Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство 'Промінь' Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство 'Промінь' Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Курсова робота

з ґрунтознавства часткового

Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство «Промінь» Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

Виконала:

Брегеда Маргарита Сергіївна

Перевірив:

Новосад К.Б

Харків - 2012

Зміст

Вступ

Глава 1. Фізико-географічні умови території Кізівської сільської ради, господарства «Промінь»

.1      Загальні відомості території господарства «Промінь»

.2      Рослинний і тваринний світ території

.3      Геологічна будова території та грунтотвірні породи

.4      Кліматичні умови

.5      Геоморфологія території

.6      Гідрологія і гідрографія території

.7      Господарська діяльність людини (антропогенез)

.8      Біосферна функція ґрунтів

Глава 2. Агротехнічна характеристика ґрунтів території

.1 Загальна характеристика ґрунтів

.2 Номенклатурний список ґрунтів господарства

.3 Основні типи ґрунтотворення

.3.1 Дерновий процес грунтотворення

.3.2 Підзолистий процес грунтотворення

.3.3 Болотний процес грунтотворення

.3.4 Солонцевий процес грунтотворення

Глава 3. Шляхи підвищення родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання

.1 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за дерновим типом грунтотворення

.2 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за підзолистим процесом грунтотворення

.3 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за болотним типом грунтотворення

.4 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх утворення (генезис), еволюцію, будову, склад, властивості, закономірності поширення, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у зв’язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних природно-антропогенних ландшафтах. Ґрунтознавство сформувалося на перехресті біологічних, геономічних, сільськогосподарських, екосоціальних та інших наук у другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст. завдяки працям В.В. Докучаєва, П.А. Костиче-ва, М.М. Сибірцева, К.Д. Глінки та інших учених.

Мета й завдання курсу «Ґрунтознавство» визначаються його важливістю як однієї з центральних природничих та агрономічних дисциплін, яка вивчає ґрунт різнопланово:

● генетично - походження самостійного природно-історичного тіла, компоненту і дзеркала ландшафту; екологічно - «геодерма» (від лат. geoderma - шкіра) планети, надзвичайно впливова підсистема біосфери, довкілля для біоти;

● агрономічно - середовище для культурних рослин, вирощуваних з метою отримання стабільно високих, доброякісних та екологічно чистих урожаїв;

● економічно - головний і незамінний засіб сільськогосподарського виробництва (ґрунт є складовою частиною поняття «земля»).

Ґрунтознавство нині вивчається в умовах актуалізації продовольчої, екологічної, демографічної та аграрної проблем, конкретизованих через окультурювання ґрунтів, підвищення їх родючості, охорону від деградації та забруднення, раціональне використання, збільшення врожайності сільськогосподарських культур гарантованої якості з одночасним зміцненням притаманного біосфері ґрунтовоценотичного біорозмаїття. Водночас постали завдання прогнозування змін земельних ресурсів, ґрунтово-екологічного моніторингу, агрохімічного окультурювання ґрунтів добривами, здатними подвоїтипотроїти врожаї вирощуваних культур при скороченні посівних площ без зменшення валових зборів врожаю.

Завдання курсової роботи полягає у більш глибокому вивченню часткового грунтознавста та закріплення знань загального грунтознавства.

Мета курсової роботи заключається в тому, щоб навчитися описувати агрогенетичну характеристику ґрунтів конкретної території, їх родючість та шляхи раціонального використання.

грунт географічний болотний

Глава 1. Фізико-географічні умови території господарства «Промінь»

Господарство знаходиться на території кізяївської сільської ради, до якої входять 5 населених пунктів із кількістю населення 2392 чоловіки. Підприємство межує з районним центром смт Чорнухи і розташоване за 180 км від обласного центру м. Полтава. Через його територію проходить автомобільна дорога Київ - Суми, яка сполучає з найближчими районними центрами м. Пирятин і м. Лохвиця.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь» знаходиться в 40 км від пункту заготівлі зерна (Пирятинський КХП), в 45 км від бурячного пункту (Лохвицький цукрозавод), в 2 км від молокоприймального пункту.

.1.     Загальні відомості про територію господарства «Промінь»

Полтавська область - це адміністративно-територіальна одиниця України, яка розташована на лівому березі Дніпра і займає 28,8 тис. км України.

На півночі межує з Чернігівською та Сумською, на заході з Харківською, на півдні з Дніпропетровською та Кіровоградською, на заході з Київською та Черкаською областями України.

Область має вигідне фізико-географічне положення, рівнинний рельєф, помірний континентальний клімат, чорноземні грунти та густу мережу річок і значні запаси мінеральних ресурсів. Розвитку господарства області сприяє і вигідне економіко-географічне положення.

Полтавщина розташована у лісостеповій зоні. Ліси вкривають 8,5 території; грунти - в основному середньо-гумусовані чорноземи. По території області протікає 146 річок загальною довжиною 5101 км.

За структурою господарства Полтавська область належить до індустріально-аграрних. У сукупній валовій промисловості і сільського господарства частка промисловості становить - 60%. Серед областей України Полтавщина виділяється залізорудною, паливною, машинобудівною і легкою промисловістю та агропромисловим комплексом з розвиненою харчовою промисловістю, буряко-цукровим виробництвом, зерновим господарством та м’ясо-молочним тваринництвом.

Чорнухинвський район розташований у межах Придніпрянської низовини, лісостеповій зоні. Загальна проща району 68178 га. У районі 42 населених пункти (1 селище міського типу і 1 село), підпорядкованих 1 селищній і 12 сільським радам.

Поверхня району злегка горбиста, порізана численними долинами, балками та ярами. З корисних копалин зустрічаються торф, природній газ, буре вугілля, глина, пісок, мінеральна вода.

Тип господарської діяльності - аграрний. Рівень сільськогосподарської освоєності території - 78,72% (площа сільськогосподарських угідь - 51191,27 га) та рівень розораності земель - 57,5%.

Площа території району, що знаходиться під водоймами, становить близько 731,4 га.

Господарство знаходиться у західно-лісостеповій грунтово-кліматичній зоні. В зоні переважають грунти глибоко мало гумусні, здебільшого легко- та середньо суглинисті. На значній площі поширені опідзолені і реградовані суглинкові грунти легкого механічного складу, значна частина яких зазнає водної ерозії.

Кліматичні умови зони в цілому сприятливі для росту і розвитку сільського господарських культур.

.2.     Рослинний і тваринний світ території

Лісостепові ландшафти почали формуватися в неогені. У цей періодпосилювалася континентальність клімату, що зумовило зміну тропічних і субтропічних лісів, які панували раніше, на савани. Похолодання клімату сприяло трансформації ландшафтів саван у Лісостеп помірних широт, а на берегах Чорного та Азовського морів зміни дійшли до утворення степових ландшафтів. Під час дніпровського зледеніння площа лісів на півдні Східноєвропейської рівнини значно скоротилася, а на їх місці утворювався Лісостеп.

У після льодовиковий період почалося різке зростання лісистості на півдні рівнини. Лісова рослинність наступала на степові простори.

Пізніше, навпаки, степова рослинність наступала на лісові масиви.

Вирішальну роль у спрямуванні процесів відіграли тепловий і водний режими території. Унаслідок господарської діяльності людини площі лісів зменшилися, а зросли площі сільськогосподарських угідь і забудованих територій.

Рослинний покрив лісостепової зони представлений залишками остепнених лук і степів на плакорах, масивів дубових і дубово-грабових лісів (на Лівобережжі - дубово-кленово-липових). За історичний період лісистість зменшилася від 50 до 11%. Нині найбільш лісистою є західна частина Лісостепу. Великі діброви на Україні збереглися мало (Чорний ліс у Кіровоградській області і ряд лісових масивів у Хмельницькій, Тернопільській і Львівській областях). Понад 50% лісопокритої площі займає дуб; 25% - сосна; 8,6 - граб; 2,7 - ясен; 2,6 - бук; 2,6% - осика. Найбільші площі зайняті дібровами, переважно їх свіжими типами.

Для свіжих дубово-грабових лісів характерна така структура: перший ярус у них утворює дуб з домішкою ясена, у другому ярусі панує граб з домішкою клену гостролистого або явора. Підлісок складається з ліщини, бруслини, гліду, свидини. Трав’яний покрив розвинутий добре. У Лівобережному Лісостепу основним типом лісу є ясенево-липова діброва; другий ярус її складається в основному з клена гостролистого і липи серцелистої, береста.

У заплавах річок ростуть заплавні ліси з дуба, ясена, в’яза і верби.

Піщані тераси річок засаджені борами, суборами й судібровами. Основ-ні масиви їх знаходяться на заході Лісостепу. Соснові ліси зростають на торфових болотах, виходах гранітів і крейди.

Степові ділянки збереглися в заповідних місцях (Михайлівська цілина, Канівський заповідник). На них поширені ковила, костриці, келерія, а також північностепове різнотрав’я - гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна тощо. У долинах річок на евтрофних і алкалітрофних болотах зростають з вологолюбні рослини - осокові (осока, камиш, пухівка), злакові (очерет, куничник), рогіз, верба та ін.

Заплавні луки, які поділяються на сухі, свіжі, вологі і заболочені, мають своєрідний видовий склад. На сухих луках росте костриця борозниста, стоколос безостий, конюшина гірська, деревій звичайний. На свіжих луках спостерігається значна різноманітність видів, але найбагатшіна рослинність вологі луки, де поширені різні види мітлиці, костриці, конюшини тощо.

Лісостеп має велике значення для сільськогосподарського виробництва країни. Тут знаходиться понад третина всієї орної землі, на якій вирощують понад 90% урожаю цукрових буряків і більше як 30% зерна України.

Рослинні організми в ході свого розвитку виробляють органічну речовину, яка після загибелі рослини нагромаджується у грунті у вигляді коріння або в наземній масі у вигляді опаду. Після мінералізації опаду та коріння, частина органічної маси рослин йде на утворення гумусу грунту, який забарвлює верхні горизонти в темни колір. Під травляною рослинністю формуються чорноземи, а під хвойними лісами підзолисті грунти. Рослини, особливо вищі, акумулюють у грунті різні хімічні елементи.

Після відмирання рослин та їх розкладу, хімічні елементи залишаються у грунті. Чим більше рослинних решток залишається у грунті, тим більше нагромаджується хімічних елементів, особливо в чорноземах, які формуються під покривом трав при наявності вуглекислого кальцію в материнській породі. Велика роль в нагромадженні органічної маси в грунті та її мінералізації належить нижчим рослинам та мікроорганізмам. Сучасні дослідження в мікробіології грунтів свідчать, що більша частина грунтів складає «живу фазу», яка не тільки обумовлює кількість та якість органічних речовин, а й впливає на фізичні характеристики грунту.

Рослинність господарства представлена злаково - різнотравними угруповуваннями. Густота покриття поверхні травостоєм становить 50-60 %. Із злаків поширені: тонконіг вузьколистий, пирій повзучий. Дуже різноманітні трави.

.3.     Геологічна будова території на ґрунтотворні породи

Господарство розташоване в Дніпровсько -Донецької западини в межах Придніпровської низовини.

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) - відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин - Хорол - Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту - 1500м.

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами - мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне - на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Основними ґрунтотворними породами є четвертинні відклади, які представлені: 1) лесами та лесовидними суглинками, 2) алювіальними відкладами, 3) делювіальними відкладами.

Найбільш поширеними ґрунтотворними породами є леей. Вони представлені шаром товщиною 4 - 8 м, а на вододілах до 10 м, розділеним похованимгрунтом на 2-3 яруси. Верхній ярус лесу потужний до 2-3 м, за зовнішніми ознаками являє собою світло - палевий суглинок, карбонатний. У верхній частині лес переритий кротовинами, заповненим гумусовим матеріалом.

Леc характеризуються великим вмістом карбонатів кальцію, що сприяє покращенню фізико - хімічних властивостей ґрунтів.

Вони мають добре виражену вертикальну подільність, яка сприяє легкому розмиву на схилах і утворенню промоїн. За механічним складом леей важко суглинисті. Вміст фізичної глини становить 47, 8 %, мулу 28, 0 %, крупного пилу 50,4 %, піску 5,34 %. На них сформувалися найбільш родючі фунти: чорноземи типові, опідзолені і реградовані.

По дну балок та шлейфів схилів ґрунтотворні породи представлені шаруватими делювіальними відкладами. Вони складаються з шарів різної товщини і механічного складу, різної ступені гумусованості. Утворились вони внаслідок перевідкладення та осідання слабо відсортованих, змитих та

.4 Кліматичні умови

Кліматичні умови Лісостепу змінюються в меридіональному і широтному напрямках. На цю територію надходить за рік 100-110 ккал/см2

сонячної радіації, з яких лише половина поглинається земною по верхнею й витрачається на турбулентний теплообмін між ґрунтом і атмосферою, на випаровування вологи. З просуванням на схід знижуються витрати тепла на випаровування внаслідок зменшення кількості опадів і зростання сухості повітря. Середньорічні витрати тепла на випаровування змінюються від 35 ккал/см2 на заході до 29 ккал/см2 на сході, а величини турбулентного теплообміну за цей же період відповідно становлять 8 і 12 ккал/см2. У посушливі й вологі роки співвідношення між витратами тепла на випаровування і турбулентним теплообміном між земною поверхнею і атмосферою може відрізнятися від середнього.

Із заходу на схід у Лісостепу спостерігається також зростання річних амплітуд температури повітря і ґрунту (як середніх, так і абсолютних), що є результатом підвищення в цьому напрямку літніх температур і зниження зимових. Отже, в західних районах зони середньомісячна температура повітря протягом року змінюється від мінус 4 до плюс 18 °С, то у східних районах - від мінус 7-8 до плюс 20-21 °С. Абсолютні мінімуми й максимуми температури повітря відповідно становлять: мінус 32-36 та плюс 37-38 °С на заході і відповідно 39 та 39-40 °С на сході зони. Сума активних температур змінюються від 2400 °С у західних районах до 2600-2800 °С у східних. Тривалість безморозного періоду зменшується від 180-190 днів на заході до 160-150 днів на сході зони.

Чергування лісових масивів і сільськогосподарських угідь, височин і низовин обумовлює певний мікроклімат на цих територіях: різкі контрасти в розподілі температури, атмосферних опадів, швидкості і напрямку вітру тощо. Різний тепловий режим проявляється у зміні температур на різних діяльних поверхонь (ліс і сільськогосподарські угіддя, водна поверхня і суша, схили різної крутизни та експозиції).

Тривалість і інтенсивність відлиг зменшуються із заходу на схід і обумовлена атлантичними повітряними масами. Коефіцієнт зволоження Висоцького-Іванова в Лісостепу України становить близько одиниці.

Лісостепова зона в цілому має сприятливі умови для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Проте негативною рисою клімату є нестійкість зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років, причому ступінь посушливості та її ймовірність зростають із заходу на схід. Так, якщо на заході Лісостепу за теплий період року в середньому випадає 500-600 мм опадів, то на сході їх буває лише 350-400 мм. Якщо західні райони Лісостепу в окремі роки зовсім не зазнають згубного впливу суховіїв, то у східних районах вони в середньому бувають понад 15 днів. Важливим показником посушливості клімату є тривалість бездощових періодів. У Лісостепу вони можуть тривати від 20-30 днів на заході зони до 50-60 - на сході. Для забезпечення сільськогосподарських угідь додатковою вологою в Лісостепу вживають такі заходи, як снігозатримання, насадження полезахисних лісових смуг, зрошення. За даними Гребінської метеорологічної станції середньорічна кількість опадів становить 523 мм з коливанням по місяцях від 14 до 138 мм.

Таблиця 1.

Місяці	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
мм	31	42	80	29	56	138	36	17	54	14	73	24	523

Сніговий покрив: грудень - 12 см, січень. - І8 см, лютий - 24 см. Найменша висота снігового покриву досягає 6 см, найбільша 39 см. Однак, в більшості років сніговий покрив значно менший 4 - 20 см, середня дата появи снігового покриву - друга декада листопада. Стійкий сніговий покрив встановлюється починаючи і грудня місяці. Сходить сніг в середньому в третій декаді березні.

Таблиця 2.

Місяці	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
º С	-5,8	-4,0	-2,2	-7,0	14,4	19,8	33,1	22,3	15,5	6,9	-0,8	-8,8	8,1

З наведених даних видно, що найхолодніший місяць - грудень, а найтепліший - липень, абсолютний максимум температури +35 ºС, абсолютний мінімум − -18 ºС. Коливання середніх температур 72 ºС, що вказує на значну континентальність клімату. Дата останніх заморозків (в середньому) 9.05 з коливаннями від -1 ºС до -3 ºC. Дата перших заморозків 9.10 з коливаннями (в середньому) 78 см з коливаннями від 30 см до 65 см (найбільше 143 см). Перехід середньодобової температури повітря через 5 ºС весною (в середньому) 12 ºС з коливаннями від 10 ºС до 15 ºС. Перехід середньодобової температури повітря через 5 ºС восени (в середньому 7 ºС коливаннями від 6 ºС до 8 ºС.

Клімат як показник багаторічного режиму погоди є складовою природного процесу через вплив сонячної радіації, теплового режиму, зволоження, які виражаються конкретними загальними показниками співвідношення радіаційного, теплового, водного співвідношення. Клімат обумовлює загальний розподіл рослинного і тваринного світу на поверхні Землі. Взаємозв’язок рослинного, тваринного світу як факторів грунтотворення впливає на загальний розподіл ґрунтів. В цьому полягає непрямий вплив клімату на процеси грунтотворення. Безпосередній вплив клімату полягає в забезпеченні ґрунту енергією і в значній мірі вологою. Від кількості тепла та вологи за рік, їх розподілу по сезонах року залежить розвиток грунтового процесу. Вітер впливає на газообмін в ґрунтах та їх висушування, а також на переміщення дрібних частинок у вигляді пилу.

Кількість атмосферних опадів, їх розподіл по сезонам року значно впливають на процеси грунтотворення. Вода, як розчинник, як середовище, де проходять різні реакції, як складова частина хімічних сполук відіграє важливу роль у грунтотворенні.

.5 Геоморфологія території

Дане господарство відноситься до Лівобережно-Дніпровської провінції. Вона знаходиться в межах Дніпровсько-Донецької западини. Провінція приурочена до східної частини південно-західного борту Дніпровсько-Донецької западини, якій у рельєфі відповідає акумулятивна терасова рівнина Середнього Дніпра, а також до середньої та південно-східної частини центрального грабена, яким у рельєфі відповідає пластово-ярусна нахилена Полтавська рівнина. На формування рельєфу впливали талі води дніпровського льодовика і наступна ерозійно-акумулятивна діяльність руслових потоків Дніпра та його приток. У долині Дніпра добре виражені різновікові терасові: сучасні, поліські, дніпровські. Лесові тераси мають вирівняну поверхню, висоти їх досягають 140-150 м. На поверхні багато блюдець-западин, є широкі прохідні долини. Борова тераса досягає висоти 120-128 м, на ній поширені піщані форми рельєфу: гряди, дюни, горби, кучугури. Заплава Дніпра в наш час є дном Канівського та Кременчуцького водосховищ. Полтавська рівнина розчленована лівими притоками Дніпра.

У межах провінції переважають низовинні лісостепові ландшафти. Значна протяжність території з півночі на південь зумовлює також північні й південні підзональні відмінності ландшафтів.

Рельєф місцевості безпосередньо не впливає на процеси грунтотворення. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, Впливає на мікроклімат. Зміна температури на схилах призводить до різного температурного режиму. На схилах балок річок експозиції складаються різні гідротермічні умови, які обумовлюють розвиток короткого профільних ґрунтів. Формування змитих ґрунтів пов’язане з розвитком водної ерозії на схилах, а намиті ґрунти залягають в понижених елементах рельєфу.

.6 Гідрологія і гідрографія території

На території господарства знаходиться річка Удай. Найбільша права притока р. Сула (басейн Дніпра). Бере початок з болота поблизу с. Рожнівка Чернігівської області. Тече Придніпровською низовиною. Довжина - 327 км. Площа басейну - 7030 км². Річище звививисте. Ширина річища 20-25 км. Глибина річки 3 км. Дно зрідка піщане, але частіше мулисте і глибоке. Падіння річки - 0,2 м/км. Живлення мішане: дощове, снігове. Замерзає наприкінці листопада, скресає у другій половині березня. Долина трапецієвидна, терасована, шириною до 2,5-3 км. Береги асиметричні: правий підвищений, лівий - пологий, як правило, дуже заболочений.

Заплава двостороння, значно заболочена, на окремих ділянках осушена.

Основні притоки: Перевід (права), Іченька, Смож, Лисогір (ліві).

Використовується для технічного і побутового водопостачання.

На рівнинних ділянках плато поверхневі стічні води розподіляються більш - менш рівномірно, тому грунти краще зволожуються. Але у зв’язку з розчленованістю плато балками, значна частина атмосферних опадів стікає по схилам, викликаючи ерозію ґрунтів, замулювання природних кормових угідь.

На схилах крутизною 1−3º стік незначний, тому тут грунти зволожуються краще, а на схилах крутизною 3−5º і 5−7º і більше поверхневі води через значний стік слабо проникають у глиб грунту і зволожують його на незначну глибину.

Агротехнічні заходи по підвищенню родючості земель повинні бути направленні на максимальне зменшення поверхневого стоку, нагромадження та збереження вологи та покращення водно - фізичних властивостей ґрунтів.

.7. Господарська діяльність людини

Рівнинний рельєф та сприятливі агрокліматичні умови створюють відповідні передумови для розвитку сільського господарства.

Для Чорнухинського району характерна найменша розораність ґрунтів у Полтавскій області в цілому. Це зумовлено значною еродованістю земель.

Основними джерелами забруднення ґрунтів нітратами є мінеральними добривами та рідкі стоки тваринницьких комплексів. Не сорбуючись ґрунтом, нітрати легко можуть змиватися водами поверхневого стоку, мігрують в інші шари ґрунту до підґрунтових вод, спричиняючи таким чином їх забруднення. Небезпечний вплив на грунт мають пестициди, що вносяться у грунт разом з мінеральними добривами. Пестициди забруднюють грунт не властивими йому сполуками, пригнічуючи його біологічну активність. Багато видів пестицидів мають виражені мутагенні та канцерогенні властивості та можуть спричиняти небезпеку появи мутації та інтоксикації. Залишкові кількості пестицидів у грунті можуть мігрувати у рослини та негативно впливати на здоров’я людини. В грунтах даного господарства не виявлення перевищень ГДК залишкових кількостей пестицидів. Загальний рівень залишкових кількостей пестицидів по території області відповідає мінімально дефектованій кількості.

В умовах інтенсивного використання сільськогосподарського виробництва людина та засоби її впливу на навколишнє середовище, в тому числі і на грунт (машини, добрива, осушення, засоби хімічного захисту рослин, забруднення виробничими відходами та викидами, техногенні порушення), призводять до значної зміни природних екологічних систем.

Природні цілинні ґрунти за час їх використання у сільськогосподарському виробництві перебувають значних змін, що вони з об’єкта та предмета пращі все більше стають продуктом праці. Інтенсивний обробіток ґрунту, органічні та мінеральні добрива призводять не тільки до зміни хімічних, фізичних, та біологічних ознак ґрунту, але до змін морфологічних ознак. Під дією окультурювання ґрунтів змінюється їх водний, повітряний, поживний режим. Знищуючи складені стійкі природні екологічні системи (ліса, лугів, степів) та за заміну їх на менш стійкі агроекосистеми, людина тим самим сприяє зміні ґрунтотворного процесу. Діяльність людини направлена на створювання культурних, високо родючих ґрунтів там, де вони мають низьку родючість та на підтримання високої продуктивності ґрунтів там, де їх природня родючість велика, але не вичерпна.

Великі прощі родючих земель відводяться із сільського господарського використання для будівля населених пунктів, промислових об’єктів, при відкритих способах добутку корисних копалин, при прокладенні трубопроводів, при будівлі транспортних магістралей, ліній електропередач. Бережне ставлення до землі як до найціннішому національному багатству потребує обов’язкової рекультивації технічно порушених площ ґрунтового покриву, відновлення природних ландшафтів з умова більш раціонально використання та організації території.

.8 Біосферна функція ґрунтів

Екологічні функції грунтів у біосфері базуються на таких основоположних її якостях. По-перше, грунт служить середовищем існування та фізичної опорою для величезного числа організмів; по-друге, грунт є необхідною, незамінною ланкою і регулятором біогеохімічних циклів, практично круговороти всіх біогенів здійснюються через грунт.

Головна функція грунту - це забезпечення життя на Землі. Це визначається тим, що саме в грунті концентруються необхідні організмам біогенні елементи в доступних їм формах хімічних сполук. Крім того, грунт має здатність акумулювати необхідний для життєдіяльності продуцентів біогеоценозів запаси води, також у доступній їм формі, рівномірно забезпечуючи їх водою протягом усього періоду вегетації. Нарешті, грунт служить оптимальним середовищем для вкорінення наземних рослин, проживання численних безхребетних і хребетних тварин, різноманітних мікроорганізмів. Власне ця функція і визначає поняття "родючість грунтів".

Друга функція грунтів полягає в регулюванні всіх потоків речовини в біосфері. Всі біогеохімічні цикли елементів, включаючи цикли таких найважливіших біогенів, як вуглець, азот, кисень, фосфор, а також цикли води здійснюються саме через грунти при її регулюючому участю в якості акумулятора біогенних елементів. Грунт - це сполучна ланка і регулюючий механізм в системах біологічної та геологічної циркуляції елементів.

Третя функція грунту - регулювання складу атмосфери і гідросфери. Атмосферна функція грунту здійснюється внаслідок її високої пористості (40-60%) і щільною заселеності організмами, завдяки чому йде постійний газообмін між грунтом і атмосферою. Грунт постійно поставляє в атмосферу різні гази, у тому числі і "парникові" - СО₂, СН₄, а також безліч так званих "мікрогазов". Одночасно грунт поглинає кисень з атмосфери. Таким чином, в системі "грунт - атмосфера" саме грунт є генератором одних газів і "стоком" для інших.

У сухопутної гілки глобального кругообігу води грунт вибірково віддає в поверхневий і підземний стік розчинні у воді хімічні речовини, визначаючи тим самим гідрохімічну обстановку в водах і прибережної частини океану.

Четвертою важливою функцією грунту є накопичення в поверхневій частині кори вивітрювання, у грунтових горизонтах описаного вище специфічного органічної речовини - гумусу і зв'язаної з ним хімічної енергії.

П'ята функція полягає в її захисної ролі по відношенню до літосфері. Грунт захищає літосферу від впливу екзогенних факторів, регулюючи процеси денудації суші.

Нарешті, ще одна, шоста функція грунту - це генерування і збереження біологічного різноманіття. Грунт, будучи середовищем проживання для величезного числа організмів, обмежує життєдіяльність одних і стимулює активність інших. Надзвичайно велика різноманітність грунтових властивостей по кислотності, лужності, засоленості або відсутності солей; окислювальна або відновна обстановка-все це створює величезні можливості життєдіяльності різних організмів. По відношенню до людини грунт має ще одну специфічну функцію, будучи головним засобом сільськогосподарського виробництва та місцем поселення людей.

Глава 2. Агрогенетична характеристика ґрунтів території господарства «Промінь»

.1 Загальна характеристика ґрунтів

Дане господарство розташоване у центральній лісовій і лісостеповій області. Зона лісостепова чорноземів глибоких та ґрунтів опідзолених реградованих, провінції Лісостеп Лівобережний високий у північно-західній фації.

На території господарства знаходяться такі ґрунти:

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

Болотні фунти на делювії.

Лучно - болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Виходи лесових порід.

Ґрунти утворилися за такими процесами грунтотворення: підзолистий, гумусо-акумулятивний, болотній та солончаковий.

В досліджуваній частині території переважають такі ґрунти як, чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку в східній та західній частині території, темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 % в центральній, чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку в північній та південній частині господарства.

.2 Номенклатурний список ґрунтів

.        Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Шифр - 15L, тип - опідзолений, підтип -, темно-сірий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на карбонатному суглинку.

.        Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Шифр - 16L, тип - опідзолений, підтип - темно - сірий, вид - середньо змитий, розряд - на лессовидному суглинку.

.        Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Шифр - 4 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, різновидність - легкосуглинковий, розряд - на карбонатному лессовидному суглинку.

.        Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Шифр - 19 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, вид - слабо змитий, різновидність - важко суглинковий, розряд - на лессовидному суглинку.

.        Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 21 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, вид - сильнозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

.Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 8 L, тип - чорнозем, вид - реградований, середньозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

.Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 17 L, тип- чорнозем, вид - реградований, слабозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

. Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

Шифр - 16 , тип - опідзолені, підтип - темно-сірі, вид - середньо змиті.

. Чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Шифр 17 ≡ L, тип - чорнозем, підтип - типовий, рід - глибокий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на лесі.

. Лучний глибоко солонцюватий солончакуватий важкосуглинковий на алювії.

Шифр -10 ≡ аl, тип - солонцюватий, підтип - лучний, рід - солончакуватий, вид - глибокий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на алювії.

. Лучно - болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Шифр -121de, тип - солончакуваті, підтип - лучно-болотні, рід - слабо солонцюваті, розряд - на алювії.

.Y ≡ d Болотні ґрунти на делювії.

. Виходи лесових порід.

.3 Основні типи ґрунтоутворення

Основними ґрунтоутворювальними процесами вважаються такі: підзолистий, дерновий (гумусово-акумулятивний), болотний, солонцевий.

2.3.1 Підзолистий процес грунтотворення

Опідзолювання - це кислотний гідроліз мінеральної частини ґрунту з виносом розчинних продуктів руйнування з верхньої частини ґрунтового профілю в нижню в умовах промивного типу водного режиму.

Підзолистий процес ґрунтотворення у чистому вигляді відбувається під зімкнутими тайгово-шпильковими лісами (як правило ялинковими), де трав’яна рослинність відсутня, або дуже зріджена, а поверхня вкрита мохово-лишайниковим покривом. Ґрунтотворення відбувається переважно на бідних безкарбонатних льодовикових породах в умовах промивного типу водного режиму. Лісова рослинність посилює промивний тип водного режиму ґрунту (побічний вплив), обумовлює особливі процеси гуміфікації, кислотного гідролізу мінеральної частини ґрунту (прямий вплив лісу на ґрунтотворення).

Під шпильковим лісом створюється некомпенсований колообіг біофільних елементів. Це означає, що тільки незначна частина поживних елементів, які поглинула деревна рослинність, повертається на поверхню ґрунту у вигляді лісової підстилки. Рослинні рештки лісової підстилки бідні на основи, азот, зольні елементи. Зольність шпилькових порід становить 0,5-1,7%, листяних - 1,6-7%, трав 7-8%. Лісова підстилка збагачена речовинами, що важко розкладаються: лігнінами, смолами, восками, бітумами та дубильними речовинами. Лісова підстилка повільно розкладається мікроскопічними грибами. Унаслідок цього процесу виділяються різні низькомолекулярні органічні кислоти. Утворені кислоти частково нейтралізуються основами, які звільнюються під час мінералізації підстилки. Але більша їх частина потрапляє у ґрунт, взаємодіє з мінералами ґрунту і впливає на процеси трансформації органічної частини ґрунту.

На поверхні ґрунту в кислому середовищі відбуваються повільні та слабкі процеси мінералізації й гуміфікації лісової підстилки. Це обумовлює утворення на поверхні ґрунту слабкорозкладених органічних речовин типу мор (грубого гумусу), а безпосередньо під підстилкою утворюється незначна кільість молекулярнорозчинного стійкого до ку-муляції хімічного агресивного гумусу фульфатного типу.

З багатовалентними катіонами гумус утворює розчинні внутрішньо комплексні органо-мінеральні сполуки (хелати). Унаслідок промивного водного режиму в умовах кислого середовища з верхніх горизонтів ґрунту вилуговується молекулярнорозчинний гумус, халати, карбонати в нижню частину профілю, а також за його межі. Подалі здійснюється кислотний гідроліз первинних і вторинних мінералів ґрунту. Низхідними токами води колоїдні продукти гідролізу мінералів (глинисті мінерали, гідрокисли заліза й алюмінію), органічні (гумус) і органо-мінеральні колоїди (мул) у вигляді золей, кальцій та інші основи виносяться з верхніх горизонтів униз. На певній глибині вони коагулюють, утворюючи горизонт вмивання колоїдів (ілювіальний горизонт). Завдяки чому цей горизонт надбає важкого гранулометричного складу, збагачується намул, кальцій та інші основи полуторні окисли, має підвищену зв’язність, ущільненість, невисоку кислотність, стає водотривким. На гранях призматичних і горіхуватих структурних окремостей утворюються буре колоїдне лакування.

У міру виносу з верхніх горизонтів колоїдів тут зростає відносний уміст нерозчинного продукту гідролізу силікатів, стійкого до хімічного руйнування - вторинного кварцу (опалу) у вигляді пилуватого борошнистого порошку, який називають кремнеземистою присипкою. Ця речовина надає верхній частині ґрунту білястого кольору, який нагадує колір попелу. Звідки і походить назва горизонту - «підзолистий», тобто під колір попелу (російською - золи). Цей гризонт утворюється під лісовою підстілкою і називається горизонтом вимивання колоїдним (елювіальним або підзолистим горизонтом). Він такі морфологічні ознаки: ясно-сірий, або білястий колір, збіднений на мулисті часточки, півтораоксиди (R2O3,), основи, елементи живлення, безструктурний або плитчастий, листуватий, легкого гранулометричного складу, має кислу реакцію. Отже, ґрунт набуває диференційовану будову профілю за елювіально-ілювіальним типом.

В Україні підзолистий процес у чистому вигляді не проявляється. Він сполучається з дерновим процесом ґрунтотворення, в результаті чого у Поліссі формуються дерново-підзолисті ґрунти, а в Лісостепу і Степу - опідзолені й реградовані ґрунти, агрогенетичну характеристику яких розглянемо пізніше.

Велика роль у формуванні підзолистих ґрунтів, за Д.Г. Тихоненком, належить оглеєнню і глеєелювіальним процесам.

У даному господарстві сформулювались такі ґрунти підзолистого процесу грунтотворення: чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

На території господарства «Промінь» найбільш поширений грунт за підзолистим процесом грунтотворення - це чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

У профілі чітко помітне переміщення колоїдів, як свідчення того, що вони зазнали впливу підзолистого процесу.

Малюнок 2.1

- гумусовий слабоелювійований грубизною 0-41 см, темно-сірий з кремнеземистою присипкою SiO₂, яка надає білуватого відтінку (сивина), структура - зернисто-грудкувата, перехід поступовий або ясний.- верхній перехідний слабкоілювійований грубизною 42-70 см, темно-бурий, ущільнений, грудочкувато-горіхуватий, інколи структурні агрегати припудрені R₂O₃, вологий, глиистий, перехід поступовий; - нижній перехідний сильноілювійований грубизною 71-96 см, сірувато-бурий, вологий,  горіхувато-призматичний, ущільнений, нерівномірно гумусний, зустрічаються напіврозкладені рештки коренів рослин, переходить у породу по лінії залягання карбонатів.(h)i - 97 - 120 см - лес, слабогумусований, слабоілювіальний, бурий, з сірим відтінком, вологий, крупнопилувато-среднегумусний комкуватий, ущільнений, зустрічаються мілкі краплини колоїдних патьоків, багато кротовин та червороїн, наповнених гумусом, перехід різкий.  - з глибини 120-200см , палевий, дуже слабогумусний (по кротовинам), крупнопилувато-середньосуглинковий.

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку

Гранулометричний склад ґрунту (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	%.від маси грунту								Клас за гранулеметричним складом Клас з
		Фізичний пісок (>0,01)				Фізична глина(<0,01)
		1.00 -0.25	0.25- 0.05	0.05-0.01	сума	0.05-0.005	0.005-0.001	<0.001	сума
He	0-41	0,03	3,90	53,04	56,97	8,50	9,02	25,51	43,03	Важко-глинко-вий
Hpi	42-70	0,03	5,71	53,81	59,55	8,24	7,37	24,84	40,45	Важко-глинко-вий
PhI	71-96	0,05	7,65	52,42	60,12	8,94	6,52	24,41	39,87	Сере-дньосу-глинковий
P(h)i	97-120	0,03	6,95	53,22	60,2	8,35	8,27	23,18	39,8	Сере-дньосу-глинковий
Pk	121-200	0,04	5,49	50,12	55,65	7,43	5,64	22,57	35,64	Сере-дньосу-глинковий

Грунт відноситься до важкоуглинкового за гранулометричним складом. У профілі гранулометричний склад змінюється від важкосуглинкового до середньо суглинкового. Важкосуглинкові ґрунти збагачені поживними речовинами і завжди є більш гумусованими. Вони мають високу вологоємність, значну зв’язність, але для води є

слабкопроникними, їх безструктурні варіанти схильні до запливання та утворення агрономічно шкідливої кірки; легко ущільнюються, налипають на сільськогосподарські знаряддя, не пропускають повітря до коренів, є холодними (вони перезволожені, а на випаровування витрачається багато тепла) - все це зводить нанівець високу трофність (поживне багатство) цих ґрунтів, обробіток яких настільки затратний, що їх називають важкими ґрунтами. У цілому вони є такими ж незручними для сільськогосподарського використання, як і легкі, трофічно збіднені, піщані ґрунти. Проте це зовсім не стосується важкосуглинистих ґрунтів з агрономічно цінною грудкувато-зернистою структурою.

Гумусовий стан (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина	Уміст гумусу %	СГК:СФК
He	0-41	3,33	1,14
Hpi	42-70	1,67	0,95
PhI	71-96	0,96	0,80
P(h)i	97-120	0,93	0,63
Pk	121-200	0,90	0,68

Гумусовий стан даного ґрунту характеризується низьким вмістом гумусу, та середнім ступенем гуміфікації органічних речовин.

Фізико-хімічні показники (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Обмінні катіони							Сума увібраних катіонів		Гідролітична кислотністьЄмкість	Ступінь насичення основами	pH води	Ємність поглинання
		Ca2+		Mg2+		K+	Na+
	мг - екв/ 100 г ґрунту %
Hen	0-10		22,85		1,68	0,41		0,31		22,25	3,28	88	7,0	32,75
He	30-40		21,25		4,43	0,36		0,26		26,29	2,86	90	7,1	32,20
Hpi	50-60		16,97		3,88	0,51		0,26		21,62	1,72	90	7,1	29,35
PhI	80-90		13,71		4,91	0,51		0,26		19,39	1,06	93	7,2	26,00
P(h)i	100-110		16,32		3,31	0,51		0,10		20,27	-	95	7,5	20,40
Pk	130-140		-		-	-				-	-	-	8,0	18,71

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку має дуже високий вміст обмінного Ca²⁺, що обумовлює буферну здатність проти підкислення та утворення непептизованих гелів, що сприняють утворенню агрономічно цінної водотривкої структури. Завдяки високому вмісту Ca^2+, грунт має високі водно-фізичні, фізико-механічні та технологічні властивості та легко піддається обробітку.

Вміст обмінного Mg²⁺ високий, що впливає на агрономічне значення ґрунту.

Грунт має слабо кислу реакцію середовища (pH_KCI = 5,6-6,5).

Фізичні показники (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Щільність	Щільність твердої фази	Загальна потужність	Аєрація при НВ
		г/см3		% від об’єму
Hen	0-10	1,19	2,62	54,60	17,60
He	30-40	1,26	2,65	52,50		18,10
Hpi	50-60	1,35	2,69	49,80		15,00
PhI	80-90	1,37	2,69	49,10	14,80
P(h)i	100-110	-	-	-	-
Pk	130-140	1,39	2,69	48,30	12,90

Даний грунт має оптимальні значення щільності в орному шарі -1,19 г/см3. Це говорить про те що, відбувається нормальний ріст та розвиток рослин, адже щільність впливає на накопичення вологи та поживних речовин, також на співвідношення вмісту вологи та повітря в грунті. Оптимальна щільність говорить про відмінний водний режим ґрунту, газообмін та біологічну активність, на чисельність та активність грунтових мікроорганізмів

При такій щільності грунт має добру водопроникність та можливість отримання високої врожайності культур господарства.

Щільність збільшується з глибиною профілю, чим глибший профіль, тип більша щільність.

Пористість ґрунту складає 45,8%, що є оптимальним та умовно ідеальним з точки зору фізичної її будови..

Водні характеристики (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Повна волого-ємкість	Найменша во-лоємкість	Воло-гість в’янення	Максимальна гігроскопічність МГ	Максимальний запас доступної вологи МЗДВ
		% від масм грунту				мм
Hen	0-10	-	31,50	11,50	8,50	23.80
He	30-40	-	27,30	11,80	8,70	19.60
Hpi	50-60	-	25,70	11,70	8,60	18.90
PhI	80-90	-	25,00	11,60	8,30	18.30
P(h)i	100-110	-	-	-	-	-
Pk	130-140	-	25,40	10,50	7,50	21.50

Волога, яка є в ґрунті і міцно зв'язана з його часточками, недоступна для рослин, її називають мертвим запасом або фізично зв’язною водою. Гігроскопічна вода створює навкруг ґрунтової частки плівку орієнтованих дипольних молекул води, які утворюються на поверхні часток дуже міцно. За своїми властивостями ця вода прирівнюється до твердого тіла. Рухатись вона може лише при переході в пароподібну форму. Для рослин вона зовсім недоступна, бо утримується на поверхні часток тиском до 10000 атмосфер.

Вільна вода. Ця вода доступна рослинам вона має дві форми: капілярну та гравітаційну.

Капілярна вода. Вона заповнює всі капіляри ґрунту різного розміру та форми, в яких сили капілярної взаємодії перевищують гравітаційні сили. В грунті вона може рухатись в усіх напрямках. Напрямок і швидкість пересування обумовлюється різницею капілярних потенціалів.

Гравітаційна вода. Вільна вода в грунті понад тієї, що утримується капілярними силами і відповідає найменшій вологоємності, яка під дією сили земного тяжіння стікає вниз називається гравітаційною водою.

.3.2 Солонцевий процес грунтотворення

К.К. Гедройц першим у грунтознавстві обгрунтував концепцію розвитку галогенних грунтів. За Гедройцем, їх розвиток починається зі стадії засолення нейтральними солями. Засолені грунти розвиваються при наявності легкорозчинних солей в концентраціях, які токсично діють на рослини.

Засолені грунти розвиваються у таких випадках: а) при близькому заляганні підгрунтових мінералізованих вод; б) при засоленні материнських порід; в) при випаданні солей з атмосфери (теорія імпульверизації солей, за Г.М. Висоцьким і М.О. Дімо); г) при біологічному засоленні (В.Р. Вільямс).

Хлориди, сульфати утворюються також при виверженні вулканів (пари містять хлор, сірку). Солі перерозподіляються на поверхні Землі делювіальними та підгрунтовими водами, вітром. Вітер переносить від 2 до 20 т солей на 1 км² (Кларк).

Розчинені у воді солі перерозподіляються на поверхні суші. За даними В.А. Ковди, кожного року в океан із суші надходить близько 2735 млн т солей; біля 1 млрд т солей одержують замкнені (безстічні) регіони материків.

Інтенсивність накопичення солей в грунті залежить від клімату - кількості опадів, величини випаровування, властивостей грунту, порід (фільтрація тощо).

В умовах вологого (гумідного) клімату, при промивному типі водного режиму (тайга, вологі тропіки та субтропіки тощо) легкорозчинні солі, як правило, не накопичуються в грунтах. При посушливому кліматі, особливо в напівпустелях і пустелях, де випаровування вологи перевищує кількість опадів, створюються ідеальні умови для нагромадження легкорозчинних солей в грунті, в підгрунтових водах і материнських породах. Тому засолені грунти розповсюджені в основному в умовах сухого (аридного) клімату. Якісний склад солей також залежить, за В.А. Ковдою, від типу клімату. В напівпустелі та пустелі накопичуються хлориди і сульфати натрію, гіпсу, дуже рідко - сода, а ще рідше - нітрати. В Лісостепу та Степу при слабкій мінералізації підгрунтових вод і такому же слабкому засоленні грунтів переважають карбонати та бікарбонати натрію (Na₂CO₃, NaHCO₃); зустрічаються сульфати та хлориди. Зональний тип засолення тут содово-сульфатний і хлоридно-сульфатний. Сода накопичується в грунтах тому, що має меншу розчинність у воді. Розчинність солей у воді зростає: Na2CO3 NaHCO₃®Na₂SO₄®NaCl.

В межах території України виділяються такі провінції соленагромадження (В.А. Ковда): сульфатно-содова - Придніпровська низина; сульфатно-хлоридна - Причорноморська западина.

Накопичення солей в грунтах в одній і тій же природній зоні обумовлено рельєфом і дренажністю території. В замкнених депресіях місцевості солі накопичуються (зона акумуляції солей) при делювіальному стоку вод, а також при близькому заляганні підгрунтових засолених вод.

Основні території України виступають як зони елювіювання та транзиту солей, а Придніпровська та Причорноморська западини - як зона акумуляції солей.

На заплавах, низьких лесових терасах річок також розповсюджені засолені грунти. Тут виклинюються підземні води різного віку (неогенові, палеогенові, рідко-мезозойські, галеозойські).

На території господарства розповсюджені - лучно-болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії, представники солонцевого процесу грунтотворення.- 0-2 см - дернина /gl3 - 26 см - гумусований, слабопептизований, засолений, карбонатний, темно - сірий, вологий, легкосуглинковий, комкуватоглибистий, злитий, в сухому стані тріснутий, в нижній частині глеюватий - 27 - 56 см, перехідний, нерівномірний і слабше гумусова ний попереднього, слабкопептизований, карбонатний, засолений, темно-сіро-сизий, легкосуглинковий, оглеєний в виді ржаво-бурих вкраплень, комкуватий, в’язкий, липкий, перехід ясний.57-66 см і глибше делювій, глеєвий, карбонатний, засолений, сизо-бурий, в’язкий, липкий.

Малюнок 2.2. Лучно-болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Гранулометричний склад ґрунту (лучно-болотного слабосолонцюватого солончакуватого ґрунту на делювії)

Генетичний горизонт	Глибина. відбору проб см	% від маси ґрунту									Клас за гра-нлметричним складом
		Фізичний пісок (˃0.01)мм					Фізична глина(˂0,01)мм
		1,00-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	сума	0,01-0,005		0,005-0,001	˂0,001	сума
Hiks(g)	5-15	0,05	16.40	50,65	73,4	5,07		5.14	16,4	26,6	Суглинок легкий
HPiksgl	35-55	0.51	6,69	58,00	78,3	4,63		2,01	15,1	21,8
PGlks	75-85	0,11	10,6	66,25	84,1	3,25		2,33	10,4	15,9	Супісок

За гранулометричним складом - легко суглинкові.

Гранулометричний склад змінюється від легко суглинкового до супіску.

Гумусовий стан лучно-болотного слабо солонцюватий солончакового на делювії.

Генетичний горизонт	Глибина відбору проб см	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Hiks(g)	5-15	7.7	-
HPiksgl	35-55	1,34	-
PGlks	75-85	1,07	-

Цей ґрунт добре гумусований у орному шарі, спостерігається різке зменшення вмісту гумусу від 7,7 до 1,07. Він має високу потенційну родючість та високу агрономічну цінність. Використовують як кормові угіддя. Для використання під посіви потрібно повести деякі меліоративні заходи та контроль за грунтовими водами.

Склад увібраних катіонів багато вчому визначається хімізмом засолення.

Цей ґрунт має засолення слабко сульфатне 0,3-0,6. Та має лужне середовище. Тому доцільним буде внесення вапна.

За наявності в породах і ґрунтах сульфатів та карбонатів Na, Ca,Mg глейові процеси різко загальмовуються, незважаючи на низькийрівень ОВП і панування відновного середовища.

Фізико-хімічні показники лучно-болотного слабо солонцюватий солончакового на делювії.

Генетичний горизонт	Глибина. см	Обмінні катіони				Суму увібраних катіонів та анів	Гідролітична кислотність	Ємкість поглинання	Ступінь насичення основами	Ступінь насичення Ca2+	рНКСІ	Ступінь сс.лонцюватості
		Ca2+	Mg2+	Na +	K+
		мг-екв/100 г ґрунту %										%
Hiks(g)	5-15	0.16/0,3	1.28/ 0,014	2,78/0,63	0,01/0,0004	0,24	-	39,75	-	-	-	Слабко сульфатне 0,3 - 0,6
HPiksgl	35-55	0,57/0,01	0,17/ 0,002	0,36/0,008		0,7	-	30.30	-	-	-
PGlks	75-85	0.19/0,004	0.14/ 0.002	0,56/0,001		0,05	-	-	-	-	-

.3.3 Дерновий процес грунтотворення

Дерновий процес ґрунтотворення відбувається під впливом трав’яної рослинності, формує ґрунти з акумулятивним типом профілю і добре розвинутим гумусовим горизонтом.

Важливою особливістю дернового процесу є пошарне розташування кореневих систем, висока зольність і багатий хімічний склад трав’яних решіток, компенсований колообіг біофільних елементів під трав’яною рослинністю. Суттю цього процесу є акумуляція продуктів ґрунтотворення, насамперед гумусу, поживних елементів у верхньому горизонті, створення агрономічно-цінної водотривкої зернистої структури.

Трав’яна рослинність збагачена на основі (особливо Са₂+) та інші зольні елементи, азот, розчинні сполуки (вуглеводи, білки), які легко і швидко руйнуються споровими бактеріями і актиноміцетами. Унаслідок цього процесу виділяється незначна кількість органічних кислот, які майже цілком нейтралізуються основами, звільненими під час мінералзації трав’яних решіток. Ґрунт набуває близьку до нейтральної реакцію середовища.

Частина виділених трав’яних решіток залишається на поверхні ґрунту у вигляді повстини. Вона швидко і добре розкладається з утворенням органічних решіток типу мюль (м’який гумус). Більша частина трав’яних решіток у вигляді розгалужених кореневих систем потрапляє в середину ґрунту, де мінералізується і гуміфікується. Ці процеси найбільш виражені у верхніх горизонтах, де концентрується основна маса коренів рослин і ґрунтових мікроорганізмів. У результаті дернового процесу ґрунтотворення в лісо-лучній зоні формуються дернові та лучні ґрунти з акумулятивним типом профілю. У лісостеповій і степовій зонах під лучно-степовими травами при оптимальних умовах прояву гумусово-акумулятивного процесу формуються чорноземи, агрогенетичну характеристику яких ми розглянемо пізніше.

На території господарства «Промінь» найбільш поширений грунт за дерновим процесом грунтотворення більш поширений грунт - чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Це зональний ґрунт Лісостепу, розповсюджений на рівних слабкостічних вододільних плато і високих лісових терасах. Сформувалися під луковими степами на лесових породах. Це центральний підтип чорноземів, що утворився в оптимальному гідротермальному режимі та максимальної фітомаси. Для профілю чорнозему типового характерні ознаки черноземотворного процесу: інтенсивна акумуляція гумусу і поживних речовин у профілі, зерниста структура, неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті Нрk або нижній частині гумусового Н/k горизонту - модальні чорноземи), відсутність елювіально-ілювіального розподілу колоїдів і переритість кротовинами.

Чорноземи типові залягають у центральній і східній частинах Лісо-степу на рівних міжрічкових плато, схилах і на високих лесових терасах.

Будова профілю чорнозема типового:

Н/k- 0 -41 см - гумусовий, темно- сірийвологий, крупнопилуватий-важкосуглинковий, 0 -27 см орний - порохувато-комкуватий, рихлий: 27-41 см підорний - карбонатний, неміцно зернистий - комкуватий, ущільнений, перехід поступовий.

Малюнок 2.3. Чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Гранулометричний склад ґрунту (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт		Глибина, см	%. від маси грунту								Клас за гранулеметричним складом Клас з
			Фізичний пісок (>0,01)				Фізична глина(<0,01)
			1.00 -0.25	0.25- 0.05	0.05-0.01	сума	0.05-0.005	0.005-0.001	<0.001	сума	0-10	0,26	4,69	52,88	57,83	7,28	9,98	24,91	42,17	Важко-глинко-вий
Hк		30-40	0,16	16	46,44	62,67	9,20	6,03	22,10	37,33	Сере-дньосу-глинковий
Hpk		50-60	0,14	19,8	43,67	63,61	6,15	7,27	20,97	34,39	Сере-дньосу-глинковий
Phк		80-90	0,12	27,6	41,63	69,38	6,21	5,05	19,36	30,62	Сере-дньосу-глинковий
Phk		100-110	0,10	29,3	39,81	69,22	6,89	4,55	19,34	30,78	Сере-дньосу-глинковий
P(h)k	130-140		0,20	28,7	41,15	70,06	5,03	4,95	19,96	29,94	Сере-дньосу-глинковий
Pk	210-220		0,14	23,7	40,38	64,3	5,41	5,41	19,88	30,7	Сере-дньосу-глинковий

Гранулометричний склад ґрунту (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі) відноситься до важкосуглинкового класу.

Гранулометричний склад змінюється у профілі від важкосуглинкогово до середньосуглинкового.

Важкосуглинкові ґрунти збагачені поживними речовинами і завжди є більш гумусованими. Вони мають високу вологоємність, значну зв’язність, але для води є слабкопроникними, їх безструктурні варіанти схильні до запливання та утворення агрономічно шкідливої кірки; легко ущільнюються, налипають на сільськогосподарські знаряддя, не пропускають повітря до коренів, є холодними (вони перезволожені, а на випаровування витрачається багато тепла) - все це зводить нанівець високу трофність (поживне багатство) цих ґрунтів, обробіток яких настільки затратний, що їх називають важкими ґрунтами. У цілому вони є такими ж незручними для сільськогосподарського використання, як і легкі, трофічно збіднені, піщані ґрунти. Проте це зовсім не стосується важкосу глинистих ґрунтів з агрономічно цінною грудкувато-зернистою структурою.

Гумусовий стан (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт		Глибина	Уміст гумусу %	СГК:СФК
Hn		0-10	4,58	1,97
Hк		30-40	4,26	2,32
Hpk		50-60	3,55	2,60
Phк		80-90	2,26	1,36
Phk		100-110	1,63	0,96
P(h)k	130-140		0,94	0,98
Pk	210-220		-	-

Даний профіль ґрунту має наближений до високого вмісту гумусу в орному шарі 4,58%. У профілі вміст гумусу зменшується з глибиною. У його складі переважають гумати. Співвідношення С_ГК:С_{ФК =} 1,1- 2,5, тобто маємо гуманний тип гумусу.

Фізико-хімічні показники (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Обмінні катіони							Сума увібраних катіонів		Гідролітична кислотність Ємкість	Ступінь насичення основами	pH води	Ємність поглинання
		Ca2+		Mg2+		K+	Na+
	мг - екв/ 100 г ґрунту %
Hn	0-10		29,95		5,61	0,42		0,33		36,31	0,70	98	6,8	37,01
Hк	30-40		-		-	-		-		-	-	-	7,4	32,75
Hpk	50-60		-		-	-		-		-	-	-	7,4	32,20
Phк	80-90		-		-	-		-		-	-	-	7,8	29,35
Phk	100-110		-		-	-		-		-	-	-	7,9	26,00
P(h)k	130-140		-		-	-		-		-	-	-	8,0	20,40
Pk	210-220		-		-	-		-		-	-	-	8,3	18,71
У важкосуглинкових ємкість катіонного обміну складає 35-45 мг-екв/100 г ґрунту.  Співвідношення катіонів Ca2+ : Mg2+ = 4-10: 1. Ступінь насичення ГВК кальцієм - 80-95%. Реакція ґрунтового розчину нейтрална або близька до нейтральної (pH KCI) -7,2 -7,4.

Важкосуглинкові чорноземи мають добре виражену агрономічно цінну грудочкувато-зернисту структуру. В орному шарі вона частково зруйнована обробітком, але водостійких зернистих агрегатів тут досить багато, що зумовлює сприятливі водно-фізичні властивості ґрунтів. Структурні чорноземи мають пухке складення (щільність - 1,1-1,2 г/см3), високу пористість - 50-60% і сприятливе співвідношення капілярної і некапілярної пористості.

Водні характеристики (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Повна волого-ємкість	Найменша во-лоємкість	Воло-гість в’янення	Максимальна гігроскопічність МГ	Максимальний запас доступної вологи МЗДВ
		% від масм грунту				мм
Hn	0-10	-	26,74	9,88	7,37	21,3
Hк	30-40	-	23,91	10,97	8,19	13,3
Hpk	50-60	-	20,69	11,35	8,47	15,4
Phк	80-90	-	22,69	9,98	7,45	17,5
Phk	100-110	-	20,94	8,94	6,67	17,3
P(h)k	130-140	-	20,00	8,24	6,15	16,3
Pk	210-220	-	20,00	-	-	-

Пухке складення чорноземів та висока пористість забезпечує високу

водопроникність і вологоємність, а тому можливість накопичувати великі запаси продуктивної вологи, які досягаює 160 мм у метровому шарі.

Забезпеченість елементами живлення також залежить від гранулометричного складу і вмісту гумусу. Так, якщо малогумусні види помірно забезпечені азотом і фосфором, і добре - калієм, то середньогумусні - добре азотом і калієм (250-400 мг/кг) і помірно - фосфором (45-60 мг/кг ґрунту), який у цих умовах зменшує свою рухомість завдяки утворення водонерозчинних фосфатів кальцію.

.3.4 Болотний процес грунтотворення

Болотні грунти найбільш поширені в Поліссі України, значно менші території вони займають в Лісостепу і незначні в Степу. Загальна площа - 1170 тис. га, в тому числі в с.-г. виробництві використовуються 570,4 тис. га.

Болотний процес грунтотворення проходить при перезволоженні грунтів поверхневими та підгрунтовими водами. Поверхневі води перезволожують грунти в таких випадках: а)на рівнинах при слабому стіканні води або при його відсутності та наявності щільних горизонтів (шарів) в товщі грунтів або в материнських породах; б) при накопиченні води у замкнутих депресіях місцевості. Неглибоке залягання підгрунтових вод обумовлює перезволоження, яке призводить до розвитку болотної рослинності; під її покровом розвиваються болотний процес грунтотворення та болотні грунти. На їх розвиток впливають два процеси - торфоутворення й оглеєння.

Оглеєність ми досить докладно розглянули в попередньому розділі. Зараз відзначимо тільки те, що має виняткове значення в ході болотного процесу грунтотворення. Сильне перезволоження грунтів, повний анаеробіоз - головні складові розвитку болотних грунтів. Такі умови фіксуються окисно-відновним потенціалом (ОВП). В болотних грунтах він нижче за 200 мВ, а частіше має від’ємне значення, що створює дуже специфічні умови для перетворення органічної та мінеральної частин грунту. По-перше, в таких умовах розвивається болотна рослинність, по-друге, вона поступово накопичується на поверхні грунту у вигляді торфового шару. Торф - це рослинна маса, яка розкладається в анаеробних умовах, отже, в умовах слабкої мінералізації та гуміфікації. Внаслідок цього рослинні залишки торфу зберігають часто клітинну структуру. Товщина торфового шару залежить від інтенсивності та тривалості анаеробних процесів і становить від декількох сантиметрів до 10 і більше метрів.

Анаеробний розклад органічних решток призводить до утворення низькомолекулярних кислот (оцтової, молочної, масляної тощо), які пригнічують діяльність мікроорганізмів по перетворенню органічної речовини у грунті. Торфова товща у природних умовах має до 95% води. Практично всі пори зайняті водою. Шпаруватість періодично з’являється тільки у верхньому (0-5; 0-10 см) горизонті в сухі періоди року. Тому рослинні рештки спочатку розкладаються під дією грибів, неспороносних бактерій, а згодом - під дією мікроорганізмів, які утворюють спори, розкладають целюлозу тощо. Кислоти, які при цьому утворюються, консервують рослинні залишки у вигляді торфу. В цих умовах дуже гальмується біологічний кругообіг речовин і зольних елементів, особливо азоту. Тому для торфовищ характерна нестача рухомих біофільних елементів. Це сприяє розвитку оліготрофної рослинності. Різні умови розвитку заболочування сприяють появі конкретних типів рослин - торфонакопичувачів. Так, при заболоченні у зниженнях місцевості, куди з водами надходить значна кількість елементів живлення, ростуть осоки, пушиця, очерет, рогіз, окуга, щільнокущові злаки, куничник тощо.

На підзолистих, бідних грунтах північної та середньої смуг тайги при поселенні зеленого моху, сфагнуму заболочені землі переходять у фазу сфагнових боліт.

З трав’яних рослин найбільшими торфоутворювачами є очерет, окуга, рогіз, куничник, шейхцерія, канаркова трава, хвощові, з напівчагарників і дерев’янистих рослин - багно, журавлина, вереск, верба, береза, вільха чорна і сіра, сосна звичайна, смерека, модрина.

Ботанічний склад - важливий діагностичний показник торфу. Є торфовища осокові, осоково-очеретові тощо. Отже, торфоутворення - це складний біохімічний процес, який проходить під впливом різних мікроорганізмів, продукти життєдіяльності котрих консервують рослинні залишки болотної флори у вигляді торфу.

Властивості торфової маси дуже залежать від типу водного та мінерального живлення грунту. Заболочення поверхневими водами, як правило, призводить до формування верхових сфагнових боліт. Це дуже бідні оліготрофні болота з малою зольністю (2-5%), з кислою реакцією грунтового розчину (рН = 4,0-4,5), великою водовбирною здатністю (понад 1000%). Низинні торфовища формуються при заболочуванні підгрунтовими водами, які майже завжди засолені легкорозчинними солями. Тому торфовища низинного типу мають високу зольність і нейтральну або лужну реакцію. Для перехідних торфовищ характерним є перемінне зволоження поверхневими або підгрунтовими водами, що залежить від сезону року.

Консервації рослинної маси боліт сприяють і продукти перетворення мінеральної частини грунту. В анаеробних умовах реакції відновлення нітратів, сульфатів, фосфатів тощо призводять до появи газів типу H2S, СН4, які є отруйними для мікроорганізмів грунту. Цими ж якостями характеризуються закисні форми заліза, марганцю, які утворюються при відновних реакціях окисних форм цих елементів. В деяких мінеральних болотних грунтах (кислих) накопичується дуже отруйний рухомий алюміній.

В анаеробних умовах формуються сульфіди металів типу FeS (пірит), які підкислюють середовище при наявності кисню. Тому в грунтах часто накопичуються різні сполуки заліза, марганцю у формі конкрецій, бобовин, плям, розводів або невеликих прошарків (наприклад, вівіаніту - Fe₃P₂O₈ • 8H₂O).

Низинні торфи, як правило, засолені хлоридами, сульфатами, карбонатами. Вони часто солонцюваті.

Торфові грунти можуть формуватися при заростанні водоймищ (озер) болотною рослинністю.

На заплавах в Поліссі часто виділяються мінеральні болотні та лучно-болотні грунти. Їх називають алювіальними болотними та лучно-болотними, щоб відтінити екологію грунтотворення.

На території господарства найпоширеніший грунт за болотним процесом грунтотворення - лучний глибокий солонцюватий солончакуватий важко суглинковий на алювії

Профіль лучних глибоко солонцюватих ґрунтів: Hed+He+Hpkdls+Pkgls

Малюнок 2.4 Профілю грунту

Таблиця 2.3.1 Гранулометричний склад лучного глибокого солонцюватого солончакуватого важкосуглинковово на алювії

Генетичний горизонт	Глибина. відбору проб см	% від маси ґрунту
		Фізичний пісок (˃0.01)мм					Фізична глина(˂0,01)мм
		1,00- 0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	сума	0,01-0,005		0,005-0,001	˂0,001	сума
Hiks(g)	5-15	0,05	16.40	50,65	73,4	5,07		5.14	16,4	26,6
HPiksgl	35-55	0.51	6,69	58,00	78,3	4,63		2,01	15,1	21,8
PGlks	75-85	0,11	10,6	66,25	84,1	3,25		2,33	10,4	15,9

За гранулометричним складом - легко суглинкові

Гранулометричний склад змінюється від легко суглинкового до супіску.

Таблиця 2.3.2. Гумусовий стан лучного глибокого солонцюватого солончакуватого важкосуглинковово на алювії

Генетичний горизонт	Глибина відбору проб см	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Hiks(g)	5-15	7.7	-
HPiksgl	35-55	1,34	-
PGlks	75-85	1,07	-

Цей ґрунт добре гумусований у орному шарі, спостерігається різке зменшення вмісту гумусу від 7,7 до 1,07. Він має високу потенційну родючість та високу агрономічну цінність. Використовують як кормові угіддя. Для використання під посіви потрібно повести деякі меліоративні заходи та контроль за грунтовими водами.

Генетичний горизонт	Глибина. см	Обмінні катіони					Суму увібраних катіонів та анів	Гідролітична кислотність	Ємкість поглинання	Ступінь насичення основами	Ступінь насичення Ca2+	рНводи	рНКСІ	Ступінь сс.лонцюватості
		Ca2+	Mg2+		Na +	K+
		мг-екв/100 г ґрунту %												%
Hiks(g)	5-15	0.16/0,3		1.28/0,014	2,78/0,63	0,01/0,0004	0,24	-	39,75	-	-	7,60	-	Слабко сульфатне 0,3 - 0,6
HPiksgl	35-55	0,57/0,01		0,17/0,002	0,36/0,008		0,7	-	30.30	-	-	7,60	-
PGlks	75-85	0.19/0,004		0.14/0.002	0,56/0,001		0,05	-	-	-	-	7,60	-

Склад увібраних катіонів багато вчому визначається хімізмом засолення.

Цей ґрунт має засолення слабко сульфатне 0,3-0,6. Та має лужне середовище. Тому доцільним буде внесення вапна.

За наявності в породах і ґрунтах сульфатів та карбонатів Na, Ca,Mg глейові процеси різко загальмовуються, незважаючи на низькийрівень ОВП і панування відновного середовища. Самі ж сульфатипри анаеробіозисі в присутності органічних речовин з участю сульфатредукуючих бактерій відновлюються до вкрай небезпечного длявсього живого сірководню, який детоксикується закисним залізом з випадінням осаду його сульфідів:

С6Н₁₂О₆ + 3СаSO₄ = 3CO₂ + 3CaCO₃ + 3H₂S + 3H₂O;₂S + Fe(OH)₂ → FeS↓ + 2H₂O.

Наведені реакції єекзотермічними (відбуваються з виділенням тепла) і призводять до накопичення вґрунто-підґрунті сульфідівзаліза.У присутності сульфатів натрію сульфатредукція ініціює продукування дуже токсичної для рослин та небезпечної для ґрунтогенезу соди:

С₆Н₁₂О₆ + 2Na₂SO₄ → 3CO₃ + 3N₂CO₃ + 3H₂S + 3H₂O.

В умовах застійно-промивного режиму сульфіди заліза окиснюються з утворенням залізного купоросу і сірчаної кислоти:

2FeS₂ + 2H₂O + 7O₂ → 2FeSO₄ + 2H₂SO₄;₄ + 2H₂O → Fe(OH)₂ + H₂SO₄.

Основними завданнями їх окультурювання є регулювання рівня підґрунтових вод дренажем, глибоке розпушування, збагачення органічними речовинами, вапнування, підвищенням трофності за допомогою добрив. На комплексах з невеликою участю плям осолоділих ґрунтів доцільним стає їх землювання.

Глава 3. Шляхи підвищення родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання

.1 Підвищення родючості ґрунтів,що утворилися за підзолистим типом грунтотворення

Лісостеп є зоною інтенсивного землеробства і за ступенем сільськогосподарського використання посідає друге місце після чорноземно-степової зони. Його лісистість нині не перевищує 25 %, а рештаплощ зайнята сільськогосподарськими угіддями. На опідзолених ґрунтах вирощують високі врожаї озимої та ярої пшениць, цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі, льону. Наних прекрасно почуваються плодово-ягідні, деревні, чагарникові,квіткові, виноград та багато інших зональних культур. За ступенемопідзоленості ґрунти поділяють на агровиробничі групи: сильноопідзолені (світло-сірі та сірі ґрунти); слабкоопідзолені - темно-сірий опідзолений ґрунт та чорнозем опідзолений (належить до типу чорноземів, хоч територіально, безумовно, є ґрунтом Лісостепу).

На території господарства утворилися темно-сірі та чорноземи опідзолені змиті. Зараз ці грунти у досить доброму стані - достатній вміст гумусу, майже не ущільнені, але мають дефіцит азоту.

У першій групі сірі ґрунти є кращими в агрономічному відношенні від світло-сірих, хоч їх об’єднує висока кислотність, ненасиченість основами, невисока трофність, несприятливі водно-фізичнівластивості. Це диктує головний напрям підвищення їх родючості:окультурювання з допомогою екологічно орієнтованої системи агротехнологічних прийомів, спрямованих на створення глибокого родючого орного шару чи то культурного горизонту за умови систематичного внесення добрив як органічних, так і мінеральних у поєднанні з вапнуванням, травосіянням тощо. Вапнування в районахбурякосіяння може здійснюватися за рахунок застосування дефекаційної грязі. Вона містить, крім СаСО₃, ще й N, P, K в кількостях, що є в гною (відповідно 0,5, 0,25, 0,6 %). Можна вносити мергель,крейду та інші дешевші за промислові місцеві вапнякові матеріали.

Насамперед на цих ґрунтах слід ліквідувати дефіцит азоту, якийтут завжди є чітко окресленим (низька нітрифікаційна здатність зарізко вираженого вимивання нітратів). Також вносять фосфор, використовуючи недорогі важкорозчинні фосфоритне борошно Са₃(РО₄)₂, томасів шлак Са₄Р₂О₉•CaSіO2 тощо. Поглиблення орногошару найкраще застосовувати на темно-сірих опідзолених ґрунтах - тут за один прийом удається поглибити його до 25 - 30 см.

Окультурювання істотно поліпшує агрономічні властивостіопідзолених ґрунтів: знижує кислотність, підвищує ЄКО, насиченість основами (у тому числі Са) і вміст доступних N, P, K, активізуєбіологічну діяльність, розширює співвідношення СГК: СФК, оптимізує водноповітряний режим і фізико-механічні властивості. Дефіцит атмосферного зволоження компенсують затриманням снігу італих вод, боротьбою з непродуктивним випаровуванням тощо. Однією з найважливіших ланок екологізованої системи окультурювання є протиерозійний захист цих ґрунтів.

Про ступені змитості та деякі потиерозійні заходи грунтів було сказано вище, але ще можна доповнити, що в останні роки в районах прояву ерозії (водної й вітрової) все більше поширення одержує плоскорізний обробіток ґрунту. Відмічено, що на схиловихземлях Лісостепу України плоскорізний обробіток зменшував змив в 6-13 разів, збільшував запаси вологи в ґрунті на 20-40 мм.

На південному сході застосовують гребенево-кулісний обробіток. Він полягає в тому, що стерня і рослинні рештки формуються в щільні стерньові куліси і водопоглйнаючі елементи й розміщуються у вигляді безперервноїстрічки впоперек схилу. Гребенево-кулісний обробіток виконують плугом,на якому замість передплужників встановлені плоскі диски. Застосування поверхневого обробітку доцільне в поєднанні із щілюванням, проміжними посівами і в системі водорегулюючих лісових смуг. Безцього при поверхневому обробітку ґрунту внаслідок підвищеного стоку зростають процеси лінійної ерозії.

Нині дуже поширене осіннє чизелювання ґрунту. Чизельні знаряддя дають можливість обробляти ґрунт без обертання на глибину до 45 см.

За екологічною ефективністю чизельний обробіток виявився кращим порівняно з оранкою і плоскорізним обробітком, але порівняно з останнім не було виявлено його переважного впливу на врожайність.

Більш повно нашу земельну проблему в узагальненому вигляді можна представити порівняно з положенням справ у США. Відомо, що там у 30-хроках внаслідок катастрофічного розвитку вітрової і водної ерозії ґрунтівпрактично стало запитання: бути чи не бути інтенсивному землеробству. Вкраїні були створені складні системи різноманітних протиерозійних заходів:протиерозійний обробіток ґрунтів, залісення ярів із ставками, залуження вибалків, водотоків на полях, валування (тераси на схилах) та ін. Широко використовують контурне землеробство. Тут у боротьбі з ерозією найважливішезначення надається збереженню рослинних решток на поверхні ґрунту. Вважається, що то є найефективніший захід захисту ґрунтів від руйнування і підвищення їх родючості.

Захисту ґрунтів сприяє спеціалізація фермерських господарств з врахуванням потенційної загрози руйнування земель.

Рекомендуються заходи по підвищенню протиерозійної стійкості ґрунтів,які полягають, головним чином, у створенні оптимального розміру водотривких агрегатів. Цього можна досягти за допомогою внесення органічних і мінеральних добрив, сівбою багаторічних трав, штучним структуруванням ґрунту.

У зв'язку з широким розвитком зрошування земель, все більшого значення набуває іригаційна ерозія ґрунтів. Причинами розвитку цього виду ерозіїє недоліки проектування і експлуатації зрошувальних систем: відсутність зональних рекомендацій по запобіганню іригаційної ерозії, невиконання протиерозійних заходів, невідповідність рекомендованих режимів зрошення існуючим меліоративним умовам, невиконання планувальних робіт, введенняземель без проектних обґрунтувань, порушення режимів зрошення і технології проведення поливів, відсутність необхідних гідротехнічних споруд назрошувальній і скидній мережах та ін.

Шкода від іригаційної ерозії багатогранна: зменшується родючий гумусовий горизонт, вимиваються поживні речовини і насіння, непродуктивно витрачається вода для зрошення, забруднюються добривами і пестицидами водоприймальники, розмиваються канали, шляхові покриття, утворюються іригаційні яри, погіршується якість сільськогосподарської продукції, значно знижується родючість ґрунту.

В еродованих ґрунтах змінюється якісний склад гумусу, вони характеризуються втратою структури, високою щільністю, низькою водопроникністюі вологоємкістю.

Вважають, що втрати від забруднення навколишнього середовища продуктами змиву в багато разів перевищують ті, що завдаються безпосередньоерозією. Залежно від норми добрив вміст у водах поверхневого стоку нітратного азоту зростає в 1,8-8 разів, аміачного азоту - 2-8,6, фосфору - в1,6-14,5 раза.

Зменшення іригаційної ерозії ґрунтів при внесенні добрив досягається, головним чином, за рахунок утворення більш могутньої вегетативної масирослин.

Використання багаторічних трав сприяє укріпленню ґрунту кореневоюсистемою, збагаченню її азотом, поліпшенню структури ґрунту. Крім того, за рахунок густого травостою також знижується поверхневий стік.

Застосування полімерів-структуроутворювачів - більш радикальний захід підвищення протиерозійної стійкості ґрунтів. Тривалість їх дії може бутидо 6 років. Структуроутворювачі готують на основі: поліакрилатів, латексу,поліетиленаміду, бітумної емульсії, полівінілацетату тощо. Норми витративід 100 до 400-1000 кг/га. Їх застосування поліпшує водно-фізичні властивості ґрунту, підвищує урожайність сільськогосподарських культур.

В умовах інтенсивного ведення сільськогосподарського виробництвазначно посилюється вплив на ґрунт ходових систем сільськогосподарськихагрегатів.

Незмінним супутником росту енергонасиченості машин є значне збільшення їх маси. Так, експлуатаційна маса трактора К-701 становить 13,5 т, апосівного агрегату з ним і новою широкозахватною сівалкою СЗС-12, заван93таженої насінням понад 25 т. Маса комбайну «Дон-1500» із заповненимибункерами становить понад 18 т.

За даними Естонського НДІ землеробства і меліорації, за період підготовки ґрунту до збирання врожаю різноманітні машини проходять по полю5-15 разів. Сумарна площа слідів ходових систем нерідко вдвоє перевищуєплощу поля, а на поворотних смугах - в 6-20 разів. Внаслідок цього різко погіршуються такі важливі для росту і розвитку рослин властивості ґрунту, якщільність, твердість, повітро- і водопроникність.

При разових проходах тракторів по полю щільність ґрунту (чорнозем типовий глибокий) може перевищити 1,3-1,35 г/см³ (верхня межа оптимального ущільнення для більшості сільськогосподарських культур), твердість - досягти допустимої межі (20 кг/см²), вміст повітря в орному шарі - знизитися нижче критичного рівня (15%), а водопроникність ґрунту - зменшитисядо 40<30 мм/г і нижче.

Внаслідок пластичної деформації ґрунту після проходу коліс тракторів наповерхні поля утворюється колія, яка погіршує мікрорельєф, робить йогобільш ерозійнонебезпечним, збільшує поверхню випаровування тощо. Вжепісля декількох проходів різних тракторів, особливо Т-150К, ущільненнячорнозему типового проявляється на глибині 0,5<0,6 м. Отже, при багаторазових проходах тракторів ґрунт переущільнюється і в орному шарі.Наслідком цього є зниження врожайності зернових і просапних культурна 15<30% (контроль - ділянки з оптимальним ущільненням). Однак переущільнення ґрунту не можна вважати неминучим, для його запобігання необхідно:

• при ранньовесняному боронуванні застосовувати тільки гусеничнітрактори, що мають невеликий тиск на ґрунт;

• застосовувати мінімалізацію обробітку ґрунту, поєднання операцій,зменшення глибини розпушення, збільшення ширини захвату агрегатів;

• всі роботи по вирощуванню сільськогосподарських культур проводити при фізичній спілості ґрунту і його вологості 20-22%;

• переважно використовувати гусеничні трактори, обмежувати застосування колісних тракторів типу К-700;

• виключати проходи сільськогосподарських агрегатів та інших машинпо полю без потреби;

• заправляти агрегати насінням, добривами, паливом тільки на краюполя без заїзду на нього транспортних засобів;

• широко застосовувати маршрутизацію руху машинно-тракторних агрегатів при вирощуванні сільськогосподарських культур, тобто більшість технологічних операцій виконувати при рухові агрегатів по однихі тим же коліях;

• розпушувати і зарівнювати сліди від коліс тракторів і сільськогосподарських машин;

• на ущільнених ґрунтах бажано проводити глибокий безполицевийабо чизельний обробіток, який забезпечує добре розущільнення, руйнуєплужну підошву і дає можливість нагромаджувати і зберігати вологу вґрунті;

• для підвищення стійкості ґрунтів проти ущільнення слід ширше застосовувати звичайні прийоми окультурення (внесення органічних добрив, кальційвмісних меліорантів тощо), мульчування поверхні ґрунту.

3.2 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за дерновим типом ґрунтотворення

На території господарства « Відродження » Золочівського району Харківської області за дерновим типом ґрунтотворення утворилися чорноземи типові. Це родючі грунти з досить високим бонітетом - від 60 (у лекосуглинкови) і до 90 (у важко суглинкових та глинистих).

У світовому землеробстві чорноземи, як зазначено, використовують переважно під посіви найважливіших продовольчих культур: пшениці, кукурудзи, ячменю, цукрового буряку, соняшнику, садових, овочевих, городніх, лікарських, квіткових культур, винограду, горіхоплідних, лісових та багатьох інших культур. У зв’язку з цим чорноземи є найбільш освоєними ґрунтами земної кулі, а потенціальні ресурси для розширення орних площ у чорноземній зоні практично відсутні. Сільськогосподарська продукція, вирощена на чорноземах, характеризується дуже високою якістю. Особливо це стосується твердихпшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. Чорноземи, завдяки своїйвисокій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під всі сільськогосподарські культури і плодово-ягідні насадження. Не випадково, що використання цієї родючості найважливішим завданням сільськогосподарського виробництва на чорноземах. Проте екологічноорієнтована реалізація цього завдання не прості справі. Першою перешкодою тут стає дефіцит вологи в період вегетації культур. Періодичні посухи на чорноземах навіть у Лісостепу трапляються двічі в10 років.

Екологізована система накопичення і зберігання в чорноземах твологи атмосферних опадів набуває воістину вирішального значення. На це спрямовані правильна організація й устрій території,створення полезахисних лісосмуг, снігозатримання та інші прийоми, які оптимізують водний режим чорноземів. Вперше цілісний (екологізований, біосфероцентричний) комплекс цих прийомів булорозроблено і реалізовано в Кам’яному степу під Воронежем (1891) В.В. Докучаєвим. Його полезахисні смуги («докучаєвські бастіони») ісьогодні слугують зразками екологізованої організації території вчорноземній зоні.

Зрошення є перспективним прийомом регулювання водного режиму чорноземів, але його практичне здійснення є надскладною проблемою і потребує граничної обережності. Нераціональний полив, використання для цієї мети мінералізованих (засолених) вод породжують у чорноземах негативні і невластиві їм раніше процеси, насамперед заболочування, вторинне засолювання, осолонцювання тощо. Особливо загрожують ці процеси чорноземам важкого гранулометричного складу на ділянках з поганим дренажем. А тому зрошення має бути суворо регульованим і супроводжуватися моніторингомзрошуваних чорноземів. Проектування та реалізація штучного зрошення чорноземів здійснюються за принципом його дозованої додатковості до природного зволоження. Проектована норма зрошення - 60-75 % від НПВ. Техніка поливу буде найкращою при застосуваннілегкого дощування прісною водою. Остання вимога надто важлива, отже, слід контролювати хімізм води (вміст солей не повинен перевищувати 1 г/л). Високий ефект дощування дає на середньо- та легкосуглинкових і навіть супіщаних різновидностях чорноземів, приурочених до добре дренованих масивів. Винятково важливим чинником регулювання водного режиму чорноземів (звичайних і південних підтипів) стає снігозатримання (куліси, захисні смуги тощо).

На території господарства зустрічаються слабо та сильно змиті чорноземи типові.На Україні прийнята така класифікація категорій змитості: слабозмиті ґрунти(втрати від ерозії гумусу в шарі 0<50 см становлять 10<20%), середньозмиті(20<50%) і сильно<змиті (понад 50%).

Найбільш ефективними підходами до вирішення питання охорони ґрунтів є визначення допустимих втрат ґрунту, виявлення найбільш суттєвих факторів розвитку ерозії.

Допустимі межі змиву для ґрунтів чорноземного типу - від 3 до 5 т/га. Однак вважається, що для умов України допустимий змив не повинен перевищувати 0,2<0,5 т/га, тому що навіть така втрата не в усіх випадках компенсується підвищенням ґрунтової родючості. Ґрунтозахисний комплекс на схилових землях являє собою систему взаємопов'язаних організаційно-господарських, агротехнічних, луко-, лісо- і гідромеліоративних заходів. Йогоздійснення повинно забезпечити одночасне проведення на території господарства заходів, що знімуть усі природні й господарські негативні фактори ідадуть можливість підвищувати родючість ґрунтів.

Протиерозійну організацію території визначають: склад, співвідношення сільськогосподарських угідь і заходи по підвищенню їх продуктивності; типиі види сівозмін; прийоми підвищення родючості ґрунтів; кількість, межі ірозміщення виробничих ділянок, сівозмін, гідротехнічних споруд, лісосмуг, обсяги ґрунтозахисних робіт, спеціалізація господарства і його виробничихпідрозділів.

Змиті ґрунти розміщені на схилах смугами різної ширини при крутизні до3° переважають незмиті й слабозмиті ґрунти, при 3-5° - слабо- і середньозмиті, а при схилі понад 5° - сильнозмиті.

Смугове розміщення еродованих земель на схилах потребує диференційованого підходу до розробки і розміщення сівозмін, спорудження меж сівозмін, полів, лінійних меж тощо. Розподіл схилу на дві<три ділянки створює найкращі умови для застосування диференційованої системи обробітку ґрунту, використання добрив, боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами з врахуванням біології культур, ступеня змитості ґрунту і крутизни схилу. На цій підставі розробленіпринципи ґрунтозахисної системи землеробства. На незмитих і слабозмитихґрунтах схилів крутизною до 3° розміщують зернопросапні сівозміни з чистим паром, багаторічними травами, зернобобовими, просапними і зерновими культурами. На слабо< і середньозмитих ґрунтах при схилі 3-5° рекомендується розміщувати зернотрав'яні сівозміни, на середньо- і сильнозмитихґрунтах схилів крутизною понад 5° - ґрунтозахисні сівозміни з багаторічними травами і зерновими культурами.

Протиерозійна організація території дає можливість зменшити змив на 50%, додаткове смугове розміщення культур - на 70, а поєднання земляних валів з контурним обробітком ґрунту - на 90%.Результати проведених у Бельгії дослідів підтверджують, що для зменшення змиву необхідно близько 7,5% площ ріллі займати пасовищами або лісовими смугами.

Одне з головних місць у зменшенні водної і вітрової ерозії ґрунтів займають ґрунтозахисні прийоми обробітку ґрунту, які умовно поділяють на дві групи: загальні й спеціальні. До загальних належать оранка впоперек схилу,плоскорізний обробіток, чизелювання та інші, до спеціальних - лункування,переривчасте борознування, утворення мікролиманів, обвалування, щілювання, кротування, грунтопоглиблення, глибоке смугове розміщення та ін.

З екологічної точки зору найбільш важливими результатами протиерозійного обробітку ґрунту є зниження втрат родючості шару ґрунту і в цілому його руйнування ерозією. Ґрунтозахисний обробіток зводить до мінімуму змивґрунту й руйнування його вітром.

До доступних протиерозійних заходів належать оранка і сівба впоперек схилу. За зведеними даними, оранка впоперек схилу зменшувала стік талих вод усередньому на 8,5 мм. При сівбі впоперек схилу змив під культурами гоpoxy іпшениці зменшувався приблизно у 2 рази, під кукурудзою - від 174 до 47 т/га.

Вважають, що стокорегулюючу ефективність у більшій мірі визначає неспосіб обробітку, а глибина. Для загального зменшення стоку найбільш ефективна глибина розпушення 27<30 см.

Добрива ефективно регулюють поживний режим чорноземів, які,незважаючи на високу трофність, відгукуються на внесення добрив значним підвищенням врожайності вирощуваних культур, навіть у Лісостепу з його оптимальним зволоженням.

Для підвищення родючості чорноземів господарства застосовують ґрунтозахисні сівозміни, особливо ефективно для регуляції водного режиму ґрунту ефективно застосовувати чорні пари.

Підтримання поверхневого шару ґрунту з макроструктурою стає надійним заходом збереження грунтового покриву, так як його обробіток руйнує природну структуру. Випаровування зменшується. При підтриманні верхнього шару у пухкому стані при підстелюванні його ущільненим шаром. У зв’язку з цим прикочування з одночасним розпушуванні поверхні може слугувати ефективним заходом поліпшення водного режиму грунту також і повітряного.

Спосіб обробітку ґрунту впливає на його тепловий режим. Чим щільніший ґрунт тим більша його теплоємність.

Родючість ґрунту залежить від якості і кількості гумусу. Тип гумусу у чорноземах типових фульватно-гуматний, отже переважають гумінові кислоти, які є більш доступними для рослин.

Гумус бере участь у утворенні цінної структури грунту, у підвищенні шпаруватості, розширенні меж його пластичності. Також значно впливає на підвищення теплоємності та теплопровідності, маючи високу буферність випливаючи на стійкість реакції ґрунтового розчину.

Рівень гумусованості має спрямований вплив на повноту використання мінеральних добрив.

Сільськогосподарська діяльність людини порушує природних хід гумусованості, зміну і якість органічної речовини, що надходить у грунт, інтенсивності та спрямованості процесів гуміфікації. Отже потрібно постійно рерульювати вміст поживних речовин.

Основним джерелом наповнення гумусом є органічні добрива і рослинні рештки сівозмінних культур. При внесенні 1 тони гною утворюється вміст 54 кг.

Поте для збереження бездефіцитного його балансу потрібна розробка і застосування протиерозійних заходів,по які було сказано вище, слід підкріпляти їх внесенням на орні землі органічні добрива до 13-15 т/га у поєднанні з мінеральними добривами. Слід відмітити, що приріст гумусу за рахунок органічних добрив сягає 50-70 %, що являє собою рухому органічну речовину, яка стає доступним енергетичним матеріалом для мікроорганізмів, містить реактивуючі речовини, при мінералізації живить рослини у поєднанні з кальцієм є активним ростоутворювачем.

У чорноземах типових, які тривалий час використовуються у зерново-бурякових сівозмінах під впливом високих мінеральних добрив може зростати гідролітична кислотність від 4-5 і більше тоді, грунт потребує вапнуванню. Ґрунти території господарства мають нейтральне середовище ґрунту, а отже не потребують вапнуванню та гіпсуванню. Але все ж варто вносити фосфорні добрива при посіві та для кореневого підживлення.

Отже, при підтриманні у ґрунті оптимального вмісту органічної речовини, поживних речовин, агрофізичного стану, нітрифікуючої здатності гарантований високий урожай, а саме 40-45ц/га пшениці, цена кукурудзи - 43-48 ц/га, цукрових буряків 280-350ц/га.

Охорона чорноземів є однією з найактуальніших проблем сучасності. Вперше її помітив В.В. Докучаєв, який порівняв господарювання в зоні чорноземів з азартною картярською грою, а (екологічний) стан чорнозему зі станом чистокровного арабського скакуна, загнаного до піни невмілим вершником. За сто років без В.В. Докучаєва цей стан не лише не поліпшився, а й навіть погіршився. Чорноземи сьогодні вразили дегуміфікація, декальцинація, знеструктурювання (злитизація), ерозія, дефляція, забруднення важкимиметалами, радіонуклідами, пестицидами, у зв’язку з чим вони потребують державницької мудрості і турботи про головне національне багатство України.

3.3 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за болотним типом ґрунтотворення

Заболотним типом ґрунтотворення на території господарства утворилися лучно-болотний слабо солонцюватий солончаковий ґрунт. Який має високий вміст гумусу в орному шарі його доцільно використовувати, як пасовища. Але для використання як орні землі потрібно провести ряд меліоративних заходів, та постійно контролювати рівень ґрунтових вод.

Важливим резервом збільшення площі й підвищення продуктивностісільськогосподарських угідь є меліорація солонцевих і засолених ґрунтів.

Солонцеві ґрунти, які потребують гіпсування, розміщені в найбільш розвинених сільськогосподарських районах, де продуктивне використання кожного гектара землі має велике народногосподарське значення.

Серед великої групи ґрунтів солонцевого типу виділяють дві основні: содові й сульфатно-содові солонцеві і солончакові ґрунти; хлоридно-сульфатнісолонцеві й солончакові ґрунти. Лучно-болотні ґрунти господарства відносяться до другого типу - хлоридно-сульфатнісолонцюватісолончакові.

Для другої групиосновний спосіб докорінного поліпшення і підвищення їх родючості - в більшості випадків солі кальцію знаходяться недалеко від поверхні і можуть потрапляти в орний шар внаслідок меліоративної оранки. При цьому створюються умови для самомеліорації солонців.

На основі багаторічних дослідів і виробничої практики розроблено рядприйомів поліпшення содових солонців і солонцюватих ґрунтів. Найбільшефективні такі: вибір відповідної глибини обробітку, сівба солестійких культур, хімічна меліорація.

При хімічній меліорації у ґрунт вносять різні солі кальцію, головним чином, гіпс. Кальцій витісняє поглинутий натрій, який у вигляді сульфату натрію вимивається водою. Крім того, гіпс, внесений у солонці й солонцюватіґрунти, а також содові солончаки і солончакові ґрунти нейтралізують соду,переводять її у сульфат натрію - сіль, що значно менш шкідлива для розвитку сільськогосподарських рослин, а також швидко вимивається з поверхневих шарів ґрунту.

Багато вчених підтверджують високу ефективність гіпсового ґрунту. В різних дослідах прирости врожаю цукрових буряків становили від 64 до 125 ц/га,озимої пшениці - 2,4<15 ц/га. В середньому на площах, де було внесено гіпс,урожай цукрових буряків підвищувався на 30, а зернових культур - на 4 ц/га.

Ефективність гіпсу різко зростає при введенні в сівозміни культур - фітомеліорантів, найкраще однорічного і дворічного білого буркуну. При поєднанні гіпсування із сівбою буркуну білого швидко поліпшуються солонці йсолонцюваті ґрунти. Буркун залишає після себе велику кількість кореневихрешток (до 85 ц/га), коренева система проникає у щільні солонцеві горизонти і після її перегнивання залишаються достатньо великі пори, по яких вільно проходить вода в нижні шари, відмиває сульфат натрію - продукт обмінувнесеного гіпсу і натрію ґрунту.

Крім гіпсу, для поліпшення солонців можна використовувати фосфогіпс відходи виробництва фосфорної кислоти і подвійного суперфосфату.

При меліорації солонців важливим є місце внесення гіпсу в сівозміні.Кращі умови переміщення і зволоження утворюються в чистих парах, томузначну частину гіпсу необхідно вносити при оранці пару. При відсутностічистих парів краще місце для застосування гіпсу - поле просапних культур (у Лісостепу - цукрові буряки), де його вносять восенипід зяблеву оранку. Для кращого перемішування гіпсу з ґрунтом його необхідно заорюватиплугами без передплужників.

Слід поєднувати гіпсування з внесенням у солонці гною, компосту, або заорюванням зеленої маси буркуну. При цьому максимально проявляється дія гіпсу.

На полі спочатку рівномірно розподіляють по площі гній, або торфоком-пост по 30-40 т/га, після цього вносять гіпс і поле орють. На зрошенні у ряді випадків проявляється вторинне засолення ґрунтів.Однією з причин його є те, що при високому рівні залягання засолених підґрунтових вод і випаровування вологи в посушливий період відбувається засолення поверхневих шарів водорозчинними солями.

Вторинне засолення ґрунтів господарства не може відбуватися бо грунтові води в цьому випадку близько залягають, але при відносно глибокому заляганні підґрунтових вод, коли волога при поливі проникає до глибини залягання материнської засоленої породи, розчиняє солі, які піднімаються до поверхні у вигляді розчину солі і випадають з нього при випаровуванні вологи..

Існують різні методи й окремі прийоми меліоративного поліпшення солонцевих ґрунтів: агротехнічні, хімічні й комплексні.

Вплив осушення на гумусний стан грунтів. При осушенні заплав гумусний стан грунтів має індивідуальну природу трансформації, а ступінь перетворення гумусного профілю в окремих осушуваних грунтах визначається глибиною і характером зміни їхніх режимів і зовнішніх чинників. Заплавні грунти поділяються на групи з більшим або меншим потенціалом трансформації гумусного стану. Стабільним гумусовим станом характеризуються лучноземи ясногумусові і зернисті. Протилежні характеристики мають осушувані глейоземи. Аналізуючи динаміку дегуміфікації глейоземів відзначимо, що найбільш інтенсивно органічна речовина мінералізується в перші роки після осушення, хоча і з деяким запізненням. Наступне використання осушених глейоземів у кормових сівозмінах, насичених багаторічними травами, і їх залуження сприяє частковому відновленню вмісту гумусу.

Динаміка складу обмінних катіонів в осушуваних грунтах. Склад ГВК великою мірою визначається тими чинниками, на котрі “націлена” осушувальна меліорація. За умови незмінності сольового режиму відзначена значна стійкість ступеня солонцюватості лучноземів. Найбільш складним перетворенням піддається ГВК осушуваних глейоземів, що складають злитоморфну часову катену. При злитизації і згасанні глейового процесу відбувається зміна складу ГВК і зменшення суми вбирних основ. Відзначене явище в осушуваних “болотних” грунтах пояснюється дегідратацією глинистих мінералів і розвитком злитості грунтів. Істотною особливістю злитоморфної ГЧК є розширення з часом їхСа-Мg співвідношення в ГВК. Ця обставина може служити підставою для використання відношення вбирних Са₂+/Мg₂+ для діагностики деструктивних грунтових процесів - розвитку або згасання процесу оглеювання.

.4 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

Шляхи поліпшення родючості солонців. Поліпшення родючості солонців можливе при поєднанні хімічної та біологічної меліорації з агротехнічними заходами. Для цього необхідно вилучити увібраний натрій з вбирного комплексу і замінити його кальцій-іоном, зменшити дис¬персність твердих часток грунту (органічних і мінеральних колоїдів), а в деяких випадках навіть знизити рівень солей, що залягають у нижчих горизонтах. Заміна натрію на кальцій у солонцях має назву хімічної меліорації, яка найкраще здійснюється шляхом гіпсування грунту.

Оскільки при внесенні гіпсу реакція може бути й зворотна, то вслід за гіпсуванням потрібно грунт промити водою, щоб вилучити витиснутий натрій у формі Na₂SO₄ з верхнього горизонту. Затримання снігу на не-поливних полях також спияє промиванню солей натрію. Увібраний кальцій змінює реакцію середовища у бік лужної, ближче до нейтральної, зменшує дисперсність і поліпшує фізичні властивості грунту. При цьому також відбувається руйнування ілювіального, тобто стовпчастого, горизонту, утвореного при процесах солонцювання.

На Україні в останні роки, за рекомендацією проф. А.М Грінченка, у Чернігівській, Полтавській та інших областях почали застосовувати гіпсування солонців малими дозами гіпсу (2-4 ц/га), який вносять при сівбі в рядки. Такий спосіб внесення гіпсу не поступається перед внесенням його великими дозами (3-4 т/га), які рекомендують при звичайному гіпсуванні Внесення значних доз суперфосфату на солонцях також є в певній мірі засобом хімічіної меліорації (суперфосфат містить в своєму складі до 40% гіпсу). Значну роль у поліпшенні солонців відіграють і самі рослини. Такі трави, як буркун, люцерна, лисохвіст солончакуватий та інші, поліпшують солонці-вони забирають багато кальцію з глибших горизонтів і переміщують його у верхні гаризонти грунту, після відмирання рослин і їх мінералізації кальцій витискує з вбирного комплексу натрій. Крім цього, могутня коренева система, особливо бобових трав, помітно руйнує ущільнений горизонт і розпушує його.

Велике значення для поліпшення солонців має також глибока оранка (плантаж). При цьому гіпсований горизонт, що знаходиться глибше орного, перемішується з верхнім солонцюватим, в результаті чого відбувається ніби «самомеліорація». Якщо вивернути стовпчастий горизонт наверх і залишити ріллю в такому стані на літо і зиму, то за цих умов колоїди стовпчастого горизонту руйнуються шляхам дегідратації (втрати колоїдами води). Це в значній мірі поліпшує фізичні властивості солонців. Внесення органічних добрив також сприяє поліпшенню цих грунтів. При поліпшенні солонців необхідно в кожному окремому випадку враховувати ступіїнь солонцюватості всього црофілю, глибину залягання карбонатного, гіпсового і сольового горизонтів та інші фактори, що визначають характер меліоративних і агротехнічних заходів.

Висновок

Господарство знаходиться у західно-лісостеповій грунтово-кліматичній зоні. В зоні переважають грунти глибоко мало гумусні, здебільшого легко- та середньо суглинисті. На значній площі поширені опідзолені і реградовані суглинкові грунти легкого механічного складу, значна частина яких зазнає водної ерозії.

Кліматичні умови зони в цілому сприятливі для росту і розвитку сільського господарських культур.

Рослинність господарства представлена злаково - різнотравними угруповуваннями. Густота покриття поверхні травостоєм становить 50-60 %. Із злаків поширені: тонконіг вузьколистий, пирій повзучий. Дуже різноманітні трави.

Основними ґрунтотворними породами є четвертинні відклади, які представлені: 1) лесами та лесовидними суглинками, 2) алювіальними відкладами, 3) делювіальними відкладами.

Дане господарство відноситься до Лівобережно-Дніпровської провінції. У межах провінції переважають низовинні лісостепові ландшафти.

Для Чорнухинського району характерна найменша розораність ґрунтів у Полтавскій області в цілому. Це зумовлено значною еродованістю земель.

Основними джерелами забруднення ґрунтів нітратами є мінеральними добривами та рідкі стоки тваринницьких комплексів

На території господарства «Промінь» найбільш поширений грунт за підзолистим процесом грунтотворення - це чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку, лучно-болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії, представники солонцевого процесу грунтотворення, чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі за дерновим процесом грунтотворення.

Список використаних джерел

1.      Агоекологія. навчальний посібник/Писаренко В.М., Писаренко П.В., Писаренко В.В. - Полтава 2008 р.

.        Агрохимическая характеристика почв СССР. Украинская ССР. - М.: Наука, 1973.

.        Арохімія і ґрунтознавство. Агрогронтове районування України//респ. міжвідомч. наук. збірник. вип.. 12 - к.: Уражай,1969

.        Атлас почв СССР/ Под ред. И.С. Кауричева. И.Д. Громыко. - М.: Колос, 1979

.        Атлас Харьковской области. - К.: Глав. упр. геод. и картогр. при Сов. Мин СССР., 1978.

.        Горін М.О. Фітомеліорація грунтів та екологічних режимів у приподних ті антропогенних ландшафтах: лекція. - Харків. 1997.

.        Грунтознавство/ М.М. Шкварук, М.І. Деменчук. К.:Урожай. 1949.

.        Грунтознавство: Підручник/ Д.Г. Тихоненка. М.О. Горін, М.І. Лактіонов та ін..; за ред. Д.Г. тихоненка.- К. : Вищаосвіта. 2005.

9.      Ковда В.А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного

10.    Почвоведение. За ред. В.А. Ковды. Б.Г. Розанова. М.: Вишая школа. 1888.

.        Практикум з ґрунтознавства: Навчальний посібник / Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В., Крохін С.В., Величко Л.Л.,Новосад К.Б.За редакцією професора Д.Г. Тихоненка.- 6-е вид., перероб. і доп.- Х.:Майдан, 2009.

12.    процесса. Книга вторая. Москва. Наука, 1973.

.        Соколовский А.Н. Сельхозхозяйственное почвоведенье - М. Госсельхозидат,1956.

.        Спиридонов А.И. Геоморфология Европейской части СССР. - Высшая. шк,1978.

.        Тихоненко Д.Г, Георги А.А, Горин Н.А. и др..Грунтовий покрив України і його його раціональне використання. Под ред.. А.М Гринченко.- Харьков. 1975.

.        Тихоненко Д.Г. Грунтознавство часткове. - Харків. 2000.

.        Тихоненко Д.Г. Грунтознавство часткове. - Харків. 2007.

18.    Як зберегти і підвишити родючість чорноземів/ За ред. Г.Я. Чесняков. - К.: Урожай. 1984.