катання візка прямо, а потім і в інших напрямках викликає відповідні балансуючі кроки на руках.

. Вправи для переборювання згинально-привідних установок

верхніх кінцівок

В.п. лежачи на спині: тримаємо руки дитини за зап’ястя, трохи піднімаємо і виконуємо коливальні рухи у всіх напрямках, поступово збільшуємо амплітуду,

Методист тримає дитину за однойменні руку і ногу (за зап'ястя і щиколотку) і, піднімаючи над опорою, виконує потрясіння, коливання, а пізніше і кругові рухи за годинниковою і проти такої стрілками.

Методист тримає дитину за зап'ясток і обертає ії по типу каруселі в один, а потім і в інший бік.

Методист утримує дитину за зап'ястя обох рук і виконує кругові рухи дитиною навколо точки захвату.

В.п. стоячи на колінах, методист захвачує дитину позаду за зап'ястя обох рук, ступні дитини з боків прижимаються ступнями методиста: проводиться розведення рук в сторони - вверх з подальшим нахилом дитини вперед-вниз.

В.п. лежачи на спині, руки напівзігнути: методист почергово бере дитину за зап'ясток кожної руки, піднімаючи вверх, відриваючи верхню частину тулуба від опори і розвертаючи тим самим дитину в сторону.

В.п. лежачи спиною на великому надувному м'ячі, руки розкинути вверх в сторони: утримуючи дитину за щиколотки, методист виконує качання і потрясіння.

В.п. лежачи спиною на валику руки випрямлені вверх-назад: методист обхвачує дитину за обидва зап'ястя і виконує «скручування», з можливим подальшим переворотом зі спини на живіт і навпаки.

В.п. сидячи на стегнах, ноги розведені (спиною до методиста) - комплекс пасивних і пасивно-активних вправ:

відведення прямих рук назад із положення «спереду»;

піднімання прямих рук через сторони вверх з поверненням в вихідне положення «вниз»;

теж саме, але руки фіксуються в найвищому положенні виводяться вверх за голову;

почергово піднімати ліву і праву руку і фіксуємо у найвищому положенні;

піднімати прямі руки вверх через положення «вперед»;

одночасні кругові рухи рук вперед - назад;

почергові рухи прямими руками вперед («гребок»);

теж саме виконується назад;

однією рукою виконуються рухи вперед, одночасно другою рукою - назад;

теж саме зі зміщенням положення рук;

підтягування рук дитини вверх з їх послідуючим розслабленням в положенні вниз;

теж саме, але почергово лівою і правою рукою;

теж, але одна рука при цьому фіксується в вертикально натягнутому положенні, а друга - виконує падаючі розслаблені рухи вниз;

теж. але почергово правою і лівою рукою дитина захвачує високо підняту руку методиста і утримується в такому положенні 1-3 с.

В.п. лежачи на спині: методист вкладає в кисті дитини гімнастичну палицю і виконує відведення прямих рук назад-вверх, торкаючись опори.

. Вправи для формування поворотів тулуба в лежачому положенні

В.п. лежачи на спині: методист обхвачує обома руками голову дитини, плавно повертає ії навколо продольної вісі тулуба в сторона передбаченого повороту.

В.п. теж саме, але методист допомагає дитині виконати поворот за рахунок тяги протилежної до повороту руки.

В.п. теж саме, але методист допомагає виконати поворот, захопивши дитину за зігнуті в колінах суглоби ніг.

В.п. теж, методист випрямляє одну ногу дитини, а другу згинає в коліні і повертає в сторону повороту.

В.п. те саме: виконується тяга дитини за руку в сторону повороту, другою рукою підтримується таз з наступним його відпусканням.

В.п. на спині, лежачи на пелюшці: методист піднімає Ії за один край, створюючи додатковий поворотний момент.

В.п. на спині поперек надувного стовбуру в районі кряжів або лопаток: зосередити увагу на границі, розташованій на одному з країв стовбура, стимулюються самостійні повороти в відповідну сторону.

В.п. лежачи на спині на килимку: методист виводить прямі руки і зближує їх над головою, щоб полегшити виконання повороту дітям.

. Вправи для переборювання сгинально-привідних установок

нижніх кінцівок

Із початкового положення лежачи на спині.

Утримуючи ноги за гомілково-ступеневі суглоби, трусити ними у напрямку вверх-вниз.

Однією рукою випрямлена нога прижимається методистом до підлоги - друга нога відводиться в сторону.

Одночасне розведення в сторони зігнутих в колінах ніг, починаючи з малої амплітуди з подальшим Ії збільшенням.

Одночасне згинання ніг до живота з подальшим їх розведенням.

Те саме, але згинання-розгинання виконуються однією ногою, друга при цьому випрямлена і притиснута до підлоги.

Одночасне протилежне згинання-розгинання ніг (велосипед).

Згинання ноги з подальшим відведенням Ії в сторону до опори, інша нога випрямлена і притиснута до підлоги.

Кругові рухи прямою або напівзігнутою ногою в тазостегновому суглобі, інша нога фіксується методистом в районі стегна.

Кругові рухи обома зігнутими в колінах ногами, таз дитини при цьому фіксується методистом.

. Вправи для формування положення на чотирьох кінцівках

В.п. лежачи животом на валику: методист пасивно розгинає голову дитини, згинає та розводить ноги - вага тіла переноситься на тазовий пояс, руки при цьому виконують функцію підтримки.

В.п. лежачи на животі, опір на витягнуті руки: методист згинає одну ногу в коліні і фіксує Ії в цьому положенні, потім підтягує таз дитини в сторону опірної ноги - передбачається згинання і винесення вперед протилежної ноги.

В.п. на 4-х кінцівках: повороти головою в різні сторони.

В.п. на 4-х кінцівках: маніпуляції однієї руки з предметами формують стійке положення тіла на 3-х опорах.

В.п. на 4-х кінцівках на рухомій дошці: зміною кута нахилу дошки (10-45) досягають переміщення ваги тіла почергово на плечовий і пояс нижніх кінцівок.

В.п. на 4-х кінцівках: дитина самостійно або з допомогою методиста відриває опори одночасно різнойменні руку і ногу; методист допомагає дитині прийняти стійке положення і далі перенести положення опори на протилежні кінцівки.

. Вправи для формування уміння повзати на чотирьох кінцівках

В.п. лежачи на животі: методист піднімає трохи вгору таз дитини, чим викликає «реакцію жаби» зі згинанням і виносом вперед однієї із ніг.

В.п. лежачи животом на валику: методист утримує дитину за ноги і підштовхує вперед, викликаючи у нього крокові рухи руками; теж виконується у зворотному напрямку.

В.п. лежачи грудьми на візку з опором на зігнуті руки: методист підштовхує дитину за сідниці або рухає візок вперед, стимулюючи прояв крокових рухів ногами.

В.п. лежачи животом на короткому візку, руки (долонями) і ноги (гомілками) знаходяться на опорі: методист тягне візок за шнурок вперед, викликаючи рефлекторне пересування дитини на руках і ногах.

В.п сидячи зверху на валику, ноги в сторони, опір долонями об валик зверху - збоку: качаючи валик зліва на право викликаючи відповідний перенос ваги тіла, а також формується стійке положення в даній позі.

. Вправи для формування функції сидіння

Пасивно дитина сідає в ліжку, положення фіксується за допомогою подушок.

П.п дитина сидить з розведеними стегнами на ногах методиста, обличчям до нього: методист утримує дитину під лікті за випрямлені і розвернуті зовні руки, виконується покачування в різні сторони.

В.п. дитина сидить на колінах методиста спиною до нього: методист захвачує руки дитини, відводить їх назад і розвертає назовні, покачує в такому положенні.

В.п. сидячи на спеціальному стільці з опором передпліччям об стіл.

В.п. сидячи на килимку, підтримуючись двома руками за поручень, трубку, натягнуту мотузку або пальці методиста - зберігається стійке положення тіла.

Те саме, але кистями дитина береться за натягнутий канат, або мотузку, розміщену: а) перед дитиною; б) збоку.

В.п. сидячи на килимку, обома руками зверху обхвачує гімнастичну палицю: методист палицю вправо-вліво, викликаючи відповідні повороти тулуба у дитини.

В.п. сидячи на килимку: методист захвачує дитину за голені випрямлених ніг і поступово піднімає їх - дитина намагається зберегти початкове вертикальне положення.

В.п. сидячи на гойдалці, ноги звисають вниз: методист виконує маятникоподібні розкачування вперед-назад, в сторони, а також кругові повороти дитини.

В.п. сидячи по турецькі на обертаючомуся диску «Здоров'я»: методист змінює кути нахилу диска в різних напрямках, спочатку у постійному режимі, а потім в різних варіантах, викликаючи у дитини відповідні страхуючи реакції.

В.п. сидячи на качалці, держачись за неї збоку руками (спочатку дитина сидить за напрямком руху, а потім - поперек): методист розкачує качалку, починаючи з невеликої амплітуди, поступово збільшуючи Ії.

В.п. сидячи на пружинястому стільчику, ноги підошвами на опорі: методист спочатку сам покачує стільчик з дитиною вверх-вниз, стимулюючи в неї самостійне бажання виконувати ці рухи.

В.п. сидячи на обертаючомуся стільці, руки на поручнях, методист обертає стілець то в одну, то в другу сторону з різною послідовністю і частотою - дитина намагається зберегти стійке положення.

Збереження стійкого положення по турецькі на батуті, який розгойдують в різних напрямках.

. Вправи для формування вміння самостійно сидіти

В.п. лежачи на спині, на великому м'ячі: методист фіксує стегна дитини, стимулюючи тим самим поворот тулуба і опір на передпліччя.

В.п. лежачи на спині: методист через предмет у руці дитини створює тягу по діагоналі, викликаючи цим самим поворот тулуба, опору на протилежну руку з подальшим переходом в положення сидячи.

В.п. лежачи на спині: методист тягне дитину вперед вверх за обидві руки, фіксуючи при цьому ноги - спонукаючи до сидіння.

В.п. лежачи на спині поперек валика в районі крижів: методист прижимає стегна дитини сідницями до підлоги, стимулюючи до сидіння, (може робити тягу за руки).

В.п. сидячи верхи на валику (як на коняці): дитина дістає іграшки, розкидані по обидві сторони валика і перекладає їх з однієї сторони на іншу.

В.п. лежачи животом на великому надувному м'ячі, методист фіксує ноги і тулуб в районі крижів: дитина збирає розкидані перед нею на підлозі іграшки в мішечок, що тримає методист на певній висоті.

В.п. сидячи на лаві: підняти спочатку одну, а потім і обидві руки вверх, зберігаючи при цьому стійке положення.

В.п. сидячи на стільці (спина прижата до спинки стільця); жбурління м’яча із-за голови двома руками.

Збереження стійкого положення сидячи на обертаючомуся стільці, закріпленному на диску „Здоров’я”.

. Вправи для формування вміння вставати на коліна

В.п. стоячи на колінах, пасивно створене методистом за допомогою відведення прямих рук назад-вгору.

В.п. сидячи з розведеними зігнутими ногами: руки спираються на валик, м’яч чи поручень.

Сидячи на колінах, хват руками за перекладину.

В.п. сидячи на колінах: обпертися руками об предмет.

В.п. стоячи (сидячи) на колінах на батуті: тримаючи дитину за руки, коливаємо дитину у напрямі зверху вниз, зліва направо, та в ін. напрямах.

В.п. сидячи на п'ятах, руки в опорі: іграшкою стимулюється поворот тулуба в відповідну сторону із звільненням опорної руки для маніпуляцій предметом.

В.п. стоячи на колінах, кистями руки тримається за гімнастичну палицю, утримуючу методистом: відведення палиці вліво-вправо призводить до повороту тулубом і виносом руки в відповідну сторону.

В.п. стоячи на колінах на розкочувальній вперед-назад підвішеній дошці: дитина тримається руками за підошви і намагається зберегти стійке положення

В.п. стоячи на одному коліні, друга нога винесена вперед стопою на опорі: методист, підтримуючи дитину, робить легенькі коливальні рухи в різні сторони.

. Вправи для формування кроків

В.п. стоячи на колінах на гладенькій опорі, дитина тримається обома руками за гімнастичну палицю, що є перед нею: методист робить легеньку тягу дитини за палицю, стимулюючи формування кроків на колінах.

В.п. стоячи на колінах, тримаючись руками за горизонтальний шуст, розміщений між ногами на висоті 4-7 см: методист повертає голову по часовій (або проти часової) стрілці, викликаючи компенсаторні кроки ногами.

В.п. стоячи на колінах, упор руками на камеру (круг), розміщену перед дитиною: методист відтягуючи камеру вперед, або штовхаючи назад дитину викликає формування кроків у відповідному напрямі (можливі розвороти камери по часовій і проти часової стрілки).

В.п. стоячи на колінах, опір руками на валик: зберігаючи опору руками і перекочуючи долонями валик, дитина крокує слідом за ним.

. Вправи для формування умінь самостійно стояти

В.п. стоячи: руки обхвачують рейку гімнастичної дробини на рівні грудей.

В.п. стоячи біля опори і спираючись на неї животом, дитина руками проводить різкі маніпуляції з іграшками, що лежать на опорі.

В.п. стоячи в манежі, руки захвачують поручень: розкачування в сторони, з переносом ваги спочатку на одну, потім на другу ногу.

В.п. стоячи біля низенького столика, руки на опорі; дитина піднімає і складає на стіл іграшки, розкидані навколо нього на килимі.

В.п. стоячи у поручня, схвативши його обома руками, до поручня на рівні колін підвішений м'яч: дитина робить спробу «футбольнути» однією ногою.

В.п. стоячи на рухомій дошці, руки на поручні: методист змінює уклін дошки, розкачує дитину, яка прагне зберегти стійке положення тіла.

В.п. стоячи ногами на продовгуватій качалці, руки тримаються за поручень на рівні грудей: перенесення ваги тіла з п'яти на носок і виконування перекату на качалці.

В.п. стоячи ногами на сферичній гойдалці, руки на поручні: перенесення ваги тіла вперед-назад, з ноги на ногу, виконуючи розкочувальні рухи.

. Вправи для формування вміння вставати на ноги

В.п. сидячи навприсядки: методист, підтримуючи дитину під посохи, пасивно випрямляє його до положення навстоячки з підтримкою.

В.п. сидячи на дошці з нахилом біля гімнастичної драбини: методист поступово збільшує кут нахилу, стимулюючи перенесення ваги тіла на стопи для подальшого самостійного вставання, тримаючись за драбину.

Сидячи на стільці, руками триматися за гімнастичну палицю: методист тягне палицю вперед-вверх, стимулюючи дитину до переходу в вертикальне положення стоячи на ногах.

В.п. стоячи на опорі: методист підтримує дитину за тулуб, злегка піднімаючи і опускаючи його (пружиня ногами).

В.п. стоячи на батуті, руки на поручні: виконуються стрибки вгору на двох ногах.

В.п. стоячи на колінах, руки тримаються за рійку драбини на рівні грудей: перехватом рук більш високі рейки з подальшим підтягуванням досягається положення стоячи.

В.п. сидячи на човниковій гойдалці, ноги на сходинці - опорі, руки захвачують поручень: рівномірним розкачуванням гойдалки методист сприяє бажанню дитини вставати.

В.п. сидячи на сходинці, методист дає дитині в руки 2 дерев'яні палички: виконуючи тягу за палички, досягається вставання дитини на ноги.

В.п. сидячи навприсядки, руки обхвачують натягнутий поперек зали еластичний жгут: приймати положення навстоячки з наступним присіданням.

. Вправи для формування самостійної ходи

В.п. стоячи, методист утримує дитину попереду за руки, на підлозі лежить дробина з горизонтальними поперечними рейками: методист тягне дитину вперед вдовж драбини стимулюючи ходу і переступання через рейки.

В.п. сидячи на велоергометрі, стопи фіксовані на педалях ременями: дитина крутить педалі спочатку за допомогою методиста, потім самостійно.

В.п. стоячи, методист позаду підтримує дитину руками під посохи, поряд - великий надувний м'яч: методист направляє дитину на м'яч, формуючи ударно-крокові рухи.

Хода за допомогою опори на поручні або канатів на рівні поясу.

Хода приставними кроками вправо-вліво, тримаючи за горизонтальні рейки драбини, чи канат.

Хода з підтримкою методиста по наклонюй площині вверх-вниз.

Хода з підтримкою методиста за одну руку по міткам, лініям. через предмети і т. ін.

Хода перекатуючи перед собою двома руками валик, м'яч.

Хода з опорою на шести, палиці.

Хода з підтримкою, а потім самостійна по сходах вверх - вниз [8, 9].

Окрім зазначених фізичних вправ та їх комплексів, до реабілітації дітей із церебральним паралічем додавалося позиційну гімнастику за методикою А.Смолянинова, про яку було дізнано від батьків однієї дитини, котра увійшла до експериментальної групи.

Ця гімнастика містить лежання на животі, одночасне заведення рук назад, охоплення їми ніг, які підняті догори, та зворочування кільцем. В цьому положенні у м’язах раціонально розповсюджується напруженність, упорядковуються рухи тілом.

Інакше ця вправа називається «корзинкою». Після 5-10 днів занять цією гімнастикою, можна вчитися сідати, ходити тощо [25].

Лікувальний масаж проводився за умови здатності дитини самостійно максимально розслабляти м’язів, що частіше досягалося при виконанні аналітичних вправ. При цьому діти знаходилися в положенні лежачи на спині або животі із розташуванням впродовж тулубу дещо зігнутих у ліктьових суглобах верхніх кінцівок. Нижні кінцівки розводилися, як можна ширше, у тазово-стегнових суглобах. Під ліктьові, колінні й гомілково-стпні суглоби підкладалися невеличкі мішечкі з піском або бобами.

На кінцівках масаж застосовувався диференційовано, з урахуванням того, що одні прийоми діють заспокійливо на нервову систему, рефлекторно розслаблюючи м’язи (погладжування, розтирання, розминки, що виконуються ніжно, в повільному темпі, в непереривистому режимі), інші - навпаки (прийоми стьобання, рубліния, поколочування і деякі інші дії).

При спастичних контрактурах, деформаціях кісток і стоп застосовувався крапковий рефлекторний масаж, який закінчувався пасивними рухами і лікуванням положенням із застосуванням укладань [11, 14].

За допомогою мікрокомп’ютерного приладу «Shuboshi» було можливо впливати на деякі крапки, які контролюють хід енергії по каналам до центральних та периферійних нервових стовбурів. При цьому спостерігалися такі ефекти:

розслаблення гладенької та скелетної мускулатури;

аналгетичний;

протинабряковий;

протизапальний [23].

Для досягнення цих ефектів використовувалися крапки:

загальної дії:14, розташовується на задній поверхні плеча, в заглибленні, біля плечового суглобу (рис. 10),11, розпізнається на вершині ліктьової складки при зігнутій руці (рис. 11),4, розташовується у заглиблені між кістьми великого та вказівного пальців (рис. 11),

Е 36, розташовується на три поперекових пальця нижче від рівня нижнього краю колінної чашечки (рис. 12);

крапки, що потрібно використовувати при ураженні нижніх кінцівок:30, розташована посередині ягодиці (рис. 13),39, розташована на 3 поперечних пальця вище за центр зовнішньої лодижки (рис. 14),43, розташована у міжпальцевій складці між 4 і 5 пальцями стопи (рис. 14),36, розташова у центрі ягодичної складки ( рис. 15),60, розташована на 2 поперечних пальця дозовні від зовнішньої лодижкі (рис. 16),4, розташована на середині внутрішньої поверхні стопи (рис. 17),

Е 41, розташована на згині тильної поверхні стопи, де пальпується виїмка (рис. 12);

Рис. 10. Мерідіан трьох обігрівачів

Рис. 11. Мерідіан товстого кішківника

Рис. 12. Мерідіан шлунка

Рис. 13. Мерідіан жовчного міхура	Рис. 14. Мерідіан жовчного міхура	Рис. 15. Мерідіан сечового міхура
Рис. 16. Мерідіан сечового міхура	Рис. 17. Мерідіан селезінки- підшлункової залози	Рис. 18. Мерідіан жовчного міхура

крапки, що потрібно використовувати при порушенні рухливості у суглобах:21, розташована середині відстані між шиєю та плечем на задній поверхні тулуба (рис. 18),10, розташована у виямці над ліктьовим суглобом ( рис. 10),

Рис. 19. Мерідіан трьох обігрівачів

Рис. 20. Мерідіан сечового міхура

20, розташована біля основи верхнього краю вушної раковини (рис. 19),43, розташована на 2 хребця нижче від сьомого шийного хребця (рис. 20) [24].

При хореацетозах і атаксіях було застосовано сегментарно-рефлекторний масаж по «комірній» методиці Г.Ф.Щербака з дією на рефлексогенні зони D2-C4. такий масаж проводився через прийому ванн через 30 хвилин. На курс зазвичай приходилось по 20 процедур.

В деяких дітей, що мали атонічно-астатичну форму ДЦП, застосовувався підводний масаж (в домашніх умовах) за допомогою змінення тиску води з використанням наконечників, що одягалися на кінець шлангу.

Бальнеологічні процедури. В умовах лікувально-профілактичного заходу, в якості бальнеологічних процедур, застосовувалися хлорідно-натрієві, хвойно-рапні ванни.

Хлорідно-натрієві ванни готувалися додаванням до води температурою 36-37 0С кухонної солі у концентрації 10-12 г/л. Тривалість однієї процедури становила 10 хвилин, на курс зазвичай було 10 процедур. Під їх впливом покращувався загальний стан дитини, трофічні процеси у вражених кінцівках.

Для приготування хвойно-рапних ванн застосовувалась морська вода та рідкий хвойний екстракт: до 10 л води додавалося 100 г екстракту. Температура складала 36-37 0С, перші три процедури тривали 5 хвилин, наступні - по 10 хвилин.

Акватерапія. З дітьми, батьки яких мали змогу діставатися до плавального басейну, проводилися групові заняття з акватерапії. З ціми дітьми, у воді, виконувалися комплекси ЛГ, що складалися із загальних вправ, та вивчення плавальних вправ та ігр, спрямованих на засвоєння дитиною відчуття знаходження у водному середовищі, на лежання на воді та вспливання, на протидію водному середовищу. Всі вправи та ігри проводилися, коли на дітях було одягнено надувний круг для плавання або надувні нарукавники.

Примірні вправи та ігри, спрямовані на засвоєння відчуття знаходження у водному середовищі

Знаходження у вертикальному положенні, одягнувши надувний плавальний круг.

барахтання руками та ногами, знаходячись у вертикальному положенні.

Лежання на животі, руки витягнуті вперед, ноги знахоходяться у максимально можливому випрямленному стані (дорослий підтримує дитину, підклавши кисть своєї руки під живіт дитини). Повільне дихання. Затримка дихання після вдоху великої кількості повітря. Повільне розведення дитиною рук та ніг в сторони.

Лежання на спині, руки витягнуті за головою (дорослий підтримує дитину, підклавши кисть своєї руки під спину дитини). Затримка дихання на вдосі та на видисі. Повільне розведення рук та ніг в сторони.

Примірні вправи та ігри, спрямовані на протидію опору води

«Нєвод»: переміщення по воді, взявшись за руки.

«Лодочка»: виконання грєбовидних рухів руками.

«Льодокол»: переміщення по воді з заведеними назад руками.

«Параплавчик»: переміщення по воді, витягнув руки та з’єднавши кисті. Видихаючи повітря, дути на воду.

«Хто швидше»: швидке переміщення по воді, імітуючи біг.

«Виполоскування білизни»: ноги порізнь, підборіддям нахилятися до води, хаотичні рухи під водою.

«Футбол»: почергові рухи однією ногою вперед і назад, імітуючи вдари по м’ячу. Зміна робочої ноги.

«Вовчик»: багаточисленні повороти у воді в ліву та в праву сторони [21].

При зйомі показників фізичного розвитку в учасників експериментальної групи на прикінці дослідження виявилося наступне: тривалості сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх:

Таблиця 6. Тривалість сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх (наприкінці дослідження)

№ з/п	Вік	Тривалість, с	№ з/п	Вік	Тривалість, с
1	6 р	93	8	8 р	827
2	6 р	196	9	8 р	749
3	7 р	237	10	9 р	1072
4	7 р	542	11	10 р	1031
5	7 р	84	12	10 р	1216

** тривалості часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору:

Таблиця 7. Тривалість часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору (наприкінці дослідження)

№ з/пВікТривалість, с№ з/пВікТривалість, с
1	6 р	32	8	8 р	342
2	6 р	61	9	8 р	241
3	7 р	52	10	9 р	337
4	7 р	172	11	10 р	294
5	7 р	23	12	10 р	369

*** тривалості часу самостійної ходи, використовуючи опору:

Таблиця 8. Тривалість часу самостійної ходи, використовуючи опору (наприкінці дослідження)

№ з/пВікТривалість, с№ з/пВікТривалість, с
1	6 р	54	8	8 р	166
2	6 р	66	9	8 р	141
3	7 р	59	10	9 р	147
4	7 р	71	11	10 р	104
5	7 р	59	12	10 р	192

**** швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору

Таблиця 9. Швидкість пересування по рівній поверхні, використовуючи опору (наприкінці дослідження)

№ з/пВікШв-ть, м/хв№ з/пВікШв-ть, м/хв
1	6 р	0,15	8	8 р	3,17
2	6 р	0,18	9	8 р	1,67
3	7 р	0,23	10	9 р	1,72
4	7 р	0,74	11	10 р	1,26
5	7 р	0,27	12	10 р	2,41

***** висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору

Таблиця 10. Висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору (наприкінці дослідження)

№ з/пВікВідстань, м№ з/пВікВідстань, м
1	6 р	0,012	8	8 р	0,054
2	6 р	0,017	9	8 р	0,028
3	7 р	0,020	10	9 р	0,031
4	7 р	0,016	11	10 р	0,026
5	7 р	0,018	12	10 р	0,043

З метою обґрунтування гіпотези щодо ефективності фізичної реабілітації виконувалося порівняння отриманих даних з такими ж показниками, які визначилися в дітей та молоді із схожими клінічними формами ДЦП, з якими фізична реабілітація проводилася за звичайною схемою, що існувала в лікувально-профілактичному закладі (табл. 11, 12, 13, 14 та 15). Цим дітям призначалось виконувати ті ж комплекси лікувальної фізичної культури, проходити курси відновного масажу, фізіотерапевтичних процедур ті ін., що й дітям експериментальної групи.

Таблиця 11. Тривалість сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх

№ з/п	Вік	Тривалість, с	№ з/п	Вік	Тривалість, с
1	6 р	74	8	7 р	179
2	7 р	106	9	8 р	558
3	7 р	118	10	9 р	516
4	7 р	196	11	9 р	788
5	7 р	214	12	10 р	691

** тривалості часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору:

Таблиця 12. Тривалість часу самостійного стояння на одному місці, використовуючи опору

№ з/п	Вік	Тривалість, с	№ з/п	Вік	Тривалість, с
1	6 р	39	8	7 р	150
2	7 р	60	9	8 р	221
3	7 р	78	10	9 р	194
4	7 р	104	11	9 р	276
5	7 р	138	12	10 р	266

*** тривалості часу самостійної ходи, використовуючи опору:

Таблиця 13. Тривалість часу самостійної ходи, використовуючи опору

№ з/п	Вік	Тривалість, с	№ з/п	Вік	Тривалість, с
1	6 р	47	8	7 р	150
2	7 р	81	9	8 р	182
3	7 р	93	10	9 р	164
4	7 р	111	11	9 р	219
5	7 р	152	12	10 р	224

**** швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору

Таблиця 14. Швидкість пересування по рівній поверхні, використовуючи опору

№ з/п	Вік	Шв-ть, м/хв	№ з/п	Вік	Шв-ть, м/хв
1	6 р	0,16	8	7 р	1,19
2	7 р	0,16	9	8 р	1,47
3	7 р	0,19	10	9 р	1,29	7 р	0,24	11	9 р	1,30
5	7 р	0,76	12	10 р	1,51

***** висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору

Таблиця 15. Висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору

№ з/пВікВідстань, м№ з/пВікВідстань, м
1	6 р	0,011	8	7 р	0,047
2	7 р	0,013	9	8 р	0,055
3	7 р	0,018	10	9 р	0,043
4	7 р	0,019	11	9 р	0,051
5	7 р	0,043	12	10 р	0,062

Розділ 4. Обговорення результатів, отриманих під час власного дослідження

Для статистичної оцінки достовірності використовувалось п’ять об’єктивних показників (тривалість сидіння на сідницях, тривалість часу самостійного стояння, тривалість часу самостійної ходи, швидкість самостійного пересування по рівній поверхні, висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи) на початку дослідження та на його кінці в експериментальній групі та у будь-який час у контрольній групі. При розрахунках використовувався математичний метод Ст’юдента (додаток 3).

Отже, після обчислення показників, які збиралися до та після проведення реабілітаційних заходів в експериментальній групі, отримали:

тривалість сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх: значення t дорівнює -1,22, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 1, показники 1 та 2);

тривалість часу самостійного стояння, використовуючи опору: значення t дорівнює -1,09, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 2, показники 1 та 2);

тривалість часу самостійної ходи, використовуючи опору: значення t дорівнює -1,77, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 3, показники 1 та 2);

швидкість пересування по рівній поверхні, використовуючи опору: значення t дорівнює -0,82, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 4, показники 1 та 2);

висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору: значення t дорівнює -1,49, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 5, показники 1 та 2).

Та при обчисленні показників, які зібралися в експериментальній групі після проведення фізичної реабілітації та в контрольній групі, отримали:

тривалість сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх: значення t дорівнює 1,22, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 1, показники 2 та 3);

тривалість часу самостійного стояння, використовуючи опору: значення t дорівнює 0,60, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 2, показники 2 та 3);

тривалість часу самостійної ходи, використовуючи опору: значення t дорівнює -1,01, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 3, показники 2 та 3);

швидкість пересування по рівній поверхні, використовуючи опору: значення t дорівнює 0,67, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 4, показники 2 та 3);

висота відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору: значення t дорівнює -0,92, при ступені вільності f = 18, що відповідає межам значення від 2,10 до 2,88; дослідження можна вважати достовірним, бо заключні дані відрізняються від вихідних більш, ніж на 5% (діаграма 5, показники 2 та 3).

Діаграма 1. Порівняльні показники тривалості сидіння на сідницях без опору та допомоги сторонніх

Діаграма 2. Порівняльні показники тривалості стояння, використовуючи опору

Діаграма 3. Порівняльні показники тривалості самостійної ходи, використовуючи опору

Діаграма 4. Порівняльні показники швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору

Діаграма 5. Порівняльні показники висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору

Висновок

Дослідження тривало протягом п’яти місяців. В ньому приймали участь 20 дітей віком від 5 до 10 років, яких було розділено на дві групи - експериментальну та контрольну - по 10 осіб в кожній. Протягом цього часу з дітьми дослідної групи проводилась робота, яка включала заняття з лікувальної фізичної культури, сеанси масажу і фізіотерапії.

Наведені числові дані та ілюстраційні матеріали цього дослідження довели, що засоби фізичної реабілітації, які використовувалися під час наявного дослідження, позитивно вплинули на стан здоров’я дітей, хворих різними формами ДЦП.

Так, в дітей, які увійшли до експериментальної групи, середньо арифметичний показник сидіння на сідницях покращився з 345,30 секунд до 604,70 секунд, в той час, коли цей показник в контрольній групі складав 344,00 секунди;

показник часу самостійного стояння у дітей експериментальної групи змінився з 120,80 до 192,30 секунд, в контрольній групі він дорівнював 152,60;

показники часу самостійної ходи, використовуючи опору, становили від 52,70 до 105,9 секунд та 142,30 секунди відповідно. Вважаю, що ця різниця, яка має місце у контрольній групі, наявна тому, що медичний персонал лікувального закладу, де проводилося дослідження, багато уваги приділяє навику самостійної ходи в дітей, не фіксуючи увагу на останніх, не менш важливих показниках фізичного розвитку;

показник швидкості пересування по рівній поверхні, використовуючи опору в експериментальній групі дорівнював 0,70 метрів на хвилину на початку дослідження та 1,18 метрів на хвилину по закінченню дослідження, а в контрольній групі цей показник становив 0,83 м/хв.;

показник висоти відриву п’ятки від поверхні підлоги під час ходи, використовуючи опору, складав 0,01 м на початку та покращився до 0,03 м. В контрольній групі він дорівнював 0,04 м. Це обумовлено тим, що середній вік дітей, що складали експериментальну групу, був дещо меншим за вік дітей з контрольною групи. До того ж, під час роботи над покращенням цього показника використовувались методики, що не містили оперативного втручання. А воно, у даному випадку, є більш ефективним для лікування цієї вади.

Як бачимо, більша частина показників у дослідних дітей змінилася за рахунок комплексних заходів з фізичної реабілітації; до того ж, на момент закінчення дослідження, в експериментальній групі ці показники мали кращий результат. Отже:

методи фізичної реабілітації, подані в даній роботі, можна використовувати при реабілітації дітей з ДЦП. Наведені методики можна використовувати як самостійно, так і в комплексі з іншими;

результати роботи будуть набагато кращі, якщо дітям з ДЦП приділятимуть увагу протягом доби. Та, як фахівців з фізичної реабілітації ще замало, а дітей з ДЦП достатньо багато, то активну участь в їх реабілітації повинні приймати батьки;

гіпотеза, що була висунута на початку роботи, підтвердилася, а це означає, що надалі необхідно вивчати та використовувати в комплексному лікуванні альтернативні методи фізичної реабілітації для відновлення здоров`я та працездатності дітей з ДЦП.

Рекомендації

Для того, щоб ефективність фізичної реабілітації дітей з ДЦП підвищувалася, необхідно:

збільшувати кількість фахівців з фізичної реабілітації;

активувати бажання одужувати у дітей за допомогою психолого-педагогічних прийомів;

розпочинати фізичну реабілітацію якомога раніше, проводити роботу постійно, послідовно та обмірковано;

винаходжувати нові підходи до цієї проблеми, розвивати питання реабілітації церебрального паралічу.

Висновки

Дитячий церебральний параліч - захворювання центральної нервової системи, що приводить до порушень рухової активності та, досить часто, патології розумового розвитку, недостатності мовлення, порушень функцій сенсорних систем.

Причинами появи цього захворювання можуть бути порушення внутрішньоутробного розвитку, імунологічні несумісності крові матері й майбутньої дитини, затяжні пологи, соматичні захворювання матері, різноманітні інфекції, професійні шкідливості, алкоголізм, наркоманія.

За класифікацією К.А.Семенової, виділяють форми ДЦП: спастична диплегія (тетрапарез з більш вираженим ураженням нижніх кінцівок), подвійна геміплегія (тетрапарез із переважною локалізацією в руках і нерівномірним ураженням обох боків), гіперкінетична форма (гіперкінези з атетоїдними рухами, які локалізуються в дистальних відділах кінцівок, мімічній мускулатурі обличчя, м’язах тулубу, шиї), атонічно-астатична форма (сполучення патологічних тонічних рефлексів з парезами й низьким тонусом м’язів) та геміплегічна форма (однобічний парез руки й ноги з переважним ураженням руки).

Рання діагностика та розпочате етапне лікування у поєднанні з вихованням та навчанням приводять до високої ефективності лікування, залучення хворих до суспільно корисної роботи.

Комплексне лікування включає лікування положенням, ортопедичні заходи, лікувальну гімнастику (належить провідна роль), масаж, фізіотерапію, медикаментозне лікування.

Метою лікувальної гімнастики є створення спеціальних рухових режимів, передумов всебічної адаптації за допомогою комплексів фізичних вправ. У процесі занять нормалізуються пози й положення кінцівок, знижується м’язовий тонус, зменшуються або переборюються насильницькі рухи; дитина починає правильно відчувати пози й рухи. Тому лікувальну гімнастику призначають з перших місяців життя й здійснюють протягом всього періоду росту і розвитку дитини. При цьому треба враховувати клінічну картину хвороби, вік дитини, рівень інтелектуального розвитку, інтереси, особливості поведінки.

Метою масажу є зниження рефлекторної збудливості м’язів з підвищеним тонусом. На даний час застосовують різновиди лікувального масажу: класичний, крапковий, сегментарний, лінійний тощо. При цьому в першу чергу проводиться масаж паравертебральних спиномозкових сегментів. Ефективність масажу підвищується при поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами (лікарський електрофорез, діадинамічна терапія, індуктотермія, бальнеолікування, теплолікування, кліматичні фактори).

Додатково необхідно проводити заняття з фізичного розвитку із застосуванням рухливих ігор, переважно із застосуванням м’яча. На спастичні м’язи хорошо діють заняття у воді, де можна використовувати фізичні вправи та рухливі ігри. Окрема роль належить кліматичному лікуванню - прийом повітряних, сонячних ванн, плавання у відкритих водоймищах тощо.

Наведене в роботі дослідження показало, що застосування вище перелічених засобів фізичної реабілітації позитивно впливає на перебіг захворювання. Тому рекомендується застосовувати ці засоби протягом всього періоду відновного лікування.

Список використаної літератури

Радість дитинства - вільні рухи: Журнал для сімей з проблемою ДЦП, №1. - К.: Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», 2007.

Бадалян Л.О., Журба Л.Г., Тимошина О.В. Детские церебральные параличи. - К.: Здоровье, 1988.

Большая медицинская энциклопедия. - М.: Просвещение, 1982.

Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия. Электронная версия. - С.-Петербург, 2004.

Семенова К.А. Восстановительное лечение детей с церебральными параличами. - Л.: Медгиз, 1987.

Мухін В.М. Фізична реабілітація. - К.: Олімпійська література, 2000.

Антипкин Ю.Г. Массаж и физкультура для детей. - К.: Здоров’я, 1993.

Мурза В.П. Фізична реабілітація. - К.: Олан, 2004.

Ефименко Н.Н., Сермеев Б.В. Содержание и методика занятий физкультурой с детьми, страдающими церебральнім параличом. - М.: Советский спорт, 1991.

Джегер ЛяВонн. Корекція хибних рухових установ в дітей та підлітків. Листки домашніх інструкцій (переклад з англійської). - Львів: Видавничий дім «Наутілус», 2000.

Латогуз С.И. Руководство по технике массажа и мануальной терапии. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.

Поддер Танушри. Массаж. - Х.: Книжный клуб семейного досуга, 2007.

Белая Н.А. Руководство по лечебному массажу. - М.: Медицина, 1983.

Степанко М.В., Сухостат Л.В. Массаж і лікувальна фізкультура в медицині. - К.: Медицина, 2006.

Порада А.М., Прокопчук Н.Є., Солодовник О.В. Основи фізичної реабілітації. - К.: Медицина, 2006.

Справочник по альтернативной медицине. - Х.: Книжный клуб семейного досуга, 2005.

Олиференко В.Т. Водотеплолечение. - М.: Медицина, 1986. - 288 с.

Мастюкова Е.М. Физическое воспитание детей с церебральным параличем. - М.: Просвещение, 1991.- удобный доктор. Руководство для пользователей прибором.

Язловецкий В.С. Физическое воспитание детей и подростков с ослабленным здоровьем. - К.: Здоровье, 1991.

Полеся Г.В., Петренко Г.Г. Лечебное плавание при нарушении осанки и сколиозе у детей. - К.: Здоровье, 1980.

Методические рекомендации для проведения статистических методов исследования. - Донецк, 2001.

Международный холдинг JJQ. Материалы второй конференции JJQ. Запорожье, 2006.

Беренфус В.Я., Беренфус К.С., Гмыря Т.П. Атлас акупунктурных точек. - Донецк, 2006.

Додаток А

Табличні значення А для прискореного визначення стандартного відхилення

n	A	n	A	n	A
1	-	32	4.14	380	5.92
2	1.13	34	4.19	400	5.94
3	1.69	36	4.24	420	5.98
4	2.06	38	4.28	440	6.00
5	2.33	40	4.32	460	6.02
6	2.53	45	4.41	480	6.06
7	2.70	50	4.50	500	6.09
8	2.85	60	4.64	520	6.12
9	2.97	70	4.76	540	6.13
10	2.08	80	4.85	560	6.14
11	3.17	90	4.94	580	6.17
12	3.26	100	5.01	600	6.18
13	3.34	120	5.15	620	6.21
14	3.41	140	5.26	640	6.23
15	3.47	160	5.39	660	6.26
16	3.53	180	5.43	680	6.27
17	3.59	200	5.50	700	6.28
18	3.64	220	5.57	750	6.33
19	3.69	240	5.61	800	6.34
20	3.74	260	5.68	850	6.37
22	3.82	280	5.72	900	6.43
24	3.90	300	5.77	950	6.47
26	3.96	320	5.80	1000	6.48
28	4.03	340	5.84
30	4.09	360	5.88

Додаток Б

Межі значення t-крітерію Ст’юдента для 5% та 1%-ного рівня значимості в залежності від числа ступенів вільності

Ступінь вільності	Межі значення		Ступінь вільності	Межі значення
	Р - 0,05	Р - 0,01		Р - 0,05	Р - 0,01
1	12.71	63.60	19	2.09	2.86
2	4.30	9.93	20	2.08	2.84
3	3.18	5.84	21	2.08	2.82
4	2.78	4.60	22	2.07	2.82
5	2.57	4.03	23	2.07	2.81
6	2.45	3.71	24	2.06	2.80
7	2.37	3.50	25	2.06	2.79
8	2.31	3.36	26	2.06	2.78
9	2.26	3.25	27	2.05	2.77
10	2.23	3.17	28	2.05	2.76
11	2.20	3.11	29	2.04	2.76	2.18	3.06	30	2.04	2.75
13	2.16	3.01	40	2.02	2.70
14	2.15	2.98	50	2.01	2.68
15	2.13	2.95	60	2.00	2.66
16	2.12	2.92	80	1.99	2.64
17	2.11	2.90	100	1.98	2.63
18	2.10	2.88	120	1.98	2.62